Тема 1. Загальні положення судової медицини та
організаційно-правові основи судово-медичної експертизи

Лекційний матеріал

Мультимедійна презентація

Рекомендована література

1. Поняття, зміст, предмет і завдання судової медицини

2. Етапи розвитку судової медицини

3. Предмет, завдання та об’єкти судово-медичної експертизи

4. Законодавчі акти та відомчі нормативні документи, що регламентують діяльність
судово-медичної експертизи

5. Правовий статус судово-медичного експерта

6. Права, обов’язки та відповідальність судово-медичного експерта

7. Нормативно-правові основи проведення судово-медичної експертизи

8. Організація і структура судово-медичної служби в Україні

Рекомендована література

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр. - Назва з екрана.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України №4651-VI від 13 квіт. 2012 р. (зі змінами та доповненнями): [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/go/4651-17 - Назва з екрана.
3. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 р. № 2341-III (зі змінами та доповненнями): [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 - Назва з екрана.
4. Про судову експертизу: Закон України від 25 лютого 1994 р. № 4038-XII (зі змінами та доповненнями): [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 - Назва з екрана.
5. Інструкція про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах: Затверджено наказом Міністерства юстиції України від 12 грудня 2011 р. № 3505/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 7 вересня 2015 р. № 1659/5): [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1431-11 - Назва з екрана.
6. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень: Затверджено наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 р. № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 р. № 1950/5): [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98 - Назва з екрана.
7. Інструкція про проведення судово-медичної експертизи: Затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 17 січня 1995 р. № 6: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0254-95 - Назва з екрана.
8. Лісовий А.С., Голубович Л.Л. Судова медицина: Підручник. – К.: Атіка, 2008. – 483 с.
9. Процесуальні, організаційні та етичні основи судово-медичної експертизи в Україні: навчально- методичний посібник / М.В. Банчук, В.В. Войченко, Г.А. Зарицький, О.Ю. Петрошак . – К., 2015. – 243 с.
10. Експертизи у судовій практиці. / За заг. ред. В. Г. Гончаренка. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 388 с.
11. Процесуальний довідник судового експерта / [укл.Сєднєв В.В., Коструб А.М., Зайцев В.М., Антонюк П.Є.] – К.: ДНДЕКЦ МВС України, 2015. – 30 с.
12. Судова медицина. / За ред. Москаленка В.Ф., Михайличенка Б.В. –К., Вид-во «Медицина», 2011. – 448 с.

1. Поняття, зміст, предмет і завдання судової медицини

Судова медицина – це самостійна галузь медичної науки з власними методами дослідження, яка вивчає питання медичного, біологічного, медико-криміналістичного характеру для потреб правосуддя, законодавства та охорони здоров’я.

Поняття «Судова медицина» може вживатися у наступних значеннях:

• галузь медицини;
• наука;
• навчальна дисципліна.

Судова медицина вивчає і знаходить шляхи вирішення медичних і загально-біологічних завдань, які виникають в роботі органів досудового слідства і суду. Сукупність наукових проблем, які виникають при цьому, становить зміст судової медицини:

1. Визначення судової медицини, її історія, ставлення до суміжних дисциплін.
2. Процесуальні та організаційні положення в галузі судово-медичної експертизи.
3. Розлад здоров’я і смерть від різних видів зовнішнього впливу на організм людини.
4. Судово-медична експертиза живих осіб для визначення характеру і тяжкості тілесних ушкоджень, здоров’я, віку, статевих станів та ін.
5. Судово-медична експертиза трупа.
6. Судово-медична експертиза речових доказів.
7. Експертиза за матеріалами слідчих і судових справ.
8. Судово-медична експертиза у справах про притягнення до кримінальної відповідальності медичного персоналу.

Предметом судової медицини є закономірності, зв’язки і відносини медико-біологічних явищ, які використовуються з метою доведення юридично значимих обставин, а також методологія формування інформації про ці факти.

Система предмета судової медицини вивчає:

• процесуальне та організаційно-методичне забезпечення проведення судово-медичної експертизи;
• способи діагностики розладу здоров’я й смерті від різних видів зовнішнього впливу (фізичного, хімічного, біологічного, психічного);
• приводи, порядок та особливості проведення судово-медичної експертизи живих осіб (у випадку несмертельних травм, статевих кримінальних правопорушень, визначення віку, стану здоров’я тощо);
• судово-медичну експертизу трупів у випадках насильної та раптової смерті;
• судово-медичну експертизу речових доказів біологічного походження (крові, волосся, поту, сперми, слини тощо);
• судово-медичну експертизу матеріалів та документів, що стосуються кримінальних проваджень, пов’язаних із заподіянням шкоди здоров’ю людини.

Завдання судової медицини направлені на вирішення загальних та окремих (специфічних) судово-медичних експертних питань. До загальних завдань відносять:

• забезпечення охорони прав людини в галузі медицини та екології;
• допомога органам правопорядку при розслідування кримінальних правопорушень проти життя, здоров’я, гідності, честі особи;
• допомога органам охорони здоров’я в поліпшенні діагностики та рівня надання медичної допомоги населенню;
• вивчення досягнень світової судової медицини з метою впровадження в практику судово-медичної служби України.
• Окремі (спеціальні) завдання включають:
• постійний розвиток наукових розробок стосовно вивчення окремих питань судової медицини;
• вивчення, аналіз та узагальнення судово-медичної експертної практики з метою удосконалення організаційних, методичних та практичних експертних дій;
• розробка й вдосконалення нових методів і засобів наукового вивчення об’єктів судово-медичної експертизи.

2. Етапи розвитку судової медицини

Виникнення і розвиток судової медицини тісно пов’язані з розвитком держави і права.

Донауковий етап розвитку судової медицини.

Формуванню судової медицини як науки передував тривалий період експертної практики. В збережених пам’ятках писемності Айюрведа (600 р. до н. е.), працях Гіппократа (460-370 рр. до н. е.) висвітлено низку питань судово-медичного характеру: оцінки тілесних ушкоджень, термінів зачаття, походження дитини від конкретного чоловіка.

У манускриптах Стародавнього Риму (ІІ - І ст.. до н. е.) є відомості про те, що повивальні «бабки» давали роз’яснення в суді при розгляді справ щодо абортів, вагітностей та пологів. А вже протягом І –ІІ ст.. н. е. (70-140 рр.) лікарі Римської імперії брали участь у розробленні закону щодо визначення максимального терміну вагітності жінки для встановлення факту правоздатності суб’єкта права. Кодекс візантійського імператора Юстиніана І (529-534 рр.) визначає роль лікаря у судовому процесі: «Лікарі, власне, не свідки - вони більше судді, ніж свідки».

За князювання на Київській Русі Олега, Ігоря та Ольги (882-964 рр.) в правових документах передбачалася відповідальність за нанесення побоїв та ран. У ХІ – ХІІІ ст.. «Руська правда» вперше поділяє тілесні ушкодження за ступенем тяжкості на тяжкі та легкі, а також підкреслює значення крові, як речового доказу: «Кров путь кажет…»

У V – ІХ ст.. на півночі Європи було видано так звані «Варварські правди» (Leges Barbarorum), в яких пропонувалось запрошувати лікарів для визначення ступеня тяжкості і характеру тілесних ушкоджень та розв’язання інших питань.

Науковий етап розвитку всесвітньої судової медицини.

У деяких країнах Азії (Китай, Японія, Корея) судова медицина почала розвиватися з ХIII ст. У 1247 р. в Китаї вийшов у світ трактат із судової медицини Сун Ци «Сі Юнань Лу», в якому знайшли відображення питання судово-медичної діагностики у випадках насильницької і раптової смерті. У трактаті вперше були описані трупні плями, трупне заклякання, ознаки смерті від асфіксії, удару блискавки, отруєнь, докладно висвітлена техніка огляду трупа, визначені точки на тілі людини, в ділянках яких мали місце ушкодження небезпечні для життя, тощо. Оскільки деякі судово-медичні дані було запропоновано вперше саме китайськими вченими, Китай вважають колискою наукової судової медицини.

Виникнення наукової судової медицини в Європі пов’язане з ім’ям імператора Карла V, який ввів у 1532 р. Карний Кодекс, відомий під назвою «Кароліна». За цим кодексом, судді були зобов’язані запрошувати лікарів для обстеження трупів, огляду осіб з тілесними ушкодженнями, а також у випадках дітовбивства, отруєння, лікарської помилки тощо. Це законодавство було значним кроком вперед, оскільки важливе значення надавалось судовим доказам, у тому числі й судово-медичній експертизі.

Кодекс «Кароліна» був стимулом до розвитку судової медицини і виходу у світ капітальних наукових праць. Серед них особливої уваги заслуговує перший посібник із судової медицини, створений французьким хірургом А.Паре (1517–1590 рр.) під назвою «Порадник до складання судово-медичних висновків», а також «Трактат про висновки лікарів і бальзамування трупів», в яких наводяться важливі відомості з різних питань судової медицини. У 1621 р. вийшов посібник із судової медицини, написаний італійським лікарем П.Заккіасом під назвою «Судово-медичні питання», який не втратив свого значення в наш час. Часті залучення лікарів до слідчої і судової практики сприяли новим відкриттям у галузі судової медицини. Серед них потрібно відзначити гідростатичну легеневу пробу для встановлення живонародженості немовлят, яку було рекомендовано К.Рейгером (1677 р.) та Й.Шреєром (1682 р.).

У ХVIII-ХХ ст. судова медицина в країнах Європи розвивалась відповідно до розвитку загальної медицини і змін у судових реформах особливо з введенням гласного судочинства, яке зобов’язувало лікаря-експерта прилюдно обґрунтовувати і захищати свої висновки. У ХІХ-ХХ ст. працювало багато видатних вчених, які розробляли окремі питання судової медицини, серед них - Гофман, Каспер, Машка, Лакасань, Мартін, Бруардель, Тамасія та ін.

Науковий етап розвитку вітчизняної судової медицини.

Судова медицина в Україні почала розвиватися як складова частина медицини Російської імперії.

У царських статутах і грамотах ХVІ ст. вже вказувалося, в яких випадках потрібно залучати лікарів для складання медичних висновків. У ті часи також проводились обстеження померлих осіб для встановлення причини смерті.

Особливим досягненням у розвитку судової медицини став військовий статут Петра І, у якому був артикул 154, що передбачав обов’язковий розтин трупів у випадках раптової і насильної смерті лікарем, який повинен був свої висновки подати в письмовій формі до суду. З 30-тих років ХVІІІ ст. проводилась організація медичних контор (фізикатів) у Москві та Санкт-Петербурзі, працівники яких виконували судово-медичні обстеження та дослідження трупів, а в 1797 р. було засновано медичні управи в усіх губерніях країни, які повинні були забезпечувати судово-медичні дослідження.

Першим вищим навчальним закладом Російської імперії був Московський університет, заснований у 1755 р. де на його медичному факультеті уперше почали викладати основи лікарсько-судової науки. При університеті у 1805 р. була створена кафедра анатомії, фізіології та лікарсько-судової науки, яку очолив професор І.Ф.Венсович. У Санкт-Петербурзькій медико-хірургічній академії з 1806 р. кафедру повивального мистецтва та судової медицини очолив професор С.О.Громов - автор першого російськомовного підручника з судової медицини «Короткий виклад судової медицини для академічного та практичного застосування» (1832 р.). У Харківському університеті, відкритому в 1804 р., кафедра судової медицини була створена в 1835 році. В Київському університеті Святого Володимира, заснованому в 1834 р. – в 1841 році.

Основним документом, який регламентували проведення судово-медичної експертизи, на той період були Статут судової медицини (1848 р.), де подано відомості про структуру судово-медичної служби, форми роботи та її зміст (проіснував практично без змін до 1917 р.).

Серед наукових праць того періоду, слід вказати на «Посібник лікарям для правильного огляду мертвих людських тіл та виказання причин смерті, особливо при судових дослідженнях» (1824 р.), підготовленого професором І.В.Буяльським та «Загальна та часткова судово-медична та медико-поліцейська хімія з приєднанням загальної та часткова токсикології чи науки про отрути та протиотрути» О.П.Нелюбіна (1851 р.).

Важливу роль у розвитку судової медицини відіграв великий хірург М.І. Пирогов (1810–1880 рр.), прах якого зберігається й тепер у склепі міста Вінниця. Його наукова праця «Анатомічні зображення зовнішнього вигляду і положення органів, розташованих у трьох головних порожнинах людського тіла, призначені переважно для судових лікарів з повним поясненням» (1841 р.) та спеціальний атлас «Топографічна анатомія, ілюстрована розрізами, проведеними через заморожене тіло людини в трьох напрямах» (1852-1859 рр.). характеризує його практичну діяльність в галузі судової медицини. Прогресивний вплив на розвиток теорії і практики судової медицини в подальші роки мали Пироговські з’їзди лікарів.

У 1864 р. в Російській імперії була прийнята судова реформа, й судочинство з таємного стає гласним з участю сторін обвинувачення та захисту. Внаслідок цього, значно зросли вимоги до лікарів-експертів, оскільки вони на відкритому засіданні повинні були підтвердити свої висновки переконливими даними, обґрунтованими результатами наукових досліджень, які в разі потреби можна було перевірити. У зв’язку з цим, лікар-експерт повинен був мати достатню теоретичну і практичну підготовку. Усе це значно активізувало дослідницьку діяльність і сприяло підвищенню якості підготовки лікарів у галузі судової медицини. З’явились фундаментальні роботи таких видатних учених як М.О.Оболонський, І.І.Нейдінг, П.А.Мінаков, М.П.Івановський, Ф.Ф.Ергардт, М.С.Бокаріус, та інш.

В 1914 р. у Києві створено кабінет науково-судової експертизи, який у 1925 р. був реорганізований в Київський науково-дослідний інститут судових експертиз.

Період після Жовтневого перевороту в Російській імперії 1917 р. характеризувався подальшим інтенсивним розвитком судової медицини і прогресивними змінами організаційної структури судово-медичної служби. Він відзначається заснуванням у 1918 р. Народного комісаріату охорони здоров’я РРФСР, до складу якого входив підвідділ із судово-медичної експертизи - керівний центр судово-медичної служби держави. Таким чином, із системи Міністерства внутрішніх справ ця галузь медицини була переведена в систему охорони здоров’я.

У 1919 р. було прийнято «Положення про права та обов’язки державних судово-медичних експертів» та Правила судово-медичного дослідження трупів, лабораторні дослідження тощо. У 1922 р. при Народному комісаріаті охорони здоров’я України був заснований відділ судово-медичної експертизи, а з 1923 р. була введена посада Головного державного судово-медичного інспектора УРСР. В цьому ж році професором М.С. Бокаріусом був заснований Харківський інститут науково-дослідної експертизи. У 1924 р. при Народному комісаріаті охорони здоров’я затверджена посада Головного судово-медичного експерта і затверджено «Положення про Головного судово-медичного експерта».

У довоєнні і післявоєнні роки в Україні було відкрито чимало медичних вищих навчальних закладів у тому числі й інститутів удосконалення лікарів, до складу яких увійшли кафедри судової медицини. Вони стали базами створення наукових судово-медичних шкіл.

До видатних вчених, які зробили значний внесок в науку і практику судової медицини в XX ст., слід віднести Е.П.Пелікана, В.О.Мержеєвського, , М.І.Райського, І.Ф.Огаркова, М.І.Авдєєва, В.І.Прозоровського, В.І.Пашкову, В.Г.Науменка, В.В.Томіліна, О.П.Громова, В.М.Крюкова, В.Л.Попова, С.О.Матишева, А.Р.Деньковського, А.П.Загрядську, Г.А.Ботезату та багатьох інших, оригінальні праці яких збагатили вітчизняну судову медицину і сприяли її подальшому розвитку.

Серед вітчизняних підручників, які заслуговують на особливу увагу, слід відзначити: «Судебную медицину для медиков и юристов» М.С.Бокаріуса (1930), «Основы судебной медицины» за редакцією М.В.Попова (1938), а також підручники М.В.Попова (1940, 1946, 1950), М.І.Авдеєва (1949–1960), М.І.Райського (1953), В.І.Прозоровського (1968), О.П.Громова (1970), Ю.С.Сапожникова (1970), О.Х.Поркшеяна і В.В.Томіліна (1974), Ю.С.Сапожникова і А.М.Гамбург (1976, 1980), А.Р.Деньковського і О.О.Матишева (1976), В.Л.Попова (1985), В.М.Крюкова (1990).

Сучасний етап розвитку судової медицини в Україні.

Внаслідок організації системи охорони здоров’я і розформування МОЗ СРСР вищою судово-медичною інстанцією в Україні стали спочатку Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України, а з 2008 р. – Державна установа «Головне бюро судово-медичної експертизи» МОЗ України.

У 1992 році в Україні була започаткована діяльність Асоціації судових медиків (АСМУ), створений Статут, затверджений Установчою Конференцією АСМУ та зареєстрований Міністерством юстиції України 11 березня 1993 р. 19 грудня 2009 року у м. Дніпропетровську відбулася звітно-виборча конференція АСМУ, на якій були присутні делегати від обласних бюро судово-медичної експертизи та завідувачі кафедр судової медицини вищих медичних навчальних закладів України. Протягом останніх років АСМУ тісно працює з Міжнародним Комітетом Червоного Хреста і ООН з питань ідентифікації невпізнаних осіб в умовах масової загибелі людей, імплементації положень «Стамбульського протоколу» та ін.

Згідно з Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 21.07. 2017 р. № 834 був затверджений склад групи експертів МОЗ України за напрямами «Патологічна анатомія, судово-медична експертиза, дитяча патологічна анатомія».

Спираючись на фундаментальні дослідження минулих століть та наукові праці нашого часу, українські науковці з судової медицини створили чимало оригінальних праць, які використовуються під час викладання в медичних та юридичних вищих навчальних закладах України, у відповідності до їхнього профілю підготовки висококваліфікованих фахівців міжнародного рівня.

Відомі вітчизняні вчені ХХ-ХХІ сторіч: М.М. Бокаріус, I.О. Концевич, А.М.Гамбург, A.C.Лісовий, А.Ф.Рубежанський, А.І.Муханов, А.Х.Завальнюк, В.В.Зосіменко, І.О.Юхимець, О.Ф.Кравець, Ю.П.Шупик, В.І.Кононенко, П.Л.Голубович, А.А.Бабанін, О.В.Филипчук, М.М.Тагаєв, В.Г.Бурчинський, В.Т.Бачинський, Г.Ф.Кривда, О.І.Герасименко, Б.В.Михайличенко, О.М.Гуров та інші у своїх наукових працях не тільки розробляли нові методи досліджень з питань теоретичної та практичної судової медицини, але й впроваджували класичні та власні дослідження в практичну діяльність бюро судово-медичних експертиз України, у навчальну роботу закладів вищої медичної освіти, післядипломної медичної освіти та у слідчо-судову практику.

Зараз в Україні налічується 17 медичних вузів, які мають кафедри з судової медицини. З 1995 р. на Україні запроваджено видання журналу «Український судово-медичний вісник». Розвитку судової медицини і впровадженню її досягнень в експертну практику допомагають регулярні проведення науково-практичних конференцій, з’їздів, конгресів, симпозіумів та інших форумів, на яких обговорюються наукові і практичні питання сьогодення.

3. Предмет, завдання та об’єкти судово-медичної експертизи

Судова медицина в слідчій і судовій практиці застосовується переважно у вигляді судово-медичної експертизи, висновки якої слугують одним із джерел доказів. У Кримінально-процесуальному кодексі України висновок експерта названий як джерело доказів, поряд з показаннями свідка, показаннями потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами.

Судово-медична експертиза (СМЕ) – це галузь практичної медицини, яка використовує знання судової медицини в правовій та судовій практиці. Вона ґрунтується на принципах законності, незалежності, об’єктивності і повноти дослідження.

Предметом СМЕ є судово-медична характеристика об’єктів (матеріалів), що містять інформацію про обставини справи, із застосуванням спеціальних медичних і біологічних знань та наданням об’єктивних, науково обґрунтованих відповідей, сформульованих на підставі результатів виконаної експертизи, на питання органів досудового розслідування або суду.

У процесі проведення судово-медичних експертиз виявляються, крім того, фактичні дані, які можуть бути використані органами охорони здоров’я при розробці профілактичних заходів різного виду травматизму, отруєнь, раптової смерті, а також причин дефектів надання медичної допомоги.

Об’єктами судово-медичної експертизи можуть бути:

• Потерпілі, обвинувачувані й інші особи (живі особи).

Експертиза живих осіб є найчастішим видом судово-медичної експертизи, на частку якої припадає близько 75% усіх експертиз. Підставами для проведення експертизи живих осіб є: ушкодження та хвороби для встановлення характеру і ступеня тяжкості ушкоджень; стану здоров’я у випадках симуляції, дисимуляції, агравації; штучних хвороб, калічення членів, проценту стійкої втрати працездатності, зараження венеричними хворобами; статеві стани для встановлення статі, статевої недоторканості, статевої зрілості, родів, абортів, вагітності, репродуктивної здатності; статеві кримінальні правопорушення для встановлення насильницького статевого акту, розпусних дій, статевого акту з особою, яка не досягла статевої зрілості тощо.

• Трупи осіб.

Експертиза трупів становить близько 18% усіх експертиз. На експертизу згідно з відповідними правилами направляють:

• трупи осіб, які померли насильницькою смертю в результаті убивства, самогубства чи нещасного випадку, або при підозрі на таку смерть;
• трупи осіб, які померли раптово при невстановленому діагнозі смерті;
• трупи осіб, які померли раптово в лікувальних закладах при невстановленому діагнозі в першу добу їхнього перебування там;
• трупи невідомих осіб;
• трупи осіб, які померли в лікувальних закладах, у разі скарги родичів у органи прокуратури на неправильне лікування хворого;
• трупи новонароджених при підозрі на скоєння дітовбивства;
• розчленовані трупи.

• Речові докази біологічного походження.

Експертиза речових доказів становить близько 5-6 % усіх експертиз.

Процесуальне визначення речових доказів дане в ст.98 КПК України. Речовими доказами є матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. В судово-медичній практиці досліджуються об’єкти зі слідами крові, волосся, сперма, слина, молозиво, частини кісток, внутрішніх органів, тобто речові докази біологічного походження.

• Матеріали кримінальних і цивільних проваджень, частка яких становить близько 1-2 % усіх експертиз.

Експертизи даного об’єкту проводяться тоді, коли слідчий суддя чи суд надсилає експерту всі матеріали кримінального чи цивільного провадження для вивчення і надання відповідей на поставлені запитання. Це застосовується в тих випадках, коли у цих матеріалах зібрано багато різних медичних документів, чи є кілька, що суперечать один одному експертних висновків або якщо експертиза розходиться з даними попереднього слідства тощо.

На практиці найчастіше досліджуються декілька об’єктів. Наприклад, якщо потерпілий помер в стаціонарі від колото-різаного поранення, необхідно досліджувати труп, історію хвороби, пошкодження на одязі загиблого і знаряддя злочину - ніж, тобто речові докази. Дослідження кожного об’єкта проводиться відповідно до спеціальних інструкцій, методичних рекомендацій, правил, затверджених МОЗ України.

При проведенні судово-медичних експертиз має бути єдина організаційна основа, яка забезпечує, з одного боку, дотримання експертами вимог законодавства, а з іншого - проведення експертизи із застосуванням науково обґрунтованих методів дослідження. Таке значення мають чинні у системі судово-медичної експертизи інструктивно-методичні матеріали.

4. Законодавчі акти та відомчі нормативні документи, що регламентують діяльність
судово-медичної експертизи

Судово-медична експертиза в нашій державі здійснюється відповідно до Законів України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 р. зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (Закон від 03.10.2017 р. №2147-VІІІ), «Основ законодавства України про охорону здоров’я», кримінально-процесуального, кримінального, цивільного, цивільно-процесуального та адміністративного законодавства, наказів та інших нормативних актів МОЗ України, яке в цілому є відповідальним за стан судово-медичної експертизи в державі.

У 1995 р. наказом від 17 січня № 6 МОЗ України «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України» була затверджена низка нормативних актів, основоположних для організації судово-медичної експертизи:

1. Інструкція про проведення судово-медичної експертизи.
2. Положення про бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони здоров’я державних обласних адміністрацій та республіканського бюро (Автономної Республіки Крим).
3. Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.
4. Правила проведення судово-медичної експертизи (дослідження) трупів в бюро судово-медичної експертизи.
5. Правила проведення комісійних судово-медичних експертиз в бюро судово-медичної експертизи.
6. Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи.
7. Правила проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної гістології бюро судово-медичної експертизи.
8. Правила проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи.
9. Правила проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної криміналістики бюро судово-медичної експертизи.
10. Правила проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної токсикології бюро судово-медичної експертизи.
11. Правила проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної цитології бюро судово-медичної експертизи.
12. Положення про начальника бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони здоров’я державних обласних адміністрацій та республіканського бюро (Автономної Республіки Крим).
13. Положення про завідуючого відділом бюро судово-медичної експертизи.
14. Положення про завідуючого відділенням бюро судово-медичної експертизи.
15. Положення про судово-медичного експерта.
16. Положення про методичну (консультативну) раду бюро судово-медичної експертизи.
17. Положення про заступника начальника Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України.
18. Положення про організаційно-методичний відділ Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України.

5. Правовий статус судово-медичного експерта

Діяльність судово-медичного експерта, як і будь-якого іншого експерта, здійснюється на принципах законності, незалежності, об’єктивності і повноти дослідження. Незалежність судового експерта та правильність його висновку, згідно ст.4 Закону України «Про судову експертизу», забезпечується:

• процесуальним порядком призначення судового експерта;
• забороною під загрозою передбаченої законом відповідальності втручатися будь-кому в проведення судової експертизи;
• існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів дізнання, досудового та судового слідства;
• створенням необхідних умов для діяльності судового експерта, його матеріальним і соціальним забезпеченням;
• кримінальною відповідальністю судового експерта за надання завідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків;
• можливістю призначення повторної судової експертизи;
• присутністю учасників процесу в передбачених законом випадках під час проведення судової експертизи.

Згідно ч.3 ст.7 Закону України «Про судову експертизу», судово-медична експертиза проводиться виключно державними спеціалізованими установами.

Проведення судово-медичної експертизи здійснюється фахівцями державних спеціалізованих бюро судово-медичних експертиз МОЗ України. Фахівці державних установ судово-медичної експертизи повинні мати закінчену вищу медичну освіту з освітньо-кваліфікаційним рівнем не нижче спеціаліста, пройти спеціальну підготовку та отримати сертифікат лікаря спеціаліста зі спеціальності: «судово-медична експертиза», «судово-медична гістологія», «судово-медична криміналістика», «судово-медична цитологія», «судово-медична імунологія» або «судово-медична токсикологія». Згідно Наказу Міністерства охорони здоров’я України від 21.07.2017 р. № 834, в якому був затверджений склад групи експертів МОЗ України за напрямами «Патологічна анатомія, судово-медична експертиза, дитяча патологічна анатомія», вони складають категорію посадових осіб, які за фахом постійно проводять СМЕ.

Лікарі інших спеціальностей та професорсько-викладацький склад кафедр судової медицини вищих медичних навчальних закладів, яких епізодично залучають до проведення СМЕ кваліфікуються як лікарі-експерти. Як спеціалісти лікарі-експерти можуть залучатися в установленому законом порядку до участі в початкових та інших слідчих діях: огляді трупів на місці їх виявлення (події), ексгумації, вилученні зразків та ін.

На судово-медичного експерта, згідно з чинним законодавством, покладається особиста відповідальність за проведення дорученої йому експертизи.

Не може залучатися до проведення судової експертизи та виконання обов’язків судового експерта особа, визнана в установленому законом порядку недієздатною, а також та, яка має не зняту або не погашену судимість, або на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією або дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення кваліфікації судового експерта. Інші обставини, що забороняють участь особи як експерта в суді, передбачаються процесуальним законодавством.

Судово-медичний експерт не має права:

• розголошувати дані медичного характеру, матеріали кримінальних та цивільних проваджень, які стали йому відомі при виконанні службових та професійних обов’язків;
• брати участь у проведенні експертиз та слідчих дій, якщо він є потерпілим, цивільним позивачем або відповідачем, свідком або перебуває в родинних стосунках, службовій чи іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача або відповідача та їх представників, а також якщо наявні інші обставини, які дають підстави вважати, що він особисто, прямо чи побічно зацікавлений у результатах справи.
• проводити експертизу без письмової вказівки керівника експертної установи, за винятком експертиз, доручених йому безпосередньо після слідчого огляду, в якому він брав участь як спеціаліст;
• самостійно збирати матеріали (зразки), які підлягають експертному дослідженню;
• розголошувати дані досудового розслідування, вступати в контакти, не передбачені порядком проведення експертизи, з будь-якими особами, якщо такі прямо чи побічно зацікавлені в результатах експертизи; з
• зберігати документи кримінальних та цивільних проваджень, а також речові докази й документи, що є об’єктами експертизи, поза службовим приміщенням.

У зазначених випадках експерт підлягає відводу або повинен заявити самовідвід. Питання про відвід експерта вирішується судом відповідно до вимог КПК України.

Судово-медичний експерт має ті ж самі обов’язки (ст.12 Закону України «Про судову експертизу», ч.3 ст.69 КПК) та права (ст. 13 Закону України «Про судову експертизу», ч.5 ст.69 КПК) що й інші експерти, яких залучають до проведення судових експертиз.

Якщо питання, що поставлені перед експертом, виходять за межі або не входять до його компетенції, він зобов’язаний відмовитися від відповідей на них. При неможливості дати відповіді на питання (частину питання), що поставлені, або неможливості виконати всю експертизу, судово-медичний експерт мотивує свою відмову і в письмовому вигляді повідомляє про це особу, яка призначила експертизу.

При виконанні експертиз, в яких виникла необхідність вирішення спеціальних питань, що не входять до компетенції судово-медичного експерта, і потрібна консультація фахівця відповідної галузі медицини, або у разі потреби проведення огляду особи, яка підлягає судово-медичній експертизі, лікарем-фахівцем, що працює в іншому закладі охорони здоров’я, судово-медичний експерт за погодженням з особою, яка призначила експертизу, має право залучати цього фахівця (в якості лікаря-експерта) для проведення усіх необхідних досліджень для вирішення питань, поставлених перед експертизою.

Коли при відповіді на питання, поставлені перед експертизою, виникає необхідність у проведенні судово-медичних лабораторних досліджень, судово-медичний експерт має право надіслати всі необхідні біологічні матеріали на ці дослідження. Судово-медичний експерт має право на вилучення частин трупа, органів та тканин, крові, сечі тощо для проведення судово-медичної експертизи без дозволу близьких родичів потерпілого або інших законних представників.

Експерт може відмовитися від складання висновку, якщо поданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов’язків. Заява про відмову має бути вмотивованою (ч.4 ст.69 КПК).

За завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання покладених обов’язків у суді, невиконання інших обов’язків експерт несе відповідальність, встановлену законом (ст.70 КПК).

Судово-медичний експерт несе відповідальність:

1. відповідно Кодексу України про адміністративні правопорушення:

• за злісне ухилення від явки до суду, до органів досудового слідства або дізнання;

2. відповідно Кримінального Кодексу України:

• за надання завідомо неправдивого висновку;
• за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків;
• за розголошення даних досудового слідства або дізнання.

6. Права, обов’язки та відповідальність судово-медичного експерта

Положенням про судово-медичного експерта, затвердженим Наказом МОЗ України № 6 «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України» від 17.01.1995 р., визначено, що на посаду судово-медичного експерта може призначатися особа, яка має вищу медичну (фармацевтичну) освіту, пройшла навчання в інтернатурі зі спеціальності «судово-медична експертиза» і отримала відповідний сертифікат.

Призначення і звільнення експерта здійснюється начальником бюро судово-медичної експертизи згідно чинного законодавства.

У своїй роботі експерт керується Законом України «Про судову експертизу», іншими законодавчими і нормативними документами МОЗ України, які регламентують судово-медичну діяльність, методичними рекомендаціями та інструкціями МОЗ України, Положенням про судово-медичного експерта, а також наказами начальника бюро, розпорядженнями його заступника з експертної роботи і завідувача відділу (відділення). Свою роботу експерт проводить під керівництвом завідувача відділу (відділення), якому він безпосередньо підпорядкований.

Відповідно до завдань, які стоять перед судово-медичною експертизою, експерт зобов’язаний:

• виконувати доручені йому судово-медичні експертизи, дослідження та інші види експертних робіт на високому науковому і професійному рівні, об’єктивно і в належні строки;
• оволодівати рекомендованими у встановленому порядку новими методами дослідження і використовувати їх на практиці;
• своєчасно інформувати відповідні органи дізнання, досудового слідства й суду про відомості, що були одержані при проведенні експертизи і які не були відображені у справі, а також про обставини і факти, які мають значення для слідчих дій і суду;
• повідомляти завідувача відділу (відділення) і керівництво бюро про всі недоліки надання медичної допомоги, які були встановлені при проведенні експертизи;
• систематично підвищувати свою професійну кваліфікацію;
• проходити курси удосконалення з фаху (не менш ніж один раз у 5 років);
• своєчасно проводити аналіз кількісних і якісних показників своєї роботи і доводити його до відома завідуючого відділом (відділення);
• підтримувати у відділі (відділенні) належний санітарно-гігієнічний і протиепідемічний режим, правила техніки безпеки і внутрішнього розпорядку, вимагаючи цього також від середнього і молодшого персоналу;
• надавати консультативну допомогу працівникам органів дізнання, досудового слідства й суду з неясних для них питань судово-медичної експертизи;
• на вимогу органів дізнання, досудового слідства, а також суду брати участь у судових засіданнях, оглядах місця події, відтворенні обстановки і обставин події та інших слідчих діях;
• брати участь в судово-медичних, клінічних і клініко-анатомічних конференціях з приводу виявлених при проведенні експертизи дефектів надання медичної допомоги;
• передавати свої знання і досвід інтернам і молодим судово-медичним експертам;
• за дорученням керівництва бюро або завідувача відділу (відділення) виконувати службові завдання;
• проводити роботу з підвищення ділової кваліфікації і виховання середнього і молодшого медичного персоналу.

Судово-медичний експерт має право:

• брати участь в усіх засіданнях і зборах, які проводяться у відділі (відділенні);
• висловлювати свою думку при обговоренні експертиз, які проводяться у відділі (відділенні);
• ставити перед завідувачем відділу (відділення) і керівництвом бюро питання про покращання умов праці і матеріально-технічного забезпечення, підтримання належного санітарно-гігієнічного і протиепідемічного режиму, постачання необхідного обладнання і апаратури;
• брати участь в засіданнях методичної (консультативної) ради бюро з питань, що його стосуються;
• подавати заяву про незгоду начальнику бюро, а при незгоді з його рішенням – в методичну (консультативну) раду бюро з приводу якісної оцінки виконаної ним експертизи;
• готувати подання завідуючому відділу (відділення) і керівництву бюро про заохочування або накладання стягнення на підлеглих йому середніх і молодших працівників.

Судово-медичний експерт несе відповідальність за:

• кваліфіковане, об’єктивне і своєчасне проведення доручених йому експертиз, досліджень та інших видів експертних робіт на належному науковому рівні;
• якісне ведення судово-медичної документації;
• збереження матеріалів справи, речових доказів та інших документів, які одержані ним для проведення експертизи;
• своєчасне подання особі, яка призначила експертизу, всієї експертної документації, а також повернення матеріалів справи, речових доказів та інших документів, які проходять у справі;
• негайне повідомлення керівництва бюро і у встановленому порядку відповідних органів охорони здоров’я про випадки виявлення ним у ході проведення експертизи гострозаразних, у тому числі особливо небезпечних захворювань, і вжиті в зв’язку з цим заходи;
• збереження закріплених за ним матеріальних засобів, обладнання і апаратури, технічно правильну їх експлуатацію, підтримання чистоти і протипожежної безпеки в приміщенні;
• розголошення даних матеріалів справи і даних медичного характеру, які стали йому відомі у ході проведення експертизи;
• дотримання підлеглими йому середніми і молодшими медичними працівниками правил внутрішнього трудового розпорядку і посадових обов’язків.

7. Нормативно-правові основи проведення судово-медичної експертизи

Згідно статті 242 Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя (за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених статтею 244 КПК), якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.

Слідчий або прокурор зобов’язані забезпечити проведення судово-медичної експертизи щодо:

• встановлення причин смерті;
• встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень;
• встановлення віку особи, якщо це необхідно для вирішення питання про можливість притягнення її до кримінальної відповідальності, а іншим способом неможливо отримати ці відомості.

За необхідності проведення судово-медичної експертизи (СМЕ), слідчий, прокурор або сторона захисту складає слідчому судді місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим суддею Вищого антикорупційного суду, «Клопотання про проведення експертизи», де зазначає:

• короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв’язку з яким подається клопотання;
• правову кваліфікація кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;
• виклад обставин, якими обґрунтовуються доводи клопотання;
• експерта, якого необхідно залучити, або експертну установу, якій необхідно доручити проведення експертизи;
• вид експертного дослідження, що необхідно провести, та перелік запитань, які необхідно поставити перед експертом;
• об’єкти, які мають бути досліджені, а також матеріали, що можуть бути пред’явлено експертові для ознайомлення.

Підставою проведення судово-медичної експертизи є ухвала слідчого судді. Всі отриманні дані під час проведення експертизи фіксуються у «Висновку експерта». Слід зауважити, що за законодавством України, слідчий суддя має право розглянути клопотання щодо призначення судово-медичної експертизи протягом п’яти діб з моменту його звернення.

Однак, наприклад, тіло померлої особи за п’ять діб піддається значним гнилісним змінам, через які встановити причину смерті стає неможливим. Тому було прийнято рішення зробити виключення саме для СМЕ та надати право органам досудового розслідування самостійно призначати проведення дослідження трупа на підставі направлення щодо призначення судово-медичної експертизи. Всі отримані данні під час проведення судово-медичного дослідження трупа в такому разі фіксуються у документі під назвою «Висновок експертного дослідження». Після кожного розтину судово-медичний експерт повинен заповнити документ під назвою «Повідомлення», в якому він, окрім загальних відомостей про померлу особу, обов’язково вказує причину та категорію смерті. Органи досудового розслідування зобов’язані кожен день забирати із моргу «Повідомлення». Це обумовлено тим, що у разі, якщо має місце насильницька категорія смерті, то слідчий повинен звернутися до слідчого судді з клопотанням щодо призначення СМЕ. За цей період, померлу особу мають право поховати, а проведення експертизи, після отримання ухвали слідчого судді, можна провести і за результатами, які були отримані та зафіксовані у «Висновку експертного дослідження».

При проведенні судово-медичної експертизи або експертного дослідження можуть бути присутні:

• слідчий (за винятком проведення експертизи особи іншої статі, коли це супроводжується її оголенням);
• обвинувачений та інша особа (тільки з дозволу слідчого);
• лікарі лікувально-профілактичних закладів з дозволу слідчого.

Судово-медична експертиза і експертне дослідження (обстеження) проводяться:

• в бюро судово-медичної експертизи;
• в приміщенні суду, лікувальних установах, місцях позбавлення волі.

Експертизу осіб, що не досягли 16 років, необхідно проводити в присутності батьків, опікунів чи педагога.

Питання, які вирішуються під час проведення судово-медичної експертизи:

1. Наявність самого ушкодження та його локалізація (місце знаходження).
2. Вид тілесного ушкодження.
3. Механізм та характер заподіяння тілесного ушкодження.
4. Давність та зажиттєвість заподіяння ушкодження.
5. Ступінь тяжкості тілесного ушкодження.
6. Причинно-наслідковий зв’язок між ушкодженням та настанням будь-яких наслідків для здоров’я, а також зв’язок між наданням медичної допомоги лікарями та погіршенням стану здоров’я у потерпілої особи або, взагалі, - настанням летального наслідку.

8. Організація і структура судово-медичної служби в Україні

Судово-медична служба України організована на принципах інстанційності: міське бюро судово-медичної експертизи (надалі – бюро СМЕ), до якого відноситься Київське міське клінічне бюро судово-медичної експертизи (І інстанція), обласні бюро судово-медичної експертизи з їх районними та міжрайонними відділеннями (ІІ інстанція) та ДУ «Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України» (ІІІ інстанція).

Слід зауважити, що експертиза проведена у будь-якому із вище перерахованих бюро СМЕ для суду є рівноправними. Основними завданням ДУ «Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України» є розробка нормативно-правових норм та інструкцій, які регламентують особливості проведення судово-медичної експертизи.

В нижче наведеній таблиці представлені підрозділи, які входять в структуру бюро судово-медичної експертизи України, а також вказані основні завдання, які вирішуються у кожному із підрозділів:

Підрозділи	Завдання
Відділ експертизи трупів	встановлення причини смерті визначення характеру, механізму і зажиттєвості виникнення тілесних ушкоджень встановлення часу настання смерті визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень
Відділ потерпілих, звинувачених та інших осіб	встановлення наявності тілесних ушкоджень визначення характеру, механізму і часу заподіяння тілесних ушкоджень визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень
Відділ комісійних експертиз	проведення повторних експертиз встановлення часу зачаття, здатності до запліднення (репродуктивна здатність) визначення відсотку втрати загальної професійної працездатності встановлення причинно-наслідкового зв’язку правильності надання медичної допомоги у випадках притягнення до кримінальної відповідальності медичних працівників за «професійні правопорушення»
Судово-криміналістичне відділення	визначен­ня знарядь травми, їх деформації ідентифікація знарядь травми на підста­ві вивчення ушкоджень на тілі, одязі, взутті потерпілого ідентифікація особи визначення природи та елементного складу мікрооб’єктів, слідів, накладень реконструкція ситуації, в якій були нанесені ушкодження
Судово-гістологічне відділення	встановлення патологічних та травматичних змін у наданих до відділення біологічних об’єктів встановлення або підтвердження причини смерті за гістологічними матеріалами встановлення зажиттєвості та давності ушкоджень за гістологічними матеріалами
Судово-токсикологічне відділення	виявлення та визначення хімічних речовин в об’єктах біологічного походження та інших доказах
Судово-імунологічне відділення та ДНК-відділення	встановлення наявності і групової належності об’єктів біологічного походження (крові, виділень, волосся, кісток тощо) встановлення батьківства, материнства та підміни дітей, з використанням спеціальних методів, методик, а також знань в галузі судової медицини
Судово-цитологічне відділення	встановлення в слідах біологічного походження клітин тканин людини, їх видової, групової та статевої приналежності
Відділ чергових експертів	участь у слідчих діях при огляді місця події