А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ь Ю Я

А

Авторитет (нім. аutorität, від лат. аuctoritas — «влада», «вплив») – загальновизнана довіра, пошана, значущість, якою наділені люди і предмети, що не потребує постійного підтвердження, доведення. Прийнято говорити про можливість набуття морального, політичного, релігійного тощо А.

Альтруїзм (фр. altruisme, лат. alter – інший) – моральний принцип, що заснований на визнанні природної прив’язаності людей шляхом вродженого почуття симпатії. При цьому в Іншому (alter), котрий наділяється статусом етичної домінанти всього мого існування, бачиться втілення загальнолюдського. Поняття «А.» було введено для узагальнення принципу «жити заради інших», суттєвого для моралі буддизму і християнства. А. відмовляється від внутрішньої самооцінки суб’єкта у спробі вийти за межі егоїзму, безумовним етичним абсолютом якого є «виключно я сам». Моральність забезпечується оцінкою ззовні, а тому А. змушує людину дивитися на власні дії з позиції «неупередженого очевидця», що прирівнюється до суду совісті.

Аномія (з грец. – беззаконня) – неврегульованість, дезорганізація традиційних цінностей, інституцій, зв’язків у період соціальних потрясінь.

Антропоцентризм (грец. ανθρωπος — людина і лат. centrum — центр) – різновид телеології, філософське вчення, за яким людина є центром Всесвіту і метою всіх подій, які в ньому відбуваються, що вона створена Богом «за своїм образом і подобою». А. – це принцип, який передбачає розуміння людини як центру і вищої кінцевої мети світобудови.

Апартеїд – крайня форма расової дискримінації, що полягає у позбавленні за расовою належністю цілих груп населення політичних і громадянських прав, аж до територіальної ізоляції. Розглядається сучасним міжнародним правом як злочин проти людства.

Б

Беззаконня – античне поняття аномії, введене до сучасного соціогуманітарного знання Дюркгеймом, який визначав його як відсутність обмежувальних норм для приборкання і спрямування в певне річище прагнень індивідів – соціальна тенденція, яка є психологічно згубною (в крайніх випадках це призводить до самогубства) і соціально роз’єднальною. Як вважав Дюркгейм, це зберігається і в сучасному суспільстві – в подружньому (розпад родинних зав’язків) та економічному житті, коли втрачаються усталені й загальноприйняті суспільством рамки. Американський соціолог Р.Мертон застосовував це поняття з іншою метою, визначаючи Б. як розбіжність між культурними нормами і соціально зумовленою здатністю людей жити згідно з ними.

Безсмертя (англ. immortality) – поняття, що позначає подолання смертності й забуття людини і людського роду. Віра людини у Б. і стремління до нього відіграють роль своєрідного психологічного і ціннісно-світоглядного гаранту цілісності родового людського буття й існування непорушних вищих цінностей і смислів. Вони забезпечують психологічний захист людини від страху смерті і дають їй можливість жити повноцінним життям, не зважаючи на знання про невідворотність власної смерті. Вирішення проблеми Б. тісно пов’язане з розумінням сенсу життя і відповідальністю перед невідворотністю смерті.

Біоетика (з грецької мови βίος — життя, ἔθος — звичай) – нормативне знання, що охоплює моральну проблематику, пов'язану з розвитком біомедичних наук, які стосуються питань генетики, медичних досліджень, терапії, турботи про здоров'я і життя людини. Б. - система уявлень про моральні засновки і межі проникнення людини до глибин оточуючого середовища; на теперішній час конституюється як спеціальна галузь міждисциплінарних досліджень, фокус яких визначається в залежності від типу питань, що розглядаються, і природи етичного аналізу. Культурне підґрунтя Б. полягає в моральному осмисленні людиною своїх нерозривних зв’язків з природою і, відповідно, моральної відповідальності за збереження останньої.

Братерство/ сестринство (як похідне – побратим, посестра) – як ідея суспільного (не кровно-родинного) зв’язку означає такі стосунки між громадянами або членами окремих груп, що, як і ідеальні стосунки між родичами, характеризуються почуттям любові та спрямуванням на досягнення спільних або подібних цілей. Б./ с. гартує сталі й тісні стосунки, які породжують подібність характеру й однаковість долі.

В

Вандалізм – зловмисне, безжальне і безглузде знищення культурних цінностей. Термін бере початок від назви германських племен, які в 455 р. пограбували Рим, знищивши при цьому багато пам’яток античної культури. В. тісно пов'язаний з поняттям агресії та має специфіку: будучи також насильницьким актом, спрямованим на спричинення шкоди, він водночас зазіхає лише на матеріальні цінності; генезис В., класифікація його видів, а також інших елементів його політичної, соціальної, правової, психологічної характеристики схожі з аналогічними елементами характеристики агресії; зокрема, він є обов'язковим «супутником» агресивних воєн, дій державних і недержавних структур, пов'язаних з геноцидом, депортацією, переслідуваннями у зв'язку з соціальним походженням і статусом, етнічним походженням, релігійними переконаннями тощо. У теорії психології обґрунтовано констатується зв'язок цього виду деструктивної поведінки із загальним станом етичної атмосфери в соціумі і її різкими змінами в результаті етичної деградації, викликаною війною, компрометацією традиційних етичних цінностей, розвитком національних і релігійних конфліктів, догматичним проведенням у життя революційних концепцій, коли формується образ ворога, одним з атрибутів якого представляється певний тип культури, приналежність і призначення її пам'ятників та ін. майна.

Ввічливість – це дотримування правил етикету, уважності та люб'язності до оточуючих людей. В. є формою взаємовідносин з оточуючими людьми, основою якої є доброзичливість, вміння шанобливо і тактовно спілкуватися з людьми, готовність знайти компроміс і вислухати протилежні точки зору.

Виховання – процес і результат розвитку особистості. Суть В. – передання, засвоєння і набуття досвіду життя у соціумі і в умовах конкретної культури (субкультур), створення умов для виявлення і вироблення внутрішньої мотивації. Завдання В. – вироблення індивідом системи особистих смислів в процесах самореалізації, що містить засвоєння індивідом соціальних ролей, включеність його до системи цінностей, символів, норм, традицій даної культури.

Відповідальність – загальносоціологічна категорія, яка виражає свідоме ставлення особи до вимог суспільної необхідності, обов'язків, соціальних завдань, норм і цінностей. Відповідальність означає усвідомлення суті та значення діяльності, її наслідків для суспільства і соціального розвитку, вчинків особи з погляду інтересів суспільства або певної групи. Як одна з категорій моральної свідомості, В. вказує, з одного боку, на невід’ємну моральну рису будь-якої реально існуючої моральної особистості, а з іншого – розкриває сам спосіб роботи, саме функціонування моральної свідомості, яка осмислює світ з точки зору відповідального суб’єкта, прагне з’ясувати межі і характер людської відповідальності.

Віра – стан надмірної зацікавленості, психологічна установка, світоглядна позиція і цілісний особистісний акт, що полягають у визнанні безумовного існування й істинності будь-чого з такою рішучістю і твердістю, що перевищують переконливість фактичних і логічних доведень та не залежать від них всупереч усім сумнівам.

Г Ґ

Гедонізм (від гр. hedone – задоволення) – етична установка, з точки зору якої основою природи людини є її прагнення до насолоди, а тому всі цінності й орієнтації діяльності мають бути підпорядковані або зведені до насолоди як до істинного вищого блага, і в уникненні страждань. В античності розвинутий Аристіппом, у Епікура і його послідовників зближується з евдемонізмом.

Гендер (англ. gender — «стать», від лат. genus — «рід») – це «соціальна стать» людини, на відміну від біологічної (секс), така, що конструюється суспільством, підтримується соціальними інститутами система цінностей, норм і характеристик чоловічої й жіночої поведінки, стилю життя та способу мислення, ролей та стосунків жінок і чоловіків, набутих ними як особистостями у процесі соціалізації, що насамперед визначається соціальним, політичним, економічним і культурним контекстами буття й фіксує уявлення про жінку та чоловіка залежно від їх статі. Г. є одним з базових вимірів соціальної структури суспільства і засобам соціальної стратифікації, що впливає на соціальне становище чоловіків і жінок, на доступ до ресурсів, на їх життєві стратегії і практики.

Гендерна рівність – рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Г.р. як принцип полягає в тому, щоб вивчити і усунути всі соціальні бар'єри, що заважають людині проявитися як особистості, а також створити рівні соціальні можливості для реалізації особистості жінок та чоловіків в усіх сферах життєдіяльності залежно від особистого вибору людини.

Ґендерно зумовлене насильство - це індивідуальні чи колективні насильницькі дії, спрямовані переважно або виключно на певну групу осіб через їх ґендерну приналежність. Ґ.з.н. означає будь-які небезпечні дії, які вчиняються проти волі людини, і які базуються на соціально визначених ґендерних відмінностях між жінками та чоловіками.

Гідна праця – зайнятість в умовах свободи, рівності, безпеки та людської гідності. Г.п. охоплює можливості для роботи, які забезпечують продуктивні і справедливі доходи, безпеку на робочому місці і соціальний захист сім’ї, найкращі перспективи для особистісного розвитку та соціальної інтеграції, організація та участь у прийнятті рішень, рівність можливостей і ставлення для всіх жінок і чоловіків.

Гідність ─ це поняття моральної свідомості, яке виражає уявлення про цінність всякої людини, як моральної особистості, а також категорія етики, що означає особливе моральне ставлення людини до самої себе і ставлення до неї з боку суспільства, в якому визнається цінність особистості. Почуття власної гідності – це переживання власної цінності, своїх власних досягнень перед суспільством та утвердження їх, можливо, всупереч обставин.

Гуманізм (лат. humanitas — «людяність», humanus — «людяний», homo — «людина») — це світоглядний і моральний принцип, який у широкому філософському значенні постає концепцією людського буття і заснованій на ній системі світогляду, що стверджує цінність людського існування, гідності, права і свободи кожного людського індивіда, обґрунтовує можливості розвитку людини як роду і як індивіда; це провідний принцип, який пронизує усі галузі права і визначає усі норми моралі. У сучасному суспільстві Г. набуває цілком буденного практичного змісту, скільки виникають «типові» задачі гуманізації екології, економіки, політики, гуманітаризації культури, науки, освіти.

Д

Девіантний – такий, що відхиляється від прийнятої норми, традиції; термін застосовується у різних сферах: девіантна поведінка, девіантні форми мистецтва тощо.

Дегуманізація – термін, яким позначається уявлення про втрату суспільством цінностей, байдужість, інертність, відмову від прагнення до справедливості, зменшення уваги до особистості та індивідуальності особи.

Делікатність (франц. delicat, від лат. delicatus) – це здатність, властивість або якість людини поводитися з людьми ввічливо, запобіжно, обережно й уважно, не завдаючи шкоди їхній самоповазі.

Дизайн (з англ. design – креслити, проектувати) ─ вид проектної міждисциплінарної художньо-технічної діяльності з формування цілісного предметного середовища, що оточує людину; художнє конструювання предметів, інтер’єрів тощо; проектування естетичного вигляду промислових виробів.

Дискримінація (латин. discriminatio – «розрізнення») – будь-яка відмінність, виключення, обмеження або перевага, що заперечує або зменшує рівне здійснення прав для членів певної групи стосовно можливостей інших груп. В якості ознаки може виступати будь-яка значуща відмінність людини, наприклад, раса, національність, громадянство, стать, релігійні переконання, сексуальна орієнтація, вік, інвалідність, рід занять тощо. Будь-яка Д., як правило, спирається на упередження (особисті) на стереотипи (у суспільстві).

Дисципліна – певний порядок поведінки людей, що забезпечує узгодженість дій всередині організації, обов’язкове засвоєння та виконання людьми встановлених норм і правил, а також способи, за допомогою яких установлюється цей порядок.

Добро і Зло ─ категорії етики і поняття моральної свідомості, що в найбільш загальній формі демонструють розмежування морального й аморального, належного і такого, що піддається осуду, в мотивації діяльності і вчинках, моральних якостях і відношеннях людини, соціальних явищах. Говорячи про фундаментальний характер понять Д. і З., потрібно враховувати їх принципову неможливість остаточного визначення, неможливість завершеної дефініції. Критерії розуміння Д. і З. – у визнанні абсолютної цінності життя і самоцінності індивідів. У широкому розумінні дані поняття розглядають наступним чином. Д. – те, що оцінюється позитивно, розглядається як важливе, значуще в житті людини і суспільства, що є умовою життя, розвитку, гармонії та досконалості. У сучасній етиці Д. розкривається в кількох взаємопов’язаних аспектах: як сукупність позитивних принципів та норм моралі; як моральна якість вчинку; як моральний мотив та моральна мета вчинку; як людські чесноти (відповідальність, чесність, порядність тощо). З. ─ те, що руйнує, пригнічує, принижує, знищує. Моральне З. суб’єктивне за природою, це зло, яке чиниться за безпосередньої участі внутрішнього світу людини, її свідомості та волі ─ за своїм власним вибором.

Довіра – ставлення до іншої особи та до її дій, яка ґрунтується на впевненості в її правоті, вірності, порядності, добросовісності, чесності. Під Д. найчастіше мають на увазі надійність виконання зобов’язань, передбачуваність, точність та ефективність виконання обов’язків.

Досконалість ─ повнота усіх переваг, вищий ступінь будь-якої якості; оптимальність стану розвитку естетичного феномену, що виявляється у повній співвіднесеності сутності та явища.

Духовність – категорія людського буття, що зумовлює його трансцендуючий та комунікативний характер, виражає здатність людини до творення культури й самотворення. Д. вказує на існування у людині якостей Духу, тобто внутрішня сутність людини як Іскри Божої і проявлення цих якостей Духа у повсякденному житті, коли людина проявляє свої глибинні духовні якості – безумовну, всепрощаючу любов, співчуття, милосердя.

Е

Евдемонізм (гр. εὐδαιμονία - щастя, блаженство) – етичний напрям, який вважає щастя, блаженство вищою метою людського життя; один з основних принципів давньогрецької етики, тісно пов’язаний із сократівською ідеєю внутрішньої свободи особи, її незалежністю від зовнішнього світу.

Ейджизм - (англ. ageism, від слова age – вік) — дискримінація людини на підставі її віку, поширена як у формальних, так і в неформальних сферах життя суспільства. Проявляється в готовності адекватно сприймати і співпрацювати лише з людьми, які відповідають заздалегідь установленим віковим критеріям.

Екстремізм (від фр. extremisme, лат. еxtremus–«крайній») – прихильність до крайніх поглядів і, особливо, методів, дій, заходів у політиці. Під Е. прийнято вважати провокацію масових заворушень, громадянську непокору, терористичні акції, методи партизанської війни.

Емпатія (англ. empathy від (грец. patho) — співпереживання) – здатність сприйняти почуття іншої людини, зрозуміти її думки, загалом поставити себе на місце, у якому опинилася ця людина у певній ситуації.

Етика (з гр. еthos ─ звичай, характер) ─ галузь філософського знання, наука про сутність і закономірності розвитку моралі, її ролі в житті суспільства та людини; найзагальніша нормативна наука, яку ще називають практичною філософією; інтелектуальна традиція. Завдання Е. завжди полягало в осмисленні і вирішенні проблем, що постають перед моральною свідомістю, з позицій загальної концепції світу і місця людини у цьому світі. Основну сутнісну проблему Е. складає питання: як у поведінці людини співвідносяться один з одним загальний і приватний (особистісний) інтерес. Вирішити дану проблему, виходячи з індивідуалістичної незалежної позиції особи, неможливо. Потрібно звертатися до чогось, що знаходиться безпосередньо поза межами особи і має загальнозначимий, імперативний (наказовий) й узгоджувальний індивідуальні інтереси в загальному характер. Цим феноменом щодо даної проблеми може виступати лише мораль. Акумулюючи моральний досвід, етичне мислення систематизує й організовує його, створює раціональні шаблони поведінки людини, формує правильний вибір вчинку в конкретних ситуаціях, співвідношення мети і засобів у практичній діяльності.

Етикет (фр. étiquette, букв. «етикетка», «ярлик») ─ це сукупність формальних правил, що регулюють зовнішній прояв людських стосунків, а саме: поводження з людьми, форми звертання, вітання, вибачення, подяки, поведінка в місцях загального користування, манери, одяг тощо. Е. – це не лише загальноприйнята форма вираження та самореалізації людини, а й форма стримування, самоконтролю, опанування емоцій і вчинків. На відміну від моралі з її безпосереднім впливом на свідомість людини, Е. зачіпає лише зовнішній, формальний бік людських взаємовідносин.

Етичний кодекс – це сукупність етичних правил, вимог, норм, що приписуються до виконання.

Етноцентризм (грец. ethnos — група, плем'я і лат. centrum — центр) — погляд на світ крізь призму етнічної ідентифікації. Життєві і культурні процеси при цьому оцінюються через традиції етнічної самосвідомості, яка виступає як ідеальний зразок.

Етос – грецьке ethos – первісне значення: місце сумісного проживання, дім, людське житло, звірине лігво, пташине гніздо; пізніше – стійка природа будь-якого явища, звичай, норов, характер.

Є

Європоцентризм – культурфілософська і світоглядна установка, згідно з якою Європа з притаманним їй духовним укладом постає центром світової культури і цивілізації.

Ж

Життєвий світ – це світ донаукового життя з його хаосом невпорядкованого споглядання, з його здогадками, забобонами й передбаченнями, що виступає ціннісною основою всіх ідеальних утворень і теоретичних конструкцій науки. Термін введений до наукового вжитку німецьким філософом Е.Гуссерлем (1859-1938).

З

Звичай – колективна форма дії, що історично склалася і поширена в суспільстві або колективі, здатна повторюватися в певних обставинах. В широкому значенні З. – це загальноприйнятий порядок, правила, які здавна існують у громадському житті й побуті якого-небудь народу, суспільної групи, колективу, традиційний порядок відзначення яких-небудь подій, свят тощо, пов'язане з виконанням певних дій і використанням відповідних атрибутів, предметів.

«Золоте правило моралі» – “(Не) вчиняй по відношенню до інших так, як ти (не) хотів би, щоб інші вчиняли по відношенню до тебе”. Виникає майже одночасно у давньокитайській (конфуціанство), давньоіндійській (буддизм) та давньогрецькій (сім мудреців) культурній традиції. Постає як основна важлива моральна істина, зосередження практичної мудрості. Воно вимагає від людини підкорятися всезагальним нормам і пропонує механізм виявлення їх всезагальності: чи можлива певна норма, певний закон у відношенні нас самих. Це правило взаємності: мисленнєвий експеримент, що покликаний виявити взаємодопустимість норм і законів для суб’єктів спілкування.

І

Імідж (англ. image, від лат. imago, imitari — «імітувати») — штучна імітація або подання зовнішньої форми будь-якого об'єкта, особливо особи; представницький образ будь-кого, що створюється для населення.

Імперативність (лат. imperativus — владний, від лат. impero — наказую) – специфічна властивість моралі, що виражається у формі повеління, припису, вимоги. Є вираженням морального закону, іманентної властивості моралі, через яку реалізується її сутність. І. – це форма вираження вимог і приписів моралі, спосіб реалізації її норм і принципів. І. завжди виявлялася одним із засобів узгодження суспільних і особистих інтересів, у взаємодії яких провідне начало об’єктивно належить суспільному інтересу.

Індивід (лат. individuum — неподільний) – це окремий організм, який існує самостійно, зокрема людина, особа, одиничний представник людського роду.

Індивідуалізм (фр. individualisme) – ідейне, ціннісне ядро сучасної західноєвропейської культури; моральний принцип, в основі якого лежить культ індивідуальних інтересів, що стверджує пріоритет і автономію особистості перед будь-якою формою соціальної спільноти. У сучасному суспільстві І. проявляється як реакція на стандартизацію та позбавлення індивідуальності, протест проти маніпулювання свідомістю людини, проти тоталітарних режимів, сцієнтистського, прагматичного та утилітарного підходу до людини. Цей протест може набувати таких форм, як нігілізм, скептицизм, цинізм, волюнтаризм, анархізм, егоїзм, авторитаризм. Нігілізм як принцип заперечення моральних та ідеологічних норм веде до скептичного сумніву стосовно достовірності чого б то не було і до цинічної зневаги і висміювання культурних феноменів. Волюнтаризм як довільність вибору в актах свободи може означати звільнення особистості від влади, анархізм. Яскравим виявленням І. в моралі є егоїзм як принцип життєвої орієнтації і моральна якість себелюбства і користолюбства. Догматичний полюс індивідуалістичної орієнтації виказує авторитаризм, що обґрунтовує моральність божественними веліннями, або з вказанням на владу іншого авторитету. Таким чином, пріоритет і автономія особистості перед будь-якою формою соціальної спільноти є конструктивними до тих меж, за якими перетворюються у безвідповідальне й антигуманне буття людини в світі. Етичною доктриною, що повністю заперечує І., є холізм.

Індивідуальність (лат. individuitas — неподільність) — сукупність своєрідних особливостей і певних властивостей людини, які характеризують її неповторність і виявляються у рисах характеру, у специфіці інтересів, якостей, що відрізняють одну людину від іншої. І. визначає людину як автора власного життя, як творця унікального життєвого шляху, носія багатогранної неповторності, авторського світогляду. Індивідуальність визначається витвореною нею духовно-практичною реальністю, що є сукупним результатом саморефлексії, совісті як особистого морального імперативу добра, віри як засобу поєднання макро- і мікрокосму, що породжує людину духову.

Іронія (дав.-гр. είρωνεία — лукавство, глузування, прихований гумор) ─ витончена, прихована посмішка; форма комічного, один зі способів створення комедійного образу.

К

Категорії етики ─ загальні поняття етики, які віддзеркалюють найсуттєвіші сторони й елементи моралі та утворюють теоретичний апарат етики як науки. Мають безпосереднє відношення до моральної свідомості, оскільки виступають водночас і відображенням найзагальніших властивостей дійсності, й актуальними формами діяльності свідомості, що має справу з даним аспектом дійсності. К.е. різноманітні, підлягають різним класифікаціям, найбільш традиційною серед яких є класифікація за структурою: категорії моральної свідомості (моральне переконання, моральний вибір, моральна мета, моральний принцип, моральна норма); категорії моральних відносин (моральний конфлікт, моральна репутація, моральний авторитет); категорії моральної діяльності (моральний вчинок, моральні наслідки, моральні санкції тощо).

Колективізм – найважливіший принцип не тільки професійної, а й загальнолюдської моралі (протилежним принципом є індивідуалізм). К. підкреслює взаємозалежність людей, висуває на перший план громаду й суспільство, ставлячи групову мету над особистою.

Контекст (лат. contextus — тісний зв'язок, сплетення) – мовні, культурні, історичні, суспільно-політичні реалії, які зумовлюють ту чи іншу інтерпретацію досліджуваного феномена і визначають його комунікаційну цінність.

Конфлікт (лат. conflictus — зіткнення, сутичка) – зіткнення, протистояння сторін як певне загострення протиріч і, як наслідок, стан відкритої боротьби між конфліктуючими сторонами, якими можуть виступати як окремі індивіди, так і цілі групи, організації.

Конформізм (від лат. conformis – подібний, схожий, співвідносний) – соціально-психологічна орієнтація особистості, яка складається не внаслідок самостійного обрання культурних цінностей, а як пасивне, пристосовницьке прийняття наявного порядку речей, панівних думок. Розуміється і як пристосуванство, безпринципне і некритичне наслідування будь-якого зразка, що має найбільшу силу тиску.

Коректність - вміння тримати себе в рамках загальноприйнятих правил пристойності у будь-яких ситуаціях.

Корпоративна етика – це сукупність норм, принципів і традицій, що формують моделі поведінки у колективі. Інакше кажучи, це система норм і принципів поведінки, що регулюють відносини всередині однієї професійної спільноти.

Корупція (з лат. сorruption – підкуп) – зловживання посадовою особою своїм службовим становищем заради власних інтересів, що завдає шкоди інтересам держави і суспільства.

Ксенофобія (від грец. ξένος (ксенос), що означає «чужинець», «незнайомець», та φόβος (фобос), що означає «страх») – має два значення:1)нав’язливий страх перед незнайомими людьми, острах чужих; 2)ворожість, нетерпимість, ненависть та презирство до осіб іншої віри, культури, національності, до іноземців, представників інших регіонів, а також до чогось незнайомого, чужого, незвичного. К. – як форма нетерпимості та дискримінації – упередження, пов’язане з помилковим сприйняттям того, що люди з інших країн, груп, культур або ті, хто говорять іншими мовами, є загрозою.

Культура (лат. сulture — «обробіток», «обробляти») – це результат людської діяльності, все те, що створено розумом і руками людини, використовується й удосконалюється нею; рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей його членів, відображений у типах і формах життя та діяльності людей, у їх взаємовідносинах та у створюваних ними цінностях. У вузькому розумінні – сфера духовного життя людей.

Культурна маргінальність (від лат. margo — край, межа, кордон) – поняття, що характеризує положення й особливості життєдіяльності груп й окремих особистостей, чиї установки, ціннісні організації, моделі поведінки одночасно співвіднесені (реально або потенційно) з різними культурними системами і вимогами, що виходять із них, однак до жодної з яких вони не інтегровані повністю.

Культурний шок – конфлікт двох культур на рівні індивідуальної свідомості. Поняття введене американський антропологом Ф.Боком для означення реакції, відчуттів людини, котра опинилася в незнайомому культурному оточенні і замість звичних факторів, які дають змогу зрозуміти оточуючих і функціонувати в суспільстві, натрапляє на незнайомі і незрозумілі фактори.

Культурні права - це права, що забезпечують можливості вільного духовного розвитку особистості і суспільства. У найбільш загальному розумінні К.п. за своєю суттю є мірою духовності, яку гарантує особі держава із урахуванням умов життя й діяльності громадян, суспільства і держави. За своїм змістом культурні права і свободи – це суб'єктивні (особистісні) права людини в культурній (духовній, ідеологічній) сфері, це – певні можливості доступу до духовних здобутків свого народу і всього людства, їх засвоєння, використання й участі у подальшому їх розвитку. До К.п. належать право на освіту. право на свободу культурної, наукової та творчої діяльності.

Культурні цінності - фундаментальні світоглядні засади життєдіяльності будь-яких людських спільнот та їхні історичні, інституційні форми й обсяги: від великих культур давнини і сучасності, від країн чи регіонів, носіїв цих культур до виокремлених у них осередків, етнічних, соціальних, релігійних груп і середовищ. К.ц. – етичні, інтелектуальні, художньо-естетичні, конфесійні, господарсько-технологічні алгоритми людських колективів у всіх проявах їхнього самоздійснення, обов’язкові для дотримання і виконання членами відповід. колективу.

Л

Легітимність – результат процесу легітимації, під час якого авторитет (влади, начальства) набуває визнання з боку підвладних, або ж усі учасники політичних відносин визнають (виробляють) загальні стандарти (мірила) влади як символічного посередника, що забезпечує взаємне виконання зобов’язань.

М

Манери - (фр. maniere – прийом, образ діяння) – це вияв індивідуальної духовної культури у взаємовідносинах між людьми, що супроводжується певними рухами тіла, стилем висловлювання думок, виразом обличчя, жестами та іншими деталями вербального і невербального спілкування.

Маргінальність (від лат. margo — край, межа, кордон) – якісний стан неадаптованості людини чи групи людей до провідних засад культури, існування на межі культур.

Мода – періодична зміна взірців культури і форми масової поведінки; нетривале панування певних уподобань в будь-якій сфері життя. Термін використовується для означення короткочасних і поверхових (порівняно зі стильовими) змін зовнішнього вигляду одягу, побутових предметів, творів мистецтва, певного способу життя тощо.

Модель – аналог (схема, структура, знакова система) оригіналу, певного фрагмента природної або соціальної реальності. М.-аналог служить для збереження і розширення знання (інформації) про оригінал, його властивості та структури, для перетворення оригіналу або управлення ним.

Моралізування - притаманне деяким історичним типам етики прагнення безпосередньо керувати людиною, нав’язувати їй певні правила поведінки.

Мораль (з лат. mores ─ характер, норов) ─ предмет, що вивчається етикою; духовний феномен (явище), властивий будь-якій людській спільноті як такій; специфічна форма людської свідомості, що виражається у сукупності норм, цінностей, ідеалів, установок, які регулюють людську поведінку та взаємозв’язки між людьми. М. із часів античності розумілася як міра панування людиною над самою собою, показник того, наскільки людина відповідає за себе, за те, що вона робить. Структура М.: моральна свідомість, моральна діяльність та моральні відносини.

Моральна відповідальність – це відповідність моральної діяльності особистості її обов’язку, що розглядається з точки зору можливостей особистості. М.в. відображає ставлення суспільства чи людини до виконання суб’єктом морального обов’язку.

Моральна діяльність – виступає як сторона, аспект, якісна ознака людської діяльності у будь-якій сфері: матеріальній, політичній, правовій, побутовій тощо, оскільки останні продиктовані моральними мотивами (почуттям обов’язку, спрямуванням до добра, встановлення справедливості у реалізації суспільних ідеалів) і можуть бути піддані моральній оцінці.

Моральна культура – це характеристика особистості людини з точки зору її цілісного морального розвитку, свідомості та поведінки, а також сукупність моральних якостей (рис), притаманних людям певного суспільства, верстви, професії, які характеризують рівень їхньої моральної свідомості та поведінки. М.к. містить у собі моральні знання, почуття та переконання, потреби, моральні якості, навички поведінки, етикетні норми, які виявляються у стосунках з іншими людьми.

Моральна свідомість – це специфічна форма суспільної свідомості, є системою поглядів, ідей, уявлень про належну поведінку, що відповідає соціальним інтересам, “тяжінням” особи до соціального, до спільноти. В М.с. суб’єкта відбивається система принципів і норм, які визначають межі легітимних дій, вчинків людини відповідно до її моральних цінностей. М.с. має чуттєвий та раціональний рівні. Виділяють суспільну М.с. та індивідуальну М.с. Суспільна М.с. поділяється на повсякденну (заборони, взірці, прості правила) теоретичну (принципи, кодекс моралі, категорії, моральний ідеал) свідомість. До індивідуальної М.с. відносять почуття обов’язку, знання належного, моральні переконання, совість.

Моральне виховання – цілеспрямований процес формування в людині етичних знань, моральних потреб, ідейно-моральних переконань, моральних якостей та почуттів, усталених та звичних норм поведінки, що відповідають моральному ідеалу і спонукають людину до відповідної – з огляду на моральний ідеал – діяльності та взаємовідносин.

Моральний вибір ─ усвідомлене надання переваги людиною того чи іншого варіанту поведінки згідно з особистісними чи суспільними моральними установками; акт моральної діяльності, який полягає у тому, що людина, виявляючи свою автономію, самовизначається у відношенні до системи цінностей і способів їх реалізації в лінії поведінки або окремих вчинках. В історії етики вирізняються дві альтернативні позиції щодо М.в.: фаталістична та релятивістська.

Моральний ідеал – поняття моральної свідомості, в якому моральні вимоги, що ставляться перед людьми, виражені в образі морально-досконалої особи, уявленні про особистість, яка увібрала в себе всі найкращі моральні якості. Значення і роль М.і. в житті суспільства й особи визначається тим, що він: вказує на вищий зразок (норму) морального розвитку особи й суспільства; виступає вищим критерієм оцінки діяльності людей сьогодення крізь призму майбутнього; є активною рушійною силою, стимулом подальшого вдосконалення людини і суспільства.

Моральний кодекс – це сукупність моральних норм і принципів, що охоплює основні сфери життєдіяльності людей. М.к. – це продукт історичного розвитку моралі, що найчастіше фіксується у письмовій формі (зведення моральних вимог у Біблії, Корані, кодекс працівника поліції тощо).

Моральний конфлікт – зіткнення моральних норм в індивідуальній чи суспільній свідомості, яке пов’язане з внутрішньою боротьбою мотивів і вимагає морального вибору; ситуація, в якій суб’єкт діяльності поставлений перед необхідністю зробити вибір однієї з двох взаємовиключаючих форм поведінки, або, в більш загальному й абстрактному вигляді, – однієї з двох моральних цінностей.

Моральний обов’язок – механізм, що включає моральну свідомість особистості безпосередньо до акту вибору вчинків. В усвідомленні і почутті М.о. закріплюються норми людських взаємовідносин; його вимоги виконуються під тиском суспільної думки і совісті людини, її внутрішніх переконань. Невід’ємність М.о. в житті людини не означає повного придушення суб’єктивних бажань конкретного індивіда, а лише більш повну реалізацію гуманної сутності людини по відношенню до сім’ї, колективу, держави, людства.

Моральні відносини – один з найуніверсальніших і найскладніших видів суспільних відносин, які регулюють (як і правові) усі сфери суспільного життя людей, беруть участь у формуванні морально-політичної атмосфери суспільства та морально-психологічного клімату у службових колективах, виховують людину; особливий вид ідеологічних відносин, що регулюють поведінку людей через визнання і виконання ними моральних вимог, спрямованих на поєднання суспільних та особистісних інтересів з пріоритетом суспільних.

Моральні мотиви ─ рушійні сили ─ внутрішні, суб’єктивно значущі спонуки до дії, які сполучають вимоги моралі зі світом конкретних людських дій і вчинків.

Моральні норми – це найпростіші форми моральних вимог, поставлених перед кожною людиною. М.н. забезпечують нормальну життєдіяльність суспільства й особистості, впливають на її моральну поведінку через самосвідомість, самооцінку, мотиви й установки. М.н. дозволяють, з одного боку, зробити правильний вибір дій і вчинків у типових ситуаціях, а з іншого – оцінюють і контролюють ці дії, і, відповідно, за допомогою суспільної думки регулюють поведінку людей.

Моральні почуття – форма суб’єктивного безпосереднього морального переживання людиною взаємовідносин з іншими людьми, явищами суспільної дійсності; внутрішня і зовнішня реакція особи на власні дії і дії інших людей. М.п. – носять суспільний характер, до них відносяться: почуття добра і зла, гуманізму і справедливості, честі і гідності, обов’язку і відповідальності, совісті, щастя, співпереживання, надії, віри, любові та ін.

Моральні принципи ─ найзагальніші вимоги до поведінки людини у її ставленні до середовища і до себе, які визначають основну лінію її діяльності; складові морального характеру, що характеризують певну цілісну лінію поведінки людини, наявність яких надає поведінці особи завбачуваності, суто моральної раціональності.

Моральні цінності – категорія, яка позначає позитивне чи негативне значення явищ морального життя (моральної діяльності та моральних відносин) як для людства в цілому, так і для кожної окремої особи в конкретних ситуаціях життєдіяльності; моральні зразки, поняття, вимоги, що дають можливість людині оцінювати дійсність та орієнтуватися в ній.

Морально припустима поведінка – це поведінка, яка, хоч і відповідає вимогам моралі, проте знаходиться на межі морального і аморального, т.зв. «мінімум моральності». М.п.п. є відхиленням від морального ідеалу, але, водночас, нормою для певних конкретних обставин.

Н

Наука – це особливий вид пізнавальної діяльності, що спрямована на вироблення об’єктивних, системно організованих і обґрунтованих знань про світ.

Нігілізм (від лат. nihil – ніщо) – заперечення загальноприйнятих цінностей: ідеалів, моральних норм, культури, форм суспільного життя. Набуває особливого поширення в кризові епохи суспільно-історичного розвитку, зокрема притаманні історії ХІХ – ХХ ст.

Норми, стандарти поведінки – конкретні вказівки щодо того, як мають діяти представники певної професійної спільноти, щоб їхня поведінка відповідала їх суспільно-правовому статусу.

O

Обов’язок – нормативна категорія, що регламентує соціальні обов'язки, котрі повинен виконувати індивід у силу суспільної необхідності; вища моральна зобов'язаність, що стала внутрішньою якістю і стимулом вільної поведінки особистості, це органічна необхідність, що узгоджує особисті й суспільні інтереси. Виконуючи вимоги О., особистість виступає носієм визначених моральних зобов’язань перед суспільством, усвідомлює їх та реалізує у своїй діяльності.

Особистість – віддзеркалення соціальної природи людини, розгляд її як індивідуальності та суб'єкта соціокультурного життя, що розкривається в контекстах соціальних взаємин, спілкування і предметної діяльності; соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до певних суспільних, культурних, історичних відносин. О. характеризується стійкою системою соціально значущих рис, що характеризують особу як члена того чи іншого суспільства або спільноти.

Особистість професіонала – це сукупність психічних якостей, властивостей, станів людини праці, які дають можливості для виконання ним професійної діяльності і, разом з тим, які змінюються і удосконалюються у процесі праці.

П

Патріотизм – ставлення людей до своєї батьківщини (країни), яке виявляється в певному образі дій, складному комплексі почуттів, що звичайно називають любов’ю до батьківщини.

Повага – таке ставлення до людини, коли практично визнається цінність і гідність особи.

Почуття – це особлива емоційна форма ставлення людини до явищ дійсності, зумовлена відповідністю чи невідповідністю останніх потребам людини.

Правила поведінки – це найбільш елементарні, конкретні вимоги до поведінки людини в конкретних умовах.

Право – сукупність загальнообов’язкових державних приписів та принципів, які виражають спільну (узгоджену) волю різних груп людей у суспільстві, що виступають мірою (регулятором) свободи та відповідальності їхніх вчинків та дій; П. - явище політико-юридичне і соціально-етичне.

Прагматизм – це етико-філософська течія, яка ігнорує об’єктивну основу понять, норм, теорій, ідей, оцінює їх, та бере до уваги тільки їх практичну ефективність. П. як вимогу до етики висунули засновники філософії прагматизму на початку XX ст. (Ч.С. Пірс, В. Джеймс, Дж. Дьюї, Дж. Сантаяна). На думку мислителів, оскільки етичні засади не є ідеальними і вічними конструктами, тобто не можуть претендувати на роль реґуляторних (з точки зору загальнолюдських потреб) принципів для визначення правильних чи неправильних дій або вчинків, то мають розглядатись як похідна від прагматичної настанови у кожній конкретній ситуації, хоча і з врахуванням природних інтересів та потреб якнайширшого кола людей. Етичні принципи, відтак, згідно з П., є релятивним, а не абсолютним реґуляторним механізмом, а тому — дають доволі широкий простір для застосування сумнівних (з точки зору «добра і зла») засобів для досягнення прагматичного результату.

Принципи професійної етики– це основоположні ідеї, керівні начала, що покладені в основу професійної діяльності, в яких фіксуються ціннісні та ідеологічні засади публічного життя суспільства. П.п.е. узагальнено виражають моральні вимоги, задають спрямування, пріоритети, на яких вибудовується професійна діяльність та якими мають керуватися всі представники тієї чи іншої професійної спільноти.

Професійна відповідальність – тримання відповіді за дотримання специфічних професійних норм, що регулюють поведінку суб’єкта діяльності, які, як правило, є нормами професійної етики.

Професійна гідність – внутрішня впевненість у власній цінності як професіонала, що ґрунтується на почутті самоповаги до власних професійних надбань та самооцінці своєї професійної діяльності.

Професійна деонтологія (з грецьк. deon - потрібне, необхідне) - частина професійної етики, яка вивчає сукупність моральних норм, що однозначно регламентують обов’язкову поведінку особистості у певній професійній сфері і носять конкретно-імперативний характер; на відміну від норм звичайної етики ці норми не дають права вибору, закріплюються у службових документах і забезпечуються адміністративними (правовими) санкціями.

Професійна етика – галузь прикладної етики, що формулює й обґрунтовує систему моральних норм і принципів, які діють у специфічних умовах взаємовідносин людей у сфері визначеної професії, враховуючи очікування і запити суспільства щодо певної професії, а також окреслення меж професійної діяльності та професійної компетенції.

Професійна честь – оцінка значущості, зовнішнє суспільне визнання дій та здобутків людини як представника професії, що виявляється у суспільному авторитеті.

Професійний егоїзм – прагнення захистити діяльність своєї професійної групи від публічної критики, відстояти право на здобуті попередньо матеріальні привілеї, престиж та інші переваги, що передбачає обґрунтування правомірності зниження внутрішньогрупопої вимогливості (необхідністю збереження «професійної таємниці», неприпустимістю втручання у професійні справи з боку некваліфікованої громадської думки тощо).

Професіоналізм – це інтегральна психологічна характеристика людини праці, яка відображає рівень і характер оволодіння людиною професією і свідчить про виконання людиною своєї трудової діяльності на високому рівні; сукупність досягнутих індивідом теоретичних знань, практичного досвіду і професійних навиків у визначеній сфері людської діяльності.

Професійна діяльність – це активність людини, яка спрямована на перетворення предмету праці з метою отримання результату, який відповідає суспільним і особистісним матеріальним і духовним потребам.

Професійна компетентність – це здатність людини розв’язувати певне коло професійних завдань; сукупність знань й умінь, необхідних для ефективної професійної діяльності: вміння аналізувати, передбачати наслідки професійної діяльності, використовувати інформацію.

Професійне спілкування – це активність людини, яка спрямована на встановлення взаємодії і співробітництва з іншими людьми у процесі перетворення предмету праці; таке спілкування може виступати як один із засобів підвищення ефективності професіональної діяльності.

Р

Расизм (фр. racisme, від race — рід, порода) – політична ідеологія, що стверджує вищість одних рас чи етносів над іншими та упередження й дискримінація, пов'язані з такою вірою.

Расова дискримінація – будь-яке розрізнення, виняток, обмеження чи перевага, засновані на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження, метою або наслідком яких є знищення або применшення визнання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь-якій іншій галузі суспільного життя.

Роль – стереотипна поведінка, що очікується від людини, яка займає певну позицію (або статус) у соціальній структурі, в тих чи інших типових ситуаціях взаємодії.

С

Світогляд - самовизначення людини щодо її місця у світі та взаємовідносин з ним; духовно-практичне утворення, засноване на співвіднесенні наявного, сущого та уявного, бажаного, належного, синтез досвіду, оцінки знання та переконань, зорієнтованих на ідеали; форма самосвідомості людини і суспільства; національний космопсихологос; форма і спосіб сприйняття суб’єктом світу через потреби розвитку особистості; система принципів, знань, ідеалів, цінностей, надій, вірувань, поглядів на сенс і мету життя, які визначають діяльність індивіда або соціальної групи та органічно включаються у людські вчинки й норми поведінки.

Свобода — здатність людини чинити відповідно до своїх бажань, інтересів і цілей на основі знання об'єктивної дійсності. С. — підстава моральності людини. У політичній сфері розширення свобод передбачає збільшення відповідальності.

Свобода совісті - природне право на умови, за яких можливе вільне самовизначення особистості у світоглядній сфері буття, її духовне становлення, розвиток, самоактуалізація. С.с. виступає як можливість і здатність людини вільно, без будь-якого зовнішнього силового тиску, лише за велінням власної совісті обирати незалежну світоглядну позицію і на цій основі робити власний вибір та нести відповідальність за свої вчинки й думки.

Символіка – предмети або дії, які слугують умовною позначкою будь-якого поняття, ідеї, поглядів, що викликають певні відчуття та переживання.

Службовий етикет – це сукупність найдоцільніших правил поведінки людей там, де відбувається їхня професійна діяльність – на виробництві, в організації (фірмі, заводі, установі, інституті тощо). Дотримання правил і вимог С.е. є обов’язковим для всіх, адже це сприяє створенню сприятливого клімату для людей, зайнятих у загальному виборчому процесі.

Совість ─ одне з виражень самосвідомості людини; категорія етики, що виражає невід’ємний зв’язок моралі і людської особистості, характеризує здатність особистості здійснювати самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов’язки, вимагати від себе їхнього виконання і робити самооцінку здійснюваних вчинків.

Соціалізація – процес засвоєння та активного відтворення індивідом соціокультурного досвіду (соціальних норм, цінностей, зразків поведінки, ролей, установок, звичаїв, культурної традиції, колективних уявлень та вірувань тощо). С. – результат і цілеспрямоване формування особистості за допомогою виховання і формального навчання, і стихійного впливу на особистість життєвих обставин.

Соціальність – одна з основних характеристик людини, сутність якої полягає у «вживанні» людини в соціальні утворення (різних за складністю соціальних систем, форм спільності, інститутів, процесів).

Спілкування – це складний багатогранний процес встановлення контактів між людьми, викликаний потребами у спільній діяльності, який містить обмін інформацією, пошук єдиної стратегії взаємодії, сприймання та розуміння іншої людини, отже, С. – це партнерська взаємодія. Тип С. визначається характером стосунків, в яких людина знаходиться із співрозмовником. Вирізняють соціально-рольовий, діловий, інтимно-особистісний рівні С.

Справедливість ─ категорія моральної, правової, політичної свідомості; одна з вироблених в історії людства форм надання індивіду належного в його соціокультурному бутті. Ідея С. керує соціальною практикою і задає орієнтири ідеального розвитку як суспільства в цілому, так і людини зокрема. С. – незмінна форма пошуку рівноваги у суспільному житті, однак зміст цієї форми не є константою, а таким, що історично змінюється. С. – це принцип, що регулює відношення між людьми як членами співтовариства, котрі у зв’язку із цим мають певний статус, наділені обов’язками і правами. С. зміцнює зв’язки між людьми у спільноті на основі законності і гуманності.

Стереотип – те, що часто повторюється, стало звичайним, загальноприйнятим і чого дотримуються, що наслідують у своїй діяльності; явище, що включає в себе елементи можливого істинного знання, але такі, які мають тенденцію до викривлення дійсності, наближаючись в певних межах до упереджень і догми, однак відіграють величезну консолідуючу роль у соціальному житі.

Стиль – це а) сукупність ознак, які характеризують мистецтво певного часу та напрямку або індивідуальну манеру художника стосовно ідейного змісту й художньої форми; б) образ поведінки, що відображає типове, найхарактерніше для даної особистості або групи, відношення до загальних (суспільних) інтересів, виражене в послідовності дій або вчинків.

Стиль керівництва – упорядковане, уміле використання всіх методів керівництва, поєднане з особистими якостями і здібностями керівника.

Субординація (лат. subordinatio, sub — під, ordino — призначаю, керую) — вид трудових відносин, у яких нижча за посадою службова особа виконує рішення, накази та вимоги вищого за рангом, посадою або званням працівника, з дотриманням разом із цим правил службової дисципліни та професійної етики.

Т

Тактовність (лат. tactus — торкання, дотик, відчуття) – вміння поводити себе відповідно до прийнятого етикету і етичних норм. Т. передбачає не лише просте дотримання правил поведінки, але й уміння розуміти співрозмовника і не допускати неприємних для інших ситуацій. Це своєрідна міра, якої потрібно дотримуватися у розмові, приватних та службових стосунках; вміння відчувати межу, за якою у результаті наших слів або дій можна образити співрозмовника.

Тип – ідеальна теоретична модель (іноді трафарет, шаблон) для групи предметів, явищ, об’єктів, у якій фіксуються їхні спільні ознаки, властивості, принципи існування. Виділення типів є процесом узагальнення.

Толерантність (від лат. tolerantia — «стійкість, витривалість»; «терпимість»; «допуск») - це повага і визнання рівності, права інших на власні думки і погляди; має на меті прийняття інших такими, якими вони є, і взаємодію з ними на основі згоди. Т. визначається як цінність та соціальна норма громадянського суспільства, що проявляється в праві бути різними для всіх індивідів; забезпеченні стійкої гармонії між різними конфесіями, етичними та іншими соціальними групами; готовності до розуміння та співробітництва з людьми, що розрізняються за зовнішністю, мовою, переконаннями, звичаями та віруваннями.

Традиції (від лат. traditio – передача) – соціальний і культурний спадок, що передається від покоління до покоління і відтворюється в певних суспільствах і соціальних групах протягом довгого часу. В якості Т. виступають певні культурні взірці, інститути, норми, цінності, ідеї, звичаї, обряди, стилі тощо. Суспільства, що у своєму розвитку виявляють консервативне ставлення до Т., носять назву традиційних.

Традиції колективу – стійкі неформальні звичаї й норми поведінки членів службових колективів, які утворюються на підставі загальноприйнятих умов спільної життєдіяльності, характерних для даного регіону чи колективу; дотримання певних правил, лінії поведінки переважною більшістю членів суспільства чи групи на підставі неформальних стосунків, норм моралі, які існують поза нормативною базою.

У

Упередження – стійкі індивідуальні погляди на людину або групу людей, що спираються на стереотипи, а не на думку про конкретну особистість чи певну групу. Ці погляди та ідеї найчастіше не відповідають дійсності і є нерідко неприємними та образливими. У. утискають можливості людей показати те, ким вони є насправді та чого здатні досягти.

Установка – духовна орієнтація, цілеспрямування особистості, яка визначає її дії, ставлення до різних ідей, до людей та їхніх дій, до явищ дійсності, і яка має міцний, сталий характер та є переконанням особи.

Утилітаризм – напрям в етиці (етична теорія), згідно з яким моральна цінність поведінки чи вчинку визначається його корисністю. Принцип У., що його формулює англійський філософ Бентам: морально те, що приносить якомога більше користі якомога більшій кількості людей.

Фемінізм – політичний рух і етико-філософська доктрина, спрямовані на вибороння жінками політичних прав і рівних можливостей із чоловіками у соціальному і приватному житті. Починаючи з 1960-х років, Ф. вводить у науковий обіг поняття «гендер» як соціальний конструкт/ соціальну стать людини, а з 1970-х – поняття «гендерна рівність». У сучасному феміністичному дискурсі йде робота з категоріями «різноманіття інаковостей», «повноцінність/ легальність різноманітності/ неподібностей». Має багато напрямків, течій і шкіл. Можна стверджувати, що на сьогодні кожна соціально-гуманітарна теорія – прямо або опосередковано – зазнала впливу ідей Ф.

Х

Харизма (грец. χάρισμα, «милість, божественний дар, благодать») – надзвичайна духовна обдарованість людини, що сприймається оточуючими як виняткова здатність, недоступна загалові.

Холізм – доктрина, протилежна індивідуалізму, що надає привілейованого статусу соціальним цілісностям, які можна розглядати як природні організми, культурні спільноти, діючі системи або визначальні структури. Виключаючи зведення до індивідуального рівня, Х. пропонує тезу про те, що пояснювальну силу мають лише соціальні чинники. Як етична докрина підпорядковує індивідуальне благо колективному.

Ц

Ціннісні орієнтації – це елементи внутрішньої (диспозиційної) структури особистості, сформовані й закріплені життєвим досвідом індивіда у процесі соціалізації й соціальної адаптації, що відмежовують значиме (суттєве для даної людини) від незначимого (несуттєвого) через (не) прийняття особистістю певних цінностей, які усвідомлюються в якості межі (горизонту) граничних смислів і основоположних цілей життя, а також такі, що визначають допустимі засоби їхньої реалізації.

Цінність - значимість, яку люди надають речам чи явищам і, яка лежить в основі ставлення до них (вибору, надання переваги і т. ін.); будь-яке матеріальне або ідеальне явище, яке має значення для людини чи суспільства, заради якого вона діє, витрачає сили, час, гроші, здоров'я тощо, заради якого вона живе. Ц. має місце лише в актах оцінки, коли ми вибираємо, вибудовуємо ієрархічну структуру цінностей. Ц. мотивують поведінку людей.

Ч

Чесноти – сформовані якості, що зорієнтовують, націлюють людину на реалізацію цінностей і принципів етики, виступають «постійною і твердою схильністю робити добро». Християнська етика сформувала традицію виокремлення основних Ч., до яких відносять: розсудливість, справедливість, мужність, поміркованість.

Честь ─ категорія етики; визнання суспільством суспільної цінності людини, моральне схвалення її вчинків і дій, а також потреба людини у схваленні її поведінки суспільною думкою.

Чуттєвість – особлива сфера людського духу, що відповідає за цілісне, образне осягнення людиною світу.

Ш

Шовінізм (фр. chauvinisme, в англ. версії — джингоїзм) – ідеологічна форма виправдання права панування одних етносів над іншими етнічними спільнотами i групами за допомогою антинаукових тверджень про винятковість і месіанське призначення окремих рас і народів, необхідність поширення «вищої» культури тощо. Ш. неодмінно з’являється тоді, коли в даній поліетнiчній державі один із етносів досягає привілейованого становища й намагається будь-що зберегти та закріпити свої панівні позиції або коли має місце поневолення і гноблення великими i сильними націями менш розвинутих народів залежних країн.

Щ

Щастя – одне з основних понять моральної свідомості, означає такий стан людини, що відповідає найбільшому внутрішньому задоволенню умовами свого буття, повноті і усвідомленості життя, здійсненню свого людського призначення. Поняття Щ. виражає уявлення про те, яким має бути життя людини, що для неї є найбільшим задоволенням, блаженством.

А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ь Ю Я