Фінансове право

§8.1. Загальнодержавні податки та збори.
Сучасний світ характеризується постійним зростання функцій покладених на державу, що в свою чергу визначає необхідність пошуку джерел поповнення доходної частини бюджету.   Податки та інші обов’язкові платежі до бюджету історично є  лідером в процесі формування доходів бюджету.  При цьому  їх роль зводиться не лише до фіскальної функції. Не менш важливою  сьогодні є регулятивна функція податкових платежів, яка забезпечує вплив держави на всі сторони економічного та соціального життя суспільства. Важливим при цьому є визначення стратегічного платника податків, тобто особу (юридичну або фізичну), на яку буде покладений більший податковий тягар (податковий тиск).  Світова практика  в сфері оподаткування визнає за раціональне  вирішувати дане питання користуючись двома критеріями: критерієм платоспроможності та оптимальної вигоди (адміністративної зручності). Перший  вимагає : за однакових умов  платники   податку повинні сплачувати однакові податки, а  більш високі доходи повинні оподатковуватися за більш високими ставками. В основу другого принципу  покладена ідея про те, що податки повинні сплачуватися у відповідності з тією вигодою яку отримує платник від тих державних програм, які фінансуються з бюджету, тобто від структури державних витрат.  Даний критерій розглядає податки як ціну за надані державні послуги. Сильною стороною такого підходу є те, що в ньому податкові надходження прямо залежать від бюджетних витрат .
Країни з розвиненою ринковою економікою  мають податкові системи в яких більший податковий тиск покладений на платників податків -  фізичних осіб.  Основним аргументом на користь такої стратегії є направлення витрат отриманих доходів . Значний  податковий тиск на юридичну особу зменшує можливості підприємств у рефінансуванні  прибутку, як основного джерела розвитку підприємств, негативно впливає на макроекономічні показники країни в цілому. Направлення ж доходів фізичних осіб  здебільшого - споживання.
Податкові системи розвинутих держав ґрунтуються на трьох найбільш касових податках: особистому прибутковому податку, податку на соціальне страхування та універсальних акцизах.
Податкова система України , як врегульована нормами права сукупність податкових платежів, що справляються на її території характеризується певною нестабільністю, що пов’язано з  її реформуванням та пошуком найбільш оптимальних варіантів її розвитку.   На сьогодні, в Україні більший податковий тягар несуть юридичні особи (підприємства). Зміна податкового законодавства та прийняття Податкового Кодексу в Україні є кроком в напрямі  зближення з європейською практикою побудови податкових систем.  Податковий тиск на юридичних осіб (підприємства), поступово зменшується , тоді як ставки податку на доходи фізичних осіб зростають відповідно до зростання доходів.
В  податковій системі України розрізняють податки, плату, збори та внески. Останні мають яскраво виражений цільовий характер та формують  позабюджетні фонди, наприклад єдиний внесок на загальнообов’язкове державне  соціальне страхування. Розмір та порядок його сплати регулюється Законом України від 08.07.2010 р. № 2464-У1 «Про збір і облік єдиного внеску на загальнообов’язкове  державне соціальне страхування».
В Україні найвагомішим принципом класифікації податків є принцип компетенції органу, що вводить дію податковий платіж на відповідній території:
Відповідно статті 9,  розділу 1  до загальнодержавних  належать такі податки та збори:
податок на прибуток підприємств;
 податок на доходи фізичних осіб;
 податок на додану вартість;
 акцизний податок;
 збір за першу реєстрацію транспортного засобу;
 екологічний податок;
 рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування   трубопроводами   природного   газу   та   аміаку територією України;
 плата за користування надрами;
плата за землю;
збір за користування радіочастотним ресурсом України;
збір за спеціальне використання води;
збір за спеціальне використання лісових ресурсів;
 фіксований сільськогосподарський податок;
збір   на   розвиток  виноградарства,  садівництва  і хмелярства;   
- мито;
- збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну  та  теплову енергію,  крім електроенергії,  виробленої кваліфікованими когенераційними установками;
- збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.
Дамо їм характеристику, опираючись на правовий механізм їх сплати, закріплений в нормах Податкового Кодексу України.
Податок на прибуток підприємства.
В загальній класифікації податків податок на прибуток підприємств є  загальнодержавним прямим особистим податком . Питома вага даного податку в бюджет  України є найбільшою. Він є потужним регулятором економічних процесів та стимулятором економічної активності в державі.
Незважаючи на величезне значення даного податку його впровадження в Україні характеризується нестабільністю податкового законодавства щодо  елементів правового механізму. За період з 1991 – 2010 року утримання податку з прибутку в Україні регулювалося нормами 4-х законів
1991 р. –  Закон УРСР «Про податок з підприємств і організацій». Об’єкт  оподаткування балансовий прибуток ( сума прибутків від реалізації товарів і послуг, інших матеріальних цінностей та доходів від позареалізаційних операцій за вирахуванням затрат пов’язаних з цими операціями).  Ставки податку диференційовані. Основна ставка податку – 35 %. Застосування інших ставок залежало від сфери діяльності підприємства.
1992 р. -  Введений в дію Закон України «Про оподаткування доходів підприємств і організацій» . Об’єкт  оподаткування : валовий дохід підприємства за вирахуванням матеріальних витрат і обов’язкових платежів. Таким чином, в об’єкт оподаткування  включалися  витрати на оплату праці підприємств. Базова ставка дорівнювала 18 %. При цьому для підтримки або ж стримування певних видів діяльності  застосовувались понижуючі та підвищуючи ставки. Наприклад, 15% - для спільних підприємств ; 9% - для дослідних заводів; 65% - для підприємств, що займаються посередницькою діяльністю; 70 %-  підприємницька діяльність в сфері розваг - ігровий бізнес.
1995 р. –  Закон України «Про оподаткування підприємств» . Об’єктом оподаткування  визначався балансовий прибуток, розрахований як сума прибутку від усіх видів діяльності. Базова ставка податку становила -30%. Понижуючі ставки встановлювалися для агропромислових підприємств  на рівні – 15 %.  Підвищуючі  ставки -  для посередницької діяльності (45%), ігрового бізнесу (60%).
1 липня 1997 р.   прийнято Закон України «Про оподаткування прибутку підприємства». Норми даного Закону змінили не лише основні елементи правового механізму податку, але і методичні основи  його обчислення.  Прибуток, що підлягав оподаткуванню визначався шляхом зменшення  суми скоригованого валового доходу на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. Складна  та трудомістка схема визначення  валового  доходу, скоригованого валового доходу, валових витрат вимагала від підприємств додаткового обліку. В системі господарського обліку  крім бухгалтерського необхідно було вести  новий вид обліку  - податковий.
Закон України «Про оподаткування прибутку підприємства »   втратив свою чинність  1 квітня 2011 року  у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України – 10 грудня 2010 року.  Правовий механізм податку та порядок його обчислення  знову кардинально змінено.

Характеристика елементів правового механізму податку на прибуток підприємству.

Правовий механізм податку  на прибуток підприємств  регулюється  нормами розділу ІІІ Податкового Кодексу України і включає всі елементи податку, як основні так і додаткові. Основні елементи (платник, об’єкт, ставка) визначають фундаментальні сутнісні характеристики даного податку тоді як додаткові (база оподаткування, порядок обчислення, податковий період, строк та порядок сплати, строк та порядок подання звітності) деталізують його специфіку.
Платники податку на прибуток. До платників даного податку при їх класифікації застосовується принцип податкової юрисдикції ( юридичні особи – резиденти, юридичні особи – нерезиденти).
Платниками податку з числа резидентів визначено:
- суб'єктів  господарювання  -  юридичних осіб, які провадять  господарську діяльність як на території України,  так і за її межами;
- управління  залізниці,  яке  отримує  прибуток   від основної  діяльності  залізничного  транспорту;   
- підприємства    залізничного    транспорту   та   їх структурні  підрозділи,  які  отримують  прибуток  від  неосновної діяльності залізничного транспорту;
- неприбуткові   установи   та   організації   у  разі отримання прибутку від неосновної діяльності  та/або  доходів,  що підлягають оподаткуванню .     
Платниками податку з числа нерезидентів визначено:
- юридичних    осіб,    що    створені   в   будь-якій організаційно-правовій  формі,  та  отримують  доходи  з  джерелом походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичні  привілеї  або   імунітет   згідно   з   міжнародними договорами України;
- постійні представництва нерезидентів,  які отримують доходи із джерелом походження з України  або  виконують  агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників.
- та інші.
Крім того до платників даного податку  відносять Національний банк України та установи кримінально-виконавчої системи та їх  підприємства.
Об’єкт  оподаткування.  
Підрахунок об’єкту оподаткування податком на прибуток підприємств на сьогодні заснований на системі  максимально наближеній до бухгалтерського обліку. Таким чином зі  вступом в силу розділу ІІІ ПКУ пройшла гармонізація податкового і бухгалтерського обліку.
Облік доходів, витрат і формування фінансових результатів діяльності підприємства є однією з найскладніших ділянок бухгалтерського обліку.
Джерелом інформації про результати  діяльності підприємства є звіт про фінансові результати  П(С)БО «Звіт про фінансові результати». Основними елементами (статтями) Звіту є доходи, витрати і фінансові результати (прибутки, збитки) діяльності підприємств.
У бухгалтерському обліку доходи і витрати поділяються за видами діяльності.
Звичайна діяльність – будь-яка діяльність підприємства, наприклад виробництво і реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг, реалізація оборотних активів. Звичайна діяльність підприємства у свою чергу, поділяється на операційну , фінансову та іншу діяльність.
Операційна діяльність – це основна діяльність підприємства, яка приносить дохід, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою.
Основною вважається діяльність підприємства , яка визначає та реалізує мету його створення.
Фінансова діяльність – це зміни в розміру і складу власного і позичкового капіталу підприємства.  Наприклад, випуск акцій, облігацій, одержання кредитів та позик.
Структурно-логічна схема визначення об’єкту оподаткування податком на прибуток  визначена п.п.134.1.1. ст.134 ПКУ: об’єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом  зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Податковим кодексом установлено, що доходи які враховуються для визначення об’єкта оподаткування визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання таких доходів,  обов’язковість  ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених   ПКУ.    
До доходів, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування відносять:
- доходи від   операційної   діяльності підприємства ( дохід   від  реалізації  товарів,  виконаних  робіт, наданих послуг).  Дохід від реалізації товарів визначається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар, а дохід від надання послуг та виконання робіт – за датою складання акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, що підтверджує виконання робіт або надання послуг .
-   дохід банківських установ, до якого включаються: а) процентні доходи  за  кредитно-депозитними  операціями  (в тому  числі  за кореспондентськими рахунками) та цінними паперами, придбаними банком;    б) комісійні доходи,  в тому  числі  за  кредитно-депозитними операціями, наданими     гарантіями,     розрахунково-касове обслуговування,  інкасацію та перевезення цінностей,  операціями з цінними  паперами,  операціями  на  валютному ринку,  операціями з довірчого управління;  в) прибуток від операцій з торгівлі цінними паперами;  та інші.
Порядок визначення доходів та їх склад регулюється статтею 135  розділу Ш ПКУ. При цьому слід врахувати норми статті 136, що дозволяють зменшити суму доходу при визначені об’єкту оподаткування.
Не враховуються  у склад доходів при визначені об’єкту такі доходи:
- сума  попередньої  оплати  та  авансів,  отримана  в рахунок оплати товарів, виконаних робіт, наданих послуг;
- суми податку на додану вартість, отримані/нараховані платником  податку  на  додану вартість,  нарахованого на вартість продажу товарів,  виконаних робіт,  наданих  послуг,  за  винятком випадків,  коли підприємство продавець не є платником податку на додану вартість;
-  суми  коштів  або  вартість  майна,   що   надходять платнику  податку  у  вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права,  емітовані таким  платником  податку,  в  тому числі  грошові  або майнові внески згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи;
- суми коштів або вартість майна,  отримані  платником податку  як  компенсація  (відшкодування)  за примусове відчуження державою іншого майна платника податку  у  випадках,  передбачених законом;
- та інші визначені нормами статті 136.ПКУ.
Визначені  для розрахунку  об’єкту оподаткування доходи відповідно до вимог законодавства платник зменшує на  собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та  суму  інших  витрат  звітного податкового періоду.
Склад витрат та порядок їх визначення регулюється статтею 138 ПКУ .
Витрати – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань , внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу ( крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником (пп.14.1.27 п.14.1 ст. 14 ПКУ).
До складу витрат, які враховуються при обчисленні об’єкта  оподаткування, включаються витрати операційної діяльності та інші витрати:
-  витрати операційної  діяльності,( операційними називають витрати пов’язані з виробництвом та реалізацією продукції, товарів, робіт, послуг). Зазначена категорія  складається з прямих матеріальних витрат,  прямих витрат на оплату праці, амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів,безпосередньо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничих витрат, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконанням робіт, наданням послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат (п.138.8 ст.138 ПКУ).
Таким чином в податковий облік вводиться категорія бухгалтерського обліку – собівартість.
Собівартість – це синтетичний показник, який характеризує витрати  підприємства на виробництво та реалізацію продукції. Дане визначення включає такі важливі положення:
собівартість відображає скільки і яких ресурсів було використано при виробництві продукції  та її реалізації;
величина використаних ресурсів має грошовий  характер вираження;
визначення собівартості завжди пов’язане з конкретними цілями і завданнями (виробництво,функціонування відділу, цеху, виріб тощо).
Витрати, що включаються до собівартості  реалізованої продукції і визначають поняття «виробнича собівартість».
До виробничої собівартості відносять:
прямі матеріальні витрати (вартість сировини, основних матеріалів, напівфабрикатів та комплектуючих які безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат);
прямі витрати на оплату праці (основна , додаткова заробітна плата робітників, зайнятих у виробництві і безпосередньо віднесена до конкретного об’єкту витрат);
інші прямі витрати (всі інші витрати, які можуть бути  безпосередньо віднесені на конкретний об’єкт витрат, наприклад, відрахування в єдиний загальнодержавний фонд соціального страхування) .
Витрати, що формують собівартість товарів, робіт , послуг, визначаються витратами того  звітного періоду в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Обов’язковим  правилом для визнання витрат є  наявність підтверджених первинних документів, обов’язковість ведення  і зберігання яких передбачено правилами бухгалтерського обліку, оформлених відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову  (бухгалтерську ) звітність в Україні». Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами бухгалтерського обліку.
При цьому платнику податку слід враховувати, що при визначені об’єкту оподаткування не всі витрати відносять на собівартість виготовленої продукції.
Не включаються до складу витрат витрати,  не  пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на:
- організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та   відпочинку,  придбання  та  розповсюдження  подарунків  (крім благодійних внесків та  пожертвувань  неприбутковим  організаціям
- суми попередньої (авансової) оплати товарів,  робіт, послуг;
- витрати на погашення основної суми отриманих  позик, кредитів   (крім   повернення   поворотної   фінансової  допомоги, включеної до складу доходів;
- витрати  на  придбання,  виготовлення,  будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати,  пов'язані  з  видобутком  корисних  копалин,  а  також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів,  які підлягають амортизації ;
- та інші визначені нормами ст. 140 Податкового Кодексу України.
Амортизація, об’єкти амортизації . Класифікація груп основних засобів та норми амортизації.   
Амортизація включається до складу  загальновиробничих витрат.  
Амортизація  - систематичний   розподіл   вартості основних засобів,  інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується,   протягом   строку   їх   корисного   використання (експлуатації).
З метою зближення податкового і бухгалтерського обліку в Податковому кодексі наведена класифікація основних засобів, яка раніше застосовувалась лише в бухгалтерському обліку. При цьому до основних засобів відносяться  і інші необоротні активи.  Нормами ПКУ передбачено  16 (замість 4 ) груп класифікації основних засобів.  З метою амортизації для кожної з груп передбачено мінімальні строки їх корисного використання. Нарахування амортизації  проводиться щомісячно, (замість щоквартально), окремо по кожному об’єкту основних засобів  та у відповідності з 5 методами нарахування амортизації, що передбачені правилами бухгалтерського обліку.
Методи нарахування  амортизації:
1) прямолінійний,   за   яким   річна    сума    амортизації визначається   діленням  вартості,  яка  амортизується,  на  строк корисного використання об'єкта основних засобів;
2) зменшення  залишкової  вартості,  за   яким   річна   сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року  або  первісної  вартості  на  дату  початку нарахування  амортизації та річної норми амортизації.  Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею  та результатом  кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість;
3) прискореного зменшення залишкової вартості,  за яким річна сума  амортизації  визначається  як  добуток  залишкової  вартості об'єкта  на  початок  звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми  амортизації,  яка обчислюється відповідно до строку корисного використання об'єкта і подвоюється.   Метод прискореного     зменшення     залишкової      вартості застосовується   лише  при  нарахуванні  амортизації  до  об'єктів основних засобів, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби);
4) кумулятивний, за яким річна сума амортизації визначається як  добуток  вартості,   яка   амортизується,   та   кумулятивного коефіцієнта.   Кумулятивний   коефіцієнт  розраховується  діленням кількості  років,  що  залишаються  до  кінця   строку   корисного використання  об'єкта  основних засобів,  на суму числа років його корисного використання;
5) виробничий, за яким місячна сума амортизації визначається як  добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт,  послуг) та виробничої ставки  амортизації.  Виробнича  ставка  амортизації обчислюється  діленням вартості,  яка амортизується,  на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.
Суми   амортизаційних   відрахувань   не  підлягають вилученню до  бюджету, а також не можуть бути базою для нарахування будь-яких податків та зборів.
Ставки податку на прибуток підприємства.
Основна ставка податку на прибуток підприємств становить 16 відсотків (стаття 151).
Положення даної норми застосовується з урахуванням пункту 10 розділу ХХ «Перехідні положення»
Відповідно ставки податку на прибуток підприємств становлять:
з 1  квітня  2011  року  по  31  грудня  2011  року включно - 23 відсотки;
з 1 січня  2012  року  по  31  грудня  2012  року  включно  - 21 відсоток;
з 1  січня  2013  року  по  31  грудня  2013  року  включно - 19 відсотків;
з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року включно - 18 відсотків;
з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року включно - 17 відсотків;
з 1 січня 2016 року - 16 відсотків.
За ставкою 0 відсотків  оподатковується прибуток  від  страхової діяльності юридичних осіб у  передбачених ПКУ випадках.
За ставками 0,  4,  6,  12,  15 і 20  відсотків оподатковуються доходи нерезидентів та прирівняних до них осіб із джерелом їх  походження з України у передбачених ПКУ випадках, встановлених статтею 160 ПКУ (Особливості оподаткування нерезидентів).
Податок  на прибуток підприємств нараховується платником самостійно за відповідними ставками по визначеним податковим періодам : календарні квартали, півріччя, три квартали, рік.
Податковий Кодекс, щодо даного податку передбачає ряд податкових пільг : звільнення  окремих підприємств від сплати податку на прибуток, наприклад, підприємств і організацій, які засновані громадськими організаціями інвалідів і є їх повною власністю; прибуток підприємств отриманий від продажу на митній території України продуктів дитячого харчування;  дозволу на «податкові канікули», наприклад, на період з 1 квітня 2011 року до 1 січня 2016 року застосовується ставка 0 відсотків для платників податку на прибуток, у яких розмір доходів кожного звітного податкового періоду наростаючим підсумком з початку року не перевищує трьох мільйонів гривень та нарахованої за кожний місяць звітного періоду заробітної плати (доходу працівників, які перебувають з платником податку у трудових відносинах, є меншим , ніж дві мінімальні заробітні плати, розмір яких встановлено законом); та інші.

Податок на доходи фізичних осіб.
Конституційний обов'язок громадян - сумлінно та своєчасно сплачувати податки та подавати декларацію - закріплений не тільки у Конституції України, але й у конституціях усіх провідних держав світу.
Власна система прибуткового оподаткування громадян в Україні була запроваджена із середини 1991 р. у результаті ухвалення Закону Української РСР "Про прибутковий податок з громадян Української РСР, іноземних громадян та осіб без громадянства" від 5.07.1991 р. Дію даного Закону призупинив, прийнятий  26 грудня 1992 р. Декрет Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян".
Таким чином, у незалежній Україні з 1992 по 2004 р. податок з доходів фізичних осіб справлявся відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. N 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" .  Відповідно до норм Декрету в Україні щодо оподаткування фізичних осіб встановлювалась прогресивна система оподаткування. Ставки податку встановлювалися диференційовано, в залежності від величини отриманого доходу:
місячний сукупний оподатковуваний дохід у розмірі до 17 грн. вважався неоподатковуваним мінімумом;
дохід від 18 до 85 грн. оподатковувався за ставкою 10% від суми доходу, що перевищувала розмір одного неоподатковуваного мінімуму;
від 86 до 170 грн. – 6 грн. 80 коп. + 15% від суми, що перевищувала 85 грн.;
від 171 до 1020 грн. – 19 грн. 55 коп. + 20% від суми, що перевищувала 170 грн.;
від 1021 до 1700 грн. – 189 грн. 55 коп. + 30% від суми, що перевищувала 1020 грн.;
понад 1700 грн. – 393 грн. 55 коп. + 40% від суми, що перевищувала 1700 грн.
22 травня 200З р. Верховна Рада України прийняла  Закон України  "Про податок з доходів фізичних осіб" N 889-IV який набув чинності з 1.01.2004 року. Норми даного Закону кардинально змінили принципи  оподаткування фізичних осіб в Україні  Серед найсуттєвіших нововведень даного Закону слід виділити:
оподаткування доходів фізичних осіб за прогресивною шкалою змінено на оподаткування за єдиною фіксованою ставкою для всіх категорій громадян в розмірі 13%, а з 1 січня 2007 р. – 15% ( крім фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які знаходяться на спрощеній або фіксованій системі сплати податку);
 Закон  ввів в юридичну практику  багато нових категорій, наприклад, дохід фізичних осіб, фізичні особи – резиденти, фізичні особи – нерезиденти, податкова соціальна пільга, податковий кредит;
при визначені об’єкту оподаткування визначальним став  вид доходу (заробітна плата, проценти, продаж (обмін) рухомого або нерухомого майна, спадщина, дарунки, виграші тощо), а не місце його отримання.
Закон України  "Про податок з доходів фізичних осіб" N 889-IV втратив свою чинність з прийняттям Податкового Кодексу України (ПКУ), що вступив у дію з 1.01.2011 року. Більшість положень Закону ввійшли в  розділ IV ПКУ «Податок на доходи фізичних осіб».
Правовий механізм податну на доходи фізичних осіб
Податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) є другим по значенню загальнодержавним, прямим, особистим податком в Україні. Його фіскальне та регулююче значення в системі податків та інших обов’язкових платежів в Україні з кожним роком зростає і є свідченням становлення в Україні економіки ринкового типу.
Правовий механізм ПДФО регулюється нормами розділу IV ПКУ.   
Платники податку.
Платниками податку є:
- фізична особа - резидент,  яка отримує доходи  як  з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;
- фізична  особа - нерезидент,  яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні;
Нововведенням ПКУ є віднесення до платників ПДФО податкових агентів, що підвищує їх податковий статус  та відповідальність.
В основі поділу платників податку на доходи фізичних осіб покладено рівень відповідальності (повна та неповна). Визнання фізичної особи – резидентом передбачає повну податкову відповідальність, тобто сплату податку з усіх зароблених доходів як в Україні так і за її межами.
Відповідно норм ПКУ  ст.14 розділ 1 п.14.1.214   фізична  особа  - резидент це - фізична особа,  яка має місце проживання в Україні.   У разі якщо  фізична  особа  має  місце  проживання  також  в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного  проживання  в  Україні;  якщо  особа  має  місце постійного  проживання також в іноземній державі,  вона вважається резидентом,  якщо має більш тісні особисті чи  економічні  зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні.  У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів,  не  можна  визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав,  вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше  183  днів  (включаючи  день  приїзду  та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.     Достатньою (але  не  виключною)   умовою   визначення   місця знаходження  центру  життєвих  інтересів  фізичної  особи  є місце постійного  проживання  членів  її  сім'ї  або  її  реєстрації  як суб'єкта підприємницької діяльності.
Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.
Якщо всупереч  закону  фізична особа - громадянин України має також громадянство іншої країни,  то  з  метою  оподаткування  цим податком  така особа вважається громадянином України,  який не має права на залік податків,  сплачених за кордоном.    
Якщо фізична  особа  є  особою  без  громадянства і на неї не поширюються  всі попередні положення, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.
Достатньою підставою  для  визначення  особи   резидентом   є самостійне  визначення нею основного місця проживання на території України,  або її реєстрація як самозайнятої особи.         
Податковий  агент, щодо  ПДФО - юридична особа (її філія,  відділення,  інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента  - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати,  надання)  доходу  (у  грошовій  або  негрошовій  формі) зобов'язані   нараховувати,   утримувати  та  сплачувати  податок до бюджету від імені та за рахунок  фізичної  особи  з доходів,  що виплачуються такій особі, вести податковий облік,  подавати податкову  звітність  податковим органам  та  нести  відповідальність  за  порушення    норм Податкового Кодексу
Об’єкт оподаткування
Об'єкт оподаткування  щодо ПДФО визначається окремо для резидента та для нерезидента фізичної особи.     
Об'єктом оподаткування резидента є:
загальний  місячний  (річний)  оподатковуваний дохід;
-  доходи  з  джерела  їх  походження  в  Україні,  які остаточно   оподатковуються   під  час  їх  нарахування  (виплати, надання);
- іноземні доходи  -  доходи  (прибуток),  отримані  з джерел за межами України.
Об'єктом оподаткування нерезидента є:
загальний  місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні;
-  доходи  з  джерела  їх  походження  в  Україні,  які остаточно   оподатковуються   під  час  їх  нарахування  (виплати, надання).
Важливою складовою  правового механізму податку на доходи фізичних осіб є  база оподаткування.
Базою оподаткування ПДФО є  чистий  річний  оподатковуваний дохід,    який визначається шляхом зменшення загального (річного) оподатковуваного доходу   на суми податкової знижки , на яку має право фізична особа – резидент за результатами  звітного року.
Доходи, що включаються в місячний (річний) оподатковуваний   дохід  платника ПДФО – це система доходів , що характеризує весь спектр доходів ринкової економіки: проценти , рента, дивіденди , операції з рухомим та нерухомим майном та інші.
Детальний перелік доходів, що відносяться до загального (місячного) річного оподатковуваного доходу визначений п.п.164.2 ст.164 ПКУ. Так, до них відносять:
- доходи  у  вигляді  заробітної   плати,   нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту);
- суми  винагород   та   інших   виплат,   нарахованих (виплачених)   платнику     податку     відповідно    до  умов цивільно-правового договору;
- доходи від продажу об'єктів  майнових  і  немайнових прав,  зокрема   інтелектуальної   (промислової)   власності,  та прирівняні  до  них  права,  доходи  у  вигляді   сум   авторської винагороди,  іншої  плати  за  надання  права  на користування або розпорядження іншим особам нематеріальним активом (творами  науки, мистецтва,   літератури   або  іншими  нематеріальними  активами), об'єкти права інтелектуальної промислової власності та  прирівняні до  них права (далі - роялті),  у тому числі отримані спадкоємцями власника такого нематеріального активу;
- частина доходів від операцій з майном;
- дохід  у  вигляді  дивідендів,   виграшів,   призів, процентів  (крім  тих, що  законодавством  дозволено не включати у загальний місячний (річний оподаткований дохід;
- дохід   у   вигляді   вартості   успадкованого   чи отриманого у дарунок майна у  визначених межах;
- інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери. формах;
-  дохід, отриманий платником податку  як додаткове благо;
- суму надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством  строки.
- та інші доходи .
В  структурі загальних місячних (річних) оподатковуваних доходів особливе місце займає заробітна плата. Особливості її оподаткування регулюються п.п.164.6 ст.164.
Під час нарахування доходів у формі  заробітної  плати база  оподаткування  визначається  як  нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску  на  загальнообов'язкове  державне соціальне   страхування,  страхових  внесків  до  Накопичувального фонду,  а  у  випадках,  передбачених  законом,   -   обов'язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної  плати  працівника,  а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності. (Закон України від 08.07.2010 «Про збір і облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»
З метою забезпечення соціальної справедливості та захисту малозабезпечених верств населення нормами ПКУ передбачено ряд доходів, що не включаються в перелік оподатковуваних.
Доходи, які не включаються до розрахунку  загального місячного (річного)     оподатковуваного доходу .
До  загального  місячного  (річного)  оподатковуваного доходу платника податку не включаються , наприклад,такі доходи:
- сума державної та соціальної  матеріальної  допомоги, державної допомоги у вигляді адресних виплат та надання соціальних і реабілітаційних послуг відповідно до закону,  житлових та  інших субсидій  або дотацій,  компенсацій (включаючи грошові компенсації інвалідам,  на  дітей-інвалідів  при   реалізації   індивідуальних програм реабілітації інвалідів), винагород і страхових виплат, які отримує платник податку з бюджетів та фондів загальнообов'язкового державного  соціального страхування та у формі фінансової допомоги інвалідам з Фонду соціального захисту інвалідів згідно із законом, у тому числі (але не виключно) ;
- сума доходів,  отриманих платником податку у вигляді процентів,  що нараховані на цінні папери, емітовані Міністерством фінансів України;
- сума  відшкодування  платнику податку розміру шкоди, заподіяної йому внаслідок Чорнобильської катастрофи,  у порядку та сумах, визначених законом;
- сума єдиного внеску на загальнообов'язкове  державне соціальне  страхування  платника податку,  що вносяться за рахунок його роботодавця у розмірах, визначених законом;
- сума страхових внесків до Накопичувального фонду,  а у випадках, передбачених законом, - обов'язкові страхові внески до недержавного пенсійного фонду та фонду банківського управління;      
- вартість   безоплатного   лікувально-профілактичного харчування,   молока  або  рівноцінних  йому  харчових  продуктів, газованої солоної води, мийних і знешкоджувальних засобів, а також спеціального   одягу,   спеціального   взуття   та  інших  засобів індивідуального захисту,  якими роботодавець  забезпечує  платника податку відповідно   до   Закону   України   "Про  охорону  праці" ( 2694-12  ),  спеціального  (форменого)  одягу  та   взуття,   що надається  роботодавцем у тимчасове користування платнику податку, який перебуває з ним у трудових відносинах;
- аліменти, що виплачуються платнику податку згідно з рішенням  суду  або  за  добровільним  рішенням  сторін  у  сумах, визначених згідно  із  Сімейним  кодексом України ( 2947-14 ),  за винятком виплати аліментів нерезидентом незалежно від їх  розміру, якщо   інше  не  встановлено  міжнародними  договорами,  згода  на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
- та інші , відповідно до статті 165 ПКУ.
Велике значення в системі елементів правового механізму ПДФО має – податкова знижка ( у Законі N 889-IV податковий кредит).
До податкової знижки включаються фактично  здійснені протягом  звітного  податкового  року  платником  податку витрати, підтверджені    відповідними    платіжними    та    розрахунковими документами,   зокрема   квитанціями,  фіскальними  або  товарними чеками,  прибутковими касовими  ордерами,  копіями  договорів,  що ідентифікують  продавця  товарів  (робіт,  послуг)  і  їх  покупця (отримувача).  У зазначених документах  обов'язково  повинно  бути  відображено  вартість  таких  товарів  (робіт,  послуг) і строк їх продажу (виконання, надання).
Платник ПДФО має право включити  до  податкової  знижки  у зменшення  оподатковуваного  доходу за наслідками звітного податкового  року  фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати:
- частину суми процентів,  сплачених  таким  платником податку   за   користування   іпотечним   житловим   кредитом;
- суму коштів або вартість майна,  переданих платником податку   у   вигляді   пожертвувань   або   благодійних   внесків неприбутковим організаціям,  зареєстрованим в Україні та  внесеним до  Реєстру  неприбуткових організацій та установ на дату передачі таких коштів та майна,  у розмірі, що не перевищує 4 відсотки суми його загального оподатковуваного доходу такого звітного року;
- суму коштів,  сплачених платником податку на користь закладів  освіти  для  компенсації  вартості  здобуття   середньої професійної  або вищої освіти такого платника податку та/або члена його сім'ї першого ступеня споріднення, який не одержує заробітної плати.  Така сума не може перевищувати розміру доходу визначеного як добуток прожиткового мінімуму , встановленого на 1.01 поточного року на 1,4 і округленого до найближчих 10 ,  в розрахунку на кожну особу,  яка навчається,  за кожний повний або неповний місяць навчання протягом звітного  податкового року;
- суму коштів,  сплачених платником податку на користь закладів охорони здоров'я для компенсації вартості платних  послуг з  лікування (крім визначених ст. 166 п.166.3.4.  ПКУ.)
- та інші витрати перелік яких,  регулюється ст. 166 ПКУ.
Обмеження права на нарахування податкової знижки.
Податкова   знижка   може   бути   надана   виключно резиденту,  який має реєстраційний номер облікової картки платника податку,  а так само резиденту - фізичній особі,  яка  через  свої релігійні  переконання  відмовилась  від  прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та  офіційно  повідомила про  це відповідний орган державної податкової служби і має про це відмітку у паспорті;
- загальна сума податкової знижки, нарахована платнику податку  в  звітному  податковому році,  не може перевищувати суми річного  загального  оподатковуваного  доходу  платника   податку, нарахованого  як заробітна плата;
- якщо  платник  податку  не  скористався  правом   на нарахування  податкової  знижки за наслідками звітного податкового року, таке право на наступні податкові роки не переноситься.
Щодо  загально місячного оподаткованого доходу , то  платник податку, який отримує дохід у вигляді заробітної плати, що не перевищую визначеної ПК суми,  має право на податкову соціальну пільгу (ПСП).
Податкова соціальна пільга – сума, на яку платник податку може зменшити свій загальномісячний оподатковуваний дохід.
Граничний розмір доходу, який дає право на ПСП розрахункова величина, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень ( п.п. 169.4 ПКУ).
Розмір податкової соціальної пільги  залежить від категорії платників податку (будь-який платник податку; платник податку, що утримує двох чи більше дітей віком до 18 років; платник податку, що є одинокою матір’ю (батьком), учнем, студентом, аспірантом; Героєм України тощо.
Відповідно до кожної категорії платників встановлюється розмір СПП, на яку платник ПДФО може розраховувати.   
Передбачені ПКУ розміри  податкової соціальної пільги дорівнюють для окремих платників податку :  100  відсоткам  розміру прожиткового мінімуму для  працездатної  особи  (у  розрахунку  на місяць),  встановленому  законом  на  1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку;   150 відсоткам суми загальної пільги або  200 відсоткам  суми  загальної пільги для окремо визначених платників.
Наприклад:
-  у   розмірі,   що  дорівнює  100  відсоткам  розміру прожиткового мінімуму для  працездатної  особи  (у  розрахунку  на місяць),  встановленому  законом  на  1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку      (п.п.169.1.1 розділ 1У ПКУ);
-  у розмірі,  що дорівнює 100 відсоткам  суми  пільги, визначеної   підпунктом  169.1.1  цього  пункту,  -  для  платника податку,  який утримує двох чи більше дітей віком до 18 років, - у розрахунку на кожну таку дитину
(п.п. 169.1.2.розділу 1У ПКУ);
-  у  розмірі,  що  дорівнює 150 відсоткам суми пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 цього пункту,  - для такого платника податку, який:
а) є   одинокою   матір'ю  (батьком),  вдовою  (вдівцем)  або опікуном,  піклувальником - у розрахунку на кожну дитину віком  до 18 років;
б) утримує  дитину-інваліда  -  у  розрахунку  на  кожну таку дитину віком до 18 років;
в) є  особою,  віднесеною  законом  до  першої   або   другої категорій   осіб,   які   постраждали   внаслідок   Чорнобильської катастрофи,  включаючи  осіб,  нагороджених   грамотами   Президії Верховної  Ради  УРСР у зв'язку з їх участю в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;
г) є учнем, студентом, аспірантом, ординатором, ад'юнктом;
Та інші.
-  у розмірі,  що дорівнює 200 відсоткам  суми  пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 цього пункту,  - для такого платника податку, який є:
а) Героєм   України,   Героєм   Радянського   Союзу,   Героєм Соціалістичної  Праці  або повним кавалером ордена Слави чи ордена Трудової Слави, особою, нагородженою чотирма і більше медалями "За відвагу";
б) учасником  бойових  дій  під час Другої світової війни або особою, яка у той час працювала в тилу, та інвалідом I і II групи, з  числа  учасників  бойових дій на території інших країн у період після Другої  світової  війни,  на  яких  поширюється  дія  Закону України  "Про  статус  ветеранів  війни,  гарантії  їх соціального захисту" ( 3551-12 );
в) колишнім   в'язнем   концтаборів,  гетто  та  інших  місць примусового утримання під час Другої світової  війни  або  особою, визнаною репресованою чи реабілітованою;
Та інші.
При нарахування податкової соціальної пільги на період 2012 р., 2013 р, 2014 р. необхідно керуватися нормами розділу ХІХ  Прикінцеві положення, п.1.ПКУ.   Відповідно даної норми  до 31 грудня 2014 року загальна податкова пільга дорівнює 50 % прожиткового мінімуму для працездатної особи  (у розрахунку на місяць).
Умови нарахування ПСП визначені у п.п. 169.4.1. ст..169 . р. IV ПКУ.
Податкова   соціальна   пільга   застосовується   до нарахованого  платнику  податку   місячного   доходу   у   вигляді заробітної   плати   тільки   за  одним  місцем  його  нарахування (виплати).
Платник  податку   подає   роботодавцю   заяву   про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги.
Податкова соціальна пільга не може бути  застосована до:
-  доходів платника податку, інших ніж заробітна плата; - заробітної плати,   яку  платник  податку  протягом  звітного податкового  місяця  отримує  одночасно  з  доходами   у   вигляді стипендії,  грошового  чи майнового (речового) забезпечення учнів, студентів, аспірантів, ординаторів, ад'юнктів, військовослужбовців, що виплачуються з бюджету;
-  доходу самозайнятої  особи  від  провадження  підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності.
Ставки податку.
Нормами Податкового Кодексу України з метою оподаткування фізичних осіб введені наступні ставки : 0, 5,10, 15, 17, 30.
Ставка    податку    становить   15   відсотків   бази оподаткування щодо доходів, одержаних  у формі заробітної плати,  інших  заохочувальних  та  компенсаційних виплат або інших виплат і винагород,  які виплачуються (надаються) платнику   у   зв'язку   з    трудовими    відносинами    та    за цивільно-правовими  договорами;  виграшу  у державну та недержавну грошову  лотерею,  виграш   гравця   (учасника),   отриманий   від організатора азартної гри.
Ставка податку становить 17 відсотків бази оподаткування у випадку, коли загальна сума отриманих платником податку доходів у звітному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати (МЗП),встановленої Законом «Про Державний бюджет» на 1 січня звітного податкового року.
Ставка  податку  становить 5 відсотків бази оподаткування щодо доходу, нарахованого як: процент на поточний  або  депозитний  (вкладний)  банківський рахунок;  процентний або дисконтний дохід за іменним  ощадним (депозитним) сертифікатом;  процент на вклад (депозит) члена кредитної спілки у кредитній спілці;  дохід, який  виплачується  компанією,  що  управляє  активами інституту спільного інвестування,  на розміщені активи  відповідно до закону; та інші.
Ставка  податку 30 відсотків   бази оподаткування щодо доходів,  нарахованих як виграш чи приз (крім у державній  та  недержавній  грошовій  лотереї  та  виграшу  гравця (учасника),  отриманого  від організатора азартної гри) на користь резидентів або нерезидентів.
Ставка    податку    становить   10   відсотків   бази оподаткування щодо доходу у формі  заробітної  плати шахтарів - працівників,  які  видобувають   вугілля,   залізну   руду,   руди кольорових  і  рідкісних  металів,  марганцеві  та  уранові  руди, працівників шахтобудівних підприємств,  які зайняті  на  підземних роботах повний робочий день та 50 відсотків і більше робочого часу на   рік та інших важких роботах.
Ставка податку становить 0 відсотків бази оподаткування у формі дарунків, спадщини  у разі якщо вони отримані від осіб першого рівня споріднення (чоловік, дружина, батьки, та інші особи віднесені  п.п.14.1.263 ст.14, розділу 1 ПКУ до 1 рівня споріднення.
Податок на прибуток підприємств та податок на доходи фізичної особи   справляється за загальною схемою оподаткування. Сплата податків за загальною системою оподаткування передбачає, що платник податків, який здійснює діяльність, чи отримує доходи (майно), що підпадають під об’єкт  оподаткування, за кожним таким об’єктом сплачує до бюджету окремий податок  ( інший обов’язків платіж) у порядку та розмірах, визначених Податковим Кодексом. Але Податковим Кодексом України передбачена можливість для платників податків – підприємців (юридичних і фізичних осіб) обрати іншу схему оподаткування – спрощену .
Спрощена система оподаткування, обліку та звітності – особливий механізм справляння податків і зборів, що  встановлює заміну сплати окремих податків та зборів на сплату єдиного податку в порядку та на умовах визначених розділом Х IV «Спеціальні податкові режими» ПКУ.
ПКУ передбачає ряд  суттєвих обмежень щодо  осіб які можуть обрати  спрощену схему оподаткування, виконання яких є обов’язковим.  
Серед прямих податків заслуговують на увагу і т.з змішані податки, платниками яких є як фізичні так і юридичні особи. До таких податків слід віднести в першу чергу плату (податок) на землю, податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, фіксований сільськогосподарський податок  та інші.  Змішаними є також збори: збір за першу реєстрацію транспортного засобу (відноситься до загальнообов’язкових), збір за місця для паркування транспортних засобів , туристичний збір( останні відносяться до місцевих зборів) та інші.

Податок на додану вартість.
Податок на додану вартість (ПДВ) в загальній класифікації податків є загальнодержавним , непрямим, універсальним акцизом.
Особливістю  універсальних акцизів у порівнянні з іншими непрямими податками є  широка база оподаткування; можливість використання універсальних ставок, простота контролю за надходженням до державного бюджету. Тому  даний податок широко застосовується у світовій практиці оподаткування. Але, слід зауважити, що в деяких країнах світу (Австрії, Швейцарії, Канаді, США, Японія) ПДВ не використовують, мотивуючи це тим, що він негативно впливає на добробут громадян, прямо впливаючи на ціни товарів, робіт, послуг.  Адже фактичними платниками ПДВ є споживачі. Ставки ПДВ у різних країнах суттєво відрізняються: Німеччина -14%, Великобританія -15%, Данія – 22 %. Формування єдиного європейського ринку сприяє реалізації домовленості між країнами – членами Європейського Союзу щодо уніфікації ставок ПДВ на рівні 15%.
В Україні ПДВ введений з січня 1992 року і на сьогодні є одним з основних джерел формування Державного бюджету України.
За своєю економічною сутністю ПДВ – це форма  вилучення в бюджет частини доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва та обігу товарів, робіт, послуг.  Велике позитивне значення ПДВ – відсутність кумулятивного ефекту на відміну від попередніх універсальних акцизів, наприклад, податку з обороту.
З 1.01.2011 року платникам ПДВ необхідно вести облік ПДВ за новими правилами, встановленими розділом  У ПКУ.  Докодеківський Закон України «Про податок на додану вартість» втратив свою чинність.  Нормами податкового кодексу  введено ряд змін до правового механізму даного податку.
Платники податку на додану вартість.
Платників ПДВ можна представити як систему суб’єктів.
1) будь-яка особа,  що провадить  господарську  діяльність  і реєструється  за  своїм добровільним рішенням як платник податку;
2) будь-яка особа,  що зареєстрована або підлягає  реєстрації як платник податку;
3) будь-яка  особа,  що  ввозить  товари  на  митну територію України  в  обсягах,  які  підлягають  оподаткуванню,  та  на  яку покладається   відповідальність   за   сплату   податків   у  разі переміщення товарів через  митний  кордон  України  відповідно  до Митного кодексу України;
4) особа,  що веде облік результатів діяльності за  договором про спільну діяльність без утворення юридичної особи;
5) особа  -  управитель  майна,  яка  веде окремий податковий облік з податку на додану вартість  щодо  господарських  операцій,пов'язаних  з  використанням  майна,  що  отримане в управління за договорами управління майном.
Та інші.
До осіб , що підлягають обов’язковій реєстрації  як платники ПДВ належать особи    загальна сума від  здійснення  операцій  з постачання  товарів/послуг,  що  підлягають оподаткуванню  протягом останніх  12  календарних  місяців,   сукупно   перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість). Така особа зобов'язана зареєструватися  як  платник  податку  в  органі доходів і зборів  за  своїм місцезнаходженням (місцем проживання) , крім особи, яка є платником єдиного податку.   
Якщо  особа,  яка  провадить оподатковувані операції не є платником податку  у  зв'язку  з  тим,  що обсяги оподатковуваних операцій є меншими  від  встановленої  зазначеною    суми  та   обсяги постачання товарів/послуг   іншим  платникам  податку  за  останні 12 календарних місяців сукупно становлять не  менше  50  відсотків загального  обсягу  постачання,  і   вважає  за  доцільне  добровільно зареєструватися як платник податку,  така реєстрація  здійснюється за її заявою.
Об’єкт  оподаткування.
Об'єкт ПДВ – доходи, майно, прибуток, вартість товарів, робіт, послуг, інші категорії, що мають вартісні і кількісні характеристики, із наявністю яких у платника  законодавство пов’язує  виникнення податкового обов’язку. Таким чином   ПДВ  є  багатооб’єктним податком.
Відповідно до ст. 185 ПКУ  до  об’єкту при нарахуванні  даного податку відносяться:
а) постачання товарів,  місце постачання яких розташоване  на митній території України,  відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі  операції  з  передачі  права  власності  на  об'єкти застави  позичальнику  (кредитору),  на товари,  що передаються на умовах товарного кредиту,  а також з передачі об'єкта  фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;
б) постачання  послуг,  місце  постачання яких розташоване на митній території України;
в) ввезення товарів  (супутніх  послуг)  на  митну  територію України в митному режимі імпорту або реімпорту;
г) вивезення  товарів  (супутніх  послуг)  у  митному  режимі експорту або реекспорту. Та інші.
Податковим кодексом значно розширено  визначення термінів «поставка товарів» і «поставка послуг» та встановлено нові правила визначення місця поставки товарів та послуг.
Ставки податку .
Ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах:
а) 17 відсотків;
б) 0 відсотків.
Підрозділ 2. розділу ХХ Перехідні положення ПКУ встановлює, що ставки будуть діяти з 1 січня 2015 року. До визначеної дати, включно до 31 грудня 2014 року ставка податку становить 20 відсотків.
Ставка 0 відсотків застосовується для окремих видів операцій (визначених у п.195.1, п.8.15 підрозділу ІІ розділу ХХ ПКУ, а також при експорті «пільгових» товарів, визначених у Кодексі.
Механізм нарахування ПДВ побудований  на визначені не об’єкту, а бази оподаткування, визначення якої  регулюється ст. 188,189,190, 191 ПКУ.
Суми податку , що підлягають сплаті в бюджет або бюджетному відшкодуванню визначаються як різниця між податковим зобов’язанням та податковим кредитом.      
Податкове зобов’язання – загальна сума податку на додану вартість одержана (НАРАХОВАНА) платником податку у звітному (податковому) періоді.
Податковий кредит – сума на яку платник податку може зменшити податкове зобов’язання.
При визначенні сум ПДВ , що підлягають сплаті в бюджет або бюджетному відшкодуванню необхідно зважати на систему пільг, що надаються державою і суттєво впливають на величину бази оподаткування.
Система пільг , щодо ПДВ включає :
операції ,  що не є об’єктом  оподаткування;
операції, що звільнені від  оподаткування;
операції, що оподатковуються за нульовою ставкою.
Найважливішим документом при розрахунку ПДВ (податкового зобов’язання (ПЗ) та податкового кредиту (ПК) є податкова накладна. Податкова накладна повинна мати всі реквізити зазначені у Податковому Кодексі.
Податкова накладна –  основний документ податкової звітності, щодо сплати ПДВ. Податковим кодексом вводиться Єдиний  реєстр податкових накладних  (ЄРПН)в електронному вигляді.
Платник    податку    зобов'язаний    надати   покупцю (отримувачу) на  його  вимогу  підписану  уповноваженою  платником особою   та   скріплену   печаткою   податкову  накладну,  у  якій зазначаються в окремих рядках усі реквізити визначені нормами Податкового кодексу:   
а) порядковий номер податкової накладної;   
б) дата виписування податкової накладної;  
в) повна  або  скорочена   назва,   зазначена   у   статутних документах  юридичної  особи  або  прізвище,  ім'я  та по батькові фізичної  особи,  зареєстрованої  як  платник  податку  на  додану вартість, - продавця товарів/послуг;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); та інші.
Форма  та  порядок  заповнення  податкової   накладної  затверджуються центральним органом державної податкової служби.
Звітні (податкові) періоди щодо ПДВ. Звітним   (податковим)  періодом  є  один  календарний місяць,  а  у  випадках,   особливо   визначених     Кодексом, календарний квартал. Так, квартальний звітний період можуть  обрати для себе тільки ті платники, які мають право на застосування нульової ставки податку на прибуток , відповідно п.п. «б» п.154.6 розд. ІІІ ПКУ.
Для окремих  категорій платників (особливо надійних та добросовісних) ПДВ, з прийняттям Кодексу,визначена можливість отримання автоматичного бюджетного відшкодування, тобто в прискореному режимі. Бюджетне відшкодування для таких платників буде здійснюватися тільки на основі камеральної перевірки декларації по ПДВ. Після такої перевірки податкові органи  повинні подати в Державне казначейство заключення  про можливість відшкодування ПДВ. Протягом 3-х операційних днів після отримання  позитивного заключення Державне казначейство повинно перерахувати на рахунок такого платника суму бюджетного відшкодування.

Акцизний податок.
Акцизний податок – загальнодержавний, непрямий, індивідуальний акциз.
Правовий механізм податку закріплений розділом VI Податкового Кодексу України.
Платники податку .
Платниками податку є:
- особа, яка виробляє підакцизні товари (продукцію) на митній території України, у тому числі з давальницької сировини.
- особа - суб'єкт господарювання, яка  ввозить підакцизні товари (продукцію) на митну територію України.
- фізична особа - резидент або нерезидент, яка ввозить підакцизні   товари  (продукцію)  на  митну  територію  України  в обсягах,  що  підлягають  оподаткуванню,  відповідно  до   митного законодавства.
- особа,  яка  реалізує конфісковані підакцизні товари (продукцію),  підакцизні товари (продукцію), визнані безхазяйними, підакцизні  товари  (продукцію),  за якими не звернувся власник до кінця строку зберігання,  та підакцизні товари (продукцію),  що за правом  успадкування  чи  на інших законних підставах переходять у власність  держави,  якщо   ці   товари   (продукція) підлягають реалізації (продажу) в установленому законодавством порядку.
- особа,   яка   реалізує  або  передає  у  володіння, користування чи розпорядження підакцизні  товари  (продукцію),  що були  ввезені  на  митну  територію  України  із  звільненням  від оподаткування до закінчення строку, визначеного законом.
- особа,  на  яку покладається дотримання вимог митних режимів,  що передбачають звільнення  від  оподаткування,  у  разі порушення таких вимог.
- особа,  на  яку  покладається  виконання  умов  щодо цільового використання підакцизних  товарів  (продукції),  на  які встановлено  ставку  податку  0 гривень за 1 літр 100-відсоткового спирту,  0 євро за 1000 кг нафтопродуктів у разі  порушення  таких умов.
- особа, на яку при здійсненні операцій з підакцизними товарами  (продукцією),  які  не  підлягають   оподаткуванню   або звільняються  від оподаткування,  покладається виконання умов щодо цільового використання  підакцизних  товарів  (продукції)  в  разі порушення таких умов.
- замовники,  за дорученням яких виробляються підакцизні товари (продукція) з  давальницької  сировини,  сплачують  податок виробнику.
Об’єкт оподаткування.
Об'єктами оподаткування є операції з:
- реалізації  вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції);
- реалізації  (передачі)  підакцизних  товарів (продукції)  з  метою власного споживання,  промислової переробки, здійснення  внесків  до  статутного капіталу,   а   також   своїм працівникам;
- ввезення  підакцизних  товарів  (продукції) на митну територію України;
- реалізації   конфіскованих  підакцизних  товарів (продукції),  підакцизних  товарів (продукції), визнаних безхазяйними, підакцизних товарів (продукції), за   якими   не звернувся  власник  до  кінця  строку  зберігання,  та підакцизних товарів  (продукції),  що  за  правом  успадкування  чи  на  інших законних підставах переходять у власність держави;
- реалізації або передачі у володіння, користування чи розпорядження підакцизних товарів (продукції),  що були ввезені на митну  територію  України  із  звільненням  від  оподаткування  до закінчення  строку,  визначеного  законодавством;
- обсяги  та  вартість  втрачених  підакцизних товарів (продукції),  що перевищують встановлені норми втрат.
Підакцизні товари та ставки податку
До підакцизних товарів належать: спирт етиловий та інші спиртові дистиляти,  алкогольні напої, пиво; тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну; нафтопродукти, скраплений газ; автомобілі легкові,  кузови до них,  причепи та напівпричепи, мотоцикли.
Ставки податку .
Ставки акцизного податку  єдині на всій території України.
Особливістю закріплення акцизного податку є відсутність базової ставки і використання цілої системи конкретних ставок для окремих товарів.
Податковим Кодексом  визначаються такі види ставок акцизного податку : адвалерні (процентні), специфічні (тверді), адвалорні та специфічні одночасно.
Специфічні (тверді) - ставки акцизного податку, що встановлюють величину суми податку, що підлягає сплаті, залежно від фізичних показників виміру бази оподаткування (обсяг, маса , потужність тощо).
Адвалорні (процентні) – ставки акцизного податку, які  встановлюють суму акцизу, що підлягає сплаті в бюджет виходячи з податкової бази, що вимірюється вартісними показниками.
Розмір ставок акцизного податку в залежності від підакцизного товару регулюється ст. 215 розділу VI  ПКУ.

Збір за першу реєстрацію транспортного засобу.
Платниками  збору  є  юридичні  та фізичні особи,  які здійснюють першу реєстрацію в  Україні  транспортних  засобів,  що відповідно Податкового кодексу є об'єктами оподаткування.
Об'єкти оподаткування збором
Транспортні  засоби,  які  є  об'єктами  оподаткування збором:
1. колісні транспортні засоби, крім:
а) транспортних  засобів  та   інших   самохідних   машин   і механізмів,  що  закріплені  на  праві  оперативного управління за військовими   частинами,   військовими   навчальними    закладами, установами  та  організаціями  Збройних Сил України,  які повністю утримуються  за  рахунок  бюджету,  крім  тих,  що  віднесені   до транспортної  групи,  в  порядку,  визначеному  головним органом у системі  центральних  органів  виконавчої  влади  із  забезпечення реалізації  державної  політики  з  питань  національної безпеки у воєнній сфері, оборони і військового будівництва;
б) транспортних  засобів  та   інших   самохідних   машин   і механізмів,  що  закріплені  на  праві  оперативного управління за військовими формуваннями головного органу  в  системі  центральних органів виконавчої  влади  у  сфері  охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки,  безпеки  дорожнього  руху,  які повністю утримуються за рахунок бюджету, крім тих, що віднесені до транспортної групи, в порядку, визначеному таким головним органом;
в) транспортних  засобів  та   інших   самохідних   машин   і механізмів,  що  закріплені  на  праві  оперативного управління за підрозділами служби цивільного захисту,  які повністю  утримуються за рахунок бюджету,  крім тих, що віднесені до транспортної групи, в порядку,  визначеному головним  органом  у  системі  центральних органів  виконавчої  влади  із  забезпечення  реалізації державної політики у сфері цивільного захисту населення;
г) транспортних  засобів  вантажних,  самохідних,  що використовуються на заводах,  складах,  у портах та аеропортах для перевезення вантажів на короткі відстані,  - товарна позиція  8709 згідно з УКТ ЗЕД ( 2371г-14 );
ґ) транспортних засобів швидкої медичної допомоги;
д) машин  і  механізмів  для  сільськогосподарських  робіт  - товарні позиції 8432 і 8433 згідно з УКТ ЗЕД ( 2371г-14 );
е) причепів (напівпричепів);
є) мопедів;
ж) велосипедів;
2. судна,  зареєстровані у Державному судновому реєстрі України або у Судновій книзі України;
3. літаки  і  вертольоти,  зареєстровані  у  Державному реєстрі цивільних повітряних суден України або у Реєстрі державних повітряних суден України, крім:
а) літаків і вертольотів Збройних Сил України;
б) літаків і вертольотів головного органу  у  системі центральних  органів  виконавчої  влади  з   питань   забезпечення реалізації   державної   політики   у   сфері  цивільного  захисту населення,  а також органів управління та сил цивільного  захисту, що виконують завдання цивільного захисту.
База оподаткування збором
База оподаткування визначається:
1. для колісних транспортних засобів:
а) для   мотоциклів,   легкових  автомобілів  (крім  легкових автомобілів,  обладнаних електродвигуном), автобусів (у тому числі мікроавтобусів),  тракторів,  вантажних  автомобілів (у тому числі сідельних тягачів,  інших спеціалізованих та спеціальних вантажних транспортних засобів)  -  за  об'ємом  циліндрів  двигуна  в  куб. сантиметрах;
б) для легкових автомобілів, обладнаних електродвигуном, - за потужністю двигуна в кВт;
2. для суден:
а) для суден,  обладнаних двигуном, - за потужністю двигуна в кВт;
б) для суден,  які  не  обладнані  двигуном,  -  за  довжиною корпусу судна в сантиметрах;
3. для  літаків,  вертольотів - за максимальною злітною масою.
Ставки збору для колісних транспортних засобів, суден, літаків і вертольотів визначаються згідно статті 234 ПКУ.

Екологічний податок.
Платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи,  що  не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи,  громадські та інші підприємства,  установи  та організації,  постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі)  функції  стосовно  таких нерезидентів  або  їх засновників,  під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу  та виключної (морської) економічної зони здійснюються:
1. викиди  забруднюючих  речовин  в  атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;
2. скиди забруднюючих  речовин  безпосередньо  у  водні об'єкти;
3. розміщення  відходів  у  спеціально  відведених  для цього  місцях  чи  на  об'єктах,  крім  розміщення  окремих  видів відходів як вторинної сировини;
4. утворення   радіоактивних  відходів  (включаючи  вже накопичені);
5. тимчасове  зберігання  радіоактивних   відходів   їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.
Платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи,  що не провадять господарську (підприємницьку)  діяльність, бюджетні  установи,  громадські та інші підприємства,  установи та організації,  постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які  виконують  агентські  (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів  або  їх  засновників,  а  також  громадяни  України, іноземці   та   особи  без  громадянства,  які  здійснюють  викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива.
Не  є  платниками  податку  за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) суб'єкти  діяльності  у  сфері використання ядерної енергії, які:
1. до  останнього  календарного  дня (включно) звітного кварталу,  у якому придбано  джерело  іонізуючого  випромінювання, уклали  договір  щодо повернення відпрацьованого закритого джерела іонізуючого випромінювання  за  межі  України  до  підприємства  - виробника такого джерела;
2. здійснюють поводження з радіоактивними відходами, що утворилися  внаслідок   Чорнобильської   катастрофи,   в   частині діяльності, пов'язаної з такими відходами.
Не є платниками податку,  що справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та/або тимчасове зберігання    радіоактивних    відходів   їх   виробниками   понад установлений   особливими   умовами   ліцензії   строк,   державні спеціалізовані   підприємства   з   поводження   з  радіоактивними відходами,  основною діяльністю яких є  зберігання,  переробка  та захоронення тих радіоактивних відходів, що знаходяться у власності держави, а також дезактивація радіаційно-забруднених об'єктів.
Не є  платниками  податку  за  розміщення  відходів  у спеціально  відведених  для  цього  місцях чи на об'єктах суб'єкти господарювання,  які  мають  ліцензію  на  збирання  і   заготівлю відходів  як вторинної сировини,  провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів,  що розміщуються  на  власних територіях (об'єктах), та надають послуги у цій сфері.
Об'єктом та базою оподаткування є:
1. обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами;
2. обсяги та види забруднюючих речовин,  які скидаються безпосередньо у водні об'єкти;
3. обсяги  та види (класи) відходів,  що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях  чи  на  об'єктах  протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної  сировини,  що  розміщуються  на  власних  територіях (об'єктах)   суб'єктів   господарювання,  які  мають  ліцензію  на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної  сировини і  провадять  статутну  діяльність  із  збирання і заготівлі таких відходів;
4. обсяги та  види  палива,  реалізованого  податковими агентами;
5. обсяги  та категорія  радіоактивних  відходів,  що утворюються внаслідок діяльності суб'єктів господарювання та/або тимчасово зберігаються їх виробниками  понад   установлений особливими умовами ліцензії строк;
6. обсяги  електричної  енергії,  виробленої експлуатуючими  організаціями  ядерних  установок  (атомних електростанцій).
Ставки податку даного виду податку встановлюються згідно статтей 243-248 ПКУ.

Рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу  та  аміаку територією України.

Платниками  рентної  плати  є суб'єкти господарювання, які експлуатують об'єкти магістральних  трубопроводів  та  надають (організовують)  послуги  з  транспортування (переміщення) вантажу трубопроводами України.
Платником рентної плати  за  транзит  природного  газу територією  України  є  уповноважений  Кабінетом Міністрів України суб'єкт господарювання,  який надає (організовує) послуги  з  його транзиту територією України.
Об'єкт оподаткування.
Для  нафти  та нафтопродуктів об'єктом оподаткування є їх  фактичні  обсяги,  що  транспортуються  територією  України  у податковому (звітному) періоді.
Для природного газу та аміаку об'єктом оподаткування є сума добутків відстаней відповідних маршрутів  їх  транспортування (переміщення),   узгоджених   між   платником   рентної  плати  та замовником на відповідний податковий (звітний) період,  на  обсяги природного  газу  та аміаку,  транспортованих (переміщених) кожним маршрутом транспортування.
Ставки оподаткування:
1. 1,67 гривні за транзитне транспортування  1000  куб. метрів   природного   газу   за   кожні  100  кілометрів  відстані відповідних маршрутів його транспортування;
2. 4,5 гривні за  транспортування  однієї  тонни  нафти магістральними нафтопроводами;
3. 4,5   гривні   за   транспортування   однієї   тонни нафтопродуктів магістральними нафтопродуктопроводами;
4. 5,1 гривні за транзитне транспортування однієї тонни аміаку за кожні 100 кілометрів відстані відповідних маршрутів його транспортування.
У  разі  зміни  тарифів  до   ставок   рентної   плати застосовується коригуючий коефіцієнт, який обчислюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів  України,  крім  ставки  рентної плати за транзитне транспортування природного газу.
Базовий податковий (звітний) період для рентної  плати дорівнює календарному місяцю.
Платники  рентної  плати  самостійно  обчислюють  суму податкових зобов'язань з рентної плати.

Плата за користування надрами
Плата за користування  надрами  -  загальнодержавний  платіж, який справляється у вигляді:
плати за   користування   надрами  для  видобування  корисних копалин;
плати за  користування  надрами  в  цілях,  не  пов'язаних  з видобуванням корисних копалин.
Платниками   плати   за   користування  надрами  для видобування корисних копалин є  суб'єкти  господарювання,  у  тому числі  громадяни  України,  іноземці  та  особи  без громадянства, зареєстровані відповідно до закону як підприємці, які набули права користування   об'єктом  (ділянкою)  надр  на  підставі  отриманих спеціальних дозволів на користування надрами (далі  -  спеціальний дозвіл)  в  межах  конкретних  ділянок  надр  з  метою провадження господарської діяльності з видобування корисних  копалин,  у  тому числі  під  час геологічного вивчення (або геологічного вивчення з подальшою дослідно-промисловою розробкою)  в  межах  зазначених  у таких спеціальних дозволах об'єктах (ділянках) надр.
У  разі укладення власниками спеціальних дозволів на користування надрами з  третіми  особами  договорів  на  виконання робіт (послуг), пов'язаних з використанням надр, у тому числі (але не виключно) за операціями з давальницькою  сировиною,  платниками плати  за  користування надрами для видобування корисних копалин є власники таких спеціальних дозволів на користування надрами.
Для   цілей   оподаткування   платники   плати    за користування  надрами  для видобування корисних копалин здійснюють окремий (від інших видів операційної діяльності) бухгалтерський та податковий  облік  витрат  та  доходів за кожним видом мінеральної сировини за кожним  об'єктом  надр,  на  який  надано  спеціальний дозвіл.
Об'єкт оподаткування
Об'єктом оподаткування плати за користування надрами для видобування корисних копалин по кожній наданій в  користування ділянці надр,  що визначена у відповідному спеціальному дозволі, є обсяг видобутої у податковому (звітному) періоді корисної копалини (мінеральної   сировини)   або   обсяг   погашених  у  податковому (звітному) періоді запасів корисних копалин.
До об'єкта оподаткування належать:
а) обсяг корисної копалини (мінеральної сировини),  видобутої з   надр  на  території  України,  її  континентального  шельфу  і виключної  (морської)  економічної  зони,  у  тому   числі   обсяг мінеральної   сировини,  що  утворюється  в  результаті  виконання первинної переробки,  що провадиться іншими ніж платник суб'єктами господарювання  на  умовах  господарських  договорів про послуги з давальницькою сировиною;
б) обсяг корисної копалини (мінеральної сировини),  видобутої (вилученої)  з  відходів  (втрат,  хвостів  тощо) гірничодобувного виробництва,  у  тому  числі  обсяг   мінеральної   сировини,   що утворюється   в   результаті  виконання  первинної  переробки,  що провадиться іншими ніж платник суб'єктами господарювання на умовах господарських договорів  про  послуги  з  давальницькою сировиною, якщо  для  її  видобутку  відповідно  до  законодавства  необхідно отримати спеціальний дозвіл;
в) обсяг погашених запасів корисних копалин.
До об'єкта оподаткування не належать:
а) не включені до державного балансу запасів корисних копалин корисні   копалини   місцевого   значення   і    торф,    видобуті землевласниками та  землекористувачами  для  власного  споживання, якщо їх використання не передбачає отримання економічної вигоди  з передачею  чи  без  передачі  права  власності  на них,  загальною глибиною розробки до  двох  метрів,  і  прісні  підземні  води  до 20 метрів;
б) видобуті (зібрані) мінералогічні,  палеонтологічні та інші геологічні колекційні зразки,  якщо їх використання не  передбачає отримання  економічної  вигоди  з  передачею чи без передачі права власності на них;
в) корисні  копалини,  видобуті   з   надр   при   створенні, використанні,   реконструкції  геологічних   об'єктів природно-заповідного фонду, якщо використання цих корисних копалин не  передбачає  отримання  економічної  вигоди  з передачею чи без передачі права власності на них;
г) дренажні  та  супутньо-пластові  підземні  води,  які   не враховуються  в  державному  балансі запасів корисних копалин,  що видобуваються  при  розробці  родовищ  корисних  копалин  або  при будівництві та експлуатації підземних споруд,  і використання яких не передбачає отримання економічної  вигоди  з  передачею  чи  без передачі права власності на них, у тому числі від використання для власних   технологічних   потреб,   за   винятком   обсягів,   які використовуються  для  власних технологічних потреб,  пов'язаних з видобуванням корисних копалин;
ґ) видобуті  корисні  копалини,  які   без   набуття   та/або збереження  платником  права  власності  на  такі корисні копалини відповідно до затвердженого в установленому законодавством порядку технологічного   проекту   розробки   запасів   корисних   копалин відповідної  ділянки  надр  спрямовуються  на  формування  запасів корисних копалин техногенного родовища;
д) обсяг природного газу,  визнаного рециркулюючим відповідно до  розділу І ПКУ,  який  визначається   платником   за   показниками вимірювальних  пристроїв,  що зазначені у журналі обліку видобутих корисних копалин із дотриманням самостійно затверджених  платником відповідно до вимог ліцензійних  умов  схем  руху  видобутої вуглеводневої сировини  на виробничих  дільницях та місцях зберігання  з  урахуванням складу вихідної сировини,  умов конкретного виробництва, особливостей технологічного процесу;
е) обсяги мінеральних вод,  що видобуті  державними  дитячими спеціалізованими   санаторно-курортними   закладами,   в   частині обсягів, що використовуються для лікування на їх території.
Види видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) визначаються платником відповідно до затверджених законодавством переліків видів корисних копалин, а також кодифікації товарів та послуг з урахуванням затверджених платником схем руху видобутої корисної копалини  (мінеральної  сировини)  на виробничих дільницях та місцях зберігання з урахуванням складу вихідної  сировини, умов  конкретного виробництва, особливостей технологічного процесу та вимог до кінцевої продукції.
Види  погашених  запасів корисних копалин визначаються платником  на  підставі  висновків  державної  експертизи  запасів корисних  копалин відповідної ділянки надр,  що виконана не раніше ніж за десять років до дати списання запасів  корисних  копалин  з балансу гірничодобувного підприємства.
База оподаткування
Базою  оподаткування  є вартість обсягів видобутих у податковому  (звітному)  періоді  корисних  копалин   (мінеральної сировини),  яка  окремо  обчислюється  для  кожного  виду корисної копалини (мінеральної сировини) для кожної ділянки надр на базових умовах   поставки   (склад   готової   продукції  гірничодобувного підприємства).

Плата за землю
Правовий механізм даного податку закріплено  у розділі  ХІІІ ПКУ.
В загально прийнятій класифікації податків плата (податок) за землю є загальнодержавним прямим реальним податком. Плата за землю стягується у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності ( п.п.14.1.147 ПКУ ).
Власники земельних ділянок , земельних паїв та землекористувачі , крім орендаторів та інвесторів(учасників договору про розподіл продукції), сплачують земельний податок.  За земельні ділянки, надані в оренду – стягується орендна плата. Таким чином за одну і ту ж земельну ділянку не може одночасно сплачуватися і земельний податок і орендна плата.
База оподаткування: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, який встановлений постановою Кабінету Міністрів України ; площа земельних ділянок нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Порядок розрахунку суми податку з прийняттям ПКУ залишився без змін. Суму податку платники нараховують самостійно щорічно за станом на 1 січня, крім фізичних осіб, яким з прийняттям ПК нарахування податку проводиться органами Державної податкової служби.
Ставки податку є диференційованими.
Прийнятий ПКУ зберіг основний  концептуальний принцип встановлення ставок земельного податку в процентах від нормативної грошової оцінки земель, яка є капіталізованим рентним доходом з земельної ділянки і таким чином забезпечує рентну сутність плати за землю.
Пільги щодо даного податку мають заповідники, парки державної та комунальної власності, дослідні господарства, дитячі санаторно-курортні заклади, новостворені фермерські господарства та інші юридичні та фізичні особи визначені у статях 281,282 ПКУ.

Збір за користування радіочастотним ресурсом України.
Платниками збору є загальні користувачі радіочастотного ресурсу України, визначені законодавством про радіочастотний ресурс, які користуються  радіочастотним  ресурсом України  в  межах  виділеної  частини  смуг радіочастот загального користування на підставі:
1. ліцензії  на  користування  радіочастотним  ресурсом України;
2. ліцензії  на  мовлення  та  дозволу  на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою;
3. дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу  та випромінювального  пристрою,  отриманого  на  підставі  договору з власником ліцензії на мовлення;
4. дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу  та випромінювального пристрою.
Не є платниками збору спеціальні користувачі,  перелік яких  визначено  законодавством  про  радіочастотний  ресурс,   та радіоаматори.
Об'єктом оподаткування збором є ширина смуги радіочастот, що визначається як   частина   смуги   радіочастот загального  користування  у  відповідному регіоні  та зазначена в ліцензії на користування радіочастотним  ресурсом  України  або  в дозволі    на    експлуатацію    радіоелектронного    засобу  та випромінювального  пристрою  для  технологічних  користувачів   та користувачів, які користуються радіочастотним  ресурсом  для розповсюдження телерадіопрограм.
Ставки збору визначається згідно статті 320 ПКУ.

Збір за спеціальне використання води.
Платниками збору є водокористувачі - суб'єкти господарювання незалежно від форми власності:  юридичні особи,  їх філії,  відділення,  представництва,  інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи (крім бюджетних  установ),  постійні представництва  нерезидентів,  а також фізичні особи - підприємці, які використовують воду,  отриману шляхом  забору  води  з  водних об'єктів (первинні водокористувачі) та/або від первинних або інших водокористувачів  (вторинні  водокористувачі),  та  використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.
Об'єктом  оподаткування збором є фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі,  з урахуванням  обсягу  втрат води в їх системах водопостачання.
Об'єктом    оподаткування    збором    за   спеціальне використання води без її вилучення з водних об'єктів є:
1. для потреб гідроенергетики - фактичний  обсяг  води, що  пропускається через турбіни гідроелектростанцій для вироблення електроенергії;
2. для потреб водного  транспорту  -  час  використання поверхневих  вод  вантажним  самохідним і несамохідним флотом,  що експлуатується (залежно від тоннажності),  та пасажирським флотом, що експлуатується (залежно від кількості місць).
3. Об'єктом    оподаткування    збором    за   спеціальне використання води для потреб рибництва  є  фактичний  обсяг  води, необхідної  для поповнення водних об'єктів під час розведення риби та інших водних живих ресурсів (у тому числі для  поповнення,  яке пов'язане із втратами води на фільтрацію та випаровування).
Збір не справляється:
1. за воду,  що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення  (сукупності  людей,  які знаходяться  на  даній  території  в  той  чи  інший  період часу, незалежно від характеру  та  тривалості  проживання,  в  межах  їх житлового фонду та присадибних ділянок);
2. за   воду,  що  використовується  для  протипожежних потреб;
3. за воду,  що використовується для потреб зовнішнього благоустрою територій міст та інших населених пунктів;
4. за  воду,  що  використовується для пилозаглушення у шахтах і кар'єрах;
5. за   воду,   що    забирається    науково-дослідними установами,   перелік   яких  затверджується  Кабінетом  Міністрів України, для проведення наукових досліджень у галузі рисосіяння та для виробництва елітного насіння рису;
6. за    воду,   що   втрачена   в   магістральних   та міжгосподарських  каналах  зрошувальних  систем  та  магістральних водогонах;
7. за підземну воду, що вилучається з надр для усунення шкідливої дії вод  (підтоплення,  засолення,  заболочення,  зсуву, забруднення тощо),  крім кар'єрної,  шахтної та дренажної води, що використовується у господарській діяльності після вилучення та/або отримується для використання іншими користувачами;
8. за  воду,  що  забирається  для забезпечення випуску молоді  цінних  промислових  видів  риби  та  інших  водних  живих ресурсів у водні об'єкти;
9. за морську воду, крім води з лиманів;
10. за   воду,  що  використовується  садівницькими  та городницькими товариствами (кооперативами);
11. за воду, що забирається для реабілітації, лікування та  оздоровлення  реабілітаційними  установами  для  інвалідів  та дітей-інвалідів,  підприємствами,  установами   та   організаціями фізкультури  та  спорту  для  інвалідів  та  дітей-інвалідів,  які засновані  всеукраїнськими  громадськими  організаціями  інвалідів відповідно до закону.
Збір   за  спеціальне  використання  води  для  потреб гідроенергетики не справляється з гідроакумулюючих електростанцій, які функціонують у комплексі з гідроелектростанціями.
Збір   за  спеціальне  використання  води  для  потреб водного транспорту не справляється:
1. з морського водного  транспорту,  який  використовує річковий  водний  шлях  виключно  для заходження з моря у морський порт,  розташований у пониззі річки,  без використання спеціальних заходів  забезпечення  судноплавства (попуски води з водосховищ та шлюзування);
2. під  час  експлуатації  водних  шляхів   стоянковими (нафтоперекачувальні  станції,  плавнафтобази,  дебаркадери,  доки плавучі, судна з механічним обладнанням та інші стоянкові судна) і службово-допоміжними  суднами  та експлуатації водних шляхів річки Дунаю.
Ставка збору визначається відповідно до статті 325 ПКУ.

Збір за спеціальне використання лісових ресурсів.
Платниками  збору  є лісокористувачі - юридичні особи, їх філії,  відділення,  інші відокремлені підрозділи,  що не мають статусу юридичної особи, постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з  України  або  виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, фізичні особи (крім фізичних осіб, які мають право безоплатно  без видачі спеціального дозволу використовувати лісові ресурси відповідно до лісового  законодавства),  а  також  фізичні особи - підприємці, які здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів на підставі спеціального дозволу (лісорубного квитка  або лісового  квитка)  або відповідно до умов договору довгострокового тимчасового користування лісами.
Об'єктом оподаткування збором є:
1. деревина,  заготовлена  в  порядку  рубок  головного користування;
2. деревина, заготовлена під час проведення заходів:
а) щодо  поліпшення  якісного складу лісів,  їх оздоровлення, посилення захисних властивостей (у  деревостанах  віком  понад  40 років  -  рубки  догляду  за  лісом,  вибіркові  санітарні  рубки, вибіркові лісовідновні рубки,  рубки,  пов'язані з реконструкцією, ландшафтні  рубки  і  рубки  переформування;  незалежно  від  віку деревостанів - суцільні санітарні та суцільні лісовідновні рубки);
б) з розчищення лісових ділянок, вкритих лісовою рослинністю, у зв'язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо;
3. другорядні лісові матеріали (заготівля живиці, пнів, лубу та кори, деревної зелені, деревних соків та інших другорядних лісових  матеріалів,  передбачених  нормативно-правовими  актами з ведення лісового господарства);
4. побічні   лісові   користування   (заготівля   сіна, випасання худоби,  заготівля дикорослих плодів,  горіхів,  грибів, ягід,  лікарських рослин,  збирання лісової  підстилки,  заготівля очерету   та  інших  побічних  лісових  користувань,  передбачених нормативно-правовими актами з ведення лісового господарства);
5. використання  корисних   властивостей лісів для культурно-оздоровчих,   рекреаційних,  спортивних,  туристичних  і освітньо-виховних цілей та проведення науково-дослідних робіт.
Ставки збору визначаються згідно статті 331 ПКУ.

Фіксований сільськогосподарський податок.
Платниками  податку  з  урахуванням  обмежень, встановлених  ПКУ,  можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського  товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.
У селекційних центрах,  на підприємствах  (в  об'єднаннях)  з племінної  справи у тваринництві до продукції власного виробництва також належать племінні  (генетичні)  ресурси,  придбані  в  інших селекційних центрах, на підприємствах (в об'єднаннях) із племінної справи у тваринництві та реалізовані вітчизняним підприємствам для осіменіння маточного поголів'я тварин.
Якщо сільськогосподарський  товаровиробник утворюється шляхом злиття,  приєднання,  перетворення,  поділу або виділення згідно з відповідними нормами  Цивільного  кодексу  України,  то норма щодо  дотримання  частки  сільськогосподарського товаровиробництва,  яка  дорівнює  або  перевищує  75 відсотків за попередній податковий (звітний) рік, поширюється на:
усіх осіб окремо, які зливаються або приєднуються;
кожну окрему особу, утворену шляхом поділу або виділу;
особу, утворену шляхом перетворення.
Сільськогосподарські товаровиробники,  утворені шляхом злиття  або  приєднання,  можуть  бути  платниками  податку  в рік утворення,  якщо частка сільськогосподарського  товаровиробництва, отримана    за   попередній   податковий   (звітний)   рік   всіма товаровиробниками,  які беруть участь у їх утворенні, дорівнює або перевищує 75 відсотків.
Сільськогосподарські товаровиробники,  утворені шляхом перетворення платника податку,  можуть бути платниками  податку  в рік перетворення,     якщо частка сільськогосподарського товаровиробництва,  отримана за  попередній  податковий  (звітний) рік, дорівнює або перевищує 75 відсотків.
Сільськогосподарські товаровиробники,  утворені шляхом поділу або виділення,  можуть бути платниками податку з наступного року,   якщо   частка   сільськогосподарського  товаровиробництва, отримана за попередній  податковий  (звітний)  рік,  дорівнює  або перевищує 75 відсотків.
Новоутворені    сільськогосподарські   товаровиробники можуть бути платниками податку  з  наступного  року,  якщо  частка сільськогосподарського  товаровиробництва,  отримана за попередній податковий (звітний) рік, дорівнює або перевищує 75 відсотків.
Не може бути зареєстрований як платник податку:
1. суб'єкт господарювання,  у якого понад 50  відсотків доходу,  отриманого  від  продажу  сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її  переробки,  становить  дохід від   реалізації  декоративних  рослин,  диких  тварин  і  птахів, хутряних виробів і хутра;
2. суб'єкт господарювання,  що провадить  діяльність  з виробництва    та/або   реалізації   підакцизних   товарів,   крім виноматеріалів виноградних    (коди згідно з УКТ ЗЕД 2204 29-2204 30),  вироблених   на   підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують   такі   виноматеріали   для   виробництва  готової продукції;
3. суб'єкт  господарювання,  який   на   день   подання документів  для  набуття  статусу  платника податку має податковий борг  (недоїмку),  за  винятком  безнадійного  податкового   боргу (недоїмки),  який  виник  внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).
Об'єктом  оподаткування  податком   для сільськогосподарських  товаровиробників   є    площа сільськогосподарських   угідь   (ріллі,   сіножатей,   пасовищ   і багаторічних  насаджень)  та/або  земель водного фонду (внутрішніх водойм,  озер,  ставків,  водосховищ),  що перебуває  у  власності сільськогосподарського   товаровиробника   або   надана   йому   у користування, у тому числі на умовах оренди.
Базою оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників   є  нормативна  грошова  оцінка  одного  гектара сільськогосподарських   угідь   (ріллі,   сіножатей,   пасовищ   і багаторічних насаджень), проведена за станом на 1 липня 1995 року, для  земель  водного  фонду  (внутрішніх  водойм,  озер,  ставків, водосховищ)  -  нормативна  грошова  оцінка одного гектара ріллі в Автономній Республіці Крим або в області,  проведена за станом  на 1 липня 1995 року.
Ставки податку. Розмір ставок податку з одного гектара сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду для сільськогосподарських товаровиробників  залежить  від  категорії (типу) земель,  їх розташування та  становить  (у  відсотках  бази оподаткування):
а) для  ріллі,  сіножатей і пасовищ (крім ріллі,  сіножатей і пасовищ, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях, а  також  ріллі,  сіножатей і пасовищ,  що перебувають у власності сільськогосподарських  товаровиробників,  які  спеціалізуються  на виробництві  (вирощуванні)  та переробці продукції рослинництва на закритому ґрунті,  або надані їм у користування,  у тому числі  на умовах оренди) - 0,15;
б) для  ріллі,  сіножатей і пасовищ,  розташованих у гірських зонах та на поліських територіях, - 0,09;
в) для багаторічних насаджень (крім  багаторічних  насаджень, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях) - 0,09;
г) для багаторічних насаджень,  розташованих у гірських зонах та на поліських територіях, - 0,03;
ґ) для земель водного фонду - 0,45;
д) для ріллі, сіножатей і пасовищ, що перебувають у власності сільськогосподарських  товаровиробників,  які  спеціалізуються  на виробництві (вирощуванні) та переробці продукції  рослинництва  на закритому  ґрунті,  або надані їм у користування,  у тому числі на умовах оренди, - 1,0.
Під спеціалізацією на виробництві (вирощуванні) та  переробці продукції   рослинництва на   закритому   ґрунті  слід  розуміти перевищення  частки  доходу,  отриманого  від   реалізації   такої продукції  та  продукції  її  переробки  двох  третин  доходу  (66 відсотків) від реалізації усієї  власновиробленої сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки.
Перелік гірських  зон  та  поліських  територій  визначається Кабінетом Міністрів України.

Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну  та  теплову енергію,  крім електроенергії,  виробленої кваліфікованими когенераційними установками.
Платниками  збору  є  оптовий постачальник електричної енергії та виробники електричної енергії,  які мають  ліцензію  на право   здійснення   підприємницької   діяльності   з  виробництва електричної енергії і продають її поза оптовим ринком  електричної енергії, та теплової енергії (далі - юридичні особи).
Об'єктом оподаткування збором є:
а) для  оптового постачальника електричної енергії - вартість відпущеної електричної енергії без урахування  податку  на  додану вартість;
б) для  юридичних  осіб  -  вартість  відпущеної  електричної енергії,  що продається поза оптовим ринком  електричної  енергії, зменшена    на    вартість    електричної    енергії,   виробленої кваліфікованими когенераційними установками та/або з відновлюваних джерел енергії, а для гідроенергії - виключно у частині виробленої малими гідроелектростанціями  без  урахування  податку  на  додану вартість.
Ставка   збору   становить  3  відсотки  від  вартості фактично  відпущеної  платником  збору  електричної  енергії   без урахування податку на додану вартість.
Базовий податковий (звітний) період для збору дорівнює календарному місяцю.
Податкові декларації збору подаються платниками  збору органам  державної  податкової  служби  у  строки,  визначені  для місячного податкового (звітного)  періоду,  за  місцем  податкової реєстрації.
Податкове зобов'язання із збору за базовий  податковий (звітний)  період  визначається виходячи з ставки збору і вартості фактично відпущеної електричної енергії,  за виключенням  вартості електричної  енергії,  виробленої  кваліфікованими когенераційними установками і малими гідроелектростанціями потужністю до 20 МВт.
Юридичні особи  -  виробники  електричної  енергії  на малих  гідроелектростанціях потужністю до 20 МВт спрямовують кошти у  розмірі  збору  на  будівництво  нових   та   реконструкцію   і модернізацію діючих   малих   гідроелектростанцій   потужністю  до 20 МВт.
Контроль за  цільовим  використанням  таких  коштів  здійснює орган державного регулювання діяльності в електроенергетиці.
Збір сплачується платниками збору у строки,  визначені для місячного податкового (звітного) періоду, за місцем податкової реєстрації.

Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.
Платниками  збору  є  суб'єкти  господарювання  та  їх відокремлені підрозділи,  які провадять  діяльність  з  постачання природного газу споживачам на підставі укладених з ними договорів.
Об'єктом  оподаткування  збором  є вартість природного газу в обсязі,  відпущеному кожній категорії споживачів у звітному періоді,  яка  визначається  на  підставі актів приймання-передачі газу,  підписаних  платником  та   відповідним   споживачем   (для населення  -  на  підставі  облікових  документів),  з урахуванням відповідного тарифу.
Ставки збору.
Збір справляється у  розмірі  2  відсотків  на  обсяги природного газу, що постачаються для таких категорій споживачів:
а) підприємства комунальної теплоенергетики, теплові електростанції, електроцентралі  та  котельні суб'єктів господарювання, зокрема блочні (модульні) котельні (в обсязі,  що використовується  для  надання  населенню  послуг  з  опалення  та гарячого   водопостачання,  за  умови  ведення  такими  суб'єктами окремого приладового та бухгалтерського  обліку  тепла  і  гарячої води);
б) бюджетні установи;
в) промислові та інші суб'єкти  господарювання  та  їх відокремлені підрозділи, що використовують природний газ.
На  обсяги  природного  газу,  що   постачається   для населення, збір справляється у розмірі 4 відсотків.
Порядок обчислення і сплати збору
Споживачами  є  такі  категорії:  населення,  бюджетні установи,  підприємства   комунальної   теплоенергетики,   теплові електростанції,     електроцентралі    та    котельні    суб'єктів господарювання,  в тому числі  блочні  (модульні)  котельні,  інші суб'єкти   господарювання   та  їх  відокремлені  підрозділи,  які використовують природний газ для виробництва  товарів  та  надання послуг, на інші власні потреби.
Під  діючим тарифом слід розуміти ціну природного газу для відповідної категорії споживачів  без  урахування  тарифів  на його  транспортування  і  постачання споживачам та суми податку на додану вартість.
Базовий податковий (звітний) період для збору дорівнює календарному місяцю.
Податкові  декларації збору подаються платниками збору органам  державної  податкової  служби  у  строки,  визначені  для місячного  податкового  (звітного)  періоду,  за місцем податкової реєстрації.
Збір сплачується  платниками  збору  у строки,  визначені для місячного податкового (звітного)  періоду,  за  місцем  податкової реєстрації.

§8.2. Місцеві податки і збори
Податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.
В загально прийнятій класифікації податків податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки є місцевим прямим податком. Це кардинально новий податок в податковій системі України.
Правовий механізм податку.
Платниками податку є фізичні та  юридичні  особи,  в тому   числі  нерезиденти,  які  є  власниками  об'єктів  житлової нерухомості.
Об'єктом    оподаткування    є    об'єкт    житлової нерухомості.     
Базою оподаткування є житлова площа об'єкта житлової нерухомості.
База  оподаткування  об'єктів  житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних  осіб,  обчислюється  органом державної  податкової  служби на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно,  що безоплатно надаються  органами державної реєстрації прав на нерухоме майно.
База оподаткування об'єктів житлової нерухомості, що перебувають  у  власності  юридичних  осіб,  обчислюється   такими особами самостійно виходячи з житлової площі об'єкта оподаткування на підставі документів,  що підтверджують право власності на такий об'єкт.
У разі наявності у платника податку кількох об'єктів оподаткування база оподаткування обчислюється окремо за  кожним  з таких об'єктів.
Податковим Кодексом  України встановлені пільги як для юридичних так і для фізичних осіб при визначені бази оподаткування(п.п.265.4. ст.265 ПКУ).
База оподаткування об'єкта житлової нерухомості,  що перебуває  у  власності  фізичної  особи   -   платника   податку, зменшується:
а) для квартири - на 120 кв. метрів;
б) для житлового будинку - на 250 кв. метрів.
Таке зменшення  надається  один  раз  за  базовий  податковий (звітний) період і застосовується до об'єкта житлової нерухомості, у   якій   фізична   особа   -  платник  податку  зареєстрована  в установленому законом порядку,  або за вибором такого платника  до будь-якого  іншого об'єкта житлової нерухомості,  який перебуває в його власності.
Ставки податку  встановлюються  сільською,  селищною або  міською  радою в таких розмірах за 1 кв.  метр житлової площі об'єкта житлової нерухомості:
для квартир,  житлова площа яких не перевищує 240 кв. метрів, та  житлових  будинків,  житлова  площа  яких не перевищує 500 кв. метрів,  ставки податку не можуть перевищувати 1 відсоток  розміру мінімальної  заробітної  плати,  встановленої  законом  на 1 січня звітного (податкового) року;
для квартир,  житлова площа яких перевищує 240 кв. метрів, та житлових  будинків,  житлова площа яких перевищує 500 кв.  метрів, ставка  податку  становить  2,7   відсотка   розміру   мінімальної заробітної   плати,  встановленої  законом  на  1  січня  звітного (податкового) року;
для різних видів об’єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності одного платника податку, сумарна житлова площа яких не перевищує 740 кв. метрів, ставка податку становить 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року;
для різних видів об’єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності одного платника податку, сумарна житлова площа яких перевищує 740 кв. метрів, ставка податку становить 2,7 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.
Податковим періодом податку визначений календарний рік.
Платники  податку  -   юридичні   особи   самостійно обчислюють суму  податку  станом  на  1  січня  звітного року і до1 лютого цього ж року подають органу державної  податкової  служби за  місцезнаходженням  об'єкта оподаткування декларацію за формою, встановленому порядку, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.
Щодо новоствореного    (нововведеного)    об'єкта    житлової нерухомості декларація подається протягом місяця з дня  виникнення права власності на такий об'єкт.
У  разі  набуття  права власності на об'єкт житлової нерухомості протягом року податок нараховується з  дня  виникнення .
Податок  сплачується  за місцем розташування об'єкта оподаткування і зараховується до  відповідного  бюджету.
Податкове  зобов'язання  за  звітний  рік з податку сплачується:
а) фізичними особами  -  протягом  60  днів  з  дня  вручення податкового повідомлення-рішення;
б) юридичними  особами  -  авансовими  внесками щокварталу до 30 числа  місяця,  що   наступає   за   звітним   кварталом,   які відображаються в річній
Збір за місця для паркування транспортних засобів
Платниками   збору   є   юридичні  особи,  їх  філії (відділення,  представництва),   фізичні  особи - підприємці,  які згідно   з   рішенням   сільської,   селищної   або  міської  ради організовують та провадять діяльність із  забезпечення  паркування транспортних  засобів  на  майданчиках  для платного паркування та спеціально відведених автостоянках.
Перелік спеціальних  земельних  ділянок,  відведених для   організації   та   провадження  діяльності  із  забезпечення паркування  транспортних  засобів, в якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів, затверджується рішенням сільської, селищної або міської ради про встановлення збору.
Таке рішення   разом   з  переліком  осіб,  які  уповноважені організовувати та провадити діяльність із забезпечення  паркування транспортних  засобів,  надається  виконавчим  органом  сільської, селищної,  міської  ради  органу  державної  податкової  служби  в порядку.
Об'єктом   оподаткування  є  земельна  ділянка,  яка згідно з рішенням сільської,  селищної або міської ради спеціально відведена  для  забезпечення  паркування  транспортних  засобів на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах або інших місцях,  а  також комунальні гаражі,  стоянки,  паркінги (будівлі, споруди,  їх частини),  які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету,  за  винятком площі земельної ділянки,  яка відведена для безоплатного паркування   транспортних    засобів,    передбачених статтею 30  Закону  України  "Про  основи  соціальної  захищеності інвалідів в Україні".
Базою  оподаткування  є  площа  земельної   ділянки, відведена  для  паркування,  а  також  площа  комунальних гаражів, стоянок,  паркінгів (будівель,  споруд, їх частин), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету.
Ставки   збору   встановлюються   за   кожний   день провадження діяльності  із  забезпечення  паркування  транспортних засобів  у  гривнях  за 1 квадратний метр площі земельної ділянки, відведеної для організації  та  провадження  такої  діяльності,  у розмірі  від  0,03  до 0,15 відсотка мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
При визначенні ставки  збору  сільські,  селищні  та міські  ради  враховують  місцезнаходження  спеціально  відведених місць  для  паркування  транспортних  засобів,  площу   спеціально відведеного  місця,  кількість  місць  для паркування транспортних засобів, спосіб поставлення транспортних засобів на стоянку, режим роботи та їх заповнюваність.

Збір за провадження деяких видів підприємницької   діяльності
Платниками збору є суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці),  їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому цією статтею порядку торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності:
а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів;
б) діяльність з надання платних побутових послуг  за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України;
в) торгівля валютними цінностями у пунктах  обміну  іноземної валюти;
г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).
Не є платниками збору  за  провадження  торговельної діяльності  та  діяльності  з надання платних послуг такі суб'єкти господарювання:
а) аптеки,  що  перебувають  у   державній   та   комунальній власності;
б) розташовані  у селах,  селищах і містах районного значення підприємства та організації споживчої кооперації та торгово-виробничі державні підприємства робітничого постачання;
в) фізичні особи - підприємці,  які  провадять торговельну діяльність у межах ринків усіх форм власності;
г) фізичні особи - підприємці, які здійснюють продаж вирощених  в  особистому підсобному господарстві,  на присадибній, дачній,  садовій і  городній  ділянках  продукції  рослинництва  і тваринництва,  свійської худоби та птиці (як у живому вигляді, так і  продукції  забою  в  сирому  вигляді  та  у  вигляді  первинної переробки), продукції власного бджільництва;
ґ) фізичні особи - підприємці, які сплачують державне мито за нотаріальне посвідчення договорів про відчуження  власного  майна, якщо  товари  кожної  окремої  категорії  відчужуються  не частіше одного разу на календарний рік;
д) суб'єкти господарювання, утворені громадськими організаціями інвалідів, які  мають  податкові  пільги згідно із законодавством  та  здійснюють  торгівлю  виключно   продовольчими товарами  вітчизняного виробництва та продукцією,  виготовленою на підприємствах "Українське товариство сліпих", "Українське товариство глухих", а також фізичними  особами - інвалідами, зареєстрованими відповідно до закону як підприємці;
е) суб'єкти   господарювання,   які   провадять   торговельну діяльність   виключно   з   використанням   таких   видів  товарів вітчизняного виробництва:  хліб  і  хлібобулочні  вироби;  борошно пшеничне та житнє;  сіль,  цукор,  олія соняшникова і кукурудзяна; молоко і молочна продукція,  крім молока  і  вершків  згущених  із домішками і без них;  продукти дитячого харчування;  безалкогольні напої; морозиво; яловичина та свинина; свійська птиця; яйця; риба; ягоди і фрукти;  мед та інші продукти бджільництва, бджолоінвентар і  засоби  захисту  бджіл;  картопля  і  плодоовочева   продукція; комбікорм для продажу населенню;
є) суб'єкти господарювання,  що реалізують продукцію власного виробництва фізичним особам,  які перебувають з  ними  у  трудових відносинах,  через  пункти продажу товарів,  вбудовані у виробничі або адміністративні приміщення, що належать такому суб'єкту;
ж) суб'єкти  господарювання,  які  провадять  діяльність   із закупівлі  у  населення продукції (заготівельна діяльність),  якщо подальша реалізація такої продукції відбувається за розрахунками у безготівковій   формі   (пункти  приймання  склотари,  макулатури, відходів   паперових,   картонних   і    ганчіркових;    заготівля сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки);
з) підприємства,   установи  та  організації,  які  провадять діяльність    у    торговельно-виробничій    сфері     (ресторанне господарство), у тому числі навчальних закладах, із обслуговування виключно працівників таких підприємств,  установ та організацій, а також учнів і студентів у навчальних закладах.
Не є  платниками  збору  за  провадження  діяльності  у сфері розваг  суб'єкти  господарювання,  які  провадять  комп'ютерні  та відеоігри.
З   придбанням    пільгового    торгового    патенту, згідно статті 267.2 ПКУ, провадиться  торговельна діяльність виключно з використанням таких товарів (незалежно від країни їх походження):
а) товари повсякденного вжитку,  продукти харчування,  вироби медичного  призначення для індивідуального користування,  технічні та інші засоби реабілітації через торговельні установи, утворені з цією метою громадськими організаціями інвалідів;
б) товарів  військової атрибутики та повсякденного вжитку для військовослужбовців на території військових  частин  і  військових навчальних закладів;
в) насіння  та  посадкового  матеріалу  овочевих,  баштанних, кормових та квіткових культур, кормових коренеплодів та картоплі;
г) сірників;
ґ) термометрів та індивідуальних діагностичних приладів.
З   придбанням    пільгового    торгового    патенту провадиться  торговельна діяльність виключно з використанням таких товарів вітчизняного виробництва:
а) поштові марки,  листівки,  вітальні  листівки  і  конверти непогашені, ящики, коробки, мішки, сумки та інша тара, виготовлена з дерева,  паперу та картону,  яка використовується  для  поштових відправлень   підприємствами,  що  належать  до  сфери  управління центрального  органу  виконавчої  влади  у  галузі  транспорту  та зв'язку, і фурнітура до них;
б) товари  народних  промислів,  крім антикварних та тих,  що становлять культурну цінність  згідно  з  переліком,  затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері культури;
в) готові   лікарські   засоби  (лікарські  препарати,  ліки, медикаменти,  предмети догляду,  перев'язувальні матеріали та інше медичне  приладдя),  вітаміни  для населення,  тампони,  інші види санітарно-гігієнічних  виробів  із  целюлози  або  її  замінників, ветеринарні    препарати,   вироби   медичного   призначення   для індивідуального користування інвалідами,  технічні та інші  засоби реабілітації інвалідів;
г) зубні   паста  та  порошки,  косметичні  серветки,  дитячі пелюшки, папір туалетний, мило господарське;
ґ) вугілля,  вугільні брикети,  паливо  пічне  побутове,  гас освітлювальний,  торф паливний кусковий,  торф'яні брикети і дрова для продажу населенню,  газ скраплений у балонах,  що реалізується населенню  за місцем проживання для використання у житлових та/або нежитлових приміщеннях;
д) проїзні квитки;
е) зошити.
З   придбанням    пільгового    торгового    патенту провадиться   торговельна   діяльність  виключно  з  використанням періодичних   видань   друкованих   засобів   масової   інформації вітчизняного виробництва,  що мають реєстраційні свідоцтва, видані в установленому порядку,  а також книг,  брошур,  альбомів, нотних видань, буклетів, плакатів, картографічної продукції, що видаються юридичними особами - резидентами України.
При здійсненні продажу товарів,  зазначених у абзаці  першому цього  підпункту,  платники  збору  можуть  одночасно  здійснювати продаж супутньої продукції (незалежно від країни  їх  походження):
ручки,  олівці,  інструменти  для  креслення,  пензлі,  мастихіни,
мольберти,  фарби,  лаки, розчинники та закріплювачі для малювання
та  живопису,  полотна,  багети,  рамки  та підрамники для картин,
швидкозшивачі,  інші канцелярські прилади та конторське  приладдя,
крім виготовлених з дорогоцінних і напівдорогоцінних металів.
Ставка  збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг встановлюється  сільськими, селищними  та  міськими  радами  (далі  у  цьому пункті - органами місцевого самоврядування) з розрахунку  на  календарний  місяць  у відповідному    розмірі    від   мінімальної   заробітної   плати, установленої  законом  на  1  січня  календарного  року  (далі   - мінімальна   заробітна   плата),   визначеному   цим   пунктом,  з урахуванням місцезнаходження пункту продажу товарів та асортименту товарів, пункту з надання платних послуг та виду платних послуг.
Ставка  збору за провадження торговельної діяльності (крім   провадження   торговельної   діяльності   нафтопродуктами, скрапленим   та   стиснутим  газом  із  застосуванням  пістолетних паливно-роздавальних колонок  на  стаціонарних,  малогабаритних  і пересувних   автозаправних   станціях,   заправних   пунктах)   та діяльності з надання платних послуг встановлюється в таких межах:
а) на території міста Києва та обласних центрів - від 0,08 до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати;
б) на  території  міста Севастополя,  міст обласного значення (крім обласних  центрів)  і  районних  центрів  -  від   0,04   до 0,2 розміру мінімальної заробітної плати;
в) на  території  інших  населених  пунктів  - до 0,1 розміру мінімальної заробітної плати.
У разі якщо пункти продажу товарів (надання  послуг) розташовані в курортній місцевості або на території,  прилеглій до митниці,  інших пунктів переміщення через  митний  кордон,  органи місцевого самоврядування, до бюджетів яких спрямовуються кошти від сплати збору,  можуть  прийняти  рішення  щодо  збільшення  ставки збору, встановленої в підпункті 267.3.2 цього пункту, але не більш як 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.
Ставка збору за провадження торговельної  діяльності нафтопродуктами,  скрапленим  та  стиснутим газом на стаціонарних, малогабаритних  і  пересувних  автозаправних  станціях,  заправних пунктах встановлюється в межах від 0,08 до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати залежно  від  місця  розташування  таких  пунктів продажу.
Ставка   збору   за  здійснення  торгівлі  валютними цінностями на календарний місяць становить 1,2 розміру мінімальної заробітної плати.
Ставка збору за здійснення діяльності у сфері розваг на квартал становить:
для використання  грального  автомата   (грального   автомата "кран-машина",  грального  автомата,  на  якому проводяться дитячі ігри,  іншого  грального  автомата,  призначеного  для  проведення платних розважальних ігор) - розмір мінімальної заробітної плати;
для використання   гральних   жолобів  (доріжок)  кегельбана, боулінга,  що вводяться в дію за допомогою жетона,  монети або без них,  - розмір мінімальної заробітної плати,  збільшений у 2 рази, за кожний гральний жолоб (доріжку);
для використання столів для більярда,  що вводяться в дію  за допомогою жетона, монети або без них, крім столів для більярда, що використовуються для  спортивних  аматорських  змагань,  -  розмір мінімальної заробітної плати за кожний стіл для більярда;
для проведення  інших  оплатних  розважальних  ігор  - розмір мінімальної заробітної плати за кожне окреме гральне місце.
Ставка збору за провадження торговельної  діяльності із   придбанням  пільгового  торгового  патенту  встановлюється  в розмірі 0,05 розміру мінімальної заробітної плати щорічно.
Ставка збору за провадження торговельної  діяльності із  придбанням  короткотермінового  торгового патенту за один день становить 0,02 розміру мінімальної заробітної плати.
Порядок придбання торгового патенту
Для  провадження  передбачених  цією  статтею  видів підприємницької  діяльності суб'єкт господарювання подає до органу державної податкової служби  за  місцем  сплати  збору  заявку  на придбання торгового патенту, яка повинна містити такі відомості:
а) найменування  суб'єкта господарювання,  код за ЄДРПОУ (для юридичної  особи) та прізвище, ім'я, по батькові суб'єкта господарювання,  реєстраційний  номер  облікової  картки  платника податків (для фізичної особи);
б) юридична адреса (місцезнаходження) суб'єкта господарювання, а у разі якщо   патент   придбається   для відокремленого підрозділу, - місцезнаходження такого відокремленого підрозділу згідно з документом,  що засвідчує право власності (оренди);
в) вид  підприємницької  діяльності,  для  провадження   якої придбається торговий патент;
г) вид торгового патенту;
ґ) найменування  документа  про  повну  або  часткову  сплату збору;
д) назва та фактична адреса (місцезнаходження) пункту продажу товарів,  пункту з надання платних послуг, пункту обміну іноземної валюти, грального місця, позначення "виїзна торгівля";
е) назва, дата, номер документа, що засвідчує право власності (оренди);
є) період, на який придбається торговий патент.
Підставою для придбання торгового патенту є заявка.  Встановлення будь-яких додаткових умов щодо придбання торгового патенту не дозволяється.
Відомості,     наведені    в    поданій    суб'єктом господарювання заявці,  звіряються з оригіналами  або  нотаріально посвідченими  копіями документів,  на підставі яких заповнена така заявка.
Звірка відомостей,    наведених    в    поданій     суб'єктом господарювання заявці, здійснюється в момент подання такої заявки.
Оригінали або нотаріально посвідчені копії документів, пред'явлені суб'єктом господарювання на звірку,  в органі державної податкової служби не залишаються.
У разі  невідповідності  відомостей,  наведених   у   поданій суб'єктом  господарювання  заявці,  документам,  на  підставі яких заповнена така заявка,  або невнесення до заявки  усіх  необхідних відомостей,  орган державної податкової служби має право відмовити у видачі торгового патенту суб'єкту господарювання.
Торговий патент видається особисто фізичній особі  - підприємцю або особі, уповноваженій юридичною особою, під підпис у триденний термін з дня подання заявки.  Датою придбання  торгового патенту є зазначена в ньому дата.

Туристичний збір.
Туристичний збір - це місцевий збір,  кошти від  якого зараховуються до місцевого бюджету.
Платниками  збору є громадяни України,  іноземці,  а також  особи  без  громадянства,  які  прибувають   на   територію адміністративно-територіальної   одиниці,   на  якій  діє  рішення сільської,  селищної та міської ради про встановлення туристичного збору, та  отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов'язанням залишити місце перебування в зазначений строк.
Платниками збору не можуть бути особи, які:
а) постійно  проживають,  у  тому  числі  на умовах договорів найму,  у селі,  селищі або місті,  радами яких встановлено  такий збір;
б) особи, які прибули у відрядження;
в) інваліди,   діти-інваліди   та   особи,  що  супроводжують інвалідів  I  групи  або   дітей-інвалідів   (не   більше   одного супроводжуючого);
г) ветерани війни;
ґ) учасники  ліквідації  наслідків  аварії  на Чорнобильській АЕС;
д) особи,  які прибули за путівками та курсовками в санаторії та пансіонати.
Ставка   встановлюється   у   розмірі   від  0,5  до 1 відсотка до бази справляння збору, визначеної пунктом 268.4  ПКУ.
Базою   справляння   є   вартість   усього   періоду проживання (ночівлі) в місцях,   за вирахуванням податку на додану вартість.
До  вартості  проживання  не  включаються витрати на харчування чи побутові  послуги  (прання,  чистка,  лагодження  та прасування   одягу,   взуття   чи   білизни),  телефонні  рахунки, оформлення  закордонних  паспортів,  дозволів  на   в'їзд   (віз), обов'язкове страхування,  витрати на усний та письмовий переклади, інші  документально  оформлені  витрати,  пов'язані  з   правилами в'їзду.
Згідно  з  рішенням  сільської,  селищної та міської ради справляння збору може здійснюватися:
а) адміністраціями готелів,  кемпінгів,  мотелів, гуртожитків для    приїжджих    та    іншими    закладами   готельного   типу, санаторно-курортними закладами;
б) квартирно-посередницькими організаціями,  які  направляють неорганізованих   осіб  на  поселення  у  будинки  (квартири),  що належать  фізичним  особам  на  праві  власності  або   на   праві користування за договором найму;
в) юридичними  особами  або фізичними особами - підприємцями, які  уповноважуються  сільською,  селищною   або   міською   радою справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною радою.

Контрольні питання

1. Правова природа прибуткових податків.
2. Місце податку на прибуток у системі податків та зборів України.
3. Основні елементи правового механізму податку на прибуток підприємства.
4. Порядок обчислення та сплати податку на прибуток.
5. Місце непрямих податків у податковій системі України.
6. Принципи розмежування прямих та непрямих податків.
7. Правове регулювання податку на додану вартість.
8. Значення в обчисленні ПДВ  понять  «податкове забов’язання», «податковий кредит», «бюджетне відшкодування». Право на бюджетне відшкодування.
9. Об’єкт оподаткування та податкова база ПДВ.
10. Податкові пільги при справлянні ПДВ.
11. Відмінність ПДВ від акцизного податку.
12. Основні елементи правового механізму акцизного податку.
13. Майнові податки їх види. Плата за землю.
14. Оцінка вартості землі.
15. Збір за першу реєстрацію транспортного засобу : елементи правового еханізму.
16. Податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.
17. Альтернативні схеми оподаткування в Україні (спеціальні податкові режими, єдиний податок).
18. Етапи зміни податкового законодавства України щодо оподаткування доходів фізичних осіб.
19. За яким ознаками розмежовуються платники ПДФО резиденти та нерезиденти?
20. Які доходи є об’єктом оподаткування у резидентів та нерезидентів?
21. Які доходи слід віднести до загальномісячних оподаткованих доходів?
22. В чому особливість оподаткування доходу у вигляді заробітної плати?
23. Ставки ПДФО та порядок його адміністрування.
24. Які витрати можна віднести до податкової знижки?
25. Хто має право на податкову знижку?
26. Податкова соціальна пільга: її розмір для окремих платників.
27. Особливості оподаткування спадщини.
28. Особливості оподаткування дарунків.
29. Особливості сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.
30. Особливості оподаткування фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності.
31. Порядок подання річної декларації про майновий стан та доходи фізичних осіб.
32. Відповідальні особи за порушення норм податкового законодавства при сплаті ПДФО.