Тема 9. Правові основи валютного регулювання

  • 1. Поняття «валюти» і «валютних цінностей». Класифікація валют та розвиток валютної системи у світі
  • 2. Нормативно-правова база валютних відносин в Україні
  • 3. Поняття, зміст та організація валютного регулювання
  • 4. Принципи валютного регулювання
  • 5. Гарантії свободи здійснення валютних операцій
  • 6. Валютні операції
  • 7. Ліцензування та ліцензії Національного банку України щодо валютних операцій
  • 8. Валютний нагляд
  • 9. Заходи захисту
  • 10. Види відповідальності за порушення вимог валютного законодавства

    • 1. Поняття «валюти» і «валютних цінностей». Класифікація валют та розвиток валютної системи у світі

    Термін «валюта» походить від італійського «valuta», від латинського «valeo» – коштую. Термін «валюта» у повсякденному житті використовують у значенні «гроші». Але це не синоніми, скоріше це поняття, що тісно взаємопов’язані та переплітаються, доповнюючи одне одного. При вживанні терміну «гроші» не виникає питання їх національної приналежності, тоді як вживання терміну «валюта» пов’язане з міжнародними транзакціями.

    Випуск грошей тісно пов’язаний з національним суверенітетом та символізує владу держави, що виражається в її здатності гарантувати своїм громадянам обмін національних грошей на будь-які інші товари, роботи та послуги. Проте, держава не може нав’язувати свої гроші за межами своїх кордонів. Тому використання національних грошей у міжнародних розрахунках передбачає домовленість сторін і пов’язане з необхідністю обміну на інші грошові одиниці. В міжнародних розрахунках гроші стають валютою.

    Європейський банк реконструкції та розвитку надає визначення терміну валюта: «Валюта – означає законний засіб грошового обігу країни, який є законним платіжним засобом для сплати державних і приватних боргів у цій країні» (Стандартні положення та умови Європейського банку реконструкції та розвитку, 2006).

    Українське законодавство визначає поняття валютні цінності як національна валюта (гривня), іноземна валюта та банківські метали, а також:

    1. Іноземна валюта:

      2. а) грошові знаки грошових одиниць іноземних держав у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави або групи іноземних держав, а також вилучені або такі, що вилучаються з обігу, але підлягають обміну на грошові знаки, що перебувають в обігу;

      б) кошти на рахунках у банках та інших фінансових установах, виражені у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях (зокрема у спеціальних правах запозичення), що належать до виплати в іноземній валюті;

      в) електронні гроші, номіновані у грошових одиницях іноземних держав та (або) банківських металах.

    2. Національна валюта (гривня):

    а) грошові знаки грошової одиниці України - гривні у вигляді банкнот, монет, у тому числі обігових, пам’ятних та ювілейних монет, і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені або такі, що вилучаються з обігу, але підлягають обміну на грошові знаки, що перебувають в обігу;

    б) кошти на рахунках у банках та інших фінансових установах, виражені у гривні;

    в) електронні гроші, номіновані у гривні.

    Законодавство дає визначення валютної операції, як операція, що має хоча б одну з таких ознак:

    а) операція, пов’язана з переходом права власності на валютні цінності та (або) права вимоги і пов’язаних з цим зобов’язань, предметом яких є валютні цінності, між резидентами, нерезидентами, а також резидентами і нерезидентами, крім операцій, що здійснюються між резидентами, якщо такими валютними цінностями є національна валюта;

    б) торгівля валютними цінностями;

    в) транскордонний переказ валютних цінностей та транскордонне переміщення валютних цінностей;

    Валютою, зазвичай, є монети та банкноти певної держави, які є фізичним аспектом національної грошової маси. Інша частина грошової маси країни складається з банківських депозитів (депозитних грошей), власність на яку може бути передана за допомогою чеків, платіжних карток або інших форм грошових переказів. Депозитні гроші і валюта є грошима у тому сенсі, що обидва вони є допустимими як засіб платежу.

    Історично як валюту використовували золото і срібло та інші метали, які мають власну мінову вартість. Тепер роль валюти виконують здебільшого кредитно-паперові гроші, вартість яких визначається законодавчо. На території держави її валюта проголошується законодавством законним платіжним засобом, тобто є обов'язковою до прийому для оплати будь-якого платежу. Відмова від такого прийому є порушенням закону.

    Станом на 2019 рік, у світі налічується близько 150 валют різних держав та валютних об'єднань.

    У світі поняття валюта вживається в трьох значеннях:

    грошова одиниця країни (американський долар, японська єна, українська гривня та ін.) та її певний тип (золота, кредитно-паперова, срібна);

    іноземна валюта, тобто грошові знаки іноземних країн, а також кредитні і платіжні засоби, які виражені в іноземних грошових одиницях і використовуються у міжнародних грошових розрахунках;

    міжнародна (в тому числі регіональна) грошова розрахункова одиниця і платіжний засіб (СПЗ (SDR), євро).

    Сучасна валюта поділяється на:

    • вільно конвертовану (яку вільно можуть обмінювати на валюту будь-якої країни як фізичні, так і юридичні особи), якою можуть розраховуватися за експортно-імпортні операції, депонувати в національних банках та інше)
    • частково конвертовану (обмін якої частково обмежується для певних категорій фізичних і юридичних осіб і для окремих видів операцій).

    Часткова конвертованість означає допущення лише зовнішньої конвертованості і тільки в поточних, а інколи лише в зовнішньо-торгівельних операціях.

    Розрізняють також неконвертовану валюту, що означає заборону держави на проведення будь-яких операцій щодо обміну національної валюти на іноземну або дозвіл це робити за погодженням уповноважених валютних органів.

    Виділяють також національні і резервні (ключові) валюти.

    Національна валюта — випущена державою (її центральним банком) і перебуває в обігу переважно на території цієї держави.

    Класифікації валюти.

    Існує багато класифікацій валюти, зокрема:

    1. За державою-емітентом:

    • національна
    • іноземна
    • колективна (наприклад, СПЗ (SDR), ще раніше існувала ЕКЮ, зараз — євро)

    2. За можливістю обміну на іншу валюту:

    Конвертованість валюти означає можливість для особи, компанії або державного органу перевести місцеву валюту в іншу валюту або навпаки з/без втручання центрального банку чи уряду. На підставі зазначених вище обмежень та свободи і легкості обміну, валюти поділяються на:

    • вільно конвертовані - коли немає ніяких обмежень на кількість валюти, яка може бути продана на міжнародному ринку, і уряд не нав'язує штучно фіксовану вартість або мінімальну вартість валюти у міжнародній торгівлі. Прикладами повністю конвертованих валют долар США та Євро, що є одними з основних валют, якими торгують на ринку Форекс.
    • частково конвертовані - центральні банки здійснюють контроль над іноземними інвестиціями, що ідуть в/з країни, а, одночасно, більшість вітчизняних торговельних операцій відбуваються без будь-яких спеціальних вимог; існують значні обмеження на закордонні інвестиції, часто, щоб конвертувати на інші валюти, потрібні спеціальні дозволи. Прикладом частково конвертованої валюти є індійська рупія та українська гривня.
    • неконвертовані валюти не можуть брати участь у міжнародному ринку FOREX, не передбачений обмін цих валют фізичними особами та компаніями. У результаті, ці валюти часто називають заблокованими валютами. Такими валютами є, наприклад, північнокорейська вона і кубинський песо.

    3. За співвідношенням валютних курсів:

    • сильна / тверда (тобто стійка до свого номіналу і до курсів інших валют)
    • слабка / м'яка

    4. За терміном дії:

    • постійна
    • тимчасова

    5. За ступенем використання

    • резервна валюта - іноземна валюта, у якій центральні банки держав накопичують і зберігають резерви для міжнародних розрахунків за зовнішньоторговельними операціями та іноземним інвестиціям.

    Провідні світові валюти - сім основних валют, які мають повну конвертованість і найбільш часто використовуваних у міжнародних розрахунках. (Долар США, Євро, Швейцарський франк, Фунт стерлінгів, Японська єна, Канадський долар, Австралійський долар)

    У залежності від фактичного існування виділяють реальну, тобто таку, що виконує безпосередньо функцію грошей або умовну, наприклад, ЕКЮ.

    ISO 4217.

    Міжнародна Організація зі Стандартизації у 2001 році опублікувала стандарт ISO 4217, який підпорядковує валютам трилітерні та трицифрові коди. Стандарт дозволяє уникнути двозначностей у ситуаціях коли валюти різних країн мають однакову назву. Трилітерні коди складені, як правило, з дволітерного коду країни згідно зі стандартом ISO 3166-1 та першої літери латинської назви валюти. Наприклад, гривня має код UAH, британський фунт стерлінгів - GBP (P від англ. pound - фунт), але PLN для польського злотого, EUR для Євро.

    Національна валюта України.

    Національна валюта України - гривня - введена у ході грошової реформи, що відбулася 2–16 вересня 1996. Сота частина гривні - копійка. Код валюти: літерний - UAH, цифровий - 980. До реформи в обігу від 1992 перебувала тимчасова валюта, розрахована на перехідний період, - український карбованець (купоно-карбованець). При грошовій реформі за встановленим курсом були перераховані у гривні ціни, тарифи, оклади й ставки заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках юридичних осіб, а також вклади громадян. Перерахунок здійснювався з розрахунку 100 000 крб за одну гривню.

    Випуск і контроль валюти.

    У більшості випадків монополію над випуском власної валюти має центральний банк держави. Окрім виключного права емісії готівки, центральний банк регулює також процес утворення безготівкової грошової маси комерційними банками, використовуючи засоби монетарної політики. Для полегшення торгівлі між зонами, які обслуговуються різними валютами, існують обмінні курси. Залежно від режиму обміну валюти можуть мати або плаваючий або фіксований курс.

    У країнах, що мають контроль над власною валютою, його здійснює або центральний банк, або міністерство фінансів. У будь-якому випадку, відповідну інституцію називають монетарним органом. Монетарний орган до значного ступеня незалежний від уряду. Наприклад, у США Федеральна резервна система діє без нагляду ні з боку законодавчої, ні з боку виконавчої влади. Важливо, що монетарний орган створений і підтримується урядом, тож його незалежність може бути зменшена або відмінена. Однак практично, відміна повноважень монетарного органу малоймовірна. У більшості Західних країн монетарний орган до великого ступеня незалежний від уряду.

    Валютне регулювання.

    Валютне регулювання - діяльність держави, спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення угод з валютою та валютними цінностями.

    У законодавчому та адміністративному порядку з метою підтримки рівноваги платіжного балансу та стійкості валюти встановлюється сукупність правил і норм із обмеження операцій з іноземною валютою, золотом та іншими валютними цінностями (регулювання ввезення і вивезення та переказів валюти, заборона вільного продажу, державний контроль за валютними операціями, обов'язковий продаж частини валютної виручки підприємств, надання іноземним юридичним і фізичним особам кредитів та позик). У багатьох країнах також встановлено ліміти на вивезення валюти за кордон та введено спеціальну систему дозволів на надання кредитів іноземним юридичним особам. Валютне регулювання є переважно нормативним і здійснюється переважно шляхом укладання міжнародних валютних угод та видання національних нормативно-правових актів.

    Валютний ринок (Форекс, FOREX).

    Торгівля валютами проводиться на валютних ринках. Валютний ринок (форекс, forex, FX від англ. foreign exchange market) - глобальний децентралізований сектор фінансового ринку призначений для торгівлі валютами та похідними фінансовими інструментами базованими на курсах валют. Форекс працює 24 години на добу з перервою на вихідні. Валютний ринок формує відносну ціну валют. Середні денні обороти на валютному ринку постійно зростають і становлять декілька трильйонів доларів США на день.

    Валютна система.

    Валютна система це:

    а) система валютних відносин

    б) державно-правова форма організації валютних відносин.

    За територіальною ознакою розмежовують: національну, регіональну та світову валютну систему.

    Історично спочатку виникли національні валютні системи. Міжнародна валютна система сформувалася до середини XIX ст. В її основі лежав так званий золотий стандарт, характерними ознаками якого є:

    • обіг золотих монет та їх необмежене карбування державними монетними дворами;
    • вільний обмін кредитних грошей на золоті монети за номіналом;
    • відсутність обмежень на ввіз та вивіз золота;
    • використання на внутрішньому ринку поряд з золотими монетами і банкнотами розмінної монети та державних паперових грошей з примусовим курсом до золота через встановлення золотого вмісту національної грошової одиниці (золотий паритет).

    Золотий стандарт діяв з 1816 року, коли вперше був офіційно введений у Великій Британії, до 1914 року, хоча окремі елементи збереглися до 1970-х років. Юридично міжнародну валютну систему було закріплено у 1867 році на Паризькій конференції. Паризька валютна система ґрунтувалася на золотомонетному стандарті як формі золотого стандарту. Встановлювався режим вільно плаваючих валютних курсів, в основі якого лежали ринковий попит і пропозиція. Ці коливання обмежувалися так званими золотими точками, котрі являли собою межі відхилень курсів валют від монетного паритету. Максимальний (імпортний) курс дорівнював монетному паритету плюс витрати при транспортуванні золота за кордон; мінімальний (експортний) дорівнював монетному паритету мінус транспортні витрати. У період золотомонетного стандарту ці точки виконували роль стихійного регулятора коливань курсів.

    Валютна система, заснована на золотомонетному стандарті, виключала інфляцію, так як зайві по відношенню до потреб обігу золоті гроші накопичувалися у вигляді скарбів. Крім того, вільний перелив золота з однієї країни в іншу мав велике значення для встановлення валютних паритетів, і вони були більш-менш стабільними. Золотомонетний стандарт виступав, як автоматичний регулятор світової валютної системи та світового ринку.

    В умовах золотомонетного стандарту банки окремих країн були зобов'язані обмінювати паперові гроші на золото за номіналом, тобто за вартістю, зазначеною на цих грошах. Тому неможливо було випускати безконтрольну кількість паперових грошей. У період Першої світової війни в усіх країнах почались інфляційні процеси. Ціни зросли, але цей процес вже не супроводжувався переливом золота з країни в країну, тому що золото стало стратегічним товаром. В результаті зростання витрат на військові потреби його резерви скоротилися. Скрізь, крім США, було припинено обмін банкнот на золото. У 1920-і роки в Англії, Франції та США був введений так званий золото-злитковий стандарт, при якому банкноти обмінювалися на золоті злитки вагою 12,5 кг. Для цього, природно, у банку до оплати була потрібна досить велика сума в банкнотах. В результаті у період дії золото-злиткового стандарту золото застосовувалося лише у міжнародних розрахунках. Цей стандарт був останнім етапом панування «чистого» золотого стандарту і проіснував до Великої депресії.

    В інших країнах передбачався обмін кредитних грошей на девізи (платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків) у валютах країн золото-злиткового стандарту, а потім на золото (так званий золотодевізний стандарт). На Генуезькій конференції в 1922 році було закріплено перехід до золотодевізного стандарту. Девізами валют виступали американський долар, французький франк, англійський фунт стерлінгів. Національні кредитні гроші стали використовуватися як міжнародні платіжно-резервні засоби, був відновлений режим коливних валютних курсів. У результаті світова валютна система стала представляти, по суті, декілька конкуруючих між собою валютних блоків. Крім того, золотодевізний стандарт створював потенційну можливість відриву валют від золотої основи та виникнення інфляції. У міжвоєнний період багато країн відмовилися від цього стандарту і вийшли з системи золотодевізного стандарту. Золотодевізна валютна система зазнала краху.

    У період Другої світової війни знову зросла роль золота як світового резервного і платіжного засобу, а купівельна спроможність грошей постійно знижувалася в результаті інфляції. У 1944 році через кризу світової валютної системи, з одного боку, та необхідність зміцнення та нарощування міжнародних економічних зав’язків - з іншого, було розроблено і прийнято проект нової Бреттон-Вудської валютної системи. Основні положення системи зводилися до такого:

    • встановлено тверді обмінні курси країн-учасниць до курсу провідної валюти (долар США);
    • курс провідної валюти був фіксований у золоті;
    • центральні банки повинні були підтримувати фіксований курс своєї валюти по відношенню до провідної валюті за допомогою валютних інтервенцій.

    Так як відповідно до Бреттон-Вудської угоди лише валюта однієї країни зберігала зв'язок із золотом (долар США), то цю валютну систему називають іноді золотодоларовою та розглядають як останній варіант золотовалютного стандарту.

    У результаті Бреттон-Вудської конференції були створені Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) як спеціалізовані установи ООН.

    Система плаваючих валютних курсів.

    Після Другої світової війни США стали провідною світовою державою. При золотодоларовому стандарті світова система стала залежати від стану американського долара і успішного функціонування економіки цієї країни. Однак по мірі відновлення економік, зруйнованих війною, і ширшого використання інших національних валют (ФРН, Швейцарії, Японії) долар поступово втрачав монопольне становище у валютних відносинах, а валюти деяких країн стали ширше використовуватись як міжнародний платіжний і резервний засіб. У результаті сформувалися три валютних центри: США, ЄС та Японія.

    Світова економічна криза кінця 1960-х років супроводжувалася і валютною кризою. Валютна система, заснована насамперед на доларі, зайшла в суперечність з інтернаціоналізацією світового господарства. У результаті ослаблення економічних позицій США збільшився зовнішній борг країни (за 1948—1971 роки у 8,5 разів), а офіційні валютні резерви скоротилися в 2,4 рази. Виявилась недостача золотовалютних резервів для забезпечення платоспроможності за зовнішніми зобов'язаннями багатьох країн. На вільних ринках золота у травні 1969 його ціна була вищою від офіційної на 20-25 %. У березні 1969 «золотий пул» було розпущено.

    У результаті загострення міжнародної валютної ліквідності (тобто легко реалізованих цінностей, які можуть бути використані для погашення боргових зобов'язань) у 1970 році МВФ були випущені так звані Спеціальні права запозичення (СПЗ, англ. special drawing rights, SDR, SDRs; код валюти за ISO 4217 - XDR) і обумовлені зобов'язання країн - членів МВФ надавати один одному кредити пропорційно до своїх квот в основному капіталі МВФ, що було націлене на подальше скорочення сфери застосування золота в міжнародних розрахунках. У 1971 році США відмовилися від обміну долара на золото за офіційним курсом (35 доларів за одну тройську унцію золота для центральних банків інших країн). Ціна на золото на світових ринках ще більше підскочила. Підтримувати систему фіксованих валютних курсів стало неможливо. Бреттон-Вудська система практично перестала працювати. Долар втратив право бути єдиною резервною валютою. Роль резервних додатково почали виконувати валюти інших країн (марка ФРН, швейцарський франк, японська єна, СПЗ). Хаос міжнародних валютних відносин вилився в 1976 році в угоди (набрали чинності 1 квітня 1978 року), підписані в Кінгстоні (Ямайка), в результаті чого сформувалася так звана Ямайська валютна система. За цими угодами:

    • завершено демонетизацію золота, скасовано його офіційну ціну і золотий паритет;
    • узаконено режим плаваючих (вільних) валютних курсів;
    • базою сучасної валютної системи проголошено міжнародну розрахункову одиницю СПЗ, а замість системи золото - долар - національна валюта впроваджено систему СПЗ - національна валюта.

    Ці заходи були спрямовані на забезпечення збалансованості розрахунків між країнами.

    Наприкінці XX ст. стало популярним кредитування через МВФ з метою скорочення дефіциту платіжних балансів. У результаті ямайських угод фактично була закріплена тенденція до багатовалютного стандарту і виділенню регіональних валютних систем США, країн Західної Європи, Японії. Проте насправді основною валютою в міжнародних економічних відносинах був і є досі американський долар. Його частка у міжнародних розрахунках у 2018 рості становила 87 %.

    Найпоширеніші валюти

    Нижче в таблиці поданий рейтинг валют з найбільшою часткою торгівлі на міжнародному валютному ринку.

    Рейтинг

    Валюта

    Код ISO 4217 (символ)

    Частка, %

    1

    Долар США

    USD ($)

    87,6 %

    2

    Євро

    EUR (€)

    31,4 %

    3

    Японська єна

    JPY (¥)

    21,6 %

    4

    Британський фунт

    GBP (£)

    12,8 %

    5

    Австралійський долар

    AUD (A$)

    6,9 %

    6

    Канадський долар

    CAD (C$)

    5,1 %

    7

    Китайський юань

    CNY (元)

    4,0 %

    8

    Шведська крона

    SEK (kr)

    2,2 %

    9

    Новозеландський долар

    NZD (NZ$)

    2,1 %

    10

    Мексиканський песо

    MXN ($)

    1,9 %

    11

    Інші валюти світу

    7 %

    2. Нормативно-правова база валютних відносин в Україні

    Відносини, що виникають у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання і валютного нагляду, регулюються Конституцією України, законами України, а також нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до законодавства.

    Базовим та спеціальним Законом України, що визначає поняття валюти, валютних операцій та валютного регулювання є Закон України «Про валюту і валютні операції» (2018). Закон почав діяти з лютого 2019 року і, нарешті замінив застарілі та абсолютно не актуальні на сьогодні нормативно-правові документи, зокрема Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» 1993 р., який був взагалі, анахронізмом правової та фінансової системи України.

    Закон визначає правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду в Україні, права та обов'язки суб'єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства.

    Метою Закону є забезпечення єдиної державної політики у сфері валютних операцій та вільного здійснення валютних операцій на території України.

    Починаючи з 1993 року в Україні діяв застарілий Декрет Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а також численні нормативно-правові акти у сфері валютного обігу. Чинний режим валютного регулювання був непрозорим для суб'єктів валютних операцій та створював труднощі при вступі до валютних правовідносин.

    1 грудня 2016 року Національний банк представив концепцію нової моделі валютного регулювання, а також дорожню карту із її запровадження, над якими працювала робоча група за участі експертів, залучених Європейською комісією, в рамках проекту EU-FINSTAR.

    У серпні 2017 Нацбанк розпочав публічне обговорення законодавчих змін, спрямованих на перехід до ліберальної моделі валютного регулювання. Концепція, що передбачала свободу проведення валютних операцій за принципом «дозволено все, що прямо не заборонено», базувалася на директиві ЄС 88/361/ЄЕС про вільний рух капіталу та Угоді про асоціацію між Україною та ЄС.

    17 березня 2018 Президент України Петро Порошенко вніс до Верховної Ради і визначив як невідкладний законопроект «Про валюту» № 8152. 21 червня він був прийнятий як закон, 4 липня підписаний Президентом.

    Національний банк України затвердив і оприлюднив усі нормативно-правові акти, які є основою для нової ліберальної системи валютного регулювання, передбаченої Законом України "Про валюту і валютні операції". Нова система складається з восьми основних постанов Правління Національного банку, які замінили попередню базу з 56 нормативно-правових актів у сфері валютного регулювання:

    Постанова № 1: "Про затвердження Положення про структуру валютного ринку України, умови та порядок торгівлі іноземною валютою та банківськими металами на валютному ринку України";

    Постанова № 2: "Про затвердження Положення про здійснення операцій із валютними цінностями";

    Постанова № 3: "Про затвердження Положення про транскордонне переміщення валютних цінностей";

    Постанова № 4: "Про затвердження Положення про перелік заходів захисту, порядок та критерії їх запровадження, подовження та дострокового припинення";

    Постанова № 5: "Про затвердження Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті";

    Постанова № 6: "Про затвердження Положення про порядок надання банками Національному банку України інформації щодо договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов’язань перед нерезидентами-кредиторами за залученими резидентами кредитами, позиками";

    Постанова № 7: "Про затвердження Інструкції про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів";

    Постанова № 8: "Про затвердження Положення про порядок здійснення уповноваженими установами аналізу та перевірки документів (інформації) про валютні операції".

    Постанови № 1–3 є постійно діючими нормативно-правовими актами, але в повному обсязі діятимуть тоді, коли Національний банк не матиме потреби застосовувати заходи захисту на валютному ринку для упередження обставин, що загрожують макрофінансовій стабільності.

    Постанови № 4 та № 6 також є постійно діючими актами. Вони визначають загальний перелік можливих заходів захисту та критеріїв їх застосування на валютному ринку, а також запроваджують повідомну процедуру щодо кредитних договорів з нерезидентами.

    Постанова № 5 має тимчасовий характер і визначає конкретні заходи захисту, запроваджені Національним банком. Ці заходи скасовуватимуться відповідно до темпів поліпшення макрофінансової ситуації.

    Постанова № 7 також тимчасово визначає порядок здійснення банками валютного нагляду за дотриманням граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів до скасування такої вимоги.

    Постанова № 8 є одним із ключових документів у впровадженні ризик-орієнтованого підходу у валютному нагляді.

    Окрім цього, Правління Національного банку затвердило ще два технічних документи з метою реалізації вимог нового валютного законодавства. Це, зокрема, постанова N10 від 2 січня 2019 року "Про затвердження Правил функціонування Системи підтвердження угод на валютному ринку України". Документ зберігає гнучкі підходи щодо використання банками засобів Системи підтвердження угод ВалКлі. Нацбанк також подовжує час роботи Системи з 17-30 до 19-00 для зручності банків, які матимуть більше часу для подання Національному банку інформації про наявну на суму коштів у гривнях рахунку 2900 (рахунок для резервування коштів клієнтів для купівлі іноземної валюти) та про запланований на наступний день обсяг обов’язкового продажу валютних надходжень.

    Також затверджена постанова №16 від 4 січня 2019 року "Про документ для обліку та реєстрації валютно-обмінних операцій", яка встановлює форму і зміст розрахункових документів для проведення валютно-обмінних операцій.

    Прийняття усіх зазначених нормативно-правових актів є черговим важливим етапом лібералізації валютного ринку. Норми цих документів спрямовані на дерегуляцію інвестицій, спрощення проведення транскордонних операцій з валютними цінностями і розширення переліку доступних валютних операцій. Нова система валютного регулювання запрацювала з 7 лютого 2019 року разом із введенням в дію Закону України "Про валюту і валютні операції".

    Основні новації Закону.

    • Як фізичні, так і юридичні особи мають право відкривати за кордоном рахунки і проводити валютні операції через них з урахуванням обмежень.
    • Нерезиденти мають право відкривати рахунки в українських фінансових установах з урахуванням обмежень.
    • Не вимагається отримання індивідуальних ліцензій для інвестицій за кордон.
    • Передбачено низку винятків, коли валюта може бути використана як засіб платежу на території України. Наприклад, отримання іноземних інвестицій, виплата дивідендів (прибутків) іноземному інвестору.
    • Фізичним особам потрібно письмово декларувати вивезення, ввезення готівки через кордон від 10 000 євро.
    • Відсутня необхідність декларування валютних цінностей за кордоном.
    • Граничний термін здійснення розрахунків за експортно-імпортними контрактами розширено до 365 днів (до того — 180 днів). Скасований валютний нагляд для експортно-імпортних операцій на суму до 150 тис. грн.
    • Скасовані індивідуальні валютні ліцензії. Замість них запрацювала система електронних лімітів.
    • Скасовані санкції у вигляді припинення зовнішньоекономічної діяльності за порушення строків розрахунків.
    • Дозволена онлайн-купівля іноземної валюти фізичними особами до 150 тис. грн на день в еквіваленті.

    Незважаючи на те, що Закон дає НБУ повну свободу в валютному регулюванні, повної валютної свободи і вільного руху капіталу регулятор поки не планує. Подальша валютна лібералізація може початися тільки після досягнення макроекономічної стабільності.

    Правові основи валютного регулювання, контролю та нагляду також визначені в базовому банківському законодавстві (ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ЗУ «Про Національний банк України»), яке зазнало змін із прийняттям ЗУ «Про валюту і валютні операції».

    Питання здійснення валютних операцій, основи валютного регулювання та нагляду регулюються виключно ЗУ «Про валюту і валютні операції». Зміна положень цього Закону здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Зміна положень цього Закону може здійснюватися виключно окремими законами про внесення змін до цього Закону. У разі якщо положення інших законів суперечать положенням цього Закону, застосовуються положення цього Закону. Закони України та інші нормативно-правові акти валютного законодавства, що встановлюють нові обов’язки для суб’єктів валютних операцій або погіршують їхнє становище, не мають зворотної сили. У разі якщо норма цього Закону чи нормативно-правового акту Національного банку України, виданого на підставі цього Закону, або норми інших нормативно-правових актів Національного банку України допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов’язків резидентів та нерезидентів у сфері здійснення валютних операцій або повноважень органів валютного нагляду, така норма трактується в інтересах резидентів та нерезидентів.


    3. Поняття, зміст та організація валютного регулювання

    Державне регулювання відносин у сфері обігу валютних цінностей слід розглядати через призму валютної політики держави. Остання є складовою загальної економічної політики держави.

    Валютна політика – це сукупність заходів, що здійснюються у сфері міжнародних економічних відносин відповідно до поточних та стратегічних цілей економічної політики країни.

    Форми і методи проведення валютної політики залежить від конкретних умов економічної ситуації в країні: темпів економічного зростання, показників обсягу національного виробництва, стану платіжного і торгового балансів, зовнішньої і внутрішньої соціально-економічної політики.

    Форми та методи валютної політики:

    1) валютні обмеження – система нормативних правил, що встановлені в адміністративному або законодавчому порядку та спрямовані на обмеження операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями (зокрема, державний контроль над операціями, обмеження переказів за кордон, блокування валютної виручки);

    2) зміна паритетів валют (девальвація - зменшення офіційного золотого змісту грошової одиниці країни або зниження її курсу щодо валют інших країн, яке здійснюється у законодавчому порядку та ревальвація – збільшення золотого змісту грошової одиниці або підвищення її курсу щодо валют інших країн, яке здійснюється державою в офіційному порядку);

    3) регулювання ступеня конвертованості валюти;

    4) режим валютного курсу;

    5) дисконтна та девізна політика, в тому числі валютні інтервенції – втручання центральних банків у валютні операції з метою підвищити або знизити курс валюти своєї країни або іноземної валюти.

    Відповідно під валютним регулюванням розуміють діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямовану на організацію функціонування внутрішнього валютного ринку в державі, регламентацію міжнародних розрахунків і визначення порядку здійснення операцій з валютними цінностями.

    Залежно від сфери здійснення слід розрізняти:

    • міжнародне валютне регулювання, яке здійснюють міжнародні фінансово-кредитні організації ( МВФ, МБРР)
    • внутрішньодержавне валютне регулювання, яке здійснюють уповноважені державні органи, в першу чергу, центральні банки.

    Розрізняють також два рівні валютного регулювання: нормативний та індивідуальний. Перший – передбачає прийняття правових норм, об’єктом яких є валютні відносини, другий – застосування даних норм до конкретних обставин, тобто виникнення, зміну та припинення конкретних валютних правовідносин.

    Органами прямого валютного регулювання виступають в Україні, державні органи, які Конституцією України уповноважені видавати нормативно-правові акти в галузі валютних операцій. До них належить Верховна Рада України, Президент, Кабінет Міністрів України, Національний банк України.

    Система валютного регулювання в Україні передбачає:

    • наявність нормативно визначеної системи валютних операцій та їх ліцензування;
    • регулювання валютного ( обмінного) курсу валюти України;
    • визначення порядку ввезення, вивезення, переказування і пересилання за кордон резидентами і нерезидентами валюти України;
    • визначення порядку організації торгівлі іноземною валютою та розрахунків у іноземній валюті;
    • існування системи суб’єктів з визначеними повноваженнями у сфері валютного регулювання.

    Національний банк України відіграє визначальну роль у проведенні валютного регулювання. Згідно з чинним законодавством НБУ у даній сфері:

    • здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України;
    • складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;
    • контролює додержання затвердженого Верховною радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;
    • визначає у разі потреби ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;
    • видає у межах, передбачених законодавством, обов’язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;
    • нагромаджує, зберігає й використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;
    • видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;
    • встановлює способи визначення і використання валютних ( обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових ( клірингових) одиницях ;
    • встановлює за погодженням з Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;
    • забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

    До функцій НБУ як учасника валютних відносин належить також формування певної стратегії і тактики у здійсненні політики валютного регулювання, управління валютними резервами, вплив на головні чинники курсоутворення через валютні інтервенції, регулювання рівня облікової ставки, норми обов’язкових резервів, контроль за обсягами грошової маси в обігу та інше.


    4. Принципи валютного регулювання

    Валютне регулювання в Україні ґрунтується на таких принципах:

    1) свобода здійснення валютних операцій, що передбачає:

    • право фізичних та юридичних осіб - резидентів укладати угоди з резидентами та (або) нерезидентами та виконувати зобов’язання, пов’язані з цими угодами, у національній валюті чи в іноземній валюті, у тому числі відкривати рахунки у фінансових установах інших країн;
    • право фізичних та юридичних осіб - резидентів придбавати валютні цінності, активи за кордоном, переміщувати через митний кордон України валютні цінності;
    • запровадження обмежень і заходів захисту виключно з підстав та у порядку, визначених законом, з метою забезпечення стабільності фінансової системи і рівноваги платіжного балансу України;
    • недопущення неправомірного і необґрунтованого втручання держави у валютні операції;

    2) ризикоорієнтованість, прозорість, достатність та ефективність валютного регулювання, що реалізується шляхом:

    • спрямованості на забезпечення фінансової стабільності, економічного і соціального розвитку;
    • відповідності заходів захисту, строків їх запровадження та обсягів, пов’язаних з ними валютних обмежень масштабам і структурі системних ризиків, що загрожують фінансовій стабільності;
    • обґрунтованості запровадження та подовження строку дії заходів захисту;
    • тимчасового характеру дії заходів захисту;
    • підзвітності та публічності Національного банку України під час запровадження заходів захисту, подовження строку їх дії, оцінки результативності застосування заходів захисту;
    • пріоритетності менш дискримінаційних інструментів валютного регулювання над більш дискримінаційними та пропорційності застосування таких інструментів;
    • пріоритетності ринкових інструментів валютного регулювання над адміністративними;

    3) самостійність та ринковість валютного регулювання, що передбачає:

    • гнучкість валютного курсу;
    • незалежність Національного банку України у формуванні та реалізації валютної і монетарної політики у межах, визначених законом.


    5. Гарантії свободи здійснення валютних операцій

    1. Валютні операції здійснюються без обмежень відповідно до законодавства України, крім випадків, встановлених законами України, що регулюють відносини у сферах забезпечення національної безпеки, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, виконання взятих Україною зобов’язань за міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також випадків запровадження Національним банком України відповідно до ЗУ «Про валюту і валютні операції» заходів захисту.
    2. Свобода здійснення валютних операцій забезпечується шляхом дотримання принципів валютного регулювання, встановлених ЗУ «Про валюту і валютні операції».
    3. Резиденти з урахуванням обмежень, визначених ЗУ «Про валюту і валютні операції» та іншими законами України, мають право відкривати рахунки в іноземних фінансових установах та здійснювати через такі рахунки валютні операції.

      4. Нерезиденти з урахуванням обмежень, визначених ЗУ «Про валюту і валютні операції» та іншими законами України, мають право відкривати рахунки в українських фінансових установах та здійснювати через такі рахунки валютні операції.

    4. Резиденти мають право придбавати валютні цінності за кордоном, здійснювати їх транскордонне переміщення та (або) транскордонний переказ з урахуванням обмежень, визначених ЗУ «Про валюту і валютні операції».
    5. У сфері здійснення валютних операцій нерезиденти мають усі права, надані резидентам.

    6. Валютні операції

    Розрахунки.

    1. Гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених чинним законодавством, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків.
    2. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні, крім розрахунків за:

      3. 1) операціями зі здійснення іноземних інвестицій та повернення іноземному інвестору прибутків, доходів (у тому числі дивідендів) та інших коштів, одержаних на законних підставах у результаті здійснення іноземних інвестицій;

      2) операціями банків з надання банківських та інших фінансових послуг на підставі банківської ліцензії;

      3) операціями з надання фінансових послуг, визначених пунктами 1-5 частини другої та частиною третьою статті 9 цього Закону, що надаються небанківськими фінансовими установами та операторами поштового зв’язку, які мають ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій;

      4) операціями з розміщення, виплати грошового доходу та погашення облігацій, казначейських зобов’язань України, номінованих в іноземній валюті, якщо це передбачено проспектом цінних паперів (умовами їх розміщення);

      5) операціями з купівлі-продажу державних цінних паперів, номінованих в іноземній валюті, якщо ініціатором або отримувачем за такою валютною операцією є банк;

      6) іншими операціями, визначеними Митним кодексом України та (або) нормативно-правовими актами Національного банку України.

      Розрахунки за операціями, визначеними цією частиною, можуть проводитися в іноземній валюті, у гривні, а також у банківських металах.

    3. Сплата комісії, інших платежів за здійснення операцій здійснюється виключно у гривні, крім розрахунків зі сплати процентів (відсотків) за депозитами або кредитами (позиками), що можуть проводитися в іноземній валюті, банківських металах та у гривні.
    4. Порядок проведення розрахунків за валютними операціями визначається Національним банком України.

    Торгівля валютними цінностями.

    1. Торгівля валютними цінностями здійснюється на валютному ринку України та на міжнародних валютних ринках.
    2. Структура валютного ринку України, умови та порядок торгівлі іноземною валютою та банківськими металами на валютному ринку України визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України.
    3. Торгівля валютними цінностями здійснюється виключно через уповноважені установи, які отримали ліцензію на таку діяльність.

    Переказ валютних цінностей.

    1. Транскордонний переказ валютних цінностей здійснюється виключно через уповноважені установи.
    2. Порядок проведення переказу валютних цінностей визначається Національним банком України.
    3. Транскордонне переміщення фізичними особами валютних цінностей у сумі, що дорівнює або перевищує еквівалент 10 тисяч євро за офіційним курсом валют, встановленим Національним банком України на день переміщення через митний кордон України, підлягає письмовому декларуванню центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
    4. Транскордонне переміщення валютних цінностей шляхом поштових відправлень здійснюється лише шляхом поштових відправлень з оголошеною вартістю.

    7. Ліцензування та ліцензії Національного банку України щодо валютних операцій

    1. Банки надають банківські та інші фінансові послуги, якщо вони є валютними операціями, на підставі банківської ліцензії.
    2. Небанківські фінансові установи на підставі ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій здійснюють такі валютні операції:

      3. 1) торгівля валютними цінностями в готівковій формі;

      2) переказ коштів;

      3) здійснення розрахунків у іноземній валюті на території України за договорами страхування життя;

      4) факторинг (у частині здійснення розрахунків на території України в іноземній валюті між факторами та клієнтами за операціями з міжнародного факторингу щодо відступлення права грошової вимоги до боржника-нерезидента);

      5) інші валютні операції, визначені Національним банком України.

      У ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій зазначаються валютні операції, які дозволяється здійснювати небанківській фінансовій установі на підставі цієї ліцензії.

      Небанківські фінансові установи здійснюють валютні операції, пов’язані з наданням фінансових послуг такими установами, без отримання ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій у випадках та порядку, встановлених Національним банком України.

    3. Оператори поштового зв’язку надають фінансові послуги з переказу коштів, якщо вони є валютними операціями, та (або) фінансові послуги з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі на підставі ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій.

    Оператори поштового зв’язку здійснюють валютні операції, пов’язані з наданням фінансових послуг такими операторами, без отримання ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій у випадках та порядку, встановлених Національним банком України.

    Ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій діють безстроково.


    8. Валютний нагляд

    Надання інформації про валютні операції.

    1. Уповноважені установи зобов’язані надавати Національному банку України інформацію про валютні операції, що здійснюються суб’єктами валютних операцій через ці установи, а також про власні валютні операції.
    2. Суб’єкти валютних операцій - резиденти зобов’язані надавати інформацію про їхні валютні операції уповноваженим установам, через які здійснюються такі валютні операції.

      3. Суб’єкти валютних операцій - нерезиденти зобов’язані надавати інформацію про їхні валютні операції уповноваженим установам, через які здійснюються такі валютні операції, у межах, що стосуються діяльності таких суб’єктів валютних операцій в Україні.

    3. З метою збору статистичної інформації Національний банк України має право здійснювати збір статистичних даних про валютні операції.
    4. Національний банк України визначає зміст, форму, періодичність, строки, спосіб та порядок надання інформації про валютні операції відповідно до цієї статті та зобов’язань України щодо обміну інформацією, передбачених міжнародними угодами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
    5. Національний банк України співпрацює з іншими органами державної влади щодо обміну інформацією, пов’язаною із здійсненням валютних операцій, з урахуванням положень законодавства про банківську таємницю.
    6. Національний банк України співпрацює з органами суб’єктів міжнародного права щодо обміну інформацією, пов’язаною з проведенням валютних операцій, зокрема щодо застосування норм статті 12 цього Закону, відповідно до міжнародних угод, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, з урахуванням положень законодавства про банківську таємницю.

    Валютний нагляд.

    1. Валютний нагляд в Україні здійснюється органами валютного нагляду та агентами валютного нагляду.
    2. Валютний нагляд здійснюється органами валютного нагляду та агентами валютного нагляду з метою встановлення відповідності здійснюваних валютних операцій валютному законодавству з урахуванням ризик-орієнтованого підходу.
    3. Валютний нагляд здійснюється органами валютного нагляду та агентами валютного нагляду без втручання у відповідні валютні операції та діяльність суб’єктів таких операцій, крім випадків запобігання агентами валютного нагляду проведенню валютних операцій, що не відповідають вимогам валютного законодавства.
    4. Органами валютного нагляду відповідно до ЗУ «Про валюту і валютні операції» є Національний банк України та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику. Органи валютного нагляду в межах своєї компетенції здійснюють нагляд за дотриманням резидентами та нерезидентами валютного законодавства.
    5. Національний банк України у визначеному ним порядку здійснює валютний нагляд за уповноваженими установами.
    6. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, здійснює валютний нагляд за дотриманням резидентами (крім уповноважених установ) та нерезидентами вимог валютного законодавства.

      7. Заходи валютного нагляду за дотриманням суб’єктами господарської діяльності (крім уповноважених установ) вимог валютного законодавства здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до положень Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

    7. Уповноважені установи є агентами валютного нагляду, підзвітними Національному банку України.

      8. Уповноважені установи під час проведення ними валютних операцій, крім валютних операцій, пов’язаних з експортом та імпортом товару на суму, що є меншою за розмір, установлений для фінансових операцій, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу згідно із законодавством у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, здійснюють безпосередній нагляд за виконанням вимог валютного законодавства резидентами (крім інших уповноважених установ) та нерезидентами, що здійснюють валютні операції через ці уповноважені установи.

      Порядок здійснення валютного нагляду агентами валютного нагляду встановлюється Національним банком України.

    8. Агенти валютного нагляду мають право вимагати у суб’єктів валютних операцій документи, пов’язані із здійсненням валютних операцій, а суб’єкти валютних операцій зобов’язані надавати такі документи на вимогу агентів валютного нагляду у визначений ними строк.
    9. Органи валютного нагляду мають право проводити перевірки з питань дотримання вимог валютного законодавства визначеними частинами п’ятою і шостою цієї статті суб’єктами здійснення таких операцій. Під час проведення перевірок з питань дотримання вимог валютного законодавства органи валютного нагляду мають право вимагати від агентів валютного нагляду та інших осіб, які є об’єктом таких перевірок, надання доступу до систем автоматизації валютних операцій, підтвердних документів та іншої інформації про валютні операції, а також пояснень щодо проведених валютних операцій, а агенти валютного нагляду та інші особи, які є об’єктом таких перевірок, зобов’язані безоплатно надавати відповідний доступ, пояснення, документи та іншу інформацію.

      10. Інформація про банки та (або) клієнтів банків, що збирається під час здійснення валютного нагляду за банками, становить банківську таємницю.

      Інформація про небанківські фінансові установи та операторів поштового зв’язку, а також їхніх клієнтів, що збирається під час здійснення валютного нагляду за небанківськими фінансовими установами та операторами поштового зв’язку, які отримали ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, є інформацією з обмеженим доступом.

    10. У разі виявлення порушень валютного законодавства органи валютного нагляду мають право вимагати від агентів валютного нагляду та інших осіб, які є об’єктом таких перевірок і допустили такі порушення, дотримання вимог валютного законодавства та застосовувати заходи впливу, передбачені законом.
    11. У разі виявлення агентом валютного нагляду порушення суб’єктом валютної операції валютного законодавства агент валютного нагляду запобігає проведенню такої валютної операції та інформує про таку валютну операцію орган валютного нагляду у порядку, встановленому Національним банком України.
    12. Органи валютного нагляду обмінюються інформацією щодо виявлених порушень валютного законодавства, отриманою ними під час здійснення валютного нагляду, з метою реалізації повноважень у сфері валютного регулювання та нагляду.
    13. Органи валютного нагляду та агенти валютного нагляду, їх посадові особи зобов’язані в порядку, передбаченому законодавством України, запобігати розголошенню комерційної таємниці та іншої інформації, доступ до якої відповідно до законодавства України є обмеженим та яка стала їм відомою під час здійснення ними своїх повноважень. За розголошення такої інформації органи валютного нагляду та агенти валютного нагляду, їх посадові особи несуть відповідальність, передбачену законодавством України.
    14. За невиконання обов’язків, встановлених цим Законом, а також за порушення прав резидентів та нерезидентів органи валютного нагляду та агенти валютного нагляду, їх посадові особи несуть відповідальність, передбачену законодавством України.

    9. Заходи захисту

    1. Національний банк України за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, погіршення стану платіжного балансу України, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та (або) фінансової системи держави, має право запровадити такі заходи захисту:

      2. 1) обов’язковий продаж частини надходжень в іноземній валюті у межах, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку України;

      2) встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів;

      3) встановлення особливостей здійснення операцій, пов’язаних із рухом капіталу;

      4) запровадження дозволів та (або) лімітів на проведення окремих валютних операцій;

      5) резервування коштів за валютними операціями;

      6) заходи відповідно до статті 7-1 Закону України "Про Національний банк України", виключний перелік яких визначається нормативно-правовими актами Національного банку України.

    2. Правління Національного банку України має право запровадити заходи захисту на строк не більше шести місяців та подовжувати строк дії попередніх заходів захисту на строк не більше шести місяців.

      3. Рішення Правління Національного банку України про запровадження нового заходу захисту, якщо з дня припинення дії попереднього подібного заходу захисту минуло менше шести місяців, або про подовження строку дії кожного попереднього заходу захисту не більш як на шість місяців потребує підтвердження Радою Національного банку України наявності ознак та (або) обставин, передбачених частиною першою цієї статті.

      У разі необхідності отримання підтвердження наявності ознак та (або) обставин, передбачених частиною першою цієї статті, Правління Національного банку України не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії заходів захисту звертається з відповідним запитом до Ради Національного банку України. Рада Національного банку України приймає рішення щодо такого запиту протягом 20 календарних днів з дня його надання.

      Неприйняття Радою Національного банку України рішення щодо наявності ознак та (або) обставин, передбачених частиною першою цієї статті, протягом 20 календарних днів після надання запиту Правління Національного банку України дає Правлінню Національного банку України право прийняти рішення про запровадження нового заходу захисту або подовження строку дії попереднього заходу захисту на строк, визначений Правлінням Національного банку України, але не більше ніж на шість місяців.

      Загальний строк дії заходів захисту не може перевищувати 18 місяців протягом 24 місяців, починаючи з дня першого запровадження відповідного заходу захисту.

      Правління Національного банку України має право достроково припинити дію будь-якого заходу захисту в разі, якщо підстави, через які було запроваджено такий захід захисту, втратили актуальність.

    3. У разі запровадження та (або) подовження строку дії та (або) припинення дії заходів захисту, передбачених ЗУ «Про валюту і валютні операції», Національний банк України інформує про це органи суб’єктів міжнародного права відповідно до норм міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
    4. Національний банк України протягом трьох місяців з дня запровадження або подовження строку дії заходу захисту, або припинення дії заходу захисту зобов’язаний підготувати та подати Комітету Верховної Ради України, до предметів відання якого належить питання банківської діяльності, звіт про запровадження заходу (заходів) захисту.

    Звіт про запровадження заходу (заходів) захисту має містити, зокрема:

    1) оцінку ступеня і масштабу кризових явищ у грошово-кредитній сфері, оцінку ознак нестійкого фінансового стану банківської системи та обставин, що стали підставою для запровадження заходів захисту;

    2) обґрунтування відповідності кожного з передбачених частиною першою цієї статті заходів захисту виявленим системним ризикам і загрозам;

    3) підтвердження ефективності застосування обраних заходів захисту в сукупності у вигляді оцінки фактичного впливу на забезпечення фінансової стабільності та економічний і соціальний розвиток.

    У разі надання звіту при запровадженні заходу захисту, якщо з дня припинення дії попереднього подібного заходу захисту минуло менше ніж шість місяців, та (або) при подовженні строку дії заходу захисту звіт має додатково містити аналіз результатів попереднього запровадження заходу захисту та актуальності факторів та (або) обставин та (або) ознак, що були підставою запровадження заходу захисту.

    Звіт про запровадження заходу (заходів) захисту подається за підписом Голови Національного банку України (або особи, яка його замінює) та має бути представлений на засіданні Комітету Верховної Ради України, до предметів відання якого належать питання банківської діяльності, Головою Національного банку України (або особою, яка його замінює) або заступником Голови Національного банку України, до сфери відповідальності якого належить питання валютного регулювання (або особою, яка його замінює).

    Звіт про запровадження заходу (заходів) захисту є публічним документом, що не містить інформації, яка є банківською таємницею, та має бути оприлюднений на сторінках офіційного інтернет-представництва Національного банку України протягом календарного місяця з дня його підписання та безстроково там зберігатися.

    Особливості встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

    1. Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

      2. Національний банк України має право встановлювати винятки та (або) особливості запровадження цього заходу захисту для окремих товарів та (або) галузей економіки за поданням Кабінету Міністрів України.

      Національний банк України має право встановлювати мінімальні граничні суми операцій з експорту та імпорту товарів, на які поширюються встановлені відповідно до ЗУ «Про валюту і валютні операції» граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

    2. У разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з експорту товарів грошові кошти підлягають зарахуванню на рахунки резидентів у банках України у строки, зазначені в договорах, але не пізніше строку та в обсязі, встановлених Національним банком України. Строк виплати заборгованості обчислюється з дня митного оформлення продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, послуг, прав інтелектуальної власності та (або) інших немайнових прав - з дня оформлення у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді) акта, рахунка (інвойсу) або іншого документа, що засвідчує їх надання.
    3. У разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з імпорту товарів їх поставка має здійснюватися у строки, зазначені в договорах, але не пізніше встановленого Національним банком України граничного строку розрахунків з дня здійснення авансового платежу (попередньої оплати).
    4. За окремими операціями з експорту та імпорту товарів граничні строки розрахунків, встановлені Національним банком України, можуть бути подовжені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, шляхом видачі висновку.

      5. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, приймає рішення про видачу чи відмову у видачі зазначеного висновку протягом десяти робочих днів з дня отримання відповідної заяви. Інформація про виданий висновок оприлюднюється на офіційному веб-сайті цього органу не пізніше наступного робочого дня після видачі висновку.

      Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, протягом п’яти робочих днів з дня видачі висновку, зазначеного в абзаці першому цієї частини, інформує Національний банк України та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, про видачу такого висновку.

      Порядок видачі висновку, у тому числі перелік документів, які подаються для видачі висновку, підстави для відмови у видачі висновку або залишення документів без розгляду, включаючи перелік товарів, за якими документи для видачі висновку підлягають залишенню без розгляду, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Видача висновку здійснюється безоплатно.

    5. Порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).
    6. У разі якщо виконання договору, передбаченого частинами другою або третьою цієї статті, зупиняється у зв’язку з виникненням форс-мажорних обставин, перебіг строку розрахунків, установленого згідно з частиною першою цієї статті, та нарахування пені відповідно до частини п’ятої цієї статті зупиняється на весь період дії форс-мажорних обставин та поновлюється з дня, наступного за днем закінчення дії таких обставин.

      7. Підтвердженням виникнення та закінчення дії форс-мажорних обставин є відповідна довідка уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов цього договору (контракту).

    7. У разі прийняття до розгляду судом, міжнародним комерційним арбітражем позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, що виникла внаслідок недотримання нерезидентом строку, передбаченого зовнішньоекономічним договором (контрактом), або прийняття до провадження уповноваженим органом відповідної країни документа про стягнення такої заборгованості з боржника-нерезидента на користь резидента в позасудовому (досудовому) примусовому порядку строк, встановлений відповідно до цієї статті, зупиняється з дня прийняття до розгляду такої заяви (прийняття до провадження відповідного документа) і пеня за порушення строку в цей період не нараховується.

      8. У разі ухвалення судом, міжнародним комерційним арбітражем рішення про відмову в позові повністю чи частково в частині майнових вимог або про відмову у відкритті провадження у справі чи про залишення позову без розгляду, а також у разі визнання документа про стягнення заборгованості з боржника-нерезидента таким, що не підлягає виконанню, недійсним, незаконним тощо та (або) закриття (припинення) провадження без зарахування грошових коштів на рахунки резидентів у банках України за таким документом строк, встановлений відповідно до цієї статті, поновлюється і пеня за його порушення нараховується за кожний день прострочення, включаючи період, на який цей строк було зупинено.

      У разі ухвалення судом, міжнародним комерційним арбітражем рішення про задоволення позову сплаті підлягає лише пеня, нарахована до дня прийняття позовної заяви до розгляду судом, міжнародним комерційним арбітражем.

    8. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, за результатами перевірки стягує у встановленому законом порядку з резидентів пеню.

    10. Види відповідальності за порушення вимог валютного законодавства

    За порушення вимог валютного законодавства (крім порушення строків за операціями з експорту та імпорту товарів, відповідальність за яке встановлюється згідно із статтею 13 ЗУ «Про валюту і валютні операції») можуть бути застосовані:

    1) до банків - заходи впливу згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність";

    Стаття 73 даного Закону передбачає наступне.

    У разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону валютного законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать:

    1) письмове застереження;

    2) скликання загальних зборів учасників, ради банку, правління банку;

    3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку, підвищення ефективності функціонування та/або адекватності системи управління ризиками тощо;

    4) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;

    5) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами;

    6) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій, у тому числі операцій із пов’язаними з банком особами;

    7) заборона надавати бланкові кредити;

    8) накладення штрафів на банк, власників істотної участі та посадових осіб банку;

    9) тимчасова, до усунення порушення, заборона використання власником істотної участі у банку права голосу (тимчасова заборона права голосу);

    10) тимчасове, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади;

    11) віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного;

    13) відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.

    Розмір фінансових санкцій, що застосовуються до банків та інших юридичних осіб, нагляд за діяльністю яких здійснює Національний банк України, встановлюється законами України та нормативно-правовими актами Національного банку України.

    Заходи впливу до банків, філій іноземних банків, фізичних осіб, встановлені статтею 73 цього Закону, можуть бути застосовані Національним банком України протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через три роки з дня його вчинення.

    Рішення Національного банку України про застосування заходу впливу у вигляді накладення штрафу є виконавчим документом та набирає законної сили з дня його прийняття. У разі невиконання такого рішення воно передається Національним банком України до органів державної виконавчої служби для примусового виконання.

    2) до уповноважених установ (крім банків) - такі заходи впливу:

    а) письмове застереження;

    б) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів валютних операцій;

    в) штрафні санкції;

    г) зупинення або відкликання (анулювання) ліцензії на здійснення валютних операцій;

    3) до юридичних осіб (крім уповноважених установ) - заходи впливу у вигляді штрафних санкцій;

    4) до фізичних осіб, посадових осіб уповноважених установ, посадових осіб юридичних осіб - заходи впливу у вигляді штрафів, передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення.

    Національний банк України має право застосувати до уповноважених установ (крім банків) заходи впливу у вигляді штрафних санкцій у розмірі не більш як 20 відсотків суми власного капіталу відповідної уповноваженої установи.

    Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, має право адекватно вчиненому порушенню застосувати до юридичних осіб (крім уповноважених установ) захід впливу у вигляді штрафних санкцій у розмірі до 100 відсотків суми операції, проведеної з порушенням валютного законодавства.

    Порядок застосування заходів впливу, встановлюється:

    • до уповноважених установ - Національним банком України;
    • до юридичних осіб (крім уповноважених установ) - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику.

    Порядок застосування заходів впливу до фізичних осіб, посадових осіб уповноважених установ, посадових осіб юридичних осіб визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення.

    Заходи впливу можуть бути застосовані протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через три роки з дня його вчинення.

    За кожне порушення вимог валютного законодавства може бути застосований тільки один із заходів впливу, передбачений законом.

    Рішення Національного банку України про застосування заходу впливу у вигляді штрафних санкцій є виконавчим документом та набирає законної сили з дня його прийняття.

    Суми стягнених штрафних санкцій спрямовуються до державного бюджету.