Тема 3. Організація управління та нагляду за охороною і безпекою праці в Україні

1. Система управління охороною праці в Україні та її основні центри

2. Суб’єкти та рівні системи управління за охороною праці

3. Навчання та інструктажі з питань охорони праці

4. Фінансування робіт з охорони праці

    Список використаних джерел

1. Система управління охороною праці в Україні та її основні центри

Безпека та здоров’я працівників є невід’ємною частиною поняття «безпека людини». Реалізація цього постулату здійснюється за допомогою свідомої діяльності суспільних інститутів і окремих індивідів, спрямованої на доцільне впорядкування суспільних відносин у галузі охорони праці.

Управління охороною праці – це підготовка, прийняття і реалізація правових, організаційних, науково-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних та лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.

В Україні функціонує багаторівнева система управління охороною праці (СУОП), функціональними ланками якої є відповідні структури державної законодавчої і виконавчої влади різних рівнів, управлінські структури підприємств і організацій, трудових колективів.

Система управління охороною праці передбачає існування різних органів на різних рівнях, скоординованих з метою досягнення спільних цілей, а саме:

• забезпечення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці;
• запобігання травматизму та профзахворюванням;
• додержання прав працівників, гарантованих законодавством з питань охорони праці;
• здійснення лікувально-профілактичного і санітарно-побутового обслуговування працівників.

Створення СУОП здійснюється шляхом послідовного визначення мети і об’єкта управління, завдань і заходів щодо охорони праці, функцій і методів управління, побудови організаційної структури управління, складання нормативно-методичної документації. Основними функціями СУОП є:

• прогнозування і планування робіт з охорони праці. Прогнозування передує встановленню мети і завдань з охорони праці, визначає подальший розвиток у цій галузі та за строком буває короткостроковим, середньостроковим і довгостроковим. Планування з охорони праці передбачає встановлення послідовних рішень щодо створення безпечних і здорових умов праці та, в свою чергу, поділяється на оперативне, поточне і перспективне. Результатом планування є розроблення й ухвалення планів заходів з охорони праці на визначений період (оперативні плани розробляються на місяць, квартал, ухвалюються річні плани, перспективні плани розробляються на 2-5 років);
• організація та координація робіт з охорони праці, що передбачає формування та діяльність системи органів і посадових осіб, відповідальних за управління охороною праці, визначення їхніх функціональних повноважень, координування дій для уникнення дублювання та заповнення прогалин в управлінні;
• стимулювання роботи з удосконалення охорони праці. Ця функція спрямована на формування зацікавленості як працівників, так і роботодавців у створенні безпечних і здорових умов праці з допомогою матеріальних і моральних заходів заохочення та економічних методів стимулювання (пільгове оподаткування, зменшення розміру страхових внесків, сприяння в просуванні товарів і послуг на ринку тощо);
• облік показників, аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці є однією з важливих функцій, що передбачає систематичне і періодичне збирання інформації з охорони праці, оцінювання й аналіз даних різних її складових (кількість і складність нещасних випадків, що трапилися, причини їхнього виникнення, стан будівель тощо) з метою подальшого коригування заходів, планів і політики з охорони праці;
• контроль за станом охорони праці та функціонуванням управління охороною праці, що прямо впливає на забезпечення дієвої СУОП. Функція визначає багатоступеневу систему органів державної влади загальної та спеціальної компетенції, а також активну участь громадськості.

Вказані функції є нерозривними, визначають суть програмно-цільового управління і лише у взаємозв’язку забезпечують ефективне функціонування СУОП.

Як і в будь-якій складній системі управління суб’єкти, які входять до СУОП, можуть бути згруповані в певні центри, а саме: державне управління, управління з боку роботодавця, а також управління з боку працівників:

Державне управління охороною праці. Держава створює нормативно-правове законодавство в галузі охорони праці, визначає обов’язки, права і відповідальність державних адміністрацій усіх рівнів щодо проведення державної політики у відповідних регіонах, створює навчально-методичні й експертно-технічні центри, систему органів Державної служби з питань праці, органів пожежної, екологічної безпеки, Фонд соціального страхування від нещасного випадку і профзахворювань та інші наглядові органи, а також систему нормативно-правового, організаційно-управлінського, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного, наукового і фінансового забезпечення діяльності в галузі охорони праці.

Наприкінці 2018 року уряд ухвалив Концепцію реформування системи управління охороною праці в Україні. Документ підготовлений відповідно до норм Європейського Союзу з безпеки та гігієни.

Концепція визначила ключові проблеми у системі управління охороною праці (СУОП) та практичні шляхи їх розв’язання. Її мета - створити національну систему, яка запобігатиме виробничим ризикам, забезпечить право працівників на безпечні та здорові умови праці.

СУОП в Україні наразі сформована за принципом коригувальних, а не запобіжних дій, тобто реагує на небезпечні випадки та ситуації, а не ставить у пріоритет їх профілактику. Такий підхід не стимулює економічно роботодавців створювати належні, безпечні умови праці, не дозволяє інтегрувати СУОП у загальну систему управління підприємством.

Жорстка регламентація правил виконання робіт та використання машин і механізмів призвела до значного обсягу нормативно-правових актів із безпеки та гігієни праці, не дозволяє оперативно й своєчасно реагувати на швидкий розвиток технологій та економіки. За таких умов підприємствам, особливо малим, складно швидко адаптуватися до сучасних технологій, змін на ринку товарів і послуг.

Ще однією проблемою є неякісне розслідування нещасних випадків, професійних захворювань та аварій. Якщо на підприємствах формально, з помилками визначають причини нещасних випадків, це призводить до хибних висновків щодо їх профілактики.

Ситуацію погіршує дефіцит кваліфікованих фахівців із охорони праці, недостатнє фінансування заходів із безпеки, низька якість експертизи з безпеки та гігієни праці.

Реалізація Концепції дозволить спростити законодавство щодо безпеки і гігієни праці, зменшити адміністративне і регуляторне навантаження на роботодавців, а також підвищити рівень захисту життя та здоров’я працівників, ефективність роботи інспекції праці, а також відповідальність роботодавців за належні умови праці та безпечне виробниче середовище. Очікується, що такі заходи дозволять знизити рівень виробничого травматизму, аварій і професійних захворювань та поліпшити інвестиційний клімат в Україні.

Реформа системи управління охороною праці розрахована на 2019-2020 роки. За цей має бути сформована нова національна система запобігання виробничим ризикам.

Управління охороною праці з боку роботодавця. Згідно зі ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до чинних нормативно-правових актів, а також забезпечити дотримання вимог законодавства про права працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, зокрема:

• створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їхні обов’язки, права і відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їхнє дотримання;
• розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці;
• забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;
• упроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації й автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охороні праці і т. п.;
• забезпечує належний стан будинків і споруджень, виробничого устаткування, моніторинг за їхнім технологічним станом;
• забезпечує усунення причин, що викликають нещасні випадки, професійні захворювання, і здійснює профілактичні заходи, визначені комісіями з підсумків розслідування цих причин;
• організує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого устаткування, атестацію робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і терміни, обумовлені законодавством, а за їхніми підсумками вживає заходів щодо усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я виробничих факторів;
• розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства, і встановлюють правила виконання робіт і поводження працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охороні праці, забезпечує безкоштовно працівників нормативно-правовими актами й актами підприємства з охорони праці;
• здійснює контроль за дотриманням працівником техноло-гічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням й іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог щодо охорони праці;
• організовує пропаганду безпечних методів праці та співробіт-ництво з працівниками у галузі охорони праці;
• уживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає в разі потреби професійні аварійно-рятувальні формування при виникненні на підприємстві аварій і нещасних випадків.

Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушен-ня зазначених вище вимог.

Для ефективної діяльності підприємства необхідні цілеспрямоване визначення повноважень і системна організація охорони праці. При цьому досить часто недооцінюється включення вимог охорони праці в технологічний цикл підприємства. Аналіз європейського досвіду останніх років довів, що саме інтеграція цих питань в організацію управління підприємством має вирішальне значення для підвищення рівня продуктивності праці.

Особливості організації охорони праці в установі відіграють важливу роль, оскільки вимушені простої і зниження ефективності праці, спричинені аваріями, нещасними випадками, професійними захворюваннями, не тільки уповільнюють виробничі процеси, а й стають джерелом високих додаткових витрат для підприємства. Крім того, ці явища значною мірою негативно впливають на безпеку виробництва, якість продукції та ставлення до роботи працівників.

Управління та нагляд за охороною праці з боку працівників. З метою залучення широких кіл працівників до здійснення громадського нагляду за дотриманням законодавства про охорону праці на виробництві, створення дієвих систем управління охороною праці відповідно до ст. 41 і 42 Закону України «Про охорону праці» на підприємствах, в установах, організаціях створюються професійні спілки, їх об’єднання в особі свої виборних органів і представників, а також інститут уповноважених трудових колективів з питань охорони праці.

У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа. Це правило стосується безпосередньо і галузі юриспруденції. Оскільки у переважній більшості профспілки тут зазвичай відсутні, а в судовій системі їхнє створення в галузі не допускається згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів», контроль за охороною праці в тако разі здійснюють уповноважені самими працівниками особи.

З метою встановлення єдиних вимог діяльності упов-новажених найманими працівниками осіб з питань охорони праці, наказом Держгірпромнагляду від 21 березня 2007 р. № 56 затверджене «Типове положення про діяльність уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці».

Уповноважені особи обираються найманими працівниками підприємств та їх структурних підрозділів із числа досвідчених та ініціативних працівників більшістю голосів, відкритим голосуванням на строк, визначений загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, підрозділу або цеху, зміни, дільниці, бригади, ланки тощо.

Уповноваженим з питань охорони праці не може бути обраний працівник, який згідно з посадовими обов’язками відповідає за забезпечення безпечних і здорових умов праці.

Відповідно до Типового положення чисельність уповноважених з питань охорони праці визначається загальними зборами (конференцією) трудового колективу залежно від конкретних умов виробництва і необхідності забезпечення безперервного громадського контролю за станом безпеки й умов праці в кожному виробничому підрозділі.

Вплив працівників на управління охороною праці здійснюється насамперед за допомогою професійних спілок, їх об’єднань в особі своїх виборних органів і представників.

Для Федерації профспілок України, її членських організацій питання охорони праці, захисту та реалізації прав громадян на гідну, а, отже, і безпечну працю є пріоритетним напрямком діяльності – це, насамперед, соціальний діалог, а також громадський контроль за безпекою та умовами праці.

Відповідно до законів України «Про охорону праці» і «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» професійні спілки слідкують за додержанням законодавства про охорону праці.

Так, повноваження профспілок щодо захисту прав громадян та їх участі в управлінні охороною праці полягають у такому:

• профспілки, їх об’єднання мають право вносити пропозиції суб’єктам права законодавчої ініціативи і відповідним державним органам про прийняття або внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів із питань формування та реалізації державної соціальної політики, регулювання трудових відносин;
• проекти нормативно-правових актів, які стосуються регулювання трудових, соціальних відносин, розглядаються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з урахуванням думки відповідних профспілок;
• уповноважені представники профспілок мають право вносити роботодавцям, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування подання про усунення порушень законодавства про працю, які є обов’язковими для розгляду, та в місячний термін одержувати від них аргументовані відповіді.

Професійні спілки також мають право:

• на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об’єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам про охорону праці;
• брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві та надавати свої висновки про них.

В органах (закладах, установах) поліції з метою захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів поліцейських відповідно до вимог законодавства можуть утворюватися професійні спілки. Обмеження прав професійних спілок поліцейських порівняно з іншими професійними спілками не допускається.

Утім, більшість міжнародних і вітчизняних правозахисних організацій відзначає слабкість професійних спілок, що є суттєвою проблемою захисту права на працю в Україні. У трудових правовідносинах роботодавці й надалі домінують над найманими працівниками, а профспілки нерідко відіграють лише роль «відділів соціального захисту» при адміністраціях підприємств.

Також важливо відзначити слабкість законодавчих норм, спрямованих на захист профспілкових лідерів і положень щодо відповідальності роботодавців за порушення прав профспілок. Але найважливішою проблемою є все ж таки відсутність достатнього авторитету в більшості профспілок, і через це – низька активність профспілок щодо захисту прав своїх членів.

Нагляд за охороною праці – це спосіб діяльності організаційно непідпорядкованих державних органів і посадових осіб, спрямований на забезпечення виконання органами виконавчої влади, суб’єктами господарювання і працівниками вимог законодавства про охорону праці.

У свою чергу, державний нагляд – це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів у межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення і запобігання порушенням законодавства суб’єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства.

Заходами державного нагляду (контролю) вважаються планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій. Державний нагляд у галузі охорони праці здійснюється у спосіб, процедура якого визначається Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Органи, які здійснюють нагляд за охороною праці, не залежать від будь-яких господарських органів, суб’єктів підприємництва, об’єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, їм не підзвітні й не підконтрольні. До них належать:

• центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у галузі охорони праці (Державна служба України з питань праці);
• центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у галузі ядерної та радіаційної безпеки (Державна інспекція ядерного регулювання України);
• центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства у галузях пожежної і техногенної безпеки (Державна служба України з надзвичайних ситуацій);
• центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у галузі санітарного та епідемічного благополуччя населення. (Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів).

Діяльність органів державного нагляду за охороною праці (рис. 1) регулюється законами України «Про основні засади державного нагляду у сфері господарської діяльності», «Про охорону праці», «Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», Кодексом цивільного захисту України, іншими нормативно-правовими актами, а також положеннями про ці органи.

Жоден з органів державного нагляду не може здійснювати державний нагляд (контроль) у галузі господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду у певній галузі та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду.

Рис. 1.1. Структура системи управління та нагляду за охороною праці в Україні

Таким чином, система управління та нагляду за охороною праці виступає як функціональна підсистема системи управління господарським комплексом України в цілому. Розглядаючи систему управління охороною праці в державному масштабі, слід зазначити такі її особливості, як складність і багатозв’язковість системи управління охороною праці на конкретному об’єкті багаторівневої системи управління, де найвищим рівнем є державне управління, а нижчим – управління охороною праці на конкретній ділянці чи в конкретному цеху підприємства.

Залежно від форми власності та відомчої підпорядкованості об’єкта проміжні ступені системи управління охороною праці можуть виступати як відомче, регіональне управління, а також управління на рівні підприємства, об’єднання тощо.

2. Суб’єкти та рівні системи управління за охороною праці

Крім розглянутих вище центрів СУОП (держава, роботодавець, працівники) можна виділити п’ять рівнів організації управління та нагляду за охороною праці:

• міжнародний;
• національний;
• регіональний;
• галузевий;
• локальний.

Міжнародний рівень організації управління та нагляду за охороною праці. Право на охорону праці належить до невід’ємних прав людини, записаних у фундаментальних міжнародних документах, таких, як Загальна декларація прав людини ООН (1948 р.), Міжнародний пакт ООН про економічні, соціальні та культурні права (1976 р.), Хартія Євросоюзу про основні права людини (2000 р.)

Україна є членом Міжнародної агенції з атомної енергетики (МАГАТЕ), Міжнародної Організації Охорони Здоров’я (МООЗ) та інших спеціалізованих установ Організації Об’єднаних Націй і виконує схвалені ними нормативні ними нормативні акти та рекомендації стосовно охорони здоров’я та життя працюючих.

Як рівноправний член міжнародного співтовариства, Україна з 1954 року бере участь у діяльності Міжнародної організації праці (МОП).

Міжнародна організація праці – одна з найдавніших і найбільш представницьких міжнародних організацій, заснована у 1919 році. Її створення було зумовлене наявністю проблем щодо регулювання трудових відносин, які виникли ще на початку ХІХ ст. Ця організація є координатором у розв’язанні проблем міжнародного співробітництва у галузях розвитку людських ресурсів, охорони праці, зайнятості, заробітної плати, умов праці, соціального захисту тощо.

Результатом діяльності МОП в Україні за роки її незалежності стали понад двадцять проектів технічного співробітництва, об’єднаних у три широкомасштабні програми, найбільшими з яких стали Програми гідної праці, що є частиною UNDAF (Рамкова програма допомоги ООН ) та Цілей розвитку тисячоліття.

Наприкінці минулого сторіччя на зміну концепції абсолютної безпеки прийшла інша, яка має назву «прийнятного ризику». За цією концепцією передбачається встановлення такого рівня безпеки, який може бути досягнутий завдяки передбаченню і попередженню виробничих ризиків. На ній побудовані основні міжнародні стандарти з управління організацією, зокрема ІSО 9001:2009 «Системи управління якістю. Вимоги», ІSО 14001:2006 «Системи екологічного управління. Вимоги та настанови щодо застосування», МОП-СУОП 2001 «Настанова з систем управління охороною праці», OHSAS 18001:2007 «Системи менеджменту охорони праці. Вимоги».

У Конституції нашої держави і Кодексі законів про працю України (ст. 1-8 КЗпП України) закріплено принцип пріоритету міжнародно-правових норм перед нормами національного законодавства. Це стосується і впровадження міжнародних стандартів із розробки систем управління охороною праці в організації OHSAS.

OHSAS – це абревіатура від англійського «Occupational Health and Safety Management Systems», що так і перекладається «Система управління гігієною та охороною праці».

Міжнародна система управління охороною праці OHSAS 18001:2007 є колективним продуктом національних органів стандартизації різних країн – Великобританії, Японії, ПАР, Ірландії, а також спеціалізованих компаній та дослідницьких організацій. Система складається зі вимог OHSAS 18001, а також Вимог ILO/OSH 2001 (Guidelines on occupational Safety and Health Management Systems), розроблених Міжнародною організацією праці.

Цей міжнародний стандарт дозволяє створювати інтегровані системи управління охороною праці та ризиками і може бути застосований до всіх галузей діяльності, в яких задіяна людська праця, будь то виробництво чи послуги.

Національна версія стандарту ДСТУ OHSAS 18001:2010 «Система управління гігієною та безпекою праці» затверджена наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 27 грудня 2010 року № 594.

ДСТУ OHSAS 18001:2010 – встановлює вимоги до системи управління гігієною та безпекою праці з метою надання роботодавцю можливості контролювати ризики та зменшувати небезпеку. Слід зауважити, що система управління охороною праці OHSAS не встановлює специфічних критеріїв і детальних вимог до розробки системи управління установою – вимоги стандарту спрямовані більшою мірою на гігієну та безпеку праці, ніж на безпеку продукції або послуг.

ДСТУ OHSAS 18001:2010 є стандартом, на підставі якого здійснюється аналіз системи управління охороною праці. Передумовою для його розробки стала потреба установ і підприємств в ефективній роботі з охорони праці, забезпечення особистої безпеки та здоров’я працівників.

Установа, яка прагне відповідати вимогам ДСТУ OHSAS 18001:2010, проводить роботу зі створення загальних правил, впровадження і підтримки нормативної документації, в яких визначає порядок системи управління безпекою. Якщо установі (підприємству) виданий сертифікат OHSAS 18001, це означає, що установа (підприємство) здійснює вичерпний контроль над факторами виробничого та професійного ризику, турбується про безпеку свого персоналу, гігієну на робочих місцях.

Національний рівень організації системи управління охороною праці. Державне управління охороною праці здійснюють:

• Кабінет Міністрів України;
• Державна служба України з питань праці;
• міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;
• місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування.

Повноваження Кабінету Міністрів України щодо управління охороною праці полягають у такому:

• забезпечення реалізації державної політики в галузі охорони праці;
• подання на затвердження Верховної Ради України загальнодержавної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
• спрямування і координація діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо створення безпечних і здорових умов праці та нагляду за охороною праці;
• запровадження єдиної державної статистичної звітності з питань охорони праці.

Крім того, в Україні діє Національна тристороння соціально-економічна рада як консультативно-дорадчий орган при Президентові України, вона складається з представників Кабінету Міністрів України, всеукраїнських професійних спілок та їх об'єднань, всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців.

Дана Національна рада вперше була утворена за пропозицією всеукраїнських профспілок, об’єднань роботодавців та Кабінету Міністрів України відповідно до Указу Президента України від 29 грудня 2005 року № 1871 „Про розвиток соціального діалогу в Україні”, потім вдруге була утворена Президентом України як постійно діючий орган відповідно до Закону про соціальний діалог у 2011 році.

До основних завдань Національної ради належать:

1) вироблення консолідованої позиції сторін соціального діалогу щодо стратегії економічного і соціального розвитку України та шляхів вирішення існуючих проблем у цій сфері;

2) підготовка та надання узгоджених рекомендацій і пропозицій Президентові України, Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України з питань формування і реалізації державної економічної та соціальної політики, регулювання трудових, економічних, соціальних відносин.

Ефективність державного управління охороною праці значною мірою залежить від існування сильного і добре організованого органу, здатного забезпечувати координацію всіх функцій і обов’язків системи. Цим органом є Державна служба України з питань праці.

Україна була першою серед країн СНД, що прийняла Закон, який виконав вимоги Міжнародної організації праці про організацію незалежного державного нагляду з охорони праці. Таким чином, у 1993 році почався принципово новий етап в історії органів державного нагляду. Це було обумовлено прийняттям 14 жовтня 1992 року Закону «Про охорону праці».

Нині Державна служба України з питань праці (Держпраці України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями Держпраці України є:

• реалізація державної політики у галузі промислової безпеки, охорони праці, здійснення державного гірничого нагляду, промислової безпеки у галузі поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, а також внесення пропозицій щодо її формування;
• здійснення комплексного управління у галузі промислової безпеки, охорони праці, а також контролю за виконанням функцій державного управління охороною праці міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування;
• організація та здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням законів та інших нормативно-правових актів

Повноваження Державної служби України з питань праці:

• виконання функцій державного управління охороною праці міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
• участь у формуванні державної політики у галузі охорони праці та забезпечення її реалізації у цій галузі;
• координація робіт міністерств, інших органів виконавчої влади всіх рівнів, підприємств, інших суб'єктів господарювання у галузях безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
• визначення порядку проведення навчання і перевірки знань посадових осіб з питань охорони праці;
• проведення у межах своїх повноважень розслідування аварій, групових нещасних випадків, нещасних випадків із тяжкими та смертельними наслідками на виробництві;
• участь у прийнятті в експлуатацію виробничих об’єктів та об’єктів соціально-культурного призначення;
• участь у проведенні експертизи проектів будівництва (реконструкції, технічного переоснащення) підприємств і виробничих об’єктів на їх відповідність нормативно-правовим актам з охорони прані та промислової безпеки;
• інші функції відповідно до покладених на неї завдань.

Рішення Державної служби з питань праці, що належать до її компетенції, є обов’язковими для виконання всіма міністерствами, іншими центральними органами державної виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями, місцевими радами народних депутатів та підприємствами.

Регіональний рівень організації управління та нагляду за охороною праці. Управління охороною праці на регіональному рівні (в області, районі, місті, районі у місті, селищі, селі) – це комплекс органів управління адміністративно-територіальною одиницею, який на підставі чинних нормативно-правових актів здійснює цілеспрямовану, планомірну діяльність щодо виконання встановлених завдань роботи з охорони праці з метою забезпечення здоров’я і працездатності працівників підприємств, установ і організацій на підпорядкованій території.

Управління охороною праці на регіональному рівні здійснюють в:

• області – обласна державна адміністрація;
• районах – районні державні адміністрації;
• містах, селищах та селах – виконавчі органи (комітети) відповідних рад.

Відповідальними керівниками органів управління охороною праці є на рівні:

• області – голова обласної державної адміністрації;
• району – голова районної державної адміністрації;
• села, селища, міста – голова відповідного виконавчого комітету рад;
• підприємства – власник (роботодавець).

Повноваження місцевих державних адміністрацій (а також Ради міністрів Автономної Республіки Крим) у галузі охорони праці визначаються ст. 34 Закону України «Про охорону праці», на підставі якої вони:

• забезпечують виконання законів та реалізацію державної політики в галузі охорони праці;
• формують за участю представників профспілок, Фонду соціального страхування від нещасних випадків і забезпечують виконання цільових регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також заходів з охорони праці у складі програм соціально-економічного і культурного розвитку регіонів;
• забезпечують соціальний захист найманих працівників, зокрема зайнятих на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, вживають заходів до проведення атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці;
• вносять пропозиції щодо створення регіональних (комунальних) аварійно-рятувальних служб для обслуговування відповідних територій та об’єктів комунальної власності;
• здійснюють контроль за додержанням суб’єктами підприємницької діяльності нормативно-правових актів про охорону праці.

Органи місцевого самоврядування з 2017 року мають право проводити перевірки у сфері праці і накладати штрафи, оскільки Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року доповнено відповідними нормами 06.12.2016 року, які вступили в дію 01.01.2017 року. Відтепер виконавчі органи міських рад міст обласного значення та об'єднаних територіальних громад отримали повноваження щодо:

• контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення;
• накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (ч. 3 ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Посадові особи, уповноважені на те виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад, отримали право складати протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами 1-4 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (п. 2 ч. 1 ст. 255; КУпАП).

Ця новація цілком слушна, оскільки органи місцевого самоврядування краще володіють інформацією про стан дотримання законодавства про працю на території своєї територіальної громади, ніж управління Держпраці, які територіально розташовані в обласних центрах, то і позитивних результатів для працівників та державного (місцевого) бюджету від здійснення органами місцевого самоврядування таких повноважень очікується більше.

Для виконання зазначених функцій місцеві державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим створюють структурні підрозділи з охорони праці, що діють згідно з типовим положенням, яке визначене у НПАОП 0.00-4.35-04, або покладають реалізацію цих повноважень на один з існуючих структурних підрозділів чи окремих посадових осіб відповідних органів.

Об’єктом управління охороною праці на регіональному рівні є діяльність роботодавців, керівників підприємств, їх працівників, контролюючих і наглядових органів, органів соціального страхування, місцевої державної адміністрації, органів самоврядування рад щодо забезпечення на підприємствах (установах, організаціях) вимог нормативно-правових актів з охорони праці, виявлення ризиків і запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням, аваріям і пожежам.

Галузевий рівень організації управління та нагляду за охороною праці. Управління охороною праці на галузевому рівні здійснюють міністерства та інші центральні органи влади, а також об’єднання підприємств. З метою координації роботи з охорони праці і контролю за цією роботою вони у межах своєї граничної чисельності створюють структурні підрозділи з охорони праці або покладають реалізацію повноважень з охорони праці на один з існуючих структурних підрозділів чи окремих посадових осіб відповідних органів.

Система управління охороною праці в галузі – це сукупність органів управління галуззю, які на підставі чинних нормативно-правових актів здійснюють цілеспрямовану планомірну діяльність з виконання завдань охорони праці в галузі, скерованих на усунення неприпустимих ризиків.

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» міністерства та інші центральні органи виконавчої влади повинні:

• проводити єдину науково-технічну політику в галузі охорони праці;
• розробляти і реалізувати галузеві програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за участю профспілок;
• здійснювати методичне керівництво діяльністю з охорони праці у підпорядкованих підрозділах та підприємствах;
• укладати з відповідними галузевими профспілками угоди з питань поліпшення умов і безпеки праці;
• брати участь в опрацюванні та перегляді нормативно-правових актів з охорони праці;
• організовувати навчання і перевірку знань з питань охорони праці;
• створювати у разі потреби аварійно-рятувальні служби, здійснювати керівництво їх діяльністю, забезпечувати виконання інших вимог законодавства, що регулює відносини у сфері рятувальної справи;
• здійснювати відомчий контроль за станом охорони праці у підрозділах та на підприємствах галузі.

Загальне керівництво системою управління охороною праці в галузі здійснює міністр, а в структурних підрозділах – керівники структурних підрозділів і функціональних служб.

Організаційно-методичну і наглядову діяльність із впровадження і забезпечення функціонування управління охороною праці в галузі, підготовки управлінських рішень та контролю за їх виконанням у центральному апараті здійснює відділ охорони праці, який у своїй роботі користується Типовим положенням про службу охорони праці НПАОП 0.00-4.35-04, затвердженим Державним комітетом України по нагляду за охороною праці 15 листопада 2004 р. № 255, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 1 грудня 2004 р. № 1526/10125.

Об’єктом управління охороною праці в галузі є діяльність керівництва галуззю, структурних підрозділів і функціональних служб щодо здійснення правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів із виконання законодавства і нормативних вимог з охорони праці в галузі.

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» МВС України у підпорядкованих підрозділах повинне:

• проводити єдину науково-технічну політику в галузі охорони праці;
• розробляти і реалізувати галузеві програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці;
• здійснювати методичне керівництво діяльністю з охорони праці у підпорядкованих підрозділах;
• укладати з відповідними галузевими профспілками угоди з питань поліпшення умов і безпеки праці ;
• організовувати навчання і перевірку знань з питань охорони праці;
• створювати у разі потреби аварійно-рятувальні служби, здійснювати керівництво їх діяльністю ;
• здійснювати відомчий контроль за станом охорони праці у підрозділах та на підприємствах галузі.

Крім того, згідно з Угодою між Державним комітетом України по нагляду за охороною праці і Міністерством внутрішніх справ України “Про порядок здійснення державного нагляду на об’єктах МВС, де працюють особи за трудовими угодами” від 2 серпня 1995 р., яка переукладається кожні чотири роки, в сфері охорони праці розмежовані функції і повноваження між Державною службою України з питань праці і службою охорони праці МВС України - Відділом державного нагляду за охороною праці.

Таким чином на відміну від більшості міністерств та відомств, Державна служба України з питань праці переважно здійснює функцію міжгалузевого контролю та нагляду: він покликаний координувати і забезпечувати єдність діяльності міністерств, відомств, організацій і закладів, які йому організаційно не підлеглі, з важливих питань у сфері охороні праці, не втручаючись при цьому в оперативну діяльність відповідних органів управління.

Подібні функції притаманні і контрольно-наглядовій діяльності Відділу державного нагляду за охороною праці МВС України по відношенню до підконтрольних підрозділів.

Управління охороною праці на локальному рівні. Організація і координація робіт з охорони праці в установі повинні передбачати формування органів управління охороною праці, встановлення обов’язків і порядку взаємодії осіб, які беруть участь в управлінні, а також прийнятті та реалізації управлінських рішень.

Для забезпечення активного та цілеспрямованого впливу на різні фактори, які формують безпеку в установі, управління охороною праці й організацію безпечного виконання робіт у підрозділах установи здійснюється як мінімум на чотирьох рівнях:

• безпосередні виконавці;
• одиничний трудовий колектив: ланка, наряд, бригада, зміна;
• одиничний функціональний підрозділ: ділянка, цех;
• структурно-функціональний підрозділ у цілому: комплекс, термінал, господарство.

Необхідними умовами ефективного функціонування системи управління охороною праці та конкретно організації роботи щодо забезпечення безпеки на локальному рівні (установа, підрозділ) є чіткий розподіл обов’язків і відповідальності, компетенція та зацікавленість осіб на всіх рівнях структурно-функціональної схеми – від вищого керівництва до рядових виконавців; виділення адекватних ресурсів на цілі охорони праці й реалізацію профілактичних заходів; правильне розуміння на всіх рівнях потенційних наслідків нещасних випадків, професійних захворювань, аварій.

Відповідальність за стан охорони праці на локальному рівні (підприємство, установа) несуть:

• керівник (роботодавець) підприємства – за підприємство в цілому;
• керівники структурних підрозділів – у структурних підроз-ділах;
• безпосередні керівники робіт – на робочому місці.

Перелік професій працівників, які підлягають медичному огляду, встановлюються Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2001 р. № 559 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам, порядку проведення цих оглядів та видачі особистих медичних книжок».

Для проведення організаційно-методичної роботи з управління охороною праці та координації діяльності всіх структурних підрозділів відносно забезпечення на робочих місцях у кожному структурному підрозділі умов праці відповідно до нормативно-правових актів, дотримання законодавства відносно прав працівників на підприємстві керівник (роботодавець) підприємства створює службу з охорони праці згідно з Типовим положенням, яка підпорядковується йому безпосередньо.

Згідно з Типовим положенням про службу охорони праці служба охорони праці виконує такі завдання:

• забезпечення безпеки виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;
• забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного захисту;
• створення умов для професійна підготовки й підвищення кваліфікації працівників з питань поліпшення умов праці;
• вибір оптимальних режимів праці та відпочинку працівників; професійний добір виконавців для визначених видів робіт.

До основних функцій служби охорони праці належать: опрацювання ефективної цілісної системи управління охороною праці та сприяння вдосконаленню діяльності в цьому напрямі кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи, а також проведення оперативно-методичного керівництва роботи з охорони праці та ін.

Служба охорони праці організовує:

• забезпечення працівників правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами з охорони праці;
• паспортизацію цехів, ділянок, робочих місць на відповідність їх вимог до охороні праці; облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також шкоди від цих подій;
• підготовку статистичних звітів підприємства з питань охорони праці; розробку перспективних та поточних планів роботи підприємства щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці;
• роботу методичного кабінету охорони праці, пропаганду безпечних та нешкідливих умов праці шляхом проведення консультацій, оглядів, конкурсів, бесід, лекцій, розповсюдження засобів наочної агітації, оформлення інформаційних стендів тощо;
• допомогу комісії з питань охорони праці підприємства в опрацюванні необхідних матеріалів і реалізації її рекомендацій;
• підвищення кваліфікації і перевірку знань посадових осіб із питань охорони праці.

Служба охорони праці бере участь у:

• розслідуванні нещасних випадків та аварій; роботі комісії з питань охорони праці підприємства;
• роботі комісії по введенню в дію закінчених будівництв, реконструкцією або технічним переозброєнням об’єктів виробничого та соціального призначення, відремонтованого або модернізованого устаткування;
• розробці положень, інструкцій, інших нормативних актів про охорону праці, що діють у межах підприємства;
• роботі постійно діючої комісії з питань атестації робочих місць за умовами праці.

Служба охорони праці контролює:

• дотримання чинного законодавства, міжгалузевих, галузевих та інших нормативних актів, виконання працівниками посадових інструкцій з питань охорони праці;
• виконання приписів органів державного нагляду, пропозицій і подань уповноважених трудових колективів і профспілок з питань охорони праці;
• відповідність нормативним актам про охорону праці машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, технологічних процесів, засобів протиаварійного, колективного та індивідуального захисту працівників, а також наявність технологічної документації на робочих місцях;
• своєчасне проведення навчання та інструктажу працюючих, атестації і переатестації з питань безпеки праці посадових осіб й осіб, які виконують роботи з підвищеною небезпекою, а також дотримання вимог безпеки при виконанні цих робіт; забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту, лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, а також миючими засобами, санітарно-побутовими приміщеннями;
• організацію питного режиму;
• надання працівникам передбачених законодавством пільг і компенсацій, пов’язаних із важкими і шкідливими умовами праці; використання праці неповнолітніх, жінок та інвалідів згідно з чинним законодавством;
• проходження попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, із шкідливими чи небезпечними умовами праці або на таких, де існує потреба в професійному доборі;
• проходження щорічних обов’язкових медичних оглядів осіб віком до 21 року;
• виконання заходів, наказів, розпоряджень з питань охорони праці, а також заходів щодо усунення причин нещасних випадків і аварій, визначених в актах розслідування.

Для виконання вищевказаних функцій служба охорони праці повинна мати відповідну інформаційну базу, засоби зв’язку, сучасну оргтехніку, комп’ютерне забезпечення і висококваліфікований інженерний склад працівників. Крім того, служба охорони праці повинна мати засоби впливу на виробничу діяльність підприємства. Такий вплив передбачений «Положенням про службу охорони праці». Так, працівники служби охорони праці мають право видавати керівникам підприємств, установ, організацій та їх підрозділам обов’язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків. Припис спеціаліста з охорони праці, в тому числі про зупинення робіт, може скасувати в письмовій формі лише посадова особа, якій підпорядкована служба охорони праці.

Посадові особи мають вимагати усунення від роботи працівників, які не пройшли медичний огляд, навчання, інструктаж, перевірку знань з охорони праці, чи не мають допуску до відповідних робіт, чи порушують нормативні акти про охорону праці, надсилати керівнику підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, що порушують вимоги щодо охорони праці.

Крім адміністративних заходів рекомендується принцип матеріального заохочення працівників, які сумлінно ставляться до виконання виробничих обов’язків і беруть активну участь у підвищенні безпеки та поліпшенні умов праці.

Положення про матеріальне заохочення розробляється службою охорони праці й затверджується керівником підприємства (власником). Працівники служби охорони праці не можуть залучатися до виконання функцій, не передбачених Законом «Про охорону праці» і «Типовим положенням про службу охорони праці».

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про охорону праці» на підприємстві з кількістю працівників 50 і більше осіб рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці.

Комісія є постійно діючим консультативно-дорадчим органом трудового колективу та власника і створюється з метою залучення представників власника і трудового колективу (безпосередніх виконавців робіт, представників профспілок) до співробітництва в галузі управління охороною праці на підприємстві, узгодженого вирішення питань, що виникають у цій сфері.

Рішення про доцільність створення комісії, її кількісний та персональний склад, строк повноважень приймається трудовим колективом на загальних зборах (конференції) за поданням власника, органу самоврядування трудового колективу і профспілкового комітету (комітетів). Комісія формується на засадах рівного представництва осіб від власника та трудового колективу.

До складу комісії від власника включаються спеціалісти з безпеки в гігієни праці, виробничої, юридичної та інших служб підприємства. Від трудового колективу рекомендуються працівники основних професій, уповноважені трудових колективів з питань праці, охорони праці, представники профспілок.

Основними завданнями комісії є такі:

• захист законних прав та інтересів працівників у галузі охорони праці;
• підготовка на основі аналізу стану безпеки й умов праці на виробництві рекомендацій власникові та працівникам щодо профілактики виробничого травматизму і професійних захворювань, практичної реалізації принципів державної політики в галузі охорони праці на підприємстві;
• узгодження шляхом двосторонніх консультацій позицій сторін у вирішенні практичних питань у галузі охорони праці з метою забезпечення поєднання інтересів держави, власника і трудового колективу, кожного працівника, запобігання конфліктам;
• вироблення пропозицій щодо включення до колективного договору окремих питань з охорони праці та використання коштів на заходи з охорони праці підприємства.

3. Навчання та інструктажі з питань охорони праці

Усі працівники при прийнятті на роботу і в процесі трудової діяльності проходять на підприємстві інструктаж (навчання) з питань охорони праці.

Навчання та інструктажі працівників з питань охорони праці є складовою системи управління охороною праці. Інструктажі з питань охорони праці проводяться на всіх підприємствах, установах і організаціях незалежно від характеру їх трудової діяльності, підлеглості та форми власності. Мета інструктажу – навчити працівника правильно і безпечно для себе й оточуючого середовища виконувати свої трудові обов’язки. Інструктажі проводяться з учнями, вихованцями та студентами навчально-виховних закладів, працівниками в процесі їх трудової діяльності.

Працівники, зайняті на роботах із підвищеною небезпекою або там, де існує потреба у професійному доборі, мають проходити попереднє спеціальне навчання і перевірку знань відповідних нормативних актів про охорону праці один раз на рік. Перелік таких робіт затверджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в галузі охорони праці. Посадові особи згідно з переліком, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в галузі охорони праці, до початку виконання своїх обов’язків і періодично (один раз на три роки) проходять у встановленому порядку навчання, а також перевірку знань з охорони праці в органах галузевого або регіонального управління охороною праці за участю представників органу державного нагляду та профспілок.

Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці, забороняється.

У разі незадовільних знань з питань охорони праці працівники повинні навчатися повторно.

Інструктажі за часом і характером проведення бувають вступними, первинними, повторними, позаплановими та цільовими.

Вступний інструктаж проводиться з усіма працівниками, щойно прийнятими на роботу (постійну або тимчасову), незалежно від їх освіти, стажу роботи за цією професією або посади; працівниками, які перебувають у відрядженні на підприємстві та беруть безпосередню участь у виробничому процесі; водіями транспортних засобів, які вперше в’їжджають на територію підприємства; учнями, вихованцями та студентами навчально-виховних закладів перед початком трудового і професійного навчання в лабораторіях, майстернях, на полігонах тощо.

Вступний інструктаж проводить спеціаліст з охорони праці або особа, призначена наказом для проведення цієї роботи. Місце проведення вступного інструктажу – кабінет охорони праці або інше приміщення, обладнане наочними матеріалами.

Програма вступного інструктажу розробляється відділом охорони праці згідно з переліком питань, наведеним у додатку до «Типового положення про навчання, інструктаж І перевірку знань працівників з питань охорони праці». Програму і тривалість інструктажу затверджує керівник підприємства.

Запис про проведення вступного інструктажу робиться в спеціальному журналі, а також документі про прийняття працівника на роботу, в якому розписуються особа, яка проводила інструктаж, і проінструктований працівник.

Первинний інструктаж проводиться на робочому місці до початку роботи з новоприйнятим працівником або працівником, який буде виконувати нову для нього роботу, студентом, учнем, вихованцем перед роботою в майстернях, лабораторіях, на дільницях тощо.

Первинний інструктаж проводиться індивідуально або з групою осіб спільного фаху за програмою, складеною з урахуванням вимог відповідних інструкцій з охорони праці, інших нормативних актів про охорону праці, технічної документації та орієнтованого переліку питань первинного інструктажу, викладених у додатку до «Типового положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці».

Програма первинного інструктажу розробляється керівником цеху чи дільниці, узгоджується зі службою охорони праці й затверджується керівником підприємства, навчального закладу або їх відповідного структурного підрозділу. Усі робітники і випускники професійних навчальних закладів після первинного інструктажу на робочому місці повинні пройти стажування протягом 2-15 змін під керівництвом досвідчених кваліфікованих робітників або спеціалістів, що призначаються наказом (розпорядженням) по підприємству, цеху, дільниці, виробництву. В окремих випадках стажування може не призначатися, якщо робітник має стаж роботи за своєю професією не менше трьох років, а робота, яку він виконуватиме, є для нього знайомою за попереднім місцем роботи.

Повторний інструктаж проводять на робочому місці з усіма працівниками: на роботах із підвищеною небезпекою один раз на квартал; на інших роботах – один раз на півріччя. Проводиться індивідуально або з групою працівників, що виконують однотипні роботи, за програмою первинного інструктажу в повному обсязі.

Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці при:

• введенні в дію нових або змінених нормативних актів про охорону праці;
• зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів й інших факторів, що впливають на охорону праці;
• порушенні працівником нормативних актів, що може призвести до травми, отруєння або аварії;
• перерві в роботі виконавця робіт більше ніж 30 календарних днів (для робіт з підвищеною небезпекою), а для решти робіт – понад 60 днів. Позаплановий інструктаж проводиться індивідуально або з групою працівників спільного фаху. Обсяг і зміст інструктажу визначається в кожному окремому випадку залежно від обставин, що спричинили необхідність його проведення;
• на вимогу працівника органу державного нагляду або вищої державної чи господарської організації при виявленні недостатнього знання працівником безпечних прийомів праці і нормативних актів про охорону праці;

Цільовий інструктаж проводять із працівниками при:

• виконанні разових робіт, що не пов’язані безпосередньо з основними роботами працівника;
• виконанні робіт, що оформляються нарядом-допуском, письмовим дозволом та іншими документами;
• у разі екскурсій або організації масових заходів з учнями та вихованцями (походи, спортивні заходи тощо).

Інструктажі проводить безпосередньо керівник робіт (начальник виробництва, цеху, дільниці, майстер, інструктор виробничого навчання, викладач тощо). Перевірка знань здійснюється усним опитуванням або з допомогою технічних засобів навчання, а також перевіркою навичок виконання робіт відповідно до вимог безпеки. Первинний, повторний та позаплановий інструктажі, стажування і допуск до роботи оформляються реєстрацією в спеціальному журналі. При цьому обов’язкові підписи як інструктованого, так і особи, яка проводила інструктаж. Журнали інструктажів повинні бути пронумеровані, прошнуровані та скріплені печаткою.

Деякі категорії працівників, що не пов’язані з обслуговуванням обладнання, використанням інструменту, збереженням сировини, матеріалів, можуть бути звільнені від первинного, повторного та позапланового інструктажів наказом (розпорядженням) керівника підприємства за узгодженням із державним інспектором Держпраці.

Керівник підприємства зобов’язаний видати працівнику примірник інструкції з охорони праці за його професією або вивісити її на робочому місці.

Навчання та інструктажі працівників із питань охорони праці є одним з основних принципів державної політики в галузі охорони праці та складовою системи управління охороною праці. Вони проводяться з учнями, вихованцями та студентами навчально-виховних закладів, працівниками в процесі їх трудової діяльності.

Відповідальність за організацію, навчання і перевірку знань на підприємстві покладається на роботодавця, а в структурних підрозділах – на керівників цих підрозділів. Контролює виконання цих завдань відділ охорони праці.

4. Фінансування робіт з охорони праці

Чинним законодавством передбачено, що фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем, але фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством у державному і місцевих бюджетах.

Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 відсотка від фонду оплати праці за попередній рік.

На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, розмір витрат на охорону праці встановлюється у колективному договорі з урахуванням фінансових можливостей підприємства, установи, організації.

Серед стимулюючих заходів, передбачених Законом України «Про охорону праці», слід відзначити:

• визначення можливості запровадження пільгового оподаткування цільових витрат на заходи щодо охорони праці;
• започаткування принципів диференціації внесків на державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань із застосуванням заохочувальних тарифів для підприємств із належною організацією роботи і високим рівнем охорони праці (і, навпаки, – збільшення тарифів для підприємств з незадовільним станом умов і безпеки праці);
• заходи індивідуального заохочення працівників за активну роботу та ініціативу у розв’язанні проблем з охорони праці (повинні відображатися в колективному договорі та включати підвищення розміру заробітної плати, призначення премії, в тому числі запровадження спеціальних премій за досягнення в галузі безпеки праці, разових премій за конкретну виконану роботу, винахідництво і раціоналізаторські пропозиції; різні види морального заохочення).

Кошти фонду охорони праці підприємства використовуються лише на виконання комплексних заходів, забезпечуючи досягнення встановлених нормативів з охорони праці, узгоджених із місцевими органами Державної служби України з питань праці, а також на подальше підвищення рівня охорони праці на виробництві.

Ці кошти повинні витрачатися на ремонтні й інші роботи, пов’язані з підтримкою основних фондів (включаючи інженерно-технічні засоби безпеки; засоби колективного та індивідуального захисту працюючих) у належному технічному стані, придбання спецодягу, молока, мийних засобів; надання передбачених пільг і компенсацій працюючим, упорядкованість і озеленення території, а також природоохоронні заходи.

Витрачати кошти, передбачені на заходи по охороні праці, на інші цілі забороняється (ст. 162 КЗпП).

Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів і засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України.