Тема 15. Криміналістична версія.
Організація та планування розслідування

Мультимедійна презентація

Тестовий контроль знань

Лекційний матеріал

1. Поняття, сутність та класифікація криміналістичних версій

2. Етапи, методи побудови та перевірки версій

3. Загальні положення організації розслідування

4. Загальні положення планування розслідування

1. Поняття, сутність та класифікація криміналістичних версій

Однією з особливостей пізнавального процесу під час розслідування кримінальних правопорушень є встановлення об’єктивних обставин у кримінальному провадженні, тобто з’ясування всіх обставин події кримінального правопорушення. Встановлення даних обставин відбувається шляхом побудови та перевірки криміналістичних версій різного виду.

Однією з форм пізнання невідомого є гіпотеза. За своєю природою версії з різновидом гіпотез.

Криміналістична версія за своєю логічною природою є:

• самостійним різновидом гіпотези, що використовується у розслідуванні;
• пояснює пов’язані з подією кримінального правопорушення факти;
• перевіряється у встановлені строки компетентними суб’єктами, встановленими законом методами і засобами.

Криміналістична версія – це обґрунтоване припущення, яке стосується сутності розслідуваного кримінального правопорушення або його окремих обставин, що має значення для його розслідування, і пояснює походження, зміст і зв’язок між цими обставинами.

Криміналістична версія повинна відповідати ряду ознак: бути реальною; можливою для перевірки; обґрунтованою встановленими фактами; відносно простою, із чіткою та однозначною формулою; мати відношення до більш широкого кола фактів, що встановлюються під час розслідування кримінального правопорушення.

У зв’язку зі складною внутрішньою структурою, криміналістичні версії можуть бути класифіковані за різними підставами:

1. За суб’єктом висунення: версії слідчого, прокурора, співробітника оперативного підрозділу, експерта, суду.

Поділ криміналістичних версій за даною ознакою має дещо умовний характер: адже види версій можуть трансформуватися одна в одну, чи навіть об’єднуватися для вирішення спільних завдань. Версія співробітника оперативного підрозділу може трансформуватися у слідчу і знову перевірятися оперативником; ймовірний висновок експерта, що є різновидом експертної версії, може бути використаний слідчим як орієнтуюча інформація і перевірена ним під час проведення слідчих (розшукових) дій.

2. За ступенем (мірою) визначеності висунутих припущень: типові та конкретні (специфічні).

Типові версії, що висуваються за умови недостатності вихідних даних, найчастіше на початковому етапі розслідування кримінальних правопорушень дають загальне, приблизне пояснення наявних даних. Під час наступної перевірки помилкові варіанти відкидаються, а підтверджена типова версія деталізується й конкретизується, на її основі будуються конкретні версії. Провідне значення для побудови типових версій відіграє теоретична база, тоді як для конкретних версій – фактична база.

Типовій слідчій ситуації відповідають типові версії, які перевіряються під час проведення типових слідчих (розшукових), інших процесуальних дій.

3. За обсягом пояснення фактів: загальні та окремі.

Загальні версії пояснюють сутність і зміст всієї розслідуваної події, а окремі – лише окремі її елементи (спосіб учинення кримінального правопорушення, особу підозрюваного та ін.).

Під час розслідування конкретного кримінального правопорушення загальні та окремі версії утворюють систему: висувається декілька загальних версій, які, в свою чергу, обумовлюють відповідну систему окремих версій. Слід пам’ятати, що жодна окрема версія не повинна суперечити загальній.

4. За ступенем ймовірності: малоймовірні та більш ймовірні.

Подібний поділ проводиться суб’єктом висунення версії і залежить від наявної доказової інформації, результату його власного оцінювання виходячи із набутих знань, умінь та навичок. Однак, незалежно від ступеня ймовірності тієї чи іншої версії, їх необхідно перевіряти паралельно. Інколи відпрацювання саме малоймовірних версій приводить до результату.

5. За часом побудови: початкові й наступні.

Підставою для такої класифікації виступають етапи організації розслідування кримінального правопорушення. Початкові версії висуваються відповідно на початковому етапі розслідування, що розпочинається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а наступні – після встановлення особи підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, тобто на наступному етапі розслідування.

Вказані версії потребують рівнозначної уваги, без будь-яких переваг. Адже нерідко під час розслідування, особливо при відновленні кримінального провадження, в якому досудове розслідування було зупинене, приходиться повертатися до «старих», тобто початкових версій.

6. Відносно предмета доказування: обвинувальні та виправдувальні.

Обвинувальна версія – це лише одне із пояснень вчиненого злочинного діяння, альтернативою якого є виправдувальна версія (контрверсія), яка припускає невинуватість особи. Обидві версії потребують рівнозначної об’єктивної перевірки.

2. Етапи, методи побудови та перевірки версій

Побудова криміналістичних версій починається з моменту отримання вихідної інформації про кримінальне правопорушення та проходить такі етапи:

• отримання вихідної інформації та її оцінка;
• формування версії;
• перевірка версії (у цьому разі підтверджується або спростовується криміналістична версія).

Отримання вихідної інформації та її оцінка. Версія буде достатньо обґрунтованою, лише спираючись на конкретні фактичні дані. Кількість версій також залежить від обсягу та достовірності наявної інформації.

Джерела вихідної можуть бути як процесуальними, так і непроцесуальними. До перших на стадії внесення відомостей про подію кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, відносяться заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або самостійне виявлення слідчим, прокурором, іншими компетентними суб’єктами з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Також до даної групи відносяться інші джерела, визначені кримінальним процесуальним законодавством (наприклад, протокол огляду місця події).

Під час досудового розслідування слідчий отримує криміналістично значиму інформацію з показань свідків, потерпілих, підозрюваних, висновків експертів, речових доказів, протоколів слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) дій та інших документів.

Непроцесуальні джерела можуть бути гласні (матеріали преси, перевірок, інформація, надана представниками громадськості) та негласні – результати оперативно-розшукових заходів.

На етапі оцінки вихідної інформації застосовуються методи як аналізу так і синтезу. Аналіз передбачає розподіл предмету на складові частини чи виділення його ознак для окремого вивчення частин цілого. Синтез полягає в об’єднанні раніше розрізнених окремих елементів досліджуваного об’єкта в єдине ціле з метою його дослідження. Являючись за своєю сутністю операціями протилежного характеру, аналіз і синтез під час побудови криміналістичної версії взаємно доповнюють один одного, допомагаючи слідчому накопичувати потрібну інформацію, систематизувати її та оцінювати.

Формування версій. До формування криміналістичних версій пред’являються дві основні вимоги: обґрунтованість і охоплення всіх реально можливих пояснень події, що відбулася. Обґрунтованість версії означає, що припущення слідчого повинно базуватися на надійній інформації. Версія не може бути витвором фантазії, в її основі можуть бути лише перевірені фактичні дані.

Не менш важливою вимогою є охоплення версіями всіх реально можливих пояснень досліджуваних фактів.

Формується версія у вигляді позитивного судження, істинність якого перевіряється під час проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій. Кожна із висунутих у кримінальному провадженні версій формується окремо.

Під час формування версій застосовуються такі логічні методи, як індукція, дедукція та аналогія.

Індукція – умовивід, що будується від окремих посилань до загального висновку. Наприклад, із факту написання декількох документів одним почерком випливає висновок, що їх виконавцем є одна людина.

Дедукція передбачає виведення окремих наслідків із загального положення. Так, якщо відомо, що злочинець був озброєний пістолетом «ТТ», то у місцях його застосування слід шукати відповідні кулі та гільзи.

Версія може бути побудована і за аналогією, коли під час дослідження однорідних явищ, у одного із них на підставі подібності передбачають ознаки іншого. Джерелами аналогії під час формування версій можуть бути: теоретичні напрацювання щодо методики розслідування певного виду кримінального правопорушення; власний досвід слідчого, інших компетентних осіб; оперативні й слідчі матеріали щодо подібних нерозкритих кримінальних правопорушень та ін. У процесі висунення криміналістичних версій за аналогією великого значення набуває аналіз способу вчинення кримінального правопорушення, оскільки він найбільш виразно характеризує його механізм.

Перевірка криміналістичних версій – це діяльність, спрямована на встановлення фактичних обставин, які підтверджують чи спростовують припущення, що складає зміст версії. Зазвичай перевірка версії включає:

• виведення з версії всіх можливих наслідків, тобто формування суджень (висновків, умовиводів) про обставини, які ще не встановлені, але можливі;
• практичну реалізацію плану розслідування шляхом проведення слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій для отримання даних, що підтверджують чи спростовують версію;
• оцінку всіх зібраних доказів, що підтверджують висновок про істинність однієї та хибність інших версій.

Для висновку про достовірність версії необхідно отримати достатню сукупність процесуальних доказів, які б виключали інше пояснення обставин кримінального правопорушення. Ця сукупність доказів повинна містити об’єктивну і всебічну характеристику всіх обставин, що підлягають встановленню під час розслідування. Перевірку всіх висунутих версій слід здійснювати паралельно, без надання переваг будь-якій з них.

Перевірка версій вважається закінченою лише в тому випадку, коли зібрана сукупність доказів вичерпно встановлює всі передбачені законом обставини і виключає будь-які інші пояснення розслідуваного кримінального правопорушення.

3. Загальні положення організації розслідування

Організація як наукова категорія означає внутрішню упорядкованість, узгодженість взаємодії частин цілого. Організувати – означає внести у що-небудь певний порядок, планомірність, узгодити. Всі тлумачення терміну «організація» відносяться до її криміналістичного тлумачення, але не вичерпують його змісту.

У криміналістиці під організацією розслідування розуміється узгоджені та врегульовані дії суб’єктів досудового розслідування і взаємодіючих з ними органів та осіб для ефективного розслідування та попередження кримінальних правопорушень.

Організація діяльності за своєю сутністю є розумовою, вольовою діяльністю суб’єктів розслідування. Організувати будь-яку діяльність, в тому числі і розслідування – це належним чином підготувати її, налагодити, визначити засоби й методи, упорядкувати.

Завданнями організації розслідування кримінальних правопорушень є:

• забезпечення узгодженості, упорядкованості та цілеспрямованості дій органів і осіб під час вирішення поставлених перед ними завдань;
• забезпечення швидкого, повного і неупередженого розслідування кримінальних правопорушень.

Принципами організації розслідування кримінальних правопорушень є: законність; оперативність; компетентність; ієрархічність.

Принцип законності полягає в тому, що під час вирішення питань організації розслідування кримінальних правопорушень всі суб’єкти повинні керуватися положеннями Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, Кримінального процесуального кодексу України, Кримінального кодексу України, Законів України «Про Національну поліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про судову експертизу», інших законів України та підзаконних нормативно-правових актів.

Принцип оперативності виражається в динамічності організації розслідування кримінальних правопорушень. Ефективність розслідування залежить не лише від правильності прийнятих рішень, але й від їх своєчасного та швидкого виконання.

Компетентність як принцип організації означає наукову обґрунтованість організаційних рішень, прийнятих слідчим, прокурором, слідчим суддею; знання і кваліфіковане застосування ними засобів, прийомів і методів криміналістичного забезпечення розслідування кримінальних правопорушень; прийняття рішень з урахуванням власної компетенції й компетенції інших суб’єктів, з якими здійснюється взаємодія.

Принцип компетентності тісно пов’язаний із принципом ієрархічності організаційної діяльності, що означає підпорядкованість різних рівнів організації розслідування кримінальних правопорушень. Вказане знаходить свій вираз стосовно діяльності слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, співробітника оперативного підрозділу та ін. Розмежування організаційних функцій різних суб’єктів розслідування не повинно суперечити принципам самостійності та компетентності суб’єктів.

Організація розслідування загалом поєднує зусилля не тільки слідчого, інших суб’єктів, але й цілеспрямовану діяльність ряду державних органів та структур. Таким чином, можна виділити рівні організації розслідування від загального до окремого:

1. Державний – рівень діяльності компетентних органів держави як система заходів, що забезпечує ефективність функціонування елементів системи правоохоронних органів.
2. Управлінський – рівень підрозділу досудового розслідування окремого відомства. Він охоплює комплекс заходів, що відповідають за оптимальну структуру органів розслідування, ефективність діяльності, вдосконалення засобів та методів. Організація розслідування на даному рівні виступає як основна функція. Згідно ст. 38 КПК України, органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є: слідчі підрозділи (органів Національної поліції; органів безпеки; органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; органів державного бюро розслідувань; органів Державної кримінально-виконавчої служби України); підрозділ детективів, підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України.
3. Слідчо-оперативний – рівень організації розслідування конкретного кримінального правопорушення. Це комплекс заходів, який забезпечує узгоджені та врегульовані дії суб’єктів досудового розслідування і взаємодіючих з ними органів і осіб для ефективного розслідування. Досудове розслідування здійснюють слідчі органу досудового розслідування одноособово або слідчою групою.
4. Тактичний – організація проведення окремої слідчої (розшукової), іншої процесуальної дії.

Акцентуємо увагу на розгляді третього рівня організації розслідування – організації розслідування конкретного кримінального правопорушення. Він охоплює наступні заходи:

• отримання вихідної інформації та оцінку слідчої ситуації;
• конкретизація мети, завдань розслідування, створення уявної моделі майбутньої діяльності;
• визначення сил і засобів для досягнення завдань розслідування;
• створення оптимальних умов для проведення слідчих (розшукових), інших процесуальних дій та інших заходів, спрямованих на з’ясування обставин кримінального провадження;
• налагодження взаємодії слідчих, оперативних, експертних підрозділів;
• прийняття рішень у кримінальному провадженні;
• керівництво слідчо-оперативною групою, налагодження систематичного обміну інформацією та звітністю про результати проведеної роботи;
• контроль та оцінка діяльності у кримінальному провадженні;
• матеріальне, науково-технічне, кадрове та інше ресурсне забезпечення.

Організація розслідування кримінального правопорушення здійснюється відповідно на початковому, наступному і заключному етапах. Їх поділ є умовним, однак сприяє підвищенню ефективності організації такої діяльності. Початковий етап організації розслідування триває з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до встановлення особи підозрюваного. Наступний етап розпочинається повідомленням особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення і продовжується до завершення досудового розслідування. Заключний – від моменту надання доступу до матеріалів досудового розслідування іншій стороні до передачі матеріалів кримінального провадження слідчим за погодженням з прокурором до суду.

Невід’ємною частиною організації розслідування кримінальних правопорушень є його планування – складна розумова діяльність, що спрямована на забезпечення найоптимальніших шляхів досягнення завдань кримінального провадження.

4. Загальні положення планування розслідування

Планування розслідування – це складний розумовий процес, зміст якого полягає у визначенні напрямів та завдань розслідування, способів та засобів їх досягнення за раціональних витрат часу, сил і засобів.

Планування та організація органічно пов’язані, оскільки перше передбачає здійснення другого. Разом з тим організація розслідування, особливо на початковому етапі, що пов’язана з проведенням невідкладних слідчих (розшукових) дій та інших заходів, може існувати незалежно та передує плануванню. Проведення таких слідчих (розшукових) дій створює необхідну інформаційну базу для планування, є «матеріалом» для побудови криміналістичних версій, які як відомо, визначають напрям планування.

Значення планування розслідування визначається важливістю завдань, що можуть бути вирішені за його допомогою, зокрема:

• визначення ефективних шляхів розслідування кримінальних правопорушень;
• забезпечення об’єктивності, повноти та всебічності з’ясування всіх обставин кримінального правопорушення;
• своєчасне та результативне застосування процесуальних, криміналістичних, організаційно-технічних заходів з урахуванням особливостей конкретного кримінального провадження;
• забезпечення найбільш ефективного поєднання всіх можливостей органів досудового розслідування та оперативних підрозділів для досягнення поставлених завдань;
• сприяння економії сил і засобів органів досудового розслідування, інших правоохоронних підрозділів та ін.

Плани за своїм змістом можуть відображати весь процес розслідування або стосуватися його окремих епізодів, а також проведення окремих слідчих (розшукових), інших процесуальних дій. Всі вони спрямовані на досягнення певної поставленої мети: розслідування кримінального правопорушення; розслідування окремого епізоду складного, багатоепізодного кримінального правопорушення; отримання доказової інформації під час проведення окремих слідчих (розшукових) дій та ін.

Планування здійснюється у формі складної інтелектуальної діяльності, що включає елементи рефлексивного мислення, тобто роздумів, що імітують мислення суб’єкта кримінального правопорушення та інших осіб, пов’язаних з подією причинно-наслідковими зв’язками.

Кожен вид планування особливий. Проте є певні загальні вимоги, яких слід дотримуватися під час будь-якого планування. Ці вимоги слід вважати принципами планування, до них відносяться законність, індивідуальність, динамічність, реальність та конкретність.

Законність – вимога неухильного дотримання вимог кримінального процесуального законодавства України під час складанні плану розслідування та його практичної реалізації.

Індивідуальність планування пов’язана зі своєрідністю, неповторністю конкретного кримінального правопорушення. Індивідуальність не виключає врахування загальних положень в типових ситуаціях. Загальні риси однорідних кримінальних правопорушень обумовлюють проведення на конкретних етапах розслідування аналогічних слідчих (розшукових) дій, інших заходів, що утворюють певний алгоритм дій. Однак індивідуальність кожного кримінального правопорушення вимагає й творчого підходу до складання плану, врахування загальних закономірностей та специфіки розслідуваної події. Іншими словами, поряд із алгоритмічним необхідний і творчий, евристичний підхід.

Динамічність передбачає підхід до розслідування та його планування як до процесу, що розвивається. Під час розслідування постійно надходить нова інформація, з’ясовуються нові обставини. Тому частина запланованих дій втрачає зміст, виникає потреба у додаткових заходах. Динаміка розслідування вимагає рухливості плану, його відповідності новій обстановці та новим завданням.

Реальність плану – передбачає його збалансованість за ресурсами та лімітом часу. Перше означає, що обсяг включених до плану дій необхідно забезпечити необхідними силами і засобами. Збалансованість за часом полягає у виконанні певної кількості дій за відрізок часу. План повинен бути інтенсивним, але в межах реальних можливостей слідчого. В іншому випадку план не буде засобом чіткої організації роботи, частина заходів залишиться невиконаними, що негативно відобразиться на якості розслідування. Якщо будуть намічені практично нереальні дії та строки їх виконання, то розслідування кримінального правопорушення відразу спіткає невдача.

Конкретність передбачає чітке формулювання в плані завдань, які необхідно вирішити під час розслідування, відповідних дій, строків та виконавців.

Існує декілька рівнів планування:

• планування роботи слідчого (календарний план);
• планування розслідування кримінального правопорушення;
• планування початкового, наступного, заключного етапів розслідування;
• планування проведення слідчої (розшукової), іншої процесуальної дії;
• планування застосування тактичних прийомів та їх комплексів.

Розглянемо найпоширеніший вид планування – планування розслідування кримінального правопорушення, в якому можна виділити ряд структурних елементів. До них відносяться оцінка вихідних даних, визначення завдань розслідування, слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних заходів, необхідних для їх вирішення, встановлення черговості, строків і виконавців намічених заходів, оформлення плану розслідування.

1. Оцінка вихідних даних означає вивчення матеріалів кримінального провадження для формування чіткого уявлення про наявні докази та визначення, які з них потребують додаткової перевірки, можуть сприяти отриманню нової доказової інформації. Також слід ознайомитися з даними, отриманими за результатами проведення оперативно-розшукових заходів, і з’ясувати, які криміналістичні рекомендації наводяться у літературі з питань розслідування певного виду чи групи кримінальних правопорушень.

2. Визначення завдань розслідування з метою з’ясування обставин, які необхідно встановити у кримінальному провадженні, розпочинається з визначення обставин, які повинні бути наслідками висунутих версій. Наприклад, в кримінальному провадженні за заявою громадянки про її пограбування невідомим чоловіком, якому вона чинила запеклий опір, була висунута версія про вчинення кримінального правопорушення конкретною особою. Якщо версія вірна, то:

• на одязі й тілі підозрюваного повинні бути сліди опору потерпілої (розірваний одяг, пошкодження та тілі);
• у підозрюваного можуть знаходитися гроші, цінності, особисті речі потерпілої;
• на місці події повинні залишитися сліди перебування потерпілої та підозрюваного, сліди їх боротьби та ін.

Виходячи з наведеного, перед слідчим постає завдання – перевірити наявність слідів боротьби на тілі та одязі підозрюваного, потерпілої, встановити місцезнаходження предметів злочинного посягання та слідів на місці події.

3. Визначення необхідних слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних заходів, необхідних для вирішення завдань розслідування.

Виходячи із вищенаведеного прикладу, мова йде про огляд місця події, допит, освідування підозрюваного, обшук, пред’явлення для впізнання.

4. Встановлення послідовності, строків і виконавців намічених заходів повинне забезпечити паралельне відпрацювання висунутих версій і закінчення розслідування у встановлені строки. Необхідно своєчасно враховувати характер і зміст запланованих заходів з виявлення і фіксації доказів, недопущення спроб підозрюваних ухилитися від слідства і суду, вчинити нові кримінальні правопорушення.

5. Оформлення плану розслідування. Підсумком розумової діяльної слідчого з визначення завдань розслідування і заходів щодо їх вирішення, є складання письмового плану. Єдиної і загальнообов’язкової форми плану розслідування не існує. Переважно його складають у вигляді переліку запланованих заходів з вказівкою поставлених завдань, виконавців і строків виконання. На початку письмового плану доцільно викласти коротку фабулу кримінального правопорушення.

Допоміжні документи, які полегшують планування і облік виконаної роботи, є декількох видів. Найпоширенішими є «системи зв’язків», «шахматки», облікові картки, схеми.

Системи зв’язків складаються у багатоепізодних кримінальних провадженнях. Вони допомагають систематизувати і за допомогою умовних позначень наочно показати, хто зі співучасників до якого епізоду причетний. Графічним відображенням системи зв’язків є «шахматка» – таблиця, де поєднані вертикальні та горизонтальні графи, у горизонтальних вказані підозрювані, у вертикальних – епізоди.

Під час досудового розслідування виникає необхідність систематизації даних про кожну особу, причетну до вчинення кримінальних правопорушень. Така інформація надходить з різних джерел, відомості часто досить розмиті і суперечливі, а тому розібратися в них непросто. У таких випадках слідчий на кожну особу, яка є фігурантом кримінального провадження, заводить облікову картку. До неї у порядку надходження заносяться всі дані на конкретного суб’єкта із зазначенням їх джерел. Систематизована в одному документі інформація про конкретного підозрюваного полегшує оцінку ступеня доведеності його вини, мінімізує пошук даних серед об’ємних матеріалів кримінального провадження. Використовується такий документ і під час складання повідомлення про підозру, а також обвинувального акту.

Додатками до плану розслідування є також схеми. Графічне зображення даних кримінального провадження, систематизованих за певними ознаками, допомагає чітко уявити структуру і зміст як кримінального провадження у цілому, так і його певних обставин. Схеми дозволяють, наприклад, простежити рух предметів контрабанди від моменту їх ввозу на територію держави до моменту збуту, що нерідко здійснюється через ланцюг посередників. Слідчому зі схеми видно, які епізоди відпрацьовані, а які потребують додаткової перевірки. Це полегшує складання плану, аналіз матеріалів кримінального провадження і з’ясування його перспективи.

Кожному етапу організації розслідування кримінального правопорушення притаманні певні особливості планування. Планування початкового етапу розслідування обумовлюється особливостями вирішуваних завдань: орієнтування в обставинах вчиненого кримінального правопорушення; пошук доказів та їх джерел; встановлення і розшук підозрюваних за гарячими слідами та ін. При вирішенні питання про послідовність проведення тих чи інших заходів враховується їх невідкладність, пов’язана із забезпеченням оперативного отримання криміналістично значимої інформації, що може бути втрачена (фіксація слідів, що швидко зникають; допит потерпілого у тяжкому стані). Враховуються також регламентовані законом строки та тривалість проведення окремих дій (експертизи, ревізії), можливість перевірки шляхом проведення тієї чи іншої дії декількох версій.

Планування наступного етапу розслідування здійснюється відповідно до загальних завдань цього етапу, що полягають у дослідженні, перевірці і оцінці вже зібраних фактичних даних з метою викриття підозрюваного, встановлення всіх співучасників кримінального правопорушення, усунення причин і умов, що спряли його вчиненню тощо.

На заключному етапі розслідування в плані повинні відобразитися такі обов’язкові заходи, як надання доступу до матеріалів досудового розслідування іншій стороні; складання обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру; надання копії обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному, його захиснику, законному представнику.

Під час реалізації плану розслідування кримінального правопорушення важливим є планування окремих слідчих (розшукових) дій, як основного засобу доказування, що покликано визначити способи, засоби та методи ефективного вирішення проміжних завдань розслідування.

Процес планування слідчої (розшукової) дії передбачає:

• оцінка вихідної інформації;
• з’ясування мети, завдань, змісту слідчої (розшукової) дії;
• окреслення кола обставин, які необхідно з’ясувати;
• конкретизація інформації про умови проведення слідчої (розшукової) дії, її учасників;
• прийняття рішення про час і місце запланованої дії;
• вибір тактичних прийомів проведення слідчої (розшукової) дії;
• вирішення питання про залучення необхідних учасників слідчої (розшукової) дії, про розподіл між ними обов’язків;
• залучення сил та засобів оперативних підрозділів;
• прийняття рішення про використання необхідних технічних засобів;
• складання остаточного плану проведення слідчої (розшукової) дії.

Наведений перелік не є вичерпним і залежить від характеру слідчої (розшукової) дії та конкретних умов її проведення.

Не всі слідчі (розшукові) дії потребують складання письмового плану. Слідчі (розшукові) дії, нескладні за своєю структурою та змістом, можуть обмежуватися усним плануванням. Однак, коли вони мають складний, конфліктний характер, потребують застосування комплексу підготовчих заходів, складання плану є доцільним і необхідним.