Глосарій
А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ь Ю Я
Абсентеїзм - нез'явлення виборців на виборчі дільниці для здійснення акту голосування.
Адміністративно-територіальна одиниця - частина єдиної території держави, що є просторовою основою для організації і діяльності місцевих органів державної влади та самоврядування.
Адміністративно-територіальний устрій - це внутрішній поділ території певної держави на її складові територіальні частини.
Адміністративно-територіальний устрій України - територіальна організація держави з поділом її на складові частини – адміністративно-територіальні одиниці.
Активне виборче право - право громадян обирати склад виборних органів державної влади та місцевого самоврядування.
Антидемократичний державний режим - державний режим, за якого суттєво ускладнюються можливості реалізації прав і свобод громадян, а реальна влада зосереджується в руках неконтрольованої народом групи осіб або в руках однієї особи.
Апарат міністерства - це система взаємопов’язаних структурних підрозділів і посад, що забезпечують діяльність міністра, а також виконання покладених на міністерство завдань на чолі із заступником міністра - керівником апарату.
Апарат Президента України - це створені главою держави в межах коштів Державного бюджету консультативні, дорадчі, допоміжні та інші органи і служби.
Безпосередня демократія - сукупність форм організації державної влади, за якої основні рішення щодо управління справами суспільства й держави схвалюються безпосередньо всіма громадянами на референдумах, зборах тощо.
Біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Бікамералізм - двопалатне влаштування найвищого законодавчого і представницького органу в державі.
Верховна Рада України – єдиний загальнонаціональний постійно діючий, колегіальний, виборний орган законодавчої влади у складі 450 народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчо¬го права шляхом таємного голосування строком на п'ять років (ст. 75-76 Кон-ституції України).
Вибори – процес, унаслідок якого певна сукупність людей через голосування формує склад державного органу чи органу місцевого самоврядування.
Виборчі цензи - сукупність умов, відповідність яким є підставою для допуску громадян до участі у виборах.
Виконавча влада – самостійна гілка державної влади, зміст діяльності якої визначається реалізацією Конституції України, законів України, указів Президента України, формуванням і здійсненням державної політики в усіх сферах соціально-економічного, гуманітарного, екологічного, інформаційного, інноваційного життя суспільства і держави та здійсненням ефективного державного управління в інтересах людини і задля реалізації її конституційних прав і свобод.
Виконавча влада – це одна з трьох гілок державної влади, яка відповідно до конституційного принципу поділу державної влади покликана розробляти і втілювати державну політику щодо забезпечення виконання законів, управління сферами суспільного життя, насамперед, державним сектором економіки.
Влада – це суспільне відношення, що характеризується здатністю та можливістю одних людей або владних груп досягати здійснення своєї волі іншими людьми або групами (підвладними).
Властивості Конституції України – це її специфічні риси, які відрізняють конституцію від інших нормативно-правових актів, характеризують її сутність і зміст. В науці розрізняють юридичні, політичні та ідеологічні властивості конституції.
Внутрішні функції держави – державні функції, що здійснюються в межах держави і в яких виявляється її внутрішня політика.
Гарантії прав та обов'язків – засоби та умови, які забезпечують цілковите й неухильне здійснення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків суб'єктів.
Глава держави – це вищий її представник всередині й поза країною й разом з тим символ єдності нації, держави (народу й держави).
Гнучкі конституції – змінюються в такому ж порядку, як і звичайні закони (конституції Ізраїлю, Швеції).
Громадянин – особа, яка знаходиться у сталих юридичних зв'язках із конкретною державою, що проявляється саме в наявності відповідного громадянства.
Громадянин України – особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Громадянство – необмежений у просторі й часі правовий зв'язок особи з конкретною державою, який зумовлює поширення на особу всіх конституційних прав та обов'язків.
Громадянство України – правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.
Громадянське суспільство – суспільство, в якому держава гарантує індивідам надійний захист усіх прав і свобод людини, зокрема рівні можливості щодо підприємництва, участі в політичній та інших сферах життєдіяльності суспільства.
Декларація – акт, який у загальній, принциповій формі передає основні властивості конституційно-правового регулювання, виражає наміри та зо¬бов'язання учасників правових відносин.
Делеговані повноваження – повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.
Деліктоздатність – закріплена в законі здатність суб'єкта нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення.
Демократична держава – держава, що базується на визнанні та втіленні в суспільну практику таких принципів конституційного устрою, як народовладдя, політичний плюралізм, свобода й рівність громадян, реальність і невід'ємність прав людини тощо.
Демократичний державний режим – державний режим, за якого реально забезпечується здійснення широкого кола прав і свобод громадян, які мають реальні можливості впливати на формування та діяльність державних органів.
Депутатський індемнітет – 1. Звільнення депутата парламенту від юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання в парламенті та його органах під час здійснення повноважень (за винятком відповідальності за образу чи наклеп). Конституція України (ч. 2 ст. 80) закріплює цей привілей як принцип статусу народного депутата України. 2. Винагорода депутата за його парламентську діяльність, що містить заробітну плату, оплату проїзду і користування засобами зв'язку, утримання апарату тощо.
Держава – особлива політико-територіальна організація, що має суверенітет, спеціальний апарат управління і примусу та здатна надавати своїм приписам загально-обов'язкової сили для всього населення країни.
Державна влада – це вид публічної політичної влади, що здійснюється державою та її органами, здатність держави підпорядковувати своїй волі поведінку людей та діяльність об’єднань, що знаходяться на її території.
Державна інспекція – це центральний орган виконавчої влади, основним завданням якого є здійснення державного нагляду (контролю).
Державна мова – мова, що є обов'язковою для використання в законодавстві, офіційному діловодстві, судочинстві тощо.
Державна служба – це центральний орган виконавчої влади, основним завданням якого є надання адміністративних послуг.
Державне агентство – це центральний орган виконавчої влади, основним завданням якого є управління об’єктами державної власності.
Державний апарат – це частина механізму держави, система всіх державних органів, що наділені державно-владними повноваженнями з метою безпосереднього управління суспільством та виконання завдань і функцій держави.
Державний кордон України – – лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України – суші, вод, надр, повітряного простору.
Державний режим – сукупність форм і методів здійснення державної влади.
Державний суверенітет – повновладдя й незалежність держави, що полягають у її праві за власним розсудом вирішувати свої внутрішні й зовнішні питання без втручання в них будь-якої іншої держави.
Державний устрій – елемент форми держави, який характеризує територіальну організацію влади та державне самовизначення населення (нації), що на ній проживає.
Державні органи – державні організації, наділені державно-владними повноваженнями й покликані здійснювати від імені держави управлінські функції в суспільстві.
Державні підприємства – державні організації, які здійснюють функції держави у виробничій сфері, безпосередньо забезпечують виробництво матеріальних благ.
Державні символи – встановлені конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки держави, в яких уособлюється її суверенітет, а в деяких випадках — і певний історичний чи ідеологічний зміст.
Державні установи – державні організації, які здійснюють функції держави, пов'язані зі створенням нематеріальних благ.
Дієздатність глави держави – це закріплена в законодавстві й забезпечена державою його юридична можливість та особиста здатність, що визначені на основі встановлення відповідності конституційно-правовим вимогам, здійснювати державно-владні повноваження відповідно до функціонального призначення в механізмі державної влади.
Дія конституції в просторі – характеризується тим, що її положення поширюються на всю територію держави, а зі зміною території держави одночасно змінюється і сфера просторової дії конституції.
Дія конституції в часі – визначається початком і припиненням її дії. Конституція починає діяти від моменту набуття нею чинності, і цей момент зазначається в самому тексті конституції або в окремому законі. .
Дія конституції за колом осіб – характеризується тим, що її положення поширюються на всіх суб'єктів права, що перебувають на території країни. Що стосується громадян, а також своїх юридичних осіб, установ та організацій, то дія конституції поширюється на них також і у випадках перебування за кордоном..
Дуже жорсткі конституції – (конституція США 1787 р.), які передбачають обмеження установчої влади колом конституційних положень, що можуть змінюватися («обмеження за предметом перегляду»), чи обставинами, за яких забороняється вносити будь-які зміни до конституції.
Екологічні права та обов'язки громадян України – система юридичне закріплених за громадянами повноважень та зобов'язань в екологічній сфері.
Етапи світового конституційного розвитку: Перший етап (XVII-XVIII ст.ст. - 1914 р.) - це період утвердження буржуазного суспільства в країнах Європи та Америки і початок становлення конституційного ладу. Цей етап характеризується двома важливими моментами: Другий етап (1914 — 1945 рр.) характеризується різкою активізацією конституційної правотворчості як у країнах зі сталими конституційними традиціями, що було пов'язане з демократизацією державно-політичних режимів (Німеччина), так і в країнах, які або не мали раніше своїх конституцій (Ефіопія), або ж утворилися внаслідок розвалу Російської та Австро-Угорської імперій (Латвія, Чехословаччина, Естонія). Третій етап (1945 p. — кінець 80-х рр. XX ст.) пов'язаний з тим, що конституційний процес набув загальносвітового характеру, до нього долучилися практично всі держави світу. Цей етап характеризувався використанням різних конституційних моделей: ліберальної (західної), яка склалася на першому та другому етапах; соціалістичної (псевдоконституційної); а також «нової», втіленої в конституціях країн, що розвиваються. Четвертий етап (від кінця 80-х років XX ст. — до нині) пов'язаний з ліквідацією тоталітарних і авторитарних режимів у соціалістичних країнах та країнах, що розвиваються. Так, тільки за період з 1989 р. до 1995 p. було прийнято близько 100 нових конституцій. За цей час фактично припинила існування соціалістична модель конституції. Нові конституції, прийняті в пострадянських країнах, близькі до ліберальної (західної) моделі. Суттєво трансформувались у напрямку до цієї моделі й конституції країн, що розвиваються.
Закон – це нормативно-правовий акт, що приймається в особливому порядку органом законодавчої влади або референдумом, має вищу юридичну чинність і регулює найбільш важливі суспільні відносини.
Законність – правовий режим точного й неухильного здійснення законів та інших нормативних актів у всіх сферах державного й суспільного життя.
Законодавча ініціатива – офіційне внесення до Верховної Ради України уповноваженим суб'єктом законопроекту або законодавчої пропозиції.
Законодавча процедура (законодавчий процес) – являє собою передба¬чений Конституцією і законами України порядок здійснення законодавчої функції і реалізації законодавчих повноважень.
Заяви та звернення – акти ненормативного характеру, які містять заклики до парламентів, інших вищих органів інших країн здійснити певні дії (або утриматися від здійснення певних дій) з метою підтримання миру, подальшого розвитку дво - та багатосторонніх відносин, усунення джерел ускладнення міжнародного становища в цілому чи двосторонніх відносин.
Звичайні закони акти чинного законодавства – закони, які видаються в порядку звичайної процедури, референдарні закони.
Зовнішні функції держави – державні функції, що здійснюються в процесі спілкування держави з іншими державами та міжнародними організаціями і в яких виявляється її зовнішня політика.
Ідеологічна функція – полягає у виховній ролі конституції, яка встановлює взаємовідносини держави з людиною, інститутами громадянського суспільства на основі їх взаємної відповідальності. У конституції держави чітко формулюються ті духовні цінності, на які вона орієнтована — свобода людини, непорушність прав і свобод людини і громадянина, демократія тощо.
Імпічмент – усунення президента з посади на основі ухваленого парламентом за спеціальною процедурою рішення про його обвинувачення в учиненні державної зради або іншого злочину.
Інавгурація (лат. inauguratio — посвячення) – урочиста церемонія вступу на пост (новообраного) глави держави.
Іноземець – особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Кабінет Міністрів України – це вищий колегіальний орган у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України, що керується у своїй діяльності Конституцією, законами України і актами Президента України та реалізує завдання, функції та повноваження, покладені на нього чинним законодавством.
Кодекси – закони, які містять упорядковану систему норм, що регулюють певну, стійку систему суспільних відносин.
Кодифіковані конституції – представляють собою один нормативний акт (Швейцарія 1999 р., М’янма 2008 р., Еквадор 2008 р.)
Комітет Верховної Ради України – орган ВР України, що створюється з народних депутатів України для здійснення законопроектної роботи, підготов¬ки та попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень ВР України, виконання контрольних функцій.
Конституційні закони – нормативно-правові акти, які вносять зміни і доповнення в конституцію, приймаються в особливому, ускладненому порядку, мають таку саму юридичну силу, що й конституція.
Конституційні обов'язки – це закріплені в нормах Конституції міри належної поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин.
Конституційні принципи правового статусу особи – відображені в конституції головні ідеї, покладені в основу змісту й умов реалізації прав та обов'язків людини в державі.
Конституціоналізм – 1) політична система, що спирається на конституцію, конституційні методи управління; 2) науковий напрям, у межах якого досліджуються конституційні проблеми; 3) теорія і практика конституційного будівництва. Його складовими є передові, науково обґрунтовані і практично апробовані теорії, доктрини, концепції, ідеї. В його основі лежать сформульовані у працях учених XVII-XVIII ст.ст. теоретичні положення щодо суспільного договору, народного суверенітету, установчої влади тощо. Ці положення були використані в розробці перших писаних конституцій та зберігають своє значення і сьогодні.
Конституція – (від латин. constitutio – установлення, устрій, порядок) основний закон держави, що приймається в особливому порядку, має найвищу юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини, які визначають принципи організації публічної влади, закріплюючи при цьому засади конституційного ладу, гарантії прав і свобод людини і громадянина, систему, порядок організації та компетенцію органів державної влади, територіальний устрій держави, державні символи.
Континуїтет – неперервність, спадкоємність державної влади; протидія лівому і правому радикалізму; протидія територіальному розпадові держави.
Контрасигнація актів Президента України – скріплення актів Президента України підписами Прем'єр-міністра та міністра відповідального за виконання.
Контрольно-наглядова система органів – це система органів, що повноважна здійснювати контроль і нагляд за додержанням законів у діяльності інших державних органів.
Конфедерація – форма державного устрою, за якої держави створюють об'єднані органи для досягнення конкретних цілей (наприклад, військові) за збереження в інших питаннях цілковитої самостійності.
Мандат – повноваження, наказ, право, обов'язок, доручення, статус; документ, що стверджує повноваження даної особи. У політичній практиці сучасних демократичних держав широко застосовуються такі різновиди мандата, як депутатський і парламентський.
Менш жорсткі конституції – (конституції Пакистану, 1973 p.; Іспанії, 1978 p.; Казахстану, 1995 p.), які передбачають суттєво ускладнену процедуру зміни лише «укріплених» статей.
Механізм держави – це система органів і організацій та інших інститутів держави, які складають її організаційну основу: організаційно-політичну, організаційно-економічну та ін.
Міністерства – (від лат. ministerium — «служба») — центральні органи виконавчої влади, уповноважені формувати та реалізувати державну політику в одній чи декількох, визначених Президентом України сферах суспільного та державного життя.
Місто – це окрема адміністративно-територіальна одиниця, адміністративно-територіального устрою України, яка уявляє собою великий населений пункт (від 10 тис. населення), що є адміністративним, промисловим, торговельним та культурним центром.
Місцеве самоврядування – право певної територіальної громади (мешканців села, кількох сіл, селища або міста) самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.
Місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцевий референдум – форма прийняття територіальною громадою рішень з питань, що належать до відання місцевого самоврядування, шляхом прямого голосування.
Місцеві державні адміністрації – це система обласних і районних державних адміністрацій, Київської міської державної адміністрації, які згідно з чинним законодавством України здійснюють виконавчу владу у відповідних адміністративно-територіальних одиницях.
Монархія – форма державного правління, за якої вища державна влада зосереджується (повністю або частково) в руках однієї особи — монарха й передається як спадщина представникам правлячої династії.
Народ – населення певної країни.
Народний депутат України – виборний представник українського наро¬ду у Верховній Раді України, покликаний відповідно до Конституції та законів України здійснювати функції парламенту й українського народу.
Народний суверенітет – повновладдя народу, здійснення ним своєї невід'ємної та неподільної влади самостійно й незалежно від будь-яких інших соціальних сил.
Населений пункт – це адміністративно-територіальна одиниця, яка склалися історично в результаті заселення певної території населенням, його сталого та тривалого там проживання і господарювання.
Населення – сукупність людей, які проживають на певній території та здійснюють свою життєдіяльність у межах адміністративної чи політичної одиниці.
Національна безпека – стан захищеності життєво важливих інтересів особи, держави й суспільства від наявних і можливих загроз у всіх сферах суспільних відносин.
Національний суверенітет – повновладдя нації у вирішенні всіх питань її національного життя аж до реальної можливості створення самостійної національної держави.
Нація – спільність людей, які проживають на одній території, зв'язані загальними економічними відносинами, спільною мовою, культурою, одним законодавством, національними інтересами, митними кордонами та іншими ознаками.
Некодифіковані конституції – складаються з декількох нормативних актів і значної кількості конституційних звичаїв (Канада, Лівія).
Необмежена (абсолютна) монархія – монархія, в якій влада монарха ніким і нічим не обмежується, тобто в країні немає ні органів, ні законів, що могли б певною мірою змінити чи знехтувати волю монарха.
Неписана конституція – складається з чітко не визначеної кількості джерел, серед яких можуть бути як писані (акти парламенту, судові прецеденти), так і неписані або усні (конституційні звичаї). При цьому остання група джерел складає значну частку в структурі конституції.
Норма права – формально визначене, сформульоване чи санкціоноване державою загальнообов'язкове правило поведінки загального характеру, реалізація якого забезпечується державним примусом.
Нормативно-правовий акт – офіційний письмовий документ компетентного державного органу, в якому закріплюються правила поведінки загального характеру, що забезпечуються державним примусом.
Область – вищий рівень адміністративно-територіального устрою України, адміністративно-територіальна одиниця, яка складається із районів, міст обласного та районного значення, селищ та сіл, що сформувалася у межах території України під впливом єдності історичних, економічних, соціальних та інших чинників, є самостійним та відносно-відокремленим соціально-економічним комплексом.
Обов'язкові елементи конституції: – 1) Найважливіші принципи організації державної влади — народний суверенітет, поділ влади, верховенство права, державний суверенітет, гуманізм. 2) Основи правового статусу людини і громадянина — принципи правового статусу людини і громадянина (свободи, рівності у правах і гідності, гарантованості прав і свобод людини тощо), основні права, свободи та обов'язки людини і громадянина та їх гарантії. 3) Форми здійснення народовладдя — пряма та представницька демократія. Організація, структура і компетенція вищих органів державної влади — інститути парламентаризму, глави держави, уряду, вищої судової влади. 4) Основи правового регулювання в державі — ієрархія правових актів, сфери законодавчого регулювання, співвідношення юридичної сили міжнародних договорів та актів національного законодавства. 5) Основи правового положення адміністративно-територіальних одиниць (статус суб'єктів федерації).
Обов'язок (юридичний) – передбачені правом міра й вид необхідної поведінки суб'єкта.
Октроювання – це односторонній акт, внаслідок якого суверен установлює або змінює державний лад, умови здійснення політичної влади. (Саудівська Аравія 1992 р., Оман 1996 р.
Орган державної влади – це структурований і організований державою чи безпосередньо народом колектив державних службовців (або депутатів Рад), який (орган) наділений державно-владними повноваженнями, здійснює державно-організаторські, розпорядчі, судові та інші функції відповідно до свого призначення.
Орган судової влади – це орган, на який покладено здійснення функцій правосуддя.
Органи виконавчої влади в Україні – це система центральних і місцевих, одноособових і колегіальних органів державної виконавчої влади загальної та спеціальної компетенції на чолі з Кабінетом Міністрів України, що відповідно до Конституції та законів України забезпечують виконання Конституції України, законів України, указів Президента України, постанов Верховної Ради України в найважливіших сферах суспільного і державного життя України.
Органи законодавчої влади в демократичних державах – представни¬цькі законодавчі органи - народні (національні) представництва або легіслатури, які утворюються шляхом вільних і загальних виборів. Вони виражають во¬лю всього народу, і їх основною функцією згідно з принципом поділу влади є законотворчість. Відповідно до ст. 75 Конституції України єдиним органом за¬конодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Органи самоорганізації населення – представницькі органи, що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній території в межах села, селища, міста.
Органічний закон – нормативно-правовий акт, який приймається за прямим приписом конституції в порядку, що відрізняється від порядку прийняття як конституційних, так і звичайних законів; за юридичною силою не відрізняється від звичайних законів.
Основні юридичні властивості Конституції України – 1) є головним джерелом національного права України, ядром усієї правової системи, юридичною базою чинного законодавства. 2) характеризується юридичним верховенством, що означає її пріоритетне становище в системі національного законодавства України, вищу юридичну силу щодо всіх інших правових актів. 3) відзначається стабільністю, яка забезпечується особливим, ускладненим порядком внесення до неї змін і доповнень. 4) притаманна пряма дія норм, що означає, на підставі ч. 3 ст. 8 Конституції України, можливість звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини безпосередньо на підставі Конституції України. 5) характеризується особливим правовим захистом, який має на меті забезпечення дотримання конституційних положень, захист від порушень як «знизу» — фізичними і юридичними особами, так і «згори» — різними гілками державної влади.
Особа – людина як суб'єкт, що має індивідуальні інтелектуальні та інші ознаки й усвідомлює себе членом спільності таких же суб'єктів.
Особа без громадянства – особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.
Особа, яка потребує додаткового захисту – особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Особи, які потребують тимчасового захисту – іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.
Парламент – це єдиний постійно діючий загальнонаціональний колегіальний представницький орган законодавчої влади держави, який повністю або частково обирається народом, виражає його суверену волю та здійснює представницькі, законодавчі, державотворчі, організаційні та контрольні функції.
Парламентарна (конституційна) монархія – монархія, в якій влада монарха в усіх сферах здійснення державної влади суттєво обмежується: йому надаються лише формальний статус глави держави і виключно представницькі повноваження.
Пасивне виборче право – право громадян бути обраними до складу виборних органів державної влади та місцевого самоврядування.
Перехідні положення – необхідні для чіткого визначення термінів вступу в дію окремих конституційних приписів або ж формулювання порядку заміни застарілих соціальних інститутів і положень новими та сучасними.
Писана конституція – єдиний нормативний акт або кілька нормативних актів, перелік яких чітко визначений.
Підзаконний акт – акт компетентного державного органу, що видається на підставі й на виконання законів.
Плебісцит – всенародне голосування з найважливіших питань державного життя; дорадчий референдум.
Пленарні засідання Верховної Ради України – передбачені Конституцією України і Регламентом Верховної Ради України загальні, основні, колегіальні способи організації роботи парламенту протягом дня або тижня.
Податки – обов'язкові платежі, що їх сплачують юридичні особи та населення до бюджету в розмірах і в строки, передбачені законом.
Поділ влади – модель побудови державного апарату, згідно з якою влада в державі має поділятися між законодавчими, виконавчими та судовими органами. При цьому кожна гілка влади повинна бути незалежною від інших і водночас їм підконтрольною, що має на меті виключення можливості концентрації влади в руках одного органу.
Політико-територіальний устрій (державно-територіальний) – територіальне розмежування (виокремлення) державних утворень, що мають ознаки суверенітету, у системі певної спільної для них держави.
Політична функція – полягає в тім, що конституція встановлює основи організації публічної влади, визначає основні принципи політичної діяльності, функціонування інститутів політичної системи суспільства;
Постанова – правовий акт колегіального органу державної влади. Може мати нормативний та ненормативний характер.
Постійні конституції – не містять будь-яких вказівок про строк своєї дії, тобто приймаються на необмежений строк. Таких на сьогодні більшість, не передбачають певного терміну їх дії, але це не означає неможливості їх зміни або скасування.
Права людини – це певні можливості людини, котрі необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними та рівними для всіх людей.
Право – система загальнообов'язкових правил поведінки, що встановлені або санкціоновані державою і забезпечуються її примусом.
Правова держава – держава, в якій панує право, де діяльність усіх її органів і посадових осіб здійснюється на основі та в межах, визначених правом, де не тільки особа відповідальна за свої дії перед державою, а й держава несе реальну відповідальність перед особою за результати своєї діяльності.
Правова поведінка – передбачена нормами права соціальне значуща поведінка індивідуальних чи колективних суб'єктів, що контролюється їхніми свідомістю і волею.
Правовий статус особи – сукупність закріплених у законодавстві прав, свобод, обов'язків громадян і гарантій їх здійснення.
Правовідносини – специфічні суспільні відносини, учасники яких виступають як носії прав та обов'язків, установлених нормами права.
Правоздатність – передбачена нормами права здатність суб'єкта мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки.
Правоохоронна система органів – це система, що повноважна діяти задля забезпечення законності і правопорядку, захист прав та інтересів громадян, соціальних груп, суспільства і держави, попередження, припинення правопорушень, застосування державного примусу або заходів громадського впливу до осіб, які порушили закон та правопорядок.
Правопорядок – відповідність суспільних відносин приписам норм права.
Правосуб'єктність – здатність бути суб'єктом права (учасником правовідносин).
Преамбула, головним змістом якої є декларування конституційних ідеалів та загально соціальних принципів, цілей і завдань суспільного розвитку.
Представницька демократія – сукупність форм організації державної влади, за якої певні важливі рішення щодо управління справами суспільства й держави виносяться виборними установами (парламентами, муніципалітетами тощо).
Представницький орган місцевого самоврядування – виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення
Президент – це одноособовий глава держави, який обирається громадянами держави шляхом загальнодержавних виборів
Президентська республіка – республіка, в якій повноваження глави держави, а в деяких випадках і глави уряду, належать президентові, який обирається непарламентським способом (громадянами держави) і формує уряд, що не несе відповідальності перед парламентом.
Принцип депутатської недоторканності – принцип, згідно з яким депутат не може бути без його письмової згоди або згоди парламенту, іншого представницького органу притягнутий до кримінальної відповідальності.
Принцип розподілу влад – це модель побудови державного апарату, у відповідності з якою влада в державі повинна бути розподілена між законодавчими, виконавчими та судовими органами.
Принципи організації і діяльності державного органу – відправні початки, незаперечні вимоги, а яких базуються побудова й функціонування органів державної влади.
Проступок – діяння, що порушує приписи норм права, але не сягає рівня суспільної небезпеки, притаманного злочинам.
Район – це середній рівень системи адміністративно-територіальних одиниць, адміністративно-територіального устрою України, який є складовою частиною області або Автономної Республіки Крим, що утворений для раціонального розташування органів державної влади, місцевого самоврядування, інтегрування промисловості, сільського господарства, транспорту і зв’язку у єдиний соціально-економічний комплекс за ознаками адміністративної, економічної, географічної єдності. Складається із сіл, селищ та міст районного значення.
Район в місті – це адміністративно-територіальна одиниця, адміністративно-територіального устрою України, яка утворюється в межах великих міст, що є населеними пунктами, з метою найбільш оптимального управління міською територіальною громадою, реалізації політичних, економічних, соціальних, культурних та інших програм.
Реадмісія – передача з території України або приймання на територію України іноземців та осіб без громадянства на підставах та в порядку, встановлених міжнародними договорами України.
Регіон – це об’єднання багатьох населених пунктів, що запроваджене для зручності розташування та реалізації внутрішньої політики, влади держави та місцевого самоврядування, реалізації політичних, економічних, соціальних та культурних програм.
Регламент Верховної Ради України – акт, що встановлює порядок підготовки і проведення сесій ВР України, її засідань, формування державних органів, визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій ВР України.
Республіка – форма державного правління, за якої вищі державні органи обираються населенням або формуються загальнонаціональним представницьким органом влади.
Референдум – голосування населення всієї держави (загальнодержавний референдум) або його певної частини (місцевий референдум) із метою вирішення найважливіших питань суспільного життя.
Розпорядження Кабінету Міністрів України – це акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань.
Розпорядження Президента України – ненормативний акт глави держави, який має індивідуальний організаційний характер.
Селище – це адміністративно-територіальна одиниця, адміністративно-територіального устрою України, яка є населеним пунктом, що розташовано при промислових підприємствах, залізничних вузлах, підприємствах з виробництва та переробки сільськогосподарської продукції, а також поблизу інших населених пунктів, що визнаються самостійними адміністративно-територіальними одиницями.
Село – це адміністративно-територіальна одиниця, адміністративно-територіального устрою України, яка є населеним пунктом, що характеризується сталим складом жителів, які працюють переважно у сільському господарстві.
Сесія Верховної Ради України – передбачений Конституцією і Регламентом Верховної Ради України загальний, основний, постійний, колегіальний спосіб організації роботи Парламенту України з метою здійснення ним своїх функцій і повноважень протягом півріччя або іншого встановленого ним (Парламентом) часу.
Система права – внутрішня організація права, що полягає в єдності й погодженості правових приписів певної: держави.
Система стримувань та противаг – це сукупність законодавчо закріплених повноважень, форм, методів і процедур, призначених для забезпечення реалізації принципу розподілу влади, недопущення домінування будь-якої гілки влади та досягнення динамічної стабільності між ними.
Сім'я – первинна клітинка громадянського суспільства, в якій реалізується дітородна, виховна та інші функції суспільного життя; союз людей, оснований на добровільному й рівноправному шлюбі.
Соціальна держава – держава, зорієнтована на здійснення широкої та ефективної соціальної політики, яка має втілюватись у реальності прав людини й громадянина, в існування доступних та ефективних систем освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, у підтримку малозабезпечених прошарків населення тощо.
Соціальні норми – правила, які регулюють поведінку людей у суспільстві.
Способи прийняття конституції: виборцями шляхом референдуму, представницьким органом та главою держави або главою виконавчої влади.
Старостинський округ – частина території об’єднаної територіальної громади, утвореної відповідно до Закону України "Про добровільне об’єднання територіальних громад", на якій розташовані один або декілька населених пунктів (сіл, селищ), крім адміністративного центру об’єднаної територіальної громади, визначена сільською, селищною, міською радою з метою забезпечення представництва інтересів жителів такого населеного пункту (населених пунктів) старостою.
Структура конституції – це спосіб логічного викладення конституційно-правових норм і інститутів за певною доцільною схемою.
Суб'єктивне право (право громадянина) — передбачена певною нормою права можливість суб'єкта поводитися певним чином.
Суспільний порядок – порядок у суспільстві, який відповідає вимогам усього комплексу соціальних норм.
Суспільство – форма життєдіяльності людей, що склалась Історично й відокремилась від навколишньої природи.
Територіальна автономія – форма децентралізації державної влади в унітарній державі на рівні її адміністративно-територіальних одиниць, яка характеризується історичними, географічними, економічними, національно-побутовими та іншими особливостями, що виникає не внаслідок акту самовизначення її населення, а надається державою.
Територіальна громада – жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр/
Територіальне море України – прибережні морські води шириною 12 морських миль, відлічувані від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з'єднують відповідні точки.
Територіальний устрій держави – передбачена законами територіальна організація держави, тобто система взаємовідносин між державою у цілому (її центральною владою) і територіальними складовими частинами (їх населенням та діючими органами публічної влади), з метою забезпечення найбільш оптимального вирішення завдань та здійснення функцій суспільства і держави.
Тимчасові конституції – приймаються на встановлений в цій конституції строк або діють до настання визначених конституцією подій (наприклад, до прийняття постійної конституції).
Укази - це нормативно-правові чи індивідуально-владні акти, які приймаються Президентом України на виконання Конституції та законів України з найважливіших питань державного і суспільного життя.
Унітарна держава – (від франц. unitaire – єдиний, від лат. unitas – єдність, єднання, єдине ціле) – держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають статусу державних утворень, не мають ознак суверенітету, хоча окремі з них і можуть мати статус територіальної автономії.
Уряд – один з найважливіших державних органів, що очолює виконавчу гілку влади і всю систему її органів.
Фактична (соціальна, жива) конституція - це характеристика реального стану суспільних відносин, які складають предмет конституційного регулювання, що визначають практично існуючі в країні основи державного ладу, фактичну ситуацію з правами та свободами людини тощо.
Федерація - держава, до складу якої входять кілька державних утворень (суб'єктів федерації).
Форма держави - комплексне поняття, яке характеризує державу щодо форми правління, форми державного устрою та державного режиму.
Форма державного правління - порядок організації вищих державних органів, що визначає їхні структуру, компетенцію та взаємодію.
Форма державного устрою - порядок територіального і поділу держави, взаємовідносин її складників між собою й державою в цілому та відповідної організації державних | органів.
Функції Верховної Ради України - основні напрями діяльності українського парламенту. Головними функціями Верховної Ради є: законодавча; представницька; установча (державотворча, організаційна); функція парламентського контролю; бюджетно-фінансова; зовнішньополітична.
Функції держави - основні напрями діяльності держави, в яких втілюються її сутність і соціальне призначення.
Функції конституції - це основні напрямки її впливу на суспільні відносини, які обумовлені соціальним призначенням конституції.
Центральні органи виконавчої влади – це система визначених Конституцією та законами України, актами Президента України державних служб, державних інспекцій, державних агентств, які спрямовуються та координуються через відповідного члена Кабінету Міністрів України й уповноважені забезпечувати реалізацію державної політики у сферах, визначених главою держави.
Юридична конституція – це система правових норм, які закріплюють засади конституційного (державного) ладу, встановлюють найвищі правові гарантії прав і свобод людини і громадянина, визначають систему, принципи організації та функціонування органів публічної влади (органів державної влади і органів місцевого самоврядування), встановлюють територіальний устрій держави.
Юридична функція – пов'язана з тим, що конституція є основним джерелом права, вона має найвищу юридичну силу (формально-юридична конституція), є базою чинного законодавства і визначає всю систему правового регулювання в суспільстві.
Юридичні (спеціальні) гарантії – правові засоби (юридичні норми та інститути), покликані забезпечувати реальність прав та обов'язків особи.
Юридичні факти – конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують настання юридичних наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення правових відносин.
