<текст>

Навчальні матеріали

ТЕМА 9. Кримінологічна характеристика та запобігання дитячій злочинності

  • 1. Кримінологічна характеристика кримінальних правопорушень, що вчиняють діти
  • 2. Причини і умови вчинення кримінальних правопорушень дітьми
  • 3. Особа неповнолітнього кримінального правопорушника
  • 4. Запобігання кримінальним правопорушенням, що вчиняють діти
  •    Література

    • 1. Кримінологічна характеристика кримінальних правопорушень, що вчиняють
    діти

    Проблема дослідження кримінологічної характеристики та запобігання кримінальним правопорушенням, що вчиняються дітьми, завжди була актуальною. Від того, як здійснюються заходи щодо недопущення кримінальних правопорушень дітей залежить стан і тенденції злочинності у майбутньому.

    До кримінальних правопорушеннь, що вчиняються дітьми, належать злочини та кримінальні проступки, скоєні особами у віці від 14 до 18 років, які мають певні відмінності від дорослих, що пояснюється віком злочинців, соціально-психологічними особливостями цієї категорії осіб та їх статусом у суспільстві.

    Згідно зі ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 6 Сімейного кодексу України, дитина – це особа віком до 18 років (повноліття). Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

    Поряд з поняттями«злочинність дітей»,«злочинність неповнолітніх» вживається також термін «підліткова злочинність», але це не є виправданим, оскільки підліток – це дівчинка чи хлопчик у віці від 12 до 16 років. За підлітковим віком іде юність, але поняття «юнацька злочинність» також буде неточним, бо юнацький вік не закінчується у 18 років.

    Порівнюючи за кількісними показниками злочинність дітейта дорослих, потрібно виходити з того, що перша охоплює усього чотирьохрічний період людського життя (14 – 18 років), а друга – десятиріччя, після 18 років. Відрізняються вони і якісно, наприклад, злочинність дітей не охоплює практично злочинів у сфері господарської діяльності, службової діяльності тощо.

    Зазначимо, що для злочинності дітей характерна підвищена латентність, оскільки багато злочинів, що ними вчиняються, сприймаються дорослими як пустощі, викликані недостатньою соціальною зрілістю (крадіжки у сім’ї, сусідів, у навчальному закладі, хуліганські бійки, відбирання грошей та речей у молодших тощо). Через те, що цьому не надається належного значення, або через небажання «виносити сміття з хати», про такі дії, як правило, не повідомляються в органи Національної поліції. Тому більш реальним є облік тяжких насильницьких та насильницько-корисливих злочинів, які вчиняють діти (вбивства, тілесні ушкодження, зґвалтування, хуліганства, крадіжки, грабежі та розбої).

    Стан злочинності дітей багато в чому залежить від стану боротьби з нею і ставлення працівників правоохоронних органів до обліку її проявів. Тому у схожих за багатьма демографічними, економічними, територіальними та іншими показниками регіонах можуть бути значні розбіжності у показниках вказаної злочинності.

    Вивчаючи злочинність дітей, треба також мати на увазі, що серед їх окремих груп є відмінності. Ось чому значно відрізняється злочинність дітей у віці 14-15 років і 16–17 років. Є відмінності (як кількісні, так і якісні) у злочинах, що вчиняють учні загальноосвітніх шкіл, технікумів, професійних училищ, працюючі, і без певних занять.

    Протягом 2013–2019 рр. на території України спостерігається поступове зменшення кількості злочинів, що вчиняються дітьми та молоддю.

    1 липня 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень" № 2617-VIII , яким зокрема внесені зміни Кримінальний Кодекс України Так, у Кримінальному кодексі України введено поняття кримінальне правопорушення. До кримінальних правопорушень віднесено усі кримінально-карані діяння, які поділяються на злочини та кримінальні проступки. Таким чином, змінами до законодавства про кримінальну відповідальність термін «злочин» замінено терміном «кримінальні правопорушення» у відповідних випадках.

    Однак статистикою, до цього часу обліковано кількість саме злочинів, які скоєні дітьми.

    Частка злочинів, що вчиняються дітьми у структурі всієї злочинності в середньому становить до 8 %. Приблизно 80 % злочинів діти вчиняють неподалік від місця проживання, навчання чи роботи. Показники мають певні коливання у різні роки.

    У структурі злочинів, що вчиняють діти, переважають злочини проти власності

    Число молодих, що скоїли злочини поступово зменшується якщо у 2013 р. вчинили злочини – 7468 неповнолітні, у 2014 р. – 4430, у 2015 р. – 5992, то у 2016 р. – 4771, у 2017 році – 5608 , у 2018 році – 4750, у 2019- 4935 неповнолітніх.

    Частіше всього діти вчиняють злочини у вільний від навчання час (з 15.00 год. до 24.00 год.). Цікаво відзначити, що «пік» злочинних проявів припадає на період з 20.00 год. до 23.00 год. Приблизно 7 % злочинів вчиняються у навчальний час, коли підлітки повинні бути на заняттях; до 10 % – у період виробничої практики. При цьому 18-20 % злочинів вчиняються у вихідні та святкові дні. Період злочинноїактивностідітей припадає також на канікули, що пов’язано з послабленням соціального контролю за ними.

    Злочини, що вчиняються дітьми, мають певні закономірності. Так, більшість складають суспільно небезпечнідіяння проти власності і життя та здоров’я особи.

    Небезпечною тенденцію злочинності дітей є збільшення випадків вчинення корисливих злочинів із застосуванням насильства. Часто крадіжки переростають у грабіж чи у розбій. Предметом усіх видів корисливо-насильницьких злочинів, як правило, є товари підвищеного попиту, що досить легко реалізуються, гроші та коштовності, предмети антикваріату, вироби з хутра та шкіри, відео– та радіоапаратура, комп’ютерна техніка, мобільні телефони, транспортні засоби.

    Формування антисуспільної спрямованості дітей прослідковується в процесі її спілкування та діяльності. Цьому може сприяти соціалізація дітей. Тому особливістю злочинності неповнолітніх є вчинення злочинів у складі групи. Сьогодні при вчиненні злочинів дітьми зросла їх суспільна небезпека, через те, що члени злочинних груп надають один одному психологічну підтримку, кожен почуває себе в групі більш впевнено, а це, в свою чергу, сприяє прийняттю рішень про вчинення більш тяжких злочинів. У групі швидше йде процес передачі кримінально досвіду, якщо ним володіє один член групи, то незабаром його використовують інші. Зростає жорстокість при вчиненні злочинів корисливо-насильницької спрямованості. При розбійних нападах на житло злочинці використовують вогнепальну та холодну зброю, потерпілим наносяться тяжкі тілесні ушкодження, чиниться психологічне насильство.

    Відомо, що джерела формування кримінальних груп підлітків знаходяться у сімейному неблагополуччі, незадовільному стані у первинному навчальному колективі, у заформалізованості виховної роботи з ними. Все це вони прагнуть компенсувати вільною поведінкою «на вулиці» у середовищі таких же однолітків. Це пов’язано з їх психофізіологічними властивостями. Підліток, особливо соціально-неблагополучний, завжди відчуває потяг до сили, а об’єднання в групи це почуття посилює. Підвищені імпульсивність і ситуативність групових злочинів, які вчиняються дітьми, обтяжують їх наслідки. Легкість швидкого неформального об’єднання, звичка до групового спілкування, підвищений інтерес до конфліктних ситуацій, потреба в самореалізації, прагнення до оригінальності, нестійкість ідейних, моральних та правових переконань багаторазово збільшують небезпечність протиправних антигромадських дій дітей.

    Частка групових злочинів серед дітей в 3–4 рази більша аналогічного показника дорослої злочинності і досягає 80 % у загальній злочинності молоді. Питома вага групової злочинності вища при вчиненні крадіжок, грабежів, розбоїв, зґвалтувань, нижча – при умисних вбивствах та тяжких тілесних ушкодженнях.

    У груповій злочинності дітей переважають нестійкі, короткочасні об’єднання. Але майже половину з них можна оцінити як такі, що орієнтовані та тривалу діяльність. При довгостроковому функціонуванні група набуває все більшої організованості, її злочинна діяльність стає більш суспільно небезпечною. На окремих етапах розвиток злочинної групи може припинятися або сповільнюватися. Діяльність такої групи припиняється у разі викриття та арешту її учасників, або коли більшість учасників виходить з групи у зв’язку з виїздом в іншу місцевість.

    Формуванню злочинних груп неповнолітніх передує стихійне утворення дозвільних груп, які внаслідок низки негативних факторів (бездоглядність, бродяжництво, кримінальний вплив дорослих, запущеність виховної роботи, відсутність корисних занять тощо) переростають у асоціальні, а згодом й у злочинні. Це зумовлено антисуспільним способом задоволення своїх потреб при обмежених інтересах, невмінні організувати свій вільний час і т.п. У процесі переростання асоціальних груп у злочинні відбуваються важливі зміни: збільшується кількість учасників, зростає відсоток осіб з більш негативною характеристикою (раніше судимі, непрацюючі); склад групи стає різноманітним; з числа осіб з більш кримінальною спрямованістю висувається лідер, який все частіше використовує авторитарні методи управління групою. Внаслідок цього група стає згуртованою і, перетворившись в організоване об’єднання (формування), переходить до вчинення тяжких злочинів.


    2. Причини і умови вчинення кримінальних правопорушень дітьми

    Причини і умови вчинення злочинів дітьми в цілому ті ж, що й обумовлюють злочинність дорослих. Це ті ж негативні явища і процеси, які протікають у суспільстві на макро– і мікро– рівнях. Але з урахуванням особи неповнолітнього вони мають свою специфіку, пов’язану з особливостями соціально негативних потреб та інтересів неповнолітніх правопорушників.

    Детермінанти, що обумовлюють злочинність дітей, поділяються на групи:

    1. Фактори, які формують особу молодого правопорушника (негативний вплив родини, безпосереднього оточення, засобів масової інформації, недоліки шкільного, побутового виховання тощо).

    2. Умови, що сприяють вчиненню злочинів (недоліки організаційного характеру, які допомагають особам з уже сформованою антисуспільною орієнтацією «технічно» здійснити злочинні наміри.

    3. Обставини, пов’язані з поведінкою жертв злочинів.

    Формування особи відбувається під впливом усього комплексу відносин, в які вона вступає з іншими людьми. У свідомості людини немає таких явищ, які були б «первинними», а не результатом її життєдіяльності. Внутрішній зміст людини визначається його відносинами, в які він вступає з іншими особами, особливостями його життя та діяльності.

    Фактори, які сприяють формуванню протиправної поведінки неповнолітнього, потрібно шукати насамперед в конкретному соціальному середовищі, яке його оточує. Важливе місце у визначенні детермінант, що сприяють злочинності дітей займають недоліки сімейного виховання. Формування особи починається у соціальній групі – сім’ї..

    Негативні процеси соціального й економічного характеру, які супроводжують трансформацію нашого суспільства, суттєво послабили сім’ю як соціальний інститут, спрямований забезпечувати фізичний, інтелектуальний та моральний розвиток дітей.

    В цілому рівень добробуту населення України зменшився на 30 %, що значно збільшило кількість сімей, які опинилися в скрутних матеріальних умовах. Нині більша половина дітей живе в незабезпечених сім’ях. У них складна психологічна обстановка, яка сприяє інтенсивному розпаду сімей, втечу з них дітей і підлітків, що веде до подальшого зростання бездоглядності. Ці діти опиняються в скрутному матеріальному становищі і поповнюють «групу ризику» та контингент неповнолітніх правопорушників.У таких підлітків виникає почуття власної «ущербності», і, на основі цього, виробляється негативне ставлення до оточення, прагнення реалізувати свої плани в неформальній компанії, яка теж впливає на них негативно.

    Вказана ситуація, безумовно, впливає на дію традиційних чинників, які обумовлюють злочинність дітей, тобто негативний розвиток особи підлітка, його криміналізацію. Зупинимося на них.

    1). Негативний вплив у сім’ї. Сім’я – це перша соціальна структура, в якій знаходиться людина та значною мірою проходить її формування як особистості. Психологи вважають, що вже у п’ять років характер людини сформований принаймні на три чверті, з урахуванням успадкованих моментів. Однак, риси характеру і біологічна спадщина ще не визначають майбутню криміналізацію особи. Дуже важливо, яку систему соціальних цінностей, а на їх фундаменті – і потреб вибудує для себе юний громадянин.

    Численні дослідження показують, що у своїй переважній більшості неповнолітні злочинці мали неблагополучну, занедбану сім’ю. Часто це загальна атмосфера неповаги батьків одне до одного, до дітей, оточуючих, образливі вирази на адресу близьких людей, побиття дітей, жорстокість стосовно них, демонстративна байдужість, зайнятість батьків власними проблемами, дух цинізму і зажерливості, і, зрозуміло, пияцтво одного чи обох батьків. Таким чином, неблагополучною може бути як сім’я, в якій панує злиденність, так і матеріально забезпечена. Саме цим можна пояснити факт, коли щодня 32 дитини (на рік 12 тис.) виявляються сиротами при живих батьках (соціальне сирітство). В цілому родинної опіки позбавлено з різних причин 2,5 мільйона дітей.

    Відзначимо і такий негативний фактор, як неповна сім’я, в основному – материнська. Мати вимушена працювати, і діти залишаються без її впливу та нагляду. Зрозуміло, йдеться про ті випадки, коли й сама мати характеризується позитивно. Але так буває не завжди. Як результат – до 40 % неповнолітніх злочинців – з неповних сімей, до 5 % взагалі не мали батьків.

    Між тим, треба констатувати, що кількість сімей, які розпадаються, зростає.

    Все це призводить до того, що дитина почуває себе у сім’ї непотрібною, чужою, стає жорстокою, шукає контактів поза родиною і на противагу їй, переносить свій негативний досвід і накопичену озлобленість на оточуючих, тим самим висловлюючи помсту суспільству за своє занедбане дитинство.

    2). Істотний вплив на формування особи неповнолітнього покликані здійснювати середні навчальні заклади: загальноосвітні школи, профтехучилища, технікуми. Однак вони далекі від того, чого від них очікують. На жаль, частина вчителів має низький рівень культури і професійної підготовки. Вони не користуються авторитетом у учнів. Часто-густо вони перебувають під пресом вимог про благополучні показники. Все це породжує формалізм у роботі, відмову від індивідуального підходу. Доповнюють картину невисока заробітна плата вчителів, відсутність бажання у частини учнів одержувати реальні знання. При цьому кращі вчителі переходять до елітних шкіл (ліцеїв, гімназій).

    Не можна не назвати відсутність у школі нової концепції освіти і виховання учнів. Все це відчужує дитину від школи, вона втрачає до неї інтерес, багато хто ходить туди лише за примусом. Багатьох школярів охопив бум збагачення, всю свою увагу вони приділяють купівлі та продажу, потягу до легких заробітків. Їх поведінка балансує на межі злочинного. Кумирами серед підлітків стають успішні бізнесмени, які розбагатіли будь-якою ціною. При цьому успіх у житті, як правило, не пов’язується з необхідністю набуття знань.

    У вкрай скрутному становищі опинилася система професійної технічної освіти. Значна кількість профтехучилищ ліквідована, а діючі не забезпечені достатнім фінансуванням. Між тим, там перебувають десятки тисяч дітей з неблагополучних сімей, які вимагають постійного нагляду. Культурне дозвілля, розвиток творчих здібностей, спорт все більше втрачають своє виховне значення, тому що комерціалізуються, не мають виховного впливу.

    3). Однією з причин злочинності дітей є їх незайнятість. Зазначимо, що традиційні чинники цієї незайнятості, коли сім’я або достатньо забезпечена, щоб утримувати дитину або фактично втратила свій соціальний статус і не в змозі контролювати його поведінку, доповнені нині чітко означеним безробіттям молоді. Щорічно тисячам випускників середніх шкіл та профтехучилищ не вдається працевлаштуватись, і багато підприємств відмовляються брати на роботу підлітків. Як результат – до половини неповнолітніх злочинців ніде не вчилися і не працювали.

    4). Говорити про виховний впливна працюючих підлітків безпосередньо на виробництві сьогодні не доводиться, хоча в деяких місцях профспілки намагаються цим займатися. Для підприємств, багато з яких перебуває у важкому економічному стані, головне завдання сьогодні – вижити і зберегти кваліфікованих працівників. На жаль, неповнолітнім відмовляють у прийомі на роботу. І це незважаючи на те, що в п.2 розділу ІІІ Закону «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» записано: «Держава гарантує працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після закінчення або припинення навчання у середніх загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах».

    5). Підлітки, які не відчувають інтересу до себе в сім’ї та школі тягнуться до неформальних угруповань, до однолітків, з якими проводять більшу частину дозвілля. У підлітковому віці властиве підвищене прагнення до спілкування з однолітками, що полегшує їх соціалізацію. Знайшовши для себе референтну групу, підліток дуже дорожить своїм становищем у ній. Однак часто-густо він не в змозі критично осмислити ситуацію. Груба сила, цинізм, нахабність, знущання над слабшими, які іноді пропонує йому така група, сприймаються ним як еталон поведінки, яку потрібно наслідувати. Авторитетами тут є особи, які вже досягли повноліття, раніше судимі. Накопичувана внутрішня негативна напруга шукає виходу, розрядки.

    Якщо розглядати злочинні угруповання неповнолітніх, то треба зазначити, що вони змінюють орієнтацію з насильницької на корисливу і агресивно-корисливу. І тут роль дорослих щодо втягнення підлітків у злочинну діяльність простежується особливо яскраво.

    Колишні угруповання підлітків кількістю у 50-100 чоловік, із своїми ознаками розрізнення, черепами, металевими відзнаками тощо втрачають сенс. Створюються мобільні гурти з 10-20 осіб, які «працюють» під керівництвом дорослих, хоча у багатьох випадках вони виявляють і власну ініціативу.

    6). Прорахунки є і в роботі правоохоронних органів у профілактиці злочинності дітей. Інколи безпідставний лібералізм виявляють ті слідчі судді, які не беруть під варту під час проведення досудового розслідування тих підозрюваних неповнолітніх, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, і ті судді, які виносять невиправдано м’які вироки, де покарання не пов’язане з позбавленням волі, коли це явно потрібно. Звичайно, треба бути досить обережними при вирішенні питання про позбавлення волі неповнолітнього, але ж відомо, що деякі злочинці-підлітки не менш небезпечні для суспільства, ніж їх дорослі «колеги». Адже значною мірою всепрощенням породжується рецидивна злочинність неповнолітніх.

    У процесі реформування правоохоронних органів замість підрозділів кримінальної міліції у справах дітей були створені підрозділи ювенальної превенції, проте їх чисельність була суттєво скорочена. Іноді спостерігаються небажання працівників ускладнювати себе напруженою роботою, відсутність активності у виявленні підлітків, яких потрібно ставити на облік, невміння вести індивідуальну профілактичну роботу, її формалізм. Нерідко відсутня необхідна взаємодія правоохоронних органів у цій сфері. Що ж до органів і служб у справах дітей, то їх працівники сьогодні не в змозі широко займатися превентивною роботою: не вистачає кадрів та фінансування.


    3. Особа неповнолітнього кримінального правопорушника

    Стосовно кримінологічної характеристики особи неповнолітнього кримінального правопорушника можна стверджувати, що їй властиві певні біологічні та психологічні особливості. До них потрібно віднести: брак соціального досвіду, незавершеність формування соціальних установок; підвищену навіюваність, високий рівень конформізму; орієнтацію на неформальну групу, прагнення показати себе цілком дорослим, самоствердитись; продемонструвати свою незалежність, відсутність почуття страху, зневажливе ставлення до небезпеки, кримінальної відповідальності; злочинну «романтику», готовність «взяти на себе» чужу провину, плазування перед авторитетом досвідчених злодіїв-рецидивістів, втрату почуття відповідальності перед сім’єю і суспільством за свою поведінку і майбутнє, орієнтування на хвилинну, невигадливу втіху тощо. Гра на цих почуттях робить неповнолітніх здобиччю дорослих злочинців.

    У науковій літературі вказуються основні типи неповнолітніх кримінальних правопорушників:

    1) особи в цілому мають позитивну спрямованість, вчиняють злочини з легковажності, непідготовленості до правильного виходу з ситуації, що склалася, завдяки випадковому збігу обставин;

    2) до злочину призвела ситуація, що виникла в результаті нестійкості загальної спрямованості особи;

    3) такі, що мають негативну спрямованість, яка не досягла рівня усталення (мають докримінальний досвід);

    4) особи, для яких характерна сформована стійка антисоціальна спрямованість (мають кримінальний досвід).

    Необхідно відмітити такі характерні властивості неповнолітніх, як бажання самоствердитись, романтизм, цікавість до забороненого «плоду» тощо. Але головне – в яке саме русло будуть спрямовані ці бажання та інтереси. Потрібно зуміти дати їм простір і вихід у позитивному напряму, а ті, що носять яскраво виражений негативний характер – блокувати. Це означає, що треба мати послідовний процес виховання підлітка у сім’ї, школі, на виробництві. На жаль, цей процес здійснюється далеко не завжди. А коли його немає, коли на дитину тисне негативний вплив або його ігнорують як особистість, психологічні якості особи неповнолітнього набувають антисоціальної спрямованості.

    Залежно від ступеня педагогічної занедбаності неповнолітнього антисуспільна поведінка може спочатку мати характер дрібних правопорушень. Однак, у процесі поступової криміналізації у неповнолітнього «губляться» мотиви, властиві законослухняному підлітку. Він, залишаючись часто безкарним, швидко засвоює злочинний досвід, який на фоні відсутності життєвого досвіду, робить з нього злочинця, який за жорстокістю, рішучістю, зухвалістю не поступається, а часом і перевершує злочинця дорослого. Тут вже повністю включаються такі мотиви, як бажання жити на широку ногу, пиячити, вживати наркотики, вести розпусний спосіб життя. (Хоча нерідко все це виглядає примітивніше, ніж у дорослого злочинця). І основна маса корисливих і корисливо-насильницьких злочинів неповнолітніми вчинюється вже не за «дитячими» мотивами.

    Необхідно відзначити і той факт, що неповнолітні (у порівнянні з іншими віковими групами населення) менш стійкі проти різного роду криміногенних впливів.

    Формування антисуспільної спрямованості особи починається з незначних, на перший погляд, порушень соціальних норм. З концентрацією негативних рис виникає деформація особистості, яка в певний момент може перерости в антисуспільну поведінку. Початковим етапом у формуванні протиправної поведінки є те, що підліток з антисуспільними потягами залишається у стані вакууму позитивного середовища, яке компенсується контактами з колом осіб, собі подібних. У такому середовищі підліток знаходить співчуття та моральну підтримку, може не турбуватися про осуд, обговорювати свої особисті проблеми, які зрозумілі таким же молодим людям. Участь у групі, з одного боку, поглиблює деморалізацію особи, а з іншого – посилює загальну активність її членів. В результаті спільні дії підлітків та молоді стають все більш небезпечними, переходячи від асоціальних до злочинних. Так, алкогольні або наркотичні ексцеси неповнолітніх – це засоби «дорослого» самоствердження, проведення дозвілля, вільного спілкування. Вони групові за своїм характером.

    Помилково вважати, що є лише один канал зв’язку злочинності неповнолітніх з алкоголізмом, а саме – скоєння злочину в нетверезому стані за формулою: алкогольне (наркотичне) сп’яніння – втрата соціального контролю – злочин. Але тільки 30-35 % злочинів вчиняються особами в стані алкогольного сп’яніння. Разом з тим, більше 35 % корисливих злочинів вчиняються неповнолітніми у тверезому стані, для отримання коштів на придбання спиртного. Тут вже діє зворотній зв’язок між груповими злочинами та алкоголізацією дітей: потреба в алкоголі – корисливий злочин – алкогольне сп’яніння. Важливі й інші соціально-психологічні механізми взаємозв’язку алкоголізму (наркотиків) і злочинів, що вчиняються дітьми. Так потреба у «дорослому» самоствердженні спонукає до участі в групових алкогольних (наркотичними) ексцесах, які закінчуються злочинами: потреба в самоствердженні – групове вживання – груповий злочин.

    Юнацький максималізм у поєднанні з гіперсексуальністю 16-17-річного неповнолітнього веде до вчинення у цинічних формах зґвалтувань, знущань над жертвою, прагнення вразити оточуючих своєю низькістю і підлістю. Нерідко буває так, що чим страшніше вчинене, тим більшого ореолу набуває підліток у власних очах і свого найближчого оточення.

    Останнім часом у соціології та кримінології набув поширення термін «саморуйнівна поведінка». Під нею розуміється такий спосіб буття, коли молода людина не зацікавлена у своєму майбутньому, не замислюється над проблемою позитивної самореалізації свого потенціалу, з самого початку іде на конфлікт з суспільством, кидає йому виклик.


    4. Запобігання кримінальним правопорушенням, що вчиняють діти

    Запобігання кримінальним правопорушенням дітей включає в себе систему методів, форм та заходів профілактичної діяльності, яка належить до більш широкої соціальної діяльності щодо усунення причин та умов усієї злочинності молоді і недопущення вчинення злочинів, що є одним з основних напрямів боротьби зі злочинністю в цілому.

    В основі застосування загально-соціальної профілактики адміністративних і кримінальних правопорушень серед дітей покладена державна політика щодо неповнолітніх та молоді.

    Держа́вна молоді́жна полі́тика[1] — це системна діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України. Головними завданнями державної молодіжної політики є: вивчення становища молоді, створення необхідних умов для зміцнення правових та матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян, діяльності молодіжних організацій для повноцінного соціального становлення та розвитку молоді; допомога молодим людям у реалізації й самореалізації їх творчих можливостей та ініціатив, широке залучення юнаків і дівчат до активної участі у національно-культурному відродженні українського народу, формуванні його свідомості, розвитку традицій та національно-етнічних особливостей; залучення молоді до активної участі в економічному розвитку України; надання державою кожній молодій людині соціальних послуг по навчанню, вихованню, духовному і фізичному розвитку, професійній підготовці; координація зусиль усіх організацій та соціальних інститутів, що працюють з молоддю.

    Принципами державної молодіжної політики є: повага до поглядів молоді та її переконань; надання права і залучення молоді до безпосередньої участі у формуванні й реалізації політики та програм, що стосуються суспільства взагалі і молоді зокрема; правовий та соціальний захист молодих громадян, перш за все осіб, які не досягли 18 років, з метою створення необхідних стартових можливостей для їх повноцінного соціального становлення та розвитку; сприяння ініціативі та активності молоді в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

    Профілактика кримінальних правопорушень неповнолітніх включає в себе систему методів, форм та заходів профілактичної діяльності, яка належить до більш широкої соціальної діяльності щодо попередження усієї злочинності молоді, що є одним з основних напрямків боротьби зі злочинністю в цілому.

    Наявність особливостей при застосуванні заходів профілактики визначається специфікою правового і фактичного становища неповнолітніх як соціально-вікової групи суспільства, що знаходиться в стані інтенсивного розвитку та формування, специфікою причин злочинності, а також особистісних якостей неповнолітніх.

    В основі профілактичної діяльності лежать Закони України «Про освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю» Кодекс законів про шлюб і сім’ю, Кодекс законів про працю, Житловий кодекс, законодавчі акти щодо захисту дітей, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, дітей-інвалідів, дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків, а також правові акти стосовно захисту дітей і підлітків від злочинного впливу дорослих елементів, які втягують неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність (пияцтво, наркоманію, проституцію тощо), виготовляють і розповсюджують порнографічну продукцію і видання, що пропагують насильство, жорстокість, сексуальну розпусту.

    Одним з важливих показників цивілізованості суспільства є ставлення до освіти. Однак сьогодні лише кожна третя молода людина вважає пріоритетною сферу освіти. Це пояснюється тим, що її престиж досить низький, немає належного зв’язку між освітою людини і характером її праці.

    У реальному житті відбувається процес «згортання» цілеспрямованого виховання як у школі, так і позашкільних закладах. У зв’язку з цим, старшокласники часто потрапляють під вплив примарних цінностей і розуміють життєдіяльність як необхідність «зробити гроші» за будь-яких обставин, не замислюючись над моральним боком справи.

    Якщо раніше державою здійснювався жорсткий контроль за працевлаштуванням випускників шкіл, профтехучилища, на непрацюючих впливали як державні, так і громадські організації, то тепер ця система повністю розпалася. Нині жодна державна структура, не володіє даними про працевлаштування випускників 9-11 класів та професійних навчальних закладів і відповідальності за їх подальше місце в суспільстві не несе. Кримінальна міліція у справах дітей виявилася неспроможною впливати на ці процеси, а тому і попереджувати вчинення цією категорією осіб правопорушень. Адже безробіття і злочинність - це саме ті взаємозалежні соціальні явища.

    Законодавство України наділяє громадян правами, покликаними забезпечити їх конституційне право на охорону здоров’я. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» визначає здоров’я як стан повного душевного і фізичного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів, і тому охорона здоров’я підростаючого покоління виявляється не тільки в задоволення фізичного, але й соціального і психічного (душевного) здоров’я. Цьому сприяють центри медико-соціальної реабілітації дітей, основним завданням яких є лікування, психосоціальна реабілітація і корекція поведінки тих, які потребують її внаслідок вживання алкоголю, наркотиків, психотропних речовин, а також неповнолітніх з девіантними формами поведінки. У своїй діяльності центри повинні взаємодіяти з місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, соціальними службами молоді, органами охорони здоров’я, правоохоронними органами, навчально-виховними закладами та іншими суб’єктами виховно-профілактичної і лікувально-реабілітаційної роботи.

    Законом України «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю» передбачена система соціального захисту дітей. Під цим розуміється комплекс заходів і засобів соціально-економічного та правового характеру, здійснення яких покладається на суб'єктів, зазначених у законі, щодо забезпечення прав дітей на життя, розвиток, виховання, освіту, медичне обслуговування, надання матеріальної підтримки. А також визначено система соціальної профілактики, як вид соціальної роботи, спрямованої на запобігання складним життєвим обставинам сімей, дітей та молоді, аморальній, протиправній поведінці в сім'ях. Законом передбачено виявлення будь-якого негативного впливу на життя і здоров'я дітей та молоді і запобігання такому впливу та поширенню соціально небезпечних хвороб серед дітей та молоді. Основними напрямами державної політики у сфері соціальної роботи з сім'ями, дітьми та молоддю є розроблення та реалізація загальнодержавних, регіональних програм соціальної підтримки сімей, дітей та молоді, соціального становлення молоді та інших програм стосовно сімей, дітей та молоді. Визначено напрямки соціальної профілактики в сімейному, дитячому та молодіжному середовищі – комплексні заходи, спрямовані на запобігання сімейному неблагополуччю, соціальному сирітству, насильству в сім'ї та жорстокому поводженню з дітьми, найгіршим формам дитячої праці, системний облік і догляд за дітьми та молоддю, які виявили схильність до асоціальної поведінки, інформаційно-просвітницьку, пропагандистську роботи в сім'ях, серед дітей та молоді за місцем проживання, навчання або роботи, спрямованої на формування в особистості стандартів позитивної поведінки, здорового способу життя.

    Соціальне обслуговування родини та дітей сьогодні є складовою частиною нового напрямку соціальної політики. Суть цього обслуговування – адресна допомога на індивідуальному рівні у вирішенні життєвих проблем, починаючи з виплати грошової допомоги до надання психологічної, юридичної, соціально-побутової, одночасно з навчанням здатності актуалізувати внутрішній потенціал самодопомоги.

    Головним завданням у справі поліпшення матеріального становища дітей є її забезпечення зайнятості. Сьогодні становище неповнолітніх на ринку праці, умови для її продуктивної зайнятості, професійної мобільності, в першу чергу, залежать від динаміки змін в економіці України. Неповнолітні як найменш кваліфікована, найменш професійно підготовлена частина робочої сили, є однією з найбільш соціально вразливих груп на ринку праці, особливо в умовах економічної кризи.

    Виходячи з цього, необхідно використовувати в повному обсязі заброньовані робочі місця на підприємствах усіх форм власності; направлення на перенавчання молоді; приділяти особливу увагу працевлаштуванню неповнолітніх, які перебувають на профілактичному обліку в службах у справах дітей; посилити роботу органів прокуратури щодо виявлення та усунення порушень законодавства про працю.

    Як вище зазначалося, однією з детермінант злочинності неповнолітніх є незадовільна організація вільного часу. Тому завданням відповідних державних органів, дитячих і молодіжних організацій має сприяти більш ефективна реалізація виробленої політики. Але треба зауважити, що через відсутність фінансування, низькою заробітньою платою, зношеність обладнання (матеріально-технічна база багатьох закладів культури не поновлюється понад 15 років, технічний стан близько 40 % установ визнаний аварійним). Міністерство культури практично не спроможне створити індустрію дозвілля, яка б відповідала вимогам часу і могла привернути до себе увагу сучасних неповнолітніх.

    Особливе значення зараз має виховання правової свідомості неповнолітніх, підвищення її правової культури. Для цього треба активізувати правову пропаганду серед учнівської молоді, створити умови для роботи спеціальних правових лекторіїв, семінарів, курсів, гуртків, проводити учнівські та студентські конференції з цієї тематики. Не повинні стояти осторонь і засоби масової інформації.

    Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, громадського порядку та посилення боротьби зі злочинністю» визначає вжиття додаткових заходів, спрямованих на забезпечення протидії злочинності та посилення боротьби з нею, зокрема, попередження насильства в сім'ї, запобігання дитячій бездоглядності та безпритульності, втягненню неповнолітніх і молоді у злочинну діяльність; профілактики наркоманії та алкоголізму, пропагування здорового способу життя, вжиття превентивних заходів, спрямованих на формування негативного ставлення молоді і дітей до вживання наркотиків та алкоголю.

    Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», прийнятий Верховною Радою 24 січня 1995 року, виходячи з Конституції України ( 254к/96-ВР ) та Конвенції ООН про права дитини визначає правові основи діяльності органів і служб у справах дітей та спеціальних установ для дітей, на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку.

    Для його виконання були створені в системі державних органів нові структури: спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах сім'ї, дітей та молоді, уповноважений орган влади Автономної Республіки Крим у справах сім'ї, дітей та молоді, служби у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад; кримінальну міліцію у справах дітей органів внутрішніх справ; приймальники-розподільники для дітей органів внутрішніх справ; школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти; центри медико-соціальної реабілітації дітей закладів охорони здоров'я; спеціальні виховні установи Державної кримінально-виконавчої служби України; притулки для дітей; центри соціально-психологічної реабілітації дітей; соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка).

    В Законі чітко визначені їх функціональні права та обов’язки. Ця система покликана вирішувати одне загальне завдання – захищати права і законні інтереси неповнолітніх, усунувши паралелізм і неузгодженість у роботі окремих ланок, які в тій чи іншій мірі причетні до цієї справи.

    Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах сім'ї, дітей та молоді, уповноважений орган влади Автономної Республіки Крим у справах сім'ї, дітей та молоді, служби у справах дітей здійснює соціальний захист дітей та організацію роботи із запобігання дитячій бездоглядності, контроль за умовами утримання і виховання дітей у закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, бездоглядності, вчинення правопорушень, вживати заходів щодо їх усунення.

    В поліції реорганізовано нову службу ювенальної превенції, яка є складовою частиною департаменту превентивної діяльності та яка на правах самостійного підрозділу зобов'язана: проводити роботу щодо запобігання правопорушенням дітей.

    Метою профілактики правопорушень з боку дітей, значне зменшення кількості злочинів, вчинених дітьми, приведення умов їх утримання у спеціальних установах для дітей у відповідність із міжнародними стандартами. ЇЇ основними завданнями є:

    1) активізація профілактичної роботи з метою запобігання правопорушенням у дитячому середовищі, для чого: запровадити у практику новітні методи та форми роботи з дітьми, схильними до правопорушень; підвищити рівень обізнаності дітей шкільного віку з правових питань;

    2) вдосконалення моніторингу щодо: стану дитячої злочинності та злочинів, вчинених проти дітей; стану дотримання прав, а також створення умов для перебування дітей у приймальниках-розподільниках для дітей органів внутрішніх справ, слідчих ізоляторах, спеціальних виховних установах Державного департаменту України з питань виконання покарань, школах соціальної реабілітації та професійних училищах соціальної реабілітації органів освіти;

    3) забезпечення соціального патронажу дітей, які відбувають покарання у спеціальних виховних установах (колоніях для неповнолітніх) або звільнені з них, для чого: забезпечити дотримання прав на житло відповідно до законодавства України для неповнолітніх, звільнених із спеціальних виховних установ, а також влаштування їх на роботу чи на навчання; вжити заходів щодо зменшення кількості випадків повторного вчинення злочинів дітьми до кінця 2016 року не менш як на 20 відсотків; вивчити можливість створення системи ювенальної юстиції в рамках проведення реформи судової системи з метою поліпшення національного законодавства у сфері захисту прав дітей, удосконалення превентивної та профілактичної роботи з метою запобігання вчиненню дітьми злочинів та інших правопорушень, створення ефективної системи реабілітації неповнолітніх правопорушників.

    Відповідно до Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» визначено систему соціального захисту дітей і профілактики серед них :

    1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері сім’ї та дітей, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері сім’ї та дітей, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім’ї та дітей, відповідні структурні підрозділи обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад;

    2) уповноважені підрозділи Національної поліції;

    3) приймальники-розподільники для дітей органів внутрішніх справ;

    4) школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти;

    5) центри медико-соціальної реабілітації дітей закладів охорони здоров'я; 6) спеціальні виховні установи Державної кримінально-виконавчої служби України;

    7) притулки для дітей;

    8) центри соціально-психологічної реабілітації дітей;

    9) соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка).

    У здійсненні соціального захисту і профілактики правопорушень серед дітей беруть участь у межах своєї компетенції інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, окремі громадяни.Діяльність органів і служб у справах дітей та спеціальних установ і закладів соціального захисту для дітей здійснюється на принципах: законності; застосування переважно методів виховання і переконання, що передбачають вжиття примусових заходів лише після вичерпання всіх інших заходів впливу на поведінку дітей; гласності, тобто систематичного інформування про стан справ щодо захисту прав дітей, правопорушень серед дітей; збереження таємниці про дітей, які вчинили правопорушення і до яких застосовувалися заходи індивідуальної профілактики; неприпустимості приниження честі і гідності дітей, жорстокого поводження з ними.

    Спеціальні установи для дітей (ст. 7).

    Приймальники-розподільники для дітей - спеціальні установи органів внутрішніх справ, призначені для тимчасового тримання дітей віком від 11 років. У приймальники-розподільники для дітей діти поміщаються за рішенням суду. Строк перебування дитини у приймальнику-розподільнику для дітей визначається судом залежно від наявності об'єктивних підстав для її тримання в цій установі. У приймальники-розподільники для дітей поміщаються діти, які: 1) досягли 11-річного віку та щодо яких є достатньо підстав вважати, що вони вчинили суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років, і які не досягли віку, з якого за таке діяння особи підлягають кримінальній відповідальності, - на строк, визначений слідчим суддею, судом у постановленій у кримінальному провадженні ухвалі про поміщення особи у приймальник-розподільник для дітей. 2) підлягають направленню за рішенням суду, що набрало законної сили, до спеціальних навчально-виховних закладів, і є достатньо підстав вважати, що такі діти займатимуться протиправною діяльністю, - на строк, необхідний для доставлення їх до спеціальних навчально-виховних закладів, але не більше 30 діб; 3) самовільно залишили спеціальні навчально-виховні заклади, в яких вони перебували, - на строк, необхідний для доставлення їх до спеціальних навчально-виховних закладів, але не більше 30 діб; 4) перебувають у розшуку як такі, що зникли, залишили сім'ї або навчально-виховні заклади (бродяжать), - на строк, необхідний для передання їх уповноваженому підрозділу органів внутрішніх справ, який ініціював розшук, але не більше 36 годин; 5) залишили держави постійного проживання і відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, підлягають поверненню до держави свого постійного проживання, - на строк, необхідний для передачі їх батькам, особам, які їх замінюють, або працівникам спеціалізованих установ держав постійного проживання.

    Не підлягають доставленню до приймальників-розподільників для дітей діти, які перебувають у стані алкогольного сп'яніння або під впливом наркотичних чи токсичних речовин, а також психічно хворі діти з вираженими симптомами хвороби.

    Загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації (ст. 8) - є спеціальними навчально-виховними закладами для дітей, які потребують особливих умов виховання, та підпорядковуються центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти і науки. До цих закладів можуть направлятися особи, які вчинили кримінальне правопорушення у віці до 18 років або правопорушення до досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність.

    Основними завданнями загальноосвітніх шкіл і професійних училищ соціальної реабілітації є: 1) забезпечення соціальної реабілітації учнів, їх правового виховання та соціального захисту в умовах постійного педагогічного режиму.

    До загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації направляються за рішенням суду діти віком від 11 до 14 років, а до професійних училищ соціальної реабілітації - віком від 14 років. Дітей тримають у зазначених школах і професійних училищах соціальної реабілітації у межах встановленого судом терміну, але не більше трьох років. У загальноосвітніх школах соціальної реабілітації дітей можуть тримати у виняткових випадках до досягнення ними 15 років, а у професійних училищах соціальної реабілітації - до досягнення 19 років, якщо це необхідно для завершення навчального року або професійної підготовки.

    Дострокове звільнення дітей із загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації провадиться судом за місцезнаходженням закладу за клопотанням ради школи чи училища.

    Центри медико-соціальної реабілітації дітей (ст. 9) - створюються в державній системі охорони здоров'я за визначенням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах сім'ї, дітей та молоді і центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, для дітей, які вживають алкоголь, наркотики, а також для дітей, які за станом здоров'я не можуть бути направлені до шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації. До центрів медико-соціальної реабілітації направляються діти віком від 11 років на підставі висновку медико-експертної комісії. Діти перебувають у центрах медико-соціальної реабілітації протягом терміну, необхідного для лікування, але не більше двох років.

    Спеціальні виховні установи Державної кримінально-виконавчої служби України (ст. 10) - це установи, в яких відбувають покарання неповнолітні віком від 14 років, засуджені до позбавлення волі.

    Притулки для дітей служб у справах дітей (ст. 11) - для тимчасово розміщуються діти віком від 3 до 18 років, які опинились у складних життєвих обставинах. Діти можуть перебувати в притулку для дітей протягом часу, необхідного для їх подальшого влаштування, але не більш як 90 діб. Не підлягають розміщенню у притулках діти, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, психічно хворі з вираженими симптомами хвороби, а також ті, які вчинили кримінальне правопорушення і щодо яких є рішення про затримання, тримання під вартою або поміщення в приймальник-розподільник для дітей.

    Основними завданнями притулків для дітей є соціальний захист дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, залишили сім'ї, навчальні заклади; створення належних житлово-побутових і психолого-педагогічних умов для забезпечення нормальної життєдіяльності дітей, надання їм можливості навчатися, працювати та змістовно проводити дозвілля.

    Центри соціально-психологічної реабілітації дітей (ст. 11-1.) - підпорядковуються відповідній службі у справах дітей для тривалого (стаціонарного) або денного перебування дітей віком від 3 до 18 років, які опинились у складних життєвих обставинах, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги.

    Строк перебування дитини в центрі соціально-психологічної реабілітації дітей залежить від конкретних обставин, але не може перевищувати відповідно 9 і 12 місяців у разі стаціонарного і денного перебування. Строк перебування дитини в центрі визначається психолого-медико-педагогічною комісією за погодженням із відповідною службою у справах дітей.

    До центрів соціально-психологічної реабілітації дітей не приймаються діти, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, психічно хворі, із симптомами хвороби в гострому періоді або в період загострення хронічних захворювань, а також ті, що вчинили кримінальне правопорушення і щодо яких прийнято рішення про затримання, тримання під вартою або поміщення до приймальника-розподільника для дітей.

    Соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка) (ст. 11-2) - є закладами соціального захисту для проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, безпритульних дітей віком від 3 до 18 років, дітей, розлучених із сім'єю, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової, інших видів допомоги та подальшого їх влаштування.

    Соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка) утворюються, реорганізуються та ліквідуються місцевою державною адміністрацією і підпорядковуються службі у справах дітей. Соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка) забезпечують перебування в них дітей протягом періоду, визначеного службою у справах дітей. До соціально-реабілітаційних центрів (дитячих містечок) не приймаються діти, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, психічно хворі з вираженими симптомами хвороби, а також ті, що вчинили кримінальне правопорушення і щодо яких прийнято рішення про затримання, тримання під вартою або поміщення до приймальника-розподільника для дітей.

    Одним з суб’єктів профілактики правопорушень неповнолітніх є суди, на які розглядають справи: щодо неповнолітніх, які вчинили кримінальні правопорушення; щодо неповнолітніх, які вчинили адміністративні правопорушення у віці від 16 до 18 років; про поміщення дітей віком від 11 років у приймальники-розподільники для дітей; про адміністративну відповідальність батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників) неповнолітніх за невиконання ними своїх обов'язків щодо виховання і навчання дітей; про обмеження батьків у дієздатності, відібрання дітей та позбавлення батьківських прав, виселення осіб, позбавлених батьківських прав, якщо їх спільне проживання з дітьми, щодо яких вони позбавлені батьківських прав, неможливе; про поновлення батьківських прав і розв'язання спорів між батьками щодо місця проживання дітей; щодо інших питань, пов'язаних з особистими, житловими і майновими правами неповнолітніх. Справи, щодо неповнолітніх, які вчинили кримінальні правопорушення, розглядаються спеціально уповноваженими на те суддями (складом суддів) за участю представників служб у справах дітей, крім випадків, передбачених законом.

    Указ Президента України «Про Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні» від 24.05.2011 р. сприяє реалізації положень Концепції, що має забезпечити створення в Україні повноцінної системи кримінальної юстиції щодо неповнолітніх, спроможної забезпечити законність, обгрунтованість та ефективність кожного рішення щодо дитини, яка потрапила у конфлікт із законом, пов'язаного з її перевихованням та дальшою соціальною підтримкою, а також надати змогу сформувати у громадськості розуміння важливості питання особливого захисту прав і інтересів дітей, зменшити рівень дитячої злочинності.

    Для досягнення поставленої мети необхідно: удосконалити систему профілактики дитячої злочинності на основі застосування відновних та проактивних методик; забезпечити ефективне правосуддя щодо неповнолітніх, які вчинили правопорушення, з урахуванням вікових, соціально-психологічних, психофізичних та інших особливостей розвитку; сприяти розвитку відновного правосуддя; створити ефективну систему реабілітації неповнолітніх, які вчинили правопорушення, з метою їх перевиховання та ресоціалізації.

    Розвиток кримінальної юстиції щодо неповнолітніх має передбачати здійснення таких заходів:

    1) удосконалення превентивної та профілактичної роботи шляхом: підвищення ролі сім'ї та громадськості у процесі виховання дітей шляхом надання правової, консультативної й іншої інформаційної допомоги дітям, їх батькам та особам, які виконують обов'язки щодо виховання дітей; організації проведення низки комплексних освітніх заходів, спрямованих на підвищення професійних знань спеціалістів, які працюють з дітьми, стимулювання державою розвитку волонтерських програм; запровадження інноваційних, сформованих на основі відновного та проактивного підходів методів та форм роботи з дітьми, схильними до вчинення правопорушень; забезпечення відкритості та доступності широкій громадськості інформації про принципи, норми та правила, на яких грунтується законодавство про кримінальну юстицію щодо неповнолітніх; удосконалення моніторингу стану дитячої злочинності та додержання прав дітей, які потрапили у конфлікт із законом; створення належних умов для життя, забезпечення необхідної медичної допомоги у приймальниках-розподільниках для дітей органів внутрішніх справ, слідчих ізоляторах, спеціальних виховних установах; визначення механізмів взаємодії у сфері кримінальної юстиції державних органів; гарантування соціального патронажу неповнолітніх, які відбувають покарання у спеціальних виховних установах та закладах соціальної реабілітації або звільнені з них;

    2) забезпечення під час здійснення дізнання, досудового слідства та правосуддя щодо неповнолітніх, які вчинили правопорушення, додержання їх прав з урахуванням вікових, соціально-психологічних, психофізичних та інших особливостей розвитку шляхом: забезпечення доступу неповнолітніх до безоплатної правової допомоги; підготовки працівників органів внутрішніх справ, суддів, прокурорів, адвокатів, працівників органів опіки і піклування з питань здійснення дізнання, досудового слідства та правосуддя щодо неповнолітніх; запровадження спеціалізації суддів з розгляду судових справ щодо неповнолітніх; надання судам рекомендацій щодо призначення оптимальних заходів впливу (виховного та профілактичного характеру) до неповнолітніх, які вчинили правопорушення; створення центрів екстреноїдопомоги, які працюватимуть у цілодобовому режимі, із залученням адвокатів та соціальних працівників;

    3) сприяння розвитку програм відновного правосуддя щодо неповнолітніх, які вчинили правопорушення, шляхом: упровадження процедури медіації як ефективного засобу добровільного примирення потерпілого та правопорушника; сприяння формуванню у неповнолітнього правопорушника почуття відповідальності за свої вчинки, заохочення до взяття ним на себе відповідальності за заподіяну шкоду, а також до позитивних змін у його поведінці; залучення громадськості до розв'язання конфлікту в разі активної участі сторін у процесі відновлення порушених стосунків, примиренні та розробленні угод про відшкодування завданої правопорушником шкоди;

    4) створення ефективної системи реабілітації неповнолітніх, які вчинили правопорушення, з метою їх перевиховання та ресоціалізації шляхом: розроблення корекційних, освітньо-інформаційних та психолого-педагогічних програм; розроблення і впровадження в систему реабілітації заходів виховного, профілактичного, культурного та духовного характеру; сприяння створенню служби пробації для неповнолітніх, однією з функцій якої має бути збір, узагальнення та надання суду інформації соціально-психологічного характеру про особу неповнолітнього правопорушника, а також забезпечення здійснення належного патронажу щодо неповнолітніх, які перебувають у спеціальних виховних установах або звільнені з них, сприяння їх соціальній адаптації та реінтеграції, зокрема, шляхом забезпечення таких неповнолітніх соціальним житлом, надання допомоги у працевлаштуванні, отриманні освіти; надання соціально-психологічної підтримки неповнолітнім правопорушникам та їх сім'ям; залучення неповнолітніх правопорушників до суспільно корисної праці.

    Заходи нормативно-правового забезпечення мають включати: прийняття законів про безоплатну правову допомогу, медіацію (примирення), службу пробації; розроблення державної програми соціального захисту та реабілітації неповнолітніх, які вчинили правопорушення; підготовку пропозицій щодо створення єдиної системи взаємодії та адміністрування діяльності органів, що працюють з дітьми.

    Заходи організаційного, методичного та інформаційного забезпечення мають включати: надання правової, консультативної та інформаційної допомоги дітям, їх батькам та особам, які виконують обов'язки щодо виховання дітей, з метою підвищення ролі сім'ї у процесі виховання; реалізацію пілотних проектів щодо створення центрів відновного правосуддя, центрів пробації та центрів соціальної реабілітації неповнолітніх, які вчинили правопорушення; підтримку волонтерських програм щодо роботи з неповнолітніми, залучення студентів вищих навчальних закладів відповідного освітнього спрямування до соціально-психологічного патронажу дітей, які тримаються у спеціальних виховних установах, а також тих, які перебувають на обліку в органах внутрішніх справ; створення та оновлення матеріальної бази для національно-культурного і духовного розвитку неповнолітніх, які тримаються у спеціальних виховних установах, проведення з ними психолого-педагогічної та фізкультурно-спортивної роботи; створення при територіальних центрах соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді денних консультативно-дозвільних центрів; розроблення індивідуальних навчальних програм та інноваційних виховних методик для учнів, які навчаються у навчальних закладах соціальної реабілітації, з урахуванням особливостей їх соціально-психологічного розвитку та організації навчально-виховного процесу в цих закладах; запровадження додаткових форм впливу на неповнолітніх правопорушників шляхом залучення їх до суспільно корисної праці; інформування населення про основні засади кримінальної юстиції щодо неповнолітніх (характер заходів, спрямованих на профілактику дитячої злочинності, програми відновного правосуддя (процедури медіації).

    Властиві судовому розгляду широка гласність, безпосередність та колегіальність дослідження обставин справи дозволяють не тільки глибоко, всебічно перевірити й об’єктивно оцінити зібрані на попередньому слідстві матеріали, але й встановити нові обставини, які не були предметом дослідження органу дізнання і слідчого. Важливо і те, що окремі обставини можуть бути предметом процесуального реагування тільки після констатації їх у встановленому судом порядку. Все це обумовлює самостійну роль суду в здійснені профілактики злочинності неповнолітніх. Для забезпечення послідовності та узгодженості заходів попередження необхідно ще на стадії віддання до суду з’ясувати, наскільки повно та об’єктивно встановлені на попередньому слідстві причини та умови, які сприяють злочинам неповнолітніх, а також вжиті заходи їх нейтралізації.

    Профілактика кримінальних правопорушень неповнолітніх, що здійснюється підрозділами поліції охоплює широкий комплекс різноманітних за характером заходів, безпосередньо спрямованих на ліквідацію протиправної поведінки неповнолітніх. Дана діяльність регламентується в першу чергу Законом України «Про Національну поліцію» та відомчими нормативно-правовими актами (наказами, інструкціями) прийнятими, ще за часів функціонування структурних підрозділів міліції: ДОП, ВЮП, ПП та ін.

    Запобіжні заходи щодо злочинності неповнолітніх здійснюються головним чином відділами (секторами) ювенальної превенції, яка використовує превентивні можливості закону і, насамперед, забезпечує невідворотність покарання за кримінальні і адміністративні діяння.

    Поліцейські підрозділів ЮП здійснюють такі заходи індивідуальної профілактики з дітьми, які перебувають на профілактичному обліку в поліції:

    • проводять ознайомлювальні, попереджувальні і виховні бесіди з дитиною за місцем проживання, навчання або роботи не рідше одного разу на місяць;
    • проводять ознайомлювальні, попереджувальні бесіди з батьками дитини, її законними представниками, членами сім'ї з метою усунення причин і умов, які спонукали до вчинення адміністративного чи кримінального правопорушення;
    • складають план заходів з індивідуальної профілактики на основі вивчення матеріалів характеристик, індивідуально-психологічних особливостей дитини;
    • відвідують за місцем проживання дитину для з'ясування умов проживання, а також чинників, які можуть негативно впливати на неї та спонукати до вчинення адміністративних і кримінальних правопорушень;
    • вживають інших профілактичних заходів, передбачених законодавством.

    З метою здійснення заходів індивідуальної профілактики щодо дитини поліцейський підрозділу ЮП заводить обліково-профілактичну справу (далі - ОПС) та вносить відомості про взяття на профілактичний облік до відповідної інформаційної підсистеми бази даних, що входить до єдиної інформаційної системи МВС, дітей, щодо яких поліцейські ЮП здійснюють профілактичну роботу.

    Взяттю на профілактичний облік підлягає дитина:

    1) засуджена судом до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі;

    2) звільнена за рішенням суду від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру без поміщення до школи або професійного училища соціальної реабілітації для дітей, які потребують особливих умов виховання;

    3) якій оголошено повідомлення про підозру в учиненні кримінального правопорушення;

    4) звільнена зі спеціальної виховної установи;

    5) яка не досягла 18 років і вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (дитина-кривдник);

    6) яка впродовж року два і більше разів була притягнута до адміністративної відповідальності;

    7) яка впродовж року два і більше разів самовільно залишала сім'ю, навчально-виховний заклад чи спеціальну установу для дітей.

    Підставами для зняття дитини з профілактичного обліку є:

    1) досягнення нею 18-річного віку;

    2) закінчення строку покарання, визначеного вироком суду;

    3) набрання законної сили вироком суду щодо призначення покарання у вигляді позбавлення волі;

    4) рішення суду про визнання дитини в установленому законом порядку померлою чи безвісно відсутньою або отримання офіційного документа про смерть дитини;

    5) відсутність випадків вчинення домашнього насильства впродовж року після останнього такого факту;

    6) відсутність випадків вчинення адміністративного та/або кримінального правопорушення впродовж року з моменту взяття на облік;

    7) відсутність випадків самовільного залишення сім'ї, навчально-виховного закладу чи спеціальної установи для дітей упродовж року з моменту взяття на облік;

    8) письмове повідомлення слідчого, прокурора про зняття з дитини підозри в учиненні кримінального правопорушення;

    9) обрання стосовно дитини, яка перебуває на обліку, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

    Поліцейські підрозділів ЮП уживають заходів щодо запобігання та протидії домашньому насильству.

    Повноваження поліцейських підрозділів ЮП у сфері запобігання та протидії домашньому насильству поширюються на випадки, коли особа, яка вчинила домашнє насильство, або особа, яка зазнала домашнього насильства чи стала свідком (очевидцем) такого насильства, не досягла 18-річного віку:

    • виявляють факти домашнього насильства, вчиненого дітьми і стосовно дітей, та реагують на них в порядку, визначеному законодавством;
    • приймають і розглядають заяви та повідомлення про факти домашнього насильства, вчиненого дітьми та стосовно дітей, вживають заходів для його припинення та надання допомоги постраждалим особам;
    • виносять термінові заборонні приписи стосовно кривдників;
    • вживають заходів щодо взяття на профілактичний облік та проведення профілактичної роботи з дітьми-кривдниками;
    • здійснюють контроль за виконанням дітьми-кривдниками спеціальних заходів протидії домашньому насильству протягом строку їх дії;
    • інформують постраждалих осіб про їхні права, заходи і соціальні послуги, якими вони можуть скористатися;
    • взаємодіють з іншими суб'єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, в порядку, визначеному законодавством;
    • здійснюють повноваження у сфері запобігання та протидії домашньому насильству з урахуванням міжнародних стандартів реагування правоохоронних органів на випадки домашнього насильства та оцінки ризиків.

    Третім рівнем запобігання кримінальних правопорушень є індивідуальна профілактика. Це запобіжна робота з конкретними особами, що допускають відхилення від норм поведінки, яка здійснюється на основі поєднання заходів соціального контролю, виховання і допомоги. Індивідуальна профілактика злочинів пов’язана з конкретною людиною, її особливостями. Специфіка її закладена вже у самій назві – «індивідуальна». Якщо при усіх інших формах та рівнях кримінологічної профілактики заходи не мають завчасно відомого адресата, то при індивідуальній профілактиці вони персоніфіковані. Найбільш чітко це проявляється у роботі з неповнолітніми.

    Основні функції щодо попередження індивідуальної злочинної поведінки неповнолітніх покладені на підрозділи ювенальної превенції поліції. Нею реалізуються запобіжні заходи стосовно таких категорій дітей: 1) звільнених з місць позбавлення волі; 2) засуджених до позбавлення волі умовно або з відстрочкою виконання вироку суду; 3) осіб, що вчинили злочини, але звільнені від кримінальної відповідальності у зв’язку із застосуванням до них заходів громадського впливу; 4) осіб, які скоїли суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність. При індивідуальній профілактиці можливість скоєння злочину попереджається шляхом ліквідації зовнішніх і внутрішніх факторів, які обумовлюють прийняття рішення про його вчинення.

    Заходи індивідуальної профілактики здійснюються працівником підрозділу ювенальної превенції щодо конкретної дитини з метою попередження вчинення нею адміністративних та кримінальних правопорушень.

    Заходи індивідуальної профілактики спрямовані на особистість дитини, середовище, яке її формує, а також на умови, обставини та ситуації, що призводять до вчинення дитиною адміністративних і кримінальних правопорушень.

    Працівники підрозділів ювенальної превенції здійснюють такі заходи індивідуальної профілактики:

    • проводять ознайомлювальні, попереджувальні та виховні бесіди з дитиною за місцем проживання, навчання, роботи;
    • проводять ознайомлювальні, попереджувальні бесіди з батьками дитини, її законними представниками, членами сім’ї з метою усунення причин і умов, які спонукали до вчинення адміністративного чи кримінального правопорушення;
    • складають план заходів з індивідуальної профілактики на основі вивчення матеріалів характеристик, індивідуально-психологічних особливостей дитини;
    • відповідно до компетенції організовують надання допомоги дитині у вирішенні питань, що пов’язані з працевлаштуванням, організацією дозвілля, установленням соціально корисних контактів, вибором життєвих цілей, а також залучення дитини до соціально корисних занять трудового, спортивного, творчого, самодіяльного характеру;
    • відвідують за місцем проживання дитину для з’ясування умов проживання, а також чинників, які можуть негативно впливати на неї та спонукати до вчинення адміністративних і кримінальних правопорушень;
    • сприяють у вирішенні соціальних проблем дитини, у тому числі конфліктних ситуацій у сім’ї, зокрема щодо батьків, законних представників, які не займаються вихованням дітей чи вчиняють стосовно них насильство в сім’ї, застосовують заходи впливу згідно із законодавством, ініціюють перед службами у справах дітей, відділами охорони здоров’я місцевих органів влади та органів місцевого самоврядування питання щодо направлення дитини до відповідного закладу для надання необхідної медичної, психологічної допомоги.

    До основних вимоги заходів індивідуальної профілактики необхідно віднести:

    • суворе дотримання прав, основоположних свобод та законних інтересів дитини, законності при здійсненні заходів індивідуальної профілактики;
    • своєчасність виявлення та усунення криміногенних чинників, що збільшують вірогідність повторного вчинення дитиною адміністративного або кримінального правопорушення;
    • послідовність у проведенні заходів індивідуальної профілактики, інтенсивність яких повинна зростати або зменшуватися залежно від результатів.

    Проведення індивідуально-профілактичної роботи з неповнолітнім правопорушником потрібно здійснювати поетапно за детально розробленим планом. Розробляти індивідуальний план роботи необхідно спільно з неповнолітнім. Бажано долучати до цього процесу батьків, педагогів, працівників соціальних служб, що суттєво підвищить ефективність індивідуально-профілактичної роботи з неповнолітнім і позитивно вплине на кінцевий результат роботи. У випадку, якщо у неповнолітнього немає батьків, або співпраця з ними неможлива, доцільно залучати до роботи осіб, яких неповнолітній добре знає та яким довіряє.

    При розробці плану необхідно пояснювати неповнолітньому, на які види підтримки він може розраховувати впродовж здійснення індивідуально-профілактичної роботи з ним та після її завершення, укладати чіткі домовленості й визначати часові межі до завдань, що йому ставляться.

    У ході підготовки плану заходів індивідуальної профілактики працівник поліції повинен включати наступний порядок:

    • отримання повної інформації про дитину, виявлення всебічних даних про середовище, у якому проживає дитина;
    • реалізації заходів індивідуальної профілактики, а саме: проведення ознайомлювальних, попереджувальних, виховних бесід з дитиною, яка перебуває на профілактичному обліку, здійснення контролю за її поведінкою;
    • проведення заходів щодо попередження адміністративних та кримінальних правопорушень;
    • заходів з профілактики кримінальних правопорушень на стадії висловлення намірів чи їх підготовки шляхом схиляння до добровільної відмови від їх вчинення, допомоги у вирішенні проблеми, яка є причиною, що штовхає дитину на вчинення кримінального та адміністративного правопорушення;
    • здійснення контролю за ефективністю індивідуальної профілактики шляхом надсилання запитів про поведінку дітей за місцем проживання, навчання та роботи, опитування осіб, які оточують дитину;
    • підготовки матеріалів для зміни статусу дитини (зняття з профілактичного обліку, надсилання подання для вирішення питання щодо зміни покарання).

    Заходи індивідуальної профілактики здійснюються щодо дитини, яка схильна до вчинення адміністративних правопорушень або вчинила кримінальне правопорушення, була засуджена до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, звільнена зі спеціальної виховної установи.

    З метою здійснення заходів індивідуальної профілактики щодо дитини, яка вчинила адміністративні, кримінальні правопорушення, працівник підрозділу ювенальної превенції бере її на відповідний облік.

    Рішення про індивідуально-профілактичний вплив у кожному окремому випадку повинно прийматися стосовно конкретної особи, яка проявляє схильність до скоєння злочинів. Інша справа, коли вживаються заходи стосовно групи, що криміногенно впливає на особу, на яку спрямований профілактичний вплив. У цьому разі останній застосовується з метою корекції деформації особи та її поведінки. Характерною ознакою індивідуальної профілактики є цілеспрямований позитивний вплив не на окремий ізольований фактор або елемент причинного механізму індивідуальної злочинної поведінки, а на весь комплекс причин, які можуть детермінувати злочинну поведінку. Тому індивідуально-профілактичний вплив – це не одиничний акт попередження, а реалізація протягом тривалого часу комплексу заходів. Особливістю індивідуальної профілактики є те, що вона не передбачає застосування кримінального покарання, а спрямована на ресоціалізацію особи, використання заходів та ліквідацію криміногенного впливу на неї соціального оточення, нейтралізацію джерел конфліктних ситуацій, які сприяють девіантній поведінці особи.

    У зв’язку з цим індивідуальна профілактика злочинів неповнолітніх має бути спрямована на: виявлення осіб, які можуть вчинити (або вже вчинили) злочин та продовжувати злочинну діяльність. Це повинно бути основане на відомостях про осіб, вірогідність кримінальної поведінки яких прогнозується як висока; взаємодії органів внутрішніх справ з органами соціального захисту, зайнятості населення, освіти, охорони здоров’я, трудовими колективами, громадськими об’єднаннями з метою активізації попереджувальної діяльності; контакт з батьками чи особами, які їх замінюють, а також з іншими особами у справах та матеріалах, що знаходяться у провадженні, для виявлення всіх обставин, пов’язаних з правопорушеннями неповнолітніх; відвідування правопорушників за місцем їх проживання, навчання, роботи, проведення профілактичних бесід з ними, їх батьками чи іншими особами, які їх заміняють.

    Необхідно зауважити, що психологічні особливості особи молодого віку, недостатнє вміння пристосовуватися до зовнішніх умов, різних конфліктних та екстремальних ситуацій, довіра та підвищена сугестивність, недостатня вибірковість поведінки можуть сприяти як становленню особи на шлях правопорушень, так і виступати в якості характерних для жертви віктимологічних ознак. Запобіжні заходи, що здійснюються сьогодні, спрямовані на осіб з антисуспільною поведінкою, від яких можна очікувати скоєння злочину. Така спрямованість зрозуміла, але разом з тим у багатьох випадках не останню роль відіграє і поведінка потерпілих.

    Важливою особливістю заходів запобігання кримінальних правопорушень, вчинених дітьми, є те, що вони проводяться не тільки в процесі їх розслідування та судового розгляду, але й на ранніх стадіях розвитку злочинної діяльності. Запобігання противоправній поведінки дітей полегшується тим, що формування наміру вчинити злочин, зазвичай, відбувається поступово і потребує певного часу. Тому при виявленні злочинного наміру, ще до того як особа безпосередньо розпочне його реалізацію, першочергове значення має невідкладне реагування суб’єктів профілактики, яке покликане забезпечити добровільну відмову осіб від скоєння злочину.

    Вивчення практики свідчить про те, що можливості ранньої профілактики використовуються ще недостатньо. Найбільш суттєві недоліки полягають у тому, що на виявлений злочинний намір не відбувається відповідного реагування у формі заходів індивідуальної профілактики.

    Необхідно також вести запобіжну роботу з урахуванням злочинів, уже вчинених дітьми, усуваючи причини та умови, що цьому сприяли. Тут вирішальна роль належить слідчому. Важливою проблемою є запобігання рецидивній злочинності неповнолітніх. В індивідуальній роботі, передусім, використовуються методи переконання, примусу, надання допомоги у вирішенні складних життєвих ситуацій.

    У цілому, в залежності від об’єкта індивідуального запобігання (ступеня педагогічної занедбаності підлітка) цю роботу можна поділити на чотири види:

    а) рання запобіжна діяльність – заходи переконання, надання допомоги неповнолітньому, який опинився у несприятливих життєвих умовах і вчиняє правопорушення некримінального характеру;

    б) безпосередня запобіжна діяльність – комплекс заходів на передкримінальній стадії виявлення умислу на злочин;

    в) припинення злочинів на стадії їх готування;

    г) запобігання рецидивних проявів з боку неповнолітніх, які були раніше засуджені.

    Характерною ознакою індивідуальної профілактики є цілеспрямований позитивний вплив не на окремий ізольований фактор або елемент причинного механізму індивідуальної злочинної поведінки, а на весь комплекс причин, які можуть детермінувати злочинну поведінку. Тому індивідуально-профілактичний вплив – це не одиничний акт попередження, а реалізація протягом тривалого часу комплексу заходів. Особливістю індивідуальної профілактики є те, що вона не передбачає застосування кримінального покарання, а спрямована на ресоціалізацію особи, використання заходів та ліквідацію криміногенного впливу на неї соціального оточення, нейтралізацію джерел конфліктних ситуацій, які сприяють девіантній поведінці особи.


    Література

    1. Конституція України 1996 року. // http://zakon.rada.gov.ua.
    2. Кримінальний кодекс України: Закон України від 1.09.2001 року. // http://zakon.rada.gov.ua/.
    3. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012. // Голос України. – 2012. – 19 травня (№ 90-91).
    4. Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 р (зі змінами та доповненнями від 7.02.2007 р №609- V).
    5. Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р. № 2999-XII
    6. Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 року № 1835-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 40. – Ст. 338.
    7. Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015- https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-19#Text
    8. Постанова Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 р. № 878 «Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України».
    9. Указ Президента України від 12.01.2015 № 5/2015 «Про Стратегію сталого розвитку "Україна - 2020"».
    10. Наказ МВС України від 3 липня 2017 року № 560 «Про організацію діяльності приймальників-розподільників для дітей органів Національної поліції України».
    11. Наказ МВС України від 06.11.2015 року № 1377 « Про затвердження Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події».
    12. Наказ МВС України від 06.07.2017 року № 570 «Про організацію діяльності органів досудового розслідування Національної поліції України».
    13. Наказ МВС України від 07.07.2017 року № 575 «Про затвердження Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами Національної поліції України в запобіганні кримінальним правопорушенням, їх виявленні та розслідуванні».
    14. Наказ МВС України № 1044 - 19.12.2017 "Про затвердження Інструкції з організації роботи підрозділів ювенальної превенції Національної поліції України".
    15. Наказ МВС України № 654 - 01.08.2018 "Про затвердження порядку винесення уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України термінового заборонного припису стосовно кривдника".
    16. Наказ Національної поліції України 27 листопада 2015 №123 «Про Департамент превентивної діяльності Національної поліції України».
    17. Наказ Національної поліції України від 06 листопада 2015 року № 73 «Про затвердження Положення про Департамент патрульної поліції».
    18. Кримінологія: академічний підручник / Богатирьов І. Г., Джужа О. М., Топчій В. В. та ін.: за заг. ред. І. Г. Богатирьова. Чернівці: Технодрук, 2020. 336 с.
    19. Кримінологія : підручник [Текст] / О. М. Джужа, В. В. Василевич, В. В. Чернєй, С. С. Чернявський та ін. ; за заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. В. В. Чернєя ; за наук. ред. д-ра юрид. наук, проф. О. М. Джужі. – Київ : ФОП Маслаков, 2020. – 612 с.
    20. Кримінологія: підручник / А.М. Бабенко, О.Ю. Бусол, О.М. Костенко та ін.; за заг. ред. Ю.В. Нікітіна, С.Ф. Денисова, Є.Л. Стрельцова. 2-ге вид.,перероб. та допов. Харків : Право, 2018. 416 с.
    21. Кримінологія. Академічний курс / Кол. авторів; за заг. ред. О.М. Литвинова. К.: Видавничий дім «Кондор», 2018. 538 с.
    22. Кримінологія:навч. Посібник / О.М. Джужа, В.В. Василевич, О.Г. Колб [та ін.]; за заг. ред. докт. юрид. наук, проф. О.М. Джужі. – К.: Атіка, 2010. – 312 с.
    23. Українська кримінологічна енциклопедія / за заг. ред. В.В. Чернея, В.В. Сокуренка; упоряд. О.М. Джужа, О.М. Литвинов. Харків-Київ: ХНУВС; НАВС; Кримінол. асоц. України, 2017. 804 с