РОЗДІЛ 4. КРИМІНАЛІСТИЧНА МЕТОДИКА
Тема 23. РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я ОСОБИ
Лекційний матеріал
ушкоджень
Розділ II Кримінального кодексу України містить систематизований перелік кримінально караних правопорушень проти життя та здоров’я особи. Це доволі широкий спектр кримінальних правопорушень, різних за своїм складом та способом вчинення, але об’єднаних спільним об’єктом кримінально протиправного посягання: суспільні відносини у сфері охорони життя та здоров’я особи. Так, наприклад, до кримінальних правопорушень проти життя та здоров’я особи законодавець відносить: умисне вбивство (ст. 115 КК України); умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК України); побої і мордування (ст. 126 КК України); домашнє насильство (ст. 1261 КК України) та ін.
Наукою криміналістикою розроблені окремі внутрішньовидові криміналістичні методики розслідування кожного кримінального правопорушення проти життя та здоров’я особи, які успішно використовуються в практичній діяльності по боротьбі з кримінальною протиправністю, в тому числі й з її організованими проявами.
Зважаючи на те, що на практиці у суб’єктів розслідування в переважній більшості виникає необхідність розслідувати такі злочини проти життя та здоров’я особи, як убивство та заподіяння тілесних ушкоджень, що становлять велику суспільну небезпеку, вважаємо за необхідне розглянути особливості розслідування саме цих видів злочинів.
1. Криміналістична характеристика вбивств
Вбивство – умисне або з необережності заподіяння смерті іншій людині (ст.ст. 115–119 КК України).
Основними елементами криміналістичної характеристики вбивств є:
- спосіб учинення вбивств (підготовка, безпосереднє вчинення вбивства, приховування);
- час та місце вчинення вбивств;
- типова «слідова картина»;
- особа злочинця;
- особа потерпілого.
Спосіб учинення вбивств. Спосіб вчинення даного злочину включає етап приготування, який складається з декількох взаємозв’язаних елементів:
а) вивчення даних про особу жертви (факультативний етап, присутній не у всіх злочинах);
б) підготовка знаряддя або іншого засобу позбавлення життя;
в) обрання власної тактики (способу) вчинення злочину.
Для підготовлених, найбільш суспільно небезпечних убивств (особливо, вбивств на замовлення), характерне попереднє вивчення злочинцем майбутньої жертви, спостереження за нею з метою визначення найбільш зручних для виконання злочинного задуму місця й часу, можливі попередні спроби вчинення вбивства, що не досягли успіху.
Засоби обираються залежно від того, чи має можливість злочинець зблизитися з жертвою чи ні. Якщо така можливість існує, то зазвичай обираються такі засоби заподіяння смерті, які дозволяють убивці одержати час для безпечного відходу з місця вчинення злочину. Це можуть бути отрута, газ, вибухові пристрої й т.п. У деяких випадках використовується вогнепальна, холодна зброя. Також вибір знаряддя може бути пов’язаний з імітацією того або іншого мотиву вбивства.
Більшість вбивств вчиняється на побутовому ґрунті й для таких вбивств дії з підготовки зводяться до використання випадкового знаряддя, як правило, це кухонні, мисливські ножі, тесаки, сокири і т.п. Виявлення на місці події такого знаряддя, або слідів його застосування дозволяє зробити попереднє припущення про відсутність спеціальної підготовки вбивці.
Найбільш традиційними способами приховування вбивств є: знищення слідів злочину; приховування чи знищення знарядь і засобів; інсценування вбивства під нещасний випадок чи самогубство; знищення трупа (спалювання, утоплення, розчленування, закопування); спотворення трупа з метою приховання особи потерпілого. Такі дії пов’язані, як правило, з бажанням вбивці уникнути відповідальності, приховати свою причетність до злочину.
Одним з найвитонченіших способів приховування є інсценування – штучне спотворення картини злочинної події. Метою інсценування є бажання злочинця заплутати слідство: 1. Інсценування одного злочину для приховання іншого. 2. Інсценування незлочинної події для приховання вчиненого злочину. 3. Фальсифікація окремих доказів.
Час та місце вчинення вбивств. Злочинці для вчинення вбивства обирають, як правило, момент, коли потерпілий перебуває один в будинку, офісі або в іншому місці, за відсутності свідків, а це нерідко вечірній або нічний час. Між 20 годиною вечора та 6 годиною ранку вчиняється переважна кількість убивств. Найменша кількість припадає на ранішні часи – від 6 до 11 години ранку.
Як показує статистика, найбільша кількість убивств вчиняється в містах. Найчастіше конкретними місцями вчинення подібних злочинів є: безлюдні місця – пустирі, смітники, покинуті будівлі; вулиці, парки, інші громадські місця; місця відпочинку та розваг; житло потерпілих – будинки, квартири, дачі; приміщення, які належать злочинцям або їх родичам та близьким; транспортні шляхи тощо. Місце вчинення злочину є надзвичайно важливим джерелом інформації, оскільки воно містить чималу кількість слідів і речових доказів, що визначають напрям розслідування і висунення слідчих версій.
Типова «слідова картина». Виявлення слідів, їх аналіз, встановлення причинних зв’язків дозволяє побудувати картину події та механізм учинення злочину. Сліди, що залишаються в результаті вчинення вбивства, за формою свого вираження можна поділити на матеріальні та ідеальні. До матеріальних слідів відносяться: труп потерпілого, сліди, що залишилися на трупі, сліди застосування знаряддя вбивства, самі знаряддя злочину, сліди перебування злочинця і жертви на місці злочину й т.д.
Ідеальні сліди – це відображення, що виникають у пам’яті учасників й очевидців у зв’язку зі сприйняттям ними обставин учинення вбивства, а також у пам’яті інших осіб, які мають відомості, що мають значення для розслідування. Залежно від змісту отриманих від них даних про злочин та осіб, які причетні до нього, можна виділити: осіб, обізнаних про обставини, що передують вчиненню вбивств; очевидців вбивств; осіб, які володіють даними про дії злочинця або його співучасників з приховання злочину або інші дії після вчинення злочину.
Особа злочинця. Особа вбивці володіє комплексом ознак, специфічних для кожного виду вбивств, залежно від того, чи є злочин умисним або його вчинено з необережності, та відображає особливості характеру і темпераменту, навички, що використовуються в буденному житті (педантичність, охайність, неохайність) і професійні навички (лікаря, м’ясника – при розчленуванні трупа; електрика, підривника – при використанні з метою вбивства електричних приладів і вибухових пристроїв й т.п.).
Можна виділити дві категорії злочинців, які вчинили вбивства. До першої категорії відносяться особи, які вчинили так звані побутові вбивства в результаті сімейних, побутових та інших конфліктів. Найчастіше такі вбивства вчиняються без підготовки, заходи щодо приховування вбивства і його слідів також зазвичай не приймаються. Особи, які вчиняють подібні злочини, рівною мірою можуть характеризуватися як позитивно, так і негативно.
Друга категорія злочинців – це особи, які посягають на життя людини із заздалегідь обміркованим наміром та ретельно розробленим планом. До таких можуть бути віднесені так звані «серійні» й «професійні» вбивці. Багато хто з цих осіб мають певні навички у вчиненні вбивств. Саме ця категорія злочинців особливо активно перешкоджає розслідуванню, намагається направити слідство помилковим шляхом.
Особа потерпілого. Залежність між злочинцем і потерпілим, їх стосунки та зв’язки нерідко вказують на особу злочинця та мотиви вчинення злочину.
Виділяють три типи потерпілих від убивств:
1. Потерпілі, поведінка яких спрямована на протидію правопорушникові. Це працівники правоохоронних органів, воєнізованої охорони, представники громадських організацій і формувань, діяльність яких пов’язана з охороною громадського порядку, а також працівники, до службових обов’язків яких входить забезпечення правопорядку на різних об’єктах. Вони стають жертвами злочинів, як правило, під час виконання своїх службових обов’язків щодо припинення протиправних дій злочинця, і як правило, раніше зі злочинцями знайомі не були.
2. Потерпілі, дії яких не перебувають у причинному зв’язку зі вчиненням злочину. В основному, до потерпілих даної групи належать особи, раніше незнайомі зі злочинцем, що стали жертвою злочину в результаті корисливих, сексуальних або хуліганських посягань.
3. Потерпілі з віктимною поведінкою. Майже всі потерпілі із числа даних осіб за місцем проживання або роботи характеризувалися нейтрально або негативно. У більшості випадків криміногенною обставиною послужила поведінка потерпілого: пияцтво, статева розбещеність, безтурботність тощо. Більшість потерпілих розглянутої групи на момент учинення злочину перебували у стані алкогольного сп’яніння, причому деякі з них розпивали спиртні напої разом зі своїм убивцею. Деякі потерпілі «спровокували» злочин своєю агресивною поведінкою: затіяли сварку, бійку, образили людину, викликали на відповідну брутальність тощо.
2. Початковий етап розслідування вбивств
На початковому етапі розслідування вбивств вирішується наступний перелік завдань:
1) визначення місця вчинення вбивства. Якщо місце виявлення трупа не є місцем вбивства, це можна встановити під час його огляду за відсутністю тих слідів, які повинні бути, та за наявністю таких слідів, яких не повинно бути. Складніше встановити місце, де відбулося вбивство, якщо труп переміщений на значну відстань. Однак це завдання вирішується шляхом фіксації під час зовнішнього огляду трупа слідів і мікрослідів, які дозволяють встановити місце вбивства й оглянути його;
2) встановлення змін на місці події. Зміни на місці події (сліди) можна розділити на дві групи: сліди, що утворилися в результаті взаємодії вбивці і жертви; сліди дій осіб, непричетних до розслідуваної події.
Для відокремлення слідів першої групи від другої до початку огляду місця події та трупу повинно бути проведене опитування очевидців та всіх інших осіб, які перебували на місці події до початку огляду, з приводу того, чи змінювалася обстановка цього місця, з наступним допитом цих осіб як свідків при необхідності;
3) встановлення причини смерті та часу настання смерті. Попередні дані можна одержати від судового медика після зовнішнього огляду трупа, а остаточний висновок робиться на підставі результатів судово-медичної експертизи трупа. Час настання смерті не завжди може збігатись з часом заподіяння ушкоджень;
4) з’ясування механізму дій злочинця. З огляду на можливість інсценування, необхідно шукати й фіксувати негативні обставини;
5) встановлення осіб, які перебували на місці вбивства або поблизу. Вирішення цього завдання необхідне для окреслення кола підозрюваних та пошуку свідків, яким відомі будь-які обставини, що відбулися до вбивства, під час убивства та незабаром після нього;
6) з’ясування форми вини, мотивів і мети вбивства. У вирішенні питання, чи було вбивство навмисним або необережним, вирішальне значення має дослідження взаємовідносин між убивцею та жертвою. З’ясувати мету й мотив убивства допомагають відповіді на питання: кому смерть жертви була вигідна й чому; які близькі й віддалені події могли б настати при житті жертви і які наслідки наступили після її смерті;
7) встановлення особи вбивці. Якісний огляд трупа й місця події часто дає підстави для висування версії, що вказує на коло людей, яке обмежене достовірними даними про зріст, вік, фізичний розвиток, звички і навички, деякі риси зовнішності, групу крові й іншими даними про вбивцю;
8) встановлення особи загиблого. Для цього під час огляду та судово-медичного дослідження трупа ознаки його зовнішності описуються за методом словесного портрета, а також виконується сигналетична фотозйомка; виготовляється дактилокарта; встановлюються захворювання, група крові, наявність в крові алкоголю, наркотиків, снодійних препаратів, отрут; вилучається піднігтьовий уміст, робляться змиви у вушних раковинах, досліджуються залишки їжі в шлунку; особливо відзначаються сліди, що вказують на рід занять, професію, місце проживання, звички; оглядаються одяг, взуття, особисті речі (виявляються мікрооб’єкти (волокна чужого одягу, пил у кишенях, бруд, залишки рослин на штанях, носках, взутті), фабричні знаки, мітки, сліди ремонту) й направляються на відповідні експертні дослідження; заповнюється карта невпізнаного трупа й направляється для перевірки за обліком безвісті зниклих осіб; одночасно з’ясовується чи не надходило заяв про зникнення кого-небудь до органів поліції. Шляхом допиту свідків та проведення розшукових заходів (з використанням зображень зовнішності потерпілого) з’ясовується, як невідомий з’явився в цьому районі й коли, як поводився, з ким спілкувався, хто його бачив або міг бачити. Збираються дані в готелях, гуртожитках, у навчальних, медичних та інших установах про те, чи не було відзначено зникнення мешканців, пацієнтів, чи не було випадків неявки прибулих на навчання, лікування або у відрядження. На вокзалах, у відділеннях зв’язку з’ясовується чи не було фактів неотримання багажу з камер схову або пошти. За допомогою засобів масової інформації демонструється зображення або опис зовнішності невідомого зі зверненням до громадськості надати допомогу у встановленні його особи.
Типовими слідчими ситуаціями, що найбільш часто зустрічаються на початковому етапі розслідування вбивств, є наступні:
Ситуація 1. Інформація про особу потерпілого, злочинця та мотиви вбивства відсутня.
Ситуація 2. Є інформація про особу жертви вбивства, але відсутні відомості про особу злочинця та мотиви вбивства.
Ситуація 3. Є інформація про особу жертви, мотиви вбивства та особу, яка його вчинила.
Ситуація 3.1. Повідомлення про вбивство надійшло від близьких родичів жертви, які мають уявлення про злочинця і мотив убивства.
Ситуація 3.2. Від потерпілого надійшло повідомлення про вчинення стосовно нього замаху на вбивство.
Ситуація 3.3. Повідомлення надійшло від працівників правоохоронних органів про затримання злочинця в момент вчинення вбивства або безпосередньо після нього.
В залежності від типу та характеру слідчої ситуації, що склалася, організовуються й проводяться відповідні першочергові слідчі (розшукові) дій, спрямовані на збирання доказів, встановлення особи, підозрюваної у вчиненні вбивства.
Успішне розслідування вбивств зумовлене обґрунтованим висуненням і умілою перевіркою версій про обставини вчиненого злочину та осіб, причетних до нього. Залежно від наявної інформації можуть бути висунуті такі загальні слідчі версії: смерть є наслідком вбивства; смерть є наслідком самогубства; смерть є наслідком нещасного випадку; природна смерть.
Щодо мотивів і мети вбивства можуть бути висунуті такі версії: вбивство з метою заволодіння майном потерпілого; вбивство з помсти; вбивство з метою приховання іншого злочину і страху викриття; вбивство з метою позбавитися необхідності турбуватися про потерпілого чи з метою одержати свободу дій (вступити в інший шлюб, не сплачувати аліменти та ін.); вбивство у сварці, бійці; вбивство з необережності; вбивство при необхідній обороні.
Зміст версії у кожному конкретному випадку залежить від характеру злочину, що розслідується, фактичних даних, якими володіє слідчий, його практичного досвіду.
3. Проведення окремих слідчих (розшукових) дій під час розслідування вбивств
Огляд місця події. Невідкладною слідчою (розшуковою) дією в кримінальних провадженнях про вбивство є огляд місця події і трупа. При цьому особливості проведення огляду місця події випливають із специфіки характеру вбивства (застосування вогнепальної зброї, удавлення зашморгом, отруєння тощо).
Огляд місця події в кримінальних провадженнях про вбивства рекомендується, як правило, починати від трупа. Огляд трупа здійснюється за участю судово-медичного експерта, який приймає участь у даній слідчій (розшуковій) дії в якості спеціаліста. Він допомагає слідчому в здійсненні огляду. Під час огляду трупа в протоколі зазначаються: загальні дані (зріст, вік, стать, поза, положення); будова тіла, колір шкіри, особливі прикмети; одяг (його стан, ознаки, наявність слідів впливу знаряддя вбивства); ушкодження, що є на тілі (розмір, форма, місце розташування). Огляд трупу та його фіксація проводяться з дотриманням розроблених криміналістичних рекомендацій.
Допит свідків. Як свідки у кримінальних провадженнях про вбивства допитуються очевидці злочину, родичі, знайомі й колеги по службі потерпілого й підозрюваного, а також інші особи, які володіють інформацією, що цікавить слідство.
Основна мета допиту свідків-очевидців – одержання від них докладної інформації про обставини вчиненого вбивства й прикмети злочинця. З’ясовується, у зв’язку з чим виникла сварка між потерпілим і злочинцем, як і чим заподіювалися тілесні ушкодження; поведінка потерпілого, характер вчиненого ним опору, дії винних після вчинення злочину.
- Допити рідних і близьких потерпілого мають на меті з’ясувати його розпорядок дня, поведінку в період, що передували вбивству, обставини останнього дня життя, зв’язки та знайомства, взаємини з родичами, знайомими, колегами по службі, компаньйонами або конкурентами, у тому числі й з підозрюваним, якщо раніше вони були знайомі, а також можливі мотиви вбивства. Також встановлюється, які цінності могли знаходитися у потерпілого.
- Допит підозрюваних. Однією з найважливіших слідчих (розшукових) дій є допит підозрюваного. Необхідно з’ясувати у підозрюваного, як давно він знайомий з потерпілим, які між ними склалися відносини, за яких обставин, в який час і де вони зустрілися в день вбивства, як проводили час, чи не виникло у них сварки, які її причини, які ушкодження і чим заподіювалися потерпілому, підозрюваному, в якій позі знаходився потерпілий у момент спричинення йому смертельного поранення, як відносно до нього розташовувався підозрюваний.
- Проведення судово-медичної експертизи. В кримінальних провадженнях про вбивство особливо важливе значення має проведення судово-медичної експертизи трупа, призначення якої є обов’язковим відповідно до кримінального процесуального законодавства. На вирішення судово-медичної експертизи залежно від висунутих у кримінальному провадженні слідчих версій можуть бути поставлені питання, спрямовані на з’ясування: а) обставини злочину; б) обставин, що передували вбивству; в) знарядь учинення вбивства; г) особи потерпілого; д) особи підозрюваного; е) мотивів і мети злочину; ж) інсценування розслідуваної події тощо.
4. Криміналістична характеристика заподіяння тілесних ушкоджень
Елементами криміналістичної характеристики заподіяння тілесних ушкоджень є:
1) спосіб учинення злочину;
2) типова «слідова картина»;
3) місце та час учинення злочину;
4) мотив;
5) особа потерпілого;
6) особа злочинця.
Спосіб учинення злочину. Для кримінальних правопорушень розглядуваної категорії характерним є відсутність елементу підготовки, оскільки умисел на заподіяння тілесних ушкоджень виникає найчастіше раптово, наприклад, під час сварки, з’ясування відносин тощо.
В половині випадків для заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому не застосовувалися будь-які знаряддя або засоби. В інших випадках, знаряддями заподіяння тілесних ушкоджень були: - предмети господарсько-побутового призначення; побутові прилади: чайники, праски, фени та ін., рідше – предмети промислово-технічного призначення: фрагменти арматури, металевих труб, дроти, запчастини тощо; - холодна зброя; - хімічні речовини, зокрема, кислота, що може знаходиться в господарстві (оцет, сірчана кислота, соляна кислота тощо); рідко – вогнепальна зброя та вибухові речовини і пристрої.
Внаслідок вказаних дій потерпілим найчастіше заподіюють наступні тілесні ушкодження: 1) проникаючі поранення; 2) відкриті та закриті переломи кісток; 3) забій головного мозку тощо.
До типових дій зі знищення матеріальних слідів заподіяння тілесних ушкоджень можна віднести: приховання знарядь чи засобів вчинення злочину, одягу чи взуття злочинця, речей, що належали потерпілому; знищення слідів на місці події, слідів на одязі злочинця; приховання отриманих під час боротьби з потерпілим тілесних ушкоджень шляхом накладання гриму, пов’язок та інші дії.
Типова «слідова картина». Основними носіями інформації на місці заподіяння тілесних ушкоджень є: фізичні сліди, залишені потерпілим, нападаючим (сліди боротьби, сліди рук, ніг, тіла, сліди використання знаряддя злочину, сліди транспортного засобу); можливі виділення людського організму (слина, кров, сеча, елементи пошкоджених органів потерпілого та ін.); різноманітні предмети потерпілого або нападаючого (носильні предмети, елементи одягу, взуття тощо); предмети навколишнього середовища (пляшки, залишки цигарок, частини ґрунту, фарби, мастило тощо).
Для даної категорії кримінальних правопорушень найбільш характерними є сліди механічної взаємодії на тілі як потерпілої особи, так і нападаючого, в результаті чого залишаються сліди крові як на самих цих особах, так і на їх одязі, знарядді злочину, на предметах навколишньої обстановки.
Місце та час учинення злочину. Найчастіше випадки заподіяння тілесних ушкоджень зустрічаються у міській місцевості, в сільській місцевості лише в третині випадків.
Місця заподіяння тілесних ушкоджень можуть бути найрізноманітнішими: місця для розваг та побутового обслуговування, місця проживання потерпілих або злочинців, парки, ліси, адміністративні будівлі, інші місця.
Найбільша кількість випадків заподіяння тілесних ушкоджень спостерігається у неділю та суботу, найменша – у понеділок. Найбільша кількість вчинення розглядуваних кримінальних правопорушень спостерігається у вечірній час – з 18 до 24 год., найменша – вранці з 6 до 12 год.
Мотив. Мотивом заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому найчастіше є: 1) особисті неприязні відносини; 2) помста; 3) корисливі мотиви; 4) хуліганські спонукання; 5) національна, релігійна або інша неприязнь.
Для жінок, що вчиняють такі правопорушення, крім названих, типовим мотивом заподіяння тілесних ушкоджень є психологічна обстановка, яка утворилася в результаті поведінки потерпілого, що виражається в постійних образах, побитті її та дітей, зрадах, безпідставних підозрах тощо.
Особа потерпілого. Потерпілих від даної категорії кримінальних правопорушень можливо умовно поділити на дві групи:
- особи, які провокують сварки з незнайомими людьми перебуваючи у громадських місцях чи розважальних закладах, де і трапляються такі злочини (зловживають алкогольними напоями чи наркотичними засобами, ведуть себе брутально та зневажливо до оточуючих);
- особи, які постійно сваряться на ґрунті ревнощів, заздрощів, неприязних відносин з родичами, друзями за місцем проживання учасників бійки або в місцях спільного вживання алкогольних напоїв (дії потерпілого часто носять провокаційний характер).
Потерпілими, як правило, є чоловіки, жінок лише третина. За віковою категорією, найчастіше, це особи віком від 18 до 30 років, найрідше – від 41 до 50 років. У більшості випадків такі особи не мають постійного заробітку, мають середню освіту та раніше притягувалися до кримінальної відповідальності. Крім того, більшість потерпілих на момент заподіяння тілесних ушкоджень перебували у стані алкогольного, наркотичного, токсичного чи іншого сп’яніння.
Особа злочинця. У переважній більшості випадків тілесні ушкодження потерпілому заподіює одна особа, і лише третина з них – у групі. Найчастіше це молоді чоловіки, які не мають постійного місця роботи та заробітку, віком від 18 до 40 років, раніше притягувалися до кримінальної відповідальності, і на момент вчинення злочину перебували в стані алкогольного, наркотичного, токсичного чи іншого сп’яніння або в стані сильного душевного хвилювання.
Вчинення даного злочину жінками є нетиповим, а заподіяння тілесних ушкоджень групою жінок – це досить рідкий випадок, хоча така поведінка більш характерна для неповнолітніх дівчат, які з’ясовують відносини в підлітковому віці.
5. Початковий етап розслідування заподіяння тілесних ушкоджень
На початковому етапі розслідування заподіяння тілесних ушкоджень можуть бути виділені наступні групи типових слідчих ситуацій з урахуванням наявних даних про окремі елементи криміналістичної характеристики злочину.
Перша група – слідчі ситуації, що залежать від того, в якому місці та в який час було вчинено злочин:
1) потерпілому заподіяно тілесні ушкодження за місцем його проживання чи його друзів, знайомих. Основним напрямом розслідування в такому випадку буде перевірка на причетність до вчинення злочину осіб, з якими потерпілий підтримував дружні стосунки або навпаки знаходився в неприязних відносинах;
2) у випадку заподіяння тілесних ушкоджень в громадському місці або на відкритій місцевості, розслідування слід направляти на перевірку таких версій: злочин вчинила малознайома чи незнайома особа в результаті сварки, яка виникла раптово; злочин вчинила незнайома особа з метою приховання чи вчинення іншого злочину; злочин вчинила особа з хуліганських спонукань; злочин могла вчинити особа, яка є родичем або знайомим потерпілого.
Друга група – слідчі ситуації, які формуються на основі інформації про нападника, отриманої від потерпілого:
1) потерпілий добре знає того, хто заподіяв йому тілесні ушкодження та може надати всю необхідну інформацію для розшуку особи.
Це найбільш сприятлива ситуація для розслідування злочину. В цьому випадку необхідно ретельно провести огляд місця події; допитати потерпілого і всіх можливих свідків-очевидців та призначити судово-медичну і криміналістичні експертизи;
2) потерпілий не знає того, хто заподіяв йому тілесні ушкодження, але може описати його зовнішність та особливі прикмети.
У таких випадках, з метою розшуку підозрюваного, необхідно скласти композиційний і словесний портрети останнього та з їх допомогою здійснювати його розшук;
3) потерпілий не знає нападника та не може повідомити ніякої інформації про нього.
Ця складна ситуація розслідування є досить рідкою в даній категорії кримінальних проваджень. У таких випадках необхідно організовувати проведення заходів, спрямованих на встановлення очевидців події та підозрюваних;
4) потерпілий знає того, хто заподіяв йому тілесні ушкодження, але умисно приховує інформацію від слідчого, відмовляючись від дачі показань.
Часто така ситуація трапляється, коли винною особою є близький родич чи знайомий, і потерпілий не бажає притягнення його до кримінальної відповідальності через дружні відносини або через погрози з боку особи, яка заподіяла тілесні ушкодження. В таких випадках слідчому потрібно самостійно шукати необхідні докази для доведення причетності підозрюваної особи;
5) потерпілий не може повідомити, хто заподіяв йому тілесні ушкодження, через те, що знаходиться без свідомості або в тяжкому стані.
У таких випадках можна висунути версії про заподіяння тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони, в результаті нещасного випадку, хуліганських дій, розбійного нападу. Слідчому після огляду місця події необхідно організувати проведення заходів, спрямованих на встановлення очевидців події, особи потерпілого, перевірки проживаючих поблизу місця події підозрілих осіб; надати необхідну інформацію та фотокартку потерпілого до засобів масової інформації; перевірити його відбитки за дактилоскопічними обліками; при можливості витребувати медичні документи з лікувального закладу для призначення судово-медичної експертизи; призначити необхідні криміналістичні експертизи; провести допити свідків для встановлення особистості потерпілого та характеру події.
Третя група – слідчі ситуації, що складаються залежно від позиції підозрюваної особи:
1) особа, підозрювана у вчиненні злочину повністю визнає свою вину. Основне завдання розслідування в такій слідчій ситуації – закріплення та дослідження доказів від вже встановлених джерел, що забезпечується проведенням відповідних слідчих (розшукових) дій;
2) підозрюваний визнає факт застосування незначного насильства до потерпілого, але заперечує свою причетність до наслідків, що настали. Основне завдання розслідування та відповідних слідчих (розшукових) дій – встановлення причинно-наслідкового зв’язку між насильницькими діями підозрюваного і наслідками у вигляді тілесних ушкоджень;
3) підозрюваний визнає факт насильства, але вказує, що діяв у стані самозахисту або афекту. Основне завдання розслідування в такій ситуації – встановити, чи мало місце насильство або інша провокація відносно підозрюваного, що могло викликати стан сильного душевного хвилювання;
4) підозрюваний відмовляється від факту застосування насильства щодо потерпілого, а наявність тілесних ушкоджень у останнього пояснює його необережністю, випадковим збігом обставин або обмовою з боку потерпілого. Основне завдання розслідування – доведення вини підозрюваного у вчиненому злочині. Тому, проводячи першочергові слідчі (розшукові) дії, слідчий застосовує відповідну тактику;
5) підозрюваний повністю заперечує свою причетність до заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому або відмовляється від дачі показань. Основне завдання розслідування – встановлення причетності підозрюваного до вчиненого злочину.
6. Проведення окремих слідчих (розшукових) дій під час розслідування заподіяння
тілесних ушкоджень
Огляд місця події. З метою якісного та послідовного огляду слідчому бажано поділити всю територію огляду на певні ділянки, що дозволить сконцентрувати увагу на певних об’єктах та пов’язати їх з предметами, слідами на місці події. Не слід забувати про фіксацію місця події за допомогою додаткових засобів фіксації – фото-, відеозйомка, схеми, плани, малюнки, креслення тощо.
Слідчому під час огляду місця події слід звернути увагу на відшукання речових доказів, які б свідчили про правдивість слів потерпілого та підозрюваного, надали можливість перевірити версії про умисне чи ненавмисне заподіяння тілесних ушкоджень, в результаті самозахисту, можливе інсценування.
По даній категорії кримінальних проваджень до участі в проведенні огляду місця події слід залучати наступних спеціалістів: судового медика-біолога – для виявлення та вилучення виділень людини (крові, слини, сечі); експерта-криміналіста – для виявлення, фіксації і вилучення слідів трасологічного характеру (рук, взуття, транспортних засобів), застосування вогнепальної, холодної зброї або предметів, що використовувалися як зброя; кінолога зі службовою собакою – для переслідування підозрюваного за «гарячими слідами» тощо.
Допит потерпілого та свідків. У кримінальних провадженнях за фактом заподіяння тілесних ушкоджень негайне проведення допиту потерпілого часто неможливе через його тяжкий фізичний стан. Тому, якщо потерпілий знаходиться у лікарні, про можливість проведення допиту слід запитати у лікаря. У випадках, коли потерпілий не може дати показання, бажано допитати медичний персонал, який надавав йому медичну допомогу, для з’ясування, що саме пояснив потерпілий з приводу отримання ним тілесних ушкоджень.
Під час допиту потерпілого необхідно визначити коло питань які підлягають з’ясуванню: час, місце події; обставини знайомства чи іншого контакту з особою, яка заподіяла тілесні ушкодження (в яких відносинах перебували, чи виникали конфлікти, якщо раніше незнайомі – чи зможе описати зовнішність нападника тощо); якими знаряддями були заподіяні ушкодження, послідовність нанесення ударів, особливо якщо нападаючих було декілька; які сліди та від чого могли залишитися на злочинцях; чи не залишили нападаючі на місці злочину випадково якісь предмети, знаряддя злочину; в якому напрямку вони зникли; хто ще знаходився на місці події та міг бути очевидцем злочину; чи зникли у потерпілого якісь речі або матеріальні цінності.
Під час допиту свідків необхідно з’ясувати всі відомі їм обставини події: час, місце вчинення злочину; обставини, що передували вчиненню злочину; особа потерпілого та злочинця; якщо ці особи їм невідомі – ознаки їх зовнішності; за допомогою яких знарядь були заподіяні тілесні ушкодження; дії нападника, спрямовані на заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого; дії потерпілого під час та після нанесення ушкоджень, чи була з його боку провокація, чи чинив він опір нападнику тощо.
Допит підозрюваного необхідно проводити негайно після його затримання, оскільки він в цей момент знаходиться у розгубленому стані і у нього немає часу для побудови правдоподібних неправдивих версій події.
Важливе значення на даному етапі має належна фіксація показань підозрюваного (крім протоколу допиту необхідно використовувати аудіо- чи відеозапис), а також негайне проведення інших слідчих (розшукових) дій, направлених на перевірку показань підозрюваного: освідування – для виявлення та фіксації слідів боротьби на тілі підозрюваного, отриманих під час бійки з потерпілим; обшуку – для відшукання та вилучення речових доказів, знарядь злочину; слідчого експерименту – для перевірки та закріплення показань підозрюваного тощо.
Освідування. Необхідність у проведенні освідування виникає у випадках, коли потерпілий під час допиту вказує на особливі прикмети, які є на тілі підозрюваного у вигляді шрамів, татуювань, родимих плям та ін., а також на тілесні ушкодження, які могли залишитися на тілі підозрюваного в результаті опору потерпілого.
Призначення судово-медичної експертизи. Призначення судово-медичної експертизи у даній категорії кримінальних проваджень є обов’язковим з метою встановлення характеру та ступеня тяжкості тілесних ушкоджень у потерпілого, а також підозрюваного (у випадку наявності у нього тілесних ушкоджень, що виникли внаслідок захисту потерпілого).