КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА
КОРУПЦІЙНИХ ЗЛОЧИНІВ
6. Загальна кримінально-правова характеристика корупційних злочинів
Загальна кримінально-правова характеристика корупційних злочинів передбачає розгляд елементів та ознак їх складів, а також кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) обставин.
Як вже зазначалося вище, родовими об’єктами корупційних злочинів можуть виступати: власність (ст. 191 КК України); сфера господарської діяльності (ст. 210 КК України); громадська безпека (ч. 2 ст. 262 КК України); сфера обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст.ст. 308, 312, 313, 320 КК України); авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян (ст.ст. 354 і 357 КК України); сфера службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг (ст.ст. 364, 364-1, 365-2, 368–369-2 КК України); встановлений порядок несення військової служби/корупційний військовий злочин (ст. 410 КК України).
Безпосередні об’єкти (як основні, так і додаткові) цих злочинів можуть співпадати з родовими або мати певну специфіку. Наприклад, основним і безпосереднім об’єктами злочину, передбаченого ст. 191 КК України, є суспільні відносини власності. Тоді як основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 210 КК України, є суспільні відносини, що забезпечують легітимне функціонування бюджетної системи України в частині здійснення видатків чи надання кредитів, а додатковими безпосередніми – права та свободи громадян, відносини в службовій сфері, авторитет органів державної влади тощо.
Чимало корупційних злочинів у КК України є предметними (виняток становлять ті, що передбачені ст.ст. 364, 364-1 та 365-2). Зокрема, предметами цих злочинів можуть виступати: відповідне чуже майно (ст. 191); бюджетні кошти, що включаються до державного і місцевих бюджетів незалежно від джерела їх формування у відповідних розмірах (ст. 210); вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої, радіоактивні матеріали (ст. 262); наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги (ст. 308); прекурсори (ст. 312); обладнання, призначене для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 313); снотворний мак і коноплі, а також психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори, призначені для виробництва чи виготовлення цих засобів чи речовин (ст. 320); неправомірна вигода (ст.ст. 354, 368, 368-3, 368-4, 369, 369-2); активи у значному розмірі, законність підстав набуття яких не підтверджено доказами (ст. 368-2); документи, штампи, печатки (ст. 357); зброя, бойові припаси, вибухові речовини, інші бойові речовини, засоби пересування, військова та спеціальна техніка, інше військове майно (ст. 410).
Деякі науковці виказують сумніви щодо віднесення законодавцем до групи безумовно корупційних злочинів діяння, передбаченого ст. 210 КК України («Нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням»), зважаючи на те, що неправомірна вигода не є ані
предметом, ані
метою вчинення цього злочину
На кваліфікацію корупційних злочинів може впливати не тільки наявність предмета, але і його розмір (сума), який зазвичай обраховується у н.м.д.г. Якщо йдеться про кваліфікацію корупційних злочинів, то розміру н.м.д.г. буде відповідати сума, яка становить 800 грн. (у 2017 р.). У деяких складах корупційних злочинів неправомірна вигода може мати різні розміри (зокрема, у злочині, передбаченому ст. 368 КК України, йдеться про такого роду вигоду у значному, великому та особливо великому розмірах). Особливістю поняття «неправомірна вигода» є те, що вона може бути не тільки предметом вчинення протиправних посягань, а й складовою мети відповідного злочину (зокрема, у ст.ст. 364, 364-1, 365-2 КК України).
З об’єктивної сторони окремі корупційні злочини можуть бути вчинені лише шляхом зловживання службовим становищем (ст.ст. 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410 КК України), тоді як для інших такої специфічної умови не встановлено. При цьому, на думку О.К. Маріна, у випадках вчинення окремих корупційних злочинів лише шляхом зловживання службовим становищем мова має йти тільки про «викрадення»[2]. Зазвичай вчинення відповідного злочину службовою особою шляхом зловживання службовим становищем є лише окремою (специфічною) формою (способом) вчинення того чи іншого злочину. У той же час дещо незрозумілим є законодавчий підхід з приводу того, що до корупційних злочинів, які можуть бути вчинені лише шляхом зловживання службовим становищем, не віднесені ті з них, які передбачені ст.ст. 364 і 364-1 КК України, оскільки останні безпосередньо пов’язані зі зловживанням владою чи службовим становищем або відповідними повноваженнями.
Склади корупційних злочинів сконструйовані по-різному, зокрема вони можуть мати: а) матеріальний склад, тобто за цих умов злочин уважається закінченим з моменту настання відповідних суспільно небезпечних наслідків (наприклад, корупційні злочини, передбачені ст.ст. 191, 364, 364-1 КК України); б) формальний склад, тобто злочин вважається закінченим з моменту вчинення лише самого суспільно небезпечного діяння (наприклад, з моменту нецільового використання бюджетних коштів службовою особою, а так само здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч Бюджетному кодексу України чи закону про Державний бюджет України на відповідний рік, якщо предметом таких дій були бюджетні кошти у великих розмірах, – ч. 1 ст. 210 КК, або з моменту прийняття службовою особою пропозиції, обіцянки неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду – ч. 1 ст. 368 КК України).
Деякі корупційні злочини вчиняються лише через дію (наприклад, злочин, передбачений ст. 308 КК України), а деякі – як через дію, так і через бездіяльність (наприклад, злочин, передбачений ст. 364 КК України). В якості суспільно небезпечних наслідків відповідного корупційного злочину закон може передбачати, наприклад, такі з них, як великі чи особливо великі розміри чужого майна, заволодіння яким здійснюється (частини 4 і 5 ст. 191 КК України), або істотну шкоду (ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 364-1 КК України), або тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 364-2 КК України).
На кваліфікацію вчинених посягань можуть впливати й інші ознаки об’єктивної сторони злочину (наприклад, спосіб при вчиненні корупційного злочину, передбаченого ст. 368-3 КК України, – у поєднанні з вимаганням неправомірної вигоди).
Суб’єктами корупційних злочинів передусім є спеціальні суб’єкти (зокрема, службові особи юридичних осіб як публічного, так і приватного права; аудитори, нотаріуси, оцінювачі, уповноважені особи або службові особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, інші особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але здійснюють професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, у т.ч. послуг експертів, арбітражних керуючих, приватних виконавців, незалежних посередників, членів трудових арбітражі, третейських суддів (під час виконання цих функцій), або державних реєстраторів, суб’єктів державної реєстрації прав, державних виконавців, приватних виконавців; працівники підприємства, установи чи організації, які не є службовими особами, або особи, які працюють на користь підприємства, установи чи організації; військові службові особи).
Якщо йдеться про корупційні злочини, які вчиняються службовою особою шляхом зловживання службовим становищем, то на цю ознаку, що обтяжує відповідальність, вказується у частинах других ст.ст. 191, 262, 308, 312, 313, 320, 410 КК України (виключення становить лише ст. 357 КК України, де така ознака зазначена в ч. 1 цієї статті), а отже кваліфікація цих злочинів за частинами першими окреслених вище статей буде неможливою. Іншими словами: не можна ставити у вину ті дії, які закон вважає не характерними для протиправної поведінки службової особи, котра зловживає своїм становищем.
Поряд з цим, суб’єктами корупційних злочинів можуть бути і загальні суб’єкти (зокрема, в разі підкупу працівника підприємства, установи чи організації (частини 1 та 2 ст. 354) або в разі пропозиції, обіцянки або наданні неправомірної вигоди службовій особі (ст. 369 КК України)).
При цьому термін «службова особа» у КК України визначається двічі – у п. 1 примітки до ст. 364 та у ч. 3 ст. 18. Відмінність між ними полягає в тому, що: а) у першому з них згадується про державні чи комунальні підприємства, установи чи організації, тоді як у другому такого обмеження немає; б) перше визначення стосується вузького і вичерпного кола злочинів, а саме тих, що передбачені ст.ст. 364, 368, 368-2, 369, тоді як друге поширюється на решту корупційних злочинів, за виключенням посягання, відповідальність за яке передбачена ст. 410, оскільки в останньому випадку суб’єктом злочину буде військова службова особа, визначення якої дається у п. 1 примітки до ст. 425.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 18 КК України, службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.
Згідно ч. 4 ст. 18 КК України службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів.
У контексті розуміння суб’єктів корупційних злочинів цікавим у науково-практичному аспекті є положення постанови судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України від 8 жовтня 2015 р.
(справа № 5-109кс15)
При розгляді справи у суддів трьох судових інстанцій не виникало ніякого сумніву щодо правильності кваліфікації дій винної особи. І тільки 8 жовтня 2015 р. судовою палатою у кримінальних справах Верховного Суду України скасовано ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, а зазначену вище справу направлено на новий касаційний розгляд. Ухвалюючи таке рішення судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України виходила з такого:
1. Службова особа як спеціальний суб'єкт злочину, крім загальних ознак суб’єкта злочину, характеризується спеціальними ознаками, а саме: а) посадові, які визначають сферу діяльності (де саме виконуються відповідні повноваження); б) функціональні – ті, які визначають коло повноважень, у зв’язку з наявністю яких особа належить до службових. Отже, для визнання особи службовою необхідно встановити, що вона займає певну посаду, користується правами і наділена обов’язками у зв’язку з тим, що покликана діяти в інтересах певних соціальних груп.
2. На момент учинення інкримінованого діяння основні положення закону про наявність статусу службової особи пов’язувались із виконанням функцій представників влади чи місцевого самоврядування, а також зайняттям постійно або тимчасово посад в органах державної влади, місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях. Як з’ясовано судовою палатою у кримінальних справах Верховного Суду України, головний спеціаліст-юрисконсульт відділу Держкомзему в м. Яремче Івано-Франківської області займала посаду в органі державної влади і цією (посадовою) ознакою службової особи вона була наділена. Однак зайняття посади в органі державної влади ще недостатнє для визнання особи службовою.
3. Зі змісту посадової інструкції головного спеціаліста з юридичного та кадрового забезпечення відділу Держкомзему у м. Яремче не вбачалося наявності будь-яких владних повноважень в особи, яка займає таку посаду, оскільки вона не наділена повноваженнями давати вказівки та розпорядження, обов’язкові для виконання будь-якими громадянами чи установами.
4. Посадовою інструкцією в розділі «Підготовка та видача довідок про перелік обмежень прав на земельну ділянку і наявні земельні сервітути», передбачалося обов’язок особи щодо визначення наявності чи відсутності земельного сервітуту, обмеження у використанні земель та додержання режиму, складання тексту довідки, подання його на затвердження начальнику чи заступнику начальника відділу Держкомзему, реєстрацію довідки та її видачу заявнику. З огляду на це, особа не була наділена повноваженнями «вирішувати питання по суті» – встановлювати коло осіб, яким могла бути видана відповідна довідка, визначати наявність чи відсутність певних охоронних зон, черговість виготовлення довідок тощо. На підставі цього судом зроблено висновок, що головний спеціаліст з юридичного та кадрового забезпечення відділу Держкомзему не мав статусу представника влади.
Посадовою інструкцією було визначено, що працівник організовує здійснення контролю за належним станом розгляду звернень громадян спеціалістами Держкомзему. Це вказує, що винна особа мала контрольні та організаційні повноваження щодо інших працівників відділу, здійснювала керівництво їх виробничою діяльністю. Разом з тим, особа має статус службової не у зв’язку з наявністю певних повноважень взагалі, а наявність чи відсутність такого статусу визначається щодо конкретних вчинюваних дій. Особа при підготовці та видачі довідок не користувалася повноваженнями щодо організації здійснення контролю, оскільки не можна бути службовою особою щодо себе самого, не можна керувати самим собою.
У підсумку, судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України зробила висновок, що особа як головний спеціаліст з юридичного та кадрового забезпечення відділу Держкомзему у м. Яремче при видачі довідок не була наділена владою і не використовувала службового становища.
Із суб’єктивної сторони корупційні злочини – це умисні злочини. Проте дискусійним є віднесення законодавцем до розряду корупційних злочинів тих діянь, які можуть вчинятися з необережності. Прикладом є діяння, передбачене ст. 320 «Порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» КК України, оскільки в кримінально-правових джерелах зазначається, що цей злочин із суб’єктивної сторони характеризується умислом або необережністю щодо дій та завжди необережністю щодо наслідків,
передбачених в його
кваліфікованому складі
Більше того, якщо уважно проаналізувати ч. 2 ст. 320 КК України, то в ній конструкція «ті саме дії… якщо вони… призвели до викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовою особою своїм службовим становищем» є не формою вчинення злочинного діяння, а лише наслідком злочину, передбаченого ч. 1 ст. 320 КК України. Отже, навіть коли порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів призводить до того, що цими предметами заволодівають шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, не обов’язково, щоб це було вчинено службовою особою шляхом зловживання службовим становищем. Наприклад, вказані дії може вчинити й особа, яка виконує не службові, а професійні обов’язки, тобто працівник аптеки чи матеріально відповідальна особа, уповноважена зберігати наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги або прекурсори. За цих умов вказівка на ст. 320 КК України у переліку корупційних злочинів видається сумнівною.
У злочинах, передбачених ст.ст. 364, 364-1, 365-2 КК України, ставлення до наслідків може бути як умисним, так і необережним. Деяким аналізованим злочинам може бути властиві корисливий мотив (наприклад, у злочині, передбаченому ст. 191 КК України) або спеціальна мета (наприклад, одержати неправомірну вигоду – у злочині, передбаченому ст. 364 КК України).
Щодо кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих обставин корупційних злочинів, то вони передбачають вказівку в їх складах на: повторність (зокрема, у злочині, передбаченому ч. 3 ст. 191 КК України); попередню змову групи осіб (зокрема, у злочині, передбаченому ч. 2 ст. 210 КК України); тяжкі наслідки (зокрема, у злочині, передбаченому ч. 2 ст. 364-1 КК України); організовану групу (зокрема, у злочині, передбаченому ч. 2 ст. 368-3 КК України); поєднання злочину з вимаганням неправомірної вигоди (зокрема, у злочині, передбаченому ст. 369-2 КК України) тощо.
