КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА
КОРУПЦІЙНИХ ЗЛОЧИНІВ
7. Особливості окремих складів корупційних злочинів
Підкуп працівника підприємства, установи чи організації (ст. 354 КК України).
У ст. 354 КК України описані два основні склади злочину: перший – у ч. 1 цієї статті, а його кваліфікований склад – у ч. 2; другий – у ч. 3, а кваліфікований склад – у ч. 4.
Безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 354 КК України, є авторитет підприємств, установ чи організацій незалежно від форми їх власності. Предметом злочину є неправомірна вигода, під якою слід розуміти грошові кошти чи інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які пропонують, обіцяють, надають чи одержують без законних на те підстав (п. 2 примітки до ст. 354 КК України). Неправомірна вигода може мати не тільки відкриту, а й приховану форму (зокрема, вигляд зовні законної угоди, безпідставного нарахування заробітної плати чи премій, нееквівалентної оплати послуг різного характеру (консультації, експертизи тощо).
Об’єктивна сторона злочину характеризується наявністю таких форм:
1) пропозиція працівникові підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, або особі, яка працює на користь підприємства, установи чи організації, надати йому (їй) або третій особі неправомірну вигоду за вчинення чи невчинення працівником будь-яких дій з використанням становища, яке він займає, або особою, яка працює на користь підприємства, установи чи організації, в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, або в інтересах третьої особи; обіцянка надати неправомірну вигоду згаданим вище працівникові чи особі за вказану поведінку та у визначених інтересах; надання неправомірної вигоди згаданим вище працівникові чи особі за вказану поведінку та у визначених інтересах (ч. 1 ст. 354 КК України);
2) прийняття пропозиції працівником підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, або особою, яка працює на користь підприємства, установи чи організації, неправомірної вигоди, за вчинення чи невчинення будь-яких дій з використанням становища, яке займає працівник на підприємстві, в установі чи організації, або у зв’язку з діяльністю особи на користь підприємства, установи чи організації, в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, або в інтересах третьої особи; прийняття обіцянки згаданими вище працівником чи особою за вказану поведінку та у визначених інтересах; одержання неправомірної вигоди згаданими вище працівником чи особою за вказану поведінку та у визначених інтересах; прохання згаданими вище працівником чи особою надати неправомірну вигоду за вказану поведінку та у визначених інтересах (ч. 2 ст. 354 КК України).
Відповідно до п. 3 примітки до ст. 354 КК України під пропозицією у ст.ст. 354, 368, 368-3–370 цього Кодексу слід розуміти висловлення працівнику підприємства, установи чи організації, особі, яка надає публічні послуги, або службовій особі наміру про надання неправомірної вигоди, а під обіцянкою – висловлення такого наміру з повідомленням про час, місце, спосіб надання неправомірної вигоди. Надання неправомірної вигоди – це безпосереднє її передавання працівникові підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, або особі, яка працює на користь підприємства, установи чи організації.
Прийняття пропозиції неправомірної вигоди – згода (погодження) працівника підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, або особи, яка працює на користь підприємства, установи чи організації, на її надання. Таке погодження може бути здійснено будь-яким способом (наприклад, усно, письмово, жестом тощо). Прийняття обіцянки неправомірної вигоди – згода (погодження) згаданих вище працівника чи особи на її надання з повідомленням про час, місце, спосіб його вчинення. Одержання неправомірної вигоди – отримання (набуття, приймання) її цілком або хоча б частки такої вигоди згаданими вище працівником чи особою. Прохання надати неправомірну вигоду – звернення згаданих вище працівника чи особи до того, хто потенційно здатний її надати, із клопотанням (закликом) про вчинення таких дій. На відміну від вимагання неправомірної вигоди, про яке йдеться у ч. 4 ст. 354 КК України, при проханні неправомірної вигоди винна особа нічим не погрожує, не створює ніякі умови, щоб примусити надати неправомірну вигоду, а лише просить її надати.
Злочин є закінченим з моменту висловлення лише пропозиції надання неправомірної вигоди або обіцянки її надати, або з моменту прийняття пропозиції неправомірної вигоди, або прийняття обіцянки її надати, або з моменту висловлення прохання щодо її надання, або з моменту надання неправомірної вигоди чи з моменту її одержання (формальний склад).
Суб’єкт злочину – загальний, тобто фізична осудна особа з 16-річного віку (у разі вчинення злочину, передбаченого частинами 1 і 2 ст. 354 КК України), або спеціальний – працівник підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, або особа, яка працює на користь підприємства, установи чи організації (у разі вчинення злочину, передбаченого частинами 3 і 4 ст. 354 КК України). При цьому, відповідно до п. 1 примітки до цієї статті, під особою, яка працює на користь підприємства, установи, організації, слід розуміти особу, яка виконує роботу або надає послугу відповідно до договору з таким підприємством, установою, організацією.
Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого частинами 1 і 2 ст. 354 КК України, характеризується прямим умислом, а злочину, передбаченого частинами 3 і 4 цієї статті, – прямим умислом і корисливим мотивом.
Якщо неправомірну вигоду отримує безпосередньо третя особа, цей факт має усвідомлюватися працівником підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, або особою, яка працює на їх користь. У разі, коли працівник підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, чи особа, яка працює на їх користь, спровокував (спровокувала) надання йому (їй) неправомірної вигоди, яку потім привласнив (привласнила), і при цьому не мав (мала) наміру діяти в інтересах того, хто надав таку вигоду, або в інтересах третьої особи, його (її) дії, за наявності для цього підстав, слід кваліфікувати як підбурювання до підкупу працівника підприємства, установи чи організації (ч. 4 ст. 27 і ч. 1 або ч. 2 ст. 354 КК України) та шахрайство (відповідна частина ст. 190 КК України). Особа, яка надала неправомірну вигоду, підлягає відповідальності за частиною 1 або 2 ст. 354 КК України.
Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ст. 354 КК України, є:
1) за ч. 2 – учинення його повторно (відповідно до п. 4 примітки до цієї статті повторним у ст.ст. 354, 368, 368-3, 368-4 і 369 КК України визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених зазначеними статтями); за попередньою змовою групою осіб (про неї зазначено у ч. 2 ст. 28 КК України);
2) за ч. 4 – учинення його повторно (див. п. 4 примітки до цієї статті); за попередньою змовою групою осіб (про неї зазначено у ч. 2 ст. 28 КК України); у поєднанні з вимаганням неправомірної вигоди (відповідно до п. 5 примітки до цієї статті у ст.ст. 354, 368, 368-3 і 368-4 КК України під вимаганням неправомірної вигоди слід розуміти вимогу щодо надання неправомірної вигоди з погрозою вчинення дій або бездіяльності з використанням свого становища, наданих повноважень, влади, службового становища стосовно особи, яка надає неправомірну вигоду, або умисне створення умов, за яких особа вимушена надати неправомірну вигоду з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів).
У ч. 5 ст. 354 КК України передбачена заохочувальна норма, яка дозволяє звільнити особу від кримінальної відповідальності не тільки за вчинення злочину, передбаченого цією статтею: «Особа, яка запропонувала, пообіцяла або надала неправомірну вигоду, звільняється від кримінальної відповідальності за злочини, передбачені статтями 354, 368-3, 368-4, 369, 369-2 цього Кодексу, якщо після пропозиції, обіцянки чи надання неправомірної вигоди вона – до отримання з інших джерел інформації про цей злочин органом, службова особа якого згідно із законом наділена правом повідомляти про підозру, – добровільно заявила про те, що сталося, такому органу та активно сприяла розкриттю злочину, вчиненого особою, яка одержала неправомірну вигоду або прийняла її пропозицію чи обіцянку. Зазначене звільнення не застосовується у разі, якщо пропозиція, обіцянка чи надання неправомірної вигоди були вчинені по відношенню до осіб, визначених у частині четвертій статті 18 цього Кодексу».
Покарання за злочин: за ч. 1 – штраф від 100 до 250 н.м.д.г. або громадські роботи на строк до 100 годин, або виправні роботи на строк до 1 року, або обмеження волі на строк до 2 років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 – штраф від 250 до 500 н.м.д.г. або громадські роботи на строк від 100 до 200 годин, або виправні роботи на строк до 2 року, або обмеження волі на строк до 3 років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 3 – штраф від 250 до 500 н.м.д.г. або громадські роботи на строк від 100 до 200 годин, або обмеження волі на строк до 2 років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 4 – штраф від 500 до 750 н.м.д.г. або громадські роботи на строк від 160 до 240 годин, або обмеження волі на строк до 3 років, або позбавлення волі на той самий строк.
Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України).
Основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 364 КК України, є суспільні відносини, що забезпечують правильну (належну) діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних чи комунальних підприємств, установ, організацій, а також їх службових осіб, а додатковим безпосереднім – охоронювані законом права, свободи та інтереси окремих громадян, або державні чи громадські інтереси, або інтереси юридичних осіб.
Об’єктивна сторона зловживання владою або службовим становищем (ч. 1 ст. 364 КК України) має три обов’язкові ознаки: діяння – використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, що полягає у певних діях або бездіяльності суб’єкта; наслідки, що виявляються у завданні істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб; причинний зв’язок між діянням і наслідками. Відсутність хоча б однієї із зазначених ознак свідчить про відсутність складу злочину, передбаченого ст. 364 КК України.
Використання службовою особою влади чи службового становища – реалізація всупереч інтересам служби тих повноважень і можливостей, якими службова особа наділена у зв’язку з наданою їй владою, зайняттям певної посади чи здійсненням певної службової діяльності. При цьому задіюються владна компетенція службової особи, її службовий авторитет, експлуатується престиж державного органу, державного чи комунального підприємства, установи, організації, де така особа здійснює свою службову діяльність, «підключаються» необхідні службові зв’язки та можливості, що виникають завдяки займаній посаді, здійснюється вплив на діяльність інших осіб тощо.
Зовні цей злочин може мати такі два прояви: зловживання владою, що завдало істотної шкоди; зловживання службовим становищем, що завдало істотної шкоди. Зловживання владою – це вчинене всупереч інтересам служби використання службовою особою, яка є представником законодавчої, виконавчої чи судової влади, своїх повноважень і можливостей щодо пред’явлення вимог та прийняття рішень, обов’язкових для виконання іншими фізичними або юридичними особами. Зловживання службовим становищем – це вчинене всупереч інтересам служби використання службовою особою своїх повноважень і можливостей, пов’язаних із займаною посадою.
Отже, при вчиненні зловживання владою або службовим становищем у службової особи наявні як визначені законами та іншими нормативно-правовими актами повноваження (права та обов’язки), так і фактичні можливості, що виникають завдяки авторитету посади (її загальновизнаної вагомості, важливості, впливовості тощо). Тому зловживання можливе не тільки за місцем роботи (служби), а й на інших підприємствах, в установах або організаціях.
Словосполучення «всупереч інтересам служби» означає, що службова особа ігнорує покладені на неї чинним законодавством функції, діє на противагу їм, нехтує службовими інтересами чи хибно їх сприймає, підриває авторитет владних органів, престиж державних чи комунальних підприємств, установ, організацій, тобто поводиться незаконно та не відповідно до її статусу.
Зловживання владою або службовим становищем може бути кваліфіковане за ст. 364 КК України лише у випадку, якщо відповідальність за такі дії не встановлена іншими статтями (частинами статей) Особливої частини цього Кодексу, згідно з якими службова особа виступає спеціальним суб’єктом відповідного злочину (наприклад, ст.ст. 132, 145, ч. 2 ст. 149, ст. 154, ч. 3 ст. 157, ч. 4 ст. 157, ст. 173, ч. 2 ст. 191, ч. 2 ст. 209-1, статті 212, 212-1, 219, 238, ч. 2 ст. 262, ст. 271, ч. 2 ст. 308, статті 328, 357, 371–375, 381, 428 тощо). Діяння, про які йдеться в зазначених статтях, слід відмежовувати від злочину, передбаченого ст. 364 КК України, за безпосереднім об’єктом, предметом, потерпілим, об’єктивною стороною, суб’єктом (якщо їх суб’єктом є спеціальна службова особа) та метою.
Для наявності злочину, передбаченого ст. 364 КК України, необхідно також установити, що внаслідок допущеного службовою особою зловживання владою або службовим становищем заподіяно істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Виходячи зі змісту визначення цієї ознаки, наведеного у п. 3 примітки до ст. 364 КК України («істотною шкодою у статтях 364, 364-1, 365, 365-2, вважається така шкода, яка в 100 і більше разів перевищує н.м.д.г.»), і зважаючи на те, що її не диференційовано в цьому Кодексі, як це було раніше, на ту, яка полягає в заподіянні матеріальних збитків, і ту, яка має нематеріальний вимір, слід зробити висновок, що істотна шкода має виключно майновий характер. Остання включає в себе: 1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Розмір грошового відшкодування моральної шкоди не може включатись у зміст істотної шкоди (а так само й тяжких наслідків).
Для об’єктивної сторони зловживання владою або службовим становищем характерні не тільки суспільно небезпечне діяння та суспільно небезпечні наслідки у вигляді завдання істотної школи (у кваліфікованому складі – спричинення тяжких наслідків), а й причинний зв’язок між такими діянням і наслідками, який має бути необхідним і безпосереднім.
Передбачений ст. 364 КК України злочин є закінченим з моменту завдання істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб (ч. 1), або спричинення тяжких наслідків (ч. 2), отже, склад злочину є матеріальним.
Суб’єкт злочину – спеціальний, тобто службова особа (зміст цього поняття розкрито у пунктах 1 і 2 примітки до ст. 364 КК України).
Так, службовими особами у ст.ст. 364, 368, 368-2, 369 цього Кодексу є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.
Для цілей ст.ст. 364, 368, 368-2, 369 цього Кодексу до державних та комунальних підприємств прирівнюються юридичні особи, у статутному фонді яких відповідно державна чи комунальна частка перевищує 50 % або становить величину, що забезпечує державі чи територіальній громаді право вирішального впливу на господарську діяльність такого підприємства.
Службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), а також іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується: щодо діяння – прямим умислом та спеціальною метою – одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи, а щодо наслідків, передбачених ч. 1 або ч. 2 ст. 364 КК України, – умислом або необережністю.
У злочині, передбаченому ст. 364 КК України, мета являє собою уявлення суб’єкта про той бажаний результат – одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи, якого він прагне досягти як шляхом її погодженого переходу, так і без нього, що визначає спрямованість діяння.
Ознаки «істотна шкода» та «тяжкі наслідки» ставляться службовій особі у вину лише у разі реального настання майнової шкоди в розмірах, передбачених пунктами 3, 4 примітки до ст. 364 КК України. У разі, якщо особа мала умисел на спричинення істотної шкоди або тяжких наслідків, а реально не завдала майнову шкоду чи завдала її у розмірі, що є меншим за той, що передбачений пунктами 3, 4 примітки до ст. 364 КК України, вчинене слід кваліфікувати без урахування змісту умислу особи, тобто як закінчений злочин відповідного виду (за наявності для цього підстав) або як дисциплінарне чи адміністративне правопорушення. Якщо службова особа, маючи єдиний умисел, спричиняє майнову шкоду різним суб’єктам права, то при кваліфікації її діяння слід виходити із загального розміру завданої шкоди.
Кваліфікуюча ознака злочину (ч. 2 ст. 364 КК України) – спричинення ним тяжких наслідків (визначення їх поняття наведено у п. 4 примітки до ст. 364 КК України: «тяжкими наслідками у статтях 364–367 вважаються такі наслідки, які у 250 і більше разів перевищують н.м.д.г.»). Так само, як і істотна шкода, тяжкі наслідки означають тільки шкоду майнового характеру.
Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (ст. 368 КК України).
Безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують правильну (належну) діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних чи комунальних підприємств, установ чи організацій, а також їх службових осіб, у частині їх непідкупності та фінансування виключно у порядку, встановленому законодавством.
Предметом злочину є неправомірна вигода (див. примітку до ст. 364-1 КК України). Це поняття замінило собою більш вузьке поняття «хабар», під яким розумілися блага виключно майнового характеру – майно, право на майно (документи, що надають право отримати майно, користуватися ним або вимагати виконання зобов’язань тощо); 3) будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг, санаторних або туристичних путівок, проведення будівельних чи ремонтних робіт тощо)[1]. Предметом же неправомірної вигоди можуть бути і нематеріальні блага (зокрема будь-які послуги).
Оскільки від розміру неправомірної вигоди залежить кваліфікація злочину, предмет такого роду вигоди має отримати грошову оцінку в національній валюті України. Це необхідно і в тих випадках, коли ним є майно, яке з тих чи інших причин не купувалося (викрадене, подароване, знайдене тощо). При визначенні вартості предмета неправомірної вигоди слід виходити з мінімальних цін, за якими в даній місцевості на час вчинення злочину можна було вільно придбати річ або одержати послуги такого ж роду та якості. Якщо передане як неправомірна вигода майно не знайдено, то безпідставно придбане належить стягувати в доход держави. При цьому слід враховувати офіційні дані Державного комітету статистики України про показники рівня інфляції та за необхідності відповідно збільшувати суму, яка підлягає стягненню. У випадках, коли вартість речей, які були предметом неправомірної вигоди, на час судового провадження змінилася, розмір грошової суми, що підлягає стягненню, має визначатися за новими цінами.
Оскільки мінімальний розмір неправомірної вигоди у КК України не визначено, кваліфікацію вчиненого за ч. 1 ст. 368 цього Кодексу необхідно здійснювати відповідно до конкретних обставин кримінального провадження та з урахуванням положень про малозначність діяння (ч. 2 ст. 11 КК України). Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди (а також пропозиція, обіцянка або надання такої вигоди службовій особі) у вигляді заборонених предметів (наприклад, вогнепальна, крім гладкоствольної мисливської, чи холодна зброя, бойові припаси або вибухові речовини, наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги, отруйні чи сильнодіючі речовини) утворює сукупність злочинів і кваліфікується за відповідною частиною статей 368 чи 369 і тією статтею (частиною статті) КК України, в якій передбачена відповідальність за незаконне поводження із забороненими предметами.
Об’єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 368 КК України) передбачає такі альтернативні дії службової особи: прийняття пропозиції неправомірної вигоди; прийняття обіцянки такої вигоди; одержання неправомірної вигоди; прохання надати таку вигоду.
Слід також наголосити, що: по-перше, службова особа при вчиненні цього злочину може приймати пропозицію, обіцянку або одержувати неправомірну вигоду, а так само просити надати таку вигоду як для себе, так і для третьої особи; по-друге, цей злочин вчиняється службовою особою як в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, так і в інтересах третьої особи; по-третє, прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду пов’язані із вчиненням чи невчиненням цією службовою особою будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.
Про поняття «пропозиція» та «обіцянка» див. п. 3 примітки до ст. 354 КК України і розглянуті положення щодо цієї статті; про поняття «прийняття пропозиції», «прийняття обіцянки», «одержання» та «прохання надати таку вигоду» – розглянуті положення щодо ст. 354 КК України. Загалом прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди – самостійні злочинні дії, при цьому також можливий їх послідовний прояв.
Злочин, передбачений ч. 1 ст. 368 КК України, є закінченим з моменту, коли службова особа вчинила певні дії: а) прийняла пропозицію чи обіцянку надати їй або третій особі неправомірну вигоду і той, хто її пропонував або обіцяв, усвідомив надану службовою особою згоду; б) одержала неправомірну вигоду чи тільки її частину; в) попросила надати таку вигоду і особа, до якої звернене таке прохання, сприйняла його (формальний склад). Якщо ж службова особа лише вчинила певні дії, що були спрямовані на одержання неправомірної вигоди, однак останнього не відбулося з причин, які не залежали від її волі (наприклад, унаслідок вручення їй замість грошей «ляльки», тобто бутафорії, паперових предметів, що імітують справжні гроші), то скоєне є замахом на вчинення цього злочину. Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди від того, хто діє з метою викриття такої особи і звільняється від кримінальної відповідальності з передбачених законом підстав, є закінченим складом злочину, передбаченого ст. 368 КК України.
Суб’єкт злочину – спеціальний, а саме службова особа (див. пункти 1 і 2 примітки до ст. 364 КК України).
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.
Кваліфікований склад злочину (ч. 2 ст. 368 КК України) утворює вчинення діяння, передбаченого ч. 1 цієї статті, предметом якого була неправомірна вигода у значному розмірі (відповідно до п. 1 примітки до цієї статті – це вигода, що в 100 і більше разів перевищує н.м.д.г.).
Особливо кваліфікований склад злочину (частини 3, 4 ст. 368 КК України) утворюють: діяння, передбачене частиною 1 або 2 цієї статті, якщо: його предметом була неправомірна вигода у великому розмірі (відповідно до п. 1 примітки до цієї статті – це вигода, що в 200 і більше разів перевищує н.м.д.г.); воно вчинене службовою особою, яка займає відповідальне становище (див. п. 2 примітки до ст. 368 КК України), або за попередньою змовою групою осіб (див. нижче), повторно (див. п. 4 примітки до ст. 354 КК України), було поєднане з вимаганням неправомірної вигоди (див. п. 5 примітки до ст. 354 КК України); а також діяння, передбачене частинами 1, 2 або 3 цієї статті, якщо його предметом була неправомірна вигода в особливо великому розмірі (відповідно до п. 1 примітки до цієї статті – це вигода, що в 500 і більше разів перевищує н.м.д.г.); воно вчинене службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище (див. п. 3 примітки до ст. 368 КК України).
Відповідно до п. 2 примітки до ст. 368 КК України службовими особами, які займають відповідальне становище (у ст.ст. 368, 368-2, 369 та 382 цього Кодексу) є особи, зазначені у п. 1 примітки до ст. 364 цього Кодексу, посади яких згідно зі ст. 6 Закону України «Про державну службу» належать до категорії «Б», судді, прокурори і слідчі, а також інші, крім зазначених у пункті 3 примітки до цієї статті, керівники і заступники керівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць.
Відповідно до п. 3 примітки до ст. 368 КК України службовими особами, які займають особливо відповідальне становище (у ст.ст. 368, 368-2, 369 та 382 цього Кодексу) є:
1) Президент України, Прем’єр-міністр України, члени Кабінету Міністрів України, перші заступники та заступники міністрів, члени Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Голова Фонду державного майна України, його перший заступник та заступники, члени Центральної виборчої комісії, народні депутати України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Директор Національного антикорупційного бюро України, Генеральний прокурор, його перший заступник та заступники, Голова Конституційного Суду України, його заступники та судді Конституційного Суду України, Голова Верховного Суду України, його перший заступник, заступники та судді Верховного Суду України, голови вищих спеціалізованих судів, їх заступники та судді вищих спеціалізованих судів, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступники, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його перший заступник та заступники, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим, його перший заступник та заступники, радники та помічники Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України;
2) особи, посади яких згідно із ст. 6 Закону України «Про державну службу» належать до категорії «А»;
3) особи, посади яких згідно із ст. 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» віднесені до першої та другої категорій посад в органах місцевого самоврядування.
Аналізований злочин вважається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо в його вчиненні як співвиконавці брали участь дві і більше службові особи, які заздалегідь, тобто до його початку, домовилися про це. Домовленість (змова) при вчиненні цього злочину – це передусім згода на спільне з іншими службовими особами використання наданої влади чи службового становища для одержання однієї або декількох форм (предметів) неправомірної вигоди.
Покарання за злочин: за ч. 1 – штраф від 1000 до 1500 н.м.д.г. або арешт на строк від 3 до 6 місяців, або позбавлення волі на строк від 2 до 4 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років; за ч. 2 – позбавлення волі на строк від 3 до 6 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років; за ч. 3 –позбавлення волі на строк від 5 до 10 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років, з конфіскацією майна; за ч. 4 – позбавлення волі на строк від 8 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років, з конфіскацією майна.
Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі (ст. 369 КК України).
Безпосередній об’єкт цього злочину та його предмет (неправомірна вигода) співпадають з безпосереднім об’єктом і предметом прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (ст. 368 КК України). Загалом пропозиція чи обіцянка службовій особі надати їй або третій особі неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди напряму пов’язані з прийняттям пропозиції, обіцянки або одержанням такої вигоди.
Об’єктивна сторона цього злочину (ч. 1 ст. 369 КК України) характеризується трьома альтернативними діями: пропозицією надати неправомірну вигоду; обіцянкою надати неправомірну вигоду; наданням такої вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.
Про поняття «пропозиція» та «обіцянка» див. п. 3 примітки до ст. 354 КК України і розглянуті положення щодо цієї статті, про поняття «надання» – розглянуті положення щодо ст. 354 КК України.
Передбачений ст. 369 КК України злочин є закінченим з моменту, коли винний лише запропонував чи пообіцяв надати неправомірну вигоду службовій особі, а остання усвідомила цю інформацію або коли службова особа прийняла хоча б частину наданої неправомірної вигоди (формальний склад). Якщо службова особа відмовилася прийняти запропоновані, обіцяні чи надані їй гроші, цінності, послуги або з якихось причин не отримала неправомірну вигоду, дії того, хто намагався її надати, належить кваліфікувати як замах на вчинення злочину.
Суб’єкт злочину – загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Якщо пропозицію, обіцянку або надання неправомірної вигоди службовій особі вчиняє інша службова особа, то остання теж несе кримінальну відповідальність за ст. 369 КК України, а за наявності до того підстав – і за інший злочин (зловживання владою або службовим становищем, незаконне заволодіння чужим майном тощо).
Із суб’єктивної сторони передбачений ст. 369 КК України злочин характеризується лише прямим умислом.
Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 369 КК України) є вчинення діянь, передбачених ч. 1 аналізованої статті, повторно (див. примітку до ст. 354 КК України і розглянуті положення щодо цієї статті).
Особливо кваліфікований склад аналізованого злочину має місце у разі: вчинення діянь, передбачених частиною 1 або 2 цієї статті, якщо неправомірна вигода надавалася службовій особі, яка займає відповідальне становище, або за попередньою змовою групою осіб (ч. 3 ст. 369 КК України); вчинення діянь, передбачених частиною 1, 2 або 3 цієї статті, якщо неправомірна вигода надавалася службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище, або організованою групою чи її учасником (ч. 4 ст. 369 КК України).
Визначення понять «службова особа, яка займає відповідальне становище» та «службова особа, яка займає особливо відповідальне становище» наведено у пунктах 2 і 3 примітки до ст. 368 КК України. Зміст понять «попередня змова групи осіб» та «організована група» розкрито відповідно у ч. 2 і ч. 3 ст. 28 КК України.
Особа, яка запропонувала, пообіцяла або надала неправомірну вигоду, звільняється від кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ст. 369 КК України, якщо для цього існують підстави та умови, визначені у ч. 5 ст. 354 КК України (див. указану норму та розглянуті положення щодо неї).
Покарання за злочин: за ч. 1 – штраф від 500 до 750 н.м.д.г. або обмеження волі на строк від 2 до 4 років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 – позбавлення волі на строк від 3 до 6 років із штрафом від 500 до 1000 н.м.д.г., з конфіскацією майна або без такої; за ч. 3 – позбавлення волі на строк від 4 до 8 років з конфіскацією майна або без такої; за ч. 4 – позбавлення волі на строк від 5 до 10 років з конфіскацією майна або без такої.
