РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ
КРИМІНАЛІСТИКИ

Тема 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ НАУКИ КРИМІНАЛІСТИКИ

Лекційний матеріал

1. Сучасні уявлення про предмет криміналістики

Криміналістика є системою багатогранних знань, які використовуються у різних сферах суспільного життя. Адекватне розуміння предмету криміналістики має принципове значення, тому що в його визначенні конкретизовано ту ділянку об’єктивної дійсності, яка складає змістовну основу власне цієї галузі знань. Важливість вказаної проблеми усвідомлювалась криміналістами протягом всієї історії науки, що підтверджується змінами та уточненнями уявлень про предмет криміналістики, оприлюдненими у публікаціях з початку минулого століття й донині. Вивчення думок багатьох вчених дає можливість виділити декілька підходів, які характеризують еволюцію уявлень щодо сфери інтересів криміналістики. Так, на початку XX століття криміналістика сприймалась вченими як наука про засоби та прийоми застосування досягнень природничих і технічних наук з метою розслідування злочинів. Зміст перших визначень радянської криміналістики, сформульованих Г.Ю. Маннсом у 1921 році та І.М. Якимовим у 1925 році, не мав принципових розбіжностей від існуючих раніше. Пізніше, у тридцяті роки, Б.М. Шавер конкретизував визначення предмету криміналістики, охарактеризувавши її як науку, яка вивчає прийоми, методи вчинення злочинів, їх сліди та використання природничих і технічних наук для досягнення цілей розслідування. У цьому визначенні предмету криміналістики було зазначено, що криміналістика «вивчає прийоми, методи вчинення злочинів». Зазначений аспект з роками певним чином був забутий та вилучений з визначення криміналістичної науки. Щоправда, пізніше вказане словосполучення було замінено іншими термінологічними формулами. Так, у 80-х роках запропоновано визначення криміналістики, в якому як основний елемент її предмету називається «механізм злочину» (Р.С. Бєлкін).

Дещо більшого поширення набуло інше тлумачення, яке підкреслює спрямованість криміналістики на вивчення особливостей вчинення злочину та виникаючих за цих умов закономірностей. До таких закономірностей передусім відносяться закономірності утворення інформації, спричиненої діями і подіями, які пов’язані зі злочином. Необхідно підкреслити, що криміналістика повинна вивчати не тільки закономірності утворення інформації, яка виникає як наслідок власне злочину, як певного діяння, а й закономірності виникнення будь-якої інформації, яка формується в результаті інших дій і подій. Наприклад, криміналістиці треба вивчати закономірності і особливості технологічних процесів у виробництві для встановлення чинників та обставин, які можуть сприяти вчиненню злочинів.

Тобто, в більшості існуючих до середини минулого століття визначень предмету криміналістики досить чітко окреслився своєрідний підхід до розуміння науки, який можна назвати «інструментальним». Їх аналіз дозволяє підсумувати, що концепція криміналістики передбачала її розуміння переважно як прикладної, допоміжної дисципліни, яка покликана обслуговувати кримінально-процесуальну діяльність. Такий підхід робив криміналістику другорядною по відношенню, наприклад, до науки кримінального процесу, дисципліною, не дозволяв сприймати її як власне самостійну галузь знання.

Поворотним моментом у дослідженні окресленої проблеми стало визначення предмету криміналістики, подане через призму закономірностей, що вивчає наука. У 1967 році в журналі «Правоведение» була надрукована стаття Р.С. Бєлкіна та Ю.І. Краснобаєва «О предмете советской криминалистики», яка містила принципово відмінний погляд на предмет науки. З цього часу можемо вести відлік існування двох концепцій розуміння предмету криміналістичної науки. Відповідно до однієї з них, найбільш чітко викладеній О.М. Васильєвим, криміналістика – це наука про спеціальні прийоми та засоби, які розроблені на основі природничих та технічних наук, що застосовуються в кримінально-процесуальній діяльності для організації планомірного розслідування злочинів, доцільного використання пізнавальних прийомів, а також з метою попередження злочинів. Інша позиція, пізніше запропонована Р.C. Бєлкіним, в сучасній редакції виглядає так: криміналістика – це наука про закономірності механізму злочину, виникнення інформації про злочин та його учасників, закономірності збирання, дослідження, оцінки та використання доказів, та заснованих на пізнанні цих закономірностей спеціальних засобах і методах судового дослідження і попередження злочинів.

Згодом з’явились й інші визначення предмету криміналістики, які практично не виходили за межі означених підходів.

Можна було б навести багато визначень криміналістики чи її предмету, але їх вивчення дозволяє говорити, принаймні, про дві спільні особливості. По-перше, у більшості випадків автори намагаються відобразити різноманітні сторони предмету криміналістики, які мають суттєве значення. Йдеться про окреслення витоків науки, специфічності її засобів, спрямованості на практичне використання знань, інші аспекти, але ці визначення не дають відповіді на питання власне про зміст предмету науки. По-друге, сфера використання криміналістичних знань обмежується лише розкриттям, розслідуванням та попередженням злочинів, а то і лише розкриттям та розслідуванням злочинів.

Походження цієї досить складної проблеми пов’язується з природною різницею між об’єктом науки та її предметом. У сучасний період об’єкт науки розуміється як цілісна система з певною структурною організацією, з різного рівня внутрішніми та зовнішніми взаємозв’язками та взаємозалежностями, що мають не тільки певну усталеність, а й власну динаміку розвитку. До того ж, певна частина об’єктивної дійсності може представляти інтерес для різних наук. Наприклад, життя, як спосіб існування білкових тіл, вивчається великою групою біологічних наук, суспільні відносини є об’єктом вивчення соціологів, психологів, юристів та представників інших галузей знання. Злочин, як суспільне явище та пов’язані з ним обставини, також вивчаються різними науками. Серед них можна назвати науку кримінального права, кримінологію, науку кримінального процесуального права, судову медицину, судову хімію та інші.

Крім того, слід зауважити, що предметом дослідження криміналістів, з врахуванням чинного Кримінального процесуального кодексу України, є не лише злочин, а більш широке поняття – кримінальне правопорушення (злочин і кримінальний проступок).

На даний час, відповідно до законодавчих змін, у Кримінальному кодексі України надається тлумачення поняття «кримінальні правопорушення», під яким розуміється суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом кримінального правопорушення. Кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.

Отже, на сучасному етапі розвитку, тлумачення предмету криміналістики може бути сформульовано наступним чином. Криміналістика – це наука про закономірності механізму кримінального правопорушення, виникнення інформації про кримінальне правопорушення та його учасників, закономірності збирання, дослідження, оцінки та використання доказів, та заснованих на пізнанні цих закономірностей спеціальних засобах і методах досудового розслідування, судового розгляду і попередження кримінальних правопорушень.

Відповідно, об’єктом науки криміналістики є певна сфера дійсності, яка є в колі діяльності вчених, й не обов’язково представників однієї галузі знання.

Розвиток криміналістики також змінює уявлення стосовно різноманітних понять. Тільки за останні роки пожвавились дискусії відносно класифікації криміналістичних експертиз. Триває обговорення проблеми формування судової експертології як самостійної наукової дисципліни, різноманітні думки висловлюються з приводу системи криміналістики. Дискусійними залишаються питання про місце досліджень холодної зброї, боєприпасів, вибухових речовин та пристроїв, ДНК-аналізу в системі судових експертиз. Таким чином, проблема предмету науки не може належати до кола безумовно вирішених.

Визначень предмету криміналістичної науки багато. Вони містять у собі різноманітні ознаки, які окреслюють, на думку їх авторів, коло інтересів науки. Не ставлячи завдання детального розгляду переваг чи суперечностей того чи іншого визначення поняття предмету, що ґрунтовно досліджувалось на сторінках криміналістичної літератури, слід зазначити, що серед найбільш вагомих ознак предмету криміналістичної науки вченими називаються такі:

Синтетичність знань, які складають зміст криміналістики, в більшості утворених за рахунок залучення досягнень різних галузей знання з подальшим їх удосконаленням та пристосуванням для вирішення завдань боротьби з кримінальними правопорушеннями.
Специфічність техніко-криміналістичних засобів, прийомів та методів розслідування і попередження кримінальних правопорушень.
Спрямованість криміналістики на вивчення закономірностей виникнення доказів (доказової інформації) при підготовці, вчиненні і приховуванні кримінальних правопорушень та закономірностей збирання, дослідження та використання доказів (доказової інформації) під час розслідування та попередження кримінальних правопорушень.
Розробка науково-технічних методів, прийомів, способів різноманітних рекомендацій з метою оптимізації розслідування та попередження кримінальних правопорушень.

Аналіз визначень предмету криміналістики свідчить, що в них відзначені три суттєві напрями інтересу криміналістичної науки. По-перше, вивчення закономірностей утворення кримінально значимої інформації та роботи з нею. По-друге, вивчення досягнень інших галузей знань з метою залучення їх до вирішення завдань боротьби з кримінальними правопорушеннями. По-третє, розробка певних засобів роботи з кримінально значимою інформацією.

Враховуючи розвиток криміналістики, у науковців все частіше звучить думка про те, що існуючі визначення предмета криміналістики стали вже «тісними» для цієї науки, звужуючи її можливості лише цариною протидії правопорушенням та боротьби зі злочинністю. Тобто, у сучасних умовах криміналістика може бути визначена як система знань про закономірності утворення (формування, виникнення), виявлення (встановлення), фіксації, вилучення, дослідження, оцінки та використання інформації, придатної для перевірки чи встановлення будь-яких фактів, подій, явищ, а також про розробку на основі пізнаних закономірностей прийомів, способів, методів, методик, технологій, інструментів, матеріалів, приладів та їх комплексів і інших засобів оптимізації роботи з такою інформацією.

2. Функції та завдання криміналістики

Термін «функція» походить від латинської «funciо» – виконання, здійснення, вплив. У науковій та довідковій літературі він тлумачиться як робота кого, чого-небудь; обов’язки; коло діяльності когось, чогось; повинність; місія; відповідність; відображення; роль.

У тлумаченні поняття функцій науки серед представників окремих природничих та суспільних наук теж існує багато особливостей. Якщо не деталізувати деякі галузеві особливості, то під функціями науки традиційно розуміють її службову роль та суспільне призначення, основні напрями її діяльності, іманентно властиві науці прояви її сутності, що випливають з її внутрішньої природи як самостійної системи знань.

Відомо, що криміналістика належить до системи юридичних наук, й цілком логічним було б говорити, що криміналістика повинна виконувати ряд специфічних функцій, притаманних правовим наукам.

Узагальнюючи різні підходи до розуміння функцій науки взагалі та у криміналістиці зокрема, слід сказати, що на сучасному етапі криміналістичній науці притаманні такі головні функції:

а) констатуюча – фіксація, реєстрація, опис, накопичення масиву відомостей про об’єкти, процеси, явища та закономірності, які виявлені та спостерігаються, для подальшого їх теоретичного пояснення;

б) інтерпретаційна – розкриття внутрішньої суті, з’ясування причин та внутрішніх зв’язків тих явищ, процесів, що достовірно відомі та зафіксовані наявними знаковими засобами;

в) евристична – відкриття, встановлення раніше невідомих явищ, процесів, закономірностей та розробка нових теоретичних положень та вчень;

г) прогностична – передбачення, з можливим найвищим ступенем достовірності, стану об’єкта, явища, процесу на певний момент або проміжок часу в майбутньому;

д) практично-прикладна – забезпечення практики попередження, розслідування кримінальних правопорушень та інших видів юридичної практики необхідними технічними засобами та методичними рекомендаціями;

є) комунікативна – розповсюдження досягнень криміналістики на широке коло сфер науки і практики та надійне отримання відомостей, необхідних для криміналістичних досліджень;

ж) навчальна – сприяння з боку науки засвоєнню та оволодінню криміналістичними знаннями співробітниками правоохоронної галузі;

з) виховна – сприяння своїми специфічними засобами, методами та рекомендаціями формуванню суспільно бажаної правової поведінки індивідуальних та групових суб’єктів;

і) критична – виявлення недоліків і помилок в усіх проявах криміналістики.

Функції усіх юридичних наук носять переважно теоретико-прикладний характер. Система функцій криміналістики не є виключенням. Тому функції криміналістики реалізуються через систему її завдань. У самому загальному вигляді головним завданням цієї науки називають криміналістичне забезпечення боротьби з кримінальними правопорушеннями відповідними потребам практики засобами, прийомами і методами отримання доказової інформації.

Крім того, до загальних завдань відносяться – захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 1 КПК України).

Загальні завдання є основою для виділення окремих (спеціальних) завдань для кожної юридичної науки, у тому числі і криміналістики. Окремі завдання характеризують конкретну юридичну науку, слугують орієнтиром і програмою її розвитку і вдосконалення. До окремих завдань криміналістики належать:

1) подальше вивчення об’єктивних закономірностей дійсності, що складають основу предмета криміналістики;

2) розробка нових і вдосконалення існуючих техніко-криміналістичних засобів, тактичних прийомів та методичних рекомендацій збирання, дослідження, оцінки та використання доказів;

3) розробка заходів виявлення, припинення та попередження злочинів;

4) розробка і удосконалення організаційних, тактичних і методичних основ досудового розслідування та судового провадження, організаційних і методичних основ судової експертизи;

5) активне вивчення і узагальнення слідчої, експертної, оперативно-розшукової та судової практики, зарубіжного досвіду у боротьбі із кримінальними правопорушеннями, розробка автоматизованих інформаційних баз.

У більш конкретизованому вигляді система завдань криміналістики може бути розкрита у взаємозв’язку з функціями цієї науки.

Так, головним завданням щодо реалізації констатуючої функції можна назвати глибоке вивчення різноманітних проявів буття, що мають значення для криміналістичної діяльності. У більш детальному вигляді завдання з реалізації даної функції полягають у вивченні конкретних сфер навколишньої дійсності, які входять до інтересів криміналістики, а саме:

а) вивчення наукового знання у цілому: досягнень та сучасного стану науково-дослідної діяльності в юридичних науках, особливо наук кримінального процесу та кримінального права;

б) узагальнення даних про стан фундаментальних наукознавчих досліджень з метою подальшого вдосконалення власних галузевих розробок загальнотеоретичного змісту;

в) аналіз досягнень природничих та технічних наук з метою з’ясування можливостей їх запозичення, пристосування до цілей криміналістики;

г) вивчення практики у широкому її розумінні: правоохоронної, правозастосовної (особливо слідчої та експертної), практики протиправної діяльності, практики у конкретних сферах суспільної діяльності для виявлення «криміногенних зон» з метою розробки заходів попередження, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень у різних галузях.

Що стосується інтерпретаційної функції, то головним завданням з її реалізації є теоретичне тлумачення за допомогою понятійно-категоріального апарату криміналістики, сутності достовірно відомих, описаних, сформульованих закономірностей, явищ та процесів. Завдання другого рівня включатимуть:

а) систематизацію накопиченого емпіричного матеріалу;

б) вдосконалення та уточнення базових теорій та конкретних теоретичних положень як основи, через яку пояснюються отримані дані про відкриті та вже відомі об’єкти, явища процеси та закономірності;

в) з’ясування спроможності науки адекватно інтерпретувати за допомогою існуючого понятійно-категоріального апарату досліджені прояви оточуючого світу.

Узагальненим завданням з реалізації евристичної функції є генерація, продукування нових достовірних криміналістичних знань. Завдання нижчого рівня складаються з:

а) оцінки наявного криміналістичного знання з метою виявлення прогалин, які потребують заповнення;

б) відкриття невідомих, але об’єктивно існуючих явищ, процесів, закономірностей, пов’язаних з предметом криміналістики;

в) створення, формування нових криміналістичних вчень, теорій, наукових положень;

г) виявлення нових проявів злочинності, які потребують дослідження та формування принципово нових підходів, боротьба з якими не може бути забезпечена наявним криміналістичним знанням;

д) розробка принципово нових методів використання досягнень інших галузей, які раніше не використовувалися саме для цілей криміналістики;

е) перевірка практичної ефективності нових розробок.

Головним завданням щодо реалізації прогностичної функції є формулювання достовірного прогнозу стану існуючих та появи невідомих об’єктів, явищ, процесів, закономірностей, які мають або матимуть відношення до предмету криміналістики. Це завдання реалізується через низку завдань нижчого рівня:

а) визначення сфер практики та науково-дослідної діяльності, явищ та процесів, які потребують прогнозування;

б) підбір методів здійснення прогнозу та встановлення кола знань, які будуть покладені в основу прогностичного висновку;

в) встановлення можливостей усунення негативних факторів або створення позитивних умов для вдосконалення правоохоронної практики;

г) вивчення прогнозів, зроблених іншими галузями відносно спільних об’єктів дослідження або факторів, які можуть вплинути на стан кримінально протиправної діяльності.

Практико-прикладна функція співвідноситься з завданням максимального забезпечення практики науково-технічними досягненнями. До можливих конкретизуючих завдань з реалізації цієї функції можна віднести:

а) вивчення потреб правоохоронної практики у наукових рекомендаціях;

б) розробка рекомендацій щодо техніко-криміналістичного, тактико-криміналістичного, експертно-криміналістичного та методичного забезпечення правоохоронної практики;

в) розширення сфери застосування розроблених техніко-криміналістичних засобів у протидії кримінальним правопорушенням;

г) створення відповідного науково-методичного забезпечення використання техніко-криміналістичних засобів;

д) активізація впровадження техніко-криміналістичних засобів у практику;

е) ґрунтовна перевірка практикою ефективності криміналістичних засобів, прийомів, методів.

До головних завдань комунікативної функції слід віднести забезпечення та підтримку «каналів» інформаційного обміну криміналістики з іншими галузями знання та практикою. Конкретні завдання щодо реалізації комунікативної функції наступні:

а) налагодження внутрішнього наукового інформаційного обміну в криміналістиці;

б) встановлення взаємообміну з іншими галузями знання з метою запозичення їх досягнень для цілей криміналістики та розповсюдження криміналістичного знання на інші галузі, особливо юридичні;

в) створення тісних, систематичних взаємозв’язків з практикою;

в) інформаційне забезпечення потреб практики боротьби з кримінальними правопорушеннями та інших сфер практичної діяльності;

г) популяризація та розповсюдження досягнень криміналістики;

д) створення умов для плідного взаємозв’язку з зарубіжними колегами.

Завданням навчальної функції криміналістики є впровадження в освітній процес наукових розробок та практичних рекомендацій. Завданнями нижчого рівня при цьому виступають:

а) впровадження в навчальні курси знань та рекомендацій, виходячи з потреб практики;

б) корегування освітнього процесу з метою приведення його у відповідність до рівня останніх наукових досягнень;

в) вивчення та вдосконалення можливостей освітнього процесу як додаткового каналу інформаційного забезпечення практики.

Головне завдання щодо реалізації виховної функції є забезпечення за допомогою криміналістичних методів, засобів та рекомендацій правового виховання громадян. Більш детальними завдання нижчого можуть бути:

а) популяризація можливостей використання досягнень криміналістики для ефективної реалізації виховної функції права;

б) розробка та вдосконалення засобів, методів, рекомендацій щодо попередження кримінальних правопорушень;

в) вплив на формування особистих якостей співробітників правоохоронних органів, необхідних для результативного використання криміналістичних знань під час розслідування та попередження кримінальних правопорушень.

Головне завдання щодо реалізації критичної функції полягає у пошуку та встановленні недоліків, недопрацювань в криміналістиці в усіх її проявах. Зокрема:

а) викриття недоробок, прогалин в наявних та створюваних криміналістичних рекомендаціях;

б) виявлення чинників, які негативно впливають на застосування рекомендацій криміналістів у практичній діяльності;

в) критичне осмислення стану практики боротьби з кримінальними правопорушеннями;

г) виявлення прогалин у кримінальному та кримінальному процесуальному законодавстві, пропозиціях вчених, з метою вдосконалення та зменшення впливу негативних факторів на практичну діяльність з попередження та розслідування кримінальних правопорушень

Запропонована вище система конкретизуючих завдань стосується криміналістики загалом і, звичайно, не може відобразити всю багатовекторність використання її здобутків. Конкретні завдання можуть бути деталізовані в межах розділів, підрозділів науки.

3. Система криміналістики

На сучасному етапі розвитку науки криміналістики все частішими стають дискусії з приводу її системи. Система криміналістики – це її складові частини або розділи, розташовані в певній послідовності, яким притаманна наявність внутрішніх і зовнішніх взаємозв’язків.

Історичний аналіз свідчить, що спочатку криміналістику не розбивали на частини – це була «поліцейська техніка». З часом були виділені та узагальнені прийоми проведення слідчих дій. Так з’явився другий розділ – тактика. В кінці 20-х – початку 30-х років ХХ ст., криміналістика збагатилася третьою частиною – методикою розслідування окремих видів злочинів, або інакше – особливою частиною. Таким чином, система криміналістики склалася з трьох розділів: криміналістичної техніки, слідчої тактики і методики розслідування, зокрема, техніка і тактика склали загальну частину, а методика – особливу. Така система існувала значний відрізок часу. У 50-ті роки у ній з’явилось «введення», до якого були віднесені методи криміналістики, вчення про версії, проблеми взаємодії з оперативними підрозділами і громадськістю. Так сформувалася четверта частина системи криміналістики – методологія (або загальна теорія криміналістики, що обґрунтував Р.С. Бєлкін).

Система науки криміналістики, як і її предмет, постійно піддавалася різним змінам. З одного боку – це було об’єктивною необхідністю, оскільки процес накопичення криміналістикою теоретичних та емпіричних даних існував постійно і, як наслідок цього, виникала необхідність їх узагальнення та систематизації. З іншого боку, зміни системи криміналістики мали суб’єктивний характер.

Наприклад, у 1938 р. Б.М. Шавер запропонував побудувати систему криміналістики за типом систем галузевих правових дисциплін, розділивши її на загальну і особливу частину. До загальної частини він включив криміналістичну техніку і ту частину тактики, яка, на його думку, не відносилася до науки кримінального процесу, а до особливої – питання розслідування окремих видів злочинів. Ця концепція отримала подальший розвиток у підготовленому спільно з С.А. Голунським підручнику з криміналістики.

А.І. Вінберг обґрунтовував думку, що система криміналістики повинна складатися з чотирьох частин: введення в науку; криміналістична техніка; криміналістична тактика; методика розслідування окремих видів злочинів. У свою чергу, О.М. Васильев вважав доцільним звернутися до тричленної системи криміналістики (техніка, тактика, методика).

У 90-х роках ХХ століття зміни у системі криміналістики стали певною данню «моді» на процеси, що відбувалися у суспільному житті. Така тенденція іноді відслідковується й сьогодні. Переважно обґрунтовується необхідність розвитку системи криміналістики за рахунок внутрішнього перерозподілу її окремих розділів або утворення «принципово» нових галузей знань, що раніше не входили до її системи.

Аналіз криміналістичної літератури дає можливість об’єднати вчених за їх ставленням до формування системи науки у три групи: 1) прибічники збільшення кількості розділів системи криміналістики; 2) прибічники повернення до двоелементної системи криміналістики (загальна і особлива частини); 3) прибічники чотириелементної системи криміналістики.

Щодо першої концепції. Ряд науковців, посилаючись на зростання обсягу сучасних криміналістичних знань, пропонують розширити рамки традиційної системи науки криміналістики за рахунок введення нових елементів. Так, М.В. Салтевський відмічав, що конструювання системи криміналістики може носити традиційно-історично-описовий характер, коли при викладенні певної частини предмета, матеріал подається в історичній послідовності його виникнення, та інформаційно-діяльнісний, при якому події, факти розглядаються з позиції механізму їх виникнення, відображення в матеріальному середовищі та механізмі виникнення джерел інформації. Запропонована ним система криміналістики складається з шести розділів: 1) методологічні засади криміналістики; 2) механізм вчинення злочину та виникнення криміналістичної інформації; 3) джерела криміналістичної інформації; 4) технічні засоби збирання криміналістичної інформації; 5) криміналістична тактика; 6) криміналістична методика.

М.І. Скригонюк вважає доцільним ввести до традиційної чотириелементної системи новий, п’ятий елемент – розділ, що включає питання організації розслідування злочинів. Відповідно до його точки зору, у криміналістиці необхідно виділити розділи: 1) вступ у криміналістику; 2) криміналістична техніка; 3) криміналістична тактика; 4) організація розкриття і розслідування злочинів; 5) методика розслідування окремих видів і груп злочинів. Необхідно відмітити, що запропонована ним система не відзначається новизною. Такий підхід був запропонований О.Г. Філіповим, який провів аналіз існуючих у російській криміналістичній науці концепцій про систему криміналістики.

Ще один п’ятиелементний підхід до системи науки криміналістики був реалізований В.С. Кузьмічовим та Г.І. Прокопенком у навчальному посібнику «Криміналістика» (під загальною редакцією В.Г. Гончаренка та Є.М. Моісеєва). В даному навчальному посібнику криміналістика структурно складається з п’яти розділів: 1) загальна теорія криміналістики; 2) криміналістична техніка; 3) криміналістична експертиза; 4) криміналістична тактика; 5) криміналістична методика.

Зрозуміло, що така система не позбавлена спірних питань, але є цілком прийнятною з точки зору побудови навчального курсу для певних категорій фахівців, зокрема, які поглиблено вивчають питання судової експертизи.

Однак, найчисельнішу групу вчених становлять прихильники класичної чотириелементної побудови системи науки криміналістики. Таку позицію займає й авторський колектив даного підручника. Запропонована система традиційно складається з чотирьох розділів:

Загальна теорія криміналістики (теоретичні основи криміналістики).
Криміналістична техніка.
Криміналістична тактика.
Криміналістична методика (методика розслідування окремих видів кримінальних правопорушень).

Загальна теорія криміналістики являє собою систему базових принципів, теоретичних концепцій, категорій, понять, термінів і методів, що є методологічною основою її розвитку.

Криміналістична техніка – це система наукових положень і розроблених на їх основі технічних засобів і прийомів, призначених для збирання та дослідження доказів. У практичному вигляді криміналістична техніка є арсеналом засобів і методів збирання криміналістичної інформації.

Криміналістична тактика – це розділ науки криміналістики, що включає систему наукових положень і розроблених на їх основі практичних рекомендацій з організації та планування досудового розслідування і судового провадження, визначення оптимальної лінії поведінки осіб, які здійснюють розслідування, прийомів проведення слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових), процесуальних дій, спрямованих на встановлення обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, збирання та оцінку доказів.

Криміналістична методика – це завершальний розділ науки криміналістики, що представляє собою систему інтегрованих наукових положень і сформованих на їх основі комплексів методичних рекомендацій, що забезпечують оптимальну організацію розслідування та попередження окремих видів кримінальних правопорушень.

Необхідно відзначити, що система науки залежить від рівня розвитку її складових елементів, ступеня теоретичної розробленості розділів. Відповідно до їх розвитку, безумовно повинна удосконалюватися її внутрішня та зовнішня будова, в тому числі і шляхом відокремлення з криміналістики окремих елементів, і створення на їх основі нових галузей наукового знання.

Предмет криміналістики та її система внутрішньо та зовнішньо взаємопов’язані. Розвиток предмета і системи криміналістики, пізнання нових її складових, має такий самий закономірний характер як і в інших галузях наукового знання, одним із змістовних елементів якого є перехід від менш загальних до більш загальних та глибоких теорій.

Проблеми удосконалення предмету криміналістики та її системи будуть постійно знаходитися в полі зору наукового аналізу криміналістів, оскільки від цього буде залежить рівень розвитку науки, ефективність навчання, результативність застосування методів, засобів та прийомів розслідування, досягнення завдань кримінального провадження.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРИМІНАЛІСТИКИ