§2.1. Поняття та особливості фінансово-правових норм
Відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності держави, регулюються нормами фінансового права. Як і норми всіх інших галузей права, це правила поведінки, які встановлюються державою в суворо визначеному порядку й формі та вводяться в дію в точно встановлений законодавцем термін. Основна особливість фінансово-правових норм полягає в тому, що вони носять державно-владний, імперативний характер. Держава пропонує правила поведінки юридичним особам, громадянам в області фінансової діяльності. Вимоги до учасників фінансово-правових відносин виражаються в категоричній формі. Учасники фінансових відносин, урегульованих нормою фінансового права, не вправі змінити її приписи й умови застосування.
Фінансово-правові норми не є простою волею законодавчих і виконавчих органів, вони мають матеріальне обґрунтування. Державні органи, приймаючи закони й нормативні акти в області фінансової діяльності, завжди обмежені об’єктивними економічними можливостями. Так, держава може фінансувати свої потреби тільки виходячи з доходів, одержання яких у свою чергу залежить від рівня розвитку матеріального виробництва й діяльності всієї соціальної сфери, що визначає надходження податків й інших платежів у бюджет й інші позабюджетні фонди [1].
Фінансово-правові норми визначають права й обов’язки учасників фінансових відносин, обставини, при яких вони стають носіями прав й обов’язків, і передбачають відповідальність за невиконання приписів держави.
Особливості фінансово-правової норми обумовлені тим, що вона, на відміну від норм інших галузей права, регулює відносини, що виникають у процесі планового формування, розподілу й використання державою й органами місцевого самоврядування фінансових ресурсів, необхідних їм для здійснення своїх завдань.
Це виражається в особливостях змісту фінансово-правових норм; характеру встановлених у них приписів; заходів відповідальності за порушення передбачених правил; способів захисту прав учасників фінансових відносин.
Зміст фінансово-правових норм складають правила поведінки в суспільних відносинах, що виникають у процесі фінансової діяльності держави й територіальних одиниць. Ці правила виражаються в наданні учасникам даних відносин таких юридичних прав і покладанні на них юридичних обов’язків, здійснення яких забезпечує планомірне утворення й використання централізованих і децентралізованих грошових фондів (доходів) держави й органів місцевого самоврядування відповідно до їх завдань у кожний конкретний проміжок часу, залежно від політики соціально-економічного розвитку країни. Цей загальний зміст фінансово-правових норм має різний конкретний прояв, що обумовлено розмаїтістю фінансових відносин, багатоланковістю фінансової системи. Вони містять правила стягнення податків й інших обов’язкових платежів із громадян і підприємств, акумуляції й витрати бюджетних коштів, формування й розподілу кредитних ресурсів і страхових фондів тощо [1, с.53].
Зміст фінансово-правових норм обумовив їх в основному імперативний (наказовий) характер. Як правило, вони містять вимоги, виражені в категоричній формі, точно визначають обсяги прав й обов’язків учасників фінансових відносин. Ці права й обов’язки спрямовані на забезпечення в цілому інтересів держави й адміністративно-територіальних одиниць, а також інтересів кожного з учасників фінансових відносин, у тому числі підприємств всіх форм власності, громадян. Наприклад, у фінансово-правових нормах містяться адресовані до підприємств і громадян вимоги вносити встановлені податки в державний або місцевий бюджет у передбачені строки, представляти звіти й інші документи для проведення контролю з боку компетентних органів, здійснювати інші дії, що забезпечують акумуляцію в розпорядження держави й органів місцевого самоврядування коштів й їхнє використання відповідно до затверджених планів. Разом з тим з метою дотримання прав й інтересів платників встановлені обов’язки державних органів повертати надмірно стягнені платежі. У фінансово-правових нормах також закріплений обов’язковий порядок формування бюджетів, використання позабюджетних і бюджетних цільових фондів і т.п. з визначенням прав й обов’язків учасників цієї діяльності [1, с.54].
Таким чином, фінансово-правова норма (норма фінансового права) — це встановлене державою й забезпечене примусовими заходами загальнообов’язкове правило поведінки суб’єктів суспільних відносин, що виникають у процесі планового формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів публічних фінансів, яке закріплює юридичні права і юридичні обов’язки їх учасників.
§2.2. Структура та класифікація фінансово-правових норм
Норма фінансового права складається із трьох основних елементів: гіпотези, диспозиції й санкції, кожний з яких відображає особливості фінансово-правового регулювання.
Гіпотеза вказує на умови дії фінансово-правової норми. Найчастіше гіпотеза фінансово-правової норми має складну форму й містить декілька чітко сформульованих умов, за наявності яких потрібно або надається право вчинити певні дії в сфері фінансової діяльності держави. Наприклад, обов’язок підприємства сплатити до державного бюджету податок на прибуток реалізується за умови, якщо воно має розрахунковий рахунок у банку й самостійний (окремий) баланс, а також отримує прибуток, який підлягає оподатковуванню й ін.
Диспозиція встановлює зміст самого правила поведінки, тобто приписує виконання певних дій по формуванню, розподілу або використанню державних і місцевих фінансових ресурсів, виражає зміст прав й обов’язків учасників фінансових відносин. Диспозиція вимагає певної поведінки від учасників фінансових відносин і не допускає відхилення від цих вимог.
Санкції передбачають наслідки порушення правової норми, визначають види й заходи юридичної, у цьому випадку — фінансово-правової відповідальності щодо порушників фінансово-правових норм. За допомогою санкцій здійснюється державний примус до виконання фінансово-правових норм. Підставою для застосування фінансово-правових санкцій є порушення норм фінансового права (фінансове правопорушення), наприклад, нецільове використання коштів, несвоєчасне перерахування бюджетних коштів одержувачам, недотримання нормативів фінансових витрат, несплата або неповна сплата податків, порушення правил обліку доходів і витрат й об’єктів оподатковування, подання комерційним банком недостовірної інформації НБУ й т.п.
Фінансово-правовим санкціям у порівнянні із санкціями норм інших галузей права притаманний ряд особливостей.
Вони мають, як правило, грошовий характер і містять заходи примусового впливу на порушника через його грошові фонди й кошти (прямим або непрямим шляхом). Це накладення штрафу, нарахування пені, примусове вилучення бюджетних коштів, призупинення операцій по рахунках у банках, заборона на здійснення банком окремих банківських операцій тощо. При вилученні коштів в якості фінансово-правової санкції ці кошти зараховуються до державного або місцевого бюджету.
Заходи фінансово-правової відповідальності застосовуються державними органами і їх посадовими особами. До таких органів належать Міністерство фінансів, Міністерство доходів і зборів, НБУ та інші державні органи. Вони застосовують санкції в адміністративному порядку (без судового розгляду). Такий порядок є найпоширенішим у зв’язку зі спрямованістю фінансово-правових санкцій на забезпечення загальнодержавних інтересів у сфері фінансів і необхідністю швидкого реагування на фінансові правопорушення. Однак у відповідних випадках це не виключає необхідності прийняття судових рішень по застосуванню фінансово-правових санкцій (зокрема, за наявністю спору, при стягненні штрафів і пені з фізичних осіб). Отже, фінансово-правові санкції поєднують у собі правовідновлюючі й штрафні (каральні) елементи.
Серед фінансово-правових санкцій з урахуванням основних напрямків фінансової діяльності можна виділити наступні їхні групи: бюджетні, податкові, кредитно-грошові, валютні.
Крім розглянутих санкцій за порушення в сфері фінансової діяльності можуть бути застосовані заходи дисциплінарного, адміністративного, кримінально-правового й іншого впливу. Підставою для цього є правопорушення відповідного характеру.
У нормах фінансового законодавства можуть не міститися всі три елементи фінансово-правової норми. Але й гіпотеза, і диспозиція, і санкція можуть знаходитися в інших статтях цього ж нормативного акту або в інших нормативних актах.
За характером впливу на учасників фінансових відносин фінансово-правові норми діляться на зобов’язуючі, забороняючі й уповноважуючі.
Зобов’язуючі норми права регулюють активну поведінку суб’єктів і наказують у категоричній формі здійснювати певні дії. Вони регулюють відносини в галузі фінансового планування (бюджетного, кредитного, податкового тощо), встановлюють обовʼязковий порядок дотримання ставок заробітної плати тощо. Зобовʼязуючі фінансово-правові норми містяться у всіх фінансових законах і нормативних актах.
Забороняючі фінансово-правові норми регулюють пасивну поведінку суб’єктів фінансових відносин і містять заборону не здійснювати дій, що порушують фінансову дисципліну й законність. Наприклад, правилами касових операцій забороняється видача готівки під звіт, доки особа не звітує повністю за раніше отримані суми.
Зобовʼязуючі і забороняючі норми схожі між собою визначеністю, категоричністю форми, точністю приписів, які містяться в них.
Уповноважуючі фінансово-правові норми надають суб’єктам певне право на здійснення дій, але в чітко визначених нормою межах.
В уповноважуючих фінансово-правових нормах держава надає учасникам фінансових правовідносин повноваження на проведення певних позитивних дій. Субʼєкти фінансових правовідносин у межах своєї компетенції можуть конкретизувати вимоги держави. У випадках застосування уповноважую мої норми її імперативний характер сполучається з певними правомочностями, встановленими у суворих межах (так, законодавство дозволяє органам місцевого самоврядування надавати пільги окремим платникам податків, але тільки в межах надходжень до їхніх бюджетів).
У сучасних умовах зросло значення уповноважуючих норм, що дозволяє юридичним особам обирати шляхи виконання фінансових зобов’язань. Відповідно до цього змінюється й характер впливу держави на учасників фінансово-правових відносин. Досить часто норми передбачають застосування економічних заходів для того, щоб порушення розпоряджень держави відображалося безпосередньо на порушниках.
За змістом норми фінансового права можуть бути матеріальними й процесуальними.
Матеріальні фінансово-правові норми закріплюють обсяг та види доходів і видатків фондів публічних фінансів, матеріальний зміст юридичних прав і обов’язків учасників фінансових правовідносин.
Процесуальні (процедурні) фінансово-правові норми встановлюють порядок діяльності в сфері формування, розподілу й використання державних і місцевих грошових фондів. Вони вимагають дотримання передбачених процедурних правил у цій діяльності: строків, участі певних органів тощо.
На відміну від деяких інших галузей права фінансове право концентрує в єдину сукупність матеріальні і процесуальні норми. Його розділи й інститути, як правило, у єдності представляють матеріальні й процесуальні норми. Виключенням є бюджетне право, у якому від матеріальних норм досить чітко відокремлюється сукупність норм, що регулюють бюджетний процес. Чітке дотримання процесуальних фінансово-правових норм сприяє ефективному застосуванню механізма фінансової діяльності, є важливою гарантією реалізації матеріальних прав й обов’язків у сфері фінансів у повному обсязі.
Крім зазначених ознак фінансово-правові норми мають і специфічні особливості, оскільки вони регулюють фінансові відносини. Фінанси виконують у державі певні, властиві тільки їм функції: розподільну, контрольну й стимулюючу. Тому й норми права, що регулюють дану сферу суспільних відносин, забезпечують реалізацію цих функцій. Однак норма права, що регулює специфічні суспільні відносини — відносини в сфері фінансової діяльності держави, виконує ще одну, властиву лише нормам фінансового права функцію — вона повинна не тільки регулювати, але й стимулювати дії суб’єктів у сфері фінансової діяльності держави.
Стимулюючу функцію фінансово-правових норм доцільно закласти, в першу чергу, у податковому законодавстві таким чином, щоб вони, з одного боку, регулювали перерозподіл фінансових ресурсів держави, а з іншого боку — стимулювали розвиток національного виробництва, залучення інвестицій у національну економіку, детінізацію доходів. У зв’язку з цим, при формуванні фінансового законодавства законодавець повинен ураховувати всі зазначені функції.
§2.3. Фінансові правовідносини, їх зміст та структура. Підстави виникнення, зміни та припинення фінансових правовідносин
Дослідження фінансових правовідносин можливе лише на базі загальних положень теорії держави і права, частиною якої є вчення про правовідносини. Деякі вчені вважають, що формування цілісної теорії права відбувається під час розробки категорії правовідносин як центральної у правовій науці [2]. Так, автор однієї з базових теоретичних праць з дослідження природи правових відносин Р.О. Халфіна визначає правовідносини як суспільні відносини, врегульовані нормою права [2]. Правовідносини завжди являють собою єдність форми і змісту. У процесі правового регулювання норма права може надати існуючим суспільним відносинам, які не вимагали раніше правового оформлення, правової форми. Норма може встановити обов’язковість визначених дій, необхідних у процесі даного виду діяльності. Вона надає форми правовідносин суспільним відносинам. У зв’язку з розширенням сфери правового регулювання у сучасному суспільстві багато суспільних відносин включаються до кола тих, які можуть виступати лише у вигляді правовідносин. Таким чином, правовідносини — необхідна форма значного кола суспільних відносин.
У фінансових правовідносинах, як і в будь-яких інших, спостерігається єдність фактичного (матеріального) змісту і юридичної форми. Оскільки правовідносини є формою суспільних відносин, врегульованих юридичними нормами, останні можуть через правовідносини впливати на поведінку людей. Теорія права констатує нерозривний зв’язок, нероздільність правових і фактичних відносин.
Правова форма реальних фінансових відносин визначається не тільки змістом даних відносин, а й волею держави, що встановлює для конкретного виду відносин ту чи іншу форму. Відповідно, воля держави визначається матеріальними умовами життя суспільства, оскільки держава, обираючи форму для даного виду відносин, виходить також з їх змісту, використовуючи знання законів їх розвитку для досягнення поставлених цілей.
Розглядаючи фінансове право як галузь права, можна говорити про його специфіку, що визначається генезисом фінансових відносин, які регулюються нормами фінансового права й становлять предмет цієї галузі. Відомо, що фінанси як економічна категорія, що виражає певну сферу економічних відносин, з’являються на певній стадії історичного розвитку суспільства при виникненні держави та розвинутих товарно-грошових відносин. Внаслідок цих історичних та економічних передумов фінанси формуються в розвинуту систему грошових відносин, що мають свої особливості, які виділяють їх з інших груп суспільних відносин.
Однією з основних особливостей фінансових відносин є те, що вони завжди виступають у якості грошових відносин. Виділення такої особливості фінансових відносин пов’язано з дією законів вартості та товарно-грошових відносин. Друга особливість фінансових відносин пов’язана з відносно специфічною стадією суспільного відтворення — з відносинами розподілу. Розподільчий характер фінансових відносин закладено у самих функціях фінансів, перш за все у функції створення грошових фондів — централізованого, що зосередився у бюджеті, і децентралізованих, до яких належать грошові кошти підприємств, організацій та галузей народного господарства. Розподільчий характер фінансових відносин проявляється і в іншій функції фінансів — спрямуванні коштів цих фондів на задоволення потреб суспільства.
Для фінансових відносин характерною є також їх планомірність, яка нерозривно пов’язана з дією закону планомірного розвитку.
Фінансові відносини — це організаційні відносини. Організація фінансових відносин безпосередньо належить до функцій держави, яка шляхом видання нормативно-правових актів стає організатором та координатором економічного життя суспільства у цілому. Однією з особливостей фінансових відносин є також їх суб’єктний склад, який обумовлений генезисом фінансів. У фінансових відносинах одним із суб’єктів завжди виступає держава або уповноважений нею орган державної влади. Наявність такого суб’єкта визначає державно-владний характер цих відносин, що встановлюється діяльністю держави, яка концентрує фінансові ресурси, необхідні для здійснення своїх функцій.
Отже, сукупність зазначених особливостей фінансових відносин істотно відрізняє їх від усіх інших суспільних відносин та дає змогу визначити предмет регулювання фінансового права як систему специфічних грошових відносин, які безпосередньо пов’язані з формуванням, розподілом і витрачанням централізованих і децентралізованих фондів коштів. Тобто, фінансовим правом регулюються тільки організаційно-майнові відносини, що виникають з владної діяльності держави в особі уповноважних органів щодо формування і використання нею фондів коштів. Слід визнати, що якщо виникнення фінансових відносин завжди пов’язано з нормативними актами, які видає держава, то вони, на відміну від інших економічних відносин, практично завжди мають правовий характер, тобто є правовими відносинами. Фінансові відносини існують виключно у формі правовідносин. Якщо фінансові відносини не є правовідносинами, вони будуть порушенням фінансового законодавства.
Фінансові відносини завжди мають цілісність, системність та формальну визначеність, пов’язану з тим, що фінансові правовідносини регулюють чітко визначені зв’язки, які складаються між суб’єктами. Фінансово-правові відносини створюють складну та специфічну систему правових утворень, які становлять структуру фінансового права. Загальні принципи побудови системи фінансового права, форми й методи здійснення фінансової діяльності державою, наявність специфічних груп норм всередині цієї системи дають підстави розглядати фінансове право не лише як самостійну галузь права, а й водночас як підсистему права.
З позицій загальної теорії права підгалузі фінансового права являють собою порівняно меньшу групу норм, ніж галузь, адже вони є лише частиною тієї сфери відносин, які регулюються нормами всієї галузі права. Виділення підгалузей та правових інститутів у фінансовому праві зумовлено соціально-економічною специфікою кожної ланки системи фінансів. Відповідно, можна назвати бюджетні, податкові, кредитні, розрахункові та інші відносини [1].
Фінансові правовідносини у механізмі правового впливу на державні фінанси виконують три основні функції: 1) вказують на коло осіб, на яких у конкретний час поширюється дія фінансово-правової норми; 2) закріплюють конкретну поведінку юридичних осіб і громадян у галузі мобілізації, розподілу й витрачання фондів коштів, якої вони мають додержуватися; 3) є умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків учасників фінансових відносин.
Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб’єктів, а юридичним — суб’єктивні права та юридичні обов’язки учасників, що встановлені фінансово-правовими нормами. Суб’єктивні права являють собою міру належної фінансовому або фінансово-кредитному органові поведінки для задоволення інтересів держави. Інший учасник наділений мірою дозволеної поведінки, що забезпечена його юридичними обов’язками та можливістю застосування імперативу з боку держави. Зокрема, в податкових правовідносинах податковий орган є носієм суб’єктивних прав і наділений мірою належної поведінки — здійснення контролю за сплатою податків. У свою чергу платник податків є носієм юридичного обов’язку й наділений мірою належної поведінки — у встановлених законом випадках самостійно обчислювати суму податку, своєчасно сплатити його до бюджету відповідного рівня й подати податкову звітність.
У процесі регулювання суспільних відносин можуть скластися два основні типи зв’язку між суб’єктивними юридичними правами та обов’язками. Зокрема, коли правове регулювання спрямоване на те, щоб закріпити й упорядкувати ці суспільні відносини, виникають правовідносини "пасивного типу". Певним учасникам надаються права на позитивні дії, а на всіх інших покладаються пасивні обов’язки — утримуватися від певних дій. Так, до правовідносин пасивного типу належать фінансові відносини, що закріплюють компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері фінансової діяльності держави.
З іншого боку, коли правове регулювання спрямоване на те, щоб забезпечити розвиток, динаміку суспільних відносин, виникають правовідносини "активного типу". У цьому разі на певних учасників покладаються активні юридичні обов’язки — здійснення позитивних дій, а зміст суб’єктивного права полягає у можливості вимагати цієї поведінки від зобов’язаної особи. Отже, у змісті правовідносин активного типу головним є юридичні обов’язки. Суб’єктивне право іншого учасника полягає у можливості вимагати від зобов’язаної особи виконання обов’язків. Зокрема, правовідносинами активного типу є податкові відносини.
Об’єктом фінансових правовідносин є фонди коштів, які формуються, розподіляються та використовуються внаслідок реалізації суб’єктивних прав та юридичних обов’язків учасників фінансових відносин. Враховуючи значення фінансової діяльності для функціонування держави (адміністративно-територіальних одиниць), об’єкт фінансових правовідносин завжди буде пов’язаний з інтересом держави (територіальної громади).
Суб’єктами фінансових правовідносин виступають особи, які відповідно до фінансово-правових норм можуть бути носіями суб’єктивних юридичних прав та обов’язків. З одного боку, учасником фінансових правідносин є суб’єкти, що представляють інтереси держави у сфері державних фінансів, зокрема Міністерство фінансів, Державне казначейство, Національний банк тощо, з іншого — суб’єктами є юридичні та фізичні особи, які, виконуючи покладені на них юридичні обов’язки, приймають участь у мобілізації або використанні публічних фінансових ресурсів.
Так, суб’єктами фінансових відносин можуть бути як платники податків — підприємства, організації, громадяни (у тому числі резиденти й нерезиденти), так і бюджетні установи, що фінансуються за рахунок коштів бюджетів відповідних рівнів. Окремі правові інститути або підгалузі фінансового права мають особливості щодо суб’єктного складу. Так, учасниками бюджетних правідносин можуть бути виключно юридичні особи, громадяни в них участі не беруть.
Для існування фінансових правовідносин необхідні також юридичні факти, що поділяються на дії та події. Юридичні факти — це життєві обставини, що приводять у дію норми права, в результаті чого настають певні наслідки — виникають, змінюються або припиняються правові відносини.
Дії у фінансових правідносинах можуть бути правомірні та неправомірні. Правомірні дії як вольова поведінка, передбачена фінансово-правовою нормою, поділяються на:
юридичні акти — правомірна дія учасника фінансових правовідносин, спрямована на отримання правового результату. Юридичні акти можуть бути індивідуальними. Наприклад, індивідуальним актом є кошторис бюджетної установи, податкова декларація платника податків, акт ревізії, складений контролером Рахункової палати України, тощо;
юридичні вчинки — правомірна дія, що зумовлює правові наслідки, пов’язані з фактом вольової дії, яка не залежить від бажання суб’єкта відносин. Наприклад, юридичним вчинком буде надання пояснень посадовою особою платника податків щодо сплати обов’язкових платежів.
Неправомірні дії являють собою поведінку, що не відповідає приписам фінансово-правових норм. Це, зокрема, несвоєчасне подання податкової звітності платником податків, нецільове використання бюджетних коштів.
Юридичні факти у вигляді юридичних подій — це обставини, що не залежать від волі їх учасників, але тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення фінансових правовідносин. За наслідками юридичні факти поділяються на правотворчі, правозмінюючі та правоприпиняючі.
Таким чином, фінансові правовідносини — це врегульовані фінансово-правовими нормами суспільні відносини, учасники яких виступають як носії юридичних прав та обов’язків у сфері мобілізації, розподілу й витрачання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів.
Контрольні питання
Назвіть, що є змістом фінансово-правової норми.
Дайте визначення фінансово-правовій нормі.
Які структурні елементи норми фінансового права? Назвіть, який їх основний зміст.
Назвіть основні державні органи, які мають право застосовувати заходи фінансово-правової відповідальності до юридичних та фізичних осіб.
Які існують види фінансово-правових норм?
Назвіть специфічні риси фінансово-правових норм.
Назвіть основні функції норм фінансового права.
У чому полягають особливості фінансових правовідносин?
Назвіть види фінансових правовідносин.
Які функції фінансових правовідносин?
Назвіть, що є матеріальним і юридичним змістом фінансових правовідносин?
Назвіть та охарактеризуйте основні типи фінансових правовідносин.
Дайте поняття об’єкту і суб’єкту фінансових правовідносин.
Дайте поняття та охарактеризуйте складові юридичного факту фінансових правовідносин.