РОЗДІЛ 3. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА

Тема 18. ТАКТИКА ДОПИТУ

  • Мультимедійна презентація
  • Тестовий контроль знань
    • Лекційний матеріал
  • 1. Загальні положення допиту
  • 2. Підготовка до допиту
  • 3. Робочий етап допиту
  • 4. Фіксація ходу і результатів допиту
  • 5. Тактика одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб

    • 1. Загальні положення допиту

    Допит розглядається як процес передачі слідчому особою, яка допитується, інформації про подію, що розслідується, або про пов’язані з нею обставини й осіб. Під час досудового розслідування допиту належить визначальне місце: з усього бюджету часу, що витрачається слідчим на проведення слідчих (розшукових), інших процесуальних дій, на допит витрачається понад 80 %. На практиці – це одна з найбільш складних слідчих (розшукових) дій. Складність допиту визначається не тільки тим, що слідчому нерідко протистоїть особа, яка не бажає давати показання, але і тим, що у показаннях добросовісної особи, яка допитується, можуть міститися помилки, перекручування і вигадки, які необхідно виявити і врахувати на шляху встановлення об’єктивних обставин кримінального провадження. Тому допит вимагає від слідчого високої професійної майстерності.

    Допит – це слідча (розшукова) дія, змістом якої є одержання показань від особи, яка володіє відомостями, що мають значення для розслідуваного кримінального правопорушення.

    Допит можна охарактеризувати як процес передачі інформації про розслідуване кримінальне правопорушення, пов’язані з ним обставини і людей. Ця інформація надходить до допитуваного в момент сприйняття ним тих або інших явищ або предметів, запам’ятовується і потім під час допиту відтворюється і передається слідчому.

    Для того, щоб успішно провести допит, слідчий повинен чітко уявляти собі яку інформацію і за допомогою яких прийомів і засобів він має намір отримати. Коло обставин, які слідчий має намір з’ясувати, називається предметом допиту. До їх числа відносяться обставини, які:

    Предмет допиту залежить як від процесуального становища допитуваного, так і від того, якою інформацією він може володіти.

    Залежно від черговості проведення розрізняють первинний і додатковий допит.

    Залежно від процесуального становища допитуваного розрізняють допит: свідка; потерпілого; підозрюваного; обвинуваченого; експерта (на стадії судового розгляду).

    Особливим видом є одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб (ч. 9 ст. 224 КПК України).

    Кожен вид допиту має свою процесуальну регламентацію і тактично проводиться по-своєму. Однак, існує й ряд загальних положень.

    Слід наголосити на дотриманні обов’язкових вимог, визначених КПК України, які повинні бути враховані під час проведення допиту за будь-яких умов:

    1) мета допиту – це отримання (збирання) доказів або перевірка вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні;

    2) допит проводиться за наявності підстав: правових (сукупність передбачених КПК України умов, що дають право слідчому, прокурору, суду проводити допит); фактичних (наявність достатніх відомостей, що обґрунтовують для слідчого, прокурора, суду необхідність проведення допиту в інтересах встановлення обставин кримінального провадження);

    3) допит проводиться за місцем проведення досудового розслідування або в іншому місці за погодженням із особою, яку мають намір допитати. Кожний свідок допитується окремо, без присутності інших свідків;

    4) забезпечення присутності адвоката, законного представника тощо, під час проведення допиту осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені;

    5) роз’яснення допитуваним їх прав та обов’язків, а також відповідальності. Зокрема, перед допитом після встановлення особи допитуваного, роз’яснюються його права, а також порядок проведення допиту. У разі допиту свідка він попереджається про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за дачу завідомо неправдивих показань, а потерпілий – за дачу завідомо неправдивих показань;

    6) заборона проведення допиту у нічний час (з 22 до 6 години), за винятком невідкладних випадків, коли затримка в його проведенні може призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі підозрюваного;

    7) забезпечення безпеки учасників допиту, нерозголошення конфіденційної інформації, захисту особистого життя людини;

    8) заборона застосування будь-яких дій, що принижують честь і гідність особи, не передбачених законом засобів примусового характеру;

    9) обмеження часу проведення допиту: допит не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому – понад вісім годин на день (ч. 2 ст. 224 КПК України); допит малолітньої або неповнолітньої особи не може продовжуватися без перерви понад одну годину, а загалом – понад дві години на день (ч. 2 ст. 226 КПК України);

    10) обов’язкове залучення спеціалістів у передбачених випадках: мова йде про участь педагога, психолога або лікаря під час допиту за участю малолітньої або неповнолітньої особи (ч. 1 ст. 227 КПК України); перекладача (ст. 68 КПК України). В інших випадках проведення допиту із залученням спеціаліста відбувається на розсуд слідчого;

    11) допитувана особа має право використовувати під час допиту власні документи і нотатки, якщо її показання пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими відомостями, які важко зберегти в пам’яті. За бажанням допитуваної особи вона має право викласти свої показання власноручно. За письмовими показаннями особи їй можуть бути поставлені додаткові запитання. Особа має право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) або які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами досудового розслідування;

    12) застосування з метою ефективного проведення допиту технічних засобів (фотозйомки, аудіо- та/або відеозапису), а також їх нових видів. До останніх відносяться випадки допиту осіб під час досудового розслідування у режимі відеоконференції при трансляції з іншого приміщення (дистанційне досудове розслідування, ст. 232 КПК України).

    До принципів допиту варто віднести: активність, цілеспрямованість, об’єктивність і повноту.

    1. Активність допиту полягає в тому, що слідчий тримає в своїх руках ініціативу, уміло використовує всі необхідні тактичні прийоми. За допомогою всіх наявних у його розпорядженні законних засобів він намагається отримати правдиві показання.
    2. Цілеспрямованість допиту означає проведення його із заздалегідь визначеною метою, для одержання певної, а не будь-якої інформації. Цілеспрямованість забезпечується наявністю у слідчого чіткого уявлення про предмет допиту.
    3. Об’єктивність і повнота полягають в тому, що слідчий не вправі за власним розсудом скорочувати отримані показання, змінювати їх у відповідності зі своїми уявленнями про хід речей, нав’язувати допитуваному ці уявлення. Однією із гарантій об’єктивності допиту є заборона ставити навідні запитання, а повноти – вимога, по можливості, дослівно викладати показання допитуваного в протоколі.

    2. Підготовка до допиту

    Проведення допиту, як і будь-якої іншої слідчої (розшукової) дії, складається з трьох етапів: підготовчого, робочого і заключного. Розглянемо перший із них.

    Підготовка до допиту включає: збирання вихідних даних; тактичне забезпечення, вибір часу і місця допиту, способу виклику на допит; технічне забезпечення допиту; складання плану слідчої (розшукової) дії.

    1. Збирання вихідних даних визначає успіх і ефективність допиту. До числа вихідних для допиту даних відносяться відомості про особу допитуваного, які допомагають слідчому виробити потрібну тактику допиту. Вони можуть бути отримані за результатами вивчення матеріалів кримінального провадження й оперативних джерел або отримані спеціальними методами: спостереження за суб’єктом, бесіда, аналіз діяльності (у тому числі й спосіб вчинення і приховання кримінального правопорушення), узагальнення незалежних характеристик, що даються суб’єкту певними особами в різних ситуаціях.

    Під час підготовки до допиту слідчий повинен визначити коло обставин, відносно яких необхідно отримати показання. Інформація, що відноситься до предмету допиту, може носити спеціальний характер, вимагати ознайомлення зі спеціальною літературою, тими або іншими технологічними процесами, порядком документо- і товарообігу на підприємстві, системою обліку і звітності тощо. У таких випадках слідчий вправі використовувати консультації спеціалістів, дані, що містяться у висновках експертів та інших матеріалах кримінального провадження, довідкові матеріали. Інформація, що відноситься до предмета допиту, може бути отримана також і з оперативних джерел.

    2. До тактичного забезпечення допиту відноситься вибір тактичних прийомів, що слідчий планує використовувати під час допиту. Теорія і практика слідчої діяльності постійно розробляє нові тактичні прийоми, обумовлені потребами практики і новими можливостями науки.

    Все різноманіття тактичних прийомів допиту може застосовуватися лише за умови чіткого та неухильного дотримання критеріїв їх допустимості. Головним при визначенні критеріїв допустимості тактичних прийомів є дотримання законності. Принцип законності виражає вимогу безумовної і суворої відповідності прийомів і засобів діяльності, тактики їх застосування букві і духу закону, оскільки, для досягнення завдань кримінального провадження – захисту і відновлення порушених прав – можуть використовуватися лише передбачені законом засоби та прийоми.

    Також необхідно, крім загальних критеріїв допустимості тактичних прийомів слідчих (розшукових) дій, визначити конкретні критерії або умови допустимості тактичних прийомів під час проведення допиту. До них можуть бути віднесені наступні:

    а) відсутність в інформації, що повідомляється допитуваному, неправдивих даних;

    б) недопустимість тиску (у особи, стосовно якої застосовується тактичний прийом, завжди повинна бути можливість добровільного вибору варіанту реагування);

    в) від допитуваного не повинна приховуватися інформація, ознайомлення з якою є законодавчо встановленим правом особи;

    г) виключення застосування тактичних прийомів, що можуть потягти серйозні негативні наслідки для учасників кримінального провадження (розлад здоров’я, спонукання до аморальних і протизаконних дій та ін.).

    3. Вибір часу і місця допиту. Час допиту визначається з урахуванням важливості відомостей, якими володіє допитуваний, його процесуального становища, ролі в розслідуваній події, зв’язків з іншими особами, які підлягають допиту в кримінальному провадженні.

    Не рекомендується допитувати осіб, які знаходяться в стані сильного душевного хвилювання, розгубленості, пригніченості, крім виняткових випадків, що не терплять зволікання.

    Вирішення питання про місце допиту (за місцем провадження розслідування або за місцем перебування допитуваного) залежить від конкретної ситуації. Однак у всіх випадках слідчий повинен прагнути, щоб місце відповідало вимогам, що пред’являються до обстановки допиту, – було зручним для проведення цієї слідчої (розшукової) дії, сприяло встановленню необхідного психологічного контакту з допитуваним, зосередженості його уваги на предметі допиту, забезпечувало збереження слідчої таємниці.

    4. Визначення способу виклику на допит. З числа передбачених кримінальним процесуальним законодавством (ст. 135 КПК України) способів виклику на допит (вручення повістки, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв’язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою) слідчий обирає той, який в даній ситуації оптимально сприяє встановленню психологічного контакту з допитуваним, збереженню в таємниці від інших осіб самого факту виклику на допит, проведенню допиту в намічений час і в потрібному місці.

    5. До технічного забезпечення допиту входить: підготовка необхідних бланків протоколів, паперу, пишучих приладь, оргтехніки, технічних засобів запису; забезпечення, при необхідності, охорони; підготовка приміщення для допиту.

    6. Письмовий план переважно складається для допитів, пов’язаних із з’ясуванням широкого кола обставин, з використанням значної вихідної інформації, у тому числі й оперативної, складної в тактичному відношенні. При підготовці до нескладних допитів припустимим є усне планування або складання плану за спрощеною формою, іноді у вигляді переліку запитань до допитуваного.

    Криміналістичною наукою розроблена наступна класифікація запитань, що можуть бути поставлені допитуваному:

    1. Доповнюючі запитання ставляться з метою усунення «прогалин» в отриманих показаннях.
    2. Уточнюючі запитання можуть бути поставлені для конкретизації отриманих відомостей.
    3. Нагадуючі запитання мають на меті пожвавлення пам’яті допитуваного за рахунок асоціативних зв’язків. Нагадуючих питань зазвичай задається декілька, щоб сприяти процесу послідовного пригадування.
    4. Контрольні запитання ставляться з метою перевірки отриманих показань або одержання даних для такої перевірки.
    5. Викриваючі питання покликані викрити неправду в показаннях допитуваного, очевидну для слідчого. Їх постановка зазвичай пов’язана з демонстрацією допитуваному достовірних доказів, що спростовують його показання. Такі питання, як правило, складаються з двох частин. У першій фіксується пред’явлення допитуваному того або іншого доказу, друга містить пропозицію пояснити цей доказ або пов’язану з ним обставину.

    Формулювання запитань повинно бути таким, щоб виключити можливість односкладної відповіді (типу – «так» або «ні»). Питання повинні бути чіткими, конкретними, зрозумілими і відноситися до предмету допиту.

    Загалом, можна підсумувати, що підготовка до проведення допиту включає в себе три основних елементи:

    а) організаційний – забезпечення раціонального проведення допиту (коли і де доцільно провести його з позиції раціонального використання бюджету часу і можливостей слідчого – сьогодні, завтра, зранку, ввечері, одному або з помічником, які використати технічні засоби і т.п.);

    б) змістовний – визначення повноти і взаємозв’язку обставин, що підлягають встановленню;

    в) тактичний – встановлення відповідних засобів і прийомів вирішення конкретних завдань допиту (кого допитати раніше, яку інформацію необхідно зібрати або перевірити для викриття неправдивих показань, який рівень «готовності» допитуваного для реалізації намічених тактичних прийомів).


    3. Робочий етап допиту

    Робочий етап допиту можна розділити на чотири стадії:

    1. На встановлення психологічного контакту впливають обстановка допиту, манера поведінки слідчого, уміння володіти собою, його тон, зовнішній вигляд. З метою встановлення контакту з допитуваним може бути використана бесіда, яку веде з ним слідчий під час заповнення анкетної частини протоколу допиту.

    Для встановлення психологічного контакту рекомендується:

    2. Далі слідчий пропонує допитуваному розповісти все відоме щодо кримінального правопорушення. Вільна розповідь полягає у викладенні особою відомих їй фактів у тій послідовності, яку їй рекомендує слідчий або яку вона обирає сама. Цей етап допиту є необхідним з наступних підстав:

    Як правило, слідчий не повинен переривати вільну розповідь репліками або запитаннями. Тільки коли слідчий переконається, що допитуваний значно відхилився від предмету допиту і що таке відхилення не є необхідним для пригадування значимих для розслідування фактів, він може запропонувати допитуваному триматися ближче до суті.

    По ходу вільної розповіді протоколювання не рекомендується, оскільки неминуче призводить до перерв, відволікає допитуваного, послабляє його зусилля з пригадування тих або інших фактів, порушує асоціативні зв’язки.

    3. Після закінчення вільної розповіді слідчий шляхом постановки питань доповнює й уточнює отримані показання, встановлює факти, що не повідомлялися під час вільної розповіді, одержує контрольні дані, необхідні для перевірки показань, допомагає допитуваному пригадати забуте.

    З метою пожвавлення пам’яті допитуваного застосовуються наступні тактичні прийоми допиту:

    1) Допит з використанням асоціативних зв’язків. З метою появи асоціативних зв’язків слідчий задає допитуваному питання, що відносяться не до необхідного, а до суміжних з ним фактів, допомагає встановити спочатку їх, а потім, за асоціацією, і необхідний.

    2) Допит на місці події. Пожвавленню пам’яті служить повторне сприйняття тієї обстановки, в якій відбувалася розслідувана подія.

    Подібний з допитом на місці події прийом – пред’явлення допитуваному для повторного сприйняття тих або інших предметів, пов’язаних з обставинами, що цікавлять слідство. Крім того, може бути використаний і такий засіб, як ознайомлення допитуваного (у необхідних межах) з показаннями інших осіб про ті ж обставини, а також одночасний допит вже допитаних осіб.

    3) Додатковий допит по обмеженому колу обставин. Відтворюючи показання повторно, допитуваний може пригадати упущені або забуті ним під час першого допиту факти.

    Тактичні прийоми викриття неправди за своїм характером і спрямованістю можуть бути розділені на три групи: прийоми емоційного впливу; прийоми логічного впливу; тактичні комбінації.

    1. Прийоми емоційного впливу:

    1.1. На свідка і потерпілого:

    1.2. На підозрюваного:

    2. Прийоми логічного впливу полягають у демонстрації невідповідності показань дійсності. До їх числа відносяться:

    3. Тактичні комбінації, тобто створення ситуації, розрахованої на неправильну оцінку її допитуваним, що об’єктивно приводить до його викриття. Під час тактичних комбінацій використовують:

    Викриття неправди в показаннях допитуваного може призвести до наступних наслідків: до дачі ним правдивих показань або до заміни їх новими неправдивими. В другому випадку процес викриття неправди повинен бути продовжений.

    Під час першого допиту слідчий обирає тактику з урахуванням рівня його поінформованості про допитуваного. Залежно від того, як реагує на неї допитуваний слідчий визначає вдалість обраного варіанта або необхідність внесення коректив до своєї тактики (аж до повної відмови від прийомів, які використовуються).

    Отже, результативність проведення допиту визначається, насамперед, вибором тактики, яка відповідає характеру слідчої ситуації.


    4. Фіксація ходу і результатів допиту

    Фіксація доказової інформації має декілька форм: вербальна (словесна), графічна, предметна, наочно-образна. Згідно ст. 103 КПК України, слідчі (розшукові) дії під час кримінального провадження можуть фіксуватися: 1) у протоколі; 2) на носії інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії; 3) у журналі судового засідання.

    Основним засобом фіксації ходу і результатів допиту є протокол (ст. 104 КПК України).

    Протокол допиту складається з трьох частин:

    1) вступної, яка повинна містити відомості про: місце та час проведення допиту; особу, яка проводить допит; у разі допиті свідка і потерпілого – відмітку про попередження про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань (тільки свідка) і за дачу неправдивих показань, що підтверджується підписом допитуваного; всіх осіб, які присутні під час проведення допиту; інформацію про те, що особи, які беруть участь у допиті, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються під час проведення допиту, умови та порядок їх використання;

    2) описової, яка повинна містити: інформацію про послідовність дій учасників; відомості, викладені під час вільної розповіді допитуваного; поставлені допитуваному запитання та його відповіді;

    3) заключної, яка повинна містити відомості про: спосіб ознайомлення учасників допиту зі змістом протоколу; зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників допиту; підписи учасників допиту.

    Допитуваному, коли він про це просить, може бути надана можливість особисто викласти свої показання у протоколі допиту в присутності слідчого, про що зазначається в даному процесуальному документі.

    У ході допиту особа може за власним бажанням або за пропозицією слідчого виконати креслення, схеми, плани, малюнки, що пояснюють її показання. Ці документи, засвідчені підписами допитуваного і слідчого, долучаються до протоколу.

    Після закінчення робочого етапу допиту, перед підписанням протоколу всім учасникам даної слідчої (розшукової) дії надається можливість ознайомитися з його змістом. Кожна сторінка протоколу підписується допитуваним і особами, які були присутні під час допиту.

    Зауваження і доповнення зазначаються у протоколі перед підписами. Протокол підписують усі учасники, які брали участь у проведенні допиту. Якщо особа через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то ознайомлення такої особи з його змістом здійснюється у присутності її захисника (законного представника), який своїм підписом засвідчує зміст протоколу та факт неможливості його підписання особою.

    Якщо особа, яка брала участь у проведенні допиту, відмовляється підписати протокол, про це зазначається в ньому. Такій особі надається право дати письмові пояснення щодо причин відмови від підписання, які заносяться до протоколу. Факт відмови особи від підписання протоколу, а також факт надання письмових пояснень особи щодо причин такої відмови засвідчується підписом її захисника (законного представника), а у разі його відсутності – понятих.

    Рішення про фіксацію допиту за допомогою технічних засобів приймає особа, яка проводить допит. За клопотанням учасників допиту застосування технічних засобів фіксації є обов’язковим. Про застосування технічних засобів фіксації допиту заздалегідь повідомляються особи, які беруть участь у допиті.


    5. Тактика одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб

    Одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб є особливим різновидом допиту, якому притаманні загальні та спеціальні завдання, особлива організація і тактика. Даний вид допиту проводиться за наявності істотних розбіжностей у показаннях раніше допитаних осіб, коли причини цих розбіжностей не можна з’ясувати за допомогою інших слідчих (розшукових) дій, у тому числі повторним чи додатковим допитом. При цьому слід зважати, що мова йде не про будь-які розбіжності у показаннях, а лише ті з них, що стосуються предмету доказування у кримінальному провадженні.

    Однак, в законі не конкретизовано, які саме розбіжності та їх причини в показаннях раніше допитаних осіб можуть бути з’ясовані. Прийняття рішення щодо даного питання здійснюється слідчим на підставі комплексної оцінки норм кримінального процесуального законодавства, слідчої ситуації у конкретному кримінальному провадженні з урахуванням наявного тактичного ризику.

    Згідно ч. 9 ст. 224 КПК України, загальним завданням, що вирішується під час проведення розглядуваної слідчої (розшукової) дії, є з’ясування причин розбіжностей у показаннях раніше допитаних осіб. Причинами таких розбіжностей у показаннях можуть бути: сумлінна омана; завідомо неправдиві показання, в тому числі й самообмова; протиріччя, пов’язані з колишнім злочинним досвідом допитуваного; неприязні відносини між учасниками одночасного допиту; різні рольові позиції учасників одночасного допиту у події, що розслідується, а також різний соціальний та інший статус; відмінності у темпераменті або психофізіологічному стані того чи іншого допитуваного.

    Таким чином, одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб – це слідча (розшукова) дія, вид допиту, що полягає у допиті по черзі у присутності один одного двох чи більше вже допитаних за однаковими обставинами кримінального провадження осіб, аналізі й безперервному порівнянні (співставленні) показань для з’ясування причин розбіжностей у їх показаннях з метою перевірки отриманих доказів у кримінальному провадженні.

    КПК України визначає обов’язкові вимоги щодо проведення одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб: 1) особи повинні бути заздалегідь допитані; 2) згідно з протоколами допитів, їх показання мають розбіжності.

    Про проведення одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб можуть також клопотати учасники процесу: підозрюваний, його захисник, потерпілий, його представник. Кількість осіб, що можуть бути викликані для одночасного допиту, слідчий визначає в кожному конкретному випадку, виходячи зі змісту показань кожного з них та значення встановлення причин розбіжностей у їх показаннях.

    Допит між особами, у показаннях яких є розбіжності, нерідко проводиться з метою викриття особи, яка дає неправдиві показання. Тому, приймаючи рішення про його проведення, слідчий повинен бути переконаний у правдивості показань однієї з осіб, з якими проводиться ця слідча (розшукова) дія, і що ця особа не потрапить під вплив несумлінного учасника.

    Причиною відмови від проведення одночасного допиту між особами, в показаннях яких є розбіжності, може бути очевидна безперспективність цієї слідчої (розшукової) дії; можливість психічного впливу на одного з учасників; ознайомлення допитуваних з матеріалами кримінального провадження, недостатньо підкріпленими іншими доказами; можлива змова між учасниками допиту і подальша зміна ними показань. Усунути розбіжності в показаннях у такому разі можна також іншими передбаченими в законі засобами, наприклад, додатковим допитом окремих осіб, призначенням експертизи.

    Важливо, що під час робочого етапу одночасного допиту між особами, в показаннях яких є розбіжності, можуть бути не лише усунуті розбіжності або з’ясовані їх причини, а й одержані нові раніше невідомі фактичні дані.

    Алгоритм проведення одночасного допиту двох чи більше осіб. Так, слідчий прокурор:

    Характерною особливістю одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб є необхідність постійного, невідривного спостереження слідчого за допитуваними з метою виключення будь-якого безконтрольного контакту між допитуваними (у тому числі обмін інформацією).

    Оголошення раніше даних одним з учасників допиту показань (відтворення звукозапису допиту) допустиме тільки після дачі ним показань і занесення їх до протоколу. Така вказівка міститься в законі з метою обмеження впливу слідчого на особу, яка змінила показання, а також впливу показань однієї особи на показання інших. Якщо ж один чи декілька учасників допиту відмовляються давати показання, оголошення раніше даних ними на попередніх допитах показань неприпустиме. У цьому разі доцільно відкласти проведення одночасного допиту або взагалі відмовитися від його проведення.

    Важливим для проведення одночасного допиту двох і більше вже допитаних осіб є досягнення психологічного контакту.

    Типовими тактичними прийомами, які застосовуються під час робочого етапу одночасного допиту двох чи більше осіб, є: тактичні прийоми, спрямовані на створення сприятливих умов для проведення слідчої (розшукової) дії; тактичні прийоми, спрямовані на встановлення психологічного контакту; постановка різного виду запитань; використання чинника раптовості; спростування неправдивого алібі; допущення легенди; демонстрація речових доказів, іншої матеріально фіксованої інформації, оголошення показань інших осіб та інші.

    Для успішної реалізації вказаних прийомів, слідчий повинен володіти навичками самовладання, майстерно володіти голосом і дикцією, бути спостережливим, вміти «читати» емоції за виразом обличчя допитуваних, мати теоретичні знання та практичні навички щодо застосування тактичних прийомів.