Тема 1. Концепт особистої безпеки у практичній діяльності працівника поліції

Практичне забезпечення безпеки служби, праці та життя працівників поліції вимагає наукового підходу до розв’язання проблем, існуючих у цій галузі. Найперше завдання науки полягає у визначенні сутності поняття цього явища. Лише на цій підставі можуть бути правильно вирішені всі теоретично-практичні питання наукового, нормативно-правового та методичного забезпечення управління безпекою діяльності працівників ОВС.

Щодо поняття безпеки в науковій літературі висловлено багато думок і поглядів. У словнику С. І. Ожегова безпека означає стан, при якому не загрожує небезпека, це – захист від небезпеки. Під небезпекою, у свою чергу, розуміють загрозу заподіяння кому-небудь шкоди, загроза життю та здоров’ю людини, іншим її цінностям. Отже, небезпека – це ситуація, коли існує загроза безпеці, тобто сукупність умов і факторів, які є небезпечними для життєво важливих інтересів особи. Загроза як зовнішній чинник небезпеки, справляючи специфічний вплив на конкретного суб’єкта, зумовлює його особливий психологічний стан. Останній виступає як психофізіологічна ознака небезпеки. Людина, яка знаходиться в стані небезпеки, відчуває тривогу, неспокій, для неї характерним є психічне напруження та інші негативні прояви.

Якщо небезпека характеризується наявністю загрози, то для безпеки, навпаки, характерна відсутність загрози і, відповідно, психофізіологічної напруженості та пов'язаних із нею негативних наслідків. В. А. Ліпкан наголошує на багатогранності «феномену безпеки». На його думку, безпека характеризує конкретний стан захищеності будь-якої держави та її спроможність протистояти змінам умов функціонування як таким, що носять як передбачуваний, так і спонтанний характер. Безпека – це гарантована конституційними, законодавчими і практичними заходами захищеність і забезпеченість життєво важливих інтересів об’єкта від зовнішніх і внутрішніх загроз. Суть безпеки – постійне існування загрози і перманентна необхідність управління нею.

В. М. Лапін стверджує, що безпека життєдіяльності – це ступінь захисту людини від надзвичайної небезпеки, де під терміном «небезпека» мається на увазі вплив на людину факторів, які можуть викликати відхилення її стану від нормального. Природа цих факторів може бути пов’язана як з причинами природного або соціально-економічного характеру (екологічними катастрофами, низьким економічним рівнем життя тощо), так і причинами техногенного характеру (рівнем забруднення навколишнього середовища як наслідком виробничої діяльності людини, аваріями, катастрофами на підприємстві, транспорті, війнами).

І. П. Пістун розглядає безпеку як стан діяльності, за якого з певною ймовірністю проявляється небезпека. На його думку, безпека – це мета, а безпека життєдіяльності – засоби, шляхи, методи досягнення.

Є. А. Арустамов вирішення проблеми безпеки життєдіяльності вбачає в забезпеченні нормальних умов діяльності людей, захисті людини й оточуючого її середовища від впливу шкідливих факторів, які перевищують допустимі норми. Він наголошує, що підтримання нормальних умов діяльності й відпочинку людини створює передумову для найвищої працездатності та продуктивності. Забезпечення безпеки праці та відпочинку сприяє збереженню життя і здоров’я людей за рахунок зниження травматизму і захворюваності.

Особиста безпека за А. В. Будановим визначається такими факторами: специфікою умов, змісту та форм професійної діяльності; метою професійної діяльності працівника; загальною професійною підготовкою працівника і наявністю в нього спеціальних знань, умінь та навичок щодо забезпечення особистої безпеки при виконанні професійних завдань.

З точки зору того ж А. М. Буданова, проблема особистої безпеки працівників поліції при вирішенні ними професійних завдань або в ситуаціях, пов’язаних зі службовою діяльністю, набуває нині особливої гостроти та актуальності. Ризик як фізичний, так і психологічний є сьогодні об’єктивною складовою професійної діяльності працівників правоохоронних органів. Спеціальна діяльність щодо забезпечення їх особистої безпеки, тобто ціле-спрямованого зменшення такого ризику до реально можливої межі, є надзвичайно актуальною.

Н. П. Матюхіна підкреслює, що нова соціально-економічна, політична і криміногенна ситуація, що склалася в суспільстві, значно ускладнила умови професійної діяльності працівників поліції, підвищила ступінь професійного ризику. Вона також зауважує, що важко усунути фактор небезпеки з професійної діяльності працівників поліції, ураховуючи її спрямованість на охорону правопорядку та боротьбу зі злочинністю. У цих умовах особливого значення набуває вивчення та аналіз сукупності причин, що зумовлюють небезпечність правоохоронної діяльності та її можливі наслідки для працівників поліції і членів їх сімей, а також визначення можливостей суспільства держави, певних інститутів щодо їх мінімізації, компенсації та корекції.

І. В. Пахар, аналізуючи умови праці осіб рядового та начальницького складу, зазначає, що останні мають два виміри: вузький і широкий. У вузькому значенні під умовами оперативно-службової діяльності слід розуміти конкретну обстановку, в якій відбувається процес професійної діяльності, що характеризується технологічними, організаційними і санітарно-гігієнічними аспектами. У широкому значенні умови оперативно-службової діяльності можна визначити як комплекс заходів, що забезпечують ефективне виконання працівником поліції своїх професійних обов’язків. До них можна віднести: режим праці та відпочинку; порядок та умови оплати праці; матеріально-технічне забезпечення; санітарно-побутові умови; систему засобів соціального захисту.

Підкреслюючи своєрідність умов професійної діяльності працівників поліції, М. В. Виноградов наголошує на високій імовірності виникнення психічних розладів, а В. Г. Андросюк зазначає, що багато екстремальних станів виникає у працівників не лише на службі, а й в умовах, не пов’язаних із вирішенням оперативно-службових завдань (конфліктні взаємовідносини в тісному суспільному оточенні – сім’я, сусіди, знайомі; провокаційні дії осіб у громадському транспорті, місцях масового відпочинку громадян, магазинах, в установах).

В. С. Надаєнко стверджує, що за родом виконання поставлених перед працівниками органів Національної поліції різнопланових завдань їм часто доводиться вступати в контакт зі злочинцями при їх затриманні. Такі контакти пов’язані з ризиком, значними витратами моральних і фізичних сил, підвищеним психічним та емоційним навантаженням, а також вимагають уміння швидко оцінювати обстановку й приймати рішення (у тому числі про застосування спеціальних засобів та вогнепальної зброї).

Отже, фактори, які впливають на зниження безпеки діяльності працівників поліції, поділяють на дві основні групи. Перша група факторів пов’язана з особливостями правозахисних цілей, функцій, завдань органів служб та підрозділів Національної поліції, друга − з професійною діяльністю працівників ОВС. Причому друга група факторів є похідною від першої. Об’єктивні умови функціонування органів Національної поліції обумовлюють вимоги до професії правоохоронця, останні, у свою чергу, є підґрунтям до виникнення численних факторів зниження безпеки діяльності працівників ОВС другої групи.

Розв’язання проблеми забезпечення особистої безпеки працівників органів Національної поліції значною мірою залежить від знання та урахування факторів, які тимчасово підвищують схильність до трагічних випадків під час виконання службових обов’язків і головних причин цих випадків.

Відомо, що трагічні випадки просто так не відбуваються. Здебільшого вони є результатом комбінації факторів, які роблять їх або неминучими, або вірогідними. За С. І. Самигіним та Л. Д. Столяренком, це такі комбінації факторів: недосвідченість, недостатня професійна підготовленість; необережність; інформаційні перешкоди та інформаційне перевантаження; схильність до нещасних випадків, яка залежить від функціонального стану; минулий досвід трагічних або нещасних випадків; халатне ставлення працівників до проблеми професійної безпеки і т. ін. Як, бачимо, перелік невичерпний.

Наслідком дії багатьох негативних стресових факторів, пов’язаних із службово-трудовою діяльністю працівників ОВС, є не тільки зниження рівня безпеки осіб рядового і начальницького складу, а й виникнення їх професійної деформації. Зниження рівня безпеки діяльності працівників органів Національної поліції і виникнення у них професійної деформації обумовлені одними й тими ж факторами, − це подвійна проблема, яка стоїть на шляху підвищення ефективності функціонування органів системи Міністерства Національної поліції. Професійна деформація працівників органів Національної поліції є тим фоном, який посилює зниження показників їх безпеки діяльності, і навпаки. Так, до стресових факторів, що обумовлюють виникнення й розвиток професійних деформацій, в літературі відносять стан здоров’я, відсутність соціального захисту, фінансові проблеми, відсутність нормальних умов роботи, несправедливе відношення керівництва, невлаштованість побуту, недосконалість законодавства, ненормований робочий день, низька кваліфікація, посягання на особу працівника та його власність тощо.

Зауважимо, що поняття «безпека діяльності працівників поліції» слід розуміти ширше, ніж забезпечення лише їх особистої безпеки. Безпека діяльності працівників поліції – явище багатопланове і включає низку взаємопов’язаних компонентів. До основних з них віднесено такі: а) економічна безпека – відповідність матеріального забезпечення працівника його об’єктивним матеріальним потребам; б) правова безпека – відповідність правового забезпечення діяльності поліції об’єктивним умовам та завданням цієї діяльності; в) матеріально-технічна безпека – відповідність матеріально-технічного забезпечення службово-професійній діяльності працівників НПУ, об’єктивним умовам і завданням останньої; г) соціальна безпека – відповідність соціального статусу органів служб і підрозділів та їх працівників важливості тих правоохоронних завдань, які вони виконують; д) соціально-психологічна безпека – це, насамперед, відповідність громадської думки про діяльність Національної поліції об’єктивним оцінкам їх діяльності та відповідність «образу працівника» реальним професійним й особистісним типам працівників; є) кадрова безпека – відповідність рівня професійної надійності працівників вимогам, які висуваються до особи рядового чи начальницького складу, завдань і реальних умов діяльності органів системи Міністерства внутрішніх справ; ж) інформаційна безпека – відповідність можливостей отримання інформації, необхідної для ефективної професійної діяльності, реальній потребі мати таку інформацію для виконання службових завдань і забезпечення професійної захищеності й особистої безпеки працівників НПУ; з) спеціальна безпека – ефективність спеціальних заходів оперативно-розшукового, контррозвідувального та іншого характеру, дій підрозділів власної безпеки щодо захисту органів Національної поліції від деструктивного впливу злочинного середовища; і) психологічна безпека – відповідність спеціальних заходів, спрямованих на профілактику та попередження психологічної деформації особистості працівника, ступеню реального впливу на нього психотравмуючих факторів, пов’язаних із професійною діяльністю; и) фізична безпека – відповідність комплексу правових, матеріально-технічних, управлінсько-організаційних та інших заходів, забезпечуючих життя і здоров’я працівників при вирішенні ними професійних обов’язків, реальним можливостям знизити цей ризик чи небезпеку до об’єктивно можливої межі.

Подальше вдосконалення системи організаційно-правових заходів у галузі забезпечення охорони та захисту життя, здоров’я, честі, гідності та недоторканності працівників НПУ у процесі виконання останніми посадово-функціональних обов’язків передбачає підвищення їх професіоналізму.

Поняття професіоналізму як соціального явища досліджується в рамках нової інтегративної науки акмеології, яка вивчає механізми досягнення «вершин» у професійній діяльності (від грец. «акме» – вершина).

Професіоналізм працівників органів Національної поліції – це, насамперед, високий рівень їх теоретично-практичної підготовки при здійсненні посадових функцій та виконанні завдань. Для того щоб стати професіоналом, треба не лише вчитися своїй справі, а й оволодівати професією практично. Однак і цього замало. Професіоналізм пов’язаний із суб’єктивним аспектом людської діяльності, а саме потребою індивіда реалізовувати власний потенціал, енергію. Разом із цим, професіоналізм – об’єктивна сторона діяльності людини, бо вона пов’язана з потребою вдосконалювати саме суспільство, сприяти поліпшенню організації праці, її культури, тобто професіонал в кінцевому рахунку сприяє суспільному прогресу, руху суспільства вперед, забезпечуючи більш високу продуктивність праці. Крім того, професіонал раціонально використовує ресурси (людські й матеріальні), завжди бачить і може запропонувати яким чином можна поліпшити умови праці, правильно організувати місце роботи. Як правило, професіонал дисциплінований, відповідально ставиться до справи, показуючи приклад сумлінності, чесності, порядності.

Зупинимося ще на одному, як на нашу думку, важливому аспекті. Для того щоб підтримувати високий рівень особистої безпеки працівника поліції, треба враховувати кадровий добір в НПУ. Від майбутнього працівника поліції вимагається безліч різних позитивних якостей, а все це може принести у професію людина, яка свідомо обрала цей шлях. Бажання бути поліцейським повинно виникнути не через перегляд вітчизняних і зарубіжних бойовиків і серіалів, а завдяки особистому усвідомленню небезпечності, важкості, непередбачуваності, а іноді – і невдячності цієї професії. Тільки свідомий вибір може в подальшому дати потужний поштовх до формування професіонала своєї справи, бажання постійно підвищувати свою професійну майстерність не тільки через розвиток фізичних можливостей і навичок володіння вогнепальною зброєю і спеціальними засобами, а й уміння бути толерантним, виваженим, неупередженим, уважним до потреб людей.