РОЗДІЛ 2. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА
Тема 9. КРИМІНАЛІСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОКУМЕНТІВ
Лекційний матеріал
1. Поняття та сутність криміналістичного почеркознавства
Криміналістичне почеркознавство – це підгалузь криміналістичного дослідження письма, що представляє собою систему знань про закономірності почерку, а також закономірності його розвитку й методи вирішення завдань судово-почеркознавчої експертизи.
Почерк – це зафіксована у рукописі, характерна для кожної людини і заснована на її письмово-рухових навичках, система рухів та інших прийомів, за допомогою яких виконується рукопис.
Письмово-рухові навички складає сума навичок, вироблених у процесі навчання письму. Серед них виокремлюють: а) технічні навички (спосіб техніки письма, вірна поза, вміння держати письмове приладдя, тощо); б) графічні навички (вміння зображувати букви і з’єднувати їх в слова); в) орфографічні навички (вміння вірно визначати звуки (фонеми) і виражати їх письмовими знаками).
- До ідентифікаційних властивостей почерку належать наступні:
- індивідуальність – полягає у своєрідності, неповторності його у різних людей та у специфічних змінах, доповненнях та скороченнях щодо стандартного пропису, тобто наявності ознак, що рідко зустрічаються;
- динамічна стійкість – полягає у тому, що в різних умовах виконання письма сформовані писемно-рухові навички залишаються незмінними і відображають комплекс характерних саме йому ознак;
- варіативність – це стійка видозміна почерку однієї особи, виражена в її рукописах, і є засобом пристосування до різних умов їх виконання;
- вибіркова мінливість – здатність письмово-рухових навичок специфічним чином трансформуватися, тобто видозмінюватися в результаті впливу різноманітних зовнішніх чи внутрішніх «збиваючих» факторів.
Криміналістичне почеркознавство особливу увагу приділяє визначенню ознак і дослідженню підписів з метою ідентифікації їх виконавця. Підпис є особливим видом рукопису, що відображає прізвище особи у вигляді букв або (та) умовних письмових знаків, що має засвідчувальне значення. Від звичайного почерку він відрізняється обсягом графічного матеріалу та особливістю виконання окремих знаків (монограма, розчерк тощо).
Розрізняють підписи від імені існуючої особи та від імені вигаданої, підписи навмисно чи ненавмисно змінені. Причиною останніх можуть біти незвичні умови написання (наприклад, вертикальна поверхні, відсутність зорового контролю тощо).
2. Система ідентифікаційних ознак почерку
Індивідуальність почерку проявляється в його ознаках, які поділяються на загальні і окремі.
До загальних ознак почерку відносять ознаки, що: а) відображають ступінь і характер сформованості письмово-рухових навичок; б) відображають структуру рухів за їх траєкторією; в) характеризують просторову орієнтацію (розміщення) рухів.
1. Загальні ознаки почерку, що відображають ступінь та характер сформованості письмово-рухових навичок:
1.1. Виробленість почерку – рівень володіння технікою письма, що проявляється в здатності особи виконувати рукописний текст у швидкому темпі, стійкими координованими рухами відповідно до загальноприйнятої системи скоропису. Її складовими елементами виокремлюють темп і координацію рухів під час виконання письмових знаків та їх з’єднань. Ступені виробленості почерку поділяють на високу, середню і малу (проміжні градації: вища за середню, нижча за середню).
Темп письма – ознака почерку, яка відображає швидкість виконання рукопису. Він поділяється на: звичний темп, який може бути повільним, середнім, швидким; та незвичний темп, який буває уповільненим або прискореним.
Координація рухів – ознака почерку, яка відображає узгодженість (точність) рухів особи, яка виконує рукопис. Координація буває високою, середньою, низькою й зниженою (проміжні градації: вища за середню, нижча за середню).
1.2. Складність почерку – проявляється у конфігурації букв та наближеності їх до прописів. Виділяють почерки: простий, спрощений, ускладнений.
2. Загальні ознаки почерку, що відображають структуру рухів за їх траєкторією:
2.1. Переважна форма букв – дугова, прямолінійно-дугова, звичайна, кутаста, округлена, змішана.
2.2. Розміри букв – визначають за висотою малих букв: малий (до 2 мм), середній (від 2 до 4 мм), великий (понад 4 мм). Ознака вважається сталою, однак розміри букв можуть дещо змінюватися, не саме з метою підробки почерку, а залежно від цільового призначення певного документа і розташування у ньому граф.
2.3. Нахил букв – визначають за розташуванням відносно вертикалі повздовжніх осей переважної більшості букв. За цією підставою розрізняють вертикальний, правопохилий, лівопохилий почерк.
2.4. Переважний напрям руху – характеризує почерк щодо ступеня округлості овальних елементів букв (зокрема, «а», «б», «о», «р», «ф» тощо), напрямів їх виконання, деяких інших елементів (правокружний, лівокружний).
2.5. Розгін почерку – характеризує відносні розміри ширини і висоти букв. Стиснутим (малого розгону) є почерк якщо ширина бук і проміжків між ними є меншою за їх висоту. Почерк середнього розгону передбачає приблизну рівність висоти й ширини букв та проміжків між словами. Розгонистий (великого розгону) визначають почерк якщо ширина букв і проміжків між словами більша за висоту.
2.6. Зв’язність почерку – безперервність виконання певної кількості письмових знаків без відриву письмового приладу від паперу і розташування розривів між буквами. Мала зв’язності почерку – безперервне виконання 2–3 букв, середня – 5–6 букв, висока – понад 6 букв.
2.7. Натиск – загальна інтенсивність і розподіл зусиль на пишучий прилад під час виконання рукопису. Визначається за ступенем і характером натиску: сильний – ширина основних штрихів перевищує ширину з’єднувальних штрихів більш ніж удвічі; середній – ширина основних штрихів перевищує ширину з’єднувальних штрихів удвічі; слабкий – ширина основних штрихів приблизно дорівнює ширині з’єднувальних штрихів.
3. Загальні ознаки почерку, що характеризують просторову орієнтацію (розміщення) рухів (окомірні) – становлять особливу групу загальних ознак. Вони характеризуються розміщенням елементів тексту і дають певне уявлення про навички особи використовувати площину аркушу паперу під час написання окремих частин тексту, що зорієнтовані відносно один одного (наприклад, при виборі місця на аркуші паперу для виконання дати, підпису тощо).
До загальних ознак почерку, що характеризують просторову орієнтацію (розміщення) рухів, відносять: розміщення звернень, заголовків, дат, надписів, нумерації сторінок відносно основного тексту і величина пробілів між ними; наявність і розташування полів у рукописі; розмір інтервалів між словами і рядками; розміщення рядка письма відносно лінії бланкових граф та розлінованих аркушів; розташування, напрям та форма рядків на нерозлінованих аркушах паперу; розташування розділових і надрядкових знаків відносно слів, лінії рядка; наявність, розміри абзацних відступів за розміром: малі (до 1 см), середні (1–3 см), великі (понад 3 см); розташування дефісів і знаків переносу відносно середньої лінії буквеного рядка (на лінії, вище чи нижче неї, під кутом).
Окремі ознаки почерку містять найбільшу ідентифікаційну інформацію про особу виконавця рукопису. Їх сукупність складає індивідуальний почерк. Вони в меншій мірі, ніж загальні ознаки, зазнають змін під час навмисної чи звичайної зміні почерку.
До окремих ознак почерку належать:
- Ознаки, що відображають ступінь і характер сформованості письмово-рухових навичок: будова букв за ступенем складності: проста (наближається до прописів), ускладнена, спрощена, спрощена й ускладнена одночасно; будова букв за конструкцією в цілому: друкований або стилізований варіант у скорописі; написання одного письмового знаку за типом іншого; за спеціальною конструкцією.
- Ознаки, що відображають структурні характеристики рухів: форма рухів при виконанні букв та їх елементів: прямолінійна, дугова, петльова, овальна, кругова, звивиста, хвиляста, кутаста, трикутна, зворотно-прямолінійна, зворотно-дугова, сполучення різних форм; форма рухів при з’єднанні букв та їх елементів: прямолінійна, дугова, петльова, овальна, кругова, звивиста, хвиляста, кутаста, трикутна, зворотно-прямолінійна, зворотно-дугова; напрямок рухів при виконанні букв та їх елементів; протяжність рухів при виконанні букв та їх елементів: збільшена, зменшена, однакова; вид з’єднання рухів при виконанні букв та їх елементів: суцільний, інтервальний; кількість рухів при виконанні букв та їх елементів: збільшена або зменшена відносно прописів; послідовність рухів при виконанні елементів букв; спосіб початку та закінчення рухів при виконанні письмових знаків та їх елементів.
- Ознаки, що відображають просторову орієнтацію (відносне розміщення) рухів, якими виконуються букви та їх елементи: розміщення рухів по горизонталі при виконанні букв та їх елементів; розміщення рухів по вертикалі при виконанні букв та їх елементів; розміщення точок початку, закінчення, з’єднання, перетинання рухів при виконанні букв та їх елементів; розміщення рухів при виконанні розділових знаків.
3. Предмет, об’єкти, завдання почеркознавчої експертизи
Предметом почеркознавчої експертизи є фактичні обставини кримінального провадження, що підлягають встановленню на основі спеціальних знань у галузі судового почеркознавства, яке структурно входить до розділу криміналістичної техніки.
Об’єктом почеркознавчої експертизи є почерковий матеріал, в якому відображені ознаки почерку певної особи у тому обсязі, в якому їх можна виявити для вирішення поставлених завдань (рукописні тексти, короткі записи, цифрові записи і підписи).
Основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (літерних та цифрових) і підпису. Даною експертизою вирішуються також і неідентифікаційні завдання, а саме: 1) встановлення факту виконання рукописного тексту під впливом будь-яких факторів, що заважають (природних: хворобливий стан, хронічні захворювання, вікові зміни; тимчасових зовнішніх: незвичне тримання засобу для писання, незвична поза, обмеження зорового контролю тощо; тимчасових внутрішніх: алкогольне сп’яніння, фармакологічні, наркотичні засоби тощо; штучних: спотворення письма зміненими рухами); 2) визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком тощо.
З метою вирішення ідентифікаційних завдань перед експертом ставляться наступні запитання: ким із зазначених осіб виконано рукописний текст або його частина? ким із конкретних осіб виконано цифрові записи? чи виконані тексти різних документів або різних частин даного документа однією особою? чи виконаний підпис від імені певної особи цією особою або іншою певною особою? чи виконаний текст документа і підпис у ньому однією особою?
Діагностичні завдання можуть бути вирішені шляхом постановки перед експертом таких запитань: чи придатний певний текст для дослідження з метою ідентифікації особи виконавця? чи виконано рукопис навмисно зміненим почерком (скорописним, друкованим, незвичною рукою)? чи виконано підпис із зміною його ознак? чи виконано текст (підпис) з наслідуванням почерку (підпису) певної особи? чи виконано рукопис (підпис) у незвичних умовах? чи перебувала особа, яка виконала рукопис (підпис), у незвичайному стані? чи володіє особа, яка виконала рукопис, навичками написання спеціальними шрифтами? чи виконано спірний рукопис двома особами одночасно? який час минув після виконання тексту і підпису (при значному розриві у часі)?
Також особливостями відзначається й дослідження цифрових записів. Такі записи є своєрідним почерковим матеріалом. Їх обмежена кількість (десять), простота виконання, часто без з’єднання одного з одним створюють труднощі під час ідентифікації особи виконавця. В разі необхідності експерт може порівнювати цифрові записи з відповідними буквеними.
Для проведення почеркознавчої експертизи експерту надаються вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.
Вільними зразками є рукописні тексти, рукописні записи (літерні та цифрові), підписи, які достовірно виконані певною особою до початку кримінального провадження, і не пов’язані з його обставинами; умовно-вільними є зразки почерку та підпису, виконані певною особою до початку кримінального провадження, але пов’язані з його обставинами або виконані після початку кримінального провадження та є як пов’язаними з обставинами розслідуваного кримінального правопорушення так і не пов’язаними з ними; експериментальні зразки почерку та підпису виконуються за завданням особи, яка призначила експертизу.
Вільні зразки за змогою повинні відповідати об’єкту, який досліджується, за часом виконання, за видом матеріалів письма (папір, олівець, кулькова ручка тощо), за формою документа (накладні, відомості тощо), за його змістом та цільовим призначенням.
Відбирати експериментальні зразки почерку необхідно у два етапи. На першому етапі особа, почерк якої підлягає ідентифікації, виконує текст за тематикою, близькою до досліджувального об’єкта, у звичних умовах (сидячи за столом, із звичним приладдям письма, при денному освітленні). На другому етапі зразки відбираються під диктовку тексту, аналогічного за змістом тому, що досліджується, або спеціально складеного тексту, який містить фрази, слова і цифри, взяті з рукописного тексту, що досліджується. На цьому етапі зразки відбираються в умовах, що максимально наближаються до тих, у яких виконувався рукописний текст, що досліджується, тобто в тій самій позі, таким самим приладдям письма та на папері того самого виду, що й документ, який досліджується.
Як вільні, так і експериментальні зразки буквеного або цифрового письма бажано надавати не менше ніж на 15 аркушах. Чим коротший досліджуваний текст (запис), тим більша потреба у вільних зразках. Вільні зразки підпису надаються за змогою не менше ніж на 15 документах, експериментальні – у кількості не менше 5–8 аркушів.
Якщо необхідно встановити, чи виконаний підпис від імені певної особи іншою особою, надаються вільні та експериментальні зразки почерку та підписів обох осіб. При цьому додатково відбираються експериментальні зразки почерку передбачуваного виконавця не менше ніж на 10–15 аркушах у вигляді записів прізвища та ініціалів особи, від імені якої виконано підпис.
4. Поняття та сутність криміналістичного авторознавства
Криміналістичне авторознавство – підгалузь криміналістичного дослідження письма, що вивчає закономірності формування писемного мовлення і розробляє на їх основі методи встановлення конкретного автора або його особистісних даних (стать, вік, освіта, професія і ін.).
Предметом криміналістичного авторознавства є встановлення фактичних даних про особистість автора документа. Безпосереднім об’єктом експертного дослідження є писемне мовлення та загальні (лексико-фразеологічні, синтаксичні, стилістичні, орфографічні, пунктуаційні) й окремі (стійкі мовні порушення, використання певних мовних засобів і ін.) мовні навички, які проявляються в ньому.
Під писемним мовленням розуміється характерна для кожної особи, яка пише, сукупність мовних засобів для письмового викладення своїх думок; вираження думок людини за допомогою різних мовних засобів (синтаксису, орфографії, лексики, пунктуації, стилістики).
Ознаки писемного мовлення поділяють на загальні та окремі. Загальні ознаки характеризують писемне мовлення в цілому (володіння навичками пунктуаційного, орфографічного, лексико-фразеологічного, синтаксичного, стилістичного та іншого характеру).
До загальних відносяться наступні: ступінь володіння писемним мовленням (висока, середня, низька); загальний рівень грамотності; ступінь розвитку лексичних навичок; ступінь розвитку стилістичних навичок.
Окремі ознаки писемного мовлення характеризують індивідуальні сторони, елементи писемного мовлення конкретної людини, що проявляються в стійких лексичних, стилістичних особливостях і граматичних помилках. Такі особливості і є основою для ідентифікації автора певного тексту. До окремих ознак відносять орфографічні і стилістичні помилки; своєрідне виконання розділових знаків, побудова речень; формально-логічні навички писемного мовлення, зокрема, інтелектуальні навички сприймання навколишньої дійсності, аргументації, оцінки, акцентуації та ін.
5. Завдання авторознавчих досліджень писемного мовлення
Завданнями криміналістичних авторознавчих досліджень є: 1) встановлення (ототожнення) автора конкретного документа (цілого чи окремого його фрагмента) (ідентифікаційні завдання); 2) визначення умов, особливостей складання тексту, факту викривлення ознак писемного мовлення, місця формування мовленнєвих навичок, рідної мови, освіти автора документа тощо (діагностичні завдання).
У межах ідентифікаційних завдань встановлюється авторство тексту конкретної людини, а також належність невідомому автору декількох анонімних текстів.
Орієнтовний перелік ідентифікаційних питань, що вирішуються авторознавчою експертизою: 1) чи є певна особа автором наданого на дослідження тексту?; 2) чи є певна особа автором декількох різних текстів?; 3) чи є автор та виконавець тексту однією або різними особами?; 4) чи даний текст складений кількома авторами?
Орієнтовний перелік діагностичних питань, що вирішуються авторознавчою експертизою: 1) які риси соціально-біографічного портрета автора можна встановити за даним текстом?; 2) якою є основна мова спілкування певної особи – автора даного тексту?; 3) яким є місце формування мовленнєвих навичок (рідна мова) певної особи – автора даного тексту?; 4) чи спостерігаються в тексті ознаки, які свідчать про складання тексту автором під впливом будь-яких збиваючих факторів?; 5) чи складено текст документа особою самостійно або під диктовку чи його виконано шляхом переписування?; 6) чи складений текст документа зі свідомим перекручуванням ознак писемного мовлення?
6. Предмет, об’єкти, види та завдання техніко-криміналістичного дослідження документів
Техніко-криміналістичне дослідження документів (далі – ТКДД) – це галузь криміналістичної техніки, що вивчає, розробляє засоби та методи визначення способів виготовлення документів, встановлення наявних у них змін та способів їх внесення, виявлення невидимих записів, а також ідентифікація предметів і матеріалів, що використовувалися для виготовлення документів або внесення до них змін.
Предметом техніко-криміналістичного дослідження документів є закономірності, характерні для способів: виготовлення, використання та зберігання документів; внесення змін до їх первісного змісту; відновлення первісного змісту документів, а також дослідження документів, що мають значення для кримінального провадження.
Об’єкти ТКДД можна класифікувати за двома підставами: їх процесуальною природою (доказовим значенням) і речовою природою.
За процесуальною природою серед об’єктів ТКДД можна виділити:
- документи, предмети і речовини – носії доказової інформації в кримінальних провадженнях;
- документи, що засвідчують певні обставини, які мають значення для діяльності несудових установ і підприємств, а також для окремих громадян.
За речовою природою серед об’єктів техніко-криміналістичного дослідження документів можна виділити:
- документи;
- пристосування для виготовлення документів (повністю чи окремих фрагментів) або для внесення змін до раніше виготовлених документів;
- речовини для виготовлення документів або для внесення змін до раніше виготовлених документів.
Всі об’єкти ТКДД поділяються на дві групи: такі, що перевіряються і порівняльні зразки.
ТКДД поділяється на дослідження реквізитів документів, дослідження друкарських форм та дослідження матеріалів документів.
До реквізитів документів відносять: 1) відбитки друкарських форм (друкарського шрифта, машинописного шрифта, штампів, печаток тощо); 2) рукописні тексти (записи у вигляді тексту, підпису, цифрові та інші позначення); 3) фотознімки на документах; 4) позначення компостерів та інші відмітки, нанесені перфорацією або іншим способом, крім відтисків друкарських форм, або такі, що нанесені від руки.
Пристосуваннями для виготовлення документів (друкарськими формами) або для внесення змін у раніше виготовлені документи є: печатки, штампи; друкуючі пристрої, що належать до поліграфічної техніки; друкарські машини та інші друкуючі апарати; знаряддя письма (пера, пишучі вузли стрижнів кулькових ручок, олівці, фломастери); компостери, перфоратори тощо; знаряддя для механічного видалення штрихів.
Матеріали документів поділяються на: основу документа (папір, картон, іноді інші матеріали); фарбувальні речовини штрихів і відтисків (чорнила, паста, поліграфічна фарба, тонер, машинописна стрічка, копіювальний папір тощо); допоміжні речовини (клей, сургуч тощо); коректуючі речовини (для виправлення технічних помилок); речовини, що закривають окремі фрагменти документа (пляма, лінії закреслення тощо); залишки травлячих речовин (луги, кислоти та інші реактиви, розчинники, які можуть бути використані для знебарвлення або змивання фрагментів документа).
Основними завданнями дослідження реквізитів документів є: 1) встановлення фактів і способів внесення змін до документів та виявлення їх первинного змісту; 2) виявлення слабо видимих або невидимих текстів (зображень) на різних матеріалах, а також текстів (зображень) на обгорілих та згорілих документах; 3) встановлення виду та ідентифікація приладів письма за штрихами; 4) визначення відносної давності виконання документа або його фрагментів, а також послідовності нанесення штрихів, що перетинаються; 5) встановлення цілого за частинами документа; 6) встановлення документа, виготовленого шляхом монтажу із застосуванням копіювально-розмножувальної та комп’ютерної техніки; 7) ідентифікація особи, яка надрукувала машинописний текст, виготовила зображення відтиску печатки за особливостями навичок виконавця.
Основними завданнями дослідження друкарських форм є: 1) встановлення особливостей виготовлення друкарських засобів (форм) і відображення їх у відбитках; 2) встановлення належності літер певному комплекту шрифту; 3) встановлення типу, системи, марки, моделі та інших класифікаційних категорій друкарської техніки, ідентифікація цих засобів за відбитками їх знаків; 4) встановлення зміни первинного тексту документа, виконаного на друкарській машинці; 5) встановлення типу та ідентифікація комп’ютерної і копіювально-розмножувальної техніки за виготовленими за їх допомогою матеріальними документами; 6) встановлення способу нанесення відтисків печаток, штампів, факсиміле; ідентифікація печаток, штампів, факсиміле тощо за їх відтисками; відповідність часу нанесення відтисків печаток, штампів даті виготовлення документа.
Основними завданнями дослідження матеріалів документів є: 1) встановлення роду, виду матеріалів, на яких і за допомогою яких виконувався (виготовлявся) документ, та їх спільної (різної) родової (групової) належності; 2) визначення абсолютного часу виконання штрихів рукописних записів у документах.
7. Поняття та класифікація документів у криміналістиці
Документ – це матеріальний об’єкт, що містить інформацію у зафіксованому вигляді і спеціально призначений для передачі її в часі та просторі. У ньому матеріально фіксована інформація виражається як в знаковій формі (у вигляді рукописів, друкованих букв, цифр, символів, графічних ліній, малюнків тощо), так і в зображеннях іншої форми (фото-, відеозображення, звукозапис, комп’ютерний (електронний) документ тощо).
Документи різняться за формою (розміром, наявністю певних реквізитів, захисних засобів, відбитків печаток і штампів, матеріалом) та змістом і класифікуються за наступними критеріями:
За способом матеріальної фіксації інформації: письмові (тексти, цифрові і інші записи, виконані від руки, за допомогою друкарських засобів); графічні (малюнки, схеми креслення); фото-, фоно- і відеодокументи (створені з використанням записуючої техніки); машинні або електронні документи (створені за допомогою комп’ютерів).
За джерелом походження: офіційні (походять від державних органів, установ, підприємств, організацій, а також підприємств, установ, організацій і фірм різних форм власності); приватні (походять від приватних осіб).
За процесуальним значенням: документи як самостійне джерело доказів; документи як речові докази; документи – зразки для порівняльного дослідження.
Документи як речові докази поділяють на такі, що: а) є засобами вчинення злочинів (наприклад, відомості на видачу заробітної плати із зазначенням вигаданих осіб); б) зберігають на собі сліди злочину (наприклад, довідка з підчищеними цифрами дати); в) були предметом злочинного посягання (наприклад, викрадений паспорт); г) були засобом приховування злочину (наприклад, інсценування вбивцею самогубства шляхом фальсифікації передсмертного листа).
За юридичною природою: справжні документи (повністю відповідають встановленій формі та мають усі передбачені реквізити); підроблені документи (ніколи не мали юридичної сили, оскільки їх зміст чи (або) реквізити не відповідають дійсності, є фальшивими).
8. Види підроблення документів
Підроблення документів поділяється на два основні види: інтелектуальне і матеріальне. Інтелектуальне підроблення полягає у виготовленні документа, правильного з формальної сторони (наявність і правильність усіх реквізитів, застосування оригінальних матеріалів), але дані, вказані в ньому є завідомо неправдивими. Матеріальне підроблення документів поділяють на два види: повне та часткове.
Повне підроблення документа полягає у його виготовленні шляхом повної імітації справжнього, починаючи з бланку і закінчуючи внесенням відповідних даних.
У сучасних умовах найчастіше для виготовлення повністю підробленого бланка документа застосовують кольорову копіювально-множильну техніку (зокрема, сканери та струменеві принтери). Зображення зі справжнього документу спочатку сканується, при необхідності на комп’ютері додатково обробляється, а потім роздруковується на принтері. Переважна кількість таких принтерів виконує кольоровий друк з використанням чорнил чотирьох кольорів: чорного, блакитного, пурпурового та жовтого.
Характерними ознаками такого друку є: зображення сформовані з дрібних краплин; відсутність блиску барвника у штрихах зображень (якщо застосований звичайний папір, а не зі спеціальним покриттям); барвник може перебиватись на звороті паперу (якщо застосований звичайний папір без покриття), а також залежно від якості паперу поглинається поверхневим шаром паперу та утворює розпливи вздовж волокон паперу; мікротексти та інші дрібні зображення погано відтворюються; барвник розчиняється у воді (ознака характерна для більшості поширених струменевих принтерів) та стійкий до впливу високої температури; міцне зчіплення барвника та паперу (барвник не відшаровується); краї штрихів у зображеннях нечіткі.
Самим небезпечним способом повного підроблення бланків є застосування поліграфічної техніки, матеріалів та засобів, аналогічних до тих, що застосовуються для виготовлення справжніх документів. Таке підроблення дозволяє виготовляти якісні підробки у великій кількості, які досить важко відрізнити від справжніх бланків без детального експертного дослідження.
Часткове підроблення документів полягає у внесенні змін до змісту справжнього документа.
Способи часткового підроблення документів: підчистка, травлення і змивання тексту, дописка і додрукування, заміна окремих частин документа (в т.ч. переклеювання фотокарток).
Підчистка – це спосіб зміни первісного змісту документа шляхом механічного видалення текстів, зображень. Під час підчистки текст стирають (гумкою) або зішкрібають гострим предметом (лезом, голкою тощо).
Ознаками підчистки є порушення верхнього шару паперу; зменшення товщини паперу, пошкодження ліній граф або захисної сітки; залишки підчищених штрихів; розпливи барвника в штрихах нового тексту. Зазначені ознаки підробки можна виявити дослідженням документа візуально або під збільшенням у косопадаючому світлі та на просвіт.
Дописка – спосіб зміни початкового змісту документа внесенням до рукописного тексту нових слів, фраз або окремих письмових знаків. Ознаками дописки є нерівномірність проміжків між рядками, словами, буквами у середині слів; зменшений розмір і розгін почерку певної частини тексту; неоднаковий нахил штрихів однойменних знаків; наведення штрихів основного тексту; розходження в інтенсивності, відтінках барвника штрихів та їх копіювальних властивостей.
Для додрукування текстів у документах характерно: різниця у насиченості та відтінку кольору барвної речовини; неоднакові розміри та конфігурація однойменних літер і цифр; нерівномірні інтервали між літерами і рядками; нерівна лінія рядка; наявність подвійних відбитків знаків; відмінності індивідуальних ознак друкуючого пристрою тощо.
Травлення – це спосіб зміни первісного змісту документа, при якому здійснюється видалення тексту за допомогою хімічних реактивів, які вступають у реакцію з барвником штрихів і знебарвлюють його. Ознаками травлення є наявність характерних плям від дії хімічної речовини; порушення глянцю паперу; зміна кольору паперу; знебарвлення лінування і захисної сітки; шорсткість поверхні; поява пошкодження паперу у вигляді дрібних тріщин; збільшення ламкості паперу; наявність залишків барвника витравлених штрихів; розпливи барвника нових штрихів.
За допомогою змивання речовина штрихів тексту видаляється з поверхні документу шляхом застосування розчинників: води, спиртів, водно-спиртових сумішей, ацетону, дихлоретану, диметилформаміду, а також препаратів комбінованої дії: миючих засобів (мило, шампуні, пральні порошки тощо) та засобів для виведення чорнильних плям.
Заміна частин документа полягає в заміні окремих аркушів документа, фрагментів або переклеюванні фотокартки. Ознаками заміни аркушів є невідповідність порядку нумерації сторінок; розходження у графічних ознаках друкарського шрифту, у малюнку захисної сітки, формі та розмірах лінування; невідповідність аркушів за розміром або якістю паперу; додаткові проколи у місцях кріплення аркушів та ін.
Ознаками переклеювання фотокартки є відсутність на фотокартці відбитка печатки; розходження у графічних ознаках літер у частинах відбитка на фотокартці та документі; наявність розрізу на фотокартці; наявність сторонньої клеючої речовини тощо.
Що стосується захищеної категорії документів (банкноти, посвідчення, паспорти тощо), то зустрічається як повне, так і часткове їх підроблення. При цьому характерно, що злочинці підробляють не тільки сам бланк, але і намагаються імітувати елементи та засоби захисту від підробки. Наприклад, друкують малюнок водяного знаку та зображення захисної стрічки на внутрішній поверхні заготовок, з яких склеюють підроблений документ.
9. Підготовка матеріалів для технічної експертизи документів
Для проведення технічної експертизи документів (ТЕД) до експертної установи (експерту) надаються: документ про призначення експертизи, об’єкти, зразки для порівняльного дослідження та, за клопотанням експерта, – матеріали кримінального провадження.
Підготовка матеріалів для судово-технічної експертизи документів складається з наступних стадій: 1) огляд документів-речових доказів та визначення завдань дослідження; 2) залучення спеціаліста на підготовчому етапі призначення експертизи (в разі необхідності); 3) вибір експертної установи та формулювання завдань дослідження; 4) за необхідності вилучення або відібрання порівняльних зразків; 5) формування документа про призначення технічної експертизи документів; 6) пакування матеріалів дослідження та подання їх до експертної установи.
Відповідно до завдань технічної експертизи документів виділяють орієнтовний перелік питань, які вона вирішує, а саме:
- Технічна експертиза реквізитів документів: чи вносились у текст документа зміни? Якщо вносилися, то яким чином (підчистка, дописка, травлення, виправлення тощо) і який зміст первинного тексту?; чи була замінена в документі фотокартка?; чи замінювались у документі (договорі, зошиті, книзі, медичній картці тощо) аркуші?; який зміст замаскованого (зафарбованого, забрудненого, замазаного тощо) тексту?; який зміст знебарвленого тексту?; чи є в даному документі (аркуші паперу) невидимий текст і якщо є, то який саме?; чи є на обгорілих аркушах який-небудь текст і (або) зображення? Якщо є, то який (яке) саме?; пишучим приладом якого типу виконано рукописні тексти (підписи) у наданому документі?; чи виготовлені (виконані) дані документи (фрагменти документа) у різний час?; в якій послідовності виконувались реквізити даного документа (підпис, відтиск печатки тощо)?; чи становили раніше одне ціле надані на експертизу частини документа? та інші.
- Експертиза друкарських форм: який (які) спосіб (способи) поліграфічного друку використано під час виготовлення даного документа?; яким способом (з використанням набору друкарського шрифту, шляхом рисування тощо) виготовлена дана друкарська форма?; чи відповідає даний цінний папір (акція, облігація, сертифікат, вексель тощо) за своїми характеристиками аналогічним цінним паперам, що виготовляються Держзнаком України (або вказати іншого виробника)?; чи відповідає надана банкнота за своїми характеристиками аналогічним банкнотам, що випущені в обіг Національним банком України?; яким друкарським засобом (тип, марка, модель) виготовлено текст (зображення) у даному документі?; який тип принтера (копіювального апарата, багатофункціонального пристрою), на якому виготовлений наданий документ?; чи виготовлені надані документи на одному або різних принтерах (копіювальних апаратах, багатофункціональних пристроях)?; яким способом нанесений відтиск печатки (штампа, факсиміле)?; чи нанесено відтиск печатки (штампа, факсиміле) в даному документі наданою печаткою (штампом, факсиміле)?; чи нанесений відтиск печатки (штампа) у той час, яким датований документ?
- Експертиза матеріалів документів: до якого роду, виду (іншої класифікаційної категорії) належить матеріал документа (папір, клей, фарбувальна речовина штрихів записів тощо)?; чи мають спільну родову (групову) належність матеріали даного примірника друкованої продукції або документа (папір, клей, картон, фарбувальна речовина тощо) з матеріалами, вилученими з певного місця (склад, цех, квартира тощо)?; чи належать надані аркуші паперу до різних партій випуску?; чи написано текст фарбою з даної ємності?; в який період часу був виконаний рукописний текст у наданому документі?; чи в один період часу були виконані рукописні текст та підпис у наданому документі? тощо.
Ініціатор проведення експертизи на власний розсуд може обрати експертну установу, в якій буде проводитися дослідження. Це можуть бути науково-дослідні та інші установи судових експертиз Міністерства юстиції України; експертні служби Міністерства МВС України та Міністерства оборони України.
Призначаючи експертизу з метою ідентифікації друкарських засобів, до експертної установи необхідно надавати порівняльні матеріали: вільні, а також експериментальні зразки – відбитки, виготовлені за допомогою цих засобів. Вільні зразки надаються за можливістю, експериментальні – в обов’язковому порядку. Кожний вид зразків потрібно надавати не менше ніж у трьох примірниках. Вільні зразки необхідно шукати серед відбитків, які за часом виконання якомога більше наближені до досліджуваного відбитка.
Призначаючи експертизу з метою встановлення відносної давності виготовлення документа (встановлення відповідності дати, зазначеної на документі, періоду часу нанесення на нього відтиску печатки), до експертної установи органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), обов’язково надаються вільні зразки відтисків печатки.
Для проведення експертизи необхідно надавати документи з відтисками печатки, які подавались до органів виконавчої влади, органів реєстрації, дозвільної системи, банківських установ, контролюючих органів (податкової інспекції), з відміткою про надходження до них (штамп канцелярії установи, дата надходження, вхідний номер, підпис працівника канцелярії) у період, якому відповідає дата на документі, що підлягає дослідженню. Зразки надаються за кожен місяць, за різні дати, у тому числі й за дату, якою датований наданий на дослідження документ.
Експериментальні зразки друкарських машинок повинні мати всі знаки в порядку їх розміщення на клавіатурі машинки, показувати максимальну довжину рядків та всіх інтервалів між ними. Якщо текст, що досліджується, надрукований через копіювальний папір, необхідно додатково надати зразки, виконані через копіювальний папір.
Для ідентифікації печаток та штампів експертові направляються вільні зразки на п’яти–шести документах та експериментальні зразки у вигляді максимально чітких відбитків на білому гладкому папері, нанесених з різним натиском та з різною кількістю мастики. Вільні зразки відтисків печаток (штампів) повинні бути порівнянними за часом нанесення з наданими на дослідження відтисками.
Для ідентифікації касових апаратів експериментальні зразки повинні мати всі знаки чека, що досліджується. Як вільні зразки направляються чеки, які вибиті на даному апараті і мають якомога більше знаків досліджуваного чека.
Для ідентифікації засобів копіювально-розмножувальної техніки повинні надаватися виготовлені за їх допомогою експериментальні відбитки не менше ніж у п’яти примірниках та вільні, порівнянні за часом виготовлення із наданими для дослідження документами.
Призначаючи експертизу з метою встановлення відповідності способу виготовлення бланка, іншої поліграфічної продукції зразкам, як порівняльний матеріал надаються бланки справжніх документів з такими самими поліграфічними даними (підприємство-виробник, рік видання, тираж, номер замовлення).
Для вирішення ідентифікаційних завдань щодо документів, виготовлених за допомогою комп’ютерної техніки, ця техніка надається в комплекті (системний блок комп’ютера, інсталяційний диск з драйвером принтера або багатофункціонального пристрою, з’єднувальні та мережеві кабелі, принтер). Принтери (особливо струменеві) необхідно направляти на експертизу у найкоротший термін, оскільки застигання барвника може призвести до змін у вигляді та характері нанесення барвника на папір.