Навчально-методичні матеріали

Тема 4. Судово- медична експертиза живих осіб

Семінарське заняття
  • Мультимедійна презентація
  • Рекомендована література
  • 1. Загальні положення щодо призначення та проведення судово-медичних експертиз живих
    осіб
  • 2. Визначення та кваліфікація тілесних ушкоджень і стійкої втрати працездатності
  • 3. Правила визначення тяжкості тілесних ушкоджень
  • 4. Ознаки тяжкого тілесного ушкодження
  • 5. Ознаки середньої тяжкості тілесних ушкоджень
  • 6. Ознаки легких тілесних ушкоджень

  • Рекомендована література

    1. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України №4651-VI від 13 квіт. 2012 р. (зі змінами та доповненнями): [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/go/4651-17 - Назва з екрана.
    2. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 р. № 2341-III (зі змінами та доповненнями): [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 - Назва з екрана.
    3. Про судову експертизу: Закон України від 25 лютого 1994 р. № 4038-XII (зі змінами та доповненнями): [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 - Назва з екрана.
    4. Інструкція про проведення судово-медичної експертизи: Затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 17 січня 1995 р. № 6: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0254-95 - Назва з екрана.
    5. Лісовий А.С., Голубович Л.Л. Судова медицина: Підручник. – К.: Атіка, 2008. – 483 с.
    6. Експертизи у судовій практиці. / За заг. ред. В. Г. Гончаренка. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 388 с.
    7. Процесуальний довідник судового експерта / [укл.Сєднєв В.В., Коструб А.М., Зайцев В.М., Антонюк П.Є.] – К.: ДНДЕКЦ МВС України, 2015. – 30 с.
    8. Судова медицина. / За ред. Москаленка В.Ф., Михайличенка Б.В. –К., Вид-во «Медицина», 2011. – 448 с.
    9. Бойко С.О. Судово-медична експертиза визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.– Ужгород, 2003. – 225 с.
    10. Судово-медичне визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень потерпілих, звинувачених та інших осіб [Текст] : метод. вказівки до практичного заняття на основі компетентнісного підходу / [Михайличенко Б.В., Ергард Н.М.]. – К.:УкрДГРІ, 2016. – 24 с.

    1. Загальні положення щодо призначення та проведення судово-медичних експертиз
    живих осіб

    Судово-медична експертиза живих осіб - найбільш ранній і частий вид експертизи, який становить понад 80 % усієї роботи експерта. КПК України передбачає обов’язкове проведення експертизи живих осіб у випадках: встановлення характеру і тяжкості тілесних ушкоджень та визначення віку.

    Порядок проведення даних видів експертиз регламентується Законом України «Про судову експертизу», процесуальним законодавством, іншими законодавчими актами, «Інструкцією про проведення судово-медичної експертизи», «Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», «Правилами проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи» (Наказ №6 МОЗ від 17.01.95.) та нормативними документами МОЗ України.

    Однак практика показує, що приводів для експертизи живих осіб значно більше, ніж їх передбачає закон.

    Обстеження живих осіб здійснюється, як правило, у відділах судово-медичної експертизи потерпілих, звинувачених та інших осіб чи в кабінетах судово-медичної експертизи в поліклініках загального типу. У деяких випадках експертиза може бути проведена в лікарнях (якщо потерпілий перебуває на стаціонарному лікуванні), інколи – в кабінеті слідчого, приміщення поліції, у місцях позбавлення волі, у залі судового засідання, тобто в тих випадках, коли немає потреби використовувати спеціальне обладнання. Проведення експертизи з ініціативи адміністрації закладів і підприємств, юридичної консультації, громадських організацій і приватних осіб не допускається. Лише в особливих випадках, які вимагають термінового обстеження (наприклад, при зґвалтуванні), якщо своєчасне отримання постанови про проведення експертизи неможливе, судово-медичне обстеження потерпілих може, як виняток, проводитись за заявою потерпілих, їх законних представників чи посадових осіб.

    Підставами для судово-медичної експертизи живих осіб є:

    Перед проведенням експертизи необхідно обов’язково встановити особу за паспортом чи іншим документом з фотокарткою, який замінює паспорт. При відсутності документа особа посвідчується представником органу дізнання, слідства, про що робиться позначка у висновках експерта. У тих випадках, коли особа не може бути встановлена, він повинен бути сфотографований, а фотознімки повинні бути наклеєні на експертний документ чи його дублікат.

    Експертизу осіб, які не досягли 16 років, слід проводити в присутності батьків, дорослих, які їх замінюють, чи вчителів.

    Методика проведення експертизи визначається приводом, з якого вона проводиться, метою і завданнями експертизи. Кожний вид експертизи має своєї особливості.

    Поряд з цим можна відзначити ряд спільних елементів у методиці проведення експертизи, а саме:

    Ці документи повинні повністю відображати те, що було виявлено й давати науково обґрунтовані відповіді на поставлені питання. Вони складаються у двох примірниках рідною мовою без вживання спеціальних медичних термінів, без помарок, виправлень і скорочення слів. Висилаються за запитом органів розслідування чи суду, а копія залишається в експерта. На руки особі, яка проходила експертизу, документи не видаються.


    2. Визначення та кваліфікація тілесних ушкоджень і стійкої втрати працездатності

    Експертиза ступеня тяжкості тілесних ушкоджень є одним із поширених видів експертизи живих осіб. Питома вага її серед експертиз живих осіб сягає 90%. Вона призначається в кожному випадку, якщо необхідно визначити ступінь вини і міру покарання винного за нанесення тілесних ушкоджень.

    Судово-медичне визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться згідно з Кримінальним і Кримінально-процесуальним кодексами України і «Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» (Наказ МОЗ України № 6 від 17.05.95).

    Тілесні ушкодження - це порушення анатомічної цілості тканин, органів і їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх факторів (фізичних, хімічних, біологічних, психічних).

    Згідно Кримінального кодексу України розрізняють тілесні ушкодження трьох ступенів:

    Визначаючи ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, експерт не має права зазначати у висновках свого акта статтю КК, яка передбачає тяжкість покарання, оскільки юридична кваліфікація дії, передбаченої законом, проводиться органами розслідування чи суду з урахуванням інших об’єктивних і суб’єктивних факторів.

    Необхідність визначення відсотка втрати працездатності виникає, як правило, у цивільному процесі при визначенні розмірів цивільного позову, який з’являється у зв’язку із заподіяним каліцтвом.

    Каліцтво і, як наслідок, інвалідність можуть виникнути у зв’язку з травмою, отриманою через нещасний випадок на виробництві чи в іншому місці під час виконання службових обов’язків. У таких випадках і виникає необхідність у встановленні втрати працездатності, яка визначається МСЕК (медико-соціальними експертними комісіями). Але при визначенні розмірів позову суд інколи вимагає встановлення не тільки групи інвалідності, а, головним чином, відсотка втрати працездатності, як загальної, так і професійної, що визначається судово-медичною експертизою.

    Експертиза визначення відсотка втрати працездатності, відповідно до «Інструкції про проведення судово-медичної експертизи» і «Правил проведення комісійних судово-медичних експертиз в бюро судово-медичної експертизи», обов’язково проводиться комісійно. Згідно з додатком до цих «Правил» при виконанні експертиз з визначення відсотка втрати працездатності використовуються такі основні положення та терміни:

    Працездатність - соціально-правова категорія, що відображає здатність людини до праці, яка визначається рівнем його фізичного та духовного розвитку, а також станом здоров’я, професійними знаннями, умінням і досвідом.

    Загальна працездатність - здатність до некваліфікованої роботи в звичайних умовах. (суспільно корисна праця, яка не потребує спеціального навчання).

    Професійна працездатність - здатність даного працівника до роботи за своєю професією (фахом) і кваліфікацією чи за іншою адекватною їй професією (фахом).

    Втрата працездатності може бути стійкою або тимчасовою. Тимчасова працездатність відповідає тільки тривалості лікування. Під стійкою втратою загальної працездатності належить розуміти таку незворотну втрату функцій, яка повністю не відновлюється.

    Стійка втрата професійної і загальної працездатності встановлюється у відсотках. Розмір стійкої втрати працездатності при ушкодженнях встановлюються після визначеного наслідку на підставі об’єктивних даних з урахуванням документів, якими керуються у своїй роботі МСЕК. У дітей стійка втрата загальної працездатності встановлюється, виходячи із загальних положень, тобто за тими ж самими правилами, що визначені для дорослих. У інвалідів стійка втрата загальної працездатності встановлюється як у практично здорових людей, незалежно від інвалідності та її групи.

    Судово-медичною експертизою визначення відсотка втрати працездатності вирішуються наступні питання:

    При встановленні ступеня втрати загальної і професійної працездатності комісія бюро судово-медичної експертизи керується відповідними інструкціями.


    3. Правила визначення тяжкості тілесних ушкоджень

    У більшості випадків експертиза або обстеження проводиться в бюро судово-медичної експертизи. Кожний вид експертизи має певні особливості. Загалом під час проведення експертизи рекомендована така послідовність дій:

    1. ознайомлення з обставинами справи
    2. вивчення медичних документів
    3. опитування обстежуваного зі збиранням анамнезу
    4. огляд обстежуваного
    5. проведення спеціальних досліджень
    6. складання експертного документа

    Медичні документи слід подавати в оригіналі, з підписом лікаря і печаткою лікувального закладу.

    Встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень є найчастішим приводом для експертизи живих осіб.

    Судово-медичне визначення ступеня тяжкості тілесних пошкоджень проводиться згідно з Кримінальним і КПК України, а також «Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень».

    Згідно з Кримінальним кодексом України розрізняють тілесні ушкодження трьох ступенів: тяжкі, середньої тяжкості і легкі.


    4. Ознаки тяжкого тілесного ушкодження

    Навмисне тяжке тілесне ушкодження (ст.121 КК України) - це ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, або таке, що спричинило втрату будь-якого органу, або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний із стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, або переривання вагітності чи невиправне спотворення обличчя.

    Небезпечними для життя, згідно з Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, є такі ушкодження, які під час заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя стани, що без надання медичної допомоги за звичайним своїм перебігом призводять або можуть призвести до смерті.

    Запобігання смерті, що зумовлене наданням медичної допомоги, не повинно братися до уваги при оцінюванні загрози для життя таких ушкоджень. Загрозливий для життя стан, який розвивається в клінічному перебігу ушкоджень, незалежно від проміжку часу, що минув після його заподіяння, повинен перебувати з ним у прямому причинно-наслідковому зв’язку.

    Повний перелік небезпечних для життя ушкоджень визначається Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень (1995р.).

    Не загрозливі для життя ушкодження, що належать до тяжких за кінцевим результатом та наслідками - це втрата будь-якого органа чи втрата органом його функції.

    Під втратою зору розуміють цілковиту стійку сліпоту на обидва ока чи зниження зору до підрахунку пальців на відстані 2 м і менше (гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче). Втрата зору на одне око тягне стійку втрату працездатності більш як на 1/3 (на 35%) і за цією ознакою відноситься до тяжких тілесних ушкоджень. Ушкодження сліпого ока, яке призвело до його вилучення, оцінюється відповідно до тривалості розладу здоров’я.

    Під втратою слуху треба розуміти цілковиту глухоту на обидва вуха або такий незворотний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані 3-5 см від вушної раковини. Втрата слуху на одне вухо тягне за собою стійку втрату працездатності менше ніж на 1/3 (на 15%) і за цією ознакою відноситься до ушкоджень середнього ступеня тяжкості.

    Під втратою мовлення розуміють втрату можливості висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих. Вона може настати внаслідок контузії, яка потягла за собою повну німоту. Заїкання не слід розуміти як втрату мовлення.

    Втрата руки, ноги - це відокремлення кінцівки від тулуба чи втрата її функції (параліч або інший стан, що робить неможливими їх діяльність). Під анатомічною втратою руки чи ноги слід розуміти як відокремлення від тулуба всієї руки чи ноги, так і їхню ампутацію на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглобів. Усі інші випадки повинні розглядатися як втрата частини кінцівки й оцінюватися за ознакою стійкої втрати працездатності.

    Втрата статевої репродуктивної здатності полягає у втраті здатності до злягання чи до запліднення, зачаття і дітонародження (розродження).

    При ушкодженні будь-якого органа чи його частини, чия функція була втрачена раніше (до травми), ступінь тяжкості ушкодження встановлюється за ознакою фактично викликаної тривалості розладу здоров’я.

    Розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину (не менше 33%). Експертиза визначення відсотка втрати працездатності проводиться відповідно до «Інструкції про проведення судово-медичної експертизи» і «Правил проведення комісійних судово-медичних експертиз в бюро судово-медичної експертизи».

    Психічна хвороба. Під душевною хворобою слід розуміти психічне захворювання. Сюди не відносяться пов’язані з ушкодженням реактивні стани (психози, неврози). Ушкодження кваліфікується як тяжке тоді, коли воно потягло за собою психічне захворювання незалежно від часу його протікання і ступеня виліковності. Ступінь тяжкості ушкодження, що викликало реактивний стан нервової системи, визначається за ознакою тривалості розладу здоров’я.

    Діагноз психічного захворювання і причинно-наслідковий зв’язок між ушкодженням і психічним захворюванням, що розвинулось, встановлюється судово-психіатричною експертизою. Ступінь тяжкості такого тілесного ушкодження визначається судово-медичним експертом з урахуванням висновків цієї експертизи.

    Переривання вагітності. Ушкодження кваліфікується як тяжке незалежно від строку вагітності, якщо переривання її є наслідком заподіяних ушкоджень. Експертиза проводиться комісійно, з участю спеціаліста акушера-гінеколога.

    Комісія повинна встановити:

    Для встановлення зв’язку переривання вагітності з травмою лікар судово-медичний експерт повинен зібрати анамнез зі слів жінки, оглянути її, а потім надіслати вимогу на оригінали медичних документів із жіночої консультації, лікувальних і пологових закладів, куди вона зверталась до нинішньої вагітності та під час вагітності, до і після травми.

    У випадках, коли мала місце об’єктивна загроза вики­дня (збудження матки, кров’янисті виділення), але завдя­ки своєчасному медичному втручанню вагітність збере­жена, ступінь тяжкості встановлюється за тривалістю проведеного лікування. Якщо ж об’єктивні ознаки загро­зи переривання вагітності відсутні, встановлюється сту­пінь тяжкості лише наявних тілесних ушкоджень.

    Невиправне знівечення обличчя. Для кваліфікації ушкодження як тяжкого за даною ознакою необхідно встановити три моменти:

    Перші два питання вирішуються судово-медичним експертом, третє - судово-слідчими органами (судом, інколи – слідчим).

    При проведенні експертизи експерт повинен не тільки встановити характер і ступінь тяжкості самого ушкодження за загальними критеріями (розлад здоров’я, стійка втрата працездатності), але й вказати на виправність чи не виправність його.

    Під виправністю розуміється значне зменшення вираженості патологічних змін (рубця, деформацій, порушень міміки тощо) із часом чи під впливом терапевтичних процедур. При необхідності застосування операційного втручання (проведення косметичної операції) для ліквідації наслідків ушкоджень обличчя останнє вважається невиправним. Якщо залишкові явища травми обличчя є невиправними, і судом (слідчим) вони визнані як такі, що роблять обличчя знівеченим, тоді ушкодження оцінюється як тяжке.


    5. Ознаки середньої тяжкості тілесних ушкоджень

    До них належать ушкодження, що характеризуються такими ознаками:

    З практичної точки зору до ушкоджень середньої тяжкості найчастіше відносять переломи кісток, неускладнені розвитком небезпечного для життя стану, непроникні поранення зі строком загоєння понад 3 тижні, струс мозку за наявності клінічно підтверджених симптомів тривалістю понад 21 добу тощо.


    6. Ознаки легких тілесних ушкоджень

    Навмисні легкі тілесні ушкодження (ст.125 КК України) розділяються на дві підгрупи:

    Покарання за нанесення тілесних ушкоджень передбачене статтями 125, 128 КК України.

    Кваліфікаційними ознаками легкого тілесного ушкодження згідно з Правилами є такі:

    До легких тілесних ушкоджень, що спричинили нетривалий розлад здоров’я, найчастіше відносять неускладнені рани, переломи кісток носа, значну кількість синців, які призвели до інтоксикації організму, тощо.

    Легке тілесне ушкодження, що не спричинило нетривалого розладу здоров’я чи втрати працездатності, – це ушкодження, що має швидкоминучі наслідки, тривалість яких не перебільшує 6 днів, або і цих наслідків немає. Насамперед, це садна, синці, подряпини.


    ТЕМАТИКА РЕФЕРАТИВНИХ ПОВІДОМЛЕНЬ

    1. Експертиза ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.
    2. Експертиза стану здоров'я, штучних хвороб та самоушкоджень.
    3. Експертиза статевих станів.
    4. Експертиза при статевих злочинах.

    ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

    1. Особливості проведення судово-медичної експертизи стану здоров’я, удаваних та штучних хвороб.
    2. Особливості проведення судово-медичної експертизи з приводу встановлення факту та ступеня сп’яніння.
    3. Особливості проведення судово-медичної експертизи з приводу зґвалтування.

    КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

    1. Підстави та особливості проведення і документація судово-медичної експертизи потерпілих, обвинувачених та інших осіб.
    2. Юридична класифікація тілесних ушкоджень.
    3. Ознаки тілесних ушкоджень легкого ступеню тяжкості.
    4. Ознаки тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості.
    5. Ознаки тяжких тілесних ушкоджень.
    6. Особливі способи нанесення тілесних ушкоджень: катування (мордування) та мучення.
    7. Тяжкі тілесні ушкодження, які небезпечні для життя.
    8. Тяжкі тілесні ушкодження, які потягли утрату якого-небудь органа чи утрату органом його функцій.
    9. Судово-медична експертиза штучних хвороб та самоушкодження.