Програма навчальної дисципліни

Вступ

Програму навчальної дисципліни “Філософія” розроблено відповідно до освітньо-професійної програми підготовки бакалаврів за спеціальностями: «Правознавство» 6.030401, «Правоохоронна діяльність» 6.030402.

Предметом вивчення навчальної дисципліни є співвідношення «людина-світ», сутність та найзагальніші підстави світу, можливості та межі пізнання.

Міждисциплінарні зв’язки: логіка (юридична логіка), релігієзнавство, етика та естетика, соціологія, психологія, iсторiя України, історія української культури, політологія, теорія держави та права.

Програма навчальної дисципліни складається з таких тем:

1. Тема 1. Філософія як світогляд і наука.

2. Тема 2. Історія філософської думки.

3. Тема 3.Онтологія.

4. Тема 4. Гносеологія.

5. Тема 5. Філософська методологія.

6. Тема 6. Філософська антропологія.

7. Тема 7. Соціальна філософія.

8. Тема 8. Основи філософії права.

1. Мета та завдання навчальної дисципліни

1.1. Метою викладання навчальної дисципліни “Філософія” є ознайомлення здобувачів вищої освіти з основними філософськими ідеями та концепціями, формування у здобувачів вищої освіти стійкої життєвої позиції, забезпечення гармонійного розвитку особистості майбутнього правоохоронця.

1.2. Основними завданнями вивчення дисципліни “Філософія” є:

- ознайомлення здобувачів вищої освіти з досягненнями світової та вітчизняної філософської думки, творчістю та особистостями видатних мислителів давнини і сучасності, основними філософськими школами та напрямами у їх історичному розвитку, філософською термінологією; розширення кола знань про людину, природу, суспільство, культуру, цивілізацію, простір і час, основні закономірності руху та розвитку, рівні, види та історичні типи світогляду, свідомість та її структуру; ознайомлення з основами теорії пізнання, філософською методологією та методологією наукових досліджень, колом проблем філософської аксіології та антропології; підвищення культурно-освітнього рівня, ерудиції та загальної культури мислення шляхом демонстрації концепцій світобудови та множини підходів до визначення сутності буття та місця людини в ньому, розгляду різних космологічних та космогонічних теорій, визначення характерних рис основних соціокультурних парадигм тощо; закріплення навичок аналітичного мислення, розвиток вміння висловлювати та аргументувати власні думки, міркувати послідовно та логічно правильно, вести діалог і полеміку; світоглядна підготовка, яка передбачає не лише передачу знань, але й формування філософського світосприйняття, гуманістичних ціннісних настанов та орієнтацій, ідеалів добра та справедливості, а також національної самосвідомості.

1.3. Згідно з вимогами освітньо-професійної програми здобувачі вищої освіти повинні:

знати: об’єкт, предмет і методи філософії, її понятійно-категоріальний апарат; основні вітчизняні та зарубіжні філософські школи, напрями, концепції праворозуміння; сутність та зміст права як міри свободи особи в її взаємовідносинах із державою, владою, законом, суспільством; філософсько-методологічний зміст сучасної юриспруденції для застосування його у професійній практичній діяльності;

вміти: творчо мислити, вирішувати складні проблеми інноваційного характеру й приймати продуктивні рішення у сфері юриспруденції, з урахуванням особливостей майбутньої професійної діяльності, а також досягнень науково-технічного прогресу; об’єднувати методологічні можливості філософського та правового підходів у процесі розв’язання актуальних проблем розвитку правової реальності; застосовувати комплексний підхід до вирішення питань юридичного характеру, аналізу типових і нестандартних ситуацій, що виникають у процесі правозастосування; використовувати інноваційні технології на практиці; розвивати творчий потенціал, що спрямований на досягнення успіху у професійній діяльності, підтримувати прагнення до самовдосконалення та найвищої професійної майстерності.

На вивчення навчальної дисципліни відводиться 120 годин / 4 кредити ECTS (90 годин / 3 кредити ECTS).

Мова навчання: українська мова.

Консультативну допомогу здобувачі вищої освіти можуть отримати у науково-педагогічних працівників кафедри філософії права та юридичної логіки, які безпосередньо проводять заняття або звернувшись з письмовим запитом на електронну пошту за адресою [email protected].

Структура навчальної дисципліни

Тема 1. Філософія як світогляд і наука.

Передумови виникнення філософії. Основні концепції походження філософії. Проблема виживання і досягнення повноцінного, гармонійного людського життя як системоутвоюючий чинник філософії. Сутність філософських проблем, їх зв’язок з фундаментальними питаннями людського буття. Сенс життя, свобода, доля, напередвизначеність. Значення поняття “філософія”, становлення уявлення про його зміст. Філософія як мудрість, спосіб життя і тип філософування.

Філософія та світогляд. Необхідність світогляду. Основне питання світогляду – питання про відношення людини і світу. Світогляд як форма духовно-практичного освоєння світу. Структура світогляду. Світогляд і світовідчуття, світосприйняття і світорозуміння. Світогляд як форма самоусвідомлення людини. Історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, науковий, філософський світогляд. Міф як духовна передумова філософії та первісно-родового суспільства. Особливості міфології. Суспільно-історична природа релігії, її соціальні та гносеологічні функції. Зародження філософської думки. Загальне і особливе в історичних типах світогляду.

Специфіка філософського усвідомлення світу. Філософія як теоретичний світогляд, котрий обґрунтовує свої положення. Філософія як форма суспільної свідомості. Філософія як наука про буття, природу, суспільство, мислення, пізнання, людину (відносини “людина – світ”). Філософія – квінтесенція духовної культури. Філософія як “історична епоха, схоплена думкою” (Гегель). Об’єкт філософії. Предмет філософії та його історична ґенеза. Основне питання філософії як філософська проблема. Зміст і структура основного питання філософії. Основне питання світогляду як основне питання філософії. Найбільш фундаментальні сутності світу – ідеальне та матеріальне. Питання про відношення ідеального та матеріального (свідомості, духу та матерії, буття) – теоретичне підґрунтя питання про відношення людини і світу. Особистісне і соціальне значення основного питання філософії. Альтернативні способи осмислення проблем буття. Філософія як дослідження світоглядно-методологічних проблем засобами раціонального мислення. Специфіка філософського підходу до розв'язання світоглядних питань – встановлення їх теоретичних підвалин. Філософія як соціокультурна явище, її загальні особливості у порівнянні з міфом, релігією, мистецтвом і наукою. Основні теми філософських роздумів: людина й світ, сутність і зміст людського існування. Соціальна та людинотворча спрямованість філософського знання. Головні напрями у філософській думці. Основне питання сучасної філософії та його рішення. Соціальні умови зародження та розвитку різноманітних світоглядних систем і напрямків у філософії.

Філософія та право. Взаємодія методологічних і категоріальних систем філософії і юриспруденції. Взаємозв’язок філософії та ідеології, філософії та політики, філософії і науки. Філософське обґрунтування справедливості, свободи, рівності, гуманізму та загальнолюдських цінностей. Сутність загальнолюдських цінностей у філософії. Людина як найвища цінність.

Соціальна і особистісна значущість філософії. Місце та роль філософії в сучасному соціокультурному просторі. Філософія, наука, мистецтво, культура. Масова культура і філософія. Світоглядна, методологічна, пізнавальна, ціннісно-орієнтаційна, прогностична, критична, соціально-практична функції філософії. Філософія, її смисло-життєві виміри та призначення. Гуманістична орієнтація філософії. Роль філософського знання у методологічній та світоглядній підготовці фахівців-професіоналів.

Тема 2. Історія філософської думки.

Передумови виникнення філософії у Стародавньому світі (Єгипет, Індія, Китай). Проблема першооснови світу, сприйняття світу та людини, «тілесність» людини. Східна і західна філософська парадигма. Особливості філософії Греції. Антична філософія (Фалес, Піфагор, Геракліт, Демокріт, Сократ, Платон, Арістотель, Епікур). Софісти і софізми. Особливості становлення античної діалектики, антропоцентричний період античної філософії. Зародження теорії юридичного позитивізму та концепції природного права, проблема обґрунтування моралі. Сократівська філософія, принципи етики, розуміння знання, місце дискусії у набутті знань, метод аргументації, розуміння щастя та блага.

Платон – засновник об’єктивного ідеалізму в історії європейської філософії. Вплив на філософію Платона сократівської, атомістичної та елейської традиції. Місце Арістотеля в історії античної філософії. Арістотель систематизатор всієї попередньої філософської думки.

Генеза філософських ідей епохи еллінізму та Римської імперії у зв’язку із занепадом полісу, виникненням нових форм політичних відносин, пануванням політичного безправ’я, осмислення проблем окремого індивіда. Школи епікуреїзму (проблеми гедонізму, насолоди та моральності, атомізм), стоїцизм (стоїцистська програма відношення до життя, відокремлення етики від політики, концепція природного права, співвідношення людських законів та законів природи), неоплатонізм (динамічне поняття буття, переосмислення платонівської теорії еманації).

Основні риси середньовічної філософії, її соціальні і релігійні основи (К. Тертулліан, А. Августин, Ф. Аквінський, П. Абеляр, Р. Бекон, Д. Скотт). Спростування та доповнення космоцентризму теоцентризмом. Проблема духовності як основна проблема середньовічної філософії, теоцентризм, богоподібність, духовність, гріховність. Три основні етапи розвитку: апологетика, патристика і схоластика. Боротьба між реалізмом та номіналізмом. Ідея Бога: природа, людина і держава як творення Бога; душа і тіло; розум і воля; концепція «священної» теорії. Філософія Фоми Аквінського.

Філософія Відродження (М. Кузанський, Дж. Бруно, Г. Галілей, М. Монтень, Н. Макіавеллі). Основні риси світогляду людини епохи Відродження. Пантеїзм, антропоцентризм, гуманізм філософії епохи Відродження, переосмислення розуміння діалектики античності. Відтворення характерних рис епохи у філософській і філософсько-правовій думці.

Філософія Нового часу. Проблема методу пізнання у філософії (Ф. Бекон, Р. Декарт) і наукова революція ХVII ст. (І. Ньютон). Емпіризм і раціоналізм (Ф. Бекон, Дж. Локк, Дж. Берклі, Д. Юм, Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Лейбніц). Становлення механістично-матеріалістичної картини світу. Розуміння субстанції (Б. Спіноза). Ідеал людини і держави у філософії Просвітництва (Ш. Монтеск’є, Ф. Вольтер, Ж.-Ж. Руссо). Деїзм. Французький матеріалізм, місце і роль людини в суспільстві (Ж. Ламетрі, К.-А. Гельвецій, П. Гольбах, Д. Дідро).

Німецька класична філософія. Історичні умови формування класичної німецької філософії, її характерні риси та основна проблематика. Філософська система І. Канта: агностицизм, апріоризм. Теорія громадянського суспільства. Філософські позиції І. Фіхте. Філософська концепція Ф. Шеллінга. Філософія Г. Гегеля: створення діалектики як теоретичної системи, її історичне значення та обмеженість, суперечність між методом і системою у філософії Гегеля. Принцип тотожності буття і мислення, теологічна схема розвитку у філософії самовідчуження людської сутності. Вплив німецької класичної філософії на формування провідних філософських напрямів сучасності.

Історичні передумови та теоретичні витоки виникнення марксистської філософії. Основні етапи розвитку філософських поглядів К. Маркса та Ф. Енгельса. Матеріалістична діалектика та матеріалістичне розуміння історії у філософії марксизму. Концепція практики та проблема відчуження людини у філософії К. Маркса та Ф. Енгельса. Формування філософських поглядів В.І. Леніна. Вплив ідей В.І. Леніна на розвиток філософської думки після революції 1917 р.

Основні тенденції, напрями й риси сучасної світової філософії. Критичний перегляд принципів і традицій класичної філософії кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Формування нової філософської парадигми. Характерні риси епохи, їх відображення у філософській думці. Ідеологізація і політизація філософії. Захист і оновлення класичних філософських традицій: неотомізм (Ю. Бохенський, Ж. Марітен, Е. Жільсон, Т. де Шарден та ін.), неокантіанство (О. Лібман, Е. Кассірер, Г. Ріккерт та ін.), неогегельянство (Дж. Ройс, Б. Кроче, А. Ліберт та ін.).

Проблема раціонального та ірраціонального у філософії ХХ століття. Особливості розмежування раціоналізму та ірраціоналізму. Спроба дослідження проблеми нераціонального (воля, інтуїція, підсвідоме) з позицій ірраціоналізму. Містичні підходи у філософському аналізі. Філософські проблеми психоаналізу (З. Фрейд). Психоаналіз і неофрейдизм (К. Юнг, А. Адлер, Е. Фромм та ін.). Душа і психіка. Феномен “Я”, його пояснення. Душа, дух, духовний світ. Свідомість, несвідоме, совість. Почуття, розсудок, розум. Страждання, страх, воля. Віра, надія, любов.

Екзистенційна філософія та її основні різновиди: екзистенціалізм (С. К′єркегор, М. Гайдеггер, К. Ясперс, Ж.-П. Сартр, А. Камю та ін.), персоналізм (П.П. Боун, З.Ш. Брайтмен, Е.Муньє та ін.), філософська антропологія; «філософія життя» (В. Дільтей, А. Шопенгауер, Ф. Ніцше), філософія німецького романтизму (Е. Ротхакер, О. Больнов). Культурно-історичні передумови становлення екзистенціалізму. Проблема буття людини і буття світу: людина в умовах відчуження, соціальних криз і граничних ситуацій – сутнісна особливість проблематики екзистенціальної філософії. Сутність людини як заданість процесом існування в суспільстві і культурі. Душа і екзистенція. Первинність існування щодо сутності. Часовість, кінечність екзистенції. Екзистенція як існування на межі сущого і буття. Буття “в собі і для себе”, “тут-буття”. Трансцендування і трансценденція. Творчість і самотворення. Свобода і відповідальність. Існування і комунікація. Існування аутентичне і неаутентичне. Істинний вимір існування. Проблема “пограничних ситуацій” в ессенціалізмі і екзистенціалізмі. Душа, екзистенція як постійна самонеузгодженість і жива суперечність. Діалектика і метафізика як альтернативні орієнтири упорядкування духовного світу.

Вирішення проблеми життя і смерті, сутності та існування людини з позицій екзистенціалізму. Проблема сенсу людського буття. Смисл і абсурд. Цінності. Цінність і оцінка. Проблема онтологічного статусу цінностей та їх роль в існуванні людини.

Проблема знання, мови та розуміння в сучасній філософії. Осмислення раціональності у феноменології Е. Гуссерля. Інтенціональність та метод редукції у філософії. Неопозитивізм (Л. Вітгенштейн, Г. Райхенбах, Р. Карнап, Б. Рассел). Структуралізм (К. Леві-Стросс, М. Фуко, Ж. Лакан та ін.), герменевтика (Х.-Г. Гадамер, П. Рікьор, К. Апель). Вплив постпозитивізму на розвиток сучасної науки. Філософія глобальних проблем (А. Печчеї, А. Кінг, Л. Браун, Д. Форрестер та ін.). Філософія техніки (Х. Шельскі, Ф. Рапп, Г. Рополь та ін.).

Філософія права в ХХ-ХХІ ст.: основні концепції. Становлення некласичної юриспруденції (Дж. Остін, К. Бергбом, А. Есмен, Г. Харт, О. Вайнбергер, П. Колер, А. Райнах, Ф. Кауфман, Г. Коніг, К. Коссіо, М. Алєксєєв, Г.Ф. Шершеневич, М. Коркунов та ін.). Принципи некласичного раціоналізму в некласичній юридичній науці. Принцип децентрації та поліпарадигмальність некласичної юриспруденції. Юридичний позитивізм, юридичний прагматизм, юридична феноменологія, юридичне неокантіанство, аналітична юриспруденція, юридична герменевтика, юридична соціологія, юридичний постмодернізм як парадигми некласичної юридичної науки. Право як багатоаспектний, поліваріантний феномен.

Генеза релігійної філософії ХХІ століття, її основні напрями, принципи, риси. Особливості сучасного неотомізму. Суперечності сучасної релігійної філософії. Повернення від теоцентризму до антропоцентризму. Персоналізм (П.П. Боун, З.Ш. Брайтмен, Е.Муньє та ін.).

Українська філософська думка як явище світової культури. Культурно-історичні передумови становлення світогляду давніх слов’ян: давньослов’янська міфологія, запровадження християнства. Своєрідність філософії в системі культури Київської Русі (Іларіон Київський, Данило Заточник, Кирило Новгородець, Кирило Філософ, Клим Смолятич). Філософія доби формування українського етносу: а) філософська думка періоду татаро-монгольської навали; б) ідеї аеропагітики, неоплатонізму, ісихазму; в) філософські ідеї в політико-правовій та етнорелігійній думці (Станіслав Оріховський-Роксолан, Христофор Філалет, Іван Вишенський, Віталій з Дубна, Ісайя Копинський, Пилип Орлик, Касіян Сакович та ін.).

Розвиток філософії в Києво-Могилянській академії (І. Гізель, Ф. Прокопович, Г. Щербацький та ін.). Г. Сковорода – засновник української класичної філософії. Філософія українського Просвітництва (Т. Осиповський, І. Тимковський, В. Каразін, М. Максимович, І. Ризький та ін.).

Романтизм в Україні, його зв'язок із класикою. Проникнення ідей німецької класичної філософії в Україну в першій половині ХІХ ст.: П.Лодій, Й.Шад, Д.Велланський (Кавунник), А. Дудрович та інші. Український романтизм (М. Гоголь, М. Костомаров, П. Куліш та ін.). Філософські погляди Т. Шевченка. Два напрями професійної (класичної) філософії в Україні ХІХ-ХХ ст. ‑ духовно-академічний і університетський. М. Карпов, Й. Міхневич, П. Авсенєв, О. Новицький, С. Гогоцький, П. Юркевич, П. Ліницький, О. Гіляров, Г. Челпанов, О. Козлов, М. Трубецькой, В. Зеньковський, Г. Шпет. Філософські ідеї вчених-природознавців кінця ХІХ - початку ХХ ст. (М. Авенаріус, М. Шіпер та ін.). Філософські погляди О. Потебні, С. Подолинського, М. Драгоманова, В. Антоновича.

Екзистенційно-романтична філософська хвиля початку ХХ ст. Особливості філософського світогляду видатних українських письменників кінця ХІХ – початку ХХ століття (П. Грабовський, М. Коцюбинський, Леся Українка, І. Франко та інші.). Вчення про ноосферу В. Вернадського.

Культурно-філософський підйом 20-х років ХХ ст. («розстріляне відродження»). Творчість М. Хвильового, М. Зерова, О. Досвітнього, Є. Плужника, Г. Косинки, Д. Фалоківського та ін.). Філософія національної самобутності (В. Винниченко, М. Грушевський, Д. Донцов, В. Зеньківський, В. Липинський та ін.). Філософський доробок Д. Чижевського.

Філософія українських «шістдесятників» («друге відродження»). Розробка філософських проблем в умовах розбудови української державності. Місце і роль філософії у відродженні духовної культури українського народу.

Тема 3. Онтологія.

Буття світу та людини як проблема онтології. Виникнення і внутрішня логіка проблеми буття. Духовно-практичний та світоглядний характер проблеми буття. Специфіка філософського розуміння буття, зміст категорії буття та матерії в різних історико-філософських системах. Взаємозв’язок буття і небуття (ніщо). Буття як реальність та абстракція. Буття світу як основа й передумова його єдності. Світ як сукупна реальність, єдність природи і людини, матеріального світу і людського духу.

Основні форми буття. Діалектика буття речей, процесів і станів природи. Поняття природи. Жива і нежива природа, їх якісна відмінність та взаємозв’язок. Основні рівні організації неживої, живої та соціально організованої матерії. Зв’язок різних рівнів організації матерії, їх якісна специфіка. Філософія про різноманіття та єдність світу. Природа і суспільство. Специфіка буття людини в природі та суспільстві. Буття культури («другої природи»). Буття духовного (ідеального) і його форми (індивідуалізоване і позаіндивідуалізоване духовне). Буття свідомого і несвідомого. Буття соціального як єдності індивідуального і суспільного буття.

Проблема субстанції. Буття та субсистенція, субстрат. Дуалізм і монізм. Історико-філософська ґенеза уявлень про матерію. Філософське визначення матерії. Матерія і речовина. Сутність природничо-наукових уявлень про матерію. Методологічне значення поняття матерія для пізнання природи, суспільства, практичної діяльності. Вчення про невичерпність матеріального світу. Основні рівні організації матерії. Природничонаукове уявлення про будову, властивості буття матерії та їх взаємозв’язки.

Рух як спосіб існування матерії. Основні властивості руху та їх співвідношення. Об’єктивність, абсолютність і відносність руху. Рух і розвиток. Основні форми руху, їх специфіка і взаємозв’язок. Сучасна наука про проблему класифікації форм руху. Поняття простору та часу, їх основні властивості. Просторово-часові характеристики матеріального і ідеального світу. Субстанційна і реляційна концепції простору та часу, їх світоглядна і методологічна основи. Роль теорії відносності (А. Ейнштейн) у сучасному розумінні простору та часу. Культурно-історичний та соціально-практичний зміст простору та часу як атрибутів соціальної форми руху. Методологічне значення понять буття, матерії, руху, простору й часу для пізнання суспільства та діяльності юриста, працівників правоохоронних органів.

Основні концепції походження свідомості. Свідомість як субстанція. Свідомість як функція мозку і відображення дійсності. Феноменологічна концепція свідомості. Сутність діалектико-матеріалістичної концепції свідомості: трудова діяльність, суспільні відносини. Сутність “психоаналітичної” концепції З. Фрейда: несвідоме (“воно”), надсвідоме (“над-Я”) та свідоме (“я”). Т. де Шарден про походження свідомості.

Духовний вимір людського буття. Поняття нової філософської онтології. Онтологічні виміри духу. Знаково-символічна форма буття духу. Поняття “душі” та її роль в осмисленні внутрішнього світу людини. Сутність духовного. Сучасна наука про походження свідомості. Біологічні передумови виникнення свідомості. Відображення як загальна властивість матерії. Еволюція форм відображення, форми та етапи розвитку відображення в неживій та живій природі. Відображення та інформація. Психіка як форма відображення людиною навколишнього світу. Природа психічного образу.

Свідомість як продукт суспільного розвитку. Праця, мова, спілкування як необхідні умови виникнення та розвитку свідомості. Свідомість – вища форма творчого відображення світу у різних формах психічної й предметної діяльності. Сутність свідомості та проблема ідеального. Ідеальне як специфічне відображення світу, продукт свідомої діяльності людини. Втілення ідеальних образів і цілей у діяльності людини. Об’єктивація свідомості. Структура свідомості. Свідомість як сукупність знань, пізнавальних образів, емоцій, волі, психіки. Свідомість і самосвідомість. Структура самосвідомості, її роль у розвитку людини. Місце інтуїції у структурі свідомості. Пізнавальна, емоційна, мотиваційно-вольова сфери свідомості. Рівні психічного життя людини: несвідоме, підсвідоме, свідоме.

Свідомість і мислення. Мислення і мова. Вчення про рефлекс та аналізатори, “першу” і “другу” сигнальні системи. Мозок людини, його значення в розумових процесах. Мислення як опосередковане відображення дійсності. Мова як спосіб існування думки. Природні та штучні мови. Формування штучних мов. Функції мови. Єдність і розбіжність мислення та мови. Комп’ютерний світ як нова реальність. Сутність і перспективи штучного інтелекту. Основні функції свідомості. Роль свідомості в пізнанні й професійній діяльності юриста.

Суспільна свідомість як відображення суспільного буття. Відносна самостійність суспільної свідомості. Онтологія і структура суспільної свідомості. Види, типи, рівні, форми суспільної свідомості. Суспільна та індивідуальна свідомість. Буденно-практична й науково-теоретична свідомість. Форми свідомісті: філософська, політична й економічна, право та правосвідомість, моральна, естетична, релігійна, наукова свідомість.

Тема 4. Гносеологія.

Епістемологія: предмет, структура і завдання. Співвідношення теорії пізнання, гносеології і епістемології. Якщо гносеологія розгортає свої уявлення навколо опозиції субєкт-обєкт, то для епістемології базовою є опозиція обєкт-знання. Епістемологія ‑ філософсько-методологічна дисципліна, у якій досліджується знання, його будова, структура, функціонування і розвиток. Основні епістемологічні проблеми: як улаштоване знання; які механізми його обєктивації і реалізації в науково-теоретичній і практичній діяльності та ін. Онтологія і гносеологія. Роль пізнання в контексті людського існування. Еволюція епістемології: від питань про пізнаваність метафізичних реалій до проблем наукового пізнання. Предмет гносеології і епістемології та їх методи.

Поняття пізнання. Рушійні сили пізнання. Проблема визначення меж процесу пізнання. Структура пізнавального процесу. Пізнання як відображення, відношення, комунікація і діяльність. Структурні складові пізнавальної діяльності (об’єкт, суб’єкт, мета, засоби, результати). Суб'єкт і об'єкт пізнання, їх неподільність. Засоби пізнання. Види пізнавальної діяльності: чуттєве і раціональне, емпіричне і теоретичне. Стихійне пізнання і його особливості. Здоровий глузд як основа теорії пізнання. Складники здорового глузду. Види знання. Повсякденне знання і його особливості. Повсякденне знання і повсякденна мова. Повсякденне знання у відношенні до наукового і філософського знання. Зростання і поглиблення знань як результат пізнавальної діяльності. Перехід від незнання до знання і від нього ‑ до практики як основний зміст пізнавальної діяльності людини.

Проблема пізнання в історії філософії. Класична і некласична теорії пізнання. Скептицизм і агностицизм. Проблема предмету пізнання: реалізм і пізнавальний ідеалізм. Наївний реалізм. Критичний реалізм. Суб'єктивний ідеалізм. Декарт, Берклі, Юм. Загроза соліпсизму. Феноменалізм. Об'єктивний ідеалізм. Марбурська школа: Г.Коген, П.Наторп, Е.Кассірер.

Проблема походження або джерела пізнання: раціоналізм і сенсуалізм. Метафізичний раціоналізм Платона і Демокріта. Математичний раціоналізм Декарта, Гоббса, Спінози. Сенсуалізм Локка, Юма. Спроби подолання крайнощів раціоналізму і сенсуалізму: Ляйбніц. Позиція І.Канта. Роль інтуіції в пізнанні. Інтелект і інтуїція: А.Бергсон.

Проблема істини у філософії і юриспруденції. Поняття істини і омани, фальші. Класична і некласичні теорії істини. Критерії та провідні теорії істини: прагматична, когерентна, кореспондентна. Істина як процес, результат та передумова розвитку пізнавального процесу. Аналіз постмодерного заперечення істини. Об’єктивність істини та її критерії. Конкретність істини. Діалектика абсолютної і відносної істини. Критерій істини в філософії і кримінальному праві. Істина і метод. Істина і буття.

Догматизм і релятивізм як неадекватне пізнання. Проблема помилковості у пізнанні. Принципи перевірки знання: верифікація, фальсифікація, фалібілізм, критичний раціоналізм. Іронія: позиція щодо істини у Р.Рорті.

Пізнання в контексті соціально-практичної життєдіяльності. Проблема практики в історії філософії. Структура практики, її різновиди. Праця, спілкування, практична діяльність. Можливості і межі практики як критерія істини. Значення практики для пізнання. Творчість як конструктивний принцип пізнання. Сенсуалізм, раціоналізм і прагматизм як альтернативи науково-філософському розумінню сутності пізнавального процесу. Практика як відтворення і практика як творчість. Індивідуальні та суспільні сторони практики. Практика і культура. Людинотворча функція практики.

Тема 5. Філософська методологія.

Проблема методу в філософії. Методи, їх різновиди та класифікація. Методологія як теорія методу. Багаторівневість методологічного знання. Наука і філософія, логіка. Поняття “картини світу”. Форми наукового пізнання. Факт. Теоретична і політична заанґажованість наукових фактів. Проблема. Ідея як форма синтезу знання. Гіпотеза. Концепція. Теорія і її атрибути. Види і структура наукових теорій. Місце філософських методів серед спеціальних (міжгалузевих, галузевих наукових методів) і загальнонаукових методів. Етапи розвитку філософської методології. Філософія науки. А. Уайтхед і Б. Расел. Р. Карнап і А. Тарський. Г. Башляр, І. Лакатош, С. Тулмін, К. Поппер. Київська школа філософії науки: П. Копнін, М. Попович, С. Кримський. Роль парадигм в науці. Ньютоно-картезіанська парадигма. Парадигма некласичної науки. Т. Кун. Формування постнекласичної парадигми. П. Фейерабенд. Філософська методологія як система принципів і способів організації теоретичної та практичної діяльності. Сутність філософської методології як науки, системи світоглядних настанов і методологічного підґрунтя юридичних наук, практичної діяльності працівників органів внутрішніх справ.

Евристичні можливості і межі філософських методів. Діалектика як теорія розвитку. Розвиток як загальна, універсальна властивість буття. Зміст та відношення понять: розвиток, рух, зміни, саморозвиток. Метафізика і діалектика як світогляд, метод і життєва позиція. Основні форми діалектики. Наївно-стихійна діалектика. Ідеалістична діалектика. Матеріалістична діалектика. Діалектика та метафізика. Діалектика й догматичне мислення. Основні принципи діалектики. Принцип об’єктивності й суб’єктивності. Принцип загального зв’язку. Принцип розвитку та проблема створення цілісної концепції розвитку. Принцип сходження від абстрактного до конкретного й навпаки. Принцип детермінізму, цілісності, структурності, системності. Поняття діалектики та її альтернатив: еклектики, догматизму, софістики, релятивізму. Метафізика. Синергетика. Феноменологія. Натурфілософія і діалектика природи. Взаємодоповнюваність філософсько-методологічних доктрин. Проблема їх синтезу.

Діалектика як система принципів, законів і категорій. Зміст основних законів і категорій діалектики. Проблема законів діалектики. Поняття закону. Класифікація законів. Закон як вираження внутрішніх, суттєвих зв’язків матеріальних і духовних процесів. Основні закони діалектики, їх змістовний аналіз. Закон єдності та боротьби протилежностей. Закон взаємного переходу кількості та якості. Закон заперечення заперечення. Філософські суперечки навколо законів діалектики та її принципів. Специфіка прояву законів діалектики в професійній діяльності юриста. Вимоги до діалектичної логіки, їх методологічне значення для розгляду обставин справи в кримінальному процесі. Основні функції діалектики: онтологічна, гносеологічна, логічна, методологічна, світоглядна, праксеологічна (соціально-перетворююча).

Категорії діалектики та інших методів сучасної філософії як відображення розмаїтості буття. Одиничне і загальне. Явище та сутність. Діалектичні закономірності. Форма і зміст. Причина та наслідок. Елементи й структура. Структурні зв’язки. Поняття системи, принцип системності. Системний характер і механізм процесу розвитку. Системний підхід в науці, практиці, діяльності органів внутрішніх справ. Можливість та дійсність. Свобода та необхідність. Концепція детермінізму. Суще і належне. Суще і обов’язкове. Суще і можливе. Онтологія людського буття та діалектика негативності і заперечення. Сучасні концепції діалектики. “Негативна” діалектика (Т. Адорно, Г. Маркузе). Нелінійність, альтернативність розвитку.

Розвиток як результат предметно-практичної, цілеспрямованої діяльності людей. Значення законів, категорій та принципів діалектики у пізнанні й практичній діяльності юриста.

Тема 6. Філософська антропологія.

Філософська антропологія як підгрунття наук про людину. Людина як предмет філософського аналізу. Особливості філософського осмислення проблем людини.

Сутність людини як філософська проблема. Багатомірність сутнісної природи людини: її біологічні, соціальні і духовні компоненти. Уявлення про сутність людини на різних етапах розвитку філософії. Проблема людини у філософії Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. Християнська концепція людини у філософії Середньовіччя. Проблема людини у філософії Відродження та Нового часу. Німецька класична філософія про людину.

Антропологічні проблеми у вітчизняній філософській думці (Г.Сковорода, М.Гоголь, П.Юркевич). Критика П.Юркевичем антропологічного матеріалізму. Екзистенціалістська мужність бути: Леся Українка. Етичний персоналізм І.Франка. Вчення В.Вернадського про ноосферу. Екзистенція особи, час, свобода: В.Шинкарук.

Сучасна філософська антропологія людини (М.Шеллер, Г.Плеснер, А.Гелен та ін.). Еволюційна теорія Дарвіна і сучасна антропологія. Концепція неотомізму про сутність людини. Тейяр де Шарден. Хв. Вовк про антропологічні особливості українців. Соціологічні теорії: К.Маркс і М.Вебер. Психологічні теорії. Фрейдистська концепція. Теорія архетипів К.Юнга. Архетипи української культури: Дім – Поле – Храм (за С.Б.Кримським). Гуманістична психологія: В.Франкл.

Поняття «ментальність» у сучасному соціально-гуманітаному пізнанні. Ментальність як національний характер (А. де Токвіль), форма і тип мислення («первісна ментальність» у Л.Леві-Брюля), соціальний характер (Е.Фромм), важливий й універсальний інструментарій наукового пізнання соціокультурних спільнот (Л.Февр). Ментальність як глибинний рівень свідомості, від якого залежить специфіка світосприймання, світобачення, орієнтація і поведінка людини (спільноти) в реальності.

Обмеженість науки у вивченні людини. Проблема сутності людини і її існування. Раціональний і нераціональні погляди на сутність людини в історії філософії. Класична, некласична (модерна) і постмодерна філософія про сутність і існування людини. Іманентність і трансцендентність людини. Буття в собі і буття у світі (Х. Ортега-і-Гассет).

Проблема походження людини. Антропосоціогенез та його системний характер. Природне (біологічне) в людині. Роль спадковості у формуванні людини. Вплив науково-технічного прогресу на умови існування людини як біологічного виду: активізація мутаційного процесу, його вплив на спадковість. Гармонія та дисгармонія людського існування. Людина як єдність біологічного й соціального.

Соціальне у бутті людини. Буття соціального, його якісна відмінність від буття природного. Роль мови у процесі антропосоціогенезу, у формуванні свідомості та освоєнні світу. Виникнення та розвиток моральності як фактора антропосоціогенезу.

Філософський зміст понять «особистість», «індивід», «індивідуальність», їх співвідношення з поняттям «людина». Поняття особи й особистості. Персоналізація суспільного простору.

Процес соціалізації особистості та проблема формування ціннісних орієнтацій. Вищі духовні цінності: істина, краса, добро, чесність, справедливість, вірність, відповідальність, мудрість, правда, святе, свобода. Способи пізнання цінностей: емоційний та інтелектуальний. Поняття про духовну досконалість. Потреба в ідеалі. Ідеал і утопія.

Свобода й відповідальність. «Свобода-від» і «свобода-для» (Е.Фромм). Культура індивідуалізму і «культ особистості» як суспільне явище, його суб’єктивні й об’єктивні основи. Проблема особистої унікальності. Творчість і креативність як способи самореалізації особистості.

Філософська проблема життя й смерті. Проблеми життя та смерті в духовному досвіді людства. Самоцінність людського життя. Сенс життя. Соціальна та біологічна тривалість людського життя; смерть, безсмертя. Щастя й доля людини.

Самоцінність людського життя. Скінченність людського буття як онтологічна основа визначення його сенсу. Сенс життя. Індивідуальний і суспільний сенс життя. Проблема втрати сенсу життя. М.Шлемкевич про "загубленість" української людини. Пошук і творення сенсу життя.

Тема 7. Соціальна філософія.

Предмет соціальної філософії. Головні групи проблем. Роль соціального пізнання в історії. Особливості соціального пізнання – предмету, об'єкту, методів. Ідеали науковості у галузі суспільствознавства. Методологія соціального пізнання. Співвідношення предметів соціальної філософії та інших гуманітарних наук. Гуманістичний характер та методологічна спрямованість соціальної філософії. Загальнолюдське та класове в соціальній філософії. Об`єктивність, історизм, системність, єдність теорії та практики – основні методологічні принципи соціально-філософського пізнання. Головні категорії соціальної філософії. Еволюційне, інволюційне і революційне у розвитку суспільства і людини.

Особливості філософського пізнання суспільства. Проблема побудови теоретичних моделей суспільства. Основні концепції виникнення та розвитку суспільства: теологічна, патріархальна, натуралістична, технократична, соціопсихологічна. Теорія соціальної (М. Вебер, Т. Парсонс) та предметної (К. Маркс) дій тощо. Розвиток суспільства як природно-історичний процес зміни суспільно-економічних формацій (К. Маркс), соціальних систем (Т. Парсонс), стадій “економічного зростання” (У. Ростоу), еволюції типів культури (М. Вебер, П. Сорокін), локально-цивілізаційних циклів (А. Тойнбі). Суспільство як підсистема об’єктивної реальності. Соціальна форма руху матерії та її відмінності від процесів живої й неживої природи.

Феномен соціального. Соціум як історичний процес. Соціальне буття людини як реальний життєвий процес. Предметність, діяльність і спілкування – форми існування соціуму. Типи соціальної дії: афективна, традиційна, цінніснораціональна, цілераціональна (М. Вебер). Суспільство як самоорганізована система. Функціонування суспільства як природно-історичний процес. Географічне середовище та його роль у житті суспільства. “Географічний детермінізм”, “геополітика”. Біосфера. Вчення Т. де Шардена і В. Вернадського про ноосферу. Критерії прогресивного розвитку суспільства. Суспільство як система, що саморозвивається. Співвідношення стихійного і свідомого; необхідне й випадкове у діяльності людей і розвитку суспільства. Суб’єктивізм і волюнтаризм у суспільному розвитку суспільства. Історія суспільства як розвиток діяльності людей, що переслідують свої цілі.

Суспільство як соціальний спосіб людського буття, продукт взаємодії та результат творчості людини. Діяльність як специфічний спосіб існування соціального. Поняття матеріального й духовного життя суспільства, їх зміст і структура. Діалектика і пізнавальне значення суспільного буття та суспільної свідомості. Соціальні закони, їх роль у діяльності людей. Поняття устрою і сфер суспільного життя.

Спадкоємність ідей суспільного розвитку в контексті класових та загальнолюдських пріоритетів. Історична ґенеза теоретичних обґрунтувань сутності суспільного поступу:

діалектико-матеріалістична концепція соціальної філософії / К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін, Г.Плеханов, М.Бухарін, А. Грамші, А.Лабріола, К.Лібкнехт, Ф.Мерінг, Й.Сталін, Л.Троцький/;

соціологічна інтерпретація суспільства /О.Конт, Г. Спенсер, Е.Дюркгейм, Б.Малиновський, П.Сорокін, Т.Парсонс, Р.Мертон/;

феноменологічно- герменевтична лінія соціальної філософії /Е.Гусерль, Т.Адорно, Г.Маркузе, Ю.Хабермас, М.Хоркхаймер/;

анархізм /П.Прудон, М.Штірнер, П.Кропоткін, П.Лавров, П.Ткачов, М.Бакунін/;

«екзистенціальна філософія» суспільства /Ф, Достоєвський, С.К’єркегор, К.Ясперс, М.Хайдеггер, Ж.Сартр, А.Камю/;

«філософія життя» і фрейдизм /Ф.Ніцше, З.Фрейд/.

Культурологічні концепції суспільства /Р. Арон, З.Бжезинський, Дж.Гельбрейт, Д.Белл, М.Маклюен, У.Ростоу, Д.Фрідмен, Ж.Фураст’є, О.Тоффлер/.

Філософське осмислення історичної проблематики. Філософські традиції пізнання історії. Проблема методології визначення об’єктивних підвалин виявлення конкретно-історичних типів суспільства. Поняття світового історичного процесу. Природа, структура та проблема періодизацій історичного процесу. Лінійні та циклічні моделі розвитку історії. Ідея поступу в історії. Еволюціонізм і неоеволюціонізм про універсальність суспільної еволюції. Постановка питання про «кінець історії» у новітній філософії. Матеріальні та духовні передумови становлення цивілізацій, зовнішні та внутрішні фактори їх розвитку. Історичні спільності людей.

Спрямованість історичного процесу. Вчення про суспільно-економічні формації. Методологія формаційного аналізу суспільства та її значення для пізнання сучасності. Дискусії з проблем формації у вітчизняній філософській літературі. Варіативність в історичному процесі, проблема можливості внутрішньо-формаційних перетворень. Поняття цивілізації та цивілізаційних основ розвитку суспільства. Формація й цивілізація. Цивілізаційний підхід до розуміння історії. Тенденції розвитку культурно-історичних типів (М. Данилевський). Проблеми внутрішньої цілісності соціокультурних проявів окремих цивілізацій (О. Шпенглер). Історія як «культурно-історична монадологія» (А. Тойнбі). Відмінність формаційного та цивілізаційного підходів до аналізу всесвітньої історії. Проблема побудови теоретичних моделей суспільства. Розвиток суспільства як природно-історичний процес зміни суспільно-економічних формацій /К.Маркс/, соціальних систем /Т.Парсонс/, стадій «економічного росту» /У.Ростоу/, еволюції типів культур /М.Вебер, П.Сорокін/, круговороту локальних цивілізацій /А.Тойнбі/.

Сучасна цивілізація, її особливості й суперечності. Західна стратегія розвитку цивілізації. Теорія локальних цивілізацій. Техніка й цивілізація. Сучасна цивілізація та її технологічні характеристики. Проблема кризи цивілізації та шляхів виходу з неї. Діалектика цілісності та суперечності сучасного світу. Матеріальне та ідеальне, суб’єктивне та об’єктивне в суспільстві.

Ідея прогресу в історії соціальної філософії. Прогрес як еволюція розуму, культури, духовності людини /М.Кондорсе/. Неможливість прогресу /Платон/. Сутність діалектико ‑ матеріалістичної концепції прогресу, її вихідні принципи. Матеріальні основи та духовне забезпечення прогресу. Рушійні сили, критерії та головні напрями прогресу. Ступені прогресу. Заперечення прогресу в історії. Прогрес як еволюція жорстокості /В.Енгельгард/. Перспективи прогресу.

Концепція постіндустріального суспільства (Д. Белл, Г. Кан, З. Бжезинський, А. Тоффлер, Ж. Фурастьє, А. Турен). Соціальна теорія інформації. Поняття інформаційного суспільства. Технологічний, комунікативний та соцієнтальний підходи до розуміння інформаційного суспільства. Ознаки інформаційного суспільства. Актуальні проблеми сучасного інформаційного суспільства.

Глобалізація в контексті постіндустріальної реальності. Сучасне розуміння сутності глобалізму як головного явища епохи. Світовий порядок на початку ХХІ ст. Техногенні й інформаційні фактори радикального перетворення відносин у сучасному світі. Комп’ютеризація й інформатизація. Пошуки вирішення політичних, екологічних, демографічних, соціально-правових та інших глобальних проблем для виживання людства в умовах інтегрованого і цілісного світу. Глобальні проблеми в сучасній Україні та можливості їх вирішення.

Філософське розуміння поняття культури. Основні концептуальні підходи до визначення культури у філософії культури та культурології. Культура як «сукупність символів» /М.Вебер/, «форма розумової діяльності» /Е.Кассірер/, «прояв релігійного духу» /Ж.Марітен/, «система комунікацій» /К.Леві-Строс/, «інтелектуальний аспект штучного середовища» /А.Моль/. Основні моделі культури: натуралістична, класична, некласична (модерністська), постмодерністська. Функції культури. Поняття культури як надбання людства, засіб самоствердження людини в світі шляхом творчої матеріальної та духовної діяльності. «Людський вимір» культури. Культура, «антикультура», «контркультура».

Структура культури. Матеріальна та духовна культури. Поняття «духовної культури» суспільства. Структура і функції духовної культури. Духовна культура в контексті класових та загальнолюдських пріоритетів. Духовна свобода особистості. Духовне життя суспільства: поняття і структура. Духовне виробництво, суспільна свідомість, духовна культура. Духовне виробництво свідомості. Суспільний характер духовного виробництва. Гуманістична спрямованість культури. «Ідеологізація» та «деідеологізація» культури.

Основні підходи до розуміння цивілізації. Ідея демаркації культури і цивілізації (Ф. Тьонніс, Ф. Ніцше, О. Шпенглер, Г. Маркузе). Співвідношення культури і цивілізації. Типи цивілізацій: космогенна, техногенна (індустріальна), антропогенна (інформаційне суспільство). Проблема періодизації та типологізації культури. Основні підходи до типології культури. Криза культури як об’єктивне явище суспільно-історичного розвитку. Аналіз причин руйнації культурно-духовних начал. Критерії «кризовості» соціокультурного простору. Внутрішні і зовнішні чинники кризи культури. Сучасна антропологічна криза. Шляхи подолання культурної кризи і перспективи розвитку культури.

Тема 8. Основи філософії права.

Специфіка філософського осмислення соціально-культурних феноменів. Філософський та юридичний аспекти права, їх спільність, відмінність і особливості. Історичний характер становлення і формування філософії права як міждисциплінарної галузі наукового знання. Предмет філософії права: онтологічний, антропологічний, епістемологічний, метафізичний, історико-логічний аспекти. Основні питання філософії права. Коло проблем, що складають зміст філософсько-правової рефлексії: сутність права, метафізика і діалектика права, взаємовідношення держави, особистості та права, механізм забезпечення прав людини та предмет філософії права в історичному розвитку. Система зв’язків філософії права з іншими філософськими та юридичними дисциплінами. Світоглядна, ціннісна, методологічна, критична, прогностична та інші функції філософії права. Місце філософії права в системі соціогуманітарного знання та юридичної освіти. Співвідношення предметів філософії права, загальної теорії права та соціології права. Фундаменталізація юридичної освіти як важливе завдання курсу філософії права. Значення філософії права для правотворчої, правозастосовчої, правоохоронної та правоосвітньої діяльності.

Основні типи праворозуміння як методології філософсько-правових дискурсів. Класичні, некласичні та постнекласичні методи правопізнання. Відмінність витоків права та підходів до його тлумачення в юридико-позитивістській та природно-правовій доктрині. Становлення та розвиток природно-правового мислення. Поняття природного права в історичному розвитку. Поняття та різновиди юснатуралізму. Класичні теорії та сучасні концепції природного права. Історичні умови, теоретичні джерела та етапи формування і розвитку філософії позитивізму. Гносеологічний зв’язок форми філософського позитивізму з історичним розвитком юридичного позитивізму. Становлення юридичного позитивізму, його соціально-економічні та ідеологічні джерела, діалог з теоретиками природного права та історичної школи права. Визначальні теоретичні принципи юридичного позитивізму. Право як утворення держави, сукупність державно-владних примусових норм. Типи юридичного позитивізму (легізм, нормативізм, етатизм). Зміст і специфіка соціологічного позитивізму. Необхідність та взаємодія юснатуралістичної, натурфілософської, герменевтичної та позитивістської методології в юриспруденції.

Право як засіб гармонізації суспільних відносин, його вольовий та імперативний характер. Одвічна сутність права – забезпечення і захист людської свободи, справедливості, рівності, визначення їхніх можливостей і гарантій. Філософсько-світоглядний сенс права та його роль у формуванні свободи особи та почуття відповідальності. Мета права та його доцільність як світоглядні проблеми. Правова реальність як форма здійснення ідеї права. Правова дійсність як єдність сутності та функціонування права. Ідея права, норма права та правове життя як рівні правової реальності. Форми буття права. Право як ідея та ідеал. Право як закон, припис і норма. Право як система відносин і соціальна дійсність. Співвідношення права і закону як проблема правової онтології. Позитивне і природне право. Протиправний закон і неправове законодавство як ігнорування ідеалу свободи, рівності, справедливості. Свобода, всезагальне благо, справедливість, рівність як основні характеристики змісту ідеї права. Свобода як цінність, що випливає з гідності. Основні концепції свободи та їх соціальне підґрунтя. Натурфілософська і анархічна трактовка свободи. Свобода як можливість вибору. Свобода як пізнана необхідність. Свобода і відповідальність, діалектичні зв’язки між ними. Правові методи утвердження свободи і відповідальності у житті суспільства. Справедливість і рівність як категорії філософії права. Структура справедливості. Історія та сучасні концепції справедливості. Антиномії справедливості й антиномії права. Всезагальне благо, солідарність і порядок як основні характеристики ідеї права. Філософсько-теоретичні основи справедливості та законності в кримінальному, адміністративному та цивільному праві, процесуальному праві та адміністративно-правовій діяльності.