РОЗДІЛ 3. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА

Тема 21. ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ ПІД ЧАС ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ. ПРИЗНАЧЕННЯ І ПРОВЕДЕННЯ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ

  • Мультимедійна презентація
  • Тестовий контроль знань
    • Лекційний матеріал
  • 1. Загальні положення використання спеціальних знань під час досудового розслідування
  • 2. Призначення судових експертиз
  • 3. Оцінка висновку експерта

    • 1. Загальні положення використання спеціальних знань під час досудового
    розслідування

    Практично кожен випадок розслідування кримінальних правопорушень не відбувається без використання спеціальних знань, тобто залучення спеціалістів чи судових експертів.

    Розслідування кримінальних правопорушень професійно здійснюють фахівці в галузі юриспруденції, криміналістики та інших галузей наукового знання, якого вони набули, навчаючись в юридичних навчальних закладах, під час стажування в правоохоронних органах, на курсах професійної підготовки, а також у результаті власної практики. Однак яким би високоосвіченим та добре підготовленим за своєю спеціальністю не був суб’єкт діяльності з розслідування кримінальних правопорушень, він завжди залишається фахівцем вузького профілю. За межами його професійних знань та навичок лежить багато чого з того потенціалу науки, техніки, ремесел, мистецтва, чим він належним чином не володіє. Тому у всіх необхідних випадках він вправі й повинен вдаватися до допомоги спеціалістів під час вирішення питань, які належать до їх компетенції.

    Необхідність у залученні фахівців неюридичного профілю виникає тоді, коли власні можливості та знання, доступні методи й технічні засоби пізнання суб’єкта такої діяльності, навички застосування таких засобів та методів виявляються недостатніми для ефективного збирання, аналізу, оцінки й використання інформації, встановлення конкретних фактів, виявлення прихованих зв’язків, властивостей, ознак досліджуваних об’єктів, виконання інших завдань.

    Кримінальний процесуальний закон неоднозначно вирішує питання про можливість використання спеціальних знань під час проведення різних слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій. В одних випадках використання таких знань є обов’язковим (ч. 2 ст. 242 КПК України), в інших – носить факультативний характер (ч. 2 ст. 71 КПК України).

    Під час розслідування кримінальних правопорушень використання спеціальних знань здійснюється шляхом: залучення спеціалістів для участі в процесуальній та іншій діяльності; проведення судових експертиз; проведення різних перевірок, обстежень; одержання довідок та консультацій у знаючих осіб; витребування та використання документів, які складаються такими особами, у ході їх службової діяльності; допиту спеціалістів як свідків або судових експертів, якщо вони брали участь у проведенні судових експертиз.

    Кримінальне процесуальне законодавство України не визначає поняття спеціальних знань, та не розкриває їх зміст. У кримінальній процесуальній та криміналістичній літературі науковці під спеціальними знаннями здебільшого розуміють не загальновідомі в кримінальному процесі знання, набуті особою в результаті професійного навчання або роботи з певної спеціальності, що використовуються для вирішення завдань кримінального судочинства.

    Спеціальні знання – це не пов’язані з веденням кримінального судочинства знання, які за змістом виходять за рамки загальноосвітніх та спеціальних освітніх програм, що використовуються для досягнення юридичних цілей в ході кримінального процесу.

    Залежно від процесуальної врегульованості порядку використання спеціальних знань і, відповідно, відбиття результатів у процесуальних документах, науковці та практики виділяють їх непроцесуальні та процесуальні форми.

    Непроцесуальні форми використання спеціальних знань під час розслідування кримінальних правопорушень мають місце тоді, коли результати їх застосування не відбиваються у процесуальних документах.

    Поширеною непроцесуальною формою використання спеціальних знань є відомчі ревізії та розслідування. Вони проводяться поза рамками кримінального процесу за ініціативою органів державного управління чи іншого власника для встановлення фактів, що мають певне юридичне значення.

    Наприклад, це можуть бути документальні ревізії, товарознавчі дослідження тощо, які проводяться спеціалістами окремого підприємства, організації, установи чи відомства. За результатами цих перевірок і розслідувань складаються документи, які використовуються, перш за все, зацікавленими юридичними особами та відомствами. Результати таких відомчих ревізій та розслідувань – «акти», «висновки» та інші документи залучаються до матеріалів кримінальних проваджень, як витребувані документи згідно із ст. 93 КПК України і можуть розглядатися як процесуальні джерела доказів (ч. 2 ст. 84 КПК України).

    Наступною непроцесуальною формою використання спеціальних знань під час розслідування кримінальних правопорушень є консультативна допомога спеціалістів. З цією метою використовується вже накопичений досвід спеціаліста з урахуванням особливостей конкретних обставин.

    Така допомога надається в усній або письмовій формі. Письмова консультація може надаватися як фізичними, так і юридичними особами (експертними закладами, профільними науково-дослідними інститутами, вищими навчальними закладами та іншими установами і закладами) за письмовим зверненням слідчого.

    Консультація є думкою спеціаліста, яка має тільки орієнтуюче значення в кримінальному провадженні. Навіть викладена письмово, вона не може розглядатися як доказ, оскільки не має процесуальних гарантій достовірності викладених відомостей.

    Консультація може слугувати тільки підставою для прийняття тих чи інших тактичних або процесуальних рішень, однак відповідальність за це рішення повністю несе та посадова особа, яка прийняла його.

    Процесуальні форми використання спеціальних знань відіграють більш значущу роль під час розслідування кримінальних правопорушень. Це пов’язано з тим, що факт застосування спеціальних знань у таких випадках відображається у процесуальних документах (постановах, протоколах слідчих (розшукових) і судових дій, висновках експертів). Додержання встановлених правил складання процесуальних документів є засобом забезпечення достовірності відображених в них фактів.

    Під час розслідування кримінальних правопорушень процесуальні форми використання спеціальних знань застосовуються як для самостійного вирішення певних завдань розслідування, так і для перевірки фактів, встановлених непроцесуальним шляхом.

    Досить поширеною процесуальною формою використання спеціальних знань є залучення спеціаліста до участі в проведенні досудового розслідування або судового розгляду (ст. 71 КПК України). Суб’єктом застосування цієї форми є спеціаліст.

    Спеціалістом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних або інших засобів і може надавати консультації під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок (ч. 1 ст. 71 КПК України). Він звертає увагу слідчого на обставини, пов’язані з виявленням та закріпленням доказів, дає пояснення з приводу спеціальних питань, які застосовуються.

    Як спеціаліст може бути залучена особа, яка, по-перше, володіє спеціальними знаннями і навичками; по-друге, не зацікавлена у результатах розслідування; по-третє, не проводила ревізій або перевірок тощо, матеріали яких використовуються у цьому провадженні.

    Для участі в процесуальних діях як спеціалісти залучаються:

    Процедура участі спеціаліста та одержані результати відображаються в протоколі слідчої (розшукової) дії.

    Під час розслідування кримінальних правопорушень спеціалісти залучаються до участі в слідчих (розшукових) діях у випадках:

    Залучення спеціаліста – право, а не обов’язок слідчого. Він сам вирішує це питання, керуючись своїми уявленнями про обсяг та складність роботи під час проведення тієї чи іншої слідчої (розшукової) дії, а також про необхідність спеціальної допомоги.


    2. Призначення судових експертиз

    В діяльності з розслідування кримінальних правопорушень проведення судової експертизи (ст.ст. 242–245 КПК України) за своїм значенням визнається основною процесуальною формою використання спеціальних знань, оскільки володіє найбільшими можливостями в застосуванні досягнень науки і техніки для вирішення завдань кримінального судочинства. Висновок експерта є процесуальним джерелом доказів (ч. 2 ст. 84 КПК України) та має однакове процесуальне значення з іншими доказами у кримінальному провадженні.

    Судова експертиза – це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об’єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (ст. 1 Закон України «Про судову експертизу»).

    У кримінальному провадженні експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених статтею 244 КПК України, якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання (ч. 1 ст. 242 КПК України).

    У деяких визначених у законі випадках відповідна експертиза повинна бути проведена обов’язково. Так, наприклад судова експертиза обов’язкова для (ч. 2 ст. 242 КПК України):

    Відповідно до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 р. №53/5, судові експертизи поділяються первинні, додаткові, повторні, комісійні та комплексні.

    Первинною є експертиза, коли об’єкт досліджується вперше.

    Додатковою є експертиза, якщо для вирішення питань щодо об’єкта, який досліджувався під час проведення первинної експертизи, необхідно провести додаткові дослідження або дослідити додаткові матеріли (зразки для порівняльного дослідження, вихідні дані тощо), які не були надані експертові під час проведення первинної експертизи.

    Повторною є експертиза, під час проведення якої досліджуються ті самі об’єкти і вирішуються ті самі питання, що й при проведенні первинної (попередніх) експертизи (експертиз).

    Комісійною є експертиза, яка проводиться двома чи більшою кількістю експертів, що мають кваліфікацію судового експерта за однією експертною спеціалізацією (фахівцями в одній галузі знань). Комісія експертів може утворюватися органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), або керівником експертної установи.

    Комплексною є експертиза, що проводиться із застосуванням спеціальних знань різних галузей науки, техніки або інших спеціальних знань (різних напрямів у межах однієї галузі знань) для вирішення одного спільного (інтеграційного) завдання (питання). До проведення таких експертиз у разі потреби залучаються як експерти експертних установ, так і фахівці установ та служб (підрозділів) інших центральних органів виконавчої влади або інші фахівці, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах.

    Призначення судової експертизи вимагає ретельної підготовки, що містить такі основні етапи:

    1) збирання необхідних матеріалів;

    2) вибір моменту призначення судової експертизи;

    3) визначення предмету судової експертизи;

    4) формулювання запитань експерту;

    5) вибір експертної установи або експерта.

    Збирання необхідних матеріалів. Необхідними матеріалами є, насамперед, досліджувані об’єкти (наприклад, речові докази), щодо яких слідчий (суд) повинен з’ясувати певні питання. Досліджувані об’єкти збираються під час проведення слідчих (розшукових) дій (оглядів, обшуків, та ін.) з дотриманням встановлених законом правил.

    В окремих випадках експерту необхідно надавати так звані порівняльні зразки (зразки для експертизи). Під зразками для експертизи необхідно розуміти матеріальні об’єкти, що надаються судовому експерту для порівняння з об’єктами, що підлягають ідентифікації або діагностиці. Це можуть бути зразки почерку, дактилокарта підозрюваного тощо.

    Відповідно до ст. 245 КПК України у разі необхідності отримання зразків для проведення експертизи вони відбираються стороною кримінального провадження, за клопотанням якої експертиза призначена слідчим суддею. У випадку, якщо проведення експертизи доручено судом, відібрання зразків для її проведення здійснюється судом або за його дорученням залученим спеціалістом.

    Порядок відібрання зразків з речей і документів встановлюється згідно з положеннями про тимчасовий доступ до речей і документів (ст. 160-166 КПК України). Відібрання біологічних зразків у особи здійснюється за правилами, передбаченими статтею 241 КПК України. У разі відмови особи добровільно надати біологічні зразки слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, що розглядається в порядку, передбаченому ст. 160-166 КПК України, має право дозволити слідчому, прокурору (або зобов’язати їх, якщо клопотання було подано стороною захисту) здійснити відібрання біологічних зразків примусово.

    Зразки повинні відповідати критеріям репрезентативності (достатність кількості та якості) та порівняльності (можливість порівняння).

    За способом отримання зразки поділяються на дві групи: вільні та експериментальні. Вільні зразки виключають можливість будь-якого умисного викривлення ознак досліджуваного об’єкта. Це зразки створені або отримані поза зв’язком з розслідуваним кримінальним правопорушенням (наприклад, особисте листування особи, її щоденники та інші рукописні документи, виконані до кримінального провадження).

    Експериментальні зразки – це зразки, що спеціально отримані для проведення конкретної експертизи.

    Вибір моменту призначення судової експертизи передбачає визначення її місця у системі інших слідчих (розшукових) дій.

    За загальним правилом судова експертиза повинна бути призначена своєчасно. Визначаючи момент призначення судової експертизи, необхідно враховувати:

    Визначення предмету судової експертизи. Предмет експертизи – це обставини, що можуть бути встановлені в процесі експертного дослідження шляхом дослідження відповідних об’єктів.

    За предметом дослідження судові експертизи поділяються на наступні види (підвиди):

    1. Криміналістична: почеркознавча; лінгвістична експертиза мовлення; технічна експертиза документів; експертиза зброї та слідів і обставин її використання; трасологічна; фототехнічна, портретна; експертиза голограм; відео-, звукозапису; вибухотехнічна; техногенних вибухів; матеріалів, речовин та виробів (лакофарбових матеріалів і покрить; полімерних матеріалів; волокнистих матеріалів; нафтопродуктів і паливно-мастильних матеріалів; скла, кераміки; наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів; спиртовмісних сумішей; ґрунтів; металів і сплавів та виробів з них; наявності шкідливих речовин (пестицидів) у навколишньому середовищі; речовин хімічних виробництв та спеціальних хімічних речовин; харчових продуктів; сильнодіючих і отруйних речовин); біологічна.

    2. Інженерно-технічна: інженерно-транспортна (автотехнічна, транспортно-трасологічна, залізнично-транспортна); дорожньо-технічна; будівельно-технічна; оціночно-будівельна; земельно-технічна; оціночно-земельна; експертиза з питань землеустрою; пожежно-технічна; безпеки життєдіяльності; гірничотехнічна; інженерно-екологічна; електротехнічна; комп’ютерно-технічна; телекомунікаційна, електротранспортна експертиза; експертиза технічного стану ліфтів.

    3. Економічна: бухгалтерського та податкового обліку; фінансово-господарської діяльності; фінансово-кредитних операцій.

    4. Товарознавча: машин, обладнання, сировини та товарів народного споживання; автотоварознавча; транспортно-товарознавча; військового майна, техніки та озброєння.

    5. Експертиза у сфері інтелектуальної власності: літературних та художніх творів; фонограм, відеограм, програм (передач) організації мовлення; винаходів і корисних моделей; промислових зразків; сортів рослин і порід тварин; комерційних (фірмових) найменувань, торговельних марок (знаків для товарів і послуг), географічних зазначень; топографій інтегральних мікросхем; комерційної таємниці (ноу-хау) і раціоналізаторських пропозицій; економічна у сфері інтелектуальної власності.

    6. Психологічна.

    7. Мистецтвознавча.

    8. Екологічна.

    9. Військова.

    10. Судово-ветеринарна.

    11. Гемологічна.

    Предмет експертизи визначається об’єктами дослідження та питаннями, поставленими перед експертом стороною кримінального провадження або судом.

    Формулювання запитань експерту. Відповідно до закону перед експертом можуть бути поставлені лише такі питання, для вирішення яких необхідні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Існують типові переліки питань щодо різних видів судових експертиз, зокрема, такі переліки визначені в науково-методичних рекомендаціях з питань підготовки та призначення судових експертиз і експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 8.10.1998 року № 53/5.

    Загалом, запитання експерту повинні відповідати таким основним вимогам:

    Вибір експертної установи або експерта здійснюється з урахуванням виду судової експертизи, об’єктів дослідження та характеру питань, які підлягають вирішенню.

    Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи та відомчі служби, до яких належать науково-дослідні та інші установи судових експертиз Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров’я України та експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.

    У системі Міністерства юстиції України функціонують науково-дослідні інститути судових експертиз (НДІСЕ) (зокрема Київський НДІСЕ, Харківський НДІСЕ ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса, Одеський НДІСЕ, Львівський НДІСЕ, Дніпропетровський НДІСЕ, Науково-дослідний центр судової експертизи з питань інтелектуальної власності) та дванадцять відділень, в яких проводяться всі види криміналістичних експертиз. Крім криміналістичних, в інститутах проводяться й такі види судових експертиз, як інженерно-технічні, економічні, товарознавчі, експертизи у сфері інтелектуальної власності, психологічна, мистецтвознавча, екологічна та військова.

    У системі Міністерства внутрішніх справ України діє експертна служба, яка складається з Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (далі – ДНДЕКЦ) та територіальних підрозділів – науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів (далі – НДЕКЦ) в обласних центрах.

    У системі Міністерства охорони здоров’я України зосереджені судово-медичні та судово-психіатричні установи. Мережа судово-медичних установ організована за принципом інстанційності і включає в себе: міські бюро судово-медичної експертизи, до якого, зокрема, відноситься Київське міське клінічне бюро судово-медичної експертизи (І інстанція), обласні бюро судово-медичної експертизи з їх районними та міжрайонними відділеннями (ІІ інстанція) та Державну установу «Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України» (ІІІ інстанція) .

    Систему судово-психіатричних установ становлять Державна установа «Науково-дослідний інститут психіатрії Міністерства охорони здоров’я України», центри судово-психіатричних експертиз, відділення амбулаторних і стаціонарних судово-психіатричних експертиз, які є структурними підрозділами психоневрологічних (психіатричних) лікарень або диспансерів.

    Судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Спеціалісти державних спеціалізованих установ і відомчих служб, які проводять судові експертизи, повинні мати вищу освіту, пройти відповідну підготовку та отримати кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності (ст. 10 Закону України «Про судову експертизу»).

    Судовими експертами можуть бути співробітники судово-експертних (науково-дослідні інститути, лабораторії, бюро, що діють в системі Міністерства юстиції, Міністерства охорони здоров’я) або інших спеціалізованих установ (торговельно-промислові палати, насінні лабораторії тощо). Також, до проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови відповідності встановленим у чинному законодавстві вимогам (ст. 10 Закону України «Про судову експертизу»).

    Чинне законодавство України чітко визначає осіб, які не можуть бути судовими експертами. Так, не можуть залучатися до виконання обов’язків судового експерта особи, визнані у встановленому законом порядку недієздатними, а також ті, які мають судимість або на яких протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення або дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення кваліфікації судового експерта (ст. 11 Закону України «Про судову експертизу»).

    Крім того, не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від сторін кримінального провадження або потерпілого (ч. 2 ст. 69 КПК України).

    Також, експерт не має права брати участі в кримінальному провадженні, якщо він проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються у цьому провадженні.


    3. Оцінка висновку експерта

    Судовій експертизі в доказуванні належить значне місце. Нерідко, саме висновок експерта лягає в основу, і є необхідним для винесення вироку. Існує низка судових експертиз, без проведення яких ні за яких умов не можливо встановити обставини, що входять до предмету доказування й мають істотне значення для забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування кримінального правопорушення.

    Підхід до оцінки висновку експерта такий самий, як і до інших доказів. Кожний доказ підлягає оцінці з погляду належності, допустимості, достовірності, а всі зібрані докази в сукупності – достатності для забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування кримінального правопорушення.

    Виділяють декілька етапів оцінки експертного висновку:

    Оцінка експертного висновку починається з перевірки дотримання процесуальних норм, що стосуються, у першу чергу, дотримання прав учасників процесу під час призначення й проведення судової експертизи, а також, чи мав право експерт на проведення цієї експертизи (його кваліфікація, спеціальність, відсутність підстав для відводу й т.п.); чи правильно процесуально отримані об’єкти й зразки для досліджень; чи існують інші процесуальні порушення, що роблять висновок експерта юридично недійсним (наприклад, відсутність підпису експерта) і тощо.

    Безпосередню оцінку самого висновку на предмет повноти, вірогідності й аргументованості висновків треба розглядати з формального і змістового боків. Перший полягає в аналізі поданого на дослідження матеріалу (об’єктів, що перевіряються, і зразків); вихідних даних, одержаних особами, які призначили експертизу; відповідності за кількістю і повнотою відповідей експерта поставленим питанням; береться до уваги стаж роботи експерта, його науковий ступінь тощо.

    Змістовий бік оцінки достовірності висновку експерта містить вивчення (констатацію) компетентності експерта; наукової обґрунтованості застосованих засобів і методів дослідження; рівня застосованих методик дослідження з точки зору сучасних досягнень науки і техніки; логічності умовиводів експерта; повноти і ґрунтовності проведеного дослідження; правильності виявлених експертом ознак і переконливості обґрунтування переваги співпадаючих ознак над розбіжностями; відповідності даних, одержаних під час дослідження та описаних у дослідницькій частині висновку, підсумковому висновку.

    Можна виділити три процесуальних напрями, що допомагають слідчому під час оцінки наукової складової експертного висновку: сувора регламентація написання висновку; можливість залучення спеціаліста для консультацій; процесуальні форми уточнення.

    Регламентація написання висновку експерта. Схема написання експертного висновку регламентована таким чином, щоб дати вичерпну інформацію про застосовані методики й методи дослідження, зафіксувати результати їх використання й всю логічну схему дослідження, що дозволила експертові прийти до думки, відображеній у висновках. Якщо у висновку відображені всі моменти, про які згадує законодавець, то цього цілком достатньо для його оцінки не тільки спеціалістом, але й слідчим.

    Залучення спеціаліста для консультації. Звернення до спеціаліста слідчим відбувається якщо з’явилися певні сумніви щодо змісту й висновків у висновку експерта або неясності у його змісті.

    Процесуальні форми уточнення змісту висновку експерта. До процесуальних форм уточнення інформації, що міститься у висновку експерта, можна віднести допит експерта у суді (ст. 365 КПК України), а також призначення низки інших експертиз – повторної, додаткової й т.п.

    Третім і завершальним етапом оцінки експертного висновку є перевірка його відповідності іншим наявним у матеріалах кримінального провадження доказам. Вона здійснюється слідчим шляхом зіставлення одних доказів з іншими, наявними в кримінальному провадженні, а також шляхом одержання інших доказів, що підтверджують або спростовують доказ, який перевіряється. Коли слідчий, який володіє всією інформацією що знаходиться у матеріалах кримінального провадження, ознайомлюється з висновком експерта, він не тільки подумки аналізує його повноту, логічність, аргументованість і вірогідність, але й автоматично порівнює з іншими доказами.