Техніко-криміналістичне забезпечення діяльності інспектора-криміналіста

1.2. Засоби вилучення

  • 1. Науково-технічні засоби виявлення та вилучення слідів рук
  • 2. Технічні засоби вилучення твердих речовин та предметів
  • 3. Технічні засоби вилучення сипучих, рідких та газоподібних речовин
    (в залежності від фізичного «агрегатного» стану)
  • 4. Технічні засоби вилучення мікрооб’єктів
  • 5. Технічні засоби вилучення слідів ґрунтового походження

    • Виявлені й зафіксовані сліди злочину повинні бути вилучені. Під вилученням розуміють дію, спрямовану на фізичне відділення, усунення об’єкта, його частин чи виготовлення з нього копій (моделей) з того середовища, у якому він знаходиться. Оптимальний і поширений засіб вирішення цього завдання на практиці – вилучення слідів разом із об’єктами, на яких вони відображені. І тільки в тих випадках, коли це буває неможливим (наприклад, сліди на ґрунті, на громіздких предметах, знаходяться в рідкому стані та ін.) вони вилучаються без слідоносія. У таких випадках відділення їх від навколишнього оточення й упакування потребують використання технічних засобів. Варто пам’ятати, що вилученню можуть підлягати не тільки виявлені сліди, а й предмети злочинного посягання, знаряддя вчинення злочину, зброя та інші об’єкти.

    Науково-технічні засоби, що застосовуються для вилучення, залежать від природи об’єкта, його властивостей і якостей. Якщо вилучається речовина, що надалі стане об’єктом хімічного, фізичного, біологічного або іншого дослідження, то науково-технічні засоби повинні забезпечувати можливість його вилучення зі збереженням якісного складу й у кількості, достатній для вирішення питань, що цікавлять органи досудового розслідування.

    Метою такого вилучення, є зберігання визначених якостей, властивостей і ознак об’єктів, що цікавлять правосуддя. Часто процеси вилучення й фіксації збігаються в часі. Так, слід пальця руки, що вилучається на дактилоскопічну плівку, виявлений за допомогою дактилоскопічного порошку, одночасно й фіксується за допомогою цієї плівки, оскільки потрапляє в штучно створені умови, які оберігають його від зміни й знищення.

    Збіг кінцевої мети вилучення й фіксації (без урахування розходження шляхів її вирішення), а також те, що іноді ці дії збігаються в часу, очевидно, дало підставу деяким ученим уважати вилучення одним із засобів фіксації.

    Представляється, що відмінність вилучення від фіксації полягає у відмінності шляхів вирішення поставленого перед ними загального завдання зберігання конкретних якостей, властивостей і ознак об’єктів, що мають значення для встановлення істини в справі. Фіксування припускає ще й штучне закріплення самого об’єкта шляхом моделювання.

    Вилучення ж – це дія, спрямована на фізичне відділення, усунення об’єкта, його частини або виготовлених із нього моделей із того середовища, у якому вони знаходяться. У цьому й полягає відмінність вилучення від фіксації.

    Деякі предмети вилучаються без використання науково-технічних засобів. Для вилучення слідів і речових доказів використовуються різноманітні пакувальні матеріали: паперові, картонні та поліетиленові пакети, скляні й пластикові ємкості.

    Але низка об’єктів через свій специфічний характер потребують цього. Вибір науково-технічних засобів, для вилучення залежить від природи об’єктів, їхніх властивостей, якостей, мети. Їх доцільно поділяти на необхідні для вилучення твердих об’єктів, сипучих речовин, рідин, газоподібних речовин, мікрооб’єктів.

    Велика увага приділяється упаковці речових доказів. Вимоги, які пред’являються до упаковки – це виключення пошкодження чи втрати речових доказів при транспортуванні, а також неможливості порушення цільності пакунку без наявних змін. При цьому варто дотримуватись заходів безпеки, щоб не спричинити шкоду здоров’ю та життю людей.

    Спосіб вилучення та упаковки визначається спеціалістом у залежності від природи та стану об’єкта. Упакований речовий доказ опечатується та підписується слідчим, понятими та спеціалістом (підпис спеціаліста на упаковці нормами КПК України не передбачений). Проведені дії відображаються відповідними записами в протоколі: «… з місць із найінтенсивніших закопчень зроблено змиви за допомогою ватних тампонів, змочених у ацетоні. Тампони кожен окремо упаковані в скляні пробірки, які після цього були герметично закриті. Кожна пробірка була загорнута в пакувальний папір, опечатана мастичною печаткою «ДЛЯ ПАКЕТІВ…» та підписана слідчим, понятими і спеціалістом», «…частинки ґрунту були зібрані за допомогою щіточки та упаковані у паперовий пакет, який був опечатаний мастичною печаткою «ДЛЯ ПАКЕТІВ…» та підписаний слідчим, понятими і спеціалістом».

    Як один із негативних прикладів можна навести такий. Під час проведення судово-медичного дослідження трупа гр-на Р., з його тіла було вилучено 38 дробин №5, які в установленому законом порядку були передані слідчому. Слідчий упакував їх у прозорий поліетиленовий пакет, верх зв’язав ниткою, на кінці якої наклеїв паперову бирку з відповідними написами й підписами. Коли пакет із речовими доказами разом із постановою слідчого про призначення судово-балістичної експертизи надійшов до експертного підрозділу, з’ясувалося, що він містить не 38 дробин, а 17. При уважному розгляданні вказаного пакету, експертом було встановлено, що в його денній частині є декілька невеличких пошкоджень у вигляді наскрізних отворів розмірами приблизно 3×5 мм. Саме через ці отвори й могли бути втрачені недостаючи дробинки. Таким чином, недостатня якість і надійність упаковки призвела до часткової втрати речових доказів.


    1. Науково-технічні засоби виявлення слідів рук

    На сьогоднішній день технічні засоби, методи та матеріали для виявлення слідів дактилоскопічного походження, які представлені на ринку України компаніями-виробниками настільки різноманітний, що дозволяє якісно виявляти зазначені сліди на різних поверхнях з різним терміном давності. Однак, вибір конкретного методу залежить від багатьох чинників, які впливають на формування сліду, до яких відносяться термін давності залишення сліду, температурний режим, вологість повітря, а також властивості слідосприймаючої поверхні та склад потожирової речовини.

    З огляду на те, що вода і спирти першими випаровуються з речовини сліду, методи, які передбачають використання речовин, що реагують з водною складовою сліду, є неефективними для обробки слідів зі значним терміном давності. І, навпаки, речовини, які взаємодіють із жировими складовими, у цих випадках є більш ефективними. Зрозуміло, що і сама поверхня, на якій залишено слід, може вбирати і розсіювати компоненти, що містяться у сліді, погіршуючи таким чином чіткість і контрастність відображення папілярних ліній.

    Варто зазначити, що на вибір методу, окрім зазначених чинників, також має вплив те, об’єктом якого дослідження в подальшому може бути слід. Тому спочатку застосовують неруйнуючі методи, що максимально зберігають сліди для подальшої роботи.

    Ефективність виявлення залежить від вибору методів та послідовності їх застосування, яка має ґрунтуватися на принципі: кожний попередній метод не має бути перешкодою для застосування наступного. В першу чергу, це стосується можливості встановлювати профіль ДНК за епітеліальними клітинами, що знаходяться в слідах.

    В процесі огляду предметів-слідоносіїв з метою виявлення та фіксації слідів папілярних узорів, застосовується різні методи. В першу чергу – візуальний огляд об’єктів під різними кутами зору з використанням криміналістичної лупи у розсіяному та направленому світлі та в УФ-променях. Ці методи не змінюють властивості сліду та передують застосуванню фізичних методів, що засновані на властивості адгезії і вибіркової адсорбції речовини сліду, а також хімічних або фізико-хімічних методів.

    Так, огляд в УФ-променях, з використанням світофільтрів є нейтральним щодо потожирової речовини.

    Рис. 1. KPIMESITE IMAGER
    Освітлювач для виявлення слідів папілярних узорів в ультрафіолетових променях     		Рис. 2. SUPER BLUEMAXX
    Освітлювач зі світлофільтрами для виявлення слідів папілярних узорів

    Для виявлення слідів рук в Україні, як і у більшості країн світу використовується прилад RUVIS, робота якого ґрунтується на формуванні зображення у відбитому ультрафіолетовому світлі. За допомогою цього приладу виявляють латентні сліди рук без попередньої їх обробки дактилоскопічними порошками, хімічними розчинами тощо. Його застосування не залежить від навколишнього освітлення. Прилад може використовуватися в різних умовах: при денному світлі або в повній темряві, в закритому приміщенні або на відкритій місцевості; він дає можливість на відстані виявити та сфотографувати латентні сліди рук.

    Рис. 3. Система RUVIS CYCLOPS для візуалізації слідів без попередньої їх обробки

    Однак, найпоширенішим способом виявлення невидимих слідів папілярних узорів, який відноситься до фізичних методів є застосування дактилоскопічних порошків.

    Дактилоскопічні порошки розрізняються:

    Порошковий метод орієнтований на жирову складову потожирової речовини. На багатобарвних поверхнях рекомендується використовувати люмінесцентний порошок, який світиться в ультрафіолетових променях, що полегшує подальшу фіксацію слідів за допомогою фотозйомки.

    Рис. 4. Різновиди дактилоскопічних порошків

    З метою запобігання псуванню слідів не використовують:

    Виявлення слідів папілярних узорів на вологих поверхнях можливе за допомогою двоокису титану та дисульфіду молібдену. Суть методу полягає в тому, що розчин дисульфіду молібдену (темний) або двоокису титану (темний) осідає на жирових компонентах, що містяться в слідах. Розчин застосовують на вологих поверхнях; поверхнях, вкритих сіллю, брудом, жиром (наприклад поверхнях автомобілів в дощову погоду або піднятих з водойм об’єктів) де використання звичайних дактилоскопічних порошків може зіпсувати слід.

    Дрібнодисперсна суспензія добре діє на сухих поверхнях, а також на поверхнях, непридатних для порошків: жирне скло, залізобетон, цегла, камінь, деревина, грубе та іржаве залізо з гальванічним покриттям і оцинковані метали. Допустимо використовувати на папері, картоні, воскових покриттях, пластмасі, металі, склі, пакувальних матеріалах. При наявності потужного розпилювача можуть використовуватися під водою.

    У багатьох випадках суспензії випускають у вигляді готових розчинів, однак розчин доволі легко приготувати і в лабораторних умовах.

    Рис. 5. Готові розчини для виявлення слідів на світлих, темних поверхнях

    Наступна група методів – хімічні, дія яких заснована на хімічній реакції між компонентами потожирової речовини сліду і спеціальними реактивами, що викликають їх фарбування або люмінесценцію.

    Найбільшого поширення одержало виявлення слідів за допомогою розчину нінгідрину в ацетоні та за допомогою водяного розчину азотнокислого срібла.

    Один з кращих хімічних реагентів для виявлення слідів папілярних узорів на пористих і шорстких поверхнях, папері та картоні, струганій і незабарвленій деревині, тканинах – нінгідрин. Він взаємодіє з аміногрупами амінокислот, пептидів, білків, потожирової речовини, забарвлюючи їх у рожево-фіолетовий колір (пурпур Руеманна). Виявлення триває від декількох годин до 3-х діб. Процес проявлення сліду можна прискорити, підігріваючи поверхню слідоносія.

    Рис. 6. Сліди папілярних узорів, виявлені за допомогою нінгідрину

    Обробка слідів папілярних узорів нінгідрином не виключає подальшої додаткової обробки розчином азотнокислого срібла, а алоксаном – обробки нінгідрином, оскільки кожний з реактивів впливає на різні складові потожирової речовини. Перед застосуванням нінгідрину можливе застосування йоду.

    Азотнокисле срібло використовують для посилення слідів рук, виявлених нінгідрином, для чого розчин 0,3 г азотнокислого срібла на 100 мл етилового спирту наносять на слабо виявлені сліди ватним тампоном і піддають дії світла. При комбінації методів виявлення слідів азотнокисле срібло можна використовувати тільки після застосування нінгідрину.

    Для виявлення слідів папілярних узорів на непоглинаючих поверхнях, липкій стороні прозорих клейких стрічок, поверхнях, забруднених жирними субстанціями; офарбовування слідів, виявлених ціаноакрилом застосовується – кристалвіолет. Реактив забарвлює папілярні лінії фіолетовим кольором, надає слідам контрастності.

    Фізичний проявник – водний розчин на основі срібла, який вступає в реакцію з жировими компонентами потовиділення латентних слідів і формує срібно-сіре нашарування. Ефективно застосовувати на пористих поверхнях, таких як різного типу папір, картон, сира деревина, адгезивні стрічки на паперовій основі і деякі штучні волокнисті матеріали. Фізичний проявник рідко застосовується як первинний метод виявлення невидимих слідів, частіше – для вторинної обробки після застосування нінгідрину або DFO. Оскільки він вступає в реакцію з жировими компонентами, то часто виявляє додаткові сліди або деталі слідів, які не виявилися при інших методах обробки, заснованих на реакції з амінокислотами.

    Фізичний проявник може бути перешкодою для криміналістичних досліджень рукописів, чорнила, вдавлених слідів, фізіологічних рідин, включаючи структуру ДНК, волокон, волосся, фарб і деяких інших досліджень.

    Виявлення на металі, склі, шкірі, пластику та інших предметах застосовується родамін 6Ж (Rhodamine 6G) та базовий жовтий 40 (Basic yellow 40). Родамін 6Ж насичений розчин у метанолі, розбавлений фреоном у чотири рази. Люмінесценція спостерігається при довжині хвилі 514,5 нм в променях аргон-криптонового лазеру. Є одним з кращих лазерних барвників. Базовий жовтий 40 використовується на таких поверхнях, як консервні банки, шкіра і пластик, а також багатоколірних поверхнях. Розчиняється реактивами, що містять алкоголь. Інтенсивна жовто-зелена флюоресценція відбувається при 365 і 485 нм.

    Люмінол – водний розчин 3-амінофталгідразіту і карбонату натрію, використовується для виявлення слідів рук, утворених кров’ю, соками овочів і фруктів, а також деякими фарбами та порошками металів. Обробка поверхні здійснюється обприскуванням в затемненому приміщенні і призводить до короткочасного світіння слідів. Необхідно враховувати, що при використанні люмінолу світіння крові або металів не диференціюється, а також виключається можливість подальшого біологічного дослідження слідів, утворених кров’ю.

    Sudan Black – барвник, що вступає в реакцію з жировою складовою потожирової речовини. Частинки барвника осідають на слідах і забарвлюють їх у синьо-чорний колір. Цей метод, в основному, застосовується для надання контрасту слідам рук на поверхнях, забруднених жирами, харчовими продуктами, а також слідам, виявленим за допомогою ціаноакрилів, та офарбовування потожирових слідів.

    Чорний амід (Amido Black) – протеїновий барвник, чутливий до складу крові. Реагент використовується для виявлення слідів, утворених кров’ю. Покриті кров’ю сліди, у тому числі і невидимі, можуть бути виявлені на пористих і непористих поверхнях.

    Amido Shwarz – темно-коричневий порошок з пурпурним відтінком. Розчинний у воді і етиловому спирті, розчин має синьо-чорне забарвлення.

    При виявленні слідів папілярних узорів вступає в реакцію з білковими компонентами крові, але не вступає в реакцію з компонентами потожирової речовини. Забарвлює слід, утворений кров’ю, в синьо-чорний колір.

    Перед застосуванням цього розчину необхідно висушити об’єкт.

    В основі фізико-хімічних методів лежить дія заснована на комплексній взаємодії реагентів з потожировою речовиною слідів на основі як фізичних властивостей, так і хімічних реакцій.

    Для виявлення слідів папілярних узорів на липкій стороні прозорих клейких стрічок, пакувальних самоклеючих етикеток, клейких стрічок на паперовій основі, пакувальній стрічці, двосторонній стрічці, пластиковій хірургічній стрічці – використовується порошок Adhesive-side Powder.

    Рис. 7. Adhesive-side Powder

    Ефективним засобом виявлення слідів рук є їх обробка газоподібними речовинами. У цьому випадку зменшується ризик механічного псування сліду, оскільки при виявленні на нього не впливають інші предмети, а можливість виявлення дрібних деталей папілярного узору збільшується. Однією з таких речовин, є пари йоду.

    Метод обкурювання парами йоду заснований на фізичній адсорбції парів йоду на потожировій речовині сліду і його хімічній реакції з насиченими жирними кислотами з фарбуванням слідів в коричневий колір. Він застосовується для виявлення слідів папілярних узорів на таких поверхнях, як папір, картон, деревина, мармур, пластмаси, поверхні, будь-яких пофарбованих поверхнях.

    Для зручності збереження слідів, виявлених парами йоду, розроблений підсилювач слідів. Підсилювач робить сліди більш темними, надавши необхідний контраст для фотографування.

    Варто пам’ятати, що застосування парів йоду для виявлення слідів папілярних узорів може стати перешкодою для проведення експертизи матеріалів документів.

    Виявлення слідів папілярних узорів на поверхнях з полімерних (пластикових) плівок, целофану, пластмас і пластику, різних металів і сплавів, полірованої деревини, глянцевого картону, скла, паперу (білого, кольорового, глянцевого, копіювального), тканини, гладкого шкірозамінника використовується ефіри ціаноакрилової кислоти. Метод дозволяє виявити як свіжі сліди, так і сліди значної давності (до декількох місяців). На пористих поверхнях, таких як папір, нелакований картон, деревина тощо, не можна застосувати даний метод. Він заснований на реакції ефірів з амінокислотами і водою потожирової речовини з утворенням молочно-білих слідів-полімерів на поверхні об’єкта, стійких до слабких механічних пошкоджень і вологи.

    Для виявлення слідів папілярних узорів використовують клейові композиції, які містять у своєму складі ціаноакрил:

    Виявлення слідів здійснюють, як правило, у замкнутому просторі з використанням спеціально оснащених камер (ціаноакрилової або вакуумної).

    Рис. 8. У ціаноакрилових камерах без використання вакууму та з використанням вакууму

    Рис. 9. Поліетиленова камера для обробки об’єктів парами ціаноакрилу з використанням газового пальника Рис. 10. Виявлення слідів пальців рук методом окурювання парами ціаноакрилу з використанням газового пальника

    Виявлення слідів дактилоскопічного походження за допомогою ефірів ціаноакрилової кислоти безпосередньо на місці події стало можливим завдяки розробці компанії Foster&Freeman, яка розробила компактну систему – SUPERfume. Завдяки цій системі з’явилась можливість обкурювати житлові кімнати, офіси, гаражі, ТЗ і приміщення, об’ємом до 100 м². Зникає необхідність доставляти громіздкі речі в лабораторію, розбирати і знову збирати великі конструкції.

    Мобільна ціаноакрилова система для виявлення невидимих слідів рук застосовується в комплекті з модулями зволоження і фільтрації повітря. Потужна парова установка піднімає вологість до 80% протягом приблизно 30 хвилин, а потім відбувається процес обкурювання протягом 30 хвилин (або до повної візуалізації слідів).

    Після обкурювання включається систем очищення повітря від залишків парів ціаноакрилу. Процедура очищення триває 60 хвилин.

    Рис.11. Компактна систему окурювання парами ціаноакрилових ефірів SUPERfume для використання на місці події

    Виявлення слідів папілярних узорів на поглинаючих та непоглинаючих поверхнях також можливе з використанням методу чотириокису рутенію. Суть методу полягає у відновленні чотириокису рутенію RuO4 до окису рутенію RuO, який під час контакту з органічними сполуками, зокрема жирами, набуває темного забарвлення. Осідаючи на потожировій субстанції слідів рук, він виявляє сліди у вигляді чорних або темно-зелених ліній, які видно при природному освітленні. Застосовується для виявлення свіжих слідів на термічному і звичайному папері, полімерах, шкірі, деревині, а також на предметах, що мають змішану поверхню.

    За своєю дією цей метод схожий на ціаноакриловий, але має перевагу у тому, що за слідами, виявленими чотириокисом рутенію, можливе подальше проведення медико-біологічного та пороеджеоскопічного дослідження.

    Технічні способи фіксації дозволяють закріпити зовнішній вигляд виявлених слідів дактилоскопічного походження чи одержати з них копії. Вони забезпечують зберігання виявлених слідів і їх подальше використання як речових доказів, що дозволяють за відображеними у них загальними та окремими ознаками ідентифікувати особу злочинця. Проте, сліди папілярних узорів будуть речовими доказами лише після того, як їх виявлення буде зафіксовано у встановленому законом порядку, в певних процесуальних документах.


    2. Технічні засоби вилучення твердих речовин та предметів

    Найпростіший набір інструментів, що полегшують вилучення твердих об’єктів, є в кожному комплекті науково-технічних засобів, необхідних для слідчого, оперативного працівника, спеціаліста-криміналіста. Сюди входять: ручна пила, склоріз, пилки з набором ножовочних полотен по дереву і металу, універсальний молоток, до ручки якого можна прикріпити різноманітні викрутки, стамески і т.д. Іноді для вилучення застосовуються більш складні технічні засоби. Так, для відділення від залізної конструкції якоїсь деталі використовуються апарати кисневого або плазмового різання металу, це портативні газозварювальні апарати, широко застосовувані в промисловості, будівництві й у побуті. Це портативні газозварювальні апарати марки РУ (ранцеві), ПГУ-3-02 та інші.

    У деяких випадках науково-технічні засоби даної групи спеціально розробляються криміналістами. Наприклад, для вирізання потрібної частини зі слідами, залишеними на бетоні, цеглині, металевих предметах, рекомендується використовувати пристосування із фрезою; для відділення частини дерев’яного предмета зі слідами відображеннями створена переносна портативна циркулярна електропила.

    Якщо місцевість засмічена предметами з магнітних металів (цвяхи, болти, шматки дроту тощо), їх необхідно видалити за допомогою магнітного шукача та продовжувати пошук за допомогою металошукача.

    Металеві мікрооб’єкти: ошурки, стружку можна також змітати на папір щіткою, пензликом; можна вилучати за допомогою липкої плівки, поролонової губки, магнітом (для феромагнетиків).

    З габаритних об’єктів сліди металів, продукти пострілу, сліди золота вилучають ватним тампоном, змоченим у етиловому спирту. Тампон стає об’єктом дослідження, а для контролю на експертизу надають такий самий тампон, лише змочений спиртом та висушений.

    Для вилучення металевих мікрооб’єктів із великих за площею предметів (сходи, килим тощо), зі шпарин використовують пилосос, патрубок якого має капроновий фільтр, який періодично видаляють разом із вилученими мікрооб’єктами, складають забрудненням усередину та пакують.

    Металеві предмети можна вилучати за допомогою пінцету, який має пластмасові або вкриті ізоляцією робочі краї (наприклад: кулі і гільзи).

    Осколки вибухових пристроїв та інші невеликі об’єкти вилучають після просіювання ґрунту через спеціальне решето.

    Для пошуку жаростійких предметів у снігу (гільз, осколків вибухового пристрою, деталей автомобіля, що зник з місця ДТП тощо) можна використовувати паяльну лампу, розтопивши з її допомогою сніг на ділянці пошуку.

    За допомогою гумової груші зручно збирати велику кількість розлитої ртуті, відбираючи її порціями та видушуючи в скляну посудину з водою, яку потім необхідно герметизувати, а на забрудненій ділянці провести демеркуризацію. Невелику кількість ртуті можна зібрати на аркуш паперу (кальки), допомагаючи іншим аркушем, а потім перенести в пробірку і герметизувати.

    Пакування речових доказів та зразків варто проводити в окремі пакети. Як пакувальний матеріал бажано використовувати поліетилен, який захищає об’єкти від вологи, а як відомо, остання прискорює процес окислення металів. Для короткочасного зберігання можна використовувати папір.

    Скляна тара застосовується для пакування тільки мікрооб’єктів, оскільки відносно великий металевий об’єкт (куля) може її пошкодити під час транспортування.


    3. Технічні засоби вилучення сипучих, рідких та газоподібних речовин (в залежності від фізичного «агрегатного» стану)

    Для вилучення сипучих речовин (зерна, муки, зразків ґрунту і т.п.) використовуються як прилади і пристосування, наявні в тій чи іншій галузі науки і техніки, так і спеціально створені науково-технічні засоби. Зразки зерна, наприклад, беруться спеціальними комірними мішечними або вагонними щупами; зразки вугільного пилу вилучаються за допомогою спеціально розроблених для цього совка, щітки і ситечка, наявних у слідчому гірсько-технічному ранці. Для глибинного зондування ґрунту з метою вилучення зразків ґрунту використовуються спеціальний щуп, який складається з двох деталей – ручки і сталевого стрижня. Розроблено спеціальне пристосування для відбору проб ґрунту, яке являє собою порожнисту циліндричну трубу діаметром 20 мм і довжиною 100 мм, нижній край насадки гостро заточений, за допомогою такої конструкції можна брати проби ґрунту з глибини 25-75 см.

    Для вилучення рідких речовин застосовуються спеціальні прилади та інструменти. Так, для вилучення зразків крові, наприклад, застосовується медична апаратура (голка Франка, пастерівські піпетки, пробірки), чисті скляні банки, чисті флакони з-під пеніциліну, а також вата, бинт і марля. З калюжі рідину (кров) – у кількості не менше 10 мм – беруть у чисту скляну банку, флакон із пеніциліну. Якщо це важко, то калюжу промокають декількома шматочками марлі (4×4), які повинні бути повністю просочені рідиною. Потім їх висушують. Шматочки чистої марлі надають для контрольних досліджень. Зразки вибухонебезпечних і агресивних рідин вилучаються за допомогою відповідної хімічної апаратури і посуди стійкої до агресивних середовищ.

    Відбір об’єктів рідких нафтопродуктів необхідно проводити швидко, у чистий сухий скляний посуд (пробірку, пляшку, банку). Закорковувати, забезпечуючи герметизацію за допомогою липкої стрічки. Об’єм тари повинен відповідати об’єму зразка, оскільки надмірний вільний простір сприяє утворенню вибухонебезпечної газоповітряної суміші. Упаковані у такий спосіб об’єкти необхідно зберігати в темному прохолодному місці (у холодильнику).

    Порожню ємкість від нафтопродуктів і паливно-мастильних матеріалів варто покласти до поліетиленового пакета, зав’язати (заклеїти) і також направити на експертизу.

    Густі нафтопродукти і паливно-мастильні матеріали найкраще розмістити в скляний посуд із притертими скляними пробками, флакони з поліетиленовими пробками. Зазначені об’єкти не можна пакувати в папір, картон, дерев’яні коробки.

    Тверді нафтопродукти і паливно-мастильні матеріали бажано покласти в поліетиленові пакети, останні – зав’язати або заклеїти. Іноді можна використовувати пакети із цупкого паперу. Головна умова їх зберігання – захист від механічного руйнування та впливу підвищених температур. При відборі зразків місце відбору необхідно позначати на відповідних схемах.

    Газоподібні нафтопродукти необхідно відбирати та направляти на експертизу лише після консультації з відповідними фахівцями, оскільки не виключена можливість виникнення небезпечної ситуації (вибухонебезпечні суміші). Проби суміші повітря з газоподібними нафтопродуктами відбирають у скляну півлітрову ємкість після того, як із неї буде вилита вода. Потім ємкість герметизують.

    Бажано направляти на експертизу сліди нафтопродуктів і паливно-мастильних матеріалів разом з об’єктом-носієм, тобто вилучати одяг, зброю, деталі транспортних засобів тощо. Якщо невеликі об’єкти, що просочені нафтопродуктами і паливно-мастильними матеріалами, вилучають повністю, то з великих вирізають фрагменти із зазначеними слідами.

    Щоб запобігти втраті слідів нашарувань, їх необхідно захистити на об’єкті-носії шматком поліетилену, старанно закріпивши останній. Паливно-мастильні матеріали на ґрунті вилучають разом із ґрунтом.

    Усі об’єкти зі слідами нафтопродуктів і паливно-мастильних матеріалів повинні бути герметично упаковані в скляний посуд або в поліетиленові пакети й у найкоротші строки відправлені на дослідження (експертизу) для запобігання незворотним змінам. Особливо це стосується об’єктів-носіїв, що мають лише слабкий запах нафтопродуктів, сліди які невидимі при огляді.

    При припущенні про вибух паливно-повітряної суміші необхідно вилучати пробу повітря. Достатня кількість може бути вилучена за допомогою виливання зі скляної ємності (пляшки, банки) 0,5 л води і герметизації за допомогою пробки. Крім того, пористі матеріали (тканини, вата, поролон і т.п.) здатні утримувати горючі гази. Вони повинні бути герметично упаковані і вилучені з місця події.

    Розвиток криміналістичної одорології спонукав криміналістів розробити науково-технічні засоби, призначені для вилучення і збереження повітря з молекулами запаху. Нині існує два засоби вилучення таких слідів – перший засіб полягає у такому: шприц без голки поміщається в декількох сантиметрах від об’єкта, запах якого потрібно зберегти, повітря, утягнуте шприцом, перекачують потім у посудину, що герметично закривається, де він зберігається без змін тривалий час.

    Другий засіб вилучення слідів запаху складніше. На поверхню, з якої вилучається запах, на 30 хвилин кладуть фланель (бавовняна тканина, що складається з 60% бавовни і 40% віскози), що поглинає (адсорбує) запах (зараз випробовуються також інші адсорбенти запаху, наприклад, активне гранульоване вугілля – АУ і вугільна тканина – АУТ). Тканину рекомендується прикривати металевою алюмінієвою фольгою, пластмасовою коробкою, щоб запахові сліди концентрувалися та інтенсивніше поглиналися волокнами. Потім адсорбент за допомогою пінцета поміщається в банку, яка герметично закривається. Якщо при огляді знайдені речі, що належать злочинцю, то їх теж варто помістити в таку ж банку з метою вилучення слідів запаху [30].

    При цьому у всіх засобів, що використовуються для вилучення запахових слідів, у ємкості, де вони будуть зберігатися, повинен бути відсутнім власний запах. Вилучати сліди запаху необхідно одразу ж після прибуття на місце події, інакше можна привнести інші запахові сліди.

    У деяких випадках для дослідження можуть знадобитися зразки повітря з конкретного приміщення. Так, при аварії в шахті, що трапилася через погану вентиляцію підземних виробіток, необхідно досліджувати склад рудничного повітря. Проби його беруться за допомогою спеціальних приладів, наявних у розпорядженні пиловентиляцйної й інших служб шахт.


    4. Технічні засоби вилучення мікрооб’єктів

    У зв’язку з розвитком науки і техніки стало можливим дослідження невеликих кількостей різноманітних речовин. Це спонукало криміналістів розробити засоби вилучення мікрочастинок.

    Під мікрочастинками розуміються всякого роду тіла, що мають мікроскопічні розміри (умовно до 1 мм у найбільшому вимірі). Являючись складовою частиною більш значних об’єктів (предметів, конгломератів), вони в тій чи іншій мірі відображають їх властивості. Прикладом мікрочастинок можуть бути шматки волокон текстильних тканин, дрібні осколки (крихітки) скла, шматочки лакофарбового покриття автомобілів, частки рослин (насіння, уламки листів), ґрунти, сипучих будівельних матеріалів і харчових продуктів, металева та дерев’яна тирса тощо.

    Вилучення мікрочастинок з місця події для приєднання до матеріалів кримінального провадження і для дослідження (попереднього й експертного) проводиться двома способами. Перший і найбільш ефективний – вилучення мікрочастинок з об’єктом-носієм, на якому вони знаходяться. Другий спосіб – безпосереднє вилучення мікрочастинок з об’єкта носія, перенесення його на відповідні пакувальні матеріали і приєднання до матеріалів кримінального провадження як самостійного речового доказу.

    Мікрооб’єкти рекомендується вилучати разом з об’єктом-носієм, оскільки тільки в цьому випадку можна зберегти порядок їх розташування на ньому, що може бути важливим для з’ясування обставин події. Крім того, не всі мікрооб’єкти можуть бути виявлені та якісно вилучені при проведенні слідчих дій за браком відповідних умов, технічних засобів та належної кваліфікації.

    Вилученню підлягають не тільки ті об’єкти-носії, на яких були виявлені мікрооб’єкти, а й ті, на яких є реальна ймовірність їх наявності.

    Мікрооб’єкти вилучають без об’єкта-носія якщо:

    Вилучення мікрооб’єктів ускладнюється за наявності міцного контактного зв’язку з об’єктом-носієм (плями, мазки). У такому разі необхідно вирізати фрагмент підкладки разом із мікрооб’єктом або демонтувати відповідну деталь, а якщо і це зробити неможливо, необхідно виконати зріз (аж до підкладки, тобто поверхні об’єкта-носія, намагаючись повністю відокремити нашарування), зіскоб або змив (в залежності від ситуації). В останніх трьох випадках поряд із нашаруванням відбираються контрольні зразки – зрізи, зіскоби, змиви матеріалу поверхні об’єкта-носія. Це пояснюється тим, що при відокремленні нашарування до нього можуть потрапити мікрочастки матеріалу підкладки, що в подальшому ускладнює або унеможливлює процес ідентифікації. контрольні зразки надають можливість експерту пояснити наявність чужорідних забруднень у речовому доказі та їх відсутність у об’єкта ідентифікації.

    Під час вилучення мікрооб’єктів варто пам’ятати також про необхідність відбору порівняльних зразків від імовірних об’єктів-джерел мікрооб’єктів у разі, якщо саме джерело вилучити неможливо або недоцільно.

    Для вилучення мікрооб’єктів застосовують такі методи [76]:

    Механічний метод є універсальним у разі необхідності вилучення одиничних мікрооб’єктів. Використовують пінцети, скальпелі, спеціальні ножі (хірургічні), леза безпечної бритви, препарувальні голки, щіточки, сухі ватні тампони, марлеві серветки. Мікрооб’єкти необхідно відокремлювати від об’єкта-носія з максимальним збереженням їх морфології. Для пом’якшення контакту металевого пінцета із крихким мікрооб’єктом (скло, часточка ЛФП) на його кінці фіксують, наприклад, полімерну ізоляцію електричного дроту.

    Адгезійний метод ґрунтується на прилипанні (адгезії) мікрооб’єктів до зволоженої або покритої спеціальними речовинами поверхні. Використовують зволожені поролонову губку, серветки, ватні тампони. Білу мікропористу поролонову губку розміром 5×10 см зберігають зволоженою в чистому поліетиленовому пакеті. Мікрооб’єкти вилучають, протираючи губкою поверхню об’єкта-носія. Складають губку робочою поверхнею всередину та повертають до пакету. Ще краще протирати ділянку по черзі двома губками. Із цією ж метою можна використати чисті фланелеві, марлеві або паперові серветки, злегка зволожуючи один край та протираючи ним поверхню. Потім серветку потрібно загорнути всередину, перегинаючи кілька разів, та запакувати аналогічно губці. Окремі нашарування з об’єкта-носія можна «змити» зволоженим тампоном, після чого розмістити його в пробірці або в поліетиленовому пакеті.

    Вилучення мікрооб’єктів можна проводити не порушуючи порядку їх розташування за допомогою липкої плівки фактично з будь-яких поверхонь, крім сипких речовин (наприклад, ґрунтів) та вологих об’єктів. Для цього відрізають шматок плівки потрібного розміру, знімають дублюючий шар, прикладають липким шаром до поверхні об’єкта-носія, злегка притискають, відокремлюють та закривають захисною плівкою (склом, поліетиленом). Пакують у конверт між двома аркушами картону. Для збереження топографії плівкою необхідно покрити усю поверхню об’єкта-носія. Якщо необхідно економити адгезійний матеріал або просто немає необхідності зберігати порядок розташування мікрооб’єктів, плівку послідовно притискають до різних ділянок об’єкта-носія до насичення, а потім також покривають захисним шаром. Недоліком зазначеного засобу є те, що липкий шар впливає на деякі речовини, змінюючи їх морфологію, склад, а отже і люмінесценцію, що ускладнює подальші дослідження. Найменші зміни викликають плівки «ПВХ» (ліпофоль), дактилоскопічна (чорна – для вилучення світлих мікрооб’єктів, прозора – для темних), «Картографічна», клейка стрічка «Прена», тому їх і рекомендується застосовувати.

    Пневматичний метод ґрунтується на використанні потоку стиснутого повітря для вилучення мікрооб’єктів із великих поверхонь (підлога, сходи), з одягу потерпілого, важкодоступних ділянок (щілині підлоги, тріщини стін, отвори дверей) тощо. Застосовують аспіратори зі спеціальною камерою чи касетою для збирання мікрооб’єктів або різні пилососи, зокрема мікропилососи на основі ручного фену, споряджені фільтром із синтетичної тканини розміром 10×10 см, який закріплюють між патрубком шланга та насадкою, а після закінчення роботи знімають, обережно згортають забрудненнями всередину та пакують. Основним недоліком зазначеного методу є порушення порядку розташування мікрооб’єктів.

    Електростатичний метод ґрунтується на властивості поверхні, що несе заряд статичної електрики, притягувати здатні електризуватись легкі мікрооб’єкти (волокна, волосся, полімерні матеріали, часточки ЛФП тощо). Засобом вилучення є палички з діелектричними властивостями – із каучуку, органічного скла, ебоніту. Перед вилученням мікрооб’єктів паличку натирають шматком тканини (фланелевої, вовняної), а потім проводять нею вздовж поверхні об’єкта-носія. Вилучені часточки обережно знімають пінцетом, зчищають тупим боком скальпеля або переносять на липку плівку. Варто пам’ятати, що мікрооб’єкти, заряджені однойменними з паличкою зарядами, будуть відштовхуватись від неї.

    Магнітний метод використовується для вилучення металевих мікрооб’єктів, яким притаманні феромагнітні властивості (сталеві ошурки, стружка, осколки вибухових пристроїв тощо). Із цією метою застосовують постійний або електромагніт. Металеві мікрооб’єкти зручно збирати магнітною щіточкою (пензликом) через аркуш тонкого паперу (кальки), який потім використовують для їх пакування.

    Капілярний та вакуумний методи використовують для роботи з рідкими мікрооб’єктами. Капіляри та мікропіпетки дозволяють зберігати рідину в її первинному стані на відміну від вати, марлі, фільтрувального паперу. До капіляра рідина надходить за рахунок капілярних сил (самопливом). Після занурення одного краю в краплю рідини та наповнення, капіляр розміщують у пробірці, флаконі, фіксуючи у вертикальному положенні пробкою. У мікропіпетку рідину втягують за допомогою гумової груші, а потім переносять до пробірки малих розмірів, яка звужується до дна, та герметично закривають. Перевага піпеток перед капілярами полягає в можливості відбору останніми в’язких рідин.

    Адсорбційний метод використовується для вилучення слідів запаху людини за допомогою адсорбенту – шматка ворсистої бавовняної тканини, яка і поглинає своєю поверхнею (адсорбує) сліди запаху з імовірного об’єкта-носія.

    Пакування мікрооб’єктів.

    Мікрооб’єкти, які вилучаються, а також предмети-носії повинні бути упаковані з урахуванням таких вимог:

    Предмети-носії пакують у тому вигляді, у якому вони були виявлені та вилучені, наприклад, ніж із відкритим лезом. Такі предмети затискають між аркушами фанери, закріплюють за допомогою розпірок, дротяного каркасу в ящику. Плями захищають накладками із тканини, кальки, поліетилену. Великі об’єкти-носії потім загортають в аркуш цупкого паперу, розміщують у поліетиленові пакети. М’які предмети (одяг) складають у взаємно перпендикулярних напрямках або загортають у рулони, розмістивши їх перед цим між аркушами паперу. Якщо огляд предмета-носія відбувався над паперовою або поліетиленовою скатертиною, їх необхідно використати для пакування;

    Якщо на поверхні упаковки виконати пояснювальні написи неможливо, то кінці шпагату (мотузки), яким перев’язана упаковка (прошита плівка), прикріпляються до бирки (картонної, фанерної) та скріплюються відбитком печатки, а відповідні написи виконуються на бирці.

    Опечатування виконується так, щоб без пошкодження відтиску печатки не можна було відкрити упаковку. Порядок пакування описується в протоколі слідчої дії.

    Доцільно розглянути правила вилучення та пакування лакофарбових матеріалів та покриттів (ЛФМ та ЛФП).

    Засобами вилучення часток ЛФП є пінцет, препарувальні голки, мікропилозбірник, діелектричні палички, «лопатки» із паперу.

    Після відповідної фіксації необхідно вилучити максимальну кількість відокремлених часток. Зібрані частки ЛФП потрібно зберігати в скляній, пергаментній або поліетиленовій упаковці. Не рекомендується застосовувати липку плівку, оскільки розчинники, що містяться в її адгезійному шарі, проникають у матеріал ЛФП. Деякі фахівці не заперечують проти використання плівки з нейтральною поверхнею (дактилоскопічна плівка), але необхідно остерігатись руйнування часток при відокремленні. Ділянки зі слідами ЛФМ на одязі потрібно обшити шматком білої тканини. Знаряддя зламу, як і інші предмети зі слідами ЛФМ, ретельно загортають, також заздалегідь захищаючи місця локалізації мікрооб’єктів. Необхідно уникати механічного пошкодження часток ЛФП (крихкі об’єкти) з метою збереження їх ідентифікаційних ознак, оскільки в подальшому можливе суміщення по лінії (площині) розділення. Для цього упаковані в кальку об’єкти потрібно розмістити між шарами вати в коробці.

    Рідкі ЛФМ для запобігання зміні складу при висиханні необхідно розмістити в скляні ємності і закрити.

    На експертизу бажано надавати сам предмет-носій із мікрооб’єктами (часточками, мазками ЛФП, плямами ЛФМ). Якщо це неможливо, а контактний зв’язок слідів ЛФМ із поверхнею предмета-носія міцний, потрібно демонтувати деталь або вирізати фрагмент предмета-носія з відповідним нашаруванням. У тому разі, коли і цю вимогу виконати неможливо, необхідно зрізати об’єкт (скальпелем, ножем) або вдатись до зіскобу чи змиву. При цьому потрібно виконати контрольний зріз, зіскоб, змив із незабрудненої поверхні предмета-носія (контрольний зразок) поряд із вилученим нашаруванням.

    Зразки ЛФМ для порівняльного дослідження (порівняльні зразки) повинні відбиратись з підозрюваного об’єкта (об’єкта ідентифікації) у якомога більшій кількості поряд з імовірним місцем контакту. Виконують зріз (аж до підкладки) або зіскоб. Площа порівняльного зразка ЛФП – близько 1 см2 (але не менше за 10 мм2).

    Наркотики. Під час вилучення, пакування та зберігання об’єктів необхідно дотримуватись певних правил. Перед вилученням усі об’єкти фотографують, а потім старанно реєструють відомості про спосіб їх отримання та умови зберігання. Предмети-носії та зразки наркотичних засобів пакують окремо в скляний чи пластиковий посуд, поліетиленові або паперові пакети. Оскільки наркотичні засоби дуже чутливі до дії сонячного світла, кисню повітря, вологи, підвищеної температури, їх необхідно зберігати в темному, прохолодному місці, а рідини – краще в скляному посуді із притертими або міцно притиснутими пробками. Зважаючи на нестійкість більшості органічних компонентів, мікрокількість наркотичного засобу потрібно доставляти на експертизу в максимально стислі терміни. Вологі рослини необхідно перед пакуванням підсушити при кімнатній температурі, видаливши надлишок вологи з поверхні, а потім розмістити в паперові пакети. При вилученні та транспортуванні наркотичних засобів кустарного виготовлення, що мають доволі стійку форму (грудочки, брикети тощо), варто дотримуватись обережності, користуючись м’якими амортизаційними прокладками та розміщуючи відповідні об’єкти в коробки для збереження морфологічних ознак прес-форми.

    Скло і кераміка. Великі осколки доцільно збирати руками в гумових рукавичках, бажано всі, щоб забезпечити можливість відновлення зруйнованого об’єкта або виявлення спільної поверхні розділення.

    Для вилучення мікрочасток скла та кераміки використовують пінцет із захищеними робочими краями, мікропилозбірник, липку плівку, щіточки, паперові «лопатки». Зазначені засоби застосовують у випадках, коли неможливо вилучити мікрооб’єкти разом з об’єктом-носієм.

    Вилучення часток скла та кераміки за допомогою липкої плівки не є оптимальним: при відокремленні від неї ці крихкі об’єкти руйнуються. При застосуванні мікропилозбірника відбувається порушення локалізації часток, їх травмування. Отже найкраще для цього використовувати пінцет із захищеними робочими краями, щіточки або підчіплювати осколки зігнутими шматочками паперу (паперові «лопатки»).

    Нашарування маленьких часток скла та кераміки на предметі-носії можна закріпити за допомогою аерозольного розпилення фіксатора – лаку для волосся, вилучивши перед цим більші осколки.

    Якщо найменші осколки при пакуванні можна насипати в пробірку, то великі доцільно розмістити в коробки, фіксуючи їх пластиліновими кульками для запобігання пошкодженням, а також руйнуванню нашарувань, які містяться на поверхні осколків. Іноді можна скористатись традиційним прийомом перекладання осколків м’яким папером. Обов’язково необхідно зазначити місце, час та обставини, за яких вони були виявлені, додати план або схему місця події з відповідними позначками.

    Разом із виявленими фрагментами скла та кераміки на експертизу бажано надати вільні зразки виробу, подібного розбитому (наприклад, чашку з того ж сервізу, що і розбита).

    При виявленні розбитого скла, частина якого залишилась в рамі, рекомендується вилучати раму, заздалегідь закріпивши в ній осколки, наприклад, за допомогою липкої стрічки. Можна також обережно вийняти всі осколки, відмічаючи їх зовнішню сторону та порядкові номери. Якщо наявні тріщини не досягають рами, необхідно позначити місце їх закінчення. Усе це стане в нагоді при подальшому відтворенні картини пошкодження. Зібрані фрагменти скла пакують у ящик, закріплюючи за допомогою пластилінових кульок. Додатково необхідно з’ясувати: розміри вибитого скла, подвійними чи одинарними були рами, чи давно вставляли скло, наявність замазки тощо.

    Для вилучення часток пластмас та гум використовують пінцет, скальпель, препарувальні голки, щіточки, мікропилозбірник, діелектричну паличку, липку плівку (в останньому випадку необхідно враховувати можливість взаємодії гум з агресивним середовищем).

    Якщо пластмаса та гума знаходяться на слідосприймаючій поверхні мегаоб’єкта у вигляді мазків, які утворились при різкому підвищенні температури внаслідок контактної взаємодії, необхідно виконати зіскоб (скальпелем). Частки гуми, що відокремились від шин у результаті удару та закріпились на дорожньому покритті (асфальті, бетоні), необхідно зчищати і змітати на аркуш паперу металевою дротяною щіткою. В обох випадках поблизу від нашарування з незабрудненої ним ділянки слідосприймаючої поверхні потрібно відібрати контрольний зразок матеріалу покриття.

    Жувальну гумку обережно беруть пінцетом, загортають в алюмінієву фольгу та пакують у скляну або пластмасову банку (обережно: не пошкодити сліди зубів, слини).

    Пакування часток пластмаси та гуми проводиться в пробірки, флакони, бюкси зі скла та різних полімерних матеріалів, у пакети, пергамент, кальку, на липку плівку (останній варіант найменш бажаний). Особливо суворі вимоги висуваються до умов зберігання гум: приміщення повинне бути захищеним від прямих сонячних променів, відносна вологість повітря – не перевищувати 50-60%, температура – у межах від 0 до 20°С, відстань від опалювальних приладів не менша за 1 м. забезпечується захист від дії агресивного середовища (бензину, гасу, жирів, масел, кислот, лугів) та від статичних механічних навантажень.

    Виявити малу кількість ґрунтового нашарування на предметі-носії можна за допомогою лупи, мікроскопа, освітлювачів білого та УФ-світла. Якщо можливо, потрібно вилучати речові докази разом із предметом-носієм, обшиваючи місця розташування нашарувань (забруднені ділянки) не ворсистою білою тканиною (на одязі) або обгорнувши їх папером.


    5. Технічні засоби вилучення слідів ґрунтового походження

    За наявності на одязі та взутті ґрунтового нашарування, речові докази необхідно передусім надавати на судово-ґрунтознавчу експертизу, оскільки внаслідок сипучості матеріалу можна його втратити. Також може бути знищена частина одягу внаслідок гниття, якщо його неможливо було просушити належним чином.

    Якщо предмет-носій не можна доставити в лабораторію або існує ризик самовільного відокремлення, особливо рясних нашарувань, останні фотографують та обережно знімають за допомогою інструментів – тупим боком скальпеля, ножа або пензликом у щільні паперові пакети.

    Особливу увагу необхідно звертати на заглиблення підборів, де нашарування зберігаються краще, ніж на інших частинах взуття.

    Шматочки сухого ґрунту потрібно пакувати в невеликі коробки (сірникові), перекладаючи папером із прошарками вати для запобігання можливого руйнування при транспортуванні.

    Неприпустимо змішувати ґрунтові нашарування, вилучені з різних ділянок предмета-носія.

    Відбір та пакування ґрунтових зразків із місця події необхідно проводити з урахуванням певних вимог.

    Для відбору використовують невелику лопатку, совок, ніж із широким клинком, які ретельно очищають перед відбором кожного нового зразка.

    Ґрунт місця події повинен мати схожість за зовнішніми ознаками із ґрунтовими нашаруваннями, що походять від нього. Якщо на предметах-носіях є рясні забруднення, а поверхня ділянки на момент події була сухою або покрита суцільним покривом рослинності, необхідно шукати інше джерело забруднення. Різка відмінність у забарвленні ґрунтів на предметі-носії та на місці події також свідчить про існування інших ділянок місцевості, звідки походять нашарування. Особливо необхідно звертати увагу на характер ґрунтових нашарувань на взутті трупа, виявленого на ділянці місцевості: відмінності свідчать про те, що потерпілий самостійно не пересувався по наявній ділянці.

    Вирішальним чинником при визначенні кількості та порядку відбору проб є ступінь однорідності ґрунту на ділянці, що досліджується: чим більш однорідна ділянка, тим менше проб треба відібрати.

    Шар відбору повинен бути неглибоким – 1-5 см при дослідженні взуття (в залежності від щільності ґрунту), якщо є необхідність у більш глибокому відборі (сліди бійки або гальмування транспортного засобу, яма), то зразки відбираються від різних горизонтів або через кожні 10-20 см вглибину.

    Порівняльні зразки відбирають із декількох місць у радіусі 1, 5, 10 м від центра місця події загальною масою до 1 кг. Маса ґрунтових зразків становить 50-200 г кожний.

    Контрольні зразки відбирають за межами локалізованої ділянки: на відстані 2-5 м якщо межі ділянки штучні і на відстані 20 м – якщо природні, а коли виникають проблеми з локалізацією – на відстані 25-200 м від місця події за сторонами світу (північ, південь, схід, захід).

    Неприпустимо змішувати зразки по горизонтах та території. Тільки у випадках, коли площа об’єкта, що знаходився в контакті із ґрунтом велика, відбирають зразки в різних точках (до п’яти) та змішують. При цьому формується середній зразок.

    Зразки потрібно відбирати з усіма сторонніми включеннями, рослинними залишками тощо. Бажано провести відбір зразків із ділянок, не забруднених кров’ю чи виділеннями людського організму. Зразки із зазначеними забрудненнями вилучаються окремо для судово-медичної експертизи.

    Якщо на місці події виявлені будь-які сліди (від взуття, протекторів транспортних засобів, волочіння), а також різні предмети (одяг потерпілого, злочинця), то зразки ґрунту необхідно відбирати поряд із ними, старанно зберігаючи сліди-відображення для трасологічних досліджень.

    Вологі зразки ґрунту потрібно просушити. Для цього їх треба розсипати тонким шаром на чистому аркуші паперу та сушити при кімнатній температурі (22-25°С) протягом доби і довше. Іноді допускається просушувати ґрунт у термостаті при t = 28°С). В іншому разі у вологому ґрунті продовжуються мікробіологічні та біохімічні процеси, які змінюють його склад. Сухі зразки розміщують у щільних паперових пакетах. Особливу увагу потрібно приділяти міцності упаковки для того, щоб виключити висипання ґрунтів.

    Не можна пакувати ґрунт у поліетиленові пакети, скляні банки, оскільки в цьому разі інтенсивні мікробіологічні процеси викликають розкладання, гниття тощо. Також не рекомендується вилучати ґрунт на липку плівку. Для збереження форми будь-якого сліду-відображення, у коробці з вилученим ґрунтом потрібно розмістити змочений водою шматок тканини. Слід взуття на задернованій ділянці потрібно підкопати із чотирьох боків та знизу, розмістити в щільній картонній або фанерній коробці та зафіксувати підпорами.

    Серед усіх технічних засобів для виявлення, фіксації і вилучення найбільш широке застосування отримала уніфікована валіза. Названо її так тому, що вона призначена для використання всіма учасниками, що беруть участь у розслідуванні злочинів: експертами, інспекторами-криміналістами, слідчими. Вони укомплектовані: