КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА
КОРУПЦІЙНИХ ЗЛОЧИНІВ
8. Перспективи кримінальної відповідальності
Питання обговорення змін до КК України завжди будуть актуальними, особливо коли це стосується норм про відповідальність за корупційні злочини. Що ж нового у цьому зв’язку пропонує проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження кримінальних проступків» (№ 2897 від 19 травня 2015 р.)[1], який, між іншим, у цілому отримав не зовсім втішні висновки від провідних фахівців та установ України (зокрема, Головного науково-експертного управління Верховної Ради України, Верховного Суду України, кафедри кримінального права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого)?
Передусім наголосимо на тому, що проект Закону України № 2897 не передбачає створення окремого розділу «Корупційні злочини» в Книзі 1 «Злочини», проте, залишаючи без змін назву чинного Розділу XVII Особливої частини КК України, розробники одночасно пропонують у Книзі 2 «Кримінальні проступки» створити Розділ ХIV «Проступки, що сприяють корупції, та інші проступки у сфері службової діяльності». За таких умов буде існувати суперечність між концепцією корупційних злочинів, які охоплюють не тільки сферу службової діяльності, та концепцією корупційних кримінальних проступків (у проекті – «проступки, що сприяють корупції»), які є лише одним із проявів кримінальних проступків у сфері службової діяльності. Проте за логікою речей корупційні кримінальні правопорушення (як злочини, так і кримінальні проступки) не повинні обмежуватися лише кримінальними правопорушеннями у сфері службової діяльності.
Поряд із цим розробники пропонують: по-перше, поняття «корупційні злочини» (без змін у бік розширення їх кола, що логічно було б зробити) перенести з примітки до ст. 45 КК України у новий Додаток 2 до КК України «Визначення термінів»; по-друге, виключити з КК України положення щодо звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із дійовим каяттям (ст. 45), з примиренням винного з потерпілим (ст. 46), з передачею особи на поруки (ст. 47) та у зв’язку із зміною обстановки (ст. 48).
В останньому випадку позиція розробників уявляється не зовсім обґрунтованою та зрозумілою. У пояснювальній записці до аналізованого законопроекту зазначено, що його метою є реалізація державної політики із гуманізації кримінальної відповідальності, але чи дійсно за вказаних та інших обставин, про які зазначимо далі, йдеться про гуманізацію? Більше того, самі розробники у тій же пояснювальній записці називають чинні положення КК України щодо звільнення від кримінальної відповідальності «корупційними за своїм змістом і не відповідають інтересам потерпілих, а також переважно дублюють статті 468–476 КПК України стосовно угод в кримінальному провадженні». З цим погодитися важко, адже за суттю порівнювані норми КК України та КПК України мають різний зміст, передумови та підстави.
У законопроекті також пропонуються «точкові» зміни до норм щодо наслідків вчинення корупційних злочинів з приводу призначення покарання, звільнення від покарання та його відбування, а також судимості (відповідні частини ст.ст. 69, 74, 79, 81, 82, 86, 87, 91), але у чинному КК України такі зміни вже враховані. У пропонованій Книзі 1 «Злочини» розробники вважають за необхідне у низці статей (у т.ч. і тих, що передбачають відповідальність за корупційні злочини, – ст.ст. 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357) замінити конструкцію «шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем» на іншу – «шляхом використання службовою особою свого службового становища» (виключення становить ст. 410, в якій злочин може бути «по-старинці» вчинено «військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем»). Проте такий підхід абсолютно не коригується зі змістом пропонованого поняття «корупційні злочини» у п. 29 Додатку 2 до КК України, яке вимагає, щоб злочини, передбачені зазначеними вище статтями, повинні бути вчиненими тільки «шляхом зловживання службовим становищем». У принципі законопроект ставить знак рівності між категоріями «зловживання» та «використання», адже зловживання – це використання чого-небудь на шкоду інтересам іншої фізичної чи юридичної особи, суспільним або державним інтересам (п. 23 пропонованого Додатку 2 до КК України).
Окремо слід зупинитися на пропонованих змінах до Розділу ХVІІ Особливої частини КК України. Одразу після назви цього Розділу законопроект пропонує визначити примітку, де розкрити зміст чотирнадцяти важливих кримінально-правових термінів. Однак, така спроба є не зовсім вдалою з огляду на одночасне пропонування авторами законопроекту Додатку 2 до КК України «Визначення термінів».
Також важко сприймати зміст деяких пропонованих термінів, що неодноразово вживатимуться у межах цього Розділу Особливої частини КК України, та для їх тлумачення вже треба буде звертатися до Примітки до Розділу ІІІ Загальної частини КК України (зокрема, йдеться про терміни «значна шкода», який, з-поміж іншого, охоплюватиме «значну матеріальну (майнову) шкоду» та «інші наслідки», та «тяжкі наслідки», який охоплюватиме «велику або особливу велика матеріальну (майнову) шкоду»).
Законопроектом також не вдосконалено визначення деяких інших проблемних термінів, які сьогодні викликають неоднозначне тлумачення (зокрема, «обіцянки», яку варто було б прописати через «намір надати неправомірну вигоду з повідомленням про час або місце, або спосіб її надання»), або не запроваджено тлумачення нових (зокрема, «прохання»).
Дискусійними моментами є й те, що у проекті вказаного Розділу:
а) не дається визначення «службової особи юридичної особи приватного права», відтак останню не можна ототожнювати з наскрізним визначенням «службової особи» у примітці до цього Розділу;
б) визначення «службових осіб, які займають відповідальне становище» та «службових осіб, які займають особливо відповідальне становище» не коригуються зі змістом нового Закону України «Про державну службу», де, зокрема, згадується про такі категорії, як А, Б, В;
в) передбачено конфіскацію майна (або без такої) за вчинення зловживання владою або службовим становищем (ч. 2 ст. 264 КК України), що не зовсім відповідає принципам гуманізації кримінального законодавства;
г) запропоновано виключити ст. 368-2 «Незаконне збагачення» КК України навіть без перенесення цього діяння до розряду кримінальних проступків тощо.
Щодо пропонованого Розділу ХІV у Книзі 2, то в його межах автори законопроекту посилюють кримінально-правову репресію щодо особи, переміщуючи низку «антикорупційних» статей з КУпАП до КК України, коли йдеться про криміналізацію таких «колишніх» адміністративних правопорушень: порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності; порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків; порушення вимог фінансового контролю і декларування недостовірної інформації; порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів тощо.
При цьому, на наш погляд, невиправданим є постійне роз’яснення у примітках до відповідних статей щодо того, хто має вважатися суб’єктом відповідних проступків. Подекуди пропонується просте дублювання норм Закону України «Про запобігання корупції» (зокрема, коли дається визначення терміну «реальний конфлікт інтересів»).
Також законопроект передбачає однакові за назвою, але різні за змістом норми про відповідальність за злочини та кримінальні проступки, якщо йдеться про: 1) зловживання службовою особою владою або службовим становищем; 2) перевищення службовою особою влади чи службових повноважень; 3) службову недбалість.
При цьому діяння буде вважатися кримінальним проступком, якщо відповідне кримінальне правопорушення завдає «істотної шкоди», зміст якої не розкрито у нормах законопроекту. За таких умов йдеться про колізію між нормами
про злочини та кримінальні проступки
Отже, очевидно, що пропоновані положення проекту Закону України № 2897 щодо «антикорупційних» (як, у принципі, й інших) змін до чинного КК України мають бути переосмислені, уточнені та удосконалені.
Також останнім часом українські парламентарі виступають за значне посилення кримінальної відповідальності за корупційні злочини. Так, у проекті Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо підвищення відповідальності за порушення, пов’язані з корупційною складовою)» (№ 2614 від 9 квітня 2015 р.), внесеному народними депутатами України М.А. Поляковим, Д.О. Силантьєвим, Г.Г. Кривошеєю та Ю.М. Македоном, наголошено на необхідності встановлення довічного позбавлення волі в якості альтернативного виду покарання за окремі корупційні злочини в їх особливо кваліфікованих складах (ч. 4 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 4 ст. 368, ч. 4 ст. 369, ч. 3 ст. 369-2 КК України)[3].
Тоді як у проекті Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо впровадження смертної кари як виду покарання за корупційні злочини)» (№ 2159а від 24 червня 2015 р.), внесеному народним депутатом України С. Капліним, взагалі пропонуються найрадикальніші зміни до КК України в частині запровадження виняткової міри покарання – смертної кари (розстрілу), при цьому виключно за корупційні злочини, передбачені ч. 4 ст. 368 (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди, вчинені в особливо великому розмірі або службовою особою, що займає особливо відповідальне становище) та ч. 3 ст. 368-2 (незаконне збагачення, вчинене службовою особою, що займає особливо відповідальне становище) цього Кодексу[4]. Однак, такі пропозиції, за нашим переконанням, суперечать не тільки положенням ст.ст. 1, 3, 21, 22, 27 та 28 Конституції України, про що наголошував у своєму рішенні № 11-рп/99 від 29 грудня 1999 р. Конституційний Суд України, але й ратифікованому 22 лютого 2000 р. Верховною Радою України протоколу № 6 до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, яким передбачено повне скасування смертної кари у мирний час.
