Тема 8. Травматизм та професійні захворювання

1. Особливості травматизму серед працівників поліції

2. Методи аналізу травматизму

3. Шляхи запобігання травматизму та професійним захворюванням

    Список використаних джерел

Однотипні ушкодження, які повторюються серед окремих груп населення, визначаються таким поняттям, як травматизм. Залежно від умов та характеру ушкодження розрізняють різні види травматизму, але найбільш узагальнено його можна розділити на дві великі групи – розлади здоров’я, які пов’язані з виконанням трудових обов’язків (виробничий травматизм), і які не пов’язані з трудовими обов’язками (невиробничий травматизм).

В ухваленій розпорядженням Кабінету Міністрів України «Концепції Загальнодержавної цільової програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища» зазначається, що, за даними Міжнародної організації праці, смертельний травматизм в Україні є одним із найвищих порівняно з іншими європейськими країнами і США: з розрахунку на 100 тис. працівників він, порівняно з Німеччиною, вищий у 2,5 рази, із США – у 2 рази, з Італією – в 1,3 рази, але нижчий, ніж у Росії (в 1,5 рази).

Основні причини травматизму при виконанні трудових обов’язків такі:

• організаційні – відсутність або низька якість проведення інструктажу, порушення вимог охорони праці, відсутність контролю, невчасний ремонт або заміна несправного обладнання, незабезпечення санітарно-гігієнічних вимог тощо;
• технічні – недосконалість технологічного процесу, несправність виробничого обладнання, інструменту і засобів захисту, а також порушення технологічного процесу, конструктивні недоліки, зношеність устаткування;
• санітарно-гігієнічні – підвищений вміст у повітрі робочої хони шкідливих речовин, підвищений рівень шуму, вібрацій, недостатнє освітлення робочих місць, наявність підвищених рівнів випромінювань, порушення правил особистої гігієни тощо;
• психофізіологічні – помилкові дії внаслідок втоми працюючих, монотонності праці, хвороби, необережності.

Найбільш травмонебезпечними галузями нині залишаються вугільна, хімічна промисловість, агропромисловий комплекс, транспорт та будівництво. На підприємства цих галузей щороку припадає маже половина від загальної кількості травмованих на виробництві людей.

Наслідки травматизму і професійних захворювань:

• соціальні – втрата здоров’я або життя людини, зниження темпів розвитку суспільного виробництва та формування суспільного бутя;
• економічні – зниження продуктивності праці, матеріальні збитки, витрати, пов’язані з оплатою лікарняних, компенсацій за важкі та шкідливі умови праці, штрафні санкцій від наглядових органів.

Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у ст. 14 нещасним випадком визнається обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов’язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров’ю або настала смерть.

Отже, до нещасного випадку призводить вплив на працівника небезпечних факторів і середовища, але спеціального переліку таких небезпечних факторів у вітчизняному законодавстві немає. Натомість звертається увага на час та обставини їхнього настання. Так, в органах Національної поліції України, нещасним вважатиметься випадок (поранення, травма, контузія або каліцтво), який стався за умови фактичного виконання службових обов’язків, а також:

• на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;
• на території органу Національної поліції або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), якщо при цьому потерпілим не були порушені вимоги наказів, інструкцій та інших нормативно-правових актів;
• поза територією органів Національної поліції, якщо перебування там відповідало службовим обов’язкам особи рядового і начальницького складу та розпорядку дня або вона направлена туди за наказом керівництва;
• при виконанні державних або громадських обов’язків, якщо навіть ці обов’язки і не були пов’язані зі службою;
• при виконанні обов’язку з урятування людського життя, охорони державної, колективної власності та власності громадян, підтримання дисципліни й охорони правопорядку;
• при ураженнях, зумовлених впливом радіоактивних речовин, інших джерел іонізуючих випромінювань тощо.

Крім цього, Кабінет Міністрів України в постанові від 17 лквітня 2019 року № 337 «Про затвердження Порядку розслідування нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» та Міністерство Національної поліції України у наказі від 27 грудня 2002 року № 1346 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України» визначили й інші обставини виробничого травматизму.

1. Особливості травматизму серед працівників поліції

Травматизм серед працівників поліції має свої особливості. Як показує практика, значна частина випадків фізичного травматизму та випадків загибелі особового складу Національної поліції України відбувається під час безпосереднього виконання ними своїх службових обов’язків.

Причини, які призводять до травматизму та загибелі особового складу МВС України, можна умовно поділити на об’єктивні та суб’єктивні.

До об’єктивних відносяться причини, виникнення яких не залежить від волі та дій працівника поліції. Наприклад, невиконання керівниками структурних підрозділів і територіальних органів поліції нормативних актів, які стосуються забезпечення особистої безпеки працівників.

До суб’єктивних відносяться причини, які виникають внаслідок неправильних дій працівника поліції, невірної оцінки обстановки, що склалася, хибної впевненості у власних силах, грубого порушення нормативних документів МВС України, які стосуються особистої безпеки працівників поліції при виконанні службових обов’язків і безпечного поводження зі зброєю.

Умовно помилки, що призводять до виникнення надзвичайних подій, можна поділити на три групи: психологічні, тактичні та службові.

До помилок першої групи належать: психологічна невіра в можливість опору з боку порушника, і, як наслідок, неготовність до дій в екстремальних умовах; психологічна неготовність до можливості застосування зброї на ураження; невпевненість або хибна впевненість у собі.

Тактичні помилки виникають через незнання правил особистої безпеки при виконанні службових завдань. Іноді до виникнення надзвичайних подій у службовій ситуації призводить комплекс психологічних і тактичних помилок. Так, хибна впевненість у власних силах може призвести до усвідомлених тактичних помилок, які викликані недбалим ставленням до правопорушника.

Однією з розповсюджених тактичних помилок є невиклик допомоги. Навіть у ситуаціях, коли наряд патрульної поліції при припиненні порушення громадського порядку знаходиться у чисельній меншості, поліцейські продовжують розраховувати на власні сили.

Друга тактична помилка полягає в невірній оцінці навколишньої обстановки. При проведенні затримання в приміщенні трапляються непоодинокі випадки застосування правопорушниками підручних предметів в якості холодної зброї.

До службових помилок виникнення надзвичайних подій з фізичними наслідками відносять помилки, які викликані недоліками службової підготовки. Наприклад, слабке знання правил та умов застосування табельної вогнепальної зброї є причиною того, що навіть у ситуації, коли поліцейський не тільки має право, а й зобов’язаний застосовувати зброю, він розраховує лише на свою фізичну силу.

Серед службових причин виникнення надзвичайних подій окремо стоїть грубе порушення нормативних актів МВС України, які стосуються дотримання особистої безпеки при виконанні службових обов’язків та безпечного поводження зі зброєю. Подібні надзвичайні події трапляються внаслідок особистої недисциплінованості окремих працівників поліції та їх байдужого ставлення до таких же фактів, що допускають інші.

2. Методи аналізу травматизму

Для своєчасного виявлення причин травматизму та визначення шляхів для його запобігання відповідними наглядовими та контрольними органами з питань охорони праці постійно здійснюється аналіз травматизму.

Найбільш поширеними взаємодоповнюючими методами дослідження травматизму є статистичний і монографічний. Але останнім часом все більше уваги приділяють економічному, ергономічному та психофізіологічному методам.

Нині застосовуються такі методи аналізу травматизму:

1. Статистичний – базується на вивченні звітів і актів про нещасні випадки та аналізі статистичного матеріалу по травматизму, який накопичений на підприємстві, в регіоні або галузі за кілька років. Первинні дані для цього аналізу містяться в актах розслідування нещасних випадків за формою Н-1. Статистичний аналіз дозволяє групувати нещасні випадки за статтю, віком, професією, стажем роботи потерпілих, часом, місцем, типом нещасних випадків, їх причинами, характером отриманих травм тощо.

За допомогою цього методу можна встановити найбільш характерні види травм за окремими видами професійної діяльності, визначити причини, які провокують найбільшу кількість нещасних випадків, виявити небезпечні місця, розробити і провести необхідні організаційно-технічні заходи.

При проведенні статистичного аналізу для характеристики рівня виробничого травматизму на підприємстві і в галузі використовують кількісні та якісні відносні показники, засновані на вивченні первинних документів про травматизм.

Коефіцієнт частоти травматизму Кч розраховується на 1000 працюючих. Для оцінки рівня травматизму розраховують показники:

Кч = Н∙1000 / Т;

Кв = D / Т;

де Кч – коефіцієнт частоти; Кв – коефіцієнт важкості травм; Н – кількість випадків травматизму за досліджуваний період; D – кількість днів непрацездатності через травмування; Т – середньосписочна кількість працюючих.

Тобто, коефіцієнт частоти травматизму Кч – це кількість нещасних випадків або профзахворювань, які сталися у відповідний період часу (півріччя, рік), на 1000 працюючих.

Якісний показник травматизму Кв або коефіцієнт важкості травматизму (нещасних випадків) характеризує середню втрату працездатності в днях, що припадають на одного потерпілого за звітний період.

Різновидами статистичного методу є груповий і топографічний методи аналізу травматизму.

2. Топографічний – на площі цеху, дільниці або маршруті руху працівників позначають місця, де сталися нещасні випадки, що дає змогу наочно визначити небезпечні місця і привернути до них увагу, виявити причини та визначити заходи щодо запобігання їм.
3. При груповому методі досліджуються травми конкретної групи за визначеними однорідними ознаками: часом травмування, кваліфікації; спеціальністю, віком потерпілого; видами робіт; причинами нещасних випадків та ін. Це дозволяє визначити найбільш несприятливі обставини в організації робіт і фактичний стан умов праці на підприємстві або в його підрозділах.
4. Монографічний метод являє собою поглиблений аналіз небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які властиві технологічному процесу, обладнанню, ділянці виробництва, окремим робочим місцям. Аналізуються всі обставини нещасних випадків, виконуються за необхідності відповідні дослідження та випробування. Цей метод дозволяє не тільки проаналізувати нещасні випадки, а й виявити потенційні небезпечні фактори, які існують на виробництві, що вивчається, а також використати отримані результати при проектуванні виробництва, його модернізації і розробки заходів з охорони праці.
5. Економічний – вивчення та аналіз втрат, спричинених травматизмом. Він полягає у визначенні заподіяної економічної шкоди від травматизму, а також визначенні економічної ефективності від затрат на розробку та впровадження заходів з охорони праці. Цей метод доповнює інші методи дослідження травматизму, збагачує їх результатами економічного аналізу.
6. Ергономічний метод ґрунтується на комплексному вивченні системи «людина – машина – робоче середовище». Відомо, що кожному виду трудової діяльності відповідають визначені фізіологічні, психофізіологічні та психологічні якості людини, а також її антропометричні дані. Тому при комплексній відповідності вказаних властивостей людини до конкретної трудової діяльності можлива ефективна і безпечна робота. Порушення цієї відповідності може бути первинною причиною нещасного випадку.
7. Метод анкетування – опитування працюючих за результатами аналізу розроблення методів профілактики травматизму.
8. Метод експертних оцінок – експертна оцінка умов праці та розроблення заходів запобігання травматизму.

3. Шляхи запобігання травматизму та професійним захворюванням

Провідна роль у запобіганні травматизму належить державній системі управління охороною праці, вдосконаленню державного нагляду і громадського контролю за станом безпеки праці на рівні підприємств, галузей, регіонів. Існують технічні, організаційні, санітарно-гігієнічні, правові та економічні заходи з профілактики травматизму і професійних захворювань.

Технічні:

• застосування технічних засобів, що запобігають дії небезпечних і шкідливих виробничих факторів на працюючих;
• створення комфортного мікроклімату;
• розроблення і впровадження безпечного устаткування;
• механізація та автоматизація технологічних процесів;
• модернізація технологічного обладнання.

Власник підприємства зобов’язаний інформувати працівників про стан охорони праці, причини нещасних випадків і професійних захворювань, заходи, вжиті для їх усунення та забезпечення умов праці на рівні нормативних.

Організаційні:

• правильна організація роботи, навчання, контроль і нагляд за охороною праці;
• розроблення перспективних планів зниження травматизму, своєчасного виконання заходів щодо охорони праці;
• дотримання трудового законодавства, міжгалузевих нормативних актів про охорону праці;
• упровадження безпечних методів наукової організації праці;
• проведення оглядів, лекційної та наочної пропаганди з питань охорони праці;
• моральне і матеріальне заохочення за активну роботу з охорони праці.

Санітарно-гігієнічні:

• створення нормативного мікроклімату на робочих місцях;
• забезпечення робочих місць відповідним освітленням, вентиляційними системами, системами опалення, кондиціювання;
• обладнання місць для короткочасного відпочинку працівників;
• обладнання санітарно-побутових кімнат;
• виявлення та усунення джерел виробничого шуму, вібрації, випромінювань.

Правові:

• виконання законодавчих актів, норм і правил з охорони праці, охорона праці жінок, підлітків, інвалідів;
• регулювання режиму праці й відпочинку;
• укладення колективного договору, угоди з охорони праці;
• своєчасне розроблення інструкцій з техніки безпеки, виробничої санітарії;
• розслідування нещасних випадків на виробництві тощо.

Економічні:

• цільове використання коштів, виділених на охорону праці;
• широке залучення коштів із фондів підприємства, позик банків тощо для поліпшення умов праці.

Крім того, безпека поведінки людини в трудовому процесі залежить від її певних індивідуальних характеристик, а саме:

• стану безумовних рефлексів, якими людина несвідомо відповідає на різні небезпеки, що загрожують її організму (наприклад, самовільне відсунення руки від гарячого предмета);
• психофізіологічних якостей людини, які виявляються в її чутливості до сигналів небезпеки, її швидкісних можливостях реагувати на такі сигнали, її емоційних реакціях на небезпеку, визначенні небезпечної ситуації і реагуванні на неї (на поведінку людини впливає і її емоційний, психічний і фізичний стан: так, стан тривоги загострює почуття небезпеки, стан втоми зменшує можливості людини щодо визначення і протидії їй);
• професійних якостей та досвіду людини, тобто знання професії і правил безпеки, життєвого досвіду;
• мотивації до безпечної праці (у різних людей існують різні мотиви до праці та заходів безпеки).

Професійний відбір

Зростання в сучасних умовах інтенсивності праці та висока «ціна» помилкових дій, наслідком чого може бути зниження якості професійної діяльності та виникнення аварій і, навіть, катастроф, великі швидкості та високий темп роботи, дефіцит часу, наявність високого рівня нервово-емоційної напруги – зумовлюють підвищення вимог до психофізіологічних якостей людини.

У багатьох країнах світу проблему «людського фактору» вирішують з допомогою професійного психофізіологічного відбору, кінцевим результатом якого є висновок психофізіологічної експертизи. Наприклад, у США при Міністерстві праці створено 1200 державних центрів профорієнтації і профвідбору (щороку через них проходить більш як 1 млн. молодих американців). Багаторічний досвід використання професійного добору в США засвідчує його високу ефективність.

Готовність будь-коли негайно включитися в діяльність, здатність діяти організовано і цілеспрямовано в складних та небезпечних умовах, в умовах дефіциту часу і відсутності чіткого алгоритму дій, підвищеного рівня матеріальної та моральної відповідальності притаманні далеко не кожній людині.

Світовий досвід доводить, що в подібних «критичних» професіях здатні працювати далеко не всі люди, які отримали відповідну кваліфікацію й освіту. Надійність в екстремальній ситуації не визначається стажем, знаннями працівника або його палким бажанням.

Для таких професій альтернативи психофізіологічному відбору немає, його відсутність чи ігнорування призводить, як мінімум, до значного відсіву в період навчання чи під час наступної діяльності.

Допуск до роботи осіб, які за своїми психофізіологічними особливостями не можуть задовільно її виконувати або виконують зі значною кількістю помилок, – справа для суспільства економічно невигідна і небезпечна, а для громадян може закінчитися втратою здоров’я та працездатності.

Допуск до роботи таких осіб може призвести не тільки до нераціонального використання ресурсів, а й викликати техногенні аварії або екологічні катастрофи.

З точки зору забезпечення більш високого рівня безпеки та економічної доцільності, для виявлення непридатних осіб проводиться психофізіологічна експертиза. Такий підхід обумовлений знанням про достатню стійкість психофізіологічних якостей людини, сформованих у процесі її розвитку, та обмеженість можливості їх направленого розвитку (зміни) в реальні терміни, необхідні для оволодіння професією.

Становлення такого напряму, як психофізіологічна експертиза, не є свавільним актом науковців, керівництва або роботодавців – це обумовлено завданнями забезпечення безпеки праці в усіх її аспектах, забезпечення професійної надійності, збереження здоров’я і трудового довголіття працюючих. Психофізіологічний відбір є складовою інтегрального комплексу первинної психогігієни, психопрофілактики і формування психології безпеки при виконанні робіт підвищеної небезпеки.

Психофізіологічна експертиза працівників для виконання робіт підвищеної небезпеки – сукупність заходів для виявлення осіб, які за своїми професійно важливими психофізіологічними якостями відповідають вимогам конкретної діяльності в напружених та (або) небезпечних умовах і придатні до ефективного виконання небезпечних робіт (професійних обов’язків).

Проведення професійного психофізіологічного відбору і психофізіологічної експертизи передбачене ст. 5 Закону України «Про охорону праці», а також Положенням про медичний огляд працівників певних категорій (наказ МОЗ України від 23.07.2007 № 246, Переліком робіт, в яких є потреба в професійному доборі (наказ МОЗ України та Державного Комітету України про нагляд за охороною праці №263/121 від 23.09.94).

Заходи професійного психофізіологічного відбору в Україні запроваджувалися в різні періоди й ефективно здійснюються в енергетиці, на залізничному транспорті, в авіації, морському флоті, автотранспорті, силових структурах тощо. Хоча вони і мають у більшості випадків відомчий характер, але дають значний економічний ефект.

У межах попередніх медичних оглядів при прийнятті на роботу (службу) визначається психофізіологічна придатність осіб до роботи (служби), діяльність яких передбачає носіння вогнепальної зброї, проведення аварійно-рятувальних робіт і робіт із гасіння пожеж, а також діяльність, яких пов’язана з управлінням транспортом.

Для працівників органів Національної поліції України визначення придатності до служби за індивідуальними психофізіологічними особливостями здійснюється на підставі Наказу МВС України від 03.04.2017 року № 285 «Про затвердження Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС».

Психофізіологічне обстеження проводиться лікарями-психофізіологами (лікарями функціональної діагностики) спеціальних підрозділів, що утворюються в закладах охорони здоров’я МВС та Національної гвардії України для проведення лікарської та військово-лікарської експертизи.

Військово-лікарські комісії проводять лікарську експертизу кандидатам на службу в поліцію, поліцейським і колишнім поліцейським, кандидатам до вступу до вищих навчальних закладів, здобувачам вищої освіти навчальних закладів.

Визначають за станом здоров'я, фізичного розвитку, а для окремих видів службової діяльності - за індивідуальними психофізіологічними особливостями, придатність кандидатів до служби в поліції, кандидатів до вступу до вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - навчальні заклади), здобувачів вищої освіти навчальних закладів, придатні поліцейських до подальшої служби при переміщенні по службі, проходження служби у відрядженні за кордоном;

Військово-лікарські комісії також займаються визначенням придатності кандидатів до військової служби за контрактом, у військовому резерві, кандидатів до вступу до вищих військових навчальних закладів НГУ, ступеня придатності військовослужбовців до військової служби у зв’язку з їх звільненням;

Роботи підвищеної небезпеки

При організації безпеки праці особлива увага приділяється роботам підвищеної небезпеки.

Роботи підвищеної небезпеки – це роботи в умовах впливу шкідливих або небезпечних виробничих факторів, або такі, де є потреба у професійному доборі, чи пов’язані з обслуговуванням, управлінням, застосуванням технічних засобів роботи або технологічних процесів, які характеризуються підвищеним ступенем ризику виникнення аварій, пожеж, загрози життя, заподіяння шкоди здоров’ю, майну, навколишньому середовищу.

Відповідно до ст. 18 Закону «Про охорону праці» працівники, які зайняті на роботах із підвищеною небезпекою, щорічно проходять спеціальне навчання і перевірку знань з питань охорони праці, а також згідно з вимогами розділу 4 Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України від 26.01.2005 р. № 15. Крім того, ця категорія робітників має проходити інструктажі з питань охорони праці, організація проведення яких, види і терміни передбачені розділом 6 Типового положення.

Перелік робіт підвищеної небезпеки затверджений наказом Держнаглядохоронпраці України 26.01.2005 № 15 (НПАОП 0.00-2.24-05).

До робіт підвищеної небезпеки відносять 137 видів робіт, зокрема:

Зварювальні, газополуменеві, наплавочні, напалювальні й паяльні роботи. Контроль за зварними з’єднаннями.

Роботи в охоронних зонах ліній електропередачі, діючих нафтопроводів, газопроводів, комунікацій газових промислів, а також споруд на них.

Роботи в діючих електроустановках.

Роботи в зонах дії струму високої частоти, іонізуючого випромінювання, електростатичного та електромагнітного полів, а також роботи із застосуванням лазерів.

Роботи на повітряних лініях зв’язку, які перетинають лінію електропередачі й контактні дроти.

Роботи із застосуванням ручних електронних і пневмомашин та інструментів.

Скелелазні роботи.

Роботи в термічних цехах і дільницях на електротермічних установках підвищеної та високої частот.

Вибухові роботи та роботи, пов’язані з утилізацією зброї, звичайних видів боєприпасів та виробів ракетної техніки.

Роботи з небезпечними речовинами та інертними газами тощо.

На підприємствах на основі Переліку робіт підвищеної небезпеки, з урахуванням специфіки виробництва, роботодавцем розробляється і затверджується відповідний перелік робіт з підвищеною небезпекою, для проведення яких потрібно щороку проводити спеціальне навчання і перевірку знань з питань охорони праці.

Суб’єкт господарської діяльності, який має намір розпочати (продовжити) виконання роботи підвищеної небезпеки або експлуатацію об’єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, повинен одержати відповідний дозвіл Держпраці або його територіального органу.