Об’єкти та сліди від дії зброї та патронів

ДОСЛІДЖЕННЯ СЛІДІВ ПОСТРІЛУ

1. Класифікація слідів пострілу, механізм їх утворення та встановлення
напрямку стрільби

2. Встановлення відстані, напрямку та місця стрільби

3. Вирішення ситуаційних завдань при дослідженні слідів пострілу

1. Класифікація слідів пострілу, механізм їх утворення та встановлення

напрямку стрільби

В широкому розумінні пострілом називається метання снаряду механічним пристроєм за рахунок тиску порохових газів чи іншої енергії. В судовій балістиці під пострілом розуміється метання снаряду (кулі, дробу, картечі) з каналу ствола вогнепальної зброї за рахунок тиску порохових газів.

Вивчення пострілу і явищ, що супроводжують його, дозволяє вирішувати низку завдань судово-балістичної експертизи.

Пошкодження є результатом взаємодії пошкоджуючого чинника, і пошкоджуваного середовища. Першими чинниками при вогнепальних пошкодженнях в залежності від відстані пострілу можуть бути як дія снаряда (самої кулі, її осколків, дробу, картечі), так і дія порохових газів, що утворюються при пострілі, а також і газів розривного заряду деяких куль спеціального призначення. Характер вогнепальних пошкоджень може істотно змінюватися в залежності від відстані пострілу.

До чинників, дія яких може позначатися на утворенні тих чи інших особливостей вогнепального пошкодження, відносяться механічна і температурна дія порохових газів, відкладення кіптяви пострілу і часток порохових зерен заряду, механічна дія часток порохових зерен, відкладення рушничного мастила, а також чинники, що залежать від самої кулі: її швидкості, форми та деяких інших властивостей.

Явища в стволі зброї при пострілі. З початком руху кулі (при виході з гільзи) набуває рух і стовп повітря, який знаходиться в каналі ствола перед кулею. У зв’язку з цим при пострілі з дульного зрізу зброї насамперед витискається повітря, утворюючи сферичну хвилю. Швидкість повітря дорівнюється швидкості самої кулі. Слідом за повітрям з’являється невелика кількість порохових газів, що прориваються перед кулею в той момент, коли вона, звільняється від гільзи і ще не ввійшла в нарізи каналу ствола. Кількість газів перед кулею поступово зростає за рахунок їх проривання між кулею і стінками каналу ствола. Тільки після виходу з дульного зрізу хмари порохових газів із каналу ствола вилітає куля. Як тільки денце її покинуло дульний зріз, з’являється основна маса порохових газів. Молекули порохових газів, маючи малу у порівнянні з кулею масу, мають, у зв’язку з цим, більш високу швидкість, ніж куля (для гвинтівки до 1500-1700 м/с). Швидко випереджаючи кулю, порохові гази оточують її у вигляді хмари. Граничні гази, зустрічаючи опір повітря, швидко втрачають свою швидкість і розсіюються, у результаті чого куля випереджає їх, покидаючи газову хмару. Діючи на кулю вже після вильоту її з каналу ствола, порохові гази надають їй додаткову швидкість. Цей приріст швидкості однак незначний і перебуває в межах близько одного-двох відсотків до швидкості кулі у дульного зрізу.

Описані явища супроводжуються звуком пострілу і появою полум’я. Одночасно з пороховими газами і кулею з каналу ствола виносяться тверді частки: кіптява, залишки порохових зерен, рушничне мастило, а також частки пилу і тому подібні забруднення, якщо останні були в каналі ствола перед пострілом.

Рис. А. Механізм пострілу

1.1. Основні сліди пострілу

Основна дія вогнепальної зброї обумовлена повним або частковим руйнуванням перешкоди (цілі) за рахунок механічного пошкодження її снарядом. Сліди дії снаряда на перепону у криміналістиці називають основними слідами пострілу. Вони бувають сліпими, наскрізними, рикошетом (дотичними).

Рис. 1. Сліди дії вогнепальної зброї на перепону:

а – наскрізний, б – рикошет, в – сліпий.

Сліпі пошкодження, такі, коли снаряд не пробив перешкоду наскрізь і у глибині якої виявлені куля, шріт, картеч або їх осколки. Ознаками сліпого пошкодження є наявність вхідного отвору і каналу (у тілі людини – ранового каналу).

Наскрізні пошкодження перешкоди утворюються коли снаряд пробиває її і вилітає назовні. Ознаками таких ушкоджень є вхідний і вихідний кулеві отвори і наявність кульового (ранового) каналу. Характер пошкоджень залежить від низки чинників: матеріалу, товщини перепони; виду, швидкості і дальності польоту снаряду, зустрічного кута тощо.

Рис. 2. Наскрізні вогнепальні пошкодження:

а – деревина; б – скло; в – гума; г – тканина.

Наскрізні пошкодження на перепонах значної товщини (наприклад, стін, багатошарового одягу), характеризуються наявністю прямолінійного каналу кругового перетину, діаметр якого збільшується в напрямку руху снаряду – це свідчить про вогнепальне кульове походження пошкодження.

На крихких твердих перепонах обмеженої товщини – в цегельній, бетонній стіні, на склі тощо – вхідний отвір, як правило, більше діаметра кулі за рахунок відколу часток від навколишнього краю отворів. Розміри отвору залежать від опору перепони розтягу і вигину, оскільки куля прагне відірвати і вибити шматок перепони, що розташована на її шляху. В пластичних перепонах, до яких умовно можна віднести предмети з металу і деревини, діаметр вхідного отвору близький до калібру кулі. В еластичних виробах (матеріали одягу) вхідний отвір, як правило, менше калібру кулі або ж повністю відсутній дефект (гумові вироби), оскільки еластична перепона розтягується при ударі в неї кулі, пропускає кулю, а потім отвір знову стискується, утворюючи точкове пошкодження.

При вивченні пошкоджень віконного скла звертає на себе увагу, що при ударі по ньому палицею або каменем воно розлітається на шматки, у той час як при прострілі кулею, що має значно більшу швидкість, як правило, утворюється круглий отвір з радіальними тріщинами. Таке, здавалося б, протиріччя пояснюється тим, що в першому випадку під дією тиску предмета, яким наноситься удар, тонкий лист скла спочатку прогинається, а потім тріскається на шматки за лініями найбільших зусиль вигину. При ударі в скло кулею, вона, маючи величезну швидкість, натискає лише на обмежену ділянку, що і вибивається. Енергія кулі не встигає поширитися на навколишні ділянки скла.

Вхідні отвори, діаметр яких більше калібру кулі, що нанесла дане пошкодження, типові для пошкоджень кулями, що мають високу швидкість.

Утворення вихідних отворів при вогнепальних пошкодженнях залежить від багатьох умов, завдяки чому характер їх дуже різноманітний. До чинників, що впливають на утворення вихідного отвору, відносяться швидкість, калібр, форма і вага кулі, а також характер перепони.

Відмінність розміру вихідного отвору від вхідного виражено тим більше, чим більше товщина перепони, яка пробивається.

У тонких перепонах (одношарові предмети одягу) визначити, чи є дане пошкодження вихідним або вхідним отвором, не вдається, і напрямок польоту кулі визначається за іншими даними. При пробиванні кулею перепон достатньої товщини вихідний отвір, як правило, більше вхідного, особливо в крихких матеріалах. При пошкодженні таких перепон, як наприклад, цегельних стін, товстих шибок, куля, пробиваючи перепону, прагне вибити з неї шматок, що стоїть на її шляху. Наближення кулі до задньої стінки перепони призводить до утворення відколу значного шматка перепони, оскільки тиск кулі зсередини не компенсується тиском зовні. У результаті цього вихідний отвір має вигляд широкого конусу з радіальними тріщинами, у глибині якого закінчується кульовий канал. Викладене може бути ілюстровано таким прикладом. Гвинтівкова куля пробиває 10-ти сантиметрову цегельну стіну, покриту зовні металевим листом товщиною 4 мм. Якщо металевий лист прикріпити до задньої поверхні стіни, зменшивши вдвічі його товщину, то куля стіну не проб’є. Це пояснюється тим, що пробивання стіни полегшується відривом із задньої стінки шматка цегли. Металевий же, навіть тонкий, лист перешкоджає такому відриву. При пробиванні перепон з металу, наприклад жерсті, кульові отвори мають інший характер. Метал має велику пластичність, у зв’язку з чим дефект отвору, що утворюється, має діаметр, рівний або дещо більший, ніж калібр кулі, а краї отвору вигинаються по ходу кулі. При цьому вони виявляються розділеними радіальними тріщинами на окремі зубчики. Ця ознака дозволяє легко визначити напрямок польоту кулі (рис. 2).

Рис. 3. Кульове пошкодження на металі

(краї пошкодження вивернуті за напрямком руху кулі)

При пошкодженні дерев’яних предметів характер вхідних і вихідних отворів відрізняється в залежності від того, чи пробиті вони уздовж (через торцеві частини) або поперек волокон і чи була деревина сирою або сухою. У сухій деревині утворюються круглі вхідні отвори (рис. 4). Іноді деревина по краях пробоїни тріскається. Розміри вхідного отвору бувають дещо менше калібру кулі.

Зовнішній вигляд пробоїн у сирій деревині має інший характер, оскільки вона більш еластична, ніж суха. Отвір після пострілу стискується і нагадує надріз. Вихідний отвір має також вигляд надрізу, але з відщепами по краях. Найбільш звичайні пошкодження, спрямовані поперек волокон деревини, у сухій деревині дають великі вихідні отвори, у яких утворюються значної довжини відщепи вздовж волокон. У зв’язку з цим вихідний отвір має довгасту форму з ламаними краями.

Рис. 4. Вхідний та вихідний отвори в дерев’яній дошці

Кульове пошкодження в склі має форму усіченого конуса, велика основа якого відповідає вихідному отворові, а менша – вхідному, оскільки з просуванням кулі в склі пробоїна розширюється (рис. 5). Такі пошкодження дозволяють встановити і кут нахилу зброї стосовно поверхні скла в зв’язку з тим, що при ударі кулі під гострим кутом у скло конусоподібна пробоїна набуває неправильної форми, скіс стає великим з боку, протилежного удару кулі. Таким чином, якщо куля ввійшла під кутом справа, то скіс буде більше зліва і навпаки.

При ударі кулі в скло воно спочатку вигинається, а потім тріскається вздовж радіусів від точки удару, причому тріщини виникають із задньої поверхні скла, оскільки вона піддається при вигинанні найбільшому розтягу. Потім ділянки скла між радіальними тріщинами виштовхуються в напрямку польоту кулі. При цьому утворюються концентричні тріщини.

Рис. 5. Кульові пошкодження на склі: 1 – пробоїна з дрібними крайовими тріщинами; 2 – пробоїна з радіальними тріщинами; 3 – пробоїна з радіальними і концентричними тріщинами; 4, 5, 6 – розташування тріщин в залежності від напрямку польоту кулі

Рис. 6. Пробоїна в склі, утворена кулею

(стрілкою показаний напрямок польоту кулі)

Тріщини виникають починаючи з передньої поверхні скла, оскільки воно піддається найбільшому розтягу. У результаті на гранях осколків скла виникають хвилеподібні нерівності, що розташовуються дугоподібно вигнутими пучками поперек граней. На гранях осколків скла, що відповідають радіальним тріщинам, вершини (кінці, що зближаються) цих пучків знаходяться в передній поверхні скла, тобто тієї, з якої був нанесений удар. На гранях, що відповідають концентричним тріщинам, вершини пучків завжди звернені до задньої поверхні скла, через яку куля вийшла зі скла.

Ці ознаки дозволяють без ускладнень визначити напрямок польоту кулі при ушкодженні нею скла навіть у тому випадку, якщо збереглася тільки частина пошкодження, наприклад, осколок є частиною краю пробоїни, що не випав із рами вікна.

Якщо удар кулі потрапив у скло не перпендикулярно, а під кутом, то концентричні тріщини розташовуються навколо пробоїн уже не по правильних колах, а більше з протилежної сторони до напрямку польоту кулі. Варто мати на увазі, що від пробоїн, нанесених кулями, майже неможливо відрізнити отвори від невеликих важких предметів, кинутих із великою силою, наприклад, шматків свинцю або каменів, викинутих із рогатки.

Вхідні і вихідні отвори на одязі. Значна частина предметів одягу складається з одного тонкого шару тканини, трикотажу або інших матеріалів. На багатошарових предметах одягу (пальто, шапка), у яких може бути простежений кульовий канал, вхідний і вихідний отвори можуть бути визначені як на ушкодженні, що відповідає вхідному отвору тіла, так і на пошкодженні одягу, що відповідає вихідному отвору на тілі людини. Це тим більш важливо, оскільки на одязі при наскрізних вогнепальних ушкодженнях тіла нерідко може утворитися тільки одне ушкодження – відповідно вхідному або вихідному отвору тіла, коли одне з цих отворів розташовується на ділянці тіла, не прикритій одягом. Нерідко бувають і випадки, коли є вогнепальні пошкодження одягу без ушкоджень тіла.

Вхідні отвори на одязі, як правило, мають дефект тканини (відсутність частини тканини) менше калібру кулі. Практично його нерідко встановити не вдасться через розволокненні краї (особливо на вовняних тканинах). Розміри вихідного отвору, як правило, більше вхідного. Як правило спостерігається, що по краях вхідного отвору вивертання волокон назовні, на практиці це може бути використано як ознака вихідного отвору але не завжди, а тільки в тих випадках, коли є повна впевненість, що отвори не піддавалися механічним впливам, що легко змінюють початкову картину. При багатошаровому одязі видалення зовнішнього шару одягу нерідко дозволяє відзначити цю ознаку на лежачому нижче шарі тканини, що був захищений від зовнішніх впливів зовнішнім шаром.

Вихідні отвори на одязі можуть мати великий розмір у тих випадках, коли в їх утворенні беруть участь уламки снарядів і кісток.

При вогнепальних ушкодженнях тіла кулею, що має велику швидкість (стріляною з гвинтівки, карабіна або кулемета), якщо є ушкодження кісток, їх уламки утворюють компактну масу. Ця маса уламків набуває значної енергії і діє на ділянку вихідного отвору, що спричиняє великі ушкодження. При цьому на тканинних матеріалах одягу нерідко утворюються хрестоподібні пошкодження, повністю такі самі, як і на вхідних отворах (рис. 7), нанесених у межах механічної дії порохових газів.

Якщо перепона складається з декількох шарів різнорідного матеріалу, що спостерігається при наявності багатошарового одягу, то по ходу кульового каналу в нижніх шарах можуть бути виявлені частки матеріалів, що відокремились від верхніх шарів.

При пошкодженні одягу, коли в постраждалого було поранення з ушкодженням кісток, у вихідних отворів можуть бути нерідко виявлені дрібні їх уламки. При цьому у вихідних отворів на головних уборах, що складаються з декількох шарів різних тканин (наприклад, шапки-вушанки тощо), можна дуже часто виявити не тільки уламки черепних кісток, але і пасма волосся.

Наскрізні чи сліпі пошкодження дробом характерні тим, що вхідне пошкодження має вигляд множини дрібних круглих отворів майже однакового діаметру, які більш густо розташовані у центрі з поступовим зменшенням щільності до периферії.

Рис. 7. Вихідний отвір хрестоподібної форми

при пострілі з гвинтівки зразка 1891/30 р.

Сліди рикошету виникають при кутах зустрічі від 0° до 35°, коли куля дещо втрачає свою швидкість, а кут відбивання майже дорівнює куту зустрічі при зіткненні з поверхнею перепони, яка має значну твердість (цегельні стіни, бетон, метал) (рис. 8).

Рис. 8. Рикошет кулі від перепони. Кут зустрічі «П» дорівнює куту відбивання «0»

В деяких випадках напрямок пострілу вдається визначити і за дотичними пошкодженнями, які можна розглядати як варіант рикошету при куті зустрічі кулі з перешкодою близько 0 градусів. При дотичному контакті снаряд майже не змінює свого напрямку руху.

Після рикошету куля продовжує політ за новою траєкторією. Траєкторії куль, що рикошетують, дуже різноманітні і не піддаються практичному урахуванню. Водночас при утворенні рикошету, якщо куля при цьому не деформувалась, існують певні закономірності.

Дальність польоту кулі після рикошету залежить від розміру кута відбивання і від розміру відхилення її убік від площини початкового напрямку польоту. Відхилення польоту кулі спостерігається завжди убік обертання кулі внаслідок деривації. Гранична дальність польоту кулі досягається при малих кутах відбивання і незначне відхилення кулі убік обертання, причому ця дальність не набагато менше дальності польоту кулі. Однак і при значному відхиленні убік куля, що рикошетує, летить на великі відстані, так, гвинтівкова куля, що рикошетує пролітає до 400 м.

Куля, що рикошетує, майже не втрачає свою швидкість, у зв’язку з чим має велику пробивну здатність. Якщо куля після рикошету при невеликих кутах відбивання не деформувалася, то обертальний її рух може зберігатися. При зустрічі з твердою перепоною, як правило, утворюється деформація переважно головної частини кулі у вигляді більш-менш вираженої плоскої ділянки, на якій є сліди ковзання кулі по поверхні перепони.

Явище рикошету від м’якої перепони значно відрізняється своєю складністю.

При зустрічі з м’якою перепоною під невеликими кутами куля заглиблюється в неї, а потім виходить нагору, оскільки опір верхнього шару середовища значно менше опору нижнього шару. При цьому кут відбивання більше, ніж кут зустрічі (рис. 9). У зв’язку з заглибленням у перепону куля втрачає частину своєї енергії на її подолання й у результаті після рикошету має меншу швидкість, ніж до рикошету. Чим легше куля, м’якше середовище і менше кут зустрічі, тим менше втрата швидкості кулі.

Рис. 9. Рикошет кулі від м’якої перепони (земля). Кут зустрічі «П» менше кута виходу «0»

При рикошеті кулі від ґрунту верхній шар його руйнується, створюючи відкриту борозну. Глибина проникання кулі в перепону тим більше, чим більше кут зустрічі, отже, рикошет від м’якої перепони можливий тільки при малих кутах зустрічі. Чим менше твердість перепони, тим менше повинен бути кут зустрічі для одержання рикошету.

Як правило, борозна, що залишається кулею на ґрунті, має (для зброї з правої нарізкою) певний поворот вправо (рис. 10). При цьому кут повороту зазвичай не перевищує 45°, але іноді буває і більше. Кут повороту збільшується зі збільшенням кута зустрічі. Так, кут повороту відсутній при швидкості кулі близько 200 м/с і кутах зустрічі до 10°. При кутах зустрічі в межах 10-17 він дорівнює 45°, а при кутах зустрічі 25° кут повороту може досягати 90°.

Рис. 10. Борозна на ґрунті при рикошеті кулі (вид зверху, нарізка ствола права)

Необхідно мати на увазі, що, як виняток, можливе відхилення борозни убік, зворотній напрямку обертання кулі (уліво для кулі з правим обертанням). Це буває в тих випадках, коли куля в момент виходу на поверхню ґрунту одержує удар по головній частині зверху, оскільки на її шляху виявився предмет, твердість якого перевищувала твердість навколишнього середовища.

Рикошет кулі від води виникає при кутах зустрічі 4-12°. При менших кутах куля сковзає по воді, а при великих кутах поглиблюється у воду і тоне. Практично встановлено, що при швидкості кулі менше 200 м/с імовірність рикошету кулі від води мала. Кут повороту в сторону обертання кулі буває частіше за все в межах 3-45° (іноді і до 90°).

Якщо на воді або на ґрунті від однієї кулі послідовно виникає декілька рикошетів, то відстань між наступними рикошетами завжди менше, ніж між попередніми.

1.2. Додаткові сліди пострілу

Окрім основних слідів пострілу в судовій балістиці вивчаються і додаткові (супутні). Додаткові сліди утворюються за рахунок викидання з каналу ствола під час пострілу продуктів згоряння пороху, мастила, часток металу оболонки кулі, ствола тощо, які розсіюються в повітрі чи осідають на перешкоді в межах її досяжності.

Механічна дія порохових газів відбувається за рахунок надвисокого тиску і відзначається на об’єкті пострілу лише при дуже близьких відстанях, не далі 5-10 см. Виражається вона в утворенні надривів країв вхідного отвору (рис. 11), а іноді й у вибиванні окремих його ділянок. Крім відстані пострілу, об’єм руйнівної дії порохових газів в місці вхідного пошкодження залежить від зразка зброї і характеру самої перепони. Це пояснюється різною швидкістю, об’ємом і тиском порохових газів, що залежить від різних зразків зброї. Чим більш потужний набій, тобто чим більше його пороховий заряд, тим більше й об’єм руйнівної дії порохових газів. У зброї, розрахованій під той самий зразок набою (наприклад, гвинтівки, карабіни й обрізи), механічна дія газів тим більше, чим коротше ствол. Тому в гвинтівковому обрізі вона більше ніж у карабіна, а в карабіна більше ніж у гвинтівки.

Рис. 11. Вхідний отвір при пострілі з пістолета «ТТ». Механічна дія >порохових газів викликала надриви тканини. Дистанція пострілу – 1 см

З огляду розміру механічної дії порохових газів на перепону існуючі зразки ручної вогнепальної зброї можуть бути розділені на три групи:

• зброя великої потужності: магазинні й автоматичні гвинтівки (карабіни), кулемети і автомати-карабіни під проміжний набій;
• зброя середньої потужності: пістолети-кулемети (автомати) без дульно-гальмівного пристрою, військові пістолети і військові револьвери;
• зброя малої потужності: пістолети-кулемети з дульно-гальмівним пристроєм, кишенькові пістолети, малокаліберна спортивна зброя.

Щоб правильно оцінити силу дії порохових газів на перепону, необхідно враховувати властивості самої перепони. На перепонах із міцних матеріалів (металеві, дерев’яні) механічна дія порохових газів помітно не позначається, тоді як на менш міцних матеріалах, наприклад, тканинах різних предметів одягу, ця дія виражена дуже добре. Так, на білизняному матеріалі – бязі зброя великої потужності наносить пошкодження у вигляді надривів країв вхідного отвору при відстанях пострілу до 7-12 см, зброя середньої потужності до 3-7 см, а зброя малої потужності – лише до 1-3 см або ж зовсім не наносить видимих неозброєним оком пошкоджень.

Стовп порохових газів, що вилітають з дульного зрізу зброї великої потужності, у зв’язку з дуже високим тиском порохових газів на відстані перших 1-3 см повторює форму каналу ствола і лише потім під дією опору навколишнього повітря розширюється, перетворюючись у хмару. У зв’язку з цим довжина надривів, утворених на перепоні пороховими газами при пострілах із такої зброї, на відстані до 1-3 см від дульного зрізу може бути менше, ніж на відстані 5-7 см, коли порохові гази вже мають форму хмари. При подальшому збільшенні відстані механічна дія газів на перепону припиняється, оскільки тиск (кінетична енергія) їх виявляється вже недостатнім для утворення пошкодження. Порохові гази при пострілах із менш потужної зброї починають розсіюватися майже одразу при виході зі ствола, утворюючи хмару газів безпосередньо біля дульного зрізу зброї.

Практичне значення механічної дії порохових газів є головними чинниками при дослідженні вогнепальних пошкоджень одягу. У залежності від міцності матеріалів одягу порохові гази або вибивають значну ділянку матеріалу, або ж утворюють тільки надриви країв вхідного отвору, або ж вибивають ділянку тканини і, крім того, надривають краї пошкодження. За певних умов можливе утворення пошкоджень і без дефекту тканини, якщо мішень розташована поблизу дульного зрізу на такій відстані, що на неї насамперед впливають порохові гази, які обганяють кулю. У результаті цього утворюється конусне вдавлення на мішені, а потім надриви, що йдуть від вершини конуса. Шматки, що утворилися між надривами, відгинаються в сторони хмарою порохових газів, і в отриманий широкий отвір пролітає куля, що не стикається з матеріалом мішені. При цьому, природно, буде відсутній і дефект матеріалу мішені – ділянка, вибита кулею, а також і ободок (поясок) обтирання кулі.

Наявність більш-менш великих надривів, а отже, і розміри вхідних отворів на одязі, нанесених у результаті механічної дії порохових газів, залежать від сили тиску порохових газів, пов’язаної з особливостями виду і зразка зброї та відстанню пострілу. Форма ж вхідного отвору, в першу чергу, залежить від будови тканини одягу. Надриви завжди проходять за лініями найменшого опору.

За своєю будовою існуючі матеріали одягу можуть бути поділені на такі основні групи: трикотаж, шкіряні, валяні, гумові і тканинні вироби. Найбільше практичне значення мають тканинні вироби. Незважаючи на різке розходження за зовнішнім виглядом (матеріалом, товщиною, характером поверхні, вони завжди складаються з двох систем ниток (основа й уток), переплетених перпендикулярно один до одного. При такій будові тканини лініями найменшого опору є ті лінії, що перетинають під прямим кутом нитки основи або утоку. У результаті цього утворюються хрестоподібні, «Т»-подібні або лінійні пошкодження (рис. 11).

Різні види трикотажу завжди складаються з ниток, вигнутих у вигляді петель і тим чи іншим способом з’єднаних між собою. У зв’язку з цим вхідні отвори в трикотажі при пострілах у межах механічної дії порохових газів завжди мають круглясту або неправильну геометричну форму (рис. 12). Виникнення таких пошкоджень пояснюється однорідністю і великою пластичністю трикотажу. При пострілі в трикотаж спочатку утворюється невеликий отвір, а потім відбувається розпускання петель по його краю, що значно збільшує початкові розміри пошкодження.

Рис. 12. Кульове пошкодження трикотажу (постріл у межах механічної дії порохових газів)

Дублена шкіра різних тварин, яка призначена для виготовлення шкіряних виробів, одягу і взуття, в основному, складається з колагенових волокон, що перетинають одне одного під різними кутами й у різних площинах.

У зв’язку з цим на шкірі, як правило, утворюються зірчасті пошкодження (рис. 13). Кількість променів, довжина надривів і взаємне розташування їх змінюються від випадку до випадку, оскільки лініями найменшого опору будуть проміжки між волокнами. Зрідка на шкірі утворюються лінійні і хрестоподібні пошкодження, що варто розглядати як окремий випадок зірчастих пошкоджень, у яких кількість променів може коливатися в межах від двох до дванадцяти, або більше.

Рис. 13. Вхідний отвір зірчастої форми при пострілі в дублену шкіру з пістолета «ТТ» на відстані 1 см

На гумових виробах, наприклад прогумованих плащах, як правило, утворюються отвори точкового характеру навіть при пострілах із гвинтівки. Іноді від краю пошкодження відходять множинні симетрично розташовані надриви довжиною не більш 1-3 мм. Така форма вхідних отворів пояснюється однорідною структурою і великою еластичністю гуми.

Температурна дія порохових газів. Маючи високу температуру (понад 1000°С), порохові гази можуть викликати опалення і навіть запалювання матеріалів перепони. При пострілі димним порохом основне значення має температурна дія не порохових газів, а маси розпечених твердих і рідких продуктів вибухового розкладання порохового заряду, що, відкладаючись на поверхні перепони, можуть викликати не тільки опалення, але і прогоряння матеріалу мішені наскрізь, якщо остання має невелику товщину.

Температурна дія порохових газів при пострілах бездимним порохом за механізмом інша. Вона має велике практичне значення при вогнепальних пошкодженнях одягу та інших матеріалів перепони. Дослідженнями в даному напряму встановлено, що видиме неозброєним оком опалення при пострілах бездимним порохом може бути отримане навколо вхідного отвору на вовняних тканинах при дистанціях пострілу не більше 8-10 см. Виражається опалення в утворенні ділянок навколо вхідного отвору, на яких волокна змінили свій колір на коричневий, набули стовщеної форми і стали ламкими. Іноді поверхня такої ділянки являє собою суцільну ділянку зі злиплих між собою волокон.

Видиме неозброєним оком опалення виникає не при кожному пострілі, а в 40-50% випадків у результаті підвищеного тиску порохових газів у дульного зрізу зброї, що компенсує мізерно малий проміжок часу впливу високої температури на мішень. Такий високий тиск у дульного зрізу зброї виникає в результаті зсуву точки максимального тиску порохових газів у каналі ствола зброї до дульного зрізу, що пов’язано з порушенням нормального процесу горіння порохового заряду, частіше за все, наприклад, при пострілах старими набоями, при зношеному каналі ствола, при пострілах кулями меншого калібру, ніж канал ствола, і при деяких інших умовах. Дульно-гальмівні пристрої, що є в деяких зразках ручної вогнепальної зброї, наприклад, в пістолетах-кулеметах «ППШ», «ППС», в автоматах «АК-74», сприяють утворенню опалення перепони, оскільки підвищують тиск порохових газів усередині дульно-гальмівного пристрою і збільшують час дії їх на мішень, якщо мішень контактує з віконцями дульно-гальмівного пристрою.

Утворення і характер (виразність) опалення навколо вхідного отвору залежать від виду і зразка зброї, якості використовуваних для стрільби набоїв, відстані пострілу і характеру матеріалу мішені.

Кіптява пострілу. При пострілі бездимним порохом продукти розкладання капсульного складу (в основному хлористі солі) і металевий пил, що стирається з поверхні кулі, каналу ствола і гільзи, виносяться з каналу ствола назовні пороховими газами. У кіптяві пострілу можна виявити лише сліди продуктів неповного згоряння пороху (вуглець і смолу). Маючи мікроскопічні розміри, частки кіптяви пострілу змішуються в порохових газах і поширюються разом із ними. При зустрічі з перепоною порохові гази розтікаються по ній і кіптява пострілу осаджується.

Форма і щільність газової хмари не однакові в різних її ділянках і швидко змінюються з віддаленням її від дульного зрізу зброї. Тому характер відкладень кіптяви пострілу буває різним у залежності від відстані пострілу, а також характеру мішені. Варто враховувати, що і характер горіння пороху в каналі ствола зброї змінюється від пострілу до пострілу. Кожний постріл є індивідуальним. Це відображається на формі газової хмари і кількості домішок у кіптяві пострілу продуктів неповного згоряння порохового заряду.

Відкладення кіптяви на мішені навколо вхідного отвору при перпендикулярному положенні ствола зброї до плоскої поверхні мішені мають форму майже правильного кола (рис. 14). У експерименті можуть бути отримані відкладення кіптяви пострілу у вигляді кілець, що чергуються за інтенсивністю забарвлення, а іноді й у вигляді радіальних смуг. Однак така картина відкладень кіптяви пострілу в практиці експертизи зустрічається рідко.

Рис. 14. Характер відкладення нальоту кіптяви пострілу навколо вхідного отвору

Співвідношення між складовими частинами кіптяви пострілу непостійні від пострілу до пострілу, оскільки вони залежать від багатьох чинників. До них відносяться конструктивні особливості зброї (довжина ствола), якість і кількість порохового заряду й ударного складу капсуля, ступінь зношення каналу ствола, характер матеріалу кулі і гільзи, черговість пострілів, наявність мастила тощо. Значення для розглянутого питання якості і кількості пороху, капсульного складу і характеру матеріалу кулі й гільзи не вимагає пояснень.

У тих випадках, коли канал ствола зброї зношений і, отже, має нерівну поверхню, він при пострілі як напилком знімає верхній шар оболонки кулі, руйнуючись при цьому сам. У результаті серед продуктів, що складають кіптяву пострілу, виявляється більш високий відсотковий вміст заліза (за рахунок ствола), а також міді і цинку (за рахунок оболонки кулі, якщо вона виготовлена з томпаку) або нікелю і міді (якщо вона з мельхіору).

Коло, що утворюється нальотом кіптяви пострілу, має більш інтенсивне забарвлення поблизу країв вхідного отвору (так звана центральна кіптява) і менш інтенсивне з віддаленням від країв (периферична кіптява пострілу). Межа між цими ділянками, як правило, помітна. Поява двох ділянок кіптяви пострілу різної інтенсивності пояснюється наявністю в хмарі порохових газів центрального струменю, що має значно більший тиск і вміст кіптяви, ніж периферичні ділянки хмари.

На форму відкладення кіптяви впливає і вібрація мішені при пострілі від удару в неї стовпа порохових газів.

Колір кіптяви пострілу при стрільбі бездимним порохом, як правило, сірий за рахунок вмісту металевих часток. Інтенсивність тону проявляється в слідах від темно-сірого в центрі до світло-сірого на периферії. Окремі ділянки можуть мати і коричнюватий колір за рахунок продуктів розкладання капсульного складу. У цьому легко переконатися, якщо постріл робити набоями, у яких залишений один капсуль, а куля і порох видалені.

Вище уже вказувалося, що значна кількість кіптяви пострілу, викидаючись із каналу ствола разом із пороховими газами, розсіюється в повітрі або ж осідає на поверхні перепони. При пострілах із сучасних зразків вогнепальної зброї кіптява пострілу відкладається на мішені, якщо остання розташована на відстані не далі 30-50 см від дульного зрізу.

Частина кіптяви осідає на стінках каналу ствола й у гільзі набою, а деяку, незначну її частину, виносить на своїй поверхні куля. Зустрічаючись із перепоною і пробиваючи її, куля своєю поверхнею знаходиться в тісному контакті зі стінками кульового каналу, що виникає в цій перепоні. Частина кіптяви пострілу стирається з кулі і залишається на краях вхідного отвору у вигляді вузького (шириною 1-2 мм) кільця темно-сірого кольору, так званого ободка обтирання, а частина осідає на стінках самого кульового каналу переважно на початку його. Якщо куля свинцева (спортивна чи мисливська зброя), то й описаний наліт у більшості своїй складається з частин, що легко стираються з свинцевої кулі.

Частки порохових зерен. Як показує практика, пороховий заряд при пострілі ніколи не згоряє повністю, навіть у нових набоях. Залишки зерен пороху з пороховими газами викидаються з каналу ствола назовні.

Частки порохових зерен, як і порохові гази, у перший момент при виході з каналу ствола мають більшу швидкість, ніж швидкість кулі. Незабаром порохові гази розсіюються, а частки порохових зерен, маючи певну масу, продовжують рух, втрачаючи свою кінетичну енергію з віддаленням від дульного зрізу ствола в результаті опору повітря. Чим більше маса частки, тим більшу кінетичну енергію вона має і тим далі вона летить. На дальність польоту порохового зерна впливає його форма, так, наприклад, зерна циліндричної форми летять далі пластинчастих, однак більша кількість часток не відлітає далі ніж на 80-100 см.

Механічна дія обгорілих зерен пороху виражається в утворенні точкових наскрізних пошкоджень навколо вхідного кульового отвору, якщо перепона недостатньо міцна, як наприклад, тканинний одяг . У тих випадках, коли перепона товста або міцна (шкіряне взуття, тіло людини), обгорілі зерна проникають в неї на різну глибину, створюючи множинні сліпі пошкодження. Нерідко обгоріле зерно залишає лише точкові поглиблення, після нанесення яких відскакує і падає униз (рис. 15).

Рис. 15. Схематичне зображення слідів, що утворюються при близькому пострілі:

А – поясок осаднення, Б – поясок обтирання,В – відкладення порошинок,

Г – відкладення кіптяви пострілу

Пробивна спроможність порохових зерен і їх часток буває різною в різних зразках зброї і залежить від швидкості порохових газів, від форми і ваги часток, від відстані пострілу і від властивостей перепони.

Найбільшу пробивну здатність мають залишки зерен пороху при пострілах із гвинтівок, у яких велика швидкість залишків зерен пороху залежить переважно від циліндричної (трубчастої) форми і відносно великих розмірів обгорілих зерен пороху. У результаті цього при пострілах на близьких відстанях із гвинтівок і карабінів залишки зерен пороху пробивають багатошаровий одяг, а в окремих випадках навіть фанеру.

При пострілах із більшості зразків автоматів, пістолетів і револьверів кінетична енергія значної частини порохових зерен, щодо звичайних матеріалів одягу, виявляється недостатньою для пробиття перепони, і вони осідають на її поверхні навколо вхідного отвору. При цьому необхідно мати на увазі, що в результаті різних маніпуляцій із предметами, які мають вогнепальні пошкодження (на місці події, при оглядах), більшість залишків зерен пороху обсипається й ділянка вхідного отвору набуває змін у порівнянні з початковим виглядом, що завжди варто враховувати при експертизі.

Сліди рушничного мастила. У нормальних умовах експлуатації канал ствола ручної вогнепальної зброї для захисту від іржавіння покривають шаром рушничного мастила. Останнє являє собою суміш «циліндрової олії 2» із добавкою двох відсотків церезину. Зимою замість рушничного мастила застосовують зимове мастило №21, до складу якого входить легка олія, гас, кальцієве мило і саломас. Таким чином, мастило перебуває, в основному, із мінеральних масел. При пострілі зі зброї зі змазаним каналом ствола мастило летить у вигляді крапель на невелику відстань, що не перевищує 45-150 см.

Після першого ж пострілу мастило згоряє й у каналі ствола вже не виявляється. Необхідно мати на увазі, що самі набої бойової зброї, а отже, і їх кулі можуть також мати незначну плівку мастила, оскільки в місцях збереження (склади бойових припасів) вони протираються промасленими ганчірками для захисту від корозії.

Особливо варто зупинитися на мастилі набоїв спортивної малокаліберної зброї. У цих набоях уже при їх виготовленні кулі покриваються осальним складом, що складається з парафіну (до 50%), тваринного технічного жиру та інших домішок. У зв’язку з цим при стрільбі з малокаліберної зброї при кожному пострілі зі ствола разом із кулею та іншими компонентами викидається й осалка, що може відкладатися на перепоні у вигляді темних цяток (рис. 16) навіть на відстані до 10-15 метрів. Сама куля несе на собі велику кількість осалки, що відкладається в ободку обтирання навколо вхідного отвору при кожному пострілі на усіх відстанях, поки куля має пробивну дію.

Рис. 16. Численні дрібні плями – бризки осалки набою навколо вхідного отвору

Постріл зроблений із спортивної малокаліберної гвинтівки «ТОЗ-8» на відстані 80 см.

Сліди часток металу куль, гільз та стволу. На перешкодах можуть залишатися сліди часток металу куль, гільз, стволів, а також продукти металізації останнього. В залежності від механізму утворення частки металу можуть бути різного розміру і форми. Як правило, їх розмір не перевищує кількох мікрон і може досягати до 1 мм.

Ободок обтирання. При пострілі із змазаного ствола частину мастила виносить із собою куля (притаманно для першого пострілу), завдяки чому воно відкладається на краях вхідного отвору на перепоні, створюючи поряд із кіптявою пострілу ободок (поясок) обтирання (рис. 15). В утворенні ободку обтирання беруть участь й інші нашарування, які знаходяться на поверхні кулі: кіптява, метал снаряду і ствола, частки пороху тощо.

Постріл в упор. Постріл, при якому дульний зріз зброї упирається в перепону, називають пострілом в упор. Для м’яких перепон, наприклад таких, як одяг, виділяють постріл із щільним упором (натиском), коли дульний зріз зброї втиснений у перепону, і постріл на зіткнення, коли дульний зріз тільки торкається мішені. За тих самих умов, якщо зброя при пострілі розташовується не перпендикулярно до мішені, а під деяким кутом, буде спостерігатися частковий упор, коли з мішенню стикається лише частина дульного зрізу.

Такий різновид пострілів в упор має певне практичне значення. При пострілі з щільним упором навколо вхідного отвору кіптява пострілу осідає лише у вигляді вузького кільця 5 мм шириною, оскільки майже уся вона проникає вглиб пошкодження. При пострілі на зіткнення ширина кільця, утвореного нальотом кіптяви пострілу, може досягати трьох і більш сантиметрів. При пострілі з частковим упором відкладення кіптяви пострілу по краях вхідного отвору несиметричні, вони ширше з боку відкритого кута. Несиметричність тим більше виражена, чим більше нахил ствола зброї відносно поверхні мішені.

Рис. 17. Види упора дульного зрізу зброї:

а – щільний, б – частковий, в – боковий

Наявність відкладень кіптяви на краях вхідного отвору навіть при щільному упорі пояснюється віддачею зброї, що не може бути повністю компенсована натиском руки стріляючого, оскільки віддача виникає майже миттєво. Рефлекторна реакція на віддачу – вторинний натиск руки знову притискає дульний зріз зброї до мішені, але частина порохових газів разом із кіптявою пострілу до цього часу вже проривається на поверхню мішені.

Рис. 18. Механізм утворення штанцмарки

2. Встановлення відстані, напрямку та місця стрільби

2.1. Політ кулі в повітрі

Визначення місця, відстані і напрямку звідки був зроблений постріл, ґрунтується на законах зовнішньої балістики. Вирішення цих завдань має велике значення для встановлення істини у справах, пов’язаних із застосуванням вогнепальної зброї.

Після вильоту з каналу ствола куля, отримавши певну початкову швидкість, надалі летить за інерцією (за балістичною траєкторією). При відсутності дії на кулю сторонніх сил, вона повинна була б рухатися рівномірно і прямолінійно. Однак при своєму русі в повітрі куля піддається дії двох сил: сили ваги і сили опору повітря. Під дією сили ваги куля безупинно знижується, а опір повітря, спрямований назустріч руху кулі, безупинно зменшує швидкість її польоту. У результаті дії на кулю цих двох сил політ її відбувається не по прямій лінії, а за кривою нерівномірно вигнутою лінією, що називається траєкторією польоту. Всі точки траєкторії знаходяться нижче лінії кидання.

Траєкторія складається з двох гілок: початкової, або висхідної, і кінцевої – низхідної, між якими знаходиться вершина траєкторії. Довжина висхідної гілки відноситься до низхідної приблизно як 3:2. Несиметричність траєкторії виникає в результаті дії на кулю сили опору повітря, що значно знижує швидкість польоту кулі (рис. 19).

Рис. 19. Траєкторія польоту кулі та її елементи

У зв’язку з тим, що всі точки траєкторії знаходяться нижче лінії кидання, для того щоб куля долетіла до цілі, необхідно ствол зброї направити вище цілі під певним кутом. Чим дальше відстань до цілі, тим більшим повинний бути цей кут і тим більше, отже, стає крутість траєкторії.

З ручної вогнепальної зброї можна вести вогонь на різні відстані. Так, із гвинтівок ведуть прицільну стрільбу на дальність від 100 до 800 м, а з пістолетів до 25-50 м. Визначеній дальності стрільби з даного зразка зброї відповідає визначений кут узвишшя. Однак збільшення кута узвишшя буде призводити до збільшення дальності тільки до певної межі. Цей максимальний кут різний для кожного зразка зброї і кожної партії набоїв. У безповітряному просторі найбільша дальність польоту кулі для усіх видів зброї була б досягнута при куті узвишшя в 45°. У повітрі ж цей кут завжди менше 45° і для ручної вогнепальної зброї знаходиться в межах 30-35°. Так, для гвинтівки Мосіна зразка 1891/30 р. він дорівнює приблизно 30°.

За інших рівних умов дальність польоту кулі залежить від її початкової швидкості. Чим більше швидкість кулі, тим більше і дальність її польоту.

Пропорційний приріст дальності зі збільшенням швидкості польоту кулі спостерігається до певної межі. Як тільки швидкість кулі перевищить швидкість звука, опір повітря зростає пропорційно другого і навіть третього ступеня швидкості.

При стрільбі на великі дистанції висота траєкторії досягає дуже значних розмірів. Так, при стрільбі з гвинтівки на 800 м висота траєкторії досягає майже 3 м, а при стрільбі на 2200 м вона дорівнює 88 м, тобто на лінії стрільби може стояти будинок, що не перешкоджає кулі досягти цілі.

Обертання кулі. Куля, стріляна з нарізної зброї, швидко обертається, чим і забезпечується стабільність її польоту. Для гвинтівки зразка 1891/30 р. початкова швидкість обертання перебуває в межах 2400-3667 оборотів у секунду (понад 200000 у хвилину) і знижується надалі доволі повільно. У безповітряному просторі куля зберігала б під час польоту положення, що отримала у момент вильоту зі ствола. При великих кутах узвишшя вона летіла б із піднятою головною частиною і на кінці льоту торкнулася би землі денцем, а не кінчиком. Однак при польоті в повітрі обертова куля не зберігає початкового положення і завжди вдаряється в перепону своєю головною частиною.

Це пояснюється тим, що куля, швидко обертаючись, набуває властивості гіроскопа, основна властивість якого полягає в тому, що він не тільки зберігає положення своєї осі в просторі, але і певним чином чинить опір зовнішнім силам, що прагнуть змінити його положення.

Під впливом зовнішньої сили гіроскоп змінює положення своєї осі, рухаючись завжди, по-перше, під прямим кутом до напрямку дії зовнішньої сили, по-друге, убік свого обертання.

Куля при польоті в повітрі прагне зберегти положення своєї осі в просторі, однак сила ваги змушує її опускатися від лінії кидання, у результаті чого траєкторія вигинається. Якби вісь кулі збігалася з дотичною траєкторією, опір повітря був би рівномірним по всій поверхні головної частини кулі, але у зв’язку з тим що куля вилітає зі ствола з піднятою головною частиною, то посиленому опорові повітря в перший момент піддається поверхня кулі, звернена донизу. Куля відповідає на цей тиск як гіроскоп, вона повертається своєю головною частиною під прямим кутом до того напрямку, за котрим діє сила, убік свого обертання, тобто повертається вправо.

При цьому положенні тиск повітря на кулю буде великим зліва і куля знову повернеться, але уже вниз. Потім таким же способом вона повернеться вліво, далі нагору і т.д. Таке послідовне відхилення кулі вправо, униз, уліво, нагору називається повільним конічним обертанням (на відміну від швидкого обертання кулі навколо своєї осі). У результаті повільного конічного обертання куля, увесь час описує коло біля своєї траєкторії, летить головною частиною вперед і в такому ж положенні падає на землю або зустрічається з перепоною.

2.2. Визначення відстані пострілу на близьких дистанціях стрільби

Під відстанню пострілу розуміється дистанція по прямій лінії між зверненим до перепони дульним зрізом зброї і вхідним отвором на перепоні.

Відстань пострілу за вогнепальним пошкодженням на практиці визначити важко і більш-менш точно може бути встановлена тільки на близьких дистанціях стрільби. В судовій балістиці виділяють три відстані пострілу: упор, близький і неблизький, або постріл поза межами дії додаткових слідів (факторів).

У експертизі вогнепальних пошкоджень умовно прийнято вважати пострілами з близької відстані такі постріли, коли навколо вхідного отвору можуть бути виявлені додаткові фактори пострілу: сліди механічної і температурної дії порохових газів, відкладення кіптяви пострілу, відкладення залишків зерен пороху і сліди механічної дії, а також іноді сліди рушничного мастила у вигляді бризок. Відстані, коли ознаки близького пострілу відсутні, умовно називаються неблизькими або далекими. Визначити відстань пострілу тільки за характером (формі і розмірам) вхідного отвору неможливо.

Методика експертизи визначення відстані пострілу. Поява ознак близького пострілу залежить не тільки від відстані пострілу, але і від властивостей самої зброї, тому дистанція близького пострілу не збігається для різних зразків зброї. Наявні в посібниках із судової медицини таблиці ознак близького пострілу для різних зразків вогнепальної зброї є приблизними, і ними не можна керуватися при формулюванні висновків при експертизі відстані пострілу. Останнє пояснюється тим, що крім відстані пострілу й особливостей зразка зброї, на характер ознак близького пострілу впливають властивості порохового заряду набою й індивідуальні властивості каналу ствола екземпляра зброї, з якого був зроблений постріл (ступінь його зношення), а також впливають властивості перепони (рис. 20). Таблиці ж складені відносно ушкоджень шкірних покривів людини й одягу, без урахування названих чинників.

Рис. 20. Характер відкладення нальоту кіптяви пострілу навколо вхідного отвору в залежності від матеріалу мішені:

Зліва – картон, справа – бязь.

Постріли зроблені з пістолета-кулемета «ППС» набоями одного випуску

Визначення відстані пострілу необхідно робити шляхом експериментальної стрільби з того самого екземпляра зброї, набоями тієї самої партії й у такий самий матеріал, із якого складається наданий на дослідження предмет із вхідним вогнепальним пошкодженням. Спочатку постріли (не менше трьох на кожну дистанцію) робляться на відстанях, що відрізняються одна від іншої на 5 см, а потім, коли будуть отримані мішені з картиною слідів близького пострілу, подібної з досліджуваним вхідним отвором, розходження між дистанціями зменшують до 1 см. Таким методом відстань близького пострілу може бути визначена з похибкою 2-3 см. Якщо експерту не відомі вид і зразок зброї, з якої зроблений постріл, то при наявності ознак близького пострілу для уточнення відстані пострілу виходять із довідникових даних, на підставі яких відомо, що механічна і температурна дія порохових газів ручної вогнепальної зброї відображається на матеріалах одягу в середньому не далі 10 см, наліт кіптяви пострілу виявляється на відстанях пострілу в середньому 20-25 см, а залишки порохових зерен виявляються на дистанціях до 80-100 см (рис. 21). При визначенні відстані пострілу необхідно прагнути спочатку визначити вид і зразок зброї або хоча б звузити коло зброї, з якої міг бути зроблений постріл, оскільки це дозволить більш точно визначити відстань пострілу.

В даний час існує достатньо відомостей, що дозволяють стверджувати, що сама по собі наявність тільки однієї якоїсь з так званих ознак близького пострілу не може бути підставою для висновку про постріл на близькій відстані. Це пояснюється тим, що ці сліди не вдається відрізнити від подібних слідів, що можуть спостерігатися при пострілах на далекій відстані.

Сліди механічної дії порохових газів на матеріалах одягу у вигляді великих надривів країв пошкодження або великого дефекту неправильної форми не відрізняються від таких самих пошкоджень в місці вихідних отворів, що утворюються при наявності пошкоджень кісток. Кіптява пострілу може відкладатися не тільки при пострілах на близьких відстанях, але і на будь-яких інших дистанціях в ободку обтирання кулі. При низці умов, як уже вказувалося, відкладення кіптяви мають вигляд, який не відрізняється від відкладень кіптяви при пострілах на близькій відстані. Однак відкладення кіптяви за діаметром більші 10 см і, особливо, що мають кільцеподібну або променисту будову є специфічними для пострілів на близькій відстані. Наявність слідів механічної дії порохових газів і одночасно відкладень кіптяви пострілу також є абсолютною ознакою пострілу на близькій відстані.

Рис. 21. Ділянки дії факторів близького пострілу:

1 – дія полум’я і порохових газів; 2 – дія кіптяви пострілу, зерен пороху та металевих часток; 3 – дія зерен пороху і металевих частин

На відстані 1-3 см – порохові гази зберігають форму каналу ствола, 3-5 см – механічна дія порохових газів відображається за максимальним діаметром мішені, 5-7 см – механічна дія порохових газів зникає, 25-30 см – сліди кіптяви пострілу зникають, 60-120 см – відсутність слідів близького пострілу.

Ознакою пострілу на близькій відстані є тільки численні частки порохових зерен або сліди їхньої механічної дії у вигляді дрібних поглиблень і отворів, розташованих навколо вхідного пошкодження.

Опалення вовняних матеріалів одягу в результаті температурної дії порохових газів, хоча і не зустрічається при пострілах на далеких відстанях, однак також не може бути абсолютною ознакою близького пострілу. Характер такого опалення нерідко нічим не відрізняється від опалення, що виникає при дії будь-якого іншого термічного чинника, що має доволі високу температуру. До того ж локалізація опалення при близькому пострілі не постійна. Так, іноді ділянка опалення перебуває на відстані 3-5 см від вхідного отвору з однієї із сторін від нього.

Таким чином, для висновку про постріл на близькій відстані необхідно виявити або сукупність низки слідів або виявити їх характерне розташування навколо вхідного отвору.

До висновків експерта при встановленні відстані пострілу необхідно додавати як ілюстрації фотознімки. На кольорових фотознімках повинні чітко проглядатися важливі сліди близького пострілу, оскільки кіптява відрізняється за кольором від плям крові.

В.М. Колосова запропонувала спектрографічну методику визначення дистанції пострілу за наявності певних металів і їх розподілу навколо вхідного отвору.

Методи виявлення нальоту кіптяви пострілу на поверхнях темного кольору. Якщо на предметах світлого забарвлення кіптява пострілу добре помітна у вигляді темно-сірого нальоту, то на предметах темних тонів вона може бути невидимою. Необхідно зазначити, що на одязі чорного кольору кіптява пострілу, як правило, добре помітна на око у вигляді більш-менш світлого нальоту.

Із запропонованих дотепер методів виявлення нальоту кіптяви пострілу на матеріалах темного кольору найбільш зручний метод фотографування досліджуваного об’єкта в інфрачервоних променях. З цією метою, окрім звичайного фотоапарата, необхідний спеціальний фільтр на об’єктив. Зйомка ґрунтується на властивостях кіптяви пострілу, - через значний вміст в ній важких металів поглинати інфрачервоні промені, у той час як матеріал одягу, забарвлений звичайними (головним чином аніліновими) барвниками, ці промені, як правило, вільно відбиває. У результаті на фотознімку матеріал одягу являє собою білий або світло-сірий фон, а кіптява пострілу має вигляд чорної плями, розташованої навколо вхідного отвору. Форма розташування нальоту кіптяви пострілу, як правило, передається у всіх деталях. Не вдається домогтися знебарвлення досліджуваного матеріалу в тих випадках, коли до складу барвника входять солі важких металів: заліза, міді, хрому, що буває в одиничних випадках.

Фотографування окружності вхідного отвору в інфрачервоних променях іноді дозволяє виявляти наявність кіптяви пострілу через тривалий час після нанесення пошкодження і навіть після таких грубих механічних впливів, як прання.

Б.Р. Кіричинським запропонований прилад для фотометричних досліджень у відбитих інфрачервоних променях, що може бути використаний для визначення наявності і характеру розташування кіптяви пострілу навколо вхідного отвору. При цьому результат проведеного дослідження може бути поданий графічно у вигляді ламаної лінії. Автор методу вважає, що за допомогою приладу може бути виявлена картина розподілу кіптяви пострілу в тих випадках, коли фотографування в інфрачервоних променях не дає позитивного результату, оскільки прилад чутливий крім ближніх і до довгохвильових променів.

Варто згадати застосовувану низкою авторів методику знебарвлення матеріалу предмета-носія в різних реактивах. З цією метою Л.М. Ейдлін (1939) рекомендував хлорне вапно, гідросульфіт, перекис водню і розведеної азотної кислоти, а Є.Ю. Брайчевська і К.Е. Завадинська – діафенол. С.Д. Каплан для знебарвлення тканин чорного або синього кольору рекомендує суміш рівних кількостей міцної азотної кислоти й етилового спирту.

Для обробки реактивом методом знебарвлення окружність отвору поділяється на чотири рівні частини, приймаючи за центр вхідний отвір. Потім з одягу вирізається трикутний шматок із бічними сторонами (катетами) не менше 10 см довжиною, у вершини прямого кута якого залишається частина вогнепального отвору. Попередньо з одягу вирізаються шматочки матерії для контрольних досліджень і з метою визначення найбільш придатного реактиву для знебарвлення барвника досліджуваного зразка тканини.

Методика знебарвлення предмета-носія об’ємна і незручна, оскільки призводить до часткового псування речових доказів, водночас далеко не завжди гарантує успіх. Так, наприклад, її повністю не можна застосовувати на прогумованих та інших тканинах, що не промокають під дією водних розчинів.

Коли кіптява на око не помітна, для виявлення наявності її на об’єкті можуть бути використані також хімічні, рентгенографічні, спектроскопічні і мікроскопічні методи, однак вони мають недолік. А саме, не дають уявлення про картину поширення нальоту кіптяви пострілу навколо вхідного отвору.

2.3. Визначення відстані пострілу при стрільбі дробом

При стрільбі дробом є можливість визначати відстані пострілу не тільки за характером нальоту кіптяви пострілу і залишкам порохових зерен, але і за розмірами діаметра розльоту дробу на перепоні, оскільки діаметр розльоту дробу на перепоні тим більше, чим більше відстань пострілу. Однак крім відстані пострілу на розсіювання дробу впливають й інші чинники, які необхідно враховувати. До них відносяться як чинники, що залежать від властивостей каналу ствола – його калібру і характеру свердлування, так і численні чинники, що залежать від характеру спорядження набою – якість і кількість пороху, кількість дробин у дробовому снаряді і вага снаряда, діаметр дробин, форма дробин, якість клейтухів тощо.

Як показують експерименти, ці чинники роблять помітний вплив на розмір розсіювання дробу при пострілах, починаючи з дистанції в 5-10 метрів, за винятком чинників, що залежать від властивостей самого дробу (діаметр дробу і правильність його форми), вплив яких помітно вже з трьох метрової дистанції. Таким чином, точно встановлювати дистанцію стрільби тільки за ступенем розсіювання дробу на відстанях понад п’ять, а особливо десять метрів не можна, оскільки на великих дистанціях пострілу на розсіювання дробу впливає низка чинників, визначити ступінь участі яких практично неможливо.

Визначення дистанції пострілу за розсіюванням дробу на різних перепонах удається, якщо останні мають плоску поверхню і достатні розміри (наприклад, стіни, паркани). В деяких випадках це завдання може бути більш-менш вирішене і на дистанціях понад 5 м. Для цього, окрім вимірювання площі розсіювання дробу, необхідні ще й інші відомості. До них, крім самого снаряда дробу, звичайно, хоча б у вигляді окремих дробин, що виявляються в глибині пошкодження, відносяться клейтухи і гільзи, що також нерідко можуть бути знайдені на місці події. За гільзою і клейтухом визначається калібр рушниці, що до певної міри дозволяє робити висновок про модель рушниці. Якість клейтуха дає можливість визначити ступінь його впливу на розсіювання дробу. Клейтух разом із гільзою дозволяють в значній мірі орієнтуватися в характері і якості спорядження набою, який застосовувався для пострілу.

Необхідно мати на увазі, що на практиці можуть зустрічатися два типи спорядження набоїв. Варто відрізняти набої, споряджені за стандартами і набої, що, як правило, зустрічаються тільки в осіб, хоча і озброєних дробовими рушницями, які не мають відношення до полювання. Не займаючись полюванням, ці особи не зацікавлені в якісному бої своїх рушниць, а тому і не дотримуються правил спорядження набоїв. Як правило, дробові набої такими особами споряджаються без будь-якої системи, як доведеться. Заряд пороху або неприпустимо великий, або, навпаки, недостатній для нормального бою рушниці. Шріт (нерідко саморобного виготовлення) має неправильну форму, різні розміри і вагу дробин. Клейтухи примітивні, з підручних матеріалів (паперу, ганчірок) і, що особливо важливо, усі набої споряджені по-різному. При стрільбі такими набоями розсіювання дробу дуже велике, він нерівномірно розподіляється на мішені, і розсіювання дробу на тих самих дистанціях пострілу виявляється різним.

Оскільки при стрільбі набоями, в основу спорядження яких покладений принцип випадковості, відсутня закономірність у розсіюванні дробу, то скільки-небудь точне визначення дистанції пострілу стає неможливим.

Для стрільби набоями, спорядженими за прийнятими нормами або близькими до них, можуть бути складені схеми і таблиці, отримані шляхом експериментальної стрільби, що хоча і не можуть бути підставою для категоричних висновків, дозволяють орієнтуватися в дистанції пострілу за осипом дробу. Такого типу набої, як показує практика, звичайно і зустрічаються у мисливців.

При визначенні відстані пострілу за розсіюванням дробу на одязі, окрім складностей, зазначених вище, виникають й інші, оскільки необхідно враховувати ще співвідношення розмірів одягнутого на тіло людини одягу і площі розсіювання дробу при пострілі на різних відстанях, позу, у якій знаходився постраждалий у момент пострілу, розмір кута нахилу ствола рушниці відносно поверхні одягу і, нарешті, форму поверхні одягу, одягнутої на тіло.

Розсіювання дробу при пострілах з рушниць калібрів «16» і «12» на різних дистанціях (середні дані)

Відстані (см)	Діаметр кола розльоту дробу (см)
25	1,5-1,7
50	2-2,5
100	4
200	5-6
300	6-8

«16» калібр

Відстані (м)	Діаметр круга розльоту дробу ( см)
	свердлування стволу «чок»	свердлування стволу «циліндр»
5	7	12
10	10	25
15	18	35
20	25	45
30	45	65
40	65	100
50	80	130

«12» калібр

Діаметр розсіювання дробу розміщається усередині контурів одягнутого на тіло людини одягу тільки для дистанції пострілів до 5 і в окремих випадках до 10 м (коли постріл спрямований тільки в центр найбільш великої ділянки тіла грудної клітини). При пострілах з відстані в 5 м діаметр площі розсіювання дробу для рушниць 16 і 12 калібру коливається від 7 см до 12 см (у залежності від характеру спорядження набоїв іноді і дещо більше), що дозволяє встановлювати дистанцію пострілу при ураженні більшості частин одягу, що відповідають анатомічним ділянкам тіла людини (рис. 22). При пострілі дробом в одяг нерідко потрапляє тільки частина дробин.

Це спостерігається в тих випадках, коли центр снопа дробу, що летить, знаходиться поза одягом. На ньому у цих випадках площа розсіювання пробоїн від дробин буде знаходитися відповідно з краю тієї чи іншої анатомічної ділянки і мати неправильну форму. Якщо площа розсіювання дробу більше даної частини одягу, то значна частина дробин пролітає повз, а наявні на одязі пробоїни займають площу неправильної форми. Ця форма буде залежати від розмірів і конфігурації поверхні одягу, а також від кута нахилу зброї відносно неї. Пробоїни від дробин розташовуються на площі, що має форму кола, тільки в тих випадках, коли ствол рушниці розташовується перпендикулярно до поверхні мішені. При більшому або меншому куті нахилу вправо або вліво, нагору або вниз картина змінюється. При перетинанні конуса дробу, що летить, площиною більш або менше похилої до осі в перетині утворюється вже не коло, а еліпс. Як відомо еліпс має дві головних осі. Довжина їх у даному випадку буде залежати від кута нахилу і дистанції пострілу. При тих самих дистанціях пострілу при збільшенні кута нахилу зброї відносно перепони збільшується тільки велика вісь еліпса.

Рис. 22. Розсіювання дробу при різних дистанціях пострілу в зіставленні з контурами тіла людини

При проведенні експертиз, у тих випадках коли пробоїни від дробу утворюють еліпс на плоскій поверхні, для визначення відстані пострілу можна як діаметр розльоту дробу брати малу вісь еліпса. Необхідно враховувати, що постраждалий у момент поранення може знаходитися в будь-якій позі. При цьому, як правило, є більший або менший кут між стволом рушниці й одягом, що уражається дробом.

Переважна більшість анатомічних ділянок тіла має закруглену поверхню, і одяг у більшості випадків повторює цю форму. Картина розсіювання дробу на таких поверхнях відрізняється від розсіювання на плоских поверхнях і може призвести до помилки щодо відстані пострілу.

2.4. Визначення відстані пострілів при стрільбі автоматичними чергами

Пошкодження, нанесені автоматичними чергами пострілів, дозволяють у деяких випадках визначати відстань пострілів за методикою, побудованою на принципово іншій основі, ніж для одиночних пошкоджень.

Як відомо, для того щоб визначити лінію польоту кулі, необхідно мати не менше двох точок, між якими куля летіла прямолінійно. Такі точки є, наприклад, при вогнепальних пошкодженнях взуття, коли прямолінійність польоту куль можна проконтролювати за відповідністю картини взаємного розташування вхідних і вихідних отворів.

При автоматичній стрільбі канал ствола зброї при першому і другому пострілі в результаті віддачі незначно зміщається нагору (або відповідно вперед, якщо стріляти зверху вниз), у зв’язку з чим кулі вилітають із каналу ствола майже паралельно одна одній. При подальшому, третьому пострілі дульний край каналу ствола вже більш різко зміщується в тому самому напрямку, що і при двох попередніх пострілах. Зброя при стрільбі завжди утримується в тому самому місці (біля спускового гачка), тому третя куля вилітає вже під помітним кутом до напрямку вильоту першої кулі. Дана обставина використовується для визначення відстані пострілів. З наявних вхідних і вихідних отворів для дослідження беруться тільки три перших пари (визначення цих пар описане нижче). Через кожний вхідний і відповідний йому вихідний отвори просмикуються металеві (наприклад дротові) стрижні. Над вхідними отворами третій стрижень перетне перші два. Отримані дві точки перетинання і є місцями розташування дульного зрізу зброї в момент пострілів. Тепер достатньо виміряти відстані від цих точок до вхідних отворів, щоб визначити відстані пострілів. Варто мати на увазі, що в тих випадках, коли постріл відбувається з міцно фіксованої зброї, зазначені закономірності розсіювання куль порушуються.

Особливості пошкоджень деякими кулями спеціального призначення вивчалися Ю.М. Кубицьким і В.І. Алісієвичем. Пошкодження, нанесені на далеких відстанях деякими зразками куль спеціального призначення, можуть мати характерні ознаки, які у деяких випадках подібні з пошкодженнями, нанесеними при пострілі на близькій відстані звичайними кулями. З цього погляду становлять інтерес кулі, що містять розривний заряд, а також запальну і трасуючу речовину. Такі кулі можуть бути поділені на три групи: 1) трасуючі кулі, 2) кулі, у яких запальною речовиною є спеціальна суміш, що складається з барієвої селітри, магнію, алюмінію та інших речовин (наприклад, запалювально-пристрілочна куля), 3) фосфорні кулі (наприклад, німецькі кулі – запальна «SРr» і бронебійно-запалювальна «Рm»).

У трасуючих кулях трасуюча речовина вміщена в спеціальний стаканчик. Така куля, попадаючи в перепону, наносить пошкодження, як і звичайна куля, однак, якщо пошкодження сліпе і денце застряглої в перепоні кулі виявляється в поверхні перепони (тобто у вхідного отвору), то на поверхні перепони навколо вхідного отвору утворюється ділянка нальоту кіптяви внаслідок горіння трасуючої речовини кулі. Якщо така куля зупиниться в глибині перепони, то наліт кіптяви покриває стінки кульового каналу, а в перепонах, що легко запалюються (деревина, вата), може відбутися їх обвуглювання. У випадку деформації трасуючої кулі (наприклад, унаслідок зустрічі з твердою перепоною або рикошету) стаканчик із трасуючою речовиною може випасти з неї і трасуюча речовина здатна здійснити температурний вплив на перепону, викликаючи її обгорання. Якщо така деформація відбудеться поблизу вхідного отвору, що буває після попереднього пробивання кулею твердої перепони, то навколо неї буде спостерігатися наліт кіптяви й опалення або обгорання. Такий самий наліт кіптяви й обгорання виникають і у вихідного отвору, якщо деформація трасуючої кулі відбудеться у виходу її з перепони при зустрічі з яким-небудь твердим предметом (наприклад, на одязі при пораненні людини, яка була поруч з кам’яною стіною). Для правильного вирішення питання про характер пошкодження в подібних випадках необхідно враховувати всі обставини, при яких отримане пошкодження. Необхідно ретельно шукати і досліджувати залишки кулі з метою виявлення стаканчика з трасуючою речовиною.

Дія пристрілочної і пристрілочно-запалювальної куль відрізняється специфічними особливостями. Вибуховий механізм цих куль у зв’язку з тим, що вони на звичайних дистанціях стрільби мають значну швидкість, спрацьовує лише в момент, коли куля вже знаходиться в глибині перепони приблизно в 10 см від вхідного отвору. Як правило, дія цих куль проявляється у значній руйнації перепони. Так, наприклад, у деревині утворюється дірка до 15 см глибиною і шириною, із нальотом кіптяви і впровадженням дрібних осколків кулі, яка вибухнула. Варто мати на увазі, що ці кулі можуть розриватися й у вихідного отвору, даючи картину, аналогічну описаній для вхідного отвору.

У бронебійно-запальних кулях запалювальна речовина знаходиться між бронебійним сердечником і оболонкою кулі. Така куля вибухає, лише пройшовши через тверду (металеву) перепону, і може зробити на одязі людини, яка стоїть впритул до цієї перепони, пошкодження у вигляді великого дефекту з нальотом кіптяви, дрібно-скалковими металевими включеннями, що нагадують залишки порохових зерен, і опаленням. Подібна картина може бути й у вихідного отвору, якщо він прилягав до твердої перепони, оскільки розрив кулі відбудеться при зустрічі з цією перепоною.

Встановити, що пошкодження нанесене саме бронебійно-запалювальними кулями, можна шляхом зйомки в рентгенівських променях. На рентгенівських знімках виявляються численні металеві осколки і характерні деталі відповідних куль спеціального призначення.

Німецькі фосфорні кулі містять білий фосфор, що запалюється на повітрі. Якщо така куля потрапить у перепону, то вона, розриваючись, розприскує фосфор, котрий запалюється, даючи дим білого кольору. Таке пошкодження супроводжується обгоранням перепони. Якщо всередину пошкодження немає доступу повітря, то фосфор у глибині його зберігається. При дослідженні такого пошкодження він може запалитися, і з глибини пошкодження з’явиться білий дим.

Диференціювання пошкоджень кулями спеціального призначення від пошкоджень звичайними кулями успішно може бути проведено і спектрографічним методом шляхом виявлення характерного розподілу металів.

2.5. Визначення місця пострілу при невеликих дистанціях стрільби

Визначення місця, звідки був зроблений постріл, стає можливим, якщо є два доволі віддалених одне від іншого пошкодження, нанесених однією кулею, наприклад, дві наскрізних пробоїни в склі подвійної рами, або наскрізна в склі і сліпа в підлозі, або наскрізний кульовий канал у стіни, або навіть сліпий кульовий канал, якщо він глибокий.

Приступаючи до визначення місця пострілу, насамперед, необхідно за характером пробоїн встановити, з якого боку зроблений постріл, тобто визначити вхід і вихід отвору. Ясно, що місце, звідки був зроблений постріл, розташоване з боку першої вхідної пробоїни. При цьому, якщо перший вхідний отвір розташований нижче наступних кульових пошкоджень, то це вказує на те, що постріл був зроблений знизу. Такий постріл, природно, може бути зроблений тільки з невеликої відстані – з висоти ґрунту або низько розташованих предметів.

Якщо ж перший вхідний отвір знаходиться вище наступних, то, отже, куля летіла під певним кутом зверху вниз за напрямком О1В1 (рис. 23). При цьому, однак, ще не можна вважати, що постріл міг бути зроблений тільки під кутом зверху вниз із невеликої відстані, оскільки такий напрямок польоту кулі можливий і при уражені предметів кулею на кінці льоту, тобто на низхідній гілці її траєкторії О2В2 (рис. 23). Внаслідок цього у другому випадку варто відрізняти постріли з відносно невеликої і дуже великої відстані. Розглянемо визначення місця пострілу, коли він зроблений із невеликої відстані.

Будемо називати центр першого вхідного отвору і центр будь-якого з наступних пошкоджень опорними точками і будемо надалі позначати першу точку – А1 а другу точку – В1. Точку пострілу позначимо – О1 (рис. 23).

Рис. 23. Схема до визначення місця пострілу

Траєкторія кулі при відносно невеликій відстані пострілу (до 50-200 м) практично є прямолінійною. Тому лінія польоту кулі може бути відтворена з достатньою для експертизи точністю: це пряма лінія, проведена через дві опорні точки В1 і А1 і продовжена в напрямку від В1 до А1. На цьому продовженні розташовані усі можливі точки пострілу. Як уже вказувалося, ці точки при пострілі під кутом знизу розташовані нижче точки А1, а при пострілі під кутом зверху – над точкою А1, наприклад, постріл із дерева, верхніх поверхів споруди тощо.

Визначення лінії польоту кулі за опорними точками за допомогою оптичної осі фотокамери, підзорної труби або просто оком за допомогою візирної лінійки називається методом візирування. Пряма В1А1 називається візирною віссю. При правильному візируванні візирна вісь В1А1 представляється точкою.

Якщо за взаємним розташуванням пробоїн встановлено, що постріл зроблений під кутом знизу нагору, тобто при продовженні візирної осі вхідного отвору на певній відстані від його початку упирається в ґрунт (рис. 24), то найбільш ймовірним місцем пострілу буде те, що відповідає на цій осі висоті приблизно 140-130 см від рівня ґрунту. На такій висоті знаходиться зброя, яку тримає при пострілі стоячи людина середнього зросту. Якщо продовження візирної осі за вхідним отвором є висхідною лінією – досліджують усі точки перетинання її з місцевими предметами, наприклад, деревами, оскільки звідти міг бути зроблений постріл (рис. 25).

Необхідно мати на увазі, що в більшості випадків при такому напрямку лінії польоту кулі постріл вважається проведеним із дуже великої відстані, і обумовлена лінія візирування виступає над гілкою висхідної траєкторії польоту кулі.

Перед візируванням необхідно з максимальною точністю зафіксувати положення центрів пробоїн, що здійснюється наклеюванням на краї пробоїн непрозорого паперу з отвором у центрі пробоїни або закріпленням в обох центрах кінців трубочки (яка виготовляється з паперу), якщо відстань між ними невелика, наприклад, у склі подвійної віконної рами. Та ж ціль досягається закріпленням, натягнутої мотузки, кінці якої прив’язані до паличок, що проходять через обидва центри, а останні обпираються на краї пробоїн. У випадку, коли немає другого отвору, а є сліпий кульовий канал, це досягається розміщенням в пробоїні прямого стрижня (наприклад, шомпола гвинтівки) і прикріпленням до його кінця, який виглядає зовні, другого краю мотузки так, щоб стрижень складав пряму лінію з ниткою.

Рис. 24. Висхідний напрямок польоту кулі, встановлений за пробоїнами

Рис. 25. Низхідний напрямок польоту кулі, встановлений за пробоїнами

При натягуванні мотузки іноді виявляється необхідним попередньо наклеїти на краях пробоїни (наприклад у склі) смужки паперу для запобігання її руйнації. Якщо кульові пробоїни є в меблях і тому подібних предметах, то необхідно переконатися, що ці предмети не були після пострілу зрушені з місця, тобто точно зберегли те положення, яке вони займали в момент пострілу.

Візування іноді може бути успішно зроблено й у тих випадках, коли об’єкти з кульовими пошкодженнями хоча і змінили своє початкове положення, однак їх багато. Це полегшує доволі точно відтворити їх розташування відповідно один одного, що мало місце в момент пострілу.

Помилки при визначенні місця пострілу частіше за все викликаються відхиленням польоту кулі від прямолінійного напрямку (як правило дещо вниз і вправо), що може мати місце при прострілі в будь-яку перепону, а також унаслідок рикошету кулі.

Крім методу візирування, для визначення місця пострілу може бути застосований спосіб масштабних схем, що вимагає побудови в двох проекціях за методом нарисної геометрії точного розташування кульових пошкоджень і навколишніх предметів.

Однак цей спосіб значно складніше методу візирування, оскільки він вимагає проведення з великою точністю багатьох вимірювань, що пов’язано зі значною витратою часу. Внаслідок цього спосіб масштабних схем на практиці застосовується лише в окремих випадках (і завжди під час досліджень за тяжкими і резонансними справами).

2.6. Визначення за кутом падіння кулі відстані і місця пострілу при великих дистанціях стрільби

Як вже вказувалося вище, при пострілах на невеликих відстанях (до 50 м для пістолетів і револьверів, до 100 м для автоматів, до 200 м для гвинтівок і карабінів) траєкторію можна вважати прямою лінією. При стрільбі ж на більш значні відстані, що має практичне значення, головним чином, для гвинтівок, карабінів і кулеметів, крім кута, під яким стріляна куля, і її швидкості необхідно враховувати низку умов, що можуть значно змінити її траєкторію польоту.

Відхилення кулі убік від лінії стрільби під одночасним впливом на кулю обертального руху і сили опору повітря називається деривацією. Сила опору повітря (тертя, вихровий і хвилястий опір) прагне перекинути кулю. У результаті впливу двох сил обертання кулі навколо своєї осі і опору повітря – вона усе більше і більше відхиляється від лінії стрільби убік свого обертання. У вітчизняних зразках зброї, що мають праву нарізку каналу ствола, куля завжди відхиляється управо від лінії стрільби. При стрільбі з гвинтівки і карабіна на відстані 1000 м деривація досягає 0,62 м, а при стрільбі на 2000 м – 6,6 м. Деривація при стрільбі з пістолета-кулемета на дистанції 500 м дорівнює 1 м.

Дані стрільби при нормальних умовах наводяться в таблицях для стрілецької зброї. За такі нормальні (табличні) умови прийняті – атмосферний тиск 750 мм, що відповідає 110 м висоти місцевості над рівнем моря, температура повітря +15°С і повна відсутність вітру. Зміна атмосферного тиску має практичне значення для ручної вогнепальної зброї тільки при стрільбі в горах на висоті понад 500 м. Підвищена температура дещо збільшує дальність польоту кулі, знижена температура зменшує. Найбільш важливим чинником погоди, що впливає на траєкторію, є вітер. Бічний, навіть слабкий вітер помітно відхиляє траєкторію убік від площини стрільби. Так наприклад, бічний вітер, що дує під кутом 90° до площини стрільби зі швидкістю 4 м/с, відхиляє стріляну кулю з гвинтівки або карабіна при дистанції стрільби 1000 м на 3,6 м, а при дистанції 2000 м – навіть на 17 м убік від лінії прицілювання.

Якщо постріл зроблений на дуже великій відстані (іноді до 2-4 км) можна припускати, що продовження візирної лінії за вхідний отвір спрямовано під кутом нагору. На таких великих відстанях практичне значення мають пошкодження, головним чином, гвинтівковими кулями (при пострілах із гвинтівок, карабінів і кулеметів).

Якщо відомі дві точки низхідної гілки траєкторії, стає можливим за кутом падіння визначити дальність пострілу, а за характером пробоїн – напрямок пострілу, то тим самим можна встановлювати і місце пострілу. Більш-менш точне визначення місця пострілу можливе, однак, лише при дотриманні низки умов. У першу чергу необхідно знати зразок зброї, з якої зроблений постріл, оскільки кулі, стріляні з різних зразків зброї, мають різну форму траєкторії. Зразок зброї орієнтовно встановлюється за кулею, яка може бути виявлена у більшості випадків при далеких дистанціях стрільби за сліпими пошкодженнями. Встановити за слідами на гвинтівковій кулі, чи стріляна вона з гвинтівки зразка 1891/30 р., карабінів зразка 1944 р. або зразка 1938 р., самозарядної гвинтівки «СВТ-40», ручних або станкових кулеметів вітчизняних зразків, майже неможливо, тому визначення дальності пострілу здійснюється окремо для кожного зразка зброї з тим, щоб установити мінімальну і максимальну межі дальності пострілу даною кулею. Однак різниця між отриманими даними для різних зразків зброї відносно невелика.

Перейдемо до визначення дистанції пострілу. Розглянемо взаємне розташування двох опорних точок В і А. Відзначимо за допомогою схилу на горизонтальній площадці ґрунту або підлоги точки В0 і А0, що знаходяться під точками В і А (рис. 26). Точки В0 і А0 є проекціями опорних точок В і А, а пряма В0А0 – проекцією візирної осі ВА. Точка пострілу О у випадку пострілу з великої дистанції розташовується на продовженні проекції візирної осі В0А0 за точкою А0.

Розглянемо фігуру АВВ0А0. У ній точка А завжди вище точки В. Її перевищення над точкою В є відрізок АС, відрізок ВС паралельний В0А0, тобто проведений горизонтально. Вимірявши за допомогою рулетки і схилів висоти АА0 і ВВ0 і відстань В0А0 між схилами (або ВС), ми будемо знати довжину обох катетів прямокутного трикутника АВС. Кут АВС у цьому трикутнику є кутом падіння кулі. Як відомо з даних зовнішньої балістики, кут падіння змінюється разом із зміною дистанції пострілу і водночас залежить від зразка зброї. У таблиці наведені дані про розмір «кутів падіння» для деяких видів зброї при різних дистанціях пострілів. Користуючись цією таблицею, можна вирішити і зворотне питання, – за кутом падіння АВС, що відомий, визначити дистанцію пострілу з того чи іншого відомого зразка зброї. Для користування таблицею, треба знати, у яких одиницях зазначені в ній кути падіння. Як і взагалі в балістиці, у даній таблиці кути обміряні в особливих одиницях, так називаних «тисячних». Центральний кут в одну «тисячну» утворюється, якщо радіусом у 1 метр описати дугу окружності і відкласти на ній 1 мм, тобто 1/1000 радіуса, звідки й одержала назву сама одиниця вимірювання. В одному градусі міститься 17 «тисячних». Для вимірювання малих кутів, якими є кути падіння АВС, замість відношення дуги до радіуса для спрощення беруть майже рівне йому відношення катета АС до катета ВС, збільшивши його в 1000 разів.

Рис. 26. Схема визначення відстані пострілу за кутом падіння

Розглянемо приклад визначення дистанції пострілу легкою гвинтівковою кулею за кутом її падіння.

При вимірюваннях за допомогою рулетки і схилу на місці події встановлено, що:

1. Висота першої вхідної пробоїни над рівнем підлоги АА0 = 160 см.
2. Висота другої пробоїни ВВ₀ = 142 см.
3. Відстань між точками А₀ і В або точками В і С

ВС = В₀А₀ = 1000 см.

Обчислення:

1. Перевищення:

АС = АA₀ – ВВ₀ = 160 - 142 = 18 см (1)

2. Розмір кута падіння АВС у «тисячних»

АС × 1000 = 18 х 1000 = 18 тисячних (2)

ВС ------ 1000

Розміри кутів падіння у «тисячних» для куль деяких зразків вогнепальної зброї

Зразки зброї	Дистанції пострілу в метрах
	100	200	300	400	500	600	700	800
1. Пістолети-кулемети (автомати) ППШ і ППС	3	8	15
2. Карабіни зразка 1938 і 1944 рр. (легка куля)	1,5	2,3	3,5	5,2	7,9	10	15	20
3. Гвинтівка зразка 1891/30 рр. (легка куля)	0,9	1,7	2,9	4,4	6,4	9,3	13	18

3. У третьому горизонтальному рядку таблиці знаходимо число 18, тобто кут падіння кулі в «тисячних», стріляної з гвинтівки Мосіна. У верхньому горизонтальному рядку таблиці над числом 18 читаємо відповідну встановленим даним визначену дистанцію пострілу, яка дорівнює 800 м.

Крім попереднього визначення напрямку і дистанції пострілу, при встановленні місця пострілу за кутом падіння кулі необхідно врахувати висоту місцевих предметів, наприклад, різних будинків, що можуть знаходитися на шляху польоту кулі, оскільки необхідно визначити, чи не могли місцеві предмети перешкоджати польоту кулі за встановленим розрахунком.

Наведемо приклад такого визначення: дальність польоту легкої гвинтівкової кулі за кутом падіння визначена в 2000 м. На траєкторії кулі є будинок, висотою 25 м, що розташований на відстані 700 м від пробоїни. Вершина траєкторії, як уже вказувалося, знаходиться, приблизно, на 3/5 відрізка траєкторії від дульного зрізу. У нашому випадку вершина траєкторії буде знаходитися, приблизно, на відстані 800 м від першої пробоїни. За таблицею знаходимо, що висота траєкторії для легкої гвинтівкової кулі, стріляної з станкового кулемета, на дистанції 2000 м дорівнює 63 м. Отже, якщо на відстані 800 м від пробоїни куля летить на висоті 63 м, то на відстані 700 м вона пролетить над будинком висотою 25 м.

У тих випадках, коли встановлена наявність на розрахованій траєкторії перешкоди для кулі, це свідчить про те, що досліджувані пробоїни нанесені кулею, що рикошетували, отже, описаний метод розрахунків не може бути використаний.

3. Вирішення ситуаційних завдань при дослідженні слідів пострілу

3.1. Встановлення виду і зразка (моделі) зброї, за ознаками вогнепальних пошкоджень

Визначити вид і зразок зброї за ознаками вогнепальних пошкоджень важко і можливо лише в окремих випадках. Частіше є можливість звузити коло зброї, що могла нанести дане пошкодження, шляхом виключення низки видів і зразків зброї.

Визначити вид і зразок зброї можливо за ознаками близького пострілу навколо вхідного отвору. Для цього можуть бути використані форма і розмір механічної дії порохових газів, специфічне розташування нальоту кіптяви пострілу, характер залишків порохового заряду і відображення дульного зрізу зброї.

Крім того, дані для висновку про вид і зразок зброї можуть бути отримані за діаметром вхідного отвору, оскільки він в деяких випадках відповідає калібру кулі, що утворила цей отвір, а також іноді за характерною формою вхідного отвору. При множинних кульових пошкодженнях для вирішення даного питання може бути використаний характер взаємного розташування вхідних отворів.

Характер механічної дії газів дозволяє лише приблизно визначити вид зброї, з якої нанесене пошкодження. Вище вказувалося, що за силою механічної дії порохових газів серед існуючих видів і зразків зброї виділяють зброю потужну, середньої потужності і малої потужності (відносно пошкоджень одягу). У випадку великих розривів одягу, можна виключити зброю середньої і малої потужності. Незначна механічна дія газів може спостерігатися в будь-якій зброї, у тому числі і потужної, при пострілах дефектними набоями. Більш точне визначення зброї тільки за цими ознаками неможливе.

Специфічне розташування нальоту кіптяви пострілу спостерігається, по-перше, у тих випадках, коли постріл здійснюється зі зброї, що має дульно-гальмівний пристрій. Останній у вигляді компенсатора є у пістолетах-кулеметах «ППШ» і «ППС» і у вигляді гальма-компенсатора в самозарядній гвинтівці «СВТ-40» та в автоматі «АК-74», а також в низці іноземних моделей вогнепальної зброї. Дульно-гальмівний пристрій прикриває дульний зріз зброї і направляє значну частину порохових газів у віконця компенсатора. В залежності від кількості, форми і взаємного розташування віконець компенсатора порохові гази з кіптявою пострілу проникають через них і відкладаються на мішені, утворюють специфічне для даної конструкції компенсатора зображення у вигляді характерних за формою, кількістю і розташуванням плям.

Така картина спостерігається тільки при пострілах не далі 1-2 см від передньої площини компенсатора. При пострілах з пістолета-кулемета «ППШ» навколо вхідного отвору утворюється центральна пляма кіптяви і три інших витягнутих плями (дві бокові і верхня), причому верхня пляма розміщується перпендикулярно боковим. При пострілі з пістолета-кулемета «ППС», крім центральної плями кіптяви, утворюються ще дві бокові плями у вигляді «розкритих крил метелика». Наявність описаного специфічного відкладення кіптяви пострілу дозволяє без ускладнень визначати зразок зброї, з якої зроблений постріл.

Характерне розташування нальоту кіптяви пострілу навколо вхідного отвору спостерігається також при пострілах із малокаліберної спортивної зброї. При цьому на деяких дистанціях стрільби відкладення кіптяви набувають променистої форми. Кількість променів завжди точно відповідає кількості нарізів у каналі ствола зброї. За даними Б.Р. Морозовича малокаліберні спортивні гвинтівки «ТОЗ-8» і «ТОЗ-12», що мають чотири нарізи в каналі ствола, при пострілах на відстанях від 3 до 9 см утворюють відкладення центральної кіптяви хрестоподібної форми, тобто з чотирьох променів (рис. 27). Малокаліберні спортивні гвинтівки, що мають шість нарізів у каналі ствола (цільові гвинтівки), відповідно утворюють відкладення кіптяви пострілу у вигляді шестипроменевої зірки.

При пострілах зі спортивних малокаліберних пістолетів відкладення кіптяви також мають променисту форму і кількість променів відповідає кількості нарізів у каналі ствола пістолета, з якого зроблений постріл. Однак у цих випадках промені розташовуються в ділянці периферичної кіптяви (рис. 28).

Рис. 27. Вхідний отвір. Постріл із малокаліберної гвинтівки «ТОЗ-8» на відстані 5 см. Промениста форма (4 промені) центральних накладень кіптяви пострілу

Рис. 28. Вхідний отвір. Постріл із малокаліберного пістолета Марголіна на відстані 1 см. Промениста форма (6 променів) периферичних накладень кіптяви пострілу

Характер залишків порохового заряду (незгорілих зерен) дозволяє визначити тип (іноді марку) пороху, завдяки чому в деяких випадках вдається встановити вид, а іноді і зразок зброї, з якої був зроблений постріл, і в більшості випадків виключити низку видів і зразків зброї, які не могли бути застосовані.

Відображення дульного зрізу зброї виникають тільки при пострілах в упор. Спостерігаються вони рідко, головним чином, на шкіряних частинах одягу. Відображення можуть бути повними і неповними. При повному відображенні, коли повністю відображається край дульного зрізу і суміжні частини (наприклад, передня поверхня кожуха затвора пістолета, передній край шомпола і мушка у автоматів «АК-47», відображення дульного зрізу другого ствола в дробових рушницях), можливе визначення зразка зброї, з якого зроблений постріл.

При неповних відображеннях нерідко вдається виключити низку зразків зброї, а якщо зброя надана на експертизу, визначити, чи міг бути зроблений постріл із зброї даного зразка.

Відповідність діаметра вхідного отвору калібру кулі, що нанесла пошкодження спостерігається лише на тих перепонах, що мають достатню пластичність, наприклад, металеві предмети. Якщо точне визначення калібру кулі за діаметром вхідного отвору не вдається, то виключення низки калібрів куль, що не могли нанести даний вхідний отвір можливе набагато частіше. Однак варто мати на увазі, що більшість зброї, яка застосовується при вчиненні кримінальних правопорушень, має однакові або дуже близькі калібри, що перешкоджає визначенню її за вхідними отворами, утвореними кулями, стріляними з такої зброї. Так, не можна відрізнити вхідні отвори, нанесені кулями калібру 7,62 мм від 7,65 мм, 8 мм і навіть 9 мм, а ці калібри є найбільш поширеними. Легко відрізняються за своїми діаметрами отвори, що утворені кулями відповідно калібру 6,35 мм і 7,62 мм, 7,62 і 11,43, а також 9 і 11,43 мм.

При дослідженні вогнепальних пошкоджень одягу варто мати на увазі, що, калібру кулі відповідає не діаметр дефекту тканини, а діаметр цього дефекту, включаючи ободок обтирання.

Визначення калібру кулі за діаметром вхідного отвору варто робити тільки в тих випадках, коли вхідний отвір має правильну круглу форму, із вираженим і розташованим при цьому тільки концентрично, ободком обтирання.

Форма вхідного отвору дозволяє судити про вид застосованої зброї в дуже рідких випадках. Це можливо, якщо куля вдарилася в доволі пластичну перепону точно своєю бічною поверхнею. Форма отвору в таких випадках є копією бічного перетину (уздовж довгої осі) кулі, що разом із розмірами отвору дозволяє визначити вид і зразок кулі.

Характер розташування вхідних отворів при множинних кульових пошкодженнях дозволяє встановити, чи нанесені вони автоматичною чергою пострілів (із самострільної зброї) або ж послідовно одиничними (із самозарядної або неавтоматичної зброї). При цьому керуються такими ознаками: автоматична черга пострілів, як правило, наносить вхідні отвори, розташовані ланцюжком у вигляді ламаної лінії, тоді як послідовно нанесені одиночні пошкодження завжди розташовуються хаотично, на якійсь більш-менш значній площі. Це явище спостерігається навіть при самогубствах, де завжди проглядається прагнення стріляючого наносити постріли у конкретну, мінімальну за розмірами, ділянку тіла (ділянку серця або в голову). При цьому розмір площі, що займають вхідні отвори не зв’язаний постійною залежністю з кількістю пострілів. Автоматична ж черга пострілів наносить ланцюжок вхідних отворів, що тим довше, чим більше окремих пострілів у черзі.

Обрізи. Кулі, стріляні з обрізів гвинтівок (карабінів) і автоматів, наносять пошкодження різного виду в залежності від довжини ствола, характеру каналу ствола і дульного зрізу. Початкова швидкість кулі, стріляної з обрізів, а отже, і пробивна здатність її різко зменшені, оскільки укорочення довжини ствола при використанні для стрільби набою, призначеного для зброї з довгим стволом, призводить до неповного згорання порохового заряду. При пострілах на близькій відстані з обрізів, маса пороху що не згоріла і частково обгорілих зерен, викидається з каналу ствола; і можуть бути виявлені навколо вхідного отвору на перепоні.

Обрізи, у переважній більшості випадків, виготовляються з старих, зношених екземплярів зброї, що мають сліди окислення, стерті нарізи у каналі ствола, тому кулі, стріляні з такої зброї, як правило, не мають обертального руху, навіть якщо канал ствола обрізу досягає в довжину 10-15 см і більше. Куля, перекидаючись у повітрі, потрапляє в перепону частіше за все своєю боковою стороною, роблячи вхідний отвір значно більших розмірів, ніж куля, стріляна зі звичайної зброї.

При виготовленні обрізів, у результаті непрофесійного відділення частини ствола зброї, дульний зріз обріза нерідко має задирки, вибої, що виступають з каналу ствола. Кулі, стріляні з такого обріза, деформуються вже при вильоті з каналу ствола. Задирки розрізають оболонку кулі, у результаті чого вона ламається і розвертається. У низці випадків оболонка кулі відокремлюється від сердечника і летить самостійно, іноді у вигляді декількох осколків. Пробоїни, нанесені такими деформованими кулями, не відрізняються від осколкових пошкоджень. Через малу пробивну здатність такі осколки наносять сліпі пошкодження. Кульове походження пошкодження визначають при дослідженні витягнутих із глибини пошкодження осколків.

Пошкодження з самопалів. Самопали, «поджиги» – неофіційна назва саморобної дульнозарядної шомпольної зброї. Систематизація пошкоджень із самопалів викликає значні труднощі, оскільки така зброя надзвичайно різноманітна за будовою, причому кожний екземпляр має чітко виражений індивідуальний характер.

До цього варто додати, що для стрільби з такої зброї використовуються не унітарні набої, а різноманітні саморобні кулі і різні марки димних або бездимних порохів у різному об’ємі. Таким чином, не тільки сама зброя, але і кожний постріл із неї стає індивідуальним.

Як правило, через конструктивну недосконалість зброї і відсутність нарізів у каналі ствола, при пострілі із самопалів відбувається значний прорив порохових газів перед кулею. Тому кінетична енергія кулі (снаряда), як правило, мала і, як правило, нею наносяться сліпі пошкодження. За тією ж причиною значна частина порохового заряду не згоряє, а викидається назовні і може бути виявлена навколо вхідного отвору на перепоні, якщо постріл був зроблений на близькій відстані.

3.2. Встановлення послідовності нанесення пошкоджень

Можливість визначення при дослідженні множинних кульових пошкоджень послідовності їх нанесення обмежена. Дотепер таке визначення пропонувалося робити за наявності в окружності першого з нанесених вхідних отворів слідів рушничного мастила. Однак дослідження в цій галузі показали, що рушничне мастило в ободку обтирання вхідного отвору можливо виявити в деяких випадках не тільки після першого після змазування каналу ствола пострілу, але і після другого і навіть третього пострілів. Таким чином, якщо врахувати, що тонкий шар рушничного мастила є, як правило, на самих набоях, звідки воно легко переходить на мішень, то стає очевидним, що виявлення слідів рушничного мастила навколо вхідного отвору не може бути достовірною ознакою першого пострілу.

Запропонований у свій час низкою авторів (І.В. Воскресенський тощо) спосіб визначення першого вхідного отвору за відсутності або слабо вираженим ободком обтирання, не має практичного значення (В.І. Прозоровський, 1949). При експериментальних пострілах зі зброї з ретельно вичищеним каналом ствола в тканині білого кольору можна за виразністю ободка обтирання відрізнити вхідний отвір, нанесений кулею першого пострілу, від наступних. Це пояснюється тим, що велика кількість кіптяви пострілу і рушничного мастила переходить на поверхню кулі в момент її зіткнення з поверхнею каналу ствола. Якщо в каналі ствола кіптява пострілу відсутня, то і на кулі її дуже мало. Після першого пострілу канал ствола покривається густим нальотом кіптяви. При другому пострілі частина цієї кіптяви збирається поверхнею кулі і залишається на ній, у результаті чого й ободок обтирання вхідного отвору значно краще виражений, ніж при першому пострілі. Відрізнити вхідний отвір, нанесений другим пострілом, від третього і наступних за виразністю ободка обтирання не вдається. Це пов’язано з тим, що кількість кіптяви в каналі ствола від пострілу до пострілу зростає до певної межі настільки незначно, що така різниця практично не може бути зареєстрована навіть в експерименті (В.Н. Піддубний, 1946).

При пошкодженнях, нанесених автоматичною чергою пострілів з автомата Калашникова, також іноді можна встановити, яке з них нанесено першим, якщо кількість пострілів у черзі була більше трьох. Це дозволяє визначати, у яку ділянку тіла був спрямований дульний зріз зброї при пострілах. Останнє може мати значення при вирішенні питання про те, що мало місце в даному випадку – самогубство або нещасний випадок, а також і для визначення відстані пострілу.