Тема 7. Правові основи банківської системи, грошового обігу і розрахунків

Глава 7.1. Правове регулювання банківської діяльності в Україні

1.1. Банківська система України: поняття, становлення, структура та характеристика окремих її елементів

1.2. Банки – провідна ланка банківської системи: порядок створення, реєстрації, ліцензування діяльності, реорганізації та ліквідації

1.3. НБУ: його функції, повноваження і роль в процесі регулювання і нагляду за банківською діяльністю

Глава 7.2. Правові засади грошового обігу і розрахунків

2.1. Правове регулювання грошового обігу, поняття грошей та грошової системи

2.2. Організація та правове регулювання готівкових розрахунків, вимоги, контроль та відповідальність за документальне оформлення касових операцій

2.3. Поняття та правові форми безготівкових розрахунків

Глава 7.1. Правове регулювання банківської діяльності в Україні

1.1. Банківська система України: поняття, становлення, структура та характеристика окремих її елементів

Коли мова йде про поняття „банківської системи”, то під ним розуміють сукупність фінансово-кредитних установ, провідними серед яких є банки, у їх взаємозв’язку і взаємодії, що обслуговують ринок грошових ресурсів. Ця система, як і будь-яка інша, має характеризуватись такими рисами як цілісність, спрямованість на досягнення певної мети (досягнення результату), здатність до відтворення. Проте, до банківської системи відносять і небанківські інститути – інвестиційні фонди і компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, кредитні спілки та інші, які також можуть виконувати певні функції, притаманні банкам (акумулювати тимчасово вільні грошові кошти юридичних і фізичних осіб і надавати кредити).

Банківська діяльність по суті своїй – діяльність економічна, але оскільки вона потребує детального, послідовного правового регулювання та захисту з боку держави, тобто здійснюється у відповідному правовому полі, то це діяльність „де юре” виступає як сукупність певних правовідносин.

Відповідно до Закону „Про банки і банківську діяльність”, яким в 1991 році було започатковане створення власної банківської системи, банківська система України мала бути дворівневою і складатися з двох ланок: Національного банку України та мережі комерційних банків. Вживання поняття „комерційний” (Поняття „комерція”, „комерційний” латинського походження і в перекладі означають „торгівля”, „торговельний”), мало підкреслити, що це – банки нового типу, недержавні, банки, які будують свою діяльність не за вказівками „зверху”, а на договірних засадах, використовуючи власні і позичені грошові кошти, банки, які в умовах ринкової економіки обслуговують господарюючі суб’єкти всіх форм власності, в т.ч. обов’язково – приватної і ставлять за мету отримання прибутку (доходу). До речі, у більшості розвинутих країн світу існує саме дворівнева банківська система.

Загальновідомо, що банки – це справжня „кровоносна система” економічного організму суспільства, через яку здійснюється виконання Державного і місцевих бюджетів, взаєморозрахунки і платежі суб¢єктів господарювання, а також кожного громадянина суспільства. Від стану банківської системи держави, ефективності її функціонування в значній мірі залежить і стан економіки в цілому. Ось чому на банки покладалась дуже відповідальна функція: вони мали стати „локомотивом реформ” ринкового типу.

Проте, на жаль, цього не сталося. У перші роки незалежності, коли відбувалося первісне нагромадження капіталу, банки та банківські установи нерідко вдавалися до некоректних методів отримання прибутків (цьому сприяла гіперінфляція).

Виходячи з цього, Верховна Рада України 7 грудня 2000 р. прийняла нову редакцію Закону „Про банки і банківську діяльність”, який в значній мірі відповідає реаліям сьогодення.

Відповідно до цього закону банківська система залишається дворівневою, але тепер вона складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України. Як бачимо, законодавець виключив поняття „комерційні”, коли мова йде про другий рівень банківської системи, і взагалі в редакції Закону від 7 грудня 2000 року термін „комерційний” майже не вживається. На наш погляд, така редакція ст. 4 Закону „Про банки і банківську діяльність” не випадкова: вона свідчить, що Верховна Рада України орієнтує діяльність всіх банків другого рівня („інших”), в першу чергу, не на комерційну (торговельну) діяльність, а на забезпечення стабільного, поступального розвитку сфери матеріального виробництва (промисловості, сільського господарства, будівництва тощо).

Закон передбачає і гарантує економічну незалежність банків:

1) вони мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності;

2) держава, в тому числі і Національний банк України, не відповідає за зобов¢язаннями банків, а банки не відповідають за зобов¢язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором;

3) органам державної влади і органам самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов’язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом.

Банки створюються у формі (організаційно-правова форма банку) публічного акціонерного товариства або кооперативного банку.

Кооперативні банки (ст. 8 Закону „Про банки і банківську діяльність”) створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві (в межах області) та центральний кооперативний банк. Мінімальна кількість учасників місцевого кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної кількості діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації.

Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки. До функцій цього банку, крім передбачених Законом „Про банки і банківську діяльність”, належать централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійсненя контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.

Органами управління кооперативних банків є загальні збори учасників (пайовиків), спостережна рада та правління банку, а органом фінансового контролю – ревізійна комісія. Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї, рівень мінімальнго розміру його статутного капіталу встановлюється НБУ відповідно до Закону „Про банки і банківську діяльність”. Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру його паю має право одного голосу. Прибутки (збитки) кооперативного банку за результатами фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно розміру їх паю.

Крім того ст. 7 Закону „Про банки і банківську діяльність” передбачає створення державних банків, сто відсотків статутного капіталу яких належить державі. В Україні крім Національного банку України державними є Ощадний банк України , Український експортно-імпортний банк, Приватбанк.

Такий банк засновується за рішенням Уряду – Кабінету Міністрів України – за наявності позитивного висновку НБУ. Позитивний висновок є обов¢язковим також у разі ліквідації (реорганізації) державного банку (за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності).

Статут державного банку затверджується постановою Кабінету Міністрів України, він повинен відповідати чинному законодавству та нормативно-правовим актам НБУ. При цьому в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік мають бути передбачені витрати на формування статутного капіталу створеного державного банку.

Органами управління державного банку є наглядова рада і правління банку, а органом контролю – ревізійна комісія, склад якої визначається наглядовою радою. Остання є вищим органом управління державного банку, її склад призначається Верховною Радою України, Президентом України та Кабінетом Міністрів України (по п’ять від кожної із зазначених сторін) терміном на 5 років .

Рішення про зміну розміру статутного капіталу державного банку та припинення його діяльності приймається Кабінетом Міністрів України за наявності позитивного висновку НБУ. У разі прийняття рішення про часткове або повне відчуження державою належних їй акцій (паїв) державного банку такий банк втрачає статус державного.

1.2. Банки – провідна ланка банківської системи: порядок створення, реєстрації, ліцензування діяльності, реорганізації та ліквідації

Основним носієм банківських правовідносин є банк. Поняття „банк” італійського та французького походження і в перекладі означає „стіл міняйли”.

Відповідно до Закону України „Про банки і банківську діяльність” банк – юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків .

Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти і нерезиденти, а також держава (коли мова йде про створення державного банку) в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів.

Державна реєстрація юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, проводиться відповідно до законодавства з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з урахуванням особливостей Закону України «Про банки і банківську діяльність». Уповноважена засновником особа подає документи для проведення державної реєстрації юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, після погодження Національним банком України статуту цієї особи. Особа, уповноважена засновником юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, для погодження статуту цієї особи подає Національному банку України разом із заявою про погодження статуту наступні документи:

1) протоколи зборів засновників та установчих зборів, договір про створення банку або рішення про створення державного банку;

2) статут банку;

3) копії документів, визначених Національним банком України, необхідних для ідентифікації самого засновника та всіх осіб, через яких здійснюватиметься опосередковане володіння істотною участю у банку;

4) документи, визначені Національним банком України, що дають змогу зробити висновок про:

ділову репутацію самого засновника, а для засновника - юридичної особи також і членів виконавчого органу та/або наглядової ради та всіх осіб, через яких здійснюватиметься опосередковане володіння істотною участю в особі, яка має намір здійснювати банківську діяльність;

фінансовий стан засновника - юридичної особи, а також про майновий стан засновника - фізичної особи;

наявність у засновника достатньої кількості власних коштів для здійснення заявленого внеску до статутного капіталу, джерела походження таких коштів;

5) документи, що засвідчують повну сплату засновниками внесків до статутного капіталу;

6) відомості про структуру власності самої юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, та засновника, що набуває істотної участі в ній, відповідно до вимог Національного банку України;

7) відомості за формою, встановленою Національним банком України, про асоційованих осіб засновника - фізичної особи;

8) відомості за формою, встановленою Національним банком України, про юридичних осіб, у яких засновник - фізична особа є керівником та/або контролером;

8-1) відомості за формою, встановленою Національним банком України, про пов’язаних із банком осіб, що відповідають ознакам, передбаченим частиною першою статті 52 цього Закону;

9) копію тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;

10) висновок Антимонопольного комітету України у випадках, передбачених законодавством України;

11) копію платіжного документа про внесення плати за погодження статуту банку, розмір якої встановлюється Національним банком України.

Особа, уповноважена засновником юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, для погодження статуту цієї особи додатково подає Національному банку України документи щодо засновників - іноземних юридичних осіб та щодо засновників - фізичних осіб - іноземців.

Національний банк України приймає рішення про погодження статуту або про відмову в погодженні статуту не пізніше тримісячного строку з дня подання повного пакета документів, визначених цим Законом. Національний банк України має право вимагати від заявника виправлення недоліків у поданих документах.

Засновнику юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, забороняється відчужувати та обтяжувати зобов'язаннями належні йому акції до отримання цією юридичною особою банківської ліцензії.

Юридична особа набуває статусу банку і право на здійснення банківської діяльності виключно після отримання банківської ліцензії та внесення відомостей про неї до Державного реєстру банків.

Забороняється здійснювати банківську діяльність без отримання банківської ліцензії.

Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без отримання банківської ліцензії, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Банк має право відкривати філії та представництва на території України. Банк має право відкривати відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо) на території України у разі його відповідності вимогам щодо відкриття відокремлених підрозділів, встановленим нормативно-правовими актами Національного банку України.

Банк зобов'язаний повідомити Національний банк України про відкриття відокремленого підрозділу.

Національний банк України включає відомості про відокремлені підрозділи банку до Державного реєстру банків на підставі письмового повідомлення банку.

Відокремлений підрозділ банку має право розпочати свою діяльність через 10 днів після повідомлення банком Національного банку України про відкриття такого відокремленого підрозділу.

Банк зобов'язаний повідомляти Національний банк України про зміни в документах та інформації, які надаються згідно з вимогами цієї статті, та надсилати Національному банку України копію рішення про внесення змін до положення про відокремлений підрозділ у двотижневий строк після його затвердження уповноваженим органом банку.

Банк зобов'язаний повідомити Національний банк України про прийняття уповноваженим органом банку рішення про закриття відокремленого підрозділу в семиденний строк після прийняття такого рішення та про фактичне припинення його діяльності - у триденний строк.

Іноземні банки також мають право відкривати свої філії та представництва на території України. Іноземний банк має право на відкриття філії в Україні за таких умов:

1) до держави, в якій зареєстровано іноземний банк, відсутні суттєві застереження з боку відповідних міжнародних органів щодо виконання нею міжнародних стандартів у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму;

2) банківський нагляд у державі, в якій зареєстровано іноземний банк, відповідає Основним принципам ефективного банківського нагляду Базельського комітету з питань банківського нагляду;

3) між Національним банком України та органом банківського нагляду держави, в якій зареєстровано іноземний банк, укладено угоду про взаємодію у сфері банківського нагляду, гармонізації їх принципів та умов;

4) мінімальний розмір приписного капіталу філії на момент її акредитації є не меншим 120 мільйонів гривень;

5) наявність письмового зобов'язання іноземного банку про безумовне виконання ним зобов'язань, які виникли у зв'язку з діяльністю його філії на території України.

Національний банк України здійснює акредитацію філій та представництв іноземних банків на території України в порядку та на умовах, визначених цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України.

Акредитація філії іноземного банку здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків та видачі банківської ліцензії.

Акредитація філії іноземного банку є підставою для здійснення нею банківської діяльності.

Національний банк України приймає рішення про акредитацію або відмову в акредитації філії іноземного банку протягом трьох місяців з моменту подання всіх необхідних документів. Відмова надається в письмовій формі із зазначенням відповідних підстав.

Філія іноземного банку здійснює свою діяльність відповідно до вимог, встановлених законами України для банків.

Національний банк України має право ініціювати процедуру ліквідації філії іноземного банку у порядку, передбаченому законодавством України.

Акредитація представництва іноземного банку здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків.

Національний банк України може відмовити в акредитації представництва іноземного банку в разі порушення порядку акредитації, невідповідності поданих документів вимогам цього Закону або нормативно-правових актів Національного банку України, недостовірності наданої інформації або перевищення повноважень щодо сфер діяльності представництва.

Рішення про акредитацію або відмову в акредитації представництва іноземного банку Національний банк України приймає протягом одного місяця з моменту подання всіх необхідних документів.

Відмова надається в письмовій формі із зазначенням відповідних підстав.

Національний банк України має право скасувати акредитацію представництва іноземного банку шляхом виключення відповідного запису з Державного реєстру банків у порядку, визначеному Національним банком України.

Українські банки мають право створювати (у тому числі шляхом придбання) дочірні банки, філії чи представництва на території інших держав після отримання дозволу Національного банку України. Для відкриття дочірніх банків, філій або представництв українських банків на території інших держав пред'являються такі самі вимоги, які встановлені для відкриття філій чи представництв банків на території України, за умови надання Національним банком України дозволу на здійснення інвестиції за кордон у зв'язку із створенням філії чи представництва банку на території іншої держави.

Для створення дочірнього банку, філії чи представництва українського банку за кордоном цей банк подає до Національного банку України бізнес-план та економічне обгрунтування доцільності створення дочірнього банку, філії чи представництва банку за кордоном.

Національний банк України має право відмовити банку в наданні дозволу на створення дочірнього банку, філії чи представництва банку на території іншої держави в разі невиконання банком вимог нормативно-правових актів Національного банку України, установлених для створення дочірніх банків, філій чи представництв банків на території України, та в разі якщо банківський нагляд у цій державі не відповідає Основним принципам ефективного банківського нагляду Базельського комітету з питань банківського нагляду.

Дочірній банк, філія чи представництво українського банку на території іншої держави реєструються відповідно до вимог законодавства цієї держави.

Банк у місячний термін має повідомити Національний банк України про відкриття дочірнього банку, філії чи представництва на території іншої держави з наданням копій відповідних документів про їх реєстрацію.

Українські банки зобов'язані забезпечити подання дочірнім банком, філією банку, створеними на території інших держав, звітів та інформації материнському банку, Національному банку України відповідно до вимог Національного банку України щодо здійснення нагляду на консолідованій основі.

Національний банк України має право вимагати від українського банку зменшення участі в капіталі дочірнього банку, закриття дочірнього банку, філії банку, створених на території інших держав, у разі неотримання ним інформації, необхідної для здійснення нагляду на консолідованій основі, або якщо нагляд за дочірніми банками або філією українського банку, створеними на території інших держав, який здійснюється органом нагляду іншої держави, є неефективним, зокрема не відповідає Основним принципам ефективного банківського нагляду Базельського комітету з питань банківського нагляду.

Оскільки українські банки у порівнянні з іноземними досить слабі і неконкурентноспроможні, то Верховна Рада України за ініціативи НБУ підвищила вимоги до рівня мінімального розміру статутного капіталу банку на момент його реєстрації до 500 мільйонів гривень

Регулятивний капітал банку включає основний капітал та додатковий капітал. Додатковий капітал не може бути більшим 100 відсотків основного капіталу. Статутний капітал банку не повинен формуватися з непідтверджених джерел. Регулятивний капітал має бути зваженим на ризики, що визначаються нармативно-правовими актами НБУ.

Банки, а також власники істотної участі зобов¢язані підтримувати норматив співвідношення між розміром регулятивного капіталу і сумою зважених до ризику активів, який отримав назву норматив адекватності капіталу банку. Порядок обчислення нормативу адекватності капіталу банку, мінімальний розмір регулятивного капіталу визначається Законом України „Про банки і банківську діяльність” та нормативно-правовими актами НБУ.

Крім основного та додаткового фонду банки для покриття непередбачених збитків по всіх статтях активів та позабалансових зобов¢язань зобов¢язані формувати резервний фонд, інші фонди та резерви. Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не менше 5 відсотків прибутку банку до досягнення ними 25 відсотків розміру регулятивного капіталу банку.

Органами управління банку є загальні збори учасників (вищий орган), рада, правління (виконавчий орган) банку, а органом контролю – ревізійна комісія та внутрішній аудит банку. Серед зазначених органів управління важливу роль відіграє рада банку, яка обирається загальними зборами учасників з числа учасників банку або їх представників у кількості не менше 5 осіб, і здійснює такі функції:

1) призначає і звільняє голову та членів правління (ради директорів) банку;

2) контролює діяльність правління (ради директорів) банку;

3) визначає зовнішнього аудитора;

4) встановлює порядок проведення ревізій та контролю за фінансово-господарською діяльністю банку;

5) приймає рішення щодо покриття збитків;

6) приймає рішення щодо створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, філій і представництв банку, затвердження їх статутів і положень тощо.

На підставі ліцензії НБУ банки мають право надавати банківські та інші фінансові послуги. До банківських послуг належать :

1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах;

3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку. Центральний депозитарій цінних паперів має право провадити окремі банківські операції на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, що видається у встановленому Національним банком України порядку.

Банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) фінансові послуги, у тому числі шляхом укладення з юридичними особами (комерційними агентами) агентських договорів. Перелік фінансових послуг, що банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) шляхом укладення агентських договорів, встановлюється Національним банком України. Банк зобов'язаний повідомити Національний банк України про укладені ним агентські договори. Національний банк веде реєстр комерційних агентів банків та встановлює вимоги до них. Банк має право укладати агентський договір з юридичною особою, яка відповідає встановленим Національним банком України вимогам.

Банк, крім надання фінансових послуг, має право здійснювати також діяльність щодо:

1) інвестицій;

2) випуску власних цінних паперів;

3) випуску, розповсюдження та проведення лотерей;

4) зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа;

5) інкасації коштів та перевезення валютних цінностей;

6) ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (крім власних акцій);

7) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг.

Банк здійснює діяльність, надає банківські та інші фінансові послуги в національній валюті, а за наявності відповідної ліцензії Національного банку України - в іноземній валюті.

Банк має право вчиняти будь-які правочини, необхідні для надання ним банківських та інших фінансових послуг та здійснення іншої діяльності.

Банк має право розпочати новий вид діяльності або надання нового виду фінансових послуг (крім банківських) за умови виконання встановлених Національним банком України вимог щодо цього виду діяльності або послуги.

Банк не пізніш як за місяць до початку нового виду діяльності або надання нового виду фінансових послуг (крім банківських) зобов'язаний повідомити про це Національний банк України згідно з вимогами та в порядку, встановленими Національним банком України.

Національний банк України з метою захисту прав вкладників та інших кредиторів має право встановлювати додаткові вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, щодо певного виду діяльності та надання фінансових послуг, які має право здійснювати банк.

Банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Разом з тим Закон України „Про банки і банківську діяльність” передбачає обмеження щодо діяльності банків. Так, банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам’ятних, ювілейних, інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника, а спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5% капіталу банку.

Проте, слід зазначити, що провідними операціями, які здійснюються як універсальними так і спеціалізованими банками, є кредитні операції. Банк зобов’язаний мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов’язаними з кредитуванням. Для проведення спільного функціонування банки можуть укладати угоди про консорціумне кредитування. В рамках такої угоди банки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди.

Банк зобов’язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених НБУ вимог щодо концентрації ризиків. Банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Банк має право видавати бланкові (незабезпечені) кредити за умов додержання ним економічних нормативів; надання безпроцентних кредитів забороняється за винятком випадків, передбачених чинним законодавством.

В процесі здійснення банківської діяльності банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки у НБУ та інших банках в Україні і за її межами, банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті.

Банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно з правилами, встановленими нормативно-правовими актами НБУ. У якості платіжних документів банки в Україні можуть використовувати платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

З метою забезпечення конкуренції у банківській системі банкам забороняється укладати договори щодо обмеження конкуренції та умов надання кредитів, інших банківських послуг, встановлення процентних ставок та комісійної винагороди, а також вчиняти будь-які дії, спрямовані на впровадження у своїй практиці недобросовісної конкуренції. У разі встановлення фактів недобросовісної конкуренції щодо надання банком тих чи інших банківських послуг, то це є підставою для заборони цьому банку подальшого надання таких послуг або здійснення операцій.

Відносини банку з клієнтом регулюються Законом України „Про банки і банківську діяльність”, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Клієнт має право отримати від банку інформацію, якщо ця інформація стосується:

1) відомостей про фінансові показники діяльності банку та його економічний стан;

2) переліку керівників банку, його відокремлених підрозділів, а також фізичних і юридичних осіб, які мають істотну участь у банку;

3) переліку послуг, що надаються банком, ціни на банківські послуги;

4) іншої інформації з питань надання банківських послуг.

Проте, інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею. У разі заподіяння банку чи його клієнту збитків у наслідок витоку інформації, то ці збитки відшкодовуються винними органами.

Інформація щодо юридичних ті фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, може бути розкрита банком :

Інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками:

1) на письмовий запит або з письмового дозволу відповідної юридичної чи фізичної особи;

2) за рішенням суду;

3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Державному бюро розслідувань, Національної поліції, Національному антикорупційному бюро України, Антимонопольного комітету України - на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

4) центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику:

а) на його письмову вимогу щодо наявності банківських рахунків;

5) центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, на його запит щодо фінансових операцій, пов'язаних з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу (аналізу) згідно із законодавством щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а також учасників зазначених операцій;

6) органам державної виконавчої служби, приватним виконавцям на їхню письмову вимогу з питань виконання рішень судів та рішень, що підлягають примусовому виконанню відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", стосовно наявності та/або стану рахунків боржника, руху коштів та операцій на рахунках боржника за конкретний проміжок часу, а також про інформацію щодо договорів боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;

7) Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку у випадках самостійного подання банком інформації про банк як емітент та адміністративних даних відповідно до законів про цінні папери та фондовий ринок;

8) за рішенням суду Національному агентству з питань запобігання корупції стосовно наявності та стану рахунків, операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи, фізичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності відповідно до Закону України "Про запобігання корупції";

9) іншим банкам у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення";

10) центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, на його письмовий запит під час бюджетного процесу з метою проведення верифікації і перевірки достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітних плат, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України та інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, та своєчасного і в повному обсязі їх здійснення, надається інформація щодо відкритих на їхнє ім’я рахунків (поточних, кредитних, депозитних тощо), операцій та залишків за ними. У разі нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, призначених на сім’ю або домогосподарство, інформація надається щодо кожного з членів сім’ї або домогосподарства;

10) Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, на його письмову вимогу у зв’язку із здійсненням ним виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, - щодо наявності та стану рахунків, операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи, фізичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності.

Вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна:

1) бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;

2) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

3) містити передбачені цим Законом підстави для отримання цієї інформації;

4) містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.

Довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам по справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів).

Банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта.

Банк має право надавати інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам та Національному банку України в обсягах, необхідних при наданні кредитів, банківських гарантій.

Банк має право розкривати інформацію, що містить банківську таємницю, особі (в тому числі яка уповноважена діяти від імені держави), на користь якої відчужуються активи та зобов'язання банку при виконанні заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення банку, або під час здійснення процедури ліквідації. Національний банк України має право надавати центральному органу виконавчої влади, який забезпечує формування державної фінансової політики, інформацію, яка містить банківську таємницю щодо банків, участь у капіталізації яких бере держава.

Арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця, приватного виконавця або за рішенням суду.

Зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, крім випадків, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму". Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми.

У випадках, встановлених законом, майно або кошти банку, а також кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, на які накладено арешт, передаються в управління (перераховуються на рахунки) Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, не пізніше наступного робочого дня після надходження до банку вимоги Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, здобутими злочинним шляхом, та доданих до неї копій звернення прокурора та ухвали слідчого судді, суду про накладення арешту.

Забороняється накладати арешт на кореспондентські рахунки банку.

Стягнення коштів з кореспондентських рахунків банку здійснюється Національним банком України на вимогу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб виключно у випадках, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Припинення діяльності банку як юридичної особи може здійснюватися шляхом реорганізації або ліквідації. У свою чергу, реорганізація банку за умови попереднього дозволу НБУ здійснюється, на добровільних засадає за рішенням його учасників (власників) або за рішенням НБУ.

Процес реорганізації банку може проходити шляхом:

• злиття, тобто припинення діяльності двох або кількох банків та передачі належного їм майна, прав та обов’язків до банку – правонаступника;
• приєднання, тобто припинення діяльності одного банку та передачі належного йому майна, коштів, прав та обов¢язків іншому банку;
• поділу, тобто припинення діяльності одного банку та передачі належного йому майна, коштів, прав та обов¢язків у відповідних частинах до банків, які створюються внаслідок реорганізації цього банку внаслідок поділу;
• виділення, тобто перетворення банку та передачі певної частини належного йому майна, коштів, прав та обов¢язків до банку, який утворюється внаслідок реорганізації;
• зміни організаційно-правової форми банку.

Угода про злиття або приєднання набирає законної сили після її затвердження більшістю у дві третини акціонерів (учасників) кожного з банків.

Процес ліквідації банку може бути започаткований як з ініціативи власників банку, так і з ініціативи НБУ (у тому числі за заявою кредиторів).

Національний банк України має право відкликати банківську ліцензію з власної ініціативи у разі, якщо:

1) виявлено, що документи, надані для отримання банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію;

2) банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії;

3) встановлено систематичне порушення банком законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п'яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду.

Порядок відкликання банківської ліцензії у банку, що ліквідується за ініціативою власників, визначається нормативно-правовими актами Національного банку України.

Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Національний банк України вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора.

Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством про ліквідацію юридичних осіб, у разі якщо Національний банк України після отримання рішення власників про ліквідацію банку не виявив ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії проблемного або неплатоспроможного.

Власники банку мають право розпочати процедуру ліквідації банку за рішенням загальних зборів лише після надання на це згоди Національним банком України та за умови відкликання банківської ліцензії.

Якщо банк, який ліквідується за ініціативою власників, віднесено Національним банком України до категорії проблемних або неплатоспроможних, Національний банк України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вживають щодо нього заходи, передбачені цим Законом та Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

1.3. НБУ: його функції, повноваження і роль в процесі регулювання і нагляду за банківською діяльністю

Правовий статус Національного банку України (НБУ) як центрального банку, особливого центрального органу упрівління у фінансово-кредитній сфері визначається Конституцією України, Законом „Про Національний банк України” та в певній мірі Законом „Про банки і банківську діяльність” .НБУ має статутний капітал, розмір якого становить 10 млн. гривень, що є державною власністю. Розмір статутного капіталу може бути збільшений за рішенням Ради Національного банку, джерелами формування його статутного капіталу є доходи кошторису, а при необхідності – Державний бюджет України.

НБУ – економічно самостійний орган, він не відповідає за зобов’язаннями органів державної влади, а органи державної влади – за зобов’язаннями НБУ, а також НБУ не відповідає за зобов’язаннями інших банків, інші банки – за зобов’язананнями НБУ, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов’язання.

НБУ, як юридична особа, має відокремлене майно, що є об’єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні, він може відкривати свої установи, філії та представництва і на території України, і за її межами.

Основна функція НБУ відповідно до Конституції України – забезпечення стабільності грошової одиниці – гривні і на виконання цієї функції НБУ сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, – цінової стабільності.

Серед інших функцій НБУ слід виділити такі провідні, як:

• визначає і проводить грошово-кредитну політику, розроблену Радою НБУ відповідно до Основних засад грошово-кредитної політики;
• монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;
• виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування (реофінансування – погашення старої заборгованості банків новою шляхом випуску нових позик, а частіше – шляхом заміни короткострокових зобов¢язань довгостроковими);
• встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів і майна;
• визначає систему, порядок і форми платежів, у т.ч. між банками;
• здійснює банківське регулювання та нагляд;
• веде офіційний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;
• складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;
• представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах.

Національний банк України за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, має право визначати тимчасові особливості регулювання та нагляду за банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, у тому числі особливості підтримання ліквідності банків, застосування економічних нормативів, формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за активними операціями банків, запроваджувати обмеження на їх діяльність, у тому числі обмежувати або забороняти видачу коштів з поточних та вкладних (депозитних) рахунків фізичних та юридичних осіб, а також обмежувати або тимчасово забороняти проведення валютних операцій на території України, зокрема операцій з вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей.

Наявність ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, а також обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, підтверджується відповідним рішенням Ради з фінансової стабільності, повноваження якої визначаються указом Президента України.

Керівними органами НБУ є Рада НБУ та правлінняя НБУ. До складу Ради НБУ входять 4 члени, призначені Президентом України, 4 члени, призначені Верховною Радою України, та Голова НБУ, який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням президента України. Срок повноважень членів Ради НБУ - сім років, крім Голови, який входить до складу Ради на строк здійснення ним повноважень за посадою. Голова Ради НБУ та його заступник обираються Радою строком на 3 роки.

Рада НБУ має досить широке коло повноважень, які фактично визначають всі параметри діяльності НБУ, а саме:

• щорічно до 15 вересня розробляє Основні засади грошово-кредитної політики і вносить їх Верховній Раді України для інформування, здійснює контроль за виконанням Основних засад грошово-кредитної політики;
• здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політикиУкраїни на стан соціально-економічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї;
• затверджує кошторис доходів та витрат НБУ і подає Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України прогнозовані відомості про сальдо кошторису для включення до проекту бюджету України на наступний рік;
• приймає рішення про збільшення розміру статутного капіталу НБУ;
• визначає аудиторську компанію для проведення аудиторської перевірки НБУ, розглядає аудиторський висновок та затверджує бухгалтерський баланс НБУ;
• затверджує щорічно звіт про виконання кошторису НБУ та розподіл прибутку за звітний бюджетний рік;
• затверджує рішення правління НБУ про участь у міжнародних фінансових організаціях;
• вносить рекомендації правлінню НБУ в межах розроблених Основних засад грошово-кредитної політики;
• вносить рекомендації Кабінету Міністрів України стосовно впливу політики державних запозичень та податкової політики на стан грошово-кредитної сфери України;
• з метою забезпечення виконання Основних засад грошово-кредитної політики має право застосування відкладального вето щодо рішень Правління НБУ. Засідання Ради НБУ проводиться не рідше одного разу на квартал.

У разі неодноразового невиконання або неналежного виконання Правлінням НБУ рішень Ради, які є обов’язковими для Правління, Рада НБУ має право звернутися до Голови НБУ або до Верховної Ради України та Президента України з викладенням своїх позицій.

Правління НБУ згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти та інші засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, організує виконання інших функцій НБУ.

Правління НБУ є колегіальним органом та складається з 6 осіб: Голови НБУ, Першого заступника та заступників Голови НБУ.До повноважень Правління НБУ, зокрема, відносять:

1) прийняття рішень щодо:

• економічних засобів та монетарних методів, необхідних для реалізації Основних засад грошово-кредитної політики;
• емісії валюти України та вилучення з обігу банкнот і монет;
• зміни процентних ставок НБУ;
• диверсифікації активів НБУ та їх ліквідності;
• формування резервів та покриття фінансових ризиків НБУ;
• розподілу прибутку та порядку відрахувань доходів до Держбюджету України;
• мінімального розміру золотовалютних резервів НБУ;
• встановлення мінімуму операцій НБУ на відкритому ринку;
• перелік цінних паперів та інших цінностей, придатних для забезпечення кредитів НБУ;
• умов допуску іноземного капіталу до банківської системи України;
• встановлення економічних нормативів для банків;
• розміру та порядку формування обов’язкових резервів для банків;
• застосування доходів впливу до банків та інших осіб, діяльність яких перевіряється НБУ;
• стверення та ліквідації підприємств та установ НБУ;

2) подає на затвердження Раді НБУ річний звіт НБУ, проект кошторису доходів та витрат на наступний рік та інші документи;

3) визначає організаційні основи та структуру НБУ, затверджує положення про структурні підрозділи;

4) затверджує штатний розпис НБУ та форми оплати праці;

5) установлює порядок надання ліцензій банкам, інших ліцензій юридичним особам на здійснення окремих банківських операцій;

6) видає нормативно-правові акти НБУ;

7) затверджує регламент Правління НБУ.

Структура НБУ будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням і складається з таких підрозділів: центральний апарат, філії (територіальні управління), розрахункові палати; Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади та інші структурні одиниці і підрозділи.

Як вже зазначалось, однією з провідних функцій НБУ є регулювання діяльності банків та нагляд за її здійсненням, що має за мету забезпечення безпеки та фінансової стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Державне регулювання діяльності банків здійснюється НБУ у таких формах:

І. Адміністративне регулювання, яке реалізується шляхом :

• реєстрації банків і ліцензування їх діяльності;
• встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;
• застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;
• нагляду за діяльністю банків;
• надання рекомендацій щодо діяльності банків.

ІІ. Індикативне регулювання, яке реалізується шляхом:

• встановлення обов’язкових економічних нормативів;
• визначення норм обов’язкових резервів для банків;
• встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій (активні операції банків – процес вкладання власного, залученого та запозиченого капіталу в різні види кредитно-грошових операцій; серед активних операцій банків виділяють кредитні, інвестиції в цінні папери, касові та інші, тоді як пасивні операції банків – операції, з допомогою яких банки акумулюють грошові ресурси для наступного здійснення активних операцій, насамперед кредитних);
• визначення процентної політики;
• рефінансування банків;
• кореспондентських відносин;
• управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;
• операції з цінними паперами на відкритому ринку;
• імпорту та експорту капіталу.

Наглядова діяльність НБУ охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання чинного законодавства щодо здійснення банківської діяльності.

При здійсненні банківського нагляду НБУ має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушення банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів НБУ для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності.

Банк зобов’язаний подавати НБУ фінансову і статистичну звітність щодо його роботи, операцій, ліквідності, платоспроможності, прибутковості, а також інформацію афілійованих осіб банку з метою оцінки фінансового стану банку. Фінансовим роком вважається календарний рік, який починається 1 січня і закінчується 31 грудня. Фінансова звітність банків має бути щорічно перевірена аудитором, який має сертифікат НБУ на аудиторську перевірку банківських установ.

Кожний банк є об’єктом перевірки на місці інспекторами НБУ чи аудиторами, призначеними НБУ. Такі перевірки здійснюються відповідно до плану, затвердженого НБУ, і мають за мету визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання ним законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів НБУ.

У разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об’єктом перевірки НБУ, банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, НБУ має право застосувати такі заходи впливу, які адекватні вчиненому порушенню:

• письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправданих витрат банку;
• скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) для прийняття програми фінансового оздоровлення банку або плану його реорганізації;
• укладання письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов’язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану тощо;
• видати розпорядження щодо зупинення виплати девідендів або розподілу капіталу; встановлення для банку підвищених економічних нормативів; підвищення резервів на покриття можливих збитків; обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів операцій з високим рівнем ризику; заборони надавати бланкові кредити; накладання штрафів на керівників банків (до ста неоподаткованих мінімумів громадян) та на банки як юридичні особи (у розмірі не більше 1% від суми зареєстрованого статутного фонду); реорганізації банку; призначення тимчасової адміністрації та інші.

У разі порушення чинного банківського законодавства чи нормативно-правових актів НБУ, що спричинило значну втрату активів або доходів, і настанні ознак неплатоспроможності банку НБУ має право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку згідно з положеннями Закону „Про банки і банківську діяльність”.

Понятійний апарат

Банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків;

Банк-оболонка - банк, інша фінансова установа - нерезидент, що не має постійного місцезнаходження та не провадить діяльність за місцем своєї реєстрації та/або не підлягає відповідному нагляду в державі (на території) за місцем свого розташування;

Банк з іноземним капіталом - банк, у якому частка капіталу, що належить хоча б одному іноземному інвестору, становить не менше 10 відсотків;

Банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб;

Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми;

Банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність;

Банківський платіжний інструмент - засіб, що містить реквізити, які ідентифікують його емітента, платіжну систему, в якій він використовується, та, як правило, держателя цього банківського платіжного інструмента. За допомогою банківських платіжних інструментів формуються відповідні документи за операціями, що здійснені з використанням банківських платіжних інструментів, на підставі яких проводиться переказ грошей або надаються інші послуги держателям банківських платіжних інструментів;

Банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів;

Вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору;

Клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку;

Кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань;

Ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

Реорганізація банку - злиття, приєднання, виділення, поділ банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов'язків правонаступникам;

Розрахункові банківські операції - рух грошей на банківських рахунках, здійснюваний згідно з розпорядженнями клієнтів або в результаті дій, які в рамках закону призвели до зміни права власності на активи;

Учасники банку - засновники банку, акціонери банку, який є публічним акціонерним товариством, і пайовики кооперативного банку;

Фінансове оздоровлення банку - відновлення платоспроможності банку та приведення фінансових показників його діяльності у відповідність із вимогами Національного банку України.

Глава 7.2. Правові засади грошового обігу і розрахунків

2.1. Правове регулювання грошового обігу, поняття грошей та грошової системи

Грошові потоки є кровоносними судинами кожної держави.

Грошовий обіг:

1) це обіг законних платіжних засобів (банкнот, розмінної монети), що обслуговують потреби економіки країни;

2) постійний рух коштів, який охоплює сферу випуску (емісії) грошей НБУ та передачі їх у свої каси, а також подальше переміщення грошей у каси підприємств, уста­нов, організацій, розрахунки з населенням, здійснення ним платежів і внесків, а потім від населення через каси відповідних юридичних осіб - у каси НБУ.

Розрізняють готівковий і безготівковий грошовий обіг.

Для безперебійного грошового обігу встановлюються резервні фонди грошових коштів - це запаси грошей, що використовуються для оновлення готівки та є потенційними грошима. Золотовалютні резерви України як централізовані фонди коштів держави охоплюють: Державний валютний фонд України, Державний валютний фонд уряду, Державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи та коштовного каміння, Золотовалютні резерви НБУ.

Правове регулювання відносин у сфері грошового обігу здійснюється відповідно до Законів України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Cтаття 92 Конституції України встановлює засади створення і функціонування грошового ринку, статус національної валюти, а також іноземних валют на території України, який встановлюються виключно законами України. Засади грошово-кредитної політики та здійснення контролю за її проведенням, згідно з статтею 100 Конституції України, покладено на Раду Національного банку.

Стаття 99 Конституції України визначає основну функцію Національного банку України — забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Гроші (як економічна категорія) - це особливий товар, який виражає вартість усіх інших товарів і обмінюється на будь-який з них, виконуючи роль загального еквівалента.

Існують такі види грошей:

а) монети;

б) паперові гроші (банкноти, банківські білети, казначейські зобов'язання);

в) засоби, що замінюють гроші (чеки, векселі, кредитні картки);

г) депозитні гроші;

ґ) міжнародні гроші.

Гроші можуть виступати як: засіб обігу; засіб платежу; міра вартості; засіб нагромадження.

Грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках і вкладах юридичних та фізичних осіб, інші грошові зобов'язання фінансових установ утворюють грошову масу.

Під коштами слід розуміти акумульовані у грошовій формі на рахунках у фінансових установах доходи та надходження, що перебувають у постійному обігу у підприємств, установ і організацій (в тому числі бюджетних, кредитних, страхових) і які використовуються для різних цілей або розміщуються як ресурси фінансових установ.

Загалом, категорію «грошова система» слід розглядати в двох аспектах, які мають відповідний зміст. По-перше, це конкретно-історичний тип організації грошових відносин; вона відбиває стан еволюції організаційно-правової форми грошового обороту. Тип грошової системи залежить від того, які метали виконують роль загального еквівалента, які гроші функціонують як засіб обігу й платежу, а також від того, який є зв'язок між паперовими та повноцінними грошима.

Залежно від цього виділяють такі типи грошових систем: а) система металевого обігу, за якої грошовий товар безпосередньо перебуває в обігу й виконує всі функції грошей, а кредитні гроші розмінюють на метал; б) система обігу кредитних і паперових грошей, за якої повноцінні гроші витиснуто з обігу.

Тип грошової системи - це характер зв’язку між загальним еквівалентом і грошима, що перебувають в обігу, який спочатку складається стихійно, а пізніше його закріплюють законодавчим рішенням.

У правовій науці склалося досить однотипне бачення змісту категорії «грошова система». Грошова система держави є результатом державно-правового впливу на процес руху грошей, який виступає об'єктом цього впливу.

Грошова система - це встановлені державою за допомогою правових норм форми організації грошового обігу.

Грошова система - категорія особливого роду. її особливість полягає в тому, що вона одночасно належить до економічного базису й політичної надбудови. Як базисна категорія, грошова система є сукупністю економічних відносин, що складаються в процесі функціонування грошового обороту між його суб'єктами на території держави. Будучи надбудовним явищем, ця система є державно-правовою формою організації грошового обо­роту, включаючи сукупність державних органів, які здійснюють управління грошовим оборотом і наділені для цього відповідним правовим статусом. Отже, грошова система в першому випадку є об'єктивною економічною категорією, а в другому - правовою.

Грошова система охоплює : грошову одиницю України; масштаб цін; валютні курси; види грошових знаків, які мають законну платіжну силу; порядок емісії готівкових коштів; організацію і регулювання грошового обігу.

Грошовим обігом вважається рух коштів у готівковій та безготівковій формі як засіб обігу і платежу в процесі обслуговування обігу товарів, оплати виконаних робіт і наданих послуг.

Кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Для проведення переказу можуть використовуватися кошти як у готівковій, так і в безготівковій формі.

Грошові знаки випускаються у формі банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість. Гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

Існує два види грошового обігу: готівковий та безготівковий.

Готівковий грошовий обіг - це обіг готівкових коштів (банкнотів, монет), які передаються від одного суб'єкта до іншого за товари, роботи, послуги або в інших випадках, передбачених законодавством (наприклад, під час сплати штрафів).

Організовуючи готівковий грошовий обіг, НБУ здійснює виготовлення та зберігання банкнот і монет, створює їх резервні фонди, встановлює номінали, системи захисту, платіжні ознаки, дизайн грошових знаків та порядок заміни пошкоджених банкнот і монет. Також до повноважень НБУ у зазначеній сфері належить: встановлення правил випуску в обіг, зберігання, перевезення, вилучення та інкасації готівки; визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансових установ; визначення вимог щодо технічного стану і організації охорони приміщень банківських установ.

НБУ належить виняткове право введення в обіг гривні і розмінної монети, організація їх обігу та вилучення (загальна сума введених в обіг банкнот і монет зазначається в рахунках НБУ як його пасив, а банкноти і монети є безумовними зобов’язаннями НБУ і забезпечуються всіма його активами).

Встановлюючи правила, форми і стандарти розрахунків, НБУ координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків, забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини банків та через їхні власні розрахункові системи. Окрім того, НБУ встановлює обов’язкові для банків стандарти і правила ведення бухгалтерського обліку та звітності.

Безготівковий грошовий обіг - частина грошового обігу, в якому рух грошей здійснюється у вигляді перерахувань за рахунками в фінансових установах. Сутністю безготівкового грошового обігу є списання певної грошової суми з рахунку одного суб’єкта у фінансовій установі і зарахування її на рахунок іншого суб'єкта у цій чи іншій фінансовій установі або в іншій формі. За безготівкової форми грошового обігу готівкові кошти як засіб платежу відсутні.

Існує певний взаємозв’язок готівкового та безготівкового грошових обігів:

• грошова маса, яка перебуває в обігу, містить як готівкові кошти, так і кошти на рахунках і вкладах юридичних та фізичних осіб;
• НБУ регулює єдиний грошовий обіг у державі (як готівковий, так і безготівковий) через проведення облікової політики, операцій з цінними паперами, встановлення обов’язкових резервів і економічних нормативів для банків;
• у державі з розвиненою грошовою системою безготівкові кошти можуть у будь-який час можуть стати готівковими і навпаки. Право вибирати форму розрахунків належить юридичним та фізичним особам.

Грошовий обіг здійснюється за наявності умов, до яких зараховують найменування національної грошової одиниці; види грошових знаків, порядок їх випуску в обіг і вилучення з обігу; встановлення межі використання готівки і здійснення безготівкових розрахунків; порядок здійснення контролю за дотриманням правил зберігання, витрачання й обігу коштів.

Усі підприємства, установи, організації на території України незалежно від організаційно-правових форм повинні зберігати свої кошти в установах банків, проводити розрахунки через установи банку.

Грошовою одиницею України, як це встановлено статтею 99 Конституції, є гривня. Встановлені державою форми організації грошового обігу країни складають грошову систему України.

Національний банк України для забезпечення організації грошового обігу:

• виготовляє і зберігає банкноти і монети;
• створює резервні фонди банкнот і монет;
• встановлює номінали, системи захисту, платіжних ознак та дизайну грошових знаків;
• встановлює порядок заміни пошкоджених банкнот і монет;
• встановлює правила випуску і вилучення з обігу, зберігання, перевезення і інкасації готівки;
• визначає порядок касових операцій для банків та усіх клієнтів банків.

Готівка знаходиться в обігу у вигляді грошових знаків — паперових банкнот і металевих монет. Загальна сума введених в обіг банкнот і монет зазначається в рахунках банку як його пасив.

Зношені і пошкоджені грошові знаки України приймаються і обмінюються безоплатно на нові грошові знаки Національним банком і комерційними банками, але банки не зобов’язані відшкодовувати знищені, загублені, фальшиві, підроблені, а також такі, що стали недійсними, банкноти і монети.

Для забезпечення внутрішньої і зовнішньої стабільності грошової одиниці України в розпорядженні Національного банку України є золотовалютний резерв, куди включаються: монетарне золото; спеціальні права позичання; резервна позиція в Міжнародному Валютному Фонді; іноземна валюта у вигляді банкнот, монет або кошти на рахунках за кордоном; цінні папери (але не акції), що оплачуються в іноземній валюті.

Таким чином, готівковий обіг на території України регулює законодавство і нормативні акти Національного банку. Слід відзначити, що готівковий і безготівковий обіг коштів зв’язані. Грошова маса, яка знаходиться в обігу, включає в себе як готівку, так і кошти на рахунках, у вкладах юридичних осіб і громадян.

Національний банк України регулює єдиний грошовий обіг шляхом установлення певних нормативів, як і вимагає наше законодавство, шляхом проведення облікової політики (між іншим, після проведення грошової реформи облікова ставка НБУ систематично знижується і зараз становить 16 %), операцій з цінними паперами, встановлення обов’язкових резервів і економічних нормативів для комерційних банків. Діяльність Національного банку України по регулюванню безготівкового обігу впливає на готівковий. Так, одержуючи позички в кредитних установах, господарюючі суб’єкти за їх рахунок сплачують зарплату і цим перетворюють їх у готівку. Зобов'язуючи комерційні банки зберігати частину коштів у фонді обов’язкових резервів, Національний банк безпосередньо впливає на стан готівкового обігу в країні.

Виходячи із змісту Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України» та нормативних актів Національного банку України можна сформулювати наступне: усі підприємства, установи та організації на території України, незалежно від організаційно-правових форм, повинні зберігати свої кошти в установах банків, проводити розрахунки за своїми зобов’язаннями з іншими підприємствами як у безготівковому, так і готівковому порядку через установи банків; можуть мати в касі готівку в межах ліміту, який встановлюється установами банків за погодженням з керівництвом цього підприємства, а кошти, що перевищують ліміт залишку готівки в касі, зобов'язані здати в банк; в касі власники рахунків мають право зберігати кошти понад ліміт тільки для цілей, які визначені правилами Національного банку України.

2.2. Організація та правове регулювання готівкових розрахунків, вимоги, контроль та відповідальність за документальне оформлення касових операцій

Під готівковими розрахунками слід розуміти платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна відповідно законодавства [5].

Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року №637 (далі - Положення №637), визначено, що зазначені розрахунки обліковуються у відповідних книгах обліку і здійснюються в такий спосіб:

• через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків;
• шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів.

Законодавством встановлено обмеження граничної суми готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами у розмірі, який визначається НБУ (зараз - 10000 гривень) [6], що стосується також розрахунків готівкою між підприємствами в оплату за товари, придбані на виробничі (господарські) потреби за рахунок коштів, одержаних за корпоративними картками. Відповідно, платежі понад вказану суму проводяться лише в безготівковій формі. Зазначені обмеження не поширюються на:

а) розрахунки підприємств (підприємців) з фізичними особами, бюджетами та державними цільовими фондами;

б) добровільні пожертвування та благодійну допомогу;

в) розрахунки підприємств (підприємців) за спожиту ними електроенергію;

г) використання коштів, виданих на відрядження;

ґ) розрахунки підприємств (підприємців) між собою під час закупівлі сільськогосподарської продукції.

У разі здійснення підприємствами готівкових розрахунків з іншими підприємствами (підприємцями) понад установлену граничну суму кошти в розмірі перевищення встановленої суми розрахунково додаються до фактичних залишків готівки в касі на кінець дня платника готівки одноразово в день здійснення цієї операції, з подальшим порівнянням одержаної розрахункової суми із затвердженим лімітом каси.

НБУ має право встановлювати обмеження з видачі готівки за платіжними картками.

Відповідно до п.26 Положення № 637 підприємства, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги, із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій (далі - РРО) або розрахункових книжок (далі - РК), повинні усю готівку, що надходить до кас, своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковувати.

Під оприбуткуванням готівки слід розуміти облік готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів або у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків. Суми готівки, що оприбутковується, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 6 липня 1995 року №265/95-ВР деяким підприємствам, специфіка функціонування яких унеможливлює оформлення кожної операції касовим ордером, надано право проводити розрахунки готівкою зі споживачами без використання РРО та РК і дозволяється оприбутковувати готівку наприкінці робочого дня за сукупністю операцій у цілому за робочий день з оформленням касовими документами і відображенням у відповідній книзі обліку [7].

До таких операцій можна зарахувати продаж проїзних і перевізних документів, білетів державних лотерей, квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів тощо.

З метою прискорення обігу готівкових коштів і своєчасного їх надходження до кас банків для підприємств, що здійснюють операції з готівкою в національній валюті, установлюються ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (крім банків і підприємців).

Порядок визначення строків здавання готівки та розрахунку ліміту каси міститься у нормах глави 5 Положення № 637, відповідно до змісту яких строки здавання підприємствами готівки для її зарахування на рахунки в банках визначаються підприємством, узгоджуються з банком і визначаються в договорі банківського рахунку між підприємством та банком (у якому відкрито рахунок підприємства).

№ з/п	Тип підприємства	Строки здавання готівки
1	розташоване в населеному пункті, де є банк	щодня
2	розташоване в населеному пункті, де є банк, але час закінчення робочого дня (зміни), не дає змогу забезпечити здавання готівки в день її надходження	наступного за днем надходження її до каси
3	розташоване в населеному пункті, де немає банку	не рідше 1 разу на 5 робочих днів
4	здійснює страхову діяльність та діяльність з випуску і проведення лотерей	не рідше 1 разу на 5 робочих днів
5	працює у вихідні та святкові дні і не має змоги (через відсутність домовленості з банком на інкасацію) здати одержану за ці дні готівку	протягом операційного часу наступного робочого дня
6	в окремі дні не має перевищення ліміту каси	може в ці дні не здавати в установлені строки готівку

Строки здавання готівки для різних підприємств:

Особливістю встановлення ліміту каси є те, що вона проводиться підприємствами самостійно на підставі розрахунку встановлення ліміту залишку готівки в касі, що підписується головним (старшим) бухгалтером та керівником підприємства (уповноваженою особою). До розрахунку приймається строк здавання підприємством готівки для її зарахування на рахунки в банках, визначений відповідним договором банківського рахунку. Для кожного підприємства, його відокремленого підрозділу складається окремий розрахунок встановлення ліміту залишку готівки в касі, який затверджується внутрішніми наказами (розпорядженнями) підприємства.

При визначенні ліміту каси обов’язково беруться до уваги: розрахунок середньоденного надходження готівки до каси або її середньоденної видачі з каси; режим і специфіка роботи підприємства; віддаленість від банку; обсяг касових обігів (надходжень і видатків) за всіма рахунками; установлені строки здавання готівки; тривалість операційного часу банку; наявність домовленості підприємства з банком на інкасацію тощо.

Ліміт каси може встановлюватися у таких розмірах:

• для підприємств, які мають строк здавання готівки в банк щодня (у день її надходження до каси) або наступного дня від дня її надходження до каси, - у розмірах, що потрібні для забезпечення їх роботи на початку робочого дня, але не більше від розміру середньоденного надходження готівки до каси (за 3 будь-які місяці поспіль з останніх дванадцяти);
• для підприємств, які мають інший строк здавання готівки в банк, - у розмірах, що залежать від установлених строків здавання готівки та її суми, але не більше п'ятикратного розміру середньоденних надходжень готівки (за 3 будь-які місяці поспіль з останніх дванадцяти);
• для підприємств, ліміти каси яких установлюються згідно з фактичними витратами готівки (крім виплат, пов'язаних з оплатою праці, стипендій, пенсій, дивідендів), - не більше від розміру середньоденної видачі готівки (за 3 будь-які місяці поспіль з останніх дванадцяти);
• для підприємств, у яких відповідний середньоденний показник дорівнює нулю або не більше десяти НМДГ, - у розмірі, що перевищує обчислений середньоденний показник, але не більше 10 НМДГ;
• Держказначейство України самостійно визначає порядок установлення ліміту каси в його касі та касах бюджетних установ і організацій, що ним обслуговуються;
• небанківські фінансові установи самостійно визначають порядок розрахунку ліміту каси та встановлюють розмір ліміту каси з урахуванням особливостей діяльності та режиму роботи;
• підприємства, що виробляють та перероблюють сільськогосподарську продукцію можуть установлювати (переглядати) ліміт каси на період заготівлі та перероблення такої продукції згідно з фактичними показниками їх касових обігів (надходжень або видачі готівки) за будь-які 3 місяці сезону її виробництва (перероблення) попереднього року;
• підприємствам сфери грального бізнесу дозволяється встановлювати ліміт каси не більше від суми максимально можливого виграшу клієнта;
• підприємствам зв’язку та релігійним організаціям ліміт каси та строки здавання готівки не встановлюються.

Отже, підприємства можуть тримати в позаробочий час готівку в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівка, що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки.

Законодавством уточнено, що відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівку безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб. За відсутності банків готівка для переказу на банківські рахунки підприємства може здаватися до операторів поштового зв'язку та небанківських фінансових установ, які мають відповідну ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

Вся готівка, що перебуває в його касі на кінець робочого дня і не здана підприємством, вважається понадлімітною.

Не вважаються понадлімітними готівкові кошти в день їх надходження, якщо вони:

• були здані в сумі, що перевищує встановлений ліміт каси, до обслуговуючих банків не пізніше наступного робочого дня банку або були видані для використання підприємством відповідно до законодавства (без попереднього здавання їх до банку і одночасного отримання з каси банку на зазначені потреби) наступного дня на потреби, які пов'язані з діяльністю підприємства;
• надійшли до кас підприємств у вихідні та святкові дні та були здані в сумі, що перевищує встановлений ліміт каси, до обслуговуючих банків наступного робочого дня банку та підприємства або були видані для використання підприємством відповідно до законодавства (без попереднього здавання їх до банку і одночасного отримання з каси банку на зазначені потреби) наступного робочого дня на потреби, які пов'язані з діяльністю підприємства.

Підприємства мають право зберігати у своїй касі готівку, одержану в банку для виплат, що належать до фонду оплати праці, а також пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), понад установлений ліміт каси протягом 3 робочих днів, включно з днем одержання готівки в банку (для віддалених відокремлених підрозділів підприємств залізничного транспорту та морських портів - протягом 5 робочих днів). Готівка, що одержана в банку на інші виплати, має видаватися підприємством своїм працівникам у той самий день. Суми готівки, що одержані в банку і не використані за призначенням протягом установлених вище строків, повертаються підприємством до банку не пізніше наступного робочого дня банку або можуть залишатися в його касі (у межах установленого ліміту).

Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі потреби - на строк не більше 2 робочих днів, включно з днем отримання готівкових коштів під звіт.

Якщо підзвітній особі одночасно видана готівка як на відрядження, так і для вирішення під час відрядження виробничих питань (у тому числі для закупівлі сільськогосподарської продукції у населення та заготівлі вторинної сировини), то строк, на який видана готівка під звіт на ці завдання, може бути продовжено до завершення терміну відрядження.

Касові операції оформляються документами, які підтверджують факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів. До таких документів можна зарахувати касові ордери, видаткові відомості, розрахункові документи, документи за операціями із застосуванням платіжних карток.

Приймання готівки в каси здійснюється за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.

Видача готівки з кас здійснюється за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями, підписаними керівником і головним бухгалтером або працівником підприємства, який на це уповноважений керівником (якщо на доданих до видаткових касових ордерів документах, заявах, рахунках є дозвільний напис керівника підприємства, то його підпис на видаткових касових ордерах не обов’язковий).

Підприємства, що займаються закупівлею товарів сільськогосподарської продукції, можуть проводити видачу готівки здавальникам такої сільськогосподарської продукції за відомостями, в яких зазначаються прізвища здавальників, їхні адреси, обсяги зданої продукції і сума виплаченої готівки, що засвідчуються підписом здавальника.

У разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорг чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну (кулькову) ручку з чорнилом темного кольору.

Якщо підприємство (підприємець) надає держателям платіжних карток послуги з видачі готівки за допомогою платіжного термінала (імпринтера), то на підставі квитанцій платіжного термінала (сліпів) таким підприємством складається видатковий касовий ордер на загальну суму проведених операцій за день та здійснюється відповідний запис у касовій книзі.

Видача готівки може проводитися за довіреністю, оформленою у встановленому порядку, яка залишається в касира і додається до видаткового касового ордера або видаткової відомості.

Приймання одержаної з банку готівки в касу та видача готівки з каси для здавання її до банку оформляються відповідними касовими ордерами (прибутковим або видатковим) з відображенням такої касової операції в касовій книзі. Документом, що свідчить про здавання виручки до банку, є відповідна квитанція до прибуткового документа банку на внесення готівки, засвідчена підписами відповідальних осіб банку та відбитком печатки (штампа) банку. Документом, що свідчить про здавання виручки до банку через інкасаторів, є копія супровідної відомості до сумки з готівковою виручкою (готівкою), засвідчена підписом та відбитком печатки інкасатора-збирача.

Законодавством визначено обов'язки касира та бухгалтера при оформленні касових операцій. Зокрема, касир після закінчення встановлених строків виплат, пов'язаних з оплатою праці за видатковими відомостями, зобов’язаний: у видатковій відомості навпроти прізвищ осіб, яким не здійснено виплату, поставити відбиток штампа або зробити напис "Депоновано"; скласти реєстр депонованих сум; у кінці видаткової відомості зазначити фактично виплачену суму та недоодержану суму виплат, яка підлягає депонуванню, звірити ці суми із загальним підсумком за видатковою відомістю і засвідчити напис своїм підписом; здійснити відповідний запис у касовій книзі згідно з виписаним бухгалтерією видатковим касовим ордером на фактично видану суму за видатковою відомістю. Бухгалтер повинен: перевірити записи, зроблені касирами у видаткових відомостях, та підрахувати видані і депоновані за ними суми; прибуткові касові ордери і квитанції до них, а також видаткові касові ордери і видаткові відомості заповнювати чорнилом темного кольору чорнильною (кульковою) ручкою, за допомогою друкарських машинок, комп'ютерних засобів чи іншими способами; у касових ордерах зазначити підстави для їх складання і перелічити додані до них документи; касові ордери до передавання в касу зареєструвати у журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів.

Під час одержання касових ордерів або видаткових відомостей касир зобов'язаний перевірити: наявність і справжність на документах відповідних підписів, а на видатковій відомості - дозвільного напису керівника підприємства або осіб, які ним уповноважені; правильність оформлення документів, наявність усіх реквізитів; наявність перелічених у документах додатків; одразу ж після одержання або видачі за ними готівки підписати.

Касові документи після складання касиром звіту та його оброблення комплектуються в хронологічному порядку, нумеруються, переплітаються в окремі папки та зберігаються відповідальною особою, на яку керівником покладено обов'язок щодо їх зберігання.

Нормами, які регулюють порядок ведення касових операцій, встановлено, що підприємства повинні:

• мати касу, а їх керівники мають забезпечити належне її облаштування та надійне зберігання готівкових коштів у ній (якщо з вини керівників не були створені належні умови для забезпечення схоронності коштів під час їх зберігання і транспортування, то вони несуть за це відповідальність у встановленому законодавством України порядку);
• усі надходження і видачу готівки в національній валюті відображати у касовій книзі.

Законодавством встановлено, що кожне підприємство (юридична особа), яке має касу, веде одну касову книгу для обліку операцій з готівкою в національній валюті (без урахування кас відокремлених підрозділів). Відокремлені підрозділи підприємств, які проводять операції з приймання готівки за продану продукцію (товари, роботи, послуги) з оформленням її прибутковим касовим ордером, а також з видачі готівки на виплати, пов'язані з оплатою праці, виробничі потреби, інші операції з оформленням їх видатковими касовими ордерами і відомостями, ведуть касову книгу, що видається і оформляється підприємством-юридичною особою, до складу якого вони входять.

Чинне законодавство визначає коло суб'єктів, які не ведуть касову книгу: відокремлені підрозділи підприємств; страхові агенти, брокери, розповсюджувачі лотерей, які здійснюють готівкові розрахунки із застосуванням РРО або РК, але не проводять операцій з приймання (видачі) готівки за касовими ордерами; підприємці.

Порядок ведення касової книги є таким:

• її аркуші мають бути пронумеровані, прошнуровані та скріплені відбитком печатки підприємства, а кількість аркушів засвідчується підписами керівника і головного бухгалтера підприємства (юридичної особи);
• записи здійснюються у 2 примірниках (мають однакові номери) через копіювальний папір ручкою з чорнилом темного кольору;
• перші примірники (невідривна частина аркуша касової книги - "Вкладні аркуші касової книги") залишаються в касовій книзі, а другі примірники (відривна частина аркуша касової книги - "Звіт касира") є документом, за яким касири звітують щодо руху грошей у касі;
• зроблені виправлення засвідчуються підписами касира, а також головного бухгалтера або особи, що його заміщує;
• записи проводяться касиром за операціями одержання або видачі готівки за кожним касовим ордером і видатковою відомістю в день її надходження або видачі до початку наступного робочого дня (тобто, із залишками на кінець попереднього дня);
• щоденно в кінці робочого дня касир підсумовує операції за день, виводить залишок готівки в касі на початок наступного дня і передає до бухгалтерії як звіт касира другі примірники (копію записів у касовій книзі за день) з прибутковими і видатковими касовими ордерами під підпис у касовій книзі.

Підприємства, що мають відокремлені підрозділи, які проводять касові операції з відображенням їх в касовій книзі і режим роботи яких не збігається з розпорядком функціонування бухгалтерії підприємства-юридичної особи, внутрішнім документом повинні визначити порядок взаємодії відокремлених підрозділів із бухгалтерією підприємства, зокрема забезпечення бухгалтерського обліку касових операцій.

Допускається також ведення касової книги в електронній формі за допомогою комп'ютерних засобів, але за умови забезпечення належного зберігання касових документів та можливості візуального відображення і роздрукування кожної з двох частин аркуша касової книги ("Вкладний аркуш касової книги" та "Звіт касира"), які за формою і змістом мають відтворювати форму та зміст касової книги в паперовій формі.

Керівник підприємства в разі зарахування на роботу касира укладає з ним договір про повну матеріальну відповідальність за збереження всіх прийнятих ним цінностей. У разі відсутності касира (у зв’язку з хворобою тощо) цінності, що передані йому під відповідальність, перераховуються іншим касиром, якому вони передаються, у присутності керівника та головного бухгалтера або у присутності комісії, призначеної керівником підприємства, та складається акт за підписами зазначених осіб.

За наявності в підприємства кількох касирів старший касир перед початком робочого дня видає іншим касирам авансом потрібну для видаткових операцій суму готівки під підпис у книзі обліку прийнятих та виданих касиром грошей. Касири в кінці робочого дня зобов'язані скласти звіт про одержання авансу і готівки, прийнятих (виданих) за відповідними касовими документами, і здати залишок готівки та касові документи за проведеними операціями старшому касирові під підпис у книзі обліку прийнятих та виданих касиром грошей.

Підприємства, штатним розписом яких не передбачено посади касира, виконання його обов'язків можуть покладати відповідно до письмового розпорядження керівника на бухгалтера, іншого працівника, з яким укладається договір про повну матеріальну відповідальність.

Контроль за дотриманням порядку ведення операцій з готівкою є одним із видів фінансового контролю і може здійснюватися різними суб'єктами на державному, відомчому та внутрішньогосподарському рівнях. Його можуть проводити також аудитори чи аудиторські фірми.

Відповідно, система контролю у зазначеній сфері є такою:

а) державний фінансовий контроль за дотриманням порядку ведення операцій з готівкою який здійснюється органами державної влади і управління (ВРУ та підзвітною і підконтрольною їй Рахунковою палатою, Президентом України, КМУ, Мінфіном України, НБУ, ДФС України, Держказначейством України тощо);

б) відомчий фінансовий контроль за дотриманням порядку ведення операцій з готівкою - це контроль міністерств, відомств, інших органів виконавчої влади за діяльністю у зазначеній сфері підпорядкованими їм підприємств, установ, який здійснюється їх самостійними структурними контрольно-ревізійними підрозділами (управліннями, відділами, групами), безпосередньо підпорядкованих їх керівникам відповідно до постанови КМУ „Про здійснення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади внутрішнього фінансового контролю" від 22 травня 2002 року № 685;

в) внутрішньогосподарський фінансовий контроль за дотриманням порядку ведення операцій з готівкою - здійснюється щоденно у процесі фінансово-господарської діяльності конкретного підприємства його керівником та структурними підрозділами (бухгалтерією, фінансовим відділом, відділом планування, відділом заробітної плати тощо);

г) незалежний (аудиторський) контроль за дотриманням порядку ведення операцій з готівкою - здійснюється аудиторами і аудиторськими фірмами з метою встановлення достовірності фінансової (бухгалтерської) звітності суб'єктів господарювання та відповідності здійснених ними фінансових та господарських операцій нормативним актам України.

Внутрішньогосподарський фінансовий контроль за дотриманням порядку ведення операцій з готівкою передбачає:

контроль головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником, за правильним веденням касової книги;

контроль керівника підприємства, підприємця за дотриманням порядку ведення операцій з готівкою: за схоронністю готівкових коштів на підприємствах; за дотриманням вимог щодо встановлення ліміту каси та за достовірність відповідних показників, що зазначені в розрахунку встановлення ліміту залишку готівки в касі.

З метою контролю за схоронністю готівкових коштів на підприємствах проводяться інвентаризації кас - перевірка наявності коштів у матеріально відповідальної особи підприємства на певну дату шляхом повного перерахування всіх готівкових коштів, що є в касі, цінних паперів, чекових книжок тощо. Проведення інвентаризації є обов’язковим: перед складанням річної бухгалтерської звітності; при зміні матеріально відповідальної особи на день приймання-передачі справ; за приписом правоохоронних органів; при встановленні фактів крадіжок, зловживань тощо. Інвентаризації проводяться відповідними інвентаризаційними комісіями. За результатами інвентаризації каси складається акт про її результати у 2 примірниках, який підписують члени інвентаризаційної комісії та матеріально відповідальна особа: один примірник передається до бухгалтерії підприємства, другий - залишається у матеріально відповідальної особи. У разі зміни матеріально відповідальних осіб акт складається у 3 примірниках (для матеріально відповідальної особи, яка здала цінності, матеріально відповідальної особи, яка прийняла цінності, а також для бухгалтерії).

Інвентаризація кас проводиться на кожному підприємстві у строки, що встановлені керівником, з покупюрним перерахуванням усіх готівкових коштів і перевіркою інших цінностей, що зберігаються в касі. Залишок готівки в касі звіряється з даними обліку за книгами обліку. Готівка, що зберігається в касі, але не підтверджена касовими документами, вважається надлишком готівки в касі. У разі застосування підприємством у розрахунках РРО (РК) звіряється сума наявної готівки на місці проведення касиром розрахунку із сумою, зазначеною в звіті РРО (РК). У разі виявлення під час інвентаризації нестачі або надлишку цінностей у касі в акті зазначається сума нестачі або надлишку і з'ясовуються обставини їх виникнення. Сума нестачі відшкодовується відповідно до законодавства України, а надлишок оприбутковується в касі та зараховується в дохід відповідного підприємства.

Відповідальність за організацію інвентаризації кас несе керівник підприємства.

Під час вічдомчого фінансового контролю, а також контролю аудиторів (аудиторських фірм) відповідно до укладених договорів, зокрема, під час проведення документальних ревізій, обов'язково проводиться інвентаризація кас і перевіряється дотримання порядку ведення касових операцій (у господарських товариствах, якщо це передбачено їх статутом, такі ревізії проводять ревізійні комісії).

Особливості здійснення державного фінансового контролю за дотриманням порядку ведення операцій з готівкою визначені у спеціальному законодавстві, указі Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12 червня 1995 року №436 (далі - Указ №436) та у главі 7 Положення НБУ № 637.

Відповідно до п.З Указу № 436 контроль за додержанням юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами (громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства), які є СПД, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність (крім банків), норм з регулювання обігу готівки в національній валюті здійснюють органи ДПС, ДКРС, МВС України та фінансові органи, а банками - НБУ.

Під час контролю зазначеними органами (найчастіше у формі виїзної документальної перевірки) на підставі документів за певний період (квартал, півріччя, рік) з’ясовується не лише дотримання підприємством порядку ведення операцій з готівкою, а також структура підприємства, кількість відкритих поточних рахунків у банках, наявність податкового боргу, результати раніше здійснених перевірок.

У разі виявлення порушень установленого порядку ведення операцій з готівкою органи ДФС України та органи ДАС мають право вимагати від керівників підприємств, що перевіряються в ході планових та позапланових виїзних перевірок, проведення інвентаризацій коштів, у разі відмови в їх проведенні або при проведенні адміністративного арешту активів - звернутися до суду щодо спонукання до проведення таких інвентаризацій, а до ухвалення відповідного рішення судом - у присутності понятих та представників підприємств, щодо яких проводиться перевірка, опечатувати каси, касові приміщення на термін не більше 24 годин з моменту такого опечатування, зазначеного в протоколі.

Порядок опечатування кас, касових приміщень, складів та архівів встановлюється КМУ.

Під час контролю можуть не виявлятися порушення, тоді службові особи, які проводили перевірку, складають довідку за довільною формою із зазначенням: назви підприємства, що перевірялося; терміну перевірки; з посиланням на законодавство України, згідно з яким проводилася перевірка; питання, що перевірялися. Зазначену довідку підписують службові особи, які проводили перевірку, а також керівник та головний бухгалтер підприємства,

Якщо перевіркою було виявлено порушення, то за її результатами складається акт про перевірку дотримання порядку ведення операцій з готівкою (далі - акт про перевірку) у 3 примірниках, який підписують службові особи, що проводили перевірку, а також керівник та головний бухгалтер підприємства (підприємець): І примірник надсилається органам ДПС України за місцем державної реєстрації підприємства (підприємця), II - передається безпосередньо відповідному підприємству (підприємцю), III - залишається в документах органу контролю.

Акт про перевірку має містити: виклад змісту порушення з відповідним обґрунтуванням; висновки про результати перевірки; рекомендації керівництву підприємства щодо усунення виявлених недоліків.

Акт перевірки складається з 8 розділів: виявлені внаслідок перевірки порушення і висновки про ведення касової книги та касових документів зазначаються в розділі І; установлені під час перевірки порушення порядку оприбуткування надходжень готівки відображаються в розділі II; виявлені порушення встановленого ліміту каси відображаються у таблиці розділу III (зазначаються відомості про чинний ліміт каси, фактичні залишки готівки каси в ті дні, коли було перевищено її ліміт, а також розрахунок загальної суми перевищення встановлених лімітів за кожний день); результати перевірки цільового використання готівки, одержаної в банку, містить розділ IV; виявлені в результаті перевірки порушення цільового використання значних сум готівки, що одержані підприємством (підприємцем) в установі банку, зазначаються в розділі V; відомості про порушення витрачання готівки з виручки на виплати, пов'язані з оплатою праці, відображаються в розділі VI; відомості про виявлені під час перевірки порушення дотримання порядку видачі готівки під звіт та її використання містить розділ VII; у разі виявлення фактів порушення встановлених обмежень при розрахунках підприємств вони зазначаються з наведенням їхніх конкретних розмірів у таблиці VIII розділу акта перевірки.

Керівник підприємства або особа, що його заміщує, підприємець має право під час складання акта про перевірку не погодитися з результатами перевірки і надати щодо цього відповідні обгрунтовані зауваження (пояснення) у письмовій формі, які додаються до акта про перевірку. Результати перевірки розглядаються керівництвом підприємства (підприємцем), як правило, у триденний строк після її закінчення.

Окрім того, у разі порушення норм з регулювання обігу готівки у національній валюті зазначеними органами застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу.

За порушення норм з регулювання готівкових розрахунків у національній валюті особи можуть притягатися до адміністративної та кримінальної відповідальності в установленому законодавством України порядку.

2.3. Поняття та правові форми безготівкових розрахунків

Розрахункові операції здійснюються, як правило, через банки з відкриттям банківських рахунків для юридичних та фізичних осіб у гривнях та іноземній валюті відповідно до законодавчих актів України та нормативно-правових актів НБУ, зокрема Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних.

Суб’єкти господарювання, нерезиденти-інвестори, іноземні представництва і фізичні особи мають право відкривати рахунки для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб у будь-яких банках України відповідно до власного вибору.

Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки.

Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

До поточних рахунків також належать:

• рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами КМУ;
• поточні рахунки типу "Н", що відкриваються в національній валюті офіційним представництвам і представництвам юридичних осіб-нерезидентів, які не займаються підприємницькою діяльністю на території України; - поточні рахунки типу "П", що відкриваються в національній валюті постійним представництвам;
• поточні (накопичувальні) рахунки виборчих фондів та фонду референдуму; інвестиційні рахунки, що відкриваються нерезидентам-інвесторам в уповноважених банках України для здійснення інвестиційної діяльності в Україні, а також для повернення іноземної інвестиції та прибутків, доходів, інших коштів, одержаних іноземним інвестором від інвестиційної діяльності в Україні.

Клієнти банку можуть відкривати лише один поточний рахунок для формування статутного фонду (статутного або складеного капіталу, пайового або неподільного фонду) суб'єкта господарювання - юридичної особи (у національній та (або) іноземній валюті) та один поточний рахунок (у національній та (або) іноземній валюті) за кожною угодою сумісної (спільної) діяльності без створення юридичної особи.

Датою початку видаткових операцій за рахунком підприємця в банку є дата реєстрації отримання банком повідомлення про взяття рахунку на облік органом ДФС (до отримання повідомлення операції за цим рахунком здійснюються лише із зарахування коштів). Видаткові операції за рахунком відокремленого підрозділу юридичної особи-підприємця здійснюються після отримання банком повідомлення про взяття рахунку на облік органом ДФС за місцезнаходженням відокремленого підрозділу.

З документів, які вимагаються від клієнта в разі відкриття рахунків, формується справа з юридичного оформлення рахунку.

Банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки. Рахунок клієнту відкривається лише після його ідентифікації банком (ідентифікація не є обов'язковою, якщо клієнт вже має рахунки в цьому банку і був раніше ідентифікований відповідно до вимог законодавства України, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом).

Особливості використання коштів за поточними рахунками суб’єктів господарювання визначені у п.5 Інструкції НБУ № 492. Так, за поточними рахунками, що відкриваються банками суб’єктам господарювання в національній валюті, здійснюються всі види розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України. На окремі поточні рахунки в національній валюті юридичних осіб-резидентів, які мають відповідні повноваження згідно із законодавством України, зараховуються кошти, що підлягають переходу у власність держави (конфісковані, безхазяйні, прийняті митними органами на зберігання, загублені або залишені в готелях, транспорті, театрах, інших громадських місцях, якщо за ними не звернувся їхній власник протягом терміну, встановленого законодавством України, спадкові, подаровані державі тощо).

Вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору. До вкладних (депозитних) рахунків також належать пенсійні депозитні рахунки, що відкриваються фізичним особам відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" для накопичення заощаджень на виплату пенсії.

Порядок використання коштів за вкладними (депозитними) рахунками суб'єктам господарювання передбачає, що: кошти на такий рахунок перераховуються з його поточного рахунку і після настання обставин їх повернення, визначених договором банківського вкладу, повертаються на поточний рахунок суб'єкта господарювання; банки можуть перераховувати кошти на вкладний (депозитний) рахунок суб’єкта господарювання з його іншого вкладного (депозитного) рахунку, відкритого в цьому банку, лише в разі запровадженням банком процедури зміни рахунків клієнтів не за їх ініціативою та зміною умов договору банківського вкладу; за договором банківського вкладу банк зобов'язаний видати вклад на першу вимогу вкладника – суб’єкта господарювання, крім вкладів, внесених юридичною особою на інших умовах повернення, що встановлені договором банківського вкладу.

Зміною рахунків клієнтів вважається процедура закриття раніше відкритих рахунків з одночасним відкриттям нових рахунків клієнтів не за їх ініціативою, у результаті проведення якої змінюються всі або окремі (один або кілька) банківські реквізити клієнтів - назва банку, код банку, номер рахунку, валюта рахунку. Зміна рахунків клієнтів здійснюється банком у разі: проведення реорганізації в межах одного банку; проведення реорганізації банків шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення; зміни місцезнаходження банку, у результаті якої змінюється код банку; зміни порядку бухгалтерського обліку рахунків клієнтів (у тому числі рахунків клієнтів, за якими операції не здійснювалися протягом 3 років і більше та на яких є залишки коштів). Про зміну рахунків суб’єктів господарювання банк повідомляє органи ДФС.

Поточні рахунки клієнтів банків закриваються: на підставі заяви клієнта; на підставі рішення відповідного органу, на який згідно із законом покладено функції щодо припинення юридичної особи або припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (за заявою ліквідатора, голови або члена ліквідаційної комісії, управителя майна тощо); у разі смерті власника рахунку - фізичної особи та фізичної особи-підприємця (за заявою третьої особи, зокрема спадкоємця); на інших підставах, передбачених законодавством України або договором між банком і клієнтом.

Банк може відмовитися від договору банківського рахунку та закрити поточний рахунок клієнта, якщо операції за цим рахунком не здійснюються протягом З років підряд і на цьому рахунку немає залишку коштів.

Банк закриває поточний рахунок юридичної особи на підставі документа, виданого державним реєстратором в порядку, установленому законодавством України, який підтверджує державну реєстрацію припинення юридичної особи.

У разі закриття поточного або вкладного (депозитного) рахунку суб'єкта господарювання банк протягом 3 робочих днів з дня закриття рахунку (включно з днем закриття рахунку) повідомляє про це орган ДФС.

Після прийняття НБУ рішення про відкликання в банку банківської ліцензії (власником банку рішення про ліквідацію банку) і призначення ліквідатора поточні та вкладні (депозитні) рахунки клієнтів закриваються ліквідатором банку. Повідомлення про закриття рахунків клієнтів ліквідатор банку надсилає до органів ДФС.

Розрахункові операції за участю банків та їх філій, підприємств, фізичних осіб, з рахунків яких списуються або на рахунки яких зараховуються кошти, здійснюються у безготівковій формі.

Безготівкові розрахунки - це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів, що проводиться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Існують такі правила безготівкових розрахунків:

1) банк здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 року №22 (далі - Інструкція №22);

2) кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включно з договірним списанням коштів) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів;

3) під час здійснення розрахунків можуть застосовуватися розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді;

4) розрахункові операції можуть здійснюватися із застосуванням платіжних інструментів.

Платіжні інструменти - засоби певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ коштів з відповідного рахунку платника. Під час здійснення розрахункових операцій використовуються такі види платіжних інструментів: меморіальний ордер; платіжне доручення; платіжна вимога-доручення; платіжна вимога; розрахунковий чек; акредитив; вексель; спеціальні платіжні засоби, зокрема платіжні картки;

5) клієнти для здійснення розрахунків самостійно обирають платіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів;

6) допускається обмеження права розпорядження рахунком (рахунками) за рішенням суду у випадках, установлених законом, шляхом арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта; виконання банком арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, здійснюється за постановою державного виконавця про арешт коштів, прийнятою на підставі рішення суду про стягнення коштів або про накладення арешту. В окремих випадках надходження безпосередньо від суду рішення про накладення арешту, зокрема, якщо рішення суду про арешт коштів прийняте з мстою забезпечення цивільного позову в межах кримінальної справи і надійшло до банку безпосередньо від суду, то банк приймає таке рішення до виконання без постанови державного виконавця;

7) банки приймають до виконання лише розрахункові документи:

а) своїх клієнтів, які подають їх у банк у порядку, передбаченому договорами банківського рахунку цих клієнтів;

б) клієнтів інших банків або органів Держказначейства, якщо документи надсилають безпосередньо інші банки або органи Держказначейства;

в) платіжні вимоги стягувана на примусове списання коштів, на яких є підпис відповідального виконавця та відбиток штампа банку, що обслуговує цього стягувана, якщо він доставляє їх у банк платника самостійно (посильним, рекомендованим, цінним листом);

8) розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, він виконує в день їх надходження. Якщо до банку надійшло одночасно кілька розрахункових документів, на підставі яких здійснюється списання коштів, то вони виконуються в такій черговості: насамперед списуються кошти на підставі рішення суду для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів; потім - кошти на підставі рішення суду для розрахунків щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплати за авторським договором; у третю чергу списуються кошти на підставі інших рішень суду; у четверту кошти за розрахунковими документами, що передбачають платежі до бюджету; у п'яту - списуються кошти за іншими розрахунковими документами в порядку їх послідовного надходження.

Згідно з Законом «Про банки і банківську діяльність» (ст. 51) банки здійснюють розрахунки у формах, встановлених Націо­нальним банком України, а також прийнятих у міжнародній банківській практиці.

Суб'єкти розрахункових правовідносин в основному самі визначають правову форму розрахунків при укладенні цивіль­но-правового договору. Практика виробила принципи безготівкових розрахунків, які в певній мірі відображаються і в банківських правилах: розрахунки здійснюються, як правило, за згодою платника (акцептом), розрахунки можуть здійснюватись тільки після поставки (продажу) продукції або надання поему ги; незалежно від правової форми платежів вони можуть здійснюватись тільки як прямо впроваджена воля платника здійснити платіж - погодження провести платіж (акцепт) або розпорядження його провести (виставлення акредитиву, виписка чеку).

Платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача, і який оформляється платником та подається до банку, що обслуговує його, не менше ніж у двох примірниках.

Платник має право зазначати у платіжному дорученні дату валютування - дату, починаючи з якої кошти, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача. Дата валютування не може бути пізніше 10 календарних днів після складання платіжного доручення, інакше банк платника не приймає платіжне доручення.

Банк отримувача до настання дати валютування, що зазначена в електронному розрахунковому документі, зараховує переказані кошти на відповідний рахунок і не пізніше наступного робочого дня згідно з порядком, передбаченим у договорі, повідомляє отримувача про надходження на його адресу коштів та дату їх валютування.

Банк, що обслуговує отримувача, зобов'язаний зарахувати кошти на рахунок отримувача на початок операційного дня, який визначений датою валютування.

Операцію з перерахування коштів з відповідного рахунку на рахунок отримувача банк отримувача оформляє меморіальним ордером - розрахунковим документом, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунку платника і внутрішньобанківських операцій.

Платник до настання дати валютування може відкликати кошти.

Банк платника приймає платіжне доручення до виконання протягом 10 календарних днів з дати його виписки. День оформлення платіжного доручення не береться до уваги.

Платіжне доручення від платника банк приймає до виконання за умови, якщо його сума не перевищує суму, що є на рахунку платника.

Якщо немає (недостатньо) коштів на рахунку платника, то банк приймає від нього платіжні доручення, якщо порядок їх приймання та виконання передбачений договором між банком та платником.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами.

При використанні платіжних доручень окремими суб'єктами безготівкових розрахунків існують певні особливості:

• платіжне доручення на перерахування заробітної плати на рахунки працівників підприємств, що відкриті в банках, або грошовий чек на отримання заробітної плати приймається банком до виконання лише за умови одночасного подання платником у строк, установлений законодавством України, платіжних доручень на перерахування платежів, утриманих із заробітної плати працівників та нарахованих на фонд оплати праці податків до бюджету і зборів (страхових внесків) до державних цільових фондів, або документального підтвердження їх сплати раніше;
• платіжне доручення на перерахування доходу або грошовий чек на виплату доходу, на який відповідно до законодавства України нараховуються страхові внески до Пенсійного фонду України, приймається банком до виконання лише за умови одночасного подання платником у строк, установлений законодавством України, платіжних доручень на перерахування страхових внесків або документального підтвердження їх сплати раніше;
• якщо банк не забезпечив перерахування страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, відповідного територіального органу Пенсійного фонду України одночасно з видачею (перерахуванням) коштів на виплату заробітної плати, то він за рахунок власних коштів сплачує відповідному Фонду суму несплачених страхових внесків. У разі несплати самим банком цих сум Фонд здійснює їх стягнення з банку в установленому законодавством порядку;
• платник, який перебуває на казначейському обслуговуванні, подає до банку, у якому відкрито рахунок для обліку коштів, що перераховуються Держказначейством України для здійснення цільових виплат готівкою, лише грошовий чек на отримання заробітної плати. Порядок подання платіжного доручення на перерахування платежів, утриманих із заробітної плати працівників і нарахованих на фонд оплати праці податків до бюджету і зборів (страхових внесків) до державних цільових фондів, регулюється нормативно-правовими актами Держказначейства України. Якщо фізична особа не має рахунку в банку або розрахунки безпосередньо з фізичною особою чи підприємством через банк неможливі, то платник також може здійснювати розрахунки з ними через підприємство поштового зв'язку шляхом перерахування відповідної суми на рахунок з переказних операцій підприємства зв’язку.

Через підприємства поштового зв'язку здійснюються такі перекази: на ім'я окремих фізичних осіб - переказ коштів, що належать їм особисто (пенсії, аліменти, заробітна плата, витрати на відрядження, авторський гонорар тощо); підприємствам - переказ коштів на виплату заробітної плати, для організованого набору працівників, заготівлі сільськогосподарської продукції тощо в тих населених пунктах, у яких немає банків.

Для перерахування коштів підприємству зв’язку платник подає до банку, що обслуговує, платіжне доручення, у якому зазначає реквізити підприємства поштового зв’язку, з рахунку якого сплачуватимуться перекази їх отримувачам, та номери списків отримувачів коштів.

Платіжна вимога-доручення - розрахунковий документ, який складається з двох частин:

• верхньої - вимоги отримувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів;
• нижньої - доручення платника банку, що обслуговує, про списання зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та перерахування ЇЇ на рахунок отримувача.

Верхня частина вимоги-доручення оформляється отримувачем коштів і передається безпосередньо платнику не менше ніж у 2 примірниках.

У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину і подає до банку, що його обслуговує.

Сума, яку платник погоджується сплатити отримувачу та зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не може перевищувати суму, яку вимагає до сплати отримувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення.

Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, що зазначена платником, перевищує суму, що є на його рахунку.

Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її отримувачем.

Платіжна вимога - розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або в разі договірного списання отримувача до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

Платіжна вимога-доручення застосовується при примусовому та договірному списанні коштів.

Примусове списання - списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом. Його особливостями є те, що кошти списуються з рахунку клієнта без його доручення на підставі рішення суду, яке ініціюють стягувачі на підставі виконавчих документів, виданих судами. Для примусового списання коштів стягувач оформляє не менше ніж у 3 примірниках платіжну вимогу, яку подає до банку, що його обслуговує, разом із 2 примірниками реєстру платіжних вимог. Банк, що обслуговує стягувача, приймає платіжні вимоги протягом 10 календарних днів, а банк платника - протягом 30 календарних днів з дати їх складання. Банк платника приймає до виконання платіжну вимогу стягувача незалежно від наявності достатнього залишку коштів на рахунку платника і не має права повертати її в разі неподання стягувачем реєстру платіжних вимог.

Особливостями застосування платіжної вимоги-доручення при примусовому списанні є:

• по-перше, право стягувача відкликати платіжну вимогу в будь-який час до списання коштів з рахунку платника шляхом подання листа про відкликання до банку, що обслуговує стягувача;
• по-друге, те, що платіжна вимога відкликається лише в повній сумі.

Банк платника не має права на списання коштів з рахунку платника коштів за платіжною вимогою після отримання листа про її відкликання.

Примусове списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або бюджетних установ, здійснюється органами Держказначейства України.

Договірне списання - списання банком з рахунку клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом. Право банку на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку обумовлюється в договорі, банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Отримувач для здійснення договірного списання оформляє платіжну вимогу, яку подає до банку, що обслуговує платника. Банк, що обслуговує платника, здійснюючи на підставі договору банківського рахунку або іншого договору про надання банківських послуг договірне списання коштів з рахунку платника, оформляє меморіальний ордер.

Розрахунковий чек - розрахунковий документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку-емітенту, у якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів.

Суб’єктами розрахункових правовідносин із застосуванням чеків є:

• чекодавець - підприємство або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його;
• чекодержатель - підприємство або фізична особа, яка є одержувачем коштів за чеком;
• банк-емітент - банк, що видав розрахунковий чек (чекову книжку);
• платник за чеком - в якості платника за чеком може бути зазначений лише банк, в якому чекодавець має кошти, якими він має право розпоряджатися шляхом виставлення чеку.

Особливості застосування розрахункових чеків визначені у главі VII Інструкції №22.

Зазначені платіжні інструменти використовуються у безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи та надані послуги). Окрім того, вони використовуються тільки для безготівкових перерахувань з рахунку чекодавця на рахунок одержувача коштів і, як правило, не підлягають сплаті готівкою.

Розрахункові чеки виготовляються на замовлення банку Банкнотно-монетним двором НБУ чи іншим спеціалізованим підприємством на спеціальному папері за зразком, затвердженим НБУ, і брошуруються у чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів або виготовляються як окремі бланки.

Чеки, що використовуються фізичними особами для здійснення одноразових операцій, виготовляються як окремі бланки, облік яких банки ведуть окремо від чекових книжок.

Чеки та чекові книжки є бланками суворого обліку.

Особливостями застосування розрахункових чеків є такі:

• чекову книжку на ім'я чекодавця (фізичної особи) банк-емітент видає на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця;
• один або кілька розрахункових чеків на ім'я чекодавця (фізичної особи) банк-емітент може видати на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена ним готівкою;
• строк дії чекової книжки - 1 рік, розрахункового чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку, - З місяці з дати їх видачі. День оформлення чекової книжки або розрахункового чека не береться до уваги. Розрахункові чеки, виписані після зазначеного строку, вважаються недійсними і до оплати не приймаються.

Строк дії невикористаної чекової книжки може продовжуватися за погодженням з банком-емітентом, про що він робить відповідну позначку на обкладинці чекової книжки (у правому верхньому куті), яка засвідчується підписом головного бухгалтера і відбитком штампа банку.

Чекова книжка може видаватися для розрахунків з будь-яким конкретним постачальником або з різними постачальниками.

При використанні розрахункових чеків слід пам’ятати, що: розрахунковий чек із чекової книжки пред’являється до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів (день виписки розрахункового чека не береться до уваги); розрахунковий чек приймається чекодержателем до оплати безпосередньо від чекодавця, на ім’я якого оформлені документи, що підтверджують отримання ним товарів (виконання робіт, надання послуг).

Нормами Інструкції НБУ № 22 заборонено передавати розрахунковий чек (чекову книжку) його (її) власником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а також підписання незаповнених бланків розрахункового чека і приставляння на них відбитка печатки юридичними особами.

За бажанням фізичної особи розрахунковий чек може виписуватися на ім'я іншої особи, яка стає в цьому разі його власником, але видача розрахункових чеків на пред’явника не проводиться.

У застосуванні розрахункового чека для обміну на готівку існують такі правила: підприємствам не дозволяється здійснювати обмін розрахункового чека на готівку та отримувати здачу з суми чека готівкою; фізичні особи можуть обмінювати розрахунковий чек на готівку або отримувати здачу із суми розрахункового чека готівкою (але не більше ніж 20% від суми цього чека); власник розрахункового чека повертає невикористаний розрахунковий чек до банку-емітента для зарахування суми на свій рахунок або обміну його на готівку.

Розрахунковий чек із чекової книжки чекодавець виписує під час здійснення платежу і видає за отримані ним товари (виконані роботи, надані послуги): виписуючи розрахунковий чек, чекодавець переписує залишок ліміту з корінця попереднього розрахункового чека на корінець виписаного і зазначає новий залишок ліміту.

За дорученням чекодавця - фізичної особи, засвідченим нотаріусом у встановленому порядку, його розрахунки з використанням розрахункового чека може здійснювати інша фізична особа. Доручення, в якому обов’язково зазначаються серія, номер і сума розрахункового чека, подається разом з розрахунковим чеком, що пред'явлений до оплати.

Акредитив - платіжний інструмент, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Бенефіціар - особа, якій призначений платіж або на користь якої відкрито акредитив.

Для виконання акредитива одержувач коштів подає до виконуючого банку документи, які підтверджують виконання всіх умов акредитива. При порушенні хоча б однієї умови виконання акредитива не відбувається.

Витрати виконуючого банку і банку-емітента, пов’язані з виконанням акредитива, відшкодовуються платником.

Відповідальність за порушення умов акредитива перед платником за загальним правилом несе банк-емітент, а перед банком-емітентом - виконуючий банк.

Акредитив у виконуючому банку закривається: після закінчення терміну акредитива; за заявою одержувача коштів про відмову використати акредитив до закінчення терміну його дії (якщо можливість такої відмови передбачена умовами акредитива); за вимогою платника про повне або часткове відкликання акредитива, якщо таке відкликання можливе за умовами акредитиву.

Існують такі види акредитивів:

• покритий- акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку;
• непокритий - акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту;
• відкличний - акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банком-емітентом від гарантування платежів за акредитивом);
• безвідкличний - акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені тільки за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий, і банку-емітента; відкривається на визначений термін без права анулювання до закінчення цього терміну.

Особливості акредитивної форми розрахунків такі:

• умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються в договорі між бeнефщіаром і заявником акредитива;
• для відкриття акредитива клієнт подає до банку-емітента заяву на акредитив не менше ніж у 3 примірниках та в разі відкриття покритого акредитива - відповідні платіжні доручення;
• банк-емітент, прийнявши заяву, визначає спосіб виконання акредитива, авізуючий та виконуючий банки і здійснює відповідні бухгалтерські записи;
• акредитив вважається відкритим після того, як здійснено відповідні бухгалтерські записи за рахунками і надіслано повідомлення про відкриття та умови акредитива бенефіціару.

Дата виконання платіжних доручень, наданих разом із заявою на акредитив, і дата повідомлення бенефіціару мають збігатися;

• банк-емітент інформує виконуючий (авізуючий) банк про відкриття акредитива шляхом надсилання йому електронною поштою (електронне повідомлення), або іншими засобами зв’зку, що передбачені договорами між банками, заяви або повідомлення;
• заяву або повідомлення банк-емітент надсилає авізуючому банку не пізніше наступного робочого дня після отримання заяви від клієнта. Повідомлення має містити номер акредитива, усі його умови, спосіб платежу, місце виконання та строк дії акредитива;
• про відкриття та умови акредитива виконуючий (авізуючий) банк повідомляє бенефіціара (авізує акредитив) протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення від банку-емітента (авізуючого банку);
• в усіх акредитивах обов’язково має передбачатися дата закінчення строку і місце подання документів для платежу.

Вексель є засобом розрахунків та кредиту, цінним папером, складений за встановленою законом формою.

У безготівкових розрахунках найчастіше використовуються такі види векселів:

• простий вексель - це нічим не обумовлене зобов'язання особи, яка його видала (векселедавець), про сплату зазначеної суми грошей після пред'явлення векселя або у визначений термін названій у векселі особі або іншій зазначеній особі - векселедержателю, тобто, власнику векселя, який має право на отримання зазначеної у ньому суми грошей;
• перевідний вексель (трата) - документ, який містить нічим не обумовлений наказ векселедавця платнику здійснити платіж відповідної грошової суми особі, зазначеній у векселі, або за наказом після пред’явлення векселя або у якийсь визначений термін. Платником, звичайно, виступає третя особа - акцептант (як правило, банк).

Особливості обігу векселів в Україні, видачі переказних та простих векселів, здійснення операцій з векселями визначає Закон України "Про обіг векселів в Україні" від 5 квітня 2001 року №2374-IIP.

Розрахунки відбуваються також за допомогою систем дистанційного обслуговування та кредитних карток.

Дистанційне обслуговування - комплекс інформаційних послуг за рахунком клієнта та здійснення операцій за рахунком на підставі дистанційних розпоряджень клієнта за допомогою систем " клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк", "телефонний банкінг" тощо.

Юридичною підставою для роботи клієнта за допомогою систем дистанційного обслуговування і оброблення банком дистанційних розпоряджень клієнта є договір банківського рахунку.

Під час здійснення розрахунків за допомогою систем ''клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк" тощо застосовуються електронні розрахункові документи.

Електронний розрахунковий документ - документ, інформація в якому представлена у формі електронних даних, включно з відповідними реквізитами розрахункового документа, який може бути сформований, переданий, збережений і перетворений у візуальну форму представлення електронними засобами (якщо це передбачено договором між банком та клієнтом, то використання клієнтом системи не виключає можливе оброблення банком документів клієнта на паперових носіях).

Платник може формувати електронні розрахункові документи на підставі належно оформлених платіжних доручень, платіжних вимог-доручень, а також з використанням платіжних карток. Не дозволяється формування клієнтами електронних розрахункових документів на підставі платіжних вимог на примусове списання, стягнення коштів отримувачем - у разі договірного списання коштів. Ці платіжні вимоги стягувач (отримувач) надсилає до банку на паперових носіях.

Під час використання систем "клієнт - банк", "клієнт - Інтернет -банк" банк щоденно архівує електронні розрахункові документи, які відправлені клієнтом, та зберігає їх протягом установленого строку.

Для здійснення операцій за рахунком клієнта (оплата комунальних послуг, телефонних переговорів тощо) за допомогою системи "телефонний банкінг" - дистанційне обслуговування клієнтів за допомогою телефонних каналів зв'язку) клієнт у договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг зазначає інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку клієнта. Якщо це передбачено договором, то використання клієнтом системи не виключає можливе оброблення банком документів клієнта на паперових носіях.

Як платіжні інструменти також застосовуються платіжні картки. Загальні вимоги щодо здійснення операцій з їх застосуванням і порядок розрахунків визначає постанова Правління НБУ від 05 листопада 2014 року №705 "Про затвердження Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням".

Платіжна картка є власністю емітента і надається клієнту або його довіреній особі відповідно до умов договору з клієнтом. Фізичним особам, які не є СПД, емітент надає особисті платіжні картки, а юридичним особам і фізичним особам-підприємцям - корпоративні платіжні картки.

Для обліку коштів за операціями з використанням платіжних карток клієнтам відкриваються картрахунки.

Зарахування (поповнення) коштів на картрахунки фізичних осіб може виконуватися за рахунок внесення в установленому порядку готівки через каси банків, банкомата, шляхом переказу коштів з інших власних рахунків, за рахунок наданого кредиту, за рахунок процентів, нарахованих на залишок коштів на картрахунку, а також з рахунків інших фізичних та юридичних осіб за їх дорученням (у т. ч. заробітної плати, гонорарів, пенсій, авансів та компенсацій витрат на відрядження тощо).

Платіжна картка має містити реквізити (у графічному та (або) електронному вигляді), що дають змогу ідентифікувати її держателя.

Клієнти та їх довірені особи застосовують платіжні картки відповідно до умов договору з емітентом як засіб для:

• безготівкової оплати за товари (послуги), у тому числі в системах електронної торгівлі (комерції);
• перерахування коштів зі своїх картрахунків на інші власні рахунки та на рахунки інших осіб;
• зберігання готівки в касах банків, інших фінансових установ, торговців і через банкомата.

У межах України переказ коштів за операціями, які ініційовані із застосуванням платіжних карток, здійснюється у гривнях, але дозволяється видача готівки в іноземній валюті через каси уповноважених банків-емітентів та їх агентів за платіжними картками клієнтів. Видача готівки через банкомати в межах України здійснюється у гривнях, а через банкомати уповноважених банків-емітентів - у валюті рахунку.

За здійснені операції банки отримують комісійну винагороду.

Держателі корпоративних платіжних карток можуть здійснювати операції з безготівкової оплати товарів (послуг) та одержувати готівку в таких випадках:

• одержання готівки у гривнях для здійснення розрахунків, пов'язаних із виробничими (господарськими) потребами, у тому числі для оплати витрат на відрядження в межах України, з урахуванням обмежень, установлених нормативно-правовими актами НБУ;
• здійснення розрахунків у безготівковій формі у гривнях, пов'язаних зі статутною та господарською діяльністю, витратами представницького характеру, а також витратами на відрядження в межах України;
• одержання готівки в іноземній валюті за межами України та в установленому порядку на території України в касі емітента для оплати витрат на відрядження;
• здійснення розрахунків у безготівковій формі в іноземній валюті за межами України, які пов'язані з витратами на відрядження та витратами представницького характеру, а також на оплату експлуатаційних витрат, пов'язаних з утриманням та перебуванням повітряних, морських, автотранспортних засобів за межами України у розмірах, установлених для вивезення готівкової іноземної валюти нормативно-правовими актами НБУ, що регулюють переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів і платіжних карток через митний кордон України.

Корпоративні платіжні картки не застосовуються для виплати заробітної плати, інших виплат соціального характеру, а також для здійснення розрахунків за зовнішньоторговельними договорами (контрактами).

Систему заходів, спрямованих на розширення безготівкового обігу, було сформульовано в Основних засадах детінізації грошового обігу, затверджених указом Президента України від 20 березня 2001 року №183/2001 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 січня 2001 року "Про заходи щодо детінізації економіки". Зокрема, передбачається запровадження безготівкових форм розрахунків юридичних і фізичних осіб, що має здійснюватися шляхом: завершення пілотного проекту та запровадження Національної системи масових електронних платежів; поетапного впровадження виплати заробітної плати у безготівковій формі; переведення розрахунків за комунальні послуги, електроенергію тощо на безготівкову форму; розвитку системи платіжних та кредитних карток .

Понятійний апарат:

Акредитив - платіжний інструмент, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Бенефіціар - особа, якій призначений платіж або на користь якої відкрито акредитив.

Безготівковий грошовий обіг - частина грошового обігу, в якому рух грошей здійснюється у вигляді перерахувань за рахунками в фінансових установах. Сутністю безготівкового грошового обігу є списання певної грошової суми з рахунку одного суб'єкта у фінансовій установі і зарахування її на рахунок іншого суб'єкта у цій чи іншій фінансовій установі або в іншій формі. За безготівкової форми грошового обігу готівкові кошти як засіб платежу відсутні.

Безготівкові розрахунки - це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів, що проводиться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Вексель є засобом розрахунків та кредиту, цінним папером, складений за встановленою законом формою. У безготівкових розрахунках найчастіше використовуються такі види векселів:- простий вексель - це нічим не обумовлене зобов'язання особи, яка його видала (векселедавець), про сплату зазначеної суми грошей після пред’явлення векселя або у визначений термін названій у векселі особі або іншій зазначеній особі - векселедержателю, тобто, власнику векселя, який має право на отримання зазначеної у ньому суми грошей; - перевідний вексель (трата) - документ, який містить нічим не обумовлений наказ векселедавця платнику здійснити платіж відповідної грошової суми особі, зазначеній у векселі, або за наказом після пред'явлення векселя або у якийсь визначений термін. Платником, звичайно, виступає третя особа - акцептант (як правило, банк).

Вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.

Готівковий грошовий обіг - це обіг готівкових коштів (банкнотів, монет), які передаються від одного суб'єкта до іншого за товари, роботи, послуги або в інших випадках, передбачених законодавством (наприклад, під час сплати штрафів).

Гроші (як економічна категорія) - це особливий товар, який виражає вартість усіх інших товарів і обмінюється на будь-який з них, виконуючи роль загального еквівалента.

Грошова система - це встановлені державою за допомогою правових норм форми організації грошового обігу. Грошова система охоплює : грошову одиницю України; масштаб цін; валютні курси; види грошових знаків, які мають законну платіжну силу; порядок емісії готівкових коштів; організацію і регулювання грошового обігу.

Грошовим обігом вважається рух коштів у готівковій та безготівковій формі як засіб обігу і платежу в процесі обслуговування обігу товарів, оплати виконаних робіт і наданих послуг.

Грошовою одиницею України, як це встановлено статтею 99 Конституції, є гривня.

Дата валютування - дата, починаючи з якої кошти, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача

Дистанційне обслуговування - комплекс інформаційних послуг за рахунком клієнта та здійснення операцій за рахунком на підставі дистанційних розпоряджень клієнта за допомогою систем " клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк", "телефонний банкінг" тощо. Юридичною підставою для роботи клієнта за допомогою систем дистанційного обслуговування і оброблення банком дистанційних розпоряджень клієнта є договір банківського рахунку. Під час здійснення розрахунків за допомогою систем ''клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк" тощо застосовуються електронні розрахункові документи.

Електронний розрахунковий документ - документ, інформація в якому представлена у формі електронних даних, включно з відповідними реквізитами розрахункового документа, який може бути сформований, переданий, збережений і перетворений у візуальну форму представлення електронними засобами (якщо це передбачено договором між банком та клієнтом, то використання клієнтом системи не виключає можливе оброблення банком документів клієнта на паперових носіях).

Інвентаризації кас - перевірка наявності коштів у матеріально відповідальної особи підприємства на певну дату шляхом повного перерахування всіх готівкових коштів, що є в касі, цінних паперів, чекових книжок тощо.

Кошти - акумульовані у грошовій формі на рахунках у фінансових установах доходи та надходження, що перебувають у постійному обігу у підприємств, установ і організацій (в тому числі бюджетних, кредитних, страхових) і які використовуються для різних цілей або розміщуються як ресурси фінансових установ.

Платіжна вимога - розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або в разі договірного списання отримувача до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

Платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача, і який оформляється платником та подається до банку, що обслуговує його, не менше ніж у двох примірниках.

Платіжні інструменти - засоби певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ коштів з відповідного рахунку платника. Під час здійснення розрахункових операцій використовуються такі види платіжних інструментів: меморіальний ордер; платіжне доручення; платіжна вимога-доручення; платіжна вимога; розрахунковий чек; акредитив; вексель; спеціальні платіжні засоби, зокрема платіжні картки;

Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Примусове списання - списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

Резервні фонди грошових коштів - це запаси грошей, що використовуються для оновлення готівки та є потенційни­ми грошима. Золотовалютні резерви України як централізовані фонди коштів держави охоплюють: Державний валютний фонд України, Державний валютний фонд уряду, Державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи та коштовного каміння, золотовалютні резерви НБУ.

Розрахунковий чек - розрахунковий документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку-емітенту, у якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів.