Тема 7. Правоохоронне та безпекове співробітництво в Європейському Союзі

   1. Правові засади свободи, безпеки та юстиції Європейського Союзу

   2. Європейський поліцейський офіс (Європол)

   3. Правоохоронне співробітництво Європолу

   4. Європейське бюро судової співпраці (Європейська організація з питань
юстиції) (Євроюст «Eurojust»)

   Список рекомендованих джерел

   Угода про співробітництво між Україною та Європейською організацією з
питань юстиції

   Угода між Україною та Європейським поліцейським офісом про оперативне та
стратегічне співробітництво

   Додаток I - Сфери злочинності

   Додаток II - Компетентні органи та національний контактний пункт

1. Правові засади свободи, безпеки та юстиції Європейського Союзу

Одним із пріоритетних напрямів діяльності Європейського Союзу вважається поступове формування простору свободи, безпеки та юстиції (ПСБЮ). Створення такого простору є складним завданням, адже він має внутрішній і зовнішній аспекти й потребує гармонійного розвитку всіх трьох складових: - свободи, - безпеки; - юстиції.

Створення ПСБЮ як самостійного напряму діяльності ЄС почалося після набуття чинності Маастрихтським договором про Європейський Союз 1993 року. Від самого початку свого формування ПСБЮ був тісно пов’язаний зі співпрацею держав-учасниць у сфері юстиції і внутрішніх справ (СЮВС), яка становила третю опору ЄС.

Маастрихтський договір сприяв формалізації мережі міжурядового співробітництва між національними міністерствами юстиції та внутрішніх справ, а також між відповідними національними органами в межах «третього стовпа». Розділ VI ДЄС, який складається із статей К1-К9 охоплює сферу «співробітництва у сфері юстиції та внутрішніх справ… з метою досягнення цілей Євросоюзу і, зокрема, забезпечення свободи переміщення людей». Об’єкт цього розділу має неоднорідний характер і визначений у статті К1 як такий, що охоплює: політику у сфері надання політичного притулку, правила контролю на зовнішніх кордонах, імміграційну політику та правила перебування на території ЄС громадян «третіх країн», боротьбу з наркоманією та зловживаннями в міжнародних масштабах, співробітництво в судовій сфері у громадянських та кримінальних справах, митне співробітництво та співробітництво правоохоронних органів «з метою запобігання та боротьби з тероризмом, незаконним обігом наркотиків та інших форм серйозних міжнародних злочинів».

У 1999 році Амстердамським договором офіційно було закріплено простір свободи, безпеки та правосуддя (ПСБП) в рамках Європейського Союзу, який передбачає поліцейське, судове співробітництво у кримінальних та цивільних справах, прикордонний контроль, імміграцію, політику притулку і суміжні сфери, які зазвичай підпадають під внутрішні справи юстиції і міністерства внутрішніх справ держав-членів ЄС. З того часу, ПСБП став одним з основних політичних пріоритетів Європейського Союзу

Після підписання Амстердамських договорів ПСБЮ опинився в межах двох опор – першої (економічне та соціальне співробітництво; розділ ІV Договору про заснування Європейського співтовариства – ДЗЄС) і третьої (внутрішні справи й правосуддя; розділ VІ Договору про Європейський Союз).

Лісабонський договір про Європейський Союз (ДЄС) і функціонування Європейського Союзу (ДФЄС) (підписано 13 грудня 2007 року. Набрав чинності 1 грудня 2009 року) передбачив ліквідацію трьох опор і включення ПСБЮ до розділу V ДФЄС.

Важливими імпульсами для створення і розвитку ПСБЮ стали рішення Європейської Ради в м. Тампере (Фінляндія) (1999 р.), м. Фейре (Португалія) (2000 р.), м. Копенгагені (Данія) (2004 р.) і Стокгольмі (столиця Швеції) (2009 р.).

У статті 67 ДФЄС (Договір про функціонування ЄС) зазначено, що Союз створює простір свободи, безпеки та юстиції за повної поваги до основних прав і різних правових систем, традицій держав-учасниць.

Хоча всі компоненти простору взаємопов’язані, кожен із них має свої цілі і зміст.

Свобода означає свободу руху, підсилену гарантуванням прав людини.

Безпека передбачає безпечні умови життя.

Юстиція має гарантувати полегшення доступу до правосуддя.

ПСБЮ охоплює спеціальні сфери правового регулювання, які стосуються:

• прикордонного контролю;
• надання притулку;
• імміграції;
• гарантування високого рівня безпеки громадян ЄС;
• співпраці судів із цивільних та кримінальних справ;
• співробітництва поліцейських органів;
• полегшення доступу до правосуддя.

Кожна зі сфер, охоплених ПСБЮ, має свої особливості правового регулювання.

Правові засади для функціонування ПСБЮ визначені в Розділі V ДФЄС, а також в окремих статтях, що містяться в інших розділах і стосуються насамперед зовнішньої складової ПСБЮ (ст. 21 ДЄС, ст. 216 ДФЄС тощо).

Компетенція ЄС у сфері ПСБЮ поділяється на зовнішню і внутрішню.

У свою чергу, обидва види повноважень можуть бути чітко визначеними і дорозумілими (ст. 77.3 ДФЄС). Сама ж сфера ПСБЮ віднесена до спільної компетенції Союзу і держав-учасниць (ст. 4 ДФЄС).

Організаційно-правовий механізм регулювання ПСБЮ складається з інститутів, органів, установ і агенцій. Усі вони наділені відповідними повноваженнями для ухвалення різних видів актів. Низка установ і агенцій може укладати міжнародні договори з третіми країнами і міжнародними організаціями (Європол, Фронтекс).

Європейська Рада відповідає за визначення стратегічних орієнтирів щодо підготовки програм законодавчої і поточної діяльності в сфері ПСБЮ (ст. 68 ДФЄС).

Європейська Рада здійснює і законодавчу діяльність. Вона визначає порядок оцінювання втілення в життя політики Союзу в цій сфері (ст. 70 ДФЄС), що її провадять держави-учасниці спільно з Комісією; уживає заходів задля забезпечення адміністративної співпраці компетентних служб держав-учасниць у сфері ПСБЮ, а також співпраці цих служб із Комісією (ст. 74 ДФЄС); разом із Європейським парламентом Рада ухвалює акти, які визначають правові основи вживання адміністративних заходів, спрямованих на боротьбу з фінансуванням терористичної діяльності (ст. 75 ДФЄС).

Європейський парламент має законодавчі й контрольні повноваження. Зокрема, держави-учасниці повинні інформувати Європейський парламент і національні парламенти про результати оцінювання реалізації політики Союзу у сфері ПСБЮ (ст. 70 ДФЄС).

Певні повноваження в межах ПСБЮ має і Суд ЄС. Вони стосуються забезпечення виконання державами-учасницями їхніх зобов’язань у цій сфері.

У кожній галузі співпраці, які входять до ПСБЮ, повноваження інститутів, органів, установ і агенцій Союзу отримують додаткову конкретизацію.

Для реалізації положень ПСБЮ використовуються різні правові інструменти. Це можуть бути регламенти, директиви, рішення, міжнародні угоди. Такі інструменти застосовуються на підставі базових положень і цілей установчих договорів.

Головними складовими простору свободи є усунення контролю щодо осіб на внутрішніх кордонах і спільна політика з питань контролю за зовнішнім кордоном ЄС, надання притулку, імміграції (ст. 67.2 ДФЄС).

Євросоюз поступово уніфікує правила і норми, що стосуються здійснення контролю на кордонах.

У 2006 році ухвалено Шенгенський кодекс щодо кордонів, який встановлює єдині правила перетину зовнішніх і внутрішніх кордонів. Союз ухвалив і регулярно доповнює акти, в яких визначається єдиний формат візи та встановлюється перелік країн, громадянам яких потрібно або ж не потрібно мати візи для в’їзду на територію ЄС (Регламент 529/2001 у консолідованій версії від 19 січня 2007 р.). Регламент Європарламенту і Європейської Ради 810/2009 запровадив Візовий кодекс ЄС. Кодекс набрав чинності 5 квітня 2010 року, визначивши процедури та умови видачі короткострокових і транзитних аеропортних віз. Питання видачі довгострокових віз вирішують самі держави-учасниці.

При перетині зовнішніх кордонів Євросоюзу заходам контролю підлягають лише громадяни третіх країн. Після перетину зовнішніх кордонів ЄС на законних підставах пересування громадян третіх країн у межах ЄС здійснюється за відсутності контролю незалежно від їх громадянства. Союз також має спільну політику стосовно документів, які необхідно мати при собі негромадянам держав-учасниць при в’їзді до ЄС, а також умов, на яких такі особи можуть пересуватися територією ЄС на час короткострокового перебування.

З метою забезпечення контролю і нагляду за перетином зовнішніх кордонів ЄС створюється інтегрована система управління зовнішніми кордонами (ІСУЗК). Її запровадження було передбачено Висновками Європейської Ради, ухваленими за результатами засідання 14–15 грудня 2001 року у м. Лекені (Бельгія). Складовою ІСУЗК є Інформаційна візова система (ВІС), яка складається з центральної (Ц-ВІС) і національних підсистем (Н-ВІС).

Спільна політика щодо громадян третіх країн та осіб без громадянства здійснюється також у питаннях надання притулку, забезпечення додаткового або тимчасового захисту всім, хто його потребує. При цьому держави-учасниці мають дотримуватися принципу не вислання. Така політика не повинна суперечити Женевській конвенції 1951 року і Протоколу 1967 року про статус біженців, а також іншим міжнародно-правовим документам. Крім того, Союз співпрацює у цій сфері й з третіми країнами.

Спільна імміграційна політика ЄС спрямована на управління міграцією в цілому, запобігання незаконній міграції і торгівлі людьми. Основними правовими інструментами її здійснення є спеціальні постанови ключових інститутів ЄС. Їх можуть доповнювати міжнародні угоди з третіми країнами щодо реадмісії осіб до країн походження чи країн відправлення громадян третіх країн, які не дотримуються умов в’їзду, перебування і проживання на території держав-учасниць ЄС.

Фінансування цієї політики проводиться як ЄС та і окремими державами-учасницями ЄС.

Для координації політики у цій сфері 2004 року була створена Європейська агенція з управління оперативною співпрацею на зовнішніх кордонах держав-учасниць Європейського Союзу (Фронтекс) .

Правову основу функціонування Агенції визначає Регламент Ради № 2007/2004 ЄС. Окремі зміни до нього внесені Регламентом Європарламенту і Ради № 863/2007 ЄС. Керівна ланка Агенції представлена виконавчим директором і очолюваним ним правлінням, до складу якого входять представники держав Шенгенської групи. Штаб-квартира Агенції розташована у Варшаві.

Основні завдання Фронтекс полягають у координації оперативних дій держав-учасниць щодо охорони зовнішніх кордонів; розвитку інтегрованої моделі оцінки ризиків; наданні допомоги державам-учасницям у підготовці персоналу національних прикордонних служб; наданні допомоги державам-учасницям під час організації спільних операцій із депортації нелегальних іммігрантів тощо.

У 2009 році створено стратегічний резерв (RABIT) у складі 300–500 прикордонників й експертів держав-учасниць, які під егідою Фронтекс можуть бути задіяні під час надання допомоги цим державам у разі виникнення складної ситуації через великий наплив нелегальних іммігрантів. Стратегічний резерв є основою при створенні інтегрованих загонів для охорони зовнішнього кордону Євросоюзу – Європейської прикордонної служби.

Крім того, у рамках Агенції створено Центральний реєстр наявних технічних засобів (ЦРНТЗ) для прикордонного контролю і спостереження. До них належать судна, літаки, вертольоти, обладнання для прикордонного контролю, мобільні радарні установки, транспортні засоби, термокамери, мобільні детектори тощо. Ці засоби перебувають у власності держав-учасниць, котрі тримають їх напоготові і надають на визначений період тій із них, яка звернеться із відповідним проханням.

Безпекова складова ПСБЮ спрямована на створення умов, необхідних для досягнення високого рівня безпеки шляхом визначення заходів із подолання злочинності, расизму, ксенофобії; заходів щодо координації і співпраці поліцейських, судових, інших компетентних органів; а також шляхом взаємного визнання судових рішень у кримінальних і цивільних справах (ст. 67.3 ДФЄС).

У межах Ради також створено постійний комітет, мета якого полягає у забезпеченні розвитку оперативної співпраці з питань внутрішньої безпеки. Він координує співробітництво компетентних органів держав-учасниць.

Співпраця на рівні Союзу не заважає країнам-учасницям вживати власних заходів із підтримки громадського порядку й охорони внутрішньої безпеки. Крім того, під власну відповідальність держави-учасниці можуть запроваджувати інші форми співробітництва між компетентними службами своїх відомств для забезпечення національної безпеки.

Компонент ПСБЮ, пов’язаний з юстицією, передбачає співпрацю судів у цивільних справах, що базується на взаємному визнанні судових і позасудових рішень (ст. 67.4 ДФЄС). Підставою для такої співпраці є транскордонні наслідки відповідних рішень. Не виключається також гармонізація законодавчих і нормативних актів держав-учасниць.

Співпраця судів у цивільних справах охоплює визнання й виконання державами-учасницями судових і позасудових рішень; транскордонне оповіщення про судові й позасудові акти; сумісність правил, які діють на території держав-учасниць у сфері конфлікту законів і юрисдикцій; співпрацю у сфері отримання доказів; ефективний доступ до правосуддя; усунення перешкод для нормального застосування процедур у цивільних справах шляхом досягнення, за потреби, сумісності цивільно-процесуальних норм, які діють у державах-учасницях, тощо.

Співпраця судів у кримінальних справах (провадженнях) базується на взаємному визнанні вироків і судових рішень. Вона передбачає змістове зближення законодавчих і нормативних актів держав-учасниць. Заходи, що вживаються у цій сфері, спрямовані на встановлення правил і процедур, які забезпечили б визнання у Союзі будь-яких форм вироків і судових рішень; запобігання та вирішення конфліктів юрисдикцій між державами-учасницями; співпрацю між судовими й еквівалентними органами держав-учасниць щодо кримінального переслідування і виконання рішень.

Задля гармонізації законодавства держав-учасниць інститути Союзу ухвалюють мінімальні правила, які стосуються взаємної допустимості доказів, прав осіб у кримінальному процесі, прав жертв злочинних діянь тощо. Держави-учасниці можуть установлювати й вищий рівень захисту.

Мінімальні правила ухвалюються також з метою визначення кримінальних правопорушень і запровадження санкцій щодо особливо тяжкої злочинності у транскордонних масштабах, яка вирізняється характером чи наслідками правопорушень або необхідністю спільної боротьби з ними.

До такого виду злочинності належать тероризм, торгівля людьми, сексуальна експлуатація жінок і дітей, незаконна торгівля наркотичними засобами, нелегальна торгівля зброєю, відмивання грошей, корупція, підробка засобів платежу, злочини у сфері комп’ютерної інформації, організована злочинна діяльність.

Формами актів, які закріплюють мінімальні стандарти, є директиви.

Координація співпраці національних органів, що відповідають за здійснення розслідувань і кримінальне переслідування стосовно фактів тяжкої злочинності транскордонного характеру чи здійснення кримінального переслідування спільними зусиллями, виходячи з операцій, які реалізуються органами держав-учасниць і Європолом, покладена на Євроюст.

Співпраця поліцій є взаємодією поліцейських, митних та інших спеціалізованих каральних служб держав-учасниць, спрямованою на запобігання та виявлення кримінальних правопорушень і здійснення щодо них розслідувань. У межах цього співробітництва інститути ЄС можуть вживати таких заходів, як збирання й обмін інформацією; підготовка й обмін кадрами; спільні слідчі заходи щодо виявлення тяжких форм організованої злочинності тощо. Державам-учасницям дозволяється запроваджувати посилену співпрацю у цій сфері.

Під час створення ПСБЮ зовнішній аспект не став самостійним напрямом діяльності Союзу і навіть не мав власних зовнішньополітичних цілей. На практиці він був тісно пов’язаний як із реалізацією завдань, що стосуються внутрішнього аспекту функціонування простору, так і зі втіленням окремих напрямів зовнішньої політики ЄС. Проте у цьому співвідношенні переважав другий компонент. Зокрема, ПСБЮ є складовою політики розширення, процесу стабілізації й асоціації Балканських країн, Європейської політики сусідства, політики управління кризами тощо. Він також тісно пов’язаний зі Спільною зовнішньою політикою й політикою безпеки, Спільною політикою у сфері безпеки та оборони, стратегією європейської безпеки, співпрацею щодо підтримки розвитку, виконанням завдань у зовнішньоекономічній і торговельній сферах. Такий зв’язок проявляється завдяки тому, що всі перелічені політики ЄС забезпечують політичний та інституційний контекст для розвитку зовнішніх напрямів функціонування ПСБЮ і, тим самим, досягнення його загальних завдань. Це стосується насамперед таких цілей ПСБЮ, як усунення контролю на внутрішніх кордонах, спільна політика надання притулку, імміграції, зовнішніх кордонів, високий рівень безпеки, справедливе поводження з громадянами третіх країн, доступ до правосуддя і повага до основних прав.

Лісабонські договори також не мають за мету створення автономного вектора зовнішньої політики для ПСБЮ. Це може означати, що діяльність Союзу в цій сфері буде спрямована на формування відповідного простору для самого ЄС, а не на поширення ПСБЮ на треті країни. Проте це не означає, що створення ПСБЮ може відбуватися без застосування зовнішніх інструментів співпраці з третіми країнами та міжнародними організаціями.

ДФЄС чітко визначив зовнішню компетенцію ЄС у сфері укладання угод про реадмісію (ст. 79.3), запровадження спільної європейської системи надання притулку, партнерства і співпраці з третіми країнами щодо регулювання напливу людей, які вимагають надання притулку чи додаткового/тимчасового захисту (ст. 78). До набрання чинності ДФЄС, на основі чітко визначеної компетенції (колишня ст. 38 Договору про заснування Європейського співтовариства), були укладені угоди про екстрадицію та взаємодопомогу у кримінальних справах.

В інших випадках, згідно зі статтею 216.1, зовнішня діяльність у сфері ПСБЮ базується на дорозумілій компетенції. Для її застосування визначено точний перелік підстав і враховується практика Суду ЄС.

Дорозуміла компетенція була визнана Судом ЄС, який у кваліфікованій думці І/2003 постановив, що в разі закріплення в праві ЄС внутрішніх повноважень задля виконання спеціальних завдань Союз має компетенцію перебирати на себе міжнародні зобов’язання з метою виконання таких завдань, навіть за відсутності відповідних чітко визначених положень.

Дорозуміла компетенція ЄС широко застосовується в договірній практиці Союзу у сфері ПСБЮ. Зокрема, включення окремих аспектів ПСБЮ до міжнародних угод Союзу базується на компетенції, закріпленій у відповідних положеннях актів права ЄС. Прикладом реалізації зовнішньої компетенції у сфері ПСБЮ, яка базується на внутрішньому законодавстві ЄС, стала Угода щодо полегшення візового режиму та реадмісії з Україною 2007 року, певні аспекти надання притулку. Іншими випадками можна вважати надання преференцій країнам, що розвиваються, у разі дотримання ними положень конвенцій щодо боротьби з корупцією і наркоторгівлею, положення щодо протидії тероризму Угоди про партнерство між країнами Африки, Карибського басейну і Тихого океану, з одного боку, і ЄС і його державами-учасницями – з другого, положення щодо юстиції і внутрішніх справ в угодах про стабілізацію й асоціацію з Балканськими країнами.

Іще однією правовою основою для визначення дорозумілої зовнішньої компетенції у сфері ПСБЮ вважається принцип корисності (effet utile). Він застосовується для встановлення дорозумілих повноважень, необхідних для виконання визначених завдань. Зокрема, завдання щодо формування ПСБЮ (ст. 61 Договору про заснування Європейського співтовариства; тепер – ст. 67 ДФЄС) разом із повноваженнями щодо вживання заходів у сфері імміграційної політики (ст. 63.3 Договору про заснування Європейського співтовариства; тепер – ст. 77 ДФЄС) були використані як правова основа для укладання окремих угод про реадмісію.

Договірна практика ЄС свідчить, що результатом реалізації визначених і дорозумілих повноважень стало включення до міжнародних угод ЄС розділів або положень, які стосуються ПСБЮ, приєднання до багатосторонніх конвенцій, участь у міжнародних організаціях, що розробляють проекти відповідних документів, укладання угод про реадмісію тощо.

Органи асоціації чи співробітництва, створені відповідно до міжнародних угод ЄС, можуть ухвалювати акти, які стосуються співпраці у сфері ПСБЮ – такі, як плани дій.

ЄС також співпрацює з міжнародними організаціями з метою підготовки рекомендацій щодо протидії відмиванню грошей і фінансуванню тероризму.

Окремі угоди укладають створені в межах ЄС агенції. Зокрема, у 2007 році Фронтекс уклав робочі угоди з прикордонними службами України та деяких інших країн. Вони передбачають обмін інформацією, створення освітніх програм, проведення спільних операцій тощо.

Отже, започаткована Маастрихтським договором про Європейський Союз співпраця держав-учасниць у сфері юстиції і внутрішніх справ була поширена й на формування ПСБЮ, який має виконувати цілу низку пріоритетних завдань діяльності об’єднання, спрямованих на створення безпечних умов для проживання громадян ЄС, контроль імміграції, гармонізацію цивільного і кримінального законодавства та співпрацю в цій сфері з міжнародними організаціями і третіми країнами (включно з Україною).

ПСБЮ поступово стає ще одним інструментом впливу права ЄС на правопорядки третіх країн, які межують з організацією. Україна має спільний з об’єднанням кордон, а тому залучення її до ПСБЮ відкриває додаткові можливості інтеграції країни до лав Європейського Союзу.

2. Європейський поліцейський офіс (Європол)

Статус. Європол (англ. Europol ) – Європол - спеціалізований орган Євросоюзу - був створений на основі Маастрихтского договору від 7 лютого 1992-го року. (Стаття K1 (9) Договору передбачає поліцейську співпрацю між державами-учасницями ЄС у боротьбі з тероризмом, незаконним обігом наркотиків та іншими міжнародними злочинами. Також в Договорі є пряме посилання на створення Європейського поліцейського відомства (Європол).)

Європол координує оперативно-розшукові дії поліцій та інших компетентних органів держав-учасниць ЄС з метою підвищення ефективності співпраці компетентних органів в боротьбі з міжнародною злочинністю. Європол також виступає провідним центром експертизи в ключових сферах правоохоронної діяльності, та як європейський центр стратегічних даних про організовану злочинність.

Місце розташування. Європейський поліцейський офіс, поліцейська служба Європейського Союзу, розташована в м. Гаага (Нідерланди).

Історія створення. Створення єдиної поліцейської служби Європейського Союзу було передбачено, як зазначалось, в 1992 у Маастрихтському договорі.

З 3 січня 1994 служба існувала в обмеженому вигляді, як "Підрозділ Європолу з боротьби з незаконним обігом наркотиків" (англ. Europol Drug Unit).

У 1998 році всі країни-учасниці Євросоюзу ратифікували Конвенцію про Європол і з 1 липня 1999 почалася повноцінна робота цієї служби.

Першим директором Європолу був німецький юрист Юрген Сторбек (Jrgen Storbeck). З лютого 2005 року цей пост займав Макс-Петер Рацель (Max-Peter Ratzel). З 6 квітня 2009 новим директором Європолу став Роб Уейнрайт (Rob Wainwright).

Рада ЄС 8 березня 2018 року затвердила Катрін де Болле, голову бельгійської поліції, на посаді виконавчого директора Європолу.

Європол створений і функціонує у рамках організації "Європейський Союз", тому свою діяльність поширює на територію 28 держави-учасниць ЄС.

Проте як установа з правами юридичної особи Європол уповноважений встановлювати співпрацю з державами, що не входять в Європейський Союз ("третіми"), а рівно з міжнародними організаціями і установами, включаючи Інтерпол.

На час створення Європолу (середина 90-х років XX століття) Європейський Союз не мав в розпорядженні повноважень видавати нормативно-правові акти у кримінально-правовій сфері.

З цієї причини формування Європолу здійснювалася шляхом укладення між державами-учасницями спеціального міжнародного договору підписаного в 1995 р. та який набув чинності у 1998 р. (Конвенція про створення Європейського поліцейського відомства, коротко іменована "Конвенція про Європол").

Згодом в Конвенцію про Європол неодноразово вносилися зміни і доповнення, у тому числі спрямовані на розширення компетенції Європейського поліцейського відомства (віднесення до відання Європолу додаткових категорій злочинів, надання йому права звертатися до держав-учасниць із запитом про порушення, проведення або координацію кримінальних проваджень тощо).

Перегляд Конвенції про Європол, як і укладення, здійснювалося за допомогою спеціальних міжнародних договорів (додаткових протоколів), що вимагали підписання і ратифікації усіма державами-учасницями. Оскільки держави-учасниці нерідко затягували ратифікаційний процес, здійснення необхідних реформ в правовому статусі Європолу постійно відкладалося.

Ця обставина спонукала Європейський Союз, використовуючи нові законодавчі повноваження в кримінально-правовій сфері, надані йому Амстердамським 1997 р. і Ніццьким 2001 р. договорами, відмінити згадану Конвенцію і замінити її юридично обов'язковим нормативним актом, подальший перегляд якого більше не потребуватиме національних ратифікацій.

Таким актом і виступає опубліковане Рішення Ради від 6 квітня 2009 р. "Про створення Європейського поліцейського відомства (Європол)". Рішення від 6 квітня 2009 р. de jure і de facto виступає як документ, що наново засновує Європейське поліцейське відомство.

Створений Рішенням від 6 квітня 2009 р. "новий" Європол виступає правонаступником "старого" Європолу, у тому числі відносно укладених останніх міжнародних угод. Згідно зі статтею 64 Рішення, він приступив до функціонування з 1 січня 2010 р.

З 1 січня 2010 Європол став Агентством ЄС, що збільшило його можливості, поставивши його в той же час під більш суворий контроль з боку Європарламенту.

1 липня 2011 Європол переїхав в нову штаб-квартиру в м. Гаагу (Нідерланди). На її відкритті була присутня королева Нідерландів, глави поліцейських відомств країн-учасниць ЄС та держав, які підписали договори про співробітництво з Європолом.

1 травня 2017 року, після вступу в силу нового Положення, Europol офіційно став Агентством Європейського Союзу з питань співробітництва в галузі правоохоронних органів.

Європол очолює виконавчий директор, який є офіційним представником Європолу та призначається Радою Європейського Союзу.

Цілі Європолу сформульовані в розділі другому Конвенції про Європол. Основною метою є підвищення ефективності роботи національних служб та їх співпраці у запобіганні та боротьбі з тероризмом, нелегальним обігом наркотиків та іншими проявами міжнародної організованої злочинності.

Завдання. Досягнення поставлених цілей передбачає вирішення наступних завдань:

• спрощення інформаційного обміну між національними службами;
• збір, обробка та аналіз інформації;
• негайне інформування національних служб;
• інформаційна підтримка розслідувань, що проводяться країнами-учасницями ЄС;
• підтримка необхідної інформаційної інфраструктури, базданих.

Основними завданнями служби є координація роботи національних служб в боротьбі з міжнародною організованою злочинністю і поліпшення інформаційного обміну між національними поліцейськими службами. Серед основних напрямів роботи Європолу можна виділити боротьбу з тероризмом, нелегальною торгівлею зброєю, наркоторгівлею, дитячою порнографією і відмиванням грошей.

Починаючи з 2002 року Європол має право брати участь у спільних розслідуваннях країн-учасниць, а також вимагати від них проведення розслідувань.

Фінансування. Європол фінансується країнами, що входять до нього пропорційно величині валового національного продукту (річний бюджет близько 80 млн. євро).

Співпраця. На даний момент Європол координує роботу поліцейських служб усіх 28 країн-учасниць Європейського Союзу. На відміну від національних поліцейських сил, Європол не має власних слідчих органів. Тісно співпрацює з правоохоронними органами в 28 країнах-учасницях ЄС та інших країн-партнерів і організацій, що не входять в ЄС, таких як Австралія, Канада, США і Норвегія.

Структура. В Європолі на даний момент налічується майже 800 співробітників, з них 145 офіцерів зв'язку Європолу (Елос) (англ. Europol Liaison Officer, ELO), близько 100 кримінальних аналітиків які відряджені до Європолу державами-учасницями ЄС, та партнерами ЄС в якості представників від національних правоохоронних органів.

До складу персоналу Європолу входять працівники з різних видів правоохоронних органів, у тому числі поліції, прикордонних органів, митниці, служби безпеки. Такий міжвідомчий підхід дозволяє всебічно, повно та комплексно проводити збір інформації та мінімізувати простір, в якому злочинці можуть здійснювати свої протиправні дії.

Офіцери Європолу не мають прямих повноважень здійснювати арешт, але підтримують колег з ЄС шляхом збору, аналізу і поширення інформації та координація операцій.

Партнери Європолу вправі використовувати дані Європолу для запобігання, виявлення і розслідування злочинів, а також, для того щоб вистежити та затримати тих, хто їх здійснює. Експерти та аналітики Європолу можуть брати участь у спільних слідчих групах, які допомагають проводити кримінальні розслідування на місцях в країнах ЄС.

100 кримінальних аналітиків (OCTA) проводять постійні оцінки, комплексний і перспективний аналіз злочинності і тероризму в Європейському Союзі. Визначають і оцінюють загрози для ЄС, що можуть виникнути з боку організованої злочинності. OCTA окреслює структуру організованих злочинних груп, як вони діють, основні види злочинів, що впливають на Європейський Союз.

ЄС Ситуація з тероризмом і трендів (TE-SAT), публікується один раз на рік, дає детальний звіт про стан тероризму в ЄС.

Європол має інформаційний центр, що забезпечений від будь-якого несанкціонованого доступу та працює в режимі он-лайн: 24 години на добу, 7 днів на тиждень.

Інформація може отримуватися національними кримінально-поліцейськими відомствами безпосередньо з штаб-квартири організації. Згідно з Конвенцією про створення Європолу новостворювана комп’ютерна мережа відомства повинна відповідати ряду жорстких формальних вимог, а саме забезпечувати дотримання прав і свобод людини, безпеку, надійно захищати інформацію, передбачати можливості для здійснення ефективного нагляду і контролю перш за все за змістом і використанням персонально значущих даних з боку уповноваженого на це органу. Контролююча інстанція складається з уповноважених по захисту інформації осіб, по 2 представники від країни. Мережа включає в себе три головні складові частини системи: інформаційну, аналітичну та індекс-систему.

Дані вводяться прямо до системи, до якої для консультування мають безпосередній доступ національні підрозділи, офіцери зв'язку, директор, заступники директора та уповноважені служби Європолу. Інформаційна системи може використовуватися з метою зберігання неособистих та особистих даних. Особисті дані, що отримуються з інформаційної системи, можуть пересилатися або використовуватися лише компетентними службами держав-учасниць ЄС з метою запобігання та боротьби зі злочинністю в межах компетенції Європолу, та іншими тяжкими кримінальними злочинами. Особа, яка бажає отримати дані про себе, що зберігаються в Європолі, може безкоштовно подати запит до національного компетентного органу в будь-якій державі-учасниці ЄС. Європол надсилає відповідь безпосередньо цій особі. Будь-яка особа має право вимагати від Європолу виправити або видалити дані, що мають до неї відношення. Незалежний спільний наглядовий орган несе відповідальність за моніторинг діяльності Європолу з метою забезпечення не порушення прав особистості шляхом зберігання, опрацювання та використання даних, що наявні у розпорядженні Європолу.

3. Правоохоронне співробітництво Європолу

Агентство Європейського Союзу з правоохоронного співробітництва

Європол має взаємовідносини з країнами, що входять в ЄС, і з організаціями, які взаємодіють з Європолом на основі угод про співпрацю: Албанії, Австралії, Канади, Колумбії, Ісландії, Норвегії, Швейцарії, Інтерпол та правоохоронними органами США: Бюро алкоголю, тютюну, вогнепальної зброї і вибухових речовин (ATF), по боротьбі з наркотиками (DEA), Секретна служба (USSS); Федеральне бюро розслідувань (ФБР); імміграційного і митного законодавства (ICE) і Internal Revenue Service (IRS).

Ця мережа має захищені канали зв'язку, що надаються Європолом. Крім того, Європол має два зв'язкових співробітника, що відряджаються у м. Вашингтон (США) і Штаб-квартиру Інтерполу в м. Ліон, Франція.

Європол підтримує діяльність правоохоронних органів держав-учасниць у сферах:

• сприяння обміну інформацією між Європол та офіцерами зв'язку відряджених в Європол державами-учасницями, як представників своїх національних правоохоронних органів. Вони не перебувають під командуванням Європолу чи його директора. Крім того, офіцери зв'язку відряджених в Європол державами-учасницями, діють відповідно до свого національного законодавства;
• забезпечення оперативного аналізу і підтримки операцій держав-учасниць;
• надання експертної і технічної підтримки для досліджень і операцій, здійснюваних у рамках ЄС, під наглядом та юридичною відповідальністю держав-учасниць;
• створення стратегічних звітів (наприклад, оцінки загроз) і аналізу злочинів на основі інформації та оперативних даних які отримані від держав-учасниць або отриманих з інших джерел.

Європол також бере активну участь в просуванні аналізу злочинності і гармонізації методів розслідування в державах-учасницях.

Європол регулярно організовує інформаційно-просвітницькі заходи для співробітників правоохоронних органів ЄС з метою підвищення їх знань про Європол та його функціонування.

Співпраця з Європол є життєво важливим між ЄС та правоохоронними органами держав, що не входять в ЄС, а також між іншими партнерами ЄС, міжнародними та державними установами і організаціями.

Європол нині здійснює співробітництво з дев'ятьма органами ЄС та установ, що функціонують у сферах свободи, безпеки і правосуддя. Також співпрацює по ряду ініціатив на двосторонній основі.

Європол щодо співпраці укладає два види договорів, які визначають характер співпраці.

Оперативні угоди дозволяють сторонам проводити обмін персональними даними.

Стратегічні угоди дозволять залученим сторонам проводити обмін стратегічною і технічною інформацією та навчання. Не передбачають обмін персональними даними.

СТРАТЕГІЧНІ УГОДИ ЄС ІЗ ЗАРУБІЖНИМИ ДЕРЖАВАМИ:

Угода про стратегічне співробітництво між Європолом та Міністерством громадської безпеки Китайської Народної Республіки

Угода про співробітництво між Європолом та Російською Федерацією

Угода про співробітництво між Європолом та Турецькою Республікою

СТРАТЕГІЧНІ УГОДИ З ІНСТИТУТАМИ ТА АГЕНСТВАМИ ЄС:

	Європейська комісія
	Європейський Центральний Банк
	Європейське бюро з питань боротьби з шахрайством (OLAF)
	Європейський центр профілактики та боротьби із захворюваннями (ECDC)
	Європейський центр моніторингу наркотиків та наркоманії (EMCDDA)
	Агентство з питань правоохоронної підготовки Європейського Союзу (CEPOL)
	Європейське агентство з питань мережевої та інформаційної безпеки (ENISA)
	Відділ інтелектуальної власності Європейського Союзу (EUIPO)

СТРАТЕГІЧНІ УГОДИ ЄС ІЗ МІЖНАРОДНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ

	Управління Організації Об'єднаних Націй з наркотиків та злочинності (ЮНОДК)
	Всесвітня митна організація (ВМО)

ОПЕРАТИВНІ УГОДИ ЄС ІЗ ЗАРУБІЖНИМИ ДЕРЖАВАМИ

• Албанія
  Угода про оперативне та стратегічне співробітництво між Республікою Албанією та Європолом
• Австралія
  Угода про оперативне та стратегічне співробітництво між Австралією та Європолом
• Боснія і Герцеговина
  Угода про оперативне та стратегічне співробітництво між Боснії та Герцеговини та Європейською поліцією
• Канада
  Співробітництво між Урядом Канади та Європолом
• Колумбія
  Угода про оперативне та стратегічне співробітництво між Республікою Колумбія та Європолом
• Колишня Югославська Республіка Македонія
  Угода про оперативне та стратегічне співробітництво між колишньою югославською Республікою Македонія та Європолом
• Грузія
  Угода про оперативне та стратегічне співробітництво між Європейською поліцією та Грузією
• Ісландія
  Угода між Республікою Ісландією та Європолом
• Ліхтенштейн
  Угода про оперативне та стратегічне співробітництво між Князівстві Ліхтенштейн та Європейською поліцією
• Молдова
  Угода про оперативне та стратегічне співробітництво між Європолом та Республікою Молдова
• Монако
  Угода про оперативне та стратегічне співробітництво між урядом ГШГ Суверенний князь Монако та Європолу
• Чорногорія
  Угода про оперативне та стратегічне співробітництво між Чорногорією та Європолом
• Норвегія
  Угода між Королівством Норвегія та Європолом
• Сербія
  Угода про оперативне та стратегічне співробітництво між Республікою Сербією та Європолом
• Швейцарія
  Угода між Швейцарською конфедерацією та Європолом
• Україна
  Угода про оперативне та стратегічне співробітництво між Україною та Європолом

Дата підпису:

14 грудня 2016 р

Дата вступу в силу:

18 серпня 2017 р

• Сполучені Штати Америки
  1) Угода між Сполученими Штатами Америки та Європолом
  2) Додаткова угода між Європолом та Сполученими Штатами Америки щодо обміну персональними даними та супутньої інформації

ОПЕРАТИВНІ УГОДИ ЄС З ІНСТИТУЦІЯМИ ТА УСТАНОВАМИ ЄС

• Агентство ЄС Євроюст
  Угода між Євроюстом та Європолом
• Агентство ЄС Європейське прикордонне агентство (Frontex)
  Угода про оперативне співробітництво між Європолом та Фронтекс

ОПЕРАТИВНІ УГОДИ ЄС ІЗ МІЖНАРОДНИМ ОРГАНІЗАЦІЯМИ

• Міжнародна організація Інтерпол
  1) Сайт INTERPOL
  2) Угода між Інтерполом та Європолом
• Міжнародна організація Європол
  Сайт EUROPOL

Європол тісно співпрацює з різними правоохоронними органами та міжнародними організаціями, діяльність яких схожа з оперативною роботою Європолу. Ця співпраця має важливе значення для ефективної боротьби з організованою злочинністю та тероризмом в Європі.

Місія Європейського Союзу з прикордонної допомоги Молдові та Україні (EUBAM)

4 грудня 2009 році в Києві було підписано Угоду між Україною та Європейським поліцейським офісом про стратегічне співробітництво.

5 жовтня 2010 року Верховна Рада України ратифікувала Угоду між Україною та Європейським поліцейським офісом про стратегічну співпрацю. Угодою передбачено посилення співробітництва держав - учасниць Європейського Союзу, які діють через Європол, з Україною щодо запобігання серйозних форм міжнародної злочинності, їхнього виявлення, припинення та розслідування, зокрема шляхом обміну стратегічною та технічною інформацією. Передбачено, що Україна призначає Міністерство внутрішніх справ діяти в якості національного контактного пункту між Європолом та іншими компетентними органами України. Засідання на високому рівні між Європолом та компетентними органами України проводяться регулярно для обговорення питань, які стосуються цієї угоди і співробітництва в цілому. Контактний пункт, призначений Україною, і той, який призначений Європолом, проводять між собою регулярні консультації з питань політики і питань, які представляють взаємний інтерес, з метою виконання їхніх завдань і координації відповідних дій. Обмін інформацією, яка визначається угодою, здійснюється тільки на передбачених нею умовах. Інформація, обмін якою здійснено згідно з договором, використовується тільки для цілей угоди і під час розслідування, кримінального переслідування, запобігання кримінальному правопорушенню і процесуальним діям, що пов'язані з кримінальними справами. Обмін інформацією не стосується питань взаємного надання правової допомоги у кримінальних справах. У результаті цього ніякі положення угоди не перешкоджають положенням будь-якої угоди про надання взаємної правової допомоги, здійснення робочих контактів правоохоронних органів або будь-яким іншим угодам або домовленостям щодо обміну інформацією між Україною і будь-якою державою - учасницею Європейського Союзу, не стосуються їх жодним чином і не впливають на них.

Метою цієї Угоди є посилення співробітництва держав-учасниць Європейського Союзу, що діють через Європол, з Україною в запобіганні серйозним формам міжнародної злочинності, їх виявленні, припиненні та розслідуванні, зокрема, шляхом обміну стратегічною й технічною інформацією. Під стратегічною інформацією в рамках цієї угоди розуміють: а) заходи правоохоронного характеру, що можуть бути корисними для припинення злочинів і, зокрема, спеціальні засоби боротьби зі злочинами; b) нові способи скоєння злочинів; с) тенденції та розробки способів скоєння злочинів; d) спостереження і дані, отримані в результаті успішного застосування нових правоохоронних методів та засобів; е) маршрути, що використовуються контрабандистами чи особами, причетними до злочинів, пов’язаних із торгівлею людьми, які підпадають під дію цієї Угоди, і зміни цих маршрутів; f) стратегії та методи запобігання для керівництва з метою вибору пріоритетів у правоохоронній діяльності; g) оцінку загроз і доповіді про кримінальну ситуацію. Під технічною інформацією розуміється, зокрема, наступне: а) засоби посилення адміністративних і правоохоронних структур у сферах, що охоплюються цією Угодою; b) експертно-криміналістичні методи та слідчі процедури; с) методи навчання відповідних посадових осіб; d) аналітичні методи кримінальної розвідки; е) визначення правоохоронної експертизи.

14 грудня 2016 року підписано нову Угоду про стратегічне і оперативне співробітництво між Україною та ЄВРОПОЛом. (Дата вступу в силу: 18 серпня 2017 р.).

Європол підзвітний Раді міністрів юстиції та внутрішніх справ на рівні ЄС.

Рада ЄС відповідає за головний контроль та керівництво Європолу. Вона призначає виконавчого директора та заступників директора та затверджує бюджет Європолу (який є частиною загального бюджету ЄС) спільно з Європейським Парламентом. Вона також може разом із Європейським Парламентом прийняти положення, що стосуються роботи Європолу. Щорічно Рада надає Спеціальну доповідь Європейському Парламенту про роботу Європолу.

Європол очолює виконавчий директор, який є офіційним представником Європолу та призначається Радою Європейського Союзу.

4. Європейське бюро судової співпраці (Європейська організація з питань юстиції) (Євроюст «Eurojust»)

EUROJUST The European Union's Judicial Cooperation Unit

Створення. З метою посилення боротьби з тяжкими формами організованої злочинності Європейська рада, що засідала в м. Тампере 15 і 16 жовтня 1999 р., вирішила створити спеціальний підрозділ: Євроюст (Eurojust). Євроюст передбачалося заснувати як орган ЄС, наділений правами юридичної особи.

14 грудня 2000 року з ініціативи Португалії, Франції, Швеції та Бельгії заснували підготовчий орган Про-Євроюст (Pro-Eurojust), попередник Євроюсту, який мав стати форумом прокурорів з усіх держав-учасниць ЄС, сприяючи випробуванню принципів, на яких мав функціонувати Євроюст.

Про-Євроюст розпочав діяльність 1 березня 2001 року.

Сучасний Євроюст був створений шляхом ухвалення рішень № 2002/187/JHA Ради ЄС від 28 лютого 2002 р., та № 2009/426/JHA від 16 грудня 2008 р. Ці рішення стали установчими актами нового органа Європейського Союзу.

Євроюст розташований в м. Гаага (Нідерланди).

Фінансування. Діяльність Євроюста фінансується із загального бюджету ЄС, за винятком заробітної плати суддів, прокурорів і поліцейських, яка виплачується з бюджету держав, що входять в ЄС.

Склад. До його складу входять прокурори, магістранти й інші посадові особи з кожної держави-учасниці ЄС, котрі мають подібний посадовий статус. В Єроюсті працює майже 200 співробітників, які забезпечують швидке реагування на прохання про допомогу з боку національних органів та інших органів ЄС.

Основними органами Євроюсту є Колегія та Адміністрація.

Функціонуванням та організацією агенції керує Колегія, що складається із 28 членів (по одному від кожної країни ЄС) — прокурорів, суддів або співробітників поліції, що мають аналогічні повноваження. Членам Колегії допомагають заступники та асистенти, а також національні експерти, які входять до адміністрації Євроюсту. Колегія відповідальна за діяльність організації, затверджує проект бюджету й передає затверджений варіант до Єврокомісії.

Роботі колегії сприяє адміністрація, яку очолює директор. Його основні обов'язки полягають у поточному управлінні Євроюстом, керівництві персоналом, наглядом за реалізацією щорічної програми роботи. Крім того, адміністративний директор розробляє проект бюджету, що надається потім до Колегії. Обов'язки з виконання бюджету теж покладено на адміністративного директора.

Адміністрація складається із секретаріату Колегії, відділу бюджету, фінансів і закупівель, відділу аналізу справ, відділу кадрів, відділу захисту інформації, відділу інформаційного управління, юридичної служби, служби зв'язків з громадськістю.

Важливу роль відіграє Спільний наглядовий орган (СНО), що є незалежним зовнішнім органом у сфері захисту даних, установленим статтею 23 Рішення про Євроюст. Цей орган складається із суддів та постійних членів, які виконують важливе завдання — забезпечують, щоб обробку персональних даних виконували відповідно до нормативно-правових актів, котрі регламентують діяльність Євроюсту та інших актів ЄС.

СНО здійснює моніторинг діяльності Євроюсту, пов'язаної з обробкою персональних даних, і гарантує, що вона провадиться відповідно до Рішення про Євроюст. Для виконання своїх завдань СНО має повний доступ до всіх відповідних документів. Євроюст надає йому всю необхідну інформацію й допомагає цьому органові у виконанні завдань іншими способами. СНО є другою інстанцією для звернення офіцера Євроюсту із захисту даних у разі порушення, а Колегія не вирішила це питання протягом прийнятного періоду часу. Крім того, СНО розглядає звернення від осіб, щодо яких проводиться розслідування, і здійснює контроль.

Комісія ЄС бере участь в роботі Євроюста без права голосу.

Завдання. Завдання Євроюсту полягають у порушенні кримінальних розслідувань, зверненні з пропозиціями щодо порушення кримінальних переслідувань з боку національних органів стосовно фактів злочинних діянь, координації розслідувань і переслідувань, посилення судової співпраці, включно зі співпрацею з Європейською судовою мережею.

У Договорі про функціонування ЄС (ст. 85) передбачено: призначенням Євроюсту є підтримка та посилення координації і співробітництва національних органів, відповідальних за проведення розслідувань і кримінального переслідування за фактами тяжких злочинів, що зачіпають дві чи більше держав-учасниць або потребують проведення кримінального переслідування на загальних засадах — виходячи з операцій, які здійснюються органами держав-учасниць та Європолом, і на базі наданої ними інформації.

У цьому контексті Європейський Парламент та Рада за допомогою регламентів, ухвалених згідно зі звичайною законодавчою процедурою, визначають структуру, функціонування, сферу діяльності та завдання Євроюсту. Завдання можуть включати:

(а) ініціювання кримінальних розслідувань, а також подання пропозицій щодо ініціювання переслідувань, які проводять компетентні національні органи, зокрема щодо злочинів проти фінансових інтересів Союзу;

(b) координацію розслідувань та переслідувань, зазначених в пункті (а);

(с) зміцнення судового співробітництва, зокрема шляхом урегулювання конфліктів юрисдикцій та шляхом тісної співпраці з Європейською судовою мережею.

Ці регламенти також визначають умови залучення Європейського Парламенту та національних парламентів держав-членів до оцінки діяльності Євроюсту.

Мета. Відповідно до Консолідованої версії рішень про Євроюст від 15 липня 2009 року (ст. 3) перед Євроюст ставляться такі цілі:

а) розвивати й покращувати координацію між компетентними органами держав-учасниць щодо дій з розслідування і кримінального переслідування, які вони проводять на своїй території, з урахуванням будь-якого запиту, що надійшов від компетентного органу однієї з них, а також будь-якої інформації, наданої компетентним органом на підставі розпоряджень, виданих відповідно до установчих договорів;

b) зміцнювати співробітництво між компетентними органами держав-учасниць, зокрема, шляхом сприяння виконанню запитів у сфері судової співпраці, в тому числі щодо документів, котрі потребують взаємного визнання;

с) підтримувати іншими способами зусилля компетентних органів держав-учасниць для підвищення ефективності розслідувань та заходів із кримінального переслідування.

Повноваження Євроюсту, спрямовані на досягнення цих цілей. По-перше, Євроюст може звертатися до компетентних органів відповідних держав-учасниць із запитами про: розслідування чи переслідування в судовому порядку конкретних дій; координацію між державами; визнання того, що одна країна перебуває в кращому становищі для кримінального переслідування, ніж інша; створення Спільної групи з розслідування; надання Євроюсту інформації, необхідної для виконання його завдань.

По-друге, Євроюст: забезпечує, щоб компетентні органи влади інформували один одного про розслідування і кримінальне переслідування, про які їх було поінформовано; сприяє компетентним органам у забезпеченні максимально ефективної координації розслідувань та судових переслідувань; надає допомогу для поліпшення співробітництва між компетентними національними органами влади; співпрацює і консультується з Європейською судовою мережею, а також використовує її базу даних і вдосконалює свою.

Також Євроюст може здійснювати координацію між компетентними органами і направляти запити про надання правової допомоги, якщо розслідування: (1) проводиться компетентним органом держави-учасниці, (2) стосується конкретної справи і (3) потребує його втручання для координації дій. Крім того, він може допомагати Європолу, зокрема, висновками, ґрунтованими на аналізі, проведеному Європолом, а також надавати матеріально-технічну підтримку, наприклад, у перекладі, тлумаченні та організації координаційних нарад.

Окрім Європолу, Євроюст активно співпрацює з такими організаціями як Європейська судова мережа (European judicial network, EJn), Європейське бюро з боротьби з шахрайством (European Anti-fraud Office, OLAF), Європейська агенція з управління оперативним співробітництвом на зовнішніх кордонах держав-учасниць Європейського Союзу (Frontex) та Європейський поліцейський коледж (European Police College, CEPOL).

Компетенція Євроюсту поширюється на два види правопорушень. По-перше, спочатку до них відносили ті види злочинних діянь та правопорушень, щодо яких компетенцією наділений Європол.

До відповідних злочинів почали зараховувати такі: організована злочинність, тероризм та інші форми тяжких злочинів (незаконний обіг наркотиків, незаконна діяльність з відмивання грошей, злочини, пов'язані з ядерними і радіоактивними речовинами, нелегальне перевезення іммігрантів, торгівля людьми, злочини, пов'язані із транспортними засобами, вбивство, завдання тяжких тілесних ушкоджень, незаконна торгівля органами людей, викрадення людей, незаконне позбавлення волі й захоплення заручників, расизм та ксенофобія, організовані крадіжки і грабіж тощо).

По-друге, компетенція Євроюсту поширюється на інші види злочинів, якщо вони вчинені разом з одним із названих вище, при цьому Євроюст може також допомагати у розслідуванні та кримінальному переслідуванні на прохання держав-учасниць ЄС.

Функції Євроюсту. Євроюст стимулює і покращує координацію розслідувань і судових переслідувань між компетентними органами в державах-учасницях ЄС і покращує співробітництво між компетентними органами держав-учасниць, зокрема шляхом сприяння виконанню міжнародних взаємної правової допомоги та здійснення запитів про екстрадицію.

Крім того, Євроюст може допомагати державам-учасницям ЄС у розслідуванні інших злочинів. Євроюст може просити компетентні органи зацікавлених держав-учасниць:

• проводити розслідування або здійснювати конкретні дії;
• дозволу на координацію їх дій;
• створити спільну слідчу групу, або забезпечити Євроюст інформацією, необхідною для виконання певних завдань.

Крім того, Євроюст:

• повинен забезпечити, щоб компетентні органи інформували одне одного про розслідування та звинувачення злочинів, що стосуються іншої сторони;
• сприяє компетентним органам у забезпеченні якомога більшої координації розслідувань і судових процесів.

Співпраця.

27 червня 2016 року підписано Угоду про співробітництво між Україною та Європейською організацією з питань юстиції (Євроюст). Набрання чинності: 2 вересня 2017 р.

Угоди з партнерами

Партнери ЄС:

Меморандум про взаєморозуміння між Євроюстом та Європейським агентством оперативного управління великомасштабними ІТ-системами у сфері свободи, безпеки та правосуддя (eu-LISA) (підпис: 19 вересня 2017 р .; набуття чинності: 20 вересня 2017 р.)

Меморандум про взаєморозуміння між Євроюстом та Європейським Союзом з питань інтелектуальної власності (EUPOL) (підпис: 12 липня 2016 року)

Лист про взаєморозуміння щодо співпраці між Євроюстом та EUNAVFOR MED (2015 р.) (підпис: 01 жовтня 2015 р.)

Меморандум про взаєморозуміння між Євроюстом та Європейським агентством з основних прав (FRA) (підпис: 11 листопада 2014 р., Набуття чинності: 1 грудня 2014р.)

Меморандум про взаєморозуміння між Євроюстом та Європейським центром моніторингу наркотиків та наркоманії (EMCDDA) (підпис: 15 липня 2014 р., Набрання чинності: 1 серпня 2014 р.)

Меморандум про взаєморозуміння між Євроюстом і FRONTEX (підпис: 18 грудня 2013 р., Набрання чинності: 1 січня 2014 р.)

Меморандум про взаєморозуміння між Євроюстом та Європейською комісією (підпис: 20 липня 2012 р .; набуття чинності: 20 липня 2012 р.)

Меморандум про взаєморозуміння між Євроюстом і CEPOL (підпис: 7 грудня 2009 р., Набуття чинності: 1 січня 2010 р.)

Угода між Євроюстом та Європолом (підпис: 1 жовтня 2009 р .; набуття чинності: 1 січня 2010 р.)

Практична угода про механізми співробітництва між Євроюстом та ОАД (підпис: 24 вересня 2008 р.; Набрання чинності: 25 вересня 2008 р.)

Меморандум про взаєморозуміння між Євроюстом та Європейською мережею підготовки суддів(підпис: 7 лютого 2008 р., Набуття чинності: 1 березня 2008 р.)

Треті держави :

Угода про співробітництво між Євроюстом та Україною (підпис: 27 червня 2016р., Набрання чинності: 2 вересня 2017 р.)

Угода про співробітництво між Євроюстом та Чорногорією (підпис: 3 травня 2016р., Набрання чинності: 3 червня 2017 р.)

Угода про співпрацю між Євроюстом та Республікою Молдова (підпис: 10 липня 2014 р .; набуття чинності: 21 жовтня 2016 р.)

Угода про співробітництво між Євроюстом та Князівстві Ліхтенштейн (підпис: 7 червня 2013 р .; набуття чинності: 19 листопада 2013 р.)

Угода між Швейцарською конфедерацією та Євроюстом (підпис: 27 листопада 2008 р .; набуття чинності: 22 липня 2011 р.)

Угода між колишньою Югославською Республікою Македонія (Єгипет) та Євроюстом (підписання: 28 листопада 2008 р .; набуття чинності: 23 червня 2010 р.)

Угода між Сполученими Штатами Америки та Євроюстом (підпис: 6 листопада 2006 р .; набрання чинності: 21 грудня 2006 р.)

Угода між Республікою Ісландією та Євроюстом (підпис: 2 грудня 2005 р .; набуття чинності: 14 березня 2006 р.)

Угода між Королівством Норвегія та Євроюстом (підпис: 28 квітня 2005 р .; набуття чинності: 26 жовтня 2005 р.)

Окрім укладення угоди, Сполучені Штати Америки, Королівство Норвегія, Швейцарія та Чорногорія кожен відряджає прокурора зв'язку до Євроюсту.

Організації :

Меморандум про взаєморозуміння між Євроюстом та Міжнародною організацією кримінальної поліції (ICPO-INTERPOL) (підпис: 15 липня 2013 р., Набрання чинності: 1 листопада 2013 р.)

Меморандум про взаєморозуміння між Євроюстом та Управлінням ООН з наркотиків та злочинності (підпис: 26 лютого 2010 р .; набуття чинності: 26 лютого 2010 р.)

Меморандум про взаєморозуміння між Євроюстом та Iberoamerican Network міжнародного правового співробітництва (Iber-RED) (підпис: 4 травня 2009 р .; набуття чинності: 4 травня 2009 р.)

Лист про взаєморозуміння щодо співпраці між Євроюстом та Міжнародним кримінальним судом (підпис: 10 квітня 2007 р.)

Боротьба з організованою злочинністю в ЄС: 2018-2021







Організаційна структура Євроюсту

Список рекомендованих джерел

1. Грицяк І. А. Право та інституції Європейського Союзу: Навчальний посібник / І. А. Грицяк . – К. : К.І.С., 2004. – 260 с.
2. Довгань В. М. Європейський Парламент. Правовий статус і компетенція в системі органів Європейського Союзу: Монографія / В. М. Довгань. – К. : КНТ, 2007. – 204 с.
3. Дэйвис К. Право Европейского Союза / К. Дэйвис; пер. со 2-го англ. изд. – К. : Знання, 2005. – 406 с.
4. Европейское право: учебник для вузов / под ред. проф. Л. М. Энтина. – М. : Норма, 2004. – 720 с.
5. Кернз В. Вступ до права Європейського Союзу: Навч. посіб. / В. Кернз. Пер. з англ. – К. : “Знання”, 2002. – 381 с.
6. Конституційні акти Європейського Союзу (в редакції Лісабонського договору) / пер. Геннадія Друзенка та Світлани Друзенко, за заг. ред. Геннадія Друзенка. – К. : «К.І.С.», 2010. – 536 с.
7. Копійка В. В. Європейський Союз: заснування і етапи становлення. Навч. посіб. / В. В. Копійка, Т. І. Шинкаренко. – К. : Ін Юре, 2001. – 448 с.
8. Опришко В. Ф. Право Європейського Союзу: Загальна частина: Підручник для вищих навчальних закладів / В. Ф. Опришко, А. В. Омельченко, А. С. Фастовець. – К. : Вид. КНЕУ., 2002. – 460 с.
9. Право Європейського Союзу : навч. посіб. / В. М. Бесчасний, В. П. Філонов, О. В. Філонов, В. М. Субботін та ін. ; за ред. В.М. Бесчасного. – 2-ге вид., стер. – К. : Знання, 2011. – 366 с.
10. Право Європейського Союзу : навч. посіб. / За заг ред. Р.А. Петрова. – 3-тє видання, змінене і доповнене. – К. : Істина, 2010. – 376 с.
11. Право Європейського Союзу : підр. / за ред. В. І. Муравйова. – К. : Юрінком Інтер, 2011. – 704 с.
12. Право Європейського Союзу: підручн. / за ред. О. К. Вишнякова. – Одеса : Фенікс, 2013. – 883 с.
13. Топорнин Б. Н. Европейское право: Учебник / Б. Н. Топорнин. – М. : Юристъ, 2001. – 456 с.
14. Тюшка А. В. Договір про Конституцію для Європи: генезис, юридична природа, політична цінність (Монографія) / А. В. Тюшка. – К. : К.І.С., 2007. – 228 с.

Угода про співробітництво між Україною та Європейською організацією з питань юстиції

УГОДА
про співробітництво між Україною та Європейською організацією з питань юстиції

	Дата підписання:	27.06.2016
	Дата ратифікації Україною:	08.02.2017
	Дата набрання чинності для України:	02.09.2017

Україна та Євроюст (далі - Сторони),

Беручи до уваги Рішення Ради від 28 лютого 2002 року про створення Євроюсту з метою посилення боротьби проти тяжких злочинів з останніми змінами, внесеними Рішенням Ради 2009/426/JHA від 16 грудня 2008 року щодо посилення Євроюсту (надалі - Рішення щодо Євроюсту), і, зокрема, статтю 26а цього Рішення;

Беручи до уваги висновок Спільного наглядового органу, як передбачено статтею 23 Рішення щодо Євроюсту, від 3 березня 2015 р.;

Зважаючи на зацікавленість України і Євроюсту у розвитку тісної та динамічної співпраці для вирішення існуючих і майбутніх викликів, пов'язаних з тяжкими злочинами, зокрема організованою злочинністю і тероризмом;

Зважаючи на бажання удосконалити правове співробітництво між Україною і Євроюстом для сприяння координації розслідувань і переслідувань, які проводяться на території України і однієї чи більше держав-членів Європейського Союзу;

Зважаючи на те, що Україною ратифіковано Конвенцію про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних від 28 січня 1981 року № 108 та Додатковий Протокол до неї, які також відіграють основоположну роль у системі захисту даних Євроюсту;

Зважаючи на високий рівень захисту персональних даних в Європейському Союзі, зокрема, обробки персональних даних у відповідності з Рішенням щодо Євроюсту, Регламенту Євроюсту щодо захисту даних та інших застосовуваних норм;

Дотримуючись основних прав і принципів, встановлених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року, які відображені в Хартії основних прав Європейського Союзу;

Домовилися про таке:

Стаття 1
Визначення

Для цілей цієї Угоди:

a) «Держави-члени» означає держави-члени Європейського Союзу;

b) «Колегія» означає Колегію Євроюсту, як зазначено в статті 10 Рішення щодо Євроюсту;

c) «Національний член» означає національного члена, направленого в Євроюст від кожної держави-члена Європейського Союзу, як зазначено в пункті 1 статті 2 Рішення щодо Євроюсту;

d) «Заступник» означає особу, яка може діяти від імені або заміщати Національного члена, як зазначено в пункті 2 статті 2 і пункті 5 статті 2 Рішення щодо Євроюсту;

е) «Помічник» означає особу, яка може допомагати Національному члену або Прокурору зі зв'язку, як зазначено в пункті 2 статті 2 Рішення щодо Євроюсту, і статті 5 цієї Угоди відповідно;

f) «Прокурор зі зв'язку для Євроюсту» (далі - Прокурор зі зв'язку) означає державного прокурора відповідно до національного законодавства України щодо його або її статусу;

g) «Магістрат зі зв'язку для України» означає магістрата, призначеного Колегією Євроюсту для України відповідно до пункту 1 статті 27a Рішення щодо Євроюсту;

h) «Національний кореспондент з питань тероризму» означає одну з контактних осіб, призначених органами влади України відповідно до статті 7 цієї Угоди, відповідальну саме за листування, пов'язане зі справами про тероризм;

i) «Установи юстиції» в Україні означає суди загальної юрисдикції, прокурорів усіх рівнів та органи досудового слідства;

j) «Адміністративний директор» означає Адміністративного директора, як визначено у статті 29 Рішення щодо Євроюсту;

k) «Уповноважений з питань захисту даних Євроюсту» означає спеціально призначеного члена персоналу Євроюсту, чиї обов'язки визначені у статті 17 Рішення щодо Євроюсту, включаючи, зокрема, забезпечення законності та дотримання обробки персональних даних Євроюстом у незалежний спосіб;

l) «Персонал Євроюсту» означає персонал, зазначений у статті 30 Рішення щодо Євроюсту;

m) «Регламент Євроюсту щодо захисту даних» означає регламент щодо обробки і захисту персональних даних у Євроюсті, схвалений Радою Європейського Союзу 24 лютого 2005 року;

n) «Персональні дані» означає будь-яку інформацію стосовно ідентифікації особи або особи, яка може бути ідентифікована (далі - суб'єкт даних). Особою, яка може бути ідентифікованою, є особа, може яка може бути встановлена безпосередньо чи опосередковано, зокрема, через ідентифікаційний номер або за одним чи декількома ознаками, що визначають її фізичну, фізіологічну, психічну, економічну, культурну чи соціальну тотожність;

o) «Обробка персональних даних» означає будь-яку операцію чи низку операцій, які здійснюються з персональними даними, автоматичним чи іншим способом, такі як збір, запис, систематизація, зберігання, адаптація чи зміна, вибірка, узгодження, використання, розкриття шляхом передачі розповсюдження або надання до них доступу іншим способом, вивірка чи об'єднання, блокування, вилучення чи знищення.

Стаття 2
Мета цієї Угоди

Метою цієї Угоди є посилення співробітництва між Україною і Євроюстом у боротьбі з тяжкими злочинами, зокрема організованою злочинністю і тероризмом.

Стаття 3
Обсяг співробітництва

1. Україна і Євроюст співробітничають у сферах, визначених у статтях 6, 7 і 27b Рішення щодо Євроюсту та із врахуванням повноважень, наданих Національним членам у відповідності зі статтями 9a-9f Рішення щодо Євроюсту в межах компетенції Євроюсту, визначеної у статті 4 Рішення щодо Євроюсту.
2. У разі зміни мандату Євроюсту з метою його поширення на сфери та/або на повноваження на додаток до тих, що передбачені пунктом 1, Євроюст може з дати, коли набуває чинності зміна до мандату Євроюсту, подати Україні письмово пропозицію щодо розширення сфери застосування цієї Угоди з метою включення нового мандату. Ця Угода застосовується до нового мандату з дати, коли Євроюст отримає письмову згоду України у відповідності з її внутрішніми процедурами.

Стаття 4
Компетенція щодо виконання цієї Угоди

1. Компетентним органом в Україні для виконання цієї Угоди є Генеральна прокуратура України.
2. В межах Євроюсту і у відповідності з статтями 6 та 7 Рішення щодо Євроюсту відповідні Національні члени і Колегія є компетентними для виконання цієї Угоди.

Стаття 5
Прокурор зі зв'язку для Євроюсту

1. З метою сприяння співробітництву, передбаченому в цій Угоді, та відповідно до положень пункту 2 статті 26а Рішення щодо Євроюсту, Україна може відрядити Прокурора зі зв'язку для Євроюсту.
2. Обсяг повноважень та тривалість відрядження визначаються Україною.
3. Прокурор зі зв'язку може мати одного помічника. У випадку необхідності помічник може заміщувати його чи її.
4. Україна інформує Євроюст про характер і обсяг правових повноважень Прокурора зі зв'язку в межах власної території для виконання його або її завдань у відповідності з метою цієї Угоди. Україна встановлює межі компетенції свого Прокурора зі зв'язку для взаємодії з іноземними органами юстиції.
5. Прокурор зі зв'язку має доступ до інформації, яка міститься в національному реєстрі даних щодо кримінальних переслідувань чи будь-якому іншому реєстрі України в тій мірі, як це передбачено законодавством України для прокурора чи особи, яка має аналогічні повноваження.
6. Прокурор зі зв'язку може безпосередньо контактувати з відповідними компетентними органами України.
7. Євроюст докладає зусиль для надання достатніх засобів Прокурору зі зв'язку, які включають використання службового приміщення і телекомунікаційних послуг у тій мірі, що є можливою, з урахуванням обмежень, пов'язаних з інфраструктурою і бюджетом Євроюсту. Євроюст може вимагати відшкодування будь-яких витрат Євроюсту щодо надання цих засобів. Однак відшкодування не може вимагатись у разі, якщо Євроюст призначає Магістрата зі зв'язку і він забезпечується такими ж засобами. Усі подробиці щодо надання засобів і відшкодування витрат погоджуються між Компетентним органом України і Євроюстом до від'їзду Прокурора зі зв'язку до Євроюсту.
8. Євроюст зобов'язується забезпечити недоторканість робочих документів Прокурора зі зв'язку.

Стаття 6
Магістрат зі зв'язку Євроюсту

Для цілей сприяння правовому співробітництву з Україною у випадках, коли Євроюст надає допомогу та у відповідності з положеннями пункту 1 статті 27а Рішення щодо Євроюсту, Сторони можуть прийняти рішення про призначення Магістрата зі зв'язків Євроюсту для України. Однак, Євроюст може розпочати переговори щодо призначення Магістрата зі зв'язку для України лише після отримання згоди на це Ради Європейського Союзу.

Стаття 7
Контактна особа для взаємодії з Євроюстом

1. Україна визначає чи призначає принаймні одну контактну особу для взаємодії з Євроюстом в установі компетентного органу України. Про таке призначення офіційно письмово повідомляється Євроюсту.
2. Україна визначає одну з контактних осіб як Національного кореспондента з питань тероризму.

Стаття 8
Оперативні та стратегічні зустрічі

1. Прокурор зі зв'язку, його чи її помічник та представники інших відповідних компетентних органів України, включаючи контактну особу для взаємодії з Євроюстом, можуть брати участь в оперативних і стратегічних зустрічах на запрошення Президента Колегії та за згодою відповідних Національних членів.
2. Національні члени, їхні заступники і помічники, Адміністративний директор і персонал Євроюсту також можуть відвідувати зустрічі, організовані Прокурором зі зв'язку чи іншими відповідними компетентними органами України, включаючи контактну особу для взаємодії з Євроюстом.

Стаття 9
Обмін інформацією

1. У відповідності з цією Угодою Сторони можуть обмінюватися всією інформацією, яка є необхідною, відповідною і не надмірною, для досягнення мети цієї Угоди, як викладено у статті 2.
2. Запитуюча сторона повідомляє іншу Сторону про мету, з якою запитується інформація. У випадку ініціативної передачі інформації Сторона, що надає інформацію, повідомляє іншу Сторону про мету, з якою надана інформація.
3. Сторона, що надає інформацію, може накласти обмеження на використання наданої інформації, які мають бути дотримані іншою Стороною. Це також включає можливі обмеження на доступ, обмеження на подальшу передачу та умови вилучення або знищення. Повідомлення також може бути надіслано пізніше, коли потреба у таких обмеженнях стає очевидною після передачі.
4. Сторони ведуть облік передачі та отримання даних за цією Угодою, включаючи підстави для таких передач.

Стаття 10
Канали передачі інформації

1. Обмін інформацією здійснюється:

a) або між Прокурором зі зв'язку або, якщо Прокурора зі зв'язку не призначено чи він не доступний з інших причин, контактною особою для взаємодії з Євроюстом та відповідними Національними членами або Колегією; або

b) якщо Євроюст призначив Магістрата зі зв'язку для України, між Магістратом зі зв'язку Євроюсту і будь-яким компетентним органом України; або

c) безпосередньо між органом юстиції, відповідальним за розслідування та/або кримінальне переслідування у справі, і відповідними Національними членами або Колегією. У такому разі, Прокурор зі зв'язку або, якщо доречно, Магістрат зі зв'язку Євроюсту, повідомляються про будь-який такий обмін інформацією.

2. Ніщо не перешкоджає Сторонам погодитися використовувати інші канали для обміну інформацією у певних справах.
3. Обидві Сторони забезпечують, щоб їхні відповідні представники були уповноважені обмінюватися інформацією на відповідному рівні та були належним чином перевіреними особами.

Стаття 11
Приватність і захист даних

1. Сторони визнають, що належне та адекватне опрацювання і обробка персональних даних, які вони отримують одна від одної, є критично важливим для збереження довіри щодо застосування цієї Угоди.
2. Сторони гарантують рівень захисту персональних даних, наданих іншою Стороною, принаймні еквівалентний тому, що випливає із застосування принципів, що містяться у Конвенції Ради Європи про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних від 28 січня 1981 року і наступних змін до неї, а також принципів, закладених у Рішенні щодо Євроюсту та у Регламенті Євроюсту щодо захисту даних.
3. Стосовно персональних даних, обмін якими здійснено відповідно до цієї Угоди, Сторони забезпечують, що:

a) персональні дані сумлінно обробляються;

b) надані персональні дані є адекватними, відповідними та не надмірними по відношенню до конкретних цілей запиту або передачі, як визначено пунктом 2 статті 9 цієї Угоди;

c) персональні дані зберігаються виключно на протязі періоду часу, необхідного для досягнення мети, з якою дані були надані або у подальшому оброблені у відповідності з цією Угодою; та

d) можливі неточні персональні дані вчасно доводяться до уваги отримуючої Сторони з метою вжиття належних коригуючих заходів.

Стаття 12
Передача окремих категорій персональних даних

1. Персональні дані, що розкривають расове або етнічне походження, політичні погляди або релігійні чи інші переконання, членство у профспілках чи стосуються етапу здоров'я та статевого життя, можуть бути надані лише якщо вони необхідні для досягнення мети, передбаченої статтею 2 цієї Угоди.
2. Сторони вживають відповідних запобіжних заходів, зокрема, належних заходів безпеки, з метою дотримання особливої чутливості категорій персональних даних, згаданих у пункті 1 цієї статті.

Стаття 13
Право доступу до персональних даних

1. Суб'єкт даних має право доступу до персональних даних, обмін якими здійснюється відповідно до цієї Угоди. Доступ здійснюється у відповідності до законодавства, що застосовується Стороною, до якої направлено запит. Така Сторона забезпечує своєчасне повідомлення суб'єкта даних про своє рішення. У доступі до даних відмовляється, якщо надання такого доступу може поставити під загрозу:

a) досягнення цілей обробки;

b) розслідування або кримінальні переслідування, що проводяться компетентними органами України або компетентними органами держав-членів, яким надає допомогу Євроюст;

c) права та свободи третіх сторін.

2. Сторона, якій направлено запит, надає іншій Стороні можливість висловити свою думку щодо можливого існування однієї з підстав для відмови у доступі відповідно до пункту 1 цієї статті.
3. Ця стаття не обмежує жодних прав особи, які вона може мати відповідно до законодавства, застосовуваного Стороною, що передає дані, стосовно вимоги про розкриття інформації такою Стороною або застосування іншого відповідного засобу захисту прав.

Стаття 14
Право на виправлення, блокування та вилучення персональних даних

1. Суб'єкт даних має право звернутись з проханням до Сторони, яка обробила дані стосовно нього/неї відповідно до цієї Угоди, виправити, заблокувати або вилучити ці дані, якщо вони є неправильними або неповними, або якщо їхній збір, подальша обробка або зберігання суперечить цій Угоді чи відповідним нормам, застосовуваним Сторонами. Такий запит робиться у письмовій формі та включає усю відповідну інформацію для його обґрунтування.
2. Якщо шляхом отримання запиту суб'єкту даних або шляхом отримання повідомлення від Сторони, що передає дані, або іншим шляхом будь-якій Стороні стає відомо, що інформація, яку вона отримала від іншої Сторони, є неточною, вона вживає всіх належних заходів для запобігання помилковому врахуванню такої інформації, які можуть включати доповнення, вилучення або виправлення такої інформації.
3. Якщо будь-якій Стороні стане відомо, що інформація, якою вона володіє, викликає серйозні сумніви щодо точності інформації, отриманої відповідно до цієї Угоди, або щодо оцінки, зробленої іншою Стороною щодо точності інформації або надійності джерела, вона повідомляє іншу Сторону про це.

Стаття 15
Строки зберігання персональних даних

Персональні дані зберігаються лише протягом часу, необхідного для досягнення мети цієї Угоди або цілей, для яких дані були зібрані або у подальшому оброблені відповідно до статті 2 цієї Угоди.

Стаття 16
Безпека даних

Сторони забезпечують застосування необхідних технічних та організаційних заходів для захисту персональних даних, отриманих відповідно до цієї Угоди, від випадкового чи незаконного знищення, випадкової втрати чи несанкціонованого оприлюднення, зміни, доступу чи обробки у будь-який несанкціонований спосіб. Сторони, зокрема, забезпечують, що лише ті, хто уповноважені на доступ до персональних даних, можуть мати доступ до таких даних.

Стаття 17
Подальші передачі

Сторони не повідомляють будь-яку інформацію, надану іншою Стороною, будь-якій третій державі чи органу без згоди останньої та без належних заходів щодо захисту персональних даних.

Стаття 18
Відповідальність

1. Україна несе відповідальність згідно свого національного законодавства за будь-яку шкоду, заподіяну особі в результаті юридичних чи фактичних помилок у даних, обмін якими був здійснений з Євроюстом. Україна не може посилатися на передачу Євроюстом неточних даних з метою уникнення своєї відповідальності згідно з національним законодавством по відношенню до потерпілої сторони.
2. Без шкоди для статті 24 Рішення щодо Євроюсту, у випадку, якщо юридичні чи фактичні помилки, допущені в результаті помилкової передачі даних Євроюстом або однією з держав-членів Європейського Союзу або іншою третьою державою чи третім органом, Євроюст зобов'язується відшкодувати на вимогу кошти, сплачені як компенсація згідно з пунктом 1 цієї статті, крім випадків, коли дані використовувались в порушення цієї Угоди. Положення цього пункту також застосовуються, якщо юридичні або фактичні помилки, допущені внаслідок невиконання з боку Євроюсту або однієї з держав-членів Європейського Союзу або іншої третьої держави чи третього органу своїх зобов'язань.
3. У випадках, коли Євроюст зобов'язаний відшкодувати Державам-членам Європейського Союзу або іншій третій державі чи третьому органу кошти, сплачені як компенсація за шкоду, заподіяну потерпілій стороні, і ця шкода заподіяна через невиконання Україною своїх зобов'язань згідно з цією Угодою, Україна зобов'язується компенсувати на вимогу суму, яку Євроюст виплатив державі-члену або третій державі чи третьому органу, щоб відшкодувати виплачені ним в якості компенсації кошти.
4. Сторони не вимагають одна від одної виплати компенсації за шкоду згідно з пунктами 2 і 3 цієї статті, якщо така компенсація за шкоду стягнута як відшкодування штрафних, додаткових або інших збитків, що не підлягають компенсації.

Стаття 19
Регулярні консультації

1. Сторони проводять принаймні раз на рік регулярний обмін поглядами щодо застосування та подальшого розвитку сфери захисту даних та безпеки даних.
2. З цією метою Уповноважений з питань захисту даних Євроюсту та Орган із захисту даних України повідомляють один одному принаймні один раз на рік про стан застосування положень цієї Угоди щодо захисту даних.
3. У разі необхідності, питання, виявлені Сторонами в контексті цих консультацій із захисту даних, повідомляються відповідним наглядовим органам, і зокрема, Спільному наглядовому органу Євроюсту.

Стаття 20
Моніторинг застосування

1. З метою моніторингу застосування цієї Угоди Сторони проводять спільні щорічні огляди її застосування.
2. Будь-які можливі питання, виявлені Сторонами у контексті цих спільних оглядів, спільно вирішуються Сторонами у відповідності зі статтею 23 цієї Угоди.

Стаття 21
Нагляд за імплементацією

Виконання та імплементація цієї Угоди Сторонами є предметом нагляду відповідно до законодавства та процедур, що застосовуються Сторонами. Сторони використовують свої відповідні адміністративні, судові або наглядові органи, які забезпечать належний рівень незалежності процесу нагляду.

Стаття 22
Витрати

Без шкоди для положень пункту 7 статті 5 цієї Угоди жодна зі Сторін не висуває будь-яких майнових вимог проти іншої Сторони за витрати, що виникають внаслідок виконання цієї Угоди. Якщо внаслідок виконання цієї Угоди виникають витрати надзвичайного характеру, Сторони можуть провести консультації з метою визначення шляхів їх покриття.

Стаття 23
Урегулювання спорів

1. На прохання будь-якої з них Сторони невідкладно зустрічаються з метою вирішення будь-якого спору щодо тлумачення або застосування цієї Угоди, або будь-якого питання, що впливає на взаємовідносини між ними.
2. Якщо спір щодо тлумачення або застосування цієї Угоди не може бути вирішений, Сторони можуть розпочати переговори з визначеного питання.

Стаття 24
Внесення змін

1. Ця Угода може бути змінена за взаємною згодою Сторін у письмовій формі у будь-який час. Така зміна набирає чинності після того, як Сторони повідомили одна одну про завершення своїх відповідних внутрішніх процедур.
2. Сторони розпочинають переговори стосовно внесення змій до цієї Угоди на прохання будь-якої з них.

Стаття 25
Припинення дії Угоди

1. Дія цієї Угоди може бути припинена кожною із Сторін шляхом надсилання повідомлення за три місяці.
2. У випадку припинення дії цієї Угоди Сторони досягають домовленості у відповідності до умов, передбачених цією Угодою, щодо продовження використання і зберігання інформації, яку вони вже повідомили одна одній. Якщо такої домовленості не досягнуто, будь-яка зі Сторін має право вимагати видалення інформації, яка була повідомлена.

Стаття 26
Набрання чинності

Як тільки Сторони виконали свої правові вимоги, вони повідомляють одна одну дипломатичними каналами письмово про завершення внутрішніх процедур, необхідних для набрання чинності цією Угодою. Угода набирає чинності на наступний день після отримання останнього такого повідомлення.

Учинено в м. Брюссель 27 червня 2016 року в двох примірниках українською та англійською мовами, при цьому обидва тексти є автентичними.

За Україну	За Європейську організацію з питань юстиції
(підпис)	(підпис)
Юрій ЛУЦЕНКО	Мішель КОНІНКС

Публікації документа

• Офіційний вісник України від 21.03.2017 — 2017 р., № 23, / № 82, 2017, ст. 2531 /, стор. 9, стаття 647, код акта 85204/2017
• Угода про співробітництво між Україною та Європейською організацією з питань юстиції
  URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/984_024-16

Угода між Україною та Європейським поліцейським офісом про оперативне та стратегічне співробітництво

УГОДА
між Україною та Європейським поліцейським офісом про оперативне та стратегічне співробітництво

Україна та Європейський поліцейський офіс (далі - Сторони),

усвідомлюючи нагальні проблеми, що виникають у зв’язку з транснаціональною організованою злочинністю, особливо тероризмом, та іншими формами тяжких злочинів,

беручи до уваги, що Адміністративна Рада Європолу, після включення України до Рішення Ради Європейського Союзу від 30 листопада 2009 року, яким визначено перелік третіх держав і організацій, з якими Європол може укладати угоди, уповноважила Європейський поліцейський офіс (далі - Європол) почати переговори щодо укладення Угоди з Україною з 7 жовтня 2015 року,

беручи до уваги, що Рада Європейського Союзу надала 24 листопада 2016 року Європолу повноваження на укладення цієї Угоди між Україною та Європолом,

дотримуючись зобов’язань Європолу, що випливають з Хартії основоположних прав Європейського Союзу,

домовилися про таке:

Стаття 1
Мета

Метою цієї Угоди є встановлення відносин співробітництва між Україною та Європолом з метою підтримки України та держав-членів Європейського Союзу в запобіганні і боротьбі з організованою злочинністю, тероризмом та іншими формами міжнародної злочинності у сферах злочинності, визначених у статті 3, зокрема шляхом обміну інформацією між Україною та Європолом.

Стаття 2
Визначення

Для цілей цієї Угоди:

a) «Рішення Ради щодо Європолу» означає Рішення Ради Європейського Союзу від 6 квітня 2009 року про створення Європейського поліцейського офісу (Європолу), OJ L 121, 15.5.2009;

b) «Персональні дані» означає будь-які дані, що стосуються ідентифікованої або такої, яка може бути ідентифікована, фізичної особи: фізична особа, яка може буде ідентифікована, - це особа, яка може бути прямо або опосередковано ідентифікована, зокрема за допомогою її ідентифікаційного номеру або одного чи декількох факторів щодо її фізичної, фізіологічної, психологічної, економічної, культурної або соціальної ідентичності;

c) «Обробка персональних даних» (далі - обробка) означає будь-яку операцію або сукупність операцій, що здійснюються з персональними даними, автоматичними або іншими засобами, таких, як збір, запис, організація, зберігання, адаптація або зміна, вилучення, консультування, використання, розголошення шляхом передачі, поширення чи надання доступу до таких даних в інший спосіб, упорядкування або поєднання, блокування, видалення або знищення;

d) «Інформація» означає персональні та неперсональні дані.

Глава I - Сфера дії
Стаття 3
Сфери злочинності

1. Співробітництво в рамках цієї Угоди поширюється на всі сфери злочинності, перелічені в Додатку 1, в межах мандату Європолу включаючи пов’язані з ними злочини.
2. Пов’язані злочини є злочинами, вчиненими з метою придбання засобів вчинення злочинних дій, зазначених у пункті 1, злочинами, вчиненими з метою сприяння здійсненню або здійснення таких дій, а також злочинами, вчиненими для забезпечення безкарності таких дій.
3. У разі внесення будь-яких змін до мандату Європолу, наведеного у Додатку 1, Європол може з дати набрання цими змінами чинності в письмовій формі відповідно до статті 25 запропонувати Україні застосування цієї Угоди стосовно нового мандату.

Стаття 4
Напрямки співробітництва

Крім обміну інформацією, співробітництво може включати, відповідно до визначених Рішенням Ради Європолу завдань Європолу, обмін спеціальними знаннями, загальними зведеннями, результатами стратегічного аналізу, інформацією щодо процедур кримінальних розслідувань, інформацією про методи запобігання злочинності, участь у навчальних заходах, а також надання консультацій та підтримки в окремих кримінальних розслідуваннях.

Стаття 5
Зв'язок з іншими міжнародними документами

Ця Угода не завдає шкоди і жодним чином не зачіпає й не впливає на зобов’язання щодо обміну інформацією за договором про взаємну правову допомогу, будь-якою іншою угодою або домовленістю про співробітництво чи існуючими відносинами між правоохоронними органами щодо обміну інформацією між Україною та будь-якою державою-членом Європейського Союзу.

Глава II - Способи співробітництва
Стаття 6
Національний контактний пункт

1. Україна призначає Національний контактний пункт як центральний пункт зі здійснення контактів між компетентними органами України та Європолом.
2. Обмін інформацією між Україною та Європолом у рамках цієї Угоди здійснюється між Національним контактним пунктом та Європолом. Однак це не виключає можливості прямого обміну інформацією між компетентними органами і Європолом, як це передбачено в статті 7, якщо це вважатиметься необхідним для обох Сторін.
3. Національний контактний пункт є також центральним пунктом при здійсненні контактів щодо перегляду, виправлення та/або видалення персональних даних, як це передбачено в статті 14.
4. Національний контактний пункт є центральним пунктом при здійсненні передачі персональних даних від юридичних осіб приватного права, створених в Україні, а також інформації від фізичних осіб, які проживають в Україні, до Європолу.
5. Україна забезпечує можливість Національному контактному пункту здійснювати обмін інформацією цілодобово. Національний контактний пункт забезпечує можливість невідкладного обміну інформацією з компетентними органами, зазначеними у статті 7.
6. Національний контактний пункт для України визначено в Додатку 2.

Стаття 7
Компетентні органи

1. Компетентними органами є всі державні органи України, відповідальні, відповідно до національного законодавства, за запобігання та боротьбу зі злочинністю. Перелік цих органів наведено в Додатку 2 до цієї Угоди.
2. Без шкоди для статті 11, передача інформації від Європолу до України і передача інформації в Україні обмежується зазначеними компетентними органами.

Стаття 8
Консультації та більш тісне співробітництво

1. Сторони погоджуються, що регулярні обміни у відповідних випадках є важливими для поглиблення співробітництва й посилення, а також моніторингу ходу виконання положень цієї Угоди. Зокрема:
   1. зустрічі на високому рівні між компетентними органами України та Європолом проводяться регулярно з метою обговорення питань, пов’язаних з цією Угодою та співробітництвом в цілому.
   2. представники Національного контактного пункту та Європолу регулярно консультуються один з одним з питань політики та питань, що становлять спільний інтерес, з метою реалізації їхніх завдань та координації відповідної діяльності.
   3. представник Національного контактного пункту може бути запрошений до участі в засіданні голів національних підрозділів Європолу.
2. За необхідності, організовуються консультації на належному рівні між представниками компетентних органів України і Європолу, відповідальними за сфери боротьби зі злочинністю, до яких застосовується ця Угода, з метою узгодження найбільш ефективного способу організації їх конкретних видів діяльності.

Стаття 9
Офіцери зв’язку

1. Сторони домовилися посилювати співробітництво в рамках цієї Угоди шляхом відрядження офіцера(-ів) зв’язку від України. Європол на власний розсуд також може прийняти рішення щодо відрядження власного офіцера(-ів) зв’язку до України.
2. Завдання, права і обов’язки офіцерів зв’язку, їхня чисельність та відповідні витрати регулюються шляхом обміну листами.
3. Орган, що відряджає офіцерів зв’язку, забезпечує, щоб офіцери зв’язку мали швидкий та, за технічної можливості, прямий доступ до національних баз даних, необхідних для виконання ними своїх обов’язків.
4. Європол, наскільки це можливо, допомагає Україні в укладенні угоди з Королівством Нідерланди про привілеї та імунітети, якими користуватимуться відряджені Україною офіцери зв’язку. На території України офіцери зв’язку Європолу користуються такими самими привілеями та імунітетами, що надаються Україною членам персоналу дипломатичних представництв, розташованих в Україні, з порівняним рангом.

Глава III - Обмін інформацією
Стаття 10
Загальні положення

1. Обмін інформацією між Сторонами здійснюється лише для цілей та відповідно до положень цієї Угоди.
2. Передача Європолом персональних даних та інформації з обмеженим доступом повинна бути необхідною в окремих випадках з метою запобігання або боротьби з кримінальними правопорушеннями, зазначеними в статті 3.
3. Персональні дані, обмін якими здійснюється між Україною та Європолом, не є до державною таємницею.
4. Сторони надають одна одній лише ту інформацію, що зібрана, зберігається і передається відповідно до їхніх відповідних правових актів та отримана без порушень їхнього чинного законодавства щодо захисту прав людини. У цьому контексті Європол буде зобов’язаний статтею 20(4) Рішення Ради Європейського Союзу від 30 листопада 2009 року про прийняття імплементаційних правил, які регулюють відносини Європолу з партнерами, включаючи обмін персональними даними та інформацією з обмеженим доступом.
5. Фізичні особи мають право на доступ до інформації стосовно них, що передається на підставі цієї Угоди, а також на її перевірку, виправлення та видалення. У випадках, коли здійснюється таке право, зі Стороною, яка передає інформацію, проводитимуться консультації до прийняття остаточного рішення щодо відповідного запиту.
6. Запити про публічний доступ до інформації, що передається на підставі цієї Угоди, подаються з метою їх розгляду Стороні, яка передає інформацію, якнайшвидше. Запитувана інформація не підлягає розголошенню у випадку, якщо Сторона, яка здійснює її передачу, заперечує проти цього.

Стаття 11
Передача персональних даних

1. У запитах Сторін про передачу персональних даних повинні зазначатися мета і причини такої передачі.
2. У разі відсутності відомостей, наведених у пункті 1, Сторонам не дозволяється передавати персональні дані.
3. Сторони заздалегідь або під час передачі персональних даних зазначають її мету та будь-які обмеження щодо їх використання, видалення або знищення, у тому числі можливі обмеження доступу в цілому або за конкретних умов. Якщо необхідність застосування таких обмежень виникла після надання, Сторони інформують про такі обмеження на більш пізньому етапі.
4. Сторони повинні без необгрунтованих затримок та не пізніше шести місяців після отримання прийняти рішення, чи є персональні дані, які були надані, необхідними й наскільки необхідні для досягнення мети, для якої вони були надані, і поінформувати про це Сторону, яка їх передала. Персональні дані повинні бути видалені, якщо ці дані не є необхідними для досягнення мети, для якої вони були передані.
5. Передача Сторонами персональних даних, що стосуються расової або етнічної приналежності, політичних поглядів або релігійних чи філософських переконань, або членства у профспілках та даних, що стосуються здоров’я або статевого життя людини, лише у разі крайньої необхідності.
6. Сторони ведуть облік усіх випадків передачі персональних даних згідно з положеннями цієї статті та підстав такої передачі.

Стаття 12
Використання інформації

1. Інформація, мета передачі якої визначена, може бути використана лише для досягнення цієї мети, і Сторони повинні дотримуватись будь-яких обмежень щодо її використання, видалення або знищення, включаючи можливе обмеження доступу в цілому або за конкретних умов.
2. Для використання інформації для іншої мети, ніж та, для якої цю інформацію було передано, повинно бути отримано дозвіл Сторони, що її передала.

Стаття 13
Подальша передача отриманої інформації

1. Подальша передача інформації, отриманої Україною, обмежується компетентними органами України, зазначеними у статті 7, і здійснюється на тих самих умовах, які застосовувались до початкової передачі. Будь-яка інша подальша передача інформації, у тому числі третім державам або міжнародним організаціям, повинна бути погоджена Європолом.
2. Подальша передача інформації, отриманої Європолом, обмежується органами держав-членів Європейського Союзу, відповідальними за запобігання та боротьбу зі злочинністю, і здійснюється на тих самих умовах, які застосовувались до початкової передачі. Будь-яка інша подальша передача інформації, у тому числі третім державам або міжнародним організаціям, повинна бути погоджена Україною.

Стаття 14
Зберігання, перегляд, виправлення та видалення персональних даних

1. Сторони зберігають персональні дані лише протягом строку, необхідного для досягнення мети, для якої вони були передані. Необхідність подальшого зберігання персональних даних переглядається не пізніше, ніж через три роки після їх передачі. Під час перегляду Сторони можуть домовитись про продовження зберігання даних до наступного перегляду, який здійснюється через наступні три роки, якщо це досі є необхідним для виконання їхніх завдань. Якщо щодо продовження зберігання даних не було прийнято жодного рішення, ці дані видаляються автоматично.
2. Якщо Сторона має підстави вважати, що персональні дані, які були нею передані раніше, є неправильними, неточними, більше не відповідають дійсності або є такими, що не повинні були передаватися, вона повідомляє про це іншу Сторону, яка виправляє або видаляє такі персональні дані та надсилає повідомлення про це.
3. Якщо Сторона має підстави вважати, що персональні дані, отримані нею раніше, є неправильними, неточними, більше не відповідають дійсності або є такими, що не повинні були передаватися, вона повідомляє про це іншу Сторону, яка висловлює свою позицію з цього питання.
4. У разі, якщо Європол поінформовано про виправлення чи видалення даних, отриманих від України, він, незважаючи на це, може прийняти рішення не видаляти таку інформацію, якщо, на підставі наявної у нього інформації, яка є більш розширеною, ніж та, якою володіє Україна, у нього є подальша потреба в обробці цієї інформації. Європол повідомляє Україну про продовження зберігання такої інформації.

Стаття 15
Оцінка джерела та інформації

1. Якщо інформація надається Сторонами на підставі цієї Угоди, джерело інформації зазначається, наскільки це можливо, за такими критеріями:
   1. у випадках, коли немає сумнівів в достовірності, надійності та компетентності джерела, або якщо інформація надається джерелом, яке в минулому довело свою надійність у всіх випадках;
   2. джерело, від якого отримано інформацію, у більшості випадків виявилося надійним;
   3. джерело, від якого отримано інформацію, у більшості випадків виявилося ненадійним;
   4. надійність джерела неможливо оцінити.
2. Якщо інформація надається Сторонами на підставі цієї Угоди, достовірність інформації повинна бути зазначена, наскільки це можливо, за такими критеріями:
3. інформація, у точності якої немає сумнівів;
4. інформація, особисто відома джерелу, але не відома посадовій особі, яка передає її;
5. інформація, не відома особисто джерелу, але підтверджена іншою вже записаною інформацією;
6. інформація, яка не відома особисто джерелу та не може бути підтверджена.
7. Якщо будь-яка зі Сторін, на основі інформації, якою вона вже володіє, доходить висновку, що оцінка наданої іншою Стороною інформації потребує виправлення, вона повідомляє про це іншу Сторону та домовляється про внесення змін до оцінки. Жодна зі Сторін не змінює оцінки отриманої інформації без досягнення такої домовленості.
8. Якщо Сторона отримує інформацію без оцінки, вона намагається, наскільки це можливо, і за погодженням зі Стороною, що передає інформацію, провести оцінку надійності джерела або достовірності інформації на основі інформації, якою вона вже володіє.
9. Сторони можуть домовитись у загальних рисах щодо оцінки зазначених типів інформації та зазначених джерел, про що повинно бути зазначено в окремому меморандумі про взаєморозуміння між Україною та Європолом. Якщо інформацію надано на підставі таких загальних домовленостей, про це зазначається при передачі інформації.
10. Якщо належна оцінка не може бути здійснена або не досягнуто загальних домовленостей, інформація оцінюється відповідно до пунктів 1(X) та пункту 2 (4) цієї статті.

Стаття 16
Безпека даних

Сторони забезпечують, що передана або отримана інформація є захищеною технічними та організаційними заходами. Такі заходи є лише тоді необхідними, коли зусилля, яких потребує їх ужиття, с пропорційними меті, для досягнення якої вони призначені з точки зору захисту, та будуть спрямовані на:

1) заборону неуповноваженим особам доступу до обладнання, яке використовується для обробки персональних даних (контроль за доступом до обладнання);

2) запобігання несанкціонованому зчитуванню, копіюванню, модифікації або видаленню носіїв даних (контроль за носіями даних);

3) запобігання несанкціонованому введенню персональних даних та несанкціонованій перевірці, модифікації або видаленню збережених персональних даних (контроль за зберіганням);

4) запобігання використанню автоматизованих систем обробки даних неуповноваженими особами з використанням обладнання для передачі даних (контроль користувача);

5) забезпечення того, щоб особи, уповноважені на використання автоматизованих систем обробки даних, мають доступ лише до персональних даних, на які поширюється їхній дозвіл на доступ (контроль за доступом до даних);

6) забезпечення можливості перевірки і встановлення, до яких органів персональні дані можуть бути або були передані з використанням обладнання передачі даних (контроль за передачею);

7) забезпечення можливості перевірки та встановлення, які персональні дані були введені до автоматизованих систем обробки даних та коли й ким вони були введені (контроль за введенням);

8) запобігання несанкціонованому зчитуванню, копіюванню, модифікації або видаленню персональних даних під час передачі персональних даних або під час транспортування носіїв даних (контроль за транспортуванням);

9) забезпечення, щоб у разі збою встановлені системи можуть бути негайно відновлені (відновлення);

10) забезпечення, що система здійснює свої функції без помилок і про наявність помилок у функціонуванні негайно повідомлялося (надійність), а також що збережені персональні дані не можуть бути пошкоджені збоями в роботі системи (цілісність).

Глава IV - Інші форми співробітництва
Стаття 17
Взаємодія з групами аналізу

1. Європол може запрошувати експертів з України для взаємодії з групами аналізу й відповідно до умов, визначених статтею 14(8) Рішення Ради Європолу, із цією метою укладає угоду про асоціацію.
2. Ці угоди про асоціацію, зокрема, дозволятимуть асоційованим експертам:

1. бути присутніми на засіданнях груп аналізу та
2. отримувати від Європолу за запитом інформацію стосовно опрацювання пов’язаних з аналізом робочих файлів, а також
3. отримувати результати аналізів, які стосуються України, враховуючи умови статей 19(2) та 24(1) Рішення Ради щодо Європолу, а також відповідно до положень цієї Угоди.

Стаття 18
Участь у спільних слідчих групах

Україна і Європол пропонують одна одному надання підтримки у створенні та функціонуванні спільних слідчих груп.

Глава V - Конфіденційність інформації
Стаття 19
Принципи безпеки та конфіденційності

Кожна Сторона:

1. захищає та охороняє інформацію з обмеженим доступом відповідно до цієї Угоди і Меморандуму про взаєморозуміння, зазначеного у статті 20, за винятком інформації, яка є явно позначена або чітко визначена як публічна, за допомогою різноманітних заходів, включаючи зобов’язання щодо обмеження доступу і конфіденційності інформації, обмеження доступу для уповноваженого персоналу та загальні технічні і процедурні заходи;
2. захищає і охороняє інформацію з обмеженим доступом відповідно до цієї Угоди і Меморандуму про взаєморозуміння, зазначеного у статті 20;
3. забезпечує у себе наявність організації, системи і заходів щодо безпеки. Сторони взаємно приймають і застосовують основні принципи і мінімальні стандарти, що використовуються в їхніх відповідних системах безпеки і процедурах для забезпечення надання інформації з обмеженим доступом щонайменше еквівалентного рівня захисту відповідно до цієї Угоди;
4. забезпечує належний рівень фізичного захисту приміщення, у якому зберігається інформація відповідно до цієї Угоди, з урахуванням відповідних юридичних вимог кожної зі Сторін;
5. належним чином забезпечує обмеження доступу і володіння інформацією тими особами, яким відповідно до покладених на них службових функцій та обов’язків необхідно ознайомлюватися з такою інформацією та здійснювати її обробку;
6. забезпечує, щоб усі особи, яким під час виконання їхніх службових обов’язків необхідний доступ до інформації з обмеженим доступом або чиї обов’язки чи функції можуть дозволити доступ до інформації з обмеженим доступом, пройшли необхідну базову перевірку для секретної роботи згідно з відповідним законодавством Сторони.
7. нести відповідальність за вибір відповідного рівня секретності інформації, яка надається іншій Стороні;
8. забезпечує, щоб для інформації з обмеженим доступом відповідно до цієї Угоди зберігався рівень секретності, наданий їй Стороною, яка її передала. Приймаюча Сторона захищає і охороняє інформацію з обмеженим доступом відповідно до її законодавства щодо захисту такої інформації з дотриманням еквівалентного рівня секретності;
9. не використовує та не дозволяє використання інформації з обмеженим доступом відповідно до цієї Угоди для інших цілей та без дотримання обмежень, встановлених Стороною, що надала таку інформацію, або від її імені без її письмової згоди;
10. не розголошує та не дозволяє розголошення інформації з обмеженим доступом відповідно до цієї Угоди третім сторонам без попередньої письмової згоди Сторони, що надала таку інформацію.

Стаття 20
Меморандум про взаєморозуміння стосовно конфіденційності та забезпечення збереження інформації

Захист інформації, якою обмінюються Сторони, регулюється Меморандумом про взаєморозуміння стосовно конфіденційності та забезпечення збереження інформації, укладеним між Сторонами з метою реалізації принципів, визначених у цій Главі. Такий Меморандум включає в себе, зокрема, положення щодо організації системи безпеки Сторін, навчань і тренінгів, стандартів перевірки для секретної роботи, таблицю еквівалентності, процедуру обробки інформації з обмеженим доступом та оцінки забезпечення збереження інформації. Обмін інформацією з обмеженим доступом можливий лише за умови укладення Меморандуму між Україною та Європолом про взаєморозуміння стосовно конфіденційності та забезпечення збереження інформації.

Глава VI - Спори та відповідальність
Стаття 21
Відповідальність

1. Сторони відповідно до свого законодавства несуть відповідальність за будь-яку шкоду, завдану фізичній особі внаслідок юридичних чи фактичних помилок при здійсненні обміну інформацією. Жодна зі Сторін не може посилатися на те, що інша Сторона надіслала неточну інформацію, з метою уникнення відповідальності відповідно до свого законодавства перед постраждалою особою.
2. Якщо такі юридичні чи фактичні помилки сталися внаслідок помилкової передачі інформації або невиконання з боку іншої Сторони своїх зобов’язань, вони відшкодовують за запитом будь-яку суму, сплачену як компенсація відповідно до пункту 1, за винятком випадків, коли інформація була використана іншою Стороною з порушенням цієї Угоди.
3. Сторони не вимагають одна від одної сплати штрафів або збитків, що не підлягають компенсації, відповідно до пунктів 1 та 2.

Стаття 22
Вирішення спорів

1. Усі спори, які виникають у зв’язку з тлумаченням або застосуванням цієї Угоди, вирішуються шляхом проведення консультацій і переговорів між представниками Сторін.
2. У разі, якщо будь-яка зі Сторін істотно порушує положення цієї Угоди або якщо Сторона вважає, що таке порушення може невдовзі відбутися, будь-яка зі Сторін може тимчасово зупинити застосування цієї Угоди до вирішення проблеми шляхом застосування пункту 1. При цьому зобов’язання Сторін у рамках цієї Угоди залишаються чинними.

Глава VII - Прикінцеві положений
Стаття 23
Захищена лінія зв’язку

1. Встановлення, введення в експлуатацію та користування захищеною лінією зв’язку з метою обміну інформацією між Україною та Європолом регулюються Меморандумом про взаєморозуміння щодо встановлення захищеної лінії зв’язку, укладеним між Сторонами.
2. Витрати на встановлення захищеної лінії зв’язку покриваються за рахунок Європолу, при цьому щомісячні експлуатаційні втрати пропорційно розподіляються між Сторонами відповідно до порядку, визначеному в Меморандумі про взаєморозуміння, вказаному в пункті 1 цієї статті.
3. Без шкоди для статті 21, Сторона несе відповідальність за шкоду, завдану іншій Стороні внаслідок протиправних дій, пов’язаних зі встановленням, введенням в експлуатацію та користуванням захищеного лінією зв’язку.
4. Будь-який спір між Сторонами щодо тлумачення або застосування положень стосовно встановлення, введення в експлуатацію та користування захищеною лінією зв’язку, вирішуються відповідно до статті 22.

Стаття 24
Витрати

Сторони самостійно несуть витрати, які виникають у ході виконання цієї Угоди, якщо інше не передбачено цією Угодою.

Стаття 25
Зміни та доповнення

1. До цієї Угоди в будь-який час за взаємною згодою Сторін у письмовій формі можуть бути внесені зміни. Будь-які зміни повинні бути затверджені Радою Європейського Союзу.
2. До додатків до цієї Угоди, а також до положень статті 3(3) можуть бути внесені зміни шляхом обміну нотами між Сторонами.
3. Без шкоди для пункту 1, зміни до додатків до цієї Угоди можуть бути погоджені без затвердження Ради Європейського Союзу.
4. За запитом однієї зі Сторін Сторони проводять консультації щодо внесення змін до цієї Угоди або додатків до неї.

Стаття 26
Набрання чинності та строк дії

Ця Угода набирає чинності з дати надсилання Європолом дипломатичними каналами письмового повідомлення Україні про отримання та прийняття повідомлення України про завершення нею внутрішньодержавних ратифікаційних процедур.

Стаття 27
Припинення дії Угоди про стратегічне співробітництво

Угода між Україною та Європейським поліцейським офісом про стратегічне співробітництво від 04 грудня 2009 року, припиняє дію після набрання чинності цією Угодою. Юридичні наслідки застосування Угоди між Україною та Європейським поліцейським офісом про стратегічне співробітництво залишаються в силі.

Стаття 28
Припинення дії цієї Угоди

1. Дія цієї Угоди може бути припинена будь-якою зі Сторін шляхом направлення іншій Стороні письмового повідомлення дипломатичними каналами за три місяці до дати припинення.
2. У разі припинення дії цієї Угоди, Сторони досягають домовленості щодо подальшого використання та зберігання інформації, якою вони вже обмінялись. У разі, якщо домовленості не досягнуто, будь-яка з двох Сторін має право вимагати, щоб надану інформацію було знищено або повернено Стороні, яка її надала.
3. Без шкоди для пункту 1, юридичні наслідки застосування цієї Угоди залишаються чинними.

Учинено в м. Гаага, 14 грудня 2016 року у двох примірниках, кожний українською та англійською мовами, при цьому обидва тексти є рівно автентичними.

За Україну	За Європол
(підпис)	(підпис)
Арсен Аваков Міністр внутрішніх справ	Роб Уейнрайт Директор

Додаток I - Сфери злочинності

Компетенція Європолу поширюється на боротьбу з організованою злочинністю, тероризмом та іншими формами тяжких злочинів, які перелічені нижче і зачіпають дві або більше держави-члени у такий спосіб, що потребує спільного підходу держав-членів, зважаючи на масштаб, значущість та наслідки таких злочинів.

Згаданими вище іншими формами тяжких злочинів є:

• незаконний обіг наркотиків;
• нелегальна діяльність, пов’язана з відмиванням коштів;
• злочин, пов’язаний з ядерними та радіоактивними речовинами;
• нелегальне перевезення іммігрантів;
• торгівля людьми;
• злочин, пов’язаний з автотранспортними засобами;
• вбивство, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень;
• нелегальна торгівля людськими органами і тканинами;
• викрадення людей, незаконне обмеження свободи та взяття заручників;
• расизм та ксенофобія;
• організоване пограбування;
• нелегальна торгівля предметами, що становлять культурну цінність, зокрема антикваріатом та виробами мистецтва;
• обман та шахрайство;
• рекет та вимагання;
• підробка продукції та її піратське розповсюдження;
• підробка адміністративних документів та їх незаконний обіг;
• підробка грошових знаків та платіжних засобів;
• злочин з використанням комп’ютера;
• корупція;
• нелегальна торгівля зброєю, боєприпасами та вибухівкою;
• нелегальна торгівля видами тварин, які перебувають під загрозою зникнення;
• нелегальна торгівля видами рослин, які перебувають під загрозою зникнення, та їхніх підвидів;
• злочин проти навколишнього середовища;
• нелегальна торгівля гормональними речовинами та іншими стимуляторами росту.

Стосовно зазначених вище форм злочинів для цілей цієї Угоди:

(a) «злочин, пов’язаний з ядерними та радіоактивними речовинами» означає кримінальні правопорушення, перелічені в статті 7(1) Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу та ядерних установок, яку підписано в м. Відень та м. Нью-Йорк 3 березня 1980 року та яка стосується ядерних та/або радіоактивних матеріалів, визначених у статті 197 Договору про створення Європейського співтовариства з атомної енергії та Директиві Ради 96/29/Euratom від 13 травня 1996 року, яка визначає основні стандарти безпеки захисту здоров’я працівників та населення від небезпеки іонізованого випромінювання;

(b) «нелегальне перевезення іммігрантів» означає діяльність, що має на меті навмисне сприяння з метою отримання фінансових прибутків в’їздові на територію держав-членів, проживанню або працевлаштуванню на ній усупереч правилам та умовам, які застосовуються на їхніх територіях;

(c) «торгівля людьми» означає набір, транспортування, передачу, переховування або прийняття осіб шляхом погрози або застосування насильства чи інших форм примушування, викрадення, шахрайства, введення в оману, зловживання владою або вразливого стану особи/осіб, або надання чи отримання грошових виплат або винагороди за згоду особи, яка має контроль над іншою особою, з метою експлуатації. Експлуатація, щонайменше, включає проституцію чи інші форми сексуальної експлуатації, виробництво, торгівлю та розповсюдження матеріалів, що містять дитячу порнографію, примусову працю чи надання послуг, рабство чи діяльність, подібну до рабства, каторжні роботи або видалення органів;

(d) «злочин, пов’язаний з автотранспортними засобами» означає викрадення або незаконне привласнення автотранспортних засобів, вантажних автомобілів, напівпричепів, вантажу вантажних автомобілів або напівпричепів, автобусів, мотоциклів, фургонів та автотранспортних засобів сільськогосподарського призначення, спеціальної автотранспортної техніки, запчастин до таких автотранспортних засобів, а також отримання та приховування таких об’єктів;

(e) «нелегальна діяльність, пов’язана з відмиванням коштів» означає злочини, перелічені у статті 6(1)-(3) Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, яку підписано в м. Страсбург 8 листопада 1990 року;

(f) «незаконний обіг наркотиків» означає кримінальні правопорушення, перелічені в статті 3(1) Конвенції Організації Об’єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин від 20 грудня 1988 року та в положеннях, якими внесено поправки до цієї Конвенції або які її замінюють;

Форми злочинів, зазначені у статті 3 та у цьому додатку, належним чином оцінюються компетентними органами згідно із законодавством відповідних держав.

Додаток II - Компетентні органи та національний контактний пункт

Національним контактним пунктом для України, який діє як центральний контактний пункт між іншими компетентними органами України та Європолом визначено відділ по взаємодії з Європолом Національної поліції України.

Компетентними органами в Україні, які згідно з національним законодавством відповідають за запобігання та боротьбу з кримінальними правопорушеннями, зазначеними у статті 3(1) цієї Угоди, є:

1. Національна поліція України
2. Міністерство внутрішніх справ України
3. Адміністрація Державної прикордонної служби України
4. Головний Департамент по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією Служби безпеки України
5. Державна фіскальна служба України
6. Державна служба фінансового моніторингу України
7. Національне антикорупційне бюро України
8. Генеральна прокуратура України

Публікації документа

• Офіційний вісник України від 08.08.2017 — 2017 р., № 62, / № 71, 2017, ст. 2192 /, стор. 5, стаття 1901, код акта 86777/2017
• Угода між Україною та Європейським поліцейським офісом про оперативне та стратегічне співробітництво
  URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/984_001-16