РОЗДІЛ 2. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

Тема 10. КРИМІНАЛІСТИЧНА ГАБІТОЛОГІЯ

  • Мультимедійна презентація
  • Тестовий контроль знань
    • Лекційний матеріал
  • 1. Загальні положення габітології
  • 2. Характеристика зовнішності людини
  • 3. Словесний портрет
  • 4. Суб’єктивний портрет
  • 5. Портретна експертиза

    • 1. Загальні положення габітології

    Криміналістична габітологія – це галузь криміналістичної техніки, що вивчає закономірності розвитку та змін зовнішності людини, розробляє техніко-криміналістичні засоби й методи збирання, фіксації, дослідження і використання відомостей про зовнішність людини з метою розшуку та ідентифікації осіб, які вчинили кримінальні правопорушення.

    Термін «габітологія» походить від латинського «габітус» – зовнішність і грецького «логос» – вчення.

    Початок розвитку криміналістичного вчення про ознаки зовнішності людини покладений у публікаціях французького вченого-криміналіста Альфонса Бертильона, присвячених використанню антропологічних характеристик людини для реєстрації злочинців, серед яких можна назвати: «Практичне використання антропології» (1881р.), «Антропометричне ототожнення» (1893 р.).

    До наукових засад криміналістичної габітології відносяться положення анатомії, антропометрії, фізіології, біології, генетики, морфології, судової фотографії, положення й методи криміналістичної ідентифікації та діагностики.

    Предметом криміналістичної габітології є закономірності розвитку та змін ознак зовнішності людини, класифікації цих ознак, і використання з метою ототожнення.

    Об’єктами криміналістичної габітології є як сама зовнішність людини, так і її різноманітні відображення об’єктивного і суб’єктивного характеру.

    Завданнями криміналістичної габітології, що випливають з визначення її предмета, є:

    Криміналістична габітологія включає такі складові частини:

    Методами і засобами габітології є перш за все, загальнонаукові методи і засоби: спостереження, вимірювання, опис, порівняння, експеримент, моделювання; методологія і окремі методи, засоби криміналістичної науки, а також засоби окремих галузей науки і техніки: анатомії, морфології, фізіології, медицини, психології, перукарської справи, товарознавства, оптики, фото-відеотехніки, кібернетики, електроніки, математичної статистики й ін.

    До спеціальних габітологічних методів відносять методи і засоби, розроблені і використовувані в габітології: отримання (виготовлення), вивчення і використання суб’єктивних відображень – словесного портрету, наочних зображень, оптичних, комп’ютерних і ін., а також отримання (виготовлення), вивчення і використання об’єктивних зображень – сигналетичних й інших, кіно, фото, відеозображень зліпків, рентгено і флюорографічних знімків. Особливий комплекс складають методи і засоби проведення портретної експертизи.

    Сфера застосування криміналістичної габітології полягає у: розробленні методичних рекомендацій щодо розшуку невідомих осіб, які зникли з місць вчинення кримінальних правопорушень; сприянні розшуку відомих осіб, що переховуються від слідства і суду; розробленні рекомендацій щодо розшуку безвісно зниклих; ідентифікації живих осіб і трупів; розробленні наукових основ судово-портретної експертизи.


    2. Характеристика зовнішності людини

    Зовнішність людини являє собою сукупність частин тіла людини, елементів, їх деталей та характеризуючих ознак, що обумовлені особливостями анатомічної будови і функціями організму, предметів одягу або речей, що носить людина, які створюють єдиний індивідуально визначений об’єкт.

    Зовнішність людини складається: з частин тіла, елементів, їх деталей і ознак. Криміналістично значимими елементами зовнішності людини є також деталі предметів одягу і носимих речей, спостерігаємі функціональні прояви (хода, міміка й ін.), загальнофізичні дані (стать, вік і ін.).

    Зовнішність людини визначається шляхом візуального спостереження. З криміналістичною метою, для правильного відтворення зовнішності людини аналізують і описують частини тіла, елементи, їх деталі та ознаки.

    Частина тіла – великі анатомічні одиниці людського тіла (тулуб, голова, рука).

    Елемент зовнішності – будь-яка виділена для вивчення і спостереження частина тіла людини, деталь, прояв функцій її організму або наявний на людині одяг, інші предмети, які вона носить при собі.

    Елементи зовнішності, за своєю природою, є неоднорідними, серед них виділяються постійні і тимчасові, необхідні і випадкові, природного, штучного, патологічного походження.

    Постійні елементи, властиві людині протягом всього життя, однак вони можуть бути втрачені, травмовані і т.ін. Тимчасові елементи, не обумовлені сутністю людини як біологічного індивідууму (наприклад, бородавки, пігментні плями).

    Необхідні елементи, притаманні представникам певної групи людей, наприклад, епікантус (складка біля внутрішнього кутика ока) характерний для представників монголоїдної раси. Випадкові елементи, відносяться до необов’язкових, є в зовнішньому вигляді людини, і можуть виникати у зв’язку з індивідуальними особливостями розвитку її організму (родимі плями, горбики на вушних раковинах та ін.).

    Природні елементи, притаманні людині від народження, їх поява може бути обумовлена віком (зморшки, складки шкіри та ін.). Штучні елементи, з’являються у результаті свідомих змін людиною своєї зовнішності (косметичне оформлення своєї зовнішності, перука, накладні вуса, вії, намальовані брови та ін.). Патологічні елементи – аномальна будова того чи іншого елемента. Можуть з’являтися в результаті захворювання, внаслідок чого змінюється зовнішній вигляд того чи іншого елемента (пухлина та ін.), бувають й вроджені (шестипалість та ін.).

    Деталь елемента зовнішності – складова частина елемента (ніс, його складові, спинка носа, кінчик носа, основа носа, крила носа та ін.).

    Ознака елемента зовнішності – конкретне вираження характеристики елемента зовнішності (високий лоб, блакитний колір очей, низьке положення брів та ін.).

    У криміналістичній габітології, «ознака» – відмінна риса, особливість, що характеризує елемент чи їх сукупність, зовнішність людини в цілому. Вона очевидна і доступна для безпосереднього сприйняття.

    Елементи зовнішності характеризуються такими ознаками: а) формою; б) величиною; в) положенням; г) кольором; д) наявністю; е) ступенем симетрії; є) ступенем вираження; ж) відсутністю; з) кількістю.

    Форма – ознака що визначається візуально у двох положеннях у фас і профіль, шляхом порівняння з відомими геометричними фігурами (коло, овал, квадрат, прямокутник, трикутник), а також з формами відомих предметів (мигдалевидна, грушоподібна і ін.). У профіль визначається контур елемента, порівнюючи його з формою ліній (пряма, хвиляста, опукла, увігнута, кутаста). Так, загальна форма обличчя може бути круглою, трикутною, овальною, квадратною, а в профіль – опуклою, прямою, увігнутою.

    Величина – кількісна характеристика елемента, виражена не в абсолютних величинах (м, см, мм), а у відносних, порівняно з ознаками, які знаходяться поруч. Тому, висоту чола не вимірюють масштабною лінійкою, а порівнюють з іншими частинами обличчя, попередньо розділивши його на рівні частини (лобову, носову, ротову). Якщо лобова частина більша двох інших, то чоло вважається високим, а якщо менша – то низьким, а за умови приблизної рівності трьох частин – середнім. До розмірних характеристик елемента включаються висота, ширина, глибина, довжина, внутрішні і зовнішні пропорції.

    Внутрішні пропорції – співвідношення різних розмірів самого елемента зовнішності.

    Зовнішні пропорції – відношення одного елемента до розмірів іншого.

    Для визначення величини елемента використовують три системи градації розміру: а) тричленна; б) п’ятичленна; в) семичленна.

    Тричленна градація використовує три терміна: малий, середній, великий.

    П’ятичленна градація оперує п’ятьма термінами: дуже малий, дуже великий, малий, середній, великий.

    У семичленній градації додано ще два терміна: нижче середнього і вище за середнє.

    Положення – місце розміщення певного елемента зовнішності в межах інших елементів. Наприклад, зморшка на щоці, відносно сторін елемента (з права, з ліва, лицьова, потилична та ін.) чи умовних ліній горизонтальних і вертикальних (зморшка вертикальна чи горизонтальна, нахилена вліво, вправо та ін.). Положення елемента зовнішності чи його деталі відносно загальної площини завжди називають виступом (виступаючі губи та ін.), положення вушних раковин відносно бокових поверхонь голови і обличчя (відстовбурченість, прилягання та ін.).

    Колір – спектральна характеристика елемента його поверхні.

    Наявність – ознака, яка має значення при встановленні тимчасового чи штучного елемента зовнішності.

    Ступінь симетрії – похідна ознака, яка відображає ступінь подібності парних елементів зовнішності.

    Ступінь вираження – похідна ознака, яка використовується коли є уявлення про норму даного елемента зовнішності.

    Відсутність – ознака, яка має значення для встановлення необхідного, природного елемента зовнішності.

    Кількість – ознака, що характеризується однойменними елементами зовнішності, кількість яких не постійна (рубці, шрами, родимі плями, бородавки та ін.).

    Окрему групу ознак зовнішності складають: а) особливі прикмети; б) яскраві ознаки.

    Особливі прикмети – зовнішні ознаки, які рідко зустрічаються і являють собою відхилення від нормальної морфологічної будови. Вони можуть бути вродженими чи набутими (вкорочені ноги, зрощені пальці, викривлення хребта, сліди віспи, очі різного кольору, косоокість, наявність більма та ін.).

    Яскраві ознаки зовнішності, які розташовані на відкритих частинах тіла, порівняно рідко зустрічаються, легко виявляються у звичайних умовах і швидко запам’ятовуються, кидаються в очі (великі вуха, низький зріст, великий рот та ін.).

    До яскравих ознак також можливо віднести:

    Використання зовнішності людини в експертній практиці потребує її класифікації, введення єдиної термінології. Це завдання вперше виконав французький вчений А. Бертильон (1853–1914 р.р.), який розробив спеціальну термінологію для визначення ознак зовнішності та систему їх опису, назвавши її «словесним портретом».

    Всі елементи й ознаки зовнішності людини можна розподілити на дві великі групи: власні та супутні:

    а) власні – властиві людині як анатомо-біологічній субстанції, з урахуванням її життєдіяльності:

    б) супутні – властиві одягу і предметам, які носить людина. Це предмети одягу (головні убори, взуття та ін.); різні речі які мають люди при собі (сумки, портфелі, годинники, олівці, записні книжки, прикраси, відзнаки та ін.), а також предмети, які компенсують фізичні недоліки людей (милиці, палиці, окуляри, слухові апарати та ін.).

    Властивості ознак зовнішності людини є передумовою її ідентифікації, тому їх доцільно розглянути докладніше.

    Індивідуальність – сукупність ознак, які дозволяють індивідуалізувати особу, відокремити від подібних. Індивідуальність проявляється у неповторюваності форм, розмірів, особливостей зовнішніх частин тіла, яким у свою чергу притаманна сукупність ознак: розміри, розміщення, форма та ін.

    Ідентифікаційне значення окремих ознак залежить від частоти повторюваності у різних людей. Чим рідше зустрічається будь-яка ознака, тим більше її ідентифікаційне значення.

    Відносна стійкість – ознаки елементів зовнішності протягом певного періоду розвитку людини залишаються без змін. У межах цього періоду (за нормальних умов) зовнішній вигляд людини не зазнає видимих змін. Крім того, зміни, зазвичай, не наступають раптово, вони обумовлені постійно і безперервно діючими закономірностями розвитку людини.

    Рефлекторність – здатність зовнішнього вигляду достовірно відображатись на різних носіях інформації. Якщо дотримуватися правил відображення зовнішнього вигляду, характеристики зображених ознак будуть відповідати дійсним їх значенням.

    Ідентифікаційна значимість ознак зовнішності різна. Вони визначаються як відносно стійкими ознаками, так і частотою їх зустрічаємості. Найбільш значимими є анатомічні ознаки, які засновані на кістково-хрящовій основі голови і обличчя.

    Функціональні ознаки можуть бути швидко змінені, однак серед них можуть бути досить стійкі, які обумовлені особливостями анатомічної будови (наприклад, кульгавість, шепелявість, заїкання та ін.).

    Супутні ознаки використовують під час розшуку правопорушників «за гарячими слідам», коли вони не мають можливості змінити одяг.

    Чим рідше зустрічається ознака, тим вища її ідентифікаційна значимість.


    3. Словесний портрет

    Словесний портрет – це криміналістичний метод опису зовнішності людини за певною системою, з використанням спеціальної термінології, з метою криміналістичної реєстрації, розшуку і ототожнення живих осіб і трупів.

    Опис є словесним зображення будь-кого, словесною характеристикою об’єкта, з метою передачі його ознак в усній чи письмовій формі. У криміналістиці опис є найбільш розповсюдженим методом фіксації інформації, в тому числі, ознак зовнішності людини. Словесний портрет використовується в усіх видах і формах встановлення, розшуку та ідентифікації людини за її зовнішністю.

    Опис зовнішності за методом словесного портрету здійснюється за певними принципами:

    Опис за методом словесного портрету здійснюється відповідно до таких правил:

    1. Визначення ознак зовнішності повинно здійснюватися відповідно нормального положення голови і тіла людини.

    2. Опис здійснюється послідовно від загального до окремого (особливого, індивідуального), спочатку характеризуються елементи зовнішності в цілому, а потім їх частини.

    3. Ознаки окремих елементів описують за принципом «зверху вниз».

    4. Положення ознаки визначається відносно умовних вертикальних і горизонтальних ліній, площин, сторін тіла, точок, а також інших елементів взаємопов’язаних цією ознакою.

    5. Рухи описуються з урахуванням швидкості, рівномірності, симетричності.

    6. Елементи зовнішності характеризуються як в положенні в анфас так і в профіль.

    7. Супутні елементи характеризуються за їх виробничими і експлуатаційними ознакам.

    8. У зовнішньому вигляді людини виділяють особливі прикмети та яскраві ознаки.

    В процесі складання словесного портрету використовуються всі елементи зовнішності та їх ознаки, що сприймалися спостерігаючою особою.

    Опис повинен бути ретельний з визначенням усіх ознак зовнішності.

    Для оцінки ступеня адекватності відображень ознак зовнішності їх дійсним характеристикам, необхідно знати закономірності трансформації цих ознак залежно від способу відображення.

    Послідовність опису елементів і ознак зовнішності людини повинна бути наступна:

    а) загально-фізичні елементи – стать, вік, антропологічний тип;

    б) анатомічні елементи – фігура в цілому, голова в цілому, волосся, обличчя в цілому, чоло, брови, очі, ніс, рот, губи, зуби, підборіддя, вухо, шия, плечі, ноги, руки, спина, груди;

    в) функціональні елементи – постава, хода, жестикуляція, артикуляція, міміка, мова, спосіб манери поведінки, звички;

    г) одяг, прикраси й інші предмети.

    Для зручності криміналістами розроблена спеціальна система опису ознак зовнішності за методом словесного портрету, виражена у вигляді таблиці. У ній послідовно відображені усі наведені вище елементи та ознаки.

    Орієнтовна схема опису анатомічних елементів і ознак зовнішності людини:

    1. Фігура в цілому:

    2. Голова:

    3. Обличчя:

    4. Лоб:

    5. Брови:

    6. Очі:

    7. Ніс:

    8. Рот:

    9. Скули:

    10. Щоки:

    11. Шия:

    12. Шкіра:


    4. Суб’єктивний портрет

    Суб’єктивний портрет – це матеріалізоване зображення обличчя і фігури людини, виготовлені відповідно до уявлення очевидця про зовнішність зображуваного.

    Суб’єктивний портрет може бути виготовлений самим носієм уявного образу, наприклад, очевидцем, що спостерігав подію кримінального правопорушення, або за його показаннями іншими особами, зокрема, працівником оперативного підрозділу, слідчим, спеціалістом (криміналістом, художником).

    Суб’єктивний портрет найчастіше складається у випадках, коли злочинець контактує з потерпілим, наприклад, при вчиненні грабежів, розбоїв, зґвалтувань, шахрайств та інших подібних «контактних» кримінальних правопорушень.

    Суб’єктивні портрети поділяють на три основних види: 1) мальований; 2) мальовано-композиційний; 3) фотокомпозиційний і комп’ютерно-композиційний.

    Мальований суб’єктивний портрет є штриховим або напівтоновим малюнком обличчя, фігури людини. В основі мальованого портрета лежить уявлення про зовнішній вигляд людини, відтворене з певним ступенем достовірності.

    10
    Рис 1. Мальований суб’єктивний портрет і фотографічне зображення розшукуваної жінки.

    Мальовано-композиційні портрети виготовляються із заздалегідь підготовлених, стандартних типізованих малюнків елементів обличчя, зібраних у спеціальних комплектах. Зображення елементів обличчя з комплекту вибираються і вносяться в портрет за вказівкою очевидця. Завершений мальовано-композиційний портрет виглядає як штриховий малюнок.

    Фотокомпозиційні портрети – виготовлення суб’єктивних портретів із фрагменті фотознімків різних людей за допомогою технічних пристроїв монтажу. Даний метод був запропонований в 50-х роках минулого століття.

    Комп’ютерно-композиційні портрети. В останні десятиліття, з переходом на комп’ютерну техніку, виникла можливість створювати спеціалізовані комп’ютерні комплекси, обладнані відповідною периферією і спеціалізованими програмами для отримання композиційних портретів. Бази даних формуються або з малюнків елементів чоловічих і жіночих обличь, або фотографічних елементів таких обличь. Сучасні комп’ютерні системи призначаються для автоматизації процесу створення суб’єктивних портретів шляхом компонування на моніторі зображень елементів з відповідної бази даних. Ці системи використовують графічні редактори і модифікатори перетворення зображень елементів обличчя так, як це потрібно для створення кінцевого варіанту суб’єктивного портрету. Крім цього, згадувані комп’ютерні системи автоматизації процесу створення суб’єктивних портретів, розраховані на використання в комп’ютерних системах обліку за ознаками зовнішності.

    Комп’ютерні системи виготовлення суб’єктивних портретів мають певні переваги, у порівнянні з розглянутими вище технічними засобами, зокрема: значне скорочення часу складання таких портретів; їх швидке роздрукування; можливість підготовки і роздруківки тексту розшукового орієнтування одночасно зі складанням суб’єктивного портрета; збереження в пам’яті комп’ютера отриманого зображення, з метою його подальшого використання в роботі з іншими очевидцями, і перевірки за базою даних суб’єктивних портретів.

    Під час виготовлення суб’єктивного портрета, доцільно враховувати роль очевидця в події кримінального правопорушення, а також його суб’єктивне ставлення до події і людини, яка розшукується. Роботу доцільно будувати з урахуванням чотирьох типових ситуацій: 1) очевидець хоче і може допомогти у встановленні особи злочинця; 2) очевидець хоче, але не може надати такої допомоги; 3) очевидець у змозі допомогти, але не хоче цього робити; 4) очевидець не хоче допомогти у встановленні злочинця, але приховує це, даючи неправдиві показання.

    Під час виготовлення суб’єктивних портретів слід дотримуватися наступних рекомендацій:

    Всю роботу зі складання суб’єктивних портретів поділяють на етапи, яким притаманні власні завдання, що реалізуються шляхом дотримання криміналістичних рекомендацій психологічного характеру.

    Перший етап – попередній. Його завданнями є: одержати від ініціатора розшуку максимальні відомості про очевидця та продумати з останнім роботу на основі наявних даних (антропологічний тип, стать, вік, роль очевидця – потерпілий, учасник тощо).

    Другий етап – бесіда з очевидцем. Завданнями цього етапу є: встановити психологічний контакт з очевидцем; активізувати процеси його пам’яті щодо відтворення образів; визначити тип людини-очевидця за сенсорними перевагами.

    При цьому важливо дотримуватися таких криміналістичних рекомендацій:

    Третій етап – виготовлення суб’єктивного портрета. Його завданнями є: підтримувати встановлений з очевидцем психологічний контакт; активізувати процеси очевидця щодо детального відтворення зорових образів; одержати органічне (природне) зображення розшукуваної людини; домогтися типажної подібності суб’єктивного портрета з реальною особою.

    При цьому, важливо дотримуватися таких криміналістичних рекомендацій:

    Четвертий етап – одержання відомостей про результат використання суб’єктивного портрета.

    Розглядаючи криміналістичні рекомендації роботи з очевидцем в процесі виготовлення суб’єктивного портрета, доцільно вказати на особливості організації й обладнання приміщення для такої роботи. Серед основних вимог: наявність окремого приміщення (площа 10 м2); ергономічні, але не розслаблюючі меблі; наявність необхідних інструментів «під рукою»; відсутність предметів, що відволікають увагу; наявність кімнатних рослин; можливість управляти освітленням.

    Під час розшуку осіб, які переховуються, метод «словесного портрету» використовується для підготовки інформаційно-пошукових орієнтувань з описом ознак зовнішності людини, характеристикою її особливих прикмет та яскравих ознак. Результати пошукової роботи, в більшості випадків, залежать від якості орієнтувань.

    Розрізняють орієнтування трьох видів: 1) з фотографією відомої людини; 2) із зображенням суб’єктивного портрету розшукуваного; 3) лише з текстом опису зовнішності розшукуваної особи.

    З урахуванням необхідності копіювання оригіналу орієнтування, при якому різко знижується якість зображення, фотознімки повинні відповідати таким вимогам: бути високоякісними; нормальної щільності; помірної контрастності.

    Текстова частина орієнтування завершується відомостями про підрозділ, яким ініційовано розшук людини, з обов’язковим зазначенням номерів телефонів ініціатора.

    Орієнтування

    1 лютого 2019 року невідомий громадянин, шляхом зламу вхідних дверей, проник до помешкання громадянки Іванової Ф. Р. за адресою: м. Київ, вул. Курнатовського, буд 12, кв. 456, та здійснив крадіжку особистих речей на загальну суму 50 тисяч гривень. Прикмети можливого злочинця: вік 30-35 років, тип обличчя – європейський, зріст вище середнього (175-180 см), худорлява статура, обличчя – овальне, худорляве. Волосся коротке, темно-русяве, із залисинами на скронях. Лоб високий, широкий, яскраво виражені надбрівні дуги. Брови дугоподібної форми, далеко поставлені, темні, розміщені асиметрично. Очі за формою овальні, середні, горизонтальні, темно-карі. Ніс довгий, по середині широкий. Рот малий, верхня губа тонша нижньої. Підборіддя за формою заокруглене, вузьке. Вуха середні. Шия середня, за товщиною теж середня. Одягнутий в сорочку сірого кольору, темні штани, коричневі туфлі.

    Сутулий, голову під час руху нахиляє вперед, при розмові постійно рухає плечами, мова швидка, російська, на лівій руці татуювання у вигляді вовка. При отриманні будь-якої інформації повідомити чергову частину (Сидоренка В.Л.) за тел. 433-76-07.


    5. Портретна експертиза

    Портретна експертиза – це рід криміналістичного класу судових експертиз, яка проводиться з метою ототожнення особи за ознаками зовнішності, відображених на об’єктивно-матеріальних об’єктах (фотознімках та відеозаписах) за допомогою спеціально розроблених методів і прийомів.

    Портретна експертиза не досить поширене дослідження в експертній практиці, однак її результати безперечно значимі для встановлення й ідентифікації особи.

    Основним завданням портретної експертизи є ідентифікація особи (трупа) за фотознімком (фотокарткою, негативом) та відеозаписом.

    Орієнтовний перелік питань, які вирішує портретна експертиза:

    Порівняльними матеріалами для ідентифікації особи за фотознімком можуть бути достовірні фотографії та відеозапис цієї особи (любительські, професійні, а також експериментальні). Доцільно, щоб серед порівняльних зразків були знімки, близькі до досліджуваного за часом зйомки і ракурсом зображення.

    Ідентифікація трупа проводиться шляхом порівняння фотознімка трупа з прижиттєвими знімками. Знімки самого трупа повинні бути зроблені не тільки у фас, профіль, але й у декількох інших ракурсах, оскільки серед прижиттєвих знімків може не бути зразків, на яких особа зображена у фас або профіль. Для проведення портретної експертизи трупа перед фотозйомкою слід зробити йому туалет (змити зі шкіри обличчя нашарування бруду та крові, зробити зачіску).

    Експериментальні порівняльні зразки не слід ретушувати.