РОЗДІЛ 4. КРИМІНАЛІСТИЧНА МЕТОДИКА

Тема 22. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ МЕТОДИКИ

  • Мультимедійна презентація
  • Тестовий контроль знань
    • Лекційний матеріал
  • 1. Поняття, сутність та сучасні тенденції розвитку криміналістичної методики
  • 2. Класифікація та структура окремих методик розслідування кримінальних правопорушень
  • 3. Криміналістична характеристика кримінальних правопорушень

    • 1. Поняття, сутність та сучасні тенденції розвитку криміналістичної методики

    Криміналістичне забезпечення розслідування кримінальних правопорушень завжди було і є одним із пріоритетних напрямів розвитку науки криміналістики. Важливо, що саме за змістом криміналістичної методики, як особливого розділу науки криміналістики, аналізується накопичений досвід слідчої, експертної, судової практики, відшукуються найефективніші прийоми, методи та засоби розслідування та попередження різних категорій кримінальних правопорушень. Розроблені наукою криміналістичні рекомендації є важливим інструментарієм слідчого, інших компетентних суб’єктів, що залученні до кримінального провадження – своєрідним алгоритмом дій у типових слідчих ситуаціях.

    Подія кримінального правопорушення, як і будь-яке явище об’єктивної дійсності, є індивідуальною та неповторною. Тому її пізнання також відрізняється специфічними індивідуальними рисами. Разом з тим, кожне кримінальне правопорушення та особливості проведення досудового розслідування мають повторювані ознаки, що в свою чергу служать основою формування та розробки типових прийомів розслідування як в цілому, так і щодо однорідних за криміналістичною характеристикою кримінальних правопорушень.

    Розслідування кримінальних правопорушень – це специфічна діяльність, пізнавальний зміст й організаційно-тактичні засади котрої обумовлені особливостями формування доказової інформації, встановленим законом порядком її одержання й використання. Зміст розслідування полягає у пізнанні подій минулого за залишеними матеріальними та ідеальними слідами, що визначається такими особливостями, як відсутність безпосереднього сприйняття події слідчим, впливом об’єктивних і суб’єктивних чинників на сліди розслідуваної події тощо. Втім, найбільшу загрозу збереженню слідів події становить не об’єктивний плин часу, а свідома протидія осіб, зацікавлених у перекручуванні, впливу на результати розслідування.

    Саме цим розслідування кримінальних правопорушень суттєво відрізняється від інших видів пізнавальної діяльності. Приховування і знищення слідів кримінального правопорушення; перекручення інформації, що має доказове значення; вплив на учасників кримінального провадження (підкуп, погрози, шантаж тощо); створення перешкод діяльності службових осіб – короткий перелік тих форм протидії, з якими стикаються слідчий та інші компетентні суб’єкти під час розслідування кримінального правопорушення.

    Наведене обумовлює необхідність використання таких засобів і методів збирання інформації, які можуть компенсувати або нейтралізувати негативні умови та труднощі пізнання. Виконання цього завдання забезпечується максимальним використанням наукових досягнень криміналістичної методики, що являє собою якісно новий рівень практичної реалізації положень (рекомендацій) криміналістичної техніки та криміналістичної тактики на основі осмислення й пристосування цих положень до конкретних особливостей виявлення, збирання, дослідження, оцінки і використання доказової інформації з урахуванням специфіки розслідування та попередження окремих видів кримінальних правопорушень.

    Криміналістична методика тісно пов’язана з загальною теорією криміналістики, криміналістичною технікою та криміналістичною тактикою. Знання криміналістичної техніки, практичне оволодіння навичками правильного застосування під час проведення слідчих (розшукових) дій технічних прийомів та засобів має велике практичне значення. Однак криміналістична техніка досліджує прийоми застосування технічних засобів в загальному вигляді, не зосереджуючись на конкретному кримінальному правопорушенні. Виявлення слідів, типових для певних видів кримінальних правопорушень, виділення їх особливостей, надання рекомендацій щодо практичного застосування – ці задачі вирішує методика розслідування, яка встановлює, які саме сліди та інші речові докази, елементи матеріальної обстановки характерні для тих чи інших кримінальних правопорушень, обирає відповідні прийоми і розробляє практичні рекомендації щодо їх застосування під час розслідування певного виду кримінального правопорушення.

    Методика розслідування також тісно пов’язана з криміналістичною тактикою, яка вивчає систему прийомів планування та організації розслідування, підготовки і проведення слідчих (розшукових) дій. Подібно криміналістичній техніці, тактика розглядає загальні прийоми планування, підготовки і проведення огляду, обшуку, допиту та інших слідчих (розшукових) дій, а також тактичних комбінацій і операцій, не вдаючись в особливості, які притаманні проведенню цих дій під час розслідування окремих видів кримінальних правопорушень.

    Назва завершального розділу криміналістики «криміналістична методика» лише умовно передає сутність змістовного навантаження, що охоплює поняття «методика». В криміналістичній методиці розроблюються та рекомендуються до застосування під час розслідування не тільки певні методи, засоби і прийоми діяльності, але й положення, які стосуються: криміналістичної характеристики відповідного виду кримінальних правопорушень; типових слідчих ситуацій; типових переліків обставин, що потребують встановлення; напрямів взаємодії слідчого з іншими учасниками розслідування, правоохоронними та державними органами тощо. Такі рекомендації являють собою програми розслідування за похідною типовою слідчою ситуацією і визначають коло завдань, що вирішуються за допомогою відповідних алгоритмів дій слідчого, тим самим набуваючи технологічного характеру.

    Криміналістична методика – це завершальний розділ науки криміналістики, що представляє собою систему наукових положень і сформованих на їх основі практичних рекомендацій, що забезпечують ефективність діяльності слідчого та інших компетентних суб’єктів з розслідування та попередження окремих видів кримінальних правопорушень.

    Криміналістична методика як розділ науки складається з двох частин: загальних положень та окремих методик розслідування кримінальних правопорушень.

    Перша частина розкриває методологічні основи дослідження криміналістичної методики; понятійний апарат, завдання і принципи криміналістичної методики; особливості реалізації загальних закономірностей організації і планування розслідування стосовно окремих видів (груп) кримінальних правопорушень; характеристику структури окремих методик розслідування тощо. Загальні положення відображають і забезпечують системність складових криміналістичної методики, окремих методик розслідування, їх наукову обґрунтованість і взаємозв’язок.

    Другу частину розділу складають методики розслідування окремих видів (груп) кримінальних правопорушень, що розробляються на основі загальних положень криміналістичної методики відповідно до потреб слідчої, експертної та судової практики.

    Криміналістична методика реалізується згідно з певними принципами:

    Джерелами формування й розвитку криміналістичної методики є право, слідча, експертна й судова практика та положення науки. Важливе значення має кримінальне та кримінальне процесуальне законодавство.

    Положення кримінального права, що встановлюють караність суспільно небезпечних діянь, є визначальними для виокремлення окремих методик розслідування й орієнтиром для визначення предмета доказування щодо конкретних видів кримінальних правопорушень. Так, поява нових видів кримінальних правопорушень (спочатку в реальному житті, а потім у вигляді конкретних норм кримінального закону) ставлять перед криміналістикою завдання розробки відповідних окремих методик розслідування.

    Норми кримінального процесуального права, що регламентують порядок кримінального провадження, впливають на зміст окремих криміналістичних методик. Кримінальний процесуальний кодекс України, що обумовив суттєві зміни під час досудового розслідування, вплинув на розвиток і вдосконалення криміналістичної методики. Наприклад, проведення процесуальних дій в режимі відеоконференції забезпечує оперативність судового провадження, безпеку осіб – учасників кримінального провадження тощо, що знаходить своє відображення в рекомендаціях та структурі окремих методик розслідування.

    Дані слідчої, судової та експертної практики слугують основою для пізнання злочинної діяльності, закономірностей її проявів, а також досвіду розслідування кримінальних правопорушень; під час практичної діяльності здійснюється перевірка розроблених криміналістичних рекомендацій; практика є замовником щодо розробки та вдосконалення окремих методик розслідування кримінальних правопорушень; практичні працівники можуть пропонувати нові, започатковані на практиці, засоби, прийоми та методики для їх наукового узагальнення й дослідження.

    Важливим джерелом розвитку методичних рекомендацій є нові наукові розробки. Це, насамперед, стосується суміжних галузей знань – юридичної психології, судової медицини, військової балістики, судової ентомології, інформаційних технологій тощо. Даний процес характеризується взаємним впливом складових частин криміналістики, що проявляється у двох основних формах: по-перше, створення нових техніко-криміналістичних і тактико-криміналістичних засобів та методів обумовлює необхідність розробки (або уточнення) методичних рекомендацій щодо їх застосування в ході розслідування окремих видів кримінальних правопорушень; по-друге, потреби практичної діяльності (поява нових способів вчинення і приховання кримінальних правопорушень) визначають потребу вдосконалення існуючих або розробки нових криміналістичних засобів, прийомів та рекомендацій. Таким чином, криміналістична методика широко використовує досягнення інших наук (психології, науки управління, фізики, хімії, кібернетики) для забезпечення ефективності своїх рекомендацій. При цьому окремі положення використовуються на практиці без змін, а інші застосовуються після їх пристосування з метою криміналістичного забезпечення кримінального провадження.

    Загальне завдання криміналістичної методики розслідування безпосередньо пов’язане із досягненням завдань кримінального провадження (ст. 2 КПК України), і полягає у захисті особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охороні прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпеченні швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

    На підставі загального завдання, у криміналістичній методиці формуються власні завдання, а саме: систематичне узагальнення слідчої, експертної та судової практики; вивчення стану, структури та динаміки злочинності; аналіз кримінального, кримінального процесуального та іншого галузевого законодавства, пов’язаного з встановленням юридичної відповідальності за правопорушення в різних сферах діяльності (господарській, фінансовій, банківській, податковій, екологічній та ін.).

    Одним з важливих завдань криміналістичної методики розслідування окремих видів кримінальних правопорушень є розробка найбільш ефективних методів і засобів розслідування та попередження кримінальних правопорушень, побудова їх криміналістичної характеристики, оптимізація процесу розслідування окремих видів кримінальних правопорушень на основі використання даних про типові слідчі ситуації, системи типових версій, комплексів слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, організаційних і оперативно-розшукових заходів.


    2. Класифікація та структура окремих методик розслідування кримінальних
    правопорушень

    Зміст криміналістичної методики розкривається у криміналістичних рекомендаціях щодо встановлення криміналістично значимих ознак кримінального правопорушення: часу, місця, обстановки події; осіб, які приймали участь у вчиненні кримінального правопорушення; способу вчинення кримінального правопорушення та обставин, що сприяли його вчиненню. У найбільш загальному розумінні – це рекомендації щодо виявлення слідів вчинених дій або бездіяльності, їх аналізу та правової оцінки. Оскільки при вчиненні різних видів (груп) кримінальних правопорушень використовується специфічний набір засобів, способів та прийомів досягнення злочинної мети, відповідно до кожного виду кримінальних правопорушень утворюватимуться характерні специфічні сліди і обумовлені цим засоби і методи їх виявлення, вилучення, дослідження та використання. Цим визначається необхідність розробки та удосконалення окремих методик розслідування певних видів (груп) кримінальних правопорушень.

    Обов’язковою умовою успішного формування нових і удосконалення існуючих криміналістичних рекомендацій з методики розслідування кримінальних правопорушень є визначення концептуальних підходів стосовно технології створення самих методик. Розв’язання цієї проблеми залежить насамперед від наявності єдиної загальновизнаної й несуперечливої класифікації методик розслідування кримінальних правопорушень, бо для різних класифікаційних рівнів таких методик можуть бути запропоновані різні технологічні підходи до їх створення.

    У зв’язку з цим, основою для криміналістичної класифікації злочинів є:

    Вдалою, на наш погляд, є чотирирівнева класифікація криміналістичних методик:

    1. Видові криміналістичні методики (за видами кримінальних правопорушень). При визначенні видових криміналістичних методик слід керуватися положеннями особливої частини Кримінального кодексу України.

    2. Внутрішньовидові криміналістичні методики (підвиди чи різновиди, виділені з-поміж кримінальних правопорушень одного виду за криміналістично значимими ознаками. Наприклад, у такому виду злочинів, як умисне вбивство, виокремлюють наступні внутрішньовидові методики, як методика розслідування вбивств (а) пов’язаних з розчленуванням трупа, (б) вчинених на замовлення, (в) матір’ю своєї новонародженої дитини, (г) вчинених на релігійному ґрунті тощо. У цьому сенсі криміналістична класифікація характеризується більш диференційованим підходом, аніж кримінально-правова, що наближає її до вимог практики;

    3. Міжвидові (або групові, комплексні) криміналістичні методики розслідування кримінальних правопорушень, в яких відображені рекомендації з розслідування комплексів взаємопов’язаних кримінально протиправних дій, об’єднаних на підставі одночасного врахування кримінально-правових і криміналістичних критеріїв. Спільність цих проявів зумовлена тим, що дії охоплюються єдиним умислом організаторів, підбурювачів, пособників і виконавців, спільною метою й мотивами, загальним механізмом реалізації злочинного задуму тощо. Наприклад, йдеться про єдиний ланцюг злочинної поведінки, зокрема про технологію злочинного збагачення, або злочинної діяльності, наприклад, легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Розслідування комплексів злочинних дій зумовлює специфіку висунення й перевірки слідчих версій, здійснення планування, визначає тактику проведення окремих слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій, особливості проведення тактичних операцій (комбінацій) тощо.

    4. Позавидові криміналістичні методики. В основі виділення цих методик покладено особливості суб’єкта злочину, вплив чиннику часу, специфіку засобів вчинення злочинів тощо. Виокремлення вказаних методик пов’язано з тим, що водночас з процесом диференціації наукового знання став розгортатися процес своєрідної інтеграції. Почали формуватися методики, що отримали достатньо широке відображення в криміналістичній літературі, наприклад, методика розслідування злочинів, вчинених неповнолітніми; методика розслідування нерозкритих злочинів минулих років; методика розслідування злочинів, вчинених іноземцями і відносно них тощо. Так, щодо злочинів, вчинених неповнолітніми, вікові особливості їх психології своєрідно виражаються як в протиправній діяльності (мотиви і мета вчинення злочинів, вибір і відношення до предмету посягання, специфіка слідової картини), так і в процесі проведення розслідування (недооцінка наслідків розслідування, схильність до хибного поняття товариства). При розслідуванні нерозкритих злочинів минулих років основні особливості обумовлені заходами щодо виявлення маскування слідів злочину і забезпечення організації роботи щодо виявлення та усунення недоліків, допущенних на початковому етапі розслідування (врахування дії чиннику часу, пошук невикористаних можливостей тощо). Завдяки таким ознакам-особливостям в одній групі об’єднуються різні види злочинів: вбивства, грабежі, зґвалтування, крадіжки тощо, й формування спеціальних криміналістичних рекомендацій відкриває нові можливості їх розслідування.

    Запропонована класифікація дає змогу не лише чітко виокремити криміналістичні методики за ступенем узагальнення, рівнем конкретизації методичних рекомендацій, а й визначити різні підходи до технології їх створення. Так, внутрішньовидові криміналістичні методики найбільше наближені до потреб практики, оскільки розробляються на базі результатів узагальнення судово-слідчої практики, а відтак вважаються найоптимальнішими, дієвими, бо саме на такому рівні можливе формулювання конкретних завдань розслідування й побудова алгоритму їх розв’язання.

    Новим напрямом у розробці криміналістичних методик є формування методики розслідування кримінальних проступків, як окремого виду кримінальних правопорушень.

    Можливі й інші класифікації, до яких належать класифікації:

    а) за способом вчинення кримінального правопорушення;

    б) за ступенем приховання, маскування кримінального правопорушення;

    в) за злочинним досвідом особи, яка вчинила кримінальне правопорушення;

    г) за місцем вчинення кримінального правопорушення тощо.

    При всьому різноманітті окремих методик вони мають певні типові елементи. Типова структура окремої криміналістичної методики, як правило, складається з наступних взаємопов’язаних частин:

    Виділені типові структурні елементи окремих методик розслідування кримінальних правопорушень в цілому відповідають сучасному стану розвитку науки криміналістики, потребам слідчої, судової та експертної практики, створюють орієнтир для формування нових окремих криміналістичних методик та удосконалення існуючих.


    3. Криміналістична характеристика кримінальних правопорушень

    Поява та розвиток криміналістичної методики та окремих методик розслідування кримінальних правопорушень нерозривно пов’язана з цілеспрямованим системним збиранням, дослідженням та узагальненням матеріалів слідчої, судової та експертної практики – основного джерела розробки методичних положень і рекомендацій. Внаслідок синтезу практичної та наукової діяльності створені різні за своїм предметом характеристики кримінальних правопорушень, що містять опис їх закономірних ознак.

    Розрізняють наступні характеристики кримінального правопорушення: кримінально-правову, криміналістичну, кримінологічну тощо.

    Кримінально-правова характеристика – це опис ознак, які надають уявлення щодо поняття кримінального правопорушення, а саме злочину та проступку, визначають їх спільні та відмінні ознаки. Важливою є класифікація злочинів за видами, ступенем небезпеки тощо.

    Кримінологічна характеристика – опис генезису кримінального правопорушення, його причин, умов вчинення, частоти повторюваності, розподілення кримінального правопорушення за іншими ознаками, наприклад, віком, часом, територією тощо.

    Криміналістична характеристика взаємопов’язана з елементами інших характеристик та використовує їх відомості. Зокрема, предмет безпосереднього посягання включає кримінально-правову характеристику предмета, а опис особи злочинця у більшості методик межує з кримінологічною характеристикою. Криміналістична характеристика складає опис властивостей та ознак, які мають значення для розкриття механізму кримінального правопорушення, характеру слідів, що залишились, умов вчинення кримінального правопорушення та характеристики особи підозрюваного у його вчиненні.

    Криміналістичну характеристику кримінального правопорушення визначають як:

    а) інформаційну модель типових ознак певного виду (групи) кримінального правопорушення;

    б) ідеальну модель типових зв’язків і джерел доказової інформації;

    в) вірогідну модель події;

    г) систему даних (відомостей) про кримінальне правопорушення, які сприяють розслідуванню;

    ґ) систему узагальнених фактичних даних, знання яких необхідні для організації розслідування кримінальних правопорушень;

    д) положення щодо особливостей виду кримінального правопорушення, що мають значення для розслідування;

    є) систему опису криміналістично значимих ознак кримінальних правопорушень з метою забезпечення їх розслідування та попередження.

    Практичне значення цих даних полягає в тому, що під час розслідування конкретного кримінального правопорушення співставлення наявних даних (що, де, коли, яким чином, при яких обставинах тощо) з системою узагальнених відомостей (наукових даних) про кримінальне правопорушення цього виду дозволяє виділити аналогічні за криміналістично значимими ознаками кримінальні правопорушення і на цій підставі висунути версії, врахувати криміналістичні рекомендації щодо подальшого плану розслідування тощо. Найчастіше використовується загальна характеристика способу вчинення кримінального правопорушення. І тоді на основі узагальнених даних про те, хто раніше вчиняв такі кримінальні правопорушення подібним чином, є можливість встановити досить конкретний напрям пошуку винного. Зрозуміло, це не будуть дані щодо конкретної особи, а характеристика певної (вузької або широкої) групи людей (судимі, неповнолітні тощо), серед яких слід шукати підозрюваного. Практичне застосування окремої криміналістичної характеристики досить наочно ілюструє наступний приклад. Під час розслідування вбивства жінки, вчиненого з наступним знущанням над тілом жертви, було встановлено шість підозрюваних. Слідчий звернувся до матеріалів узагальнення практики розслідування вбивств (автор – Л. Г. Відонов), встановивши при цьому, що подібним способом вбивства вчиняють, як правило, психічно хворі особи або неодноразово судимі. Слідчий вивчив особи затриманих підозрюваних: психічно хворих осіб при цьому не встановив, але було декілька неодноразово судимих. Один з них виявився шостим і найбільш активним учасником злочину – ініціатором вчинення вбивства.

    У науковій літературі наводяться різні визначення криміналістичної характеристики кримінальних правопорушень.

    Це: інформаційна модель, що являє собою якісно-кількісний опис типових ознак конкретного виду (групи) злочинів (М. В. Салтевський); система криміналістично значущих даних (які можуть сприяти розслідуванню злочинів), що утворюють систему, елементи якої мають закономірні взаємозв’язки (В. П. Бахін); заснована на практиці правоохоронних органів і криміналістичних досліджень модель системи зведених відомостей про криміналістично значимі ознаки виду, групи або конкретного злочину, яка має за мету оптимізацію процесу розслідування злочину (В. К. Весельський) та ін.

    Таким чином, криміналістична характеристика кримінальних правопорушень – це система узагальнених даних про найбільш типові ознаки певного виду (групи) кримінальних правопорушень, закономірний взаємозв’язок яких слугує основою наукового і практичного вирішення завдань розслідування.

    З урахуванням зазначеного у криміналістичній характеристиці кримінальних правопорушень необхідно чітко розмежовувати:

    а) теоретичну концепцію як основу формування окремих методик розслідування кримінальних правопорушень;

    б) робочий інструмент розслідування як систему зібраних і узагальнених даних про криміналістично значимі ознаки певного виду (групи) кримінальних правопорушень.

    Зрозуміло, узагальнені дані виду (групи) кримінальних правопорушень не можуть виступати як універсальний стовідсотковий засіб розслідування, оскільки вони – відображення типового, а кожне вчинене кримінальне правопорушення може бути настільки індивідуальним, що у ряді випадків може не мати аналогів у минулому. Однак, у переважній більшості випадків типове має місце, що викликає необхідність використання даних криміналістичної методики. Тому дані криміналістичної характеристики покликані і будуть надавати допомогу у більшості випадків розслідування конкретних кримінальних правопорушень.

    Одним із найбільш дискусійних в теорії криміналістичної характеристики кримінальних правопорушень є питання про кількісний і якісний склад елементів, тобто криміналістично значимих ознак, які повинні складати ядро криміналістичної характеристики. До основних елементів криміналістичної характеристики певного виду (групи) кримінальних правопорушень слід віднести тільки елементи, що відрізняються чітким пошуково-розшуковим спрямуванням, й до них належать:

    При цьому необхідно зазначити, що ці елементи не можуть розглядатися як єдина і незмінна система для всіх видів кримінальних правопорушень. Це найбільш типовий вибір криміналістично значимих ознак, покликаних забезпечувати прикладну функцію криміналістичної характеристики. Щодо окремих видів кримінальних правопорушень цей набір може видозмінюватися – скорочуватися і розширюватися. Так, при вбивстві, зґвалтуванні не буде предмета посягання в «чистому вигляді», а дії, що посягають на жертву злочину знайде відображення у характеристиці способу вчинення злочину або в характеристиці особи потерпілого (потерпілої). При формуванні методики розслідування вбивств на замовлення важливим буде наступний елемент криміналістичної характеристики – мотив та мета вчинення злочину. Саме цей елемент дозволяє встановити замовника злочину шляхом дослідження питання – «кому було потрібно, вигідно вчинення злочину?».

    Таким чином, криміналістична характеристика є робочим інструментом розслідування. Елементи криміналістичної характеристики злочинів пов’язані між собою, вони мають кореляційні зв’язки. За наявності одних ознак слідчий може припустити наявність інших. У цьому полягає значущість криміналістичної характеристики, її практична роль.