Навчально-методичні матеріали

Тема 11. Судово-психіатрична експертиза осіб з вродженим (олігофренія) та старечим недоумством.
Симуляція психічних розладів та захворювань

Семінарське заняття
  • Мультимедійна презентація
  • Рекомендована література
  • 1. Поняття олігофренії, її причини, ступені і клінічні ознаки олігофренії
  • 2. Судово-психіатрична оцінка різних ступенів олігофренії
  • 3. Судово-психіатрична оцінка старечого недоумства, види, причини і клінічні ознаки
  • 4. Поняття, форми і способи симуляції, методи її розпізнавання

    • Рекомендована література

    1. Білецький Є.М., Білецька Г.А. Судова медицина та судова психіатрія. Навчальний посібник. – К.: Одісей, 2008. – 200 с.
    2. Жабокрицький С.В., Чуприков А.П. Судова психіатрія. – К.: МАУП, 2014. – 432 с.
    3. Колесник В.А. Судова психіатрія. Курс лекцій. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 221 с.
    4. Основи судової медицини та психіатрії: Методичні рекомендації / Укладач: Г.В.Мазулін. – Запоріжжя, Запорізький юридичний інститут ДДУВС, 2008. – 27с.
    5. Судебная медицина и психиатрия : Учебное пособие / А.С. Звонок, Н.Ф. Недоступ, А.Л. Туревич. - Луганск: РИО ЛГУВД, 2007. – 129 с.
    6. Звонок О.С. и др. Судебная медицина и психиатрия : Учебное пособие // М-во внутр. дел Украины. Луганск. госуд. ун-т внутр. дел.
    7. Моховиков А.Н. Судебная психиатрия: Учебн. пособие. - изд. 2-е испр. и доп. – Одесса: Юридична література, 2002. – изд. 4-е испр. и доп. – Одесса: Юридична література, 2009.
    8. Судебная психиатрия: Учебник для вузов / Н.В. Жариков, Г.В. Морозов, Д.Ф. Хритинин. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Норма, 2003.
    9. Халмурадов Б.Д., Швачко О.Г. Судова психіатрія: основні терміни та поняття: Навч. посібник-довідник для студентів ВНЗ / Акад. безпеки та основ здоров'я. – К.: ЦНЛ, 2008 . – 77 с.

    1. Поняття олігофренії, її причини, ступені і клінічні ознаки олігофренії

    Олігофренії (з грецької - слабоумство) - це група вроджених або набутих у ранньому віці (до 3 років) хворобливих станів психіки, що характеризуються загальними клінічними ознаками, котрі дозволяють розглядати їх у практичній експертній роботі як єдину клінічну форму.

    Ступінь виразності вродженого слабоумства може бути дуже різним.

    Для визначення ступеня розумової недостатності в кількісному виразі у нас і за кордоном застосовується інтелектуальний коефіцієнт - IQ. Градація за ступенем виразності вродженого слабоумства дозволяє всі варіанти олігофренів розділити на 3 групи:

    Олігофренії поєднує загальна психічна неповноцінність, що виявляється не тільки в недорозвиненості інтелекту і мислення, а й усіх інших психічних функцій: сприйняття, пам'яті, уваги, мови, емоційно-вольової сфери. Ступінь виразності вродженого слабоумства може бути дуже різним. Від інших форм недоумства олігофренія відрізняється тим, що вона є не зниженням інтелекту й інших функцій психіки, як це буває при інших психічних захворюваннях, а їх первинним недорозвитком..

    Причинами олігофренії можуть бути:

    Ідіотія - найбільш глибоке вроджене слабоумство. При цій формі олігофренії майже повністю відсутня мова й інші психічні функції. Ознаки ураження головного мозку (різко збільшена чи зменшена голова й інші спотворення як результат патології внутрішньоутробного розвитку) при ідіотії звичайно виявляються одразу ж після родів. Через велику патологію мозку життя ідіотів рідко триває до 20 років, вони не можуть оволодіти навіть елементарними життєвими навичками. Стосовно ідіотів кримінальні справи ніколи не порушуються і в судово-психіатричній практиці не зустрічаються. Хворі залишаються повністю безпомічними, не усвідомлюють своєї неповноцінності і потребують постійного догляду. Інваліди з дитинства, недієздатні.

    Імбецильність - менш глибока ступінь вродженого слабоумства. Серед інших форм олігофренії вона зустрічається до 10%. Імбецили можуть виявляти елементарні, але все таки диференційовані і різноманітні реакції на навколишнє середовище. Вони можуть орієнтуватися в уже опанованій ними ситуації, однак зовсім розгублюються в новій ситуації. Мова при імбецильності примітивна, аграматична, невиразна, хоч словниковий запас хворих іноді досягає 200-300 слів. Вони можуть вживати нескладні фрази та розуміти їх. Їм доступні елементарні узагальнення, вони володіють деякими відомостями в межах простих побутових знань, здатні орієнтуватись у нескладних питаннях побутової обстановки. Однак утворення абстрактних понять їм недоступне, логічні операції здійснюються на дуже низькому рівні, мислення надто конкретне, тугорухоме. Логічна пам'ять при імбецильності відсутня, але механічна пам'ять може бути задовільною, що сприяє засвоєнню деяких елементарних знань і навичок, які правильно, хоч і стереотипно, використовуються в звичній ситуації. Завжди визнаються неосудними. Інваліди з дитинства, недієздатні, над ними завжди встановлюється опіка.

    Дебільність - найлегша і найрозповсюдженіша форма олігофренії. Для судової психіатрії вона має особливе значення. Це пояснюється тим, що серед інших форм олігофренії по суті лише хворі на дебільність становлять значну частину направлених на судово-психіатричну експертизу. Виразність психічного недорозвитку при дебільності може бути різною: від тяжкої, близької до імбецильності до легкої, що межує з практичною нормою, тобто рівнем психічно здорових осіб із низьким інтелектом. Це визначає велику неоднорідність клінічних проявів, різний темп психічного розвитку і різний рівень виразності психічного дефекту, котрий спостерігається у хворих із надбанням життєвого досвіду. В цьому сенсі прийнято розрізняти:

    Чим більше виражена дебільність, тим раніше вона виявляється.

    При глубокої ступені хвороби відставання у психічному розвитку виявляється вже в ранньому дитинстві. Характерною є зовнішність (непропорційна будова тіла, погана координація рухів, дурнуватий вираз обличчя); хворі пізно (після 3-5 років) починають ходити і розмовляти, їх мова часто залишається недорозвиненою, вони недотепні, не вловлюють змісту найпростіших дитячих розваг, відсутня дитяча допитливість. Темп психічного розвитку в таких хворих низький, їм рідко вдається закінчити навіть допоміжну школу. Хворі залишаються безпомічними і потребують постійного догляду.

    Помірно виражена дебільність виявляється дещо пізніше. Такі хворі ходять до школи, але з самого початку виявляють нездатність повноцінно усвідомити навіть відносно легкий навчальний матеріал. Як правило, після 2-4-го класу цих хворих переводять у спеціальні школи або інтернати для розумово відсталих дітей. Там за допомогою спеціальних методів навчання хворі набувають навичок читання, рахування, письма, а дехто - навіть більш складного пізнання. В процесі навчання чітко виявляється слабкість абстрактного мислення. Хворі встановлюють різницю між предметами та явищами лише за зовнішніми ознаками, не здатні передати прихований зміст прислів'їв і метафор. Осмислювання та логічне запам'ятовування підмінюється механічним завчанням, сліпим наслідуванням. Переважає пасивна увага з бездумною реєстрацією навколишнього. Мова відзначається збідненим запасом слів. Характерні неправильні за змістом вживання слова, переважають мовні штампи, та короткі, примітивно побудовані фрази. У допоміжних школах хворі нерідко одержують прості виробничі навички (як правило спеціальності, що вимагають механічної стереотипної праці) та надалі працюють або в трудових майстернях психіатричних установ, або навіть за отриманим фахом на загальних умовах. Основна складність для цих хворих - пристосування до нових незвичних ситуацій, коли встановлені схеми-шаблони поведінки вже недостатні, не підходять і стають необхідними не тільки осмислення, а й елементи творчого підходу до розв'язання завдань і труднощів, які виникли.

    Хворі з легкою ступеню дебільності виявляються пізніше за інших, у зв'язку зі зміною звичного для них життєвого стереотипу. Багатьом із них все таки вдається закінчити дев'ятирічну загальноосвітню школу. Дебільність у цих випадках, звичайно, виявляється при намаганні продовжити освіту, під час проходження медичних комісій (найчастіше в зв'язку з призовним віком), в перші тижні служби в армії, на новому місці роботи, а також при судово-психіатричному обстеженні. У таких дебільних осіб часто непогано розвинена мова, їх поведінка практично адекватна і самостійна, добра здатність наслідувати і механічна пам'ять певною мірою маскують слабкість мислення. Тільки ретельніше дослідження спеціальними методами виявляє у хворих при легкому ступені дебільності недостатність абстрактного мислення, переважання конкретних асоціацій. Ці особи можуть бути доброзичливими до оточуючих, відданими, улесливими, старанними до роботи, що не потребує ініціативи, самостійності, швидких реакцій, переключення на незнайомі операції. Такі хворі навіть обзаводяться власними сім'ями, бувають дбайливими в подружньому житті та батьківстві. Хоч, як правило, розумово відсталі схильні до підвищеної самооцінки, тим не менше багато хто з них усвідомлює свою недолугість, переживає через це, намагається приховувати свою хворобу чи якось компенсувати її.


    2. Судово-психіатрична оцінка різних ступенів олігофренії

    Як правило встановлення правильного діагнозу олігофренії не викликає особ­ливих труднощів, а от визначення ступеня слабоумства у багатьох, хто проходить судово-психіатричне обстеження, буває складним. Хоча констатація вродженого слабоумства показує, що мова йде про патологічний, зумовлений хворобою стан, однак виступати як медичний критерій неосудності вона може бути лише в поєднанні з юридичним критерієм. Без цього психічна патологія може бути лише умовою, що сприяє скоєнню протиправної дії, яку суд має право враховувати як обставину, котра пом'якшує відповідальність. Фактичний психічний недорозвиток цих хворих стає медичним критерієм неосудності тільки тоді, коли він позбавляє хворого можливості розуміти свої дії або керувати ними.

    У загальній картині психічного стану хворих на олігофренію слабоумство не виступає без емоційно-вольових розладів. У цьому зв'язку при визначенні юридичного критерію необхідно оцінювати слабоумство тільки в комплексі з емоційно-вольовими розладами. Вирішальним є встановлення факту: здатний чи не здатний хворий при наявності в нього у структурі інтелектуального недорозвитку та емоційно-вольових порушень адекватно відображати реальну соціально-психологічну ситуацію, відповідно до неї визначати, організовувати та усвідомлювати свою поведінку, розуміти її як протиправну. Якщо такої здатності немає, то мова йде про юридичний критерій неосудності.

    Таким чином, особливістю олігофренії є те, що ці хворі більше, ніж при якихнебудь інших формах психічної патології, можуть визнаватися як осуднимтак і неосудними. В багатьох випадках експертиз, проведених одним і тим же дебільним особам через декілька років у зв'язку з покращанням психічного стану та соціальної адаптації, давалося заключення про осудність, хоча раніше, при попередніх притягненнях до кримінальної відповідальності, вони клінічно обгрунтовано визнавалися неосудними.

    Серед різних видів протиправних дій, що скоюють дебільні особи, найбільш типові майнові - дрібні крадіжки, нерідко під впливом психічно здорових зловмисників. На другому місці за частотою – хуліганство, також дуже велика (зокрема, в юнацькому віці) кількість злочинів на сексуальному грунті. Ризик скоєння протиправних дій хворими олігофренією різко зростає, коли вони знаходяться під впливом антисоціального середовища. Найбільшу небезпеку становлять дебільні особи у стані сп'яніння, коли підсилюється і без того наявна слабкість стримування своїх потягів, прогнозування наслідків своїх вчинків. Майже всі дебіли, котрі проходять експертизу, скоюють суспільно небезпечні дії в стані сп'яніння. Тільки цілісний соціально-психологічний аналіз дає можливість при встановленні діагнозу дебільності дати аргументовану відповідь на питання про осудність-неосудність.

    В основі олігофренії - неповноцінність головного мозку, що спостері­гається з народження чи з перших років життя, тому при олігофренії не існує тієї динаміки, яка характерна при процесуальних захворюваннях коли можна говорити про початок захворювання. В олігофренів можуть відбуватися тимчасові погіршання психічного стану через неповноцінність мозку, що, зазвичай, виявляється в сильних головних болях, розладах настрою (дисфорія). Динаміка при олігофренії іноді проявляється і в тому, що під впливом несприятливих факторів у цих хворих може відбутися декомпен­сація - тимчасові або більш стійкі погіршання психічного стану.

    При судово-психіатричній експертна оцінці олігофренії, як правило, встановлення правильного діагнозу не викликає утруднень, а от визначення ступеня слабоумства у багатьох буває складним. Фактичний психічний недорозвиток цих хворих стає медичним критерієм неосудності тільки тоді, коли він позбавляє хворого можливості розуміти свої дії або керувати ними.


    3. Судово-психіатрична оцінка старечого недоумства, види, причини і клінічні
    ознаки

    Старече недоумство або деменція – важка поширена патологія центральної нервової системи, що вражає людей похилого віку. Хвороба супроводжується розладами пам’яті, втратою звичних навичок і здатності до самообслуговування.

    Раніше набуті навички і знання людиною втрачаються і виникають складності в набутті нових. Найчастіше захворювання зустрічається у людей віком 65-75 років, причому жінки хворіють удвічі частіше.

    Етіологія та патогенез старечого недоумства (пресенільних і сенільних деменцій) багато в чому незрозумілі. Незаперечною у виникненні зазначених патологій є роль генетичного чинника. Питання патогенезу пов'язують з біохімічними порушеннями, також є імунна теорія старіння.

    Виділяють три основні стадії:

    Легка стадія - незначні порушення в інтелектуальній сфері (забудькуватість, порушення орієнтації в часі). Хворий може виконувати нескладні побутові справи і повністю себе обслуговувати.

    Помірна стадія - характеризується грубими інтелектуальними порушеннями (не орієнтується в часі і просторі, наростають труднощі в спілкуванні). Хворому важко справлятися з домашніми обов'язками, виникають труднощі при роботі з побутовою технікою.

    Важка стадія – повна деградація особистості. Хворий потребує постійного нагляду й допомоги.

    Ранні ознаки захворювання:

    Основна клінічна ознака деменції - тотальне прогресуюче недоумство.

    Пресенільні деменції - до цієї групи належать нозологічно неоднорідні хвороби, що починаються у віці 40-60 років, супроводжуються тотальною деменцією, що прогресує, психопатологічною симптоматикою і атрофічним процесом кори та підкіркових структур мозку і мають несприятливий прогноз.

    До групи пресенільних деменцій належать:

    Хвороба Альцгеймера характеризується деменцією, що прогресує, психотичними розладами й атрофічним процесом. Альцгеймер описав хворобу в 1906 р. за результатами патологоанатомічного дослідження мозку хворої. Учений виявив атрофію кори, сенільні бляшки, а також особливі зміни нейрофібрил, які згодом отримали назву «альцгсймерівські».

    Перші прояви хвороби - поглиблення порушень пам'яті. Цей період триває від кількох місяців до 4 років. Хворі усвідомлюють такі зміни і тяжко переживають з цього приводу. Можливі коливання вираженості амнестичного синдрому та пожвавлення пам'яті завдяки відтворенню картин минулого. Поступово порушується предметна орієнтація і хворі втрачають нагромаджені знання (знижується рівень суджень), що призводить до повної інтелектуальної безпорадності. На ранніх етапах хвороби можуть виникати продуктивні психотичні розлади у вигляді дрібномасштабного маячіння втрати, отруєння, ревнощів, галюцинозу.

    Розгорнутий період хвороби настає, коли інтелектуальномнестична недостатність поєднується з розладом мовлення, читання, писання, рахунку, нерозумінням чужого мовлення. Мовлення стає все більш незрозумілим. Розлади супроводжуються тривогою, дратівливістю, іноді - веселощами, психомоторним збудженням. Судомні та безсудомні епілептиформні напади виникають у 30 % хворих. Повільність рухів поступово перетворюється на нездатність до автоматизованих дій. Хворі розучуються вставати, сидіти, ходити, часто лежать, не змінюючи пози. Середня тривалість життя такого хворого — 8 років (від 1 до 20 років). Помирають пацієнти з хворобою Альцгеймера переважно від інфекції, що приєдналася.

    Хвороба Піка дебютує в 45-50 років і характеризується тотальним недоумством, що розвивається на ґрунті атрофічного процесу кори мозку. Початок захворювання може бути повільним і прогресуючим. Спостерігають зниження інтелектуальних функцій. Хворі вдаються до дивних вчинків з неадекватними афективними реакціями. Ступінь зміни особистості залежить від локалізації патологічного процесу. Виникає млявість, апатія, загальне збіднення психічної діяльності, сексуальна розгальмованість, зниження критики, збіднення інтелектуальних процесів. Пам'ять і орієнтування в просторі у таких хворих зберігаються довго, але поступово, у розгорнутий період хвороби, стають помітними зміни зазначених процесів. Вважають, що порушення мовлення, писання, читання настають раніше, їх виявляють у 60 % випадків. Глибоке зниження інтелекту призводить до підвищеного навіювання, стереотипії жестів і міміки. Триває хвороба 5—10 років. Смерть настає від інфекції, що приєдналася.

    Хвороба Крейтцфельдта-Якоба характеризується недоумством, яке наростає. Спостерігають зазначену патологію рідко: 1 випадок на 1 мли населення. Розвивається хвороба у віці 50-60 років, але описано її дебюти між 21 і 79 роками. Прогресує гостро, за 4-5 міс. Спостерігають порушення сну, зниження маси тіла, появу дизартрії.

    Хорей Хенттінгтона починається у віці 30- 45 років і може тривати 15-25 років. Першими проявами захворювання є хореїчні гіперкінези Спостерігають порушення інтелекту із втратою здатності до творчої роботи, дратівливістю, лабільністю зі схильністю до депресії. Недуга прогресує повільно і супроводжується апатією. Дегенеративні зміни в основних ядрах проявляються синдромом хронічної хореї. Пацієнти із хореєю Хенттінгтона часто схильні до самогубства.

    Тремтливий параліч Паркінсона розвивається у віці 45-70 років. У 50% таких хворих спостерігають психічні порушення. У період дебюту захворювання, ще до появи неврологічних розладів (тремору, ригідності м'язів, гіпокінезії), виявляють характерологічні зміни: дратівливість, егоцентризм, підозріливість. У 70% пацієнтів - депресивні прояви. У частини хворих спостерігають маячні переживання з ідеями переслідування, втрати. У 40-80% пацієнтів у пізніх стадіях захворювання виявляють зниження пам'яті та рівня суджень зі стійким інтелектуально-мнестичним дефектом на тлі незначної ейфорії.

    Сенільна деменція розвивається у віці 65-85 років. Перебіг повільний, малопомітний, з характерологічними змінами за типом процесів старіння, але зі швидшим прогресуванням. На початковому етапі індивідуальні особливості характеру поглиблюються, а з часом згладжуються. Наростають патологічні зміни особистості, що типові для старечого недоумства, їх називають сенільною психопатизацією особистості. Тому хворі стають схожими один на одного. Черствість, карикатурний егоцентризм, скупість, збирання старих непотрібних речей замінюють колишні інтереси та захоплення. Розгальмовуються елементарні інстинкти, непомірно збільшується апетит. У хворих може з'явитися підвищений інтерес до молодих осіб протилежної статі, схильність до розмов на еротичні теми, а іноді до розпусних дій. Настрій стає похмуро-роздратованим. Одні хворі стають сварливими, дріб'язковими або причепливими, інші - безпечними, добросердими, самовдоволеними, схильними до одноманітних жартів. Спочатку порушення механічної пам'яті завуальовані, з часом приєднується амнезія, що прогресує. Послідовність порушення інтелекту позначається на пам'яті. З появою фіксаційної амнезії з'являється амнестична дезорієнтація: на початку в датах подій громадського, а згодом і особистого життя. Надалі порушується орієнтування в навколишньому середовищі. Хворі не впізнають людей з ближнього оточення, називаючи їх іншими іменами. У разі поглиблення тотального недоумства, дивлячись у дзеркало, не впізнають себе, тобто з'являється амнестичний варіант симптому дзеркала. З часом вони звертаються до давно минулих подій. Вважають себе молодими, навіть юними. Серед відомостей про події, що відбувалися насправді, наводять безумовно вигадані факти. Згодом розвивається і фізичний маразм. Порушується процес звичного засинання та пробудження. Сон таких хворих глибокий, триває від 20 до 24 годин, але можливе і тривале неспання. У завершальній стадії розвивається кахексія. Хворі перебувають у позі ембріона, у стані дрімоти, щось невиразно бурмочуть.

    Кількість людей, які страждають деменцією (недоумством) неухильно зростає. Тому важливо знати перші симптоми цього захворювання.

    1. Важко підбираєте слова. Всім нам іноді важко підібрати слово. Воно крутиться на кінчику язика, але згадати його ви не можете. Само по собі це явище не представляє ніякої небезпеки для здоров'я. Але якщо таке трапляється постійно, то може говорити про ранній стадії деменції. Недоумство прямо пов'язане зі здатністю говорити, так як порушуються зв'язку між мозковими центрами, що відповідають за мову.
    2. Складно планувати і слідувати інструкціям. Приготувати страву за улюбленим рецептом, зшити блузку за викройкою або доїхати до потрібного місця (як за кермом, так і на транспорті)... Раніше це давалося без проблем, а зараз стало складно. Деменція впливає на так звану «виконавчу функцію мозку» – здатність досягати мети за допомогою дрібних дій, машинально вибудовуючи їх порядок. Людина розуміє, що треба зробити, а скласти всі дрібні процеси разом не може.
    3. Постійна зміна настрою. Якщо ви помітили, що хтось із близьких став менш комунікабельним, зануреним у себе або навіть агресивним, чи не списуйте це на «характер, що псується з роками». Недоумство вражає лобові частини мозку, де «лежать внутрішні стопи і заборони». По суті, людина втрачає систему гальмування і перестає управляти своїми емоціями. Це призводить до того, що вона або накидається, або, навпаки, ховається від людей.
    4. Безсоння і хронічна втома. З віком людина спить менше і прокидається ночами частіше. Це пов'язано зі зменшенням вироблення мелатоніну. Але також ці симптоми можуть бути ознаками слабоумства або хвороби Альцгеймера. Деякі типи деменції впливають на ділянки головного мозку, які провокують нічні кошмари і порушують функцію сну.
    5. Зміна смакових уподобань. Тяга до солодкого властива великій кількості людей. Але різке збільшення споживання цукру може бути пов'язано з деменцією. Слабоумство тягне за собою зміну в сенсорному сприйнятті, включаючи смакові переваги.
    6. Падіння і труднощі при ходьбі. З віком потрібно вкрай побоюватися будь-яких падінь. На жаль, деменція може збільшити ризик впасти. Також слабоумство тягне за собою зниження швидкості при ходьбі. Одне з досліджень виявило, що у людей, які страждають на слабоумство, в мозку виробляється білок який ускладнює пересування.

    Судово-психіатрична експертиза. Хворі є недієздатними. У разі здійснення правопорушення їх визнають неосудними.


    4. Поняття, форми і способи симуляції, методи її розпізнавання

    Під симуляцією розуміють свідоме вдавання для досягнення певної мети, яке полягає у вигадці неіснуючих ознак фізичних або психічних розладів, в їх зображенні або штучному викликанні в себе за допомогою медикаментів.

    Симуляція фізіологічних або психічних розладів має єдину мету: щоб суб’єкт вважали хворим.

    По відношенню до часу здійснення правопорушення виділяють:

    По тривалості розрізняють:

    По об’єму та ступеню диференційованості симптоматики, що пред’являється, розрізняють:

    По відношенню до суб’єкта виділяють «чисту» справжню симуляцію, що спостерігається в психічно здорових, і симуляцію в психічно аномальних осіб (симуляція на патологічному ґрунті). При цьому психічна неповноцінність може полегшувати появу тенденції до симуляції та її реалізацію, сприяти втриманню та продовженню симуляції.

    До симуляції, яка виникає на патологічному ґрунті, відносяться:

    Агравація – це симуляція шляхом свідомого, захисно-цільового перебільшення незначно виражених психічних і фізичних розладів.

    Метасимуляція - свідоме, захисноцільове утримання, продовження або відтворення ознак нещодавно перенесеного захворювання.

    Сюрсимуляція - зображення хворобливих симптомів на фоні наявного захворювання.

    Дисимуляція – приховування свого захворювання.

    При обстеженні підекспертних з підозрою на симуляцію збирається детальний анамнез з урахуванням: раніше перенесених захворювань, їх тривалості і результатів лікування; теперішніх скарг хворого та виокремлення з цих скарг тих проявів хвороби, які більш всього і найбільш постійно турбують підекспертного; послідовність та час розвитку симптомів хвороби, періоди її покращення та загострення; загальної тривалості хвороби, попереднього лікування (в яких лікувальних закладах) і результатів лікування; причини, з якими підекспертний пов’язує своє захворювання.

    Детальне стандартизоване розпитування, особливо якщо воно протягом тривалого часу проводиться неодноразово, дає ряд протиріч і безглуздих, з медичної точки зору, відомостей, спонукає експерта до виявлення симуляції у підекспертного.

    У обвинувачених, підозрюваних та засуджених симуляція психічних розладів відображає їх минулий досвід, думки про психічні хвороби, а також «тюремний інструктаж» - навчання симуляції, яке розповсюджене серед правопорушників.

    Як правило, груба та примітивна симуляція вказує на інтелектуальну недостатність, оскільки досить важко симулювати цілісну картину якого-небудь психічного розладу. Обираються такі форми симуляції, які не потребують значних енергетичних затрат: скарги на апатію, замкненість, розлади мислення, маячні переживання.

    Почастішали випадки превентивної симуляції з фальсифікацією анамнезу родичами, інструктажем співучасників по справі, навчанням симуляції за винагородження.

    Виокремлюють два види симуляції психічних розладів: наглядний (імітаційний) і вербальний. Для імітаційного типу симуляції характерне зображення психопатологічних порушень, а для вербального типу – скарги на психічні розлади.

    У поведінці симулянта прослідковуються певні закономірності:

    Про симуляцію може говорити своєрідна форма пред’явлення підекспертним симптоматики:

    Важливе значення має нетиповість, надмірна поліморфність клінічної картини, її бідність, схематичність. Особливу увагу слід звертати на внутрішню суперечливість симптоматики, наявність нетипових для захворювання, що пред’являється, «зайвих» симптомів. Несумісність симптомів може бути статистичною (співіснування суперечливих один одному симптомів) або динамічною (поява симптомів, які не характерні для даної стадії захворювання). Про внутрішню несумісність може говорити невідповідність змісту переживань афективному фону.

    Важливими диференційно-діагностичними аргументами є невідповідність скарг і висловлювань підекспертного з поведінкою, розбіжності в поведінці підекспертного в кабінеті лікаря і в інших місцях, прояви в його поведінці ситуаційних і особистісних моментів – відстоювання своїх побутових інтересів, афективні спалахи з «виходом з ролі».

    Розпізнання симуляції психічних розладів потребує від експерта неупередженості, спостережливості, вміння бачити та систематизувати факти, а також відповідних умов (довготривалого спостереження).


    ТЕМАТИКА РЕФЕРАТИВНИХ ПОВІДОМЛЕНЬ

    1. Поняття та причини виникнення олігофренії.
    2. Судово-психіатрична оцінка різних ступенів олігофренії.
    3. Види та способи симуляції психічних захворювань.


    ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

    1. Ступені природженого недоумства (олігофреній), особливості протиправної поведінки при ньому.
    2. Особливості поведінки при старечих психозах.


    КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

    1. Причини вродженого недоумства.
    2. Судово-психіатрична оцінка дебільності.
    3. Судово-психіатрична оцінка імбецильності.
    4. Судово-психіатрична оцінка ідіотії.
    5. Причини виникнення психозів пізнього віку.
    6. Основні симптоми психозів пізнього віку.
    7. З чого починаються психози пізнього віку.
    8. Судово-психіатрична оцінка старечих психозів.
    9. Види симуляції.
    10. Способи симуляції.