Вступ

Становлення та розвиток демократичної, соціальної, правової держави і громадянського суспільства в Україні, а також її входження в європейський правовий простір неможливі без удосконалення правозастосовної діяльності уповноважених суб’єктів. Необхідність комплексного вивчення проблематики правозастосування зумовлена особливим значенням, яке відіграє для суспільства весь складний процес реалізації норм права. Адже саме правозастосування забезпечує трансформацію норм права в суспільну дійсність. При цьому правозастосування полягає не в механічному «прикладанні» норм права до певної життєвої ситуації. Суб’єкт правозастосування повинен досягти такого поєднання права та дійсності, що надасть можливість позитивно оцінити всю систему права. Якість правозастосування є одним з тих чинників, що визначають рівень правової культури в суспільстві та стан правопорядку в державі.

Прогресивний поступ національної правової системи України залежить як від підвищення ефективності правового регулювання суспільних відносин, так і вдосконалення правозастосування, що сприятиме подальшому пошуку шляхів покращання забезпечення прав і свобод людини та громадянина, оптимальності перетворення загальних правил поведінки в конкретні суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Ці судження зумовлюють актуальність опрацювання теоретичних засад реалізації права і правозастосування з врахуванням світового та вітчизняного правового досвіду, наповнення їх новим змістом.

Правозастосування завжди посідало одне з центральних місць серед інших питань юридичної науки. Дослідженню сутності застосування норм права як на загальнотеоретичному рівні, так і в межах галузевих юридичних наук, присвячено низку монографій, дисертацій, навчальних посібників і наукових статей, в яких його природа розглядалась у різних аспектах. Однак, незважаючи на значну кількість навчально-наукової літератури з цього приводу, доводиться констатувати, що й на теперішній час залишається достатньо дискусійних, недостатньо розроблених питань і аспектів правозастосування, що пояснюється його складністю та багатогранністю, а також постійним оновленням вітчизняного законодавства, розширенням кола суб’єктів застосування норм права, збільшенням кількості форм правозастосовної діяльності.

Окреслені вище та інші фактори зумовлюють необхідність викладання навчальної дисципліни «Правозастосування» для здобувачів ступеня вищої освіти магістр за спеціальністю 262 «Правоохоронна діяльність».

Предметом вивчення навчальної дисципліни «Правозастосування» є теоретичні та практичні аспекти природи правозастосування як особливої форми реалізації об’єктивного права, а також сутність інших юридичних явищ і процесів, пов’язаних із застосуванням норм права. Метою вивчення цієї навчальної дисципліни є формування у здобувачів вищої освіти наукового світогляду, підвищення рівня правової культури, інтелектуальних здібностей, обізнаності стосовно теоретико-практичних аспектів правозастосування та його місця в національній правовій системі України.

Ефективність вивчення навчальної дисципліни «Правозастосування» значною мірою забезпечується її тісними міжпредметними та міждисциплінарними зв’язками з іншими дисциплінами, зокрема теорією держави та права, юридичною деонтологією, юридичною компаративістикою, конституційним правом, цивільним правом, адміністративним правом, кримінальним правом, цивільним процесом, кримінальним процесом, адміністративним процесом, доказуванням у кримінальному провадженні та ін.

Основними завданнями навчальної дисципліни «Правозастосування» є: по-перше, формування у здобувачів вищої освіти фундаментального теоретичного підґрунтя правової культури, правового світогляду і правового мислення; по-друге, навчання здобувачів вищої освіти правильно здійснювати правову оцінку соціально значущих фактів, політичних подій і процесів, використовувати свій світоглядний потенціал для прийняття юридично значущих рішень; по-третє, формування й утвердження у здобувачів вищої освіти активної громадянської позиції стосовно необхідності правомірної поведінки і протидії правопорушенням; по-четверте, навчання здобувачів вищої освіти орієнтуватися в чинному вітчизняному законодавстві; по-п’яте, сприяння оволодінню здобувачами вищої освіти компетенціями із застосування норм права в ході юридичної та правоохоронної діяльності тощо.

У межах мультимедійного посібника навчальний матеріал структуровано відповідно до основних тем, які охоплюються робочою програмою навчальної дисципліни «Правозастосування». Насамперед розглянуто поняття та ознаки правозастосування, його принципи, функції, підстави, форми, механізм і стадії. Охарактеризовано поняття, ознаки, різновиди і способи тлумачення норм права. Проаналізовано генезис теорії юридичної аргументації, висвітлено ознаки, моделі та види (типи) юридичної аргументації, а також правила її здійснення під час правозастосування. Досліджено поняття, ознаки, структуру та види правозастосовних актів, їх місце та роль у системі правових актів. Розглянуто можливі проблеми і перешкоди в ході правозастосування, що пов’язані з прогалинами в законодавстві та колізіями норм права. Окрему увагу приділено особливостям застосування норм міжнародного та європейського права. Усі навчальні питання перебувають у межах тематики застосування норм права, а також є необхідними для належної підготовки здобувачів вищої освіти та професійно цікавими кожному юристу та правоохоронцю, які працюють за фахом. Теоретичні положення посібника проілюстровано прикладами з чинного законодавства України, міжнародного права, судової практики, зокрема Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини.