Навчальні матеріали

В. І. Даль трактував помилку як прогріх, неправильність, невірність, промах, огріх; обмовку чи непорозуміння; погане помикове розпорядження або вчинок; ненавмисну дію чи необережний проступок, ненавмисне спотворення чого-небудь [9, С. 633]. У “Словнику української мови” помилка тлумачиться як: 1. Неправильність у підрахунках, написанні слова і т. ін. // Неправильність, неточність у якому-небудь механізмі, пристрої, в якійсь схемі, карті і т. ін. 2. Неправильність у вчинках, діях і т. ін. // Неправильна думка, хибне уявлення про когось, щось [10, С. 118]. За “Новим тлумачним словником української мови” помилка – це неправильність у підрахунках, написанні слова і т. ін.; похибка; огріх, прогріх, хиба // Неправильна думка, хибне уявлення про когось, щось. Таким чином, помилятися – значить допустити помилку, неправильність, неточність у чому-небудь [11, С. 556].

Вважаємо, що слід залишити термін “помилка” у зв’язку з поширенням цього поняття.

Таким чином, помилка є результатом неправильного ходу думок, неправильної дії, вчинку, що не досягає поставленої мети; модель поведінки особи, заснованої на її омані. Помилка – це завжди відступ від норми; це дія, протилежна правильному, здійснена ненавмисно; вона завжди передбачає неправомірність. Помилки пов’язані з неправильним ходом думки у міркуванні, неадекватністю мислення, неправильним тлумаченням і неточністю дії, порушують певні правила. Неправильність мислення та дії порушує істинність змісту мислення та діяльності, і, таким чином, призводить до різного роду помилок.

Помилка органічно пов’язана з істиною. Помилковість заважає пізнанню, відволікає від істини. Істина є адекватним відтворенням дійсності в пізнанні, відображенням об’єкта таким, який він існує сам по собі, незалежно від людини та її свідомості; відповідністю знання, судження чи твердження дійсному стану речей. Істина є “об’єктивним змістом емпіричного досвіду, понять, ідей, суджень, теорій, вчень і цілісної картини світу в діалектиці її розвитку” [12, С. 226]; “це соціальна та особистісна загальнолюдська цінність, мета науки і мистецтва, ідеал усіх моральних мотивів людей” [13, С. 480]. Основною властивістю істини є об’єктивність.

За своєю сутністю помилковість є викривленим відображенням дійсності у свідомості людей. Помилковість зажди ненавмисна, що відрізняє її від неправди (те, що суперечить правді, істині; брехня) і дезінформації (спотворена, свідомо неправдива, провокаційно-тенденційна інформація, поширена як правдива для введення в оману).

Слід зауважити, що помилки з’являються в будь-якій сфері людської діяльності. Проблема помилки має самостійне значення в різних галузях наукових знань: філософії, логіці, математиці, юриспруденції, кібернетиці, медицині, лінгвістиці, економіці тощо.

Філософи виділяють логічні помилки, “пов’язані з порушенням у змістовних розумових актах законів і правил логіки, а також з некоректним застосуванням логічних прийомів та операцій” [12, C. 322].

У логіці помилка є викривленим пізнанням об’єктивної дійсності, що обумовлене особистими якостями суб’єкта і призводить до висновків непередбаченого характеру. У логіці досліджуються різні види помилок, що з’являються при визначенні та виділенні понять, у висновках, доказах тощо.

У лінгвістиці помилка - це будь-яке невмотивоване порушення норм літературної мови в письмовому та усному мовленні. Причиною появи лінгвістичної помилки є незнання відповідної норми літературної мови. Карін Клеппін у роботі “Fehler und Fehlerkorrektur” (“Помилки і корекція помилок”) розглянула визначення поняття помилки за наступними критеріями: 1) коректність, правильність; 2) зрозумілість, ясність; 3) доречність ситуації; 4) критерій, що залежить від навчального процесу; 5) гнучкість [14, C. 77].

М. Л. Ванчак зазначає, що розрізняють такі форми помилковості: наукова і ненаукова, емпірична і теоретична, релігійна, політична, економічна, моральна та ін. [15, С. 233].

О. М. Бандурка, О. В. Тягло впевнені, що за своєю природою помилки мислення поділяються на матеріальні й логічні. Матеріальні помилки пов’язані з порушенням, наприклад, законів фізики, правил математичних обчислень чи норм належного юридичного процесу. Специфіка суто логічних помилок у тому, що вони універсальні, тобто зустрічаються у будь-якому полі соціального простору – всюди, куди сягає людська думка. Часто вони виявляються тим чинником, котрий ініціює або “підтримує” матеріальні помилки. Тоді знання логіки виявляються необхідною умовою успішного долання і таких комбінованих помилок [16, С. 24].

2. Юридична помилка: визначення, властивості, причини появи

У правознавстві помилка належить до складних феноменів, які не мають систематичного вивчення. Доречно зазначено О. Б. Лисюткіним, що у цивільному праві помилка ототожнюється з помилкою, оманою; y процесуальних галузях вона розглядається як правопорушення; у загальній теорії держави і права – як негативний результат, специфічний юридичний факт. Існують також інші уявлення про юридичну природу помилки. Подібні колізії формують передумови для багатозначної оцінки помилок в юридичній практиці [17].

Сучасні теоретики досліджують такі проблемні для сьогоднішнього права явища, як: правові колізії (С. П. Погребняк, Ю. А. Тихомиров), конкуренція правових норм (М. Н. Марченко, Н. І. Матузов), правові дефекти (Н. А. Власенко, М. А. Заніна), правотворчі помилки (Н. Н. Вопленко, С. В. Поленіна); правозастосовні помилки досліджують відповідно до галузевої приналежності (кримінальний і цивільний процес), за стадіями правозастосування ( О. М. Баранов, І. М. Зайцев, Н. Г. Григор’єв, К.А. Панько, О. О. Плотніков).

Необхідно вказати на те, що позиція вчених-правознавців з приводу змістовного значення поняття “помилка” досить неоднозначна, що часто призводить до неузгодженості понятійного апарату сучасної теорії права. Одні вчені використовують терміни “недолік”, “помилка”, “вада”, “огріх”, “деформація”. Інші – “дефект”, “омана”, “недосконалість”, “неузгодженість”, “прогалина”. Одні правознавці використовують терміни “дефект права”, “правовий дефект”, “дефекти у праві”, “дефект правотворчості”, “законодавчий дефект”, “дефект норм права”, “дефект системи законодавства”, “дефект нормативно-правових актів”, “дефект правозастосовних актів” тощо. Інші – терміни “правові деформації”, “юридичні колізії”, “конкуренція правових норм”, “прогалина у праві”, “прогалини у законодавстві” тощо. Ще інші – терміни “помилка у законотворчості”, “юридична помилка”, “правова помилка”, “правотворча помилка”, “законотворча помилка”, “помилка у праві”, “техніко-юридична помилка”, “помилка у правозастосуванні”, “помилка інтерпретаційна” тощо.

Одні вчені стверджують, що дефект права являє собою не що інше, як юридичну помилку, тобто розглядаються як синоніми [18, С. 62-64]. Інші переконані, що ці поняття розрізняються за формою провини суб’єкта, який допустив недосконалість. Дефект може допускатися як через незнання, неуважність, так і навмисне, в той час як помилка – це завжди результат добросовісної омани [19, С. 161]. Як бачимо, єдиного підходу до найменування помилки як правового явища в юридичній науці немає.

На думку Г. Р. Сибгатуліної, поняття “юридична помилка” і “дефект права” є близькими один до одного, але не тотожними. Якщо у дефекті права завжди є негативний результат, то юридична помилка може тягти за собою позитивні наслідки. Юридична помилка залежить від свідомості людини і наявності правового еталона, а дефект права може існувати незалежно від волі людини і не завжди є наслідком невідповідності правової норми правовому ідеалу [20, С. 224].

Ж. І. Овсепян вказує на те, що у широкому розумінні поняття “дефект права” є більш об’ємним порівняно з поняттям “правова прогалина”. Прогалина в праві – це один із видів правових дефектів, один із проявів недосконалості права. У вузькому його значенні поняття “правовий дефект” може бути ідентифіковано з одним із різновидів правових прогалин, які характеризуються як прогалини в праві, мають суб’єктивну природу (або реальні прогалини – прогалини, що свідчать про недосконалість законодавчої техніки). Дефекти в праві – у вузькому значенні цього поняття – можуть виражатися як внутрішні суперечності, колізії правових норм, технічні упущення і помилки законодавця [21, С. 10-16].

О. А. Лейба стверджує, що дефекти права варто розглядати як певні вади (недоліки) нормативно-правових актів (дефекти законодавства). У такому ракурсі маємо підтримати позицію стосовно того, що дефекти законодавства є офіційним (хоча і негативним) результатом правотворчої діяльності [22, С. 229].

Ми вживаємо термін “юридична помилка” як найбільш загальне поняття, що охоплює усі види помилок, які можуть бути допущені на будь-якій стадії правового регулювання.

М. А. Соколова висловлює думку, що юридична помилка являє собою процес, а дефект є результатом цього процесу, завжди має об’єктивне вираження в нормативно-правовому акті [23, С. 158].

Як вважає В. М. Марчук, прогалина у праві – це прогалина в законодавстві, тобто відсутність закону, законодавчих норм, що регулювали б певні ситуації, з якими стикається практика і навіть більше – правозастосовна практика, за умови, що подібні ситуації потребують правового, а не будь-якого іншого регулювання. А тому прогалини у праві характеризуються: 1) відсутністю необхідної правової норми, відповідних законодавчих приписів; 2) практичною потребою саме нормативно-правового врегулювання певних життєвих ситуацій, тобто врегулювання за допомогою юридичних засобів; 3) реальною наявністю такого роду ситуацій, з якими стикаються правозастосовні органи, які зобов’язані їх розв’язувати, беручи до свого провадження [24, С. 107]. Про прогалини можна говорити, коли є навмисно незаповнений простір, коли пусте місце є вадою, упущенням у формуванні предмета. Прогалина у праві – це повна або часткова відсутність у чинних нормативно-правових актах необхідних юридичних норм.

Л. І. Калєніченко зазначає, що “у зв’язку з тим, що помилка у юридичній діяльності, як правило, “має” певні юридичні наслідки, проблема з’ясування юридичного загальнонаукового значення помилки і розробка її родового поняття є одним із актуальних завдань сучасної юриспруденції” [25, С. 31].

На жаль, полісемічність слова “помилка” позначається на різноманітності позицій учених-правознавців, що не сприяє чіткому розумінню цього феномена. Слід звернути увагу на те, що у вітчизняній юриспруденції відсутня належна чіткість і цілісність розуміння юридичних помилок, не розроблена загальнотеоретична концепція проблеми цього поняття. У правовій літературі пропонуються різного роду визначення юридичної помилки та наявні різні позиції вчених щодо того, в яких правових явищах можуть існувати помилки. Явищами, яких можуть стосуватися помилки, є пізнання, дія (поведінка), документ. Помилки у правовому пізнанні, у правовій поведінці/діях суб’єктів, у юридичних документах полягають у їх невідповідності певним цінностям, еталонам, вимогам, правилам, зразкам. Проблему документальної форми існування юридичних помилок доцільно розглядати у зв’язку з юридичною технікою.

Правознавцями юридична помилка визначається як негативний результат, обумовлений ненавмисною, неправильною дією суб’єктa юридичної діяльності; як різного роду випадкові та ненавмисні дії в рішеннях суб’єктів правовідносин. Зокрема, О. Б. Лисюткін визначає помилку як негативний результат, що зумовлений складністю та суперечливістю соціального розвитку та неправильністю юридично значущих дій учасників суспільних відносин, який перешкоджає досягненню поставлених цілей і передбачає можливість виникнення або зміни суб’єктивних прав та юридичних обов’язків учасників суспільних відносин [26, С. 26]. Є. П. Євграфова вважає, що помилка є наслідком допущеного прорахунку, неадекватного, неточного або неправильного підходу законодавця до природи й характеру регульованих суспільних відносин, вибору ним правових способів та засобів [27, С. 116].

На думку О. Ю. Прохорова, помилка в праві являє собою категорію, інститут, що має безпосереднє відношення до правової дійсності (правової реальності), тісно пов’язаний з певними його компонентами (правотворчою, правозастосовною, правоохоронною діяльністю; правовими відносинами; правосвідомістю і правовою культурою) або виявляється в їх межах [28, С. 19]. Е. У. Прус зазначає, що правова помилка полягає у неправильному усвідомленні та розумінні юридичних властивостей діяння, а також його наслідків [29, С. 80]. Р. А. Ромашов помилкою стосовно до системи соціально-правових відношень вважає будь-яке суб’єктивне волевиявлення, що призводить до спотворення сформованих у суспільстві стереотипів диференціації “правильного / правомірного” і “неправильного / протиправного” [30, С. 35].

На наш погляд, юридична помилка – це випадковий, ненавмисний об’єктивно-протиправний результат/епізод/фрагмент діяльності суб’єкта правовідносин (органу чи посадової особи), який виражає дефект волі суб’єкта права в процесі волевиявлення та призводить до негативного результату і може бути допущений на будь-якій стадії правового регулювання (правотворчості, правовідносинах, правореалізації).

Рудольф Ієринг у праці “Юридична техніка” зазначав, що технічна недосконалість права є недосконалістю всього права, недоліком, який гальмує право і шкодить йому в усіх його завданнях [31, C. 24].

Юридична помилка у правовому пізнанні, у правовій поведінці/дії суб’єктів, у юридичних документах полягає у їх невідповідності певним вимогам, правилам, еталонам, зразкам, принципам, цінностям тощо. Такі вимоги є за своєю природою ідеальними явищами та визначають позитивні властивості, яким повинні відповідати властивості реального явища. Суб’єктом юридичної помилки завжди виступає людина як носій знань.

Юридична помилка не має прямого опису в нормативно-правових актах, і тому не вважається протиправним діянням. І в той же час помилка по своїй суті є об’єктивно протиправним явищем, адже не відповідає завданням суспільного розвитку і перешкоджає досягненню соціально значущих цілей.

Н. М. Оніщенко вказує на наступні ознаки (властивості) юридичних помилок:

1) ненавмисність помилки – суб’єкт, який припустився помилки, керувався припущенням правильності (адекватності) своїх дій. Він діяв сумлінно, тобто помилка виникла в результаті добросовісного поводження (поведінки). При цьому відсутній намір, умисел щодо здійснення помилки, нехтування законом, обов’язком з боку осіб, які займаються юридичною діяльністю;

2) чинне законодавство не передбачає юридичної відповідальності за вчинення юридичної помилки;

3) юридична помилка завжди призводить до негативного результату;

4) юридична помилка повинна бути суттєвою за змістом і очевидною за формою;

5) для юридичної помилки характерно, що її здійснює орган чи посадова особа, які мають право займатися правотворчою, правореалізаційною або інтерпретаційною діяльністю, тобто суб’єкти, що володіють відповідною правосуб’єктністю, за якими це право закріплено державою або їм делеговано (органи місцевого самоврядування, суб’єкти локальної правотворчості); або помилки допускаються представниками наукового осередку, в такому випадку мова іде про доктринальні помилки;

6) серед властивостей юридичних помилок — процедурний характер їх виявлення та виправлення;

7) для виправлення юридичних помилок використовуються спеціальні засоби, наприклад, скасування судового рішення, визнання акта нечинним, таким, що не підлягає застосуванню, тощо;

8) юридична помилка повинна бути офіційно визнаною у передбаченому законом акті;

9) юридичні помилки характеризуються казуальністю: помилка, вчинена за певних обставин, не обов’язково спричинить помилки в іншого суб’єкта за аналогічних умов [32, С. 76-77].

Звертаємо увагу на те, що не кожна юридична помилка призводить до негативних наслідків для суб’єктів права, але будь-яка помилка може стати небезпечною і стати причиною появи інших помилок.

Причини виникнення юридичних помилок

Поява юридичних помилок обумовлена різними причинами, зокрема, суперечностями в суспільних відносинах, відступом від вимог юридичної техніки, реалізацією правотворцем/правозастосувачем неповного, неточного, нечіткого знання про предмет, методи та форми правового регулювання, невисоким рівнем підготовки фахівців у галузі права тощо.

У зв’язку з тим, що юридична помилка являє собою єдність об’єктивного та суб’єктивного, розрізняють об’єктивні (не залежать від волі та свідомості суб’єктів правотворчості) та суб’єктивні (залежать від волі суб’єктів правотворчості, тому що тільки професійна юридична діяльність та її результати є можливими джерелами виникнення помилки) причини появи юридичних помилок.

Причини виникнення юридичних помилок неоднорідні за своєю природою і механізмом впливу на поведінку та дії суб’єктів.

Н. М. Оніщенко до об’єктивних причин появи юридичних помилок відносить постійний розвиток суспільних відносин, адже законодавець та інші юридичні органи і установи не завжди встигають за вимогами життя. У результаті чинне законодавство відстає від динаміки суспільних відносин і стає в окремих своїх положеннях, частинах і навіть галузях помилковим, оскільки не відповідає суспільним реаліям [32, С. 77]. Л. А. Морозова до об’єктивних причин появи юридичних помилок відносить суперечність між індивідуальними і суспільними інтересами, а держава не завжди знаходить правильні шляхи вирішення цієї проблеми. Об’єктивний характер багато в чому носить низький стан правової культури сучасного суспільства, невисокий рівень правосвідомості громадян, посадових осіб, інших суб’єктів правової діяльності. Однак за загальним визнанням об’єктивні причини не завжди призводять до юридичних помилок, хоча в сукупності формують імовірність виникнення помилок [33, С. 7].

Н. М. Оніщенко зазначає, що на появу помилок великий вплив справляють суб’єктивні чинники, обумовлені особистісними якостями людини, її поведінкою, діями. Серед таких причин у юридичній літературі називають невисокий рівень підготовки фахівців у галузі юриспруденції, недостатній професіоналізм законодавців, тих, хто застосовує право, колізії чинного законодавства, прогалини та інші деструктивні прояви; велику службову завантаженість працівника, несприятливі умови діяльності, недоліки у підборі і розстановці кадрів, певну наукову упередженість представників наукової сфери. До суб’єктивних причин юридичних помилок можна віднести порушення вимог юридичної техніки, неякісну роботу розробників правових актів та експертів тощо [32, С. 77].

До об’єктивних причин появи юридичних помилок необхідно віднести:

• корінні зміни, що виникли за останні роки в українській правовій системі;
• постійний і стрімкий розвиток суспільних відносин, за якими не встигає законодавець та інші органи й установи;
• необхідність у стислі терміни заново створювати чи оновлювати нормативно-правові акти;
• відсутність єдиної правової політики у діяльності органів державної влади;
• слабкий розвиток правових цінностей;
• недосконалість і неоднорідність правосвідомості та юридичної практики;
• недосконалість законодавчої процедури;
• недостатній рівень розвитку методів пізнання та пояснення правової реальності;
• суперечність між індивідуальними та суспільними інтересами.

Серед суб’єктивних причин появи юридичних помилок слід виділити:

• недостатній професіоналізм законодавців;
• поспішність у розгляді та прийнятті законів;
• порушення технології законодавчого процесу;
• незнання багатьма суб’єктами та учасниками законопроектної діяльності чинного законодавства, методології законотворчості;
• неконкретність правового регулювання;
• суперечність норм чинного законодавства одна одній;
• ігнорування загальновизнаних правил нормопроектування;
• порушення вимог юридичної техніки;
• незнання законодавцями законів формальної логіки, норм сучасної української літературної мови;
• неякісна робота розробників правових актів;
• неякісна робота експертів, які здійснюють правову та лінгвістичну експертизи нормативно-правових актів;
• несприятливі умови діяльності працівників;
• недоліки у підборі кадрів тощо.

Види юридичних помилок

І. С. Янишина звертає увагу на те, що помилка, власне, і проявляється у невідповідності певних властивостей реального явища властивостям ідеального явища. Істинність певних вимог, які постають із властивостей ідеального явища, береться за правило або встановлену аксіому. Тому важливими є критерії виокремлення юридичних помилок, без яких їх наявність констатувати неможливо [34, С. 53–58].

Важливе місце стосовно виявлення юридичної природи помилок належить їх класифікації.

За мотивацією вольової діяльності людини виділяють:

• помилки, яких припускаються у межах правомірної поведінки;
• помилки, яких припускаються у межах правопорушення.

За ступенем визначеності виділяють:

• уявні помилки, які не встановлені, а лише, як правило, передбачаються;
• фактичні – реально зафіксовані у встановленому порядку.

За юридичною значущістю:

• незначні;
• не впливають на кінцевий результат;
• суттєві (матеріальні) – перешкоджають реалізації учасниками відносин своїх законних інтересів і потреб, а також не дозволяють досягти конкретних цілей.

Найбільш поширеною є класифікація юридичних помилок за видами професійної юридичної діяльності.

Так, М. Л. Голубєва виділяє наступні три типи (класи) помилок у праві:

1) правотворчі (законодавчі) помилки: а) логічні помилки (не забезпечений послідовний розвиток думки законодавця як усередині окремого акта, так і в процесі його узгодження з чинними нормативно-правовими актами); б) філологічні помилки (порушення правил граматики сучасної мови при викладі законодавчих положень); в) гносеологічні помилки (закон не відповідає об’єктивним закономірностям розвитку суспільних відносин);

2) правозастосовні помилки: а) слідчі помилки (помилки, допущені при застосуванні закону); б) судові помилки (помилки, допущені при застосуванні закону);

3) правоінтерпретаційні помилки: а) логічні помилки (порушення принципів і положень формальної логіки в процесі застосування закону); б) системні помилки (недотримання вимог системності при тлумаченні норм закону); в) філологічні помилки (неправильне роз’яснення значень окремих слів, понять, що вживаються в законі) [35, С. 12-13].

Н. М. Оніщенко дотримується думки, що юридичні помилки класифікуються за чотирма основними групами: правотворчі, правозастосовні, інтерпретаційні і доктринальні:

1) для класифікації правотворчих помилок можуть бути застосовані різні критерії та багаторівнева диференціація, що свідчить про безліч проявів правотворчих помилок. Вони поділяються залежно від суб’єкта (органи державної влади, муніципальні органи тощо); за стадіями правотворчої роботи (помилки на стадії реалізації правотворчої ініціативи, помилки в обговоренні проекта акта, наприклад, порушення процедури голосування; на стадії опублікування та надання чинності акту);

2) для правозастосовних помилок характерним є те, що вони виникають у процесі державно-владної діяльності під час вирішення правових спорів і конфліктів. Виокремлюються такі види правозастосовних помилок. По-перше, залежно від правового становища учасників правозастосовного процесу помилки поділяться на: а) ті, що вчинені суб’єктами такого процесу (помилки слідчих, суддів, прокурорів тощо); б) помилки інших учасників процесу (свідків, потерпілого, експерта тощо). По-друге, залежно від виду норми права бувають помилки у застосуванні норм матеріального та процесуального права. По-третє, враховуючи стадії правозастосовного процесу, розрізняють: а) помилки суб’єктів правозастосування в процесі виявлення й аналізу фактичних обставин справи. Це помилки оцінювально-пізнавальні та організаційно-тактичні; б) помилки у кваліфікації; в) помилки у прийнятті рішення тощо;

3) інтерпретаційні помилки (помилки тлумачення) займають певне місце в юридичній практиці. Види інтерпретаційних помилок залежать від порушуваного правила. Відповідно, можна виокремити помилки, що виникають при використанні граматичного, логічного, систематичного, телеологічного, історико-політичного, функціонального та інших способів тлумачення, а також помилки тлумачення за обсягом. Що стосується тлумачення за обсягом, то тут можливі помилки, пов’язані з необґрунтованим обмежувальним або, навпаки, необґрунтованим поширювальним тлумаченням, також такі помилки можуть мати місце у деяких випадках “захоплення” буквою закону без врахування його “духу”;

4) доктринальні помилки недостатньо вивчені в юридичній науці. Головна їхня особливість полягає в тому, що вони виникають не тільки як наслідок омани в науці, а й тісно пов’язані з економікою, правовою політикою держави. Як допущена в нормативному правовому акті, доктринальна помилка є одночасно правотворчою помилкою. Дослідники відзначають, що найбільш масштабними є негативні наслідки доктринальних помилок. Уявляється можливим виокремити відмінні риси доктринальних помилок: 1) вони є наслідком омани розробників загальної або конкретної доктрини щодо справжніх властивостей, теоретичної та практичної значущості проведених наукових досліджень, узагальнень і висновків; 2) їх політичний, ідеологічний характер; 3) результат діалектичного пошуку істини в процесі цільового пізнання державно-правової дійсності, отже, це помилки у смисловому процесі; 4) ненавмисне введення в практику правотворення неапробованих прийомів, способів і методів правової регламентації, в результаті чого виникає неправильна орієнтація суб’єктів юридичної діяльності [32, С. 78-79].

3. Поняття правотворчої помилки. Види правотворчих помилок

Слід зазначити, що у сучасній юридичній науці та практиці немає більш значущого завдання, ніж підвищення якості законів. Необхідність створення якісних законів вимагає глибокого осмислення багатьох проблем, що наявні у правотворчості. Неналежну якість законодавства у державі пов’язують з помилками, допущеними у процесі правотворчої діяльності. Недосконалість є відхиленням від якості як досконалого стану. Однією з нормативних умов, які знижують якість та ефективність юридичної практики, є юридична помилка. Необхідно звернути увагу на те, що юридичні помилки, які є наслідком недотримання вимог юридичної техніки, домінують у системі правотворчих помилок.

Ще у середні віки італійський філософ, учений Марсилій Падуанський (ХІІІ-ХVІ ст.), розмірковуючи про досконале законодавство, приходить до висновку, що основними вимогами, які висуваються до нього, повинні стати справедливість і корисність. За метою, змістом і способом забезпечення він розрізняв два види законів: божественний закон і людський закон. Мета людського закону – справедливість і загальне благо, міцність і твердість влади; закон встановлює справедливість, розрізняючи правомірне і неправомірне; дотримання людського закону забезпечується примусом; право видавати юридичні закони має народ. Учений створив власне визначення: “закон – це норма справедливості, за виконання якої призначається заохочення, а за невиконання – покарання” [36, p. 50]. Він вважав, що закон повинен виконуватися і бути справедливим. Якщо закон не виконується, він втрачає значення (“…ociosa namque lex esset, nisi observaretur”) [36, p. 66]. Справедливість закону забезпечується його розумністю – якщо норми законодавства створюють, виходячи з правильного уявлення про світ, то такі закони будуть справедливими. Якщо уявлення про світ неправильні, то і закони будуть несправедливими, як у варварів. Закон не має доцільності, якщо відсутній механізм контролю за його виконанням, тобто суд [36, p. 240].

На думку М. А. Соколової, якість завжди є якимось ідеальним станом, якого законодавство практично ніколи не досягає і не може досягти в силу багатоаспектності і динамізму суспільних відносин, складності правотворчої діяльності, низки інших причин. Однак якщо нормативний правовий акт у цілому досягає поставлених перед ним суб’єктом правотворчості мети і завдань, регулює суспільні відносини належним чином, інакше кажучи, придатний для практики, то ми можемо говорити про те, що стан якості досягнуто [23, С. 41]. В. В. Ігнатенко визначає якість закону як сукупність трьох груп властивостей: правова легальність закону, інструментально-правові і техніко-юридичні властивості [37, С. 16-23]. Юридико-технічна досконалість нормативно-правових актів зводиться до відповідності акта принципам, правилам, засобам і прийомам юридичної техніки.

Є. П. Євграфова впевнена в тому, що законодавець припускається помилок, нехтуючи правилами та стандартами у процесі розробки та прийняття законодавчих актів. Для законотворчої діяльності ця проблема має велике значення, оскільки зачіпає права і свободи людини і громадянина, руйнує систему гарантій [27, С. 107]. О. М. Зуєв стверджує, що невисока якість окремих законів, поспішна їх зміна і навіть скасування, неузгодженість з програмами реформ ведуть до втрати престижу закону в суспільстві. Тому закон і сприймається як добре побажання, якому зовсім не обов’язково слідувати [38, С. 21].

Сформульовані в юридичній літературі дефініції правотворчих помилок характеризуються різноманіттям.

Зміст більшості дефініцій поняття “правотворча помилка” зводиться до того, що правотворча помилка є негативним результатом недотримання суб’єктом правотворчості вимог юридичної техніки, загальноприйнятих правил, вимог і стандартів у сфері розробки і прийняття нормативно-правових актів.

На думку В. М. Баранова, “правотворча помилка – це офіційно реалізована сумлінна омана, результат неправильних дій нормотворчого органу, що порушують загальні принципи або конкретні норми правотворення, які не відповідають рівню і закономірностям державно необхідного розвитку регульованої діяльності і тягнуть несприятливі соціальні та юридичні наслідки шляхом видання помилкової норми права” [39, С. 351-364].

В. М. Косович вказує на те, що правотворчі помилки – це недоліки в змісті і формі нормативно-правових актів, обумовлені неналежним використанням засобів правотворчої техніки, в основі яких лежить комплекс політичних, економічних, гносеологічних, соціальних, юридичних та інших чинників тощо [40, С. 17].

А. В. Лукашева розуміє правотворчу помилку як офіційно реалізовану, сумлінну оману, результат неправильних дій законодавця, який не відповідає потребам і рівню розвитку регульованої діяльності і має негативні наслідки в соціальній і юридичній сферах. Законотворчою помилкою розумно визнавати виключно такий відступ від вимог законодавчої техніки, логіки або граматики, який знижує якість закону, викликає труднощі при тлумаченні змісту його норм і перешкоджає їх реалізації в конкретних відносинах [41, С. 19-20].

Н. Н. Ковтун зазначає, що правотворча (законотворча) помилка – це результат омани або неправомірних дій нормотворчого органу, що втілився в законі; за своєю суттю цей результат не відповідає об’єктивно необхідному рівню нормативного регулювання; у результаті він тягне несприятливі соціальні та юридичні наслідки (тобто колізію) для правозастосовного процесу [42, C. 948].

В. І. Риндюк визначає правотворчі помилки як змістовні або техніко-юридичні недоліки нормативно-правових актів, обумовлені об’єктивними і суб’єктивними причинами, що знижують якість нормативно-правових актів [43, С. 88].

Узагальнивши визначення вчених-правознавців, ми прийшли до висновку, що правотворча помилка як різновид юридичної помилки – це втілений у нормативно-правовому акті результат недотримання правотворчим органом правил-вимог юридичної техніки, законів формальної логіки, правил сучасної української мови, який порушує загальні принципи або конкретні норми правотворення та призводить до прийняття нечіткого і неякісного за формою/змістом акта, що знижує його якість, і призводить до шкідливих соціальних та юридичних наслідків для правозастосовного процесу.

Вважаємо, що закон, який призводить до правотворчих помилок унаслідок відступів від правил-вимог юридичної техніки та формальної логіки – прогалини, суперечності, нечіткі чи двозначні положення, невідповідність нових законів положенням чинної Конституції України або загальновизнаним нормам міжнародного права, надлишкова нормативність, колізії між однорідними нормативними актами – потребує негайного і ретельного доопрацювання, а інколи скасування. Цілком згодні з думкою, що “закон, який породжує подібні колізії, з моменту свого ухвалення ні в якому разі не може і не повинен виступати в ролі регулятора суспільних відносин” [41, С. 17-22]. Правотворчі помилки призводять до прогалин у правовому регулюванні, виникнення невідповідностей усередині єдиної правової системи, негативного результату діяльності у правовій сфері; зачіпають інтереси широких верств населення; перешкоджають досягненню певних цілей; містять можливості настання шкідливих наслідків для держави, суспільства та особистості. Правотворчі помилки як відступ від будь-яких загальноприйнятих правил, вимог, стандартів призводять не тільки до погіршення якості певного закону, а й до системи чинного законодавства України у цілому.

Одні вчені бачать у правотворчих помилках правопорушення, інші – специфічний юридичний факт, ще інші – офіційно реалізовану сумлінну оману, ще інші – неправильне уявлення.

Ознаки правотворчих помилок

Слід виділити низку властивих правотворчим помилкам ознак, які впливають на їх формування у правотворчій діяльності:

1) ненавмисність помилки – cуб’єкт правотворчої діяльності припускається помилки, виходячи з припущення правильності своїх дій;

2) оскільки відсутня вина при здійсненні правотворчої помилки, то суб’єкт, що допустив її, не може нести юридичну відповідальність;

3) правотворчі помилки завжди викликають негативний результат;

4) суб’єктом правотворчої помилки може бути лише орган або посадова особа, за яким державою закріплено право на правотворчість, або якому делегують це право (органи місцевого самоврядування, суб’єкти локальної правотворчості);

5) правотворча помилка повинна бути офіційно визнаною, а для її виправлення встановлюється певна процедура (Л.А. Морозова, А.Г. Корчагін) [44];

6) правотворча помилка зумовлена неправомірними або помилковими діями правотворчого органу;

7) соціальна шкідливість, зниження ефективності правозастосовної діяльності та рівня захищеності прав, свобод і законних інтересів учасників правовідносин (О. А. Лейба) [22, С. 225-233].

8) створення дефектом законодавства перепон для справедливої та ефективної юридичної практики (М. М. Вопленко);

9) невідповідність вимогам правової науки, логіки, нормам української мови;

10) перешкоджає професійній діяльності;

11) є причиною для здійснення помилки у правозастосуванні.

Види правотворчих помилок

Серед учених-правовзнавців відсутній єдиний підхід до класифікації правотворчих помилок.

Одні вчені виділяють два види правотворчих помилок. Зокрема, В. М. Сирих вважає, що всі законотворчі помилки можуть бути поділені на: 1) пов’язані з порушеннями принципів законодавчої техніки, формальної логіки, граматики; 2) пов’язані із соціальними та юридичними закономірностями, що діють у відповідній сфері суспільних відносин [45, С. 383-384].

Інші вчені-правознавці виділяють три види помилок: юридичні, логічні, граматичні. Зокрема, А.В. Лукашева виділяє три класи правотворчих помилок, які, у свою чергу, поділяються на окремі види:

1) юридичні помилки – виникають унаслідок недотримання вимог законодавчої техніки. Цими вимогами охоплені всі стадії процесу законотворення, а також найбільш важливі аспекти змісту і форми нормативно-правового акта. Види юридичних помилок: помилки в проектуванні механізму правового регулювання; прогалини; надлишкова нормативність; стилістичні похибки; колізії між окремими нормативно-правовими актами; фактографічні помилки;

2) логічні помилки – являють собою результат недотримання принципів і законів формальної логіки при підготовці і прийнятті нормативно-правового акта;

3) граматичні помилки. Безперечно, текст закону повинен бути максимально ясним, зрозумілим, близьким народу. Але прагнення до зайвого “спрощення”, а також елементарна недбалість і недостатньо високий рівень культури законодавців призводять часом до відступів від класичних, найпростіших правил синтаксису, орфографії і пунктуації. Закони рясніють “лексичними дефектами”. Слова використовують не в їх нормативному написанні [41, С. 577].

І. А. Ісаєв виділяє три предметних сфери проблематики підготовки і прийняття законодавчих актів:

1) проблеми політичного характеру, законодавчої політики;

2) проблеми регламентарного рівня, тобто організації законодавчого процесу;

3) проблеми юридичної техніки [46, С. 7].

Ще інші залежно від змісту порушених норм розрізняють власне юридичні, логічні, мовні та соціологічні правотворчі помилки.

Трохи іншу класифікацію помилок у правотворчій діяльності дають В. М. Баранов і М. А. Пшеничний, які виділяють чотири групи нормотворчих помилок:

• юридико-ідеологічні помилки – пов’язані з прорахунками у визначенні цілей і змісту нормотворчої діяльності, з тієї плутаниною, яка, на жаль, присутня у правовій політиці. Помилково зрозумілі та штучні правові інтереси, неправильно визначені шляхи досягнення правових цілей призводять до того, що готуються і приймаються нормативні правові акти або правові норми, які не залежать від соціальних очікувань (непотрібні правові акти та норми) або свідомо не реалізовані на практиці (нереальні, мертвонароджені правові акти та норми);
• юридико-змістовні помилки – це похибки сутнісної властивості. Вони проявляють себе як недоліки внутрішньої єдності або правового регулювання в цілому або відповідного нормативно-правового акта, або конкретної правової норми. Найбільш поширені з них: дублювання, суперечність (колізійність), неконкретність, надмірність, пробільність;
• юридико-технічні помилки – виявляють себе як недоліки стилю і мови нормативно-правового акта або правової норми. На передньому плані тут синтаксичні, граматичні, орфографічні та фактографічні похибки. Розробники проектів нормативних актів часто нехтують правилами оформлення нормативного правового акта, його складових частин, додатків. Хронічними є випадки недотримання вимог, що пред’являються до оформлення виносок і приміток, відсутності або неправильного зазначення джерел опублікування офіційних документів. Багато нарікань часом викликає послідовність викладу нормативного матеріалу;
• юридико-компетенційні помилки – полягають у перевищенні відповідною посадовою особою своїх повноважень щодо прийняття (видання) нормативно-правового акта або конкретної правової норми [47, С. 568-569].

В. М. Косович пропонує детальну класифікацію помилок за найрізноманітнішими критеріями:

• за галузевою приналежністю – помилки в публічному і приватному праві, матеріальному і процесуальному праві;
• за ступенем юридичної урегульованості – пов’язані із відсутністю регулювання, недостатнім регулюванням, надмірним регулюванням;
• за психологічним механізмом формування – умисні та неумисні;
• за видами нормативно-правових актів – законодавчі помилки та помилки у підзаконних нормативно-правових актах;
• за соціальною значимістю та юридичними наслідками – суттєві та несуттєві;
• за структурними елементами юридичної норми – помилки при формуванні диспозицій, гіпотез, санкцій;
• за способом допущення – логічні і фактичні;
• за ступенем поширення – поширені (типові) і непоширені;
• за способом виявлення – явні та латентні;
• за змістом (сутністю, вихідними засадами, що лежать в їх основі). До змістовних (сутнісних) відносять економічні, політичні, гносеологічні, аксіологічні, психологічні;
• за формою зовнішнього прояву (закріплення, фіксації, оформлення). До формальних відносять логічні і помилки правотворчої техніки [40, С. 15-17].

В. І. Риндюк впевнена, що з огляду на те, що техніко-юридичні помилки є наслідком порушення мовних і логічних прийомів, методів, правил правотворчої техніки і процедур юридичної діяльності, доцільно визначати наступні види техніко-юридичних помилок: 1) мовні; 2) логічні; 3) процедурні [43, С. 87].

Вважаємо, що класифікація правотворчих помилок повинна узгоджуватися з правилами-вимогами юридичної техніки, що висуваються до нормативно-правових актів. Таким чином, правотворчі помилки можна розподілити за групами правил юридичної техніки:

• процедурні помилки (порушення процедурних правил при підготовці і прийнятті нормативно-правового акта);
• логічні помилки (порушення принципів і законів формальної логіки);
• лінгвістичні помилки (порушення правил сучасної української мови; є відступом від лексичних, стилістичних, граматичних, орфографічних, пунктуаційних норм);
• структурні помилки (порушення структурних правил);
• формально-атрибутивні помилки (порушення реквізитних вимог);
• фактичні помилки (посилання на закони/їх окремі норми, які вже втратили юридичну силу, або посилання на закони, які не мають відношення до предметa регулювання закону; у результаті того, що правотворчий орган упускає окремі реальні життєві обставини, що мають істотне значення для змісту норм права, які проектуються, норма отримує більш широку дію, або, навпаки, не охоплює всіх суспільних відносин, які повинні підпадати під дію цієї норми).

Окрім цього, можна класифікувати правотворчі помилки за наступними критеріями:

• за видами нормативно-правових актів – законодавчі помилки; помилки у підзаконних нормативно-правових актах;
• за підставами помилковості – визнані неконституційними, які не відповідають законам, які втратили чинність, які не набрали чинності;
• за способом виявлення – помилки, які виявлені після набуття нормативно-правовим актом юридичної сили; помилки, які можуть бути усунуті самим правотворчим органом у процесі своєї діяльності;
• за суб’єктами правотворчості;
• за значущістю порушень – незначні, значні;
• за способом допущення – логічні, фактичні.

До найбільш поширених правотворчих помилок, яких часто припускаються в нормативно-правових актах, слід віднести наступні:

• декларативний характер багатьох новел;
• дублювання нормативно-правових приписів;
• колізії між окремими нормативно-правовими актами;
• прогалини;
• посилання на закони або їх окремі норми, які вже втратили юридичну силу;
• посилання на закони, що не містять необхідної інформації;
• використання одних і тих самих положень у кількох проектах у дещо різних формулюваннях;
• назва нормативно-правового акта не відповідає, або не повністю відповідає предмету та змісту правового регулювання;
• двозначність, неточність нормативно-правових приписів;
• надлишкова нормативність;
• наявність великої кількості нормативно-правових актів, що регулюють схожі правовідносини;
• фактичні помилки;
• невідповідність назви структурної одиниці правового акта її змісту;
• логічні суперечності;
• визначення невідомого через невідоме;
• термінологічні, граматичні, стилістичні помилки;
• тавтологічні конструкції;
• використання понять, які не збігаються з їх загальноприйнятим значенням;
• поєднання фраз і слів, які граматично не поєднуються;
• громіздкість речень.

Причини виникнення правотворчих помилок

О. А. Лейба вказує на те, що правотворчі “ляпи”, що епізодично зустрічаються, як правило, свідчать про непрофесійний рівень правовосвідомості та правової культури їх творця і відразу привертають увагу громадськості своєю очевидністю та ілюстративністю. У більшості ж випадків помилкова правотворча діяльність як неадекватне відображення та закріплення у нормах права актуалізованих соціальних потреб, як правило, здійснюється із залученням наукових даних у сфері мови та юриспруденції. Особливо наочно це виявляється при закріпленні у законодавчому дефекті вузьковідомчих або егоїстичних інтересів [22, С. 225-233].

Причинами виникнення правотворчих помилок Н. Т. Леоненко вважає:

1) низьку якість законодавства, велику кількість оціночних понять, які віддаються на розсуд правозастосувача;

2) прийняття правових актів без проведення їх юридичної експертизи;

4) відсутність необхідних професійних знань і досвіду правотворчої діяльності у суб’єктів правотворчості;

5) об’єктивну складність правотворчого процесу;

6) упередженість, самовпевненість суб’єктів правотворчості;

7) відсутність у правозастосувачів необхідних якостей: принциповості, критичності, вміння логічно міркувати тощо [48, С. 64].

На думку багатьох учених-правознаців, наявність правотворчих помилок у практиці правового регулювання зумовлюється низкою об’єктивних і суб’єктивних причин.

М. А. Соколова звертає увагу на те, що “наявність суб’єктивних причин виникнення дефектів нормативних правових актів породжена волею суб’єктів правотворчості, які в силу впливу різних чинників не створюють умови, необхідні для розробки і прийняття якісного нормативного правового акта” [23, С 100].

В. І. Риндюк до суб’єктивних причин появи правотворчих помилок відносить: недотримання правил правотворчої техніки при прийнятті нормативно-правових актів; недосконалість системи інвентаризації нормативно-правових актів; нечіткість розмежування нормотворчої компетенції; поспішність у розгляді та прийнятті нормативно-правових актів та недотримання встановлених процедур їх прийняття; недостатній рівень наукової розробки правотворчої техніки і відсутність чіткого нормативного закріплення її вимог; невисокий рівень правової культури і правосвідомості суспільства в цілому і суб’єктів правотворчості зокрема [43, С. 87].

М. А. Соколова до суб’єктивних причин відносить: недостатню розробленість нормативних правових основ, що закріплюють базові вимоги юридичної техніки, що висуваються до змісту, форми, процедури розробки і прийняття нормативного правового акта; недостатній рівень професіоналізму суб’єктів правотворчості, обумовлений відсутністю їх необхідної професійної підготовки; лобіювання соціально невигідних проектів нормативних правових актів [23, С 100-101].

Цілком справедливо зазначає Є. П. Євграфова, що “елементарність законотворчих помилок полягає не в короткому їх викладі у приписі закону, а в їх явній неузгодженості з вимогами права і Конституції. Припускаючись подібних помилок, законодавець проявляє недбалість щодо формулювання визначень тих чи інших понять, надає особливого значення використовуваним у законі термінам, проявляє непослідовність і нелогічність у викладі нормативно-правових приписів тощо. Усі вони є результатом недостатнього опрацювання на різних стадіях законотворчого процесу питань, пов’язаних з ефективністю використання правил і засобів юридичної техніки, що істотно впливає на точність викладу в законах нормативних приписів, їх системність і функціональну взаємодію у регулюванні цієї сфери суспільних відносин. У законотворчій практиці парламенту нерідко трапляються випадки, коли у вже прийнятому законі виявляють не помилки у прямому розумінні, а упущення (недогляд) його творця” [27, С. 115].

М. А. Соколова зазначає, що наявність об’єктивних причин виникнення дефектів нормативних правових актів обумовлена складністю і мінливістю дійсності, в умовах якої здійснюється правотворча діяльність різних суб’єктів правотворчості. До об’єктивних причин вона відносить: складність і динамізм суспільних відносин, що підлягають правовому регулюванню; багатоаспектність правового регулювання, відсутність чітких критеріїв розмежування правових і неправових за своєю природою суспільних відносин; здійснення високоінтелектуальної діяльності щодо формулювання абстрактних норм; об’єктивну складність передбачення розвитку суспільних відносин і відображення цього у правових нормах [23, С. 100-101].

Слушно зазначено, що “іноді законотворчі помилки лежать ніби на поверхні, тому їх неважко виявити. Проте в законодавстві є чимало помилок, що виявляються лише в результаті застосування його норм протягом певного часу. Ці помилки ми називаємо латентними — вони наче заховані в тексті закону та можуть бути виявленими лише через деякий час у процесі їх дії в механізмі правового регулювання. Складність їх виявлення зумовлюється й тим, що нерідко такі помилки випливають з контексту одного або декількох положень закону лише в системному зв’язку приписів закону, в якому виявлено помилку, з Конституцією та іншими актами законодавства, при цьому їх виявлення потребує застосування не тільки юридичних прийомів і засобів, але також методів і досягнень інших галузей науки, сучасної методології і методики дослідження правових явищ. Наприклад, важко виявити латентну помилку без використання лінгвістики і семантики, логіки і філософії, системного й економічного аналізу законодавства тощо. Але так чи інакше в основі цього знаходиться вироблене наукою поняття права, пошук якого в законі по суті справи стає головним і вирішальним у визначенні помилки” [27, С. 116].

А. А. Мельник, визначаючи техніко-юридичний аспект якості закону як сукупність принципів, прийомів, процедур формування закону та як властивість правової легальності закону, що безпосередньо впливає на його якість, вказує причини зниження якості закону, серед яких: 1) плюралізм наукових підходів до розуміння техніко-юридичних вимог формування законів; 2) відсутність чіткої нормативної регламентації нормотворчої техніки; 3) відсутність універсалізації знань щодо застосування правил нормопроектування та пошуку засобів їх юридичного регулювання [49, С. 12].

Законодавець, безсумнівно, повинен прагнути того, щоб його нормативно-правові приписи з граничною повнотою відповідали об’єктивним реаліям і закономірностям [41, С. 22].

Способи усунення правотворих помилок

Ефективність правотворчої діяльності складається з багатьох складових і залежить від багатьох чинників, одним із яких вважається виявлення правотворчих помилок та їх подальше усунення.

Ми згодні з думкою В. І. Риндюк, яка зазначає, що для попередження техніко-юридичних помилок актуальними є питання розробки теорії правотворчої техніки, підготовки науково-методичних рекомендацій з правотворчої техніки, нормативного закріплення основних вимог юридичної техніки. При проектуванні нормативно-правових актів необхідно чітко дотримуватися логічних, мовних, процедурних вимог правотворчої техніки, проводити правову експертизу проектів нормативно-правових актів. На її думку, способом виявлення техніко-юридичних помилок є ревізія відповідного нормативно-правового матеріалу – діяльність компетентних суб’єктів щодо перегляду нормативно-правових актів, які відповідають певній ознаці (сфера правового регулювання, державний орган, який прийняв акти, певний період, за який було прийнято акти і т. д.) з метою виявлення недоліків та їх виправлення. Зокрема, ревізія нормативно-правових актів включає встановлення їх чинній редакції, виявлення техніко-юридичних помилок. Відповідно, способом виправлення техніко-юридичних помилок є підготовка відповідних проектів нормативно-правових актів про внесення змін до чинного законодавства та їх прийняття [43, С. 88].

А. Н. Маремкулов одним зі способів усунення юридичних помилок називає примусову правотворчість, під якою розуміє особливий вид діяльності, спрямований на визнання конкретного акта незаконним і приведення його у відповідність до чинного законодавства [50, С. 32].

М. А. Соколова зазначає, що діяльність стосовно попередження дефектів проектів нормативних правових актів включає в себе три напрямки:

• вдосконалення нормативних правових основ, які закріплюють базові вимоги юридичної техніки, що пред’являються нормативно-правовим актам, що, в свою чергу, дозволить звести не закріплені на сьогодні важливі вимоги в ранг обов’язкових, застосовувати механізми позбавлення нормативних правових актів юридичної сили у випадку недотримання цих вимог;
• комплекс заходів, спрямованих на підвищення якості професійної підготовки суб’єктів правотворчості, тому що дотримання вимог юридичної техніки можливо тільки в разі їх знання, володіння навичками і вміннями правотворчої роботи;
• систему взаємопов’язаних між собою процедур, спрямованих на дотримання вимог юридичної техніки, як у процесі розробки концепції нормативного правового акта, так і безпосередньо тексту проекту нормативного правового акта; процедур, покликаних не допустити виникнення дефекту в процесі планування, розробки концепції та створення безпосередньо тексту проекту нормативно-правового акта [23, С. 113-119].

Окрім цього, на якість прийнятих нормативних правових актів значно впливає правова експертиза проектів нормативно-правових актів, яку необхідно проводити під час розробки законопроектів, приводячи також у відповідність пов’язані з ними нормативно-правові акти.

Правотворчі помилки, допущені у законодавстві, повинні усуватися в процесі правотворчості шляхом внесення змін і доповнень до законів, ви­дання нових, досконаліших нормативно-правових актів.

Таким чином, щоб нормативно-правовий акт був досконалим і якісним, він повинен відповідати правилам-вимогам юридичної техніки, які складають основу змісту якості нормативно-правового акта, є її критеріями. Законодавець повинен прагнути того, щоб нормативно-правові приписи з граничною повнотою відповідали об’єктивним реаліям.

Процес створення, вдосконалення, зміни і доповнення законів безперервний, однак лише грамотний, старанний, відповідальний законодавець здатний втілити в законі основоположні цінності права – соціальну справедливість, свободу та рівність [27, С. 117].

4. Правозастосовні помилки: визначення, види, методи усунення

У теорії держави та права на сьогодні відсутній єдиний підхід до розуміння правозастосовних помилок.

Під правозастосовними помилками як негативним результатом правозастосовної діяльності розуміють і результат добросовісної омани, й об’єктивно протиправну дію, і відступ від вимог норм права, і будь-який відступ від вимог юридичної техніки. Характерним для правозастосовних помилок є те, що вони виникають у процесі державно-владної діяльності при вирішенні правових спорів і конфліктів.

На думку М. М. Вопленка, правозастосовна помилка є результатом владної діяльності і спеціальних суб’єктів застосування, що суперечать нормам матеріального чи процесуального права та не досягають істинних цілей правового регулювання, що кваліфікується як помилковий в особливому акті [51, С. 92].

Правозастосовну помилку Г. Р. Мурсалімов трактує як юридично значущий негативний результат владноорганізуючої діяльності правозастосувача, який перешкоджає реалізації прав і свобод, законних інтересів суб’єктів права, внаслідок добросовісної омани, який кваліфікується компетентним органом як помилковий [52, С. 9].

Ш. Х. Нургалеєв і Г. Б.Чинчикова правозастосовні помилки розглядають як неправильне знання, отримане особою під впливом помилки щодо юридичних обставин і наслідків учиненого нею діяння [53, С. 46-48].

А. С. Єрьоменко під правозастосовною помилкою розуміє як юридично значущий результат неможливості кваліфікувати відношення, тобто неможливості встановити тотожність між фактичним складом і юридичним складом відносини, яка кваліфікується, що викликана тільки такою сумлінною помилкою правозастосувача щодо обставин, які мають юридичне значення, що непереборна в певних конкретних умовах правозастосування за відсутності провини правозастосувача в діях або бездіяльності щодо усунення такої помилки [54, С. 5].

А. Н. Бабай вважає, що сутність правозастосовних помилок виявляється у порушенні законності дій правозастосовного суб’єкта, яке полягає у неправильній юридичній оцінці певних життєвих обставин, що тягнуть настання негативних наслідків і визначається тим самим суб’єктом кваліфікації чи вищим органом [55, С. 88–92].

На наш погляд, правозастосовна помилка як різновид юридичної помилки – це втілений у правозастосовному акті результат недотримання суб’єктом/учасником правозастосовного процесу правил-вимог юридичної техніки, законів формальної логіки, правил сучасної української мови, який не відповідає дійсності та перешкоджає реалізації прав і встановленню об’єктивної істини у конкретному випадку та призвів до прийняття неякісного за формою/змістом акта.

Види правозастосовних помилок

Класифікацію правозастосовних помилок проводять за різними критеріями.

Виділяють наступні види правозастосовних помилок:

1) залежно від правового стану учасників правозастосовного процесу:

• вчинені суб’єктами цього процесу (помилки слідчого, прокурора тощо), тобто тих, хто володіє певними правовими повноваженнями;
• помилки інших учасників процесу (експерта, потерпілого, свідків тощо);

2) залежно від виду норми права:

• помилки у застосуванні норм матеріального права;
• помилки у застосуванні норм процесуального права;

3) залежно від стадій правозастосовного процесу:

• помилки, які допускаються суб’єктами правозастосування у процесі виявлення та аналізу фактичних обставин справи;
• помилки у кваліфікації – виражаються у неправильній оцінці дій (бездіяльності) стосовно до конкретної норми права;
• помилки у прийнятті рішення – тягнуть перекручення волі держави стосовно сутності справи; призводять до помилок у виконанні правозастосовного акта;
• помилки у виконанні прийнятого акта – відображають усі похибки, допущені на попередніх стадіях правозастосовного процесу, безпосередньо впливають на реалізацію суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, знижують ефективність професійної юридичної діяльності.

К. Р. Мурсалімов виділяє також типові й атипові помилки, випадкові, вимушені та ризикові помилки [52, С. 12].

Ю. М. Бондар вказує на такі правозастосовні помилки:

1) за логічною послідовністю застосування права: пізнавальні; логічні; неправильний зв’язок між елементами розумового процесу; фактичні; помилки в юридично значущій діяльності;

2) залежно від ступеня пізнання й усунення: встановлені (виявлені), невстановлені (приховані, латентні);

3) за особливостями виявлення і доведення: спірні, безспірні;

4) за обсягом: повні, часткові [56, С. 801].

Вчені-правознавці виділяють наступні причини появи правозастосовних помилок:

1) недостатня юридична кваліфікація посадових осіб, які здійснюють правозастосовну діяльність;

2) недобросовісне ставлення до виконання службових обов’язків при складанні правозастосовного акта чи при розгляді конкретної справи;

3) учинення посадовими особами неправомірних дій при розгляді конкретної справи;

4) пробіли у професійній підготовці та недостатній досвід роботи;

5) недоліки у сфері індивідуальних психологічних властивостей особи;

6) недбалість, упущення й недоліки в роботі;

7) низька якість нормативно-правових актів;

8) слабкий або недостатній контроль за правозастосовною діяльністю.

Необхідно зазначити, що законодавством передбачені певні засоби усунення правозастосовних помилок. Порушення, що допускаються у правозастосовній діяльності, можуть бути усунутими лише правовими засобами. Помилки усуваються такими засобами правового захисту, як скасування помилкового правозастосовного акта, поновлення порушеного положення тощо.

Відповідно до видів порушених правил і вимог вважаємо за доречне систематизувати помилки правозастосування, які допускаються при складанні правозастосовних актів, за такими групами:

а) помилки правового характеру;

б) логічні помилки;

в) фактичні помилки;

г) лінгвістичні помилки;

ґ) логіко-лінгвістичні помилки;

д) помилки технічного характеру;

е) помилки структурного характеру.

Кожен із цих класів, у свою чергу, може бути диференційований на окремі підвиди.

1. Помилки правового характеру є наслідком недотримання вимог КПК, ЦК, ЦПК, КУАП, КАС України тощо, що регулюють складання актів, та правил-вимог юридичної техніки. Виділяють наступні види помилок правового характеру: неточне посилання на статті законів, кодексів та інших нормативно-правових актів (напр., у протоколі допиту неправильно вказана назва ст. 29 КПК України: “Мова, на якій ведеться судочинство”); найменування акта не відповідає нормам КПК, ЦК, ЦПК, КУАП, КАС України тощо (напр., постанова обшуку); не вказані дата, місце й час проведення слідчої дії, прізвище й посада особи, що проводила слідчу дію; не роз’яснені права та обов’язки понятим, свідкам, підозрюваним, обвинуваченим; відсутність підпису особи, яка складала акт; наявність у правозастосовних актах виправлень, доповнень, які не зазначені укладачем документа і не засвідчені підписом; відсутні дані про особу правопорушника; не ведеться протокол судового засідання тощо.
2. Логічні помилки як порушення послідовності викладу та правил логічного мислення являють собою негативний результат недотримання принципів і законів формальної логіки. Ці помилки можуть припускатися в процесі міркування та при оформленні актів як ненавмисно, через незнання (паралогізм), так і навмисно для введення в оману інших осіб, обґрунтування якогось твердження (софізм). До найхарактерніших видів логічних помилок належать: порушення послідовності висловлювання (напр., Х. вчинив злочин з необережності та має неповнолітніх дітей); відсутність логічного зв’язку в описанні обставин учиненого злочину; логічна суперечність; повторення раніше висловленої думки; відсутність необхідних частин у тексті акта та зв’язку між частинами у реченнях; перестановка частин тексту; уживання фраз, які призводять до двозначності; спотворення змісту речення через порушення порядку слів у ньому (напр., заяви, що їх зробили присутні при виїмці особи); абсурдність висловлювання (примусове хронічне лікування).
3. Фактичні помилки полягають у неістинності процесу мислення, у спотворенні ситуації, що фіксується, недостовірності відносин, зв’язків між предметами і явищами оточуючої дійсності. Фактичні помилки можуть бути виявлені у випадку, якщо особі, що знайомиться з правозастосовними актами, відома фактична сторона і вона може оцінити кожен факт з позиції його достовірності. Серед фактичних помилок слід виділити: неточне відтворення власних назв: прізвищ, імен, по батькові, топонімів тощо (напр., в одному тексті різне написання одного й того ж прізвища); помилки в позначеннях дат; неточне відтворення часових меж описуваних фактів; неточності, пов’язані з окремими реальними життєвими обставинами, що мають (суттєве) значення для певного акта; неточне позначення місця події; неточне позначення часу події.
4. Лінгвістичні помилки є наслідком недотримання орфографічних, лексичних, стилістичних, граматичних і пунктуаційних норм сучасної української мови. До найбільш характерних видів лінгвістичних помилок, що допускаються в текстах правозастосовних актів, належать:

а) орфографічні помилки полягають у неправильному написанні слів (напр., він притензій немає, бракон’ер, індефікація відбитків пальців);

б) лексичні помилки являють собою недотримання лексико-семантичних норм української мови: порушення лексичної сполучуваності; вжито некодифіковані терміни (напр., давати покази); нерозуміння значення слова, тобто вживання замість потрібного слова його пароніма (напр., з міста події втік – слід з місця події втік); уживання полісемії й омонімії слів, синонімічних термінів в одному тексті (напр., вчинено акт вандалізму –- скоєно акт вандалізму – зроблено акт вандалізму); лексична неповнота висловлювання (пропуск у реченні необхідного слова); повторюваність слів; недоцільне вживання застарілих слів; використання діалектної та розмовної лексики; калькування сталих сполучень слів, тобто копіювання іншомовного слова за допомогою свого, незапозиченого матеріалу; недоречне вживання жаргонної та професійної лексики; уживання росіянізмів (напр., назначить судово-медичну експертизу – від рос. назначить – слід призначити); використання штампів замість юридичних кліше;

в) граматичні помилки являють собою недотримання норм слово- і формоутворення, норм синтаксичного зв’язку між словами у словосполученні й реченні. У свою чергу граматичні помилки поділяються на: 1) словотворчі – полягають у порушенні структури слова; 2) морфологічні – пов’язані з ненормативним використанням іменників, прикметників, займенників, дієслів і їх форм; вживання іменників у невідповідній формі роду, числа чи відмінка; некоректне використання особових займенників; неправильне узгодження числівника з іменником тощо; 3) синтаксичні – полягають у неправильній побудові словосполучення чи складного речення, порушенні структури простих і складних речень, неправильній передачі прямої мови, наявності громіздких конструкцій, що ускладнюють розуміння змісту акта, недоречному використанні однорідних членів речення, порушенні норм керування чи узгодження підмета з присудком (напр., в відповідності до вимог), ненормативному введенні у речення дієприкметникових і дієприслівникових зворотів, сполученні слів, які за змістом або граматично не поєднуються (напр., поміщення під режим);

г) пунктуаційні помилки – полягають в ігноруванні пунктуації усередині речень;

ґ) порушення стилю – правозастосовні акти як різновид офіційних документів, що виходять від державних органів, характеризуються своєрідністю стилю, який покликаний забезпечити точне і чітке закріплення волі уповноважених на це суб’єктів у формі владних велінь і приписів. Порушення стилю акта відбувається тоді, коли стиль неповністю відповідає вимогам юридичної техніки;

д) ненормативне скорочення чи неправильне написання абревіатур (напр., т.т.у. (тяжке тілесне ушкодження), пр-л (протокол)).

5. До логіко-лінгвістичних помилок слід віднести використання плеонастичних і тавтологічних конструкцій. Плеоназмами (грец. pleonasmos - надлишковість) називаються близькі за змістом слова, які є логічно зайвими, наприклад, він особисто сам взяв ніж, виявив відсутність грошей 5230 гривень. Тавтологія (грец. tauto – те саме, logos – слово) – це поєднання однокореневих слів у складі словосполучення чи речення, які в іншій формі повторюють раніше сказане, наприклад, встановлено факт встановлення вини.
6. Помилки технічного характеру з’являються в результаті низької культури оформлення правозастосовного акта, яка може виявитися в найрізноманітніших формах: нерозбірливий почерк осіб, що складають правозастосовні акти, у результаті чого тексти важко читаються; пропуски літер; недотримання полів при оформленні документа; у тексті акта не виділені абзаци; велика кількість виправлень, перекреслень; неохайність оформлення; текст написаний різними почерками і чорнилами; допускається плутанина і неохайність у нумерації сторінок; документи підшиті неправильно (спочатку кінець, а потім початок документа). Правозастосувачі не повинні забувати, що правозастосовні акти вони складають не для себе, і тому слід потурбуватися про те, щоб інші особи могли прочитати їх без будь-яких ускладнень.
7. Помилки структурного характеру – це помилки, пов’язані з неправильним оформленням реквізитів, неточною передачею окремих реквізитів, які є обов’язковими елементами, притаманними певному виду документа для визнання його дійсним.

На думку Г. Р. Мурсалімова, напрямами попередження правозастосовних помилок є:

1) дотримання компетенційних настанов – при реалізації норм необхідно виходити з єдності прав та обов’язків державного органу, що є невід’ємною позицією теорії права;

2) колізійне регулювання дискреційних повноважень – виконавчо-розпорядча діяльність неможлива без певного простору вільного розсуду посадових осіб. Саме тому органи державної влади мають деякі дискреційні повноваження, що дозволяють діяти за розсудом залежно від обставин;

3) правильна оцінка юридико-лінгвістичних характеристик правової норми – будь-який нормативний правовий акт будується з позицій загальновизнаних правил юридичної техніки, чіткості, зрозумілості мови. Підвищує можливість допущення правозастосовної помилки наявність двозначних і нестійких термінів, понять і формулювань, категорій оціночного характеру, термінів з нечітким змістом, які не вживаються законодавством, термінів, які допускають різне трактування;

4) правильне змістовне тлумачення фактичних обставин і змісту правової норми – типовими правозастосовними помилками є неправильне встановлення фактичних обставин і неправильна кваліфікація діяння;

5) дотримання адміністративних процедур (нормативно встановленого порядку і термінів здійснення певних дій). Існують процедури прийняття рішень, отримання та використання інформації, розгляд звернень громадян та юридичних осіб, контролю тощо;

6) встановлення відповідальності правозастосувача за допущені ним помилки, адже на сьогодні не реалізована на практиці у повній мірі концепція відповідальності держави та її органів перед громадянами. Влада користується імунітетом від відповідальності у випадках помилкових неправомірних дій державних службовців;

7) виявлення помилкових цілей і пріоритетів правозастосовного рішення – для констатації наявності цього чинника правозастосувачеві слід удаватися до системного підходу та оцінити призначення акта з точки зору поставлених у ньому цілей і пріоритетів. З теоретичної точки зору легальний правозастосовний акт повинен ґрунтуватися на сполученні законності та доцільності, тобто прийняття акта має під собою законні підстави та відповідає реальній потребі правового регулювання;

8) дотримання формально-технічних вимог – тут об’єднані чинники формального і технічного, процедурного характеру, які за певних умов можуть сприяти появі правозастосовних помилок. Для виявлення цих чинників важливим є не зміст правозастосовного акта, а дотримання чинних вимог до їх форми, порядку прийняття, реєстрації та опублікування;

9) недопущення фактів правозастосовної бездіяльності (неприйняття правозастосовного акта) – необхідно чітко подавати межі правозастосовної діяльності [52, С. 14-15].

Як спеціальні заходи попередження помилок у правозастосовній діяльності слід виділити:

1) подальше вдосконалення чинного законодавства для забезпечення його правильного й ефективного застосування;

2) своєчасну роз’яснювальну роботу суб’єктів офіційного та неофіційного тлумачення права, яка б виключала незрозумілості тексту та колізії між правовими приписами;

3) активізацію діяльності правової служби в системі управління господарською діяльністю;

4) уніфікацію правової інформації та своєчасне забезпечення нею правозастосувачів;

5) удосконалення структури органів держави та громадських організацій, докладна правова регламентація форм і методів їхньої діяльності;

6) підбір та розстановка висококваліфікованих кадрів і забезпечення їх систематичного навчання;

7) посилення правової та виховної роботи, постійна турбота про зростання правової культури серед суб’єктів правозастосування [55, С. 801].

Окрім названих видів помилок, до юридичних помилок вчені-правознавці відносять слідчі та судові помилки. Проте необхідно відокремлювати помилки правозастосування від слідчих і судових помилок. Так, А. Б. Марченко під слідчими помилками розуміє “недоліки, що допускаються слідчим у ході досудового слідства при застосуванні кримінального чи кримінально-процесуального законодавства, відступ або неправильне застосування криміналістичних рекомендацій, які стали результатом сумлінної омани та призвели до негативних наслідків або можливості їхнього настання” [57, С. 78]. Слідча помилка включає в себе неправильні дії слідчого, які виражаються у матеріалах кримінального провадження як однобічність, неповнота дослідження обставин кримінального провадження, суттєві порушення кримінально-процесуального закону. Відповідно до статті 9 Кримінального процесуального кодексу України “під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства” (ч. 1), а “прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень” (ч. 2) [58]. Неправильне застосування кримінального чи кримінально-процесуального закону тягне за собою прийняття незаконного рішення. Результати слідчих помилок знижують якість кримінального провадження та можуть бути помітними у кримінальних процесуальних документах.

Зрозуміло, що допущені помилки повинні виявлятися та усуватися. Суб’єкт/учасник правозастосовного процесу повинен дотримуватися законів формальної логіки, лексичних, граматичних, стилістичних, пунктуаційних норм сучасної української літературної мови. Також він повинен дотримуватися чинних вимог до форми документів, порядку їх прийняття, складання, оформлення та реєстрації.

Таким чином, юридична помилка у правовому пізнанні, у правовій поведінці/дії суб’єктів, у юридичних документах полягає у їх невідповідності певним вимогам, правилам, еталонам, зразкам, принципам, цінностям тощо. Суб’єктом юридичної помилки завжди виступає людина як носій знань. Неналежну якість законодавства у державі пов’язують з помилками, допущеними у процесі правотворчої діяльності. Недосконалість є відхиленням від досконалого стану – якості. Правотворчі помилки як відступ від будь-яких загальноприйнятих правил, вимог, стандартів призводять не тільки до погіршення якості певного закону, а й до системи чинного законодавства України у цілому. Закон, який породжує правотворчі помилки унаслідок відступів від правил-вимог юридичної техніки та формальної логіки потребує негайного і ретельного доопрацювання, а інколи скасування. Правотворчі помилки, допущені у законодавстві, повинні усуватися в процесі правотворчості шляхом внесення змін і доповнень до законів, ви­дання нових, досконаліших нормативно-правових актів. Порушення, що допускаються у правозастосовній діяльності, можуть бути усунутими такими засобами правового захисту, як скасування помилкового акта, поновлення порушеного положення тощо. Суб’єкт/учасник правозастосовного процесу повинен дотримуватися законів формальної логіки, лексичних, граматичних, стилістичних, пунктуаційних норм сучасної української літературної мови. Також він повинен дотримуватися чинних вимог до форми документів, порядку їх прийняття, складання, оформлення та реєстрації.

Отже, щоб нормативно-правовий або правозастосовний акт був досконалим і якісним, він повинен відповідати правилам-вимогам юридичної техніки, які складають основу змісту якості правового акта, є її критеріями. Знання та правильне застосування засобів, правил і прийомів юридичної техніки дозволяє створювати грамотні та якісно підготовлені й оформлені правові акти.

Список використаних джерел

1. Основоположения логики Аристотеля. Метафизика Аристотеля / Аристотель. – Соч. в 4–х тт. – М., 1976–1983. – Т. 2. – 384 с.
2. Антологія лібералізму : політико-правничі вчення та верховенство права / Упор. : С. Головатий, М. Козюбра, О. Сироїд ; Відп. ред. С. Головатий ; Наук. ред. С. Головатий, М. Козюбра, О. Сироїд, О. Волкова, А. Черево; Вступне слово С. Головатого. – К. : “Книги для бізнесу”, 2008. – 1202 с.
3. Пупыкин Р. А. Политическая ошибка : технологический анализ : автореф. дис. … канд. полит. наук. : 23.00.02 – политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологии / Р. А. Пупыкин. – Ростов-на-Дону, 2005. – 24 с.
4. Бартошек М. Римское право : Понятия, термины, определения / М. Бартошек. – М., 1989. – 182 с.
5. Основи римського приватного права: Підручник / В. І. Борисова, Л. М. Баранова, М. В. Домашенко та ін.; За заг. ред. В. І. Борисової та Л. М. Баранової. – Х.: Право, 2008. – 224 с.
6. Словник іншомовних слів : 23 000 слів та термінологічних словосполучень / [уклад. : Л. О. Пустовіт, О. І. Скопненко, Г. М. Сюта, Т. В. Цимбалюк]. – К. : Довіра, 2000. – 1018 с.
7. Словник української мови : в 11 т. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. – К. : Наук. думка, 1970-1980. – Т. 5.
8. Новий тлумачний словник української мови : y 4 т. / Уклад. : В. В. Яременко, О. М. Сліпушко. – К. : Вид-во “Аконіт”, 1999. – Т. 2 : Ж-О. – 912 с.
9. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. – В 4-х т. Т. 2 : И- О. – М. : Русский язык, 1989. – 779 с.
10. Словник української мови : в 11 т. / АН УРСР. Інститут мовознавства ; за ред. І. К. Білодіда. – К. : Наук. думка, 1970-1980. – Т. 8.
11. Новий тлумачний словник української мови : y 4 т. / Уклад. : В. В. Яременко, О. М. Сліпушко. – К. : Вид-во “Аконіт”, 1999. – Т. 3 : О-Р. – 918 с.
12. Философский энциклопедический словарь / гл. редакция : Л. Ф. Ильичев, П. Н. Федосеев, С. М. Ковалев, В. Г. Панов. – М. : “Советская энциклопедия”, 1983. – 840 с.
13. Філософія : підручник / за ред. О. П. Сидоренка. – К. : Знання, 2008. – 891 с. – (Вища освіта XXI століття).
14. Заманстанчук Д. Э. Понятие лингвистической ошибки в современной научной парадигме / Д. Э. Заманстанчук // Филологические науки. Вопросы теории и практики. – Тамбов : Грамота, 2017. – № 5 (71): в 3-х ч. – Ч. 2. – C. 76-79.
15. Ванчак М. Л. Поняття законотворчих помилок у кримінальному праві / М. Л. Ванчак // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. – Серія юридична. – 2011. – № 3.
16. Бандурка О. М., Тягло О. В. Юридична логіка : підручник / О. М. Бандурка, О. В. Тягло. – 2-е вид., переробл. і доповн. – Х. : Золота миля, 2017. – 216 с.
17. Лисюткин А. Б. Ошибка как категория правоведения (теоретико-методологический аспект) : диссер. ... докт. юрид. наук. 12.00.01 / Лисюткин А. Б. – Саратов, 2002. – 414 c. – Режим доступу : https://www.dissercat.com/content/oshibka-kak-kategoriya-pravovedeniya-teoretiko-metodologicheskii-aspekt.
18. Хабибуллина Г. Р., Загидуллин Р. И. Дефекты законодательных актов субъектов РФ в сфере наделения органов местного самоуправления отдельными государственными полномочиями (на примере Приволжского федерального округа) / Г. Р. Хабибуллина, Р. И. Загидуллин // Конституционное и муниципальное право. – 2011. –№ 5.
19. Каргин К. В. Юридические документы: монография / К. В. Каргин. – М. : Юрист, 2008.
20. Сибгатуллина Г. Р. Понятия “дефект права” и “юридическая ошибка” в современной юридической науке / Г. Р. Сибгатуллина // Вестник экономики, права и социологии. Право. – 2012. – № 1. – С. 221-224.
21. Овсепян Ж. И. Пробелы и дефекты как категории конституционного права / Ж. И. Овсепян // Конституционное и муниципальное право. – 2007. – № 15.
22. Лейба О. А. Законодавчі дефекти : характерні ознаки та відмежування від інших правових явищ / О. А. Лейба // Проблеми законності. – 2016. – Вип. 135. – С. 225-233. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pz_2016_
23. Соколова М. А. Выявление и устранение дефектов нормативных правовых актов в механизме правотворчества : диссер. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / М. А. Соколова. – М., 2018. –192 с.
24. Марчук В. М. Нариси з теорії права : навч. посіб. / В. М. Марчук, Л. В. Ніколаєва. – К. : Істина, 2004. – 304 с.
25. Калєніченко Л. І. Помилка як категорія правознавства [Текст] / Л. І. Калєніченко // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. – Серія “Право”. – 2014. – Вип. 17. – С. 31–33.
26. Лисюткин А. Б. О понятии категории “ошибка” в юриспруденции : логико-философский аспект / А.Б. Лисюткин // Правоведение. – 1996. – № 3 (214). – C. 21–26.
27. Євграфова Є. П. Практика виправлення законотворчих помилок / Є. П. Євграфова // Часопис цивільного і кримінального судочинства. – № 2 (29) Сторінка вченого. – С. 116.
28. Прохоров А. Ю. Институт ошибки в романо-германском уголовном праве : компаративистский и теоретико-прикладной аспекты : автореф. ... канд. юрид. наук / А. Ю. Прохоров. – Краснодар, 2015. – 20 с.
29. Прус Е. У. Помилка при застосуванні права. Поняття та характеристика / Е. У. Прус // Актуальні проблеми політики. – 2014. – Вип. 51. – С. 79-86. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/appol_2014_
30. Ромашов Р. А. Ошибки в нормотворчестве : теоретические основания понимания и оценки / Р. А. Ромашов // Вектор науки ТГУ. – Серия : Юридические науки. – 2014. – № 3 (18).
31. Иеринг Р. Юридическая техника / Р. Иеринг ; пер. с нем. Ф.С. Шендорфа. – Спб., 1905. – 125 с.
32. Оніщенко Н. М. До питання про доктринальні юридичні помилки : природа та шляхи подолання / Н. М. Оніщенко // Часопис цивільного і кримінального судочинства. – № 2 (29).
33. Морозова Л. А. Правотворческие ошибки и процессуальные средства их устранения / Л. А. Морозова // Государство и право. – 2010. – № 1. – С. 5-11.
34. Янишина І. С. Юридичні помилки : стан наукового дослідження / І. С. Янишина // Вісник Львівського університету. – Серія “Юридична”. – 2012. – Вип. 56.
35. Голубева М. Л. Судебная ошибка : теоретико-прикладной анализ : автореф. дис. … канд. юрид. наук. / М. Л. Голубева. – Н. Новгород, 2009. – 21 с.
36. Marsilius de Padua. Defensor pacis // Monumentis Germaniae Historicis, Fontes iuris germanici antique. Hannover : Hahnsche Buchhandlung. – 1933. – 639 p.
37. Игнатенко В. В. Правовое качество законов об административных правонарушениях : теоретические и прикладные проблемы: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 / В. В. Игнатенко. – Екатеринбург, 1999.
38. Зуев О. М. Юридически дефектные нормативные правовые акты в системе источников права : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 – теория и история права и государства ; история учений о праве и государстве / О. М. Зуев. – М., 2011. – 29 с.
39. Баранов В. М. Истинность норм советского права. Проблемы теории и практики / В. М. Баранов. – Саратов, 1989.
40. Косович В. Правотворчі помилки – як наслідок помилок у правотворчій техніці / В. Косович // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні : Матеріали ХV регіональної наук.-практ. конф. (4-5 лютого 2009 р.). – Львів : Юрид. факультет Львівського нац. університету імені Івана Франка, 2009.
41. Лукашева А. В. Законотворческие ошибки / А. В. Лукашева // Гражданин и право. – 2000. – № 3. – С. 17-22.
42. Ковтун Н. Н. Правотворческие ошибки в контексте юридических коллизий уголовного судопроизводства России / Н. Н. Ковтун // Правотворческие ошибки : понятие, виды, практика и техника устранения в постсоветских государствах : материалы Международного научно-практ. круглого стола (29-30 мая 2008 года) ; под науч. ред. В. М. Баранова, И. Мацкевича. – М. : Проспект, 2009. – 1115 с.
43. Рындюк В. И. Правотворческие ошибки и способы их предупреждения, выявления, исправления / В. И. Рындюк // Журнал научных публикаций аспирантов и докторантов. – 2013. – № 7. – С. 84-88. – Режим доступу : http://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/9088.
44. Морозова Л. А. Правотворческие ошибки и процессуальные средства их устранения / Л. А. Морозова // Государство и право. – 2010. – № 1. – с. 6; Корчагин А. Г. Правовая политика : пробелы и дефекты, коллизии. – Режим доступу : https://www.sworld.com.ua/index.php/ru/legal-and-political-science-411/criminal-law-and-criminology-411/10934-411-0068.
45. Российское законодательство : проблемы и перспективы / редкол. : М. Я. Булошников, Л. А. Окуньков (гл. ред.), Ю. П. Орловский, Ю. А. Тихомиров. – М. : БЕК, 1995. – 478 c.
46. Исаев И. А. Непроявленный язык закона / И. А. Исаев // Научные труды МПОА. – – № 1. – С. 7-25.
47. Баранов В. М., Пшеничнов М. А. Правотворческие ошибки как фактор дисгармонии правового развития (по материалам Междунар. научно-практ. круглого стола “Правотворческие ошибки : понятие, виды, практика и техника устранения в постсоветских государствах” (Нижний Новгород, 29–30 мая 2008 года) / В. М. Баранов, М. А. Пшеничнов // Юридическая техника. – – № 3.
48. Леоненко Н. Т. Юридическая техника подготовки правовых актов исполнительных органов государственной власти : метод. рекомендации / Н. Т. Леоненко. – Новосибирск : СибАГС. – 2004.
49. Мельник А. А. Якість закону : теоретико-методологічний та техніко-юридичний аспекти : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 – теорія та історія держави і права ; історія політичних і правових учень / А. А. Мельник. – К. : 2018. – 21 с.
50. Маремкулов А. Н. К вопросу изучения принудительного правотворчества как способа устранения правотворческих ошибок / А. Н. Маремкулов // Северо-Кавказский юридический вестник. – 2016. – № 3. – С. 32-35.
51. Вопленко Н. Н. Ошибки в правоприменении : понятие и виды / Н. Н. Вопленко // Советское государссво и право. – 1981. – № 4. – М., 1992.
52. Мурсалимов Г. Р. Юридические средства преодоления правоприменительных ошибок : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / Г. Р. Мурсалимов. – М., 2009. – 22 с.
53. Нургалеев Ш. Х., Чинчикова Г. Б. К вопросу о юридических ошибках / Ш. Х. Нургалеев, Г. Б. Чинчикова // Безопасность бизнеса. – 2006. – № 3.
54. Еременко А. С. О понятии юридической ошибки в правоприменительной деятельности / А. С. Еременко // Арбитражный и гражданский процесс. – 2010. – № 11. – С. 2-5.
55. Бабай А. Н. Об основных причинах квалификационных ошибок в деятельности органов внутренних дел / А. Н. Бабай / Совершенствование правового регулирования и деятельности органов внутренних дел в условиях перестройки. – Ч. 1. – Хабаровск, 1998.
56. Бондар Ю.М. Правозастосовчі помилки // Міжнародна поліцейська енциклопедія : У 10 т. / відп. ред. Ю. І. Римаренко, Я. Ю. Кондратьєв, Ю. С. Шемшученко. – К., 2003. – Т. 1 : Теоретико-методологічні та концептуальні засади поліцейського права та поліцейської деонтології. – 1232 с.
57. Марченко А. Б. Слідчі помилки та шляхи їх подолання : дисер. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / А. Б. Марченко. – Луганськ, 2006. – 210 с.
58. Кримінальний процесуальний кодекс України : Закон України від 13.04.2012 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2013. – № 9-10, № 11-12, № 13. – ст. 88.