РОЗДІЛ 2. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА
Тема 6. КРИМІНАЛІСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СЛІДІВ
Лекційний матеріал
1. Поняття трасології, її система та наукові засади
Трасологія – це галузь криміналістичної техніки, що вивчає теоретичні засади слідоутворення, закономірності виникнення різних видів слідів, які відбивають механізм кримінального правопорушення, вивчає і розробляє техніко-криміналістичні засоби, прийоми, методи збирання і дослідження слідів з метою їх використання для розслідування і попередження кримінальних правопорушень.
Предмет трасології становлять сліди як відображення зовнішньої будови матеріальних об’єктів, пов’язаних з кримінальним правопорушенням; механізм їх утворення; способи їх виявлення та фіксації; принципи та прийоми встановлення їх інформаційного змісту та його використання з метою розслідування та попередження кримінальних правопорушень.
Систему трасології складають:
1) вчення про сліди та механізм слідоутворення;
2) прийоми і методи виявлення, фіксації та вилучення слідів;
3) дослідження слідів відображень (рук, ніг, зубів, одягу, знарядь злому та інструментів, транспортних засобів, тварин, слідів крові за їх формою тощо);
4) дослідження речовин як слідів злочину;
5) дослідження предметів як слідів злочину (визначення стану окремих предметів; встановлення належності частин єдиному цілому; встановлення джерела походження (партії, групи) за слідами виробничих механізмів).
Основні положення криміналістичного вчення про сліди ґрунтуються на положеннях діалектичної теорії відображення, теорії криміналістичної ідентифікації і вчення про ознаки і системний підхід, згідно з якими:
- об’єкти матеріального світу за своєю зовнішньою будовою, не зважаючи на будь-яку ступінь подібності, є індивідуальними. Кожний об’єкт індивідуальний і тотожний тільки самому собі;
- відносна стійкість об’єктів, тобто об’єктами механічної контактної взаємодії можуть бути тільки тверді тіла, які мають доволі стійкі зовнішні ознаки;
- зовнішня будова матеріальних об’єктів здатна за певних умов адекватно відбиватись на інших об’єктах, що у подальшому уможливлює їх ідентифікувати;
- відбиття у сліді зовнішньої будови предмета є перетвореним (має вигляд негативу). У сліді ознаки зовнішньої будови предмета переважно мають дзеркальне відображення.
2. Поняття сліду в трасології. Механізм слідоутворення. Класифікація слідів
У сучасній криміналістиці поняття сліду розглядається у широкому та вузькому значенні. У широкому розумінні сліди це – різні матеріальні наслідки, події, зміни об’єкта та речової обстановки, що виникли у зв’язку з підготовкою, вчиненням і приховуванням кримінального правопорушення. Слідами у цьому сенсі будуть зміни обстановки, що виникли у результаті злочинного діяння (поява нових предметів, зникнення наявних раніше, зміна місця розташування різних об’єктів); частини зруйнованих предметів (уламки ножа, скалки фари); залишки будь-яких предметів, речей або субстанції (плями речовин, сліди крові, виділення організмів); контактні сліди (рук, взуття, знарядь злому); сліди-предмети (вузли, замки, пломби, недопалки) тощо.
Під слідами у вузькому розумінні слова розуміють сліди-відображення, що утворюються при безпосередньому контакті (взаємодії) принаймні двох об’єктів, і представляють собою матеріально фіксоване відображення на одному об’єкті зовнішньої будови іншого об’єкта (наприклад, сліди знарядь злому, ніг, взуття, рук, транспортних засобів і т. ін.). Вивчення такого роду слідів становить предмет трасології.
Процес, що закінчується утворенням сліду-відображення, називають механізмом слідоутворення. Елементами механізму слідоутворення є: слідоутворюючий об’єкт, слідосприймаючий об’єкт, слідовий контакт (відображення способу взаємодії об’єктів унаслідок дії сили енергії того або іншого виду), контактні поверхні (ділянки поверхонь слідоутворюючого та слідосприймаючого об’єктів, які входять у контакт).
Залежно від характеру виникнення слідів на слідосприймаючому об’єкті їх поділяють на об’ємні та поверхневі. Об’ємні сліди утворюються у випадках, коли під час контакту двох об’єктів один з них, більш м’який, деформується під тиском іншого, в результаті чого слідоутворюючий об’єкт відображається у трьох вимірах (довжина, глибина, ширина). Напркилад: сліди взуття і протекторів коліс на вологому ґрунті; знарядь злому – на дереві; зубів – на мармеладі; бойка ударника – на капсулі гільзи тощо.
Поверхневі (площинні) сліди утворюються, коли обидва об’єкти, що контактують між собою, або мають практично однакову твердість, або один з об’єктів діє на інший з відносно невеликою силою чи дотично.
Поверхневі сліди поділяються на сліди-нашарування та сліди-відшарування. Сліди-нашарування утворюються за рахунок перенесення часток, які відокремлюються від слідоутворюючого об’єкта, на поверхню слідосприймаючого об’єкта (слід пальця на склі). Сліди-відшарування, навпаки, утворюються за рахунок вилучення слідоутворюючим об’єктом часток речовини, що покриває слідосприймаючу поверхню (сліди пальців рук на свіжопофарбованій поверхні).
Поверхневі сліди також поділяють на: а) видимі, які можна виявити шляхом безпосереднього зорового сприйняття; б) слабовидимі (маловидимі), такі, що спостерігаються за певних умов, наприклад, на просвіт або під певним кутом при боковому освітленні; в) невидимі, сліди, які не можна побачити.
Залежно від стану об’єктів у момент слідоутворення виникають статичні або динамічні сліди. Статичні сліди утворюються під час контакту двох об’єктів, коли в момент слідоутворення вони (або один з них) рухаються в зустрічному напрямку (сліди пальців рук, підошви взуття тощо). Динамічні сліди виникають внаслідок контакту двох об’єктів, коли у момент слідоутворення вони (або один з них) рухаються паралельно один одному (сліди каналу ствола на стріляній кулі тощо).
Залежно від місця, де відбулися зміни на поверхні слідосприймаючого об’єкта, вирізняють локальні та периферичні сліди. Локальні – це сліди, що утворюються внаслідок змін, що виникають в межах контактної поверхні слідосприймаючого об’єкта. Перефиричні сліди виникають внаслідок змін, що відбуваються поза межами контактної поверхні слідосприймаючого об’єкта (слід від вази на вкритих пилом меблях). Ці сліди дозволяють робити висновок лише про контури контактної поверхні слідоутворюючого об’єкта, і, як правило, непридатні для його ідентифікації.
Сліди у трасології також класифікують залежно від слідоутворюючих об’єктів. Розрізняють чотири основні групи таких слідів:
- сліди людини: сліди рук, рукавичок; сліди взуття, ніг – босих, взутих у панчохи, шкарпетки; сліди зубів; сліди нігтів; сліди ділянок тіла (губ, вуха, чола, ділянок носа й ін.); сліди одягу;
- сліди транспортних засобів: сліди коліс безрейкових транспортних засобів; сліди гусеничних ланцюгів; сліди виступаючих частин транспортних засобів;
- сліди знарядь, інструментів і виробничих механізмів: сліди знарядь зламу; сліди на замках і замикаючих пристроях; сліди на контрольних пломбах і замикаючо-пломбувальних пристроях; сліди виробничих механізмів (інструментів) на виробах;
- сліди тварин: сліди ніг (лап, підків) тварин; відбиток тавра (клейма).
3. Сліди ніг і взуття
Сліди ніг і взуття – це відбитки морфологічних особливостей будови ніг, шкірного рельєфу або рельєфу підошви взуття.
Сліди ніг і взуття можуть бути: статичними і динамічними (наприклад, утвореними під час ковзання на вологому ґрунті або снігу); об’ємними і поверхневими (нашарування і відшарування); видимими, слабовидимими та невидимими.
За видом слідоутворюючого об’єкта розглядувані сліди поділяються на сліди босих ніг, сліди ніг у шкарпетках (панчохах) та сліди взуття.
У слідах ніг, одягнених в панчохи або шкарпетки, відображаються не тільки загальні анатомічні ознаки будови стопи, а й індивідуальні ознаки тканини: характер переплетення ниток, наявність швів, дефектів і т.п.
Коли сліди ніг представлені одним або декількома відбитками, що не відображають елементів ходи людини, їх називають одиночними. Якщо ж представлена група слідів ніг людини, яка складається з декількох (три і більше) послідовно розташованих відбитків босих ніг або взуття і пов’язана єдиним механізмом утворення та напрямом, таке поєднання слідів називають доріжкою слідів. В одиночних слідах відображаються в основному анатомічні ознаки стопи або особливості взуття, в доріжці слідів – ще й функціональні ознаки людини.
У сліді босої ноги відображаються наступні анатомічні ознаки стопи: пальці (1), плюсна (2), звід (3) і п’ятка (4) (Рис. 1).
Рис. 1. Основні елементи стопи
Вимірювання сліду босої ноги включає: загальну довжину підошви по лінії, що проходить від крайньої точки заокруглення п’ятки до перетину з нею перпендикулярної лінії, проведеної від крайньої точки великого пальця (АБ); ширину плюснової частини сліду (ВГ); ширину проміжної частини сліду (ДЕ); ширину п’яткової частин сліду (ЖЗ). Ширину плюснової і п’яткової частин вимірюють по лініях, перпендикулярних до серединної лінії підошви в найбільш широкому місці, а проміжної частини – в найбільш вузькому місці (Рис. 2).
Рис. 2. Вимірювання сліду босої ноги
У сліді взуття відображаються загальні ознаки підошви взуття: підметка (2), проміжна частина (3), підбор (4).
Рис. 3. Слід підошви взуття
Вимірювання сліду взуття включає: загальна довжина сліду взуття – по лінії від середини заднього краю каблука до середини переднього краю підметки (ЖЗ); довжина підметки – по осі сліду (ИЖ); ширина підметки – в найширшому місці (ДЕ); ширина проміжної частини – в найбільш вузькому місці (ВГ); довжина проміжної частини (КИ); ширина підбора (АБ) і довжина підбора (ЗК) – по осі; глибина відбитка підбора (Рис. 3.).
Крім загальних ознак сліду взуття, існують окремі ознаки. До них належать особливості окремих частин сліду, дефекти рельєфної поверхні (протектора) підошви, позначення розміру, фірмовий знак та ін.
У доріжці слідів можна виділити наступні ознаки (елементи): 1) лінія напрямку рух (АБ) – напрямок, в якому відбувається переміщення людини при ходьбі; 2) лінія ходьби (ВГДЕЖ) – ламана лінія, що з’єднує центри відображень задніх зрізів підбора у слідах взуття. За даною лінією відбувається переміщення центру ваги тіла під час ходьби або бігу; 3) права лінія кроку (ГК); 4) ліва лінія кроку (ДЖ); 5) довжина лівого кроку (ГД і ЕЖ) – величина розмаху перенесеної вперед ноги; 6) довжина правого кроку (ДЕ і ВГ); 7) ширина розстановки ніг (ЕЗ, ДМ і ЖК); 8) кут розвороту лівої стопи (ЗДИ). Він може бути: позитивним (носки стоп при ходьбі повернуті назовні), нульовим (коли осьові лінії слідів стоп паралельні лінії напрямку руху) і негативним (носки стоп при ходьбі повернені у середину); 9) кут розвороту правої стопи (КЕЛ) (Рис. 4).
Рис. 4. Вимірювання доріжки слідів
Фіксація та вилучення слідів ніг (взуття) проводиться за звичайною схемою: опис в протоколі, складання плану, фотографування, вилучення слідів разом з предметами-слідоносіями або їх копіювання.
При збиранні таких слідів перевагу треба віддавати їх вилученню в натурі. Перед початком будь-яких маніпуляцій зі слідами, у всіх випадках, кожен з них має бути обов’язково сфотографований за правилами масштабної фотографії, а доріжка слідів – способом лінійної панорами зверху та перспективно – в напрямі руху.
Об’ємні сліди ніг (взуття) копіюють шляхом виготовлення гіпсових зліпків. Для цього зі сліду прибирають всі сторонні предмети, що потрапили після слідового контакту. Залежно від стану ґрунту, на якому є сліди, застосовуються три способи виготовлення зліпків: заливний, насипний і комбінований.
Для виготовлення зліпка заливним способом порошок гіпсу розводять у воді до консистенції сметани. Отриману масу заливають у слід шаром на 1/3 його глибини. Потім кладуть зміцнюючи каркас із дроту або іншого матеріалу, до якого кріпиться бирка, і виливають масу, що залишилася. Якщо слід не досить глибокий, його перед заливкою оточують валиком з навколишнього ґрунту або бордюром, виготовленим з картонної полоси. На бирку наноситься текст: місце вилучення сліду взуття, число, місяць, рік, підпис слідчого, понятих і спеціаліста.
При насипному способі у слід через сито насипають шар сухого гіпсу товщиною 1–2 см, потім укладають каркас і засипають гіпсом до країв. Після цього гіпс зволожується за допомогою пульверизатора. Такий спосіб застосовуються, коли в сліді, який потрібно скопіювати, присутня вода.
При комбінованому способі спочатку застосовують насипний, а потім, після утворення щільної кірки з гіпсу, її змочують водою, укладають каркас і заливають розчином гіпсу за структурою схожого на сметану.
Також, з метою копіювання сліду в снігу його заливають по паперовому жолобку розплавленою в обезжиреній жерстяній банці сіркою. Сірка миттєво кристалізується. Утворений зліпок чітко відображає найдрібніші деталі сліду підошви взуття, навіть структуру снігу.
Об’ємні сліди ніг (взуття) залишені в сипучих дрібнодисперсних речовинах (піску, борошні, шарі пилу, цементі і т.п.) просочують по периметру сліду клейкою речовиною (канцелярським силікатним клеєм, силіконовим аерозолем, косметичними лаками для волосся тощо), після чого у слід можна залити гіпсовий розчин. Застосовування спрею BVDA Unifix дозволяє підготувати поверхню сліду в пухкому ґрунті до заливання гіпсом. Його можна використовувати як на сухій, так і на вологій поверхнях.
Для копіювання об’ємних слідів ніг (взуття) використовується також силіконові пасти «К», «КЛСЕ-305», «Сіеласт», «СКТН», субстанцію багаторазового використання MikroTrack™та ін.
Невидимі поверхневі сліди ніг (взуття) вилучають за допомогою дактилоскопічної плівки довжиною 30 см., або липкої стрічки типу «скотч».
Результати огляду і вимірювання слідів обов’язково заносяться до протоколу, де має бути вказано: місце, час виявлення слідів і на якій поверхні вони знаходяться; вид сліду (об’ємний, поверхневий); форма (сліди черевиків, туфель, чобіт, босої ноги); розміри; індивідуальні особливості підошви (латки, підкови, головки цвяхів тощо); дані вимірювань елементів ходи, інші особливості і їх орієнтація щодо місця події в цілому; спосіб виявлення і фіксації сліду; спосіб вилучення слідів і їх упаковка. Рекомендується робити замальовки як окремих слідів, так і їх доріжок.
4. Сліди транспортних засобів
Усі сліди транспортних засобів можна поділити на: а) сліди ходової частини (коліс, гусениць, лиж); б) сліди виступаючих частин транспорту (кузова, бампера, облицювання радіатора) на інших об’єктах; в) предмети, що відокремилися від транспортного засобу (частки фарного скла, фарби, елементів кузова); г) сліди, що утворилися на транспортному засобі в результаті контакту (різні пошкодження, нашарування тощо).
В слідах ходової частини транспортних засобів відображається сукупність ознак, що характеризують їх тип, вид моделі та конкретні екземпляри. Частина з них відображається у слідах шин. Такими ознаками є колія передніх і задніх шин, база, кількість коліс, модель шин, довжина оберту (кола) колеса.
Колія – відстань між колесами однієї осі (не плутати колію автомобіля, як одну з його найважливіших ознак, з колією на дорозі у вигляді розкатаного колесами, поглибленого сліду). Розмір колії визначається відстанню між однойменними (правим або лівим) бічними краями меж слідів.
База – відстань між передньою і задньою осями автомобіля. База визначається за слідами, утвореними під час стоянки автомобіля (зупинка, буксування) або розвороту заднім ходом.
Довжина оберту (кола) колеса. Довжина окружності шини визначається шляхом виміру відстані між двома послідовними відбитками в сліді однієї і тієї ж особливості бігової частини шини.
Для встановлення конкретного транспортного засобу за слідами шин, необхідно відшукати індивідуальні ознаки шини (нерівномірне зношення протектора; наявність, форма, розміри й місце латок; тріщини, розриви, викришеність гуми, а також ознаки засобів протиковзання), що залишила слід.
Крім ідентифікаційних задач дослідження слідів транспортних засобів дозволяють вирішувати діагностичні задачі: встановлювати напрямок руху, факт гальмування, зупинки тощо.
Способи фіксації та вилучення слідів транспортних засобів: опис у протоколі; фотографування; виготовлення схем, замальовок; копіювання (виготовлення зліпків).
У протоколі огляду необхідно зазначати: постійні орієнтири, що допоможуть встановити місце знаходження слідів; час їх виявлення; характер, вид і стан ґрунту або покриття дороги, де виявлено сліди; вид слідів (об’ємні, поверхневі); кількість слідів, їх взаємне розташування; ширину кожного сліду; глибину об’ємних слідів щодо поверхні дороги; розмір колії; форму малюнка протектора шин, їх розміри, індивідуальні особливості; довжину сліду одного оберту колеса; довжину шляху гальмування; ознаки напрямку руху; ознаки шляху гальмування і ступінь його відображення.
Після фотографування поверхневі сліди можуть бути скопійовані на спеціально підготовлений фотопапір, плівку або прошкурену листову гуму. У випадку виявлення слідів на картоні, фанері, папері, одязі потерпілого вони вилучаються в натурі.
З об’ємних слідів транспортних засобів виготовляють зліпки. Для цього можна використовувати гіпс, зліпочні пасти («Л», «СКТН», субстанцію для виготовлення зліпків зі слідів шин MikroTrack™ тощо).
Фрагменти скла загортають у м’яку тканину, або папір і упаковують у коробку відповідного розміру.
Під час вилучення часток лакофарбового покриття (далі – ЛФП) слід: вилучити максимальну кількість часток ЛФП; зібрані частки зберігати в паперовій, поліетиленовій упаковці або скляній пробірці, яку закривають паперовим, ватним чи марлевим тампоном (не рекомендується застосовувати липку стрічку, оскільки розчинники, що містяться у ній проникають в речовину ЛФП); сліди ЛФП, виявлені на одязі потерпілого, слід обшити шматком іншої тканини; необхідно уникати механічного пошкодження об’єктів з метою збереження їх ідентифікаційних ознак. Також робиться контрольне відібрання зразків з чистої поверхні об’єкта-слідоносія.
5. Сліди знарядь злому та інструментів
Механоскопія – підгалузь трасології, яка вивчає дослідження різних механічних слідів від знарядь злому, інструментів, виробничих механізмів, а також замків, замикаючих пристроїв, пломб тощо.
Знаряддя злому – це будь-який твердий предмет (металевий прут, лом, труба, сокира тощо), що може бути використаний для подолання перешкод. До особливої групи знарядь злому належать виготовлені зі злочинною метою інструменти та пристрої: «гусяча лапа», «рак», «фомка», «відмички» та ін.
Залежно від механізму взаємодії з перешкодою, знаряддя злому поділяються на: ударні (молоток, кувалда, сокира тощо); довбальні (ломи, шлямбури, кирки тощо); важільні (домкрати, лещата, плоскогубці); ріжучі, а також знаряддя комбінованого впливу, що можуть бути віднесені до якої-небудь із перерахованих груп, наприклад, важільно-довбальні.
Сліди знарядь злому поділяють на наступні види: натискання (тиснення), удару, ковзання, тертя, різання, пиляння (розпилу), свердління.
Сліди механічного впливу знарядь злому поділяються на статичні (утворюються під впливом ударних, довбальних, важільних знарядь) й динамічні (ковзання, розрубу, перекушування, свердління, пиляння).
Залежно від місця локалізації сліди знарядь злому та інструментів класифікуються на залишені: на замикаючих пристроях; на інших перешкодах.
Замикаючі пристрої – це замки, що мають певний ступінь секретності, механізм яких відкривають і закривають за допомогою ключа і замикаючих пристосувань.
Особливе місце в криміналістичному дослідженні знарядь злому посідають пломби. Пломба – це нескладний пристрій, що навішується на різні сховища та виключає проникнення до них без порушення його цілісності. Оглядом пломб можна виявити сліди повторного їх обжимання, сліди розширення отворів, крізь які протягувалася нитка або дротина, склеювання або скручування нитки, подряпини та інші пошкодження.
Фіксація слідів знарядь злому та інструментів здійснюється шляхом опису в протоколі огляду, складанням креслень, схем. Також вони ретельно вимірюються і фотографуються за правилами масштабної зйомки. У протоколі огляду необхідно зазначити: їх точне розташування на перешкоді; вид (ковзання, різання, віджим тощо); форму; взаємне розташування; напрямок кожного з них (горизонтальний, вертикальний, з нахилом); пов’язаність між собою за механізмом утворення; міру вираженості; індивідуальні особливості.
Найкращим способом вилучення слідів знарядь злому та інструментів є вилучення всього предмета зі слідом, або його частини. За неможливості, такого вилучення, сліди, залежно від їх виду, копіюються. Якщо це поверхневі сліди – на дактилоплівку, фотопапір чи гуму, а з об’ємних слідів виготовлюються зліпки з пластиліну, гіпсу, зліпочних стоматологічних маматеріалів, спеціальних паст «К», «У-4», «СКТН», «Сліди на штукатурці необхідно попередньо закріпити розчином силікатного клею у воді, який після випаровування води утворює міцну кірку. Пластилін використовується для виготовлення зліпків зі слідів, залишених на металевих та інших твердих поверхнях.
6. Основи дактилоскопії
Дактилоскопія – це підгалузь трасології (від грец. daktilos – палець, skopeo – розгляд), що вивчає механізм утворення слідів, будову папілярних узорів шкірного покриву людини, їх особливостей з метою використання інформації дактилоскопічного походження для ідентифікації особи.
Конфігурація та взаємо розташування папілярних ліній на деяких ділянках шкіри, формує папілярні узори.
На долонній стороні кисті, яка найчастіше бере участь в утворенні слідів дактилоскопічного походження окрім папілярних ліній, також розташовані флексорні (згинальні) лінії, дрібні складки шкіри (зморшки), білі лінії, пори.
Рис. 5. Будова долонної поверхні
Пори – це вивідні отвори проток потових залоз. Вони мають різну форму і розташовуються посередині або у одного з країв папілярних ліній. Особливості пор (їх форма, розмір, взаєморозташування) можуть використовуватися для ідентифікації осіб.
Папілярний узор є комплексом папілярних ліній, наділеним притаманними лише йому властивостями. До них належать: індивідуальність; стійкість (незмінюваність); відновлюваність.
Папілярні узори поділяють на: дугові, петлеві, завиткові, невизначені.
Рис. 6.1. Дуговий |
Рис. 6.2. Петлевий |
Рис. 6.3. Завитковий |
Дугові (бездельтові) узори складаються з одного потоку папілярних ліній, який, починаючись в одного краю пальця, йде до іншого, утворюючи в центрі вигини різної крутизни.
Петлеві узори утворюються трьома потоками папілярних ліній – дистальним, центральним та базисним і мають одну дельту, яка й використовується для класифікаційних цілей.
Завиткові узори складаються з трьох потоків папілярних ліній: дистального, центрального і базисного. Внутрішній малюнок узорів утворений папілярними лініями, вигнутими у вигляді кіл, овалів, спіралей, петель, що огинають одне одного або утворюють поєднання петель і кіл або спіралей.
Кожний тип папілярного узору поділяється на види (різновиди).
Виділяють і так звані невизначені узори. У цих узорах будова центральної частини малюнка виражена не дуже чітко, або поєднує елементи різних типів, що призводить до труднощів при визначенні типу узору.
Ознаки будови папілярного узору поділяють на загальні й окремі.
Загальні ознаки будови папілярного узору містять: розмір і форму сліду; тип і вид папілярного узору; напрямок і крутизну потоків папілярних ліній; внутрішню будову окремих частин папілярного узору (положення центру щодо дельт, будова і положення дельт); кількість папілярних ліній між частинами (елементами) папілярного узору; ширину потоків і частоту розташування папілярних ліній у потоках на одиницю виміру.
До окремих ознак будови папілярного узору належать: деталі папілярного узору; ознаки патологічних змін шкірного покриву (шрами, рубці, новоутворення епідермісу тощо); особливості будови окремих ознак (розмір, форма острівця, вид містка, довжина фрагмента тощо); за наявності – окремі ознаки мікрорельєфу папілярних ліній (пороеджеоскопічні ознаки).
Рис. 7. Деталі папілярного узору
Такі окремі ознаки, як білі лінії та рубці (шрами), можуть з’явитися або зникнути, змінити розмір і форму, тому їх варто використовувати як допоміжні.
7. Виявлення слідів папілярних ліній
Сліди папілярних ліній, що залишаються на місці події, поділяються на: об’ємні (вдавлені), поверхневі – утворені в результаті нашарування на поверхню об’єкта речовини, що відшаровується з папілярного узору (потожирова речовина або стороння речовина); нашарування або відшарування; безбарвні, утворені потожировою речовиною; забарвлені (пофарбовані), утворені барвниками, що є на поверхні папілярного узору в момент слідоутворення.
З метою виявлення та фіксації слідів папілярних узорів застосовується різні методи. В першу чергу – візуальний огляд об’єктів під різними кутами зору з використанням криміналістичних луп у розсіяному й направленому світлі, в УФ-променях та на просвіт. Ці методи не змінюють властивості сліду і передують застосуванню фізичних методів, заснованих на властивостях адгезії і вибіркової адсорбції речовини сліду, та хімічних і фізико-хімічних методів.
Для виявлення слідів рук використовується прилад «RUVIS CYCLOPS», робота якого ґрунтується на формуванні зображення у відбитому ультрафіолетовому світлі. За допомогою цього приладу виявляють латентні сліди рук без попередньої їх обробки дактилоскопічними порошками, хімічними розчинами тощо.
Рис. 8. Система RUVIS CYCLOPS для візуалізації слідів без попередньої їх обробки
Найпоширенішим способом виявлення невидимих слідів папілярних узорів серед фізичних методів є застосування дактилоскопічних порошків.
Дактилоскопічні порошки розрізняються: 1) за походженням (органічні, неорганічні). До органічних відносяться: технічний вуглець (сажа), крохмаль, каніфоль, камфора. Неорганічні, які являють собою подрібнені метали (залізо, алюміній, мідь, кобальт, барій, свинець, цинк або їх окиси); 2) за структурою (дрібнодисперсні, крупнодисперсні); 3) за питомою вагою (легкі, важкі); 4) за магнітними властивостями (магнітні, немагнітні); 5) за кольором (світлі, темні, нейтральні); 6) за складом (однокомпонентні і суміші; люмінесцентні).
На багатобарвних поверхнях рекомендується використовувати люмінесцентні порошки, які світяться в ультрафіолетових променях, що полегшує подальшу фіксацію слідів за допомогою фотозйомки.
Виявлення слідів папілярних узорів на вологих поверхнях можливе за допомогою двоокису титану та дисульфіду молібдену. Даний розчин застосовують на вологих поверхнях; поверхнях, вкритих сіллю, брудом, жиром, на сухих поверхнях, на папері, картоні, воскових покриттях, пластмасі, металі, склі, пакувальних матеріалах, а також на інших поверхнях (жирне скло, залізобетон, цегла, камінь, деревина, грубе та іржаве залізо з гальванічним покриттям і оцинковані метали).
Наступна група методів – хімічні. Для виявлення слідів папілярних узорів на пористих і шорстких поверхнях, папері та картоні, струганій і незабарвленій деревині, тканинах використовують нінгідрин. Для виявлення слідів папілярних узорів на непоглинаючих поверхнях, липкій стороні прозорих клейких стрічок, поверхнях, забруднених жирними субстанціями; дофарбовування слідів, виявлених ціаноакрилом застосовується кристалвіолет. Люмінол – водний розчин 3-амінофталгідразіту і карбонату натрію, використовується для виявлення слідів рук, утворених кров’ю, соками овочів і фруктів, а також деякими фарбами та порошками металів.
Фізико-хімічні методи. Для виявлення слідів папілярних узорів на липкій стороні прозорих клейких стрічок, пакувальних самоклеючих етикеток, клейких стрічок на паперовій основі, пакувальній стрічці, двосторонній стрічці, пластиковій хірургічній стрічці – використовується порошок Adhesive-side Powder.
Метод окурювання парами йоду застосовується для виявлення слідів папілярних узорів на таких поверхнях, як папір, картон, деревина, мармур, пластмаси, поверхні, будь-яких пофарбованих поверхнях. Особливо слід відзначити, що парами йоду можливо виявити свіжі (давністю до двох годин) сліди рук на шкірі трупа.
Виявлення слідів папілярних узорів на поверхнях з полімерних (пластикових) плівок, целофану, пластмас і пластику, різних металів і сплавів, полірованої деревини, глянцевого картону, скла, паперу (білого, кольорового, глянцевого, копіювального), тканини, гладкого шкірозамінника проводиться за допомогою ефірів ціаноакрилової кислоти.
Для виявлення слідів папілярних узорів використовують клейові композиції, які містять у своєму складі ціаноакрил: клеї («Супермомент», «Super Glue», «Секунда» тощо); чистий ціаноакрил (медичний і ціаноакрил, призначений для дактилоскопічних досліджень, у тому числі й у ціаноакрилових трубках).
8. Фіксація і вилучення слідів папілярних ліній
Фіксація папілярних ліній – це опис в протоколі слідчої (розшукової) дії, фотографування і копіювання на дактилоскопічну плівку або інший слідосприймаючий матеріал, виготовлення зліпків з об’ємних слідів.
У протоколі огляду місця події зазначаються наступні дані про сліди папілярних ліній: найменування і місце розташування предмета, на якому виявлені сліди; форма предмета, його розміри, індивідуальні ознаки, вид поверхні, її стан (суха, волога, брудна тощо); місце розташування слідів на предметі; вид слідів (об’ємні, поверхневі, безбарвні, забарвлені; одиночні, групові); загальні ознаки слідів (форма, розміри); спосіб виявлення, застосовані засоби; спосіб фіксації, вилучення і вид упаковки.
Другим важливим способом фіксації слідів папілярних ліній, є фотографування. Предмети зі слідами папілярних ліній фотографуються за правилами вузлової і детальної фотозйомки.
Третім способом фіксації слідів рук є контактне копіювання (моделювання) – який застосовується при неможливості вилучення слідів з предметом чи його частиною. Для копіювання слідів рук застосовуються різні липкі матеріали: дактилоскопічні і побутові плівки: липка стрічка «скотч».
Різновидом копіювання слідів папілярних ліній є виготовлення з них об’ємних зліпків. Зліпки виготовляють зі слідів, розташованих на нерівних, шорсткуватих, волокнистих, пластичних і сипучих матеріалах, а також з об’ємних слідів. До копіюючих засобів, що використовуються для виготовлення зліпків, відносять силіконову суміш.
Рис. 9. Виявлення сліду папілярних ліній за допомогою силіконової суміші
Ліфтери для вилучення виявлених слідів рук – це готовий набір, що включає в себе прозору захисну плівку і задню підкладку, також з прозорого ацетату або непрозорого вінілу чорного або білого.
Рис. 10. Ліфтер для копіювання сліду
На сипучих матеріалах (пил, цемент, борошно та ін.) сліди папілярних ліній вилучаються шляхом попереднього їх закріплення на цих речовинах. З цією метою використовують перхлорвінілову смолу, розчин каніфолі в спирті, а також різного роду лаки (для волосся також). Зазначені розчини рівномірно наносять на слід пульверизатором для їх зволоження.
Пакування об’єктів зі слідами рук. Предмети зі слідами рук, що вилучені з місця події упаковуються нерухомо, таким чином, щоб ні предмети, ні сліди на них не були пошкодженні при транспортуванні та зберіганні.
Пакувальний матеріал повинен не пропускати вологу, пил і бути достатньо міцним. Всі об’єкти повинні упаковуватися індивідуально, а крихкі предмети необхідно упаковувати, використовуючи гуму, вату чи папір для амортизації.
На упаковці або на прикріпленій до неї бирці виконуються написи: а) найменування упакованого предмета, б) місце, звідки він вилучений; в) час вилучення. Все це засвідчується підписами слідчого і понятих.
Рис. 11. Зразки упакування (спеціальні «сейф»-пакети з пояснювальним текстом і місцем для підписів учасників огляду) |
|
