Фінансове право

§3.1. Поняття й значення фінансового контролю
Значення фінансового контролю визначається характером фінансової діяльності держави, соціальною спрямованістю фінансової політики, що у свою чергу вимагає усе більше й більше коштів. Раціональне та ефективне використання обмежених фінансових ресурсів можливе лише за умови існування дієвої системи контролю за дотриманням законності, фінансової дисципліни і доцільності у процесі мобілізації, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів, в першу чергу публічних. Отримані у процесі фінансового контролю результати забезпечують виконання бюджетів за доходами і видатками, дають змогу знайти резерви збільшення обсягів фінансових ресурсів, виявити і ліквідувати диспропорції у розподілі фінансових ресурсів, забезпечити цільовий характер використання коштів та реалізувати інші функції органів публічної влади [30]. Таким чином, фінансовий контроль виступає функцією управління, вагомим засобом забезпечення законності та відіграє роль чинника подальшого розвитку ринкових відносин. За його допомогою забезпечується самостійність підприємницької діяльності, обмежується втручання з боку держави у внутрішньогосподарську сферу відповідних підприємств, організацій, приватних осіб. З іншого боку, за допомогою фінансового контролю виявляються правопорушення, притягуються до відповідальності винні особи.
На практиці здійснення фінансового контролю виявляється в перевірці фінансових планів підприємств, установ й організацій, планів виробництва, планів за собівартістю прибутку, надходжень та витрат бюджетів та позабюджетних цільових фондів. Фінансовий контроль включає перевірку режиму економії, доцільності використання власних і бюджетних коштів, обігу, використання й збереження матеріальних цінностей, використання різних фондів, кредитів і т.п.
Змістом фінансового контролю є забезпечення виконання й дотримання законодавства і фінансової дисципліни всіма державними, громадськими організаціями, посадовими особами й громадянами. Вся фінансова діяльність держави регламентується законами й підзаконними актами, при цьому фінансова діяльність не тільки повинна відповідати закону, але й бути доцільною. Таким чином, у перевірці законності й доцільності виявляється суть фінансового контролю.
Фінансовий контроль можна визначити як діяльність державних органів і недержавних організацій по забезпеченню законності, фінансової дисципліни й доцільності у процесі мобілізації, розподілу й використання централізованих та децентралізованих фондів коштів.
Правовою базою здійснення фінансового контролю є перш за все Конституція України, яка визначає принципи, основні права і обов’язки державних органів і громадських організацій в сфері контрою.
Крім того, окремі питання фінансового контрою відображені в законах, указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, інструкціях і наказах, рішеннях органів публічної влади, статутах і інших актах, що регламентують правове положення органів публічної адміністрації та інших учасників фінансових правовідносин [28, с. 40-41].
В науці фінансового права при визначенні об’єкта та предмета фінансового контролю існує декілька груп наукових підходів з цього питання.
1. Об’єкт контролю як відносини. Так, Л.К. Воронова та М.П. Кучерявенко визначають об’єкт фінансового контролю як здебільш грошові відносини, які виникають під час використання матеріальних, трудових, природних та інших ресурсів, оскільки вони лежать в основі визначення фінансових обов’язків суб’єктів [13, с. 55]. Відповідно, предметом фінансового контролю є первинні документи, що містять відомості про фінансово-господарську діяльність контрольованого суб’єкта [ 27, с. 94].
2. Об’єкт контролю як фізичні та юридичні особи. Зокрема, Б.Ф. Усач стверджує, що об’єктом контролю є юридичні і фізичні особи, діяльність яких пов’язана з використанням суспільної власності [25, с. 26]. Більш конкретне трактування пропонують у своїх роботах Н.С. Вітвицька, М.М. Коцупатрий, М.Т. Сенченко, І.Ю.Чумакова, які під об’єктом контролю розуміють підконтрольні об’єкти, що беруть участь у формуванні, розподілі, володінні, використанні та відчуженні активів, що належать державі, коштів, що залишаються в їх розпорядженні у зв’язку з наданими пільгами за платежами до бюджетів, державних позабюджетних фондів, кредити, отриманні під гарантії Кабінету Міністрів України, а також нормативно-правова діяльність підконтрольних об’єктів [14, с. 20].
3. Об’єкт контролю як частина об’єктивної реальності. Так, Ф.Ф. Бутинець, С.В. Бардаш, Н.М. Малюга, Н.І. Петренко вважають, що об’єктом контролю є явища дійсності, що протистоять суб’єкту, або частина об’єктивної реальності, яка перебуває у взаємозв’язку з суб’єктом діяльності. Об’єктами контролю є явища та процеси господарського життя, а не види діяльності. Сукупність взаємопов’язаних об’єктів контролю утворюють напрям контролю. Тобто об’єктом контролю є використання матеріальних цінностей, збереження готової продукції, витрачання коштів на оплату праці, касові операції, звітні дані, окремі накази, інструкції тощо [18, с. 41].
4. Об’єкт контролю як діяльність або процес виробничо-господарської діяльності. Так, Є.В. Калюга дотримується позиції, за якої дослідження об’єкта як частини предмета контролю уможливлює розкрити сутність контролю в системі управління, визначити його форми, розробити способи, методи, методики здійснення контрольних дій, а найголовніше — з’ясувати перспективи розвитку контролю в цілому. Причому сам об’єкт цей автор класифікує за стадіями: стадією виробництва (промислова діяльність), стадією товарного обігу (торгівельна діяльність) [17, с. 44-45]. Діаметрально протилежну думку висунув Б.Ф. Усач, який вважає, що діяльність є не об’єктом, а становить предмет фінансового контролю [25, с. 26].
Підсумовуючи вищевикладене, відзначимо, що об’єктом фінансового контролю є фінансові та інші матеріальні ресурси органів публічної адміністрації та господарюючих суб’єктів, а предметом – матеріальні носії інформації щодо фінансово-господарська діяльність.
Сферою фінансового контролю є майже увесь спектр операцій, що здійснюються з використанням грошей, а в деяких випадках і без них (бартерні операції тощо).
Основні завдання фінансового контролю, у яких розкривається його зміст, наступні:
1) перевірка стану виконання фінансових обов’язків перед державою, органами місцевого самоврядування, організаціями і громадянами;
2) перевірка розробки і виконання бюджету (бюджетний контроль);
3) перевірка правильності використання державними та комунальними підприємствами, установами, організаціями грошових ресурсів, що є в їх  розпорядженні;
4) перевірка додержання правил здійснення фінансових операцій, розрахунків і зберігання грошових коштів підприємствами і установами різних форм власності;
5) перевірка фінансового стану і ефективного використання трудових, матеріальних ресурсів підприємств і організацій, бюджетних установ;
6) усунення і попередження порушень фінансової дисципліни.
Таким чином, фінансовий контроль у різних формах має наскрізний характер у фінансовій діяльності держави, основними функціями державного фінансового контролю можна вважати комплексне визначення реального стану фінансової системи, оцінка державних цільових та бюджетних програм та даних про фінансову діяльність, аналіз стану розрахунків з державним бюджетом і позабюджетними фондами, виявлення відхилень від прийнятих стандартів законності, аналіз причин відхилення та розробка на цій основі заходів з метою їх усунення.



§3.2. Види й методи фінансового контролю
Залежно від характеру взаємовідносин і суб’єкта контролю фінансовий контроль можна поділити на внутрішній і зовнішній. При внутрішньому контролі суб’єкт і об’єкт належать до однієї системи, а при зовнішньому суб’єктом контролю виступає орган, що не належить до тієї ж системи, що й об’єкт. Внутрішній фінансовий контроль – це самоконтроль, який здійснюють організації, підприємства, установи як за власною фінансовою діяльністю, так і за фінансовою діяльністю підрозділів, що входять до їх складу. Він є складовою управління організацією і тому провадиться на її розсуд на основі рішень даної організації. Розпорядники   бюджетних  коштів  в  особі  їх  керівників організовують  внутрішній   контроль   і   внутрішній   аудит   та забезпечують  їх  здійснення  у  своїх  закладах  та у підвідомчих бюджетних установах. Згідно зі ст. 26 Бюджетного кодексу України внутрішнім контролем є комплекс заходів, що застосовуються керівником для забезпечення дотримання законності та ефективності використання бюджетних коштів, досягнення результатів відповідно до встановленої мети, завдань, планів і вимог щодо діяльності бюджетної установи та її підвідомчих установ. Внутрішнім аудитом є діяльність підрозділу внутрішнього аудиту в бюджетній установі, спрямована на удосконалення системи управління, запобігання фактам незаконного, неефективного та нерезультативного використання бюджетних коштів, виникненню помилок чи інших недоліків у діяльності бюджетної установи та підвідомчих їй бюджетних установ, поліпшення внутрішнього контролю [2].
Відповідно, зовнішній контроль здійснюється стороннім органом, уповноваженим на проведення компетентних дій у сфері перевірки стану додержання фінансової дисципліни окремими учасниками фінансових відносин. У його проведенні беруть участь як органи загальної компетенції, так і спеціальної у сфері фінансових відносин.
За часом проведення фінансовий контроль поділяється на попередній, поточний та наступний. Критерій розмежування цих форм полягає у зіставленні часу здійснення контрольних дій із процесами формування й використання фондів фінансових ресурсів. Водночас вони тісно взаємопов’язані, відображаючи тим самим безперервний характер контролю.
В умовах переходу до ринкових відносин дедалі важливішу роль відіграє попередній (превентивний) контроль. Він здійснюється на етапі розгляду і прийняття рішень з фінансових питань, у тому числі на стадії розробки й прийняття законів та актів органів місцевої влади та місцевого самоврядування у сфері фінансової діяльності, в першу чергу – бюджетів на поточні роки. Попередній контроль здійснюється на основі глибокого аналізу і розрахунків фінансових показників, що сприяє забезпеченню об’єктивності оцінки доцільності прийняття або неприйняття певних рішень у сфері фінансової діяльності, додержання фінансової дисципліни тощо.
Поточний фінансовий контроль є органічною частиною процесу оперативного фінансового управління й регулювання фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій, установ, галузей економіки. Він здійснюється під час фінансово-господарських операцій і тому охоплює короткі проміжки часу. Спираючись на дані первинних документів оперативного і бухгалтерського обліку та інвентаризацій, поточний контроль дає змогу регулювати фінансові ситуації, що швидко змінюються, запобігати збиткам і втратам. Він має систематичний характер і справляє найбільший вплив на процес формування й використання фінансових ресурсів.
Наступний фінансовий контроль характеризується поглибленим вивченням фінансової діяльності за попередній період, дає змогу виявити вади попереднього й поточного контролю. Ретроспективний фінансовий контроль здійснюється після виконання фінансових операцій за певні минулі проміжки часу внаслідок вивчення даних обліку та звітності, планової нормативної документації. Контролю підлягають фактичні справи, дійсна наявність коштів і матеріальних цінностей. Цей вид фінансового контролю допомагає масштабно оцінити позитивні та негативні сторони фінансової діяльності підприємств, установ, певних галузей та економіки у цілому. Він дає змогу всебічно проаналізувати нагромаджений досвід, об'єктивно відображати причини порушень і недоліків, розробляти заходи щодо їх усунення.
Застосування усіх зазначених форм фінансового контролю в їх єдності та взаємозв’язку робить фінансовий контроль систематичним та підвищує його ефективність [28, с. 43-45].
Фінансовий контроль за формами проведення поділяють на ініціативний та обов’язковий [19]. Ініціативний фінансовий контроль здійснюється на підставі рішень суб’єктів господарювання як власними силами, так і за участю сторонніх органів, у першу чергу аудиторських організацій. Його метою є перевірка додержання господарюючим суб’єктом фінансової дисципліни та оптимізація руху фінансових потоків, економія ресурсів та, як правило, мінімізація оподаткування.
Обов’язковий фінансовий контроль здійснюється переважно за участю органів державної або місцевої влади, хоч у деяких випадках може передбачати участь і недержавних фінансових контролерів (особливо у сфері діяльності фінансово-кредитних установ). Він проводиться на підставі встановлених чинним законодавством вимог та компетенції уповноважених органів (наприклад, органами Міністерства доходів і зборів або Державної фінансової інспекції, для яких, зокрема, передбачені терміни проведення перевірок, інспектування, фінансового аудиту залежно від обсягів господарської діяльності підконтрольних суб’єктів).
Підставою проведення обов’язкового контролю можуть бути і рішення компетентних державних органів (суду, прокуратури, інших органів держави) з метою з’ясувати додержання законності, встановлення істини в ході судового слідства тощо.
Залежно від суб’єктів контролю виокремлюють державний, внутрішньогосподарський, відомчий, недержавний аудиторський контроль, контроль фінансово-кредитних установ.
Державний фінансовий контроль здійснюють органи державної влади, в першу чергу законодавчої й виконавчої; він спрямований на об’єкти, що підлягають контролю незалежно від їх відомчого підпорядкування.
Відомчий фінансовий контроль здійснюють служби внутрішньо аудиту міністерств, відомств та інших органів публічної адміністрації. Він спрямований на забезпечення законності та фінансової дисципліни як підпорядкованими підприємствами, установами, організаціями, так і всередині самого відомства. Робота відомчих аудиторських служб розпорядників бюджетних коштів перебуває під контролем Державної фінансової інспекції України.
Внутрішньогосподарський фінансовий контроль здійснюють економічні служби підприємств, установ, організацій (бухгалтерії, фінансові відділи, служби фінансового менеджменту та внутрішнього аудиту, відділи планування тощо). Він супроводжує повсякденну фінансово-господарську діяльність  [28].
Недержавний аудиторський фінансовий контроль здійснюють незалежні аудитори, які уповноважені суб’єктами господарювання на його проведення, а також державно-владними органами [4].
Аудит може проводитися як за ініціативою суб’єкта господарювання, так і за рішенням органу державної влади. Можливість проведення аудиторського контролю передбачена Господарським, Податковим та Бюджетним кодексами України, Законами України “Про аудиторську діяльність”, “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні”.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про аудиторську діяльність" аудит – це перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб’єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб’єктів господарювання) згідно з вимогами користувачів [4].
У багатьох розвинених країнах аудит став провідною формою бюджетного контролю, оскільки, перевіряючи достовірність і повноту бюджетної звітності, облік первинних документів та іншу інформацію щодо діяльності розпорядника або одержувача бюджетних коштів, аудитори мають можливість визначити слабкі місця в організації управління бюджетними коштами і розробити пропозиції, що дають змогу підвищити ефективність їх використання [29]. Державний фінансовий аудит є різновидом   державного фінансового контролю і полягає у перевірці та аналізі фактичного стану  справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення   бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності,   функціонування   системи  внутрішнього   контролю. Результати державного фінансового аудиту та їх оцінка викладаються у звіті.
Особливого значення набуває в таких умовах аудит адміністративної діяльності, під яким відповідно до документів Міжнародної організації аудиторських установ (INTOSAI) розуміється аудит економічності, ефективності, та результативності, з якими орган, що перевіряється використовує свої ресурси при виконанні своїх обов’язків» [29]. У вітчизняних наукових та нормативних джерелах замість терміну “аудит адміністративної діяльності” вживається термін “аудит ефективності”.
Залежно від цільової спрямованості контрольних дій органів можна виділити такі види фінансового контролю, як стратегічний і тактичний.
Стратегічний фінансовий контроль спрямовується на розв’язання питання стратегії розвитку підприємства, організації, установи, галузі господарства у майбутньому, а тактичний — вирішує поточні питання їх фінансової діяльності.
Залежно від місця здійснення фінансового контролю його можна поділити на контроль на місцях, або виїзний контроль (контрольні органи виконують контрольні дії безпосередню на підконтрольному об’єкті), та дистанційний, або безвиїзний, контроль (суб’єкт контролює віддалений від нього об’єкт за допомогою інформації, яка передається засобами зв’язку. Зокрема, камеральна перевірка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних,  зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків).
За сферою фінансової діяльності фінансовий контроль поділяють на бюджетний, податковий, валютний, кредитний, страховий, інвестиційний тощо [28].
Умовою дієвості фінансового контрою є використання сукупності спеціальних методів. До методів фінансового контролю належать конкретні способи (прийоми), що застосовуються при здійсненні контрольних функцій. Методи дослідження, що їх використовують органи контролю щодо об’єктів контролю, залежать від характеру об’єктів та певних їх елементів. Стан і поведінка об’єкта контролю в цілому визначаються за допомогою загальних методів контролю, а окремих його частин або характеристик - за допомогою часткових способів.
Методами фінансового контролю є ревізія, інвентаризація, перевірка, обстеження. Кожний з цих методів характеризується особливими способами та прийомами, які дають змогу розв’язувати певні проміжні завдання.
Інвентаризація – це спосіб виявлення з наступним обліком ресурсів (активів підприємства) і джерел їх фінансування, які не піддаються документальному оформленню, для забезпечення достовірності бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Технічно інвентаризація здійснюється шляхом перевірки фактичної наявності господарських ресурсів і зіставлення їх з даними обліку. Це дає змогу виявити надлишки, нестачі, встановити причини і винних осіб у їх виникненні.
Ревізія — це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, додержанням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального виявлення недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, запобігання фінансовим зловживанням.
Тематична перевірка здійснюється за певним переліком питань або з однієї теми шляхом ознайомлення на місці з окремими сторонами фінансової діяльності. Такі перевірки можуть проводитися наскрізним методом за ознакою однотипності операцій чи за ознакою взаємного зв’язку між різними суб’єктами контролю.
Обстеження — це ознайомлення на місці з окремими ділянками фінансової роботи, у процесі якого виявляються її позитивні й негативні сторони. Характерним для обстеження є використання прийомів зіставлення фактичного стану справ з нормативним.
Ревізії та перевірки також можна класифікувати залежно від різних критеріїв. Так, залежно від ступеня охоплення підконтрольного об’єкта можна виокремити комплексні ревізії (перевірки), яким підлягають усі аспекти діяльності підконтрольного об’єкта, та тематичні, що зосереджуються лише на окремих аспектах діяльності. Так, відповідно до Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Залежно від ступеня охоплення об’єктів фінансовим контролем можна виділити повні і часткові, суцільні і вибіркові ревізії. Повна ревізія характеризується загальним глибоким вивченням фінансової діяльності організації, максимально можливим застосуванням різних методів контролю. Часткова здійснюється з певного переліку питань за допомогою ознайомлення на місці з окремими напрямами фінансової діяльності. Суцільна ревізія передбачає вивчення всіх первинних документів і записів у формах аналітичного та синтетичного обліку. Такому контролю підлягають найвідповідальніші операції установи. При вибіркових ревізіях перевіряють або всі документи певних періодів протягом року, або частину документів, але за весь звітний період.
Залежно від джерел інформації та методики виконання контрольних дій ревізії (перевірки) поділяють на документальні та фактичні. Такий поділ є деякою мірою умовним, адже в основу його розмежування покладено лише різні джерела даних, що використовуються при здійсненні контрольних лій. Так, джерелами інформації для документального контролю є первинні документи, бухгалтерська, статистична звітність, нормативна та інша документація. Фактичний контроль ґрунтується на вивченні фактичного плану об’єктів, що перевіряються, за даними їх перевірки в натуральному вираженні, а тому він не може бути всеохоплюючим з огляду на безперервний характер фінансово-господарських операцій [28].
Строки проведення ревізій та склад ревізійних груп визначаються з урахуванням того обсягу роботи, якого потребує вирішення конкретних питань кожної ревізії. Термін ревізії, як правило, не більше 30 робочих днів. У деяких випадках особливої складності цей строк може бути подовжений.
Проведенню ревізії має передувати підготовка, вивчення у відповідних фінансових та правоохоронних органах, органах Державної казначейської служби, в установах банків та в інших органах матеріалів, які стосуються діяльності та фінансового стану підприємства, установи, організації, які підлягають ревізії. На основі вивчення цих матеріалів розробляється програма ревізії, в якій визначаються період ревізії (перевірки), її мета та основні питання, на яких слід зосередити увагу.
За наслідками ревізії складається акт. Акт ревізії – це службовий двосторонній документ, який стверджує факт проведення комплексної, фінансової чи тематичної ревізії, відображає її результати стосовно наслідків окремих фінансово-господарських операцій чи діяльності підприємства в цілому і є носієм доказової інформації про виявлені й систематизовані за економічною однорідністю недоліки в господарюванні і порушення законів та інших нормативно-правових актів. Наслідки перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою.

§3.3. Органи та організація фінансового контролю в Україні
Суб’єкти або органи фінансового контролю — це носії контрольних функцій щодо об’єкта контролю. У більшості країн світу сформовані й розвиваються три взаємопов’язані гілки фінансового контролю, що містять усі належні їм елементи, а саме:
1) державна сфера, в якій функціонує система державного фінансового контролю;
2) муніципальна сфера, де діє система фінансового контролю органів місцевого самоврядування;
3) сфера громадянського суспільства з незалежною системою фінансового контролю.
Провідне місце серед цих систем фінансового контролю належить системі державного фінансового контролю, що зумовлено роллю держави в процесах ринкової трансформації. Важливим з огляду на це є зміцнення й удосконалення системи державного фінансового контролю в Україні. Суб’єктами державного фінансового контролю виступають органи державної влади, яка згідно з конституційними принципами поділяється на законодавчу, виконавчу й судову. Відповідно, сукупність контрольних органів становить інфраструктуру державного фінансового контролю, визначальне місце серед яких належить органам законодавчої влади — ініціаторові та виконавцеві державного фінансового контролю.
Парламентський контроль у більшості розвинутих країн здійснюється, як правило, шляхом незалежних зовнішніх ревізійних перевірок урядових рахунків і відомчих операцій незалежним ревізором від імені законодавчого органу і його комітетами, створеними з цією метою.
Так, у більшості країн-учасниць ЄС парламенти мають право скорочувати або збільшувати витрати й податки шляхом прийняття поправок, але лише у суворо визначених межах (наприклад, щоб дефіцит бюджету не перевищував певних контрольних цифр, запропонованих урядом) [28].
Конституція України визначає загальні засади і характер участі у процесі фінансового контролю Верховної Ради України та її комітетів, які здійснюють безперервний парламентський контроль за станом і рухом державних фінансів. У ст. 85 Конституції закріплено такі повноваження Верховної Ради, пов’язані зі здійсненням фінансового контролю:
- затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;
- здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції;
- затвердження рішень про надання Україною позик та економічної допомоги іноземним державам і міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;
- призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;
- призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;
- призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України;
- здійснення парламентського контролю у межах, визначених Конституцією [1].
До повноважень Верховної Ради України відповідно до ст. 109 Бюджетного кодексу України належить також контроль за дотриманням  бюджетного  законодавства на кожній стадії бюджетного процесу.
Комітети Верховної Ради України беруть участь у підготовці до  розгляду  Верховною Радою України проекту закону про Державний бюджет України,  готують і  попередньо  розглядають  питання  щодо контролю  за  виконанням та звіту про виконання Державного бюджету України в частині, що віднесена до компетенції комітетів.
До повноважень  Верховної  Ради  України  по  контролю  за дотриманням бюджетного законодавства належить:
1) заслуховування   звітів   про  стан  виконання  Державного бюджету України,  в тому числі заслуховування звітів розпорядників бюджетних   коштів  про  використання  коштів  Державного  бюджету України;
2) контроль  за   використанням   коштів   резервного   фонду державного бюджету.
До  повноважень  Комітету Верховної Ради України з  питань бюджету   по  контролю  за  дотриманням  бюджетного  законодавства належить:
1) контроль  за  відповідністю  поданого  Кабінетом Міністрів України проекту  закону  про  Державний  бюджет  України  Основним напрямам  бюджетної  політики  на  наступний  бюджетний  період та підготовка відповідного висновку;
2) контроль за відповідністю законопроектів, поданих на розгляд Верховної Ради України, бюджетному законодавству.
Контрольні повноваження Президента України у сфері фінансової діяльності держави випливають з його статусу глави держави та гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Безпосереднє здійснення контрольних функцій може реалізуватися Президентом під час підписання ним прийнятих Верховною Радою законів, наприклад закону про Державний бюджет України на поточний рік або будь-яких інших законів у сфері організації та регулювання фінансової діяльності. Свої повноваження він може реалізувати також шляхом прийняття указів, дія яких спрямована на регулювання фінансових відносин.
Кабінет Міністрів України здійснює контроль за державними фінансами в ході безпосередньої практичної реалізації фінансової політики України, державної політики у галузі ціноутворення й оплати праці, складання та виконання Державного бюджету України і звіту про його виконання, здійснення загальнодержавних і міждержавних економічних програм, створення і керівництва діяльністю різних фондів тощо. Поточна діяльність Кабінету Міністрів України нерозривно пов’язана з управлінням державними фінансами і контролем за їх найраціональнішим витрачанням. У межах своїх повноважень уряд також здійснює відомчий державний контроль за фінансами міністерств і відомств загальної компетенції з точки зору управління державними фінансовими ресурсами [28].
Фінансовий контроль на місцях здійснюють Верховна Рада і Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інші регіональні і місцеві органи самоврядування при розгляді проектів і затвердженні відповідних бюджетів і звітів про їх виконання, при внесенні до цих бюджетів змін і корективів у ході їх виконання, при заслуховуванні інформацій і звітів голів постійних комісій про витрачання бюджетних ресурсів, керівників інших органів з питань фінансової діяльності.
Одним з важливих напрямів при здійсненні фінансового контролю на місцях є контроль за виконанням місцевих бюджетів та складання й розгляд звітності про їх виконання. Зокрема, згідно з ч. 4 ст. 80 Бюджетного кодексу України квартальний та річний звіти про виконання місцевого бюджету подаються до Верховної Ради АРК, відповідної ради Радою міністрів АРК, місцевою державною адміністрацією, виконавчим органом відповідної ради чи міським, селищним, сільським головою (у разі, якщо відповідні виконавчі органи не створені) у двомісячний строк після завершення відповідного бюджетного періоду. Перевірку звіту здійснюють Рахункова палата Верховної Ради АРК (щодо використання органами виконавчої влади коштів бюджету АРК) чи комісія з питань бюджету відповідної ради, після чого відповідні ради затверджують звіт про виконання бюджету або приймають інше рішення з цього приводу.
Рахункова палата відповідно до ст. 98 Конституції України та Закону України "Про Рахункову палату” діє від імені Верховної Ради України, тобто від імені народу України, що надає йому можливість безпосередньо та систематично здійснювати конкретний контроль за використанням коштів Державного бюджету України, які належать самому народу України, а народним депутатам дає змогу опиратися на висновки досвідчених фахівців у галузі фінансів [1]. Вона є постійно діючим органом контролю, який утворюється ВРУ, підпорядкований і підзвітний їй. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів державної влади.
Згідно із ст. 110 Бюджетного кодексу України [2] до повноважень   Рахункової   палати по контролю  за дотриманням  бюджетного законодавства належить здійснення контролю за використанням коштів Державного бюджету України, в тому числі на обслуговування і погашення державного боргу. Рахункова палата подає Верховній Раді України висновки та пропозиції щодо стану використання коштів Державного бюджету України за підсумками кожного кварталу.
Рахункова палата має повноваження щодо здійснення державного контролю в обсязі, що відповідає Лімській декларації керівних принципів контролю, та згідно зі ст. 6 Закону України “Про Рахункову палату” виконує контрольно-ревізійну та експертно-аналітичну функції [5; 9].
Ревізії та перевірки Рахункової палати можуть бути як плановими, так і позаплановими. Однак, на відміну від інших контролюючих органів, які особисто виступають ініціаторами проведення позапланових перевірок, останні проводяться за рішенням колегії Рахункової палати на підставі постанов або протокольних доручень Верховної Ради України, звернень парламентських комітетів та запитів народних депутатів України, за якими парламент прийняв рішення, а також звернень та пропозицій Президента України та Кабінету Міністрів України. На думку Л.А. Савченко такий підхід є неправильним, і Рахунковій палаті як вищому контрольному органу на законодавчому рівні слід дати можливість за власною ініціативою проводити позапланові перевірки [23].
Здійснюючи ревізії (перевірки), контролери мають право отримувати від керівників установ та організацій, що перевіряються, всю необхідну документацію та іншу інформацію про фінансово-господарську діяльність, у тому числі усні та письмові пояснення з питань, пов’язаних з проведенням ревізій (перевірок). За підсумками контрольної діяльності посадові особи Рахункової палати складають довідки або акти (зокрема, за підсумками ревізій). При оформленні результатів контрольних заходів має дотримуватися об’єктивність, достовірність, обґрунтованість, ясність і вичерпність опису виявлених фактів і даних. Не допускається включення до акта різних висновків, припущень та непідтверджених даних про адміністративну, розпорядчу та фінансову діяльність об'єкта контрольного заходу. Проте посадові особи Рахункової палати України не наділені правом застосовувати до порушників фінансової дисципліни санкції. Вони можуть направляти матеріали ревізій (перевірок) та обстежень Кабінету Міністрів України, відповідних центральних органів виконавчої влади, Національного банку України, Фонду державного майна України, підприємств, установ та організацій для розгляду і вжиття необхідних заходів. Крім того, Рахункова палата України за рішенням колегії може порушувати перед Верховною Радою України, Президентом України, а також органами виконавчої влади клопотання про притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у порушенні вимог чинного законодавства України, внаслідок чого державі завдано матеріальної шкоди [28].
У разі виявлення під час ревізій (перевірок) та обстежень фактів привласнення грошей і матеріальних цінностей, інших зловживань контролери Рахункової палати можуть передавати матеріали ревізій (перевірок) та обстежень до правоохоронних органів з інформуванням про це Верховної Ради України.
У здійсненні державного фінансового контролю особлива роль належить спеціалізованим органам державної виконавчої влади з управління фінансами, для яких сама фінансова діяльність є основною. Як уже зазначалося, ці органи створено спеціально для здійснення фінансового управління. Внутрішньо вони становлять єдину підсистему фінансово-кредитних органів. Цю підсистему органів очолює Міністерство фінансів України, яке здійснює контроль за виконанням державного бюджету, за додержанням установами Національного банку і комерційних банків правил касового виконання державного бюджету щодо доходів. Крім того, Мінфін України встановлює порядок ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання державного і місцевих бюджетів, кошторисів витрат бюджетних установ, встановлює форми обліку і звітності з касового виконання бюджетів.
Мінфін України здійснює контроль за випуском та обігом цінних паперів, веде загальний реєстр випуску цінних паперів в Україні, видає дозволи на здійснення діяльності з випуску й обігу цінних паперів, а також контролює зберігання й ефективність використання закріпленого за підприємствами, установами та організаціями державного майна. У межах встановлених повноважень Мінфін України проводить у міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, в установах банків та інших фінансово-кредитних установах усіх форм власності перевірки фінансово-бухгалтерських документів, звітів, планів, кошторисів та інших документів щодо зарахування, перерахування і використання бюджетних коштів, а також одержує пояснення, довідки й відомості з питань, що виникають під час перевірки. Також Міністерство контролює додержання суб’єктами підприємницької діяльності законодавства, яке регулює питання видобутку, виробництва, використання і реалізації дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, тощо.
Регіональні і місцеві фінансові органи контролюють використання коштів, виділених з вищестоящих бюджетів, ефективність використання коштів, виділених з позабюджетних фондів місцевих органів самоврядування, контролюють додержання вимог законодавства про використання коштів, виділених на оплату праці, утримання легкових автомобілів і службові відрядження; перевіряють правильність проведення виплат і компенсацій за рахунок державного і місцевого бюджетів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, з контролю за дотриманням бюджетного законодавства (Державна казначейська служба України) здійснює бухгалтерський облік усіх надходжень та витрат Державного бюджету України; встановлює єдині правила ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання бюджетів, кошторисів, видає інструкції з цих питань та здійснює контроль за їх додержанням; здійснює контроль за відповідністю платежів узятим зобов’язанням та бюджетним асигнуванням (ст. 112 Бюджетного кодексу України).
В Україні визначальне місце серед спеціальних фінансових органів у сфері фінансового контролю належить Державній фінансовій  інспекції, яка дії відповідно до Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", Бюджетного кодексу України та Указу Президента  від 23.04.2011 № 499/2011 „Про Положення про Державну фінансову інспекцію України”. Органи Державної фінансової інспекції України здійснюють незалежний державний фінансовий контроль від імені виконавчої гілки влади.
До складу органів Державної фінансової інспекції України входять Держфінінспекція України та її територіальні органи – державні фінансові інспекції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, об’єднані в районах та містах державні фінансові інспекції, головні державні фінансові інспектори в районах та містах.
Основними завданнями Держфінінспекції України є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю, а також внесення пропозицій щодо її формування.
Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань:
1) здійснює державний фінансовий контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов’язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов’язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб’єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі – підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів; дотриманням законодавства про державні закупівлі; діяльністю суб’єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи;
2) здійснює контроль за виконанням функцій з управління об'єктами державної власності; цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів; цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії; складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів; усуненням виявлених недоліків і порушень;
3) забезпечує участь представників Держфінінспекції України в ревізійних комісіях господарських організацій, у яких корпоративні права держави перевищують 50 відсотків статутного капіталу;
4) вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства  та притягнення до відповідальності винних осіб;
5) здійснює контроль за проведенням внутрішньої контрольно-ревізійної роботи у структурі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади;
6) здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на неї Президентом України.
Закон України  “ Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" [6] виділяє такі форми державного фінансового контролю, що здійснюються органами Державної фінансової інспекції:
1) державний фінансовий аудит – перевірка та аналіз фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю;
2) інспектування – здійснюється у формі ревізії, полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб;
3) перевірка державних закупівель – документальний та фактичний аналіз дотримання підконтрольними установами законодавства про державні закупівлі, який проводиться органами Державної фінансової інспекції на всіх стадіях державних закупівель.
У сфері мобілізації фінансових ресурсів і формування доходної частини бюджетної системи України визначальне місце посідають органи Міністерства доходів і зборів України. Завданнями Міністерства доходів  і зборів України є забезпечення формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізація єдиної державної податкової, державної митної політики, а також боротьба з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, здійснення в межах своїх повноважень контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів та інших платежів; забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів; забезпечення формування та реалізація державної політики з адміністрування єдиного внеску, а також боротьба з правопорушеннями при застосуванні законодавства з питань сплати єдиного внеску; забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів.
Функції контрольних органів у сфері оподаткування визначені ст. 19-1 Податкового кодексу України [3], відповідно до якої контролюючі органи виконують такі функції:
1. здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, установлених Кодексом;
2. здійснюють контроль за своєчасністю подання передбаченої законом звітності (податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов’язаних з обчисленням податків та зборів), а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об’єктів оподаткування і обчислення податків та зборів;
3. здійснюють контроль за встановленими законом строками здійснення розрахунків в іноземній валюті, за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), проведенням розрахункових операцій, а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, наявністю торгових патентів;
4. здійснюють контроль за додержанням виконавчими комітетами сільських і селищних рад порядку прийняття та обліку податків і зборів від платників податків, своєчасністю і повнотою перерахування цих сум до бюджету;
5. здійснюють контроль за правомірністю бюджетного відшкодування податку на додану вартість;
6. реєструють та ведуть облік платників податків, облік об’єктів оподаткування та об’єктів, пов’язаних з оподаткуванням, проводять диференціацію платників податків;
7. формують та ведуть Державний реєстр фізичних осіб - платників податків, Єдиний банк даних про платників податків - юридичних осіб та інші реєстри, ведення яких покладено законодавством на органи державної податкової служби;
8. забезпечують ведення обліку податків та зборів, контроль за справлянням яких покладено на органи державної податкової служби, та складання звітності щодо стану розрахунків платників з бюджетом;
9. здійснюють ліцензування діяльності суб’єктів господарювання з виробництва спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, оптової торгівлі спиртом, оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами;
10. здійснюють контроль за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та забезпечують міжгалузеву координацію у цій сфері;
11. здійснюють контроль у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів;
12. здійснюють контроль за цільовим використанням підакцизних товарів (продукції), які не підлягають оподаткуванню або звільняються від оподаткування, або оподатковуються за нульовою ставкою акцизного податку;
13. здійснюють контроль за погашенням податкового боргу з податків та зборів платників податків, у тому числі тих, майно яких перебуває у податковій заставі;
14. здійснюють контроль за виявленням, обліком, зберіганням, оцінкою, розпорядженням безхазяйним майном та майном, що переходить у власність держави;
15. організовують роботу та здійснюють контроль за застосуванням арешту майна платника податків, що має податковий борг, та/або зупинення видаткових операцій на його рахунках у банку;
16. забезпечують визначення в установлених цим Кодексом випадках сум податкових та грошових зобов’язань платників податків, застосування і своєчасне стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), передбачених цим Кодексом та законами України, за порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби;
17. вживають заходів щодо виявлення, аналізу та перевірки фінансових операцій, які можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, щодо відповідності законодавству;
18. здійснюють внутрішній контроль та аудит стану додержання законодавства, виконання посадових (службових) обов’язків в органах державної податкової служби, на підприємствах, в установах, організаціях, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику;
19. забезпечують виконання завдань та повноважень, покладених на податкову міліцію;
20. здійснюють інші функції, визначені законами України [3].
У сфері грошово-кредитного обігу забезпечення фінансового контролю та банківського нагляду є однією з основних функцій центрального банку держави — Національного банку України (далі - НБУ). У межах конституційних повноважень Рада НБУ розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. НБУ здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків, що є суб’єктами підприємницької діяльності, їх відділень, філій, представництв по всій території України. Такий нагляд спрямований на забезпечення стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників шляхом зменшення ризиків у діяльності комерційних банків. Фінансовий контроль НБУ спрямований на скорочення зовнішніх і внутрішніх банківських ризиків.
Стратегічну політику служби банківського нагляду НБУ визначають її контрольно-наглядові функції, які концентруються за кількома формами контролю.
Вступний контроль здійснюється з метою чітко й повно визначити вимоги для отримання ліцензії на проведення банківських операцій. Він проводиться на стадії державної реєстрації банків та їх філій і дає змогу ще до вирішення питання щодо відкриття банку впевнитися у його майбутній надійності. Основною метою вступного контролю є допущення на фінансово-кредитний ринок країни лише таких банків, умови діяльності яких відповідають встановленим НБУ обов’язковим вимогам і не створюють загрози інтересам їх клієнтів.
Попередній контроль здійснюється з метою додержання вимог розумного (з оптимальним ризиком) ведення справ, заборони або обмежень окремих видів діяльності, відрахувань від резервів страхування активних операцій банків, які гарантують безпеку та стабільність банку і захист інтересів його клієнтів. Він базується на перевірці та аналізі звітності, що її надають комерційні банки до НБУ (документальна ревізія). Проведення документальної ревізії дає можливість проводити спостереження за динамікою економічних нормативів для визначення реальних можливостей та перспектив розвитку кожного конкретного банку, а також імовірності та причин виникнення можливих негативних явищ у його подальшій діяльності.
Контроль включає також: заборону або обмеження банківської діяльності; встановлення обмежень щодо відрахувань при формуванні резервних фондів страхування активних операцій і контроль за їх виконанням; запровадження штрафних санкцій адміністративного і фінансового характеру.
Поточний контроль проводиться шляхом інспектування, здійснення комплексних і тематичних перевірок поточної діяльності банків та їх установ (ревізії на місцях), а також розробки і вживання заходів щодо їх організаційного закріплення. При інспектуванні перевіряються такі аспекти: законність здійснюваних операцій; стан бухгалтерського обліку; діяльність служби внутрішнього банківського аудиту; достовірність звітів; відповідність законодавству локальних актів банківської установи тощо. Поточний контроль передбачає визначення методів і форм перевірки банків, розробку заходів їх організаційного зміцнення і фінансового оздоровлення та їх застосування [28, с. 61-63].
Основні вимоги поточного контролю: проведення комплексних і тематичних перевірок банків; надання керівництву банків рекомендацій щодо поліпшення діяльності за результатами інспектування; застосування санкцій до банків, які порушили законодавчо-нормативні акти, що регулюють банківську діяльність; прийняття рішень за підсумками інспектування.
Національний банк України здійснює банківський нагляд на індивідуальній та консолідованій основі і застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності.

Контрольні питання

Дайте поняття фінансового контролю.
Назвіть основні види фінансового контролю.
Назвіть, що є об’єктом і предметом фінансового контролю?
Методи фінансового контролю.
Охарактеризуйте ревізію як основний метод фінансового контролю.
Дайте визначення поняття аудит.
Назвіть основні органи фінансового контролю.
Які повноваження здійснення фінансового контролю у податкових органів України?
Які повноваження здійснення фінансового контролю у Рахункової палати України?
У чому особливість статусу Рахункової палати як органу фінансового контролю?
Назвіть форми фінансового контролю, які здійснюються органами Державної контрольно-ревізійної служби.
Перерахуйте основні законодавчі акти, якими регламентується діяльність державних органів у здійсненні фінансового контролю.