Фінансове право

Глава 1. Предмет, метод та система фінансового права

§1.1. Фінансове право України: поняття, предмет і методи правового регулювання

Для забезпечення виконання функцій суверенної, демократичної і соціальної держави та гарантування рівня життя, який відповідає європейським стандартам, Україні потрібні величезні суми фінансових ресурсів.
Фінанси – економічна категорія, яка склалася історично. Термін “фінанси” походить від латинського “finantia”, що означає платіж, доход.
Існування фінансів пов’язано з товарно-грошовими відносинами. Розвиток цих відносин обумовлений суспільним розподілом праці, плюралізмом форм власності і заснованих на них організаційно-правових форм господарської діяльності, економічною відокремленістю її суб’єктів, зовнішньо-економічними зв’язками. В результаті розподіл національного доходу відбувається в грошовій формі. Однак фінанси не охоплюють всієї сфери грошових відносин. Їх змістом є тільки ті з них, завдяки яким утворюються грошові фонди держави, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ, організацій. За своїм матеріальним змістом фінанси представляють грошові фонди названих суб’єктів, а їх сукупність є фінансовими ресурсами держави.
Отже, фінанси – це економічні відносини, пов’язані з утворенням, розподілом та використанням фондів грошових коштів держави та органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій, в процесі яких відбувається розподіл і перерозподіл сукупного суспільного продукту та контроль за задоволенням суспільних потреб.
Фінанси держави поділяються на централізовані і децентралізовані.
Централізовані фінанси відбивають відносини, що пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих фондів коштів. Централізовані фонди коштів надходять у розпорядження держави та органів місцевого  самоврядування як суб’єкта влади. За рахунок централізованих фондів фінансуються видатки держави, в тому числі на установи невиробничої сфери (охорона здоров’я, освіта, фізична культура і спорт), судові та правоохоронні органи, здійснюється соціальне забезпечення громадян, виділяються різноманітні допомоги.
Децентралізовані фонди коштів утворюються в усіх галузях народного господарства. Підприємства, організації усіх форм власності утворюють фонди коштів за рахунок своїх прибутків.
Фінансам притаманні розподільча та контрольна функції, в реалізації яких і виражається їх соціально-економічна роль.
Розподільча функція фінансів пов’язана з розподілом та перерозподілом частини сукупного суспільного продукту і національного доходу в грошовій формі.
Контрольна функція фінансів полягає в створенні можливостей для здійснення державного контролю за формуванням та використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів.
В структуру фінансів, як цілісної категорії з притаманними їй загальними властивостями, входять декілька взаємопов’язаних різних ланок фінансових інститутів. Сукупність та взаємозв’язок різних ланок фінансових інститутів утворюють єдину фінансову систему України.
Фінансову систему України складають слідуючі ланки (інститути):
- бюджетна система, яка включає Державний бюджет, бюджет Автономної республіки Крим, а також місцеві бюджети;
- централізовані позабюджетні цільові фонди коштів загальнодержавного призначення;
- фінанси підприємств різних форм власності, організацій, установ і галузей народного господарства;
- майнове та особисте страхування;
- кредит (державний та банківський).
Реалізація завдань, які стоять перед державою, пов’язана з необхідністю використання фінансової системи. В результаті вона здійснює діяльність по планомірному та цілеспрямованому утворенню, розподілу та використанню централізованих і децентралізованих грошових фондів, тобто фінансову діяльність.
Отже, фінансова діяльність держави – це здійснення нею та її компетентними органами функцій з планомірного утворення, розподілу та використання грошових фондів (фінансових ресурсів) з метою реалізації завдань та функцій держави.
Фінансова діяльність будується на підставі єдиних принципів державного управління: соціальної спрямованості; законності; об’єктивності; комплексності і системності; гласності; поєднання колегіальності й єдиноначальності; обліку і контролю.
Для мобілізіції грошових коштів в централізований державний фонд – бюджет, використовуються методи обов’язкових та добровільних платежів. Вони охоплюють декілька видів платежів, кожен з яких має свої своєрідні особливості. Основними обов’язковими платежами до державного бюджету є податки, збори, мито. Існують відрахування і обов¢язкові платежі, які зараховуються в цільові фонди.
Поряд з цим, для формування централізованого фонду коштів застосовується і добровільний метод мобілізації коштів: державні лотереї, позики різних видів (внутрішні та зовнішні). Для створення централізованого фонду державного страхування держава проводить майнове і особисте страхування.
При розподілі і використанні зібраних грошових коштів, держава застосовує два основні методи: метод фінансування, тобто безвідплатного, безповоротного, цільового, планового відпуску коштів з централізованого фонду державного бюджету; кредитування – відпуск коштів кредитними установами на принципах повернення, строковості і відплатності.
Фінансову діяльність держава здійснює через систему центральних і місцевих органів державної влади і управління, а також органів управління підприємств, організацій і установ.
Відносини, які виникають при мобілізації різних видів доходів для покриття першочергових витрат, пов’язаних із функціонуванням держави і органів місцевого самоврядування, держава регулює за допомогою норм фінансового права.
Перехід до ринкової економіки, вступ до Світової організації торгівлі та прагнення України до вступу в Європейський союз – всі ці фактори стали поштовхом до бурхливого розвитку всіх правових інститутів цієї галузі права, знання яких необхідно практично всім. Фінансові відносини можуть існувати тільки у формі правовідносин, а зміна законодавства вимагає як економічного, так і наукового обґрунтування і тому фінансово-правова наука не повинна відставати від потреб практики.
Фінансове право — це галузь публічного права, яка включає правові норми, що регулюють суспільно-фінансові відносини, які виникають у процесі утворення, розподілу та використання централізованих та децентралізовних фондів коштів для забезпечення безперебійного здійснення завдань і функцій держави та органів місцевого самоврядування.
З одного боку, предметом фінансового права як науки є система знань про фінансове право й управління публічними фінансами. Ця наука являє собою систему специфічних знань про фінансове право, що має достатній ступінь єдності, систематизації й узагальнення. З іншої сторони предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення державою та територіальними громадами фінансової діяльності з утворення, розподілу й використання фондів грошових коштів. Головна особливість суспільних відносин, що є предметом фінансового права, полягає у тому, що однією стороною в них завжди виступає держава (органи державної влади) або територіальні громади (органи місцевого самоврядування).
До функцій науки фінансового права належать:
1. Аналітична (коментування, класифікація фінансово-правових норм, приведення їх у струнку й зрозумілу систему).
2. Критична (виявлення дефектів і недоліків у діючому фінансовому законодавстві, фіксація невідповідностей правової норми вимогам життя).
3. Конструктивна (сприяє утворенню нових фінансових норм, що використовуються в процесі нормотворчої діяльності держави).
Таким чином, наука фінансового права являє собою систему специфічних знань, які групуються навколо понять: бюджет, публічні фінанси, податкова система, банківська система та ін.
Фінансові відносини представляють відносини між широким колом учасників:
1. між державою та адміністративно-територіальними одиницями в особі відповідних органів представницької й виконавчої влади, що виникають у зв’язку з розподілом фінансових ресурсів країни;
2. між органами держави з одного боку, і підприємствами, установами — з іншого, у зв’язку з виконанням фінансових обов’язків перед державою, розподілом між ними або витрачанням державних коштів;
3. між державними фінансово-кредитними органами у зв’язку з утворенням, розподілом і використання відповідних державних грошових фондів і ресурсів (бюджетних, позабюджетних, кредитних, страхових);
4. між державними підприємствами, організаціями, установами, з одного боку, і вищими органами державного управління — з іншого, у зв’язку з розподілом і використанням у відповідних галузях народного господарства й сферах соціального життя бюджетних або кредитних ресурсів, а також відповідних коштів підприємств, організацій, установ;
5. між фінансово-кредитними органами, з одного боку, і юридичними й фізичними особами — з іншого, у зв’язку з утворенням і розподілом державних кредитних ресурсів і централізованих страхових фондів;
6. між фінансово-кредитними органами держави, з одного боку, і фізичними особами — з іншого, у зв’язку з виконанням обов’язків останніх по внесенню обов’язкових платежів у державні грошові фонди (у бюджет і позабюджетні фонди) [6, с.37-38].
Дана класифікація проведена за суб’єктним складом. Можливі й інші критерії: зміст фінансових відносин, методи фінансової діяльності.
Аналіз фінансових відносин за названими групами показує, що при всій своїй розмаїтості вони мають загальний зміст — спрямованість на утворення, розподіл і використання централізованих і децентралізованих фондів публічних фінансів. Природно, що ці відносини виникають за участю й під безпосереднім впливом держави, яка забезпечує планомірність акумуляції коштів і напрямок їх використання відповідно до планів і програмам у народному господарстві, соціальній сфері, на інші потреби загального значення. Вона повинна організовувати цю діяльність, дотримуючись правил і вимог правових норм, як це властиво правовій державі.
У нормах фінансового права закріплюються загальні принципи й форми фінансової діяльності держави та місцевого самоврядування, види платежів і методи акумуляції коштів у державні грошові фонди, порядок їх стягнення. Вони регулюють також порядок одержання й використання державних коштів, джерела утворення фінансових ресурсів державних підприємств, організацій, установ.
Якісний стан правового регулювання фінансових відносин забезпечує дотримання публічних фінансових інтересів держави та територіальних громад, а також інтересів громадян, підприємств, організацій, установ.
Фінансове право, що сформоване в Україні, відображає нові економічні й політичні умови країни.
По-перше, особливості економіки перехідного періоду до ринкових відносин привели до зміни фінансово-правових норм. Тепер ці норми базуються на принципі рівності суб’єктів права всіх форм власності й відповідно до цього — їх фінансових обов’язків перед державою, прав на захист своїх законних інтересів, самостійності господарюючих суб’єктів тощо. Слід відзначити й направленість фінансового законодавства на стимулювання виробництва, підвищення ефективності функціонування народногосподарського комплексу.
По-друге, посилюється матеріальна відповідальність (фінансові й інші санкції, збільшується розмір грошових штрафів) за порушення в сфері фінансів. Це стосується й відповідальності державних органів та посадових осіб, що здійснюють фінансову діяльність.
По-третє, сучасне фінансово-правове регулювання спрямоване на диверсифікацію методів фінансової діяльності держави. Разом з цим, переважає їх фіскальна сторона (розширення системи податків для залучення коштів у казну) при недостатньому розвитку соціальної інфраструктури.
Фінансово-правові норми закріплюють повноваження державних органів та органів місцевого самоврядування в області фінансів, які будуються на принципі поділу влади.
Разом з тим, відзначені напрями в розвитку фінансового права України в багатьох випадках представляють лише тенденції, що намітилися, які вимагають теоретико-методологічного поглиблення й упорядкування.
Основний метод фінансово-правового регулювання — імперативний (державно-владні приписи одним учасникам фінансових відносин з боку інших, що виступають від імені держави й наділені у зв’язку із цим відповідними повноваженнями). Такий метод властивий й іншим галузям права, наприклад, адміністративному. Але у фінансовому праві він має специфіку у своєму конкретному змісті, а також у колі органів, уповноважених державою на владні дії. За своїм змістом ці приписи стосуються порядку й розмірів платежів до бюджетів або інших фондів публічних фінансів. Такий метод сприяє своєчасному й у повному обсязі надходженню коштів у розпорядження держави або територіальних громад, їх використанню за цільовим призначенням відповідно до державних планів і програм, дотриманню режиму економії.
При використанні державою для формування своїх ресурсів, платежів добровільного характеру (державні позики, казначейські зобов’язання, лотереї тощо) у певній частині також діє метод владних приписів. Таким чином, держава встановлює умови проведення державних внутрішніх позик, випуску державних казначейських зобов’язань, що не можуть бути змінені за згодою сторін й є обов’язковими для дотримання особами, які вступили у ці відносини. Особливості основного методу фінансового права помітно виявляються в колі державних органів, уповноважених давати владні приписи учасникам фінансових відносин.
У силу існуючого розподілу компетенції між державними органами значна частина таких приписів формується фінансово-кредитними органами держави, створеними спеціально для здійснення фінансової діяльності. Учасники фінансових відносин, яким вони адресують свої приписи (різні органи державного управління, установи й т.п.), знаходяться у взаємозв’язку із цими органами й залежать від них по багатьом функціям фінансової діяльності.
Однак це не означає, що фінансово-правове регулювання методом владних приписів не поширюється на відносини “вертикальної” підпорядкованості. Владні приписи, що стосуються фінансової діяльності підприємств, організацій й установ, направляються й з боку їх вищих органів. Але для фінансово-правового регулювання найбільш характерне використання цього методу саме у функціональних взаємозв’язках з фінансовими органами держави.
Фінансово-правовому регулюванню властиві й інші методи: рекомендації, узгодження тощо. У наш час такі методи одержують усе більш широке поширення. Це обумовлено підвищенням рівня фінансової самостійності місцевого самоврядування, підприємств, організацій та установ. Так, у законодавстві України міститься перелік місцевих податків і зборів, із числа яких органи місцевого самоврядування встановлюють платежі на своїй території. Податкові органи можуть надавати підприємствам на умовах, установлених законодавством України, податковий кредит (відстрочку платежу на основі угоди між ними). Всі ці методи можуть перебувати в тому або іншому сполученні з основним методом фінансово-правового регулювання — методом владних приписів.

§1.2. Місце фінансового права в системі права України

Різноманіття якісно відмінних між собою видів суспільних відносин є об’єктивною основою існування різноманіття видів правовідносин. Галузі, що є самостійними складовими правової системи, тісно взаємодіють між собою, взаємодоповнюють одна одну. Останнє обумовлено тим, що якісно відмінні між собою види суспільних відносин перебувають в діалектичній єдності, їх співвідношення між собою і межі з часом змінюються. Звідси і з’являється ілюзія, що предмет тієї чи іншої галузі права немов би змивається, поглинається предметами інших, перш за все суміжних за змістом галузей права.
Якісні відмінності і специфіка предмету фінансового права, своєрідність його методів ще більше і повніше виявляються при їх співставленні і відмежуванні від предметів і методів інших галузей права, іншими словами, при визначенні місця фінансове права в системі права.
Конституційне право регулює основи суспільного ладу і політики, державний устрій, правове положення громадян, систему і принципи організації діяльності державних органів, головні завдання і функції держави. Фінансове право базується і розвивається на конституційній основі. Наприклад, фінансово-правові норми, що регулюють утворення фондів державних фінансових ресурсів, засновані на засадах рівноправності всіх форм власності в країні. Конституційне право містить і норми, що мають пряме відношення до фінансового права. Це, зокрема, норми, що закріплюють основи організації фінансової діяльності держави. Так, стаття 85 Конституції України встановлює виняткові повноваження Верховної Ради України затверджувати Державний бюджет, вносити до нього зміни, контролювати його виконання, приймати рішення стосовно звіту про його виконання [1]. Відповідно до статті 92 Конституції України встановлюється Державний бюджет України і бюджетна система України (система оподаткування, податки і збори і т.п.) [1]. Ці норми конкретизуються у фінансовому праві. Спираючись на них, норми фінансового права встановлюють деталізовані правила, що стосуються діяльності різних державних органів в галузі фінансів. Наприклад, група фінансово-правових норм докладно регламентує порядок складання, розгляду, затвердження і виконання Державного і місцевих бюджетів (Бюджетний кодекс України) [2].
Тісно пов’язане фінансове право з адміністративним правом, оскільки діяльність з формування, розподілу і використання фінансових ресурсів держави є за своїм характером управлінською. Між тим, предмет адміністративного права не поглинає ті суспільні відносини, які відносяться до фінансового права.
Адміністративне право - це галузь права, що регулює з метою реалізації завдань і функцій держави, суспільні відносини управлінського характеру, які складаються у сфері виконавчої та розпорядчої діяльності органів виконавчої влади, внутрішньо організаційній діяльності інших державних органів, а також у процесі здійснення недержавними інституціями (наприклад органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями) зовнішніх юридично–владних повноважень [3]. Адміністративне право визначає основні принципи публічного адміністрування, повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на видання управлінських актів, в тому числі і органів спеціального управління фінансами держави, закріплює структуру цих органів, організаційні форми їх діяльності, порядок призначення і звільнення посадових осіб, закріплює їх права і обов’язки і т.д. Спираючись на норми і принципи адміністративного права, фінансове право регулює ті відносини, які безпосередньо пов’язані з виконанням цими органами функцій по збиранню, розподілу і використанню фінансових ресурсів держави, контролю за їх цільовим витрачанням. Фінансове право регулює відносини у сфері фінансової діяльності держави, тобто у окремій сфері державного управління [4].
Інакше кажучи, фінансове право регулює відносини, що виникають з приводу фінансової діяльності держави. Для того щоб держава могла існувати і виконувати свої завдання і функції, в тому числі адміністративні, їй щоденно, повсякчасно потрібні величезні суми грошових коштів. Фінансове право регулює їх акумуляцію і витрачання, забезпечуючи тим самим виконання державою свого призначення.
Ще тісніший зв’язок фінансового права в умовах ринкових перетворень з цивільним правом, оскільки до предмету останнього серед багатьох майнових відносин входять і грошові відносини. Крім того, деякі органи державного управління спеціальної компетенції, наприклад, Національний банк України, водночас є господарською організацією — юридичною особою, що діє на комерційних засадах [5]. Між цими органами, з одного боку, і підприємствами, установами, організаціями і громадянами — з другого, виникають відносини на основі договорів, наприклад, на основі кредитної угоди.
Характерними для таких відносин є добровільність, рівність і відокремленість сторін, відсутність переходу права власності від одного суб’єкта до іншого тощо, і тому вони до предмету фінансово-правового регулювання не входять. Норми фінансового права в даному випадку встановлюють: джерела фінансово-кредитних ресурсів, якими оперує Національний банк України; порядок утворення і розподілу створюваних ним грошових фондів; порядок мобілізації НБУ грошових коштів в розпорядження держави; способи здійснення контролю та нагляду за фінансовою діяльністю комерційних банків тощо.
У всіх цих випадках НБУ виступає як орган державного управління, що наділений владними повноваженнями. Взаємоповзв’язане фінансове право і з іншими галузями права.
Тісно пов’язане фінансове право, як галузь права і особливо як навчальна дисципліна з загальною теорією фінансів. Зокрема, фінансове право відображає у специфічних формах ті ж явища об’єктивної реальності, що і загальна теорія фінансів — фінансові відносини. Понятійно-категоріальний апарат фінансового права також є похідним від понятійно-категоріального апарату загальної теорії фінансів. Що стосується фінансового права як навчальної дисципліни, то його зовнішня подібність і близькість із загальною теорією фінансів іноді призводить навіть до фактичної підміни змісту предмета фінансів змістом предмета фінансового права [6].

§1.3. Система і джерела фінансового права

Визначення предмета фінансового права і його місця в системі права України в цілому є однією з необхідних умов розуміння побудови системи фінансового права.
Фінансове право складається зі значної кількості фінансово-правових норм. Сукупність цих норм виражається в складній цілісній системі, усередині якої фінансово-правові норми в певній послідовності й взаємозв’язку групуються в різні інститути й більші підрозділи. Угруповання фінансово-правових норм залежить від особливостей і взаємних зв’язків, регульованих фінансових відносин, тобто мають об’єктивну основу. Однак право не тільки відображає суспільні відносини, його призначення — регулювати й активно впливати на них. Тому на побудову системи фінансового права, угруповання його норм, формування інститутів впливають й потреби практики.
Під системою фінансового права розуміємо об’єктивно обумовлену внутрішню його побудову, об’єднання і розміщення фінансово-правових норм в певному взаємозв’язку і послідовності. Для створення такої системи необхідно знайти і вміло застосувати достатню кількість адекватних об’єктивних критеріїв. При цьому необхідно враховувати економічний зміст в цілому і особливості окремих груп фінансово-правових відносин при побудові системи фінансового права. З цим погоджуються, і небезпідставно, більшість вчених-правників, які займаються вивченням фінансового права. Однак критерії економічного змісту норм і відносин не можуть бути єдиними при встановленні системи фінансового права.
Фінансове право є галуззю права в цілому, і нехтування юридичними особливостями норм, що входять до нього, в такому принциповому питанні, як питання про систему права як галузі, було б підміною права економікою, відмовою від аналізу юридичної форми цих відносин.
Ось чому поряд із встановленням економічних критеріїв змісту норм і відносин фінансового права, а також використанням систематики науки про фінанси, в питанні про систему фінансового права необхідно виходити з суто юридичних особливостей і правових принципів цієї галузі права [6].
Право не тільки відображає суспільні відносини. Його призначення — регулювати і активно впливати на них. Тому на побудову системи фінансового права, групування норм, формування інститутів мають вплив і потреби суспільної практики.
Тільки таке поєднання юридичних і економічних критеріїв, суспільного призначення права створює достатні передумови для встановлення науково обґрунтованої системи фінансового права. Групування фінансово-правових норм має дві сторони — зовнішню і внутрішню. Зовнішня сторона вказує на місце фінансового права в системі права України. Внутрішня сторона систематизації фінансово-правових норм має на увазі їх групування відповідно до внутрішнього змісту і ієрархії — загальногалузеві норми, норми підгалузеві, норми окремих фінансово-правових інститутів.
У зв’язку з цим, а також аналогічно з іншими галузями права України, фінансове право поділяється на два великих блоки норм — Загальну і Особливу частини. Така побудова системи фінансового права дозволяє науці, що його вивчає, здійснювати дослідження загальних питань теорії цієї галузі права, розробку питань, пов’язаних з подальшим розвитком і удосконаленням окремих фінансово-правових інститутів з урахуванням вимог практики, сприяє поліпшенню вивчення цієї галузі права студентами, полегшує користування відповідним законодавством, сприяє вирішенню актуальних завдань систематизації фінансового законодавства.
В Загальну частину системи курсу фінансового права включаються питання, що стосуються усіх правових інститутів, які об’єднуються в Особливій частині. Вони відображають загальні риси і закономірності внутрішнього розвитку фінансово-правових відносин: поняття, предмет і метод фінансового права; зміст фінансової системи; структуру, особливості та види фінансово-правової норми і фінансово-правових відносин; ієрархію і компетенцію органів держави, які управляють фінансовою сферою, їх завдання і функції, форми і методи роботи; зміст, види і методи фінансового контролю; співвідношення фінансового права і фінансово-правової науки [6]. Загальна частина фінансового права будується переважно на аналізі правових елементів фінансових відносин.
Норми Загальної частини фінансового права конкретизуються у фінансово-правових нормах Особливої частини. Загальна і Особлива частини фінансового права перебувають в нерозривному зв’язку, оскільки в своїй основі вони є відображенням цілого і його елементів. Положення Загальної частини застосовуються до усіх розділів Особливої частини.
Особлива частина фінансового права складається з низки великих розділів (їх в юридичній літературі називають підгалузями), які в свою чергу складаються з фінансово-правових інститутів. Кожний із фінансово-правових інститутів являє собою систему фінансово-правових норм, що регулюють групу однорідних фінансових відносин. А в розділи об’єднуються групи споріднених фінансово-правових інститутів. Наприклад, розділ “Правове регулювання державних витрат” складається з інститутів “правовий режим кошторисно-бюджетного фінансування” і “правовий режим фінансування окремих галузей народного господарства”, розділ “Бюджетне право” також складається з двох фінансово-правових інститутів — “бюджетний устрій”, “бюджетний процес”.
В Особливу частину фінансового права входять розділи, що об’єднують фінансово-правові норми, які регулюють однорідні суспільні відносини в сфері: державного бюджету; позабюджетних державних і муніципальних фондів; фінансів державних підприємств; державних і місцевих податків і інших обов’язкових платежів; державного кредиту і боргу; державного страхування; державних видатків; банківського кредитування і безготівкових розрахунків; грошового обігу і валютного регулювання. Відповідно до системи фінансового права як галузі права побудована і система фінансового права як навчальної дисципліни. Досвід показав найбільш доцільне групування матеріалу за ознаками Загальної і Особливої частин.
В Особливій частині навчального курсу фінансового права окремо вивчаються норми кожного фінансово-правового інституту, тобто норми, які регулюють якісно однорідні фінансові відносини.
Від системи фінансового права як галузі права і навчальної дисципліни потрібно відрізняти систему фінансового законодавства, тобто систему усіх упорядкованих відповідним чином нормативно-правових актів, що регулюють фінансові відносини в державі. Фінансове законодавство — це зовнішня форма фінансового права, що відображає його внутрішню структуру. Норми фінансового права містяться у великій кількості різноманітних правових нормативних актів, або джерелах, як загального характеру, так і спеціально присвячених регулюванню фінансово-правових відносин. До них належать акти органів законодавчої і виконавчої влади, місцевого самоврядування. Наприклад, фінансово-правові норми знайшли своє втілення майже у двохстах законах, прийнятих Верховною Радою України після проголошення державної незалежності, а в цілому вони містяться більше ніж у десяти тисячах нормативно-правових актів.
Джерела фінансового права України — це правові акти державних органів законодавчої і виконавчої влади та місцевого самоврядування, в яких містяться норми фінансового права.
В будь-якій державі головним джерелом фінансового права є Конституція. В Конституції України закріплені основи правової організації фінансової діяльності держави, її суб’єктний склад в цілому і за окремими її напрямами зокрема. Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно, фінансове законодавство повинно відповідати Основному Закону. Конституція — акт безпосередньої дії (ч. 3 ст. 8): принципи та норми Основного Закону можуть регулювати конкретні суспільні відносини, у тому числі у сфері фінансової діяльності, якщо вони стосуються предмета конституційного регулювання. Будь-яке обмеження регулятивної дії норм Конституції є протизаконним, а винні у цьому органи та посадові особи державної влади й місцевого самоврядування, інші суб’єкти несуть юридичну відповідальність [1]. Конституція України закріплює виключну компетенцію Верховної Ради України у прийнятті фінансового законодавства, у тому числі у сфері бюджету, податків, грошової системи, валютних відносин (ч. 2 ст. 92); закріплює визначальні принципи побудови бюджетної системи (ст. 95); бюджетний період (ст. 96); встановлює компетенцію Рахункової палати України (ст. 98), Національного банку України (статті 99, 100). У Конституції України визначено компетенцію у сфері фінансової діяльності  уряду як вищого органу в системі органів виконавчої влади (статті 116, 117), компетенцію місцевих державних адміністрацій (статті 118, 119). В Основному Законі (статті 142, 143) закріплено право органів місцевого самоврядування на затвердження й виконання місцевих бюджетів, на власну матеріально-фінансову базу, на встановлення місцевих податків і зборів тощо. Ряд інших статей Конституції безпосередньо або опосередковано пов’язаний зі сферою фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування, що впливає на якість фінансового законодавства.
Важливими джерелами фінансового права є Бюджетний та Податковий кодекси. Бюджетним кодексом України від 08.07.2010 року регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу. Податковий кодекс України від 02.12.2010 року регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обовʼязки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обовʼязки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Закони займають важливе місце серед джерел фінансового права. Зокрема, це  стосується законів України «Про Державний бюджет України», «Про банки і банківську діяльність» та інших. У сфері фінансів прийнято низку статусних законів, які визначають правовий статус органів спеціальної фінансової компетенції, у тому числі Закони України «Про Рахункову палату України», «Про Національний банк України» тощо.
На сучасному етапі складається тенденція до збільшення питомої ваги фінансових відносин, що регулюються нормами законодавчих актів. Між тим кількісно переважають фінансово-правові норми, що містяться в Указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, актах Міністерства фінансів, Національного банку. Фінансово-правові норми нерідко містяться і в актах органів виконавчої влади — міністерств, відомств і інших, що регулюють фінансові питання в межах відповідної галузі чи сфери управління. Специфічною рисою фінансового законодавства є його постійний динамічний розвиток та мобільність, що дає змогу державі своєчасно реагувати на швидкі економічні зміни.

Контрольні запитання

Дайте визначення фінансового права.
Які групи відносин становлять предмет фінансового права.
Назвіть зміст Загальної частин фінансового права.
Назвіть зміст Особливої частини фінансового права.
Назвіть основні інститути фінансового права.
Наведіть класифікацію відносин, що належать до предмету фінансового права за суб’єктним складом.
Назвіть та дайте визначення основному методу фінансово-правового регулювання. Назвіть особливості даного методу у фінансовому праві.
Дайте визначення системи фінансового права.
Поясніть, у чому полягають особливості науки фінансового права.
Назвіть основні критерії розмежування предметів фінансового права, конституційного та адміністративного права.
Назвіть складові Загальної та Особливої частин фінансового права як навчальної дисципліни.
 Дайте визначення понять “фінансове законодавство”, “джерела фінансового права”.
 Назвіть місце і роль Конституції України в системі джерел фінансового права.