РОЗДІЛ 3. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА

Тема 19. ТАКТИКА ПРЕД’ЯВЛЕННЯ ДЛЯ ВПІЗНАННЯ

  • Мультимедійна презентація
  • Тестовий контроль знань
    • Лекційний матеріал
  • 1. Загальні положення пред’явлення для впізнання
  • 2. Підготовка до пред’явлення для впізнання
  • 3. Робочий етап окремих видів пред’явлення для впізнання
  • 4. Фіксація ходу і результатів пред’явлення для впізнання

    • 1. Загальні положення пред’явлення для впізнання

    Пред’явлення для впізнання – це слідча (розшукова) дія, яка полягає у демонстрації потерпілому, свідку або підозрюваному в передбаченому законом порядку об’єкта, який, за версією суб’єкта розслідування, особа спостерігала раніше та зберегла у пам’яті його образ, з метою встановлення його тотожності.

    Отже, сутністю пред’явлення для впізнання є криміналістична ідентифікація об’єкта за його відображенням у психофізіологічній формі («ідеальним» слідом), що зберігається у пам’яті людини.

    Необхідно зазначити, що встановлення групової належності (подібності) не є метою пред’явлення для впізнання, оскільки відбувається лише на основі співставлення виключно загальних ознак, що за своєю сутністю суперечить методу криміналістичної ідентифікації як способу доказування.

    Пред’явлення для впізнання як різновид криміналістичної ідентифікації за уявним образом суттєво відрізняється від ідентифікації за матеріально-фіксованим відображенням. В основу пред’явлення для впізнання закладені складні психофізіологічні процеси, які відбуваються у мозку людини. Узнавання елементів об’єктивного середовища та диференціація їх видозмін є невід’ємною властивістю людини, що не залежить від свідомості та вольових зусиль особи: узнавання відбувається тому, що не може не відбуватися.

    Саме така властивість людини як здатність сприймати, запам’ятовувати, зберігати у пам’яті й забувати певні образи, що відбувається природним шляхом незалежно від нашої волі, виступає науковою основою для пред’явлення для впізнання як слідчої (розшукової) дії.

    При цьому важливо відрізняти пред’явлення для впізнання як слідчу (розшукову) дію, що проводиться за певною процесуальною процедурою, та значимість її результатів для процесу розслідування від впізнання (узнавання) взагалі, що має місце під час проведення інших процесуальних та організаційних дій.

    Пред’явлення для впізнання можна класифікувати за декількома критеріями. Так, залежно від процесуального порядку проведення, законодавець виділяє:

    Залежно від природи об’єктів, що пред’являються, виділяють:

    Пред’явлення для впізнання живих тварин та їх трупів проводиться за процесуальними правилами пред’явлення для впізнання речей (ст. 229 КПК України).

    За формою об’єктів, що пред’являються для впізнання, виділяють:

    Пред’явлення для впізнання особи за формою проведення поділяється на:

    Пред’явлення для впізнання особи за природою ознак об’єкта поділяється на:

    Слід пам’ятати, що паперові документи не можуть виступати об’єктами, що пред’являються для впізнання. Встановлення тотожності документів, з урахуванням природи таких об’єктів, відбувається виключно в рамках проведення судової експертизи (комплексу експертиз) документів. Це пояснюється тим, що в результаті лише візуального та аудіоспостереження під час проведення пред’явлення для впізнання, навіть із залученням спеціаліста, неможливо відрізнити оригінал документу від його копії, виготовленої в такий же або наближений спосіб. І лише носій спеціальних знань, застосовуючи науково-технічні засоби та методи, здатний відрізнити такі об’єкти під час проведення судової експертизи.

    Щодо пред’явлення для впізнання ділянок місцевості, то таке впізнавання повинне проводитися в рамках такої слідчої (розшукової) дії як слідчий експеримент.

    Зважаючи на природу пред’явлення для впізнання як слідчої (розшукової) дії, сутністю якої є порівняння об’єкта, що пред’являється, з його уявним образом, який зберігається в пам’яті людини з моменту, коли людина в останнє спостерігала цей об’єкт, слід звернути увагу на особливість такого його виду як пред’явлення трупа для впізнання (ст. 230 КПК України). Під час пред’явлення для впізнання трупа людини відбувається ототожнення не з уявним образом цього трупа, який колись спостерігала особа, що впізнає, а трупа з уявним образом конкретної живої особи, яку людина спостерігала живою. Цим пояснюється як процесуальний порядок проведення такого виду пред’явлення для впізнання, так і особливості тактики проведення цієї слідчої (розшукової) дії.

    Підставами для проведення пред’явлення для впізнання виступають фактичні дані в кримінальному провадженні, як то:

    1) особа раніше спостерігала об’єкт, що пред’являється для впізнання, за обставин, пов’язаних з розслідуваною подією;

    2) загальні та окремі ідентифікаційні ознаки об’єкта впізнання збереглися у пам’яті особи, яка впізнає;

    3) особа заявляє під час допиту, що зможе впізнати даний об’єкт.

    У разі, якщо особа, якій планується пред’являти об’єкти для впізнання, приймаючи участь у інших слідчих (розшукових) діях (огляд, обшук тощо) або оперативно-розшукових заходах, вже сприймала відповідний об’єкт, слідчому (прокурору) слід відмовитись від проведення даної слідчої (розшукової) дії.

    Правильна організація та проведення пред’явлення для впізнання дозволяє суб’єкту розслідування отримати самостійне процесуальне джерело доказів, що займає своє місце в загальній системі наявних доказів та відіграє важливу роль в процесі доказування.


    2. Підготовка до пред’явлення для впізнання

    Пред’явлення для впізнання – досить складна слідча (розшукова) дія, джерелом криміналістично значущої інформації в якій виступає людина – особа, в пам’яті якої зберігається уявний образ певного об’єкта, що планується пред’явити їй для ототожнення. Повнота та достовірність результатів пред’явлення для впізнання забезпечуються чітким процесуальним порядком проведення даної слідчої (розшукової) дії.

    Підготовка до проведення пред’явлення для впізнання вимагає від суб’єкта розслідування проведення комплексу заходів, які спрямовані на забезпечення процесуального порядку її проведення та дотримання криміналістичних рекомендацій щодо підвищення ефективності розслідування. До таких заходів відносяться:

    Необхідно також враховувати, що дана слідча (розшукова) дія майже завжди пов’язана з тактичним ризиком: особа, яка впізнає, може добросовісно помилятися. Тому, при наявності у суб’єкта розслідування сумнівів щодо успішного результату пред’явлення для впізнання, слід утриматися від його проведення і використати інші можливості для перевірки фактичних даних.

    Так, не рекомендується проводити пред’явлення для впізнання у таких випадках:

    Попередній допит особи, яка впізнає. Законодавець зобов’язує суб’єкта розслідування перед тим, як пред’явити об’єкт (особу, річ або труп) для впізнання, попередньо з’ясувати у особи, чи зможе вона впізнати об’єкт, пред’явлення якого планується, за яких обставин вона його спостерігала, за якими саме ознаками особа може впізнати об’єкт, про що складає протокол (ст. ст. 228–230 КПК України).

    Навіть якщо особа раніше вже була допитана щодо розслідуваної події й дала показання про ознаки об’єкта та обставини, за яких відбувалося його сприйняття, доцільно провести додатковий допит, предметом якого буде з’ясування сукупності ознак об’єкта і обставини його сприйняття, про які особа казала раніше, уточнення даних ознак та обстановки, за якою відбувалося сприйняття об’єкта. Саме результати такого допиту виступають для суб’єкта розслідування підставою для прийняття остаточного рішення щодо доцільності проведення пред’явлення для впізнання.

    Тож під час допиту особи необхідно з’ясувати:

    Завершуючи допит слідчий обов’язково повинен запитати у допитуваного, чи зможе він впізнати об’єкт, про який йшлося у показаннях, та чи бажає прийняти участь у впізнанні. Якщо допитуваний відмовляється – необхідно з’ясувати причину відмови (це може бути невпевненість, страх тощо), для того щоб в подальшому або прийняти відповідне рішення, або продовжити роботу з допитуваним, переконуючи у необхідності та важливості проведення даної слідчої (розшукової) дії.

    Крім того, якщо під час з’ясування цих обставин, особа заявляє, що не може назвати окремі ознаки, за якими впізнає об’єкт, проте може впізнати його за сукупністю ознак, у протоколі допиту обов’язково зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона зможе впізнати об’єкт. При цьому законодавець забороняє перед пред’явленням для впізнання надавати особі будь-які відомості про ознаки об’єкту впізнання та демонструвати його.

    Для деталізації опису ознак слідчому рекомендується використовувати такі тактичні прийоми, як актуалізація забутого, співставлення з аналогами. Щоб перевірити, чи вірно особа назвала ту чи іншу ознаку предмета (колір, форму, розміри тощо), їй слід запропонувати показати цю ознаку на будь-якому іншому об’єкті. Якщо опис все-таки не буде отримано, проведення пред’явлення для впізнання буде недоцільним, оскільки неможливо перевірити, за якими ознаками у разі досягнення результату особа, що впізнає, здійснила ототожнення.

    Якщо в ході такого з’ясування обставин встановлюється, що особа, яка впізнає, знає особу, яку необхідно впізнати, та вказує на її особистість, пред’явлення для впізнання не проводиться, а перевірка доказів відбувається в процесі інших слідчих (розшукових) дій (наприклад, одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб тощо).

    Якщо ж особа, яка впізнає, категорично заявляє, що не пам’ятає особу або річ, які передбачається пред’явити для впізнання, необхідності у проведенні такої слідчої (розшукової) дії немає. Тому питання про пред’явлення для впізнання у вищевказаних ситуаціях повинно вирішуватися у кожному окремому випадку з огляду на особливості обставин кримінального провадження, характеристик особи, яка впізнає, й внутрішнього переконання суб’єкта розслідування.

    Прийнявши рішення про проведення пред’явлення для впізнання, слідчий здійснює підбір об’єктів, серед яких необхідно провести впізнання.

    Підбір об’єктів, серед яких буде пред’являтися об’єкт впізнання. З метою забезпечення неупередженості кримінального провадження, й відповідно до п. 2 ст. 228 КПК України, особа, яка підлягає впізнанню, пред’являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Наявність в особи, яка підлягає впізнанню, ознак, що різко відрізняють її від решти осіб, серед яких вона пред’являється (це можуть бути, наприклад, наручники на підозрюваному, його неохайний зовнішній вигляд: неголеність, нечесане волосся, пом’ятий одяг, відсутність ременя на брюках і шнурків на взутті, наявність особливої прикмети), мимовільно привертає увагу особи, що впізнає, наштовхує його на думку, що саме ця особа є тим, кого потрібно впізнати. Слід враховувати расову і національну приналежність особи. Неприпустимо пред’явлення для впізнання осіб різних національностей, коли достатньо помітні національні особливості зовнішності. Бажано, щоб особа, яка пред’являється для впізнання була в одязі, який суттєво не відрізняється від того, що був описаний під час допиту особою, яка впізнає.

    Під час пред’явлення для впізнання особи в натурі актуальним постає питання підбору «статистів» – осіб, серед яких буде пред’являтися для впізнання особа. З урахуванням слідчої практики, не рекомендується для таких цілей залучати співробітників правоохоронних органів. Ця рекомендація пояснюється тим, що в результаті «помилкового» впізнання, суб’єкт розслідування повинен відповідним чином оцінити результати проведеної слідчої (розшукової) дії, висунути та відпрацювати відповідну версію, що матиме суттєві наслідки як для учасників слідчої (розшукової) дії, так і для процесу розслідування в цілому.

    Підбір «статистів» здійснюється серед громадян, які на добровільних засадах взаємодіють з правоохоронними органами. При цьому, хоча ніде не зазначено про необхідність внесення їх особистих даних до протоколу цієї слідчої (розшукової) дії, слідчому доцільно зробити робочі записи про дані цих осіб, що в подальшому дозволить розшукати зазначених осіб.

    Подібні умови висувають й при підборі об’єктів для пред’явлення для впізнання особи за фотознімками та матеріалами відеозапису. Фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню, повинен пред’являтися особі, яка впізнає разом з іншими фотознімками в кількості не менше трьох. При чому як самі фотознімки, так і особи, що зображені на них, не повинні мати різких відмінностей за зовнішніми ознаками, якістю зображення тощо, що суттєво впливають на сприйняття зображення.

    Щодо матеріалів відеозапису, то вони можуть пред’являтися особі для впізнання лише за умови, що крім особи, яка підлягає впізнанню, на них наявні зображення не менше чотирьох осіб тієї ж статі, які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі.

    Щодо підбору об’єктів для пред’явлення для впізнання особи за функціональними ознаками (голосом, ходою), то підготовчий етап залежить від рішення слідчого проводити пред’явлення для впізнання в натурі чи за матеріалами аудіо- відеозапису. Після прийняття відповідного рішення, суб’єкт розслідування під час підбору об’єктів для пред’явлення для впізнання керується загальними вимогами ст. 228 КПК України щодо пред’явлення особи для впізнання.

    Під час підготовки до пред’явлення речей для впізнання суб’єкту розслідування необхідно підібрати однорідні з річчю, що пред’являється, речі одного виду, якості і без різких відмінностей у кількості не менше трьох. Під однорідністю речей, слід розуміти схожість марки, розміру, моделі, форми, кольору, ступеня зношеності, конструктивних особливостей тощо.

    У практиці можуть виникнути ситуації необхідності впізнання таких речей, які не можна пред’явити серед інших однорідних, оскільки зазначені речі існують лише в єдиному екземплярі, або дуже громіздкі. В таких випадках речі пред’являються для впізнання в одному екземплярі (ч. 3 ст. 229 КПК України).

    Коли мова йде про необхідність ототожнити предмети мистецтва, що існують в одиничному екземплярі, як то картини видатних художників, раритетні ікони, рідкісні книги, унікальні твори ювелірів, скульпторів тощо, то доцільно вести мову не про пред’явлення для впізнання, а про їх огляд із залученням відповідних спеціалістів або про проведення певної судової експертизи.

    Це стосуються й речей матеріального світу, які не мають стійкої зовнішньої будови та відповідно зовнішньо виражених індивідуальних ознак. Для вирішення питання щодо їх можливого зв’язку з розслідуваною подією необхідно проводити судові експертизи.

    Не доцільно підбирати більше п’яти об’єктів для порівняння. Це обумовлюється тим, що надмірне збільшення кількості об’єктів, які пред’являються, розсіює увагу особи, що впізнає, і тому може знизити ефективність слідчої (розшукової) дії.

    З урахуванням складності підбору однорідних речей для проведення пред’явлення для впізнання (враховуючи їх цінність, розміри, функціональне призначення) та необхідності їх подальшого збереження з метою можливого пред’явлення учасникам процесу, рекомендується ретельно підходити до прийняття рішення про необхідність проведення цієї слідчої (розшукової) дії. При цьому доречно акцентувати увагу, що законодавець не передбачив можливість пред’явлення для впізнання речей за їх фотографіями, а лише в натурі.

    Визначення місця і умов проведення пред’явлення для впізнання. У більшості випадків місцем пред’явлення для впізнання є кабінет слідчого або інше окреме приміщення територіального підрозділу правоохоронного органу. Приміщення, де планується провести слідчу (розшукову) дію, має бути достатньо просторим, оскільки у ньому повинні розміститися всі її учасники. Дане приміщення має містити мінімум сторонніх предметів, що можуть відволікати увагу особи, яка здійснює впізнання. Бажано, щоб освітлення приміщення було природнім. Об’єкти впізнання в приміщенні розміщують таким чином, щоб їх лицьова сторона була обернена до джерела світла. В окремих випадках, що обумовлено матеріалами кримінального провадження, слід підготувати додаткові засоби освітлення (ліхтарі, лампи тощо) та штори для затемнення приміщення.

    В окремих випадках, для забезпечення безпеки осіб або з інших тактичних міркувань, впізнання може проводитися за умов поза візуального контакту між особою, яка впізнає, та особами, що пред’являються для впізнання. При чому пред’явлення особи для впізнання за голосом завжди повинно здійснюватися поза візуальним спостереженням (ч. 9 ст. 228 КПК України).

    Для уникнення конфліктних ситуацій та позбавлення психологічного тиску на особу, яка впізнає, рекомендується проводити пред’явлення особи для впізнання в натурі поза візуальним спостереженням, для чого в приміщеннях органу досудового розслідування облаштовується спеціальна кімната.

    Приймаючи рішення про доцільність проведення пред’явлення для впізнання особи в натурі, суб’єкт розслідування повинен розуміти, що тактичний ризик зриву цієї слідчої (розшукової) дії існує постійно. Пов’язано це, в першу чергу, з процесуальним статусом осіб, які приймають в ній участь, та їх тактикою захисту. Організовуючи пред’явлення особи для впізнання в натурі поза візуальним та аудіоспостереженням, слідчий мінімізує тактичний ризик цієї слідчої (розшукової) дії.

    Визначення необхідних учасників пред’явлення для впізнання здійснюється відповідно з формою реалізації цієї слідчої (розшукової) дії та урахуванням слідчої ситуації.

    Питання залучення до участі в пред’явленні для впізнання особи статистів розглянуте вище. Перед проведенням розглядуваної слідчої (розшукової) дії вони повинні бути ознайомлені з процедурою пред’явлення для впізнання, щоб сприяти успішному його проведенню відповідно до закону.

    При пред’явленні особи, трупа чи речі для впізнання участь не менше двох понятих є обов’язковою. Винятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення цієї слідчої (розшукової) дії (ч. 7 ст. 223 КПК України). Але і в цьому випадку поняті можуть бути запрошені, якщо слідчий, прокурор вважатиме це за доцільне. Недоцільно залучати як понятих неповнолітніх та малолітніх осіб; осіб, які мають певні фізичні або психічні вади; іноземців; осіб без визначеного місця проживання або тих, які проживають на далекій відстані від місця проведення досудового слідства, оскільки можуть виникнути складнощі у разі виникнення необхідності виклику їх до суду; громадян, яким знайомі особи, що пред’являються для впізнання (можуть виникнути сумніви в об’єктивності впізнання); осіб, які затримані за вчинення дрібних адміністративних правопорушень. Забороняється залучати як понятих працівників правоохоронних органів, у тому числі курсантів закладів вищої освіти зі специфічними умовами навчання ( ст. 223 КПК України).

    Необхідно враховувати, що у випадку пред’явлення особи для впізнання поза візуальним та аудіоспостереженням слідчому рекомендується залучати не менше чотирьох понятих, два з яких будуть перебувати в приміщенні, де знаходиться особа, яка пред’являють для впізнання, два – в приміщенні з особою, яка впізнає. Між цими приміщеннями має бути налагоджений зв’язок (як правило, за допомогою стаціонарних телефонів чи спеціального комунікативного пристрою) та, по можливості, приміщення мають бути обладнані засобами для технічної фіксації ходу та результатів даної слідчої (розшукової) дії. Саме така організація проведення пред’явлення для впізнання особи забезпечить об’єктивність та достовірність отриманих результатів.

    Для пред’явлення особи, речі, трупа для впізнання суб’єкт розслідування може залучити до участі у даній слідчій (розшуковій) дії спеціалістів для фіксації впізнання технічними засобами, психологів, педагогів та інших фахівців. Якщо у слідчій (розшуковій) дії бере участь неповнолітній, то обов’язково запрошуються його законний представник, педагог, психолог або у разі необхідності – лікар.

    Психолог може залучатися до участі у слідчій (розшуковій) дії не тільки у випадках, коли в ній приймає участь неповнолітній. Він може надати психологічну допомогу потерпілому чи свідку, які знаходяться у стані сильного душевного хвилювання. Особливо це стосується пред’явлення для впізнання трупа. Враховуючи те, що в такій слідчій (розшуковій) дії приймають участь близькі родичі, члени сім’ї, друзі, колеги і знайомі, які знали за життя померлого, слідчий повинен приділити увагу їх психологічній підготовці. Особливо це актуально, коли йдеться про катастрофи, аварії, що викликали загибель багатьох людей.

    Слідчий, прокурор може попередити осіб, які беруть участь у проведенні слідчої (розшукової) дії, про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування, що стали їм відомі, та про кримінальну відповідальність за це, встановлену законом (ст. 222 КПК України).

    Визначення необхідного комплексу науково-технічних засобів. Як правило, це засоби технічної фіксації (відео-, аудіо- та фотофіксації) ходу та результатів пред’явлення для впізнання. В окремих випадках виникає потреба в додаткових засобах освітлення, засобах зв’язку тощо.


    3. Робочий етап окремих видів пред’явлення для впізнання

    Одним з найбільш розповсюджених видів пред’явлення для впізнання є пред’явлення особи в натурі.

    З урахуванням заборони попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, що пред’являється для впізнання, суб’єкт розслідування зобов’язаний вжити заходів, які виключать можливість зустрічі цих осіб і будь-які спроби впливу на особу, яка впізнає.

    Виключити вірогідність випадкової зустрічі особи, яка впізнає, потрібно й з статистами, оскільки це буде підказкою для даної особи – кого впізнавати не треба, що також нівелює сутність даної слідчої (розшукової) дії. Для цього рекомендується запрошувати особу, яка впізнає, раніше того часу, на який заплановано проведення даної дії, та забезпечити її розташування у такому приміщенні, звідки вона не зможе побачити, як прибувають інші її учасники.

    Рекомендується також попередньо роз’яснити особі, яка впізнає, порядок проведення слідчої (розшукової) дії та її умови, щоб виключити або мінімізувати її розгубленість, хвилювання, страх. При цьому акцентувати увагу, що всі свої звернення під час проведення слідчої (розшукової) дії особа повинна адресувати виключно слідчому, а не особам, які їй пред’являються.

    Особливу увагу необхідно звернути на інструктаж понятих та статистів, що прийматимуть участь у пред’явленні особи для впізнання, роз’яснивши їм, що жодними своїми діями, словами та жестами вони не повинні підказувати особі, яка впізнає, «правильний» вибір. Об’єктивність та неупередженість проведення пред’явлення для впізнання напряму залежать від правильної поведінки всіх учасників цієї слідчої (розшукової) дії, яка передбачає повний нейтралітет до результатів впізнання. Така поведінка забезпечується ретельною підготовкою суб’єкта розслідування до проведення цієї слідчої (розшукової) дії та детальним інструктажем всіх її учасників.

    Пред’явлення для впізнання особи складається з таких послідовних дій:

    1) після допиту суб’єкта впізнання слідчий видаляє його з робочого кабінету та запрошує понятих, статистів й інших учасників даної слідчої (розшукової) дії;

    2) усім присутнім слідчий повинен роз’яснити їх права та обов’язки, а також мету, задачі та порядок проведення впізнання. Учасники цієї слідчої (розшукової) дії повинні чітко розуміти свою роль під час проведення впізнання;

    3) після проведення інструктажу слідчий розміщує понятих таким чином, щоб їм було зручно спостерігати за усім перебігом слідчої (розшукової) дії, пропонує статистам зайняти стільці, або стати в одну лінію, після чого просить помічника ввести особу, яка підлягає впізнанню;

    4) особі, яка підлягає впізнанню, слідчий роз’яснює зміст слідчої (розшукової) дії, її права та пропонує зайняти будь-яке місце за власним вибором серед статистів. Особа, яка пред’являється для впізнання, має право відмовитися від участі у слідчій (розшуковій) дії. Не можна пред’являти особу для впізнання (у разі її відмови) із застосуванням фізичного чи психічного впливу, обману, шантажу або так, щоб вона про це не знала (негласно);

    5) після того як особа, яка підлягає впізнанню, зайняла місце серед статистів, слідчий повинен зафіксувати таке розташування у протоколі або за допомогою технічних засобів. Поняті повинні знати, яка саме людина пред’являється для впізнання та під яким номером знаходиться;

    6) до кабінету слідчого або спеціально обладнаної кімнати (в разі проведення впізнання поза візуальним та аудіоспостереженням), де знаходяться відповідні учасники даної слідчої (розшукової) дії, одним із понятих запрошується особа, яка буде впізнавати;

    7) у разі коли суб’єктом впізнання виступає свідок або потерпілий, їх попереджають про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань та за відмову від дачі показань (тільки свідка) відповідно до ст. 384 та ст. 385 КК України. Якщо особа, яка впізнає, не досягла 16-річного віку, то слідчий повинен роз’яснити їй обов’язок давати правдиві показання;

    8) після цього у особи, яка впізнає, з’ясовують, чи задовольняють її умови даної слідчої (розшукової) дії, чи добре їй видно зовнішні ознаки, прикмети осіб, яких пред’являють для впізнання;

    9) при позитивній відповіді слідчий пропонує особі, яка впізнає, подивитися на групу людей та вказати на особу, яку вона спостерігала або раніше зустрічала і запам’ятала (де і за яких обставин), та пояснити, за якими ознаками її впізнано. Питання повинно бути коротким, зрозумілим, не мати навідного характеру. Якщо особа впізнала кого-небудь із пред’явлених осіб, то на прохання слідчого, прокурора вона вказує рукою на цю особу, щоб всім присутнім було зрозуміло, про кого саме йде мова. Потім необхідно запропонувати особі, яка впізнає, назвати ознаки, за якими вона впізнала вказану нею людину, з’ясувати, чи не бачить вона яких-небудь змін у її зовнішньому вигляді, якщо такі спостерігаються, то в чому конкретно вони виражені. Слід також уточнити, скільки разів раніше і за яких обставин вона бачила цю особу, навести короткі відомості про кримінальне правопорушення і про конкретні дії цієї особи. Після цього слідчий пропонує особі, яка була впізнана, назвати своє прізвище, а в разі відмови останньої, називає його сам.

    Якщо особа, яка впізнає, заявляє про те, що серед представлених людей немає того, кого вона спостерігала у зв’язку з подією кримінального правопорушення, слід з’ясувати, на чому ґрунтується даний висновок: або вона недостатньо добре пам’ятає її вигляд або пам’ятає достатньо добре, але серед представлених для впізнання її немає.

    Пред’явлення особи для впізнання може бути проведене за функціональними ознаками: голосом або ходою (ч. 9 ст. 228 КПК України). Пред’явлення для впізнання особи за функціональними ознаками здійснюється за загальними правилами пред’явлення для впізнання особи відповідно до положень ст. 228 КПК України, при цьому впізнання за голосом повинно здійснюватися поза візуальним контактом між особою, яка впізнає, та особами, що пред’явленні для впізнання.

    Необхідно зазначити, що відповідно до вимог ч. 9 ст. 228 КПК України, пред’явлення особи для впізнання за голосом можливе виключно в натурі, а не за матеріалами аудіозапису. В разі необхідності ототожнення особи за матеріалами аудіозапису проводиться судова експертиза.

    При пред’явленні особи для впізнання за голосом повинні бути створені певні умови:

    Іноді під час розслідування кримінальних правопорушень може виникати необхідність пред’явлення особи для впізнання за ходою. Враховуючи великий тактичний ризик такої слідчої (розшукової) дії взагалі, необхідно дуже ретельно підходити до оцінки доцільності проведення пред’явлення особи для впізнання за ходою. Якщо, ґрунтуючись на матеріалах кримінального провадження, слідчий все ж прийняв рішення про доцільність проведення такого виду пред’явлення особи для впізнання, лише дотримання певних вимог є запорукою забезпечення його ефективності:

    Необхідність у пред’явленні трупа для впізнання може виникати в двох типових ситуаціях: 1) безпосередньо на місці виявлення трупу; 2) в приміщенні, де зберігається труп (морг, бюро судово-медичної експертизи тощо). Але в обох випадках мета пред’явлення для впізнання трупу одна: встановлення особи трупа.

    Пред’явлення трупа для впізнання слід проводити в тому одязі, що є на ньому. Пред’явленню трупу для впізнання повинен передувати так званий «туалет» трупа, що полягає у проведенні таких маніпуляцій із зовнішністю трупу, що максимально наближають її до прижиттєвого вигляду: видалення бруду, крові, фіксація очей, маскування пошкоджень тощо.

    Зазвичай особі, яка впізнає, надається можливість оглянути обличчя трупа, й лише в разі необхідності (коли особа зазначає на наявність особливих прикмет, які б підтвердили її ототожнення) – частину тіла, або все тіло.

    При пред’явленні речей для впізнання підібрані для впізнання речі на прохання слідчого, прокурора розкладаються понятими на рівній поверхні в добре освітленому місці. Біля кожної речі кладеться бирка з порядковим номером. У протоколі пред’явлення для впізнання фіксується, під яким номером розташована річ, що пред’являється для впізнання.

    Слідчий, прокурор можуть дозволити особі, яка впізнає, перш ніж вказати на певну річ, підійти до неї, взяти до рук та уважно її оглянути. Особа повинна не тільки вказати на річ, яку впізнала, а й вголос назвати її номер.

    В певних випадках, передбачених ч. 1 ст. 232 КПК України впізнання осіб чи речей під час досудового розслідування можуть бути проведені у режимі відеоконференції. В таких випадках впізнання осіб чи речей здійснюється за правилами, передбаченими ст.ст. 228 та 229 КПК України.


    4. Фіксація ходу і результатів пред’явлення для впізнання

    Хід і результати пред’явлення для впізнання фіксуються в протоколі, який складається відповідно до вимог, передбачених у статтями 103–107, 231 КПК України, під час його проведення або безпосередньо після закінчення.

    В описовій частині протоколу пред’явлення для впізнання особи мають бути вказані анкетні дані особи, яка впізнається, її зріст, риси обличчя, колір волосся, одяг, процесуальне становище тощо.

    Якщо для впізнання пред’являється річ, у протоколі описується як вона, так й інші речі, які пред’являються разом з нею. Обов’язково має бути наголошено на тому, що речі однорідні, не мають різких відмінностей у зовнішньому вигляді. Вказується, як розміщені речі, зазначаються їх порядкові номери.

    У протоколі фіксується пропозиція особі, яка впізнає, уважно подивитися на осіб, які пред’являються, оглянути речі чи труп й відповісти на запитання, чи бачила вона цю особу або річ раніше, за якими ознаками вона впізнала особу, річ чи труп. Показання особи, яка здійснює впізнання, доцільно заносити до протоколу дослівно. При цьому особливо точно мають бути вказані ті ознаки і прикмети, за якими особа, яка впізнає, впізнала об’єкт.

    Якщо щодо особи, яка впізнає, згідно з КПК України вжито заходів безпеки, відомості про неї до протоколу не вносяться, не долучаються до матеріалів досудового провадження й зберігаються окремо.

    Якщо впізнання проводилося за фотознімками або матеріалами відеозапису, це також зазначається у протоколі. Фотографії кількістю не менше чотирьох однакових за форматом наклеюються на бланк протоколу пред’явлення для впізнання або на чистий аркуш паперу, нумеруються, скріплюються печаткою.

    Якщо в ході пред’явлення для впізнання застосовувалися технічні засоби фіксації, до протоколу заноситься інформація про те, що особи, які беруть участь у слідчій (розшуковій) дії, заздалегідь повідомлені про їх застосування, зазначаються характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, умови та порядок їх використання, а до протоколу долучаються додатки (ст. 105 КПК України) – фотографії осіб, речей чи трупа, що пред’являлися для впізнання, матеріали відеозапису. Винятком є ситуації, якщо пред’явлення для впізнання проводилося особою, яка впізнає, поза візуальним та аудіоспотереженням особи, яку пред’являли для впізнання. У цих випадках всі фотографії, матеріали відеозаписів, за якими може бути встановлена особа, яка впізнає, зберігаються окремо від матеріалів кримінального провадження.