РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ
КРИМІНАЛІСТИКИ

Тема 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ КРИМІНАЛІСТИКИ

  • Мультимедійна презентація
  • Тестовий контроль знань
    • Лекційний матеріал
  • 1. Поняття та зміст методології криміналістики
  • 2. Поняття, класифікація та характеристика методів криміналістики

    • 1. Поняття та зміст методології криміналістики

    У загальному значенні методологія (гр. – methodos – шлях дослідження, спосіб пізнання і logos – наука, знання) означає: 1) вчення про методи пізнання й перетворення світу; 2) сукупність прийомів дослідження, які застосовують у будь-якій науці відповідно до специфіки об’єкту її пізнання.

    Згідно вітчизняної наукової традиції, методологію розглядають як учення про науковий метод пізнання або як систему наукових принципів, на основі яких базується дослідження і здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, методів, прийомів дослідження. Найчастіше методологію тлумачать як теорію методів дослідження, створення концепцій, як систему знань про теорію науки або систему методів дослідження.

    Методологія виконує наступні функції:

    Вказані ознаки поняття «методологія», що визначають її функції у науці, дають змогу зробити висновок про те, що методологія – це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання максимально об’єктивної, точної, систематизованої інформації про процеси та явища.

    Криміналістика – це самостійна галузь спеціальних юридичних наукових знань, що має свій предмет, систему, науково обґрунтовані методи, прийоми та засоби розв’язання наукових і практичних завдань. Її по праву можна назвати наукою про розслідування кримінальних правопорушень. Саме вона дає слідчому, прокурору, співробітнику оперативного підрозділу, експерту, ключ до пізнання і дослідження події кримінального правопорушення, визначення її механізму та інших обставин. Саме криміналістика на основі власних наукових досліджень та розробок, пропонує практичним співробітникам правоохоронних органів науково обґрунтовані та перевірені практикою засоби, прийоми та методи розслідування кримінальних правопорушень, їх судового розгляду.

    Розроблені в криміналістиці технічні засоби, тактичні прийоми і рекомендації для роботи з доказами дістали назву криміналістичних засобів. Розрізняють технічні, тактичні та методичні криміналістичні засоби, кожен з них розглядається у відповідних розділах науки криміналістики.

    Окреслені та інші наукознавчі положення розглядаються саме методологією криміналістики. Слід враховувати, що методологія науки – це не тільки вчення про методи, а поняття значно ширше, що представляє загальну теорію науки, яка включає пізнання її предмета, понятійного апарату, проблем та закономірностей розвитку даної галузі в історичному аспекті. Основний зміст окреслених питань відображений саме за змістом загальної теорії криміналістики, що складає систему вчення про предмет криміналістики, її завдання, мету та закони розвитку, понятійний апарат та місце криміналістичних знань у системі юридичних наук.


    2. Поняття, класифікація та характеристика методів криміналістики

    Питому вагу питань методології криміналістики займає власне висвітлення методів криміналістики. Метод (від грецької metodos) у широкому розумінні слова – «шлях до чогось», шлях дослідження, шлях пізнання, теорія, вчення, свідомий спосіб досягнення певного результату, здійснення певної діяльності, вирішення певних задач. Він виступає як сукупність певних правил, прийомів, способів, норм пізнання і дії. Він є системою приписів, принципів, вимог, що орієнтують суб’єкта у вирішенні конкретної задачі, досягненні певного результату у певній сфері діяльності.

    Розмаїття видів людської діяльності зумовлює широке коло методів, що можуть бути класифіковані за різними критеріями: наприклад, методи природничих і методи гуманітарних наук; якісні і кількісні методи та ін. В сучасній науці склалася багаторівнева концепція методології знання, згідно якої методи наукового пізнання за ступенем загальності і сфери дії можуть бути поділені на три основні групи: філософські методи; загальнонаукові методи; методи окремих наук (внутрішньо- та міждисциплінарні) (А.Є. Конверський).

    Традиційно загальним серед методів криміналістики виділяють діалектичний метод пізнання. Так, методологія криміналістики ґрунтується на діалектичному підході, використовує принципи та категорії діалектичної логіки. Важливу роль в криміналістичній науці та практичній діяльності у боротьбі з кримінальними правопорушеннями відіграють філософські положення про єдність теорії і практики, взаємозв’язок і обумовленість, здатність матерії до відображення, вивчення явищ у розвитку, відповідність й інваріантність, суперечності та ін. Ці загальні філософські положення конкретизуються за допомогою таких категорій, як форма та зміст, сутність і явище, необхідність і випадковість, можливість і дійсність, причина та наслідок, система, структура і елемент, конкретне та абстрактне, загальне та окреме тощо.

    До групи загальнонаукових методів криміналістики відносяться:

    1. Почуттєво-раціональні: спостереження, опис, порівняння, експеримент, моделювання.
    2. Логічні: аналіз, синтез, індукція, дедукція, гіпотеза, аналогія, ідеалізація, узагальнення.
    3. Математичні: вимірювання, обчислення, геометричної побудови, математичного моделювання.

    Дані методи сумують почуттєве і раціональне пізнання, оскільки сприймаються не просто як сума окремих ізольованих один від одного елементів, а їх сукупність, систематизована певним чином. Охарактеризуємо перелічені методи.

    Спостереження. В теорії пізнання під спостереженням розуміється цілеспрямоване сприйняття обставин події, явища чи властивостей об’єкта. У процесі розслідування кримінального правопорушення цей метод має об`єктивну форму прояву в безпосередньому, цілеспрямованому спостереженні слідчим, співробітником оперативного підрозділу, прокурором, експертом об’єкта пізнання і є початковим елементом криміналістичної практики.

    Дослідження будь-якого матеріального об’єкта завжди починається зі спостереження за ним, з вимірювання та опису. Спочатку застосовуються найпростіші, а далі все більш досконалі засоби та прилади. Криміналісти розмежовують спостереження просте (візуальне) і кваліфіковане, із застосуванням відповідних технічних засобів. Цілеспрямованість спостереження під час досудового розслідування проявляється в тому, що вже на даному рівні пізнання елементи і ознаки події кримінального правопорушення, речового доказу, сприймаються як цілісна структура під кутом зору конкретного завдання. Розмежовується спостереження пряме і опосередковане, здійснюване через інших осіб, а цілеспрямованість і організованість спостереження дозволяє не лише сприймати об’єкт, як єдине ціле, але й розпізнати в ньому одиничне, його стан та зв’язки з іншими об’єктами.

    Отже, спостереження – це сприйняття якого-небудь об’єкта, явища, процесу, що здійснюється навмисно і цілеспрямовано з метою його вивчення. Об’єкти спостереження – елементи матеріального світу (сліди правопорушника, документи, окремі предмети, і ін.); люди, ознаки їх зовнішності, прояви характеру, темпераменту, емоційного стану й ін.; дії людей, у тому числі й такі, що формують спосіб підготовки, вчинення та приховання кримінального правопорушення. Суб’єктом спостереження є вчений-криміналіст, криміналіст-практик. Спостереження може бути безпосереднє та опосередковане (коли інформація про об’єкт, подію, факт отримується від інших осіб).

    Серед методів збирання і дослідження доказів спостереження є найбільш елементарним і розповсюдженим методом. Водночас цей метод є і складовою частиною інших методів: порівняння, вимірювання, експерименту та ін.

    Опис має принципове значення для визначення ознак об’єкта: описувані ознаки встановлюються шляхом спостереження або інших методів і є результатом фіксації отриманої інформації. Безпосередній опис здійснюється дослідником для вираження результатів безпосереднього спостереження (у процесі або по пам’яті). Опосередкований опис здійснюється самим дослідником, але включає ознаки об’єктів, що сприймалися іншими особами, наприклад, складення фотороботу на підставі опису очевидцем прикмет злочинця.

    Опис обставин кримінального правопорушення повинен бути системним та відповідного змістовного рівня (послідовним, всебічним і об’єктивним), як і сам метод дослідження, результати якого описуються. Вимоги до повноти та рівня опису визначені нормами КПК України, в яких вказано, що речові докази повинні бути докладно описані в протоколі. Опис ознак матеріальних цінностей, проведених досліджень і їх результатів, окрім протоколів слідчих (розшукових) дій, має місце і в висновках експертів, в постановах слідчого у кримінальному провадженні та ін.

    Порівняння – це співставлення властивостей, ознак двох або декількох об’єктів. Об’єктами порівняння можуть бути: матеріальні об’єкти, уявні образи, висновки і припущення, результати дій.

    Застосування методу порівняння під час досудового розслідування повинно відповідати певним умовам. По-перше, порівнювані об’єкти повинні мати зв’язок з предметом доказування у провадженні і, по-друге, порівнянню належать лише такі ознаки і властивості речових доказів, які є суттєвими в дослідженні обставин кримінального правопорушення. За таких умов наслідки порівняння, встановлені дані, є підставою для прийняття процесуальних рішень. Технологічно порівняння може бути проведено шляхом співставлення об’єктів та оцінки їх якості (розмірів, форми, щільності, ваги, кольору); накладання та суміщення об’єктів порівняння.

    Експеримент – це відтворення явища або події для вивчення його зв’язків з іншими явищами. Метою експерименту є встановлення природи явища, що спостерігається, його сутності і походження, шляхів і методів управління ним. За допомогою експерименту досліджуване явище виділяється з різноманіття інших явищ і фактів та може вивчатися ізольовано від пов’язаних з ним причин та наслідків, а з різноманіття взаємних причинних зв’язків між досліджуваними явищами вирізняється залежність, яка і є об’єктом вивчення.

    Моделювання – це метод дослідження об’єктів на їх моделях. У логіці і методології науки модель – це аналог певного фрагменту реальності, концептуально-теоретичних образів. Форми моделювання різноманітні і залежать від сфери застосування моделювання. За характером моделей виокремлюють матеріальне (предметне) та ідеальне моделювання, яке виражене у відповідній знаковій формі. Моделювання полягає в заміні об’єкта-оригіналу моделлю, тобто аналогом, що спеціально для цього створений. Це можуть бути моделі предметів, пристроїв, систем, явищ і процесів. Моделювання як метод дослідження застосовують у випадках, коли вивчення самого об’єкта, явища, процесу з тих чи інших причин неможливе або недоцільне. У криміналістиці використовують багато видів моделювання: уявне (наприклад, під час розробки слідчих версій і планування розслідування), фізичне (створення матеріальних моделей макетів, муляжів, предметів-аналогів), математичне (моделювання умов протікання процесів і явищ за допомогою відповідних розрахунків).

    Видом моделювання є реконструкція – відновлення попереднього вигляду, стану об’єкта за його залишками або описами. Можливе як матеріальне реконструювання, що здійснюється шляхом моделювання або натурної реконструкції (наприклад, відтворення зовнішності людини за черепом), а також уявне реконструювання – логічне моделювання на основі відображень наочних образів, що виникають у суб’єкта в результаті ознайомлення з визначеними об’єктами і (або) їх описами.

    Експеримент і моделювання є загальнонауковими методами, що представляють собою емпіричну базу науки, а в криміналістичній діяльності застосовуються відповідно до норм КПК України у формі слідчого експерименту (ст. 240), проведення експертизи (ст. 242).

    Аналіз. У криміналістиці зміст аналізу полягає у розгляді окремих сторін, властивостей, складових частин чого-небудь. Тобто це процес розчленування цілого на частини. Він є необхідним етапом пізнання, який нерозривно пов’язаний із синтезом, і є однією з основних операцій, з яких складається реальний процес мислення. Аналіз є важливим методом пізнання під час розслідування кримінальних правопорушень, у процесі експертних досліджень. Безпосередньо ряд тактичних прийомів проведення нонвербальних слідчих (розшукових) дій засновані на аналізі слідчої ситуації.

    Синтез – процес практичного або уявного з’єднання цілого з частин або з’єднання різних елементів, сторін об’єкта в єдине ціле. Практично виражається під час висунення і перевірки версій у кримінальному провадженні.

    Кожна наука має свій специфічний предмет дослідження, тому з’являються притаманні саме їй прийоми аналізу й синтезу, систематизації результатів спостереження, експерименту та обробки дослідних даних. Аналіз і синтез змістовно пов’язані між собою. Аналізуючи явище, розкладаючи його на складові й вивчаючи кожну окремо, слід розглядати їх як частини єдиного цілого.

    Індукція – логічний прийом дослідження, що пов’язаний з узагальненням результатів спостереження та експерименту і рухом думки від одиничного до загального. Наукова індукція дає достовірний висновок завдяки тому, що акцент робиться на необхідних, закономірних і причинних зв’язках. Отже, індукція – це спосіб міркування від окремих фактів, положень до загальних висновків. Це рух знання від одиничних тверджень до загальних положень. Індукція тісно пов’язана з дедукцією. Логіка розглядає індукцію як вид умовиводу, розрізняючи повну і неповну індукцію. У криміналістиці має важливе значення під час висування версій, пізнання подій минулого.

    Дедукція – це, по-перше, перехід у процесі пізнання від загального до одиничного, виведення одиничного із загального; по-друге, процес логічного висновку, тобто переходу за тими чи іншими правилами логіки від деяких даних пропозицій-посилань до їх наслідків (висновків). Сутність дедукції полягає у використанні загальних наукових положень для дослідження конкретних явищ. У процесі пізнання індукція та дедукція нерозривно пов’язані між собою, хоч на певному рівні наукового дослідження одна з них переважає. При узагальненні емпіричного матеріалу й висуванні гіпотези провідною є індукція. У теоретичному пізнанні важлива насамперед дедукція, яка дозволяє логічно впорядкувати експериментальні дані й побудувати теорію, яка спирається на логіку їх взаємодії. За допомогою дедукції і завершують дослідження.

    Тобто, дедукцію можна визначити як спосіб міркування, при якому нове положення виводиться суто логічним шляхом від загальних положень до окремих висновків. Це рух знання від більш загального до менш загального, окремого, виведення наслідків із припущень. Дедукція є теж умовиводом. Вона являє собою метод, що використовується у слідчому мисленні у процесі пізнання істини.

    Аналогія – це встановлення схожості в деяких властивостях і відносинах між нетотожними об’єктами. На підставі виявленої схожості робиться відповідний висновок. Аналогія дає не достовірні, а вірогідні знання. У висновку за аналогією знання, яке отримане від розгляду певного об’єкта («моделі»), переноситься на інший, менш досліджений і менш доступний для дослідження об’єкт.

    Аналогія – це спосіб пізнання, який лежить в основі метода моделювання та теорії подібності. У криміналістиці використовується в декількох напрямах. Наприклад, висування версій за аналогією, використання типових ситуацій, типових слідчих (розшукових) дій, систем тактичних прийомів тощо.

    Абстрагування – прийом пізнання (метод), при якому відмітається все несуттєве. Це процес мисленневого відволікання від ряду властивостей і відносин явища, яке вивчається, з одночасним виділенням властивостей (насамперед, суттєвих, загальних), що цікавлять дослідника.

    Абстракція це одна з основних операцій мислення, яка полягає в тому, що суб’єкт, відкриваючи певні (суттєві) ознаки досліджуваного об’єкта, не бере до уваги інші – несуттєві. Абстракція є уявним відвертанням уваги, усуненням від тих чи інших сторін, властивостей або зв’язків предметів чи явищ для вирізнення їх суттєвих ознак.

    Ідеалізація – розумова процедура, яка пов’язана з утворенням абстрактних (ідеалізованих) об’єктів, що реально є принципово нездійсненними («ідеальний газ», «абсолютно чорне тіло», «точка» тощо), але є такими, для яких існують прообрази у реальному світі. У процесі ідеалізації відбувається відволікання від реальних властивостей предмета з одночасним введенням до змісту понять, що утворюються, таких ознак, які є реально нездійсненними. В результаті утворюється так званий «ідеалізований об’єкт», яким може керуватись теоретичне мислення під час відображення реальних об’єктів.

    Узагальнення – це процес встановлення загальних властивостей і ознак предметів. Воно тісно пов’язано з абстрагуванням. Гносеологічною основою узагальнення є категорії загального та одиничного. Загальне є філософською категорією, що відображає схожі, повторювані риси та ознаки, що належать кільком одиничним явищам чи всім предметам даного класу, а одиничне – виражає специфіку, своєрідність саме даного явища (чи групи явищ однакової якості), його відмінність від інших. Узагальнення не може бути нескінченним. Його межею є філософські категорії, що не мають родового поняття і тому узагальнювати їх не можна.

    Вимірювання. Об’єктами вимірювання в криміналістиці є різні фізичні величини, що характеризують предмети, явища, процеси: довжина, маса, обсяг, температура, часовий інтервал, швидкість руху, спектральні характеристики і багато чого іншого.

    Обчислення – використовуються для встановлення вищевказаних параметрів, а також необхідне під час проведення математичного моделювання.

    Геометричні побудови – без них неможливе складання планів, креслень, схем. Також, даний метод застосовується коли проведення безпосередніх вимірів ускладнене (наприклад, на місці події є крутий обрив і неможливо безпосередньо вимірити відстань між об’єктами, то за допомогою необхідних геометричних побудов визначають цю відстань).

    Під окремими (спеціальними) методами дослідження розуміють такі методи, сфера застосування яких обмежена однією або декількома науками.

    Система спеціальних методів криміналістики складається з двох груп методів:

    1. Власне криміналістичні методи (криміналістична ідентифікація; криміналістична діагностика,; техніко-криміналістичні методи: методи дактилоскопії, трасології, судової балістики; методи організації розслідування, планування проведення слідчих (розшукових) дій та ін.);
    2. Методи інших наук (фізики, хімії, біології, соціології, антропології, антропометрії, психології, кібернетики та ін.), пристосовані для вирішення криміналістичних завдань. Однак така трансформація не є простим пристосуванням, а є якісним перетворенням методу, що здійснений саме в криміналістиці за рахунок інтеграції природничо-наукових, технічних і криміналістичних знань.

    Ключове значення серед окремих (спеціальних) криміналістичних методів має криміналістична ідентифікація та криміналістична діагностика.

    Так, криміналістична ідентифікація – це процес встановлення тотожності конкретного матеріального об’єкту шляхом його виділення із певної сукупності об’єктів за неповторним комплексом ознак, які були відображені при обставинах, що пов’язані зі кримінальним правопорушенням.

    Криміналістична діагностика – це встановлення обставин кримінального провадження шляхом дослідження та з’ясування властивостей і станів об’єктів та явищ.

    Спеціальні методи інших наук можуть бути використані без модифікації (наприклад, багато фотографічних або мікроскопічних методів) або пристосовані для вирішення специфічних криміналістичних задач (метод кольоророзподілу як модифікація фотографічного методу або метод складання композиційних портретів як модифікація антропологічного методу). Дати вичерпний перелік цих методів не представляється можливим, оскільки в процесі здійснення конкретного наукового криміналістичного дослідження може виникнути необхідність використовувати методи, що раніше криміналістикою не затребувалися. Однак, найбільш часто використовуються:

    Фізичні, хімічні і фізико-хімічні методи, що призначені для дослідження морфології (зовнішньої будови), складу (елементного, молекулярного, фазового – якісної і кількісного), структури, фізичних і хімічних властивостей речовин і матеріалів.

    Біологічні методи використовуються для дослідження об’єктів біологічного походження (крові, часток епідермісу, виділень, волосся людей і вовни тварин, часток рослин і ін.).

    Антропологічні й антропометричні методи застосовуються під час надання прижиттєвого вигляду загиблому, встановлення особи загиблого за залишками та ін.

    Соціологічні методи – застосовуються під час вивчення кримінальних проваджень або інтерв’ювання (опитування) працівників правоохоронних органів (зокрема, анкетування). Цілями таких досліджень зазвичай є вивчення причин і умов, що сприяють вчиненню і прихованню кримінальних правопорушень, аналіз способів їх вчинення, збір інформації про результативність тих або інших тактичних прийомів і рекомендацій.

    Психологічні методи використовуються під час розробки тактичних прийомів і комбінацій, їх удосконалення, пристосування до умов різних слідчих ситуацій та ін.

    Кібернетичні методи. Нові інформаційні технології, засновані на використанні цих методів, дозволяють здійснювати пошук і автоматичну обробку інформації (що використовується, наприклад, в криміналістичних обліках і картотеках), а також комп’ютерне моделювання (що використовується для реконструкції елементів матеріальної обстановки злочинів, зі значними її змінами: вибухи, пожежі, технологічні аварії).

    Слушним є зауваження А.Ф. Волобуєва, що під час опису криміналістичних методів пізнання у літературі допускається суттєвий недолік, який полягає у змішуванні методів наукового і практичного пізнання. Тобто, потрібно розрізняти методи пізнання, які застосовуються криміналістом-науковцем та криміналістом-практиком.

    За таких умов методи наукового (теоретичного) пізнання – це методи, які використовуються для вивчення предмета криміналістики і накопичення знань про нього. Методи криміналіста-практика спрямовані на вирішення конкретних практичних завдань, пов’язаних з пізнанням події кримінального правопорушення, з’ясування обставин кримінального провадження у межах проведення окремих слідчих (розшукових) дій.

    Отже, у криміналістиці методи дослідження мають свої особливості, які визначаються:

    Враховуючи різноманітність методів пізнання у криміналістиці варто враховувати, що головне призначення будь-якого наукового методу – на основі відповідних принципів (вимог, приписів) забезпечити успішне вирішення певних пізнавальних і практичних проблем, збагатити знання, здійснити оптимальне функціонування і розвиток тих чи інших об’єктів.