Gerb_NAIAU НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ Мультимедійний підручник з навчальної дисципліни "Кваліфікація окремих видів злочинів"

Тема 6. Кваліфікація злочинів проти довкілля.


1. Загальні питання кваліфікації злочинів проти довкілля.

2. Кваліфікація злочинів проти екологічної безпеки.

3. Кваліфікація злочинів у сфері землевикористання, охорони надр, атмосферного повітря.

4. Кваліфікація злочинів у сфері охорони водних ресурсів.

5. Кваліфікація злочинів у сфері лісовикористання, захисту рослинного і тваринного світу.


1. Загальні питання кваліфікації злочинів проти довкілля.

Екологічні проблеми сьогодення набули без перебільшення глобального та системного характеру. В Основних засадах (стратегії) державної екологічної політики України на період до 2020 року, затверджених Законом України від 21 грудня 2010 р., констатується, що антропогенне і техногенне навантаження на навколишнє природне середовище в Україні у кілька разів перевищує відповідні показники розвинутих країн світу. Тривалість життя в Україні становить у середньому близько 66 років. Значною мірою це зумовлено забрудненням навколишнього природного середовища.

У чинному КК злочинні посягання на довкілля та його окремі елементи названі у статтях, зосереджених в окремому розділі VIII Особливої частини «Злочини проти довкілля». Вказівка у КК на те, що кримінальне законодавство має завданням охорону, поміж інших об'єктів, довкілля (ч. 1 ст. 1 КК), підкреслює особливу значущість важелів юридичного примусу, спрямованих на протидію відповідним злочинним посяганням.

Злочини проти довкілля можуть бути визначені як передбачені кримінальним законом діяння, що посягають на довкілля та його компоненти, раціональне використання та охорона яких забезпечують життєдіяльність людини, а також на екологічну безпеку населення і територій, і полягають у безпосередньому протиправному використанні природних об'єктів або у протиправному впливі на них, що призводить до негативних змін стану та якості довкілля.

Особливе місце у системі еколого-правової відповідальності займають екологічні злочини, що визначаються у юридичній літературі як передбачені кримінальним законом суспільне небезпечні діяння, які посягають на навколишнє природне середовище чи його окремі сфери (повітря, землю, надра, води тощо). Термін «довкілля» та словосполучення «безпечне для життя і здоров'я довкілля» визначено Конституцією України 1996 р. Майже всі диспозиції статей зазначеного розділу є бланкетними. Правові основи екологічної політики закладені у Декларації про державний суверенітет України й Основному Законі України, який встановлює обов’язок держави забезпечувати екологічну безпеку, гарантує громадянам право на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище. Всі природні багатства нашої країни – «земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони – згідно з Конституцією України (ст. 13), є об'єктами права власності Українського народу». Стаття 66 Конституції України зобов'язує кожного громадянина не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки. Аналізуючи норми Основного Закону України, можна констатувати, що конституційними екологічними правами, визначеними ст. 50 Конституції України є: а) право на безпечне для життя і здоров’я довкілля (право на екологічну безпеку); б) право на відшкодування шкоди, завданої порушенням права на безпечне для життя і здоров’я довкілля (право на відшкодування екологічної шкоди); в) право на вільний доступ до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту та на її поширення (право на екологічну інформацію).

Охорона довкілля регламентована нормами, що містяться в екологічному і природоресурсному законодавстві, яке є дуже об’ємним та складним. Зокрема, під час розслідування екологічних злочинів необхідно враховувати положення, що містяться в наступних законах України: «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про охорону атмосферного повітря», «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про поводження з радіоактивними відходами», «Про екологічну експертизу», «Про тваринний світ», «Про природно-заповідний фонд України», «Про мисливське господарство та полювання», «Про рослинний світ», «Про Червону книгу України», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», Земельному кодексі, Лісовому кодексі, Водному кодексі, а також у нормативних актах Кабінету Міністрів України: «Правилах охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами», «Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку», «Правилах охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами», ППВСУ від 10 грудня 2004 р. № 17 «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля» та ціла низка інших нормативно-правових актів.

При вирішенні питання про достатність підстав для порушення кримінальної справи та під час розслідування злочинів проти довкілля необхідним є знання та використання стандартів якості навколишнього природного середовища. У низці підзаконних нормативно-правових актів встановлено нормативи гранично допустимих концентрацій (ГДК) забруднюючих речовин в атмосфері, водоймах, ґрунті; ступені шкідливих фізичних впливів на атмосферне повітря, шуму, вібрації, інших хімічних, фізичних, біологічних чинників; нормативи гранично допустимого навантаження (ГДН) на природне середовище, що використовується в сільськогосподарських, рекреаційних цілях, та нормативи санітарно-захисного характеру. А також ще існують виробничо-господарські стандарти, які покликані лімітувати параметри виробничо-господарської діяльності певного об’єкта з метою екологічного захисту зовнішнього середовища. До них належать нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) шкідливих речовин і шкідливих фізичних, хімічних, біологічних впливів, а також технологічні, містобудівельні, рекреаційні та інші нормативи господарської діяльності.

Переважна частина кримінально-правових норм екологічного характеру безпосередньо стикаються з адміністративними. У чинному КК законодавець вирішив цю проблему шляхом конструювання деяких складів злочинів, що «межують» з адміністративними правопорушеннями, як матеріальних, тобто, тих, які вважаються закінченими з моменту настання злочинних наслідків (наприклад, загибель людей, екологічне забруднення територій, негативний вплив на здоров'я людей, істотна шкода, інші тяжкі наслідки). У випадках, коли склад злочину носить формальний характер, вказуються ознаки, що характеризують спосіб його вчинення, місце, мотиви. Так, розглядаючи диспозиції статей, що встановлюють відповідальність за забруднення окремих об'єктів довкілля (частина 1 статей 239, 241, 242, 243 КК), можна зробити висновок: ознакою відмежування від аналогічних адміністративно-правових норм є створення небезпеки для життя, здоров'я людей чи довкілля. Вказані статті не потребують настання хвороб та інших тяжких наслідків, лише вказуючи на таку ознаку забруднення як шкідливість, що створює небезпеку для життя, здоров'я людей та довкілля. Але ж будь-яке забруднення шкідливе для здоров'я і довкілля. Питання лише у ступені шкідливості.

Розглядаючи склад екологічного злочину, варто коротко зупинитися на проблемних питаннях визначення його об'єкта. Одним об'єктом – природним середовищем України. Головною їх функцією є охорона навколишнього середовища та забезпечення екологічної безпеки як умови нормального існування і життєдіяльності людини. Саме вказівка у Кодексі на те, що кримінальне законодавство має завданням охорону довкілля і запобігання злочинам (ст. 1 КК України), підкреслює його екологізацію та активний запобіжний характер. Це також відповідає сучасному значенню проблеми ефективності охорони навколишнього природного середовища і сприяє забезпеченню єдності у підходах до криміналізації та пеналізації посягань у сфері екології. Спираючись на викладене, доцільно визначити об'єкт злочинів проти довкілля як блага, що охороняються кримінальним законом, – навколишнє природне середовище, його об'єкти та екологічна безпека, як стан довкілля, за якого забезпечується запобігання погіршенню екологічної обстановки та виникненню небезпеки для здоров'я людей. Злочини проти довкілля мають своїм родовим об'єктом суспільні відносини, що забезпечують охорону довкілля, його наукове обгрунтоване раціональне використання і відтворення природних ресурсів, охорону нормального екологічного стану біосфери.

За своїм безпосереднім об'єктом при кваліфікації всі злочини проти довкілля можуть бути поділені на: 1) злочини проти екологічної безпеки (статті 236, 237, 238 і 253 КК), 2) злочини у сфері землевикористання, охорони надр, атмосферного повітря (статті 239, 239-1, 239-2, 240, 241 і 254 КК), 3) злочини у сфері охорони водних ресурсів (статті 242, 243 і 244 КК), 4) злочини у сфері лісовикористання, захисту рослинного і тваринного світу (статті 245, 246, 247, 248, 249, 250, 251 і 252КК).

Родовим об'єктом при кваліфікації злочинів проти довкілля варто визнавати такий стан навколишнього природного середовища та його окремих компонентів, за якого відсутня небезпека для життя і здоров'я людей, забезпечується раціональне використання і відтворення природних ресурсів, дотримується належний екологічний стан біосфери.

Злочини й інші правопорушення проти довкілля посягають передусім на конституційне право громадян на безпечне довкілля, а також на порядок охорони, використання, збереження і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання й усунення негативного впливу господарської та іншої діяльності людини на навколишнє природне середовище, збереження генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій, а також природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.

Як предмети злочинів проти довкілля можуть виступати, зокрема: землі, поверхневий шар земель (статті 239, 239-1, 239-2, 254 КК); надра, у тому числі корисні копалини загальнодержавного значення (ст. 240 КК); атмосферне повітря (ст. 241 КК); водні об'єкти (ст. 242 КК); окремі об'єкти рослинного світу (ст. 245 КК); дерева і чагарники (ст. 246 КК); рослини та плоди рослин (ст. 247 КК); дикі звірі та птахи (ст. 248 КК); водні живі ресурси (ст. 249 КК); риби і дикі водні тварини (ст. 250 КК); тварини продукти, сировина і корми тваринного походження (ст. 251 КК).

Кримінально карані посягання на навколишнє природне середовище потрібно відмежовувати від злочинів проти власності. Зокрема, предметом таких злочинів проти власності, як викрадення, вимагання, привласнення, розтрата, заволодіння шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем не можуть виступати природні багатства в їх природному стані - блага, які хоч і мають об'єктивну цінність, проте не створені повністю або частково працею людини. Незаконне заволодіння такими благами кваліфікується за наявності підстав як відповідний злочин проти довкілля (зокрема, за статтями 246, 248, 249 КК). Якщо ж відповідні об'єкти довкілля вилучені з природного стану завдяки вкладеній праці людини, вчинене розглядатиметься як той чи інший злочин проти власності. До майна, що утворює предмет злочинів проти власності, можна віднести також: звірів, що розводяться у звірогосподарствах; декоративні дерева й чагарники, які вирощуються для наступного продажу, виловлену і поміщену в садок рибу тощо. До обов'язкових ознак предмета викрадення належить соціальний, який означає, що лише об'єкти, упредметнені за допомогою людської праці, можуть бути предметом цього злочину. Також звертається увага на те, що вкладення людської праці в об'єкти природи не завжди виокремлює ці об'єкти з їх природного середовища. Не мають визнаватись майном, наприклад, штучні лісосмуги, дерева, висаджені у населених пунктах, цінні породи риби, молодь яких була спочатку вирощена на рибозаводах, а потім відпущена у відкриті водойми. Названі природні об'єкти є предметом саме екологічних злочинів, оскільки метою подібної діяльності є відновлення і підтримання сприятливої для людини екологічної обстановки, а не введення цих об'єктів у товарний обіг.

Переважна більшість статей розділу VIII Особливої частини КК містять бланкетні диспозиції. Це означає, що для встановлення відповідних ознак складів злочинів потрібно звертатись до положень того чи іншого нормативного акта в галузі охорони довкілля.

Безпосередньо злочинне «екологі чне» діяння в кримінально-правових нормах із бланкетними диспозиціями позначається за допомогою таких зворотів, як «порушення порядку проведення екологічної експертизи» (ст. 236 КК), «забруднення або псування земель... внаслідок порушення спеціальних правил» (ст. 239 КК), «порушення встановлених правил охорони надр» і «порушення встановлених правил використання надр» (ст. 240 КК), «порушення законодавства про континентальний шельф України» (ст. 244 КК), «порушення правил полювання» (ст. 248 КК), «проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів або диких тварин» (ст. 250 КК) тощо. Цілком очевидно, що вказівка на порушення спеціальних правил або вимог законодавства під час посягання на окремі елементи довкілля є своєрідним «містком» між кримінально-правовою забороною (в частині позначення суспільно небезпечного діяння) та відповідною нормою екологічного законодавства, яка змістовно наповнює і конкретизує описання такого діяння.

При кваліфікації переважна кількість злочинів проти довкілля може вчинятись шляхом як дії, так і бездіяльності. Такий підхід законодавця обумовлено передусім тим, що безпосереднє заподіяння шкоди екологічній безпеці відбувається шляхом невиконання або неналежного виконання встановлених правил (наприклад, правил проведення екологічної експертизи, правил охорони або використання надр, ветеринарних правил), вимог екологічного законодавства (зокрема, порушення законодавства про континентальний шельф України, порушення законодавства про захист рослин). Окремі злочини проти довкілля (наприклад, незаконне заволодіння землями водного фонду, незаконне полювання) можуть вчинятись лише шляхом дій. Деякі екологічні злочини можуть вчинятись лише шляхом бездіяльності (зокрема, каране за ч. 3 ст. 243 КК неповідомлення про забруднення моря).

Щодо моменту закінчення злочинів проти довкілля, то диспозиції норм розділу VIII Особливої частини КК сконструйовані по-різному, що дозволяє умовно виокремити три групи передбачених цими нормами злочинів: 1) злочини, які вважаються закінченими з моменту настання суспільно небезпечних наслідків (зокрема, ст.ст. 236, 237, ч. 2 ст. 289, ч. 2, 3 ст. 239-1, ч. 3 ст. 239-2, ч. 2 ст. 242, статті 246, 247, 249, 251 КК); 2) злочини, які вважаються закінченими за умови створення небезпеки для життя чи здоров'я людей або настання інших тяжких наслідків (наприклад, частини перші статей 239, 240, 241, 244, 253, ч. 3 ст. 243 КК); 3) злочини з формально-матеріальним складом – вони вважаються закінченими як при вчиненні (або невчиненні) окремих дій, так і в разі настання вказаних у диспозиції статті (частини статті) суспільно небезпечних наслідків (зокрема, ч. 2 ст. 238, ч. 1, 2 ст. 240 КК, ст. 246, ч. 1 ст. 248 КК).

До суспільно небезпечних наслідків злочинних посягань на довкілля належать, зокрема, загибель людей (смерть хоча б однієї людини), захворювання людей, масова загибель об'єктів тваринного і рослинного світу, екологічне забруднення значних територій, інші тяжкі наслідки. Досить вдалий перелік правових орієнтирів у процесі встановлення наслідків злочинних посягань на довкілля міститься у відповідних пунктах постанови Пленуму ВСУ від 10 грудня 2004 року №17 «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля».

При кваліфікації серед норм, які складають розділ КК «Злочини проти довкілля», доцільно виділити дві групи: норми, що встановлюють відповідальність за посягання на навколишнє середовище в цілому та носять загальний характер; ті, які охороняють окремі елементи чи об'єкти довкілля. До першої групи належать статті 236–238 КК та ст. 253 КК, у яких закріплено загальний склад злочину проти навколишнього середовища як порушення правил використання та охорони земель, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу, що заподіяло або створило небезпеку заподіяння суттєвої екологічної шкоди (ч. 1 ст. 253 КК, виняток становить ч. 1 ст. 238 КК, де закріплено формальний склад злочину), тобто деградацію, виснаження, знищення природних ресурсів, шкоду життю та здоров'ю людей й інші тяжкі наслідки. Норми другої групи встановлюють відповідальність за посягання на окремі види об'єктів довкілля і побудовані за принципом та структурою загальних норм, з виділенням у них способів злочинного посягання, характеристики охоронюваного природного об'єкта та наслідків.

При кваліфікації злочинів проти довкілля необхідно з’ясовуючи обставини вчиненого протиправного діяння, необхідно особливо ретельно перевіряти, чи є причиновий зв’язок між ним і фактом заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу, чи не зумовлені шкідливі наслідки факторами, що не залежали від волі підсудного (стихійне лихо, пожежа тощо). Відповідальність за злочини проти довкілля настає і в тому разі, коли відповідні дії були вчинені у зв’язку з виробничою або іншою діяльністю.

При кваліфікації необхідно пам’ятати, що більшість складів злочинів проти довкілля сконструйовані як матеріальні, тобто передбачають заподіяння реальної шкоди тим чи іншим природним об’єктам, здоров’ю і життю людей тощо. У випадках, коли таку шкоду важко визначити кількісно, треба використати оціночні ознаки: великі шкоди та інші тяжкі наслідки. Інколи характер шкоди можна визначити, виходячи з особливих властивостей предмета посягання, скажімо, рідкісні тварини, занесені до Червоної книги. При деяких посяганнях на природу встановити, а тим більше довести розмір заподіяної шкоди дуже важко або навіть неможливо. Наприклад, забруднення моря шкідливими речовинами може завдати шкоди різним видам живих організмів, здоров’ю людей, зіпсувати пляжі та інші місця відпочинку. Частка цієї шкоди може виявитись відразу, частка – через певний проміжок часу і зовсім в іншому місці. У подібних випадках як критерій криміналізації треба брати не розмір заподіяних збитків, а масштаб впливу на навколишнє середовище, який визначається кількістю шкідливих речовин, викинутих у море, річку, атмосферу. Екологічним законодавством передбачається такі способи (методи) обчислення шкоди заподіяної екологічними правопорушеннями: нормативний – визначення розмірів плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища; витратний – відповідальність за порушення екологічного законодавства; таксовий – застосування такс для обчислення розміру шкоди заподіяної внаслідок незаконного природокористування; розрахунковий – обчислення збитків, заподіяних природним ресурсам і народному господарству порушенням правил використання та охорони природних ресурсів. Треба враховувати також критерії криміналізації, що стосуються змісту самого діяння і ситуації його скоєння. Це такі ознаки, як спосіб, знаряддя і засоби вчинення посягання на природу, та місце, час і обстановка даного посягання. Так, підвищену суспільну небезпеку становить незаконне полювання на тварин способом масового знищення звірів, або за попереднім зговором групою осіб. До способів масового знищення після застосування адміністративного стягнення або заподіяли шкоду навколишньому середовищу, здоров’ю людей чи народному господарству. На даний час всі елементи навколишнього середовища поставлені під кримінально-правову охорону від різноманітних дій, що завдали їм великої шкоди. Більшість складів цих злочинів сконструйовані як матеріальні, тобто передбачають заподіяння реальної шкоди тим чи іншим природним об’єктам, здоров’ю і життю людей тощо. У випадках, коли таку шкоду важко визначити кількісно, треба використати оціночні ознаки: великі шкоди та інші тяжкі наслідки. Інколи характер шкоди можна визначити, виходячи з особливих властивостей предмета посягання, скажімо, рідкісні тварини, занесені до Червоної книги. При деяких посяганнях на природу встановити, а тим більше довести розмір заподіяної шкоди дуже важко або навіть неможливо. Наприклад, забруднення моря шкідливими речовинами може завдати шкоди різним видам живих організмів, здоров’ю людей, зіпсувати пляжі та інші місця відпочинку. Частка цієї шкоди може виявитись відразу, частка – через певний проміжок часу і зовсім в іншому місці. У подібних випадках як критерій криміналізації треба брати не розмір заподіяних збитків, а масштаб впливу на навколишнє середовище, який визначається кількістю шкідливих речовин, викинутих у море, річку, атмосферу.

Кваліфікуючи злочини проти довкілля, то суб'єктивна сторона характеризується переважно необережною формою вини. Якщо винний порушує закріплені у статтях 236-254 КК кримінально-правові заборони з умислом на спричинення загибелі людей, шкоди їх здоров'ю або інших тяжких наслідків, таке діяння може утворювати склад злочину проти основ національної безпеки України, проти життя та здоров'я особи, проти власності, проти громадської безпеки тощо.

Злочини, передбачені ст. 238 (крім ч. 2 цієї статті в частиш посилання на суспільно небезпечні наслідки), ч. 1,2 ст. 239-2, ст. 240 (за умови, що діяння не спричинило передбачених у ч. 2 ст. 240 наслідків), ч. 1 ст. 243, ч. 2 ст. 244, ст. 246, ч. 1 ст. 252 КК, можуть вчинятись лише умисно. Суб'єктивна сторона злочинів, передбачених ч. 1 ст. 245, статтями 248, 249,250 КК, може характеризуватись як умисною, так і необережною формою вини.

Суб’єктами при кваліфікації злочинів проти довкілля можуть бути особи, які досягли 16-річного віку. У випадках притягнення до кримінальної відповідальності за ці злочини службових осіб, які вчинили їх із використанням свого службового становища, їхні дії за наявності до того підстав мають кваліфікуватися також за відповідними статтями КК, якими передбачено відповідальність за злочини у сфері службової діяльності, крім ч. 2 ст. 248 КК. У разі, коли злочин проти довкілля був безпосередньо пов’язаний із посадою, яку обіймала винна особа, або діяльністю, якою вона займалася, суди відповідно до ст. 55 КК мають обговорювати питання про необхідність застосування до засудженого додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Суб'єкт багатьох злочинів проти довкілля є спеціальним. Його ознаки можуть прямо називатись у диспозиціях відповідних статей (наприклад, вчинення злочину службовою особою (ст. 238 КК) або особою, спеціально відповідальною за інформування належних адресатів про забруднення моря (ч. 3 ст. 243 КК) чи випливати з їх змісту (зокрема, суб'єктом злочину за ст. 236 КК може бути лише особа, зобов'язана дотримуватись правил екологічної безпеки під час виконання своєї діяльності). Інші злочини проти довкілля (зокрема, передбачені статтями 242, 246, 248 КК) можуть вчинятись будь-якою особою, наділеною ознаками загального суб'єкте злочину.

Розглядаючи у кримінальних справах цивільні позови про відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю, суди повинні керуватися нормами природоохоронного законодавства, а у випадках, коли це питання не врегульоване зазначеним законодавством, – відповідними положеннями Цивільного кодексу України (далі – ЦК), зокрема главами 19 та 82. Необхідно також враховувати роз’яснення Пленуму з цього питання (постанови від 27 березня 1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», від 16 квітня 2004 р. № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»).


2. Кваліфікація злочинів проти екологічної безпеки.

Кваліфікація порушення правил екологічної безпеки (ст. 236 КК)

Що стосується кваліфікації основного безпосереднього об’єкту злочину, то виступає екологічна безпека як умова життєдіяльності людини, флори і фауни в частині нормативно визначеного порядку виконання робіт, пов’язаних sз проектуванням, будівництвом, експлуатацією об’єктів, потенційно шкідливих для навколишнього природного середовища, а додатковим об’єктом – життя особи або інші блага.

Екологічна безпека – такий стан навколишнього природного середовища, за якого забезпечується запобігання погіршенню екологічної обстановки та виникненню небезпеки для здоров’я людей. Крім цього, екологічна безпека об'єднує в собі цілу низку заходів, спрямованих на недопущення виснаження і знищення природних ресурсів, захворюваності та смертності людей.

Передбачаємо таку систему заходів забезпечення екологічної безпеки: екологічні вимоги щодо розміщення, проектування, будівництва, реконструкції введення в дію та експлуатації підприємств, споруд та інших об'єктів (ст. 51); охорона навколишнього природного середовища при застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів (ст. 52); охорона навколишнього середовища від неконтрольованого та шкідливого біологічного впливу (ст. 53); охорона навколишнього природного середовища від акустичного, електромагнітного, іонізуючого та і шкідливого впливу фізичних факторів та радіоактивного забруднення (ст. 54); охорона навколишнього природного середовища від забруднення (ст. 55); екологічна безпека транспортних та інших пересувних засобів і установок (ст. 56); додержання вимог екологічної безпеки при проведенні наукових досліджень, впровадженні відкриттів, винаходів, застосуванні нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем (ст. 57); вимоги екологічної безпеки щодо військових оборонних об'єктів та військової діяльності (ст. 58).

Екологічна безпека забезпечується: екологічним нормуванням і лімітуванням; видачею дозволів на використання природних ресурсів; екологічним моніторингом; контролем у галузі охорони довкілля; прокурорським наглядом за дотриманням природоохоронного законодавства; екологічною експертизою.

Предметом злочину є підприємства, споруди (мости, тунелі, платформи, житлові будинки тощо), пересувні засоби та інші об’єкти (наприклад, цехи, ділянки, установки, місця утворення і складування промислових відходів, мережі каналізації, водо- і теплопостачання, об’єкти науки), у зв’язку із проектуванням, експлуатацією яких існує небезпека негативного впливу на людину і довкілля.

Підприємство слід розглядати як єдиний майновий комплекс, до складу якого входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, право на торговельну марку або інше позначення та інші права (з усім устаткуванням, яке до нього відноситься, інструментом і реманентом, галереями, естакадами, внутрішніми інженерними мережами водопостачання, каналізацією, газо- і теплопроводом, електропостачанням, радіофікацією, підсобними і допоміжними надвірними будівлями, благоустроєм та іншими роботами і витратами), на будівництво, реконструкцію або розширення якого (майнового комплексу в цілому) повинен бути складений окремий проект і кошторис (п. 2.9 Положення про фінансування та державне кредитування капітального будівництва, що здійснюється на території України, затвердженого наказом Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, Державного комітету у справах містобудування та архітектури України від 23 вересня 1996 р. № 127/201/173).

Серед таких об’єктів виділяють потенційно небезпечні – ті, які створюють реальну загрозу виникнення надзвичайних ситуацій (на яких використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються небезпечні радіоактивні матеріали, пожежовибухові, хімічні речовини та біологічні препарати; об’єкти з видобування корисних копалин; гідротехнічні споруди). Існує також перелік об’єктів, що можуть спричинити виникнення надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру та вплинути на стан захисту населення і територій, проекти будівництва яких підлягають державній експертизі з питань техногенної безпеки.

При кваліфікації характеризуючи об’єктивну сторону злочину виступає сукупність трьох ознак: діяння (дія або бездіяльність) – порушення порядку проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об’єктів; наслідки у вигляді загибелі людей, екологічного забруднення значних територій або інших тяжких наслідків; причинний зв’язок між діянням та наслідками.

Метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об’єктах. Обов’язковими для виконання є висновки лише державної екологічної експертизи без позитивного висновку якої забороняється реалізація програм, проектів і рішень, тому порушення порядку проведення інших видів експертизи не утворює складу розглядуваного злочину.

Об’єктами державної екологічної експертизи виступають: а) державні інвестиційні програми, проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку окремих галузей народного господарства; б) проекти генеральних планів населених пунктів, схем генеральних планів промислових вузлів, інша передпланова і передпроектна документація; в) інвестиційні проекти, техніко-економічні обґрунтування, проектне будівництво нових та розширення, реконструкція діючих підприємств, інших об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища; г) проекти нормативно-правових актів, що регулюють відносини в галузі забезпечення екологічної безпеки; ґ) документація з упровадження нової техніки, технологій, матеріалів і речовин, які можуть створити потенційну загрозу навколишньому природному середовищу та здоров’ю людей; д) документація з перепрофілювання, консервації та ліквідації діючих підприємств, інших промислових і господарських об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища.

Екологічна експертиза включає: перевірку, аналіз, оцінку проектів господарської діяльності та підготовку висновків про їх відповідність нормам і правилам охорони навколишнього природного середовища.

Екологічній експертизі підлягають: а) техніко-економічні обґрунтування і розрахунки проектів на будівництво і реконструкцію підприємств та інших об'єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища; б) проекти інструктивно-методичних і нормативно-технічних актів та документів, які регламентують господарську діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище; в) документація щодо створення нової техніки, технологій, матеріалів і речовин, у тому числі та, що закуповується за кордоном; г) матеріали, речовини, продукція, господарські рішення, системи й об'єкти, впровадження або реалізація яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки та негативного впливу на навколишнє природне середовище чи створення небезпеки для здоров'я людей.

Порушення порядку проведення екологічної експертизи може бути вчинене шляхом як дії, так і бездіяльності. Це може бути, наприклад, надання завідомо неправдивих відомостей про екологічні наслідки діяльності об’єкта екологічної експертизи; приховування або фальсифікація відомостей про її результати; недотримання строків чи порядку (процедури) проведення експертизи або проведення її не уповноваженими на те органами; непроведення державної екологічної експертизи за наявності всіх умов та підстав у тих випадках, коли вона була обов’язковою, зокрема, щодо тих видів діяльності та об’єктів, які становлять підвищену екологічну небезпеку і перелік яких затверджує КМУ. Так, висновок державної екологічної експертизи має додаватися до проекту закону про розміщення, проектування та будівництво ядерної установки або об’єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами, що мають загальнодержавне значення.

Порушення порядку проведення екологічної експертизи утворює склад злочину, коли це порушення пов’язане із проектуванням, розміщенням, будівництвом, реконструкцією, введенням в експлуатацію, експлуатацією або ліквідацією підприємств, споруд, пересувних засобів чи інших об’єктів.

Проектування – розробка, складання і затвердження проектної документації на той чи інший об’єкт. Розміщення означає просторове розташування об’єкта на місцевості, якому передує надання земельних ділянок або будівель. Будівництвом визнається як спорудження нових об’єктів, так і добудова та капітальний ремонт вже існуючих об’єктів. Реконструкція – переобладнання виробничих потужностей, пов’язане з удосконаленням виробництва і спрямоване на покращення якості продукції, зростання обсягів її виробництва, поліпшення умов праці. Введення в експлуатацію – врегульована нормативними актами і документально оформлена процедура початку експлуатації об’єкта. Експлуатація – використання об’єкта відповідно до його цільового призначення. Правила екологічної безпеки – розроблені і затверджені в установленому порядку норми – вимоги щодо функціонування різноманітних об’єктів, дотримання яких має на меті забезпечення екологічної безпеки.

Порушення правил екологічної безпеки під час проектування, будівництва, введення в експлуатацію та експлуатації об’єктів виражається у таких діяннях: використання природних ресурсів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, дії з відходами без відповідних дозволів; нездійснення заходів, спрямованих на запобігання залповим викидам і скидам, що створюють високі та екстремально високі рівні забруднення повітряного і водного басейнів та ґрунтів, становлять небезпеку для життя людей, тваринного і рослинного світу; надання дозволів на спеціальне природокористування, фінансування та реалізацію проектів і програм, які можуть негативно впливати на стан довкілля та здоров’я людей, без позитивного висновку екологічної експертизи.

Ознаки аналізованого складу злочину також містять: прийняття в експлуатацію сховищ радіоактивних відходів або об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, без реалізації заходів щодо забезпечення захисту персоналу, населення, довкілля чи без спорудження та введення в дію всього комплексу цих об’єктів, передбаченого проектом; ведення у межах санітарно-захисних зон, створених для відмежування сховищ радіоактивних відходів від суміжних земель, сільськогосподарської та іншої виробничої діяльності, спрямованої на одержання товарної продукції, без спеціального дозволу, здійснення без такого дозволу у цих зонах усіх видів водокористування, лісокористування та користування надрами; проведення робіт на ядерній установці, джерелі іонізуючого випромінювання, а також поводження з такими джерелами та ядерними матеріалами без наявності дозволу; не забезпечення захисту людини від впливу радіонуклідів, що містяться у будівельних матеріалах, під час будівництва житлових і виробничих приміщень; непроведення налагоджувальних робіт на обладнанні, що споживає природний газ і рідке паливо.

Порушення правил екологічної безпеки утворюють дії або бездіяльність, пов'язані з невиконанням вимог відповідних норм, правил (екологічних нормативів та/або екологічних стандартів), що визначають допустимі рівні негативного впливу на довкілля та неправомірного використання природних ресурсів.

Обов'язковим при кваліфікації злочину, передбаченого ст. 236 КК, є встановлення причинного зв'язку між зазначеним у цій статті діянням та суспільно небезпечним наслідком (наслідками). За своєю конструкцією склад злочину є матеріальним – злочин вважається закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків.

Порушення правил екологічної безпеки, яке не супроводжувалося фактичним заподіянням шкоди людині чи довкіллю, утворює склад відповідного адміністративного проступку (статті 791, 80, 911 КпАП), а за наявності для цього підстав – злочину, передбаченого ч. 1 ст. 253 КК. Поняттям «інші тяжкі наслідки» охоплюються випадки масового захворювання людей, масове знищення об'єктів тваринного або рослинного світу, виснаження природних ресурсів, тривалий простій підприємств тощо. Відповідно до абзаців 2, 3 п. 5 ППВСУ від 10 грудня 2004 р. № 17 «Про судову практику у справах про злочини та ніші правопорушення проти довкілля» під тяжкими наслідками слід розуміти: загибель чи масове захворювання людей; істотне погіршення екологічної обстановки в тому чи іншому регіоні (місцевості); зникнення, масові загибель чи тяжкі захворювання об'єктів тваринного і рослинного світу; неможливість відтворити протягом тривалого часу ті чи інші природні об'єкти або використовувати природні ресурси в певному регіоні; генетичне перетворення тих чи інших природних об'єктів; заподіяння матеріальної шкоди в особливо великих розмірах тощо. З'ясовуючи питання про те, чи є загибель або захворювання об'єктів тваринного світу масовими, суди, зокрема, повинні досліджувати відомості про чисельність тварин, риби, інших організмів, що загинули чи захворіли, їх поширеність на території України або конкретної адміністративно-територіальної одиниці. Масове захворювання людей – це захворювання значної кількості людей на одній територій, що є небезпечним для їх життя і здоров'я або поєднане зі стійкою втратою працездатності, зараження епідемічними або інфекційними хворобами кількох осіб, появу відхилень у розвитку дітей, значне зниження тривалості життя, захисних можливостей імунної системи. Масове знищення об'єктів тваринного або рослинного світу означає: приведення у непридатний стан рослин на великих площах, у великому розмірі або на значну суму; приведення у непридатний або в частково непридатний стан угідь; знищення чи приведення у непридатний або в частково непридатний стан врожаю сільськогосподарських рослин у великій кількості або на значну суму; знищення значної кількості тварин; знищення посівного матеріалу, земель та насаджень; знищення та отруєння значної кількості риби. Під виснаженням природних ресурсів слід розуміти їх нераціональне використання, що призвело до зниження продуктивності або невідповідності доступних запасів ресурсів і безпечних умов їх використання, зменшення стоку поверхневих вод чи скорочення запасів підземних вод.

Загибель людей означає смерть двох або більше осіб. Іншими тяжкими наслідками можуть визнаватися, зокрема, загибель однієї особи, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній, двом чи більше особам, масове захворювання людей, виведення з ладу виробничих підприємств чи інших важливих споруд (гребель, систем водо- та енергопостачання, зв’язку тощо), масові загибель або захворювання об’єктів тваринного світу, знищення лісових масивів на значних площах, неможливість відтворити протягом тривалого часу ті чи інші природні об’єкти або використовувати природні ресурси у певному регіоні, генетичне перетворення природних об’єктів, спричинення великих матеріальних збитків, у тому числі пов’язаних з відновленням належної якості довкілля, неможливість проживання населення на певній території та вимушене переселення людей. З’ясовуючи питання про те, чи є загибель або захворювання об’єктів тваринного світу масовими, слід, зокрема, досліджувати відомості про чисельність тварин, риби, інших організмів, що загинули чи захворіли, їх поширеність на території України або конкретної адміністративно-територіальної одиниці. До екологічного забруднення значних територій слід відносити забруднення різними небезпечними речовинами і відходами лісових масивів, водойм, морського середовища, земельних ділянок, атмосферного повітря (скажімо, його запилення або задимлення). Екологічним забрудненням території може бути, наприклад, зміна на ній радіоактивного фону в розмірах, які створюють небезпеку для життя та здоров’я особи, генетичного фонду рослин і тварин. Вирішуючи питання про те, чи є значною територія, на якій сталося екологічне забруднення, треба враховувати дані про її площу, екологічну унікальність, належність до природно-заповідного фонду чи іншого об’єкта загальнодержавного значення.

Кваліфікуючи суб’єкт злочинуспеціальний. Це особа, на яку покладено правовий обов’язок дотримуватися відповідних приписів законодавства щодо порядку проведення державної екологічної експертизи, правил екологічної безпеки.

Фізична особа може бути суб'єктом злочину, якщо вона займається господарською діяльністю як фізична особа – підприємець або у випадках екологічних аварій і катастроф, які сталися з її вини. У випадках умисного знищення, пошкодження природних ресурсів, що перебувають у чужій власності, якщо це не призвело до передбачених ст. 236 КК наслідків, особою, якій виповнилося 14 років, відповідальність за відповідних обставин може наставати за статтями 194, 347, 352 або 378 КК.

Порушення правил екологічної безпеки, можна кваліфікувати так: порушення екологічних вимог щодо розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію та експлуатації підприємств, споруд, інших об'єктів (ст. 51 ЗУ) та порушення правил екологічної безпеки транспортних засобів (ст. 56 ЗУ) – за ст. 236 КК; порушення правил охорони навколишнього природного середовища при застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних речовин та інших препаратів (ст. 52 Закону) – за ст. 239 КК; порушення вимог охорони навколишнього природного середовища та шкідливого біологічного впливу (ст. 53 Закону) – за іншими статтями КК. Притягнення осіб до кримінальної відповідальності за ст. 236 не звільняє їх від обов'язку відшкодувати заподіяні збитки.

Кваліфікуючи суб’єктивну сторону злочину характеризується необережною формою вини щодо наслідків, саме ж порушення порядку проведення екологічної експертизи чи правил екологічної безпеки є умисним. Встановлення прямого умислу щодо наслідків, зазначених у ст. 236, є підставою для кваліфікації вчиненого як екоциду або як злочину проти основ національної безпеки України, проти життя і здоров’я особи, власності тощо.

Мотив аналізованого злочину може бути корисливим, тобто економія коштів, потрібних для проведення екологічної експертизи та виконання її висновків; економія затрат, необхідних на врахування вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів, інших об'єктів.


Кваліфікація невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст. 237 КК України).

Основним безпосереднім об’єктом злочину кваліфікації є екологічна безпека в частині встановленого порядку ліквідації та усунення наслідків екологічного забруднення, а додатковим об’єктом – життя особи, власність або інші блага.

Предметом злочину є території, що зазнали екологічного забруднення небезпечними речовинами або випромінюванням. Територія – це частина земної кори у визначених межах (кордонах) із властивими їй географічним положенням, природними та створеними діяльністю людей умовами й ресурсами, а також із повітряним простором та розташованими під нею надрами.

До небезпечних речовин належать ті, які через свої фізико-хімічні властивості здатні негативно впливати на людей, довкілля, матеріальні цінності: хімічні, токсичні, вибухові, окислювальні, горючі речовини, біологічні агенти та речовини біологічного походження (біохімічні, мікробіологічні, біотехнологічні препарати, патогенні для людей і тварин мікроорганізми тощо), які становлять небезпеку для життя та здоров’я людей, довкілля, матеріальних і культурних цінностей. Наприклад, це можуть бути відходи тваринного походження. Випромінювання – вплив на людину та довкілля ядерних установок і джерел іонізуючого випромінювання. Під ядерними установками потрібно розуміти об’єкти з виробництва ядерного палива, ядерні реактори, які включають критичні та підкритичні збірки; дослідницькі реактори; атомні електростанції; підприємства та установки зі збагачення і переробки палива, а також сховища відпрацьованого палива. Джерело іонізуючого випромінювання – фізичний об’єкт (крім ядерних установок), що містить радіоактивну речовину, чи технічний пристрій, який створює або за певних умов може створювати іонізуюче випромінювання. Територіями, що зазнали забруднення, визнаються території, на яких виникло стійке забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами понад доаварійний рівень, що з урахуванням природно-кліматичної та комплексної екологічної характеристики конкретних територій може призвести до опромінення населення понад 0,1 бер за рік і потребує вжиття заходів щодо радіаційного захисту населення та інших спеціальних втручань.

Кваліфікуючи об’єктивну сторону злочину, яка характеризується сукупністю трьох ознак: діяння (дія чи бездіяльність) – ухилення від проведення або неналежне проведення на території, що зазнала забруднення небезпечними речовинами або випромінюванням, дезактиваційних (заходи щодо ліквідації радіоактивного забруднення) чи інших відновлювальних заходів щодо ліквідації або усунення наслідків екологічного забруднення; наслідки – загибель людей або інші тяжкі наслідки; причинний зв’язок між діянням і наслідками.

Ухилення – це не проведення (нездійснення) дій щодо усунення або ліквідації наслідків екологічного забруднення, обов'язкових у відповідності з вимогами чинного законодавства або рішеннями уповноважених органів. Ухилення може полягати: у не проведенні відповідних заходів; знищенні або приховуванні матеріалів, техніки» засобів, устаткування, машин і механізмів, необхідних для ефективної ліквідації шкідливих для довкілля наслідків; не відданні відповідних наказів, розпоряджень або вказівок; залишенні місця події без відповідного дозволу; приховуванні інформації тощо. Неналежне проведення - це здійснення дезактиваційних чи інших відновлюваних заходів з порушенням чинних вимог, норм, стандартів і правил, що призводить до значного зниження їх ефективності і зменшення можливості ліквідації и усунення наслідків екологічного забруднення.

Під ухиленням від проведення або неналежним проведенням дезактиваційних заходів слід вважати: ухилення від здійснення заходів по виявленню або не виявленню радіаційної обстановки через недбалість, або помилкову оцінку; ухилення від організації і здійснення дозиметричного контролю чи його неналежне ведення; неналежне розроблення типових режимів радіаційного захисту; незабезпечення населення засобами індивідуального і колективного захисту, забезпечення неякісними або непридатними засобами чи в недостатній кількості; неналежну організацію і проведення спеціальної обробки або її не проведення взагалі тощо. Ухиленням від проведення або неналежним проведенням інших відновлювальних заходів щодо ліквідації або усунення наслідків екологічного забруднення є ухилення від проведення або неналежне проведення заходів біологічного, хімічного і медичного характеру.

Рішенням органів державної влади, місцевого самоврядування, аварійно-рятувальних служб на відповідних службових осіб можуть покладатись й інші обов'язки щодо ліквідації або усунення наслідків екологічного забруднення.

Наслідки екологічного забруднення – це погіршення екологічної обстановки на території, що зазнала забруднення, негативні зміни у навколишньому природному середовищі.

Одним із засобів захисту населення за умов надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, здатним усунути наслідки екологічного забруднення у вигляді загибелі людей або їх захворювання, є евакуація – комплекс заходів щодо організованого вивезення (виведення) населення з районів (місць), зон можливого впливу наслідків надзвичайних ситуацій і розміщення його у безпечних районах (місцях) у разі виникнення безпосередньої загрози життю та заподіяння шкоди здоров’ю людей. Непроведення або несвоєчасне проведення евакуації, рішення про яку прийнято в установленому порядку, ухилення від прийняття рішення про евакуацію населення за наявності безпосередньої загрози життю і здоров’ю людей, а також ухилення від проведення або неналежне проведення дезактиваційних та інших відновлювальних заходів медичного, біологічного, хімічного або іншого характеру (наприклад, вилучення з довкілля небезпечних речовин шляхом зняття і вивезення верхнього шару ґрунту, нейтралізація ртутного забруднення) можуть кваліфікуватися за ст. 237 КК.

За певних обставин відповідальність за ст. 237 КК повинні нести особи, які ухиляються від здійснення або неналежно здійснюють: інформування і опитування про екологічне забруднення або екологічний стан на певній території, евакуаційні заходи або заходи з укриття в захисних спорудах тощо.

Ліквідацією наслідків екологічного забруднення є комплекс заходів, спрямованих на припинення дії небезпечних для людей і довкілля факторів, збереження життя і здоров'я людей, тварин, рослинності, а також на локалізацію зон екологічного забруднення і ліквідацію його джерела. Усуненням наслідків екологічного забруднення вважається комплекс заходів, спрямованих на зменшення впливу небезпечних для довкілля і людей факторів.

Кваліфікуючи склад злочину виступає, як матеріальний. Злочин вважається закінченим з моменту загибелі людей або настання інших тяжких наслідків. Під загибеллю людей слід розуміти загибель хоча б однієї людини (п. 6 постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про злочини та ніші правопорушення проти довкілля» від 10 грудня 2004 р. № 17). Поняття – «інші тяжкі наслідки» є оціночним, яке охоплює випадки настання екологічної катастрофи чи підвищеної екологічної небезпеки, масової загибелі тварин чи знищення рослин, заподіяння значної матеріальної шкоди, підвищеної захворюваності населення, розширення зони ураження небезпечними речовинами чи випромінюванням тощо.

Невиконання законних вимог посадових осіб спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, щодо розроблення та реалізації заходів у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за відсутності тяжких наслідків тягне за собою адміністративну відповідальність.

З суб'єктивної сторони злочин при кваліфікації може характеризуватися як умисною, так і необережною формою вини. Ставлення до наслідків має бути або необережним, або характеризуватись непрямим умислом. У разі якщо стосовно наслідків особа діяла з прямим умислом і бажала їх настання, то його діяння слід кваліфікувати як злочин проти життя або здоров'я особи, власності, національної безпеки України, громадського порядку або безпеки людства.

Що стосується при кваліфікації суб’єкту злочину – спеціальний, а саме особа, на яку покладено обов’язок здійснювати дезактиваційні й інші відновлювальні заходи щодо ліквідації чи усунення наслідків екологічного забруднення (працівник аварійно-рятувальної служби тощо).

Ст. 237 передбачає обов'язкову наявність спеціального суб'єкта, яким є особа, на яку покладено обов'язок здійснювати дезактивація ні або інші відновлювальні заходи щодо ліквідації або усунення наслідків екологічного забруднення. Такими суб'єктами можуть виступати: 1) службові особи, керівники і власники підприємств, установ і організацій усіх форм власності, покладено обов'язок негайно приступити до ліквідації наслідків екологічного забруднення; 2) службові особи місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, покладається обов'язок забезпечення і організації аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт; З) службові особи Державного комітету ядерного регулювання України; 4) службові особи Міністерства екології та природних ресурсів, які здійснюють функції з координації такої діяльності; 5) службові особи Міністерства надзвичайних ситуацій, військовослужбовці військ цивільної оборони; 6) інші військовослужбовці, залучені в установленому законом порядку до участі в ліквідації або усуненні наслідків екологічного забруднення (наприклад, військовослужбовці хімічних військ); 7) члени аварійно-рятувальних служб і формувань; 8) інші особи (наприклад, працівники медичної чи санітарно-епідеміологічні служби, пожежної охорони тощо).

Слід враховувати при кваліфікації, що склади таких злочинів, як службова недбалість (ст. 367 КК) та неналежне проведення на території, що зазнала забруднення небезпечними речовинами або випромінюванням, дезактиваційних чи інших відновлювальних заходів, співвідносяться як загальний і спеціальний склади, а тому діяння, передбачені ст. 237 КК, додаткової кваліфікації за ст. 367 КК не потребують.

Якщо ухилення від проведення таких заходів було поєднане зі зловживанням владою або службовим становищем чи перевищенням службових повноважень, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 237, 364 КК.

Військовослужбовець за ухилення від проведення таких заходів або неналежне їх проведення може нести відповідальність за ст. 237 КК як за окремі військові злочини.


Кваліфікація приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення (ст. 238 КК України)

При кваліфікації об’єкту злочину є встановлений з метою забезпечення екологічної безпеки та захисту здоров’я людей, збереження тваринного і рослинного світу порядок інформування про екологічний стан та стан захворюваності населення, а також право громадян на отримання в установленому порядку повної, достовірної та своєчасної інформації про стан навколишнього природного середовища, здоров’я населення, наявні та можливі фактори ризику для нього та їх ступінь, про надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру, що виникли або можуть виникнути, про рівні опромінення людини та захист від впливу іонізуючих випромінювань у місцях проживання чи роботи.

Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, та дані щорічних дозиметричних паспортизацій із зазначенням очікуваних доз опромінення населення оприлюднюються КМУ один раз на три роки починаючи з 2009 р.

Предметом злочину є відомості про екологічний, у тому числі радіаційний, стан, пов’язаний із забрудненням земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини, який негативно впливає на здоров’я людей, рослинний і тваринний світ; стан захворюваності населення в районах із підвищеною екологічною небезпекою.

Екологічний стан визначається додержанням або порушенням існуючих екологічних нормативів, які встановлюють гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних і біологічних факторів.

Забруднення харчових продуктів і продовольчої сировини – це наявність у них різних забруднюючих речовин, зокрема небезпечних.

Вказівка у ст. 238 на екологічний стан, який негативно впливає на здоров’я людей, рослинний і тваринний світ, означає, що предметом аналізованого злочину є лише ті відомості, приховування або перекручення яких ставить під загрозу екологічне благополуччя людини, флори та фауни. Йдеться про інформацію, що стосується не звичайного екологічного стану, а такого, який різко погіршується, у зв’язку з чим потрібно вживати негайних заходів, спрямованих на його поліпшення. Проте цього не відбувається, оскільки винна особа, фальсифікуючи або приховуючи правдиву інформацію, вводить органи влади, фізичних та юридичних осіб в оману.

До відомостей про стан захворюваності населення належить інформація про кількість хворих у районі з підвищеною екологічною небезпекою на хвороби, характерні для забруднення, що мало місце у цьому районі (наприклад, захворювання променевою хворобою при радіоактивному забрудненні), про поставлені діагнози, динаміку захворюваності, зв’язок специфічних хвороб із погіршенням екологічної обстановки, а також про хвороби загальної етіології (рак, запалення легенів, виразка шлунку тощо). Районами підвищеної екологічної небезпеки оголошуються території, де внаслідок діяльності людини або руйнівного впливу стихійних сил природи в навколишньому природному середовищі виникають тривалі негативні зміни, що ставлять під загрозу здоров’я особи, збереження природних об’єктів і обмежують ведення господарської діяльності.

Кваліфікуючи об’єктивну сторону злочину полягає у приховуванні або перекрученні службовою особою відомостей про екологічний стан або стан захворюваності населення у певних районах.

Приховування означає неповідомлення або несвоєчасне подання відповідної інформації належним адресатам. Передусім ідеться про бездіяльність особи, яка поводиться пасивно і не виконує покладений на неї правовий обов’язок за власною ініціативою чи за запитом уповноважених суб’єктів надати відомості про екологічний стан або захворюваність населення. Відповідальність настає, якщо в особи, яка володіє інформацією, з урахуванням конкретної ситуації була фактична можливість виконати покладений на неї обов’язок. Поняттям приховування охоплюється також відмова надати певні відомості у відповідь на запит уповноваженого суб’єкта, а також активні дії, спрямовані на те, щоб ухилитися від виконання обов’язку з інформування, наприклад, прийняття з порушенням чинного законодавства рішення про визнання такої інформації державною чи комерційною таємницею. Перекручення – полягає у поданні завідомо неправдивих відомостей, які вводять адресата в оману стосовно екологічного стану або стану захворюваності населення. Це будь-яке спотворення істини, у тому числі перебільшення чи применшення показників про забруднення довкілля або стан захворюваності населення у відповідних районах (свідоме заниження показників про кількість шкідливих речовин у навколишньому природному середовищі, про рівень радіації у даній місцевості або кількість хворих людей, повідомлення про те, що існуючий рівень радіації нібито не створює небезпеки для життя і здоров’я людей, тощо).

Злочин є закінченим з моменту, коли особа могла і повинна була направити інформацію належному адресатові, але не зробила цього, або коли вона направила завідомо перекручену інформацію.

Спричинення суспільно небезпечних наслідків для здоров’я людей, рослинного чи тваринного світу, які не набули вигляду загибелі людей або інших тяжких наслідків, охоплюється ч. 1 ст. 238 КК. Відмова від надання або несвоєчасне надання за запитами повної та достовірної екологічної інформації, передбаченої законодавством, за умови, що вчинене не утворює розглядуваного складу злочину, тягне адміністративну відповідальність (ст. 914 КпАП). Якщо приховані або перекручені відомості стосуються відходів, у чинному законодавстві відсутні чіткі критерії відмежування розглядуваного злочину від передбаченого ст. 823 КпАП приховування, перекручення або відмови від надання повної та достовірної інформації щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними, зокрема про їх аварійні скиди та відповідні наслідки.

Кваліфікація суб’єкту злочинуспеціальний, а саме службова особа, на яку покладено правовий обов’язок збирати та/або подавати відповідні відомості (зокрема, працівники підрозділів МОПС, службові особи органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, цивільної оборони, обласних центрів гідрометеорології, уранових об’єктів, службові особи центральних та місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, суб’єктів господарської діяльності, які зобов’язані надавати населенню, іншим органам влади або ЗМІ відповідну інформацію).

Кваліфікуючи суб’єктивну сторону злочину, то характеризується прямим умислом щодо діяння і необережністю щодо загибелі людей чи інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 238 КК). Не утворює складу злочину поширення неперевіреної інформації, наприклад, попередніх розрахунків чи даних, які потребують аналізу й обробки, чиїхось суджень, думок, припущень, чуток.

Кваліфікуючими ознаками злочину є: повторність; вчинення злочину в місцевості, оголошеній зоною надзвичайної екологічної ситуації; спричинення загибелі людей чи інших тяжких наслідків. Як зону надзвичайної екологічної ситуації слід розуміти окрему місцевість України, в якій сталися негативні зміни в довкіллі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави. Негативні зміни в навколишньому природному середовищі – це втрата, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів унаслідок надмірного забруднення довкілля, руйнівного впливу стихійних сил природи та інших факторів, що обмежують або виключають можливість життєдіяльності людини та провадження господарської діяльності в цих умовах (див. ст. 1 ЗУ від 13 липня 2000 р. № 1908-III «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»). У свою чергу, негативними змінами в навколишньому природному середовищі слід вважати втрату, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи та інших факторів, що обмежують або виключають можливість життєдіяльності людини та провадження господарської діяльності в цих умовах (ч. 3 ст. 1 ЗУ «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»).

Згідно зі ст. 5 згаданого Закону підставами для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації, зокрема, є: значне перевищення гранично допустимих норм показників якості навколишнього природного середовища, визначених законодавством; виникнення реальної загрози життю та здоров’ю великої кількості людей або заподіяння значної матеріальної шкоди юридичним, фізичним особам або довкіллю внаслідок його надмірного забруднення та інших факторів; значне збільшення рівня захворюваності населення внаслідок негативних змін у природному навколишньому середовищі. Порядок оголошення окремої місцевості України зоною надзвичайної екологічної ситуації встановлюється законом.


Кваліфікація проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля (253 КК).

Що стосується кваліфікації, то основний безпосередній об’єкт злочину – екологічна безпека в частині встановленого порядку запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Його додатковим об’єктом можуть бути здоров’я населення, власність, інші блага.

Предметом злочину є: проекти, інша аналогічна документація, в якій відсутні дані про обов’язкові інженерні системи захисту довкілля для споруд, що вводяться в експлуатацію; такі споруди без зазначених систем.

Проект – це документація для будівництва об’єктів архітектури, що складається з креслень, графічних і текстових матеріалів, інженерних і кошторисних розрахунків, які визначають містобудівні, об’ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні та технологічні рішення, вартісні показники конкретного об’єкта. До іншої аналогічної документації слід відносити, зокрема, архітектурно-планувальні завдання, завдання на проектування, робочу документацію для будівництва.

Кваліфікуючи об’єктивну сторону злочину, то вона полягає у розробці і здачі замовнику проектів, іншої аналогічної документації без обов’язкових інженерних систем захисту довкілля; введенні (прийомі) в експлуатацію споруд без такого захисту, якщо це створило небезпеку тяжких технологічних аварій або екологічних катастроф, загибелі або масового захворювання населення, інших тяжких наслідків.

При проектуванні й експлуатації об’єктів, діяльність яких може шкідливо впливати на довкілля, мають розроблятися і здійснюватися заходи щодо запобігання аваріям і катастрофам та ліквідації їх шкідливих наслідків. Наприклад, радіаційні, хімічні і вибухонебезпечні підприємства додатково створюють локальні системи виявлення загрози виникнення надзвичайної ситуації та оповіщення персоналу і місцевого населення; запроваджують інженерно-технічні заходи, що зменшують ступінь ризику виникнення аварій, пожеж та вибухів.

Під введенням в експлуатацію слід розуміти процедуру здавання побудованого (реконструйованого) об’єкта виконавцем і прийняття його спеціально уповноваженими особами, яка включає перевірку як документації, так і фактичного стану об’єкта, а також пробний запуск, початок функціонування (застосування).

Злочин вважається закінченим з моменту, коли внаслідок неналежного проектування або введення в експлуатацію споруд без систем захисту довкілля створено небезпеку виникнення тяжких технологічних аварій або екологічних катастроф, загибелі або масового захворювання населення, інших тяжких наслідків. Проектування та введення в експлуатацію об’єктів, яке не супроводжувалося створенням зазначеної небезпеки, тягне адміністративну відповідальність (статті 71, 791 КпАП).

Кваліфікуючи суб’єкт злочину – спеціальний, а саме службова чи спеціально уповноважена особа, на яку покладено обов’язок розробити і здати замовникові відповідну документацію або прийняти (ввести) в експлуатацію споруду з інженерними системами захисту довкілля (наприклад, голова і члени відповідної державної приймальної комісії, архітектор, керівник проектного інституту, керівник і головний інженер підприємства-замовника).

Що стосується кваліфікації суб’єктивної сторони злочину характеризується умислом або необережністю щодо діяння. При цьому ставлення до наслідків, передбачених ч. 2 ст. 253 КК, може бути тільки необережним.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 253 КК) є спричинення: тяжкої технологічної аварії; екологічної катастрофи; загибелі або масового захворювання населення; інших тяжких наслідків. Тяжка технологічна аварія – велика за масштабами і тяжка за наслідками подія техногенного характеру, що спричинила загибель людей або створила на об’єкті чи окремій території загрозу життю та здоров’ю людей, призвела до руйнування будівель, споруд, обладнання, транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдала істотної шкоди довкіллю. Це можуть бути, наприклад, аварія з викидом сильнодіючих отруйних речовин, радіаційна аварія. Останньою є подія, внаслідок якої втрачено контроль над ядерною установкою, джерелом іонізуючого випромінювання і яка призводить або може призвести до радіаційного впливу на людей та довкілля, що перевищує допустимі межі, встановлені нормами, правилами і стандартами з безпеки. Під екологічною катастрофою у ст. 253 КК розуміється надзвичайна подія природного характеру, яка зумовлює виникнення надзвичайної екологічної ситуації. Прикладами екологічної катастрофи можуть бути надзвичайно великі за площами поширення лісові, торф’яні пожежі, катастрофічне затоплення місцевості тощо. З огляду на те, що населення – це сукупність людей, які проживають на певній території, загибеллю населення є настання смерті хоча б однієї людини із числа тих, що населяли територію, постраждалу від уведення в експлуатацію споруд без обов'язкових інженерних систем захисту довкілля. Так само має вирішуватися питання й щодо змісту такого оціночного поняття, як масове захворювання населення.


3. Кваліфікація злочинів у сфері землевикористання, охорони надр, атмосферного повітря.

Кваліфікація забруднення або псування земель (ст. 239 КК).

При кваліфікації необхідно враховувати, що основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок використання земель, додатковим - життя і здоров'я особи, а предметом злочину є земля (земельні ресурси) - тобто верхній шар земної поверхні в межах зони аерації, тому поняття «землі» збігається з поняттям «ґрунт», який розглядається як мінерально-органічне утворення, поверхневий шар землі, що характеризується родючістю.

Що стосується кваліфікації об'єктивної сторони злочину, то полягає у порушенні винною особою спеціальних правил, що призвело до забруднення земель (це накопичення в ґрунтах і ґрунтових водах внаслідок діяльності людини пестицидів, важких металів, радіонуклідів та інших речовин, вміст яких значно перевищує природний фон на даних землях, що призводить до їх кількісних або якісних змін. При цьому зміни можуть бути зумовлені не лише появою в зоні аерації нових речовин, яких раніше не було, а й збільшенням вмісту речовин, характерних для складу незабрудненого ґрунту, у порівнянні з даними агрохімічного паспорта на землі сільськогосподарського призначення) або псування земель (це порушення природного стану земель без обґрунтованих проектних пропозицій, погоджених та затверджених у встановленому порядку; забруднення їх хімічними та радіоактивними речовинами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами; порушення родючого шару ґрунту, невиконання вимог встановленого режиму використання земель, а також використання земель способами, що погіршують їх природну родючість) будь-якого цільового призначення і створило небезпеку для життя, здоров'я людей, (небезпека для життя людей - створення реальної можливості загибелі хоча б однієї людини, а небезпека для здоров'я - це створення реальної загрози здоров'ю людей чи здоров'ю майбутніх поколінь (поширення захворювань, зменшення тривалості життя в регіоні, поява каліцтв чи видимих відхилень у розвитку дітей тощо. Створення небезпеки для життя і здоров'я людей має місце в разі, коли забруднення навколишнього природного середовища чи вчинення інших протиправних дій могло привести до загибелі хоча б однієї людини, масових захворювань людей, зараження хоча б однієї людини епідемічним або інфекційним захворюванням, зниження тривалості життя чи імунного захисту людей, відхилень у розвитку дітей тощо), спричинило загибель людей (настання смерті хоча б однієї людини), довкілля (це загроза заподіяння шкоди рослинному і тваринному світу (знищення або пошкодження рослин, падіж худоби тощо), їх масове захворювання або викликало інші тяжкі наслідки (можуть виражатись у масовій загибелі тварин, спричиненні значної матеріальної шкоди земельним ресурсам і в кожному окремому випадку визначаються виходячи з конкретних обставин справи. Також охоплюються випадки масового захворювання людей, масове знищення об'єктів тваринного або рослинного світу, виснаження природних ресурсів, тривалий простій підприємств тощо). Необхідною умовою кваліфікації таких діянь є встановлення причинового зв'язку між порушенням спеціальних правил і настанням суспільно небезпечних наслідків. Порушення спеціальних правил, що спричиняє забруднення або псування земель, може бути вчинене шляхом дії або бездіяльності. Наприклад, зберігання та видалення відходів повинне здійснюватись у місцях, визначених органами місцевого самоврядування, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначено обсяги відходів відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання. У зв'язку з цим самовільне захоронення (складування) промислових, побутових та інших відходів на землях утворює склад цього злочину.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 239 КК, визнається закінченим з того моменту, коли забруднення або псування земель створило небезпеку для життя, здоров'я людей, або для довкілля. Загроза заподіяння шкоди має бути реальною, очевидною, а негативні наслідки не настають лише завдяки своєчасно вжитим заходам або в силу інших обставин, які не залежать від волі винної особи. Створення вказаної небезпеки слід розглядати як своєрідний різновид суспільно небезпечних наслідків, які хоч і тісно пов'язані з діянням, однак мають самостійний характер. Якщо реальної загрози заподіяння шкоди охоронюваним соціальним цінностям внаслідок порушення спеціальних правил не виникло, вчинене має тягнути адміністративну відповідальність (ст.52 КУпАП). Забруднення або псування земель може бути умисним (з метою помсти власникові землі) або необережним. Тривале зниження або втрата родючості земель, виведення їх з сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту, яке стало результатом безгосподарського використання земель, має кваліфікуватись по ст. 254 КК.

При кваліфікації суб'єктивної сторони злочину проти забруднення або псування земель необхідно враховувати, що він характеризується наявністю складної структури вини. До факту порушення спеціальних правил особа ставиться умисно або необережно, до наслідків - лише необережно (ч. 2 ст. 239 КК), а до можливості їх настання (ч. 1 ст. 239 КК) не виключається прямий умисел. Відповідальним за забруднення чи псування земель є власники землі і землекористувачі, які досягли 16 років, тобто особа, на яку покладено обов'язок виконання спеціальних правил щодо запобігання забруднення і псування земель – це суб’єкт злочину. Дії службових осіб слід кваліфікувати за сукупністю зі злочинами у сфері службової діяльності (ст. 364 КК).

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 239 КК) є спричинення загибелі людей, їх масового захворювання або інших тяжких наслідків. Під тяжкими наслідками слід розуміти: загибель чи масове захворювання людей; істотне погіршення екологічної обстановки в тому чи іншому регіоні (місцевості); зникнення, масові загибель чи тяжкі захворювання об'єктів тваринного і рослинного світу; неможливість відтворити протягом тривалого часу ті чи інші природні об'єкти або використовувати природні ресурси в певному регіоні; генетичне перетворення тих чи інших природних об'єктів; заподіяння матеріальної шкоди в особливо великих розмірах тощо. З'ясовуючи питання про те, чи є загибель або захворювання об'єктів тваринного світу масовими, суди, зокрема, повинні досліджувати відомості про чисельність тварин, риби, інших організмів, що загинули чи захворіли, їх поширеність на території України або конкретної адміністративно-територіальної одиниці. Під масовим захворюванням людей слід розуміти захворювання значної кількості людей на одній територій, що є небезпечними для їх життя і здоров'я або поєднані із стійкою втратою працездатності, зараження епідемічними або інфекційними хворобами кількох осіб, появу відхилень у розвитку дітей, значне зниження тривалості життя, захисних можливостей імунної системи. Масове знищення об'єктів тваринного або рослинного світу означає: а) приведення у непридатний стан рослин на великих площах, у великому розмірі або на значну суму; б) приведення у непридатний або в частково непридатний стан угідь; в) знищення або приведення у непридатний або в частково непридатний стан врожаю сільськогосподарських рослин у великій кількості або на значну суму; г) знищення значної кількості тварин; ґ) знищення посівного матеріалу, земель та насаджень; д) знищення та отруєння значної кількості риби. Під виснаженням природних ресурсів слід розуміти їх нераціональне використання, що призвело до зниження продуктивності або невідповідності доступних запасів ресурсів і безпечних, умов їх використання, до зменшення стоку поверхневих вод чи скорочення запасів підземних вод. При кваліфікації шкода, завдана забрудненням земель, визначається на підставі Методики визначення розмірів шкоди зумовленої забрудненням і засмічення земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства.

З цього приводу наведемо приклад із судової та слідчої практики. Ф. скоїв злочин, передбаченого ч.1 ст.239 КК України забруднення відходами, шкідливими для довкілля, що створило небезпеку для довкілля за наступних обставин: Ф., маючи намір на забруднення відходами, шкідливими для довкілля, що створило небезпеку для довкілля, з початку лютого 2006 року і до серпня 2006 року, діючи навмисно та реалізовуючи свій злочинний умисел на земельній ділянці, яка розташована біля автошляху Дніпропетровськ-Київ 286-287км., в сел. Знам’янка Знам’янського району Кіровоградської області і не відведена та не пристосована для зберігання відходів, вивозив відходи будівельних матеріалів. Таким чином, Ф., грубо порушуючи природоохоронне законодавство України створив небезпеку для довкілля, а саме деградацію земель на вказаній ділянці загальною площею 3816 кв.м., що призвело до неможливості використання цієї землі по прямому її призначенню та заподіяв збитки на загальну суму 21369,60 грн. Таким чином, своїми навмисними та протиправними діями Ф., скоїв забруднення відходами, шкідливими для довкілля, що створило небезпеку для довкілля, тобто скоїв злочин, передбачений ч.1 ст.239 КК України. Свою вину у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.239 КК України Ф. визнав повністю, розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину. Злочин, вчинений ним згідно до ст.12 КК України є злочином невеликої тяжкості, крім того, раніше Ф. не судимий. Суд, враховуючи вищевикладене, а також думку прокурора, який не заперечував проти звільнення Ф. від кримінальної відповідальності, те, що злочинне діяння вчинене Ф. є злочином, який відноситься до категорії невеликої тяжкості, що вину свою визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому і активно сприяв розкриттю злочину, згоду Ф. на закриття кримінальної справи відносно нього, суд вважає, що він може бути звільнений від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям.


Кваліфікація незаконного заволодіння ґрунтовим покривом (поверхневим шаром) земель (ст. 2391 КК України)

При кваліфікації злочину основним безпосереднім об’єктом є збереження ґрунтового покриву (поверхневого шару) земель, а додатковим – життя і здоров’я особи. Предметом злочину виступає ґрунтовий покрив (поверхневий шар) земель, тобто сукупність ґрунтів, які покривають земельну поверхню (при цьому поняття «ґрунт» означає мінерально-органічне утворення, поверхневий шар землі, що характеризується родючістю).

При кваліфікації об’єктивної сторони злочину розкривається у: діях – незаконному заволодінні ґрунтовим покривом (поверхневим шаром) земель, тобто протиправному, без відповідного дозволу Держземінспекції та її територіальних органів в АРК, областях, містах Києві та Севастополі його вилученні будь-яким способом, із застосуванням різних технічних засобів, спеціальних пристроїв; наслідкахстворенні небезпеки для життя, здоров’я людей чи для довкілля; причинному зв’язку між зазначеними суспільно небезпечними діями та наслідками.

Тривале зниження або втрата родючості земель, виведення їх із сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту, що стало результатом безгосподарського використання земель, має кваліфікуватися за ст. 254 КК.

При кваліфікації злочину суб’єктами незаконного заволодіння ґрунтовим покривом (поверхневим шаром) земель є власники землі і землекористувачі, які досягли 16 років. Аналогічні дії службових осіб слід кваліфікувати за сукупністю зі злочинами у сфері службової діяльності (ст. 364КК). Суб’єктивна сторона злочину полягає в умисному ставленні особи до факту незаконного заволодіння ґрунтовим покривом (поверхневим шаром) земель, до наслідків – лише в необережному, щодо можливості їх настання не виключається й умисел. Злочин є закінченим з моменту створення небезпеки для життя, здоров’я людей чи для довкілля.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 2391 КК) є вчинення передбаченої ч. 1 ст. 2391 КК дії: повторно (визнається вчинення двох або більшої кількості злочинів, передбачених тією ж статтею або частиною статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 32КК); за попередньою змовою групою осіб (якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві чи більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення); із заподіянням матеріальної шкоди у великому розмірі (який згідно з приміткою до цієї статті у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян). Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 2391 КК) є: 1) вчинення дій, передбачених ч. 1 або ч. 2 цієї статті, шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом; спричинення загибелі людей, масової загибелі об’єктів тваринного чи рослинного світу або інших тяжких наслідків.

Масова загибель об’єктів тваринного чи рослинного світу – це зникнення значної кількості об’єктів тваринного і рослинного світу, що тягне за собою неможливість їх відтворення та використання протягом тривалого часу в певному регіоні (з’ясовуючи питання про те, чи є загибель або захворювання об’єктів тваринного чи рослинного світу масовими, слід досліджувати відомості про кількість і екологічну цінність знищених об’єктів флори і фауни, можливість їх відтворення, їх поширеність на території України або конкретної адміністративно-територіальної одиниці, площу, на якій знищено тварин, риб чи рослин, вартісне вираження шкоди, заподіяної довкіллю й обрахованої за відповідними таксами, обсяг і вартість робіт, які необхідно провести для ліквідації негативних наслідків тощо).


Кваліфікація незаконного заволодіння землями водного фонду в особливо великих розмір (ст. 2392 КК України)

При кваліфікації основний безпосередній об’єкт злочину – це встановлений порядок охорони земель водного фонду, додатковий факультативний об’єкт – життя і здоров’я особи, власність, інші блага. Предметом злочину виступають землі водного фонду (згідно із ЗК основною складовою частиною земель водного фонду є землі, покриті водою). Фактично всі водні об’єкти займають земельні ділянки, на яких вони знаходяться, за винятком підземних вод та джерел, оскільки вони знаходяться в надрах землі. До водопокритих земель відносять тільки земельні площини, стійко покриті водою протягом року. Також до даної категорії земель належать землі, зайнятті болотами і островами, прибережними захисними полосами уздовж моря чи річки, гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами і каналами. Порядок користування землями водного фонду затверджений постановою КМУ від 13 травня 1996 р. № 502.

Щодо кваліфікації об’єктивної сторони злочину полягає у незаконному заволодінні землями водного фонду (протиправному, без відповідного дозволу їх вилученні) в особливо великих розмірах. Згідно з приміткою до статті під особливо великим розміром у цій статті слід розуміти обсяг поверхневого (ґрунтового) шару земель, який становить більше, ніж десять кубічних метрів.

Злочин визнається закінченим з моменту вилучення земель водного фонду в особливо великих розмірах (формальний склад).

При кваліфікації суб’єктом злочину виступає загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини, психічне ставлення особи до наслідків, передбачених у ч. 3 ст. 2392 КК, – лише необережністю.

Вчинення з метою ослаблення держави дій, які полягають у забрудненні вод і спрямовані на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров’ю, слід кваліфікувати за ст. 113 КК (диверсія).

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 2392 КК) є вчинення тієї самої дії: повторно; за попередньою змовою групою осіб. Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 2392 КК) є спричинення діями, передбаченими ч. 1 або ч. 2 цієї статті, тяжких наслідків.


Кваліфікація порушення правил охорони або використання надр (ст. 240 КК).

Основний безпосередній об’єкт злочину – встановлений порядок раціонального та комплексного використання й охорони надр та видобування корисних копалин, які не є загальнопоширеними, При кваліфікації потрібно звернути увагу, що основний безпосередній об'єкт злочину - встановлений порядок раціонального і комплексного використання й охорони надр та видобування корисних копалин, які не є загальнопоширеними, а його додатковими факультативними об'єктами можуть бути життя і здоров'я особи та інші блага. Предметом злочину, передбаченого ст. 240 КК, є корисні копалини в їх природному стані. Звернення на свого користь або користь інших осіб природних ресурсів, які вилучені з надр завдяки вкладеній праці людини, потрібно розглядати як злочин не проти довкілля, а проти власності.

Кваліфікуючи порушення правил охорони надр за об'єктивною стороною, необхідно враховувати, що може проявитися в одній з двох форм: 1) порушення встановлених правил охорони надр, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля (порушення встановлених правил охорони надр може бути вчинено шляхом дії або бездіяльності. Це, наприклад: вибіркове відпрацювання багатих ділянок родовищ, що призводить до необґрунтованих втрат запасів корисних копалин; пошкодження родовищ корисних копалин, що виключає повністю або істотно обмежує можливість їх подальшої експлуатації; порушення порядку забудови площ залягання корисних копалин; забруднення надр при підземному зберіганні нафти, газу та інших речовин; здійснення того виду користування надрами, який не вказаний в акті про надання гірничого відводу); 2) незаконне видобування корисних копалин, крім загальнопоширених (передбачає дії, які полягають у вилученні з родовищ корисних копалин будь-яким способом (викачування, побудова шахт, кар'єрів тощо). Докладніше це розглянуто в Інструкції із застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до родовищ питних і технічних підземних вод, затвердженої наказом Державної комісії по запасах корисних копалин від 4 лютого 2000 р. № 23. Незаконність видобування, яка є обов'язковою умовою визнання дій особи кримінальне караними, означає, що видобування корисних копалин здійснюється без належним чином оформленого дозволу - акта про надання гірничого відводу або з відхиленням від умов, зазначених у документі (наприклад, видобування за межами відведеної ділянки надр або з використанням недозволених для даного родовища методів і засобів видобування корисних копалин). Злочин буде і в тому разі, коли дозвіл є підробленим або простроченим. У багатьох випадках при розробці родовищ корисних копалин допускаються й інші грубі порушення, зокрема: земельні ділянки; зруйновані при користуванні надрами, не приводяться у стан, придатний для їх подальшого використання; не дотримуються норми і правила зняття, зберігання і використання родючого шару ґрунту; відсутній належний облік видобутих корисних копалин; має місце ухилення від сплати відповідних обов'язкових платежів до бюджету тощо. У такому разі за відповідних обставин дії винних необхідно додатково кваліфікувати за іншими статтями КК, наприклад ст. 212 КК. Перша – порушення (як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності) встановлених правил охорони надр, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи довкілля (ч. 1 ст. 240 КК), наприклад, вибіркове відпрацювання багатих на родовища ділянок, що призводить до необґрунтованих втрат запасів корисних копалин; пошкодження родовищ корисних копалин, що повністю виключає або істотно обмежує можливість їх подальшої експлуатації; порушення порядку забудови площ залягання корисних копалин; забруднення надр при підземному зберіганні нафти, газу та інших речовин; здійснення того виду користування надрами, який не вказаний в акті про надання гірничого відводу.

Друга форма – порушення встановлених правил використання надр, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи довкілля, а також незаконне видобування корисних копалин загальнодержавного значення – ч. 2 ст. 240 КК. Порушення встановлених правил використання надр означає, що воно здійснюється без додержання вимог законодавства України, установленого порядку, умов та технологій, не у відповідний час та не у відповідній місцевості тощо. Видобування корисних копалин загальнодержавного значення передбачає дії, які полягають у вилученні з родовищ корисних копалин будь-яким способом – викачування, побудова шахт, кар’єрів тощо. Незаконність видобування означає, що воно здійснюється без належним чином оформленого дозволу – акта про надання гірничого відводу або з відхиленням від зазначених у документі умов (наприклад, за межами відведеної ділянки надр або з використанням недозволених для даного родовища методів і засобів видобування). Злочин має місце і в тому разі, коли дозвіл є підробленим або простроченим. У багатьох випадках при розробці родовищ корисних копалин допускаються й інші грубі порушення, зокрема: зруйновані при користуванні надрами земельні ділянки не приводяться у стан, придатний для їх подальшого використання; не дотримуються норми і правила зняття, зберігання і використання родючого шару ґрунту; відсутній належний облік видобутих корисних копалин; має місце ухилення від сплати відповідних обов’язкових платежів до бюджету тощо. Склад злочину у першій формі визнається закінченим з моменту порушення правил охорони надр, яке створило небезпеку для життя. здоров'я людей чи довкілля, а у другій – з початку незаконного видобування корисних копалин. Якщо вказаної небезпеки немає, порушення правил охорони надр Тягне адміністративну відповідальність (ст. ст. 57, 58 КУпАП).

Кваліфікуючи даний злочин за суб'єктом злочину загальний, фізична осудна, яка вчинила злочин у віці 16 років. Порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою в гірничому виробництві особою, яка зобов'язана їх дотримуватись, слід кваліфікувати за ст. 272 КК. Якщо порушення встановлених правил охорони надр, а також незаконне видобування корисних копалин допущені внаслідок неправомірних дій службової особи, її дії необхідно кваліфікувати за сукупністю ст. 240 КК та відповідна за ст. ст. 364 КК, 365КК або 367 КК. Якщо кваліфікувати суб'єктивну сторону злочину в частині незаконного видобування корисних копалин характеризується прямим умислом, то в частині порушення правил охорони надр – умислом або необережністю. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 240 КК) є; 1) вчинення його на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду (природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи; заповідні урочища; штучно створені об'єкти – ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва); 2) повторно; 3) спричинення загибелі людей, їх масового захворювання або інших тяжких наслідків. При кваліфікації загибеллю людей слід розуміти настання смерті хоча б однієї людини. Вирішуючи питання про те, чи є спричинені внаслідок порушення правил охорони надр наслідки тяжкими, крім всього іншого, потрібно враховувати кількість, вартість та екологічну значимість видобутих, пошкоджених або втрачених корисних копалин, час. на який родовище виведено з експлуатації, розмір коштів, необхідний для оновлення порушених природних властивостей ділянок надр, об'єктів рослинного і тваринного світу.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 4 ст. 240 КК) є вчинення діянь, передбачених частинами 1, 2 або 3 цієї статті, шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом; загибель людей, масова загибель об’єктів тваринного чи рослинного світу або інші тяжкі наслідки.

Під загибеллю людей слід розуміти настання смерті хоча б однієї людини (див. п. 6 ППВСУ від 10 грудня 2004 р. № 17 «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля»).

З цього приводу наведемо приклад із судової та слідчої практики. Органами досудового слідства О. обвинувачувався у службовій недбалості, тобто невиконанні або неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб і у незаконному видобуванні корисних копалин, крім загальнопоширених за ст. ст. 367 ч. 1, 240 ч. 1 КК України .

Кваліфікація забруднення атмосферного повітря (ст. 241 КК). При кваліфікації злочину забруднення атмосферного повітря необхідно врахувати, що основний безпосередній об'єкт злочину – порядок охорони атмосферного повітря, встановлений з метою збереження, поліпшення та відтворення його стану, раціонального використання для виробничих потреб, відвернення і зменшення шкідливого впливу на атмосферне повітря, а також право людини на сприятливе довкілля, його додатковим факультативним об'єктом можуть бути життя та здоров'я особи чи інші наслідки, а предметом злочину є атмосферне повітря – природна суміш газів (кисень, азот, аргон, вуглекислий газ, неон тощо), що знаходиться за межами жилих, виробничих та інших приміщень у відкритому просторі над територією України.

А кваліфікація об'єктивної сторони полягає у: забрудненні (це надходження в атмосферне повітря або утворення у ньому шкідливих (забруднюючих) речовин у концентраціях, які перевищують встановлені державою екологічні нормативи) або іншій зміні природних властивостей (це негативне відхилення від оптимального стану атмосферного повітря частині його фізичних, хімічних та біологічних властивостей, що негативним чином впливає на здоров'я людини і довкілля) атмосферного повітря шляхом насичення його зазначеними у ч. 1 ст. 241 КК речовинами і матеріалами, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей або для довкілля внаслідок порушення спеціальних правил (нормативів, які встановлюються у галузі охорони атмосферного повітря щодо: екологічної безпеки атмосферного повітря; граничне допустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря і шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарними джерелами; утворення забруднюючих речовин, які виводяться у атмосферне повітря при експлуатації технологічного та іншого обладнання, споруд і об'єктів (граничні); використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення; вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел та шкідливого впливу їх фізичних факторів.

Порушення правил викиду в атмосферу різних забруднюючих речовин і матеріалів може відбуватись шляхом: вчинення діянь, які прямо заборонені природоохоронним законодавством (наприклад, експлуатація очисних установок без фільтрів або з їх несвоєчасною заміною, невикористання контрольної апаратури); недотримання підстав, порядку, обсягу, інтенсивності та інших умов викиду забруднюючих речовин і матеріалів (перевищення нормативів гранично допустимих рівнів шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря; викиди забруднюючих речовин без дозволу спеціально уповноважених державних органів; залпове скидання чи випуск забруднюючих речовин замість регулярного, без використання розсіюючих пристроїв тощо). Треба звернути увагу при кваліфікації, що у цьому складі злочину терміни «забруднення» та «інша зміна природних властивостей» одночасно позначають і діяння, і суспільне небезпечні наслідки.

Також при кваліфікації необхідно пам’ятати, що злочин є закінченим з моменту, коли внаслідок забруднення або іншої зміни природних властивостей атмосферного повітря створено небезпеку для життя, здоров'я людей або для довкілля. Забруднення атмосферного повітря, що не супроводжувалось створенням вказаної небезпеки, тягне адміністративну відповідальність (ст. ст. 78, 79 КУпАП). Отруєння повітря є формою екоциду (ст. 441 КК). Забруднення повітря у межах закритих виробничих приміщень за наявності до цього підстав повинне кваліфікуватись за ст. 271 КК як порушення вимог законодавства про охорону праці. Злочин слід вважати закінченим з моменту, коли внаслідок забруднення або іншої зміни природних властивостей атмосферного повітря речовинами, відходами або іншими матеріалами промислового чи іншого виробництва створюється небезпека для життя, здоров'я людей чи для довкілля.

Що стосується кваліфікації суб'єкта злочину, то спеціальний – це працівник підприємства, установи, організації, у зв'язку з діяльністю якого відбуваються забруднення чи інша негативна зміна атмосферного повітря і на якого покладено правовий обов'язок дотримуватись спеціальних правил з приводу забезпечення чистоти й оптимального стану атмосферного повітря. При кваліфікації суб'єктивної сторони злочину забруднення атмосферного повітря треба звернути увагу, що вона характеризується умисною або необережною формами вини. Психічне ставлення особи до наслідків, передбачених у ч. 2 ст. 241 КК, може характеризуватися лише необережністю.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 241 КК) є спричинення загибелі людей (настання смерті хоча б однієї людини) або інших тяжких наслідків.


Кваліфікація безгосподарського використання земель (ст. 254 КК).

При кваліфікації безгосподарського використання земель основним безпосереднім об'єктом злочину виступає встановлений порядок раціонального використання і охорони землі, збереження та відновлення її родючості, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ та організацій на землю, додатковим - життя і здоров'я особи, а предметом злочину є земля - поверхня суші з ґрунтами, корисними копалинами та іншими природними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом з нею. Що стосується кваліфікації об'єктивної сторони злочину, то вона характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діяння - безгосподарське використання земель (винна особа не виконує або неналежним чином виконує покладений на неї правовий обов'язок захищати землі від шкідливого антропогенного та природного впливу, також може полягати у неправильній експлуатації, знищенні або пошкодженні протиерозійних гідротехнічних споруд (дамб, каналів тощо), у використанні земель не за цільовим призначенням (наприклад, на землях сільськогосподарського призначення будується промислове підприємство), у порушенні економічних та санітарно-технічних вимог щодо розміщення нових і реконструйованих об'єктів, будівель і споруд); 2) наслідки - тривале зниження або втрата їх родючості, виведення земель із сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту; 3) причинний зв'язок між діянням і наслідками.

Безгосподарське використання земель, яке не потягло наслідків тягне адміністративну відповідальність (ст. 53 КУпАП). Процедуру одержання від центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів АРК, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб документів, матеріалів та іншої інформації, необхідних для здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, здійснюється згідно з вимогами Порядку одержання документів, матеріалів та іншої інформації, необхідних для здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 19 травня 2005р. № 132. Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків у вигляді тривалого зниження або втрати родючості земельних ресурсів, виведення земель з сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту.

При кваліфікації суб'єкта злочину – спеціальний, це особа, на яку нормативними актами покладено обов'язок дотримуватись правил щодо дбайливого і раціонального використання земель, збереження та відновлення її родючості. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю.

З цього приводу наведемо приклад із судової та слідчої практики. Вироком суду С. визнаний винним та засуджений за ст.254 КК України та за ст.ст.197-1 ч.1, 197-1 ч.3 КК України за скоєння злочину при таких обставинах. Так, С. як голова фермерського господарства «Карибмаль» згідно державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_1, виданого Олександрівською районною радою 24 лютого 1998 року, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право користування землею за № 56 на підставі розпорядження Олександрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області №128 від 18 вересня 1992 року та рішення одинадцятої сесії двадцять першого скликання Красносільської сільської ради народних депутатів Олександрівського району Кіровоградської області №71 від 27 листопада 1992 року, на законних підставах використовував земельну ділянку площею 21,55 гектарів, яка розташована на території Красносільської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області в межах с. Красносілля та с. Гутниця. Вищезазначені земельні ділянки С. використовував для виробництва, переробки і реалізації риби. При цьому, голова ФГ «Карибмаль» С. без виготовлення проектної документації, укладання та державної реєстрації договорів оренди на земельну ділянку, в період 1990-1995 років зайняв земельну ділянку, розташовану на правій притоці річки Сухий Тясмин басейну річки Тясмин на землях Красносільської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області за межами с. Красносілля, на якій самовільно, без дозволу та погодження відповідних служб, збудував дві гідротехнічні споруди - дамби та утворив два ставки, а всього самовільно зайняв 11, 66 га. З метою ремонту та укріплення існуючих гідроспоруд (трьох дамб), дві з яких розташовані на самовільно зайнятій земельній ділянці, С. земельної ділянки площею 1,38 га. провів роботи, використовуючи власний трактор ДТ-75, на якому працював Б., та техніку ФГ «Сокол», на якій працювали трактористи Д. та Ф., по зняттю верхнього родючого шару ґрунту, що спричинило порушення його структури та втрату родючості. Роботи по зняттю ґрунту проводились весною та протягом літа 2006 - 2007 років для ремонту та укріплення існуючих гідроспоруд (трьох дамб), після пошкоджень, які було завдано дамбам весняними паводками


4. Кваліфікація злочинів у сфері охорони водних ресурсів.

Кваліфікація порушення правил охорони вод (ст. 242КК).

При кваліфікації злочину порушення правил охорони вод необхідно звернути увагу, що основний безпосередній об'єкт злочину – встановлений порядок раціонального і науково обгрунтованого використання, відтворення та охорони водних об'єктів від забруднення, засмічення та виснаження, його додатковим факультативним об'єктом можуть бути життя і здоров'я особи, власність, інші блага. А предметом при кваліфікації злочину виступають – водні об'єкти (природні або створені штучно елементи довкілля, в яких зосереджуються води (річка, озеро, водосховище, ставок, канал тощо), конкретні різновиди яких перераховано у диспозиції ч. 1 ст. 242 КК (зокрема, поверхневі та підземні води, водоносні горизонти, джерела питних та лікувальних вод). Предметом злочину виступають не лише власне водні маси у рідкому, твердому чи газоподібному стані, а й тверді поверхні, що обмежують їх поширення (береги, дно, русло, склепіння), мікроорганізми і донні відкладення, взаємодія яких забезпечує природне самоочищення і належну якість води, зв'язок водойм з іншими природними об'єктами і всією біосферою. Спільним для них є те, що вони належать до материкових вод, тобто є водними об'єктами суші, пов'язані з біосферою, а їхні води беруть участь у природному кругообігу вод. Не визнаються предметом злочину: внутрішні морські води та територіальне море (ст. 243 КК); технічні місткості і накопичувачі води, які безпосередньо включені у технічне або споживче використання, вилучені з природного кругообігу і процес обміну водних мас в яких повністю контролюється людиною (цистерни, системи оборотного водопостачання, опалювальні та охолоджувальні прилади, ставки для нагромадження стічних вод тощо); природні або штучні западини, в яких води немає постійно (наприклад, осушені болота, давні гирла рік, солончаки на місці висохлих озер).

Що стосується кваліфікації об'єктивної сторони злочину, то вона характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діяння (дії чи бездіяльності) - порушення правил охорони вод; 2) наслідки у вигляді забруднення поверхневих чи підземних вод і водоносних горизонтів, джерел питних, лікувальних вод або зміни їхніх природних властивостей, або виснаження водних джерел, що створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи для довкілля; 3) причинний зв'язок між діянням та наслідками. Порушення правил охорони вод (водних об'єктів) – це дія або бездіяльність; що пов'язана, зокрема, з невиконанням встановлених нормативно-правовими актами екологічних стандартів та нормативів у галузі охорони вод (водних об'єктів). Таке порушення може відбуватись шляхом: недотримання водокористувачем встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скидання забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території; ухилення водокористувачем від вжиття заходів, спрямованих на запобігання забрудненню водних об'єктів стічними (дощовими, сніговими) водами, що відводяться з неї; порушення правил контролю за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовин та за якістю води водних об'єктів у контрольних створах, а також порушення правил подання відповідним органам звітів в порядку, визначеному ВК та іншими законодавчими актами України; порушення правил вжиття технологічних, лісомеліоративних, агротехнічних, гідротехнічних, санітарних та інші заходів щодо охорони вод від вичерпання, поліпшення їх стану, а також припинення скидання забруднених стічних вод; здійснення спеціального водокористування (тобто забору води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів) без відповідного дозволу, ухилення від невідкладних робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварій, які можуть спричинити погіршення якості води, та надання необхідних технічних засобів для ліквідації аварій на об'єктах інших водокористувачів; ухилення від забезпечення нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, комунальних та інших будівельних об'єктів пристроями і очисними спорудами необхідної потужності, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливій дії, та необхідною вимірювальною апаратурою, що здійснює облік об'ємів забору і скидання води; порушення правил введення в експлуатацію (або експлуатації) водоприймачів та інших споруд під час введення в дію (або експлуатації) осушувальних систем; ухилення від оснащення гідротехнічних споруд пристроями для пропускання паводкових вод, а також експлуатаційних свердловин на воду водорегулюючими та контрольно-вимірювальними пристроями; порушення сільськогосподарськими, лісогосподарськими підприємствами та окремими громадянами встановлених правил зберігання, транспортування та використання добрив, хімічних засобів захисту рослин та інших токсичних препаратів і речовин тощо. Безпосередньо у диспозиції ч. 1 ст. 242 КК суспільно небезпечними наслідками порушення правил охорони вод (водних об'єктів) названі; забруднення поверхневих чи підземних вод і водоносних горизонтів, джерел питних, лікувальних вод або зміна їхніх природних властивостей або виснаження водних джерел. Забруднення виражається у скиданні або іншому надходженні до водних об'єктів, а також в утворенні у них шкідливих речовин (одержанні додаткових до природного стану домішок), що значно погіршує стан та ускладнює використання вод, створює небезпеку для життя, здоров'я людей, а також для тваринного рослинного світу, для довкілля. Зміна природних властивостей водних об'єктів - це погіршення порівняно з попереднім станом їх хімічного, фізичного чи біологічного складу внаслідок техногенного втручання, що створило небезпеку для життя, здоров'я людей, тваринного і рослинного світу, а також для довкілля. Виснаження водних джерел – втрачання водними об'єктами своїх запасів, а також погіршення якості вод. Порушення правил охорони вод, яке не спричинило наслідків, зазначених у ч. 1 або ч. 2 ст. 242 КК, тягне адміністративну відповідальність (ст. ст. 59, 60, 61 КУпАП). Склад злочину – матеріальний, тому для визнання його закінченим необхідно встановити: діяння у вигляді порушення правил, які регламентують порядок охорони водних об'єктів; наслідки у вигляді забруднення, зміни властивостей вод або виснаження водних джерел; причинний зв'язок між порушенням правил та фактичними наслідками такого діяння.

Що стосується суб'єктивної сторони злочину при кваліфікації, то вона характеризується умисною або необережною формою вини. Психічне ставлення особи до наслідків, передбачених у ч. 2 ст. 242 КК, характеризується лише необережністю. Вчинення з метою ослаблення держави дій, які полягають у забрудненні вод і спрямовані на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров'ю потрібно кваліфікувати за ст. 113 КК (диверсія). Кваліфікація суб'єкту злочину загальний, особа фізична осудна, яка досягла 16-річного віку. Також особа, на яку покладено обов'язок дотримуватися спеціальних, правила щодо охорони вод (водних об'єктів). Це, наприклад, працівники тих підприємств, установ чи організацій, які: відкачують шахтні, кар'єрні та рудникові води для запобігання затоплення шахт, кар'єрів та рудників під час видобування корисних копалин; які експлуатують дренажні системи для ліквідації підтоплення, заболочення чи вторинного засолення зрощуваних земель; які мають накопичувачі промислових забруднених стічних чи шахтних, кар'єрних, рудникових вод, тощо. Дії службових осіб, які допустили введення в експлуатацію нових або реконструйованих підприємств та інших об'єктів без очисних споруд, за наявності до цього підстав потребують додаткової кваліфікації за ст. 253 КК.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 242 КК) є спричинення: 1)захворювання людей або загибелі (охоплює: це погіршення стану здоров'я хоча б однієї людини, поєднане із стійкою втратою працездатності, зараженням епідемічними або інфекційними хворобами кількох осіб, появою відхилень у розвитку дітей, значним зниження тривалості життя, захисних можливостей імунної системи; заподіяння шкоди здоров'ю окремих осіб або хоча б однієї людини, що відповідає за ступенем тяжкості тяжким або середньої тяжкості тілесним ушкодженням; заподіяння шкоди здоров'ю населення (поява спадкових патологій, потворності або інших відхилень у розвитку дітей, скорочення тривалості життя, істотне підвищення рівня захворюваності населення тощо); 2) масової загибелі об'єктів тваринного і рослинного світу (це знищення диких звірів і птахів, бджолосімей, риби та інших представників водної фауни, у т.ч. ікри та мальків, місць їх розмноження і проживання, кормових угідь, приведення у непридатний стан посівів або врожаю сільськогосподарських культур, знищення або пошкодження до ступеня припинення росту лісу, інших насаджень тощо. Вирішуючи питання про те, чи була загибель зазначених об'єктів масовою (оціночне поняття), потрібно у кожному конкретному випадку враховувати, зокрема, кількість і екологічну цінність знищених об'єктів флори і фауни, можливість їх відтворення, площу виведених з ладу угідь або площу, на якій знищено тварин, риб чи рослин, вартісне вираження шкоди, заподіяної довкіллю і обрахованої за відповідними таксами, обсяг і вартість робіт, які необхідно провести для ліквідації негативних наслідків); 3) інших тяжких наслідків.

Приклад: Кримінальна справа за фактом вчинення посадовими особами Відкритого акціонерного товариства «Електрозавод» злочину, передбаченого ч. 1 ст. 242, ч.1 ст. 364 Кримінального кодексу України, у зв’язку з тим, що не виконані заходи по досягненню нормативів граничнодопустимих скидків та умови дозволу на спеціальне водокористування, а саме не збудовано очисних споруд по системі промливневої каналізації підприємства чим заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом державним і громадським інтересам в вигляді створення загрози життю і здоров’ю мешканців Криворізького регіону та порушення правил охорони вод, правам громадян, державним інтересам і навколишньому природному середовищу в результаті понаднормативних викидів оксиду вуглецю і оксиду азоту в атмосферне повітря.


Кваліфікація забруднення моря (ст. 243 КК).

При кваліфікації злочинів проти забруднення моря необхідно звернути увагу на те, що основний безпосередній об'єкт злочину - встановлений порядок використання та охорони моря, екологічна безпека морського середовища, його додатковими факультативними об'єктами можуть бути життя і здоров'я особи, власність та інші блага, а предметом злочину є внутрішні морські води, територіальні води України, води виключної (морської) економічної зони України, відкрите море. Що стосується кваліфікації об'єктивної сторони вчинення злочину можливе у трьох формах: 1) порушення спеціальних правил (дії, які прямо заборонені (застосування стійких та сильнодіючих пестицидів; влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод тощо) та бездіяльності, що проявляється у невжитті водокористувачем відповідних заходів щодо запобігання забруднення моря, зокрема скидання у море стічних вод), що потягло забруднення моря шкідливими матеріалами, речовинами, а також відходами і створило небезпеку для життя чи здоров'я людей або живих ресурсів моря чи могло перешкодити законним видам використання моря; 2) незаконне скидання чи поховання зазначених матеріалів, речовин і відходів (ч. 1 ст. 243 КК) (скидання або поховання у морі шкідливих матеріалів, речовин та відходів утворює склад розглядуваного злочину за умови, що ці дії є незаконними, тобто здійснюються всупереч вимогам законодавства (наприклад, скидання із суден очищених господарсько-побутових стічних вод у чотиримильній зоні прибережних вод. Скидання в море зазначених матеріалів, речовин, відходів може здійснюватись як із суден, плавучих засобів, повітряних суден, платформ, інших штучно споруджених у морі конструкцій, так і з берега (наприклад, з промислових підприємств, портів). Способами такого поховання можна визнати зачищування, розкидування чи складування на морському дні (в межах внутрішніх морських чи територіальних вод України або у відкритому морі) тощо; 3) неповідомлення про підготовлюване або здійснене внаслідок крайньої потреби скидання чи невідворотні втрати шкідливих речовин чи сумішей, що містять такі речовини понад встановлені норми, інших відходів, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей або живих ресурсів моря чи могло завдати шкоди зонам лікування і відпочинку або перешкодити іншим законним видам використання моря (ч. З ст. 243 КК) (шкода зонам лікування і відпочинку, небезпека створення якої виникає, може полягати у забрудненні прибережної смуги та морської акваторії, що унеможливлює їх використання як місць відпочинку й оздоровлення людей або потребує значних матеріальних вкладень для поновлення рекреаційних властивостей цих зон). При кваліфікації для визнання злочину у його першій і третій формах (матеріальні склади злочину) закінченим необхідно, щоб забруднення моря або неповідомлення відповідної інформації належним адресатам створило небезпеку для життя, здоров'я людей або живих ресурсів моря чи могло завдати шкоди зонам лікування і відпочинку або перешкодити іншим законним видам використання моря. Злочин у другій формі є закінченим з моменту скидання чи поховання у морі матеріалів, речовин і відходів.

Кваліфікуючи суб'єкт злочину необхідно звернути увагу, що у першій і другій його формах – спеціальний. Ним можуть бути особи, зобов'язані дотримуватись відповідних правил (зокрема, капітани та інші службові особи морських і повітряних суден, інших перебуваючих у морі споруд і засобів, до службових повноважень яких входить забезпечення дотриманім спеціальних правил охорони моря від забруднення, службові особи промислових, комунальних, сільськогосподарських та інших підприємств і організацій, які здійснюють забруднення моря з берега, якщо на цих Осіб покладався службовий обов'язок дотримуватись правил охорони моря і контролювати їх виконання підлеглими). За ст. 243 КК слід кваліфікувати також діяння працівників суден, інших морських об'єктів, які безпосередньо експлуатують системи, установки і механізми при виконанні операцій зі шкідливими речовинами чи відходами (помпові машиністи, вахтові мотористи тощо).

Суб'єктом злочину у третій формі може бути лише особа морського або повітряного судна або інших засобів і споруд, що знаходяться в морі, спеціально відповідальна за надання інформації про підготовлюване або здійснене внаслідок крайньої потреби скидання чи невідворотні втрати шкідливих речовин чи сумішей, що містять такі речовини понад встановлені норми, а також інших відходів адміністрації найближчого порту України, іншому уповноваженому органу або особі, а у разі скидання з метою поховання – і організації, яка видає дозволи на скидання. Щодо кваліфікації суб'єктивної сторони цього злочину, то вона характеризується умислом щодо порушення встановлених правил охорони моря і непрямим умислом або необережністю – щодо наявних або можливих наслідків забруднення моря. Психічне ставлення особи до наслідків, передбачених у ч. 2 ст. 243 КК, характеризується лише необережністю. Кваліфікуючими ознаками злочину у першій і другій його формах (ч. 2 ст. 243 КК) є спричинення загибелі або захворювання людей, масової загибелі об'єктів тваринного і рослинного світу або інших тяжких наслідків.


Кваліфікація порушення законодавства про континентальний шельф України (ст. 244 КК України).

Кваліфікуючи основний безпосередній об’єкт злочину – встановлений порядок використання, освоєння й охорони континентального шельфу України та його природних багатств (останні є об’єктом права власності українського народу), що стосується додаткового об’єкту – безпека морського судноплавства, екологічна безпека (у разі забруднення моря над континентальним шельфом).

Предметом злочину є континентальний шельф та його природні багатства. Континентальний шельф – прибережне морське (океанічне) мілководдя, яке визначається внутрішньою і зовнішньою межею, має аналогічну сусідньому суходолу геологічну будову, є найбільш продуктивним для господарського використання і населене живими організмами. Континентальний шельф України – це поверхня і надра морського дна прилеглих до узбережжя і островів України підводних районів, які розташовані поза зоною територіального моря, до глибини 200 м або за цими межами до такого місця, де глибина покриваючих вод дає змогу вести розробку природних багатств. Поверхня і надра морського дна впадин, розташованих у суцільному масиві континентального шельфу, незалежно від глибини, є частиною континентального шельфу України. Якщо встановлення меж континентального шельфу відповідно до наведених ознак суперечить юрисдикції суміжних прибережних держав, межі шельфу визначаються спеціальними міждержавними угодами. Прибережна держава здає на зберігання Генеральному секретареві ООН карту і відповідну інформацію, включаючи геодезичні дані, які описують зовнішню межу її континентального шельфу.

Природні багатства континентального шельфу – це мінеральні та інші неживі ресурси поверхні і надр морського дна (руди, мінерали, нафта, газ тощо), а також живі організми «сидячих видів», тобто організми, які в період, коли можливий їх розвиток, перебувають у нерухомому стані на морському дні чи під ним або не здатні пересуватись інакше, ніж перебуваючи у постійному фізичному контакті з морським дном або надрами (краби, мідії, трепанги, морські зірки тощо).

При кваліфікації об’єктивної сторони злочину може набувати однієї з трьох форм, дві з яких передбачені ч. 1, а третя – ч. 2 ст. 244. Порушення законодавства про континентальний шельф України (ч. 1) може виражатися в діях або бездіяльності і полягати, зокрема: у будівництві споруд та інших установок (штучні острови, бурові установки, стаціонарні платформи, інші об’єкти, у тому числі закріплені на морському дні для розвідки чи розробки природних ресурсів або інших економічних цілей) на континентальному шельфі України, а також створенні навколо них зон безпеки без належного дозволу або з недотриманням вимог, зазначених у дозволі, порушенні правил їх експлуатації, охорони та ліквідації. Наприклад, незабезпечення вказаних об’єктів засобами попередження суден може викликати катастрофу судна у разі зіткнення його з буровою установкою. Обов’язковими ознаками об’єктивної сторони складу злочину у першій формі є настання наслідків у виді істотної шкоди, а також причинний зв’язок між порушенням і наслідками.

Дослідження, розвідування, розробка природних багатств та інші роботи (товарне вирощування продукції, її обробка, транспортування, будівництво, реконструкція або ремонт установок і споруд тощо) на континентальному шельфі України, які провадяться іноземцями, утворюють склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 244 КК, за умови, що це не передбачено договором України з іноземною державою або спеціальним дозволом, виданим у встановленому законом порядку. Рішення про надання у користування за контрактом окремих ділянок, у тому числі континентального шельфу, для геологічного вивчення, дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин, їх видобування, інших цілей приймає КМУ на підставі результатів тендера.

Злочин визнається закінченим: з моменту заподіяння істотної шкоди – у разі порушення законодавства про континентальний шельф (матеріальний склад злочину); з моменту створення небезпеки загибелі живих організмів або загрози життю чи здоров’ю людей – у разі невжиття відповідною особою заходів захисту (матеріальний склад); з моменту проведення іноземцем недозволених робіт на континентальному шельфі України (формальний склад злочину).

Якщо в результаті невжиття певних заходів суб’єктом, відповідальним за експлуатацію, сталася смерть людини або заподіяні тілесні ушкодження, діяння винного потребує додаткової кваліфікації за статтями Особливої частини КК про відповідальність за злочини проти життя та здоров’я особи.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є місце його вчинення – певна ділянка (район) континентального шельфу України.

Щодо кваліфікації суб’єкта злочину у першій формі може бути особа, яка порушила законодавство про континентальний шельф; у другій – особа, що відповідає за експлуатацію технологічних установок або інших джерел небезпеки в зоні безпеки, на яку покладено обов'язок вжиття заходів для захисту живих організмів моря від дії шкідливих відходів або небезпечних випромінювань та енергії. Суб’єкт невжиття заходів для захисту живих організмів моря від дії шкідливих відходів або небезпечних випромінювань – спеціальний: це особа, яка відповідає за експлуатацію технологічних установок або інших джерел небезпеки у зонах безпеки на континентальному шельфі. Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 244, є осудний громадянин іноземної держави, якому виповнилося 16 років.

При кваліфікації суб’єктивної сторони злочину залежно від його форми характеризується умислом щодо діяння та непрямим умислом або необережністю – щодо наслідків у вигляді заподіяння істотної шкоди та створення небезпеки загибелі живих організмів моря або загрози життю чи здоров'ю людей (ч. 1 ст. 244 КК). Склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 244 КК, характеризується лише прямим умислом.


5. Кваліфікація злочинів у сфері лісовикористання, захисту рослинного і тваринного світу.

Кваліфікація знищення або пошкодження об‘єктів рослинного світу (ст. 245 КК).

При кваліфікації знищення або пошкодження об‘єктів рослинного світу основний безпосередній об’єкт злочину – встановлений порядок охорони і відтворення лісу як важливого екологічного й економічного багатства, тобто порядок використання у господарських, рекреаційних захисних, санітарно-гігієнічних цілях лісів і зелених насаджень та їх охорони. Додатковими факультативними об’єктами можуть бути життя і здоров’я особи, громадська безпека, власність, інші блага.

Предметом злочину є об’єкти рослинного світу: лісові масиви (деревостани та чагарники, що покривають земельні ділянки), зелені насадження навколо населених пунктів (деревно-чагарникові рослини і трав’яна рослинність природного або штучного походження), вздовж залізниць (насадження, зокрема у вигляді захисних смуг вздовж залізниць, автомобільних доріг, каналів, інших водних об’єктів, гідротехнічних споруд, полезахисних лісових смуг тощо), стерні (нижні частини стеблин зернових культур, що залишилися на корені після збирання врожаю), сухі дикоростучі трави, рослинність або її залишки на землях сільськогосподарського призначення.

При кваліфікації предмета аналізованого злочину можуть бути визнані зелені насадження, розташовані вздовж транспортних магістралей, водних об’єктів, у містах та інших населених пунктах, навколо еколого-небезпечних об’єктів, за умови, що вони не належать до лісів. Не визнаються предметом цього злочину зелені насадження міст та інших населених пунктів за умови, що вони не віднесені до категорії лісів (міські парки, парки культури і відпочинку, ботанічні сади, сади житлових районів, сквери, бульвари, насадження на територіях шкіл, дитячих закладів, спортивних споруд, промислових підприємств тощо, вздовж вулиць, ліній електропередач високої напруги тощо). Знищення або пошкодження зазначених зелених насаджень за наявності підстав слід кваліфікувати як відповідний злочин проти власності.

Кваліфікуючи об’єктивну сторону злочину полягає у знищенні або пошкодженні об’єктів рослинного світу вогнем чи іншим загальнонебезпечним способом. Під знищенням розуміють повну втрату такими об’єктами свого екологічного, господарського та культурно-естетичного значення, через що вони перестають бути часткою природи, а під пошкодженням – заподіяння їм такої шкоди, яка значно погіршує їх якість, зменшує їх цінність, наприклад, коли припиняється ріст дерев і чагарників, вони засихають, трухлявіють або хворіють, коли ліс стає непридатним для проживання в ньому диких тварин тощо. Поняття знищення і пошкодження використовуються для позначення одночасно і суспільно небезпечного діяння, і шкідливих наслідків. Знищення або пошкодження лісових насаджень вогнем охоплює: підпал, тобто свідоме спричинення пожежі шляхом застосування джерел вогню щодо лісу, якщо при цьому існувала загроза життю або здоров’ю людей чи заподіяння значних матеріальних збитків; необережне поводження з вогнем, порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки у лісах (розведення багаття у невстановлених місцях, заправка в лісах транспортних засобів пальним тощо). Інший загальнонебезпечний спосіб – це такий спосіб знищення або пошкодження лісових насаджень, який за силою свого руйнівного впливу на флору та негативними для неї наслідками можна прирівняти до пожежі (наприклад, вибух, затоплення, обвал). Знищення або пошкодження лісових масивів у інший, ніж зазначені, спосіб, утворює склад відповідного адміністративного проступку (статті 65, 651, 66, 72 КпАП). При відмежуванні злочину, передбаченого ст. 245 КК (у разі знищення або пошкодження об’єктів рослинного світу вогнем), від знищення або пошкодження лісу внаслідок необережного поводження з вогнем, а також порушення вимог пожежної безпеки в лісах, що призвело до виникнення лісової пожежі або поширення її на значній площі (ч. 2 ст. 77 КпАП), слід виходити з того, що суспільна небезпечність розглядуваного злочину визначається не тільки способом його вчинення, а й кількісними, якісними і вартісними параметрами шкоди, заподіяної лісовим ресурсам.

Злочин визнається закінченим з моменту, коли настали вказані у ст. 245КК суспільно небезпечні наслідки.

Щодо кваліфікації суб’єктивной сторони злочину, то характеризується умисною або необережною формою вини. Психічне ставлення до загибелі людей або інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 245 КК), як правило, є необережним. Якщо винна особа передбачає і бажає або свідомо допускає настання зазначених наслідків, її дії треба додатково кваліфікувати за ст. 115 або ст. 121 КК.

При кваліфікації суб'єкта злочину потрібна звернути увагу, що він загальний, фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Що стосується суб'єктивної сторони злочину, то характеризується умисною або необережною формою вини. Психічне ставлення до загибелі людей або інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 245 КК) як правило є необережним. Якщо винна особа передбачає і бажає або свідомо допускає настання наслідків у виді позбавлення життя іншої людини або тяжких тілесних ушкоджень, її дії треба додатково кваліфікувати за ст. ст. 115 КК або 121 КК.


Кваліфікація незаконної порубки лісу (ст. 246 КК).

Кваліфікуючи об’єкт злочину – встановлений порядок охорони, раціонального використання і відтворення лісу як важливого елемента навколишнього природного середовища. Ліс – це тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність із відповідними ґрунтами, трав’яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов’язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище. Корисними властивостями лісів є їх здатність зменшувати вплив негативних природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, регулювати стік води, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища, очищати його. До лісового фонду України належать лісові ділянки (у тому числі захисні насадження лінійного типу) площею не менше 0,1 га.

Предметом злочину є дерева і чагарники, які ростуть у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, у заповідниках або на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду. Дерева – це багаторічні рослини із чітко вираженим твердим стовбуром із гілками, які утворюють крону. Чагарники – це багаторічні рослини, які в дорослому стані не мають головного стовбура (стебло чітко виражене лише у перший рік життя), із деревоподібними гілками, що починають рости з поверхні ґрунту.

За ст. 246 кваліфікується порубка сироростучих (живих) дерев і чагарників, які знаходяться на пні (не відділені від коріння), у тому числі сіянців, саджанців, підліска. Порубка засохлих деревостанів, які поряд із сироростучими рослинами є елементом лісу як біологічної єдності, з урахуванням конкретних обставин може розглядатись як малозначне діяння, позбавлене суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11 КК).

Не є предметом злочину трава, очерет, пеньки, хмиз, мертві стовбури дерев або їх частин, які лежать на поверхні ґрунту (бурелом, сніголам тощо). За наявності для цього підстав порушення порядку заготівлі другорядних лісових матеріалів (живиці, пнів, лубу, кори, деревних зелені й соків) й здійснення побічних лісових користувань (заготівля сіна, випасання худоби, розміщення пасік, заготівля грибів, ягід, лікарських рослин тощо) розглядається як адміністративне правопорушення (ст.ст. 67, 70 КпАП) або може кваліфікуватися за ст. 356 КК як самоправство.

Для кваліфікації діяння необхідно, щоб зазначені представники флори (як природного, так і штучного походження) не набули товарно-грошової форми, статусу майна. Протиправне заволодіння заготовленим чи складованим лісом, незаконна порубка з корисливою метою дерев і чагарників у розсадниках, ботанічних і зоологічних садах, квітникарських господарствах, а також інша незаконна порубка поза межами лісового фонду України (наприклад, на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках) за наявності підстав утворюють склад відповідного злочину проти власності або самоправства.

Кваліфікуючи об’єктивну сторону злочину, слід пам‘ятати, що виражається у незаконній порубці дерев і чагарників. При цьому кваліфікація таких дій за ст. 246 КК залежить від категорії захищеності лісу, а також інших об’єктів, де здійснюється порубка. Так, незаконна порубка в лісах, захисних та інших лісових насадженнях утворює склад цього злочину лише тоді, коли це заподіяло істотну шкоду. Водночас вчинення таких дій у заповідниках, або на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах уже є достатньою підставою для кваліфікації діяння за ст. 246 – в такому випадку істотна шкода не є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину.

Іншими особливо охоронюваними лісами з урахуванням закріпленої у ст. 246 диференціації кримінальної відповідальності та положень лісового законодавства слід вважати ліси, що мають наукове чи історичне значення (розташовані на території історико-культурних заповідників, меморіальних комплексів тощо); ліси генетичних резерватів, виділені в установленому порядку за своїми типовими фітоценотичними, лісівничими та лісорослинними показниками для даного району з метою збереження цінних частин популяції виду, підвиду, екотипу лісової породи; лісоплодові насадження – природні або штучно створені плодово-ягідні і горіхоплідні ліси, що мають спеціальне господарське значення; субальпійські деревні і чагарникові угруповання (розташовані у межах відкритої гірської місцевості – полонин, яйл), угруповання субальпійського поясу. Межі лісових ділянок, визначених для віднесення до однієї з категорій, проводяться по природних межах, квартальних просіках, лініях зв’язку й електромереж та інших чітко визначених на місцевості розмежувальних лініях.

Під порубкою розуміються: повне відокремлення дерева або чагарника від кореня будь-яким способом (спилювання, зрубування, повалення транспортним засобом тощо); викорчовування – видалення деревостану з корінням; пошкодження дерева або чагарника до стану припинення росту (наприклад, відокремлення основних гілок від стовбура дерева). Пошкодженими до стану припинення росту визнаються дерева з переламаними стовбурами, обідраною корою понад 30 відсотків периметра дерева (незалежно від довжини за висотою стовбура), обшморганою кроною понад половину її довжини, обідраними та зламаними скелетними коренями понад половину периметра стовбура, а також повалені дерева і такі, що мають нахил понад 30 градусів від вертикальної осі.

Знищення або пошкодження об’єктів рослинного світу вогнем чи іншим загальнонебезпечним способом слід кваліфікувати за ст. 245 КК.

Порубка є незаконною, якщо вона здійснюється: а) без спеціального на те дозволу, який посвідчується відповідним документом (лісорубним або лісовим квитком), виданим уповноваженим органом; б) за дозволом, виданим із порушенням чинного законодавства; в) за наявності дозволу, але з недотриманням передбачених у ньому умов стосовно місця, способу і строків порубки, кількості і порід дерев та чагарників (порубка не на тій ділянці, що виділена, до початку чи після закінчення встановлених у дозволі строків, вирубування цінних і рідкісних дерев та чагарників, занесених до Червоної книги України, насінників, плюсових та інших дерев, що мають виняткове значення для збереження біорізноманіття, тощо); г) за наявності дозволу на проведення суцільної санітарної рубки, але без дотримання обмежень, установлених щодо площі, строків, технологій проведення робіт. Вирішуючи питання про те, чи є порубка лісу законною, слід ураховувати, що в окремих випадках лісорубний квиток дозволяється оформляти протягом місяця від початку рубки (зокрема рубки дерев, що загрожують падінням на лінії зв’язку, електромережі, інші інженерні споруди, або під час проведення аварійно-рятувальних робіт, розчищення судноплавних шляхів), а також що проведення рубок головного користування забороняється на особливо захисних лісових ділянках (навколо витоків річок, токовищ глухарів, карстових утворень, гідрометеорологічних об’єктів тощо).

Порушення порядку заготівлі деревини, яке безпосередньо не полягає в незаконній порубці лісу (наприклад, залишення на лісосіках пнів вище встановленого розміру, захаращування місць вирубки відходами, невивезення з лісосіки деревини в установлений строк або залишення її в місцях рубок, залишення недорубів або зрубаних дерев у завислому стані, ведення рубок способами, які викликають ерозію ґрунту), тягне не кримінальну, а адміністративну відповідальність (ст. 64 КпАП).

Незаконна порубка дерев і чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях визнається закінченим злочином з моменту заподіяння внаслідок незаконної порубки лісу істотної шкоди, а вчинення таких дій у заповідниках або на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах – з моменту відокремлення дерева або чагарника від кореня або заподіяння зазначеним представникам флори пошкоджень, які викликають їх загибель чи припинення росту. Та обставина, що особа ще не встигла скористатися незаконно здобутим, на кваліфікацію вчиненого як закінченого злочину не впливає.

Вирішуючи питання, чи є заподіяна незаконною порубкою шкода істотною (оціночне поняття), потрібно в кожному конкретному випадку враховувати вартість, екологічну цінність (наприклад, занесення дерева або чагарника до Червоної книги України), кількість незаконно вирубаного лісу, розмір завданої довкіллю шкоди, у тому числі обчисленої за відповідними таксами. Шкода визнається істотною зокрема тоді, коли були знищені певні види дерев у тій чи іншій місцевості, погіршилися породний склад, якість, захисні, водоохоронні й інші екологічні властивості лісу, виникли труднощі у відтворенні заліснення у певній місцевості, погіршилась якість атмосферного повітря, змінилися ландшафт місцевості, русло річки, сталась ерозія ґрунту.

Якщо суд не визнає шкоду істотною, винна особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності за статтями 65, 651, 66 КпАП.

Вирішуючи питання про те, чи є шкода істотною, суди повинні враховувати не тільки кількісні та вартісні критерії, а й інші обставини, що мають значення для вирішення цього питання (абз. 1 п. 5 ППВСУ від 10 грудня 2004 р. № 17 «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля»). Істотна шкода від незаконної порубки дерев і чагарників визначається у кожному конкретному випадку з урахуванням таких критеріїв: кількість вирубаних дерев та/або чагарників; цінність їх породи; діаметр дерев на пні; група лісу; розміри витрат, виділених, наприклад, на засадження території новими рослинами; розміри шкоди, заподіяної довкіллю. В останньому випадку шкода, заподіяна незаконною порубкою лісу, обчислюється за таксами, затвердженими постановами КМУ, зокрема постановою від 5 грудня 1996 р. № 1464 «Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству».

На практиці трапляється, що незаконні порубки дерев допускаються постійними або тимчасовими лісокористувачами під час здійснення рубок виділеного лісосічного фонду або ведення лісового господарства. У таких випадках за рубку дерев на не призначених для цього ділянках, рубку без лісорубного квитка (ордера) або не в тій кількості і не тих дерев, що зазначені в матеріалах відведення, а також за пошкодження цих дерев до ступеня припинення росту розмір завданих збитків визначається відповідно до гл. 8 Правил відпуску деревини на пні в лісах України, затверджених постановою КМУ від 29 липня 1999 р. № 1378 (зокрема, десятикратна таксова вартість незаконно зрубаної або пошкодженої деревини). Крім того, необхідно давати юридичну оцінку діям відповідальної службової особи підприємства-лісокористувача.

Порубка дерев і чагарників на територіях, не віднесених до лісового фонду (ст. 4 ЛК), не тягне відповідальності за ст. 246 КК. За наявності відповідних підстав такі дії можуть бути кваліфіковані як крадіжка, самоправство тощо. Заволодіння деревами, зрубаними та підготовленими до складування або вивезення, залежно від обставин справи слід кваліфікувати за відповідними частинами ст. 185 КК або іншими статтями, якими передбачено відповідальність за вчинення злочинів проти власності (абзаци 4, 5 п. 9 ППВСУ від 10 грудня 2004 р. № 17 «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля»).

При кваліфікації суб’єкт злочинузагальний. Вчинення службовими особами незаконної порубки лісу, внаслідок якої заподіяно істотну шкоду, охоплюється ст. 246 КК і додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 364 КК не потребує. Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, утворюють сукупність злочинів, передбачених ст. 246 та ч. 2 ст. 364 КК.

Що стосується cуб’єктивної сторони злочину характеризується умислом. При цьому зміст умислу винного в разі незаконної порубки у заповідниках, на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду або в інших особливо охоронюваних містах включає усвідомлення відповідного статусу цих об’єктів.


Кваліфікація незаконного полювання (ст. 248 КК).

При кваліфікації незаконного полювання потрібно звернути увагу, що об'єктом злочину є встановлений порядок охорони, раціонального використання і відтворення тваринного світу суходолу – диких звірів і птахів як невід'ємної складової частини довкілля. Предмет злочину – дикі звірі та птахи, які охороняються законом і перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах (у штучно створених ізольованих ділянках) у межах мисливських угідь і можуть бути об'єктами полювання. Не є предметом злочину: 1) комахи, плазуни, земноводні, риби, водні безхребетні тварини, морські ссавці; 2) шкідливі звірі і птахи, які не охороняються кримінальним законом, хоч їх відстріл і відлов відбувається у встановленому порядку (наприклад, ховрахи, хом'яки, криси, тушканчики, бродячі собаки і коти, сороки, сірі ворони, граки); 3) мисливські тварини у неволі (які утримуються у розплідниках, вольєрах, зоопарках, на фермах тощо). В останньому випадку дії особи, яка незаконно заволодіває дикими тваринами чи птахами, можуть бути кваліфіковані як відповідний злочин проти власності. Що стосується кваліфікації об'єктивної сторони злочину, то вона виражається у: 1) порушенні правил полювання (даний вид використання тваринного світу здійснюється без належного дозволу, в заборонений час, у недозволених місцях, у т.ч. на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, забороненими знаряддями або способами, стосовно тих видів тварин, які занесені до Червоної книги. Полювання без належного дозволу має місце тоді, коли воно здійснюється самовільно, без належного документа, виданого уповноваженим органом. Незаконність полювання слід вбачати і в тому разі, коли воно відбувається з відступом від умов, зазначених у дозвільних документах, наприклад добування тварин, які не зазначені у ліцензії або понад встановлену у дозволах норму, або в угіддях, не зазначених у дозволі. Полювання в заборонений час означає, що воно здійснюється тоді, коли займатись полюванням на будь-яких тварин заборонено: взагалі (наприклад, у темний період доби (пізніше години після заходу сонця і раніше години до його сходу) або на тварин, які зазнають лиха); у строки, протягом яких забороняється полювати на певних видів диких звірів і птахів. Полювання у недозволених місцях - це полювання у таких місцях, де воно взагалі заборонено, або де для цього потрібен спеціальний дозвіл. Забороненими слід визнавати ті знаряддя і способи, якими полювати взагалі не дозволяється або які заборонено використовувати для відстрілу чи відлову певних об'єктів тваринного світу.), якщо воно заподіяло істотну шкоду; 2) незаконному полюванні в заповідниках або на інших територіях та об'єктах природно-заповідного фонду; 3) полюванні на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України. Документами на право полювання є: посвідчення мисливця; щорічна картка обліку добутої дичини і порушень правил полювання з позначкою про сплату державного мита; дозвіл на добування мисливських тварин (ліцензія, відстрільна картка тощо); відповідний дозвіл на право користування вогнепальною мисливською зброєю; паспорт на собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів з відміткою про допуск до полювання у поточному році у разі їх використання під час полювання. Ліцензія з незаповненими реквізитами, виправленнями, простроченими термінами полювання або не зареєстрована у відповідних журналах, вважається недійсною, а полювання за нею - незаконним. Відстріл та відлов хижих і шкідливих тварин, добування мисливських тварин для наукових потреб або переселення у нові місця перебування може здійснюватись у встановленому порядку поза межами мисливського сезону. При кваліфікації треба пам’ятати, що злочин вважається закінченим: 1) у разі порушення правил полювання (вчинення злочину у першій формі), - з моменту заподіяння істотної шкоди (матеріальний склад злочину); 2) у разі вчинення злочину у другій формі, з моменту вчинення дій, що утворюють незаконне полювання в заповідниках або на інших територіях та об'єктах природно-заповідного фонду (формальний склад злочину); 3) у разі вчинення злочину у третій формі, - з моменту полювання на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України, незалежно від того, чи були фактично здобуті відповідні мисливські тварини (формальний склад злочину).

Питання про заподіяння порушенням правил полювання істотної шкоди вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи. При цьому слід враховувати такі критерії: вартість та кількість здобутих або знищених звірів і птахів, особливу цінність їх популяцій (у випадку знищення), екологічну цінність фауни, незначну поширеність виду (видів) мисливських звірів у конкретній місцевості, зміни умов існування, трудність їх відтворення тощо. Визначаючи розмір шкоди, слід виходити із затверджених наказом Міністерства лісового господарства України та Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 12 березня 1996 р. № 24/32 такс для нарахування розміру стягнення за збитки, заподіяні незаконним добуванням або знищенням диких звірів і птахів (крім видів, занесених до Червоної книги України), їх житла, біотехнічних споруд. При цьому необхідно враховувати, що для обчислення розміру шкоди, заподіяної територіям та об'єктам природно-заповідного фонду внаслідок незаконного добування чи знищення тварин, пошкодження або знищення їхніх жител, місць перебування і розмноження, застосовуються такси, затверджені постановою від 21 квітня 1998 р. № 521. Якщо внаслідок незаконного полювання істотна шкода не настала, винна особа за наявності до того підстав може нести відповідальність за ч. 1 або ч. 2 ст. 85 КУпАП. За незаконне полювання в заповідниках чи на інших територіях та об'єктах природно-заповідного фонду або на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, занесені до Червоної книги України, кримінальна відповідальність настає незалежно від того, чи мали місце шкідливі наслідки.

При кваліфікації суб'єктивна сторона злочину в його першій формі характеризується умислом щодо діяння та непрямим умислом або необережністю - щодо наслідків у вигляді заподіяння істотної шкоди, а в другій та третій формах - лише прямим умислом. Кваліфікуючи суб'єкт злочину загальний, тобто особи, які досягли 16-річного віку. Це можуть бути громадяни України, громадяни іноземних держав, особи без громадянства. Іноземці можуть здійснювати полювання на території України відповідно до Правил організації полювання та надання послуг іноземним туристам-мисливцям, затверджених наказом Державного комітету лісового господарства України від 9 вересня 1999 р. № 83 (в редакції наказу від 8 вересня 2000 р. № 101). Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 248 КК) є його вчинення: 1) службовою особою з використанням службового становища (дії службових осіб, котрі вчинили їх із використанням свого службового становища не повинні кваліфікуватися також за відповідними статтями КК, якими передбачено відповідальність за злочини у сфері службової діяльності); 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) способом масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу (застосування під час полювання автоматичної зброї, вибухових пристроїв, а також спеціальних устаткувань, приладів, здатних виділяти отруйні або ядовиті речовини, тобто прийоми полювання, які мають загальнонебезпечний або винищувальний характер і здатні викликати загибель великої кількості представників дикої фауни, знищення популяції або певного виду тваринного світу в тій чи іншій місцевості чи водоймі: використання автоматичної зброї, газу, вибухових речовин, електричного обладнання тощо (застосування отруйних або вибухових речовин, газу, диму, електроструму, автоматичної зброї, спрямування стада тварин на болото тощо). При вирішенні питання про те, чи здійснювалося незаконне полювання способом масового знищення, слід ретельно досліджувати характерні властивості застосованих знарядь, зокрема їхню руйнівну силу, характер взаємодії з оточуючим середовищем, обсяги шкідливого впливу на довкілля тощо); 4) з використанням транспортних засобів (транспортний засіб (літак, вертоліт, автомототранспортний або плавучий засіб) застосовується безпосередньо для вистежування, переслідування і добування звірів і птахів (наприклад, підсвічування мішеней фарами автомобіля); 5) особою, раніше судимою за цей злочин (вчинюється особою, яку вже було засуджено за ст. 248 КК, і судимість з неї не знята і не погашена у встановленому порядку).

З цього приводу наведемо приклад із судової та слідчої практики. А., порушуючи ст. 14 Закону України «Про мисливське господарство», не маючи посвідчення мисливця, без дозволу на добування мисливських тварин ( ліцензії,відстрільної картки), без дозволу на право користування мисливською рушницею 06.01.2009 року на території 15 кварталу 2 обходу Червоногреблянського лісництва Чечельницького держлісгоспу вполював дику косулю, чим завдав істотну шкоду лісовому господарству на суму 8000 гривень. Дії А необхідно кваліфікувати по ст.248 ч.1 КК України- незаконне полювання, тобто порушення правил полювання, що заподіяло істотну шкоду. А визнали винним та призначили покарання по ч.1 ст.248 КК України з застосуванням ст.69 КК України сто шістдесят годин громадських робіт без конфіскації мисливської рушниці.


Кваліфікація незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 249 КК).

При кваліфікації незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом треба пам’ятати, що об'єкт злочину – встановлений порядок раціонального використання, охорони і відтворення риб та інших об'єктів водної фауни як важливої складової частини навколишнього природного середовища, а предметом злочину виступають водні живі ресурси, тобто організми, життя яких постійно або на окремих стадіях розвитку неможливе без перебування (знаходження) у воді (риби різних видів на всіх стадіях свого розвитку, морські ссавці, ракоподібні і голкошкірі водні безхребетні тварини, молюски, промислові водні рослини і водорості, які використовуються для виготовлення продуктів харчування, добрив, медичних препаратів і які підлягають спеціальному правовому захисту. Предметом злочину не визнаються: водні організми, добування яких нормативними актами не регламентується (планктон, шкідливі види риб, жаби); кормові угіддя, місця зимування, нерестові ділянки, тобто ділянки водних об'єктів, де відбувається розмноження риб та інших водних живих ресурсів; бобри, ондатри, хохулі, видри, які є хутровими звірами і розглядаються як предмет незаконного полювання (ст. 248 КК); риби та інші водні живі організми, які завдяки вкладеній праці людини вже не виступають як природні багатства в їх природному стані, а включені у виробничо-трудовий процес і набули внаслідок цього якості товару. Дії осіб, винних у незаконному вилові риби, добуванні водних тварин, що вирощуються підприємствами, організаціями або громадянами у спеціально влаштованих чи пристосованих водоймах, або заволодіння рибою, водними тваринами, відмовленими цими організаціями, підлягають кваліфікації як викрадення або інший злочин проти власності.

Кваліфікація об'єктивної сторони злочину характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діяння – незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (дії, які полягають у вилученні (ловля, збирання, добування тощо) будь-якими знаряддями (промисловими, любительськими, забороненими) водних живих ресурсів із природного середовища); 2) наслідки у вигляді істотної шкоди; 3) причинний зв'язок між діянням і наслідками. Зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом визнається кримінально караним за умови його незаконності. Незаконність означає, що зайняття вказаним промислом відбувається без належного дозволу, в заборонений час, у недозволених місцях, забороненими знаряддями і способами лову. Промислом може бути визнаний як одиничний акт добування водних живих ресурсів, такі сукупність дій. Для визнання, промислу незаконним достатньо встановити наявність однієї з названих обставин. Оскільки диспозиція ст. 255 КК має бланкетний характер, для з'ясування змісту умов незаконності потрібно звертатись до нормативних актів, які регулюють порядок здійснення рибальства в Україні. Зайняття водним добувним промислом без належного дозволу має місце тоді, коли промисел здійснюється самовільно, без одержання дозволу компетентного органу, який у даному разі вимагається. Рибальство у заборонений час означає, що воно здійснюється тоді, коли зайняття будь-яким водним добувним промислом заборонено: взагалі (наприклад, забороняється рибальство у новостворених водосховищах до особливого розпорядження, любительський лов дельфінів, тюленів, усіх видів осетрових та їх гібридів, лосося, форелі, харіуса, деяких інших видів риб, всіх видів крабів, устриць та інших видів, занесених до Червоної книги України); у строки, на які встановлено заборону для певних видів водних тварин чи водоймищ (конкретні терміни зайняття водним добувним промислом визначаються за басейно-територіальним принципом і закріплюються у правилах промислового, любительського і спортивного рибальства). До недозволених місць потрібно відносити ті водойми або їх ділянки, в яких водний добувний промисел заборонений завжди або дозволяється лише протягом певного часу. Забороненими слід визнавати ті знаряддя та способи зайняття рибним та іншим водним добувним промислом, якими взагалі не дозволяється користуватись або які не дозволяється застосовувати для добування певних об'єктів водної фауни(пр., лов водних живих ресурсів із застосуванням вибухових і отруйних речовин, електроструму, колючих знарядь лову тощо). Забороняється промислове рибальство способом багрення, за допомогою брязкал і бовтання. Вирішуючи питання про те, чи є шкода, заподіяна незаконним водним добувним промислом, істотною, потрібно у кожному конкретному випадку враховувати кількість, вартість та екологічну цінність здобутих або знищених водних біоресурсів, визначаючи розмір шкоди, заподіяної водній фауні, слід керуватись спеціальними таксами, затверджені постановою КМУ «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України» від 21 квітня 1998 р. № 521. Злочин є закінченим з моменту спричинення істотної шкоди. Незаконне зайняття водним добувним промислом, яке не потягло за собою вказаних наслідків, утворює склад адміністративного правопорушення (ч. 3 або 4 ст. 85 КУпАП). Дії осіб, які скуповують або збувають завідомо незаконно здобуту продукцію водного, рибного чи іншого добувного промислу кваліфікуються за сукупністю ст. 249 КК та ст. 198 КК.

Кваліфікуючи суб'єкт цього злочину, треба відмітити – загальний особи, які досягли 16-річного віку. Це можуть бути громадяни України, громадяни іноземних держав, особи без громадянства. Дії службових осіб, які незаконно використовували з метою зайняття водним промислом транспортні засоби, що перебували в їх розпорядженні, мають кваліфікуватися додатково як зловживання службовим становищем, якщо цими діями заподіяно істотної шкоди або тяжких наслідків (ст. 364 КК). Якщо у злочинні угоди з браконьєрами вступають службові особи органів охорони природи або останні самостійно вчинюють незаконне зайняття водним добув ним промислом, вони повинні нести відповідальність не лише за злочин, передбачений ст. 249 КК, а і за відповідний злочин у сфері службової діяльності ст. 350 КК. Дії осіб, які вчинили опір працівникам міліції або членам громадського формування з охорони громадського порядку при виконанні ними обов’язків по охороні рибних запасів і боротьбі з порушенням правил полювання і рибальства, кваліфікуються за сукупністю ст. 249 КК та ст. 342 КК чи ст. 350 КК. Суб'єктивна сторона кваліфікуючого злочину характеризується умисною або необережною формою вини.

Кваліфікуючими ознаками (ч. 2 ст. 249 КК) є вчинення злочину: 1) способом масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу (до способів масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу потрібно відносити такі прийоми рибальства, які здатні викликати загибель значної кількості водних біоресурсів: застосування вибухових і отруйних речовин, електроструму, спорудження гаток, запруд, спускання води з рибогосподарських водойм, спосіб тралення при ловлі закидними неводами і волокушами із суден, одночасне або чергове закидання неводів з протилежних берегів «в замок», перекриття будь-якими засобами чи знаряддями лову більше 2/3 ширини русла річки або протоки тощо); 2) особою, раніше судимою за цей злочин (тоді, коли незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом здійснюється особою, яку вже було засуджено за цей злочин, і судимість з неї не знята і не погашена у встановленому законом порядку). Ст. 249 передбачає спеціальну конфіскацію – обов'язкове вилучення знарядь і засобів незаконного промислу та всього добутого. У даному разі йдеться, зокрема, про риболовні сітки, човни, інші плавучі засоби, за допомогою яких вчинюється або полегшується вилов риби чи добування інших водних організмів. Не визнаються знаряддями злочину, передбаченого ст. 249 КК, транспортні засоби, які застосовувались лише для доставляння винних до місця незаконного зайняття водним добувним промислом або для перевезення незаконно добутого і які, таким чином, не використовувались для виконання об'єктивної сторони даного злочинного посягання.


Кваліфікація порушення ветеринарних правил (ст. 251 КК).

Кваліфікація основного безпосереднього об'єкта злочину є встановлений порядок захисту тваринного світу в частині дотримання ветеринарних правил, попередження і боротьби із заразними хворобами диких і свійських тварин, додатковим факультативним об'єктом можуть бути здоров'я населення (у разі поширення безпосередньо або через інфіковані продукти тваринництва хвороб, здатних передаватись від тварин людям), інші блага. Предметом злочину є: тварини (свійські, дикі, сільськогосподарські, зоопаркові, циркові, лабораторні тощо), птиця, інші представники фауни, здоров'я яких охороняється спеціальними правилами (бджоли, риби, раки, молюски, шовкопряди), їхні ембріони, запліднена ікра; продукти тваринного походження (м'ясо і м'ясопродукти, молоко і молокопродукти, рибопродукти, яйця, продукти бджільництва); сировина тваринного походження (шкіра, кістки, кров); корми тваринного походження і кормові добавки.

При кваліфікації об'єктивної сторони злочину треба звернути увагу, що вона характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діяння - порушення ветеринарних правил (може бути вчинене як діями, так і бездіяльністю особи: реалізацією хворих тварин, заражених продуктів і сировини тваринного походження на сільськогосподарському ринку; допущенням ввезення на територію України такої продукції; невжиттям заходів щодо запобігання і ліквідації інфекційних захворювань тварин; не проведенням необхідних лабораторно-діагностичних та радіологічних досліджень харчових продуктів і сировини та інших ветеринарно-санітарних і протиепізоотичних заходів; не проведенням забою тварин, не проведенням знезараження продуктів і сировини тваринного походження чи їх утилізації при встановленні заразних хвороб чи виникненні підозри на наявність особливо небезпечних захворювань тварин тощо.); 2) тяжкі наслідки (втрата поголів'я худоби чи птиці від падежу; масова загибель дичини, бджіл, риби; захворювання людей на хвороби, спільні для людей і тварин; великий розмір шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, тощо.); 3) причинний зв'язок між діянням і наслідками.

Диспозиція ст. 251 КК є бланкетною, що у кожному конкретному випадку вимагає встановлення того, які саме ветеринарні правила порушені особою і в яких нормативних актах ці правила закріплені. Для притягнення особи до відповідальності за ст. 251 КК потрібно встановити, що тяжкі наслідки перебувають у причинному зв'язку з порушенням ветеринарних правил, а не викликані іншими факторами, наприклад природними чинниками або діями, які не пов'язані з порушенням таких правил (скажімо, використання води із джерела, забрудненого токсичними речовинами). Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків. Порушення ветеринарних правил, що не спричинило вказаних наслідків, тягне за собою адміністративну відповідальність (ст. 107, 107-1 КУпАП). Злочин слід вважати закінченим з моменту настання тяжких наслідків.

Що стосується кваліфікації суб'єкту злочину – загальний, можуть бути як службові, так і приватні особи, які досягай 16-річного віку та діяльність яких пов'язана з утриманням, транспортуванням, торгівлею тваринами, із виробництвом, переробкою, зберіганням та реалізацією продуктів і сировини тваринного походження, а також працівники ветеринарної медицини та органів охорони здоров'я. При кваліфікації за своїм змістом суб'єктивна сторона цього злочину характеризується умислом або необережністю щодо порушення ветеринарних правил та необережністю щодо наслідків. Порушення ветеринарних правил може бути вчинене як діями, так і бездіяльністю особи: реалізацією хворих тварин, заражених продуктів і сировини тваринного походження на сільськогосподарському ринку; допущенням ввезення на територію України такої продукції; невжиттям заходів щодо запобігання і ліквідації інфекційних захворювань тварин; не проведенням необхідних лабораторно-діагностичних та радіологічних досліджень харчових продуктів і сировини та інших ветеринарно-санітарних і протиепізоотичних заходів; не проведенням забою тварин, не проведенням знезараження продуктів і сировини тваринного походження чи їх утилізації при встановленні заразних хвороб чи виникненні підозри на наявність особливо небезпечних захворювань тварин тощо. До інших тяжких наслідків відносяться; втрата поголів'я худоби чи птиці від падежу; масова загибель дичини, бджіл, риби; захворювання людей на хвороби, спільні для людей і тварин; великий розмір шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, тощо. Питання про визнання наслідків порушення ветеринарних правил тяжкими повинно вирішуватись окремо в кожному випадку з урахуванням усіх обставин справи.


Кваліфікація умисного знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду (ст. 252 КК).

При кваліфікації цього злочину слід виходити, що основний безпосередній об'єкт злочину - встановлений порядок охорони, відтворення і використання об'єктів природно-заповідного фонду України, інших територій та об'єктів, взятих під охорону держави, як специфічних елементів, що мають особливий екологічний статус, а його додатковим факультативним об'єктом можуть бути життя особи або інші блага. Відносно предмету злочину, то це є: 1) території, взяті під охорону держави; 2) об'єкти природно-заповідного фонду, який становлять ділянки суходолу і водного простору, природні комплекси, що мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність. До об'єктів природно-заповідного фонду належать: 1) природні території та об'єкти - природні та біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища; 2) штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки пам'ятки садово-паркового мистецтва. До територій, взятих під охорону держави, належать, зокрема, водно-болотні угіддя загальнодержавного значення (цінні природні комплекси боліт, заплавних лук і лісів, а, також водних об'єктів), наукові об'єкти, що становлять національне надбання, які не піддаються відтворенню і втрата або руйнування яких матиме серйозні негативні наслідки для розвитку науки та суспільства (полігони тощо).

При цьому, при кваліфікації, потрібно мати на увазі екологічний характер злочину, передбаченого ст. 252 КК. Умисне нищення, руйнування чи псування тих об'єктів, які є пам'ятками історії і культури (зокрема об'єктів садово-паркового мистецтва, ландшафтних об'єктів історико-культурних заповідників, унікальних документальних пам'яток Національного архівного фонду України), потрібно кваліфікувати за ст. 298 КК, а забруднення моря у межах такого об'єкта особливої охорони як виключна (морська) екологічна зона - за ст. 243 КК. Посягання на особливо охоронювані об'єкти рослинного і тваринного світу, занесені до Червоної книги, слід кваліфікувати не за ст. 252 КК, а за статтями цього розділу, що передбачають відповідальність за злочини, предметом яких є зазначені об'єкти (ст. ст. 245 КК, 246 КК, 248 КК, 249 КК). Незаконна порубка лісу та порушення правил охорони надр, якщо при цьому знищуються або пошкоджуються території, взяті під охорону держави та об'єкти природно-заповідного фонду, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 240 КК, ст. 246 КК і ст. 252 КК.

Кваліфікуючи даний злочин за об’єктивною стороною, необхідно враховувати, що вона полягає у знищенні (приведення території чи об'єкта до повної непридатності з втратою можливості відновлення) або пошкодженні (спричинення території чи об'єкту ушкоджень, внаслідок чого вони втрачають свою цінність, але можуть бути відновлені) будь-яким способом ( способи впливу (механічні, хімічні, біологічні тощо) територій, взятих під охорону держави, об'єктів природно-заповідного фонду. Необережне знищення чи пошкодження цих територій чи об’єктів утворює злочин, передбачений ст. 196 КК. Порушення правил охорони та використання об'єктів і територій природно-заповідного фонду, не пов'язане з їх умисним знищенням чи пошкодженням, тягне адміністративну відповідальність (ст. 91 КУпАП).

Кваліфікуючи умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду, то суб'єкт злочину загальний, може бути як службова, так і приватна особа, яка досягла 16-річного віку. Здійснюючи кваліфікацію за суб'єктивною стороною злочин характеризується виною у формі умислу (прямого чи непрямого). Психічне ставлення до загибелі людей та інших тяжких наслідків при вчиненні цього злочину (ч. 2 ст. 252 КК). Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 252 КК) є вчинення його: 1) шляхом підпалу або іншим загально-небезпечним способом; 2) зі спричиненням загибелі людей або інших тяжких наслідків.