Глосарій термінів
Європейського Союзу

А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т Х Ч Ш Щ Ь Ю Я

А

Агентства Європейського Союзу - установи Європейського Союзу, які керуються європейським публічним правом, відрізняються від інституцій Спільноти (Рада Європейського Союзу, Європейський Парламент, Європейська Комісія тощо) і мають власний юридичний статус.

Амстердамський договір. Проект договору був у цілому схвалений у червні 1997 р. на сесії Європейської ради в Амстердамі. 2 жовтня 1997 р. уряди держав-членів схвалили Амстердамський договір про зміну Договору про Європейський Союз, договорів, які заснували Європейські Співтовариства, та пов’язаних із ними актів. Цей документ набрав чинності 1 травня 1999 р. після ратифікації в усіх державах-членах. Реформи Амстердамського договору полягали у наступному: введення процедури призупинення по відношенню до держави-члени деяких прав, які випливають із установчих договорів (ст. 7 ДЄС). ЄС основане на принципах свободи, демократії, поваги до прав людини та основних свобод, верховенства права (6 ДЄС); комунізація певних сфер третьої опори, зокрема політика надання притулку, візові питання, імміграція та контроль на зовнішніх кордонах; можливість вільного прийняття юрисдикції Суду в інших питаннях; введення принципу транспарентності. Так, задля сприяння належному управлінню і забезпечення участі громадянського суспільства інститути, органи, установи і агенції Союзу повинні працювати за якомога повного дотримання принципу відкритості (ст.15); створення посади Верховного представника з зовнішньої та безпекової політики. Цю посаду повинен був обіймати генеральний секретар Ради міністрів. Як певна компенсація за розширення наднаціональних повноважень ЄС і звуження повноважень держав-членів було прийнято низку правових заходів. Так, було підписано Протокол щодо ролі національних парламентів у ЄС, відповідно до якого національні парламенти держав-членів отримали право на розгляд документації Європейських Співтовариств виключно з пропозиціями Комісії. Інший протокол щодо застосування принципів субсидіарності та пропорційності дав широке тлумачення принципу субсидіарності і зобов’язував Комісію ширше використовувати практику консультацій при підготовці своїх пропозиції.


Г

Гарантування свободи, безпеки та належного доступу до правосуддя громадян ЄС передбачає широкий перелік заходів: дотримання прав людини та громадянина; розвиток спільної імміграційної політики та Європейської системи притулку; прикордонне, поліцейське та судове співробітництво; зближення норм кримінального права держав-членів; створення нових органів і агенцій та вдосконалення роботи існуючих; інтегрування політик у сфері свободи, безпеки та юстиції у зовнішню політику ЄС. Здатність ЄС здійснювати ці політично чутливі та довгострокові реформи вимагає розширення повноважень Союзу та посилення його ролі щодо створення ПСБЮ.

Гармонізація - процес координації національної політики та стандартів різних країн, але у дещо більш обмежений спосіб, ніж передбачає апроксимація.

Генеральні директорати - головні адміністративні підрозділи Європейської Комісії. Вони виконують або забезпечують виконання країнами-членами політики ЄС, здійснюють управління виділенням коштів з бюджету на різні стратегічні напрямки.

Гімн Європи - Слова твору Міллера “Ода радості”, покладені на музику фіналу Дев’ятої симфонії Бетховена; виконується під час урочистих подій.

Головною ціллю Європейської системи центральних банків (далі – «ЄСЦБ») є підтримання цінової стабільності. Без шкоди цілі стабільності цін ЄСЦБ підтримує загальні економічні політики в Союзі, щоб сприяти досягненню цілей Союзу, визначених в статті 3 Договору про Європейський Союз. ЄСЦБ діє згідно з принципом відкритої ринкової економіки з вільною конкуренцією, сприяючи ефективному розподілу ресурсів та дотримуючись принципів, встановлених у статті 119 Договору про Європейський Союз. Основними завданнями, що виконуються ЄСЦБ, є: − визначення та реалізація монетарної політики Союзу; − проведення валютно-обмінних операцій, що відповідають положенням статті 219 Договору про Європейський Союз; − утримання та управління офіційними валютними резервами держав-членів; − сприяння безперешкодному функціонуванню платіжних систем.

Громадянство Євросоюзу й національне громадянство держав-учасниць ЄС. Громадянство Союзу субсидіарне національному. Громадянин держави-учасниці ЄС автоматично стає громадянином Євросоюзу. Йому не потрібно звертатися в які-небудь органи для придбання громадянства Союзу. Документи, що засвідчують громадянство – національні загальногромадянські й закордонні паспорти громадян держав-учасниць – уніфіковані за формою й змістом і носять позначку про входження держави в ЄС. Громадянином ЄС є громадянин країни-члена ЄС, громадянин країни-члена Європейської асоціації вільної торгівлі (EFTA) ‒ сторони договору про Європейську економічну зону (Норвегія, Ісландія, Ліхтенштейн), громадянин Швейцарської конфедерації. У становленні громадянства ЄС можна виділити п’ять наступних етапів: 1. Паризький саміт (1974 р.) – спеціально створена робоча група досліджувала за яких умов і протягом якого терміну громадяни держав-членів могли б отримати особливі права як громадяни Співтовариства. Розроблена за результатами цього дослідження доповідь «Європа для громадян» містила інформацію про політичні права громадян, а саме активне і пасивне право на вибори, а також право на доступ до офіційних служб. 2. Саміт Європейської Ради у Фонтенбло (1984 р.) – присвячено «Європі громадян», що продемонструвало стурбованість Ради ЄС з приводу посилення та сприяння ідентичності і способу Спільнот перед «його громадянами» та іншим світом. На виконання рішення саміту Європейських співтовариств у Фонтенбло комітет ad hoc «Європа громадян» підготував і представив дві доповіді. 3. Підписання Маастрихтського договору про Європейський Союз (1992 р.) – зазначено мету діяльності Союзу «посилити захист прав та інтересів громадян своїх держав-членів шляхом запровадження громадянства Союзу». Громадянству тоді було присвоєно нову частину (розділ 2) договору про заснування ЄС. 4. Підписання Амстердамського договору (1997 р.) – формально закріпив свого роду «ієрархію» загальноєвропейського та національного громадянства: «громадянство ЄС доповнює, а не підмінює національне громадянство». 5. Підписання Договору про Конституцію для Європи (2004 р.) – він мав надати ЄС єдину структуру, перетворити його на суб’єкт права, таким чином замінити собою всі чинні договори. Згідно з договором громадянство Союзу не витісняє громадянства держав-членів. А лише доповнює його. Отже, громадянство Союзу незалежно від громадянства країни-члена існувати не може.


Д

День Європи - від 1985 року за рішенням Європейської Ради країнами Євросоюзу відзначається день оголошення інтеграційного “плану Шумана” - 9 травня.

Дорадчі органи Євросоюзу. Економічно-соціальний комітет та Комітет регіонів, що виконують дорадчі функції.


Е

Емі́сія грошових коштів (лат. emissio – випуск) – випуск в обіг нових грошових знаків. Емісія грошей є однією із найважливіших функцій центрального банку, якому належить монопольне право емісії національної валюти та організації її обігу.


Є

Європейська адміністративна школа - місія її полягає у забезпеченні підготовки і можливостей для розвитку груп співробітників для роботи в інституціях ЄС

Європейська асоціація вільної торгівлі створена 1960 року для запобігання економічній дискримінації шляхом усунення торговельних бар’єрів. Після утворення 1994 року спільного Європейського економічного простору та збільшення країн-членів ЄС її значення знизилось.

Європейська грошова одиниця - грошова одиниця Екю запроваджена в 1979 р. як центральний елемент Європейської монетарної системи з метою підтримки механізму обмінних курсів. В її основу було покладено зважений кошик валют. З 1 січня 1999 року запроваджено євро за курсом 1 екю=1 євро. Назву євро було узгоджено 15,16 грудня 1995 року на Мадридському саміті. Готівковий обіг євро – з 1 січня 2002 року.

Європейська грошова одиниця. Екю – євро. Грошову одиницю екю запроваджено 1979 р. як центральний елемент Європейської монетарної системи задля підтримки механізму обмінних курсів. В її основу покладено зважений кошик валют. Від 1 січня 1999 року запроваджено євро за курсом 1 екю=1 євро. Готівковий обіг євро – від 1 січня 2002 року. Назву “євро” було узгоджено 15-16 грудня 1995 року на Мадридському саміті.

Європейська Комісія - унікальна інституція ЄС, яка не має аналогів у національних системах урядування. Вона є виконавчим органом, що несе відповідальність за вироблення законодавчих ініціатив, реалізацію рішень та дотримання договорів Союзу.

Європейська монетарна (валютна) система - запроваджена 1979 р., об’єднала валюти держав-учасниць через механізм валютних курсів, який мав згладжувати коливання курсів, початковий етап економічного та монетарного союзу.

Європейська Рада - інституція ЄС, що передбачає регулярні зустрічі глав держав та урядів країн Європейського Союзу. Згідно Лісабонського договору Європейська Рада офіційно набула статусу інституції Європейського Союзу і є структурою, відокремленою від Ради Міністрів ЄС. Європейська Рада визначає стратегічні настанови законодавчого та оперативного планування в межах простору свободи, безпеки та правосуддя.

Європейська служба зовнішніх справ (European External Action Service) — орган Європейського Союзу заснований, після набуття чинності 1 грудня 2009 року Лісабонським договором, рішенням Ради ЄС 26 липня 2010 року. ЄСЗС офіційно приступила до виконання своїх обов'язків 1 січня 2011 року. Виконує обов'язки дипломатичної служби ЄС. Лісабонським договором також було введено нову посаду в Європейському Союзі — Верховного представника ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки, що призначається кваліфікованою більшістю від складу Європейської Ради за погодженням з Президентом Європейської Комісії та Європейським парламентом. Верховний представник ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки, який очолює Раду закордонних справ, сприяє своїми пропозиціями в підготовці спільної зовнішньої та безпекової політики та забезпечує виконання рішень, схвалених Європейською Радою та Радою ЄС. ЄСЗС надає допомогу Верховному представнику ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки у здійсненні спільної зовнішньої політики та з питань політики безпеки. Ця служба співпрацює з дипломатичними службами держав-членів. До її складу входять посадові особи відповідних департаментів Генерального секретаріату Ради ЄС та Європейської Комісії, а також посадовці, делеговані з національних дипломатичних служб держав-учасниць ЄС. Структура та функції Європейської служби з питань зовнішньої діяльності встановлюються рішенням Ради ЄС. Рада ЄС діє за пропозицією Верховний представник ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки після проведення консультацій з Європейським Парламентом та після отримання згоди Європейської Комісії. Верховний представник Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки постійно проводить консультації з Європейським Парламентом щодо головних аспектів та пріоритетів спільної зовнішньої та безпекової політики, а також спільної безпекової та оборонної політики й інформує про їх розвиток. Верховний представник забезпечує належне врахування позицій Європейського Парламенту. Спеціальні представники можуть бути залучені до інформування Європейського Парламенту. Держави-члени узгоджують свої дії в міжнародних організаціях та на міжнародних конференціях. Вони обстоюють на таких форумах позицію Союзу. Верховний представник Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки організовує таке узгодження.

Спеціальний представник Європейського Союзу (European Union Special Representatives ) - це особливий інститут, призначений для врегулювання міжнародних конфліктів і реалізації пріоритетних програм міжнародного співробітництва з боку об'єднання. Його втілює дипломатичний представник-емісар ЄС з особливими завданнями за його межами. Європейський Союз має спеціальних представників у різних країнах та регіонах світу. Спеціальні представники ЄС (ESSRs) просувають політику та інтереси ЄС у проблемних регіонах і країнах та беруть активну участь у зусиллях по зміцненню миру, стабільності та верховенства права. Підтримують роботу Верховного представника ЄС у закордонних справах та з питань політики безпеки у відповідних регіонах. Відіграють важливу роль у розробці більш сильної та більш ефективної політики зовнішньої та безпекової політики ЄС та в зусиллях ЄС стати більш ефективним, більш послідовним та більш здатним діячем на світовій арені. Будь-яка держава-член, Верховний представник Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки за підтримки Комісії можуть звертатися до Ради із будь-якими питаннями, пов’язаними зі спільною зовнішньою та безпековою політикою, й подавати їй, за необхідності, свої ініціативи або пропозиції.

Євросоюз може укладати угоди з однією або кількома державами або міжнародними організаціями. Союз також має виключні повноваження укладати міжнародні угоди, якщо укладання таких угод передбачене законодавчим актом Союзу або є необхідним для надання Союзу можливості здійснювати свої внутрішні повноваження, або тією мірою, якою їх укладання може вплинути на спільні правила або змінити їхній обсяг. Євросоюз може укладати угоди з однією або більше третіми країнами або міжнародними організаціями, якщо це передбачено Договорами або якщо укладання угоди є необхідним для досягнення в рамках політик Союзу однієї з цілей, зазначених у Договорах, або якщо це передбачено юридично обов’язковим актом Союзу, або якщо це може вплинути на спільні правила або змінити їхню сферу застосування. Союз запроваджує всі належні форми співпраці з органами Організації Об’єднаних Націй та її спеціалізованими становами, Радою Європи, Організацією з безпеки та співробітництва в Європі, Організацією економічного співробітництва та розвитку. Союз також підтримує належні відносини з іншими міжнародними організаціями.

Європейська служба зовнішньої дії. Мета її полягає в наданні допомоги Високому представникові здійснювати політику, передбачену його мандатом, у розвиткові та координуванні зовнішньої політики ЄС, у послідовному та ефективному поширенні європейських цінностей та інтересів в усьому світі.

Європейське Економічне Співтовариство засноване в 1957 р. з метою створення спільного ринку; після 1967 р. цей термін також часто вживався, коли йшлося про спільну діяльність ЄС. Згідно з Угодою про Європейський Союз назву було змінено на Європейське Співтовариство.

Європейське космічне агентство засноване в 1975 році з метою координації космічних досліджень та технологій в мирних цілях.

Європейське співтовариство вугілля і сталі засноване у 1951 р. з метою формування спільного ринку вугілля і сталі. Перша європейська організація, створена за наднаціональним принципом і наділена значними повноваженнями щодо національних урядів та підприємств.

Європейське співтовариство з атомної енергії засноване Римською угодою об’єднання сприяє розвиткові та дослідженням атомної енергетики, створенню спільного ринку ядерного пального, контролю за ядерними виробництвами та розвитку атомних технологій в мирних цілях в рамках єдиних стандартів безпеки, а також з метою широкого комерційного використання атомного палива та енергії.

Європейське управління боротьби з наркотиками створене в 1994 р. з метою сприяння контролю за незаконними операціями з наркотичними речовинами.

Європейське управління відбору персоналу відповідає за підбір персоналу для роботи в установах Європейського Союзу (Європейський парламент, Рада Євросоюзу, Європейська комісія, Європейський суд, Рахункова палата, Економічний і соціальний комітет, Комітету регіонів і Європейський омбудсмен). Кожна установа отримує повний доступ до набору співробітників з резерву кандидатів, відібраних ЕРSO.

Європейський центральний банк разом з національними центральними банками складають Європейську систему центральних банків (ЄСЦБ). Європейський центральний банк разом з національними центральними банками держав-членів, валютою яких є євро, які становлять Євросистему, провадять монетарну політику Союзу. Європейський центральний банк є суб’єктом права. Лише він може давати дозвіл на емісію євро. Він є незалежним у здійсненні своїх повноважень та в управлінні своїми фінансами. Установи, органи, служби та агенції Союзу та уряди держав-членів поважають цю незалежність.

Європейський Банк Реконструкції та Розвитку - міжнародний фінансово-кредитний інститут, який надає допомогу країнам від Центральної Європи до Центральної Азії для проведення ринкових реформ, активного інтегрування економік цих країн у міжнародні господарські зв'язки. Створений в 1991 році (штаб-квартира — в Лондоні).

Європейський економічний простір - Угода 1991 р. між ЄС та Європейською Асоціацією вільної торгівлі про створення об’єднаної зони вільної торгівлі в усіх галузях крім сільського господарства. Нині - це спільний ринок товарів, послуг, капіталів та робочої сили, не обмежений державними кордонами.

Європейський Інвестиційний банк - державна фінансово-кредитна установа Європейського Союзу що функціонує для фінансування розвитку відсталих європейських регіонів у формі довготермінових кредитів. Створений у 1958 році з метою надання кредитів для спорудження та реконструкції об'єктів, які становлять інтерес для країн ЄС та асоційованих держав. Статутний капітал формується із внесків країн-учасниць і становить 163,7 млрд. євро.

Європейський Інвестиційний Фонд - ініціатива 1992 р., покликана сприяти заходам боротьби з економічною депресією шляхом фінансування транснаціональних проектів у сфері інфраструктури.

Європейський інспектор захисту даних має забезпечувати право громадян на таємницю приватних даних, якими оперують інституції та установи ЄС. Інспектора з захисту даних та його помічника призначають Європейський Парламент і Рада ЄС на п’ять років з правом подовження мандату.

Європейський Омбудсмен (англ. European Ombudsman). Посада, запроваджена Договором про Європейський Союз. Уповноважений приймати скарги від громадян Союзу, фізичних чи юридичних осіб, резидентів держав-членів на незадовільну діяльності інституцій або установ ЄС. У відповідь на скаргу, або за власною ініціативою, європейський омбудсмен проводить розслідування. Інституції ЄС зобов'язані надавати йому будь-яку інформацію і доступ до відповідних документів. Виявивши факти порушень, він сповіщає установу, про яку йдеться, і надсилає їй свої рекомендації. Установа-адресат має три місяці на те, щоб дати докладну відповідь, після чого омбудсмен направляє остаточний звіт Європейському Парламентові та відповідній установі. Крім того, він сповіщає скаржника про результати свого розслідування. Європейського омбудсмена призначає Європейський Парламент на п'ять років. Щорічно омбудсмен звітує у Парламенті про результати усіх розслідувань, проведених впродовж року.

Європейський Парламент - інституція ЄС, що разом з Радою Європейського Союзу утворює двопалатний законодавчий орган ЄС, який є одним з найбільш потужних законодавців у світі. Європейський Парламент проводить щорічну сесію. Збирається кожного другого вівторка березня без потреби скликання. Європейський Парламент може збиратися на позачергові сесії на вимогу більшості складу своїх членів або на вимогу Ради ЄС чи Європейської комісії.

Європейський Союз (Європейська Унія, Європейська Співдружність) - союз держав-членів Європейських Спільнот, створений згідно з Договором про Європейський Союз (Маастрихтський Трактат), підписаним в лютому 1992 року і діючим з листопада 1993 р.

Європейський суд аудиторів (Рахункова палата) - інституція Європейського Союзу, що перевіряє законність і правильність прибутків і видатків Європейського Союзу згідно з бюджетом, а також оцінює управління фінансами. Суд аудиторів заснований 1977 року, включає по одному представнику від кожної держави-члена, яких призначає на шість років Рада ЄС, порадившись з Європейським Парламентом. З огляду на суттєве зростання кількості членів СА після розширення, для підготовки певних звітів і позицій Суд має право створювати «палати» з кількох членів. Розташований у Люксембурзі, персонал нараховує близько 550 працівників.

Європейський центральний банк - головний елемент Європейської системи центральних банків, який як юридична особа виконує основні функції, радить національним державам та наддержавним органам щодо господарчої оцінки ухвали законів та інших правових норм Європейського Союзу, а також висловлює свою думку щодо грошової, цінової політики відповідним органам.

Європейські співтовариства - колективний орган, який виник у 1967 р. внаслідок злиття адміністративного апарату Європейського співтовариства з атомної енергії, Європейського співтовариства вугілля та сталі та Європейського економічного співтовариства.

Єврорегіони - прикордонні території кількох суміжних держав, що регулюються положеннями Мадридської конвенції про прикордонне співробітництво (1980). Мета створення євро регіонів - зміцнення добросусідських стосунків, культурних і господарчих контактів, спільні інвестиції, боротьба з наслідками стихійних лих, охорона історично- культурної спадщини, тощо.

Євросоюз запроваджує поліцейське співробітництво із залученням усіх компетентних органів держав-членів, включаючи поліцію, митницю та інші спеціалізовані правоохоронні служби, що мають відношення до запобігання, виявлення та розслідування кримінальних злочинів. Європейський Парламент та Рада ЄС, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою, можуть запроваджувати заходи щодо: (а) збирання, зберігання, обробки, аналізу та обміну відповідною інформацією; (b) співробітництва, допомоги в навчанні персоналу, обміні персоналом, обладнанням дослідженнями щодо виявлення злочинів; (c) спільних методик розслідування, спрямованих на виявлення серйозних форм організованої злочинності.

Єдиний Європейський Акт. Підписаний 17-28 лютого 1986 року в Люксембурзі та Гаазі. Внесені зміни і доповнення до основоположних Римських угод, які стосувались, головним чином, спільного ринку, співпраці країн-членів ЄС у сфері зовнішньої політики та інституційної реформи ЄС. Набув чинності 1 липня 1987 р.


З

Завданням Євроюсту є: підтримання й зміцнення координації та співробітництва між національними органами слідства та обвинувачення у сфері тяжких злочинів, що впливають на дві або більше держави-члена або потребують спільного обвинувачення, що ґрунтується на проведених операціях та інформації, наданій органами держав-членів та Європолом.

Закордонна політика ЄС.В грудні 2007 року, Лісабонською угодою була нова пасада «Верховного представника Євросоюзу з питань закордонних справ і політики безпеки». Відповідно до статей 18 і 27 Договору про Європейський Союз, Верховний представник ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки:


І

Інституційний механізм сучасного ЄС. Інститути розташовуються в наступному офіційному порядку:


К

Комітет регіонів - орган ЄС, що в рамках своєї консультативної роботи висловлює думку з питань, пов’язаних з місцевими і регіональними органами влади в Європі, з питань субсидіарності або багаторівневого управління.

Копенгагенські критерії – критерії вступу країн в Європейський союз, які були прийняті в червні 1993 року на засіданні Європейської Ради в Копенгагені та підтверджені в грудні 1995 року на засіданні Європейської Ради в Мадриді. Критерії вимагають, щоб держава-кандидат була правовою, де б дотримувалися демократичні принципи свободи і пошани прав людини (ст. 6, ст. 49 Договору про Європейський союз). В країні має бути конкурентноздатна ринкова економіка, і повинні визнаватись загальні правила і стандарти ЄС, включаючи прихильність цілям Політичного, Економічного і Валютного союзу країн в європейській інтеграції в галузі політики та економіки, зокрема, створення впродовж 10 років зони вільної торгівлі для промислової продукції. Стабільність інституцій, що гарантують демократію, верховенство права, права людини та повагу і захист меншин (політичний критерій). Наявність діючої ринкової економіки, а також здатність протистояти конкурентному тиску й ринковим силам у межах ЄС (економічний критерій). Спроможність взяти зобов’язання щодо членства, включаючи відданість цілям політичного, економічного та валютного союзу (правовий критерій).


Л

Лісабонська угода - нова базова угода щодо принципів функціонування Європейського Союзу була підписана 13 грудня 2007 року. Договір набрав чинності 1 грудня 2009 року.


М

Маастрихтський договір (1992 – до нині). 7 лютого 1992 року у Маастрихті було підписано Договір про Європейський Союз (інша назва - Маастрихтський договір). Договір набув чинності 1 листопада 1993 року. Він визначив так званні «три колони» Європейського Союзу:

Передбачалося, зокрема: валютний союз до 1999 року, європейське громадянство, спільна зовнішня політика та політика безпеки, співпраця у сфері правосуддя та внутрішніх справ. Рішення про інтенсифікацію перемовин щодо створення Європейського Союзу, було ухвалено на зустрічі голів держав в рамках саміту Європейської ради у Дубліні, який проходив з 25 по 26 червня 1990 р. Са­мі ж договори, які започаткували Європейський Союз (далі ЄС), були погоджені у Маастрихті у грудні 1991 р., під час іншої зустрічі глав держав та урядів у межах Європейської ради. Остаточний варіант Договору про ЄЄ було підписа­но 7 лютого 1992 р. Він набрав чинності 1 листопада 1993 р. після рати­фікації всіма державами-членами. Договір про Євросоюз заклав нові на­прями європейської інтеграції, які включали створення економічного валютного та політичного союзів, та подальше реформування правового механізму європейських співтовариств. Важливим здобутком цього договору було те, що була створена нова інтеграційна організація – Європейський Союз – яка охопила усі основні сфери суспільного життя. Так, відповідно до зазначеного документу, Європейський Союз повинен був складатися з трьох складових частин: Європейські співтовариства (найбільш інтегрована частина); співробітництво у сфері зовнішньої політиці і політиці безпеки (міжурядова частика); співробітнцитво поліції та судових органів. (міжурядова частина). Маастрихтський договір став великим кроком уперед у розвитку європейського інтеграційного процесу. Він запровадив наступні зміни: створення економічного та монетарного союзу (ст.ст. 119, 144 ДФЄС); впровадження принципу субсидіарності, згідно якого у сферах, які не є винятковою компетенцію Співтовариства, воно має право діяти лише настільки, наскільки поставлене завдання не може бути повною мірою вирішене окремими державами-членами (на центральному або місцевому рівні), і тому, зважаючи на його масштаби та результати, буде краще виконано Співтовариством (ст. 5, п. 3 ДЕС); впровадження принципу пропорційності, згідно якого всі дії ЄС не повинні виходити за межі необхідного для досягнення цілей установчих договорів (ст. 5, п. 4 ДЄС); створення громадянства Європейського Союзу. Кожний громадянин держави-члена ЄС автоматично становився громадянином ЄС. Громадянство ЄС включало право вільно пересуватися по території держав-членів; голосувати та висувати свою кандидатуру на муніципальних виборах та на виборах до Європейського парламенту в державі-члені, де громадянин мешкає; право громадянина на дипломатичний та консульський захист іншої держави-члена на території третіх держав у випадку, якщо його держава не представлена у цій третій країні. При цьому слід розрізняти громадянство ЄС від «ринкового громадянства». Так, останнє мають усі, хто бере участь у внутрішньому ринку ЄС (фізичні або юридичні особи) (стст. 20-25 ДФЄС); посилення ролі Європейського парламенту через запровадження процедури сумісного прийняття рішень (co-decisionprocedure). Відповідно до цієї процедури, Європейський Парламент отримав однакове з Радою міністрів право брати участь у законодавчій діяльності. Також, Європейський парламент отримав право брати участь при призначенні Комісії (ст. 294 ДФЄС). Суд ЄС отримав право запроваджувати санкції щодо держави, яка порушила свої забов’язання, які виникли відповідно до положень установчих договорів (ст. 260 ДФЕС). Введена посада Європейського омбудсмана (ст. 228 ДФЄС). Європейське Співтовариство отримало додаткову компетенцію у сфері суспільного здоров’я (ст. 168 ДФЕС), захисті споживачів (стст. 12, 169 ДФЄС), транс’європейських мережах (стст. 160-162 ДФЄС), дослідженнях та технологічному розвитку (стст. 179-190 ДФЄС), захисту навколишнього середовища (стст. 191-196 ДФЄС). У ході ратифікації державами-членами Маастрихтського договору виникла колізія, яка суттєво вплинула на подальший розвиток правового механізму європейської інтеграції, що здійснюється в межах ЄС. Декілька держав-членів ЄС – Данія, Велика Британія та Ірландія – умовою своєї ратифікації договору поставили відмову від приєднання до деяких положень, закріплених у Маастрихтському договорі та додатках до нього. Для того щоб не зірвати процес створення ЄС, інші держави вимушені були дозволити такий вибірковий підхід до прийняття зобов’язань за Маастрихтським договором (opt-out). Так, Велика Британія не приєдналась до Соціального протоколу; Данія – до єдиної валюти, спільної політики у сфері оборони, співпраці у галузі внутрішньої політики та юстиції, європейського громадянства. З набранням чинності Маастрихтського договору утворився складний механізм правового регулювання інтеграції в ЄС. Цей механізм охоплював, так звані, три опори Союзу: європейські співтовариства, спільну політику оборони, безпеки, зовнішніх відносин та співпрацю у галузі внутрішніх справ та юстиції.

Межі повноважень Євросоюзу визначаються принципом надання повноважень. Євросоюз здійснює свої повноваження згідно з принципами субсидіарності та пропорційності. Відповідно до принципу надання повноважень Євросоюз діє в межах повноважень, наданих йому державами-учасницями згідно з Договорами ЄС заради досягнення визначених у них цілей. Повноваження, яких не надано Євросоюзу і згідно з Договорами ЄС, залишаються за державами-учасницями.

Мета ЄС. Створення економічного союзу з найвищим рівнем інтеграції економік держав (спільна зовнішня економічна політика, спільний ринок послуг, матеріальних благ, капіталу і праці, а також спільна валюта) і політичного (спільна зовнішня політика) союзу, а також впровадження спільного громадянства. Відповідно до п.1 ст. 3 Лісабонського договору мета Союзу – підтримувати мир, свої цінності та добробут своїх народів. В той же час у ст. 2 цього договору зазначено, що Союз засновано на цінностях поваги до людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права та поваги до прав людини, зокрема осіб, що належать до меншин.

Місце розташування установ та деяких органів ЄС. Місцем розташування Європейського Парламенту є Страсбург, де проводяться 12 періодів його щомісячних пленарних сесій, включаючи бюджетну сесію. Періоди додаткових пленарних сесій проводяться у Брюсселі. Комітети Європейського Парламенту проводять засідання в Брюсселі. Генеральний Секретаріат Європейського Парламенту та його підрозділи залишаються в Люксембурзі. Місцем розташування Ради ЄС є Брюссель. Протягом квітня, червня та жовтня Рада ЄС провадить засідання у Люксембурзі. Місцем розташування Європейської Комісії є Брюссель, а певні її підрозділи – у Люксембурзі. Місцем розташування Суду Європейського Союзу є Люксембург. Місцем розташування Рахункової палати є Люксембург. Місцем розташування Економічно-соціального комітету є Брюссель. Місцем розташування Комітету регіонів є Брюссель. Місцем розташування Європейського інвестиційного банку є Люксембург. Місцем розташування Європейського центрального банку є Франкфурт на Майні. Місцем розташування Європейського поліцейського бюро (Європол) є Гаага.


Н

Ніццький договір. Договір було підписано 26 лютого 2001 р. у Ніцці (далі Ніццький договір), та після належних ратифікаційних процедур, він вступив у силу 1 лютого 2003 р. Цей договір став наступним кроком у процесі подальшого реформування ЄС. Так, в преамбулі цього договору зазначалось, що його мета є довершення процесу, який почався з Амстердамським договором, а саме інститутів ЄС до вступу нових держав. Він містив статті і декларації, протоколи та інші додатки. Важливим здобутком цього Договору стало розширення сфери застосування голосування кваліфікованою більшістю в Раді ЄС. Так, під голосування більшістю підпадали такі питання, як вибори керівництва ЄС, контроль за бюджетом, надання фінансових послуг, а з 2007 р. – розподіл допомоги ЄЕС несприятливим регіонам. Однак, голосування на основі консенсусу залишилось у питаннях оподаткування, соціального забезпечення, імміграційної політики, торгівлі аудіовізуальною продукцією. Загалом предметом одностайного голосування залишилися 70 пунктів, що становило 10 % від усіх статей Договору про заснування ЄС. У Ніцці було прийнято рішення, що після розширення ЄС, усі держави-члени матимуть по одному комісіонеру в Європейській Комісії, кількісний склад якої не перевищуватиме 27 комісарів. У випадку подальшого розширення ЄС Комісія функціонуватиме на основі ротаційної системи. Президент ЄК та її члени повинні були призначатися главами держав та урядів ЄС за процедурою голосування кваліфікованою більшістю голосів. Були також розширені повноваження Голови Комісії: він отримав можливість призначати віце-голів, розподіляти обов’язки між членами Комісії. Також він мав право звільнити комісарів. Кількість депутатів в Європейському парламенті збільшилось до 736 осіб.


О

Обов’язковий мінімум (acquis communautaire) - правовий доробок Європейської Спільноти - це сукупність спільних прав і зобов'язань, обов'язкових до виконання в усіх країнах-членах ЄС. Доробок постійно змінюється і узагальнюється. Він охоплює: зміст, принципи та політичні цілі угод: закони, ухвалені на виконання угод, та рішення Суду ЄС; декларації та резолюції Європейського Союзу; заходи в галузі спільної зовнішньої та безпекової політики; заходи у сфері правосуддя та внутрішніх справ; міжнародні угоди, укладені Спільнотою, а також державами- членами між собою у сфері діяльності Європейського Союзу.

Офіційні мови Європейського Союзу. ЄС має 24 офіційні і робочі мови: болгарська, хорватська, чеська, датська, голландська, англійська, естонська, фінська, французька, німецька, грецька, угорська, італійська, ірландська, латиська, литовська, мальтійська, польська, португальська, румунська, словацька, словенська, іспанська та шведська мови. На цих мовах приймаються офіційні (автентичні) тексти установчих документів, правові акти, опубліковані в Офіційному журналі Європейського Союзу, а також рішення Суду ЄС.

Офіційні символи Європейського Союзу. З 1980-х рр. Європейські співтовариства, а потім і Європейський Союз в якості власних офіційних символів використовують прапор і гімн. В 1986 році Європейська Рада ухвалила прапор, який став емблемою Європейського Союзу. Синє поле з дванадцятьма золотими зірками в центрі, розміщеними по колу символізує союз народів Європи. Майорить над спорудами ЄС в Брюсселі, а також під час проведення національних та міжнародних зустрічей, у роботі яких беруть участь представники ЄС. Кількість зірок незмінна, число 12 символізує досконалість і єднання. В якості гімну Союзу прийнята “Ода радості”. Слова твору Міллера покладені на музику фіналу Дев’ятої симфонії Л. Ван Бетховена; виконується під час урочистих подій.


П

Паризький договір - договір про заснування Європейської спільноти з вугілля та сталі, перший з чотирьох основоположних договорів Європейського Союзу (разом з Римськими договорами і Договором про Європейський Союз).

Право добровільного виходу (сецесії) держав-учасниць зі складу ЄС. Процедура виходу встановлена в ст. 50 ДЕС і включає три етапи: 1) зацікавлена держава-учасниця відповідно до своїх конституційних правилами (приміром, референдум) приймає рішення про вихід зі складу ЄС; 2) держава-учасниця, яка прийняла таке рішення, повідомляє про свій намір вищий інститут політичної координації ЄС - Європейську раду; 3) Європейська рада, з бажаючою вийти зі складу ЄС державою провадить переговори. Документом, що оформляє вихід держави-учасниці з ЄС, є угода про вихід, яка укладається з нею Радою Європейського Союзу після схвалення Європейським парламентом. В угоді, зокрема, визначається порядок виходу держави-учасниці з ЄС з урахуванням основ його майбутніх взаємин з ЄС і встановлюється дата, починаючи з якої зацікавлена держава перестає бути членом ЄС. Однак якщо угода укласти не вдалося, то вихід в будь-якому випадку відбувається через два роки після повідомлення державою про своє рішення вийти з ЄС (за згодою виходить з ЄС держави термін може бути продовжений Європейською радою). Держава, що вийшла з ЄС, зберігає право в подальшому знову вступити в його склад на загальних підставах.

Право Європейського Союзу - це унікальний правовий феномен, що склався в ході розвитку європейської інтеграції в рамках Європейських співтовариств і Європейського Союзу, результат реалізації наднаціональної компетенції інститутів Європейського Союзу. Правом Європейського союзу є специфічний правопорядок, правова система, що склалася на стику міжнародного права і внутрішньодержавного права держав-членів Європейського Союзу, володіє самостійними джерелами і принципами. Автономність Права Європейського Союзу підтверджена рядом рішень Європейського Суду.

Правові акти Євросоюзу – регламенти, директиви, рішення, рекомендації та висновки. Регламент має загальне застосування. Він є обов’язковим у повному обсязі та повинен прямо застосовуватися в усіх державах-членах. Директива є обов’язковою щодо результату, якого необхідно досягти, для кожної держави-члена, якій її адресовано, проте залишає національним органам влади вибір форми та засобів. Рішення є обов’язковим у повному обсязі. Якщо рішення визначає тих, кому воно адресовано, воно є обов’язковим лише для них. Рекомендації та висновки не є зобов’язальними. Правові акти, ухвалені згідно з законодавчою процедурою, є законодавчими актами. Законодавчі акти, ухвалені згідно зі звичайною законодавчою процедурою, підписуються Головою Європейського Парламенту та Головою Ради ЄС. Законодавчі акти, ухвалені згідно зі спеціальною законодавчою процедурою, підписуються Головою установи (інституції), яка їх ухвалила. Законодавчі акти публікуються в Офіційному віснику Європейського Союзу. Вони набувають чинності з дати, вказаної в них, або за відсутності такої – на двадцятий день після їхнього опублікування. Незаконодавчі акти, ухвалені у формі регламентів, директив або рішень, коли такі не зазначають, кому вони адресовані, підписуються Головою (Президентом) інституції ЄС, яка їх ухвалила. Регламенти та директиви, які адресовано усім державам-членам, а також рішення, які не зазначають тих, кому вони адресовані, публікуються в Офіційному віснику Європейського Союзу. Вони набирають чинності з дати, вказаної в них, або за відсутності такої – на двадцятий день після їхнього опублікування. Інші директиви та рішення, які визначають тих, кому вони адресовані, повідомляються тим, кому їх було адресовано, та набувають чинності після такого повідомлення.

Принцип відкритої співпраці Євросоюзу та держав-учасниць ЄС передбачає цілковиту взаємною повагу у допомозі одне одному виконувати завдання, що випливають із Договорів ЄС.

Принцип субсидіарності. У широкому розумінні, один із основоположних принципів Європейського Союзу, запозичений з католицького канонічного права і спрямований на забезпечення такого механізму ухвалення рішень, який був би якомога ближчий до громадян, і який передбачав би постійну перевірку обґрунтованості дій Співтовариства з погляду можливостей, що існують на національному, реґіональному та місцевому рівнях. Інакше кажучи, це принцип, згідно з яким будь-які заходи крім тих, що винятково належать до його компетенції, вживаються на рівні Союзу лише за умови, що вони ефективніші за відповідні заходи на національному, реґіональному або місцевому рівні. Цей принцип тісно пов'язаний з принципами відповідності та необхідності, які вимагають, щоб будь-який захід, здійснюваний Союзом, не виходив за рамки, необхідні для досягнення цілей Угоди. На засіданні Європейської Ради в Единбурзі у грудні 1992 р. було визначено засади субсидіарності і закладено керівні положення щодо тлумачення Статті 5 (колишньої Статті 3b), яка містить цей принцип в Угоді про ЄС. Висновки засідання Ради ЄС були викладені в декларації, яка до цього часу лишається наріжним каменем принципу субсидіарності. В рамках Міжурядової конференції, яка розпочалася в лютому 2000 р., Комітет реґіонів звернувся з проханням доповнити принцип субсидіарності таким чином, щоби він офіційно визнавав роль місцевих та реґіональних органів управління. Щороку Європейська Комісія складає для Європейської Ради та Європейського Парламенту звіт під назвою “Вдосконалення процесу законотворення” (“Better lawma-king”), присвячений, головним чином, застосуванню принципу субсидіарності. У вузькому змісті, відповідно до принципу субсидіарності Євросоюз у сферах, які не належать до його виключної компетенції, діє лише тоді і в такій мірі, в якій цілі запропонованої дії не можуть бути достатнім чином досягнуті державами-членами на центральному, регіональному або місцевому рівні, але, з огляду на масштабів або наслідків передбачуваного дії, можуть бути краще досягнуті на рівні Союзу

Простір свободи, безпеки та юстиції (ПСБЮ) в ЄС. Вперше на договірному рівні концепція ПСБЮ була закріплена в Амстердамському договорі 1999 р. Відповідно до ч. 4 ст. 2 цього договору однією з цілей ЄС визначено «збереження і розвиток Союзу як простору свободи, безпеки та юстиції, в межах якого свобода руху осіб забезпечується разом з відповідними заходами щодо контролю на зовнішніх кордонах, надання притулку, імміграції, попередження злочинності і боротьби з нею». Категорії «свобода», «безпека» та «юстиція» у рамках сфери ПСБЮ. Під категорією «свобода» слід розуміти відсутність контролю осіб на внутрішніх кордонах та формування спільної політики притулку, імміграції та контролю на зовнішніх кордонах на основі солідарності держав-членів та справедливого ставлення до громадян третіх країн. Поняття «безпека» як одна з категорій ПСБЮ охоплює запобігання та боротьбу зі злочинністю, расизмом та ксенофобією, а також заходи з координування та співпраці органів поліції, правосуддя та інших компетентних органів. Іншими словами, «безпека» як складова ПСБЮ передбачає право жити у правовому середовищі, захищеному ефективними діями державних органів. категорія «юстиція» включає взаємне визнання державами-членами судових рішень у кримінальних та цивільних справах, що дає змогу полегшити доступ до правосуддя та сформувати у рамках Союзу єдиний простір юстиції. Лісабонський договір визначає ПСБЮ як самостійну сферу діяльності ЄС, спрямовану не на обслуговування інших політик та сфер діяльності ЄС, а на виконання власних цілей та завдань, а кінцевою метою її є інтереси громадян ЄС. мети - забезпечення для громадян ЄС простору свободи, безпеки, справедливості та солідарності, а також поширення цього простору за межі Союзу. Маастрихтський договір, підписаний у 1992 р., сприяв формалізації мережі міжурядового співробітництва між національними міністерствами юстиції та внутрішніх справ, а також між відповідними національними органами в межах «третього стовпа». Розділ VI ДЄС, який складається із статей К1 - К9 охоплює сферу «співробітництва у сфері юстиції та внутрішніх справ… з метою досягнення цілей Євросоюзу і, зокрема, забезпечення свободи переміщення людей». Об’єкт цього розділу має неоднорідний характер і визначений у статті К1 як такий, що охоплює: політику у сфері надання політичного притулку, правила контролю на зовніш- ніх кордонах, імміграційну політику та правила перебування на території ЄС громадян «тре- тіх країн», боротьбу з наркоманією та зловживаннями в міжнародних масштабах, співробіт- ництво в судовій сфері у громадянських та кримінальних справах, митне співробітництво та співробітництво правоохоронних органів «з метою запобігання та боротьби з тероризмом, незаконним обігом наркотиків та інших форм серйозних міжнародних злочинів». У 1999 році Амстердамським договором офіційно було закріплено простір свободи, без- пеки та правосуддя (ПСБП) в рамках Європейського Союзу, який передбачає поліцейське, судове співробітництво у кримінальних та цивільних справах, прикордонний контроль, іммі- грацію, політику притулку і суміжні сфери, які зазвичай підпадають під внутрішні справи юстиції і міністерства внутрішніх справ держав-членів ЄС. З тих пір, ПСБП став одним з ос- новних політичних пріоритетів Європейського Союзу.

Процедура вступу до ЄС. Процес вступу до ЄС відбувається в чотири основні стадії:

  1. Аплікаційна (від англ. application – заява) – з моменту офіційного подання заяви на вступ;
  2. Оцінювальна – з моменту прийняття заяви до розгляду до прийняття рішення щодо заяви;
  3. Переговорна – з моменту відкриття переговорів про вступ державою-кандидаткою до підписання проекту договору про вступ;
  4. Ратифікаційна – з моменту передачі проекту договору про вступ для висловлення згоди на обов’язковість державами-членами ЄС та державами-кандидатами до набрання договором чинності.

1. Аплікаційна стадія. Процесу вступу передують консультації та переговори між ЄС та державою-претендентом. Перед поданням заявки на вступ, як правило, укладається угода про асоціацію, що передбачає інтенсивне співробітництво з ЄС. Вона містить багато положень, дотримання яких забезпечує кращу відповідність держави критеріям членства у ЄС. Розпочинається процес вступу до ЄС із офіційного подання заявки державою із проханням набути членство в Союзі (держава при цьому набуває статусу держави-заявниці). Зазвичай, це відбувається шляхом надіслання представником держави (зазвичай міністром закордонних справ) листа на адресу голови Ради ЄС. Європейському Парламенту та національним парламентам повідомляється про таку заявку.

2. Оцінювальна стадія. Рада ЄС передає заявку до Європейської Комісії з проханням провести дослідження стану відповідності держави-заявниці критеріям членства у ЄС. Оцінювання країни передбачає активний політичний діалог між державою-заявницею і Комісією та може тривати досить довго. У результаті Комісія ухвалює так званий «попередній» висновок, у якому детально зазначається стан готовності держави-заявниці вступу до ЄС і дається відповідна рекомендація: розпочати переговори (найпоширеніший варіант), зумовити відкриття переговорів виконанням заявницею певних вимог або не відкривати переговори. Висновок Комісії не є юридично обов’язковим, хоча на практиці часто враховується. Після оприлюднення позитивного висновку Рада ЄС (у складі міністрів від держав-членів, що представляють офіційну позицію своїх країн) одностайно ухвалює рішення про відкриття переговорів із державою-заявницею, що з цього моменту отримує статус держави-кандидата.

3. Переговорна стадія. Право на ведення переговорів належить Європейській Раді Союзу, яке діє від імені всіх держав-членів. Проте зазвичай це право делегується Європейській Комісії. На цьому реформування у державі, спрямоване на забезпечення кращої відповідності критеріям членства, не припиняється. Європейська Комісія продовжує здійснювати моніторинг стану прогресу країни у цьому напрямку і на цій стадії та викладає його у щорічних доповідях, про які повідомляються відповідні органи ЄС та держави-члени. Якщо держава-кандидат не демонструє прогрес у проведенні необхідних реформ, це може призвести до призупинення переговорного процесу. Під час переговорів сторони узгоджують умови договору про вступ, переважно перехідні умови виконання державою-кандидаткою acquis communautaire після набуття членства. Переговори відбуваються у формі серії двосторонніх конференцій між державами-членами та кожною з держав-кандидатів за кожним із багатьох розділів acquis communautaire. Серед цих розділів – конкурентна політика, транспортна політика, енергетика, податкова політика, митний союз, сільське господарство, юстиція і внутрішні справи, фінансова сфера, регіональна політика, бюджетні асигнування тощо. Загальний успіх у переговорному процесі оцінюється кількістю розділів, за якими переговори є цілком завершеними. Завершуються переговори встановленням автентичності – підписанням уповноваженими представниками держав-членів і держави-кандидатки проекту договору про вступ (ЄС не є стороною). До підписання договору державами-членами ЄС та державами-кандидатами згоду на вступ держави до ЄС відповідно до ст. 49 ДЄС надають Рада ЄС та Європейський Парламент. Рада Союзу повинна одноголосноухвалити рішення щодо заявки про вступ. При цьому мають бути враховані позиції Комісії та Європейського Парламенту. Висновок Комісії є суто формальним і не обов’язковим для Ради. Натомість згода Європейського Парламенту, яка повинна надаватися абсолютною більшістю від повного складу його членів, є обов’язковою.

4. Ратифікаційна стадія. Після позитивного голосування у Раді ЄС та Парламенті щодо заявки держави-кандидата проект договору про вступ підлягає ратифікації всіма без винятку державами-членами. Водночас нератифікація договору державою-кандидаткою (якщо їх є декілька) не перешкоджає набуттю ним чинності для решти держав-кандидаток. Порядок ратифікації (наприклад, чи належить використовувати референдум і яке його правове значення) регулюється конституційним правом кожної держави, що підписала договір. З моменту набрання чинності договором про вступ, держава-кандидатка стає державою-членом Європейського Союзу. Кожен інституційний орган ЄС має свої чітко визначені повноваження щодо прийняття нових членів. З точки зору послідовності дій та реалізації повноважень певних інституцій ЄС (Ради, Комісії та Парламенту) можна виокремити дванадцять кроків:

1) Європейська держава подає заявку про вступ до Ради ЄС;

2) Рада ЄС звертається до Європейської Комісії з проханням висловити свою позицію щодо поданої заявки;

3) Європейська Комісія представляє свою оцінку Раді ЄС;

4) Рада ЄС одноголосно ухвалює рішення розпочати переговори про вступ з країною-кандидатом;

5) Європейська Комісія пропонує, а Рада ЄС одноголосно затверджує основні складові та принципи позиції ЄС на переговорах з державою-кандидатом;

6) Рада ЄС проводить переговори з державою-кандидатом;

7) Проект договору про вступ узгоджується між ЄС та державою-кандидатом;

8) Проект договору про вступ подається до Ради ЄС та Європейського Парламенту;

9) Європейський Парламент схвалює Договір про вступ більшістю голосів;

10) Рада ЄС одноголосно затверджує Договір про вступ;

11) Країни-члени та країна-кандидат офіційно підписують Договір про вступ;

12) Країни-члени та країна-кандидат ратифікують Договір про вступ згідно з власними конституційними нормами. Країна-кандидат стає членом ЄС.


Р

Рада Європейського Союзу (Рада Міністрів ЄС) - інституція Європейського Союзу головний орган ухвалення рішень в Європейському Союзі. До її складу входять по одному міністрові від кожної країни Союзу. Залежно від порядку денного, збираються міністри закордонних справ (Рада з загальних справ та зовнішніх відносин), економіки й фінансів (Екофін), сільського господарства тощо — загалом 10 конфігурацій Ради ЄС. Кількість засідань протягом року залежить від масштабів та інтенсивності законодавчого процесу в ЄС і політичних рушіїв того чи іншого особливого питання. Деякі конфігурації Ради ЄС збираються раз на місяць; інші - раз на півроку. Попри те, що склад Ради міністрів змінюється, це єдина інституція. Рада ЄС засідає за скликанням Голови за його власною ініціативою або на запит одного з її членів або членів Європейської Комісії.

Римські договори (1957-1992). На початку 1957 року керівники урядів «європейської шістки» вирішили поряд з Євратомом створити також і Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). 23 березня 1957 року у Римі відбулося підписання Договору про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Договору про створення Європейського співтовариства з атомної енергетики (Євратом). Метою ЄЕС визначалося усунення внутрішніх торговельних бар'єрів усередині Співтовариства (створення зони вільної торгівлі), створення митного союзу і, нарешті – створення спільного ринку. Метою Євратому визначалась співпраця країн-членів у використанні ядерної енергії у мирних цілях. Обидва договори набули чинності 1 січня 1958 року і ввійшли в історію під назвою «Римські договори». 8 квітня 1965 року було підписано Договір про злиття виконавчих органів ЄСВС, Євратому та ЄЕС. 1 липня 1967 року цей Договір набув чинності. У результаті була створена єдина структура інститутів, що забезпечують розвиток європейської інтеграції. Основними інститутами стали Європейська Комісія, Рада Європейських Співтовариств, Європейський Парламент та Суд Європейських Співтовариств. У грудні 1974 року до цих органів додався новий – Європейська Рада, яка складається з глав держав та урядів країн-членів Європейських Співтовариств. У 1968 році завершується формування зони вільної торгівлі та митного союзу (перших двох етапів інтеграції) Європейського економічного співтовариства (ЄЕС). Наприкінці 1969 року завершується формування спільного ринку (третього етапу інтеграції) ЄЕС. 1 січня 1973 року членами ЄЕС стали Велика Британія, Данія, Ірландія. 1 січня 1981 року членом ЄЕС стала Греція. 1 січня 1986 року членами ЄЕС стали Іспанія та Португалія. 1 липня 1987 року набув чинності Єдиний європейський акт, підписаний у лютому 1986 року. Цей документ визначив подальші цілі Європейської інтеграції. Зокрема, він поставив за мету створення до 1 січня 1993 року Єдиного внутрішнього ринку, запровадив спільну політику в соціальній сфері, в галузі науково-технологічного розвитку, охорони навколишнього середовища. Цей документ також вніс зміни до договорів про утворення Європейських Співтовариств, а також поширив інтеграційний процес на сферу зовнішньої політики. Римські договори - два основоположні євроінтеграційні договори, підписані в Римі 25 березня 1957 р.: Договір про заснування Європейської економічної спільноти (ЄЕС) і Договір про заснування Європейської спільноти з атомної енергії (Євроатом). Договори підписали країни-засновниці - Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Федеративна Республіка Німеччина та Франція. Після перейменування Європейської економічної спільноти на Європейську Спільноту, згідно з Договором про Європейський Союз, відповідний Римський договір почали називати «Договором про заснування Європейської Спільноти», і коли говорять «Римський договір», в однині, найчастіше розуміють саме його.


С

Співробітництво Україна – ЄС у сфері свободи, безпеки та юстиції становить спільний інтерес обох сторін. Для ЄС – це гарантування безпечного середовища на зовнішніх кордонах ЄС та приєднання України до спільних європейських цінностей. Україна ж, яка безперечно є європейською державою, що поділяє головні європейські цінності і повинна розвиватися як складова частина європейської цивілізації, зацікавлена у: максимальному наближенні до високих стандартів ЄС у сфері свободи, безпеки та доступу до правосуддя; посиленні практичного співробітництва між національними компетентними органами та агенціями ЄС з метою подолання спільних загроз (зокрема транскордонної злочинності, торгівлі людьми та незаконного обігу наркотиків); виробленні багатосторонніх механізмів співробітництва у цивільно-правовій сфері; підтримці ЄС, у тому числі технічній, щодо посилення інституційної спроможності та реформування системи юстиції нашої держави.

Спільна зовнішня і безпекова політика (СЗБП). Її завданням є зміцнення єдності та незалежності Європи, що повинно сприяти збереженню миру, безпеки, прогресу на цілому континенті та в світі.

Суд ЄС - одна з семи офіційних інституцій Європейського Союзу, найвищий суд ЄС, рішення якого не можуть бути оскаржені. Судові допомагають вісім Генеральних адвокатів. У разі надходження запиту від Суду Рада, діючи одностайно, може збільшити кількість Генеральних адвокатів. Обов’язком Генерального адвоката, який діє абсолютно неупереджено та незалежно, є подання у відкритому суді обґрунтованих позицій у справах, які відповідно до Статуту Суду Європейського Союзу вимагають його участі. Судді та Генеральні адвокати Суду добираються з осіб, чия незалежність є поза сумнівом і які володіють кваліфікацією, необхідною для призначення на найвищі судові посади в їхніх країнах, або які є юристами визнаної компетентності; вони призначаються за спільною згодою урядів держав-членів строком на шість років. Судді обирають Голову Суду зі свого складу строком на три роки. Голова може бути обраний повторно. Кількість суддів Суду загальної юрисдикції визначається Статутом Суду Європейського Союзу. Вони призначаються за спільною згодою урядів держав-членів строком на шість років. Європейський Парламент та Рада, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою, можуть створити спеціалізовані суди при Суді загальної юрисдикції для розгляду та винесення у першій інстанції рішення у певних категоріях позовів або проваджень, що порушуються у певних сферах. Члени спеціалізованих судів добираються з осіб, чия незалежність є поза сумнівом і які володіють кваліфікацією, необхідною для призначення на судові посади. Їх призначає Рада, діючи одностайно.


Х

Хартія ЄС про основні права. В рамках саміту Європейської ради у Кельні, якій відбувся протягом 4-9 червня 1999 р. було прийнято рішення щодо підготовки Хартії основних прав. Так, в декларації, яка була опублікована за результатами саміту, підтверджувалось що нинішній стан розвитку Європейського Союзу потребує консолідації всіх фундаментальних прав на рівні Союзу у Хартії (п. 44). Також було підтверджено бажання повернутися до цього питання на саміті Європейської ради в Тампере (15-16 жовтня 1999 року). Хартія складається з 54 статей та семи глав. Документа нормативно закріплює всі категорії прав людини у всіх сферах суспільного життя: громадянські, політичні, соціальні, економічні та культурні. Так серед цих прав, можна привести зокрема такі: право на особисту недоторканість, свобода від рабства та примусового стану, право на повагу приватного та сімейного життя, право на захист особистих даних, право на шлюб та право створювати родину, право на свободу висловлення думки та свободу інформації, право на свободу зібрання та асоціацій, право на освіту, право на свободу підприємницької діяльності, право власності. Також у розділі ІІІ закріпляється, що всі люди – рівні в своїх правах. Ст. 21 містить заборону на дискримінацію любого роду. Також, у ст.ст. 39-40 Хартії гарантуються політичні права громадянина ЄС, включаючи право вибирати та бути обраним на виборах до Європейського парламенту, та на участь у місцевих виборах в країні постійного перебування.


Ч

Члени Рахункової палати ЄС призначаються строком на шість років. Рада ЄС після проведення консультацій з Європейським Парламентом ухвалює особовий склад членів, сформований згідно з пропозиціями кожної держави-члена. Строк перебування на посаді членів Рахункової палати може поновлюватись. Рахункова палата перевіряє звітність про всі надходження та видатки Союзу. Вона також перевіряє звітність про всі надходження та видатки усіх органів, служб та агенцій, заснованих Союзом, тією мірою, якою відповідний установчий документ не виключає таку перевірку. Рахункова палата надає Європейському Парламенту та Раді висновок про достовірність звітності та правомірність і правильність всіх трансакцій, що є основою звітності, і який публікується в Офіційному віснику Європейського Союзу. Рахункова палата перевіряє, чи всі надходження отримано та чи всі видатки здійснено законно та правильно, а також чи було управління фінансами раціональним. Аудит здійснюється на основі облікової документації та, якщо необхідно, проводиться на місці в інших установах Союзу, у приміщенні будь-якого органу, служби або агенції, які управляють надходженнями або видатками від імені Союзу, а також в державах-членах, включаючи перевірки у приміщеннях будь-якої фізичної або юридичної особи, що отримує платежі з бюджету. Аудит у державах-членах здійснюється, підтримуючи зв’язок із національними аудиторськими органами або, якщо вони не мають необхідних повноважень, разом з компетентними національними підрозділами. Рахункова палата та національні аудиторські органи держав-членів співпрацюють у дусі довіри, зберігаючи свою незалежність. Ці органи або підрозділи інформують Рахункову палату про те, чи мають вони намір брати участь в аудиті.