Головне меню
§14.1. Загальна характеристика страхування
В умовах сучасного державотворення страхування є важливим та необхідним видом діяльності, який забезпечує загальну економічну стабільність, розвиток усіх сфер господарювання, ефективний захист від численних природних, техногенних та інших ризиків, реалізацію державної соціальної політики тощо. Повноцінний розвиток страхового ринку дає помітний імпульс росту національної економіки, оскільки страхування сприяє ефективному способу перерозподілу фінансових ресурсів країни.
Загальновідомо, що чим більше суб’єктів держави охоплюватиметься різними формами й видами страхування, тим потужнішим буде їхній захист і тим менше збитки коштуватимуть окремій особі.
Необхідність страхового захисту має кілька аспектів: природний, економічний, соціальний, юридичний та міжнародний.
Із позицій природних інтересів суспільства в цілому та окремих його громадян страхування виникло як засіб збереження матеріального добробуту за настання випадкових, непередбачуваних, а також передбачуваних, але небажаних і таких, яких не можна уникнути, випадків із метою розподілу заподіяних окремим громадянам збитків між багатьма іншими членами суспільства, а відтак полегшення тягаря втрати тих, хто постраждав.
Економічна зумовленість страхового захисту пояснюється необхідністю створення такого різновиду людської діяльності, яка ґрунтувалася б на акумуляції фінансових засобів із метою відшкодування збитків, спричинених настанням шкідливих для здоров’я та/або матеріального добробуту подій як фізичним, так і юридичним особам, а також створювала б сприятливі умови для безперервного процесу суспільного відтворення.
У соціальному плані страхування є формою (способом) участі держави, роботодавців та громадян у справі захисту особистих інтересів і створення у такий спосіб умов для забезпечення соціальної та політичної стабільності в суспільстві.
У юридичному аспекті страхування є різновидом цивільно-
Міжнародний аспект страхового захисту зводиться до усунення національних відмінностей у законодавствах різних країн, уніфікації способів захисту інтересів господарюючих суб
Таким чином, потреба страхового захисту викликана прагненням обмежити як матеріальні, так і нематеріальні збитки, пов’язані з певними ризиками.
У науковій літературі відображені різні позиції щодо формулювання поняття “страхування”, формування його змісту та ролі.
Слово “страхування” давно увійшло в словниковий склад української мови. Воно має аналоги в інших мовах: “insurance” в англійській та “versichrung” у німецькій. Західні філологи вважають, що термін має латинське походження, в основі якого слова “seecerus”, “sine”, які означають “безтурботний”, що в даному випадку відбиває ідею застереження, захисту й безпеки.
В енциклопедичному словнику “Економіка страхування і перестрахування” подаються наступні визначення поняття “страхування”:
економічна категорія, сукупність форм і методів формування цільових грошових фондів і їх використання для відшкодування збитків, завданих різноманітними небажаними подіями (страховими випадками), а також для надання допомоги громадянам та/чи їхнім сім’ям унаслідок настання певних подій у їхньому житті (дожиття, травми, інвалідності);
форма забезпечення зобов’язань у господарському й цивільно-
У фінансово-
Тож, у загальному, сутність страхування можна визначити як різновид підприємницької діяльності, за допомогою якої забезпечуються надання страхових гарантій щодо захисту майнових інтересів громадян і суб
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування", страхування це вид цивільно-
Завдяки страхуванню акумулюються значні кошти, створюються страхові фонди, які використовуються для компенсації збитків, понесених унаслідок лих чи інших непередбачених подій особам, що сплатили страхові внески, а також для надання допомоги громадянам у разі настання певних подій у житті.
Зміст страхування, як і зміст фінансів, пов
Особливість страхування полягає в існуванні системи замкнутих перерозподільчих відносин між його учасниками. Важливим для здійснення ефективних страхових операцій є забезпечення перерозподілу збитків за допомогою спеціального грошового страхового фонду, сформованого за рахунок страхових премій. Доходи державного бюджету формуються шляхом сплачування платежів фізичними та юридичними особами, а використання цих коштів виходить далеко за рамки платників. У страхуванні відбувається перерозподіл збитку за часовою й територіальною (просторовою) ознаками. Отже, під час страхування виникають перерозподільчі відносини, пов’язані з формуванням і використанням страхового фонду, що наближують страхування до фінансів, але водночас підкреслюють його особливості. Рух грошових коштів у страхуванні підпорядкований ступеню вірогідності заподіяння збитку в разі настання непередбачених подій.
Ще одна особливість наближує страхування до категорії кредиту. Це відплатність коштів страхового фонду. Відомо, що саме кредит забезпечує повернення отриманої грошової суми. Однак щодо відплатності страхового платежу як ознаки страхування, слід мати на увазі, що вона перш за все відноситься до страхування життя. Таке повернення платежів має обов’язків характер. При майновому страхуванні, страхуванні від нещасних випадків, інших видах страхування виплати страхового відшкодування чи страхового забезпечення можливі лише в разі настання страхових випадків у розмірах, обумовлених відповідними документами. Економічний зміст таких виплат відрізняється від повернення страхових платежів [3].
Економічні відносини страхування є складними та багатогранними. Економічну категорію страхування характеризують такі ознаки:
а) під час страхування виникають грошові перерозподільчі відносини, зумовлені наявністю страхового ризику як імовірності та можливості настання страхового випадку, здатного завдати матеріальних та інших збитків;
б) для страхування характерні замкнені перерозподільчі відносини між його учасниками, які пов’язані з солідарним розподілом суми збитку одного чи кількох суб’єктів на всіх суб’єктів, залучених до страхування;
в) для організації замкнені розподілу збитку утворюють грошовий фонд цільового призначення, який формують за рахунок фіксованих внесків учасників страхування. Оскільки кошти фонду використовують тільки між учасниками його створення, розмір страхового внеску відображає частку кожного з них у розподілі збитку. З огляду на це, чим ширше коло учасників страхування, тим менший розмір страхового внеску, тим доступніше та ефективніше страхування;
г) страхування передбачає перерозподіл збитку як між різними територіальними одиницями, так і в часі;
д) характерною рисою страхування є повернення мобілізованих у страховий фонд платежів.
Економічний зміст страхування виражається функціями:
1) формування спеціалізованого страхового фонду грошових коштів полягає у формуванні фонду грошових коштів як плати за ризики, які беруть на себе страхові компанії. Цей фонд може формуватись як у примусовому порядку, так і в добровільному з огляду на економічне і соціальне становище, з урахуванням інтересів держави, яка регулює розвиток страхової справи в країні.
Запаси і резервні фонди забезпечують стабільність страхування, гарантію виплат і відшкодувань.
Формуванням спеціалізованого страхового фонду вирішується проблема інвестицій тимчасово вільних коштів у банківські й інші комерційні структури, вкладення коштів у нерухомість, придбання цінних паперів тощо.
2) відшкодування збитку й особисте матеріальне забезпечення громадян притаманна саме економічній категорії. Право на відшкодування збитків мають лише ті суб’єкти, фізичні й юридичні особи, які беруть участь у створенні страхового фонду. Завдяки цій функції страхування забезпечує реалізацію цієї економічної необхідності страхового захисту здоров’я громадян, збереження їхнього майна, суспільну та виробничу діяльність, а також окреслює коло ризиків, пов’язаних із діяльністю юридичних осіб.
3) попередження страхового випадку і зменшення розміру збитків від стихійних лих і нещасних випадків – передбачає широкий комплекс заходів, у тому числі фінансування заходів щодо недопущення або зменшення наслідків нещасних випадків і стихійних лих. Економічна суть цієї функції полягає у тому, що, володіючи страховими фондами, компанія об’єктивно зацікавлена у довгостроковому використанні цих коштів.
§14.2 Регулювання страхової діяльності
Необхідно зазначити, що питання про доцільність регулювання страхових відносин в умовах перехідної економіки може виникнути тільки за умови ігнорування світового досвіду. Інша справа, що форми і методи, ступінь розповсюдження, деталізація такого регулювання відрізняються в залежності від особливостей країни, ступеня її економічного розвитку, національних традицій, інтеграції у світове співтовариство та інших характеристик.
У світі існує три типи систем страхового регулювання. Домінуючою є система, коли регулювання страхування здійснюють на рівні вищих органів виконавчої влади (Японія, Німеччина, Швеція, Великобританія). Другий тип – дуалістична побудова системи нормативних актів, коли деякі аспекти страхування регулюються на національному рівні, але основні нормовстановлюючі повноваження передають місцевим (територіальним) органам влади (Канада). Третій тип – відсутність національного законодавства у сфері страхування та регулювання страхових відносин тільки на рівні місцевої влади (США).
Особливості систем страхового регулювання, що використовуються у різних країнах, виникли не відразу, а в результаті довготривалої еволюції, іноді протягом кількох сторіч. Спочатку ці системи створювалися як засіб контролю за платоспроможністю страховиків та запобігання випадків невиконання ними своїх зобов’язань. Основними засобами досягнення цілей були обмежувальні та контрольні заходи. Обмежувально-
Зауважимо, що регулююча функція держави в галузі страхування може виявлятися у різних формах: прийняття законодавчих актів, що регламентують страхування; встановлення видів обов’язкового страхування; проведення податкової політики; встановлення пільг страховим організаціям для стимулювання їх діяльності; створення особливого правового механізму, який забезпечує нагляд за функціонуванням страхових організацій [4].
Слід підкреслити, що державне управління економікою здійснюється шляхом впливу держави на організацію й регулювання господарської діяльності суб’єктів ринку з метою їх упорядкування і підвищення результативності. До функцій державного управління відносять планування (прогнозування), організацію, регулювання, кадрове забезпечення й контроль економіки країни або окремих її галузей [5].
Необхідність державного регулювання страхової діяльності як однієї із складових державного управління економікою визначаються такими чинниками:
страхування забезпечує сталий розвиток суб’єктів економіки шляхом компенсації збитків при настанні страхових випадків і є ефективним механізмом ринкової економіки;
страхування забезпечує суб’єкти економіки інвестиційними засобами;
страхування взаємодіє з багатьма суб’єктами економіки й громадянами, забезпечуючи соціальну стабільність суспільства. Невиконання зобов’язань, визначених у договорах страхування, порушує соціальну рівновагу, претензії щодо невиконання зобов’язань пред’являються державі.
При державному регулюванні страхової діяльності використовуються і певні методи державного регулювання.
Залежно від форми впливу виокремлюють такі групи цих методів:
непрямі (ринкові), що регламентують поведінку суб’єкта ринку у визначеному державою напрямі шляхом створення певного економічного середовища (інструменти фіскальної, тарифної, цінової, кредитної, грошової, бюджетної, інвестиційної тощо економічної політики, а також методи морального переконання);
прямі, що безпосередньо діють на суб’єкти ринку (адміністративно-
Пряме державне втручання в механізм функціонування страхового бізнесу здійснюється за допомогою: 1) законодавчої бази; 2) нагляду за страховою діяльністю.
Надання страхових послуг передбачає індивідуальні конкретні страхові відносини між страховиком і страхувальником, реалізація яких потребує наявності системи правового регулювання страхової діяльності.
1. Система законодавства щодо регулювання страхової діяльності складається з:
загального законодавства;
спеціалізованого страхового законодавства;
підзаконних актів.
Норми та принципи правового регулювання страхової діяльності визначені Конституцією України, міжнародними угодами, законами та постановами Верховної Ради України, указами та розпорядженнями Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, інструкціями, методиками, наказами, листами міністерств і відомств, нормативними актами профільного органу, що здійснює нагляд за страховою діяльністю, а саме: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі – Нацкомфінпослуг).
Основою системи законодавчого регулювання страхового ринку є Конституція України та Закон України “Про страхування”. Найбільш загальні принципи здійснення страхування викладені в Господарському кодексі України.
Законодавство визначає права та обов’язки суб’єктів страхового ринку, договірні відносини між сторонами, порядок та умови здійснення страхових виплат, страхового відшкодування, форми страхування, перелік добровільних та обов’язкових видів страхування, систему державного регулювання, повноваження органів державного регулювання, умови ліцензування страхової діяльності, вимоги до правил страхування, умови забезпечення платоспроможності страховика, вимоги до його статутного капіталу, формування страхових резервів, правила і напрями розміщення коштів страхових резервів тощо.
Загальні аспекти державного регулювання страхового ринку характеризують такі основні законодавчі акти:
Закон України “Про господарські товариства”;
Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”;
Закон України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” тощо.
У свою чергу, нормативно-
Так, склад податків, які сплачуються страховиками, визначається Податковим кодексом України, а порядок їх сплати
Нормативними документами міністерств та відомств регулюються діяльність страхових посередників, механізм проведення операцій з перестрахування, особливості функціонування товариств взаємного страхування, діяльність аварійних комісарів тощо.
2. Система заходів прямого державного регулювання – нагляду за страховою діяльністю включає:
реєстрацію страхових компаній;
видачу ліцензій на проведення певних видів страхування;
здійснення контролю за діяльністю страховиків та їх об’єднань.
Порядок реєстрації страховиків встановлюється нормативними актами Нацкомфінпослуг. Ведення Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) України як складової частини Державного реєстру фінансових установ, здійснюється Нацкомфінпослуг, яка є його розпорядником та адміністратором, відповідно до Положення про Державний реєстр фінансових установ, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг від 28.08.2003 року № 41 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.09.2003 року за № 797/8118 [7].
§14.3 Єдиний державний реєстр страховиків України
Єдиний державний реєстр страховиків України – це система збору, обліку, нагромадження та зняття з реєстру даних, що стосуються ліцензування страхової діяльності і нагляду за страховою діяльністю страховиків. У реєстр заносяться дані про страховиків, які одержали ліцензію на здійснення страхової діяльності. Ліцензія є обов’язковою та видається на проведення конкретних видів страхування і перестрахування.
Порядок реєстрації, ліцензування та контролю за діяльністю страховиків визначений в Законі України “Про страхування” та в іншій законодавчій та нормативно-
Від організації державного страхового нагляду, його функціонування залежить подальший розвиток страхової діяльності, її спрямованість на вирішення економічних проблем в державі, адже страхові компанії, збираючи та накопичуючи значні грошові кошти, живлять своїми вкладеннями банківську систему, надають страховий захист великій кількості фізичних та юридичних осіб, мають можливість широкого та довготривалого використання страхових коштів і тим самим вирішують інвестиційні потреби суб
Державне регулювання також важливе для проведення послідовної політики стосовно форм, методів і масштабів участі іноземного капіталу у страховому бізнесі.
Взаємовідносини страховика й держави будуються на таких принципах:
страховик не відповідає за зобов’язаннями держави, а держава – за зобов’язаннями страховика;
не допускається, за винятком обов’язкових видів страхування, страхування життя, майна громадян, перестрахування, страхування експортно-
держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів страховиків, умов вільної конкуренції у здійсненні страхової діяльності;
втручання в діяльність страховиків з боку державних та інших органів забороняється, якщо воно не пов’язано з повноваженнями органів, які здійснюють державний нагляд та контроль за діяльністю страховиків [8 ].
Залежно від засобу впливу методи державного регулювання розподіляються на:
правові (заходи держави щодо встановлення обов’язкових для виконання юридичних норм поведінки суб’єктів права);
адміністративні (прямий вплив держави на діяльність суб’єктів ринку за допомогою ліцензій, санкцій, норм, стандартів регулювання, цін тощо);
економічні (непрямий вплив держави на суб’єктів ринку шляхом бюджетної, податкової, грошово-
пропагандистські (роз
Слід враховувати, що організація державного регулювання страхової діяльності потребує витрат державних фінансів. Ця проблема в країнах Європи, наприклад, у Німеччині, вирішується шляхом часткового фінансування органу державного регулювання самими суб’єктами страхового ринку [9]. Крім цього, у середовищі страхового ринку, де пріоритетними є саморегулювання, конкуренція тощо, необхідно орієнтуватися на непрямі методи державного регулювання страхової діяльності.
Необхідно зазначити, що страховий ринок як частина фінансової сфери є об’єктом державного регулювання і контролю. Державне регулювання страхування спрямоване на:
забезпечення формування і розвиток ефективно функціонуючого ринку страхових послуг;
створення в Україні необхідних умов для діяльності страховиків різноманітних організаційно-
недопущення на страховий ринок спекулятивних та фіктивних компаній, що можуть заподіяти шкоду як страховій справі, так і майновим інтересам страхувальників;
дотримання вимог законодавства України про страхування.
Основні чинники, що зумовлюють необхідність державного регулювання страхової діяльності, пов
захистом страхувальника;
економічною політикою, що проводиться державою.
Головною метою державного регулювання страхової діяльності є забезпечення формування страховиками достатнього обсягу коштів, за рахунок яких вони зможуть виконати свої зобов’язання перед страхувальниками за будь-
Державне регулювання розвитку страхового бізнесу здійснюється у таких напрямах:
пряма участь держави у становленні системи страхового захисту майнових інтересів;
законодавче регулювання (прийняття державою базових законів та нормативно-
здійснення спеціального нагляду за діяльністю відповідно до інтересів страхувальників та загальнодержавних потреб
Страховий ринок у будь-
На сьогодні в Україні реалізація державної політики щодо розвитку страхового ринку та його державно-
Законодавча влада формує законодавчу базу: зокрема, визначає сферу страхової діяльності. У складі Комітету з питань фінансів та банківської діяльності Верховної Ради України діє підкомітет з питань небанківських фінансових інститутів, який разом з учасниками страхового ринку сприяє підготовці та доопрацюванню законопроектів.
Організаційні та кадрові питання державного нагляду та регулювання відповідно до Конституції України визначаються Указами Президента України. У складі Секретаріату Президента України є управління з питань економічної політики.
Виконавча влада впроваджує прийняті закони, стежить за їх виконанням учасниками страхової діяльності. До функцій Кабінету Міністрів України за Конституцією України входить:
забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, а також розробка і здійснення загальнодержавних програм економічного розвитку України (пункти 3 та 4 статті 116);
подання Президенту України пропозицій про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на утримання цих органів (частина 5 статті 114).
Відповідно до Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, Кабінет Міністрів України:
визначає критерії віднесення операцій до сумнівних та незвичних (пункт 3 стаття 18);
подає на затвердження Президенту України Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (пункт 3 стаття 23).
§14.4. Відомче регулювання страхової діяльності
Спеціально уповноваженим державним органом виконавчої влади у сфері страхування є Нацкомфінпослуг, що створена згідно із Законом України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.
Указом Президента України від 23.11.2011 року № 1070/2011 затверджене Положення про Нацкомфінпослуг, згідно з яким це центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, тобто колегіальний орган. До його складу входять: Голова, три його заступники та не менше ніж три члени – директори департаментів. Рішення Нацкомфінпослуг (у вигляді розпоряджень) приймаються колегіально шляхом голосування на засіданнях. Директори департаментів мають повноваження самостійно приймати рішення у межах своєї компетенції: підписувати від імені Нацкомфінпослуг документи правозастосовчого характеру, вирішувати питання про внесення фінансових установ до державного реєстру та про їх ліцензування, застосовувати заходи впливу; вживати інші заходи, спрямовані на реалізацію їх повноважень, передбачених Положенням про Нацкомфінпослуг. Голова Нацкомфінпослуг як її керівник, що одноосібно несе відповідальність перед Президентом України за діяльність цього органу, у разі потреби може скасувати рішення директорів департаментів та інших посадових осіб, за винятком рішень про включення фінансових установ до державного реєстру або виключення з нього, а також про видачу, зупинення чи анулювання ліцензій на надання фінансових послуг.
Основними завданнями Нацкомфінпослуг у цілому та його структурних підрозділів у межах наданих законом повноважень є:
1) формування та забезпечення реалізації політики державного регулювання у сфері ринків фінансових послуг;
2) розроблення і реалізація стратегії розвитку ринків фінансових послуг та вирішення системних питань їх функціонування;
3) забезпечення розроблення та координації єдиної державної політики щодо функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування;
4) здійснення в межах своїх повноважень державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і дотриманням законодавства у відповідній сфері;
5) захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування у межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобігання і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг;
6) узагальнення практики застосування законодавства України з питань фінансових послуг і ринків та розроблення пропозицій щодо їх вдосконалення;
7) розроблення і затвердження обов'язкових до виконання нормативно-
8) координація діяльності з іншими державними органами;
9) запровадження міжнародно визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг.
До структури Нацкомфінпослуг входять п
Зокрема, департамент страхового нагляду очолює директор-
До складу департаменту входять такі структурні підрозділи:
управління аналізу і ліцензування страховиків, в тому числі відділ аналізу звітності, відділ ліцензування страховиків та відділ нагляду за компаніями зі страхування життя;
управління виїзного страхового нагляду, в тому числі інспекційний відділ та відділ роботи з територіальними управліннями.
Відповідно до нормативних актів даний департамент виконує такі завдання:
здійснення державного регулювання й нагляду за наданням фінансових послуг страховиками та додержанням законодавства у цій сфері;
захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування заходів впливу з метою запобігання і припинення порушень законодавства страховиками, страховими та перестраховими брокерами;
запровадження міжнародно-
узагальнення практики застосування законодавства України з питань страхування.
Департамент страхового нагляду Нацкомфінпослуг відповідно до покладених на нього завдань та в межах своєї компетенції:
ухвалює рішення про реєстрацію страховиків та внесення їх до Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків);
здійснює ліцензування діяльності страховиків;
веде державний реєстр страхових та перестрахових брокерів;
реєструє при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування правила страхування та зміни та/або доповнення до цих правил;
здійснює контроль за платоспроможністю страховиків та достовірністю інформації, яку вони подають до Нацкомфінпослуг;
тощо.
Страховики можуть створюватися в організаційно-
колективний характер власності та управління;
обмежені характеристики майнової відповідальності учасника, при яких він ризикує тільки коштами, вкладеними до статутного фонду страховика;
кожен учасник страховика має частку прибутку, розподілену на дивіденди;
єдина схема управління, що включає такі колегіальні органи, як:
а) загальні збори;
б) рада директорів (спостережна рада);
в) правління;
г) ревізійна комісія.
кожен учасник страховика має в загальних зборах ту кількість голосів, що відповідає його частці в статутному фонді. Учасників страховика повинно бути не менше ніж три.
Страховик реєструється в місцевому органі виконавчої влади як суб
1) мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими ніж страхування життя, установлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя – 10 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України;
2) статутний фонд страховика повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Допускається формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Нацкомфінпослуг, але не більше ніж 25 % від загального розміру статутного фонду. Чинним законодавством забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, бюджетні кошти, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, а також вносити нематеріальні активи.
Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 30 % його власного статутного фонду, у тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10 %. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування життя.
Підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до установчих документів за умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть у разі виконання вимог законодавства.
Страховик, який отримав ліцензію на страхування життя, не має права займатися іншими видами страхування.
Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та управлінням ними.
В установчих документах (статуті та/або установчому договорі) мають бути зазначені обраний юридичною особою вид підприємницької діяльності та інформація щодо розміру статутного фонду страховика, для юридичних осіб, які не є відкритими акціонерними товариствами, інформація про розподіл часток статутного капіталу між засновниками (учасниками) із зазначенням розподілу часток у відсотках, їх кількості та грошового розміру.
Страховик має право розпочати страхову діяльність у разі, якщо:
облікова і реєструюча система відповідає вимогам, встановленим нормативно-
внутрішні правила страховика відповідають вимогам законів України та нормативно-
професійні якості та ділова репутація персоналу відповідають вимогам, установленим нормативно-
Страховик зобов
При здійсненні діяльності з обов’язкових видів страхування страховик зобов’язаний утворювати централізовані страхові резервні фонди згідно з вимогами відповідних нормативно-
З метою забезпечення майбутніх страхових виплат в залежності від видів страхування (перестрахування) страховики утворюються страхові резерви. Страхові резерви в обсягах, що не перевищують технічних резервів, а для страхових компаній із страхування життя
Як суб’єкт первинного фінансового моніторингу страховик зобов’язаний дотримуватись обов’язків, установлених статтею 5 Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” та вимогами Положення про здійснення фінансового моніторингу фінансовими установами, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг від 05.08.2003 року № 25 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.08.2003 року за № 715/8036. У зв’язку з цим страховик зобов’язаний встановити правила проведення внутрішнього фінансового моніторингу та призначити працівника, відповідального за його проведення. Відповідальний працівник зобов’язаний;
бути незалежним у своїй діяльності і підзвітним тільки керівнику страховика;
не рідше ніж один раз за місяць інформувати керівника страховика про виявлені фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу та заходи, що були вжиті.
Відповідно до вимог чинного законодавства, укладення страховиками (цедентами, перестрахувальниками) договорів перестрахування за межами України із страховиками (перестраховиками) нерезидентами дозволяється лише у разі, коли:
законодавством країни, в якій зареєстрований страховик (перестраховик) нерезидент, передбачений державний нагляд за страховою і перестраховою діяльністю;
страховик (перестраховик) нерезидент здійснює безперервну страхову (перестрахову) діяльність не менше ніж три роки до дати укладення договору перестрахування;
відсутні факти порушення страховиком (перестраховиком) нерезидентом законодавства про страхову і перестрахову діяльність і з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом та боротьби з тероризмом країни його реєстрації.
Дотримання зазначених вимог підтверджує інформація у письмовій формі або у вигляді електронних даних, надана на звернення Нацкомфінпослуг органом, який виконує функції нагляду за страховою і перестраховою діяльністю у країні реєстрації страховика (перестраховика)-
За інформацією Нацкомфінпослуг звертається у разі відсутності (недостатності) відомостей про діяльність страховика (перестраховика) – нерезидента, що підтверджують дотримання передбачених законодавством вимог, виявленої за результатами аналізу інформації, аналізу звітних даних або виїзних і безвиїзних перевірок, а також у інших випадках, передбачених чинним законодавством.
У разі потреби страховики (цеденти, перестрахувальники) звертаються до Нацкомфінпослуг із запитом щодо відповідності страховиків (перестраховиків)-
Страховики (цеденти, перестрахувальники) не пізніше ніж у десятиденний строк після укладення договорів перестрахування зі страховиками (перестраховиками)нерезидентами інформують Нацкомфінпослуг про їх укладення в порядку, визначеному Нацкомфінпослуг.
Страховики (цеденти, перестрахувальники) можуть укладати договори перестрахування за участю перестрахових брокерів-
Для укладення договору перестрахування із страховиками (перестраховиками) нерезидентами за участю перестрахових брокерів-
свідоцтва про державну реєстрацію постійного представництва перестрахового брокера-
документа, що підтверджує взяття на облік в органі державної податкової служби;
свідоцтва про включення до державного реєстру страхових і перестрахових брокерів.
§14.5 Ліцензування страхової діяльності
Ліцензійні умови здійснення страхової діяльності затверджені розпорядженням Держфінпослуг від 28.08.2003 року № 40, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.09.2003 року за № 805/8126. Вони розроблені відповідно до вимог Законів України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, “Про страхування”, “Про господарські товариства”, “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”, Указів Президента України від 23.11.2011 року № 1070/2011 “Про Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг”, від 22.07.2003 року № 740 “Про заходи щодо розвитку системи протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму” та інших норматив-
Нацкомфінпослуг своїми нормативно-
Відповідно до вимог нормативно-
Для отримання ліцензії на право проведення конкретних видів страхування фінансова установа зобов
Після отримання відповідної ліцензії в Нацкомфінпослуг страховик має право здійснювати страхову діяльність на всій території України. Страховик має право здійснювати страхування через свій відокремлений підрозділ за умови внесення інформації про відокремлений підрозділ до Державного реєстру фінансових установ.
Ліцензія чинна до закінчення строку дії ліцензії або її анулювання. При цьому, здійснення страхової діяльності після закінчення строку дії ліцензії або її анулювання не допускається.
Якщо страховик має намір провадити зазначені в ліцензії види страхування після закінчення строку її дії або в разі його реорганізації, то він зобов
Ліцензія, що видана страховику Нацкомфінпослуг, не підлягає передачі для використання іншими юридичними або фізичними особами для здійснення страхової діяльності.
За видачу ліцензії на кожен вид страхування, переоформлення ліцензії, видачу дубліката ліцензії – справляється плата в розмірі, встановленому нормативно-
Страховик повинен розмістити отриману ліцензію в доступному для огляду місці за своїм місцезнаходженням.
Ліцензія видається на здійснення окремого виду страхування та дає одночасно право на проведення перестрахування за цим видом страхування. Страховик (перестраховик) України має право приймати ризики в перестрахування лише з тих видів добровільного і обов
Укладення страховиком України (цедентом, перестрахувальником) договорів перестрахування з перестраховиками (страховиками, страховими брокерами) – нерезидентами, у тому числі з тими, які мають свої представництва в Україні, дозволяється у випадках, передбачених нормативно-
Страховик зобов
Ліцензії на обов’язкові види страхування видаються відповідно до цих Ліцензійних вимог та особливих умов ліцензування, установлених Кабінетом Міністрів України. Ліцензія на конкретний вид обов’язкового страхування видається, якщо страховик має досвід здійснення добровільного страхування не менше ніж два роки, якщо інше не передбачено законодавством.
Для отримання ліцензії на здійснення страхової діяльності заявник відповідно до цих Ліцензійних умов подає до Нацкомфінпослуг документи, перелік яких передбачено Законами України “Про страхування” і “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, а саме:
заяву про видачу ліцензії;
копію свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності або копію довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену нотаріально або органом, який видав оригінал документа;
копії установчих документів, засвідчені в установленому законодавством порядку;
довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують формування та розмір сплаченого статутного фонду;
довідку про фінансовий стан засновників страховика, підтверджену аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю та акціонерного товариства;
правила (умови) страхування;
економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності;
інформацію про учасників страховика;
інформацію про голову виконавчого органу та його заступників, яка має бути підписана керівником страховика і скріплена печаткою, копію диплома голови виконавчого органу страховика або його першого заступника про вищу економічну або юридичну освіту, копію диплома головного бухгалтера страховика про вищу економічну освіту, засвідчені печаткою страховика і відповідним підписом;
інформацію про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Нацкомфінпослуг.
Крім того, заявник повинен подати до Нацкомфінпослуг:
затверджені в установленому порядку правила проведення внутрішнього фінансового моніторингу;
завірену заявником копію документа про призначення працівника, відповідального за проведення внутрішнього фінансового моніторингу, з інформацією про керівних посадових осіб або фахівців, які є відповідальними за проведення фінансового моніторингу.
Усі зазначені документи належать до категорії документів довгострокового зберігання, тому вони повинні подаватися в швидкозшивачі, з внутрішнім описом та пронумерованими аркушами.
Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є:
недостовірність даних у документах, поданих заявником для отримання ліцензії;
невідповідність заявника згідно з поданими документами Ліцензійним умовам.
Підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії на проведення страхової діяльності може бути невідповідність поданих документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України.
У разі відмови у видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних даних у документах, поданих про видачу ліцензії, заявник може подати до Нацкомфінпослуг нову заяву про видачу ліцензії не раніше ніж через три місяці з дати прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії.
У разі відмови у видачі ліцензії на підставі невідповідності заявника Ліцензійним умовам фінансова установа може подати до Нацкомфінпослуг нову заяву про видачу ліцензії після усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі ліцензії.
Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржене в судовому порядку.
У разі прийняття Нацкомфінпослуг позитивного рішення про видачу ліцензії Нацкомфінпослуг оформлює ліцензію не пізніше ніж за п’ять робочих днів з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії.
Після видачі фінансовій установі ліцензії на право проведення конкретних видів страхування інформація про страховика вноситься до Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) України.
У разі створення страховиком нового відокремленого підрозділу, що провадитиме страхову діяльність згідно з отриманою ліцензією, для здійснення страхової діяльності страховиком через такий відокремлений підрозділ страховик зобов’язаний повідомити та подати до Нацкомфінпослуг заяву про внесення інформації про відокремлений підрозділ до Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) України та реєстраційну картку з інформацією про такий відокремлений підрозділ.
Наявність такої заяви і реєстраційної картки, яка заповнюється окремо для кожного відокремленого підрозділу, та внесення інформації про відокремлений підрозділ до Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) України є обов’язковою умовою здійснення страхової діяльності через такий відокремлений підрозділ.
Підставами для переоформлення ліцензії є:
зміна найменування страховика, якщо ця зміна не пов’язана з реорганізацією страховика;
зміна місцезнаходження страховика.
У разі виникнення підстав для переоформлення ліцензії страховик зобов’язаний протягом десяти робочих днів подати Нацкомфінпослуг заяву про переоформлення ліцензії разом з ліцензією, що підлягає переоформленню та нотаріально засвідчені копії відповідних документів, що засвідчують зазначені зміни.
Підставами для видачі дубліката ліцензії є:
втрата ліцензії;
пошкодження ліцензії.
Підставами для анулювання ліцензії є:
заява страховика про анулювання ліцензії;
рішення про скасування державної реєстрації страховика;
виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих страховиком для одержання ліцензії;
рішення про застосування заходу впливу;
неможливість страховика забезпечити виконання ліцензійних умов, установлених для страхової діяльності, зокрема початок відповідно до вимог нормативно-
нездійснення страховиком страхової діяльності відповідно до виданої ліцензії протягом 12 місяців з дати її видачі.
§14.6 Заходи впливу у разі порушення законодавства у сфері страхування
Водночас, відповідно до Законів України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, “Про страхування” та інших законів, положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, з метою забезпечення захисту інтересів споживачів фінансових послуг, врегулювання порядку застосування заходів впливу та забезпечення захисту прав осіб, щодо яких вони застосовуються, Нацкомфінпослуг встановила порядок застосування заходів впливу до фінансових установ. Зокрема, Положення про застосування Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги, затверджене розпорядженням Нацкомфінпослуг від 20.11.2012 № 2319, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2012 р. за № 2112/22424, визначає умови, порядок і строки здійснення у справах про порушення законів та інших нормативно-
При цьому вищезазначене Положення регулює лише особливості притягнення до адміністративної відповідальності за порушення, пов
За цим Положенням Нацкомфінпослуг обирає і застосовує заходи впливу на основі аналізу даних та інформації про порушення законодавства про фінансові послуги, враховуючи наслідки порушення та наслідки раніше застосованих заходів впливу (за наявності).
Дані та інформація про ознаки порушення може міститися в:
матеріалах, отриманих за результатами перевірок, проведених Нацкомфінпослуг;
звітності, що подається до Нацкомфінпослуг;
повідомленнях, отриманих від органів державної влади;
повідомленнях, отриманих від міжнародних організацій, іноземних органів державної влади, неурядових організацій;
зверненнях громадян;
повідомленнях, отриманих від юридичних осіб;
повідомленнях, опублікованих у засобах масової інформації;
інших джерелах.
Нацкомфінпослуг може застосовувати такі заходи впливу:
а) зобов’язати порушника вжити заходів для усунення порушення. Видається письмове розпорядження (припис), що надається особі для усунення у визначений у ньому строк виявлених порушень законодавства про фінансові послуги;
б) вимагати скликання позачергових зборів учасників фінансової установи. Видається письмове розпорядження, що направляється з метою попередження загрози невиконання зобов’язань фінансової установи перед її учасниками, клієнтами або третіми особами, у разі невжиття необхідних заходів для усунення такої загрози з боку інших органів управління фінансової установи. Вимога оформляється постановою;
в) накладати штрафи відповідно до вимог чинного законодавства. Штрафна санкція (штраф) – плата у фіксованій сумі, але не більше ніж один відсоток від розміру статутного (пайового) капіталу юридичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності, що вчинила порушення. Рішення про накладення штрафних санкцій приймається у вигляді постанови;
г) тимчасово зупинити (обмежити) або анулювати (відкликати) ліцензію на здійснення діяльності з надання фінансових послуг. Зупинення (обмеження) дії ліцензії – це рішення директора департаменту Нацкомфінпослуг про заборону укладати договори щодо зазначеного в рішенні виду (видів) фінансових послуг із можливістю подальшого зняття такої заборони, а анулювання (відкликання) ліцензії – це рішення директора департаменту Нацкомфінпослуг про заборону укладати договори щодо зазначеного в рішенні виду (видів) фінансових послуг без права подальшого поновлення дії такої ліцензії. Заборона не поширюється на виконання зобов’язань за вже укладеними договорами;
д) відсторонити керівництво від управління фінансовою установою та призначити тимчасову адміністрацію. Захід впливу, який застосовується з метою попередження загрози невиконання зобов’язань фінансової установи перед її учасниками, клієнтами або третіми особами, у разі неможливості (нездатності) вжити заходів, необхідних для уникнення такої загрози, з боку органів управління фінансової установи. Рішення про відсторонення керівництва від управління фінансовою установою та призначення тимчасової адміністрації приймається у формі розпорядження Нацкомфінпослуг;
е) затверджувати план відновлення фінансової стабільності фінансової установи. Рішення директора департаменту Нацкомфінпослуг про затвердження комплексу заходів, спрямованих на оздоровлення фінансового стану фінансової установи має передбачати:
проведення комплексної перевірки фінансово-
встановлення обмеження на вільне користування та розпорядження майном фінансової установи;
встановлення обов
є) порушувати питання про ліквідацію установи, що полягає в зверненні Нацкомфінпослуг, у передбачених законом випадках (у тому числі в разі здійснення діяльності без відповідної ліцензії чи діяльності, забороненої законом), до суду з позовом про ліквідацію установи.
Порушення питання про ліквідацію фінансової установи може бути застосоване лише в разі систематичного порушення фінансовою установою норм законодавства, якщо інше не передбачено законодавством.
Від імені Нацкомфінпослуг справи щодо застосування заходів впливу розглядають;
заступники Голови Нацкомфінпослуг;
директори відповідних департаментів, до компетенції яких входить нагляд за фінансовою установою;
голови територіальних управлінь Нацкомфінпослуг.
Рішення директора відповідного департаменту про зупинення (обмеження), анулювання (відкликання) ліцензії на право здійснення діяльності з надання певного виду фінансових послуг схвалюється Нацкомфінпослуг.
Уповноважені представники фінансових установ при розгляді справи мають право:
знайомитися з усіма матеріалами, які є у справі;
бути присутніми при розгляді справи;
надавати пояснення (у тому числі письмові), заявляти клопотання по суті виявленого порушення;
отримати примірник рішення про застосування заходів впливу або закриття справи протягом 5 днів з дати його винесення;
оскаржувати рішення про застосування заходів впливу у встановленому законодавством порядку.
Порядок обліку рішень про результати розгляду справ визначається наказом Голови Держфінпослуг [11 ].
Контрольні питання
1. Дайте визначення страхування.
2. У чому полягає зміст та особливість страхування.
3. Яка необхідність страхового захисту.
4. Назвіть ознаки, які характеризують страхування.
5. Якими функціями виражається страхування.
6. Які типи систем страхового регулювання існують у світі.
7. Якими чинниками визначається необхідність регулювання страхової діяльності.
8. Які методи використовують при державному регулюванні страхової діяльності.
9. Що входить до системи законодавства по регулюванню страхової діяльності.
10. Що включається до системи заходів прямого державного регулювання страхової діяльності.
11. Яка сутність Єдиного державного реєстру страховиків України.
12. На яких принципах вибудовуються взаємовідносини страховика та держави.
13. Які можуть бути методи державного регулювання страхової діяльності.
14. На що спрямоване державне регулювання страхування.
15. Що є головною метою державного регулювання страхової діяльності.
16. У яких напрямах здійснюється державне регулювання розвитку страхового бізнесу.
17. Який орган є уповноваженим у сфері регулювання страхової діяльності.
18. Які основні завдання Нацкомфінпослуг?
19. Яку структуру має Нацкомфінпослуг?
20. Коли страховик має право розпочати страхову діяльність.
21. У яких випадках дозволяється укладення страховиками (цедентами, перестрахувальниками) договорів перестрахування за межами України із страховиками (перестраховиками) нерезидентами.
22. Як здійснюється ліцензування страхової діяльності.
23. Що є підставою для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії.
24. Які підстави для переоформлення ліцензії та видачі її дубліката.
25. Що є підставою для анулювання ліцензії.
26. З яких джерел може бути зафіксована інформація про ознаки правопорушення.
27.Які заходи впливу може застосовувати Нацкомфінпослуг?