Національна академія внутрішніх справ

Кафедра кримінального права
Мультимедійний навчальний посібник
Кримінально-правова характеристика 
корупційних злочинів

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА
КОРУПЦІЙНИХ ЗЛОЧИНІВ

2. Ознаки корупційних злочинів

Щодо ознак корупційних злочинів, то, на думку В.М. Киричка, корупційним злочинам водночас властиві дві групи ознак: а) склад злочину, передбачений КК України; б) ознаки корупційного правопорушення[1]. Аналогічну позицію займає й І.Є. Мезенцева, стверджуючи, що під корупційним злочином законодавець розуміє передбачене в Особливій частині КК України суспільно небезпечне діяння, яке містить ознаки корупції та корупційного правопорушення[2]. Погоджуючись з цим, варто уточнити, що типовими ознаками корупційного злочину є:

1) суспільна небезпечність (саме за ступенем суспільної небезпеки корупційний злочин відрізняється від інших корупційних правопорушень, адже його вчинення завжди створює загрозу заподіяння істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі, або фактично заподіює таку шкоду);

2) протиправність (передбачення корупційного діяння виключно КК України);

3) наявність діяння, що містить ознаки корупції, зміст якої розкрито у ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 р. (зокрема, вчинення корупційного злочину завжди пов’язано з використанням особою влади, службового становища чи можливостей, які з такого службового становища випливають, при цьому слід уточнити, що для такого злочину характерно не просто використання службового становища, а зловживання таким становищем, тобто, діяння, що містить ознаки корупції: а) може вчинятися шляхом як дії, так і бездіяльності; б) полягає у використанні особою влади чи своїх службових повноважень; в) суперечить інтересам служби)[3];

4) вчинення його спеціальним суб’єктом – особою, зазначеною у ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року. Передусім суб’єктами корупційних злочинів є службові особи як публічного, так і приватного права, та особи, які надають публічні послуги, хоча також суб’єктами зазначених злочинів можуть бути працівники підприємств, установ чи організацій, які не є службовими особами, та загальні суб’єкти;

5) наявність виключно умислу (умисної форми вини). При цьому в злочинах, передбачених ст.ст. 364, 364-1 та 365-2 КК України, ставлення до наслідків може виражатися як у формі умислу, так й у формі необережності. Також слід зазначити, що мотиви та мета корупційних злочинів можуть бути різними (переважно такими, що мають корисливу спрямованість або передбачають одержання неправомірної вигоди);

6) караність. Покарання за корупційні злочини може бути різним – від штрафу до позбавлення волі на строк до 15 років з конфіскацією майна). Особа, яка запропонувала, пообіцяла або надала неправомірну вигоду, може бути звільнена від кримінальної відповідальності (а отже й від покарання) за злочини, передбачені ст.ст. 354, 368-3, 369-4, 369, 369-2 КК України, за наявності додержання умов і підстав, зазначених у ч. 5 ст. 354 цього Кодексу.

Проте, як буде зазначено далі, з наведених вище положень щодо типових ознак корупційних злочинів можуть бути певні винятки.

Отже, з урахуванням викладеного, в теоретичному плані під корупційними злочинами слід розуміти передбачені виключно КК України, суспільно небезпечні та карані умисні діяння, що містять ознаки корупції та вчиняються спеціальними суб’єктами.

Корупційні злочини повністю не співпадають із жодною групою злочинів у національному КК. Це цілком стосується і злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, з якими найчастіше всього ототожнюють корупційні злочини[4]. Очевидно, що не всі так звані «службові» злочини є корупційними (взяти хоча б перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу (ст. 365 КК України) або службову недбалість (ст. 367 КК України)). З іншого боку – корупційні злочини не зводяться тільки до злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг.