Тема 5. Правове регулювання цільових позабюджетних фондів коштів

  • 1. Поняття цільових позабюджетних фондів коштів
  • 2. Пенсійний фонд України
  • 3. Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України
    на випадок безробіття
  • 4. Фонд соціального страхування України
  • 5. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
  • Література

  • 1. Поняття цільових позабюджетних фондів коштів

    Цільові фонди коштів виступають публічними фондами, за рахунок ресурсів яких задовольняється публічний інтерес і виконуються функції держави. Через такі фонди здійснюється рух коштів, що складаються з публічних фінансів держави та фінансів суспільного (соціального) призначення. Цільові фонди утворюються для пом’якшення кризових явищ у суспільстві, в тому числі в економіці, шляхом перерозподілу фінансових ресурсів, які залучаються органами центральної та місцевої влади. Також, цільові фонди дають можливість додатково залучити ресурси для виконання державою своїх функцій.

    За призначенням фонди можна поділити на соціальні, економічні, екологічні та галузеві [1, с. 340]. До економічних фондів можна зарахувати фонд підтримки підприємництва, фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі, територіальні дорожні фонди. Дехто виділяє міжгалузеві фонди коштів держави та органів місцевого самоврядування. Екологічним вважають Державний фонд охорони навколишнього природного середовища, який фінансує природоохоронні та ресурсоощадні заходи, що відповідають основним напрямам державної політики в галузі охорони довкілля.

    За способом утворення розрізнюють фонди, кошти яких включено до бюджету (загальний та спеціальний фонди) і так звані позабюджетні фонди (Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування України ) [2, с.126].

    Централізовані позабюджетні цільові фонди є потужними фінансовими інститутами України, що консолідують значні фінансові ресурси, що не включаються до Державно бюджету України. Ці цільові фонди, як і бюджетні фонди, мають впливовий характер на фінансово-економічну ситуацію в країні та створені для ефективної реалізації насамперед соціальних зобов’язань, виконання яких держава гарантує всім громадянам. Вони формуються за рахунок надходжень публічних грошових коштів, що передбачається імперативними вимогами держави. У цьому вбачається подібність різних позабюджетних цільових фондів, однак за своєю сутністю й цільовим призначенням вони суттєво різняться [1].

    На сьогодні у сфері соціального страхування діють такі позабюджетні державні цільові фонди: Пенсійний фонд України, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонд соціального страхування, який утворився на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» № 77 від 28 грудня 2014 року, яким було визначено об’єднати Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві. З листопада 2015 року було прийнято Закон України № 736-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» щодо забезпечення діяльності фондів соціального страхування у період реорганізації».

    Основними рисами правового статусу централізованих позабюджетних цільових фондів є:

    1) особливе місце в фінансовій системі держави (вони не входять до складу бюджетів і, таким чином, є самостійною ланкою фінансової системи); створені органами влади та мають чітке цільове направлення; вони є самостійними фінансово-кредитними установами;

    2) чітко визначені джерела формування коштів; формуються в основному за рахунок обов'язкових відрахувань (страхові внески) юридичних та фізичних осіб (ставки страхових внесків встановлюються державою і є обов'язковими);

    3) визначені напрями фінансування (виплата пенсій, допомоги і т. ін.), для забезпечення яких вони створювались; підтвердженням цього є наявність у їх фінансово-правовому статусі заборони на використання грошових коштів фондів для фінансування заходів, не передбачених цілями діяльності;

    4) не включення до складу бюджетів всіх рівнів, а також інших фондів, і, як наслідок, неможливість вилучення грошових коштів фондів у дохід Державного бюджету чи на цілі, не передбачені законом;

    5) здійснюють фінансову діяльність на підставі кошторисів; проекти кошторисів централізованих позабюджетних фондів складаються їх органами управління і передаються на розгляд Верховній Раді України одночасно з Державним бюджетом на бюджетний період;

    6) мають контрольно-владні повноваження щодо своєчасності та повноти сплати платниками страхових внесків;

    7) здійснюють свою діяльність по всій території України.


    2. Пенсійний фонд України

    Пенсійний фонд – найбільший цільовий державний позабюджетний фонд України. Правовий статус Пенсійного фонду України визначається Указом Президента України «Про Положення про Пенсійний фонд України» від 6 квітня 2001 р. № 384/2011[4], відповідно до якого він є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення.

    Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, законів України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про недержавне пенсійне забезпечення», а також законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

    Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 № 058-IV, система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів.

    Перший рівень – солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій, надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду.

    Другий рівень – накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді або у відповідних недержавних пенсійних фондах – суб'єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.

    Третій рівень – система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення [5].

    На відміну від накопичувальних пенсійних фондів другого рівня, пенсійні фонди третього рівня за своєю економічною та правовою природою не є публічними, це приватні накопичувальні фонди.

    Згідно з Положенням про Пенсійний фонд України [4] основними його завданнями є:

    1) реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску;

    2) керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

    3) забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів фонду та інших джерел, визначених законодавством;

    4) ефективне та цільове використання коштів, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів;

    5) забезпечення надходжень від сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, ведення обліку цих надходжень, інших коштів відповідно до законодавства, здійснення контролю за їх сплатою, забезпечення ведення реєстру застрахованих осіб.

    Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, а також регулює порядок фор­мування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам.

    Відповідно до чинного законодавства Пенсійний фонд України здійснює наступні функції:

    1) вивчає та аналізує ситуацію у сфері пенсійного забезпечення;

    2) бере участь у розробленні прогнозних показників економічного і соціального розвитку України та проекту Державного бюджету України;

    3) розробляє проект бюджету Пенсійного фонду України, складає звіт про його виконання та подає їх у встановленому на розгляд Кабінету Міністрів України;

    4) здійснює ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення;

    5) організовує, координує та контролює роботу головних управлінь фонду щодо:

    • надходження від сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, ведення обліку цих надходжень, інших коштів відповідно до законодавства;
    • додержання законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
    • забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів фонду та інших джерел, визначених законодавством;
    • обліку коштів фонду, ведення статистичної та бухгалтерської звітності.

    6) забезпечує проведення конкурсного відбору банків, які здійснюють виплату та доставку пенсій;

    7) вживає відповідно до законодавства та міжнародних договорів України заходів щодо переказування пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які постійно проживають в Україні;

    8) проводить у межах своїх повноважень інформаційно-роз'яснювальну роботу серед населення;

    9) здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

    Пенсійний фонд України для виконання покладених на нього завдань має право:

    1) одержувати в установленому законодавством порядку безоплатно від міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування необхідні для виконання покладених завдань інформацію, документи і матеріали;

    2) користуватися відповідними інформаційними базами державних органів, державними, в тому числі урядовими, системами зв'язку і комунікацій, мережами спеціального зв'язку та іншими технічними засобами;

    3) проводити планові, а у випадках, передбачених законом, позапланові перевірки на підприємствах, в установах і організаціях, у фізичних осіб-підприємців бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів, пов'язаних із нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, призначенням пенсій та отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема, письмові) з питань, що виникають під час таких перевірок;

    4) вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій, а також від фізичних осіб-підприємців усунення виявлених порушень законодавства про порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, здійснення фінансових операцій з коштами фонду та порядок їх використання;

    5) вилучати в установленому законодавством порядку у підприємств, установ і організацій, фізичних осіб-підприємців копії документів, що підтверджують заниження розміру заробітної плати (доходу) та інших виплат, на які нараховуються страхові внески;

    6) проводити перевірку цільового використання коштів фонду;

    7) звертатися до господарських судів із заявами щодо порушення справ про банкрутство у випадках та порядку, передбачених законами;

    8) порушувати в установленому законом порядку питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

    9) звертатися в установленому законом порядку до відповідних правоохоронних органів у разі виявлення фактів порушення порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків;

    10) одержувати кредити в установах банків у порядку, визначеному законодавством.

    Джерелами формування накопичувальної системи пенсійного страхування є:

    1) страхові внески;

    2) інвестиційний дохід, що утворюється в результаті розміщення та інвестування коштів накопичувальної системи пенсійного страхування у порядку, встановленому законом;

    3) суми пені, сплаченої страхувальником за несвоєчасне перерахування сум страхових внесків на рахунок для другого рівня системи пенсійного забезпечення на користь учасників накопичувальної системи пенсійного страхування [5].


    3. Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття

    Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття є цільовим централізованим страховим фондом, який функціонує на некомерційній основі. Ця самоврядна організація у своїй діяльності керується Конституцією України, Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, законами України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», «Про зайнятість населення», статутом, а також іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття.

    Страхування на випадок безробіття здійснюється за принципами:

    1) надання державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав;

    2) обов'язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільності такого страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно, а також громадянами – суб'єктами підприємницької діяльності;

    3) цільового використання коштів;

    4) солідарності та субсидування;

    5) обов'язковості фінансування витрат, пов'язаних з наданням матеріального забезпечення у випадку безробіття та соціальних послуг в обсягах, передбачених законодавством;

    6) паритетності в управлінні страхуванням представників застрахованих осіб та роботодавців;

    7) диференціації розмірів виплати допомоги залежно від страхового стажу та тривалості безробіття;

    8) надання на рівні не нижчому за прожитковий мінімум, допомоги у зв'язку з безробіттям та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації;

    9) законодавчого визначення умов і порядку здійснення страхування на випадок безробіття.

    Відповідно до статті 10 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» управління Фондом здійснюється на паритетній основі [6]. До його складу входять по 5 представників від держави, застрахованих осіб та роботодавців, які виконують свої обов’язки на громадських засадах. Представники держави призначаються Кабінетом Міністрів України, а застрахованих осіб і роботодавців обираються репрезентативними на національному рівні всеукраїнськими об’єднаннями профспілок та організацій роботодавців.

    Правління Фонду виконує наступні функції: визначає свої перспективні та поточні завдання; обирає голову та його заступників; затверджує статут; схвалює проект річного бюджету та подає на затвердження Кабінету Міністрів України; заслуховує звіт про виконання бюджету; вносить центральному органу виконавчої влади у сфері соціальної політики пропозиції щодо розміру частини єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що спрямовується на страхування на випадок безробіття; вирішує інші питання відповідно до статуту.

    Джерелами формування коштів фонду є:

    1) страхові внески;

    2) суми фінансових санкцій до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб-підприємців за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів, недотримання законодавства про зайнятість населення, а також суми адміністративних штрафів, накладених на посадових осіб та громадян за такі порушення;

    3) кошти державного бюджету, що спрямовуються до фонду у випадках, установлених законом;

    4) доходи від розміщення тимчасово вільних коштів;

    5) благодійні внески підприємств, установ, організацій;

    6) інші надходження відповідно до законодавства України.

    Кошти фонду використовуються на:

    1) виплату забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг;

    2) здійснення заходів відповідно до Закону України «Про зайнятість населення»;

    3) фінансування витрат на утримання та забезпечення діяльності центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, матеріальне та соціально-побутове забезпечення його працівників; організацію роботи правління фонду;

    4) формування резерву коштів.

    Фонд у своїй діяльності співпрацює з іншими страховими фондами, що здійснюють загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у виконанні функцій збору страхових внесків і контролю за їх сплатою, щодо формування та ведення інформаційної системи платників страхових внесків, у проведенні заходів, пов'язаних з виплатою забезпечення та наданням соціальних послуг, і має право в кожному конкретному випадку приймати спільні рішення щодо фінансування цих заходів.


    4. Фонд соціального страхування України

    При створені фонду соціального страхування в Україні ставилась головна мета – забезпечити фінансову самостійність та стабільність системи соціального страхування, використати накопичений досвід для реалізації конституційного права громадян на соціальне страхування.

    Фонд соціального страхування України є некомерційною самоврядною організацією, яка здійснює керівництво та управління загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, медичним страхуванням та забезпечує акумуляцію коштів та фінансування соціальних виплат за цими напрямами.

    Кошти фонду не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються тільки за цільовим призначенням. При цьому бюджет Фонду соціального страхування затверджує Кабінет Міністрів України.

    Основними завданнями цієї позабюджетної організації є:

    1) реалізація державної політики у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і медичного страхування;

    2) надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг;

    3) профілактика нещасних випадків;

    4) здійснення перевірки обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності застрахованим особам, у тому числі на підставі інформації з електронного реєстру листків непрацездатності;

    5) здійснення контролю за використанням роботодавцями та застрахованими особами коштів.

    Основними функціями позабюджетного цільового фонду є:

    1) фінансування та виплата матеріального забезпечення, страхові виплати і надання соціальних послуг;

    2) контроль за дотриманням порядку використання страхувальником страхових коштів;

    3) забезпечення раціонального використання коштів і фінансової стабільності організації;

    4) контроль правильності витрат за соціальним страхуванням;

    5) облік і звітність щодо страхових коштів;

    6) надавати консультації з питань застосування законодавства про соціальне страхування;

    7) звітування про результати своєї діяльності перед Кабінетом Міністрів України;

    8) укладати угоди з лікувально-профілактичними закладами та окремими лікарями на обслуговування потерпілих на виробництві, а також угоди із санаторно-курортними закладами для обслуговування застрахованих осіб.

    Джерела коштів формуються за рахунок:

    1) страхових внесків страхувальників та застрахованих осіб;

    2) сум фінансових санкцій до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб-підприємців за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів, штрафів за недотримання законодавства про соціальне страхування, а також суми адміністративних штрафів, накладених на посадових осіб та громадян;

    3) доходи від розміщення тимчасово вільних коштів;

    4) доходи від реалізації майна, придбаного за рахунок коштів позабюджетного фонду;

    5) добровільні внески та інші надходження відповідно до законодавства.

    Накопичені кошти фонду використовуються на:

    1) виплату матеріального забезпечення, страхових виплат та надання соціальних послуг, фінансування заходів з профілактики страхових випадків, передбачених законодавством;

    2) фінансування витрат на утримання та забезпечення діяльності позабюджетного фонду, його робочих органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, розвиток та функціонування інформаційно-аналітичних систем;

    3) формування резерву коштів, який створений для забезпечення фінансової стабільності позабюджетної організації.


    5. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

    Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі – ФГВФО) заснований з метою захисту прав та законних інтересів вкладників банків. Фонд розпочав свою діяльність у 1998 року з підписанням Президентом України Указу «Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб-вкладників комерційних банків». Сьогодні правовий режим спеціалізованої установи визначений Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року №4452-VI.

    ФГФВФО є державною спеціалізованою установою, юридичною особою, що має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності й перебуває у його повному господарському віданні. Фонд виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, є економічно самостійною установою, яка не має на меті одержання прибутку, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України.

    Керівними органами є адміністративна рада та виконавча дирекція. Адміністративна рада складається з п’яти осіб – один представник Кабінету Міністрів України, два представники Національного банку України, один представник профільного комітету Верховної Ради України та директор – розпорядник фонду. Адміністративну раду очолює голова, який щорічно обирається з числа її членів.

    Адміністративна рада здійснює такі повноваження:

    1) затверджує регламент ради, кошторис витрат, стратегію розвитку, річний план та звіт діяльності, засади інвестиційної політики, персональний склад виконавчої дирекції;

    2) призначає на посаду та звільняє з посади директора;

    3) погоджує звіти дирекції та затверджує її рішення про залучення кредитів або безповоротну фінансову допомогу;

    4) затверджує положення про службу внутрішнього аудиту, погоджує призначення та звільнення керівника служби внутрішнього аудиту;

    5) затверджує вимоги до розкриття інформації про діяльність організації;

    6) інші повноваження відповідно до законодавства.

    Виконавча дирекція складається з семи членів, якими можуть бути громадяни України, які мають повну вищу освіту в галузі економіки, фінансів чи права, стаж роботи за фахом не менше ніж п’ять років, бездоганну ділову репутацію, не мають непогашених судимостей за вчинення корисливих злочинів та працюють у на постійній основі у ФГВФО. Член виконавчої дирекції не може бути керівником, учасником або пов’язаною особою банку чи будь-якої іншої юридичної особи, з якою цей позабюджетний фонд або банк, що виводиться з ринку, має договірні відносини.

    Згідно статті 12 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI виконавча дирекція має такі повноваження:

    1) приймає рішення про виключення банку з числа учасників фонду;

    2) складає проект кошторису витрат фонду та подає його на затвердження адміністративній раді;

    3) формує структуру організації, затверджує положення про структурні підрозділи, штатний розпис, умови та форми оплати праці працівників, матеріальне забезпечення;

    4) подає на розгляд адміністративної ради пропозиції щодо визначення аудитора для проведення перевірки фонду, а також положення про службу внутрішнього аудиту та погодження її керівника;

    5) визначає участь у міжнародних організаціях у сфері гарантування (страхування) депозитів;

    6) приймає нормативно-правові акти фонду та затверджує регламент виконавчої дирекції;

    7) приймає рішення щодо майна, що перебуває у сфері управління фонду (у тому числі щодо відчуження, оренди, ліквідації);

    8) інші повноваження.

    Основним завданням ФГВФО є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. З цією метою ця державна спеціалізована установа здійснює такі функції:

    1) веде реєстр учасників;

    2) акумулює кошти та здійснює контроль за повнотою і своєчасністю перерахування зборів кожним учасником;

    3) інвестує кошти в державні цінні папери України;

    4) здійснює розміщення облігацій у порядку та за напрямами залучення коштів і видачу векселів;

    5) здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами;

    6) здійснює регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб;

    7) бере участь в інспекційних перевірках проблемних банків за пропозицією НБУ;

    8) застосовує до банків та їх керівників відповідно фінансові санкції і накладає адміністративні штрафи;

    9) здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов’язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку;

    10) надає фінансову підтримку банку;

    11) здійснює аналіз фінансового стану банків з метою виявлення ризиків у їхній діяльності;

    12) прогнозує потенційні витрати на виведення неплатоспроможних банків з ринку та відшкодування коштів вкладникам;

    13) здійснює заходи щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та захищених законом інтересів вкладників, підвищення рівня фінансової грамотності населення;

    14) вивчає та аналізує тенденції розвитку ринку ресурсів, залучених від вкладників учасниками фонду.

    Основними джерелами коштів ФГВФО є:

    1) початкові збори з учасників;

    2) регулярні збори з учасників;

    3) спеціальний збір;

    4) доходи, одержані від інвестування коштів в державні цінні папери України;

    5) кошти, залучені шляхом розміщення облігацій та/або видачі векселів;

    6) доходи, одержані у вигляді процентів, нарахованих НБУ на відкритих у ньому рахунках;

    6) кредити, залучені від НБУ;

    7) неустойка (штрафи, пеня);

    8) кошти, що були внесені НБУ в день створення фонду;

    9) благодійні внески, гранти, технічна допомога у грошовій або не грошовій формі;

    10) кредити, залучені від небанківських фінансових установ та іноземних кредиторів;

    11) кошти, отримані від виконання заходів, передбачених планом врегулювання, зокрема від продажу неплатоспроможного банку або перехідного банку, ліквідації банку;

    12) кошти, одержані від управління майном (у тому числі від відчуження, оренди тощо).

    Відповідно до статті 20 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» кошти ФГВФО не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню і можуть використовуватися виключно для:

    1) виплати гарантованої суми відшкодування вкладникам коштів за вкладами;

    2) покриття витрат, пов’язаних з виконанням покладених функцій та повноважень фонду;

    3) погашення облігацій і виплата доходів за ними (сплата векселів), враховуючи витрати, пов’язані з їх розміщенням (видачею);

    4) покриття витрат, пов’язаних із залученими кредитами;

    5) забезпечення поточної діяльності, утримання апарату, розвитку матеріально-технічної бази в межах кошторису витрат;

    6) формування статутного капіталу перехідного банку, спеціалізованої установи;

    7) інші цілі відповідно до чинного законодавства [8].


    Література

    1. Орлюк О. П. Фінансове право. Академічний курс : підручник / Орлюк О. П. – К. : Юрінком Інтер, 2010. – 808 с.
    2. Фінансове право: [підручник] / відп. ред. О.П. Гетманець. – Х. : Еспада, 2008. – 416 с.
    3. Фінансове право: [підручник] / [М.П. Кучерявенко, Д.О. Білінський, О.О. Дмитрик та ін.] ; за ред. М.П. Кучерявенка. – Х. : Право, 2013. – 400 с.
    4. Указ Президента України «Про По­ложення про Пенсійний фонд України» від 6 квітня 2001 р. № 384 /2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/384/2011.
    5. Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страху­вання» від 9 липня 2003 № 058-IV[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https: //zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15
    6. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року
      № 1533-III [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon. rada. gov.ua/laws/show/1533-14
    7. Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4452-17