ТЕМА 4. ОСНОВИ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА. ГРОМАДЯНСТВО УКРАЇНИ. ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ІНОЗЕМЦІВ ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА. ПРАВОВИЙ СТАТУС БІЖЕНЦІВ.
Вступ
Характер взаємовідносин між державою та індивідом є важливим показником стану суспільства в цілому, а також його цілей та перспектив розвитку. Дослідження питань зв’язків держави та індивіда зумовлює необхідність аналізу змісту, ознак і взаємодії категорій «людина», «особа», «громадянин». Саме вони характеризують належність індивіда, як біологічного суб'єкта, до суспільства та держави і визначають особливості його статусу.
Так, сучасна національна теорія права визначає, що:
Людина – це біологічна категорія, яка визначає належність живої істоти до людського роду за певними анатомічними особливостями та фізіологічними функціями.
Основними рисами людини є:
а) розвинутість інстинктів, що забезпечує можливість реалізації різних інтересів;
б) наявність мови, як засобу спілкування та узгодження діяльності;
в) необхідність спілкування із собі подібними з метою досягнення компромісу інтересів;
г) чіткий розподіл праці у людському середовищі, що надає можливість досягти високого ступеня організованості відносин.
Особа – це людина, яка має історично зумовлений ступінь розвитку, користується правами, що надаються суспільством, та виконує обов’язки, які ним на неї покладаються.
Основними рисами особи, що вказують саме на соціальний характер цієї категорії, є:
а) розумність, тобто здатність мислити та приймати осмислені, а не інстинктивні рішення. Ця ознака зумовлює можливість упорядкування процесу спілкування суб’єктів;
б) свобода, тобто можливість вибору із встановлених суспільством варіантів поведінки саме того, який найповніше відповідає інтересам особи та не порушує прав інших суб’єктів, що і забезпечує можливість усвідомленого ставлення суб’єкта до власної поведінки;
в) індивідуальність, що виявляється у наявності специфічних рис, які виокремлюють особу з маси собі подібних. Саме це надає можливість реально визначити соціальний стан, професію, вік, місце особи в суспільстві;
г) відповідальність, що характеризується як можливість передбачати результати своїх дій, керувати ними та самостійно нести відповідальність у разі порушення прав інших осіб чи невиконання обов’язків. Ця риса забезпечує певне співвідношення власної поведінки з інтересами суспільства та її самооцінку відповідно до існуючих стандартів.
Громадянин – це особа, яка належить до постійного населення певної держави, має нормативно закріплений статус, користується захистом держави як у межах її території, так і поза нею.
Основними рисами громадянина, що вказують саме на політичний характер цієї категорії, є:
а) громадянство, тобто факт політико-правової належності особи до постійного населення певної держави;
б) правосуб’єктність, тобто наявність в особи чітко визначених законодавством держави прав, свобод та обов’язків, якими вона користується та виконує в повній мірі;
в) реальна можливість особи скористатися захистом з боку держави своїх суб’єктивних прав і законних інтересів як в середині країни так і за її межами (форми захисту: громадська, адміністративна, судова).
г) юридично закріплена відповідальність особи, що настає у випадку вчинення нею дій, які у відповідності з чинним законодавством країни, вважаються протиправними і такими, що посягають на суб’єктивні права і законні інтереси інших осіб або держави.
1. Поняття, складові елементи та принципи правового статусу людини й громадянина та їх конституційне закріплення.
У конституційному праві різних країн проблема правового статусу людини і громадянина вирішується неоднаково. Можна виділити декілька підходів, що визначають вирішення цієї проблеми.
Ліберальна концепція виходить з того, що кожна людина від моменту народження природою наділена невід'ємними правами. Обмеження прав людини і громадянина можливе лише у зв'язку із забезпеченням охорони суспільного ладу, правопорядку, прав і свобод громадян, запобіганням насильству та ін.
Колективістський підхід надає пріоритет не особистості, а колективу. За такого підходу головними є соціально-економічні права, розрізняють права людини і права трудящих.
Релігійний підхід до правового статусу особи пов'язаний. Тут статус особи визначається за релігією. Суверенітет належить лише Богу: людина не має права розпоряджатися собою на свій розсуд, її дії мають бути підпорядковані вказівкам Бога. Акцент переноситься не на права, а на обов'язки перед Богом, перед релігійною спільнотою.
Природно-правові теорії розглядають людину як істоту, яка має певні невід'ємні від її буття права, що випливають або з розуму, або з божественної волі, або з природи людини.
Позитивістські теорії підходять до прав людини як до категорії, що встановлюється державою.
Поєднання цих двох напрямів практично здійснюється шляхом прийняття конкретних конституційних положень, що інкорпорують перелік прав людини або "білль про права". Таким чином, права людини, залишаючись морально-політичним імперативом, набувають юридичної форми і стають одним із важливих інститутів конституційного права.
Становище особистості в суспільстві визначається правовими та іншими видами соціальних норм і позначається терміном «суспільний статус».
Правовий статус особи – це юридично закріплене становище особи в державі й суспільстві, яке характеризує зв'язки особистості з державою та державно організованим суспільством. Такі зв'язки виникають у різних сферах життєдіяльності суспільства, між різними категоріями людей і державою та регулюються практично всіма галузями національного права України.
Види правових статусів особи:
1) загальний – поширюється на всіх людей і громадян;
2) спеціальний – характеризує особливості становища окремих категорій людей і громадян, наприклад, біженців, студентів, пенсіонерів тощо;
3) індивідуальний – притаманний окремому індивіду.
В теорії права визначається, що структура правового статусу особи складається з наступних елементів:
1) Правосуб’єктність – це передбачена нормами права можливість особи бути учасником правовідносин. Вона складається з: правоздатності – це передбачена нормами права спроможність (можливість) особи мати суб’єктивні юридичні права та виконувати суб’єктивні юридичні обов’язки; дієздатності – це передбачена нормами права спроможність особи самостійно, своїми свідомими діями, здійснювати (використовувати та виконувати) суб’єктивні юридичні права та обов’язки; деліктоздатності – спроможність нести відповідальність за вчинені правопорушення.
2) Конституційні принципи правового статусу людини і громадянина – це вихідні засади, на основі яких визначаються зміст і умови реалізації прав, свобод та обов’язків особи. До них відносяться принципи: свободи людини; рівності людей у своїй гідності та правах; невідчужуваності й непорушності прав і свобод людини; гарантованості прав, свобод і обов’язків людини і громадянина; невичерпності конституційного переліку прав і свобод людини і громадянина; рівності конституційних прав і свобод громадян України та рівності їх перед законом; єдності прав людини та її обов’язків перед суспільством. Вони закріплені в ст.ст. 21-24 Конституції України.
3) Громадянство – це правовий зв’язок між особою і державою, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках. Громадянству присвячено ст.ст. 4, 25 Конституції України.
4) Конституційна система прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. Ця система є центральним елементом правового статусу особи в державі. Конституційні права і свободи людини і громадянина закріплені ст.ст. 27-54 Конституції України. Конституційні обов’язки людини і громадянина закріплені ст.ст. 65-68 Конституції України.
5) Конституційні гарантії прав, свобод та обов’язків людини і громадянина – це умови і засоби, які забезпечують фактичну реалізацію прав, свобод та обов’язків особи в державі. Вони закріплені в ст.ст. 55-64 Конституції України.
2. Громадянство України: поняття та ознаки.
Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються Конституцією України, міжнародними договорами України (наприклад, Європейська конвенція «Про громадянство» від 06.11.1997), Законом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001., Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012., Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014.
Громадянство України – правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.
Принципи громадянства – це ті вихідні положення, які визначають істотні риси відносин громадянства. Законодавство України закріплює такі принципи громадянства України:
1) єдиного громадянства (ст. 4 Конституції України) – що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України;
2) запобігання виникненню випадків без громадянства;
3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України (ч. 1 ст. 25 Конституції України);
4) визнання права громадянина України на зміну громадянства (ч. 1 ст. 25 Конституції України);
5) неможливості екстрадиції чи депортації громадян України (ч. 2 ст. 25 Конституції України);
6) захисту державою громадян України за кордоном (ч. 3 ст. 25 Конституції України);
7) неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним із подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим із подружжя;
8) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України (ч. 1 ст. 24 Конституції України);
9) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.
1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. постійно проживали на території України;
2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» від 13 листопада 1991 р. проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;
4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Документами, що підтверджують громадянство України, є:
1) паспорт громадянина України –є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України на території України. Кожен громадянин України незалежно від віку зобов'язаний отримати паспорт громадянина України у порядку, визначеному Законом. Паспорт громадянина України оформляється всім особам, починаючи від народження та незалежно від віку, на кожні 10 років. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Видача біометричних паспортів громадянина України запроваджується з 1 січня 2016 року.
2) паспорт громадянина України для виїзду за кордон –є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, за кордоном і дає право цій особі на виїзд з України і в'їзд в Україну. Кожен громадянин України має право на отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли шістнадцятирічного віку, - на 10 років.
3) тимчасове посвідчення громадянина України – є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України і видається особі, яка досягла шістнадцятирічного віку, набула громадянства України та взяла зобов'язання припинити іноземне громадянство протягом двох років з дня набуття громадянства України. Тимчасове посвідчення громадянина України видається особам, які втратили паспорт громадянина України відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
4) дипломатичний паспорт України – є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України під час перетинання державного кордону і перебування за межами України та надає право такій особі на виїзд з України і в'їзд в Україну. Дипломатичний паспорт України є дійсним для виїзду з України в усі держави світу та повернення в Україну з усіх держав світу. Дипломатичний паспорт України оформляється і видається у порядку, встановленому Президентом України.;
5) службовий паспорт України –є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України під час перетинання державного кордону і перебування за межами України та надає право такій особі на виїзд з України і в'їзд в Україну. Службовий паспорт України є дійсним для виїзду з України в усі держави світу та повернення в Україну з усіх держав світу. Службовий паспорт України оформляється і видається у порядку, встановленому Президентом України.
6) посвідчення особи моряка –є документом, що посвідчує особу, оформляється і видається особі, яка постійно проживає на території країни та обіймає будь-яку посаду на борту судна (крім військового судна), зареєстрованого в Україні чи в інших державах – членах Міжнародної організації праці. Посвідчення особи моряка дає право особі, на яку його оформлено, на виїзд з України і в'їзд в Україну на судні, членом екіпажу якого вона є, а також виїзд з України і в'їзд в Україну в індивідуальному порядку під час прямування чи переходу на інше судно, списання з судна.
Посвідчення особи моряка не може бути використано на території України чи інших держав для укладення правочинів та здійснення приватних поїздок за кордон, не пов'язаних з виконанням трудових обов'язків.
Посвідчення особи моряка оформляють і видають керівники морських портів України, за заявами моряків або керівників підприємств, установ, організацій, які уклали трудовий договір з моряками.
Посвідчення особи моряка видається на п'ять років. У разі закінчення строку дії посвідчення особи моряка воно підлягає обміну в порядку, встановленому для його видачі. У разі списання з судна особа, якій оформлено посвідчення особи моряка, повинна невідкладно здати його за місцем отримання.
9) посвідчення члена екіпажу – є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України і видається громадянину України, який належить до складу екіпажу повітряного судна або забезпечує виконання технологічних процесів перевезення, виконання видів польотів або авіаційних робіт чи технічне обслуговування повітряних суден у позабазових аеропортах.
Посвідчення члена екіпажу дає право особі, якій його оформлено, на виїзд з України і в'їзд в Україну з метою виконання службових обов'язків.
Посвідчення члена екіпажу не може бути використано на території України громадянином України, якому його оформлено, для вчинення правочинів та здійснення приватних поїздок за кордон, не пов'язаних з виконанням службових обов'язків.
Посвідчення члена екіпажу оформляється і видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері використання повітряного простору України. Посвідчення члена екіпажу видається на п'ять років. У разі зміни місця роботи або службових обов'язків чи припинення членом екіпажу льотної роботи його посвідчення члена екіпажу повертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері використання повітряного простору України, який його видав.
10) посвідчення особи на повернення в Україну – є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України, дає право на в'їзд в Україну та видається громадянам України у разі втрати ними документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну та посвідчують особу під час перебування за межами України. Посвідчення особи на повернення в Україну може бути також видано особам без громадянства, які мають право на постійне проживання в Україні, іноземцям та особам без громадянства, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, у разі втрати ними під час перебування за кордоном виданих в Україні документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну. Строк дії посвідчення особи на повернення в Україну визначається посадовою особою, відповідальною за його видачу, виходячи з реальної можливості повернення особи в Україну, але не може перевищувати 30 днів.
Громадянство України набувається: 1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; 8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; 10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Розглянемо деякі з підстав більш детально.
Набуття громадянства за народженням (філіація). Філіація є основним способом набуття громадянства України. При цьому громадянство за народженням набувається на основі принципів «права крові» або «права ґрунту». У першому випадку дитина набуває громадянства батьків (одного з батьків) незалежно від місця народження, у другому випадку дитина стає громадянином тієї держави, на території якої вона народилася, незалежно від громадянства батьків.
В Українському законодавстві закріплено обидва принципи. Наприклад: принцип «права крові» – особа, батьки або один із батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України; принцип «права ґрунту» – особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, є громадянином України тощо.
Набуття громадянства за територіальним походженням, у відповідності з чинним Українським законодавством, за загальним правилом здійснюється, якщо особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 р. на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р., або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України тощо.
Набуття громадянства внаслідок прийняття до громадянства (натуралізація). В теорії права розрізняють натуралізацію за законом (усиновлення, встановлення над особою опіки) та натуралізацію за заявою.
Стосовно останньої, Українське законодавство зазначає, що іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України. Таким чином, натуралізація за заявою передбачає необхідність подання особою в письмовій формі відповідної заяви на ім'я Президента України, яка скріпляється підписом заявника із зазначенням дати складання.
Умовами прийняття до громадянства України є:
1) визнання і дотримання Конституції України та законів України;
2) подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов'язання припинити іноземне громадянство (для іноземців). Можуть не подавати відповідне зобов'язання іноземці, які є громадянами (підданими) держав, законодавство або міжнародні угоди яких передбачають автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави;
3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років. Ця умова не поширюється на іноземців чи осіб без громадянства, які перебувають або перебували у шлюбі з громадянином України понад два роки, що припинився внаслідок його смерті.
Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання в Україні встановлюється на три роки з моменту надання їм відповідного статусу чи притулку, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства, –на три роки з моменту в'їзду в Україну;
4) отримання дозволу на імміграцію. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та на іноземців і осіб без громадянства, які прибули в Україну на постійне проживання до набрання чинності Законом України «Про імміграцію» від 7 серпня 2001 р. і мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про прописку або отримали посвідку на постійне проживання в Україні;
5) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі);
6) наявність законних джерел існування. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.
Крім того, у відповідності з чинним Українським законодавством, умови передбачені пунктами 3, 4, 5 і 6 не поширюються на осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, і на осіб, прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України.
Таким чином, обставинами, що полегшують особі прийняття до громадянства України є:
1) наявність юридично закріпленої процедури автоматичного припинення з одночасним набуттям громадянства (підданства) іншої держави;
2) перебування у шлюбі з громадянином України;
3) отримання статусу біженця чи притулку в Україні або наявність статусу особи без громадянства;
4) наявність певних фізичних вад (сліпоти, глухоти, німоти);
5) наявність визначних заслуг перед Україною та/або державного інтересу для України.
У свою чергу, обставинами, що не дозволяють особі набути громадянства України є:
1) вчинення злочину проти людства чи здійснення геноциду;
2) засудження в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості) з урахуванням рівня загрози для національної безпеки держави;
3) вчинення на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким або особливо тяжким злочином.
Українським законодавством визначено наступні підстави припинення громадянства України:
1) внаслідок виходу з громадянства України;
2) внаслідок втрати громадянства України;
3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Розглянемо кожну з підстав більш детально.
Припинення громадянства внаслідок виходу з громадянства України здійснюється за ініціативою особи, яка виїхала на постійне проживання за кордон і подала відповідне клопотання на ім'я Президента України.
З метою скорочення випадків безгромадянства Українське законодавство передбачає умову, за якої допускається вихід із громадянства України, – якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України.
Крім того, передбачено випадки, коли вихід із громадянства України не допускається – якщо особу, яка клопоче про вихід із громадянства України, в Україні притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності й підлягає виконанню.
Припинення громадянства внаслідок втрати громадянства України настає автоматично у випадках передбачених Українським законодавством. Так, громадянство України втрачається внаслідок:
1) добровільного набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття.
Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто;
2) набуття особою громадянства України внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів;
3) добровільного вступу громадянина України на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є військовим обов'язком чи альтернативною (невійськовою) службою.
Крім того, з метою скорочення випадків безгромадянства Українське законодавство передбачає, що умови передбачені пунктами 1 і 3 не будуть застосовані, якщо внаслідок цього громадянин України стане особою без громадянства.
Датою припинення громадянства України у всіх цих випадках є дата видання відповідного указу Президента України.
Припинення громадянства за підставами, передбаченими міжнародними договорами України відбувається шляхом оптації або трансферту.
У відповідності з нормами міжнародного права, оптація – це добровільний вибір одного громадянства з двох можливих у випадку переходу території за договором від однієї до іншої держави (збереження свого колишнього громадянства чи перехід у громадянство іншої держави шляхом подачі індивідуальних заяв), а трансферт – це автоматичний перехід населення певної території з одного громадянства в інше у зв'язку з передачею цієї території, на якій воно проживає, від однієї держави до іншої (автоматичний перехід у громадянство іншої держави за міжнародним договором).
В Україні питання пов’язані з громадянством України належать до повноважень Президента України, Комісії при Президентові України з питань громадянства, Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства закордонних справ України.
Президент України:1) ухвалює рішення і видає укази відповідно до Конституції України і Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р.; 2) визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання ухвалених рішень; 3) затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства тощо.
Комісія з питань громадянства при Президенті України:1) розглядає заяви про прийняття до громадянства України, вихід із громадянства України та подання про втрату громадянства України і вносить пропозиції Президентові України щодо задоволення цих заяв і подань; 2) повертає документи про прийняття до громадянства України чи про вихід із громадянства України Міністерству внутрішніх справ України або Міністерству закордонних справ України для їх оформлення відповідно до вимог чинного законодавства України; 3) контролює виконання рішень, ухвалених Президентом України з питань громадянства.
Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України.
Основними завданнями ДМС України є реалізація державної політики у сферах міграції, у тому числі протидії нелегальній міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, а також внесення пропозицій щодо формування державної політики у цих сферах.
Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України здійснюють повноваження, аналогічні тим, що виконує Міністерство внутрішніх справ України і підпорядковані йому органи, але виключно щодо осіб, які постійно проживають за кордоном.
3. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні визначається Конституцією України, Законами України «Про громадянство України» від 18.01.2001, «Про імміграцію» від 07.06 2001, «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011, «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 та міжнародними договорами України.
Іноземець – особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;
Особа без громадянства – особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.
Іноземці та особи без громадянства можуть на законних підставах прибути в Україну 1) для постійного проживання або 2) для працевлаштування на визначений термін, а також 3) для іншого тимчасового перебування на її території.
Принципи правового статусу іноземців та осіб без громадянства – це ті вихідні положення, які визначають істотні риси відносин іноземців та осіб без громадянства з державою перебування. Законодавство України закріплює наступні принципи правового статусу іноземців та осіб без громадянства:
1) іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України;
2) іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини;
3) іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Правовий статус різних категорій іноземців в Україні має певні особливості. Це, зокрема, стосується:
- іноземців, які іммігрували в Україну на постійне проживання;
- іноземців, які іммігрували в Україну для тимчасового працевлаштування;
- іноземців, які прибули в Україну з іншого метою тимчасового перебування на її території (навчання, відпочинок, наукова діяльність тощо);
- біженців;
- осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту;
- політемігрантів (іноземців, яким надано притулок на території України);
- нелегальних мігрантів;
- іноземців, які перебувають на території України на підставах, передбачених міжнародними договорами України (експерти, військовослужбовці, співробітники правоохоронних органів інших держав);
- осіб, які користуються дипломатичними і консульськими привілеями та імунітетами тощо.
Іноземці та особи без громадянства можуть в'їжджати в Україну та виїжджати з України за наявності визначеного Законодавством чи міжнародним договором України паспортного документа. При цьому вони повинні одержати в'їзну та виїзну візи або дозвіл на імміграцію. Законодавством України та міжнародними договорами України може бути передбачений безвізовий режим, який не потребує обов'язкового оформлення візових документів, але не скасовує реєстраційного порядку в'їзду та виїзду, тобто наявності паспортного документа та його пред'явлення на кордоні. Крім того, іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов'язані подати свої біометричні дані для їх фіксації.
Разом з тим, у відповідності з Українським законодавством, від реєстрації звільняються такі іноземці та особи без громадянства:
1) глави держав і урядів зарубіжних країн, члени парламентських та урядових делегацій, технічний персонал, який обслуговує такі делегації (осіб) і членів їх сімей, які прибули в Україну на запрошення Президента України, Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади України; особи та члени сімей осіб, які прибули в Україну за посвідченнями ООН та організацій системи ООН;
2) іноземці або особи без громадянства, які не досягли вісімнадцятирічного віку;
3) іноземні туристи, які здійснюють круїз;
4) члени екіпажів іноземних військових кораблів (літаків), які в установленому порядку прибули в Україну;
5) особи, які входять до складу екіпажів іноземних невійськових суден;
6) особи, які входять до складу екіпажу цивільних повітряних суден міжнародних авіаліній, бригад поїздів міжнародного сполучення, у разі перебування в аеропортах чи на вокзалах (станціях), зазначених у розкладі руху.
Законодавство України встановлює підстави, за яких в'їзд в Україну іноземців та осіб без громадянства не дозволяється:
1) в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;
2) якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
3) якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;
4) якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;
5) якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;
6) якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну.
У свою чергу виїзд з України іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, якщо:
1) йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення або кримінальна справа розглядається судом – до закінчення кримінального провадження;
2) його засуджено за вчинення кримінального правопорушення – до відбування покарання або звільнення від покарання;
3) його виїзд суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України – до припинення обставин, що перешкоджають виїзду.
Крім того, виїзд з України іноземця або особи без громадянства може бути за рішенням суду тимчасово відкладено до виконання ним майнових зобов'язань перед фізичними та юридичними особами в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства на території України несуть цивільно-правову, кримінальну та адміністративну відповідальність на загальних підставах. Крім того, у відповідності з чинним Українським законодавством, до іноземців та осіб без громадянства, які порушують юридично закріпленні правила перебування в Україні, можуть бути застосовані спеціальні засоби впливу.
Так, ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 р. передбачає, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії 1) порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або 2) суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або 3) якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням органу Міністерства внутрішніх справ України, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону, з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, який не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Відповідне рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення.
Примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 р.
У свою чергу, ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 р. встановлює, що Міністерство внутрішніх справ України, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть, але лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду, примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, 1) якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або 2) якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
Примусове видворення не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 р.
Крім того, у відповідності з Українським законодавством, врегульовуються й інші процесуальні дії щодо іноземців та осіб без громадянства. Так, зокрема, правову регламентацію має 1) скорочення строку тимчасового перебування іноземця чи особи без громадянства на території України, 2) добровільне повернення іноземця чи особи без громадянства в країну походження або третю країну, 3) видача іноземця чи особи без громадянства іншій державі, 4) передача іноземця чи особи без громадянства для відбування покарання, 5) передача з України або прийняття в Україну іноземця або особи без громадянства (реадмісія).
Разом з тим, ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 р. передбачає, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворенні або видані чи передані до країн:
1) де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;
2) де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
3) де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;
4) де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.
4. Правовий статус біженців.
Питання правового статусу біженців регулюється Конституцією України, Конвенцією «Про статус біженців» від 28.07.1951, Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011.
Біженець – особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до Державної міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до Державної міграційної служби.
Не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:
яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
стосовно якої встановлено, що умови надання статусу біженця відсутні;
яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.
Статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа:
1) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства);
2) набула громадянства України або добровільно набула громадянства, яке мала раніше, або набула громадянства іншої держави і користується її захистом;
3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
4) будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких її було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує;
5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;
6) не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особу було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує.
Особи, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, користуються тими самими правами і свободами, а також мають такі самі обов'язки, як і громадяни України, крім випадків, установлених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана:
повідомляти протягом десяти робочих днів Державну міграційну службу, про зміну прізвища, складу сім'ї, сімейного стану, місця проживання, набуття громадянства України або іншої держави, надання притулку або дозволу на постійне проживання в іншій державі;
знятися з обліку і стати на облік Державної міграційної служби, за новим місцем проживання у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюється повноваження іншого центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту;
проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені Державною міграційною службою за місцем проживання.
Рекомендована література
1. Онишко О.Б. Забезпечення прав людини в правоохоронній діяльності [Текст] : курс лекцій / О. Б. Онишко ; Львів. держ. ун-т внутр. справ. - Л. : [б. в.], 2013. - 255 с.
2. Караман І.В. Європейська конвенція з прав людини та індивідуальні заяви: перше знайомство [Текст] : [навч.-метод. посіб.] / [І. В. Караман, В. В. Козіна] ; Нац. асоц. адвокатів України, Рада адвокатів України. - Харків : Фактор, 2014. - 76 с.
3. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод [Текст] : зб. законодав. актів : станом на 6 квіт. 2015 р. : відповідає офіц. тексту. - Харків : Право, 2015.
4. Микитенко В.В. Забезпечення прав і свобод людини у службово-бойовій діяльності сил охорони правопорядку [Текст] : монографія / Микитенко В. В. ; Одес. держ. ун-т внутр. справ. - Одеса : Букаєв Вадим Вікторович [вид.], 2014. - 171 с.
5. Права людини в Україні - 2013 [Текст] : доп. правозахис. орг. / [упорядкув.: Є. Ю. Захаров, А. П. Бущенко ; за ред. Є. Ю. Захарова]. - Х. : Права людини, 2014. - 558 с.
6. Щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні [Текст] / [вступ. слово В. Лутковської]. - Офіц. вид. - Київ : Антологія, 2015. - 551 с.
