РОЗДІЛ 4. КРИМІНАЛІСТИЧНА МЕТОДИКА

Тема 24. РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ

  • Мультимедійна презентація
  • Тестовий контроль знань
    • Лекційний матеріал
  • 1. Криміналістична характеристика крадіжок
  • 2. Початковий етап розслідування крадіжок
  • 3. Проведення окремих слідчих (розшукових) дій під час розслідування крадіжок
  • 4. Криміналістична характеристика грабежів та розбоїв
  • 5. Початковий етап розслідування грабежів та розбоїв
  • 6. Проведення окремих слідчих (розшукових) дій під час розслідування грабежів та розбоїв

    • Конституція України гарантує кожному право володіння, користування та розпорядження своєю власністю, а також неможливість протиправного позбавлення права власності. Правове забезпечення охорони власності реалізується відповідними положеннями Кримінального кодексу України, зокрема розділом VI (Злочини проти власності), в якому міститься перелік кримінально караних протиправних діянь, що порушують встановлену систему охорони права власності. Найбільш розповсюдженими злочинам із даної категорії кримінально протиправних діянь є крадіжки, грабежі та розбої – тяжкі та особливо тяжкі злочини, що становлять велику суспільну небезпеку. Тому цілком логічно, що криміналістикою розроблені окремі криміналістичні методики, використання яких сприяє ефективності процесу розслідування вказаних видів злочинів.


    1. Криміналістична характеристика крадіжок

    Основними елементами криміналістичної характеристики крадіжок (ст. 185 КК України) є:

    1) способи вчинення крадіжок;

    2) предмет злочинного посягання;

    3) типова «слідова картина»;

    4) особа злочинця;

    5) особа потерпілого.

    Способи вчинення. Поняттям «крадіжка» охоплюється значне коло злочинів, що відрізняються один від одного предметом злочинного посягання, способом вчинення і приховування, місцем реалізації злочинного задуму. З огляду на це виділяють:

    До числа типових дій злочинців з підготовки до вчинення крадіжки слід віднести:

    Найбільш поширеними є крадіжки з приміщень. Вони мають багато спільного: схожий характер слідів і знарядь злому, схожість обставин учинення та інше, – що дозволяє згрупувати способи безпосереднього проникнення до приміщення:

    Першу групу способів учинення крадіжок з приміщень складають дії, вчинені із застосуванням технічних засобів, що полегшують реалізацію злочинного наміру.

    Другу групу складають способи вчинення крадіжок майна, матеріальних цінностей з приміщень, доступ до яких є відносно вільним.

    З метою приховування крадіжок злочинцями вживаються заходи для маскування, знищення і фальсифікації слідів на місці злочину (рукавички, покриття долонь рук лаком або знежирюючим розчином, взуття більшого розміру або жіноче, зміна зовнішнього вигляду або призначення предмета крадіжки, знищення маркувальних і номерних знаків, обмова співучасників, створення фальшивих алібі тощо); швидкий збут викраденого або його приховання на певний час; викидання викраденого майна у випадку виникненні небезпеки викриття; дача неправдивих показань, відмова від дачі показань; вплив на очевидців, свідків, потерпілих з метою дачі ними неправдивих показань або відмови від дачі показань тощо.

    Предмет злочинного посягання. Під час квартирних крадіжок, як правило, викрадаються: гроші, цінні папери, вироби з коштовних металів та каменю, антикваріат, сучасні технічні пристрої, одяг, взуття та інші предмети господарсько-побутового призначення. Предметом кишенькових крадіжок є гроші, коштовності та невеликі технічні пристрої, які викрадають з кишень, сумок, портфелів тощо. У сфері комунального господарства предметами крадіжок є каналізаційні люки, будинкові лічильники, агрегати ліфтів, металеві елементи споруд, обладнання в трансформаторних підстанціях тощо.

    Визначення предмета крадіжки під час розслідування конкретного злочину сприяє встановленню інших його елементів, зокрема окремих характеристик особи злочинця, обстановки вчинення тощо.

    Типова «слідова картина». Механізм утворення слідів під час учинення крадіжок обумовлюється характером взаємодії злочинця з оточуючою матеріальною обстановкою. На місці вчинення крадіжки, як правило, залишаються сліди: а) злочинця (сліди рук, ніг, зубів, губ, крові, слини, інших виділень, мікрочастинок одягу і взуття, запахові сліди тощо); б) знарядь злочину (сліди «віджиму» дверей, примусового відкриття запірних пристроїв, сліди дії агресивної рідини тощо).

    Особа злочинця. Злочинців, які вчиняють крадіжки, умовно поділяють на дві групи:

    а) професійні крадії, для яких крадіжки є основним джерелом існування. Як правило, такі особи раніше були засуджені за аналогічні злочини і в цьому сенсі їх злочинна діяльність – одна з найбільш стійких. Ці особи мають певну спеціалізацію;

    б) особи, які вчинили крадіжку вперше, або вчиняють їх нерегулярно внаслідок конкретних обставин: по-перше, сприятливих умов для вчинення крадіжки; по-друге, дані особи допускають можливість вчинення інших аморальних вчинків. Ці особи, як правило, діють спонтанно, не професійно, викрадають предмети, що перебувають без нагляду, і намагаються швидко залишити місце крадіжки.

    Дані криміналістичної характеристики крадіжок свідчать про якісні зміни злочинного середовища. Спостерігається значне омолодження квартирних злодіїв, середній вік яких складає 25 років (лиши п’ятий з числа засуджених за крадіжки був старше 29 років). У той же час серед засуджених за крадіжки державного і колективного майна вдвічі більше питома вага осіб середнього віку (30–49 років). Майже половина крадіжок учиняється злочинними групами з розподілом ролей між їх членами і відповідною «технологією» підготовки, вчинення і приховання даних злочинів (наводка, збирання інформації, відпрацювання плану, розподіл функцій виконання, збут краденого тощо).

    Особа потерпілого. Взаємозв’язок «злочинець – потерпілий» часто посідає ключове місце у виявленні різноманітних обставин. У криміналістичній характеристиці крадіжок головним чином акумулюється інформація про потерпілого та його поведінку, що дозволяє отримати уявлення про специфіку його взаємовідносин зі злочинцем, спосіб виникнення цього зв’язку. Так, важливого значення набувають відомості про потерпілого, якими міг скористатися злочинець під час підготовки і вчинення квартирної крадіжки. При цьому особливо виділяються дані про віктимну поведінку потерпілого.


    2. Початковий етап розслідування крадіжок

    Під час розслідування крадіжок необхідно встановити такі основні обставини:

    а) факт таємного викрадення майна;

    б) місце, час та умови вчинення крадіжки;

    в) предмет крадіжки, його вартість, особливі ознаки;

    г) спосіб учинення крадіжки, технічні засоби, які були застосовані для таємного викрадення і приховання;

    ґ) тривалість перебування і конкретні дії злочинця на місці крадіжки;

    д) суб’єкт крадіжки (ким її вчинено), мотиви його поведінки;

    е) наявність злочинної групи та роль кожного з її членів;

    є) спосіб, час і місце збуту вкраденого;

    ж) обставини, що сприяли вчиненню крадіжки;

    з) обставини, що впливають на ступінь і характер вини.

    Для початкового етапу розслідування крадіжок найбільш типовим є такі слідчі ситуації:

    1. Факт крадіжки встановлено і підозрюваного затримано з речовими доказами або за «гарячими слідами». Основне тактичне завдання в даній ситуації – зафіксувати сліди злочину.

    Типові загальні версії у вказаній ситуації: злочин вчинила затримана особа; злочину не було – повідомлення помилкове або неправдиве (затриманий придбав майно та володіє правами на нього тощо).

    Крім того, висуваються та перевіряються окремі версії про обставини розслідуваної події (наявність співучасників, щодо ролі кожного із них, тощо).

    З метою перевірки цих версій проводяться такі слідчі (розшукові) дії: особистий обшук, огляд одягу, речей, вилучених у затриманого, а також його допит. Далі слід допитати свідків, потерпілого, посадових або матеріально відповідальних осіб, що дозволить отримати важливу доказову інформацію про обставини крадіжки, та її виявлення, учасників та обставини затримання підозрюваного, коло осіб, поінформованих про розслідувану подію, опис викраденого майна.

    Після виконання вказаних слідчих (розшукових) дій слідчий проводить огляд місця події (завчасно забезпечивши його охорону), в тому числі й місця затримання підозрюваного з метою виявлення, фіксації, вилучення інших речових доказів, що підтверджують причетність затриманого до розслідуваної крадіжки. Початковий етап розслідування в даній ситуації закінчується проведенням обшуку за місцем проживання затриманого; пред’явленням для впізнання потерпілому або матеріально відповідальній особі майна (матеріальних цінностей), вилучених у підозрюваного; призначенням криміналістичних експертиз.

    2. Факт крадіжки встановлено, є відомості про особу злочинця (або групу злочинців), проте ніхто не затриманий. Дії слідчого мають відзначатися максимальною оперативністю і спрямованістю на збирання пошукової інформації шляхом короткого опитування очевидців про кількість, індивідуальні прикмети зовнішності злочинців, в якому напрямку вони зникли, можливі місця їх знаходження, а також характер чи специфічні ознаки викраденого ними майна. Після чого негайно здійснюється переслідування підозрюваного (групи осіб) за «гарячими слідами». Зокрема, здійснюються тактичні операції: «Розшук злочинця», «Затримання за «гарячими слідами», «Розшук викраденого майна», «Встановлення свідків», які включають в себе різноманітні слідчі (розшукові) дії.

    У випадках, коли в результаті проведення названих тактичних операцій підозрюваного встановлено і затримано, надалі необхідно дотримуватися порядку дій слідчого, викладеного щодо до першої слідчої ситуації. Якщо ж підозрювана в крадіжці особа не буде встановлена, в подальшому проводяться огляд місця події, допити свідків і потерпілого, результати яких для встановлення зниклого злочинця і викраденого майна мають вирішальне значення.

    3. Факт крадіжки встановлено, але дані про злочинця відсутні. Така слідча ситуація в інформаційному плані є найменш сприятливою, а в організаційному – найскладнішою. Основні завдання – встановлення особи, яка вчинила крадіжку, і виявлення викраденого майна. Для цього можуть проводитися тактичні операції «Збирання відомостей про злочинця» і «Розшук викраденого майна».

    Для початкового етапу розслідування крадіжок характерні також певні типові слідчі версії. Так, при розслідуванні крадіжок державного чи колективного майна, вчинених шляхом проникнення до приміщення, висуваються такі версії:

    Для розслідування крадіжок особистого майна громадян, які вчинено з квартир, будинків, дач, характерні такі типові версії:

    а) щодо події злочину: крадіжка дійсно мала місце; крадіжки фактично не було, а заявник помиляється стосовно події злочину; крадіжка інсценована заявником з метою приховання факту втрати чи розтрати довірених на зберігання документів, коштовностей, зброї тощо;

    б) щодо осіб, причетних до вчинення крадіжки, то вона вчинена: однією особою чи злочинною групою; особою з числа родичів потерпілого; особою, обізнаною про місця знаходження викраденого; особою, яка володіє певними навичками; особою, яка раніше проводила певні роботи у потерпілого або побувала в його квартирі з іншого приводу.

    Висунення робочих версії у конкретному випадку розслідування залежить від обсягу зібраної первинної інформації та слідчої ситуації, що склалася.


    3. Проведення окремих слідчих (розшукових) дій під час розслідування крадіжок

    Специфіка проведення окремих слідчих (розшукових) дій, їх комплексів, визначається особливістю способу вчинення цього виду злочинів і тактико-психологічними задумами злочинця при їх вчиненні.

    Огляд місця події під час розслідування крадіжок є однією з найбільш інформативних слідчих (розшукових) дій. Результати огляду дозволяють побудувати версії та спланувати подальші дії щодо їх перевірки. До виїзду на місце події необхідно забезпечити його охорону та визначитися, з учасниками огляду (поняті, інспектор-криміналіст, спеціаліст-кінолог, співробітник оперативного підрозділу, посадові і матеріально відповідальні особи, потерпілі, свідки тощо).

    На місці події першочергово обстежують місце проникнення злочинця до майна: двері, вікна, балкони, дахи, стелі, підлоги, засувні пристрої, їх розміщення і стан. Основною метою огляду є відшукання слідів самого злочинця та слідів знарядь зламу, транспортних засобів.

    Під час огляду місця події по даній категорії кримінальних проваджень виявляються і фіксуються негативні обставини, що вказують на можливе інсценування крадіжки, а також встановлюються такі фактичні дані: а) хто вчинив крадіжку, скільки осіб брало участь у реалізації злочинного наміру, їх прикмети; б) шляхи підходу до місця крадіжки і його залишення, транспортний засіб, використаний злочинцем; в) чим і як давно здійснено злом, чи був злочинець достатньо досвідчений, які його фізична сила і звички, тривалість крадіжки, сліди злочинця і його дії на місці злочину, а також сліди, які могли залишитися на самому злочинцеві, його одязі, знаряддях злочину; г) предмети злочинного посягання, а також способи їх винесення, вивезення, схову.

    Допит потерпілих, свідків із числа матеріально відповідальних осіб і керівників об’єкта має за мету встановити певні обставини, а саме: що викрадено, які родові та індивідуальні ознаки викрадених предметів; час та обставини виявлення крадіжки; чи наявні додаткові засоби охорони приміщення; де знаходилися викрадені речі та хто мав до них доступ; кого потерпілий підозрює у вчиненні крадіжки тощо.

    Допитом свідків встановлюються дані про прикмети підозрюваного, час і спосіб вчинення крадіжки, про сліди або предмети, які залишили злочинці на місці злочину, викрадені цінності та їх індивідуальні особливості, про напрямок, в якому зникли злочинці, транспортні засоби тощо. Працівники комісійних магазинів можуть повідомити прикмети зовнішності осіб, які здали на комісію речі з числа викрадених.

    Допит підозрюваного проводиться після затримання і особистого обшуку. Предметом допиту підозрюваного є: факт крадіжки, чи була підготовка до неї, хто сприяв крадіжці або знав про неї, як вчинена крадіжка, чи використовувалися технічні засоби і які саме, що було викрадено, де воно сховане тощо.

    Призначення експертиз. Під час розслідування крадіжок експертизи, що призначаються, можуть бути поділені на дві групи: а) ті, що призначаються для ідентифікації злочинця, знарядь злочину, взуття, транспортних засобів (або їх частин), дослідження способу подолання перешкод, укриття сховищ; б) ті, що призначаються для дослідження викраденого майна.


    4. Криміналістична характеристика грабежів та розбоїв

    Грабежі та розбої відносяться до числа найбільш небезпечних злочинів, під час яких протиправне посягання на матеріальні цінності пов’язане із завданням шкоди життю та здоров’ю людини, що, в свою чергу, обумовлює специфіку їх розслідування.

    Основними елементами криміналістичної характеристики грабежів та розбоїв є:

    1) спосіб учинення злочину;

    2) предмет злочинного посягання;

    3) типова «слідова картина»;

    4) характеристика особи потерпілого та злочинця.

    Спосіб учинення злочину. Можливо умовно виділити наступні типові дії з підготовки до грабежу чи розбою:

    Таким чином, дії злочинців з підготовки до грабежу або розбою пов’язані, як правило, єдиним умислом з майбутнім злочинним актом і можуть бути безпосередньою умовою застосування ними певного способу його вчинення.

    Способи вчинення грабежів та розбоїв обумовлюються низкою об’єктивних та суб’єктивних факторів. Об’єктивними факторами є: особливості місця і часу вчинення цих злочинів; знаряддя злочину (наприклад, холодна та вогнепальна зброя), що є в розпорядженні злочинців; спрямованість діяльності злочинного угруповання тощо. До суб’єктивних факторів належать: наявність у членів злочинного угруповання професійних знань та злочинного «досвіду», соціальні, психологічні та фізичні особливості злочинців тощо.

    Найбільш розповсюдженими заходами з приховування грабежів та розбоїв є маскування злочинцем (злочинцями) своєї зовнішності. Ця обставина обумовлена наявністю безпосереднього контакту злочинця і потерпілого, а також побоювання бути впізнаним.

    Предмет злочинного посягання. Практика розслідування цих злочинів, показує, що безпосередніми предметами злочинного посягання під час учинення грабежів та розбоїв є: гроші, цінні папери, мобільні телефони, годинники, коштовності, прикраси, транспортні засоби, побутова техніка, одяг, взуття, вино-горілчані напої, продукти харчування та інші речі.

    Типова «слідова картина». Якщо грабіж або розбій вчинені на відкритій місцевості, то сліди утворюються: від принесених на місце злочину речей, залишених або викинутих знарядь; вчиненого пострілу; в результаті боротьби злочинця і потерпілого; у зв’язку з використанням транспортних засобів. У цьому випадку на місці злочину залишаються наступні сліди: сліди рук, взуття, транспортних засобів, сліди паління, волокна одягу, запахові сліди, слина, волосся, сліди пострілу (кулі, гільзи, дріб, картеч), сліди крові, тілесні ушкодження на тілі потерпілих і підозрюваних, деталі одягу, знаряддя, головні убори, ґудзики, волокна.

    Характерною особливістю «слідової картини» грабежів та розбоїв, вчинених на відкритій місцевості, є те, що вона швидко знищуються в результаті природних чинників; якщо злочин вчинений в місті, то серед умов, що негативно впливають на збереження слідів злочину, виступають: наявність громадського транспорту, скупчення людей.

    До ознак, що свідчать про застосування злочинцями способу проникнення до приміщення під благовидним для потерпілого приводом, в основному відносяться «ідеальні» сліди: показання мешканців квартири та інших свідків нападу. Але це не означає відсутність на місці події яких-небудь матеріальних слідів. Найбільш імовірними місцями, де можуть бути виявлені сліди пальців рук злочинців, можуть бути предмети, яких торкалися злочинці: ручки дверей, вимикачі електричної мережі, книги, шафи, столи, стільці та інші предмети з гладкою поверхнею. Про застосування вогнепальної або холодної зброї може свідчити наявність на тілі та одязі потерпілих вогнепальних, колотих та різаних ран. Про факти боротьби між потерпілими та нападниками можуть свідчити певні зміни в обстановці приміщення (пошкодження меблів, розбиті предмети обстановки і т.п.), а також відповідні пошкодження одягу як у потерпілих так і у нападників.

    Особа потерпілого. Безпечне ставлення окремих осіб до охорони особистого майна, нерозбірливість у стосунках з людьми, – явища, які часто зустрічаються у житті. Виходячи з подібної поведінки, потерпілих від розбоїв можливо умовно розділити на три віктимні групи.

    Першу групу складають громадяни, спосіб життя, вчинки або риси особистості яких містять в собі привід для нападу на них. Зазвичай це виражається у формі аморальної поведінки, наприклад, у демонстрації забезпеченого та розпусного способу життя.

    До другої групи слід включити тих громадян, віктимна поведінка яких проявляється у формі неприйняття потрібних засобів безпеки до охорони свого помешкання та особистого майна, яке в ньому знаходиться. Деякі власники квартир переховують ключі під килимком вхідних дверей, залишають відкритими вхідні двері, балкони, проявляють довірливість до незнайомих осіб, відкриваючи їм двері.

    Третю групу складають громадяни, які в силу свого соціального статусу, професії, матеріального становища схильні стати потерпілими від розбою.

    Потерпілі від грабежу та розбою частіше за все раніше не знайомі зі злочинцем, але не є виключенням випадки, коли вони познайомились незадовго до вчинення злочину.

    Особа злочинця. Грабежі та розбої належать до розряду так званих «чоловічих злочинів», оскільки переважно їх вчиняють чоловіки і лише в деяких випадках жінки виступають співучасницями. Серед злочинців, які спеціалізуються на грабежах та розбоях, переважають, як правило, фізично розвинені особи. Кожний третій – рецидивіст, раніше засуджений за грабіж, крадіжку, розбій, вбивство або інші насильницькі злочини. Повернувшись з ув’язнення, рецидивісти зазвичай швидко повертаються до звичної справи, організовують групу спільників, знаходять шляхи придбання зброї, підшукують об’єкти майбутніх нападів, після чого вчиняють серію злочинів.

    У злочинних групах загально-кримінального типу, що спеціалізуються на грабежах та розбоях, переважають особи (переважно чоловіки) віком від 20 до 35 років, непрацюючі, з різним ступенем освіти.


    5. Початковий етап розслідування грабежів та розбоїв

    Для початкового етапу розслідування грабежів і розбоїв найбільш типовим є наступні слідчі ситуації:

    1. Інформація про вчинений грабіж або розбій до правоохоронних органів надійшла в момент вчинення злочину.
    2. Повідомлення, яке надійшло, свідчить про вчинення грабежу або розбою конкретними особами, але останні з місця вчинення злочину зникли.
    3. Існує інформація про факт вчинення грабежу або розбою невідомими особами.

    Перша типова слідча ситуація є найбільш сприятливою для розслідування. Тому невідкладне реагування на це повідомлення шляхом негайного виїзду слідчо-оперативної групи на місце вчинення злочину дозволяє за «гарячими слідами» отримати достатньо повну інформацію як про факт вчинення злочину, так і осіб, причетних до його вчинення, а також, в більшості випадків, затримати їх під час вчинення злочину.

    При затриманні особи, яка підозрюється у вчиненні злочину необхідно одразу провести особистий обшук даної особи на предмет виявлення викраденого та знарядь злочину. Також оглядається одяг потерпілого та підозрюваного. У випадках, коли на одязі виявлені сліди злочину – проводиться його тимчасове вилучення.

    Використовуючи фактор раптового допиту підозрюваного, часто вдається отримати зізнання не тільки у вчиненні даного злочину, але й у раніше вчинених ним злочинів. Якщо у вчиненні грабежу або розбою приймала участь група осіб, а затримано тільки одного, необхідно провести невідкладний обшук за місцем проживання зниклих підозрюваних. Одночасно з допитом підозрюваного проводиться огляд місця події, допит потерпілого, після чого, в разі потреби, призначається судово-медична експертиза з метою встановлення ступеню тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень, часу і характеру їх утворення. Після виконання слідчих (розшукових) дій, пов’язаних з участю потерпілого, невідкладно допитують свідків та інших осіб, чиї показання мають важливе доказове значення.

    В другій слідчій ситуації з метою швидкого встановлення місця знаходження зниклих злочинців необхідно після проведення огляду місця події та допитів потерпілих і свідків організувати проведення обшуків, причому, як правило, не одного, а серії одночасних обшуків як за місцем проживання підозрюваних, так і в інших місцях, обумовлених ситуацією. У всіх випадках про особу нападника та ознаки викраденого ним майна орієнтуються територіальні підрозділи органів поліції, силами яких організуються спостереження за місцями вірогідної появи злочинців та перекриття місць можливого збуту вкраденого.

    У випадку встановлення місця перебування підозрюваного необхідно невідкладно організувати його затримання, особистий обшук, впізнання, обшук за місцем проживання або роботи, а після цього провести допит.

    Третя слідча ситуація є найбільш несприятливою для початкового етапу розслідування в зв’язку з надзвичайно обмеженими відомостями про підозрюваних. Такі ситуації частіше всього виникають тоді, коли єдиними свідками нападу виявляються самі потерпілі, які часто під впливом тих або інших причин (страху, втрати свідомості від отриманого поранення тощо) повідомляють слідчому надто мізерну інформацію про вчинений злочин і особу нападника (нападників). Нерідкими є і випадки, коли повідомлення про вчинений злочин надходить від органів охорони здоров’я, куди був доставлений потерпілий внаслідок заподіяння йому тілесних пошкоджень. Ситуація може ускладнюватися коли потерпілий знаходиться без свідомості або за своїм фізичним станом не може дати показань, необхідних для розшуку підозрюваних за «гарячими слідами». Сюди також відносяться і випадки, коли нападники вбивають свою жертву.

    В даній ситуації дії слідчого повинні відрізнятися максимальною невідкладністю та бути спрямовані на збір інформації шляхом огляду місця події та допиту потерпілого і свідків-очевидців про кількість нападників, ознаки їх зовнішності та інші дані (наприклад, ім’я, «кличка», які могли почути), напрямок, в якому зникли злочинці, а також характерні особливості викраденого майна. Після цього терміново організовується переслідування злочинців за «гарячими слідами».

    Типовими загальними версіями під час розслідування грабежів та розбоїв можна назвати наступні: 1. Мав місце грабіж або розбій. 2. Злочину не було, мало місце інсценування.

    У процесі перевірки висунутих версій, з метою більш точного визначення кола осіб, серед яких слід шукати винних у вчиненні цього виду злочинів, ретельно аналізуються показання, повідомлені потерпілим та свідками, речові докази, вилучені з місця вчинення злочину, а також фактори, які обумовлюють вибір злочинцями певного способу вчинення злочину, береться до уваги їх поведінка під час вчинення злочину, характер викраденого майна.


    6. Проведення окремих слідчих (розшукових) дій під час розслідування грабежів
    та розбоїв

    Під час огляду місця події в кримінальних провадженнях розглядуваної категорії важливим є обстеження місць, з яких злочинці спостерігали за потерпілим, або відслідковували шлях його пересування. При цьому необхідно приділити особливу увагу пошуку й належному оформленню та фіксації слідів ніг, недопалків, сірників, пачок від цигарок, слідів транспортних засобів та ін. Під час огляду, оцінивши наявну інформацію з показань потерпілих і свідків, слідчий може змоделювати подію, що відбулася, і тим самим визначити завдання оперативним працівникам на розшук і затримання злочинців за «гарячими слідами».

    Якщо під час нападу була застосована вогнепальна зброя, необхідно на місці події здійснювати пошук гільз, куль, дробу, пижів. Вилучення з місця події названих об’єктів дозволяє у подальшому ідентифікувати зброю, вилучену у осіб, підозрюваних у вчиненні розбою.

    Речові докази, які мають важливе значення для розслідування, не рідко знаходяться на значній відстані від місця нападу. Це обумовлює необхідність старанного огляду ділянок місцевості, які не є місцем злочину. Сюди також відносяться підвальні приміщення та горища багатоповерхових будинків, які знаходяться безпосередньо поблизу від нього. Якщо злочинці використали транспортні засоби, то під час огляду місця події необхідно встановити місця їх стоянки, виявити і зафіксувати сліди (протекторів шин, мастила, пального тощо).

    Допит потерпілих. З’ясування обставин вчинення грабежу або розбою полягає в отриманні від потерпілого вичерпних відповідей на наступні питання: місце, де було вчинено напад; коли відбувся напад, точний час; чим займався потерпілий перед нападом; хто, крім нього, ще знаходився в даному місці, їх прізвища та місця проживання, а у необхідних випадках і мета перебування в даному місці; скільки осіб приймало участь у вчиненні грабежу або розбою; спосіб нападу, характер і послідовність насильницьких дій або погроз з боку кожного із учасників нападу; хто з нападників мав при собі зброю, яку саме; чи застосовували вони зброю і які наслідки її застосування; поведінка потерпілого під час нападу; характер поведінки інших осіб під час нападу та чи було застосовано до них насильство; хто із сторонніх осіб міг спостерігати або чути подію злочину; чи приймав потерпілий які-небудь заходи для переслідування злочинців; якщо ні, то чому; чи внесені які-небудь зміни в обстановку місця події до прибуття слідчого, якщо так, то які, ким, з якою метою.

    До групи запитань, що характеризують осіб, які вчинили грабіж або розбій, необхідно включити: які відмінні ознаки зовнішності кожного із співучасників нападу; зміст розмови нападників між собою та як вони називали один одного; в якому напрямку зникли злочинці; чи мали вони транспортні засоби та прикмети цих засобів; які сліди на одязі та тілі нападників могли залишитися після того, як потерпілий чинив опір; чи може потерпілий впізнати кожного із нападників.

    При з’ясуванні характеру і розміру викраденого майна слідчий повинен уточнити такі питання: що викрали нападники, відмінні ознаки кожної вкраденої речі, її ціна та ступінь зношеності (якщо названий потерпілим список містить окремі номерні речі, то необхідно поцікавитись, чи зберіг він відповідні технічні паспорти); чи не залишились у потерпілого речі, відповідні викраденим; де знаходилось викрадене майно на виду або було приховане від сторонніх, де саме (в останньому випадку потрібно з’ясувати, знайшли нападники схованку самі чи потерпілий вказав їм її місцезнаходження); чи належить викрадене майно потерпілому або іншим особам, установам або організаціям; яке матеріальне становище потерпілого та розміри шкоди, яка завдана йому у результаті нападу; чи може потерпілий у випадку розшуку викраденого майна впізнати його.

    Допит підозрюваного проводиться після його затримання і особистого обшуку. Підготовка і тактика проведення даної слідчої (розшукової) дії в кримінальних провадженнях про грабежі та розбої у значному ступені обумовлюються слідчою ситуацією, яка склалася на момент допиту – затримано одного чи декількох членів злочинної групи, підозрюваних у вчиненні нападу, підозрюваний був затриманий на місці нападу або в іншому місці, безпосередньо після вчинення злочину або через деякий час. Крім того, зміст допиту підозрюваних визначається їх роллю та ступенем участі в груповому нападі, а також результатами передуючих допиту інших слідчих (розшукових) дій, в ході яких були отримані докази їх вини.

    При наявності в кримінальному провадженні декількох підозрюваних, як правило, перед слідчим постає питання, з кого із спільників почати та у якій послідовності проводити їх допити. Узагальнення та аналіз досвіду розслідування грабежів та розбоїв, вчинених злочинними групами, показує, що тактично виправдано першими допитувати:

    Після отримання згоди підозрюваного давати показання, необхідно запропонувати йому розповісти про факт вчинення злочину, пояснити, коли, у зв’язку з чим виник умисел його вчинити, чи була проведена підготовка до його вчинення, хто сприяв вчиненню злочину або знав про нього, спосіб вчинення злочину, чи використовувалися технічні засоби і які саме, що було викрадено, де приховане крадене, а якщо реалізоване, то через кого, де, на яку суму, чи витрачені ці гроші, чи були спільники, хто саме, їх місцезнаходження. Об’єктивність показань підозрюваного підтверджується результатами інших слідчих (розшукових) дій.

    Проведення експертиз. Під час розслідування грабежів та розбоїв виникає необхідність у проведенні різноманітних експертиз, найбільш поширеними з яких є судово-медична, криміналістичні, судово-психіатрична, судово-хімічна.

    Судово-медична експертиза зазвичай проводиться у тих випадках, коли у потерпілого або кого-небудь з підозрюваних виявлені тілесні ушкодження. Судово-медичний експерт може встановити характер, ступінь тяжкості та наслідки тілесних ушкоджень, які були заподіяні потерпілому, а також знаряддя, механізм та давність заподіяння. Також під час розслідування грабежів та розбоїв виникає необхідність у проведенні різного роду криміналістичних експертиз, зокрема, судово-балістичної, дактилоскопічної, трасологічної, почеркознавчої та ін. Яку експертизу проводити, слідчий вирішує залежно від характеру слідів, виявлених під час розслідування злочину.

    Залежно від обставин розслідуваного грабежу або розбою, можуть використовуватися можливості інших експертиз, пов’язаних, зокрема, з дослідженням мікрооб’єктів, значення яких дуже важливе.