Навчальні матеріали

Тема 5. Психофізіологічні чинники забезпечення особистої безпеки

  • 1. Вплив стресу на ефективність виконання службових обов’язків
  • 2. Адаптація
  • 3. Втома та її особливості
  • 4. Монотонність
  • 5. Моббінг
  •     Список використаних джерел

    • Виходячи з того, що причинами травмування та загибелі під час виконання працівниками поліції професійних обов’язків є не лише небезпечні умови професійної діяльності, а й небезпечні дії самих працівників, усю сукупність можливих заходів, спрямованих на забезпечення їх особистої безпеки, можна умовно поділити на дві групи:

    У свою чергу, умови, які безпосередньо впливають на виникнення небезпечних дій працівника поліції, полягають у такому:

    1. Насамперед, це робота в переважно негативному емоцій-ному середовищі. Працівник територіального органу Національної поліції незалежно від спеціалізації підрозділу має справу з категоріями громадян, які в більшості випадків викликають негативні емоції. Це стосується як звернень потерпілих від злочинців, так і професійного спілкування із суспільно-небезпечними особами. Зміст такого спілкування – це нерідко страждання або загроза життю людини.

    Накопичення подібного досвіду призводить до виснаження ресурсів стійкості до стресу та розвитку психологічних механізмів захисту у вигляді психологічної відстороненості. У побутовому спілкуванні це виявляється у вигляді так званого специфічного гумору. До речі, та ж проблема є характерною і для лікарів.

    2. Необхідність приймати швидкі та відповідальні рішення в екстремальних умовах. Навіть за умови обізнаності про такі факти ще в студентські роки і наявності певної готовності повністю адаптуватися до відповідальності за чуже життя працівникові поліції це не завжди вдається.

    Негативний стримуючий фактор для працівника поліції полягає також у високому ступені відповідальності за застосування сили в межах його досить обмежених повноважень, перевищення яких може призвести до широкого розслідування обставин справи, негативного розголошення і вжиття заходів дисциплінарного впливу.

    3. Підвищена відповідальність – це особливий фактор у роботі працівника поліції. Виконання оперативно-службових завдань у суворій відповідності із законом, вміння відзвітувати про виконану роботу, вчасно та юридично грамотно оформити службову документацію – необхідний і, до певної міри, непростий вид роботи, від якого нерідко залежить доля працівника та подальша службова діяльність (наприклад, при оформленні комплексу службових документів при застосуванні табельної вогнепальної зброї).

    4. Фактором, який визначально впливає на виникнення нещасних випадків, є фізичні небезпеки. Вони становлять основу надзвичайних подій, які, в свою чергу, можуть спричинити травмування або загибель працівників поліції. Навіть уява про наявність фізичної небезпеки психічно впливає на працівника поліції, що значно підвищує ризик виникнення надзвичайної події.

    Це положення має особливу актуальність у діяльності Національної поліції , особовий склад яких поряд із небезпеками загального характеру знаходиться ще й в умовах професійного ризику (небезпечнi дії з боку злочинцiв, заарештованих, ранiше засуджених тощо)

    Порівнюючи за рівнем небезпеки роботу поліцейських з роботою представників інших професій, зокрема роботою шахтаря, слід мати на увазі, що основу фізичних небезпек для цих професій створюють різні обставини. У першому випадку – соціальні, у другому – стихійні або технологічні.

    На думку фахівців, технологічні катастрофи (аварії, вибухи і т.п.) є більш небезпечними, ніж стихійні лиха, бо це – штучна біда. Але найбільш тяжкими у психологічному плані є соціальні потрясіння, які надовго підвищують рівень тривоги в суспільстві. Посягання на працівників поліції – саме з розряду соціальних потрясінь.

    Важливо враховувати і той факт, що працівник поліції під час виконання службових обов’язків сам може бути об’єктом посягання і водночас зобов’язаний припинити всяке посягання на інші об’єкти, що охороняються, тобто свідомо ризикувати своїм здоров’ям чи, навіть, життям. Жодна з інших посад чи професій не вимагає цього від своїх працівників.

    Таким чином, фізичні небезпеки, психологічно впливаючи на працівника поліції, є також однією зi складових умов праці, що необхідно враховувати при організації діяльності працівників органів Національної поліції.

    5. Крім того, існують психофізіологічні фактори, які визначально впливають на небезпечність виконання професійних обов’язків поліцейськими, а саме:

    Загальним результатом дії цих подразників є втома і стресовий стан працівника, його нервове та емоційне збудження, наявність хворобливого стану. А це викликає у працівника пасивність до будь-яких дій, що підвищує імовірність виникнення надзвичайної події.


    1. Вплив стресу на ефективність виконання службових обов’язків

    Стресовий стан поліцейського – це його психічна реакція на нестандартну ситуацію, що виникає в нестандартних умовах службової діяльності. Стресовий стан, як правило, виникає раптово і може відігравати як позитивну, так і негативну роль.

    Надмірний тиск і вимоги впливають на загальне сприйняття працівниками поліції власного добробуту, порушують баланс між роботою та особистим життям, багато хто йде з роботи в пригніченому депресивному стані.

    Стрес (англ. stress – напруга) – це сукупність захисних фізіологічних реакцій, які виникають в організмі людини у відповідь на дію несприятливих зовнішніх факторів (стресів).

    Термін «стрес» часто застосовується не тільки в охороні праці, а й у повсякденному житті.

    Стрес характеризують як захисне явище, вісник захворювання, причину порушень низки життєво важливих психофізіологічних функцій.

    Стрес проявляється як необхідна і корисна реакція організму на різке збільшення загального зовнішнього навантаження.

    Стрес також характеризується зростанням біоелектричної активності мозку, підвищенням частоти серцебиття, зростанням потоку крові, розширенням кровоносних судин, збільшенням вмісту лейкоцитів у крові, тобто низкою фізіологічних змін в організмі, що сприяють підвищенню його енергетичних можливостей, успішності виконання складних і небезпечних дій. Тому стрес є не тільки доцільною реакцією людського організму, а й механізмом, який сприяє успіху трудової діяльності в умовах перешкод, труднощів і небезпек.

    Отже, стрес позитивно впливає на результати службової діяльності працівника поліції (мобілізує організм і сприяє подоланню перешкод, які виникають у процесі праці), але лише доти, доки не перевищить певного критичного рівня.

    При перевищенні цього рівня в організмі людини розвивається так званий процес гіпермобілізації, який викликає порушення механізмів саморегуляції та погіршення результатів діяльності аж до її зриву. Тому стрес, який перевищує критичний рівень, називають дистресом.

    Як показує практика, особливо небезпечним є стрес у трудовій діяльності. Робота оперативних служб, керівників територіальних органів НПУ пов’язана з впливом на них негативно діючих стресорів, як от:

    Основним джерелом стресу є екстремальні ситуації – складне узгодження умов службової діяльності, яке має для працівника поліції особливу значимість; ситуації, об’єктивно наявні обставини якої сприймаються та оцінюються як небезпечні для здоров’я та життя як іншої особи, так і самого працівника поліції.

    Для сучасного працівника поліції характерні екстремальні ситуації двох крайніх типів.

    Перший тип – екстремальні ситуації виникають тоді, коли вимоги інтенсивності службової діяльності і жорсткі обмеження в часі змушують працівника максимально напружувати сили й мобілізувати внутрішні резерви.

    При цьому екстремальність такої діяльності частіше всього підвищується внаслідок сильних зовнішніх впливів, які не тільки збільшують і без цього велике інформаційне навантаження працівника поліції, а й порушують нормальні умови його життєдіяльності, що утруднює процеси саморегуляції та сприяє виникненню стресу.

    Другий тип екстремальної ситуації виникає, навпаки, через недолік чи однорідність інформації, що надходить, нестачу міжособистісних контактів, низьку рухову активність. Він особливо характерний для роботи оперативних чергових або операторів комп’ютерних систем.

    Необхідний рівень бадьорості та уваги в таких умовах людині доводиться підтримувати за рахунок вольових зусиль. У подібних умовах у поліцейського розвивається етап монотонії, яка часто породжує в нього відчуття нудьги, хоча саме для цієї відповідальної діяльності вимагається особливо високий рівень бадьорості й значні вольові зусилля для її підтримки в подібних умовах.

    Для екстремальних ситуацій того чи іншого типу характерна одна загальна риса – поява в людини гострого внутрішнього конфлікту між вимогами, які пред’являє до нього діяльність, і власними можливостями.

    Подібні внутрішні конфлікти можуть породжуватися не тільки безпосередньо факторами оперативно-службової діяльності, а й соціальними причинами. Вчені психологи і психіатри, досліджуючи обставини виникнення тяжких нещасних випадків, зокрема автомобільних аварій, констатували, що в 11 випадках з 18 аварії передував психологічний конфлікт та емоційний стрес.

    Утім, фактор небезпечних умов службової діяльності не є єдиним стресором, який впливає на стан поліцейського, і, як наслідок, його схильність до нещасних випадків.

    Деякі автори відносять до соціальних стресорів такі фактори, як:

    Однак схильність до нещасних випадків у поліцейських створюють не тільки стресори, породжені особливостями службової діяльності, – не меншою мірою впливають на них і конфлікти, які виникають в особистому житті. Більшості нещасних випадків передували саме такі емоційні конфлікти. Існують конкретні прояви, властиві людині перед настанням нещасного випадку, а саме:

    Ступінь реагування на стрес-фактори залежить також і від особистих якостей працівника, до яких відносять:

    Будь який стрес супроводжується мобілізацією енергії організму людини. Стрес є біологічно необхідним явищем, яке дозволяє людині в готовності зустріти будь-яку небезпеку, подолати труднощі та пристосуватися до нових умов середовища.

    При повторному впливі тих самих стрес-факторів людина може пристосуватися до них, а її реакція на даний стрес поступово слабшає, а сам стрес не досягає більше такого функціонального рівня. Це дає можливість тренувати організм людини щодо стресових ситуацій, а це занижує небезпеку психологічного травмування i схильність людини до нещасних випадків.

    Отже адаптація людини до стресу не може бути нескінченою. Хронічні стресові стани завдають шкідливих впливів на здоров’я людини і негативно відбиваються на її життєдіяльності. При стресі захисні дії імунної системи можуть бути придушені стресом і організм втрачає здатність захистити себе від мікроорганізмів (вірусів, бактерій). Звідси люди, які часто перебувають у стресовому стані, більшою мірою схильні до інфекційних захворювань, наприклад, грипу.


    2. Адаптація

    Визначальним чинником забезпечення особистої безпеки є адаптація в трудовому процесі. Працівник може нормально здійснювати трудову діяльність лише тоді, коли умови зовнішнього середовища відповідають оптимальним. Якщо вони змінюються, стають несприятливими, то на протидію їм організм людини включає спеціальній механізм, який зберігає постійність внутрішнього середовища або змінює його в межах допустимого. Такий механізм називається адаптацією. Адаптація є важливим засобом попередження травмування, виникнення нещасних випадків у трудовому процесі, що відіграє значну роль в особистій безпеці та охороні праці.

    Адаптація (лат. аdapto – пристосування) – це динамічний процес пристосування організму та його органів до мінливих умов зовнішнього середовища.

    Адаптація в трудовій діяльності поділяється на фізіологічну, психічну, соціальну та професійну.

    Фізіологічна адаптація – це сукупність фізіологічних реакцій, які лежать в основі пристосування організму до змін оточуючих умов, і спрямовані на збереження відносної постійності його внутрішнього середовища.

    Велике значення у фізіологічній адаптації має реактивність організму, його початковий функціональний стан (вік, тренованість тощо), залежно від якого змінюються і відповідні реакції організму на різні дії. Процес фізіологічної адаптації до незвичайних, екстремальних умов проходить кілька стадій або фаз: спочатку переважають явища декомпенсації (порушення функцій), потім – неповного пристосування (активний пошук організмом стійких станів, що відповідають новим умовам середовища) і, нарешті, фаза відносного стійкого пристосовування.

    Психічна адаптація – це процес встановлення оптимальної відповідності особистості до оточуючого середовища в процесі діяльності. Зрозуміло, що такі властивості, як гальмування мислення і низька швидкість переробки інформації, обмежений діапазон сприйняття, порушення функції пам’яті гальмують адаптацію; висока рухливість нервових процесів, навпаки, її підвищує.

    Психічна адаптація в процесі праці залежить від психічних властивостей працівника, його психічного стану, психологічних реакцій на стреси, що виникають на роботі, кваліфікації і культури людини, особливостей професійної діяльності, конкретних умов праці тощо.

    Соціальна адаптація – це пристосування працюючої людини до системи відносин у робочому колективі з його нормами, правилами, традиціями, ціннісними орієнтаціями. Під час соціальної адаптації працівник поступово отримує різнобічну інформацію про колектив, в якому він працює, а також систему ділових та особистих взаємовідносин.

    При несприятливому перебігу соціальної адаптації підвищується рівень стресу на роботі, наслідки якого позначаються на поведінці працівника і можуть призвести до міжособових конфліктів, нещасних випадків.

    Професійна адаптація – це адаптація до трудової діяльності з усіма її складовими: адаптація до робочого місця, знарядь і засобів праці, об’єктів та предметів праці, особливостей технологічного процесу, часових параметрів роботи тощо.

    Професійна адаптація виражається в розвитку стійкого позитивного ставлення працівника до своєї професії, певного рівня оволодіння ним специфічним навичками та уміннями, формуванні необхідних для якісного виконання роботи властивостей. Професійна адаптація визначається необхідним мінімумом знань і навичок, які працівник набув при одержанні спеціальності, а також ступенем відповідальності, практичністю, діловитістю тощо. Адаптація вважається завершеною тоді, коли працівник досягає кваліфікації, що відповідає чинним стандартам.

    Результатом зриву пристосувальних механізмів людського організму після того, як вичерпані всі резерви протистояння стресу, є невроз, тобто захворювання адаптації.

    За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, на невроз нині хворіють 85 % населення Землі. Якщо за останні 65 років кількість психічних захворювань збільшилась у 1,5 рази, то неврозів – у 34 рази.

    Основними симптомами неврозів є зниження працездатності, збайдужіння до навколишнього життя, звуження кола зацікавлень. При цьому різко посилюється залежність самопочуття від погоди. Погіршується фізичний стан, спостерігаються занепад сил, швидка втомлюваність. Людина стає метушливою або загальмованою, неуважною, може погіршитись координація рухів. Послаблюється статева потенція.

    Отже, найбільш характерні симптоми неврозу – психічна та фізична слабкість, послаблення уваги, погіршення пам’яті.

    Для неврозів характерні розлад сну, головний біль, який виникає при розумовому, фізичному чи емоційному напруженні й може супроводжуватися запамороченням, відчуттям «стиснутої голови» (так звана «каска неврастеніка»).

    Симптомами вегетативних порушень є тахікардія (частішає пульс), брадикардія (пульс уповільнюється), короткочасне підвищення і зниження артеріального тиску, порушення ритмічності чи утруднення дихання, непостійність температури тіла, підвищена чи знижена пітливість. Іноді тремтять повіки, язик, руки, виникає біль у ділянці серця, шлунка.

    Сукупність тих чи інших симптомів характеризує різні форми неврозів. Стресова дія збуджує активність організму, при цьому працездатність зростає, але чим довше, тим повільніше досягає максимального значення.


    3. Втома та її особливості

    Втома – важливий фактор, що сприяє травматизму серед поліцейських та викликає проблеми зі здоров’ям. Тривала понаднормова робота, значне навантаження і недостатній відпочинок – ось її головні джерела.

    Проблема втоми належить до найскладніших у фізіології і психології праці. Вона здавна становила інтерес для дослідників багатьох галузей науки. Так, спробу науково визначити суть втоми робили ще Галілей, Прохаска, а систематичне вивчення процесів втоми почалося з середини ХІХ ст. і триває досі.

    Таке ставлення до цієї проблеми зумовлюється теоретичним, практичним і соціальним значенням її розв’язання.

    У теоретичному плані значення вивчення втоми пов’язане з тим, що вона являє собою проміжний стан між нормою і патологією.

    Практичне значення такого вивчення визначається впливом втоми працівника на зниження продуктивності та якості праці, а соціальне – тимчасовою втратою працездатності й інвалідністю тих працівників, які виконують роботу в умовах перенапруження фізіологічних систем.

    Проте, незважаючи на численні наукові розробки з проблем втоми, поки ще не існує єдиного розуміння цього явища, а діагностика втоми становить значні труднощі. Достатньо сказати, що відомо понад 100 визначень поняття «втома». Спільним для них є констатація таких сторін втоми:

    Тому найбільш загальним є визначення втоми як сукупності тимчасових змін у фізіологічному та психологічному стані людини, які з’являються внаслідок напруженої тривалої праці і призводять до погіршення її кількісних і якісних показників, нещасних випадків. Втома буває загальною, локальною, розумовою, зоровою, м’язовою та ін.

    Слід також зазначити, що стомлення працівника і величина втоми певною мірою залежать від таких індивідуальних особливостей людини, як фізичний розвиток, стан здоров’я, вік, інтерес до роботи і мотивація, вольові риси характеру, тип нервової системи.

    Ознаки і прояви втоми при фізичній, розумовій і нервово-напруженій праці мають певні особливості.

    Так, особливістю фізичної праці є те, що вона викликає напруження організму під час її виконання. При сильному напруженні продовження роботи стає неможливим і виконання її автоматично припиняється, а організм відразу переходить у фазу відновлення працездатності.

    Помірна розумова і нервово-напружена праця може виконуватися досить довго, оскільки особливих зрушень у затраті енергії і роботі внутрішніх органів не спостерігається. Вона може виконуватися і на фоні розвиненої втоми – це пояснюється тим, що розумова праця не має чітких меж між напруженням організму під час роботи і переходом у фазу відновлення сил, оскільки сформована домінанта в корі головного мозку не руйнується після закінчення роботи, а зберігається деякий час.

    Втома при розумовій і нервово-напруженій праці виявляється в зниженні концентрації уваги і зменшенні свідомого її регулювання, погіршенні оперативної пам’яті й логічного мислення, сповільненні реакцій на подразники, треморі пальців і рук тощо. Такий стан передує появі неврозів, на ґрунті яких можуть розвиватися захворювання серцево-судинної системи і внутрішніх органів.

    Відновлювальні процеси після розумової та нервово-напруженої праці відбуваються повільніше, ніж після фізичної роботи.

    Разом з тим, не слід вважати, що розумова і нервово-напружена праця є шкідливою для людини. Вона, як і фізична, за оптимальних навантажень і організації сприяє вдосконаленню та розвитку людини як особистості.

    Залежно від характеру вихідного функціонального стану працівника втома може досягати різної глибини, переходити у хронічну втому або перевтому.

    Особливу роль у запобіганні втомі у працівників відіграють професійний добір, організація робочого місця, правильне робоче положення, ритм роботи, раціоналізація трудового процесу, використання емоційних стимулів, впровадження раціональних режимів праці та відпочинку тощо.

    Перевтома – це сукупність стійких і несприятливих для здоров’я працівників функціональних зрушень в організмі, які виникають унаслідок накопичення втоми.

    Основною відмінністю втоми від перевтоми є зворотність зрушень при втомі та неповна їх зворотність при перевтомі.

    Відомо, що розвиток втоми та перевтоми веде до порушення координації рухів, зорових розладів, неуважності, втрати пильності та контролю реальної ситуації.

    При цьому працівник порушує вимоги службових інструкцій, припускається помилок та неузгодженості в роботі У нього знижується відчуття небезпеки. Крім того, перевтома супроводжується хронічною гіпоксією (кисневою недостатністю) і порушенням нервової діяльності.

    Проявами перевтоми є головний біль, підвищена стомлюваність, дратівливість, нервозність, порушення сну, а також такі захворювання, як вегето-судинна дистонія, артеріальна гіпертонія, виразкова хвороба, ішемічна хвороба серця, інші професійні захворювання.

    Через тривале фізичне й емоційне перенапруження у працівників можуть виникнути неврози - неврастенія, істеричний невроз і невроз нав’язливих станів. Неврози виникають в осіб, які тривалий час відчувають фізичну, розумову й емоційну перевтому.

    Найчастіше захворювання розвивається у працівників галузей, які потребують значного емоційного напруження, як-от поліція,освіта, медицина. Наприклад, неврози характерні для медичного персоналу, які безпосередньо обслуговують психічно хворих. Цей розлад часто виникає в осіб, які обіймають керівні пости.

    Неврози – група захворювань, які характеризуються тимчасовими зворотними порушеннями діяльності нервової системи, що виникають під впливом психотравмувальних чинників. Основні клінічні форми даного захворювання – це неврастенія, істеричний невроз, невроз нав’язливих станів.

    Неврастенія проявляється підвищеною дратівливістю, збудливістю і втратою самоконтролю. У працівника виникає стомлюваність, слізливість, відчуття безсилля. На початку хвороби він скаржиться на труднощі або неможливість виконувати тривалу розумову роботу через неуважність, зниження пам’яті та часте відволікання. Для цього періоду характерні нетерплячість, непосидючість, а також пов’язана з ними неможливість займатися однією справою. Через це легко виникає пригнічений настрій. За цього захворювання з’являються порушення вегетативної нервової системи та роботи органів і систем (астенічний синдром[1], які хворі сприймають за симптоми захворювання тіла. Як і за астенічного синдрому, при неврастенії розлади виражені слабше вранці, тобто після відпочинку, і значно посилюються підвечір, а також після фізичних і психічних навантажень.

    Істеричні неврози проявляються по-різному і зовні можуть нагадувати всілякі захворювання. Однак зазвичай переважають неврологічні і психічні розлади.

    До неврологічних симптомів належать різні за інтенсивністю і поширенням паралічі, парези (ослаблення довільних рухів, неповний параліч якого-небудь м’яза, групи м’язів), порушення больової чутливості та координації рухів, гіперкінези (патологічні, раптові, мимовільні насильницькі рухи в різних групах м’язів), тремтіння, різноманітні розлади мови – від її беззвучності аж до повної німоти. У хворого на істеричний невроз часто виникає астазія-абазія – стан, за якого він не може ні стояти, ні ходити, попри те, що у нього зберігаються м’язова сила і рухи у ногах.

    Істеричні напади зазвичай виникають після психотравмувальних ситуацій у присутності інших осіб. Під час істеричного нападу рухові реакції різноманітні, часто сильно виражені, безладні. Зберігаються реакції на больові подразнення. Напади при істеричному неврозі тривають від 10-15 хв до декількох годин.

    За цього захворювання з’являється сутінкове потьмарення свідомості, що виникає завжди після психічних травм. У цьому разі поряд зі зміною свідомості з «театральною» поведінкою можуть проявлятися істеричні напади, астазія-абазія й інші істеричні неврологічні розлади. Характерна неповна амнезія.

    При неврозі нав’язливих станів з’являється тривога, побоювання, погіршується настрій. Також за цього захворювання виникають тахікардія, підвищена пітливість, мерзлякуватість, коливання артеріального тиску, вазомоторні реакції.

    Неврозам властива переважно повна зворотність симптомів. Однак у деяких випадках вони можуть набувати затяжного багаторічного перебігу і переходити в невротичний розвиток особистості. Хворих на невроз завжди варто направляти до лікаря-психіатра. Особливу увагу варто надати хворим із нерідким при неврозах розвитком депресії або манії.

    Профілактика неврозів у працівників полягає у таких заходах:

    Окрім того, працівникам варто дбати про повноцінний сон, стежити за режимом харчування, відмовитися від шкідливих звичок, займатися спортом тощо.

    Працездатність при неврозах значною мірою залежить від зацікавленості хворого продовжити свою трудову діяльність. Тимчасово непрацездатними таких хворих можна вважати лише за наявності вираженої клінічної симптоматики, інвалідами – лише у виняткових ситуаціях. Такі хворі переважно працездатні, їх не слід відсторонювати від роботи. Активна праця сприяє відновленню їх працездатності.

    Слід зауважити, якщо робота пов’язана зі значним напруженням уваги і ризиком для життя інших людей – в такому разі особи з неврастенією вважаються тимчасово непрацездатними. Тривалість тимчасової непрацездатності в таких випадках становить максимально два місяці. Таким працівникам видають профбюлетень.

    Для робіт не пов’язаних зі значним напруженням уваги і ризиком для життя – хворих на неврастенію потрібно увільнити лише від понаднормових робіт і додаткових навантажень. Вони здебільшого працездатні і можуть продовжувати роботу.

    Нерідко через неврастенію загострюється соматична патологія. У таких випадках можливо встановлення ІІІ, рідше – ІІ групи інвалідності. Критерієм, щоб установити групу інвалідності, є тяжкість перебігу основного захворювання. Неврастенію розглядають як ускладнюючий фактор.

    При істеричних неврозах увільнення хворого від роботи, його лікування часто послуговують для нього сигналами визнати захворювання «тяжким, що має несприятливий прогноз». Після цього симптоми, зусиллями хворого, можуть поглиблюватися. Водночас наявність грубих порушень – паралічів, гіперкінезів, сліпоти, істеричних психозів – нерідко примушує лікаря визнати хворого непрацездатним. У разі затяжних істеричних психозів і тривалих грубих порушень моторної або сенсорної сфери таких хворих доводиться визнавати інвалідами ІІ, а іноді й І групи.

    При неврозі нав’язливих станів втрата працездатності має тимчасовий характер. Таким хворим рідко встановлюють інвалідність.


    4. Монотонність

    Розвиток автоматизованих систем керування і комп’ютерної техніки став передумовою появи монотонних робіт – а, отже, ще одного чинника виникнення нещасних випадків. Основними функціями при таких видах робіт протягом всього робочого часу є спостереження, керування і контроль за роботою системи або нескладні, одноманітні рухи, які повторюються тисячі разів за зміну.

    У науковій літературі поняття «монотонність» характеризує особливий психічний стан, який виникає у людини як реакція на одноманітну і бідну на враження діяльність.

    Монотонність у перекладі з грецької означає «одноманітність».

    Наслідки монотонності такі:

    Психофізіологічна суть монотонності пояснюється закономірностями взаємодії процесів збудження і гальмування.

    Основні ознаки монотонних робіт такі:

    Залежно від переважаючого навантаження розрізняють два види монотонності: рухову і сенсорну.

    Рухова монотонність характеризується одноманітними трудовими рухами і діями, коли навантаження припадає на обмежені групи м’язів (оператори комп’ютерної техніки).

    Сенсорна монотонність має місце у випадках, коли діяльність працівника пов’язана з тривалим пасивним спостереженням, сприйняттям одноманітної інформації, або характеризується браком інформації, що надходить, а, отже, обмеженим впливом на нервову систему виробничих сигналів.

    Монотонна робота як і будь-яка інша викликає втому і появу відчуття стомлення. Саме це і зумовило наявність двох точок зору на проблему монотонності.

    Одні вчені розглядають монотонність як різновид втоми. Інші, навпаки, вважають монотонність самостійним явищем, незважаючи на схожість фізіологічного механізму втоми.

    Спільним для монотонності і втоми є те, що вони впливають на працездатність і працівник переживає їх як неприємне відчуття.

    Відмінність між монотонністю і втомою полягає в наступному:

    Таким чином, монотонія – неспецифічний стан, зумовлений негативними змінами в спрямованості особистості, який супроводжується переживанням одноманітності, що виражається у формі апатії і нудьги з наступним зниженням психофізіологічної і трудової активності.

    Стан пониженої психічної активності виявляється в послабленні психічних функцій, зокрема, уваги, сповільненні швидкості процесів сприймання, рухових реакцій, що призводить до втрати пильності, погіршення контролю і самоконтролю.

    Швидкість реакції різко зменшується і миттєва реакція стає неможливою, що створює психологічні передумови для аварій і травматизму.

    Нудьга за психологічним змістом являє відносно спокійне переживання працівником зниження інтересу до роботи. Це пасивний стан, який характеризується зниженням трудової активності, бажанням відволіктися, поговорити.

    Нудьга і сонливість – постійні супутники деяких монотонних робіт, особливо небезпечні, коли від працівника вимагається напружена увага і висока пильність (наприклад, при спостереженні за моніторами при здійсненні охоронних функцій). Сонливість виникає найчастіше за умов сенсорної монотонії, рідше – за умов рухової монотонії.

    Західні психологи розрізняють «монотонофільність» і «монотонофобність». Монотонофіли – особи, які сприймають одноманітну роботу як найбільш приємну; монотонофоби, навпаки, сприймають монотонну роботу як неприємну.

    Навряд чи варто перебільшувати любов до монотонної роботи. Таких людей, за соціологічними дослідженнями, не більше 3 %.


    5. Моббінг

    Хоча існування фізичного насильства на роботі визнане вже давно, існування психосоціального насильства довго недооцінювалося і почало привертати увагу дослідників тільки в останні десятиріччя.

    Вербальне насильство, фізичне насильство, сексуальне насильство, поведінкове насильство – ось загальні елементи актів насильства стосовно працівника, які часто спричиняють погіршення міжособистісних відносин, а також організаційні порушення. До груп особливого ризику відносяться працівники, що:

    Одним з аспектів психосоціального насильства є переслідування на роботі, моббінг або цькування.

    На сучасному етапі розвитку трудових відносин загалом, а також відносин у службовому колективі органу Національної поліції зокрема, моббінг є досить небезпечним явищем, яке впливає на стан працівника і збільшує ймовірність небезпечних ситуацій.

    Моббінг (цькування) – форма психологічного насилля у вигляді тероризування працівника в колективі, як правило, з метою його подальшого звільнення. Така «війна» на робочому місці, зазвичай, призводить до виникнення у працівників стресового стану.

    Термін «моббінг» було позичено із зоології, зокрема з дослі-джень Конрада Лоренца. Буквально цей термін означає «створення натовпу навколо когось з метою нападу на нього чи на неї».

    Моббінг (цькування) та його наслідки настільки широко розповсюдилися, що стали світовою проблемою другого тисячоліття. Науковці пропонують вважати моббінг психосоціальним нещасним випадком на робочому місці.

    Причини проявів моббінгу:

    Експерти одностайні: причин для моббінгу (цькування) може бути багато, втім найбільш розповсюджені з них – конкуренція всередині колективу, заздрість до більш успішних колег, більш компетентних працівників, неприйняття неординарних людей тощо.

    Умови, за яких виникає моббінг у службовому колективі:

    Значна частина робітників та службовців реагують на моббінг фізіологічними розладами, такими, як: виразка шлунку, серцево-судинні та онкологічні захворювання тощо, або психічними розладами. Інколи він призводить до травмування і самогубства.

    За приблизними підрахунками, щотижня п’ять-шість працівників у світі вчинюють самогубство через причини, пов’язані з роботою.

    Всесвітньою організацією охорони здоров’я навіть розроблені критерії які, дозволяють відрізнити цькування від звичайного конфлікту на роботі:

    «Здорові» конфлікти

    Цькування

    Чіткі ролі та завдання

    Невизначеність ролей

    Відносини співпраці

    Відсутність співпраці / бойкот

    Спільні цілі

    Брак передбачливості

    Чіткі міжособистісні відносини

    Неоднозначні міжособистісні відносини

    Здорова організація

    Організаційні вади

    Випадкові сутички і конфронтація

    Довготривалі та систематичні неетичні дії

    Відкриті та відверті стратегії

    Двозначні стратегії

    Відкртий конфлікт та дискусія

    Таємні дії та заперечення конфлікту

    Відверте спілкування

    Непряме та уникливе спілкування

    Як втома і стрес, так само і цькування не тільки погіршує умови праці жертв, а й впливає на життя поза роботою.

    Усі перелічені вище несприятливі складові трудового процесу нерозривно пов’язані між собою та в сукупності вимагають утворення єдиної системи безпеки у службово-професійній діяльності. Зазначимо, що це – далеко не повний перелік, але і те, що розглядалося вище, свідчить про важливість професійного підходу до проблеми психосоціальної безпеки у службовій діяльності поліцейських.