Фінансове право

§13.1. Правове регулювання грошового обігу, поняття грошей та грошової системи

Грошові потоки є кровоносними судинами кожної держави.
Грошовий обіг:
1) це обіг законних платіжних засобів (банкнот, розмінної монети), що обслуговують потреби економіки країни;
2) постійний рух коштів, який охоплює сферу випуску (емісії) грошей НБУ та передачі їх у свої каси, а також подальше переміщення грошей у каси підприємств, уста¬нов, організацій, розрахунки з населенням, здійснення ним платежів і внесків, а потім від населення через каси відповідних юридичних осіб - у каси НБУ.
Розрізняють готівковий і безготівковий грошовий обіг.
Для безперебійного грошового обігу встановлюються резервні фонди грошових коштів - це запаси грошей, що використовуються для оновлення готівки та є потенційними грошима. Золотовалютні резерви України як централізовані фонди коштів держави охоплюють: Державний валютний фонд України, Державний валютний фонд уряду, Державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи та коштовного каміння, Золотовалютні резерви НБУ.
Правове регулювання відносин у сфері грошового обігу здійснюється відповідно до Законів України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".
Cтаття 92 Конституції України встановлює засади створення і функціонування грошового ринку, статус національної валюти, а також іноземних валют на території України, який встановлюються виключно законами України. Засади грошово-кредитної політики та здійснення контролю за її проведенням, згідно з статтею 100 Конституції України, покладено на Раду Національного банку.
Стаття 99 Конституції України визначає основну функцію Національного банку України — забезпечення стабільності грошової одиниці України.
Гроші (як економічна категорія) - це особливий товар, який виражає вартість усіх інших товарів і обмінюється на будь-який з них, виконуючи роль загального еквівалента.
Існують такі види грошей:
а) монети;
б) паперові гроші (банкноти, банківські білети, казначейські зобов'язання);
в) засоби, що замінюють гроші (чеки, векселі, кредитні картки);
г) депозитні гроші;
ґ) міжнародні гроші.
Гроші можуть виступати як: засіб обігу; засіб платежу; міра вартості; засіб нагромадження.
Грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках і вкладах юридичних та фізичних осіб, інші грошові зобов'язання фінансових установ утворюють грошову масу.
Під коштами слід розуміти акумульовані у грошовій формі на рахунках у фінансових установах доходи та надходження, що перебувають у постійному обігу у підприємств, установ і організацій (в тому числі бюджетних, кредитних, страхових) і які використовуються для різних цілей або розміщуються як ресурси фінансових установ.
Загалом, категорію «грошова система» слід розглядати в двох аспектах, які мають відповідний зміст. По-перше, це конкретно-історичний тип організації грошових відносин; вона відбиває стан еволюції організаційно-правової форми грошового обороту. Тип грошової системи залежить від того, які метали виконують роль загального еквівалента, які гроші функціонують як засіб обігу й платежу, а також від того, який є зв'язок між паперовими та повноцінними грошима [1].
Залежно від цього виділяють такі типи грошових систем: а) система металевого обігу, за якої грошовий товар безпосередньо перебуває в обігу й виконує всі функції грошей, а кредитні гроші розмінюють на метал; б) система обігу кредитних і паперових грошей, за якої повноцінні гроші витиснуто з обігу [2].
Тип грошової системи — це характер зв’язку між загальним еквівалентом і грошима, що перебувають в обігу, який спочатку складається стихійно, а пізніше його закріплюють законодавчим рішенням.
У правовій науці склалося досить однотипне бачення змісту категорії «грошова система». Грошова система держави є результатом державно-правового впливу на процес руху грошей, який виступає об'єктом цього впливу.
Грошова система - це встановлені державою за допомогою правових норм форми організації грошового обігу.
Грошова система — категорія особливого роду. її особливість полягає в тому, що вона одночасно належить до економічного базису й політичної надбудови. Як базисна категорія, грошова система є сукупністю економічних відносин, що складаються в процесі функціонування грошового обороту між його суб'єктами на території держави. Будучи надбудовним явищем, ця система є державно-правовою формою організації грошового обо¬роту, включаючи сукупність державних органів, які здійснюють управління грошовим оборотом і наділені для цього відповідним правовим статусом. Отже, грошова система в першому випадку є об'єктивною економічною категорією, а в другому — правовою.
Грошова система охоплює : грошову одиницю України; масштаб цін; валютні курси; види грошових знаків, які мають законну платіжну силу; порядок емісії готівкових коштів; організацію і регулювання грошового обігу.
Грошовим обігом вважається рух коштів у готівковій та безготівковій формі як засіб обігу і платежу в процесі обслуговування обігу товарів, оплати виконаних робіт і наданих послуг.
Кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Для проведення переказу можуть використовуватися кошти як у готівковій, так і в безготівковій формі.
Грошові знаки випускаються у формі банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість. Гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів [3].
Існує два види грошового обігу: готівковий та безготівковий.
Готівковий грошовий обіг - це обіг готівкових коштів (банкнотів, монет), які передаються від одного суб'єкта до іншого за товари, роботи, послуги або в інших випадках, передбачених законодавством (наприклад, під час сплати штрафів).
Організовуючи готівковий грошовий обіг, НБУ здійснює виготовлення та зберігання банкнот і монет, створює їх резервні фонди, встановлює номінали, системи захисту, платіжні ознаки, дизайн грошових знаків та порядок заміни пошкоджених банкнот і монет. Також до повноважень НБУ у зазначеній сфері належить: встановлення правил випуску в обіг, зберігання, перевезення, вилучення та інкасації готівки; визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансових установ; визначення вимог щодо технічного стану і організації охорони приміщень банківських установ.
НБУ належить виняткове право введення в обіг гривні і розмінної монети, організація їх обігу та вилучення (загальна сума введених в обіг банкнот і монет зазначається в рахунках НБУ як його пасив, а банкноти і монети є безумовними зобов’язаннями НБУ і забезпечуються всіма його активами) [4].
Встановлюючи правила, форми і стандарти розрахунків, НБУ координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків, забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини банків та через їхні власні розрахункові системи. Окрім того, НБУ встановлює обов’язкові для банків стандарти і правила ведення бухгалтерського обліку та звітності.
Безготівковий грошовий обіг - частина грошового обігу, в якому рух грошей здійснюється у вигляді перерахувань за рахунками в фінансових установах. Сутністю безготівкового грошового обігу є списання певної грошової суми з рахунку одного суб’єкта у фінансовій установі і зарахування її на рахунок іншого суб'єкта у цій чи іншій фінансовій установі або в іншій формі. За безготівкової форми грошового обігу готівкові кошти як засіб платежу відсутні.
Існує певний взаємозв’язок готівкового та безготівкового грошових обігів:
- грошова маса, яка перебуває в обігу, містить як готівкові кошти, так і кошти на рахунках і вкладах юридичних та фізичних осіб;
- НБУ регулює єдиний грошовий обіг у державі (як готівковий, так і безготівковий) через проведення облікової політики, операцій з цінними паперами, встановлення обов’язкових резервів і економічних нормативів для банків;
-у державі з розвиненою грошовою системою безготівкові кошти можуть у будь-який час можуть стати готівковими і навпаки. Право вибирати форму розрахунків належить юридичним та фізичним особам..
Грошовий обіг здійснюється за наявності умов, до яких зараховують найменування національної грошової одиниці; види грошових знаків, порядок їх випуску в обіг і вилучення з обігу; встановлення межі використання готівки і здійснення безготівкових розрахунків; порядок здійснення контролю за дотриманням правил зберігання, витрачання й обігу коштів.
Усі підприємства, установи, організації на території України незалежно від організаційно-правових форм повинні зберігати свої кошти в установах банків, проводити розрахунки через установи банку.
Грошовою одиницею України, як це встановлено статтею 99 Конституції, є гривня. Встановлені державою форми організації грошового обігу країни складають грошову систему України.
Указом Президента України грошову реформу в Україні проведено з метою сприяння проведенню радикальних ринко¬вих реформ і забезпечення економіки національного валютою і введено в обіг визначену Конституцією національну валюту — гривню. Грошова реформа в незалежній Україні не ставила за мету когось ошукати. З 2 вересня по 16 вересня 1996 року тимчасова національна валюта — карбованці — вільно обмінювалася населенню на гривні. Суми до 100 мільйонів українських карбованців обмінювалися на гривні готівкою, а понад 100 мільйонів — зараховувалися на вклади в банках з правом їх вільного використання у гривнях. В цей період комерційні банки приймали від населення українські карбованці готівкою на вклади та розрахункові рахунки без будь-яких обмежень за встановленим курсом обміну: 1 гривня за 100 000 карбованців. Обмін карбованців на гривні проводився без стягнення плати.
Органам виконавчої влади, юридичним особам і усім суб’єктам господарювання всіх форм власності до 2 вересня 1996 року були перераховані у гривні суми карбованців без будь-яких обмежень, вилучень і конфіскації. Це стосувалося цін, тарифів, заробітної плати, пенсій, стипендій, допомог, усіх видів заощаджень населення на депозитних та інших рахунках, у депозитних сертифікатах, страхових полісах, акціях, приватизаційних паперах.
Наявність у касах юридичних осіб залишків українських карбованців підлягала здачі 2 вересня до 17 години за місцевим часом в обслуговуючі установи банків.
Оскільки не всі громадяни мали змогу з різних причин обміняти карбованці на гривні, держава кілька разів подовжувала термін обміну. Останнім строком обміну було оголошено 18 липня 1997 року.
Таких умов проведення грошових реформ в історії України ще не було. На території бувшого СРСР, до складу якого входила Україна, провадилися грошові реформи, але вони завжди мали конфіскаційний характер.
Перша грошова реформа була проведена у 1922-1924 pp. За декретом РНК від 3 листопада 1921 р. 1 крб. зразка 1922 р. дорівнював 10 тисячам у старому обчисленні, а за декретом РНК від 24 жовтня 1922 р. кожний новий карбованець дорівнював 100 старим або 1 млн. грошових знаків попередніх випусків (на території України в той час «ходили» 340 видів грошових знаків).
5 лютого 1924 р. декретом ЦБК та РНК СРСР для розміну банківських білетів — червінців було дозволено випуск в обіг казначейських білетів вартістю 1, 3, 5 крб. золотом. Емісію ра¬дянських знаків було припинено. Вони викуповувалися таким чином: 1 крб. у золотому обчисленні за 50 тис. крб. зразка 1923 року або за 50 млрд. грошових знаків, що ще знаходилися в обігу.
З 1924 p. заборонялося використовувати казначейську емі¬сію для покриття бюджетного дефіциту.
Друга грошова реформа була проведена в 1947 р. Готівка обмінювалася з розрахунку 10 старих карбованців за 1 новий. Вклади в ощадкасах і державному банку обмінювалися: на суму до 3 тис. — карбованець за карбованець; від 3 до 10 тисяч — за 3 старих карбованця 2 нових; понад 10 тис. — за 2 старих 1 новий.
Облігації державних позик, які були випущені до 1946 року, а також посвідчення за спеціальними вкладами (на ці вклади були зараховані суми грошової компенсації за невикористані за час війни відпустки робітників і службовців) були обмінені на облігації Державної позики 1948 р. з розрахунку 3:1.
Кошти державних підприємств і організацій, які знаходи¬лися на рахунках в банках, збереглися без змін, а кошти коопе¬ративів і колгоспів в банках переоцінилися у співвідношенні 5:4.
Постановою РМ СРСР та ЦК ВКП(б) від 14 грудня 1947 p., на підставі якої і проводилася друга грошова реформа в СРСР, було змінено назву банківських білетів, які почали випускатися не в червінцях, а в рублях.
З 1 січня 1961 р. постановою Верховної Ради СРСР у 4,45 раза було підвищено масштаб цін (тобто вагова кількість металу, яка прийнята в країні за грошову одиницю і за допомогою якої вимірюються ціни товарів) і за волюнтаристським рішен¬ням уряду було змінено рівень цін на товари, перераховано всі заробітки трудящих, заощадження громадян і кошти на рахунках юридичних осіб з розрахунку 1:10 (але офіційна зміна масштабу цін повинна була привести до такої ж зміни рівня цін, тобто вони повинні були змінитися не 1:10, а 1:4,45), оскільки вартісне співвідношення між золотом і виробленими товарами (за нормальним станом економіки країни) визначається кількістю суспільне необхідної праці, витраченої на виробництво золота і товарів. Потерпіло від такої реформи в основному населення.
Зараз введено в обіг банкноти номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100, 200 і 500 гривень і розмінну монету номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25 та 50 копійок.
Національний банк України визначає офіційний валютний (обмінний) курс гривні виходячи з валютного (обмінного) курсу Національного банку України, що діяв напередодні початку проведення грошової реформи, та курсу обміну українського карбованця на гривню. Офіційний валютний (обмінний) курс гривні діє з 2 вересня 1996 року і встановлюється він Національним банком. Офіційне співвідношення між гривнею і золотом або іншими дорогоцінними металами не встановлюється. Курс гривні відносно іноземних валют підтримується Національним банком України шляхом використання золотовалютного резерву, купівлі і продажу цінних паперів, встановлення і зміни плати за кредити та застосування інших інструментів регулювання грошової маси в обігу.
Право встановлювати умови та порядок конвертації гривні на іноземну валюту належить Національному банку України.
Національний банк України для забезпечення організації грошового обігу:
- виготовляє і зберігає банкноти і монети;
- створює резервні фонди банкнот і монет;
- встановлює номінали, системи захисту, платіжних ознак та дизайну грошових знаків;
- встановлює порядок заміни пошкоджених банкнот і монет;
- встановлює правила випуску і вилучення з обігу, зберігання, перевезення і інкасації готівки;
- визначає порядок касових операцій для банків та усіх клієнтів банків.
Готівка знаходиться в обігу у вигляді грошових знаків — паперових банкнот і металевих монет. Загальна сума введених в обіг банкнот і монет зазначається в рахунках банку як його пасив.
Зношені і пошкоджені грошові знаки України приймаються і обмінюються безоплатно на нові грошові знаки Національним банком і комерційними банками, але банки не зобов’язані відшкодовувати знищені, загублені, фальшиві, підроблені, а та¬кож такі, що стали недійсними, банкноти і монети.
Для забезпечення внутрішньої і зовнішньої стабільності грошової одиниці України в розпорядженні Національного банку України є золотовалютний резерв, куди включаються: монетарне золото; спеціальні права позичання; резервна позиція в Міжнародному Валютному Фонді; іноземна валюта у вигляді банкнот, монет або кошти на рахунках за кордоном; цінні папери (але не акції), що оплачуються в іноземній валюті.
Таким чином, готівковий обіг на території України регулює законодавство і нормативні акти Національного банку. Слід відзначити, що готівковий і безготівковий обіг коштів зв’язані. Грошова маса, яка знаходиться в обігу, включає в себе як готівку, так і кошти на рахунках, у вкладах юридичних осіб і громадян.
Національний банк України регулює єдиний грошовий обіг шляхом установлення певних нормативів, як і вимагає наше законодавство, шляхом проведення облікової політики (між іншим, після проведення грошової реформи облікова ставка НБУ систематично знижується і зараз становить 6,5%), операцій з цінними паперами, встановлення обов’язкових резервів і економічних нормативів для комерційних банків. Діяльність Національного банку України по регулюванню безготівкового обігу впливає на готівковий. Так, одержуючи позички в кредитних установах, господарюючі суб’єкти за їх рахунок сплачують зарплату і цим перетворюють їх у готівку. Зобов'язуючи комерційні банки зберігати частину коштів у фонді обов’язкових резервів, Національний банк безпосередньо впливає на стан готівкового обігу в країні.
Виходячи із змісту Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України» та нормативних актів Національного банку України можна сформулювати наступне: усі підприємства, установи та організації на території України, незалежно від організаційно-правових форм, повинні зберігати свої кошти в установах банків, проводити розрахунки за своїми зобов’язаннями з іншими підприємствами як у безготівковому, так і готівковому порядку через установи банків; можуть мати в касі готівку в межах ліміту, який встановлюється установами банків за погодженням з керівництвом цього підприємства, а кошти, що перевищують ліміт залишку готівки в касі, зобов'язані здати в банк; в касі власники рахунків мають право зберігати кошти понад ліміт тільки для цілей, які визначені правилами Національного банку України.

§13.2. Організація та правове регулювання готівкових розрахунків, вимоги, контроль та відповідальність за документальне оформлення касових операцій
Під готівковими розрахунками слід розуміти платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна відповідно законодавства [5].
Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року №637 (далі - Положення №637), визначено, що зазначені розрахунки обліковуються у відповідних книгах обліку і здійснюються в такий спосіб:
- через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків;
- шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів.
Законодавством встановлено обмеження граничної суми готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами у розмірі, який визначається НБУ (зараз - 10000 гривень) [6], що стосується також розрахунків готівкою між підприємствами в оплату за товари, придбані на виробничі (господарські) потреби за рахунок коштів, одержаних за корпоративними картками. Відповідно, платежі понад вказану суму проводяться лише в безготівковій формі. Зазначені обмеження не поширюються на:
а) розрахунки підприємств (підприємців) з фізичними особами, бюджетами та державними цільовими фондами;
б) добровільні пожертвування та благодійну допомогу;
в) розрахунки підприємств (підприємців) за спожиту ними електроенергію;
г) використання коштів, виданих на відрядження;
ґ) розрахунки підприємств (підприємців) між собою під час закупівлі сільськогосподарської продукції.
У разі здійснення підприємствами готівкових розрахунків з іншими підприємствами (підприємцями) понад установлену граничну суму кошти в розмірі перевищення встановленої суми розрахунково додаються до фактичних залишків готівки в касі на кінець дня платника готівки одноразово в день здійснення цієї операції, з подальшим порівнянням одержаної розрахункової суми із затвердженим лімітом каси.
НБУ має право встановлювати обмеження з видачі готівки за платіжними картками.
Відповідно до п.26 Положення № 637 підприємства, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги, із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій (далі - РРО) або розрахункових книжок (далі - РК), повинні усю готівку, що надходить до кас, своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковувати.
Під оприбуткуванням готівки слід розуміти облік готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів або у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків. Суми готівки, що оприбутковується, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.
Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 6 липня 1995 року №265/95-ВР деяким підприємствам, специфіка функціонування яких унеможливлює оформлення кожної операції касовим ордером, надано право проводити розрахунки готівкою зі споживачами без використання РРО та РК і дозволяється оприбутковувати готівку наприкінці робочого дня за сукупністю операцій у цілому за робочий день з оформленням касовими документами і відображенням у відповідній книзі обліку [7].
До таких операцій можна зарахувати продаж проїзних і перевізних документів, білетів державних лотерей, квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів тощо.
З метою прискорення обігу готівкових коштів і своєчасного їх надходження до кас банків для підприємств, що здійснюють операції з готівкою в національній валюті, установлюються ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (крім банків і підприємців).
Порядок визначення строків здавання готівки та розрахунку ліміту каси міститься у нормах глави 5 Положення № 637, відповідно до змісту яких строки здавання підприємствами готівки для її зарахування на рахунки в банках визначаються підприємством, узгоджуються з банком і визначаються в договорі банківського рахунку між підприємством та банком (у якому відкрито рахунок підприємства).
Строки здавання готівки для різних підприємств:
№ п/п Тип підприємства
Строки здавання готівки
1 розташоване в населеному пункті, де є банк щодня
2 розташоване в населеному пункті, де є банк, але час закінчення робочого дня (зміни), не дає змогу забезпечити здавання готівки в день її надходження наступного за днем надходження її до каси
3 розташоване в населеному пункті, де немає банку не рідше 1 разу на 5 робочих днів
4 здійснює страхову діяльність та діяльність з випуску і проведення лотерей не рідше 1 разу на 5 робочих днів
5 працює у вихідні та святкові дні і не має змоги (через відсутність домовленості з банком на інкасацію) здати одержану за ці дні готівку протягом операційного часу наступного робочого дня
6 в окремі дні не має перевищення ліміту каси може в ці дні не здавати в установлені строки готівку

Особливістю встановлення ліміту каси є те, що вона проводиться підприємствами самостійно на підставі розрахунку встановлення ліміту залишку готівки в касі, що підписується головним (старшим) бухгалтером та керівником підприємства (уповноваженою особою). До розрахунку приймається строк здавання підприємством готівки для її зарахування на рахунки в банках, визначений відповідним договором банківського рахунку. Для кожного підприємства, його відокремленого підрозділу складається окремий розрахунок встановлення ліміту залишку готівки в касі, який затверджується внутрішніми наказами (розпорядженнями) підприємства.
При визначенні ліміту каси обов’язково беруться до уваги: розрахунок середньоденного надходження готівки до каси або її середньоденної видачі з каси; режим і специфіка роботи підприємства; віддаленість від банку; обсяг касових обігів (надходжень і видатків) за всіма рахунками; установлені строки здавання готівки; тривалість операційного часу банку; наявність домовленості підприємства з банком на інкасацію тощо.
Ліміт каси може встановлюватися у таких розмірах:
- для підприємств, які мають строк здавання готівки в банк щодня (у день її надходження до каси) або наступного дня від дня її надходження до каси, - у розмірах, що потрібні для забезпечення їх роботи на початку робочого дня, але не більше від розміру середньоденного надходження готівки до каси (за 3 будь-які місяці поспіль з останніх дванадцяти);
- для підприємств, які мають інший строк здавання готівки в банк, - у розмірах, що залежать від установлених строків здавання готівки та її суми, але не більше п'ятикратного розміру середньоденних надходжень готівки (за 3 будь-які місяці поспіль з останніх дванадцяти);
- для підприємств, ліміти каси яких установлюються згідно з фактичними витратами готівки (крім виплат, пов'язаних з оплатою праці, стипендій, пенсій, дивідендів), - не більше від розміру середньоденної видачі готівки (за 3 будь-які місяці поспіль з останніх дванадцяти);
- для підприємств, у яких відповідний середньоденний показник дорівнює нулю або не більше десяти НМДГ, - у розмірі, що перевищує обчислений середньоденний показник, але не більше 10 НМДГ;
- Держказначейство України самостійно визначає порядок установлення ліміту каси в його касі та касах бюджетних установ і організацій, що ним обслуговуються;
- небанківські фінансові установи самостійно визначають порядок розрахунку ліміту каси та встановлюють розмір ліміту каси з урахуванням особливостей діяльності та режиму роботи;
- підприємства, що виробляють та перероблюють сільськогосподарську продукцію можуть установлювати (переглядати) ліміт каси на період заготівлі та перероблення такої продукції згідно з фактичними показниками їх касових обігів (надходжень або видачі готівки) за будь-які 3 місяці сезону її виробництва (перероблення) попереднього року;
- підприємствам сфери грального бізнесу дозволяється встановлювати ліміт каси не більше від суми максимально можливого виграшу клієнта;
- підприємствам зв’язку та релігійним організаціям ліміт каси та строки здавання готівки не встановлюються.
Отже, підприємства можуть тримати в позаробочий час готівку в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівка, що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки.
Законодавством уточнено, що відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівку безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб. За відсутності банків готівка для переказу на банківські рахунки підприємства може здаватися до операторів поштового зв'язку та небанківських фінансових установ, які мають відповідну ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України [8].
Вся готівка, що перебуває в його касі на кінець робочого дня і не здана підприємством, вважається понадлімітною.
Не вважаються понадлімітними готівкові кошти в день їх надходження, якщо вони:
- були здані в сумі, що перевищує встановлений ліміт каси, до обслуговуючих банків не пізніше наступного робочого дня банку або були видані для використання підприємством відповідно до законодавства (без попереднього здавання їх до банку і одночасного отримання з каси банку на зазначені потреби) наступного дня на потреби, які пов'язані з діяльністю підприємства;
- надійшли до кас підприємств у вихідні та святкові дні та були здані в сумі, що перевищує встановлений ліміт каси, до обслуговуючих банків наступного робочого дня банку та підприємства або були видані для використання підприємством відповідно до законодавства (без попереднього здавання їх до банку і одночасного отримання з каси банку на зазначені потреби) наступного робочого дня на потреби, які пов'язані з діяльністю підприємства.
Підприємства мають право зберігати у своїй касі готівку, одержану в банку для виплат, що належать до фонду оплати праці, а також пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), понад установлений ліміт каси протягом 3 робочих днів, включно з днем одержання готівки в банку (для віддалених відокремлених підрозділів підприємств залізничного транспорту та морських портів - протягом 5 робочих днів). Готівка, що одержана в банку на інші виплати, має видаватися підприємством своїм працівникам у той самий день. Суми готівки, що одержані в банку і не використані за призначенням протягом установлених вище строків, повертаються підприємством до банку не пізніше наступного робочого дня банку або можуть залишатися в його касі (у межах установленого ліміту).
Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі потреби - на строк не більше 2 робочих днів, включно з днем отримання готівкових коштів під звіт.
Якщо підзвітній особі одночасно видана готівка як на відрядження, так і для вирішення під час відрядження виробничих питань (у тому числі для закупівлі сільськогосподарської продукції у населення та заготівлі вторинної сировини), то строк, на який видана готівка під звіт на ці завдання, може бути продовжено до завершення терміну відрядження.
Касові операції оформляються документами, які підтверджують факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів. До таких документів можна зарахувати касові ордери, видаткові відомості, розрахункові документи, документи за операціями із застосуванням платіжних карток.
Приймання готівки в каси здійснюється за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.
Видача готівки з кас здійснюється за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями, підписаними керівником і головним бухгалтером або працівником підприємства, який на це уповноважений керівником (якщо на доданих до видаткових касових ордерів документах, заявах, рахунках є дозвільний напис керівника підприємства, то його підпис на видаткових касових ордерах не обов’язковий).
Підприємства, що займаються закупівлею товарів сільськогосподарської продукції, можуть проводити видачу готівки здавальникам такої сільськогосподарської продукції за відомостями, в яких зазначаються прізвища здавальників, їхні адреси, обсяги зданої продукції і сума виплаченої готівки, що засвідчуються підписом здавальника.
У разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну (кулькову) ручку з чорнилом темного кольору.
Якщо підприємство (підприємець) надає держателям платіжних карток послуги з видачі готівки за допомогою платіжного термінала (імпринтера), то на підставі квитанцій платіжного термінала (сліпів) таким підприємством складається видатковий касовий ордер на загальну суму проведених операцій за день та здійснюється відповідний запис у касовій книзі.
Видача готівки може проводитися за довіреністю, оформленою у встановленому порядку, яка залишається в касира і додається до видаткового касового ордера або видаткової відомості.
Приймання одержаної з банку готівки в касу та видача готівки з каси для здавання її до банку оформляються відповідними касовими ордерами (прибутковим або видатковим) з відображенням такої касової операції в касовій книзі. Документом, що свідчить про здавання виручки до банку, є відповідна квитанція до прибуткового документа банку на внесення готівки, засвідчена підписами відповідальних осіб банку та відбитком печатки (штампа) банку. Документом, що свідчить про здавання виручки до банку через інкасаторів, є копія супровідної відомості до сумки з готівковою виручкою (готівкою), засвідчена підписом та відбитком печатки інкасатора-збирача.
Законодавством визначено обов'язки касира та бухгалтера при оформленні касових операцій. Зокрема, касир після закінчення встановлених строків виплат, пов'язаних з оплатою праці за видатковими відомостями, зобов’язаний: у видатковій відомості навпроти прізвищ осіб, яким не здійснено виплату, поставити відбиток штампа або зробити напис "Депоновано"; скласти реєстр депонованих сум; у кінці видаткової відомості зазначити фактично виплачену суму та недоодержану суму виплат, яка підлягає депонуванню, звірити ці суми із загальним підсумком за видатковою відомістю і засвідчити напис своїм підписом; здійснити відповідний запис у касовій книзі згідно з виписаним бухгалтерією видатковим касовим ордером на фактично видану суму за видатковою відомістю. Бухгалтер повинен: перевірити записи, зроблені касирами у видаткових відомостях, та підрахувати видані і депоновані за ними суми; прибуткові касові ордери і квитанції до них, а також видаткові касові ордери і видаткові відомості заповнювати чорнилом темного кольору чорнильною (кульковою) ручкою, за допомогою друкарських машинок, комп'ютерних засобів чи іншими способами; у касових ордерах зазначити підстави для їх складання і перелічити додані до них документи; касові ордери до передавання в касу зареєструвати у журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів.
Під час одержання касових ордерів або видаткових відомостей касир зобов'язаний перевірити: наявність і справжність на документах відповідних підписів, а на видатковій відомості - дозвільного напису керівника підприємства або осіб, які ним уповноважені; правильність оформлення документів, наявність усіх реквізитів; наявність перелічених у документах додатків; одразу ж після одержання або видачі за ними готівки підписати.
Касові документи після складання касиром звіту та його оброблення комплектуються в хронологічному порядку, нумеруються, переплітаються в окремі папки та зберігаються відповідальною особою, на яку керівником покладено обов'язок щодо їх зберігання.
Нормами, які регулюють порядок ведення касових операцій, встановлено, що підприємства повинні:
- мати касу, а їх керівники мають забезпечити належне її облаштування та надійне зберігання готівкових коштів у ній (якщо з вини керівників не були створені належні умови для забезпечення схоронності коштів під час їх зберігання і транспортування, то вони несуть за це відповідальність у встановленому законодавством України порядку);
- усі надходження і видачу готівки в національній валюті відображати у касовій книзі.
Законодавством встановлено, що кожне підприємство (юридична особа), яке має касу, веде одну касову книгу для обліку операцій з готівкою в національній валюті (без урахування кас відокремлених підрозділів). Відокремлені підрозділи підприємств, які проводять операції з приймання готівки за продану продукцію (товари, роботи, послуги) з оформленням її прибутковим касовим ордером, а також з видачі готівки на виплати, пов'язані з оплатою праці, виробничі потреби, інші операції з оформленням їх видатковими касовими ордерами і відомостями, ведуть касову книгу, що видається і оформляється підприємством-юридичною особою, до складу якого вони входять.
Чинне законодавство визначає коло суб'єктів, які не ведуть касову книгу: відокремлені підрозділи підприємств; страхові агенти, брокери, розповсюджувачі лотерей, які здійснюють готівкові розрахунки із застосуванням РРО або РК, але не проводять операцій з приймання (видачі) готівки за касовими ордерами; підприємці [9].
Порядок ведення касової книги є таким:
- її аркуші мають бути пронумеровані, прошнуровані та скріплені відбитком печатки підприємства, а кількість аркушів засвідчується підписами керівника і головного бухгалтера підприємства (юридичної особи);
- записи здійснюються у 2 примірниках (мають однакові номери) через копіювальний папір ручкою з чорнилом темного кольору;
- перші примірники (невідривна частина аркуша касової книги - "Вкладні аркуші касової книги") залишаються в касовій книзі, а другі примірники (відривна частина аркуша касової книги - "Звіт касира") є документом, за яким касири звітують щодо руху грошей у касі;
- зроблені виправлення засвідчуються підписами касира, а також головного бухгалтера або особи, що його заміщує;
- записи проводяться касиром за операціями одержання або видачі готівки за кожним касовим ордером і видатковою відомістю в день її надходження або видачі до початку наступного робочого дня (тобто, із залишками на кінець попереднього дня);
- щоденно в кінці робочого дня касир підсумовує операції за день, виводить залишок готівки в касі на початок наступного дня і передає до бухгалтерії як звіт касира другі примірники (копію записів у касовій книзі за день) з прибутковими і видатковими касовими ордерами під підпис у касовій книзі.
Підприємства, що мають відокремлені підрозділи, які проводять касові операції з відображенням їх в касовій книзі і режим роботи яких не збігається з розпорядком функціонування бухгалтерії підприємства-юридичної особи, внутрішнім документом повинні визначити порядок взаємодії відокремлених підрозділів із бухгалтерією підприємства, зокрема забезпечення бухгалтерського обліку касових операцій.
Допускається також ведення касової книги в електронній формі за допомогою комп'ютерних засобів, але за умови забезпечення належного зберігання касових документів та можливості візуального відображення і роздрукування кожної з двох частин аркуша касової книги ("Вкладний аркуш касової книги" та "Звіт касира"), які за формою і змістом мають відтворювати форму та зміст касової книги в паперовій формі.
Керівник підприємства в разі зарахування на роботу касира укладає з ним договір про повну матеріальну відповідальність за збереження всіх прийнятих ним цінностей. У разі відсутності касира (у зв’язку з хворобою тощо) цінності, що передані йому під відповідальність, перераховуються іншим касиром, якому вони передаються, у присутності керівника та головного бухгалтера або у присутності комісії, призначеної керівником підприємства, та складається акт за підписами зазначених осіб.
За наявності в підприємства кількох касирів старший касир перед початком робочого дня видає іншим касирам авансом потрібну для видаткових операцій суму готівки під підпис у книзі обліку прийнятих та виданих касиром грошей. Касири в кінці робочого дня зобов'язані скласти звіт про одержання авансу і готівки, прийнятих (виданих) за відповідними касовими документами, і здати залишок готівки та касові документи за проведеними операціями старшому касирові під підпис у книзі обліку прийнятих та виданих касиром грошей.
Підприємства, штатним розписом яких не передбачено посади касира, виконання його обов'язків можуть покладати відповідно до письмового розпорядження керівника на бухгалтера, іншого працівника, з яким укладається договір про повну матеріальну відповідальність.
Контроль за дотриманням порядку ведення операцій з готівкою є одним із видів фінансового контролю і може здійснюватися різними суб'єктами на державному, відомчому та внутрішньогосподарському рівнях. Його можуть проводити також аудитори чи аудиторські фірми.
Відповідно, система контролю у зазначеній сфері є такою:
а) державний фінансовий контроль за дотриманням порядку ведення операцій з готівкою який здійснюється органами державної влади і управління (ВРУ та підзвітною і підконтрольною їй Рахунковою палатою, Президентом України, КМУ, Мінфіном України, НБУ, Міндохзборів України, Держказначейством України тощо);
б) відомчий фінансовий контроль за дотриманням порядку ведення операцій з готівкою - це контроль міністерств, відомств, інших органів виконавчої влади за діяльністю у зазначеній сфері підпорядкованими їм підприємств, установ, який здійснюється їх самостійними структурними контрольно-ревізійними підрозділами (управліннями, відділами, групами), безпосередньо підпорядкованих їх керівникам відповідно до постанови КМУ «Деякі питання утворення структурних підрозділів внутрішнього аудиту та проведення такого аудиту в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, їх територіальних органах та бюджетних установах, які належать до сфери управління міністерств, інших органів виконавчої влади» від 28 вересня 2011 року № 1001 [10];
в) внутрішньогосподарський фінансовий контроль за дотриманням порядку ведення операцій з готівкою - здійснюється щоденно у процесі фінансово-господарської діяльності конкретного підприємства його керівником та структурними підрозділами (бухгалтерією, фінансовим відділом, відділом планування, відділом заробітної плати тощо);
г) незалежний (аудиторський) контроль за дотриманням порядку ведення операцій з готівкою - здійснюється аудиторами і аудиторськими фірмами з метою встановлення достовірності фінансової (бухгалтерської) звітності суб'єктів господарювання та відповідності здійснених ними фінансових та господарських операцій нормативним актам України [11].
Внутрішньогосподарський фінансовий контроль за дотриманням порядку ведення операцій з готівкою передбачає:
контроль головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником, за правильним веденням касової книги;
контроль керівника підприємства, підприємця за дотриманням порядку ведення операцій з готівкою: за схоронністю готівкових коштів на підприємствах; за дотриманням вимог щодо встановлення ліміту каси та за достовірність відповідних показників, що зазначені в розрахунку встановлення ліміту залишку готівки в касі.
З метою контролю за схоронністю готівкових коштів на підприємствах проводяться інвентаризації кас - перевірка наявності коштів у матеріально відповідальної особи підприємства на певну дату шляхом повного перерахування всіх готівкових коштів, що є в касі, цінних паперів, чекових книжок тощо. Проведення інвентаризації є обов’язковим: перед складанням річної бухгалтерської звітності; при зміні матеріально відповідальної особи на день приймання-передачі справ; за приписом правоохоронних органів; при встановленні фактів крадіжок, зловживань тощо. Інвентаризації проводяться відповідними інвентаризаційними комісіями. За результатами інвентаризації каси складається акт про її результати у 2 примірниках, який підписують члени інвентаризаційної комісії та матеріально відповідальна особа: один примірник передається до бухгалтерії підприємства, другий - залишається у матеріально відповідальної особи. У разі зміни матеріально відповідальних осіб акт складається у 3 примірниках (для матеріально відповідальної особи, яка здала цінності, матеріально відповідальної особи, яка прийняла цінності, а також для бухгалтерії).
Інвентаризація кас проводиться на кожному підприємстві у строки, що встановлені керівником, з покупюрним перерахуванням усіх готівкових коштів і перевіркою інших цінностей, що зберігаються в касі. Залишок готівки в касі звіряється з даними обліку за книгами обліку. Готівка, що зберігається в касі, але не підтверджена касовими документами, вважається надлишком готівки в касі. У разі застосування підприємством у розрахунках РРО (РК) звіряється сума наявної готівки на місці проведення касиром розрахунку із сумою, зазначеною в звіті РРО (РК). У разі виявлення під час інвентаризації нестачі або надлишку цінностей у касі в акті зазначається сума нестачі або надлишку і з'ясовуються обставини їх виникнення. Сума нестачі відшкодовується відповідно до законодавства України, а надлишок оприбутковується в касі та зараховується в дохід відповідного підприємства.
Відповідальність за організацію інвентаризації кас несе керівник підприємства [5].
Під час відомчого фінансового контролю, а також контролю аудиторів (аудиторських фірм) відповідно до укладених договорів, зокрема, під час проведення документальних ревізій, обов'язково проводиться інвентаризація кас і перевіряється дотримання порядку ведення касових операцій (у господарських товариствах, якщо це передбачено їх статутом, такі ревізії проводять ревізійні комісії).
Особливості здійснення державного фінансового контролю за дотриманням порядку ведення операцій з готівкою визначені у спеціальному законодавстві, указі Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12 червня 1995 року №436 (далі - Указ №436) та у главі 7 Положення НБУ № 637 [12].
Відповідно до п.3 Указу № 436 контроль за додержанням юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами (громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства), які є СПД, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність (крім банків), норм з регулювання обігу готівки в національній валюті здійснюють органи доходів і зборів, Держфінінспекції, МВС України та фінансові органи, а банками - НБУ.
Під час контролю зазначеними органами (найчастіше у формі виїзної документальної перевірки) на підставі документів за певний період (квартал, півріччя, рік) з’ясовується не лише дотримання підприємством порядку ведення операцій з готівкою, а також структура підприємства, кількість відкритих поточних рахунків у банках, наявність податкового боргу, результати раніше здійснених перевірок.
У разі виявлення порушень установленого порядку ведення операцій з готівкою органи доходів і зборів та органи Держфінінспекції мають право вимагати від керівників підприємств, що перевіряються в ході планових та позапланових виїзних перевірок, проведення інвентаризацій коштів, у разі відмови в їх проведенні або при проведенні адміністративного арешту активів - звернутися до суду щодо спонукання до проведення таких інвентаризацій, а до ухвалення відповідного рішення судом - у присутності понятих та представників підприємств, щодо яких проводиться перевірка, опечатувати каси, касові приміщення на термін не більше 24 годин з моменту такого опечатування, зазначеного в протоколі [13].
Порядок опечатування кас, касових приміщень, складів та архівів встановлюється КМУ [14].
Під час контролю можуть не виявлятися порушення, тоді службові особи, які проводили перевірку, складають довідку за довільною формою із зазначенням: назви підприємства, що перевірялося; терміну перевірки; з посиланням на законодавство України, згідно з яким проводилася перевірка; питання, що перевірялися. Зазначену довідку підписують службові особи, які проводили перевірку, а також керівник та головний бухгалтер підприємства,
Якщо перевіркою було виявлено порушення, то за її результатами складається акт про перевірку дотримання порядку ведення операцій з готівкою (далі - акт про перевірку) у 3 примірниках, який підписують службові особи, що проводили перевірку, а також керівник та головний бухгалтер підприємства (підприємець): І примірник надсилається органам доходів і зборів за місцем державної реєстрації підприємства (підприємця), II - передається безпосередньо відповідному підприємству (підприємцю), III - залишається в документах органу контролю.
Акт про перевірку має містити: виклад змісту порушення з відповідним обґрунтуванням; висновки про результати перевірки; рекомендації керівництву підприємства щодо усунення виявлених недоліків.
Акт перевірки складається з 8 розділів: виявлені внаслідок перевірки порушення і висновки про ведення касової книги та касових документів зазначаються в розділі І; установлені під час перевірки порушення порядку оприбуткування надходжень готівки відображаються в розділі II; виявлені порушення встановленого ліміту каси відображаються у таблиці розділу III (зазначаються відомості про чинний ліміт каси, фактичні залишки готівки каси в ті дні, коли було перевищено її ліміт, а також розрахунок загальної суми перевищення встановлених лімітів за кожний день); результати перевірки цільового використання готівки, одержаної в банку, містить розділ IV; виявлені в результаті перевірки порушення цільового використання значних сум готівки, що одержані підприємством (підприємцем) в установі банку, зазначаються в розділі V; відомості про порушення витрачання готівки з виручки на виплати, пов'язані з оплатою праці, відображаються в розділі VI; відомості про виявлені під час перевірки порушення дотримання порядку видачі готівки під звіт та її використання містить розділ VII; у разі виявлення фактів порушення встановлених обмежень при розрахунках підприємств вони зазначаються з наведенням їхніх конкретних розмірів у таблиці VIII розділу акта перевірки [15].
Керівник підприємства або особа, що його заміщує, підприємець має право під час складання акта про перевірку не погодитися з результатами перевірки і надати щодо цього відповідні обґрунтовані зауваження (пояснення) у письмовій формі, які додаються до акта про перевірку. Результати перевірки розглядаються керівництвом підприємства (підприємцем), як правило, у триденний строк після її закінчення.
Окрім того, у разі порушення норм з регулювання обігу готівки у національній валюті зазначеними органами застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу.
Відповідно до п.1 Указу № 436 підстави для застосування та розміри Фінансових санкцій за порушення у сфері готівкового обігу такі:

Порушення Розмір санкції
1 2
перевищення встановлених лімітів залишків готівки у касах двократний розмір сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день
неоприбуткування (неповне оприбуткування) у касах готівки штраф у п’ятикратному розмірі неоприбуткованої суми
витрачання готівки з виручки, отриманої від реалізації продукції (робіт, послуг) та інших касових надходжень на виплату заробітної плати, матеріального стимулювання, допомог усіх видів, компенсацій за наявності податкової заборгованості у розмірі здійснення виплат
перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за видачу під звіт готівки без повного звіту щодо раніше виданих грошових коштів у розмірі 25% від виданих під звіт сум
проведення готівкових розрахунків без видачі одержувачем грошових коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера іншого письмового документа), який підтверджує оплату покупцем готівкою у розмірі сплачених коштів
використання отриманої в установі банку готівки не за цільовим призначенням у розмірі витраченої готівки
невстановлення установами банків лімітів залишку готівки у касах штраф у п’ятдесятикратному розмірі НМДГ за кожен випадок такого невстановлення

За порушення норм з регулювання готівкових розрахунків у національній валюті особи можуть притягатися до адміністративної та кримінальної відповідальності в установленому законодавством України порядку.
Зокрема, на осіб, які порушують встановлений законом порядок проведення розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, відповідно до ст.1551 КпАП накладається адміністративний штраф таких розмірів: на осіб, які здійснюють розрахункові операції, - від 2 до 5 НМДГ; на посадових осіб - від 5 до 10 НМДГ (за дії, вчинені зазначеними особами, яких протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, - штраф відповідно у розмірі від 5 до 10 та від 10 до 20 НМДГ).
Особи, винні в порушенні законодавства з фінансових питань, зокрема у відсутності бухгалтерського обліку (веденні його з порушенням установленого порядку), внесенні неправдивих відомостей до фінансової звітності, несвоєчасному (неякісному) проведенні інвентаризацій грошових коштів, порушенні правил ведення касових операцій, перешкоджанні працівникам Держфінінспекції у проведенні ревізій та перевірок, невжитті заходів з відшкодування з винних осіб збитків від недостач, розтрат, крадіжок і безгосподарності, відповідно до ст.1642 КпАП притягуються до адміністративної відповідальності шляхом накладення штрафу від 8 до 15 НМДГ (за дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, - штраф у розмірі від 10 до 20 НМДГ).
Кримінальна відповідальність відповідно до ст. 199 КК передбачена за виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту, а також збут підробленої національної валюти України у вигляді банкнот чи металевої монети. Такий злочин карається позбавленням волі на строк від 3 до 7 років (дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб чи у великому розмірі (сума підробки у 200 і більше разів перевищує НМДГ), - караються позбавленням волі на строк від 5 до 10 років, а вчинені організованою групою чи в особливо великому розмірі (сума підробки у 400 і більше разів перевищує НМДГ), - позбавленням волі на строк від 8 до 12 років з конфіскацією майна.

§13.3. Поняття та правові форми безготівкових розрахунків
Розрахункові операції здійснюються, як правило, через банки з відкриттям банківських рахунків для юридичних та фізичних осіб у гривнях та іноземній валюті відповідно до законодавчих актів України та нормативно-правових актів НБУ, зокрема Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах [16].
Суб’єкти господарювання, нерезиденти-інвестори, іноземні представництва і фізичні особи мають право відкривати рахунки для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб у будь-яких банках України відповідно до власного вибору.
Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки.
Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
До поточних рахунків також належать:
- рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами КМУ;
- поточні рахунки типу "Н", що відкриваються в національній валюті офіційним представництвам і представництвам юридичних осіб-нерезидентів, які не займаються підприємницькою діяльністю на території України;
- поточні рахунки типу "П", що відкриваються в національній валюті постійним представництвам;
- карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками;
- поточні (накопичувальні) рахунки виборчих фондів; інвестиційні рахунки, що відкриваються нерезидентам-інвесторам в уповноважених банках України для здійснення інвестиційної діяльності в Україні, а також для повернення іноземної інвестиції та прибутків, доходів, інших коштів, одержаних іноземним інвестором від інвестиційної діяльності в Україні.
Клієнти банку можуть відкривати лише один поточний рахунок для формування статутного фонду (статутного або складеного капіталу, пайового або неподільного фонду) суб'єкта господарювання - юридичної особи (у національній та (або) іноземній валюті) та один поточний рахунок (у національній та (або) іноземній валюті) за кожною угодою сумісної (спільної) діяльності без створення юридичної особи.
Датою початку видаткових операцій за рахунком підприємця в банку є дата реєстрації отримання банком повідомлення про взяття рахунку на облік органом доходів і зборів (до отримання повідомлення операції за цим рахунком здійснюються лише із зарахування коштів). Видаткові операції за рахунком відокремленого підрозділу юридичної особи-підприємця здійснюються після отримання банком повідомлення про взяття рахунку на облік органом доходів і зборів за місцезнаходженням відокремленого підрозділу [17].
З документів, які вимагаються від клієнта в разі відкриття рахунків, формується справа з юридичного оформлення рахунку.
Банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки. Рахунок клієнту відкривається лише після його ідентифікації банком (ідентифікація не є обов'язковою, якщо клієнт вже має рахунки в цьому банку і був раніше ідентифікований відповідно до вимог законодавства України, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом).
Особливості використання коштів за поточними рахунками суб’єктів господарювання визначені у п.5 Інструкції НБУ № 492. Так, за поточними рахунками, що відкриваються банками суб’єктам господарювання в національній валюті, здійснюються всі види розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України. На окремі поточні рахунки в національній валюті юридичних осіб-резидентів, які мають відповідні повноваження згідно із законодавством України, зараховуються кошти, що підлягають переходу у власність держави (конфісковані, безхазяйні, прийняті митними органами на зберігання, загублені або залишені в готелях, транспорті, театрах, інших громадських місцях, якщо за ними не звернувся їхній власник протягом терміну, встановленого законодавством України, спадкові, подаровані державі тощо).
Банки відкривають за відповідними балансовими рахунками накопичувальний та поточні рахунки виборчому фонду кандидата на пост Президента України згідно із Законом України "Про вибори Президента України" [18], накопичувальний та поточні рахунки виборчому фонду партії (блоку), кандидатів у народні депутати України від якої зареєстровано Центральною виборчою комісією згідно із Законом України "Про вибори народних депутатів України" [19], та поточні рахунки виборчим фондам місцевої організації партії (блоку), кандидата на посаду сільського, селищного, міського голови, кандидата в депутати в одномандатному окрузі згідно із Законом України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" [20]. Зазначені рахунки відкриваються лише у національній валюті.
Банк закриває рахунки:
- виборчого фонду кандидата на пост Президента України, виборчого фонду партії (блоку) кандидатів у депутати - на15 календарний день після дня офіційного оприлюднення Центральною виборчою комісією результатів виборів; - виборчого фонду місцевої організації партії (блоку), кандидата на посаду сільського, селищного, міського голови, кандидата в депутати в одномандатному виборчому окрузі - на 16 календарний день після дня офіційного оприлюднення результатів місцевих виборів [ 21].
Вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору. До вкладних (депозитних) рахунків також належать пенсійні депозитні рахунки, що відкриваються фізичним особам відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" [22] для накопичення заощаджень на виплату пенсії.
Порядок використання коштів за вкладними (депозитними) рахунками суб'єктам господарювання передбачає, що: кошти на такий рахунок перераховуються з його поточного рахунку і після настання обставин їх повернення, визначених договором банківського вкладу, повертаються на поточний рахунок суб'єкта господарювання; банки можуть перераховувати кошти на вкладний (депозитний) рахунок суб’єкта господарювання з його іншого вкладного (депозитного) рахунку, відкритого в цьому банку, лише в разі запровадженням банком процедури зміни рахунків клієнтів не за їх ініціативою та зміною умов договору банківського вкладу; за договором банківського вкладу банк зобов'язаний видати вклад на першу вимогу вкладника – суб’єкта господарювання, крім вкладів, внесених юридичною особою на інших умовах повернення, що встановлені договором банківського вкладу.
Зміною рахунків клієнтів вважається процедура закриття раніше відкритих рахунків з одночасним відкриттям нових рахунків клієнтів не за їх ініціативою, у результаті проведення якої змінюються всі або окремі (один або кілька) банківські реквізити клієнтів - назва банку, код банку, номер рахунку, валюта рахунку. Зміна рахунків клієнтів здійснюється банком у разі: проведення реорганізації в межах одного банку; проведення реорганізації банків шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення; зміни місцезнаходження банку, у результаті якої змінюється код банку; зміни порядку бухгалтерського обліку рахунків клієнтів (у тому числі рахунків клієнтів, за якими операції не здійснювалися протягом 3 років і більше та на яких є залишки коштів). Про зміну рахунків суб’єктів господарювання банк повідомляє органи доходів і зборів.
Поточні рахунки клієнтів банків закриваються: на підставі заяви клієнта; на підставі рішення відповідного органу, на який згідно із законом покладено функції щодо припинення юридичної особи або припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (за заявою ліквідатора, голови або члена ліквідаційної комісії, управителя майна тощо); у разі смерті власника рахунку - фізичної особи та фізичної особи-підприємця (за заявою третьої особи, зокрема спадкоємця); на інших підставах, передбачених законодавством України або договором між банком і клієнтом.
Банк може відмовитися від договору банківського рахунку та закрити поточний рахунок клієнта, якщо операції за цим рахунком не здійснюються протягом 3 років підряд і на цьому рахунку немає залишку коштів.
Банк закриває поточний рахунок юридичної особи на підставі документа, виданого державним реєстратором в порядку, установленому законодавством України, який підтверджує державну реєстрацію припинення юридичної особи.
У разі закриття поточного або вкладного (депозитного) рахунку суб'єкта господарювання банк протягом 3 робочих днів з дня закриття рахунку (включно з днем закриття рахунку) повідомляє про це орган доходів і зборів .
Після прийняття НБУ рішення про відкликання в банку банківської ліцензії (власником банку рішення про ліквідацію банку) і призначення ліквідатора поточні та вкладні (депозитні) рахунки клієнтів закриваються ліквідатором банку. Повідомлення про закриття рахунків клієнтів ліквідатор банку надсилає до органів доходів і зборів [ 23].
Розрахункові операції за участю банків та їх філій, підприємств, фізичних осіб, з рахунків яких списуються або на рахунки яких зараховуються кошти, здійснюються у безготівковій формі.
Безготівкові розрахунки - це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів, що проводиться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.
Існують такі правила безготівкових розрахунків:
1) банк здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 року №22 (далі - Інструкція №22) [24];
2) кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включно з договірним списанням коштів) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів;
3) під час здійснення розрахунків можуть застосовуватися розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді;
4) розрахункові операції можуть здійснюватися із застосуванням платіжних інструментів.
Платіжні інструменти - засоби певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ коштів з відповідного рахунку платника. Під час здійснення розрахункових операцій використовуються такі види платіжних інструментів: меморіальний ордер; платіжне доручення; платіжна вимога-доручення; платіжна вимога; розрахунковий чек; акредитив; вексель; спеціальні платіжні засоби, зокрема платіжні картки;
5) клієнти для здійснення розрахунків самостійно обирають платіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів;
6) допускається обмеження права розпорядження рахунком (рахунками) за рішенням суду у випадках, установлених законом, шляхом арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта; виконання банком арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, здійснюється за постановою державного виконавця про арешт коштів, прийнятою на підставі рішення суду про стягнення коштів або про накладення арешту. В окремих випадках надходження безпосередньо від суду рішення про накладення арешту, зокрема, якщо рішення суду про арешт коштів прийняте з мстою забезпечення цивільного позову в межах кримінальної справи і надійшло до банку безпосередньо від суду, то банк приймає таке рішення до виконання без постанови державного виконавця [25];
7) банки приймають до виконання лише розрахункові документи:
а) своїх клієнтів, які подають їх у банк у порядку, передбаченому договорами банківського рахунку цих клієнтів;
б) клієнтів інших банків або органів Держказначейства, якщо документи надсилають безпосередньо інші банки або органи Держказначейства;
в) платіжні вимоги стягувана на примусове списання коштів, на яких є підпис відповідального виконавця та відбиток штампа банку, що обслуговує цього стягувана, якщо він доставляє їх у банк платника самостійно (посильним, рекомендованим, цінним листом);
8) розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, він виконує в день їх надходження. Якщо до банку надійшло одночасно кілька розрахункових документів, на підставі яких здійснюється списання коштів, то вони виконуються в такій черговості: насамперед списуються кошти на підставі рішення суду для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів; потім - кошти на підставі рішення суду для розрахунків щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплати за авторським договором; у третю чергу списуються кошти на підставі інших рішень суду; у четверту кошти за розрахунковими документами, що передбачають платежі до бюджету; у п'яту - списуються кошти за іншими розрахунковими документами в порядку їх послідовного надходження.
Згідно з Законом «Про банки і банківську діяльність» (ст. 51) банки здійснюють розрахунки у формах, встановлених Націо¬нальним банком України, а також прийнятих у міжнародній банківській практиці.
Суб'єкти розрахункових правовідносин в основному самі визначають правову форму розрахунків при укладенні цивіль¬но-правового договору. Практика виробила принципи безготівкових розрахунків, які в певній мірі відображаються і в банківських правилах: розрахунки здійснюються, як правило, за згодою платника (акцептом), розрахунки можуть здійснюватись тільки після поставки (продажу) продукції або надання послуги; незалежно від правової форми платежів вони можуть здійснюватись тільки як прямо впроваджена воля платника здійснити платіж — погодження провести платіж (акцепт) або розпорядження його провести (виставлення акредитиву, виписка чеку).
Платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача, і який оформляється платником та подається до банку, що обслуговує його, не менше ніж у двох примірниках.
Платник має право зазначати у платіжному дорученні дату валютування - дату, починаючи з якої кошти, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача. Дата валютування не може бути пізніше 10 календарних днів після складання платіжного доручення, інакше банк платника не приймає платіжне доручення.
Банк отримувача до настання дати валютування, що зазначена в електронному розрахунковому документі, зараховує переказані кошти на відповідний рахунок і не пізніше наступного робочого дня згідно з порядком, передбаченим у договорі, повідомляє отримувача про надходження на його адресу коштів та дату їх валютування.
Банк, що обслуговує отримувача, зобов'язаний зарахувати кошти на рахунок отримувача на початок операційного дня, який визначений датою валютування.
Операцію з перерахування коштів з відповідного рахунку на рахунок отримувача банк отримувача оформляє меморіальним ордером - розрахунковим документом, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунку платника і внутрішньобанківських операцій.
Платник до настання дати валютування може відкликати кошти.
Банк платника приймає платіжне доручення до виконання протягом 10 календарних днів з дати його виписки. День оформлення платіжного доручення не береться до уваги.
Платіжне доручення від платника банк приймає до виконання за умови, якщо його сума не перевищує суму, що є на рахунку платника.
Якщо немає (недостатньо) коштів на рахунку платника, то банк приймає від нього платіжні доручення, якщо порядок їх приймання та виконання передбачений договором між банком та платником.
Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами.
При використанні платіжних доручень окремими суб'єктами безготівкових розрахунків існують певні особливості:
- платіжне доручення на перерахування заробітної плати на рахунки працівників підприємств, що відкриті в банках, або грошовий чек на отримання заробітної плати в порядку, який визначений Пенсійним фондом України, погоджений із Національним банком і центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики;
- платіжне доручення на перерахування доходу або грошовий чек на виплату доходу, на який відповідно до законодавства України нараховуються єдині соціальні внески, приймається банком до виконання лише за умови одночасного подання платником у строк, установлений законодавством України, платіжних доручень на перерахування страхових внесків або документального підтвердження їх сплати раніше;
- платник, який перебуває на казначейському обслуговуванні, подає до банку, у якому відкрито рахунок для обліку коштів, що перераховуються Держказначейством України для здійснення цільових виплат готівкою, лише грошовий чек на отримання заробітної плати. Порядок подання платіжного доручення на перерахування платежів, утриманих із заробітної плати працівників і нарахованих на фонд оплати праці податків до бюджету і єдиного внеску до державних цільових фондів, регулюється нормативно-правовими актами Держказначейства України. Якщо фізична особа не має рахунку в банку або розрахунки безпосередньо з фізичною особою чи підприємством через банк неможливі, то платник також може здійснювати розрахунки з ними через підприємство поштового зв'язку шляхом перерахування відповідної суми на рахунок з переказних операцій підприємства зв’язку.
Через підприємства поштового зв'язку здійснюються такі перекази: на ім'я окремих фізичних осіб - переказ коштів, що належать їм особисто (пенсії, аліменти, заробітна плата, витрати на відрядження, авторський гонорар тощо); підприємствам - переказ коштів на виплату заробітної плати, для організованого набору працівників, заготівлі сільськогосподарської продукції тощо в тих населених пунктах, у яких немає банків.
Для перерахування коштів підприємству зв’язку платник подає до банку, що обслуговує, платіжне доручення, у якому зазначає реквізити підприємства поштового зв’язку, з рахунку якого сплачуватимуться перекази їх отримувачам, та номери списків отримувачів коштів.
Платіжна вимога-доручення - розрахунковий документ, який складається з двох частин:
верхньої - вимоги отримувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів;
нижньої - доручення платника банку, що обслуговує, про списання зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та перерахування ЇЇ на рахунок отримувача.
Верхня частина вимоги-доручення оформляється отримувачем коштів і передається безпосередньо платнику не менше ніж у 2 примірниках.
У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину і подає до банку, що його обслуговує.
Сума, яку платник погоджується сплатити отримувачу та зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не може перевищувати суму, яку вимагає до сплати отримувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення.
Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, що зазначена платником, перевищує суму, що є на його рахунку.
Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її отримувачем.
Платіжна вимога - розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або в разі договірного списання отримувача до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.
Платіжна вимога-доручення застосовується при примусовому та договірному списанні коштів.
Примусове списання - списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом. Його особливостями є те, що кошти списуються з рахунку клієнта без його доручення на підставі рішення суду, яке ініціюють стягувачі на підставі виконавчих документів, виданих судами. Для примусового списання коштів стягувач оформляє не менше ніж у 3 примірниках платіжну вимогу, яку подає до банку, що його обслуговує, разом із 2 примірниками реєстру платіжних вимог. Банк, що обслуговує стягувача, приймає платіжні вимоги протягом 10 календарних днів, а банк платника - протягом 30 календарних днів з дати їх складання. Банк платника приймає до виконання платіжну вимогу стягувача незалежно від наявності достатнього залишку коштів на рахунку платника і не має права повертати її в разі неподання стягувачем реєстру платіжних вимог.
Особливостями застосування платіжної вимоги-доручення при примусовому списанні є:
по-перше, право стягувача відкликати платіжну вимогу в будь-який час до списання коштів з рахунку платника шляхом подання листа про відкликання до банку, що обслуговує стягувача;
по-друге, те, що платіжна вимога відкликається лише в повній сумі.
Банк платника не має права на списання коштів з рахунку платника коштів за платіжною вимогою після отримання листа про її відкликання.
Примусове списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або бюджетних установ, здійснюється органами Держказначейства України [26].
Договірне списання - списання банком з рахунку клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом. Право банку на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку обумовлюється в договорі, банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Отримувач для здійснення договірного списання оформляє платіжну вимогу, яку подає до банку, що обслуговує платника. Банк, що обслуговує платника, здійснюючи на підставі договору банківського рахунку або іншого договору про надання банківських послуг договірне списання коштів з рахунку платника, оформляє меморіальний ордер.
Розрахунковий чек - розрахунковий документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку-емітенту, у якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів.
Суб’єктами розрахункових правовідносин із застосуванням чеків є:
- чекодавець - підприємство або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його;
- чекодержатель - підприємство або фізична особа, яка є одержувачем коштів за чеком;
- банк-емітент - банк, що видав розрахунковий чек (чекову книжку);
- платник за чеком - в якості платника за чеком може бути зазначений лише банк, в якому чекодавець має кошти, якими він має право розпоряджатися шляхом виставлення чеку.
Особливості застосування розрахункових чеків визначені у главі VII Інструкції №22 [27].
Зазначені платіжні інструменти використовуються у безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи та надані послуги). Окрім того, вони використовуються тільки для безготівкових перерахувань з рахунку чекодавця на рахунок одержувача коштів і, як правило, не підлягають сплаті готівкою.
Розрахункові чеки виготовляються на замовлення банку Банкнотно-монетним двором НБУ чи іншим спеціалізованим підприємством на спеціальному папері за зразком, затвердженим НБУ, і брошуруються у чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів або виготовляються як окремі бланки.
Чеки, що використовуються фізичними особами для здійснення одноразових операцій, виготовляються як окремі бланки, облік яких банки ведуть окремо від чекових книжок.
Чеки та чекові книжки є бланками суворого обліку.
Особливостями застосування розрахункових чеків є такі:
- чекову книжку на ім'я чекодавця (фізичної особи) банк-емітент видає на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця;
- один або кілька розрахункових чеків на ім'я чекодавця (фізичної особи) банк-емітент може видати на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена ним готівкою;
- строк дії чекової книжки - 1 рік, розрахункового чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку, - 3 місяці з дати їх видачі. День оформлення чекової книжки або розрахункового чека не береться до уваги. Розрахункові чеки, виписані після зазначеного строку, вважаються недійсними і до оплати не приймаються.
Строк дії невикористаної чекової книжки може продовжуватися за погодженням з банком-емітентом, про що він робить відповідну позначку на обкладинці чекової книжки (у правому верхньому куті), яка засвідчується підписом головного бухгалтера і відбитком штампа банку.
Чекова книжка може видаватися для розрахунків з будь-яким конкретним постачальником або з різними постачальниками.
При використанні розрахункових чеків слід пам’ятати, що: розрахунковий чек із чекової книжки пред’являється до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів (день виписки розрахункового чека не береться до уваги); розрахунковий чек приймається чекодержателем до оплати безпосередньо від чекодавця, на ім’я якого оформлені документи, що підтверджують отримання ним товарів (виконання робіт, надання послуг).
Нормами Інструкції НБУ № 22 заборонено передавати розрахунковий чек (чекову книжку) його (її) власником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а також підписання незаповнених бланків розрахункового чека і приставляння на них відбитка печатки юридичними особами [27].
За бажанням фізичної особи розрахунковий чек може виписуватися на ім'я іншої особи, яка стає в цьому разі його власником, але видача розрахункових чеків на пред’явника не проводиться.
У застосуванні розрахункового чека для обміну на готівку існують такі правила: підприємствам не дозволяється здійснювати обмін розрахункового чека на готівку та отримувати здачу з суми чека готівкою; фізичні особи можуть обмінювати розрахунковий чек на готівку або отримувати здачу із суми розрахункового чека готівкою (але не більше ніж 20% від суми цього чека); власник розрахункового чека повертає невикористаний розрахунковий чек до банку-емітента для зарахування суми на свій рахунок або обміну його на готівку.
Розрахунковий чек із чекової книжки чекодавець виписує під час здійснення платежу і видає за отримані ним товари (виконані роботи, надані послуги): виписуючи розрахунковий чек, чекодавець переписує залишок ліміту з корінця попереднього розрахункового чека на корінець виписаного і зазначає новий залишок ліміту.
За дорученням чекодавця - фізичної особи, засвідченим нотаріусом у встановленому порядку, його розрахунки з використанням розрахункового чека може здійснювати інша фізична особа. Доручення, в якому обов’язково зазначаються серія, номер і сума розрахункового чека, подається разом з розрахунковим чеком, що пред'явлений до оплати [28].
Акредитив - платіжний інструмент, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Бенефіціар - особа, якій призначений платіж або на користь якої відкрито акредитив.
Для виконання акредитива одержувач коштів подає до виконуючого банку документи, які підтверджують виконання всіх умов акредитива. При порушенні хоча б однієї умови виконання акредитива не відбувається.
Витрати виконуючого банку і банку-емітента, пов’язані з виконанням акредитива, відшкодовуються платником.
Відповідальність за порушення умов акредитива перед платником за загальним правилом несе банк-емітент, а перед банком-емітентом - виконуючий банк.
Акредитив у виконуючому банку закривається: після закінчення терміну акредитива; за заявою одержувача коштів про відмову використати акредитив до закінчення терміну його дії (якщо можливість такої відмови передбачена умовами акредитива); за вимогою платника про повне або часткове відкликання акредитива, якщо таке відкликання можливе за умовами акредитиву.
Існують такі види акредитивів:
- покритий - акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку;
- непокритий - акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту;
- відкличний - акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банком-емітентом від гарантування платежів за акредитивом);
- безвідкличний - акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені тільки за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий, і банку-емітента; відкривається на визначений термін без права анулювання до закінчення цього терміну.
Особливості акредитивної форми розрахунків такі:
- умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються в договорі між бeнефщіаром і заявником акредитива;
- для відкриття акредитива клієнт подає до банку-емітента заяву на акредитив не менше ніж у 3 примірниках та в разі відкриття покритого акредитива - відповідні платіжні доручення;
- банк-емітент, прийнявши заяву, визначає спосіб виконання акредитива, авізуючий та виконуючий банки і здійснює відповідні бухгалтерські записи;
- акредитив вважається відкритим після того, як здійснено відповідні бухгалтерські записи за рахунками і надіслано повідомлення про відкриття та умови акредитива бенефіціару.
Дата виконання платіжних доручень, наданих разом із заявою на акредитив, і дата повідомлення бенефіціару мають збігатися;
банк-емітент інформує виконуючий (авізуючий) банк про відкриття акредитива шляхом надсилання йому електронною поштою (електронне повідомлення), або іншими засобами зв’зку, що передбачені договорами між банками, заяви або повідомлення;
заяву або повідомлення банк-емітент надсилає авізуючому банку не пізніше наступного робочого дня після отримання заяви від клієнта. Повідомлення має містити номер акредитива, усі його умови, спосіб платежу, місце виконання та строк дії акредитива;
- про відкриття та умови акредитива виконуючий (авізуючий) банк повідомляє бенефіціара (авізує акредитив) протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення від банку-емітента (авізуючого банку);
- в усіх акредитивах обов’язково має передбачатися дата закінчення строку і місце подання документів для платежу [29].
Вексель є засобом розрахунків та кредиту, цінним папером, складений за встановленою законом формою.
У безготівкових розрахунках найчастіше використовуються такі види векселів:
- простий вексель - це нічим не обумовлене зобов'язання особи, яка його видала (векселедавець), про сплату зазначеної суми грошей після пред'явлення векселя або у визначений термін названій у векселі особі або іншій зазначеній особі - векселедержателю, тобто, власнику векселя, який має право на отримання зазначеної у ньому суми грошей;
перевідний вексель (трата) - документ, який містить нічим не обумовлений наказ векселедавця платнику здійснити платіж відповідної грошової суми особі, зазначеній у векселі, або за наказом після пред’явлення векселя або у якийсь визначений термін. Платником, звичайно, виступає третя особа - акцептант (як правило, банк).
Особливості обігу векселів в Україні, видачі переказних та простих векселів, здійснення операцій з векселями визначає Закон України "Про обіг векселів в Україні" від 5 квітня 2001 року №2374-IIP [30].
Розрахунки відбуваються також за допомогою систем дистанційного обслуговування та кредитних карток.
Дистанційне обслуговування - комплекс інформаційних послуг за рахунком клієнта та здійснення операцій за рахунком на підставі дистанційних розпоряджень клієнта за допомогою систем " клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк", "телефонний банкінг" тощо.
Юридичною підставою для роботи клієнта за допомогою систем дистанційного обслуговування і оброблення банком дистанційних розпоряджень клієнта є договір банківського рахунку.
Під час здійснення розрахунків за допомогою систем ''клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк" тощо застосовуються електронні розрахункові документи.
Електронний розрахунковий документ - документ, інформація в якому представлена у формі електронних даних, включно з відповідними реквізитами розрахункового документа, який може бути сформований, переданий, збережений і перетворений у візуальну форму представлення електронними засобами (якщо це передбачено договором між банком та клієнтом, то використання клієнтом системи не виключає можливе оброблення банком документів клієнта на паперових носіях).
Платник може формувати електронні розрахункові документи на підставі належно оформлених платіжних доручень, платіжних вимог-доручень, а також з використанням платіжних карток. Не дозволяється формування клієнтами електронних розрахункових документів на підставі платіжних вимог на примусове списання, стягнення коштів отримувачем - у разі договірного списання коштів. Ці платіжні вимоги стягувач (отримувач) надсилає до банку на паперових носіях.
Під час використання систем "клієнт - банк", "клієнт - Інтернет -банк" банк щоденно архівує електронні розрахункові документи, які відправлені клієнтом, та зберігає їх протягом установленого строку.
Для здійснення операцій за рахунком клієнта (оплата комунальних послуг, телефонних переговорів тощо) за допомогою системи "телефонний банкінг" - дистанційне обслуговування клієнтів за допомогою телефонних каналів зв'язку) клієнт у договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг зазначає інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку клієнта. Якщо це передбачено договором, то використання клієнтом системи не виключає можливе оброблення банком документів клієнта на паперових носіях.
Як платіжні інструменти також застосовуються платіжні картки. Загальні вимоги щодо здійснення операцій з їх застосуванням і порядок розрахунків визначає постанова Правління НБУ від 19 квітня 2005 року №137 "Про затвердження Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням" [31].
Платіжна картка є власністю емітента і надається клієнту або його довіреній особі відповідно до умов договору з клієнтом. Фізичним особам, які не є СПД, емітент надає особисті платіжні картки, а юридичним особам і фізичним особам-підприємцям - корпоративні платіжні картки.
Для обліку коштів за операціями з використанням платіжних карток клієнтам відкриваються картрахунки.
Зарахування (поповнення) коштів на картрахунки фізичних осіб може виконуватися за рахунок внесення в установленому порядку готівки через каси банків, банкомата, шляхом переказу коштів з інших власних рахунків, за рахунок наданого кредиту, за рахунок процентів, нарахованих на залишок коштів на картрахунку, а також з рахунків інших фізичних та юридичних осіб за їх дорученням (у т. ч. заробітної плати, гонорарів, пенсій, авансів та компенсацій витрат на відрядження тощо).
Платіжна картка має містити реквізити (у графічному та (або) електронному вигляді), що дають змогу ідентифікувати її держателя.
Клієнти та їх довірені особи застосовують платіжні картки відповідно до умов договору з емітентом як засіб для:
- безготівкової оплати за товари (послуги), у тому числі в системах електронної торгівлі (комерції);
- перерахування коштів зі своїх картрахунків на інші власні рахунки та на рахунки інших осіб;
- зберігання готівки в касах банків, інших фінансових установ, торговців і через банкомата.
У межах України переказ коштів за операціями, які ініційовані із застосуванням платіжних карток, здійснюється у гривнях, але дозволяється видача готівки в іноземній валюті через каси уповноважених банків-емітентів та їх агентів за платіжними картками клієнтів. Видача готівки через банкомати в межах України здійснюється у гривнях, а через банкомати уповноважених банків-емітентів - у валюті рахунку.
За здійснені операції банки отримують комісійну винагороду.
Держателі корпоративних платіжних карток можуть здійснювати операції з безготівкової оплати товарів (послуг) та одержувати готівку в таких випадках:
- одержання готівки у гривнях для здійснення розрахунків, пов'язаних із виробничими (господарськими) потребами, у тому числі для оплати витрат на відрядження в межах України, з урахуванням обмежень, установлених нормативно-правовими актами НБУ;
- здійснення розрахунків у безготівковій формі у гривнях, пов'язаних зі статутною та господарською діяльністю, витратами представницького характеру, а також витратами на відрядження в межах України;
одержання готівки в іноземній валюті за межами України та в установленому порядку на території України в касі емітента для оплати витрат на відрядження;
- здійснення розрахунків у безготівковій формі в іноземній валюті за межами України, які пов'язані з витратами на відрядження та витратами представницького характеру, а також на оплату експлуатаційних витрат, пов'язаних з утриманням та перебуванням повітряних, морських, автотранспортних засобів за межами України у розмірах, установлених для вивезення готівкової іноземної валюти нормативно-правовими актами НБУ, що регулюють переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів і платіжних карток через митний кордон України.
Корпоративні платіжні картки не застосовуються для виплати заробітної плати, інших виплат соціального характеру, а також для здійснення розрахунків за зовнішньоторговельними договорами (контрактами).
Систему заходів, спрямованих на розширення безготівкового обігу, було сформульовано в Основних засадах детінізації грошового обігу, затверджених указом Президента України від 20 березня 2001 року №183/2001 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 січня 2001 року "Про заходи щодо детінізації економіки". Зокрема, передбачається запровадження безготівкових форм розрахунків юридичних і фізичних осіб, що має здійснюватися шляхом: завершення пілотного проекту та запровадження Національної системи масових електронних платежів; поетапного впровадження виплати заробітної плати у безготівковій формі; переведення розрахунків за комунальні послуги, електроенергію тощо на безготівкову форму; розвитку системи платіжних та кредитних карток [32].

§13.4. Відповідальність за правопорушення у сфері безготівкових розрахунків
Відповідальність за порушення у сфері безготівкових розрахунків регулюється Кримінальним кодексом, Кодексом про адміністративні правопорушення, Податковим кодексом України, Законами України "Про платіжні системи і переказ коштів в Україні" [3] та нормативними актами НБУ, зокрема постановою Правління НБУ "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" від 21 січня 2004 року № 22 [24].
Законом України '"Про платіжні системи і переказ коштів в Україні" розмежовується відповідальність банків, платника, стягувана, неналежних отримувачів, установ небанківських платіжних систем та інших суб'єктів переказу таким чином:
Суб'єкт відповідаль¬ності Порушення Заходи відповідальності
1 2 3
банк, що обслуговує платника порушення встановлених строків виконання доручення клієнта на переказ пеня у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 10% від суми переказу (якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними)
банк, що обслуговує отримувача порушення строків завершення переказу пеня отримувачу у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 10% від суми переказу (якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними)
банк, що обслуговує платника помилковий переказ суми переказу на рахунок неналежного отримувача, що стався з вини банку негайне переказування за рахунок власних коштів суми переказу отримувачу, інакше отримувач має право вимагати від банку-порушника ініціювання переказу йому суми переказу за рахунок власних коштів, сплати пені в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, яка не може перевищувати 10% від суми переказу
банк, що обслуговує отримувача невиконання документа на відкликання або прострочення його передачі банку платника штраф у розмірі 1% від суми переказу
платник невідповідність інформації, зазначеної в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ відшкодування банку або іншій установі-члену платіжної системи шкоди, заподіяної внаслідок такої невідповідності інформації
неналежні отримувачі порушення строку (три дні) при проведенні помилкового переказу повернення суми переказу, а також сплата банку-порушнику пені в розмірі 0,1% від цієї суми за кожний день від дати завершення помилкового переказу до дня повернення коштів включно, але не більше 10% від суми переказу
установи небанківських платіжних систем втрата суми переказу повернення ініціаторові суми, сплаченої вартості наданих послуг, а також сплата штрафу у розмірі 25% від сплаченої вартості наданих послуг
установи небанківських
платіжних систем порушення строків пересилання документів на переказ сплата отримувачу пені у розмірі 0,1% від суми переказу за кожний день прострочення, але не більше 10% від суми переказу
установи небанківських
платіжних систем прострочення строку переказу пеня у розмірі 0,1% від суми переказу за кожний день прострочення, але не більше 10% від суми переказу

Органи доходів і зборів відповідно до Податкового кодексу України правом застосовувати до платників податків, які у встановлений законом строк не повідомили про відкриття або закриття рахунків у банках, а також до установ банків, що не подали органам доходів і зборів в установлений законом строк повідомлень про закриття рахунків платників податків або розпочали здійснення видаткових операцій за рахунком платника податків до отримання повідомлення органу доходів і зборів про взяття рахунку на облік в органах доходів і зборів, фінансові (штрафні) санкції у розмірі 20 НМДГ (неоподатковуваний мінімум доходів громадян) [34].
Адміністративна відповідальність настає за такі адміністративні правопорушення:
- порушення керівниками банків або іншими особами, які відповідно до закону можуть бути об’єктом перевірки НБУ, банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ або здійсненням ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, - у вигляді штрафу від 50 до 100 НМДГ (неоподатковуваний мінімум доходів громадян ) (ст.1665 КпАП);
- порушення порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (ст.1666 КпАП);
- створення перешкод будь-якою особою для доступу тимчасового адміністратора або ліквідатора до банку, його активів, книг, записів, документів - у вигляді штрафу від 300 до 500 НМДГ (ст.1667 КпАП);
- здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії у вигляді штрафу від 100 до 200 НМДГ (ст.1668 КпАП);
- порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, а саме: порушення вимог щодо ідентифікації особи, яка здійснює фінансову операцію, порушення порядку реєстрації фінансових операцій, що підлягають первинному фінансовому моніторингу, неподання, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації про такі фінансові операції спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, а також невиконання вимог щодо зберігання документів, які стосуються ідентифікації осіб, що здійснюють фінансові операції, та документації щодо проведених ними фінансових операцій, тягне накладення штрафу на посадових осіб суб'єктів первинного фінансового моніторингу від 50 до 100 НМДГ. Розголошення інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, або факту надання такої інформації - тягне за собою накладення штрафу від 100 до 300 НМДЦст. 1669 КпАП).
Від імені НБУ розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право Голова НБУ та його заступники, керівники територіальних управлінь НБУ та їх заступники (ст.2343КпАП).
Кримінальна відповідальність у сфері безготівкових розрахунків може наступати за такі, передбачені КК, злочинні діяння: незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків (ст. 200 КК); порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю (ст. 202 КК); легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (ст.209 КК); умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом (СТ.209-1  KK).
Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнання для їх виготовлення шляхом підробки документів на переказ, платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків, а так само придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту підроблених документів на переказ чи платіжних карток або їх використання чи збут - карається штрафом від 500 до 1000 НМДГ або позбавленням волі на строк до 3 років (дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, - караються позбавленням волі на строк від 2 до 5 років).
За здійснення банківської діяльності або банківських операцій, а також професійної діяльності на ринку цінних паперів, операцій небанківських фінансових установ без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством, або з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов'язано з отриманням доходу у великих розмірах, передбачено покарання штрафом від 200 до 500 НМДГ або обмеженням волі на строк до 3 років (ст.202 ЮС).
Відносини у сфері запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, та боротьби з фінансуванням тероризму регулює Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" від 28 листопада 2002 року №249-IV (далі - Закон №249) [36].
До легалізації (відмивання) доходів належать дії, спрямовані на приховування чи маскування незаконного походження коштів, іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна.
Для боротьби із зазначеними протиправними діяннями в державі функціонує система фінансового моніторингу, яка складається з двох рівнів — первинного та державного.
Суб'єктами первинного фінансового моніторингу є юридичні особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції, зокрема, банки, платіжні організації, гральні заклади, ломбарди, підприємства і об'єднання зв'язку, інші некредитні організації, які здійснюють переказ грошових коштів.
Суб'єктами державного фінансового моніторингу є: центральні органи виконавчої влади, зокрема НБУ, який виконує функції регулювання та нагляду за діяльністю банків, що забезпечують здійснення фінансових операцій; Державна служба фінансового моніторингу України (далі - Держфінмоніторинг).
Держфінмоніторинг є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, утвореним відповідно до Указу Президента України ''Про Положення про Державну службу фінансового моніторингу України" від 13 квітня 2011 року №466/2011 [37] на базі Державного комітету фінансового моніторингу ( колишнього Державного департаменту фінансового моніторингу і є його правонаступником). Основними завданнями Держфінмоніторингу є: участь у реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму; налагодження співробітництва, взаємодії та інформаційного обміну з органами державної влади, компетентними органами іноземних держав та міжнародними організаціями в зазначеній сфері; забезпечення в установленому порядку представництва України в міжнародних організаціях з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму. Держфінмоніторинг відповідно до покладених на нього завдань: розробляє комплексні програми запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму; співпрацює з центральними органами виконавчої влади та іншими державними органами із зазначених питань.
Банки як суб'єкти первинного фінансового моніторингу зобов'язані:
- проводити ідентифікацію особи, яка здійснює фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу, або відкриває рахунок (в тому числі депозитний), на підставі наданих в установленому порядку документів або за наявності підстав вважати, що інформація щодо ідентифікації особи потребує уточнення;
- забезпечувати виявлення і реєстрацію фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу та надавати Держфінмоніторингу інформацію про такі операції не пізніше, ніж протягом 3 робочих днів з моменту її реєстрації, сприяти його працівникам у проведенні їх аналізу; надавати відповідно до законодавства додаткову інформацію на запит Держфінмоніторингу, пов'язану з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу, не пізніше, ніж протягом 3 робочих днів з моменту отримання запиту;
сприяти суб'єктам державного фінансового моніторингу у проведенні аналізу фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу;
вживати заходів щодо запобігання розголошенню (у тому числі особам, щодо фінансових операцій яких проводиться перевірка) інформації, яка надається Держфінмоніторингу, та іншої інформації з питань фінансового моніторингу (в тому числі про факт подання такої інформації) [38].
Відповідно до ст.64 Закону №2121 банк зобов'язаний ідентифікувати: клієнтів, що відкривають рахунки в банку; клієнтів, які здійснюють операції, що підлягають фінансовому моніторингу; клієнтів, що здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунку на суму, що перевищує еквівалент 150000 гривень; осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів [39].
Перед (після) здійсненням фінансової операції банк з'ясовує можливість зарахування її до фінансової операції, що підлягає фінансовому моніторингу. У разі виявлення такої фінансової операції вона підлягає реєстрації у порядку, встановленому НБУ (в реєстрі фіксується особа, що здійснює фінансову операцію, вид фінансової операції та підстави для її здійснення, дата і сума).
Банк має право відмовитися від забезпечення здійснення фінансової операції у разі встановлення, що ця фінансова операція містить ознаки такої, що підлягає фінансовому моніторингу, та зобов'язаний ідентифікувати і повідомити Держфінмоніторинг про осіб, що здійснюють зазначену фінансову операцію, та її характер (порядок надання інформації встановлюється НБУ).
Банки, їх посадові особи, інші працівники не несуть дисциплінарної, адміністративної, цивільно-правової та кримінальної відповідальності за надання Держфінмоніторингу інформації про фінансову операцію, якщо вони діяли в межах Закону №249, навіть якщо такими діями заподіяно шкоду юридичним або фізичним особам.
У разі, коли банк, який здійснює фінансову операцію, підозрює (повинен був би підозрювати), що такі фінансові операції пов'язані (стосуються) або призначені для фінансування тероризму, вони зобов'язані негайно повідомити про такі операції Держфінмоніторинг та правоохоронні органи.
Фінансова операція, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, щодо якої отримана інформація, обліковується Держфінмоніторингом у порядку, що встановлюється КМУ [40].
Обов'язковому фінансовому моніторингу підлягає фінансова операція, якщо сума, на яку вона проводиться, дорівнює (перевищує) 150000 гривень або дорівнює (перевищує) суму в іноземній валюті, еквівалентну 150000 гривень, та має одну або більше ознак, визначених ст. 15 Закону №249 [41]:
- переказ грошових коштів на анонімний (номерний) рахунок за кордон і надходження грошових коштів з анонімного (номерного) рахунку з-за кордону, а також переказ коштів на рахунок, відкритий у фінансовій установі в країні, що зарахована КМУ до переліку офшорних зон;
- купівля (продаж) чеків, дорожніх чеків або інших подібних платіжних засобів за готівку;
- зарахування або переказ грошових коштів, надання або отримання кредиту (позики), проведення фінансових операцій з цінними паперами у випадку, коли хоча б одна зі сторін є фізичною або юридичною особою, що мас відповідну реєстрацію, місце проживання чи місце перебування в країні (на території), яка не бере участь в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансування тероризму, або однією зі сторін є особа, що має рахунок в банку, зареєстрованому у вищезазначеній країні (на вищезазначеній території) (перелік таких країн (територій) визначається відповідно до порядку, встановленого КМУ); переказ коштів у готівковій формі за кордон з вимогою видати одержувачу кошти готівкою;
- зарахування на рахунок коштів у готівковій формі з їх подальшим переказом того самого або наступного операційного дня іншій особі;
- зарахування грошових коштів на рахунок чи списання грошових коштів з рахунку юридичної особи, період діяльності якої не перевищує трьох місяців з дня її реєстрації, або зарахування грошових коштів на рахунок чи списання грошових коштів з рахунку юридичної особи у разі, якщо операції на зазначеному рахунку не проводилися з моменту його відкриття;
- відкриття рахунку з внесенням на нього коштів на користь третьої особи;
- переказ особою (за відсутності зовнішньоекономічного контракту) коштів за кордон;
- обмін банкнот (особливо іноземної) на банкноти іншого номіналу;
- проведення фінансових операцій з цінними паперами на пред'явника, не розміщеними в депозитаріях тощо. Внутрішньому фінансовому моніторингу підлягає фінансова операція, якщо вона має одну або більше ознак, вказаних у ст.15 Закону №249, зокрема: заплутаний або незвичний характер фінансової операції, яка не мас очевидного економічного сенсу або очевидної законної мети; невідповідність фінансової операції діяльності юридичної особи, що встановлена статутними документами цієї особи; виявлення неодноразового здійснення фінансових операцій, характер яких дає підстави вважати, що метою їх здійснення є уникнення процедур обов'язкового фінансового моніторингу.
Банк зобов'язаний зупинити проведення фінансової операції, якщо її учасником або вигодоодержувачем за нею є особа, яку включено до переліку осіб, пов'язаних зі здійсненням терористичної діяльності, і в той же день повідомити про це Держфінмоніторинг (зупинення здійснюється на строк до 2 робочих днів, Держфінмоніторинг може прийняти рішення про подальше зупинення такої операції на строк до 5 робочих днів, про що зобов'язаний невідкладно повідомити банк, а також правоохоронні органи).
Банки, які здійснювали фінансові операції з легалізації (відмивання) доходів або фінансували тероризм, можуть бути ліквідовані за рішенням суду. У разі невиконання (неналежного виконання) банком вимог Закону № 249 до нього може застосовуватися в порядку, встановленому законодавством, штраф у розмірі до 1000 НМДГ. У разі відсутності згоди щодо сплати штрафу рішення про накладення штрафу чи у його відмові приймається судом за поданням НБУ. Неодноразове порушення банками вимог Закону № 249 тягне за собою за рішенням суду обмеження, тимчасове припинення дії та позбавлення ліцензії на право провадження певних видів діяльності [41].
Усі документи про здійснення фінансових операцій, що піддягають фінансовому моніторингу, та результати ідентифікації осіб, які здійснювали такі операції, банк зобов'язаний зберігати протягом 5 років з дня проведення таких операцій, а результати ідентифікації власника рахунку та особи, уповноваженої діяти від його імені, - протягом 5 років після закриття рахунку [39].
У разі невиконання (неналежного виконання) вимог законодавства із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, порушення банками банківського законодавства або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, НБУ адекватно до вчиненого порушення має право застосувати заходи впливу, до яких належать:
1) письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправданих витрат банку, обмеження невиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи відчуження неефективних інвестицій;
2) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення банку або плану реорганізації банку;
3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо;
4) видати розпорядження щодо:
а) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;
б) встановлення для банку підвищених економічних нормативів;
в) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами;
г) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику;
г) заборони надавати бланкові кредити;
д) накладення штрафів на: керівників банків у розмірі до 100 НМДГ; банки відповідно до положень, затверджених Правлінням НБУ, але у розмірі не більше 1% від суми зареєстрованого статутного фонду (штраф за невиконання (неналежне виконання) банками вимог законодавства із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, накладається на банки за кожне порушення в розмірі 0,01% від суми зареєстрованого статутного фонду банку);
е) тимчасової, до усунення порушення, заборони власнику істотної участі в банку використовувати право голосу придбаних акцій (паїв) у разі грубого чи систематичного порушення ним вимог банківського законодавства; тимчасового, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади у разі грубого чи систематичного порушення цією особою вимог банківського законодавства;
є) примусової реорганізації банку;
ж) призначення тимчасової адміністрації відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації банку [42].
Якщо в діях керівника банку або фізичної особи чи представника юридичної особи - власника істотної участі, якій пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, не встановлено складу злочину, але наявне порушення банківського законодавства або якщо таку особу визнано винною у вчиненні корисливого злочину із призначенням покарання без позбавлення волі, НБУ має право видати банку розпорядження про звільнення такої особи з посади.
Штрафи на керівників та службових осіб банку, фізичних осіб - власників істотної участі накладаються в порядку, передбаченому КпАП [43].
Вчинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобутих завідомо злочинним шляхом, а також використання зазначених коштів та іншого майна для здійснення підприємницької діяльності або іншої господарської діяльності, а також створення організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, згідно зі ст.209 КК,
- караються штрафом від 500 до 3000 НМДГ або обмеженням волі на строк від 3 до 5 років, або позбавленням волі на строк до 3 років, з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, караються позбавленням волі на строк від 5 до 12 років з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом та з конфіскацією майна.
Пленумом ВСУ роз'яснено, що не повинні визнаватися предметом легалізації контрабандно ввезені в Україну товари та інші предмети, якщо вони були одержані (здобуті) за межами України не злочинним шляхом, а придбані законно, а також кошти, одержані в результаті проведення фінансових операцій з використанням банківських рахунків підприємств, які мають ознаки фіктивності. Не є предметом легалізації також кошти або інше майно, одержані внаслідок здійснення службовою особою без письмового узгодження з органом податкового контролю операцій, згідно Податкового кодексу України, з активами, що перебувають у податковій заставі і в подальшому використовуються суб'єктом господарювання - юридичною особою - при здійсненні господарської діяльності, адже такі активи мають легальне походження [34].
Також зазначено, що не є предметом легалізації кошти (незалежно від їх розміру), одержані як субсидії, субвенції, дотації чи кредити внаслідок надання неправдивої інформації суб'єктами кредиторам, хоча з такими коштами надалі і вчинюються діяння, перелічені у ст. 209 КК, адже ці кошти одержуються офіційно (легально) [44].
За ст. 209 1 КК "Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" передбачено покарання штрафом від 1000 до 2000 НМДГ або обмеженням волі на строк до 2 років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років за повторне умисне неподання інформації про фінансові операції або повторне умисне подання завідомо недостовірної інформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінансовому моніторингу, Держфінмоніторингу. Незаконне розголошення у будь-якому вигляді інформації, яка надається Держфінмоніторингу, особою, якій ця інформація стала відомою у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, - карається штрафом від 2000 до 3000 НМДГ або обмеженням волі на строк до 3 років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років.
Шкода, заподіяна юридичній або фізичній особі незаконними діями державних органів внаслідок проведення ними заходів щодо протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму, відшкодовується з Державного бюджету України.
Контрольні питання
1. . Що таке гроші та які функції вони виконують? Які види грошей Ви знаєте?
2. Що слід розуміти під грошовою масою та коштами?
3. Які складові грошової системи Ви можете назвати?
4. У якій формі існують кошти та які є види грошового обігу?
5. Обґрунтуйте думку про взаємозв'язок між: готівковим та безготівковим грошовим обігом.
6. За яких умов здійснюється грошовий обіг? Назвіть його основні правила.
7. Які розрахунки слід вважати готівковими? Як вони здійснюються?
8. Чи існують обмеження граничної суми готівкового розрахунку одного підприємства з іншим підприємством та на кого вони не поширюються?
9. Що таке оприбуткування готівки?
10. З якою метою встановлюється ліміт каси та строки здавання готівки?
11. У який термін підприємства мають право зберігати у своїй касі готівку, одержану в банку для виплат пенсій, стипендій?
12. За якими документами здійснюється приймання та видача готівки? Визначте особливості їх оформлення.
13. Які підприємства повинні мати касу та касову книгу для обліку операцій з готівкою в національній валюті?
14. Визначте порядок ведення касової книги.
15. Назвіть види контролю за дотриманням порядку ведення операцій з готівкою. Хто його здійснює?
16. З якою метою проводиться інвентаризація каси?
17. Визначте особливості здійснення державного фінансового контролю за дотриманням порядку ведення операцій з готівкою.
18. У яких випадках складається акт про перевірку дотримання порядку ведення операцій з готівкою та яка його структура?
19. У яких випадках настає адміністративна та кримінальна відповідальність за порушення правил здійснення готівкових розрахунків?
20. Як здійснюються розрахункові операції?
21. Які види рахунків Ви знаєте? Назвіть їх особливості.
22. Визначте порядок відкриття рахунків, використання коштів за ними та закриття рахунків.
23. Що слід розуміти під безготівковими розрахунками? Визначте, хто може бути учасником безготівкових розрахунків.
24. Які правила безготівкових розрахунків Ви можете назвати?
25. Що таке платіжні інструменти? Назвіть їх види.
26. Які особливості розрахунків із застосуванням платіжної вимоги-доручення ?
27. У яких випадках застосовується платіжна вимога?
28. Установіть відмінність між: договірним і примусовим списанням коштів.
29. Які особливості застосування чекової форми розрахунків?
30. Визначте поняття акредитива та його види. Який порядок проведення розрахунків із застосуванням акредитивів?
31. Визначте правову природу векселя як засобу розрахунків.
32. Що таке електронний розрахунковий документ?
33. Якими є загальні вимоги щодо здійснення операцій із застосуванням платіжних карток?
34. Визначте особливості адміністративної та кримінальної відповідальності за правопорушення у сфері безготівкових розрахунків.
35. Що мають на увазі під легалізацією (відмиванням) доходів?
36. Назвіть суб 'єктів системи фінансового моніторингу.
37. Визначте обов’язки банків як суб’єктів фінансового моніторингу.
38. За яких умов банк зобов 'язаний ідентифікувати клієнтів?
39. Яка відповідальність встановлена для банків, що здійснювали фінансові операції з легалізації (відмивання) доходів або фінансували тероризм?
40. Дайте аналіз злочинів, передбачених статтями 209 та 2091 КК.