Тема 3. Тлумачення норм права як стадія
правозастосування

Для успішного функціонування, послідовного вдосконалення та розвитку права необхідне правильне розуміння всіма членами суспільства змісту та призначення норм права. Ось чому в юридичній науці значне місце відводиться тлумаченню норм права, яке розглядається, як правило, в якості самостійної стадії правозастосування. Практика сучасного правового життя свідчить, що різні органи, посадові особи тлумачать чинне законодавство по-різному, що у свою чергу призводить до створення в суспільстві певного хаосу та соціальної напруги.

1. Загальна характеристика та значення тлумачення норм права

2. Способи тлумачення норм права

3. Тлумачення норм права за обсягом

4. Види тлумачення норм права за суб’єктами (юридичною силою) та об’єктами

5. Функції тлумачення та акти тлумачення норм права

    Список використаних джерел

Основні терміни теми: тлумачення, тлумачення норм права, види тлумачення норм права, офіційне тлумачення норм права, неофіційне тлумачення норм права, нормативне тлумачення норм права, казуальне тлумачення норм права, способи тлумачення норм права, функції тлумачення норм права, акти тлумачення норм права.

1. Загальна характеристика та значення тлумачення норм права

Із тлумаченням норм права юристи мали справу з часу появи самого права. Прийняті норми права необхідно було втілити в життя, реалізувати у практичних суспільних відносинах. Цьому сприяло тлумачення норм права, спрямоване на з’ясування вираженої в них волі суб’єкта правотворчості, на їх правильне розуміння та додержання всіма суб’єктами права.

Суб’єкт правотворчості завжди прагне до простоти викладення своїх вимог, до чіткості й якості норм права. Однак складність багатьох суспільних відносин, що регулюються правом, не дозволяє завжди і всюди знайти ту єдину форму виразу думки, яка була б в рівній мірі зрозумілою для всіх – і для фахівців, і для громадян. У чому ж полягає необхідність тлумачення нормативно-правових актів і окремих норм права?

До причин, що зумовлюють необхідність тлумачення норм права, слід віднести:

1) норми права, що містяться в нормативно-правових актах та інших формах (джерелах) права, виражаються за допомогою слів і певних їх формулювань і щоб зрозуміти їх смисл і значення, а також логічний зв’язок між ними, необхідна розумова діяльність;

2) норми права мають загальний і абстрактний характер, а застосовуються до конкретних фактів та ситуацій. Складність і багатоманітність останніх викликають у процесі вирішення юридичних справ різноманітні питання, що відносяться до змісту норм права;

3) особливості формулювання норм права: їх стислість, лаконічність, можливість неспівпадіння тексту статті та смислу норми, використання різної спеціальної, зокрема юридичної, термінології, відсилок до інших норм;

4) недосконале та неадекватне використання законодавчої техніки, відсутність якісної, точної і зрозумілої мови нормативно-правового акта, що викликає неконкретність та/або неоднозначність формулювань тексту норми права;

5) норми права регулюють суспільні відносини лише у взаємодії одна з одною, тобто в системі, де дія однієї норми з необхідністю викликає дію іншої. Щоб зрозуміти дійсний зміст правової норми, необхідно розкрити і дослідити її смислові зв’язки з іншими нормами права.

Саме тому тлумачення норм права об’єктивно необхідне. До нього звертаються вже на стадії законодавчої ініціативи при розробці законопроекту. Тлумачення постійно супроводжує процес застосування норм права при вирішенні конкретних справ. Без тлумачення норм права неможливо уявити і його вивчення. Важливість тлумачення норм права у справі формування юриста та його професійних якостей не підлягає ніякому сумніву, оскільки знання цих положень і вміння використовувати їх на практиці підвищує теоретичний і загальний кругозір юриста, сприяє росту його професійної майстерності та додержання законності в його діяльності.

Тлумачення норм права є одним з центральних етапів у процесі застосування права – під час аналізу норм права, юридичної кваліфікації та винесення рішення. З цієї точки зору кожний акт застосування права є і результат його тлумачення. Саме у тлумаченні норм права, як у фокусі, проявляється зв’язок юридичних знань в їх співвідношенні з життям та юридичною практикою.

Юридичне тлумачення є тією діяльністю, яка з практичного боку пов’язана із завершенням регулювання життєвих обставин правом. Юридичні норми в результаті тлумачення стають готовими до реалізації та практичного здійснення. Проте не менш важливе й інше. У тлумаченні норм права поєднуються, сходяться воєдино і юридичні знання, і правова культура, і юридичне мистецтво. З цієї точки зору, юридична герменевтика, тобто наука та мистецтво тлумачення юридичних термінів і понять є вершиною юридичної майстерності, кульмінаційним пунктом юридичної діяльності та діяльність, яку іноді називають юридичним аналізом, по суті справи, і полягає в юридичному тлумаченні.

Причому тлумачення охоплює всі рівні або ступені юридичного аналізу, в тому числі:

• аналіз буквального тексту, тобто «букви» закону або іншого нормативно-правового акта, зовнішнього, словесно-документального викладання його змісту;
• догматичний аналіз, тобто аналіз юридичних особливостей норм, правових принципів, їх техніко-юридичної своєрідності (ці особливості умовно називають формою права);
• соціально-історичний (метаюридичний) аналіз моральних, економічних та інших передумов нормативно-правових актів.

Тлумачення права представляє собою в певному значенні процес, зворотній до того, який здійснюється суб’єктом правотворчості при утворенні нормативно-правового акта. Думка суб’єкта тлумачення йде від аналізу буквального, мовного тексту до аналізу «догми права», тобто юридичних особливостей правових норм, а у зв’язку з цим і до моральних, соціальних та інших основ, передумов норм права.

Для нашої країни на теперішній час актуальність питання про тлумачення норм права зумовлюється тими обставинами, що йде посилений процес становлення нового законодавства. Система права оновлюється. Виникають не тільки нові правові інститути та поняття, але навіть окремі галузі права, як, наприклад, космічне, екологічне право тощо. У таких умовах природним є підвищення ролі тлумачення норм права як головного інструмента його правильного розуміння та реалізації.

Тривалий період в юридичній літературі постійно підкреслювався класовий характер тлумачення норм права. Виявлені в останні роки нові підходи до поняття сутності самої держави та права, при яких вони розглядаються як соціальні цінності, що забезпечують спільні інтереси, дозволяють по-новому подивитись і на проблему тлумачення. У класовій державі тлумачення норм права мало класовий характер. Класовість у тлумаченні поступається місцем критеріям об’єктивності та науковості. І в цьому полягає його якісний прогрес. Лише з таких позицій повинно проводитись тлумачення норм права й тільки тоді виходить позитивний соціальний ефект, буде слугувати охороні прав і свобод усіх суб’єктів права, зміцненню законності й правопорядку.

Тлумачення норм права в усіх випадках спрямовується на з’ясування дійсної волі суб’єкта правотворчості. Тлумачення слугує меті правильного, точного й одноманітного розуміння і застосування норм нормативно-правових актів, здійснюється в рамках законності. Воно не пристосовує закон до кожного окремого випадку, не вносить у норми права доповнень або змін, не ставить своєю метою відійти від правових принципів. Тлумачення також не підмінює закон, не створює нового правила (моделі) поведінки. Утворення нових норм права здійснюється лише правотворчими органами і в чітко встановлених правових формах, які називаються джерелами права.

У теорії правової науки і в практиці часто виникає питання про те, чи всі норми права потребують тлумачення, чи, можливо, є такі, що викладені просто і дохідливо, і такого тлумачення не потребують. До здійснення тлумачення з’ясувати це питання неможливо. Лише тоді, коли суб’єкт, що вирішує конкретну справу повністю з’ясував, що в ній закріплено та в чому сутність її правила. Таким чином, таких норм права, які не потребують свого тлумачення, не буває.

Процес тлумачення норм права можна розкрити через такі елементи: суб’єкт, об’єкт, предмет і результат тлумачення.

Суб’єктом тлумачення можуть бути особи або група осіб, певний орган, тобто ті, від кого виходить акт тлумачення норм права. У залежності від суб’єкта тлумачення норм права буває офіційним та неофіційним і відрізняється один від одного ступенем загальнообов’язковості.

Об’єктом тлумачення є воля суб’єкта правотворчості. При тлумаченні з’ясовується те, що сказано в законі, витікає з його формулювання, а не те, чого хотів або мав на увазі законодавець. Відхід від його волі, підміна її власним розумінням, інтересами доцільності або необхідності недопустимі ні за яких обставин. Неможливо підміняти букву закону його духом, оскільки дух закону витікає саме з його букви, невіддільний від неї. Недотримання цього правила може мати своїм наслідком порушення законності й єдине розуміння законності буде втрачене.

Предмет тлумачення – це те, що підлягає безпосередньому тлумаченню в кожному окремому випадку. Тобто певна норма права або увесь нормативно-правовий акт, що тлумачать. Предметом тлумачення є конкретна форма (джерело) права (закон, указ, постанова тощо) або окрема її частина.

Результатом тлумачення є ті висновки, які одержав суб’єкт тлумачення в результаті з’ясування та роз’яснення волі суб’єкта правотворчості. Результати тлумачення повинні співпадати з волею суб’єкта правотворчості, відповідати змісту нормативно-правового акта та ні в якому разі довільно не розширювати, не звужувати волі суб’єкта правотворчості.

Із приводу визначення змісту тлумачення норм права в юридичній літературі існують різні точки зору.

Термін «тлумачення» вживається у трьох різних, хоча і пов’язаних між собою, значеннях.

• По-перше, тлумаченням називається усвідомлення смислу і значення норми права особою, яка застосовує її (тлумачення за способом).
• По-друге, тлумаченням іменують прийняття актів державними органами і висловлювання окремих осіб з метою роз’яснення змісту норми права (тлумачення за суб’єктом).
• По-третє, тлумаченням також називається інтерпретація, тобто з’ясування співвідношення об’єкта норми права, що тлумачиться, з об’єктом (буквальним смислом) її тексту.

Тлумачення як розумовий процес складається із двох взаємозв’язаних між собою стадій – з’ясування та роз’яснення. Якщо з’ясування може існувати самостійно й незалежно від роз’яснення норм права, то останнє неможливе без попереднього з’ясування змісту норм права.

Отже, тлумачення норм права – це інтелектуально-вольова діяльність суб’єктів із з’ясування та роз’ясненню змісту норм права відповідно до вираженої в них волі суб’єкта правотворчості.

2. Способи тлумачення норм права

У практиці тлумачення норм права з метою з’ясування їх змісту використовуються різні способи. Під способами тлумачення норм права слід розуміти сукупність прийомів і засобів, що використовуються для встановлення змісту норм права.

Кожний спосіб тлумачення дозволяє по-своєму, певним чином, підійти до аналізу норми права, що інтерпретується. Усі способи не відокремлюються штучно один від одного, а діють у тісному зв’язку, доповнюють один одного. Чого неможливо з’ясувати за допомогою одного способу тлумачення, з’ясовується за допомогою іншого. Поєднані разом усі способи тлумачення дають повне уявлення про закон або окрему норму права. Кожний спосіб тлумачення спрямований на з’ясування певної грані права, якогось його аспекту. Спочатку з’ясовується словесний вираз норм права, потім – її взаємозв’язок з іншими правовими нормами, далі – її історичний розвиток, видозміни тощо.

Коротко розглянемо основні способи тлумачення норм права, розкривши їх зміст:

1. З’ясування смислу закону завжди розпочинається із граматичного (філологічного, мовного) способу тлумачення. При граматичному тлумаченні постає завдання з’ясувати значення окремих слів, з яких складається норма права, розкрити юридичні поняття і спеціальні терміни, з’ясувати значення речень, за допомогою яких викладається правова норма, її вимоги в цілому. При цьому важливе значення має врахування розділових знаків і сполучників.

2. Логічний спосіб тлумачення – це дослідження логічної структури окремих норм права за допомогою правил формальної та діалектичної логіки. Предметом аналізу при цьому є не самі слова, а сукупність слів, їх співвідношення між собою. Використовуються такі логічні прийоми як логічне перетворення, виведення вторинних норм, висновки «a fortiori», висновки з понять, висновки за аналогією, висновки від протилежного, доведення до абсурду тощо.

3. Системний спосіб тлумачення – це з’ясування змісту норм права у взаємозв’язку з їх місцем і значенням у певному нормативно-правовому акті, інституті, галузі права в цілому. Щоб правильно усвідомити ту або іншу норму права, необхідно врахувати цілу низку інших норм, що регулюють суміжні суспільні відносини. Системне тлумачення дозволяє виявити факти колізій (протиріч) між нормами права. Цей спосіб тлумачення важливий при застосуванні норми права за аналогією, оскільки допомагає знайти норму, найбільш близьку за своїм змістом до конкретного випадку. До цього способу звертаються при реалізації бланкетних і відсилочних норм права.

4. Спеціально-юридичний спосіб тлумачення – це дослідження техніко-юридичних засобів і прийомів викладення волі суб’єкта правотворчості, що ґрунтується на спеціальних знаннях юридичної науки, перш за все, юридичної техніки. Цей спосіб включає в себе низку прийомів:

• нормативне тлумачення, тобто таке усвідомлення волі суб’єкта правотворчості, при якому встановлюється нормативність правила поведінки;
• конструктивне тлумачення, тобто усвідомлення особливостей юридичної конструкції (при тлумаченні норм договору необхідно з’ясувати вид цього договору);
• визначення галузевої приналежності норм права;
• термінологічне тлумачення – з’ясування значення та змісту термінів, наприклад, «пеня», «штраф», «застава» та ін.

5. Історичний спосіб тлумачення. Цей спосіб полягає в з’ясуванні історичних основ, тих політичних, економічних, соціальних, культурних та інших факторів, що покликали до життя певні норми права, а також аналіз меж і завдань, які вирішує держава, шляхом введення їх у дію. Найчастіше мета норм права формулюється в самому тексті закону: в преамбулі або у вигляді окремої статті. Без історичного усвідомлення змісту правової норми виникає небезпека прийняття таких рішень, які є формально правильними, але по суті некоректними. Формальне застосування норми є грубим порушенням законності. Історичний спосіб тлумачення найчастіше використовується у випадках, коли в період між часом видання норми права та часом її тлумачення в суспільстві або в урегульованих нормою відносинах відбулися істотні зміни. При цьому нагальна потреба в історичному способі тлумачення виникає в разі, коли після кардинальної зміни політичного та економічного курсу розвитку суспільства, в системі законодавства залишаються чинними норми, прийняті в умовах попередньої суспільної дійсності.

6. Функціональний спосіб тлумачення. У деяких випадках для усвідомлення змісту норми права не достатньо брати до уваги лише її формальний аналіз і загальні умови реалізації. Іноді потрібно враховувати умови та фактори, в межах яких реалізується норма права. Це такий спосіб тлумачення, який спирається на чинники й умови, в яких втілюється норма права. Важливе значення тут надається оціночним термінам і висловам (приміром, «добросовісність», «поважна причина»). Цей спосіб тлумачення норм права багато в чому співпадає з історичним.

7. Телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення спрямований на усвідомлення цілей видання нормативно-правових актів. Таке тлумачення норм права необхідне не завжди. Іноді законодавець визначає цілі прийнятого нормативно-правового акта безпосередньо в його тексті. Мають місце випадки, що без з’ясування цілей нормативно-правового акта неможливо прийняти правильне рішення. Особливо це стосується ситуацій, коли різко змінюються суспільно-політичні умови або специфіка обставин юридичної справи.

3. Тлумачення норм права за обсягом

Для юридичної практики важливе значення має з’ясування співвідношення дійсного змісту норми права з її текстуальним вираженням, тобто тлумачення норм права за обсягом. Воно є логічним продовженням і завершенням усвідомлення змісту норм права. «Зміст» закону не завжди ясно і точно відображається в його «букві». Єдність мови і мислення, слова і поняття не означають їх тотожність. У свою чергу це породжує не тільки можливість буквального, але в окремих випадках розширювального та обмежувального тлумачення.

Буквальне (адекватне) тлумачення означає повну відповідність словесного виразу норми права з її детальним змістом. Більшість норм права потребують якраз буквального тлумачення.

При розширювальному тлумаченні зміст норми права тлумачиться ширше її текстуального виразу. Перелік випадків, що потребують розширювального тлумачення, нерідко супроводжується виразами «і т. д.», «та інше», «тощо». Розширювальне тлумачення норм права не слід ототожнювати із застосуванням права за аналогією. При застосуванні аналогії закону певні факти не охоплюються не тільки змістом, але й буквою закону. При розширювальному тлумаченні факти, що відносяться до справи, охоплюються змістом законодавства, хоч і не формують точного і повного закріплення в тексті нормативно-правового акта.

При обмежувальному тлумаченні зміст норми права розуміється вужче від її текстуального вираження. У переважній більшості випадків норми права слід тлумачити саме буквально. Розширювальне та обмежувальне тлумачення норм права є винятком із загального правила. Досить часто ці види тлумачення норм права є результатом недосконалості законодавства, наявності в ньому прогалин, неясних формулювань тощо. Проте інколи законодавець допускає таку можливість навмисно. У таких випадках одноманітна реалізація норм права ускладнюється.

4. Види тлумачення норм права за суб’єктами (юридичною силою) та об’єктами

Норми права можуть тлумачити всі суб’єкти, які їх реалізують. Однак юридичне значення результатів тлумачення розрізняється в залежності від того, хто тлумачить норми права. Саме тому важливо класифікувати види тлумачення норм права за суб’єктами.

За цією підставою розрізняють офіційне та неофіційне тлумачення.

Офіційне тлумачення норм права – це сформульоване у спеціальному акті пояснення змісту і мети правової норми, яке дається компетентним державним органом і має загальнообов’язкове значення. У свою чергу воно поділяється на нормативне та казуальне.

Нормативне тлумачення характеризується загальнообов’язковістю, розповсюдженням на широке коло суспільних відносин і можливістю неодноразового використання в юридичній діяльності. Нормативне тлумачення норм права може бути автентичним і легальним.

Автентичне тлумачення норм права здійснює той же орган, який прийняв певну норм права. Якогось спеціального дозволу йому для тлумачення власних актів не потрібно. Він робить це в силу своєї компетенції. Правотворчий орган дає автентичне тлумачення як у тексті самого акта (директивні норми), так і в спеціальних актах.

Легальне тлумачення здійснюється органом, який певну норму права не встановлював, але спеціально уповноважений на те законом.

Казуальне тлумачення характеризується його разовим застосуванням, розповсюдженням на конкретний випадок і неможливістю подальшого використання в юридичній практиці та має свої різновиди:

• судове тлумачення, яке здійснюється судом;
• адміністративне тлумачення, яке провадиться адміністративним органом при розгляді конкретної справи.

Неофіційне тлумачення також реалізується різними суб’єктами, але результати його не мають загальнообов’язкового значення. Воно поділяється на доктринальне, професійне та повсякденне.

Доктринальне тлумачення норм права проводиться вченими-юристами, фахівцями у сфері права в наукових працях. Результати доктринального тлумачення норм права публікуються в особливих збірниках, які мають науково-практичні коментарі чинного законодавства.

Професійне (компетентне) тлумачення норм права здійснюється юристами-практиками. Критерієм виокремлення цього виду тлумачення є не ступінь знання права, а професійна діяльність у сфері права. Його результати не обов’язкові для суду, але необхідність такого виду тлумачення в деяких випадках закріплена нормативно (тлумачення норм прокурором чи адвокатом у судовому процесі).

Повсякденне (буденне) тлумачення норм права може здійснювати будь-який суб’єкт права. Його точність залежить від рівня правосвідомості суб’єкта, причому від характеру такого «життєвого» тлумачення залежить багато в чому стан законності, оскільки воно є основою юридичної діяльності громадян, їх правомірної поведінки.

Види тлумачення розрізняють і за об’єктом тлумачення, яким може бути або нормативно-правовий акт у цілому або окрема норма права.

Об’єктом тлумачення може бути і правозастосовний акт. Подібне тлумачення здійснюють, наприклад, касаційні та наглядові інстанції. Тлумачення правозастосовних актів має свої особливості.

Стандартним є тлумачення договорів. Об’єктом тлумачення може бути також і юридична практика.

5. Функції тлумачення та акти тлумачення норм права

Тлумачення норм права як юридична діяльність має важливе значення для правового регулювання, є необхідною умовою існування та розвитку права.

Тлумачення норм права виконує такі функції:

• пізнавальну, що витікає з самого змісту, сутності тлумачення, в ході якого суб’єкти пізнають право, зміст норм права;
• конкретизаційну, що означає конкретизацію, уточнення норм права з урахуванням конкретних обставин (особливо при функціональному тлумаченні норм права);
• регламентуючу, оскільки тлумаченням у формі офіційного роз’яснення якби завершується процес нормативної регламентації суспільних відносин. Це означає, що всі суб’єкти, які застосовують право, повинні керуватися не стільки юридичними нормами, але і актами їх офіційного тлумачення;
• правозабезпечуючу, сутність якої полягає у виданні актів тлумачення для забезпечення єдності й ефективності правозастосовної практики. Прикладом можуть стати роз’яснення Центральної виборчої комісії про порядок застосування норм Закону України «Про вибори Президента України»;
• сигналізаційну, коли тлумачення нормативно-правових актів дозволяє виявити їх недоліки технічного та юридичного характерів. Це є «сигналом» для законодавця про необхідність вдосконалення відповідних норм права.

В юридичній літературі висловлено думку про проспективне (перспективне) тлумачення норм права, в ході якого здійснюється тлумачення, інтерпретація норм права на стадії їх розробки.

У кінцевому підсумку тлумачення як юридична діяльність слугує меті забезпечення законності та підвищення ефективності правового регулювання. У сучасних умовах його актуальність значно зросла. У цих умовах тлумачення норм права повинно відіграти свою роль як один із найважливіших інструментів пізнання, реалізації та вдосконалення права.

Для одержання обов’язкового характеру результати офіційного тлумачення норм права повинні бути формально закріплені. Для цього існують інтерпретаційні акти (акти тлумачення норм права), які можна визначити як правові акти компетентних державних органів, які мають результат офіційного тлумачення.

У першу чергу слід відмітити, що ці акти є правовими. Вони видаються компетентними державними органами або іншими уповноваженими суб’єктами, мають обов’язковий характер, формально закріплені, їх реалізація забезпечується державою. У цьому полягає їх схожість з іншими правовими актами (нормативно-правовими і правозастосовними). За іншими ж ознаками вони суттєво відрізняються один від одного.

Так, нормативно-правовий акт містить норми права, а інтерпретаційний – лише тлумачить, роз’яснює ці норми. Тобто тлумачення не може «творити» нові норми, а інтерпретатор не може замінити суб’єкта правотворчості. Не маючи норм права, інтерпретаційний акт невіддільний від нормативно-правового акта, що тлумачиться.

Вони поділяють спільну долю: при набранні нормативно-правовим актом юридичної сили, набирає значення й інтерпретаційний акт. Від правозастосовного акта інтерпретаційний відрізняється тим, що перший пов’язаний з рішенням конкретної справи, а останній має загальний характер.

В юридичній науці неодноразово ставилось питання про юридичну природу актів офіційного тлумачення, проте, чи містять вони норму права (наприклад, постанови пленуму Верховного Суду). Однак судові органи не мають правотворчої компетенції. Їх акти – це акти тлумачення, оскільки судовий прецедент у нашій країні не є формою (джерелом) права. У науці це знайшло вирішення таким чином, що правила загального характеру, які містяться в актах офіційного тлумачення, слід вважати не нормами права, а правоположеннями, що мають юридичне значення. Останнє проявляється в тому, що правозастосовні органи (наприклад, суди), повинні при вирішенні конкретних питань враховувати зміст правоположень. Однак правоположення, оскільки вони не є юридичними нормами, не можуть складати основу правозастосовних рішень. У свою чергу правозастосовні органи повинні слідкувати за правозастосовною практикою та оперативно вносити зміни в чинне законодавство, будуючись на правоположеннях, що сформувались. Оскільки інтерпретаційні акти є правовими, вони мають форму свого виразу і публікуються в офіційних джерелах (Верховного Суду, Конституційного Суду України).

Список використаних джерел

1. Білозьоров Є. В., Кривицький Ю. В. Казуальне тлумачення норм права: теоретичні та практичні аспекти розуміння. Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 18. Економіка і право. Київ, 2015. Вип. 27. С. 207–215.
2. Власов Ю. Л. Проблеми тлумачення норм права : монографія. Київ : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. 180 с.
3. Кадикало О. І. Офіційне тлумачення норм Конституції і законів конституційними судами (на прикладі України і країн СНД) : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02. Київ, 2010. 22 с.
4. Капліна О. В. Правозастосовне тлумачення норм кримінально-процесуального права : монографія. Харків : Право, 2008. 296 с.
5. Кривицький Ю. В. Історичний спосіб тлумачення норм права: загальнотеоретичний аспект. Часопис Київського університету права. Київ, 2012. № 1. С. 32–36.
6. Малента В. С. Неофіційне тлумачення норм права : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01. Київ, 2010. 18 с.
7. Малишев Б. В., Москалюк О. В. Застосування норм права (теорія і практика) : навч. посіб. / За заг. ред. Б. В. Малишева. Київ : Реферат, 2010. 260 с.
8. Михайлович Д. М. Толкование закона : монография. Харьков : Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2004. 198 с.
9. Молибога М. П. Тлумачення (інтерпретація) правових норм: наукове та практичне значення : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01. Київ, 2010. 20 с.
10. Молибога М. П. Тлумачення норм права: сутнісні характеристики. Часопис Київського університету права. Київ, 2010. № 2. С. 42–46.
11. Настасяк І. Ю. Тлумачення правових норм : навч. посіб. Львів : ЛьвДУВС, 2009. 336 с.
12. Тимофєєв О. О. Тлумачення податково-правових норм : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07. Ірпінь, 2010. 20 с.
13. Тодыка Ю. Н. Толкование Конституции и законов Украины: теория и практика : монография. Харьков : Факт, 2003. 328 с.
14. Черданцев А. Ф. Толкование права и договора : учеб. пособ. Москва : ЮНИТИ-ДАНА, 2003. 381 с.
15. Чулінда Л. І. Юридико-лінгвістичне тлумачення : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01. Київ, 2003. 20 с.