РОЗДІЛ 3. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА

Тема 14. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ТАКТИКИ

  • Мультимедійна презентація
  • Тестовий контроль знань
    • Лекційний матеріал
  • 1. Предмет, завдання, джерела та засоби криміналістичної тактики
  • 2. Загальні положення тактики слідчих (розшукових) дій
  • 3. Тактичний прийом, тактична комбінація, тактична операція
  • 4. Слідча ситуація. Тактичне рішення і тактичний ризик. Криміналістична рекомендація

    • 1. Предмет, завдання, джерела та засоби криміналістичної тактики

    Криміналістична тактика – інтелектуальне ядро криміналістики, її логіко-психологічна основа. Методи, засоби, прийоми тактики – надійний інструмент в руках суб’єктів правозастосовної діяльності.

    Фактично зародження основ криміналістичної тактики, як і всіх криміналістичних знань, відбулося вже в період формування найдавніших держав: з’являються такі органи як поліція, суди й в’язниці, що нерозривно пов’язані з необхідністю створення засобів і методів їх діяльності, у тому числі й тих, що носять криміналістичний, у нинішньому розумінні, зміст.

    У період формування криміналістики як самостійної галузі знання тактика розглядалась як частина поліцейської (криміналістичної) техніки. У працях вчених Австро-Угорщини і Німеччини Г. Гросса, А. Вейнгардта, Г. Шнейкерта, В. Штібера та інших відобразилися перші уявлення про криміналістичну тактику.

    Серед зарубіжних праць, які мали значний вплив на подальший розвиток криміналістичної тактики, необхідно зазначити роботи Г. Гросса, в яких автор не тільки узагальнив досвід слідчої практики, а й запропонував використовувати розроблені, пристосовані ним і деякими попередниками методи до діяльності з розслідування злочинів.

    Заслуговує на увагу праця відомого на початку ХХ-го століття вченого А. Вайнгардта. Основою його наукових досягнень є праця «Кримінальна тактика. Керівництво по розслідуванню злочинів», що в Росії вийшла 1910 року із перевиданням 1912 року. Автор відносить до криміналістичної тактики всю сукупність судово-поліцейських прийомів боротьби зі злочинністю, а також методів і вказівок з попередження, припинення, виявлення й розслідування злочинів. По суті справи автор включає в цей розділ всю сукупність будь-яких засобів, що можуть допомогти у діяльності з розслідування злочинів.

    Узагальнюючи, можна підсумувати, що у своєму становленні криміналістична тактика пройшла наступні етапи:

    У військовій сфері тактику (гр. taktica – майстерність побудови війська) визначають як складову частину воєнного мистецтва, включаючи теорію і практику підготовки та ведення бою; способи та прийоми, обрані для ведення бою. У даному визначенні сутність тактики розуміють як вміння знайти або створити ситуацію, при якій вирішальний удар буде завдано супротивнику в найуразливіше для нього місце (позицію), тобто – це вміння перехитрити супротивника.

    Узагальненим є визначення криміналістичної тактики як розділу науки криміналістики, що включає систему наукових положень і розроблених на їх основі практичних рекомендацій з організації та планування досудового розслідування і судового розгляду, визначення оптимальної лінії поведінки осіб, які здійснюють кримінальне провадження, прийомів проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, спрямованих на встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, збирання та оцінку доказів.

    Таким чином, криміналістичну тактику можна охарактеризувати як:

    1) складову частину науки криміналістики;

    2) систему наукових положень;

    3) сукупність рекомендацій.

    У структурі криміналістичної тактики виділяють два підрозділи. Перший містить так звані загальні положення: поняття, система, завдання, джерела та принципи криміналістичної тактики; вчення про криміналістичну версію, організацію й планування розслідування; особливості здійснення взаємодії слідчого з іншими правоохоронними підрозділами, використання допомоги спеціалістів, громадськості у розслідуванні. Другий підрозділ включає положення щодо тактики проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій під час кримінального провадження, що охоплює весь тактичний комплекс можливого їх здійснення. Таке розуміння тактики та її структури поділяється більшістю науковців.

    Щодо завдань криміналістичної тактики, слід зазначити, що вони формуються залежно від рівня розвитку науки криміналістики та потреб практичної діяльності. Виходячи із їх різноманітності та необхідності систематизації, завдання криміналістичної тактики слід розподілити на загальні, спеціальні та конкретні.

    До загального завдання криміналістичної тактики відноситься сприяння досягненню завдань кримінального провадження щодо захисту особи, суспільства і держави від кримінальних правопорушень, охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду кримінальних проваджень із використанням належних сил, засобів, методів та прийомів криміналістичної тактики.

    До спеціальних завдань можна віднести: розробка тактичних прийомів, тактичних комбінацій й тактичних операцій; удосконалення організаційно-тактичних основ досудового розслідування і судового розгляду; розробка і удосконалення криміналістичних засобів і методів попередження кримінальних правопорушень; вивчення й узагальнення передового досвіду слідчої, експертної та судової діяльності.

    Загальні і спеціальні завдання реалізуються через вирішення конкретних завдань – динамічних, котрі наука вирішує на даному етапі виходячи з потреб практики. Наприклад: перегляд системи тактичних прийомів в умовах протидії сторін; розробка тактики нових слідчих (розшукових) дій; формування рекомендацій із використанням під час розслідування чиннику раптовості та ін.

    Джерела криміналістичної тактики можна поділити на законодавчі, наукові та практичні.

    До законодавчих джерел криміналістичної тактики відносяться Конституція України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Кримінальний кодекс України, Закони України: «Про Національну поліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про судову експертизу» та інші, а також міжнародні договори України, згода на обов’язковість надана Верховною Радою України.

    Науковими джерелами криміналістичної тактики є сучасні досягнення інших наук: юридичних (кримінальний процес, кримінальне право, теорія оперативно-розшукової діяльності, юридична психологія та інші); та неюридичних (філософія, логіка, інформатика), а також положення інших розділів науки криміналістики (загальної теорії криміналістики, криміналістичної техніки, криміналістичної методики).

    Практичні джерела криміналістичної тактики – це матеріали слідчої, експертної, судової практики, звідки криміналістична тактика отримує «замовлення» на розробку актуальних питань практичної діяльності, що потребують наукового обґрунтування.

    Засоби криміналістичної тактики – це засоби досягнення поставлених завдань у діяльності з розкриття, розслідування та попередження кримінальних правопорушень, які є предметом вивчення криміналістичної тактики.

    Слідчий, інші компетентні суб’єкти (прокурор, співробітник оперативного підрозділу, суддя) обирає той чи інший засіб на основі всебічного вивчення обставин розслідуваного кримінального правопорушення, конкретної слідчої ситуації, характеру протидії з боку окремих учасників розслідування та інших умов.

    До засобів криміналістичної тактики відносяться:


    2. Загальні положення тактики слідчих (розшукових) дій

    Слідчу (розшукову) дію слід розуміти як передбачений КПК України захід, який застосовується компетентними особами для збирання, дослідження, оцінки та використання доказів під час конкретного кримінального провадження. Вони мають пізнавальний і водночас процесуальний характер та розшукову спрямованість, сутність якої полягає у намаганні процесуальної особи розшукати й належним чином зафіксувати у відповідних процесуальних джерелах фактичні дані, що мають значення для кримінального провадження. Не менш важливою метою слідчих (розшукових) дій є перевірка раніше отриманих у цьому кримінальному провадженні доказів або інших встановлених фактів.

    Слідчі (розшукові) дії, що проводяться слідчим, іншими компетентними суб’єктами під час досудового розслідування, є основним способом збирання доказів, спрямовані на встановлення обставин кримінального провадження.

    До слідчих (розшукових) дій відносяться:

    1) допит (ст. ст. 224-226, 232, 351–354, 356 КПК України);

    2) пред’явлення особи для впізнання (ст. ст. 228–232, 355 КПК України);

    3) огляд (ч. 3 ст. 214, ст. ст. 237, 238, 239, 361 КПК України);

    4) ексгумація трупа (ст. 239 КПК України);

    5) обшук (ст. 234–236 КПК України);

    6) слідчий експеримент (ст. 240 КПК України);

    7) освідування особи (ст. 241 КПК України);

    8) залучення експерта і проведення експертизи (ст. 242 КПК України).

    Кожна слідча (розшукова) дія проводиться згідно із засадами її тактики. Власне тактика кожної слідчої (розшукової) дії підпорядкована цілям досягнення максимальної ефективності її проведення і представляє собою певну систему, що складається з етапів проведення слідчої (розшукової) дії, а саме:

    а) підготовка до проведення слідчої (розшукової) дії;

    б) проведення слідчої (розшукової) дії;

    в) фіксація перебігу і результатів слідчої (розшукової) дії;

    г) оцінка отриманих результатів у кримінальному провадженні.

    Така позиція є достатньо обґрунтованою у науковій та навчально-методичній літературі. Розглянемо визначені етапи детальніше.

    Підготовка до проведення слідчої (розшукової) дії. На даному етапі будується уявна динамічна модель слідчої (розшукової) дії. З даною метою вирішується ряд організаційно-тактичних завдань, а саме проводиться:

    Наступний етап – це безпосереднє проведення слідчої (розшукової) дії. На даному етапі реалізується заплановане, вирішуються поставлені завдання. Це – період перевірки версій шляхом підтвердження або спростовування сформульованих висновків.

    Організаційно-тактичними завданнями, які вирішуються під час безпосереднього проведення слідчої (розшукової) дії, є:

    Процес отримання криміналістично значимої інформації, застосовувані засоби, прийоми і методи залежатимуть від того, до групи вербальних, невербальних чи змішаних відноситься конкретна слідча (розшукова) дія.

    Вербальні слідчі (розшукові) дії мають на меті отримання доказової інформації від людей через застосування комплексу спеціальних прийомів (опитування, опису, аналізу, спостереження, порівняння, аналогії, ідентифікації, моделювання), органолептичних методів логічної, психологічної, фізичної та іншої природи та відповідних засобів. Спільними ознаками вербальних слідчих (розшукових) дій є особливий характер джерела інформації та її отримання на основі вільного волевиявлення та оціночних суджень джерела. До вербальних слідчих (розшукових) дій відносяться допит та такий його різновид як одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб.

    Сутність невербальних слідчих (розшукових) дій полягає у безпосередньому сприйнятті матеріальних джерел доказової інформації, якими можуть бути об’єкти посягання, засоби вчинення кримінального правопорушення, обстановка, предмети і речі, виявлені на місці події, що мають відношення до провадження. При цьому застосовуються методи спостереження, опису, порівняння, органолептичні прийоми, окремий і порівняльний аналіз, контактні і безконтактні методи; фізичні, хімічні, біологічні методи та криміналістична техніка. До цієї групи слідчих (розшукових) дій відносяться огляд, освідування, обшук, ексгумація трупа.

    Слідчі дії складного (змішаного) характеру передбачають отримання інформації зі складного джерела – системи «люди-речі», через психічне відображення проекції ідеального на матеріальне і пов’язані із застосуванням складних спеціальних методів отримання доказової інформації: експерименту, моделювання. Ці дії призначені для відображення об’єктів, що одночасно містять інформацію в словесній (вербальній) і фізичній формах і включають пред’явлення для впізнання, слідчий експеримент, залучення експерта та проведення експертизи.

    Фіксація ходу та результатів дії. Завдання цього етапу – максимально повно та вірно відобразити увесь зміст слідчої (розшукової) дії та отримані результати. Організаційно-тактичні заходи направлені на вибір або створення умов, що забезпечують ефективне застосування засобів та прийомів фіксації доказової інформації.

    Фіксація доказової інформації має декілька форм: вербальна (словесна), графічна, предметна, наочно-образна. Згідно ст. 103 КПК України, слідчі (розшукові) дії під час кримінального провадження можуть фіксуватися: 1) у протоколі; 2) на носії інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії; 3) у журналі судового засідання.

    Важливо, що якщо згідно ст. 104 КПК України, за допомогою технічних засобів фіксується допит, текст показань може не вноситися до відповідного протоколу за умови, що жоден з учасників процесуальної дії не наполягає на цьому. У такому разі у протоколі зазначається, що показання зафіксовані на носії інформації, який додається до нього. Однак, вказане не відміняє протоколу форму фіксації, а лише спрощує її за наявності передбачених законодавством підстав. Дане положення сьогодні слід застосовувати в окремих випадках. Наприклад, якщо проведення допиту має конфліктний характер, допитуваний є малолітнім чи неповнолітнім, допитуваний перебуває у тяжкому стані здоров’я, таке спрощення протокольної форми фіксації використовувати не варто.

    Отже, обов’язковою умовою проведення слідчої (розшукової) дії є протокольна фіксація, а рекомендованою – складення додатків до протоколу (ст. 105 КПК України): спеціально виготовлених копій, зразків об’єктів, речей і документів; письмових пояснень спеціалістів, які брали участь у проведенні відповідної процесуальної дії; стенограми, аудіо-, відеозапису процесуальної дії; фототаблиць, схем, зліпків, носіїв комп’ютерної інформації та інших матеріалів, які пояснюють зміст протоколу.

    Процес фіксації перебігу та результатів слідчої (розшукової) дії є досить складним, характеризується з процесуального та криміналістичного аспектів. Відповідно до вимог КПК України, обов’язковим є дотримання процесуальної форми фіксації доказової інформації, засвідчення отриманих результатів. Криміналістичний аспект фіксації має змістовний характер, основна увага спрямовується на фіксацію послідовності дій учасників слідчої (розшукової) дії, вилучення слідової інформації, застосовуваних засобів криміналістичної техніки.

    Оцінка отриманих результатів у кримінальному провадженні – завершальний етап тактики слідчої (розшукової) дії. Вивчення проведеної роботи та отриманих результатів є необхідним як для перевірки достовірності доказової інформації, так і для вирішення питання про її доказове значення та шляхи подальшого використання. На даному етапі виявляють допущені під час проведення слідчих (розшукових) дій помилки, їх наслідки, вирішується питання про доцільність (або недоцільність) повторного проведення даної дії. Оцінці підлягає протокол та додатки до нього, в яких відображені перебіг та результати слідчої (розшукової) дії, щодо з’ясування його об’єктивності, повноти, логічності, наявності потрібних реквізитів.

    Викладене вище відображає структурно-системний підхід до формування тактики слідчої (розшукової) дії.


    3. Тактичний прийом, тактична комбінація, тактична операція

    Тактичний прийом є основним елементом криміналістичної тактики. Обґрунтованим є визначення тактичного прийому як способу здійснення процесуальної дії, направленого на досягнення її конкретного завдання, заснованого на психологічному механізмі її реалізації, що являється найбільш раціональним і ефективним у певних ситуаціях (В.Ю. Шепітько).

    Психологічний механізм реалізації тактичного прийому припускає:

    Характеристика тактичного прийому передбачає урахування і такої його ознаки, як ситуаційна обумовленість. Слідча ситуація справляє чималий вплив як на обрання тактичних прийомів, так і на доцільність їх застосування в тих чи інших умовах.

    Застосування тактичного прийому суворо обмежено вимогами їх допустимості. Як основні критерії допустимості тактичних прийомів можна назвати: законність, науковість, етичність, вибірковість впливу, відповідність слідчій ситуації та ін.

    Вивчення наукових та навчально-методичних джерел свідчить, що існує значна кількість підстав для класифікації тактичних прийомів. Ми зупинимося на деяких із них.

    1. Залежно від змісту та призначення тактичні прийоми є:

    2. З точки зору послідовності вирішуваних тактичних завдань:

    3. За видом слідчих (розшукових) дій:

    4. За діапазоном використання:

    5. За об’єктом спрямованості:

    6. За характером інформації:

    Оптимальне вирішення завдань кримінального провадження відбувається за системного поєднання тактико-криміналістичних засобів. У криміналістичній тактиці мова йде про застосування тактичних комбінацій і тактичних операцій.

    Тактична комбінація – це поєднання тактичних прийомів та інших заходів, що спрямовані на встановлення певних обставин або вирішення практичного завдання і зумовлене цією метою і слідчою ситуацією окремої слідчої (розшукової) чи іншої процесуальної дії.

    Розглядають такі основні види тактичних комбінацій:

    Відповідно, тактична операція – це комплекс слідчих і негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій, оперативних-розшукових, організаційно-технічних та інших заходів, які проводяться за узгодженим планом та спрямовані на вирішення конкретного практичного завдання під час розслідування кримінального правопорушення.

    Характерними прикладами тактичних операцій є встановлення співучасників кримінального правопорушення, з’ясування каналів збуту викраденого майна та ін. У методиці розслідування корисливих злочинів типовою тактичною операцією є «Пошук майна»; при розслідуванні економічних злочинів важливе місце має тактична операція «Документ». За умови розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості – це тактична операція «Затримання на місці вчинення кримінального правопорушення» (операція, що здійснюється для встановлення механізму та слідів вчинення злочину, причетних до нього осіб). Проведення тактичних операцій вимагає розробки спеціальних планів, що повинні узгоджуватися із загальним планом розслідування.


    4. Слідча ситуація. Тактичне рішення і тактичний ризик. Криміналістична
    рекомендація

    Кримінальне провадження здійснюється в конкретних умовах часу, місця, обстановки, виходячи із дій та поведінки осіб, залучених до його сфери та під впливом інших чинників. Ця складна система взаємозв’язків складає ту конкретну обстановку, в якій працює слідчий та інші компетентні суб’єкти. Зазначена обстановка отримала в криміналістиці назву слідчої ситуації.

    На кожному етапі розслідування – початковому, наступному, заключному – можуть складатися численні та різноманітні слідчі ситуації, тобто обстановка та умови, що визначаються об’єктивними та суб’єктивними чинниками. Інакше кажучи, процес розслідування є сукупністю різних слідчих ситуацій, що потребує їх вирішення на відповідних його етапах та окремих відрізках часу.

    Отже, слідчу ситуацію слід розуміти як умови чи обстановку, що склалася на певний момент розслідування кримінального правопорушення.

    На формування слідчої ситуації впливають наступні чинники:

    Поєднання всіх указаних чинників обумовлює індивідуальний характер кожної слідчої ситуації на певному етапі кримінального провадження.

    Слідчі ситуації можна класифікувати за наступними підставами:

    1. За часом виникнення у процесі розслідування:

    2. За відносинами між учасниками:

    3. За відношенням до досягнення мети розслідування:

    4. За ступенем спільності:

    У слідчій практиці відзначається повторюваність слідчих ситуацій, що створює передумови для їх типізації. Стосовно типових ситуацій можна намітити певний алгоритм дій слідчого в процесі одержання доказової інформації. Знання типових ситуацій дозволяє не тільки передбачати їх виникнення у відповідних умовах як закономірних, але й обирати відповідні засоби, прийоми і методи розслідування.

    Відповідно до слідчої ситуації, слідчий приймає тактичні рішення, тобто обирає мету тактичного впливу на слідчу ситуацію в цілому чи її окремі компоненти, на хід і результати процесу розслідування із визначенням методів, прийомів і засобів досягнення цієї мети.

    Процес прийняття тактичного рішення включає:

    а) аналіз слідчої ситуації, що склалася;

    б) визначення мети та завдань, які необхідно досягти для її вирішення;

    в) вибір засобів та методів досягнення мети і завдань;

    г) реалізація тактичного рішення.

    Тактичні рішення поділяються на процесуальні та непроцесуальні. До перших відносять рішення щодо вибору слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій. Непроцесуальні тактичні рішення – це прийоми й засоби реалізації процесуальних рішень шляхом їх забезпечення організаційно-тактичними заходами.

    Отже, тактичне рішення – це вольовий акт слідчого, інших компетентних суб’єктів у кримінальному провадженні, який полягає у визначенні мети, а також засобів і способів її досягнення. Звідси будь-яке тактичне рішення повинно відповідати низці вимог: законності, етичності, обґрунтованості, своєчасності, реальності виконання.

    Тактичне рішення складається із трьох частин:

    Метою тактичного рішення може бути зміна слідчої ситуації в цілому або її окремих компонентів у сприятливому для слідства напрямі; максимально можливе використання несприятливої слідчої ситуації; досягнення тактичної переваги над протидіючими слідству особами; використання раптовості, особливо на початковому етапі розслідування; забезпечення методичності та наступальності розслідування.

    Оптимальне використання тактичних прийомів та їх систем передбачає дослідження проблеми тактичного ризику. У психології ризик визначається як ситуативна характеристика діяльності, що полягає у невизначеності її результату та можливих несприятливих наслідках в разі неуспіху.

    У криміналістиці тактичний ризик може бути визначений як діяльність слідчого, інших компетентних суб’єктів у кримінальному провадженні за умов можливого виникнення негативних наслідків.

    Тактичний ризик є закономірною складовою розслідування, притаманний діяльності слідчого внаслідок кількох причин: дефіциту часу, особливо на початку кримінального провадження, розслідуванні «за гарячими слідами»; інформаційної невизначеності ситуації, недостатності даних для прийняття всебічно зваженого рішення.

    Складність прийняття рішень слідчим зумовлена ступенем невизначеності ситуації, яка припускає настання неоднозначних наслідків – позитивних або негативних. Завдання полягає в тому, щоб обрати позицію найменшого тактичного ризику, заздалегідь прогнозувати негативні наслідки та передбачати заходи щодо їх попередження.

    Таким чином, тактичний ризик пов’язаний з ситуаційною обумовленістю, об’єктивними (наявність джерел доказової інформації, технічна оснащеність органів досудового розслідування) та суб’єктивними (досвід слідчого, його теоретична підготовленість) чинниками.

    Діючи за умов тактичного ризику, необхідно прогнозувати можливе настання негативних результатів як наслідку реалізації тактичного рішення; варіювати доказовою інформацією з метою досягнення поставлених завдань та визначати допустимість тактичного ризику у конкретній ситуації.

    У ряді випадків мова може йти про мінімізацію тактичного ризику, що полягає в:

    Правильний вибір засобів криміналістичної тактики та врахування особливостей їх реалізації залежить від використання розроблених за результатами криміналістичних досліджень, на основі вивчення слідчої, експертної та судової практики, криміналістичних рекомендацій.

    Криміналістична рекомендація – це порада науки практиці, але не разове побажання, розраховане на одноразовий акт поведінки, а певна сума знань, призначена для багаторазового використання відносно тривалий час.

    Відповідно до ступеню вираження криміналістичні рекомендації можна розділити на пропозиції:

    а) про використання конкретного науково-технічного досягнення;

    б) про порядок і умови використання конкретного засобу, прийому чи методики для вирішення конкретних задач;

    в) про застосування використовуваного у практиці засобу для досягнення інших завдань чи в інших умовах.