Тема 1. Предмет, метод та система фінансового права
система України
взаємозв’язок з іншими галузями права
1. Поняття та функції фінансів. Поняття фінансової діяльності держави. Фінансова система
України
Фінансове право регулює специфічний вид відносин, які виникають в процесі фінансової діяльності, тобто в процесі формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів, необхідних для виконання функцій органами держави і органами місцевого самоврядування.
Кожна галузь права, яка входить у правову систему держави, має бути зрозумілою кожному громадянину. Однак, це дуже важко, оскільки розібратися в тонкощах окремих галузей права інколи доволі складно.
У фінансовій діяльності приймають участь всі без винятку органи держави, органи місцевого самоврядування, юридичні особи всіх форм власності і організаційно-правових видів діяльності, громадяни, які відповідно до ст. 67 Конституції України зобов'язані сплачувати податки та збори.
Фінансове законодавство розгалужене, мобільне, слідкувати за його змінами важко, а знати його необхідно, оскільки різновидів відносин, що мають грошовий характер, багато, але виникають вони не з фінансової діяльності і регулюються нормами цивільного, адміністративного та господарського права.
Тому, для правильного вибору актів, норми яких регулюють грошові відносини, що виникають з фінансової діяльності, необхідно знати специфіку цих відносин і норм, що їх регулюють.
Фінанси як економічна категорія - це система грошових відносин з приводу формування та використання фондів, необхідних державі, органам місцевого самоврядування для виконання своїх функцій.
Юридичне поняття «фінанси» розуміють як публічні фонди коштів (фінансові ресурси), що утворюються державою, органами місцевого самоврядування, органами, визнаними державою необхідними для суспільства, і використовуються для свого функціонування виключно на підставі законів.
Фінанси - породження держави. Державі необхідні не просто кошти, а фонди коштів, які дозволять витрачати їх для безперебійного функціонування.
Фінанси - це економічні відносини, які здійснюються переважно в грошовій формі між державою та юридичними і фізичними особами. Фінансові взаємозв'язки між державою і господарюючими суб'єктами є нееквівалентними, вони виникають лише як обов'язок дії сторони. Так, юридичні й фізичні особи, виконуючи конституційний обов'язок, сплачують податки, а держава виконує свої обов'язки (функції), покладені на неї Конституцією і законодавством.
Фінанси - це відносини, які завжди мають грошовий характер, і в яких однією стороною виступає держава. Як правило, грошові відносини мають еквівалентний характер, тобто суб'єкту, який розраховується грошима, замість цієї суми надається еквівалент - товар, послуга, праця. У фінансах цього немає. Вони опосередковують безеквівалентний рух коштів. Один виняток із загального правила - придбання цінних паперів, емітованих державою. Але ці кошти повернуться після закінчення строку, на який держава випускає ці папери.
Таким чином, фінанси України - це система економічних відносин, пов'язаних із планомірним утворенням і розподілом публічних централізованих і децентралізованих фондів коштів, необхідних для функціонування держави і органів місцевого самоврядування та інших утворень, визнаних державою необхідними.
Діяльність держави і муніципальних органів у галузі фінансів базується на певних правових засадах і принципах.
Держава й органи місцевого самоврядування встановлюють порядок формування і використання централізованих і децентралізованих фондів, тобто керують ними як владні і господарюючі суб'єкти фінансових відносин.
Держава не може бути бездіяльною. Вона, як і всі державні та муніципальні органи, функціонує безперервно. Усі її дії вимагають матеріального опосередкування, а витрати фінансових ресурсів, постійного їх відшукування, планового розподілу і ощадливого використання. Держава постійно впливає на процес формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів, тобто керує ними. Ця її діяльність має назву фінансової.
Важливою особливістю діяльності держави в галузі публічних фінансів є те, що вона властива законодавчим, виконавчим органам, усім підприємствам, організаціям і установам.
Таким чином, фінансова діяльність держави - це заснований на нормах права планомірний процес управління публічними централізованими і децентралізованими фондами коштів, необхідними для здійснення завдань і функцій, що поставлені Конституцією України перед державою, органами місцевого самоврядування та іншими публічними утвореннями, дозволеними державою.
Фінансова система України - це сукупність фінансових ланок (інститутів), об'єднаних за ознакою спільності форм і методів організації, розподілу і використання фондів коштів та за ознакою їх правового регулювання.
Фінансову систему України можна поділити на 2 підсистеми:
1) публічні державні і муніципальні фінанси. До цієї підсистеми входять централізовані й децентралізовані фонди:
а) публічні централізовані державні й муніципальні фонди - державний і місцеві бюджети;
б) централізовані державні цільові позабюджетні фонди (у сучасний період існують такі цільові позабюджетні фонди: Пенсійний фонд, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування, з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування України на випадок безробіття; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб);
в) державний і муніципальний кредит;
г) Державне обов'язкове особисте і майнове страхування;
д) фонди державних кредитних установ;
е) децентралізовані державні й муніципальні фонди, створювані державними та муніципальними підприємствами, яким було передано державне і муніципальне майно.
2) фінанси господарюючих суб'єктів:
а) фонди підприємств, що займаються комерційною діяльністю;
б) фонди фінансових посередників (банків, страхових організацій, недержавних пенсійних фондів тощо);
в) фонди некомерційних організацій (неприбуткових). Відносини при формуванні, розподілі та використанні цих фондів ретельно регулюються нормами фінансового права.
2. Поняття фінансового права, його місце в національній системі права та взаємозв’язок з
іншими галузями права
Фінансове право - це сукупність правових норм, що регулюють відносини в галузі формування, розподілу і використання публічних централізованих і децентралізованих фондів коштів, та інших фондів, необхідних для безперебійного функціонування органів держави, органів місцевого самоврядування та органів, діяльність яких держава визнає необхідною.
Фінансове право побудоване на засадах, правилах і вимогах, що відбивають його сутність, цілеспрямованість. Вони є загальнообов'язковими, бо введені Конституцією України і законами, норми яких обов'язкові як для юридичних, так і для фізичних осіб, які беруть участь у фінансовій діяльності. Один із основних принципів фінансового права – пріоритетність публічних фінансових інтересів у фінансовій діяльності України, тому все фінансове право спрямоване на задоволення інтересів суспільства, держави, оскільки Україна є суверенною, незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою (ст. 1 Конституції України). Конституція і вимагає, щоб одним із принципів фінансового права була соціальна скерованість фінансово-правового регулювання, участь народу у фінансовій діяльності держави, оскільки згідно зі ст. 5 Конституції України єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо й через органи державної влади та місцевого самоврядування, а всі фінансові відносини регулюються саме ними.
Крім того, фінансове право побудоване на єдності фінансової політики і грошової системи.
Специфіка фінансового права дозволяє відмежувати його від інших галузей системи права України і віднайти нерозривний зв'язок не тільки з провідними галузями права - конституційним, адміністративним, цивільним, але й з усіма іншими.
Найбільш тісно фінансове право пов'язане з конституційним та адміністративним, які охоплюють діяльність держави в цілому.
Конституційне право закріплює основи конституційного ладу, принципи, цілі й функції держави та механізм здійснення державної влади, воно посідає провідне місце в системі галузей права. Конституція України і Регламент Верховної Ради встановлюють повноваження парламенту України в галузі державного бюджету, а статті Бюджетного кодексу України і фінансове законодавство детально регулюють відносини в галузі бюджетної діяльності, забезпечують мобілізацію коштів для реалізації приписів норм Конституції.
Виходячи з положень адміністративного права, фінансово-правові норми встановлюють організаційні форми управління фінансовою та кредитною системами і регулюють відносини, що виникають безпосередньо при мобілізації, розподілі та використанні фондів коштів. Ні законодавчі, ні виконавчі органи держави, ні судові не можуть здійснювати свої завдання і функції без матеріального забезпечення, що має грошовий характер. Для цього необхідна чітка правова регламентація відносин, що й забезпечує фінансове законодавство.
Фінансове право межує з трудовим і пенсійним у тій частині, яка стосується регулювання відносин з приводу створення державних позабюджетних цільових Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування, із земельним правом - у зв'язку з обкладанням податком власників землі.
У випадках порушення фінансового законодавства, особливо бюджетного і податкового, застосовується кримінальна відповідальність.
Норми фінансового права покликані не тільки регулювати фінансові відносини. Вони впливають на все суспільне життя в країні. У сфері ідеології значення фінансового права зумовлено зростанням суспільної свідомості громадян України, рівня їх освіти і культури, що супроводжується підвищенням вимог до форм і методів державного управління фінансами і в той же час більш свідомим розумінням реалізації фінансово правових норм.
Роль фінансового права зростає у сфері фінансової політики, що пов'язано із розширенням демократії як головного напрямку розвитку суверенної державності в Україні, коли громадяни активно беруть участь не тільки у правозастосовній діяльності, але й у розробці пропозицій до фінансового законодавства. Бюджетний кодекс України в ст. 28 передбачив доступність інформації про бюджет шляхом оприлюднення проекту закону про державний бюджет; закону про Державний бюджет на відповідний період з додатками, що є його невід'ємною частиною, та іншої інформації про бюджет держави, рішень про місцеві бюджети. Така інформація дає можливість громадянам зрозуміти бюджетно-фінансову політику держави і висловити свої пропозиції, направлені на покращання державних рішень у галузі фінансів.
3. Система та джерела фінансового права. Методи фінансового права
Система фінансового права – це об'єктивно обумовлена фінансовою системою внутрішня його будова, об'єднання і розташування фінансово-правових норм у певній послідовності.
Фінансове право складається з великої кількості фінансово-правових норм. Разом вони становлять цілісну систему, в якій фінансово-правові норми в певній послідовності і взаємозв'язку групуються в різні правові інститути, що регулюють однорідні фінансові відносини в галузі бюджету, позабюджетних цільових фондів, державного кредиту, державних доходів тощо. Кожний вид фінансових відносин є відносно самостійним у фінансовій системі і регулюється в зв'язку з цим такою ж відносно незалежною групою фінансово-правових норм, які в сукупності створюють інститути фінансового права.
За своєю значимістю фінансово-правові норми нерівні. У фінансове право включають норми, які закріплюють положення, що застосовуються в усіх видах фінансової діяльності (наприклад, норми, що регулюють проведення фінансового контролю), і норми, що приймаються державою для регулювання конкретних видів фінансових відносин. Тому, теоретично, фінансове право складається з двох частин: Загальної і Особливої.
У Загальну частину сьогодні включають фінансово-правові норми, які закріплюють основи фінансової діяльності держави, її принципи, методи, правові форми; фінансову систему, коло і компетенцію органів держави і органів місцевого самоврядування в галузі фінансів і розмежування їх повноважень, види, форми і методи фінансового контролю. Положення, що включаються в Загальну частину фінансового права, мають однакове значення при здійсненні фінансової діяльності як органами держави, так і органами місцевого самоврядування.
Особлива частина фінансового права поділяється на розділи або підрозділи, які складаюся з фінансово-правових інститутів і субінститутів, у яких згруповані норми, що регулюють відносини в галузі:
- державного і місцевих бюджетів;
- державних і місцевих позабюджетних цільових фондів;
- державних і місцевих доходів;
- державного кредиту і кредиту органів місцевого самоврядування;
- державного боргу і боргу органів місцевого самоврядування;
- обов'язкового страхування;
- державних видатків і видатків органів місцевого самоврядування;
- валютного контролю;
- грошової емісії та грошового обігу.
Розділи, підрозділи, інститути і субінститути фінансового права мають відповідну назву і обґрунтування.
Система фінансового законодавства - ієрархічна сукупність законів і нормативно-правових актів із фінансових питань.
Після Конституції України вертикальна система фінансового законодавства включає закони України з фінансових питань. В першу чергу, до них належать ті, які згідно з Конституцією України встановлюють Державний бюджет України; бюджетну систему України; систему оподаткування; принципи створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти; статус іноземних валют на території України; порядок утворення та погашення державного внутрішнього й зовнішнього боргу; порядок випуску й обігу державних цінних паперів, їх види і типи тощо.
До фінансового законодавства входить велика кількість підзаконних актів: Укази Президента України з фінансових питань, накази і інструкції Міністерства фінансів України, Державної фіскальної служби України, Державної казначейської служби України, Державної фінансової інспекції України тощо. Усі нормативно-правові акти в галузі фінансів приймаються на основі законів і в розвиток їх приписів.
До фінансового законодавства належать і нормативно-правові акти, видані органами місцевого самоврядування.
Джерела фінансового права - це закони та нормативно-правові акти Верховної Ради України, державних виконавчих органів та органів місцевого самоврядування, які вміщують норми фінансового права.
Існують загальні засоби (методи), які державі та органам місцевого самоврядування необхідно застосовувати, щоб формувати публічні централізовані фонди коштів - бюджети, з яких згідно з запланованими у актах про бюджет, покриваються видатки, що супроводжують їх функціонування. Ці загальні засоби (методи) зводяться до застосування:
- імперативного методу, коли держава і органи місцевого самоврядування виражають вольові бажання, обов'язкові для всіх юридичних і фізичних осіб у процесі фінансової діяльності;
- рекомендаційного методу, заснованого на імперативному, коли держава або орган місцевого самоврядування не наказують, а радять виконувати ті чи інші дії. Наприклад, законодавчий припис щодо можливості введення нових чи встановлення порядку справляння місцевих податків і зборів, якщо законодавством не встановлено інше.
Тобто на першому плані імперативний метод, що випливає із законодавства, а при відсутності норми закону органи місцевого самоврядування можуть зробити це самі, прийнявши свої нормативно-правові приписи.
У фінансовій діяльності може застосовуватися і колегіальний метод, коли уповноважені державою і органами місцевого самоврядування на здійснення фінансової діяльності суб'єкти спільно вирішують ці питання. Так, наприклад це передбачене ст. 143 абз. 3 Конституції України: Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності..
До спеціальних методів фінансової діяльності держави і органів місцевого самоврядування належать:
а) формування публічних централізованих і децентралізованих фондів коштів;
б) розподіл фінансових ресурсів, які створюють публічні фонди коштів;
в) використання цих ресурсів при фінансуванні видатків, що супроводжують кожну дію органів держави та органів місцевого самоврядування.
При формуванні публічних централізованих державних і місцевих фондів коштів держава і органи місцевого самоврядування застосовують такі спеціальні методи мобілізації коштів:
- обов'язкові платежі для юридичних і фізичних осіб у вигляді податків, зборів, мита у державні централізовані фонди коштів;
- добровільні платежі, випускаючи і реалізуючи державні цінні папери й цінні папери органів місцевого самоврядування юридичним і фізичним особам, приймаючи доброчинні внески на користь держави від іноземних і українських юридичних і фізичних осіб;
- вилучення в бюджет вільного залишку прибутку казенних підприємств, Національного банку України тощо;
- встановлення і стягнення штрафів і пені за порушення фінансового законодавства.
Розподіляючи фінансові ресурси з централізованих фондів, держава і органи місцевого самоврядування застосовують також спеціальні методи фінансової діяльності:
- здійснюють безповоротне фінансування заходів, включених до бюджету поточного бюджетного періоду, тобто виділяють бюджетні кошти на засадах безповоротності й безвідплатності;
- здійснюють зворотне фінансування, тобто виділяють кошти з бюджетів на засадах зворотності в тих випадках, коли такий припис вміщено в акт про бюджет, і якщо кошти виділяються недержавним і не муніципальним організаціям, то за них сплачуються відсотки, тобто зворотне Фінансування може виділятися як безоплатно, так і на платній основі.
4. Фінансово-правові норми, їх структура та види
Ще раз акцентуємо на тому, що фінансове право складається з великої кількості правових норм.
Основними призначеннями фінансово-правових норм є регулювання відносин у галузі фінансів, тобто відносин, що складаються при формуванні, розподілі і використанні централізованих і децентралізованих фондів коштів, необхідних для функціонування держави і органів місцевого самоврядування.
Фінансово-правові, норми вміщують приписи імперативного характеру, тобто обов'язковість виконання і застосування примусової сили, що вміщені в нормі, це властивість правових норм на відміну від інших, недержавних приписів.
Категоричність фінансово-правових норм властива усім їх видам. Як правові норми будь-якої галузі фінансово-правові визначаються характером поведінки суб'єктів фінансово-правових відносин, що регулюються цією нормою (активна чи пасивна). Вони поділяються на зобов'язуючі, забороняючі й уповноважуючі.
Зобов'язуючі фінансово-правові норми приписують здійснити певні дії, скеровані на мобілізацію або витрачання коштів державою. Вони регулюють відносини в галузі фінансового планування (бюджетного, кредитного, касового і т. д.), встановлюють обов'язковий порядок дотримання ставок заробітної плати тощо. Зобов'язуючі фінансово-правові норми містяться у всіх фінансових законах і нормативних актах.
Забороняючі фінансово-правові нормі приписують не чинити дій, які порушують або підривають фінансову дисципліну. Наприклад, правилами касових операцій забороняється видача готівки під звіт, доки особа не звітує повністю за раніше отримані суми.
Зобов'язуючі і забороняючі норми схожі між собою визначеністю, категоричністю форми, точністю приписів, які містяться в них.
В уповноважуючих фінансово-правових нормах держава надає учасникам фінансових правовідносин повноваження на проведення певних позитивних дій. Суб'єкти фінансових правовідносин у межах своєї компетенції можуть конкретизувати вимоги держави. У випадках застосування уповноважуючої норми її імперативний характер сполучається з певними правомочностями, встановленими у суворих межах. (Так, законодавство дозволяє місцевим органам самоврядування надавати пільги окремим платникам податків, але тільки в межах надходжень до їхніх бюджетів).
Таким чином, фінансово-правові норми - це загальнообов'язкові приписи компетентних державних органів з приводу мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, які виражені в категоричній формі й забезпечені примусовою силою держави.
Структура фінансово-правової норми, тобто її внутрішня будова, складові частини (елементи), не відрізняється від структури норм інших галузей права, але в складових частинах відбиваються особливості суспільних відносин, які ними регулюються.
Гіпотеза фінансово-правових норм визначає умови, за яких можуть виникати у громадян і організацій, передбачені нормою, юридичні права й обов'язки у галузі фінансової діяльності. Ці умови завжди виражені конкретно.
Основою норми є диспозиція, що вказує, якою має бути поведінка сторін фінансових відносин за наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Вона містить вимоги норми, встановлює права й обов'язки суб'єктів фінансових відносин і завжди виражена в безумовно визначеній формі.
Санкція фінансово-правової норми містить вказівки на невигідні для її порушника наслідки. За порушення фінансового законодавства застосовуються дисциплінарні, адміністративні й кримінальні заходи. Але до порушників фінансової дисципліни вживають і специфічні заходи – фінансові. Найпоширенішою санкцією є стягнення пені за порушення строку внесення платежів до бюджету.
Кожний елемент має в структурі фінансово-правової норми своє місце і грає особливу роль. Тепер юристи-теоретики кажуть, що без гіпотези норма беззмістовна, без диспозиції - немислима, а без санкції - безсила.
Фінансово-правові санкції поділяються на 2 види: правопоновлюючі й штрафні:
Правопоновлюючі скеровані на усунення матеріальної шкоди, нанесеної державі або органу місцевого самоврядування (наприклад пеня, примусове стягнення платежів).
Каральною санкцією також є штраф. На відміну від адміністративного штрафу, у фінансових відносинах штраф не може бути замінений іншим стягненням. Не можна звільнити від штрафу або оскаржити у фінансових правовідносинах і постанову про накладення штрафу в порядку провадження справ про адміністративні штрафи. Часто штраф стягується разом із недоїмкою по податках і пенею.
Фінансові стягнення застосовуються незалежно від причин, через які сталося заниження сплати (випадкова помилка, недосвідченість чи злий умисел).
Залежно від характеру дій суб'єктів фінансових відносин на підставі нормативно-правових актів, що включають різні види фінансово-правових норм, виділяють чотири форми реалізації норм фінансового права:
- виконання (суб'єкти провадять активні дії для втілення приписів, що містяться в зобов'язуючих нормах);
- використання (суб'єкти фінансово-правових відносин здійснюють суб'єктивні права і обов'язки, передбачені диспозицією фінансово-правової норми);
- дотримання (суб'єкти виконують припис про заборону дій в галузі фінансів);
- застосування (органи держави і органи місцевого самоврядування, наділені владними повноваженнями, через правозастосовні акти провадять дії, скеровані на формування, розподіл і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів.
Фінансово-правова норма і стаття фінансового нормативно-правового акту не тотожні, вони можуть не збігатися. Норма фінансового права - це правило поведінки в галузі фінансових відносин, яке складається з гіпотези, диспозиції та санкції. Стаття нормативно-правового акту, що регулює фінансові відносини, є формою виразу державної волі, засобом втілення фінансово-правової норми.
Викладаючи правило поведінки в галузі фінансів, владний орган, якому держава дозволяє регулювати фінансові відносини, може всі три елементи норми (гіпотезу, диспозицію і санкцію) включити в одну статтю, може ці елементи внести в різні статті, а може елементи фінансово-правової норми (особливо санкції) зарахувати до різних законодавчих та нормативно-правових актів.
За своїм змістом норми фінансового права поділяються на матеріальні і процесуальні:
- Матеріальні фінансово-правові норми закріплюють види і обсяг коштів, які повинні надійти у централізовані й децентралізовані фонди коштів від юридичних і фізичних осіб, і обсяги видатків, які будуть профінансовані за рахунок цих фондів, джерела утворення кредитних ресурсів, тобто вони вміщують матеріальний зміст юридичних прав і обов'язків суб'єктів фінансових правовідносин.
- Процесуальні фінансово-правові норми визначають процедуру діяльності органів держави з мобілізації коштів у централізовані й децентралізовані фонди та порядок реалізації обов’язків з внесення коштів і витрачання їх з боку другої сторони фінансових правовідносин — юридичних та фізичних осіб.
5. Фінансово-правові відносини: суб’єкт, об’єкт, зміст і особливості
У фінансових правовідносинах виявляються суб'єктивні права їх учасників, тобто йде безпосередній вплив права на фінанси, оскільки приписи держави з приводу мобілізації, розподілу або використання коштів реалізуються у поведінці людей, які беруть участь у цій діяльності.
Фінансові правовідносини в механізмі правового впливу на державні фінанси виконують три основні функції: 1) вказують на коло осіб, на яких у конкретний час розповсюджується дія фінансово-правової норми; 2) закріплюють конкретну поведінку юридичних осіб і громадян в галузі мобілізації, розподілу і використання фондів коштів, якої вони повинні додержуватися; 3) є умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб'єктивних прав і правових обов'язків учасників фінансових правовідносин.
Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб'єктів (наприклад, внесення плати), а юридичним - суб'єктивні юридичні права й обов'язки, встановлені фінансово-правовими нормами. Суб'єктивні права - це притаманна фінансовому або кредитному органу для задоволення його (тобто держави або органу місцевого самоврядування, від імені яких він виступає) інтересів міра дозволеної (можливої) поведінки, забезпечена юридичними обов'язками другої сторони відносин, наприклад, платником податку. Саме обов'язки другої сторони фінансових відносин, які містяться у нормі, і є гарантією додержання прав уповноваженого державою фінансового органу. Обов'язок другої сторони фінансових правовідносин може полягати в утриманні від дій (наприклад, заборона витрачання коштів, що призначаються на оплату праці, на інші потреби), або, навпаки, виконання обов'язку (внесення платежу).
Юридичний обов'язок у фінансових правовідносинах - це приписана зобов'язаному суб'єкту (платнику податків, одержувачу бюджетних асигнувань) і забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної поведінки, якої повинен дотримуватися цей суб'єкт.
Суб'єктами фінансових правовідносин є юридичні особи і громадяни, які на підставі правових норм можуть бути учасниками фінансових правовідносин. Об'єкт фінансових правовідносин - це фонди коштів, які формуються, розподіляються і використовуються внаслідок реалізації суб'єктивних прав фінансово-кредитних органів і юридичних обов'язків другої сторони фінансових правовідносин. Об'єкт фінансових правовідносин пов'язаний з інтересом держави, яку представляє уповноважений орган.
Як бачимо, фінансові правовідносини мають характерні риси, що властиві усім видам правовідносин. Проте фінансові правовідносини виникають у специфічній діяльності держави, тому вони мають і свої особливості, їхні специфічні особливості полягають в такому:
По-перше, вони виникають тільки в сфері фінансової діяльності держави і пов'язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів, тобто вони завжди мають грошовий характер.
По-друге, однією стороною фінансових правовідносин виступає держава в особі органів законодавчої або виконавчої влади, або органів місцевого самоврядування, фінансово-кредитних органів, які наділяються владними повноваженнями по відношенню до другого учасника відносин. У фінансових правовідносинах не буває рівності сторін. Уповноважена державою сторона фінансових правовідносин наділена правом привести в дію юридичні засоби захисту, що забезпечують фінансові приписи держави, бо вона виступає в інтересах держави в цілому.
По-третє, особливістю фінансових правовідносин є також і те, що їх виникнення, зміна і припинення не відбуваються за волевиявленням сторін, а пов'язані з фінансово-правовим актом (тобто вони виникають, змінюються і припиняються на підставі закону).
Ретельна регламентація фінансових відносин за допомогою правових норм сприяє розширенню і зміцненню фінансової бази держави, впливає на рентабельність роботи підприємств і організацій, проведенню соціальних заходів.
Отже, фінансові правовідносини - це врегульовані нормами фінансового права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії юридичних прав і обов'язків, реалізують приписи цих норм по формуванню, розподілу і використанню державних фондів коштів та централізованих і децентралізованих фондів органів місцевого самоврядування.