Навчальні матеріали
Тема 1. Право Європейського Союзу:
загальнотеоретичні аспекти
1. Поняття та сутність права Європейського Союзу
Європейський Союз (ЄС) є унікальним міжнародним утворенням, яке становить яскравий приклад успішного політичного та правового співробітництва та економічної інтеграції. 13 грудня 2007 p. у м. Лісабон (Португалія) главами держав-учасниць ЄС було підписано Договір про Реформи, так званий Лісабонський Договір, який значно підвищує демократичність та ефективність функціонування інститутів ЄС. Цей договір наділяє ЄС, до якого входить 28 держав-учасниць, міжнародною правосуб'єктністю. 1 грудня 2009 р. Лісабонський Договір набрав чинності.
Євросоюз є структурою, яка регулює здійснення економічної, політичної та правової інтеграції 28 європейських держав (Австрії, Бельгії, Болгарії, Великої Британії, Голландії, Греції, Данії, Естонії, Ірландії, Іспанії, Італії, Кіпру, Латвії, Литви, Люксембургу, Мальти, Німеччини, Польщі, Португалії, Румунії, Словаччини, Словенії, Угорщини, Фінляндії, Франції, Хорватії, Чехії, Швеції).
Право Європейського Союзу — це система правових норм, які регулюють процеси європейської інтеграції та діяльність ЄС.
За своєю структурою право Євросоюзу поділяється на первинне та вторинне.
До первинного права ЄС належать норми міжнародних договорів, які становлять правову основу функціонування всіх складових елементів, що формують Євросоюз. Первинне право ЄС створює правові засади для ухвалення законодавчих та інших правових актів Євросоюзу.
Вторинне право ЄС являє собою більш складну підсистему норм. До нього відносять норми, які закріплені в актах органів Євросоюзу, а також у міжнародних угодах, що уклали між собою європейські співтовариства та інші суб'єкти міжнародного права. Вторинне право не повинно суперечити первинному, яке є основою правопорядку ЄС.
До найважливіших рис права ЄС належать культуралізм, плюралізм, раціоналізм, динамізм, інтегралізм, професіоналізм, інструменталізм, легалізм, європеїзм. Унікальна за природою організація Європейського Союзу поєднує риси як типової міжнародної організації, так і федерації.
Право ЄС також є поєднанням рис національних правових систем держав-учасниць з рисами міжнародного права. Найбільший вплив на формування права ЄС, з-поміж національних систем, мають риси французького права (насамперед адміністративного, значною мірою також судового права) і німецького права (цивільного, господарського та торгового).
Право ЄС поєднує культуру континентального права та загального права (common law). Домінують риси права континентального, водночас наявність рис загального права (common law) виявляється в рецепції англійських засад проведення судового процесу (adversary system), заслуховування іншої сторони (audi alteram parten), сприйняття способу ведення судового діалогу і надання переваги позасудовим способам розв'язання спорів.
Прямування до уніфікації, інтеграції права в рамках ЄС є не вибудовуванням зовсім нової системи права, а зверненням до культурних традицій, сформованих раніше. Значна динаміка розвитку права ЄС спричиняє, з одного боку, те, що воно звертається до зразків з минулого, а з іншого, беручи до уваги сучасні потреби, — є правовим порядком, який піддається постійним змінам. У цьому розумінні право ЄС утворює певну цілісність, відокремлену однаково як від національних правових систем (континентальної та англійської культури), так і міжнародного права.
Право ЄС утворює таким чином наднаціональну правову систему і правову культуру загальноєвропейського зразка. Воно утворює організовану і структуровану систему правових норм, з її джерелами, власними інституціями, процедурами творення, інтерпретації і застосування, створюючи свого роду конгломерат норм держав-учасниць і міжнародних норм, та є "особливим правопорядком".
2. Система права Європейського Союзу
Система права Європейського Союзу – це новий правовий порядок, утворений засновницькими договорами, характеризується своєю автономністю та внутрішнім узгодженням власної системи правових джерел, а також специфічною природою взаємовідносин, що існують між правовими нормами Європейського Союзу та національними правовими системами держав-учасниць.
Необхідно вказати, що право ЄС є самостійною системою, яка функціонує поряд з національними системами права, а також системою універсального міжнародного права.
Суд ЄС зробив з цього приводу два принципові висновки:
1) це особлива система права, інтегрована в систему права держав-учасниць (і має обов’язковий характер для їх судових органів);
2) право ЄС – масив норм, що застосовується як до вихідців з цих країн так і до самих держав.
Згідно з рішенням суду ЄС Право Співтовариств утворює самостійну особливу систему, норми якої у рівній мірі є обов’язковими, як для держав-учасниць, так і для фізичних та юридичних осіб.
Право ЄС характеризується низкою ознак:
- це правові норми, породжені інтеграційними процесами, які знайшли свій вираз у джерелах права Європейської Співтовариства та Європейського Союзу;
- це правові норми, які об’єднують те, через що вони повинні забезпечити досягнення його цілей і вирішення завдань.
Система права ЄС включає галузі, інститути, принципи і норми.
До галузей права ЄС належать:
- сукупність правових норм, які визначають правове становище Євросоюзу;
- правове регулювання внутрішнього ринку;
- торгівельне та комерційне право;
- право конкуренції;
- право охорони навколишнього середовища;
- право щодо державних замовлень;
- трудове право;
- право зовнішніх відносин тощо.
Щодо інститутів права Євросоюзу, то можна говорити про два їх види. По-перше, це інститути, що є загальними для всієї системи права ЄС. До них належать інститути визнання, правонаступництва, відповідальності.
По-друге, у кожній галузі права Євросоюзу формуються свої інститути.
Наприклад, в межах правового регулювання внутрішнього ринку ЄС існують такі інститути, як:
- свобода пересування товарів;
- вільний рух людей;
- свобода економічної діяльності і надання послуг;
- вільний рух капіталів.
Право конкуренції охоплює:
- інститут забезпечення рівних можливостей для суб'єктів підприємницької діяльності на ринку ЄС;
- інститут державної допомоги.
У галузі торгівельного та комерційного права сформовані такі інститути, як:
- право компаній;
- право на промислову та інтелектуальну власність;
- банківське право;
- страхове право тощо.
Законодавство ЄС щодо захисту довкілля містить такі інститути:
- охорони живої природи;
- боротьби із забрудненням повітря та шумом;
- обмеження хімічного забруднення та утилізацію відходів;
- боротьби за чистоту води тощо.
У рамках права ЄС щодо державних замовлень є групи норм, які утворюють окремі інститути як:
- регулювання діяльності державних та комунальних установ у сферах виконання робіт;
- поставок та надання послуг.
Право зовнішніх відносин ЄС охоплює такі інститути:
- договірне право ЄС;
- дипломатичне право ЄС;
- норми, що регулюють здійснення СЗППБ (соціальної зовнішньої політики і політики безпеки), СПБО (соціальної політики безпеки і оборони), СТП (спільної торговельної політики).
Названі галузі та інститути права Євросоюзу, як правило, не охоплюють повністю правовідносини у тій чи іншій сфері правового регулювання, а лише доповнюють відповідні галузі національного права держав-учасниць. Винятками з цього правила є норми, що визначають правовий стан (статус) ЄС та право зовнішніх відносин ЄС.
Тому будь-яка стратегія на зближення законодавства третіх країн, включаючи Україну, до права ЄС повинна враховувати цю особливість системи права європейського інтеграційного об'єднання.
3. Система норм права Європейського Союзу
Більш повне уявлення про систему права ЄС та закономірності її формування може дати класифікація його норм. Це пов'язано з тим, що регулювання процесів європейської економічної інтеграції в межах Євросоюзу здійснюється за допомогою системи норм, кожна з яких являє собою первинний складовий елемент цієї системи. Пізнання системи норм права Євросоюзу дає більш глибоке розуміння юридичної природи цього права та закономірностей функціонування всього організаційно-правового механізму європейської інтеграції даного типу.
При класифікації норм права Євросоюзу слід брати до уваги те, що її критеріями можуть бути:
- соціально-правові характеристики норм та їхня роль у здійсненні інтеграції;
- особливості предметної сфери дії норм або об'єкта їх регулювання;
- формально-юридичні ознаки норм;
- ступінь юридичної сили норм;
- зміст нормативних приписів та властивості їх регулятивних функцій;
- організаційно-цільова спрямованість норм та особливості їх регулюючого впливу;
- методи та способи здійснення приписів норм.
На підставі зазначених критеріїв класифікація має на меті: виявлення найбільш важливих суттєвих та формальних характеристик усіх різновидів норм, що наводяться; поділ норм на групи, шляхом встановлення порядку співвідношення та зав’язків між ними для того, щоб легше було пізнати закономірності побудови всієї системи даних норм; визначення ролі кожної з груп норм у функціонуванні механізму правового регулювання інтеграційних процесів у межах Євросоюзу з метою пізнання закономірностей регулятивного впливу цих норм як системи; встановлення тенденцій розвитку їх системи.
І. Види норм відповідно до їхніх соціально-правових характеристик та їх ролі у здійсненні інтеграції.
Відповідно до даного критерію норми, що регулюють відносини держав-учасниць Євросоюзу та самого інтеграційного об'єднання, є основними і служать найбільш важливим інструментом здійснення інтеграції.
Норми ж, якими регулюються відносини держав-учасниць та Євросоюзу з іншими суб'єктами міжнародного права, є допоміжними і лише частково впливають на здійснення інтеграції в рамках Євросоюзу. Важливо також, що ці норми можуть регулювати відносини як між однотипними за своєю соціальною суттю суб'єктами, так і різнотипними.
Таким чином, виходячи із соціально-правової характеристики й ролі цієї груп норм у здійсненні європейської інтеграції в рамках Євросоюзу, норми першої з них можна визначити як функціонально необхідні, а другої — як додаткові.
Функціонально необхідні норми створені однотипними за своєю соціальною суттю суб'єктами. Вони покликані регулювати відносини між переважно високорозвиненими європейськими державами.
Як приклад, можна вказати на норми установчих документів, які надають державам-учасницям Євросоюзу залежно від їхньої формату та рівня економічного розвитку різну кількість голосів при ухваленні в Раді Євросоюзу деяких постанов, що безпосередньо покладають на держави, яким вони адресовані, певні зобов'язання, без їхнього додаткового волевиявлення (ст. 238 Договору про функціонування ЄЄ).
Функціонально необхідні норми становлять основу всієї системи норм, які регулюють інтеграційні відносини в рамках Євросоюзу.
Додатковими є норми, які регулюють відносини держав-учасниць та самого Євросоюзу з іншими суб'єктами міжнародного права.
Вони покликані створити оптимальні зовнішні умови для функціонування механізму правового регулювання даного типу економічної інтеграції.
Прикладами допоміжних норм є норми угод про асоціацію (наприклад, норми Договору про ЄЕС або договорів про асоціацію і стабілізацію з Балканськими країнами, норми угод з країнами, що розвиваються, норми торговельних угод з третіми країнами).
II. Види норм відповідно до особливостей предметної сфери їх дії чи об'єкта регулювання.
Предметною сферою дії правових норм, які регулюють процеси європейської інтеграції в рамках Євросоюзу, є вся система відносин, що існують між державами-учасницями, інтеграційним об'єднанням, фізичними та юридичними особами, задіяними у здійсненні інтеграційних заходів.
На підставі цих особливостей можна виділити такі основні групи норм:
- норми, які регулюють відносини між суб'єктами інтеграції в атомній промисловості;
- норми, які регулюють взаємовідносини учасників у галузі сільського господарства;
- норми, що регулюють здійснення митної політики;
- норми, спрямовані на забезпечення вільного пересування осіб, послуг та капіталів;
- норми, що регулюють здійснення спільної торгівельної політики;
- норми, які регулюють відносини суб'єктів інтеграції в галузі конкуренції;
- норми, які регулюють відносини у сфері соціальної політики;
- норми, що регламентують здійснення спільної валютної політики, тощо.
III. Види норм за формально-юридичними ознаками.
Така класифікація віддзеркалює індивідуальні особливості різних елементів юридичної форми даних норм. Вона дозволяє пізнати особливості та можливості регулювання, які закладені у формальних характеристиках цих норм.
До числа найважливіших формально-юридичних ознак правових норм, що регулюють процеси інтеграції в системі Євросоюзу, належать такі елементи:
- типи суб'єктів норм;
- типи форм (джерел) норм;
- кількісний склад суб'єктів норм;
- термін дії норм;
- об'ємно-функціональний характер зобов'язань, що фіксуються в нормах;
- спосіб вираження нормативних приписів.
Розглянемо найважливіші особливості цих груп норм.
За типом суб'єктів, що створюють норми права Євросоюзу, всі норми можна поділити на три групи:
Норми напрацьовані тільки державами.
Прикладами таких норм є:
- норми договорів про ЄС та функціонування Євросоюзу;
- норми, що вносять зміни до цих актів;
- норми угод, укладених з огляду на приписи установчих договорів, а також угод, укладених представниками держав-учасниць у рамках Ради Євросоюзу.
Норми, напрацьовані тільки інтеграційним об'єднанням.
Серед них необхідно розрізняти:
- норми юридичних актів ЄС, які регулюють діяльність його органів. Вони закріплюються в правилах процедури органів Євросоюзу, постановах щодо скасування тих або інших органів та створення нових тощо.
- норми юридичних актів інтеграційного об'єднання, що адресуються державам-учасницям Євросоюзу, фізичним і юридичним особам. До них можна віднести норми більшості постанов інститутів Євросоюзу та ЄС.
- норми угод, які укладаються між інститутами Євросоюзу (наприклад, норми міжінституційних угод про вдосконалення бюджетного процесу, фінансових прогнозів).
Норми змішаного характеру, напрацьовані державами-учасницями та ЄС. Прикладом можуть слугувати норми угод, які стосуються питань місцеперебування на території цих держав органів (інститутів) ЄС.
Відповідно до положень установчих договорів більшість інтеграційних заходів у рамках ЄС має здійснюватися за допомогою норм, що напрацьовуються органами об'єднання.
Відповідним чином зменшується значення норм, що напрацьовуються тільки державами і які становлять порівняно невелику частину всієї сукупності норм права Євросоюзу. Це посилює контроль за діяльністю суб'єктів права Євросоюзу з боку його інститутів.
За типом форм (джерел) норми, які регулюють інтеграційні процеси в рамках Євросоюзу, можна поділити на чотири групи:
- договірні;
- резолюційні;
- звичаєві;
- юдикаційні.
Відповідно до засобів вираження нормативних приписів правових норм, які регулюють інтеграційні процеси в рамах Євросоюзу, серед слід вирізняти:
- однозначні;
- альтернативні;
- відсилочні;
- банкетні норми.
IV. Види норм відповідно до ступеня юридичної сили.
Як творці норм суб'єкти міжнародного права можуть надавати їм різний ступінь юридичної сили. Залежно від останнього правові норми, що регулюють інтеграційні процеси в рамках Євросоюзу поділяють на імперативні та диспозитивні.
Імперативним нормам надається найбільш важливе значення, і від них суб'єкти не в змозі відступати ані у своїх взаємовідносинах, ані у нормах, що ними приймаються.
Імперативні норми є критерієм оцінки юридичної чинності всіх інших норм і можуть бути скасовані лише наступною нормою, що має такий самий характер. Прикладами таких норм є безумовно-обов'язкові норми загального порядку, що встановлюють умови функціонування внутрішнього ринку в рамках Євросоюзу. Імперативні норми — це, як правило, договірні, загальні, безстрокові, однозначні норми.
Диспозитивні норми здебільшого є договірними, двосторонніми або спільними, строковими нормами, які повинні відповідати імперативним нормам і які припускають можливість інших варіантів поведінки, ніж це передбачено їх приписами.
V. Види норм права Євросоюзу відповідно до змісту їх приписів та властивостей їх регулятивних функцій.
З огляду на зміст норм, який позначається на характері закріплених у них прав та обов'язків, норми слід поділити на дві загальні категорії:
- матеріальні правові;
- процесуальні правові.
Матеріальні правові норми є основою договірного та інституційного механізмів європейської інтеграції, що здійснюється у рамках Євросоюзу.
Для нормального функціонування цих механізмів самих лише матеріальних норм недостатньо. Необхідні також процесуальні норми, які є юридико-технічним засобом приведення їх у дію.
VI. Види норм щодо організаційно-цільової спрямованості та особливостей їх регулюючого впливу.
Виходячи з організаційно-цільової спрямованості норм та особливостей їх регулюючого впливу, можна здійснити внутрішньотиповий поділ матеріальних та процесуальних норм на види та визначити характерні особливості кожного з цих видів норм права Євросоюзу.
Залежно від організаційно-цільової направленості їх приписів та особливостей їх регулюючого впливу серед визначальних норм слід виділити:
а) норми-принципи;
б) норми-програми;
в) норми-плани;
г) оперативні норми.
Норми-принципи встановлюють загальний правовий режим типу європейської інтеграції та її організаційно-правові основи.
VII. Види норм за методами та способами здійснення їх приписів.
Залежно від методів та способів здійснення (імплементації) приписів норм, що регулюють інтеграційні процеси в рамках Євросоюзу поділяють на:
- норми прямої дії;
- норми, які потребують національно-правової імплементації;
- норми, які вимагають міжнародно-правової імплементації;
- норми, які забезпечують імплементацію приписів права Євросоюзу.
4. Принципи права Європейського Союзу
Принципи права ЄС встановлюють загальний правовий режим типу європейської інтеграції та її організаційно-правові основи.
Вони являють собою, як правило, договірні, багатосторонні, безстрокові, загальнорегулятивні, імперативні норми, що мають вищу юридичну силу.
Таким чином, принципи права Європейського Союзу – це приписи установчого характеру, які визначають суть, зміст і порядок застосування норм правової системи ЄС.
Тому у праві Європейського Союзу існує своя власна, властива йому сукупність принципів. Деякі з них схожі з принципами інших правових систем (внутрішньодержавного і міжнародного права), а деякі мають особливу юридичну природу.
Усі принципів права Європейського Союзу можна поділити на декілька груп, які різняться за своїм призначенням і сферою дії:
- принципи верховенства і прямої дії права Європейського Союзу, що визначають його співвідношення з правовими системами держав-учасниць;
- загальні принципи права – початкові засади правового регулювання, які діють в усіх сферах відання Союзу і властиві також іншим демократичним правовим системам;
- спеціальні принципи права Європейського Союзу, що мають силу у рамках окремих галузей або сфер його правового регулювання;
- принципи діяльності Європейського Союзу, які визначають порядок реалізації Євросоюзом наявної у нього компетенції.
5. Предмет права Європейського Союзу
Предмет права ЄС – це ті суспільні відносини, які воно регламентує.
У західній доктрині зміст права Європейського Союзу за предметом регулювання прийнято поділяти на дві частини: інституційне і матеріальне право.
Предметом інституційного права є сам Європейський Союз як інтеграційна організація, статус його керівних органів (інститутів). Наприклад, правила які регламентують порядок формування Європейського парламенту або юрисдикцію судів Євросоюзу.
В інституційному праві йдеться головним чином про проблеми політичної, адміністративної та юридичної організації Європейського Співтовариства. Це, по-перше, норми щодо статусу, функцій та повноважень численних органів і інституцій ЄС. Зокрема, до таких органів належать такі політичні органи — Європарламент, Європейська Рада та Європейська Комісія, а також консультативні установи політичного або адміністративного характеру, судові та контрольні інстанції (Суд першої інстанції, Судова та Рахункова палати).
По-друге, інституційне право включає норми щодо джерел права в ієрархії юридичних актів у рамках ЄС, договорів та угод, регламентів, директив та рішень. Крім цього, сюди належать норми, що регулюють відносини і поєднання юридичного режиму ЄС із внутрішніми юридичними режимами країн — членів ЄС.
Матеріальне право – це право, що створюється Європейським Союзом та має за предмет регулювання ті суспільні відносини, які складаються на його території між громадянами, юридичними особами, державами-учасницями й іншими суб'єктами. Наприклад, митне або кримінальне законодавство Євросоюзу виступають джерелами його матеріального права.
Матеріальне право Європейського Союзу неоднорідне за своїм характером і включає норми різних галузей (конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, аграрне), у тому числі й ті норми, які традиційно відносяться до процесуального права (цивільно-процесуальні, кримінально-процесуальні тощо).
Матеріальне право включає норми, які регулюють поведінку і діяльність індивідів та соціумів у різних галузях права, що належать до сфери дії європейських договорів. Таким чином, йдеться про звід норм, що становить економічне право ЄС, мета якого — сформувати на всій території країн — членів ЄС єдиний внутрішній ринок з вільним рухом людей, товарів, послуг та капіталів. У цілому матеріальне європейське право встановлює:
- норми, що визначають режим економічних свобод, які діють стосовно різних учасників життя ЄС: конкретну організацію вільного руху фізичних осіб, майна; заборони дискримінації між країнами — членами ЄС; заборони дій, що суперечать принципам здорової конкуренції тощо;
- принципи і норми здійснення загальних економічних заходів і дій у країнах-учасницях ЄС.
Матеріальне європейське право пов'язане з вивченням чинних в ЄС норм, які стосуються різних юридичних дисциплін і належать до компетенції ЄС та інтегровані у внутрішнє право країн ЄС. Так поступово сформувалися спеціалізовані розділи європейського права: європейське торговельне, сімейне, соціальне, а також сільськогосподарське, банківське, транспортне право тощо.
Отже, матеріальне європейське право — це предметне, чинне, щоденно застосоване право майбутньої єдиної Європи.
Матеріальне право прийнято також називати європейським правом, а інституційне право — правом Європейського Союзу.
6. Методи права Європейського Союзу
У праві Європейського Союзу використовуються ті ж методи регулювання суспільних відносин, які характерні для сучасних держав:
- метод уповноваження;
- позитивного зобов'язання;
- заборони;
- імперативний;
- диспозитивний;
- колізійний метод.
У той же час, оскільки формування права Європейського Союзу здійснюється шляхом інтеграції правових систем різних держав, разом з вказаними вище для нього характерні специфічні методи впливу:
- уніфікації;
- гармонізації.
Метод уніфікації передбачає встановлення Євросоюзом єдиних правил поведінки, які безпосередньо регулюють суспільні відносини на всій його території.
Інструментом уніфікації служать регламенти (англ. regulation; франц. reglement) – нормативні правові акти, схожі за своїми ознаками з федеральними законами.
Метод гармонізації означає видання Євросоюзом основ законодавства, у відповідність з якими держави-учасниці приводять свої внутрішні закони і підзаконні акти.
За допомогою гармонізації ЄС "зближує" правові системи держав-учасниць, але не вводить повну одноманітність. Інструментом гармонізації служить директива (англ., франц. directive), а у сфері кримінального і кримінально-процесуального права – рамкове рішення (англ. framework decision; франц. dеcision - cadre).
Регламенти, директиви і рамкові рішення не підлягають ратифікації з боку держав-учасниць! Регламенти набувають чинності на 20-й день після їх публікації в Офіційному журналі Європейського Союзу (якщо інше не передбачене самим регламентом).
Директиви і рамкові рішення передбачають так званий термін трансформації – період часу, який дається державам-учасниць на те, щоб привести своє законодавство у відповідність з вказаними актами (в середньому півтори роки).
7. Суб’єкти права Європейського Союзу
Суб’єктами права Європейського Союзу є носії прав і обов’язків, встановлених нормами даної правової системи.
Відмінна риса права Європейського Союзу – здатність його норм мати пряму дію, тобто встановлювати суб’єктивні права і обов’язки безпосередньо для фізичних і юридичних осіб. Принцип прямої дії права Європейського Союзу став передумовою для введення в 1992 році громадянства ЄС.
В якості основних суб’єктів права Європейського Союзу виступають:
- громадяни Європейського Союзу, в якості яких автоматично визнаються громадяни всіх його держав-членів;
- юридичні особи, які мають офіційне місцезнаходження на території Європейського Союзу, в тому числі «європейські» юридичні особи (організації, які засновуються відповідно до законодавства Європейського Союзу);
- держави-учасниці Європейського Союзу і їх компетентні органи (уряди, парламенти, національні суди, прокуратура і т.д.);
- Європейський Союз в цілому і його структурні підрозділи.
В якості суб’єктів права Європейського Союзу також можуть виступати і треті держави (держави, які не входять до складу Європейського Союзу), іноземні громадяни, апатриди і іноземні юридичні особи, які проживають, знаходяться або здійснюють свою діяльність в межах Європейського Союзу.
Дотримання норм права Європейського Союзу обов’язково для всіх, хто знаходиться на його території (тобто на території будь-якої з держав-учасниць). В окремих випадках подібний обов’язок розповсюджується і на іноземців, які знаходяться за межами Європейського Союзу (наприклад, дотримання умов, які необхідні для отримання шенгенської візи).
8. Право Європейського Союзу як наука і навчальна дисципліна
Наука – сфера людської діяльності, функцією якої є напрацювання та теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність. Право Євросоюзу як юридична наука є системою знань про правове регулювання суспільних відносин щодо створення та функціонування Євросоюзу. Ця галузь юридичної науки с молодою і такою, що динамічно розвивається.
Наука про право ЄС почала розвиватися з виникненням інтеграційних процесів у країнах Європи. Початок же її розвитку в Україні зумовлюється значною потребою в наукових знаннях про право ЄС. Адже в нашій державі вживаються відповідні заходи щодо вступу до цієї міжнародної структури.
Слід зазначити, що наука про інтеграційні процеси в Європі, особливості їх правового регулювання пройшла в Україні складний шлях розвитку. До початку 90-х років XX ст. зверталась увага на суперечності, які потенційно могли виникнути всередині Європейських Співтовариств та привести до їх розвалу.
Наукове дослідження права Євросоюзу перебуває в Україні на початковому етані, бо наша держава реально не була повноправним суб'єктом міжнародних відносин і не було потреби у дослідженні відповідних міжнародно-правових проблем.
Нині проблеми права Євросоюзу досліджуються окремими вченими в рамках науки міжнародного та міжнародного економічного права Слід звернути увагу на те, що питання європейської інтеграції досліджуються не лише юристами, а й представниками інших наук (економістами, істориками, політологами, соціологами тощо).
Нині навчальна дисципліна "Право ЄС" лише почала вводитись до навчальних планів окремих юридичних вузів та юридичних факультетів вищих навчальних закладів України.
Зміст викладання права ЄС мас свої особливості в кожній країні. Вивчаючи право ЄС в Україні, необхідно виходити з того, що (незважаючи на те, що наша держава поки що не є учасником ЄС) в навчальних курсах повинна звертатись увага на вивчення питань правового статусу ЄС, системи, структури і повноважень його органів. Зокрема, це стосується вивчення принципів об’єднання та діяльності ЄС, правового статусу та повноважень Євро-парламенту, Ради, Комісії, Суду та інших інститутів ЄС.
Особливій частині даної навчальної дисципліни буде розкриватися регулювання в рамках права ЄС питань громадянства та захисту прав людини; вільного переміщення осіб, робіт (послуг), візового режиму, працевлаштування; торговельної політики, вільного переміщення товарів, митного союзу; фінансової політики, вільного переміщення капіталу; економічної та монетарної політики; права конкурентної боротьби; податкового регулювання; розвитку зв'язку і телекомунікації, транспорту; промислового розвитку.
Список рекомендованих джерел
- Грицяк І. А. Право та інституції Європейського Союзу: Навчальний посібник / І. А. Грицяк . – К. : К.І.С., 2004. – 260 с.
- Довгань В. М. Європейський Парламент. Правовий статус і компетенція в системі органів Європейського Союзу: Монографія / В. М. Довгань. – К. : КНТ, 2007. – 204 с.
- Дэйвис К. Право Европейского Союза / К. Дэйвис; пер. со 2-го англ. изд. – К. : Знання, 2005. – 406 с.
- Европейское право: учебник для вузов / под ред. проф. Л. М. Энтина. – М. : Норма, 2004. – 720 с.
- Кернз В. Вступ до права Європейського Союзу: Навч. посіб. / В. Кернз. Пер. з англ. – К. : “Знання”, 2002. – 381 с.
- Конституційні акти Європейського Союзу (в редакції Лісабонського договору) / пер. Геннадія Друзенка та Світлани Друзенко, за заг. ред. Геннадія Друзенка. – К. : «К.І.С.», 2010. – 536 с.
- Копійка В. В. Європейський Союз: заснування і етапи становлення. Навч. посіб. / В. В. Копійка, Т. І. Шинкаренко. – К. : Ін Юре, 2001. – 448 с.
- Опришко В. Ф. Право Європейського Союзу: Загальна частина: Підручник для вищих навчальних закладів / В. Ф. Опришко, А. В. Омельченко, А. С. Фастовець. – К. : Вид. КНЕУ., 2002. – 460 с.
- Право Європейського Союзу : навч. посіб. / В. М. Бесчасний, В. П. Філонов, О. В. Філонов, В. М. Субботін та ін. ; за ред. В.М. Бесчасного. – 2-ге вид., стер. – К. : Знання, 2011. – 366 с.
- Право Європейського Союзу : навч. посіб. / За заг ред. Р.А. Петрова. – 3-тє видання, змінене і доповнене. – К. : Істина, 2010. – 376 с.
- Право Європейського Союзу : підр. / за ред. В. І. Муравйова. – К. : Юрінком Інтер, 2011. – 704 с.
- Право Європейського Союзу: підручн. / за ред. О. К. Вишнякова. – Одеса : Фенікс, 2013. – 883 с.
- Топорнин Б. Н. Европейское право: Учебник / Б. Н. Топорнин. – М. : Юристъ, 2001. – 456 с.
- Тюшка А. В. Договір про Конституцію для Європи: генезис, юридична природа, політична цінність (Монографія) / А. В. Тюшка. – К. : К.І.С., 2007. – 228 с.