Техніко-криміналістичне забезпечення діяльності інспектора-криміналіста

1.1. Засоби та методи криміналістичної фіксації

  • 1. Засоби і матеріали предметної форми фіксації і моделювання
  • 2. Робота з мікрооб’єктами
  • 3. Робота з одорологічними слідами
  • 4. Робота з об’ємними слідами взуття та транспортних засобів

    • 1. Засоби і матеріали предметної форми фіксації і моделювання

    Фіксація є важливою дією в роботі з доказами. Фіксація – це закріплення в установленому законом порядку фактичних даних (слідів, об’єктів, явищ), які пов’язані з подією злочину та мають значення для його розслідування. Криміналістична фіксація – це процес застосування учасниками кримінального судочинства науково-технічних засобів з метою точного, об’єктивного, повного і наочного відображення і закріплення сторін, якостей, властивостей і форм визначених матеріальних об’єктів, як результатів слідчих дій, що проводяться з метою більш точного, об’єктивного і наочного запам’ятовування, закріплення фактів, подій, матеріальних слідів злочину та інших об’єктів, необхідних для встановлення істини по справі.

    Сліди, виявлені на місці події, набувають статусу речових доказів тільки після того, як факт їх виявлення і вилучення зафіксований відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Сліди повинні бути докладно описані в протоколі огляду (ст. 104 КПК України), по можливості сфотографовані (ст.ст. 105, 107 КПК України) і приєднані до матеріалів кримінального провадження відповідно до ст. 103 КПК України. Опис слідів у протоколі та фотографування повинні здійснюватися до їх вилучення.

    Використовуються різноманітні форми фіксації:

    Основними методами фіксації серед загальних (загальнонаукових) методів пізнання, що застосовуються у процесі доказування, є вимірювання, опис і моделювання.

    Технічними прийомами до реалізації цих методів є:

    Можливі різноманітні комбінації форм, методів і технічних прийомів фіксації, їх комплексне застосування, наприклад: протоколювання і реконструкція тощо.

    Характеризуючи в цілому технічні засоби фіксації, можна поділити їх на такі групи:

    Вербальна форма фіксації – застаріла і відносно проста форма, що робить її найбільш загальнодоступною, технічні прийоми її здійснення – протоколювання і звукозапис. Для проведення протоколювання використовуються канцелярські приналежності – папір для письма, папки, швидкозшивачі, олівці, ручки, ластик, криміналістична і канцелярська лінійки, транспортир і циркуль. З метою проведення звукозапису використовуються різноманітні диктофони і магнітофони. Вони використовуються в бесіді зі свідками-очевидцями на місці події, при допиті свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачуваних, при перевірці показань на місці й у деяких інших випадках, припускається застосування звукозапису за правилами ст.ст. 103, 105 КПК України. У даний час на озброєнні Національної поліції України знаходяться диктофони, які мають низку переваг у порівнянні з побутовими магнітофонами, що обумовлює зручність їхнього застосування на місці події.

    Загальні правила опису слідів у протоколах слідчих (розшукових) дій.

    Найменування об’єкта та його зовнішній вигляд.

    Якщо належність об’єкта до загальновживаних класифікаційних категорій очевидна, то він іменується у відповідності до них, наприклад, «фрагмент скла», «деформована трубка з металу жовтого кольору», «прозора полімерна плівка» тощо із зазначенням їх розмірів, кольору та інших характерних особливостей зовнішнього вигляду (наявність маркувальних позначень, пошкоджень, сторонніх нашарувань та ін.).

    У випадку, коли однозначно визначити найменування об’єкта не видається можливим, потрібно застосовувати формулювання, побудовані на подібності, такі як «фрагменти речовини червоного кольору, за зовнішнім виглядом схожої на частинки лакофарбового покриття», «нашарування м’якої пластичної речовини світло-зеленого кольору, за зовнішнім виглядом схожої на пластилін».

    У разі відсутності прямих аналогій у протоколі відображається детальний опис зовнішніх ознак об’єкта: «порошкоподібна речовина жовтого кольору», «в’язка рідина коричневого кольору з їдким запахом».

    Протокол ілюструється детальними фотографічними зображеннями об’єктів у відповідності із загальними правилами фотозйомки на місці події.

    Місце виявлення об’єкта.

    Оскільки місце виявлення слідів може мати суттєве значення для подальших слідчих (розшукових) дій, у протоколі необхідно чітко й однозначно вказувати їх розташування відносно оточуючої обстановки. Відстані потрібно відраховувати від найближчих до описуваних об’єкта орієнтуючих предметів. Наприклад, «… на дверях із зовнішньої сторони на висоті 25 см та на відстані 17 см від бічного краю дверей виявлені сліди нашарування речовини чорного кольору у вигляді смуги довжиною 3 см та шириною 0,5 см» або «…на відстані 28 см від лицевої сторони сейфа та 58 см від лівої стіни кімнати на ділянці овальної форми розмірами 6´4 см виявлена порошкоподібна речовина світло-сірого кольору, за зовнішнім виглядом схожа на цемент».

    Технічні засоби, використані для виявлення об’єкта.

    У багатьох випадках сліди (наприклад, мікрооб’єкти різноманітного походження, сліди нафтопродуктів) можна виявити тільки шляхом використання спеціальних технічних засобів, таких як лупа, портативний мікроскоп, додаткові джерела освітлення (видимого та ультрафіолетового випромінювання), металошукачі тощо.

    У протоколі вказується вид, марка та технічні характеристики засобу, який застосовувався в кожному конкретному випадку. Наприклад, «…при огляді ганчірки за допомогою УФ-освітлювача «УК-1» (довжина хвилі 366 Нм) на її поверхні виявлено слід неправильної форми максимальними розмірами 5´9 см із люмінесценцією блакитного кольору».

    Графічна форма фіксації – закріплення доказової інформації шляхом замальовки об’єктів або виконання графічних знаків, що виражають обумовленою уявою фіксуючу інформацію (малюнки, плани, схеми, креслення, графіки, карти і т.д.).

    У процесі фіксації цієї інформації використовують прямі та непрямі вимірювання. Так, при безпосередньому встановленні розмірів об’єкта, застосовуються прямі вимірювання за допомогою рулетки, лінійки, штангенциркуля, вимірювальної лупи або інших приладів, непрямі ж вимірювання проводять, коли потрібні дані одержують на основі розрахунків, виходячи з результатів прямих вимірювань (наприклад, визначення діаметра колеса автомобіля на підставі встановленої прямим вимірюванням довжини сліду, залишеного даним колесом при одному обертанні).

    Замальовка як прийом фіксації історично передувала застосуванню технічних засобів фото- та відеозйомки, зліпочних мас. У даний час вона частіше за все провадиться в «аварійних» ситуаціях, коли з певних причин не рекомендується застосувати технічні засоби закріплення зовнішнього вигляду об’єктів.

    Предметна форма фіксації – застосовуються прийоми вилучення предмета в натурі, реконструкція, копіювання, одержання зліпків і відтисків, тобто виготовлення матеріальних моделей.

    Вилучення предмета в натурі з подальшою (за необхідності) його консервацією варто вважати кращими з таких причин:

    Наочно-образна форма фіксації – дозволяє запам’ятати почуттєво сприйману уяву об’єкта або його ознаки і властивості, недоступні для звичайного безпосереднього сприйняття (фотографування, відеозапис). Основна ознака цієї форми фіксації доказів – наочність її результатів, оскільки запам’ятовується або те, що було доступно для суб’єкта фіксації при безпосередньому візуальному сприйнятті об’єкта в натурі, або його ознаки і властивості, що стали доступні для такого сприйняття після застосування відповідних засобів фіксації.

    Фотографування (фотозйомка) – найбільш поширений спосіб фіксації, він має такі переваги:

    Поряд із перевагами фотографування має низку недоліків:

    Фотозйомка не може запам’ятати динаміку процесу, вона дає тільки статичне відображення об’єкта зйомки.

    Для виконання необхідних фотографічних робіт використовуються дзеркальні фотоапарати, набір подовжувальних кілець (для фотографування слідів і дрібних об’єктів), ширококутний об’єктив (для фотографування обстановки в малогабаритних приміщеннях). Для фіксації застосовуються спеціальні фотографічні сумки, які укомплектовані фотоапаратом, подовжувальними кільцями, короткофокусним об’єктивом, фотоспалахом, масштабною лінійкою, набором номерних покажчиків із підставками для позначення об’єктів, які фотографуються на місці злочину.

    Відеозапис застосовують з метою:

    Судовий відеозапис є засобом фіксації образної і звукової доказової інформації. Вона поєднує простоту фотографії, динаміку кінематографічного зображення і можливості звукозапису перед «німими» відображеннями об’єктів фіксації. Для відеозапису на практиці використовується побутова (аматорська, непрофесійна) відеотехніка. Вона містить у собі відеокамеру, відеомагнітофон, відеоплеєр, монітор або телевізор.

    Усі засоби фіксації забезпечують або консервування самого об’єкта або дозволяють запам’ятати за допомогою виготовлення моделі ті чи інші властивості, сторони та якості об’єкта. Тому їх можна поділити на засоби консервування і моделювання. Зберігання самого об’єкта для справи має більше значення, ніж словесний опис або виготовлена з нього копія. Засоби консервування можуть бути спрямовані на зміцнення структури речовини об’єкта (залишки згорілого документа фіксуються за допомогою спеціальних хімічних речовин); що засновані на створенні спеціального мікро- та макросередовища, у яке поміщається об’єкт (деякі біологічні об’єкти поміщаються в спеціальний фізіологічний розчин), що дозволяють зберегти об’єкт (поміщаються в спеціальне пристосування, наприклад, мікрочастинки закріплюють за допомогою прозорих плівок). У процесі фіксації і вилучення об’єктів застосовують дактилоскопічні липкі плівки. Вони випускаються двох кольорів: прозорі і темні. Темна дактилоскопічна липка плівка застосовується для фіксації і вилучення потожирових слідів, виявлених світлими дактилоскопічними порошками (алюмінію, окису цинку, сапфіра тощо), світла – для фіксації і вилучення слідів виявлених темними порошками (графітом, сажею, окисом міді тощо); дактилоскопічна липка плівка використовується і для вилучення з різноманітних предметів волокон одягу, пилу, пилку рослин та інших мікрооб’єктів. Вона також застосовується і при вилученні пилових слідів взуття і транспортних засобів, виявлених на різних поверхнях. З цією метою дактилоскопічна плівка випускається великих розмірів (14×30 см).

    Якщо об’єкт вилучити неможливо, то з нього виготовляють модель, яка, відображаючи або відтворюючи об’єкт дослідження, спроможна замінити його так, що її вивчення дає нову інформацію про цей об’єкт.

    В експертній практиці для одержання експериментальних слідів і копій об’ємних слідів пошкоджень і слідоутворюючих об’єктів, використовують різноманітні моделюючі (зліпочні) матеріали. Слідокопіювальний матеріал вибирається, виходячи з особливостей самого сліду і властивості предмета носія сліду.

    Зліпочні матеріали повинні відповідати низці вимог. Вони повинні володіти пластичністю, дрібнозернистою структурою, спроможністю добре відокремлюватися від поверхні, еластичністю і достатньою міцністю готових зліпків, здатністю максимально та точно передавати мікрорельєф поверхні.

    У даний час з цією метою широко застосовуються зліпочні полімерні матеріали. Можливість кількаразового одержання полімерних зліпків дозволяє робити з ними різноманітні маніпуляції, зокрема, розрізування в окремих напрямках. При цьому речовий доказ залишається неушкодженим. Вивчення слідів не тільки за шириною та довжиною, але і за висотою (глибиною) утворених особливостей.

    З переліку зліпочних матеріалів варто виділити такі:

    Пластилін – застосовується для одержання зліпків з вдавлених слідів пошкоджень на твердих поверхнях і експериментальних вдавлених слідах від різноманітних тупих предметів.

    При приготуванні зліпка пластилін попередньо розминають у руках, розм’якшують і після цього прикладають до рівної поверхні (наприклад, скла). Відокремлюють його від цієї поверхні, накладають на слід і вдавлюють так, щоб нерівності сліду заповнилися пластиліновою масою. Через 10-15 хвилин пластиліновий зліпок обережно витягають зі сліду. Щоб уникнути надмірного налипання пластиліну до поверхні сліду, останній можна змазати мінеральною олією, змочити водою або припудрити порошком графіту. За допомогою пластиліну одержують відображення лише загальної форми і розмірів слідів, а також їх значних деталей. Траси і дрібні деталі рельєфу за його допомогою відобразити не вдається.

    Пластика за своїм зовнішнім виглядом і властивостями нагадує пластилін і використовується в дитячому моделюванні. Відмінною її властивістю є затвердіння при більш високих температурах. Для виготовлення об’ємних копій слідів потрібна кількість пластика розминається руками і вдавлюється в слід. Маса, як правило, добре відокремлюється від поверхні, у деяких випадках поверхню змочують водою або вазеліновою олією. Після відділення зліпка для надання йому міцності пластику опускають у киплячу воду на 8-10 хвилин. У результаті утворюється тверда копія сліду, зручна для подальшої роботи.

    Клей «ПВА» – використовується для копіювання поверхневих слідів ковзання на твердих поверхнях. Як наповнювач беруть окис цинку або газової сажі. Клей наносять тонкими шарами з інтервалом у декілька хвилин, після підсихання кожного шару. З наповнювачем може наноситися лише один шар клею.

    Стенс – зліпочний матеріал, широко застосовується у зуболікарській практиці. Для одержання зліпків стенс (80-90 г) попередньо розм’якшують гарячою водою. Витягнувши з води, масу додатково розминають руками для надання їй однорідності, спочатку притискають до рівної поверхні (скла), а потім цією поверхнею притискають до поверхні сліду. Після затвердіння зліпок виймають зі сліду. Стенс використовують для копіювання неглибоких слідів на твердих поверхнях. Дрібні деталі рельєфу поверхні стенс не передає.

    Воскова композиція – зліпочний матеріал, основу якого складає віск, дуже пластичний і тонко структурний. Добре сприймає сліди тертя (розруби і розрізи).

    Стиракріл – зліпочна маса, що сама твердіє, застосовується в стоматологічній практиці. Виготовляється з порошку (поліметілметакрілу) і рідини (метілметакрилату), у суміш додають 0,1-0,2% розчину активатора (діметілпаратолуідину). При змішуванні порошку з каталізатором утворюється з’єднання, яке після затвердіння перетворюється в міцну пластмасу. Стиракріл добре відображає дрібний рельєф поверхні сліду, він не схильний до деформації і не має адгезійних властивостей. Може бути використаний для одержання зліпків зі слідів, а також для одержання копій з окремих частин знарядь. Готують масу з розрахунку 2 частини порошку на 1 частину рідини. Порошок висипають у порцелянову або скляну чашку і заливають рідиною. Склад розмішують скляною паличкою протягом 2-3 хвилин до одержання однорідної маси. Приготовлену масу накладають на поверхню сліду. При кімнатній температурі маса твердіє протягом 20-30 хв. Стиракріл нееластичний, тому непридатний для одержання зліпків з глибоких слідів складної конфігурації, оскільки такий зліпок потім не можна буде відділити. При роботі зі стиракрілом необхідно уникати відкритого вогню (його рідкий компонент легко займається).

    АКР-100 СТ – зуболікарська маса, яка сама твердіє, готується із зернистого порошку метілметакрилату (полімеру) і рідкого каталізатора (5% диметіланілін-мономер). Порошок змішують із рідиною з розрахунку 5 частин порошку на 3 частини рідини. Після перемішування впродовж 1,5 хвилини масу виливають у слід. Через 15-20 хвилин виймають масу зі сліду. Матеріал добре копіює мікрорельєф поверхні сліду, не схильний до деформації.

    Силіконові полімерні матеріали – сиєпласт, пасти К-18, У-1-18, СКТН. Усім цим матеріалам властива еластичність, точність відтворення деталей рельєфу, відсутність адгезійних властивостей, вулканізація за допомогою каталізаторів у широкому температурному діапазоні. Застосування їх дозволяє швидко одержати якісні зліпки слідів. Для попередження розтікання зліпочної маси слід оточують бортиком із пластиліну. За допомогою цих мас удається копіювати з великою точністю в слідах рельєф трас, що дозволяє виготовляти зі зліпків поперечні зрізи і робити порівняльне дослідження сліду без застосування складного устаткування.

    Сиеласт – еластичний матеріал рожевого кольору, вулканізується при двох каталізаторах № 1 та № 2. Час вулканізації при кімнатній температурі 10-15 хвилин. Зліпки з сиеласта точно копіюють поверхню сліду, не прилипають і не змінюють своїх властивостей у широкому тепловому діапазоні. У комплект паст як пластифікатор входить вазелінова олія.

    Силіконовий компаунд У-4-21 – одержують при змішуванні силіконової пасти У-4 (грузла молочно-біла рідина, яка добре змочує поверхню) із каталізатором № 21 (від 4 до 21%). Одержуваний при кімнатній температурі полімер здатний при будь-якій температурі з великою точністю передавати мікрорельєф слідів, майже не має усадки і не прилипає до поверхні. Для одержання зліпків зі сліду поверхні необхідну кількість пасти наливають у пластмасову або скляну чашечку, додають каталізатор і перемішують. Після цього маса готова до використання і її виливають на поверхню сліду. Маса полімеризується впродовж 10-15 хвилин, після чого зліпок готовий і його можна зняти зі сліду. Каталізатор №21 зберігають у посудині із притертою кришкою.

    Силіконова паста «К» – в’язка оліїста рідина сірого кольору. При з’єднанні з каталізатором ця рідина вулканізується і перетворюється в гумоподібний матеріал. Зліпки з пастою «К» чітко передають дрібні деталі і рельєф сліду. Для одержання сліду на аркуш чистого паперу або в чашку наливають необхідну кількість пасти «К», при необхідності до неї вводять (до 20%) наповнювачів, старанно перемішують до однорідної маси. Наповнювачі підвищують механічну міцність зліпка, дають масі певний колір, білий або чорний, у залежності від того, що вводять: окис цинку або газову сажу. Потім на кожні 10 г пасти з наповнювачем уводять по 1 г каталізатора №18. При цьому масу безупинно помішують скляною паличкою. Після видалення бульбашок повітря на поверхні маси – вона готова для заливання в слід. Через 20-60 хвилин (у залежності від температури повітря і товщини шару) маса застигає.

    СКТН (низькомолекулярний термостійкий синтетичний каучук) світло-жовта в’язка рідина, що при додаванні каталізатора вулканізується і перетворюється в гумоподібний матеріал. Для приготування зліпочної маси беруть необхідну кількість СКТН (наливають у чашку), старанно перемішують із наповнювачем (беруть до 20% маси) – порошок окису цинку, окису магнію або газової сажі. Потім СКТН із наповнювачем змішують із каталізатором К-1 (беруть 20 частин каталізатора на 100 частин приготовленої маси). Після цього масу одразу заливають у слід: видавлюють або переносять частинами за допомогою скляної палички. Масу вулканізують при кімнатній температурі і перетворюють у зліпок за 15-20 хвилин.

    Вальцмаса – для виготовлення зліпків за допомогою вальцмаси (застосовується в типографіях для відливання друкарських форм) необхідно розігріти її за допомогою полум’я сірника або іншого засобу, накласти на слід і рівномірно притискати протягом 20-30 секунд, після затвердіння зліпка його потрібно витягти зі сліду й упакувати.

    Тиодент – зліпочний матеріал, застосовуваний у стоматології, складається змішуванням у співвідношенні 4:1 двох паст, білої і коричневої. Змішаний тиодент вулканізується через 5-7 хвилин і перетворюється в гумоподібний матеріал коричневого кольору. Цей матеріал може використовуватися для виготовлення неглибоких і невеликих слідів, залишених на твердих поверхнях.

    Легкоплавкі метали використовуються для одержання зліпків із дрібних вдавлених слідів ковзання, залишених на металевих поверхнях. Застосовуються сплави Вуда (температура плавлення 71°С) і Липовича (70°С). У розігрітому стані вони мають високі пластичні властивості, що дозволяє точно копіювати дрібний рельєф слідів. Перед використанням їх поміщають у невеличкі тиглі і розплавляють до утворення однорідної рідкої маси, яка виливається на сліди.

    Перхлорвінілова смола – білий або блідо-жовтий грубозернистий порошок , що добре розчиняється в ацетоні, етилацетаті і бутилацетаті.

    Розчин цього полімеру призначений для копіювання поверхневих слідів ковзання, а також для закріплення слідів злому на неміцних матеріалах і для одержання копій слідів за допомогою інших зліпочних матеріалів.

    Загальні положення методики моделювання зводяться до попереднього ознайомлення з об’єктом для встановлення стану поверхні, характеру і розташування слідів. З поверхні об’єкта видаляють сторонні частки і речовини. Для одержання зліпків використовують різноманітні допоміжні засоби: посудину для замішування зліпочної маси, скляну або дерев’яну паличку, шпатель для перемішування суміші, піпетку для вимірювання кількості каталізатора, матеріал для створення бортика навколо сліду (пластилін), шприц ветеринарний із товстою голкою для введення пасти у вузькі і глибокі сліди.

    Весь процес виготовлення зліпка складається з чотирьох основних етапів:

    Полімерні моделюючі матеріали мають широке застосування при трасологічних дослідженнях. Обумовлено це, з одного боку, розмаїтістю предметів, які є об’єктами таких досліджень, з іншого – великою кількістю слідів, вивчення яких успішно може бути проведено із застосуванням штучно утворюваних моделей зліпків.

    Засоби і прийоми одержання об’ємних копій слідів обов’язково описуються в протоколі огляду місця події.

    Для забезпечення цілісності зліпка його обгортають тонким папером, ватою, дрантям і поміщають у картонні коробки або дерев’яні ящики, що обв’язують шпагатом та опечатуються.

    Одним із прийомів фіксації є застосування предметного моделювання зовнішнього образу людини, тобто виготовлення за допомогою спеціальних технічних засобів синтетичних і суб’єктивних портретів. Для виготовлення таких моделей використовується інформаційний комплект малюнків, програма «Фоторобот» і т.д.


    2. Робота з мікрооб’єктами

    Для фіксації виявлених мікрооб’єктів застосовується вербальна (опис у протоколі) та предметна (із застосуванням технічних засобів) форми.

    Протоколом процесуально оформлюються фактичні дані про об’єкти, і в подальшому є засобом доказування (ст. 104 КПК України). У протоколі слідчої дії необхідно зазначити:

    Для опису форми мікрооб’єктів необхідно використовувати поняття з геометрії (наприклад, «нашарування має форму рівностороннього трикутника з розмірами сторін 3 мм» або «частка лакофарбового покриття подібна до еліпса довжиною 2 мм та шириною 0,5 мм»). Зауважимо, що доторкатись вимірювальними інструментами до об’єктів не рекомендується. Необхідно користуватись криміналістичним визначником кольору. Якщо відчувається запах, варто зазначити, запах якої з відомих речовин він нагадує. При описі поверхні мікрооб’єкта треба зазначити, рівна вона чи вигнута, гладенька чи шершава, блискуча чи матова, суха чи волога, пропускає світло чи ні тощо. Визначається також агрегатний стан мікрооб’єкта.

    До технічних методів фіксації відносять фото- та відеозйомку, виготовлення схем, малюнків та механічне закріплення мікрооб’єктів на об’єкті-носієві.

    Можливості фотографічної фіксації виявлених мікрооб’єктів обмежені. Зазвичай фотографують лише об’єкти-носії, а також локалізацію значної кількості мікрооб’єктів. Фотозйомка окремих мікрооб’єктів найчастіше не проводиться, зважаючи на складність процесу, хоча сучасна техніка дозволяє ефективно фіксувати і одиничні мікрооб’єкти. І хоча у більшості випадків зазначені знімки не мають доказового значення, проте їх криміналістична значущість сумнівів не викликає.

    Для фіксації характеру розташування мікрооб’єктів на предметах обстановки місця події доцільно використовувати схеми. Виявлені за допомогою лупи мікрооб’єкти можна намалювати.

    При вилученні мікрооб’єктів разом з об’єктом-носієм, необхідно показати його понятим та звернути їх увагу на наявні мікрооб’єкти (можна за допомогою оптичних приладів). Якщо наявність мікрооб’єктів тільки припускається, понятим роз’яснюють мотиви вилучення об’єкта-носія. Вони повинні бути присутніми при пакуванні об’єктів-носіїв та засвідчити цей факт своїми підписами під пояснювальним написом на упаковці. Мікрооб’єкти, вилучені без об’єкта-носія, демонструються понятим на місці їх виявлення, а потім у процесі їх пакування. Місця локалізації мікрооб’єктів на об’єкті-носії можна позначити олівцем, нитками, фломастером, обов’язково зазначивши це у протоколі, щоб експерт не сприйняв позначки як чужорідні забруднення.

    Для механічного закріплення мікрооб’єктів на об’єкті-носії рекомендується покривати місця їх локалізації шматком білої не ворсистої тканини (капронової, шовкової, бавовняної), яку по краях закріплюють нитками, шпильками, або замість тканини використати целофан, поліетилен, кальку, які приклеюють по периметру до об’єкта-носія липкою стрічкою. Іноді доцільно використовувати аерозольне розпилення фіксатора (наприклад, лак для волосся). Застосування з цією метою розчину поліхлорвінілу в ацетоні може призвести до втрати доказів, зважаючи на те, що ацетон – сильний розчинник.

    Очевидно, що фіксація (або закріплення) речових доказів має процесуальний та науково-технічний аспекти.

    Процесуальний аспект фіксації передбачає закріплення факту виявлення та вилучення мікрооб’єктів, що обумовлює надання їм статусу речового доказу. Процесуальна фіксація полягає у складанні протоколу слідчої дії, під час якої були виявлені та вилучені мікрооб’єкти. Протокол повинен включати опис дій, засобів, методів виявлення та вилучення мікрооб’єктів, місць їх виявлення, засобів та методів їх вилучення, пакування, зберігання. До протоколу крім самих мікрооб’єктів або предметів, на яких вони знаходяться, додають знімки, малюнки, схеми.

    Науково-технічний аспект фіксації означає конкретні маніпуляції з мікрооб’єктами з метою збереження їх зовнішнього вигляду, місця виявлення та інших суттєвих для справи показників, а також для тривалого зберігання їх властивостей, важливих для доказування.

    Після фіксації переходять до вилучення мікрооб’єктів.


    3. Робота з одорологічними слідами

    Фіксація запахових слідів здійснюється шляхом контакту адсорбенту із предметом-слідоносієм.

    Адсорбент – шматки ворсистої бавовняної тканини (фланель, байка) розмірами 10×15 чи 15×20 см, незабарвлені чи однокольорові. Стерилізація випраних серветок проводиться при температурі 70ºС протягом 1-1,5 годин. Використовуються також побутова алюмінієва фольга (у рулонах) шириною 15 см та поліетиленова плівка. Після використання останні знищують.

    Серветку-адсорбент пінцетом виймають із банки, розправляють на шматку фольги і, не торкаючись руками, накладають на об’єкт-слідоносій. Заздалегідь, для кращої адсорбції молекул запаху, зволожують об’єкт-слідоносій чи серветку водою з пульверизатора або над парою серветку, що знаходиться на об’єкті-носії, накривають шматком фольги, який повинен повністю закривати адсорбент, чи кількома шматками. При цьому не можна торкатись руками поверхні фольги, що вступатиме в контакт із адсорбентом. Адсорбент та фольгу можна накривати поліетиленовою плівкою, а все разом необхідно щільно притиснути за допомогою вантажу (наприклад, прожарений пісок у поліетиленовому пакеті) до горизонтальної поверхні, липкою стрічкою або нитками – до похилої чи вертикальної. Система призначена для покращання процесу дифузії «запахових» молекул та їх ефективнішої адсорбції.

    Об’єкт-слідоносій можна обернути шматком адсорбенту, двома-трьома шарами фольги, закріпити липкою стрічкою, нитками, упорами. Так обробляють рукоятку знаряддя злочину, кермо автомобіля.

    На предмет одягу накладають 2-4 серветки, потім згортають та фіксують мотузкою, липкою стрічкою. При роботі із взуттям серветку пінцетом кладуть у внутрішню передню частину, закривають фольгою, ущільнюють шматками зім’ятого паперу.

    Можна на руку (у гумовій рукавичці) покласти шматок фольги, зверху – серветку, притиснути до вертикальної поверхні із імовірними слідами запаху та закріпити липкою стрічкою.

    Для гладенької поверхні застосовується метод обтирання: адсорбентом, який тримають пінцетом, обтирають предмет. При цьому час відбору запаху скорочується за рахунок динамічного контакту адсорбенту з об’єктом-слідоносієм.

    Вилучення запахових слідів проводять у гумових рукавичках. Перед використанням їх потрібно вимити миючим засобом і після просушування протерти тампоном, змоченим спиртом. У спирті промивають і робочі кінці пінцета.

    Після завершення збирання запаху адсорбент пінцетом переносять у стерильну скляну банку, яку одразу герметизують. Для герметизації банок використовують скляні кришки з металевим запором. Кришки, запори та гумові прокладки обробляють гарячою водою з миючими засобами, стерилізують у сушильній шафі при t = 60-70ºС протягом однієї години. Пластмасові кришки використовують з ізолюючими прокладками з фольги. Відповідно до останніх рекомендацій банки найкраще герметизувати стерилізованими металевими кришками за допомогою машинок.

    Банку опечатують та прикріплюють етикетку, зазначаючи дату, час та місце вилучення, точку відбору, справу, по якій вилучено слід, матеріал слідоносія, тривалість процесу адсорбції.


    4. Робота з об’ємними слідами взуття та транспортних засобів

    Об’ємні сліди взуття і транспортних засобів найчастіше зустрічаються під час оглядів місць подій на відкритій місцевості. До таких слідів відносяться як одиничні сліди взуття так і доріжка слідів, сліди протекторів окремих коліс транспортних засобів і сліди колії, сліди частин тіла людини, ніг тварин та інші. У деяких випадках об’ємні сліди взуття можуть бути виявлені й у приміщеннях на розсипаних по підлозі сипучих речовинах: цукор, сіль, будівельні суміші та ін. Зазначені сліди можуть залишатися на різних ґрунтах із різним ступенем вологості та на снігу. Усе це й обумовлює прийоми і методи, які застосовує спеціаліст для їх фіксації.

    Найбільш розповсюдженою речовиною для фіксації об’ємних слідів на ґрунті і снігу є гіпс. Гіпсові зліпки слідів одержують на твердих, сирих, м’яких і сипучих поверхнях. Для виготовлення зліпків застосовується дрібний розтертий сухий гіпс (краще медичний). При цьому потрібно розім’яті грудки просіяти через сито або марлю, вологий гіпс просушити. Перед виготовленням зліпків рекомендується перевіряти придатність гіпсу для роботи з ним. Із цією метою необхідно змішати 1-1,5 столових ложок гіпсу з одною столовою ложкою води. Якщо гіпс придатний до роботи, отримана маса застигає, при надавлені на нього пальцем вода не виступає, а шматочок маси не розминається, а розламується.

    Гіпсовий розчин готується у співвідношенні: гіпс-вода 1:1 чи 1,5:1, у залежності від вологості і якості гіпсу. Розчин повинен мати напіврідку (сметаноподібну) консистенцію. Під час виготовлення розчину гіпсу виділяється невелика кількість тепла, що треба враховувати під час фіксації слідів на снігу. Взагалі, фіксація слідів на снігу викликає певні труднощі, але при правильному підході дає задовільні результати (детально ці питання розглядаються навчальною дисципліною «Трасологічні дослідження»).

    Цікавий метод отримання копій слідів взуття, що залишені на снігу було запропоновано працівниками Криміналістичного центру поліції Литви. Цей метод було продемонстровано на засіданні робочої групи з огляду місця події Європейської мережі науково-дослідних експертно-криміналістичних установ (ENFSІ) у березні 2007 року (постійним представником цієї недержавної організації є ДНДЕКЦ МВС України).

    Варто зазначити, що спеціалістам з огляду місця події при роботі в зимовий період доводиться виготовляти зліпки слідів взуття на снігу. Виготовлення таких зліпків за допомогою гіпсу зі зрозумілих причин становить певні труднощі. Важливо, щоб температура розчину гіпсу була якомога нижчою для уникнення танення снігу.

    Криміналістичним центром поліції Литви впроваджений у практику розроблений німецькими спеціалістами метод виготовлення зліпків слідів взуття за допомогою розплавленої сірки.

    Для виготовлення зліпку використовується порошок сірки, речовини, яка є відносно доступною та недорогою (застосовується у садівництві). Сірка засипається до металевої посудини та нагрівається на портативній газовій плитці до моменту її повного плавлення (близько +130°С). Далі потрібно дочекатися початку кристалізації сірки, що відбувається при температурі близько +96°С, та залити розплав у слід.

    Оскільки розплавлена сірка має властивість надзвичайно швидко кристалізуватися, вона не встигає передати снігові достатньо теплоти для його танення. Зліпок, що утворюється після повного застигання сірки, відображує чітку морфологію поверхні низу взуття: найдрібніші деталі сліду, навіть структуру снігу, чого, як правило, неможливо досягти за допомогою гіпсу. При застосуванні даного методу головним є вміння визначити момент, коли сірку необхідно заливати у слід: квапливість призводить до танення снігу, зволікання – до не відображення всіх деталей сліду.

    Рис. 1. Зліпок сліду взуття, який залишено на снігу, зафіксований за допомогою розплавленої сірки.

    Розглянемо приклад фіксації слідів взуття в протоколі огляду місця події.

    Схема опису в протоколі огляду місця події:

    Сліди взуття описуються в тій послідовності, у якій їх було виявлено та оглянуто і в тому вигляді, у якому вони знаходились на момент їх виявлення.

    Приклад опису слідів взуття в протоколі:

    «... При огляді території двора на чорноземі в городі виявлено доріжку слідів взуття. Вона починається від рогу будинку і йде в північно-західному напрямку до хвіртки в огорожі. Доріжка має довжину 25 метрів і складається з об’ємних вдавлених слідів взуття, що відобразились доволі чітко. Поверхня слідів на момент огляду дещо зволожена. У трьох перших слідах, розташованих біля будинку, є невелика кількість речовини білого кольору, яка в інших слідах відсутня. Речовину разом із ґрунтом зібрано в паперовий пакет та вилучено.

    Елементи доріжки слідів: довжина кроку правої ноги – 65 см, довжина кроку лівої ноги – 69 см, кут розвороту стопи правої ноги – 5º, кут розвороту стопи лівої ноги – 13º, ширина постановки ніг – 10 см.

    Найбільш чітко відобразились 4-й слід взуття на праву ногу та 6-й слід взуття на ліву ногу. Розмір сліду взуття на праву ногу: загальна довжина сліду – 30 см, найбільша ширина підметкової частини – 11 см, найменша ширина проміжної частини – 6 см, довжина каблука – 8 см, ширина каблука – 7,5 см, глибина сліду в ділянці носка – біля 2 см, у проміжній частині – 0,5 см, каблука – 2 см; решта розмірів ті ж, що й у сліді правої ноги.

    Форма носка в слідах кругла, передній край каблука ввігнутий, підметкова та проміжна частини підошви складають єдине ціле.

    У середній частині сліду підметки є рельєфний малюнок у вигляді круглих заглиблень діаметром 1 см, глибиною до 0,3 см, розташованих рядками, що проходять поперек підметки. У сліді каблука відобразились чотири поперечні удавлені смуги шириною 0,8 см, глибиною 0,2 см; відстань між ними – 0,5 см.

    Доріжка слідів сфотографована методом лінійної панорами; описані сліди і ще два сліди взуття на праву та ліву ноги сфотографовані масштабним методом фотоапаратом «Сanon» за допомогою подовжувального кільця № 1 і лампи-спалаху при навскісному світлі. Зі сліду зроблено зарисовку в масштабі 1:1 на аркуш світлої дактилоплівки шляхом обведення контуру сліду та малюнка підошви. Із двох описаних слідів виготовлені гіпсові зліпки, до яких прикріплено бирки з написами: «Зліпок зі сліду, виявленого 20.05.2017 р. у городі господарства гр. А.».