Національна академія внутрішніх справ

Кафедра конституційного права та прав людини
Мультимедійний навчальний посібник
Конституційне право України 

ТЕМА 6. НАРОДНЕ ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ.

  • Вступ
  • 1. Поняття виборів та їх соціальна функція.
  • 2. Виборче право і виборча система України.
  • 3. Конституційні принципи виборчого права України.
  • 4. Виборчий процес і його стадії.
  • 5. Поняття, соціальна функція та види референдумів.
  • Рекомендована література

    •  

    Вступ

    Демократія як суспільне явище пройшла складний і довгий шлях багатовікового розвитку. Історично демократія має багато типів, форм, особливостей вияву. Так розрізняють громадську, племінну, античну, буржуазну, постіндустріальну та інші її форми.

    Демократія (грец. demokratij – народовладдя, від demos – народ і kratij – влада) – форма організації суспільства, його державно-політичного устрою, що ґрунтується на визнанні народу джерелом влади, послідовному здійсненні принципу рівності і свободи людей, їх реальної участі в управлінні справами держави і суспільства. Демократія вимагає, щоб влада цілком належала народові.

    Представницька демократія – це здійснення влади обраними представниками народу, котрі функціонують або колегіально як органи, або як окремі посадові особи. Вважається, що члени таких органів і такі посадові особи мають представницькі мандати, які співвідносяться насамперед з прямими виборами.

    Безпосередня демократія – це спосіб безпосереднього волевиявлення народу або його окремої частини (у деяких випадках — територіальної громади), яке має імперативний та легітимний характер, із метою вирішення питань, що становлять суспільний інтерес.

    Основними формами безпосередньої демократії є: вибори, референдуми, народні ініціативи, збори, мітинги, походи, демонстрації, звернення громадян (петиції), дорадчі опитування громадян, виявлення громадської думки, народні обговорення тощо.

     

    1. Поняття виборів та їх соціальна функція.

    Отже, вибори – це передбачене Конституцією та законами України волевиявлення народу з метою формування органів державної влади або місцевого самоврядування шляхом голосування.

    До соціальних функцій виборів відносять:

    1) є важливим інструментом реалізації народного суверенітету;

    2) є способом легітимізації влади державних органів та органів місцевого самоврядування (через них народ визначає своїх представників і наділяє їх мандатом на здійснення його суверенних прав у встановлених конституцією межах);

    3) є однією з форм якісного відбору кадрів до державних органів та органів місцевого самоврядування;

    4) є способом формування і вираження суспільної думки.

    5)служать барометром політичного життя. В процесі їх проведення зіштовхуються інтереси різних політичних сил, різноманітні погляди й платформи, виразниками яких є партії та інші політичні об’єднання. Результати виборів дають об’єктивну оцінку ступеню їх впливу, показують настрій виборців, тенденції політичного життя.

    6) є засобом селекції політичних керівників та формування політичної еліти. Вони дають можливість громадянам віддавати правління тим особам, яких вони вважають гідними здійснювати керівні функції й владні повноваження, програми, які виявилися найбільш переконливими.

    Вибори державних органів та посадових осіб держави бувають:

    Загальнодержавні;

    Регіональні;

    Місцеві.

    Парламентські;

    Президентські;

    Муніципальні;

    Вибори суддів, шерифів, прокурорів та інших осіб.

    Прямі – характеризуються тим, що виборці безпосередньо виявляють своє ставлення до кандидатів шляхом голосування.

    Прямими виборами обираються нижні або єдині палати парламентів, президенти в президентських й змішаних республіках і т. п.

    Непрямі вибори – питання про обрання вирішують не громадяни, а обрані ними особи – виборці, депутати тощо.

    Непрямими часто обираються верхні палати парламентів, іноді президенти (США), уряди, судді тощо. Вони можуть мати 2, 3 й більш ступенів.

    чергові;

    позачергові;

    повторні;

    проміжні;

    перші.

    Вибори мають глибоке історичне коріння і на українських землях, де вони виступали знаряддям формування органів влади за часів вічового, а згодом і магдебурзького права, слугували основою побудови всіх ланок влади козацької державності.

    Значну увагу виборам приділяє міжнародне право, норми якого закріплююсь стандарти щодо організації та проведення виборів в органи публічної влади, які, своєю чергою, запозичуються конституційно-правовими системами окремих країн, зокрема й України.

    Найважливіше значення в цьому плані мають такі міжнародно-правові акти:

    1. Загальна декларація прав людини ООН 1948 p., у ст. 21 (п. 3) якої зазначено: «Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятись у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні провадитися за загального і рівного виборчого права таємним голосуванням або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування».

    2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 p., в якому конкретизуються положення Загальної декларації прав людини. Стаття 25 пакту проголошує, що кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації та без необґрунтованих обмежень право і можливість:

    a)  брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників;

    b)  голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права за таємного голосування і забезпечують свободу волевиявлення виборців.

    3.  Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (Протокол 1, 1952 p.), що містить таке положення: «Високі Договірні Сторони зобов'язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю таємним голосуванням на умовах, які забезпечують народові вільне виявлення його думки під час вибору законодавчої влади».

    Міжнародні норми щодо організації та проведення виборів отримали повне відображення в Конституції України, з прийняттям якої в червні 1996 р. було закладено передумови для подальшого розвитку в українському суспільстві інституту виборчого права відповідно до сучасних вимог. У ст. 5 закріплено, що єдиним джерелом влади в Україні є народ, а основними формами безпосереднього здійснення влади народом є вибори та референдум (ст. 69). У ст. 24 визначено, що всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи, а в ст. 38 закріплено право громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

     

    2. Виборче право і виборча система України.

    Термін «виборче право» в юридичній літературі інтерпретується в двох значеннях – об’єктивному і суб’єктивному.

    Об'єктивне виборче право– це один із головних конституційно-правових інститутів, якого складають норми, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з формуванням представницьких та інших виборних органів публічної влади (державної влади і місцевого самоврядування). Цей інститут характеризується такими особливостями:

    1)  він більшою мірою (порівняно з іншими конституційно-правовими інститутами) зазнає впливу норм міжнародного права;

    2)  значна частина його норм є полівалентними, себто такими, що одночасно належать до двох та більше галузей права;

    3)  переважна більшість норм цього інституту є процесуальними нормами.

    Норми інституту виборчого права встановлюють: принципи виборчого права; вимоги до виборців і кандидатів; порядок утворення та діяльності виборчих органів; процедуру висування і реєстрації кандидатів; статус виборців та інших суб'єктів виборчого процесу; процедуру ведення передвиборної агітації та голосування; порядок визначення результатів виборів тощо.

    Джерелами інституту виборчого права є:

    1. Конституція України.

    2. Міжнародні договори України, в яких встановлено загальновизнані норми щодо принципів участі громадян у виборах та згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. До них, зокрема, належать: Загальна декларація прав людини ООН від 10 грудня 1948 p.; Конвенція про політичні права жінок (набула чинності 7 липня 1954 p., ратифікована Українською РСР 22 липня 1954 р.); Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 20 листопада 1963 p.; Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р., ратифікований Українською РСР 19 жовтня 1973 р.); Документ Копенгагенської наради з людського виміру НБСЄ від 29 червня 1990 р.

    3. Закони України - «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 2011 р.; «Про вибори Президента України» від 18 березня 2004 р.; «Про місцеві вибори» від 14 липня 2015 р.; «Про Центральну виборчу комісію» від 30 червня 2004р.

    4.  Рішення Конституційного Суду України щодо тлумачення виборчого законодавства України.

    Суб'єктивне виборче право – закріплене Конституцією України (ст. 38) і гарантоване державою право громадянина України вільно обирати та бути обраним до виборних органів публічної влади (державної влади і місцевого самоврядування). При цьому можна виділити активне (право обирати) і пасивне (право бути обраним) виборче право. Громадяни, які за Конституцією України користуються активним виборчим правом, називаються виборцями, а сукупність виборців у межах України, територіальної громади, адміністративно-територіальної одиниці або виборчого округу складає виборчий корпус (електорат).

    Виборець повинен відповідати цензам.

    Віковий виборчий ценз означає визнання за особою виборчого права за досягненням певного віку (приблизно 18 років – для активного виборчого права). Для пасивного виборчого права вікові цензи частіше вище (президентська посада в Італії – 50 років).

    У відповідності з цензом громадянства, на вибори допускаються лише особи, що перебувають в громадянстві даної держави не менш встановленого строку. Він не пов’язаний з тривалістю проживання в країні і не потребує самого проживання.

    Майновий ценз, що встановлюється з початком конституційного устрою, полягав у вимозі, щоб виборцям належало майно не нижче чим на певну суму, або щоб він вносив певного розміру податок. У ХХ столітті цей ценз практично повсюди був скасований.

    Приблизно тоді ж був скасований ценз статі, що не допускав до виборів жінок.

    Зараз практично не зустрічається освітній ценз, а щодо цензу письменності, то він у деяких країнах (Бразилія) застосовується переважно до пасивного виборчого права.

    Дуже рідко зустрічаються релігійні цензи (Іран), моральний ценз, позбавлення виборчих прав осіб, що відбувають покарання.

    У науці конституційного права розрізняють такі виборчі корпуси:

    1)  юридичний - сукупність зареєстрованих виборців (включених до списку виборців);

    2)  фактичний - сукупність виборців, які проголосували на виборах;

    3)  потенційний - сукупність як зареєстрованих, так і через будь-які причини незареєстрованих виборців.

    Термін «виборча система» в науці конституційного права також використовується у двох значеннях - широкому і вузькому.

    У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. Ці відносини регулюються конституційно-правовими нормами, які в сукупності утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права.

    Виборча система у вузькому значенні - це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб. При цьому виокремлюють три основні види виборчих систем, які різняться порядком установлення результатів голосування:

    система більшості - мажоритарна;

    система пропорційного представництва - пропорційна;

    змішана система - пропорційно-мажоритарна.

    Так, мажоритарнавиборча система базується на принципі: обраним вважається кандидат, який отримав установлену більшість голосів виборців на виборчому окрузі, в якому він балотувався, або в цілому по країні (у разі президентських виборів). Подібна система може бути застосована як в одномандатних, так і в багатомандатних округах. В останньому випадку від округу обирається визначена кількість депутатів (якщо голосування відбувається по окремих кандидатах) або ж виборці голосують за список політичної партії, і всі депутатські мандати по округу забирає список партії, який набирає більшість голосів.

    Мажоритарна система має кілька різновидів - відносної, абсолютної або кваліфікованої більшості. Мажоритарна система абсолютної більшості (або французька модель) передбачає, що переможцем на виборах стає кандидат, який набирає більше половини (50% плюс один голос) голосів у відповідному окрузі. Подібна система застосовується сьогодні досить рідко, оскільки здебільшого вимагає проведення другого туру голосування, до участі в якому допускаються два кандидати, які набирають найбільшу кількість голосів у першому турі. Поширенішою є мажоритарна система відносної більшості (англійська модель), за якої переможцем визнається кандидат, який набирає більше голосів, ніж будь-який інший претендент. Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що для обрання кандидат має набрати значно більше половини голосів виборців.

    Пропорційна виборча система передбачає такий порядок визначення результатів голосування, за якого розподіл мандатів між партіями, що виставили своїх кандидатів до представницького органу, здійснюється відповідно до кількості отриманих ними голосів. Така виборча система передбачає утворення великих багатомандатних округів і забезпечує представництво партій у виборних органах відповідно до їхньої популярності у виборців. За пропорційної системи розподіл мандатів між політичними партіями здійснюється за допомогою виборчої квоти (виборчого метра), яка визначається одразу ж після виборів поділом загальної кількості голосів, поданих у багатомандатнім окрузі, на число мандатів, що припали на цей округ. Ідея пропорційної виборчої системи була обґрунтована Луї Сен-Жюстом іще 1793 p., але почала застосовуватися лише наприкінці XIX ст. (Сербія, 1888 p.; Бельгія, 1889 р. тощо). Сьогодні пропорційна система поширена більш як у 60 країнах світу.

    Останнім часом набуває широкого застосування змішана виборча система (наприклад, Албанія, Італія, Росія, ФРН, Угорщина), заснована на поєднанні елементів мажоритарної та пропорційної систем: наприклад, частина депутатів обирається за однією системою, частина - за іншою, що дозволяє одночасно використати переваги кожної з цих двох систем.
    В Україні застосовуються різні виборчі системи: на виборах Президента України,  а також сільського, селищного та міського голови, старости, депутатів сільської та селищної ради - мажоритарна, на виборах народних депутатів України – змішана виборча система; на виборах депутатів обласної, районної, районної в місті та міської ради  – пропорційна виборча система.
    Слід зазначити, що як мажоритарна, так і пропорційна виборчі системи мають певні недоліки. Так, мажоритарна система - досить результативна і проста у застосуванні, але вона сприяє неадекватному відображенню у складі представницького органу політичного спектра суспільства та призводить до втрати великої кількості голосів, а це має наслідком послаблення представництва в парламенті чи іншому виборному органі. Пропорційна система теж має істотні недоліки: по-перше, вона передбачає не персоніфіковані вибори - виборчі списки партій формуються партійним керівництвом келійно і виборці фактично голосують за кандидатів, про яких їм нічого невідомо; по-друге, пропорційна система вимагає сталої багатопартійності, яка характеризувалася би досить чіткою поляризацією політичних сил, що дозволяє після виборів сформувати стабільну парламентську більшість.

     

    3. Конституційні принципи виборчого права України.

    У цих нормативно-правових актах сформульовані такі головні принципи виборчого права: вільних виборів, загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні; та спеціальні принципи: вільного і рівноправного висування кандидатів у депутати; гласності і відкритості; рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ і організацій, органів місцевого самоврядування; свободи агітації.

    Принципи вільних виборів означають, що виборець самостійно визначає чи брати йому участь у виборчому процесі і якщо так, то в якій мірі.

    Випадок, коли виборці не беруть участі у виборах називається абсентеїзмом.

    Випадок, коли виборець не йде на вибори тому, що йому щось заважає або тому, що це йому не цікаво – відображає аполітичну поведінку.

    Політична поведінка абсентеїзму відображає не участь у виборах як політичну демонстрацію того, що особу не задовольняють висунуті кандидатури, їх позиція, коли вона вважає, що у обставинах, що склалися, вибори не можуть бути чесними, тощо.

    Принцип загальності означає, що право обирати мають всі громадяни України, яким на день голосування виповнилося 18 років. Це право називається активним виборчим правом і тлумачиться так тому, що будь-які прямі або непрямі пільги або обмеження щодо виборчих прав громадян України залежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, роду і характеру занять, непередбачені цими Законами, забороняються.

    Принцип рівного виборчого права означає рівну для кожного виборця можливість впливати на результати виборів.
    Рівність виборчого права забезпечується, перш за все, наявністю у кожного виборця такого самого числа голосів, як й у любого іншого виборця. В залежності від виборчої системи, голосів може бути більш ніж один, однак у всіх виборців їх повинно бути порівну.

    Необхідно також, щоб всі голоси мали рівну вагу, тобто однаковий вплив на результати виборів. Це досягається забезпеченням єдиної норми представництва: на кожного депутата повинно приходитись однакове число жителів (виборців). З врахуванням цієї норми, утворюються виборчі округа.

    Пряме (безпосереднє) виборче право означає право виборців вибирати й обиратися безпосередньо у виборчий орган чи на виборчу посаду. Цей принцип діє у більшості випадків на виборах нижніх палат парламентів.

    Принцип таємного голосування полягає у виключенні зовнішнього погляду й контролю за волевиявленням виборців. Смисл його в тому, щоб гарантувати повну свободу цього волевиявлення.

    Забезпечується таємність голосування тим, що виборець заповнює виборчий бюлетень або маніпулює з машиною для голосування у закритій для сторонніх поглядів кабінці.

    Принцип вільного і рівноправного висунення кандидатів передбачає, що всі громадяни України, які мають право голосу, мають право висувати кандидатів. Вони можуть реалізувати це право, як безпосередньо, так і через політичні партії та їх виборчі блоки і трудові колективи.

    Рівність прав і можливостей кандидатівбрати участь у виборчому процесі забезпечується:

    1) забороною привілеїв чи обмежень кандидатів у депутати за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;

    2) забороною втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування у виборчий процес, опріч випадків, передбачених виборчим законодавством;

    3)  рівним ставленням органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх службових і посадових осіб до кандидатів у депутати, партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу;

    4)  забороною використання партією (блоком) під час фінансування передвиборної агітації, крім коштів свого виборчого фонду та коштів Державного бюджету України, інших коштів;

    5)  рівним доступом кандидатів у депутати, партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу до засобів масової інформації на умовах, визначених законами України (наприклад, ч. 4 ст. З Закону України «Про вибори народних депутатів України»).

    Гласність і відкритість виборчого права означає, що завжди підготовка і проведення виборів депутатів здійснюється відкрито і гласно.

    Принцип неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ і організацій, органів місцевого самоврядування вживається і обумовлює існування таких інститутів виборчого права, як звільнення кандидата від виробничих або службових обов'язків із збереженням середньої заробітної плати за місцем роботи, кандидати не можуть бути під час виборчої кампанії звільнені з роботи, а також переведені на іншу роботу або посаду без їх згоди, притягнуті до кримінальної відповідальності, заарештовані або піддані заходам адміністративного стягнення, які накладаються у судовому порядку без згоди відповідних державних органів.

    До того ж, особи, які перешкоджають шляхом насильства, обману, погроз або іншим шляхом вільному здійсненню громадянином України права обирати і бути обраним, вести передвиборну агітацію, публічно закликають або агітують за бойкотування виборів, а також члени виборчих комісій, службові особи державних і громадських органів, які вчинили підлог виборчих документів, неправильний підрахунок голосів, порушили таємницю голосування або допустили інше порушення виборчого законодавства несуть відповідальність, передбачену цим законодавством. До певної відповідальності притягуються також особи, що опублікували або іншим способом розповсюдили завідомо неправдиві відомості про кандидата.

    І, нарешті, принцип свободи агітації передбачає, що всі громадяни України, їх об'єднання, трудові колективи, довірені особи кандидатів мають право вільно і безперешкодно обговорювати програми  кандидатів, їх якості, а також платформи та програми тих партій, блоків, зборів, що їх висунули. При цьому дозволяється вести агітацію, як за так і проти кандидата у всіх засобах масової інформації.

    У свою чергу кандидати також мають право на зустрічі з виборцями, як безпосередньо, так і через довірених осіб. Кандидати можуть здійснювати передвиборчу агітацію в будь-яких формах і будь-якими засобами.

    4. Виборчий процес і його стадії.

    Виборчий процес – це врегульована законом специфічна діяльність уповноважених органів і громадян, спрямована на формування якісного і кількісного складу органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

    Суб'єктами виборчого процесу визнаються особи, органи та організації, наділені Конституцією та виборчим законодавством України правами та обов'язками стосовно організації та проведення виборів, зокрема:

    • виборці;

    • зареєстровані кандидати в депутати, кандидати на пост Президента України, кандидати на посаду сільського, селищного, міського голови;

    • уповноважені представники, довірені особи, офіційні спостерігачі від партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу, від кандидатів;

    • виборчі комісії - спеціально утворені виборчі органи;

    • органи державної влади та органи місцевого самоврядування;

    • партії (блоки), їхні місцеві організації, які висунули кандидатів.

    Стадії:

    1) Проголошення та призначення виборів.

    2) Утворення виборчих одиниць.

    3) Утворення виборчих органів.

    4) Складання списків виборців.

    5) Висування і реєстрація кандидатів.

    6) Проведення передвиборчої агітації.

    7) Голосування.

    8) Підрахунок голосів, визначення результатів та їх офіційне оголошення.

    1. Призначення виборів є першою стадією. Вона полягає у встановленні уповноваженим органом дати для голосування.

    2. Утворення виборчих органів. Функції виборчих органів здійснюють виборчі комісії – спеціальні колегіальні виборчі органи, що утворюються для підготовки і проведення виборів до органів публічної влади, що обираються виборцями. Систему виборчих комісій становлять:

    Загальні повноваження комісії:

    Територіальна виборча комісія – утворюється для проведення виборів Президента України, виборів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів; Окружна виборча комісія по виборах народних депутатів України.

    Окружна та територіальна виборча комісія є юридичною особою, та вищого рівня щодо всіх дільничних виборчих комісій. Вони здійснюють підготовку та проведення відповідних виборів.

    Дільнична виборча комісія діє у межах виборчої дільниці.

    Дільнична виборча комісія:

    Утворення виборчих округів та виборчих одиниць.

    Виборчий округ – це територіальна або інша виборча одиниця, в межах яких об’єднуються виборці для обрання депутатів, Президента України, відповідних голів.

    Законодавство передбачає формування виборчих округів лише за територіальною ознакою.

    Залежно від того, скільки депутатів обирається у виборчому окрузі, розрізняють одномандатні (уніномінальні) – обирається лише один депутат, характерно для мажоритарної виборчої системи. Та багатомандатні (плюрономінальні або поліномінальні) обирається два і більше депутатів, такі округи утворюються як правило, при застосуванні пропорційної системи.

    Виборчі дільниці – це територіальні одиниці, що об’єднують виборців спільним місцем для голосування. Вони створюються територіальними виборчими та окружними виборчими комісіями. Відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» , виборчі комісії поділяються на: звичайні, спеціальні, закордонні,  щодо кількості виборців то вони поділяються на малі, середні, та великі. Кількість виборців, які входять до виборчої дільниці становить від 20 до 2500 виборців (від 20 до 3000).

    Складання списків виборців. Список виборців є документом, на підставі якого виборцям у день виборів видаються виборчі бюлетені. Для складання списків створюються у трьох екземплярах на паперовому та електронному носіях такі списки передаються не пізніше 40 днів (оскаржують бездіяльність голови, до суду). Списки складаються з метою:

    - надати можливість проголосувати кожному виборцю;

    - виключити участь у виборах осіб, які не мають права голосу. Виборець включається до списку лише на одній виборчій дільниці (за місцем постійного проживання або постійного перебування). В Україні існує обов’язкова реєстрація виборців.

    Висування і реєстрація кандидатів. На цій стадії визначається коло осіб з поміж яких будуть обрані Президент України, народні депутати України, депутати відповідних рад та відповідні голови. Суб’єктами права висування кандидатів є громадяни України через: самовисування та висування політичними партіями, виборчими блоками партій. Законодавство України вимагає відповідно зібрання певної кількості голосів виборців чи внесення грошової застави. Реєстрація кандидатів та списків кандидатів здійснюється відповідними виборчими комісіями. 

    Передвиборна агітація це стадія виборчого процесу в ході якої виборці знайомляться з кандидатами та їх передвиборчими програмами. Агітація це визначена законодавством України діяльність громадян, політичних партій, інших об’єднань громадян, колективів, засобів масової інформації, спрямована на формування громадської думки і поведінки виборців на користь конкретних кандидатів, партій чи блоків партій. Передвиборча агітація може здійснюватись у будь-яких формах, через засоби масової інформації, проведення передвиборних заходів (зустрічі з виборцями, публічних передвиборчих дебатів, мітингів та інше) і будь-якими засобами, що не суперечать закону. Використання ЗМІ передбачає розповсюдження політичної реклами та інформації. Під політичною інформацією розуміють систему документованих або публічно оголошених відомостей про діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, політичних партій, виборчих блоків партій, політичних діячів суб’єктів та учасників виборчого процесу, які мають відношення до формування та здійснення державної влади та місцевого самоврядування. Політична реклама – це спосіб передачі переконуючої інформації політичного характеру про суб’єктів політичних відносин (пов’язаних з формуванням і здійсненням державної влади та місцевого самоврядування) метою поширення якої є: створення громадської думки, вплив на поведінку учасників політичного процесу, пропагування ідей, поглядів, програмних документів політичних організацій, а також окремих політиків чи політичних лідерів для формування їх відповідного політичного іміджу, - популяризація політичних ідей.

    Голосування, підрахунок голосів виборців, встановлення та оприлюднення результатів виборів. Ця стадія є кульмінаційним етапом виборчого процесу на ній волевиявлення виборців матеріалізуються в кінцевий результат.

    Голосування проводиться в день виборів із 8-ї до 20-ї години без перерви. На закордонних виборчих дільницях голосування проводиться за місцевим часом країни, де утворено ці дільниці.

    Організація проведення голосування та підтримання у приміщенні для голосування належного порядку, забезпечення таємності волевиявлення виборців під час голосування покладаються на дільничну виборчу комісію.

    Про час і місце голосування дільнична виборча комісія сповіщає виборців не пізніш як за сім днів до дня його проведення, а у виняткових випадках утворення виборчих дільниць - не пізніше останнього дня перед днем виборів.

    Голосування відбувається у спеціально обладнаних приміщеннях, в яких у достатній кількості обладнуються кабіни (кімнати) для таємного голосування та визначаються місця видання виборчих бюлетенів.

    Виборчий бюлетень - виборчий документ установленої форми для таємного голосування. Значення цього виборчого документа - надзвичайно важливе: адже бюлетень, заповнений виборцем, є первинним документом, на підставі якого здійснюється підрахунок голосів, а потім установлюються результати виборів у цілому.

    Підрахунок голосів виборців і встановлення підсумків голосування розгляньмо на прикладі виборів народних депутатів України.

    Так, підрахунок голосів виборців на виборчій дільниціздійснюється членами дільничної виборчої комісії на її засіданні, яке проводиться в тім же приміщенні, де відбувалося голосування, починається відразу після закінчення голосування, проводиться без перерви і закінчується лише після складення та підписання протоколу про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці.

    Дільнична виборча комісія може визнати голосування на виборчій дільниці недійсниму разі встановлення нею порушень вимог цього Закону, внаслідок яких неможливо достовірно встановити результати волевиявлення виборців. Дільнична виборча комісія може визнати голосування на виборчій дільниці недійсним (про що складається відповідний акт) за наявності таких обставин:

    1)  виявлення фактів незаконного голосування (наприклад, вкидання виборчого бюлетеня до виборчої скриньки за виборця іншою особою, голосування особами, які не мають права голосу; голосування особами, яких не внесено до списку виборців на виборчій дільниці або внесено до нього безпідставно; голосування виборцем більше ніж один раз) у кількості, що перевищує 10% кількості виборців, які взяли участь у голосуванні на виборчій дільниці;

    2)  знищення або пошкодження виборчої скриньки (скриньок), що унеможливлює встановлення змісту виборчих бюлетенів, якщо кількість цих бюлетенів перевищує 20% кількості виборців, які взяли участь у голосуванні на виборчій дільниці.

    Протокол про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці та інші документи дільничної виборчої комісії передаються відповідній територіальній виборчій комісії на її засіданні. Територіальна виборча комісія на підставі протоколів дільничних виборчих комісій про підрахунок голосів виборців на виборчих дільницях і повідомлень про зміст таких протоколів дільничних виборчих комісій, переданих за допомогою технічних засобів зв'язку зі спеціальних виборчих дільниць, утворених на суднах, що перебувають у день виборів у плаванні під Державним Прапором України, на полярних станціях України, встановлює підсумки голосування в межах територіального виборчого округу.

    Встановлення результатів виборів. Протокол про підсумки голосування на виборах народних депутатів України територіальна виборча комісія невідкладно надсилає до Центральної виборчої комісії, яка на своєму засіданні на підставі протоколів територіальних виборчих комісій про підсумки голосування в межах відповідних територіальних виборчих округів і протоколів закордонних дільничних виборчих комісій не пізніш як на 15-й день з дня виборів установлює результати виборів депутатів, про що складає протокол.

    При цьому депутатські мандати розподіляються між виборчими списками партій (блоків) пропорційно до кількості отриманих голосів виборців кандидатами у депутати, включеними до виборчих списків партій (блоків).

    Результатом виборів депутатів є визначення в порядку черговості у виборчих списках партій (блоків) осіб, обраних депутатами від партій (блоків), відповідно до кількості депутатських мандатів, отриманих виборчими списками партій (блоків).

    Офіційним оприлюдненням результатів виборів депутатів та реєстрацією депутатів завершується виборчий процес. Зокрема, порядок офіційного оприлюднення результатів виборів народних депутатів України встановлюється в ст. 78 Закону України «Про вибори народних депутатів України». Він передбачає, що Центральна виборча комісія не пізніш як на п'ятий день з дня встановлення результатів виборів офіційно оприлюднює результати виборів депутатів у газетах «Голос України» та «Урядовий кур'єр». Список обраних депутатів публікується із зазначенням в алфавітному порядку їхніх прізвища, імені, по батькові, року народження, професії, посади (заняття), місця роботи, місця проживання, партійності, суб'єкта висування.
    Заміщення депутатів, обраних по виборчим спискам партій (блоків), у разі їх вибуття, тобто дострокового припинення їх повноважень, відбувається за схемою: вакантний депутатський мандат отримує кандидат у депутати з виборчого списку відповідної партії (блоку) за черговістю. Черговість означає, що депутат, який вибув, заміщується кандидатом у депутати, порядковий номер якого у виборчому списку партії (блоку) є наступним після останнього порядкового номера кандидата, обраного депутатом за цим виборчим списком.

    Наприклад, до виборчого списку партії (блоку) включено 78 кандидатів. Після встановлення результатів виборів депутатів у багатомандатному окрузі виборчий список партії (блоку) отримав 44 депутатські мандати, відповідно, депутатами було визнано кандидатів, чиї порядкові номери в цьому списку були від 1 по 44. У разі вибуття одного з депутатів обраним депутатом за рішенням Центральної виборчої комісії визнається кандидат, чий порядковий номер у списку - 45-й.

     

    5. Поняття, соціальна функція та види референдумів.

    Референдум - це голосування населення всієї держави (загальнодержавний референдум) або певної частини її населення (місцевий референдум) з метою вирішення найважливіших питань державного і суспільного життя. Референдум і вибори мають загальний метод здійснення – голосування але розрізняються по своєму предмету. Вибори проводяться для визначення особи, яка з точки зору більшості виборців найдостойніша займати виборну посаду. Завдання референдуму - вирішення важливих питань не пов’язаних з наданням юридичної сили мандатам якихось осіб. Це можуть бути затвердження, зміна чи відміна законів, вирішення проблем територіального устрою в межах держави тощо.

    В науковій літературі та в законотворчій практиці поряд з терміном "референдум" інколи застосовується термін "плебісцит".

    В залежності від тих чи інших ознак референдуми поділяються на певні види:

    1) за юридичною силою рішення, прийнятого на референдумі.

    а) імперативний

    б) консультативний,

    Імперативний і консультативний референдум розрізняються за юридичними наслідками їх результатів. Рішення, прийняте імперативним референдумом, має вище, загальнообов’язкове, конкретне і остаточне   значення і не потребує ніякого затвердження. Імперативним, наприклад, був референдум 1 грудня 1991 року в ході якого визначалось бути чи не бути Україні незалежною державою.

    Консультативний проводиться з метою виявлення позиції виборців з питання, вирішення якого залишається за органом державної влади або органом місцевого самоврядування. Результати консультативного референдуму юридичної сили не мають. Його призначення полягає у встановленні думки виборців щодо певного питання. Ця думка може бути врахована, але не є обов’язковою  при вирішенні державними органами відповідної проблеми. В ряді країн консультативний референдум здійснюється під назвою "всенародного обговорення".

    2. За предметом (формулою) референдуму він поділяється на а) конституційний б) законодавчий в) міжнародно-правовий г) адміністративний.

    Конституційним називається референдум в результаті якого змінюється, приймається або відхиляється конституція. Якщо ж ці питання вирішуються по відношенню до звичайного закону, то референдум називається законодавчим, у разі прийняття рішення з питань міжнародно-правового характеру проводиться міжнародно-правовий, а з адміністративних питань проводиться відповідний.

    3. В залежності від способу проведення референдуму він поділяється на:

    а)    Обов'язковий – проводиться з питання, яке згідно з законом може бути вирішене виключно шляхом референдуму.

    У відповідності зі ст. 73 Конституції України обов’язковим є всеукраїнський  референдум при вирішенні питань щодо зміни території України. В інших країнах предметом обов’язкового референдуму визначаються, наприклад, затвердження статутів автономних територій (Іспанія), затвердження Конституції та зміни до неї, розв’язання протиріч між палатами парламенту (Швейцарія) тощо.

    Якщо ж референдум визначається як один з можливих, але необов'язкових шляхів вирішення певних питань, то він називається факультативним він проводиться з питання, яке згідно з законом може бути вирішене як через референдум так і в інший спосіб. Це може стосуватись, наприклад, затвердження законів, міжнародних угод і т.п.

    За часом проведення референдуму поділяються на:

    а) допарламеньський – проводиться до прийняття закону парламентом з метою з’ясування думки виборців з даного питання; б) післяпарламентський – проводиться після прийняття закону парламентом з метою його затвердження; в) позапарламентський – закон приймається на референдумі в обхід парламенту.

    За ініціатором проведення референдуму вони поділяються на:

    а) з ініціативи органу державної влади або місцевого самоврядування; б) петиційний – референдум, який проводиться на вимогу громадян.

    За характером прийнятого рішення на референдумі вони поділяються на: а) затверджуючий (ратифікаційний) – шляхом референдуму виборці затверджують рішення парламенту чи органу місцевого самоврядування; б) скасовуючий – виборцям пропонується скасувати акт парламенту (органу місцевого самоврядування), який вже набув чинності.

    За територією проведення референдуми поділяються на:

    а) загальнодержавний – проводиться на всій території держави;  б) місцевий – проводиться на відповідній адміністративно-територіальній одиниці.

    Не зважаючи на те, що референдум розглядається як форма виявлення волі народу, світова державно-правова практика свідчить про юридичну та політичну недоцільність вирішення певних питань шляхом референдуму. Виходячи з цього, Конституції ряду держав забороняють виносити на референдум певне коло питань. У більшості випадків це стосується законів і рішень, пов’язаних з фінансово-бюджетними проблемами, наданням громадянства, амністіями, помилуваннями та з деяких інших проблем.

    Такий підхід пояснюється рядом причин. Якщо уявити, наприклад, ситуацію в якій проект бюджету відхиляється референдумом, то для розгляду нового його проекту необхідний новий референдум. І це може повторюватись декілька разів. Крім того, проведення референдуму потребує витрати суттєвих коштів, а організація - значного часу. Отже, кінець кінцем, держава може залишитись без затвердженого бюджету. Конституція України (ст. 74) встановлює, що в нашій державі не допускається проведення референдумів щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

    Всеукраїнський референдум може призначатись Верховною Радою або Президентом України, які можуть це робити лише в межах визначених Конституцією повноважень. Так, Верховна Рада України уповноважена призначати всеукраїнський референдум для вирішення питань про зміну території держави. Президент України має право призначити його щодо законопроектів про внесення змін до розділів I, IIІ, XIIІ Конституції України, а також проголошує референдум за народною ініціативою.

    Ініціатива щодо проведення референдуму визнається народною, а значить і обов’язковою до втілення у життя, якщо відповідна вимога виходить не менш як від трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу. Для того, щоб ця ініціатива відображала прагнення народу України, Конституція встановлює, що підписи під вимогою про призначення референдуму повинні бути зібрані не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній з них. Такий порядок надає певним групам виборців та різним громадським об’єднанням можливість спробувати реалізувати свої політичні ідеї у випадках протидії з боку державних структур шляхом надання через референдум цим ідеям всенародної підтримки.

    Конкретні питання, пов'язані з організацією та проведенням референдуму регламентуються Законом України від 6 листопада 2011 р. "Про всеукраїнський референдум".

    Предметом референдуму є питання, що виноситься на референдум, або сукупність запропонованих варіантів кількох питань. Питання зміни території України (ст. 73 Конституції України) та внесення змін до розділів І, III, XIII Конституції (ст. 156 Конституції України) віднесено до предмета обов'язкового всеукраїнського референдуму, тобто вони не можуть бути вирішені будь-яким органом державної влади.

    Предметом всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. було питання про затвердження Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 p., і з погляду міжнародного права його безумовно можна віднести до обов'язкових референдумів, оскільки на нього було винесене питання самовизначення Українського народу. Предметом всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р. були такі питання:

    1. Чи підтримуєте Ви пропозиції про доповнення ст. 90 Конституції України новою третьою частиною такого змісту: «Президент України може також достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо Верховна Рада України протягом одного місяця не змогла сформувати постійно діючу парламентську більшість або у разі не затвердження нею протягом трьох місяців підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів України Державного бюджету України», яка б установлювала додаткові підстави для розпуску Президентом України Верховної Ради України, та відповідне доповнення пункту 8 частини першої статті 106 Конституції України словами: «та в інших випадках, передбачених Конституцією України?»

    2. Чи згодні Ви з необхідністю обмеження депутатської недоторканності народних депутатів України і вилученням у зв'язку з цим частини третьої статті 80 Конституції України: «Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані?»

    3.  Чи згодні Ви із зменшенням загальної кількості народних депутатів України з 450 до 300 і пов'язаною з цим заміною у частині першій статті 76 Конституції України слів «чотириста п'ятдесят» на слово «триста», а також внесенням відповідних змін до виборчого законодавства?

    4.  Чи підтримуєте Ви необхідність формування двопалатного парламенту в Україні, одна з палат якого представляла б інтереси регіонів України і сприяла б їх реалізації, та внесення відповідних змін до Конституції України і виборчого законодавства?

    Зазначені питання згідно з Конституцією не належать до тих, що можуть бути вирішені тільки проведенням всеукраїнського референдуму, тому референдум 16 квітня 2000 р. за предметом можна віднести до факультативних.

    Місцевий референдум згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» є формою вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення.

    Предметом місцевого референдуму може бути будь-яке питання, віднесене Конституцією України та законами України до відання місцевого самоврядування. На місцевий референдум не можуть бути винесені питання, віднесені законом до відання органів державної влади.

    Організація референдуму та голосування на ньому подібні до виборів, за винятком того, що виборець голосує не за кандидата або список кандидатів, а за пропозицію, яка містить проект рішення з певного питання.

    Зокрема, значну роль в організації підготування та проведення всеукраїнського референдуму відіграє Центральна виборча комісія, яка:

    1)  забезпечує в межах, визначених законами України, реалізацію та захист конституційного права громадян України брати участь у всеукраїнському референдумі;

    2) організовує підготування і проведення всеукраїнського референдуму;

    3)  реєструє ініціативні групи зі всеукраїнського референдуму, встановлює форму підписних листів для збирання підписів для проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою;

    4) здійснює в порядку, передбаченому законом, на всій території України контроль за виконанням законодавства про всеукраїнський референдум і забезпечує його однакове застосування;

    5)  звертається в разі необхідності до Конституційного Суду України щодо тлумачення Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», інших законів України або окремих їхніх положень із питань проведення всеукраїнського референдуму, вносить у встановленому порядку пропозиції щодо вдосконалення законів із питань проведення всеукраїнського референдуму;

    6) спрямовує діяльність комісій із всеукраїнського референдуму;

    7)  розподіляє кошти по комісіях із всеукраїнського референдуму, контролює забезпечення комісій із всеукраїнського референдуму приміщеннями, транспортом, зв'язком, розглядає інші питання матеріально-технічного забезпечення всеукраїнського референдуму;

    8) встановлює форми списків громадян, які мають право брати участь у всеукраїнському референдумі, протоколів засідань комісій із всеукраїнського референдуму, інших документів з проведення всеукраїнського референдуму, зразки скриньок для голосування і печаток комісій із всеукраїнського референдуму, порядок зберігання документів із проведення всеукраїнського референдуму;

    9)  заслуховує повідомлення комісій із всеукраїнського референдуму, а також керівників міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування з питань, пов'язаних з підготуванням і проведенням всеукраїнського референдуму;

    10)  забезпечує акредитацію на всеукраїнських референдумах офіційних спостерігачів від інших держав і міжнародних організацій згідно з положенням про статус спостерігачів, що затверджується Комісією, видає їм відповідні посвідчення;

    11)  підбиває підсумки всеукраїнського референдуму в цілому по Україні, публікує в пресі повідомлення про його підсумки;

    12)  розглядає заяви і скарги на рішення, дії чи бездіяльність комісій зі всеукраїнського референдуму та приймає рішення з цих питань тощо.

    Питання, що виносяться на референдум (формула або предмет референдуму) можуть бути по-різному сформульовані. В літературі виділяють два види формул: перший являє собою звернене до виборця запитання, на яке він повинен відповісти однозначно - «так» або «ні»; другий передбачає пропозицію виборцеві двох чи більше варіантів відповіді, один з яких він може обрати або відхилити всі (народний вибір).

     

    Висновки

    Отже, демократія (грец. demokratij – народовладдя, від demos – народ і kratij – влада) – форма організації суспільства, його державно-політичного устрою, що ґрунтується на визнанні народу джерелом влади, послідовному здійсненні принципу рівності і свободи людей, їх реальної участі в управлінні справами держави і суспільства. Демократія вимагає, щоб влада цілком належала народові.

    Виділяють різноманітні форми безпосередньої демократії:

    Види народної ініціативи:

    Референтна;

    Законодавча;

    Конституційна.